Блаженний Священномученик Роман Лиско

Народився Роман Лиско 14 серпня 1914 року в м.Городку. Отримав при хрещенні три імені: Роман–Іларіон–Марія. Даючи ім’я Марія усім своїм дітям (як дочкам, так і синам), побожні Романові батьки поручали своїх дітей опіці Матері Божої. Можливо, це й спричинило якесь особливе знамення Пресвятої Богородиці у долі о.Романа.

Син відомого в той час душпастиря і просвітителя о.Володимира Лиска та Іванни Цегельської, внук уславленого отця-шамбеляна Михайла Цегельського, Роман з юних літ не мислив себе поза священичим саном.

Навчався в 4-класовій польській школі з шестирічним навчанням у містечку Сасові. Потім у давньокласичній Львівській гімназії, проте закінчив гімназію у Камінці Струмиловій. Можемо припускати, що батькам задорого було утримувати Романа у Львові і його дали мешкати до дідуся о.Михайла Цегельського, пароха Камінки Струмилової, де Роман і навчався в гімназії. Навчаючись у гімназії, Роман Лиско був завзятим спортсменом і пластуном, був членом тайного Пласту в Камінці Струмиловій.

Закінчивши в 1932 році гімназію, зразу поступив до Львівської Богословської Академії. Під час навчання у Богословській Академії виявились його непересічні здібності, енергія, талант до наукової праці. Будучи теологом, друкував свої реферати і розвідки у церковно-суспільному часописі “Нива”. Його однокурсник о.Степан Харина незадовго перед своєю смертю згадував, що Роман Лиско був першим учнем серед однокурсників і улюбленцем отця-ректора Йосифа Сліпого. А світлої пам’яті о.Роман Дурбак, репресований священик-поет, захоплено оповідав, що Роман Лиско мав неабиякий поетичний хист, особливо згадувалась отцеві Романова віршована поема про Богоматір Марію, яку ще не вдалося віднайти. Зате маємо його велику ґрунтовну теологічну розвідку “Слава Пресвятій Богородиці у наших богослуженнях”, яка в 1935 р. з номера в номер публікувалася в часописі “Нива”. У цій праці на високому богословському рівні автор досліджує, в який спосіб наша східна Церква величає Пресвяту Богородицю.

Та найбільше Роман Лиско тяжів до безпосередньої праці з людьми, особливо з молоддю. У час вакацій працював із Марійським Товариством на парохії свого батька, керував хором, виголошував лекції та реферати, організовував аматорські вистави, тощо. Сасівські жінки, які були тоді юними членками Марійської Дружини, дотепер пам’ятають піснеспіви Воскресної Утрені, яку розучив з ними Роман Лиско, їхнє виконання приносило цій Марійській Дружині визнання й захоплення і в сусідніх парохіях. А пісню, яку потім склав і розучив з молоддю села Дроздовичі Городоцького району, дотепер виконує сільський хор.

У 1938 р. Роман Лиско закінчив теологію, одружився з Неонілею Гуньовською, дочкою пароха с.Махнівці на Золочівщині. Цікавим і повчальним є той факт, що їхнє весілля, на якому було багато священиків, відбувалося без алкогольних напоїв. В той час передові інтелігенти пропагували боротьбу з алкоголем і самі подавали приклад тверезого, здорового й духовного життя.

Коли наступив час большевицької окупації (перших совєтів, як кажуть в народі), Митрополит Андрей відклав заплановане висвячення Романа і порадив йому деякий час поучителювати. В такий спосіб оберігав Митрополит молодих теологів від нападок безбожної влади. Отож два роки Роман Лиско працював вчителем разом із своєю дружиною у школах сіл Побіч і Колтів Олеського району.

28 серпня 1941 року, у світлий празник Успіння Богородиці, Роман Лиско був рукоположений Митрополитом на священика. У празник Пресвятої Богородиці і з присутністю Її образу в серці постав новий священик, якому судилося стати мучеником за віру, за свій обряд.

Отримав призначення на завідателя парохії с.Колтів Оліївського деканату, де учителював. Велике враження зробило на дітей села те, що їхній улюблений учитель став їхнім священиком, дотепер зворушено розповідають про це.

Молодий священик особливо дбав про дітей, відтепер збирав їх як у церкві, так і в себе вдома на приходстві, вчив співати. Був надзвичайно музикальний, чудово грав на фортеп’яно та скрипці, чим дуже імпонував дітям. А маючи вроджений, успадкований педагогічний хист (адже мати його Іванна Цегельська-Лиско мала ґрунтовну педагогічну освіту і певний час вчителювала), давав дітям добрі пісенно-музичні вміння та шліфував у їхніх душах глибоку духовність.

У 1944 році, після того, як церква і село були зруйновані внаслідок запеклих боїв у т.зв. Колтівському котлі, де с.Колтів було в центрі фронту, о.Лиско був призначений парохом с.Белзець Золочівського району, де пробув до 1948 року.

Настали роки насильницької ліквідації Української Греко-Католицької Церкви. Відмовившись підписати “православ’я” і перейти під юрисдикцію Московського патріархату, о.Роман Лиско зазнавав різних утисків і переслідувань, його намовляли перейти до Російської Православної Церкви, при цьому не раз погрожуючи револьвером, врешті заборонили відправляти в церкві та закрили її. Над отцем нависла загроза арешту.

Переїхав з родиною (а мав на той час уже четверо малих дітей) до м.Городка. Там отцеві прийшлося пережити смерть його наймолодшої однорічної донечки.

