БЛАЖЕННИЙ ПРЕПОДОБНОМУЧЕНИК СЕВЕРІЯН БАРАНИК

Северян Бараник народився 18 липня 1889 року. Місце народження невідоме. До Чину Святого Василія Великого вступив 24 вересня 1904 року в Крехові. Там, після закінчення новіціяту, склав свої перші чернечі обіти (16 травня 1907 року), а 21 вересня 1910 – довічні. Святу тайну священства прийняв на чужині 14 лютого 1915 року.

Після повернення на рідну землю його було призначено до Жовківського монастиря, до вогнища, де палало любов’ю Серце Христове і через «Місіонер» несло проміння тепла і світла до всіх закутків нашої країни. У школі катехит-іеромонах Северіян відкривав дітям очі на Божу любов. Окрім того, редагував дитячий журнал “Наш приятель», активно працював на парохії. Він очолював Марійське Товариство для молоді й ремісників, Товариство Апостоль­ства Молитви гідної смерті, був настоятелем сиротинця, давав науки монахам та реколекції для вірних. Усюди та завжди він – сам радісна душа й радість для інших. Він нікого не скривдив, нікого не образив, для всіх був привіт­ний, щирий, доброзичливий.

Та недовго втішалися діяльністю ієромонаха Северіяна у Жовкві, бо вже 1932 р. його призначили ігуменом монастиря ОО.Василіян та парохом церкви Святої Трійці в м.Дрогобичі, одному з важливих церковно-релігійних осередків Галичини. Як ігумена, отця Бараника чекало тут чимало труднощів і радощів, однак, мабуть, ніхто тоді ще не думав, що саме в Дрогобичі закінчиться його життя, як і у перших віках християнства – мученицькою смертю. З приходом на Україну «старшого брата» і його «визвольної» більшовицької армії церковно-релігійне життя помітно завмерло назовні, хоча всередині воно ще більше скріпилося в своїй релігійній інтенсивності.

Незважаючи на важкі обставини, отець Сенеріян постійно енергійно працював, давав реколекції тощо. Для людей працював як монах-священик,все старався допомогти їм, щоб мали легший доступ до Бога. Будучи великим приятелем молоді, ієромонах С. Бараник постійно цікавився спортивним життям Дрогобиччини, він був також енергійним громадським діячем і членом Міської Ради.

З приходом радянських військ у Дрогобич енкавеесівці заборонили ієро­монахам Баранику та Сеньківському виходити поза монастирську обитель, мотивуючи це вимогами військового часу. Вірні радили отцям якнайшвидше вийти з монастиря і перечекати гарячий час, але ієромонахи не хотіли цього слухати, відповідаючи: «Як нас не застануть, можуть на всіх помститися, краще вже ми потерпимо». Вони висповідались і терпеливо чекали сподіваного. НКВС забрало їх до Дрогобицької тюрми 26 червня 1941 року – і більше живими їх ніхто не бачив. Два-три дні пізніше прийшли німці й дозволили людям шукати своїх рідних на території тюрми. Те, що відкрилось людському взорові, було справжнім жахом. Розповідає пан Йосиф Ластов’як: «В кінці червня 1941 року фронт наблизився до Дрогобича. Більшовицька влада намагалась замести свої сліди. Я бачив позаду тюрми велику яму, яка була замаскована, присипана піском і утрамбована катком. Коли більшовики відступили, прийшли німці, і люди кинулися до тюрем, щоб віднайти своїх рідних. Німці впускали по декілька осіб на територію в’язниці – впізнавати замордованих рідних, а більшість людей стояла під брамою. Я, бувши хлопчиною, біля брами нічого не бачив, тому відійшов набік і виліз на дерево. Був страшний сморід.., я бачив, як німці послали людей розгортати яму, яка була присипана піском. Яма була свіжа, бо люди її розгортали руками і витягували тіла замордованих людей. Біля ями був навіс, а під ним я побачив мертве тіло отця Северіяна Бараника ЧСВВ, що було дуже пошкоджене внаслідок тортур у в’язниці: тіло неприродно напухле, чорне, страшне лице, а батько пізніше розповів, що на грудях був також вирізаний хрест. Тіло о. Бараника я бачив на відстані 10-15 метрів».

Через кілька років після закінчення війни місцевий прокурор, оповідаючи п. Софії Морській про те, що діялось тоді в тюрмі та, зокрема, про отців розповів: «Одного з них зварили в котлі і дали їсти в’язням, інших закопували по шию в землю і ходили по їхніх головах». Місце захоронения ієромонаха не є остаточно відомим, але численні свідчення вказують на те, що він був похований разом з іншими у спільній «братській» могилі на цвинтарі по вул.М. Грушевського в м.Дрогобичі.