Послання Апостола Павла до Корінтян

І Послання Апостола Павла до Корінтян

ІI Послання Апостола Павла до Корінтян

 

І Послання Апостола Павла до Корінтян

1. Привіт 1-3; подяка 4-9; шкідлива партійність у Корінті 10-16; хрест у різному розумінні 17-31
1 Павло, апостол Ісуса Христа, покликаний волею Божою, і брат Состен, 2 Церкві Божій, що в Корінті, освяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, з усіма, що призивають на всякому місці ім’я нашого Ісуса Христа, Господа їхнього і нашого: 3 благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. 4 Я завжди дякую моєму Богові заради вас за благодать Божу, що була вам дана в Христі Ісусі, 5 бо ви в ньому всім збагатились, – усяким словом і всяким знанням, 6 згідно з тим, як Христове свідоцтво утвердилося між вами. 7 Тим то не бракує жадного дару ласки вам, що очікуєте об’явлення Господа нашого Ісуса Христа, 8 який і укріпить вас до кінця, щоб ви були бездоганними в день Господа нашого Ісуса Христа. 9 Вірний Бог, що вас покликав до спільности з своїм Сином Ісусом Христом, Господом нашим. 10 Благаю вас, брати, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці. 11 Я бо довідався про вас, мої брати, від людей Хлої, що між вами є суперечки. 12 Казку ж про те, що кожен з вас говорить: «Я – Павлів, а я – Аполлосів, а я -Кифин, а я – Христів.» 13 Чи ж Христос розділився? Хіба Павло був розп’ятий за вас? Або хіба в Павлове ім’я ви христилися? 14 Дякую Богові, що я нікого з вас не охристив, крім Криспа та Ґая, 15 щоб не сказав хтось, що ви були охрищені в моє ім’я. 16 Охристив я теж дім Стефана; а більш не знаю, чи христив я когось іншого. 17 Христос же послав мене не христити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним. 18 Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. 19 Писано бо: «Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу! 20 Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього?» Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? 21 А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. 22 Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, – 23 ми проповідуємо Христа розп’ятого: -ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, 24 а для тих, що покликані, -чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість. 25 Бо, нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили. 26 Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; 27 але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, – 28. і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, 29. щоб жадне тіло не величалося перед Богом. 30 Тож через нього ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога і оправданням, і освяченням, і відкупленням, 31 щоб було, як написано: «Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться.»

2. Мудрість Божа і людська
1 Та я, коли прийшов до вас, брати, – не прийшов звіщати вам свідоцтво Боже високомовними словами чи мудрістю. 2 Ні! Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого. 3 Я був у вас немічним, лякливим, увесь тремтів; 4 слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрости, а в доказі Духа та сили, 5 щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій. 6 Ми ж говоримо про мудрість між досконалими, – не про мудрість цього віку, ані про мудрість князів цього віку, що загибають; 7 але говоримо про мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу; 8 її ніхто з князів цього віку не спізнав, бо коли б спізнали, то не розп’яли б Господа Слави, 9 але, як написано: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять.» 10 Нам же Бог об’явив Духом, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі. 11 Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, що у ній? Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого. 12 Ми ж прийняли не духа світу, а Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога; 13 про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух, – духовні речі духовними словами подаючи. 14 Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить; це глупота для неї, і не може вона його зрозуміти, воно бо Духом оцінюється. 15 Духовна ж – судить усе, а її ніхто не судить. 16 «Хто бо спізнав задум Господній, щоб він його навчив?» Ми ж маємо задум Христовий.

3. Кожен проповідник отримає належну нагороду 1-17; практичні висновки 18-23
1 І я, брати, не міг до вас говорити як до духовних, але як до тілесних, як до немовляток у Христі. 2 Я молоком поїв вас, не їжею, ви бо не могли їсти її, та й тепер ще не можете, 3 бо ви ще тілесні. Якже між вами зависть та суперечки, то хіба ви – не тілесні і не поводитесь як звичайні люди? 4 Бо коли хто каже: «Я – Павлів», а інший: «Я -Аполлосів», то хіба ви не звичайні люди? 5 Що таке Аполлос? Що Павло? – Слуги, через яких ви увірували, і то як кому дав Господь. 6 Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, 7 так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує. 8 І хто садить, і хто поливає, є одне; але кожний отримає власну нагороду згідно з своїм трудом. 9 Ми бо співробітники Божі, ви – Божа нива, Божа будівля. 10 За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, а інший на ній будує. Нехай же кожний вважає, як він будує. 11 Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос. 12 Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, – 13 кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. 14 І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; 15 а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь. 16 Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває? 17 Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий, а ним є ви. 18 Нехай ніхто себе не обманює! Як комусь із вас здається, що він мудрий у цьому віці, хай дурним стане, щоб зробитися мудрим; 19 бо мудрість цього світу – глупота в Бога. Написано бо: «Він ловить мудрих їхніми хитрощами»; 20 і ще: «Господь знає думки мудрих, що вони марні.» 21 Тому нехай ніхто не хвалиться людьми; усе бо ваше: 22 чи то Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє – усе ваше, 23 ви ж Христові, а Христос – Божий.