У Городку став нелегальним сотрудником пароха Городка о.Онуфрія Малецького. Отець Малецький, хоч і підписав формально православ’я, проте дотримувався ще греко-католицького обряду. Він нелегально прийняв о.Романа Лиска як сотрудника і доручив йому відправляти богослужіння в його дочірній церкві в с.Дроздовичі. Так само поступив і о.Андрій Дорош, парох с.Річичани, який віддав о.Роману відправи у його дочірній церкві в с.Братковичі. Таким чином, о.Роман Лиско відправляв у греко-католицькому обряді в селах Дроздовичі і Братковичі, які формально були вже підпорядковані Російській Православній церкві. Тайно йшов із Святими Тайнами до всіх потребуючих (якими часто були учасники підпільної боротьби проти окупантів). Часто їздив радитись до о.Хмільовського у с.Мшана, видно, визнавав його старшинство, коли всі Владики вже були заарештовані. (Потім залізничні квитки до с.Мшана, якими бавились його синочки, енкаведисти в час обшуку забрали як “доказ вини”).

Так тривало приблизно протягом року.

8 вересня 1949 року о.Роман Лиско був заарештований у Городку, при цьому зробили довготривалий обшук у його помешканні, який тривав майже всю ніч. І 9 вересня о.Лиско був поміщений до тюрми на вул.Лонцького у Львові.

Будучи заарештованим большевицькими сатрапами, цей 35-літній священик більше не побачив своїх рідних, а вони не лише втратили його, але й не могли нічого довідатися про його долю. Вдалося лише взнати, що перебуває на Лонцького, і подати три передачі для нього. Тішилися, що їх прийняли і що назад повертали порожній мішечок та маленьку карточку-повідомлення, на якій рукою отця було написано “Отримав, дуже дякую…” Тішилися, що цю карточку тримав він у своїх руках, по рідному почерку намагалися вгадати, чи тремтіла рука, чи дуже страждає…

Та скоро ця ниточка зв’язку із ув’язненим обірвалася. Після вбивства Ярослава Галана репресії посилилися, у тюрмах припинили приймання передач усім в’язням і шість місяців ніхто не знав, хто там ще живий… Аж у травні 1950 р. знову почали приймати передачі для ув’язнених. Прийняли 31 травня і для о.Романа Лиска. Це був спалах радості й надії… Але дістали новий удар, нову тривогу, бо на звороті супровідної картки був підпис, зроблений чужою рукою.

На спробу рідних довідатись, що є з отцем, відповіді не було і передач більше не приймали. Відтоді вже родина нічого не знала про нього, а троє малих дітей відчули себе сиротами. Звернення у різні інстанції не давали ніяких результатів, намарно оббивали прокурорські пороги мати та старша сестра, їм або не відповідали на запити, або говорили несусвітні нісенітниці на кшталт “післаний на війну до Кореї”.

Лише 20 лютого 1956 р., після звертання до високих московських інстанцій, прийшло повідомлення з Прокуратури СРСР «что по делу Лыско Романа Владимировича, умершего 14 октября 1949 г. от паралича сердца, прокуратурой Львовской области произведено дополнительное расследование и дело о Лыско Р.В. 26 декабря 1955 г. прекращено не за смертью обвиняемого, а за недоказанностью обвинения. Таким образом Лыско считается реабилитированным».

Вельми сумнівною є дата смерті о.Романа, оскільки деякі колишні в’язні потім стверджували, що бачили його в тюрмі кілька місяців пізніше після вказаної дати. А щодо причини смерті…– то можна лише здогадуватися, від чого помер цей 35-річний чоловік, який не лише ніколи не мав проблем із серцем, а взагалі мав чудове здоров’я.

Поширювались чутки, що молодий о.Роман Лиско збожеволів від тортур і співав у тюрмі на повен голос псалми. Вони були такими достовірними, що його сестра Володимира роками об’їжджала психіатричні лікарні, розшукуючи його, але ніде не знайшла. А ще були перекази, що його живцем замурували у стіні. Також один із колишніх співкамерників оповідав, що одного разу їх усіх вивели з камери, залишивши там лиш о.Лиска. Другого дня їх повернули в ту камеру, але його там більше не було.

Отож, донині не знає ніхто, як і коли загинув цей душпастир, який міг би ще довго й добре служити Богові та людям, та де його поховано. Достеменним є лише те, що нікого не видав та не порушив священичої присяги. За те й загинув у тюрмі як мученик.

Зворушливим і знаменним є те, що тепер – 60 літ після загибелі о.Романа Лиска – сучасники свято бережуть пам’ять про нього.

Так на Золочівщині і на Городоччині та у Львові відбулися численні урочисті академії, присвячені цьому священикові-мученику. Представники старшого покоління зворушливо діляться спогадами про отця, а молодь вшановує пам’ять о.Романа Лиска піснями й віршами, а також своїми дослідженнями його життя і творчості. Воістину, Блаженний отець Роман живе серед нас.

Хочеться від усього серця побажати і сьогоднішнім душпастирям такої вічно живучої і святої пам’яті про них у будуччині. У наш час нема потреби віддавати за свою віру життя, вистарчає лише бути таким побожним, ревним і жертовним для Бога і людей, яким був Блаженний священомученик Роман Лиско.

Так, саме Божим посланником можемо вважати о.Романа Лиска. Завдяки йому та сотням інших священиків-мучеників і стійких у вірі мирян вистояла, вижила Українська Греко-Католицька Церква, яка, в свою чергу, була найсильнішою запорукою незнищенності національного духу. Всевишній Творець посередництвом священиків та пророків, яких посилав нам впродовж усієї історії, дарував українцям подиву гідну незнищенність…