4. Невідрадне становище апостолів
1 Нехай, отже, кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих. 2 Тим то вимагається від завідувачів, щоб кожний з них був вірний. 3 Для мене то найменша річ, щоб ви мене судили чи якийсь суд людський; ба й сам себе я не суджу. 4 Бо я не почуваю себе винним ні в чому, але я тим не виправданий. Хто мене судить – це Господь. 5 Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець, і тоді кожному хвала буде від Бога. 6 А те, брати, що я ото пристосував до себе й до Аполлоса – заради вас, щоб ви на нас навчилися, як сказано: «Нічого понад те, що написано»; щоб ви не неслись гордо один над одного проти іншого. 7 Хто бо тебе вирізняє? Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав? 8 Ви вже наситилися! Вже збагатилися! Без нас зацарювали! Коли б то вже зацарювали, щоб і ми разом з вами царювали! 9 Мені бо так здається, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям. 10 Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні; ми немічні, ви ж – міцні; ви славні, ми ж без чести. 11 До сього часу ми голодуємо і спраглі і нагі; нас б’ють, і ми скитаємось. 12 Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; 13 нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося; ми мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі. 14 Не щоб осоромити вас я це пишу, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. 15 Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато; бо я вас породив через Євангелію в Христі Ісусі. 16 Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками. 17 Власне, тому я і послав вам Тимотея, мою улюблену і вірну в Господі дитину; він нагадає вам мої в Христі дороги, як я навчаю скрізь у кожній Церкві. 18 Деякі загорділи, наче б я не мав прийти до вас уже більше. 19 Але я незабаром до вас прийду, коли Господня на те воля, і спізнаю не слова загорділих, а й силу. 20 Бо царство Боже не у слові, а в силі. 21 Що ви хочете? Щоб я прийшов до вас із палицею, – чи з любов’ю та духом лагідности?

5. Кровозмісник 1-8; уникати негідних християн 9-13
1 Взагалі чути між вами про розпусту, і то про таку розпусту, якої і між поганами нема – що хтось має за жінку батькову жінку! 2 Ви ж наповнилися гордощами, хоч повинні б сумувати, щоб виключити з-поміж себе того, хто допустився цього вчинку! 3 Бо я, – неприявний тілом; але присутній духом, – уже засудив, немов би був присутній, того, хто таке вчинив, 4 коли в ім’я Господа нашого Ісуса зберетесь ви і дух мій, силою Господа нашого Ісуса 5 видати такого сатані на погибіль тіла, щоб спасся дух у день Господній. 6 Недобра ваша хвальба! Хіба не знаєте, що трохи закваски заквашує усе тісто? 7 Усуньте стару закваску, щоб ви були новим тістом, так, як ви і є прісні, бо Пасха наша, Христос, принесений у жертву. 8 Отож святкуймо не у старій заквасці, ані у заквасці злоби і лукавства, а в опрісноках чистоти й правди. 9 Я вам писав був у листі не мати стосунків з розпусниками, 10 – не взагалі з розпусниками цього світу, чи то з зажерливими, чи з грабіжниками, чи з ідолопоклонниками, бо вам довелося б вийти з цього світу. 11 А написав я вам, щоб ви не мали зносин з тим, що, називаючи себе братом, є розпусник чи зажерливий, чи ідолопоклонник, чи злоріка, чи п’яниця, чи грабіжник; з таким – навіть не їсти! 12 Чого б я мав тих, що осторонь, судити? Хіба ж ви самі не судите тих, що з нами? 13 Тих же, що осторонь, Бог буде судити. Виключіть злого з-поміж себе!

6. Християни повинні самі себе розсуджувати 1-11; людина не для розпусти 12-20
1 Чи сміє хтось із вас, мавши справу до іншого, судитися перед неправедними, замість перед святими? 2 Хіба не знаєте, що святі будуть світ судити? А коли ви будете світ судити, то чи ж не достойні ви судити куди менші справи? 3 Хіба не знаєте, що ангелів будемо судити? Оскільки більше життєві справи! 4 Коли, отже, маєте суди про життєві справи, настановляєте (суддями) таких, що за ніщо вважаються у Церкві. 5 Кажу це вам на сором! Хіба нема між вами ні одного мудрого, що міг би розсуджувати між братами своїми? 6 А то брат з братом судиться, а й перед невірними! 7 Вже це взагалі для вас пониження, що судитеся між собою. Чого б вам радше не стерпіти кривди? Чого б вам радніш не зазнавати здирства? 8 Ви ж, навпаки, самі кривдите та обдираєте, та ще й братів! 9 Чи ж не знаєте, що неправедні царства Божого не успадкують? Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники, 10 ані злодії, ані зажерливі, ані п’яниці, ані злоріки, ані грабіжники – царства Божого не успадкують. 11 І такими з вас деякі були; але ви обмились, але ви освятились, але ви оправдались іменем Господа Ісуса Христа та Духом нашого Бога. 12 «Все мені можна», та не все корисне. «Все мені можна», та я не дам нічому заволодіти надо мною. 13 «їжа для живота, і живіт для їжі!» Бог же одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. 14 Бог же і Господа був воскресив – та й нас воскресить своєю силою. 15 Хіба не знаєте, що тіла ваші – члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, – зроблю їх членами блудниці? Хай так не буде! 16 Чи не знаєте, що той, хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо «будуть, – каже, – двоє одним тілом.» 17 Хто ж пристає до Господа, є одним духом. 18 Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, єе поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла. 19 Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. 20 Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!

7. Апостол відповідає на різні питання: співжиття й обов’язки одружених 1-9; розлуки не дозволені 10-16; різні покликання 17-24; стан неодружености вищий за шлюбний 25-33; вказівки батькам 36-38; – і вдовицям 39-40
1 А відносно того, що ви мені писали, то воно добре чоловікові не займати жінки. 2 Однак, з уваги на розпусту, кожний хай має свою жінку, і кожна хай має свого чоловіка. 3 Хай чоловік віддає належне жінці, так само й жінка – чоловікові. 4 Жінка не має влади над своїм тілом, лише – чоловік; так само й чоловік не має влади над своїм тілом, лише – жінка. 5 Не ухиляйтесь одне від одного, хіба що за взаємною згодою, до часу, щоб вам віддатися молитві, а потім сходьтеся разом, щоб не спокушав вас сатана вашою нестриманістю. 6 Говорю це як раду, а не як наказ. 7 Я бажав би, щоб усі люди були, як я, та кожний має свій особливий дар від Бога, один – такий, а другий – інший. 8 Кажу ж нежонатим та вдовицям, що добре їм, коли зостануться, як я; 9 але коли не можуть стриматися, нехай одружуються: ліпше одружитися, ніж розпалюватися. 10 Одруженим же наказую не я, але Господь: Жінка нехай не розлучається від свого чоловіка; 11 коли ж розлучиться, нехай зостанеться незаміжня, або нехай помириться з чоловіком, – а чоловік нехай не відпускає жінки! 12 А іншим то кажу я, не Господь: Коли якийсь брат має невіруючу жінку, і вона погоджується з ним жити, нехай її не відпускає. 13 І коли якась жінка має невіруючого чоловіка, і цей погоджується з нею жити, нехай чоловіка не відпускає. 14 Невіруючий бо чоловік освячений жінкою, і невіруюча жінка освячена братом. Інакше ваші діти були б нечисті, а тепер вони святі. 15 Коли ж невіруючий хоче розлучитися, нехай розлучається; брат чи сестра не зв’язалися в такім випадку: Бог покликав нас жити в мирі. 16 Звідки ж знаєш, жінко, чи спасеш свого чоловіка? Або ти, чоловіче, звідки знаєш, чи спасеш жінку? 17 А поза цим хай кожний так поводиться, як уділив йому Господь та як Бог кожного покликав. Так я наказую по всіх Церквах. 18 Як хтось покликаний був обрізаним, хай того не цурається; а як покликаний у необрізанні, хай не обрізується. 19 Обрізання ніщо, і необрізання ніщо, лише – зберігання заповідей Божих. 20 Кожний нехай зостанеться у тому стані, в якім Бог його покликав. 21 Рабом тебе покликано? Не журися! Навіть коли ти можеш стати вільним, намагайся використати твій стан рабства; 22 бо раб, покликаний у Господі – Господній визволенець. Так само й вільний, коли його покликано, є раб Христа. 23 Ви куплені високою ціною! Не ставайте рабами людей. 24 Хай кожний, брати, перед Богом лишиться у стані, в якому був покликаний. 25 Щождо дівиць, то наказу Господнього не маю, а даю раду як той, хто завдяки милості Божій гідний довір’я. 26 Отже, через теперішні клопоти, уважаю що це добре, тобто, що воно людині добре так бути. 27 А зв’язаний ти з жінкою? Не шукай розв’язатись. Розв’язаний від жінки? Не шукай жінки. 28. Однак, коли оженишся, ти не згрішив; і коли дівчина виходить заміж, не грішить, але такі зазнають тілесного горя, – мені ж вас жалко. 29. Ось що, брати кажу: Час короткий. Тож нехай ті, що мають жінок, живуть, немов би й не мали, 30 і ті, що плачуть, немов би й не плакали, і ті, що веселяться, немов би не веселилися, і ті, що купують, немов би не посідали, 31 і ті, що користуються цим світом, немов би 6 не користувались, бо проминає образ світу цього. 32 Я ж хочу, щоб ви були без журби. Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господеві; 33 а хто жонатий, клопочеться про справи цього світу, як догодити жінці, 34 і він поділений. Так само й жінка незаміжня, і дівиця клопочеться про Господні справи, щоб бути святою і тілом, і духом, а заміжня клопочеться про справи цього світу, як догодити чоловікові. 35 Кажу це вам на вашу користь, – не щоб накинути на вас петлю, але щоб ви гідно та ревно трималися Господа. 36 Коли ж хтось думає, що він негоже чинить супроти дівчини своєї, дозволивши перецвісти їй, і так мало б бути, то нехай робить, що хоче, він не згрішить; нехай одружується. 37 Але коли хтось твердо стоїть при своїй думці, і, без примусу, маючи владу робити, що захоче, вирішив у своїм серці берегти свою дівчину, той робить добре. 38 Тому той, хто віддає свою дівчину заміж, робить добре, а той, хто не віддає, робить ще краще. 39 Жінка – прив’язана до свого чоловіка, скільки віку його. Коли ж чоловік умре, вона вільна; за кого вона хоче, може вийти заміж, аби лише у Господі це було. 40 Однак, на мою гадку, вона буде щасливіша, коли зостанеться такою. Думаю, що і я маю Духа Божого.

8. Споживання ідоложертовного м’яса
1 Щождо ідоложертовного м’яса, то всім нам відомо, бо маємо знання; знання ж роздимає, а любов будує. 2 Коли хтось думає собі, що він щось знає, той ще не знає, як треба знати. 3 Якже хтось любить Бога, той спізнаний ним. 4 Отже, відносно споживання ідоложертовного м’яса, ми знаємо, що ідол є ніщо у світі, і що немає іншого Бога, крім одного. 5 Бо хоч і є так звані боги, чи то на небі, чи на землі, – їх бо і справді є чимало, отих богів, та чимало тих панів, – 6 для нас, однак, є лиш один Бог, Отець, від якого все і для якого – ми; і один Господь Ісус Христос, через якого – усе, і ми через нього. 7 Та не всі мають це знання. Деякі з-за привички до ідолів аж по сьогодні споживають м’ясо як ідольську жертву, а сумління їхнє, бувши слабке, скверниться. 8 Адже страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрачаємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого. 9 Але глядіть, щоб оця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких. 10 Бо коли хтось побачить тебе, що маєш знання, як ти у капищі сів за стіл, то чи ж його сумління, бувши слабке, не буде заохочене їсти ідольські жертви? 11 Таким то чином твоє знання погубить немічного брата, за якого Христос помер. 12 Грішивши так проти братів і ранивши їх слабовите сумління, ви грішите проти Христа. 13 Тому, якщо страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м’яса, щоб не спокушувати мого брата.

9. Апостол має право жити з Євангелії 1-14; Павло зрікається свого заробітку 15-27
1 Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі? 2 Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства. 3 Ось моя оборона перед тими, що мене судять. 4 Хіба ми не маємо права їсти й пити? 5 Хіба ми не маємо права водити (з собою) сестру-жінку, як інші апостоли, брати Господні, і Кифа? 6 Чи може один я і Варнава не маємо права не працювати? 7 Хто колись власним коштом ходив у похід? Хто садить виноградник, і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо, і не живиться молоком від стада? 8 Хіба я говорю тільки як людина? Хіба й закон не каже цього? 9 Таж у законі Мойсея написано: «Не зав’язуй рота волові, як молотить.» Чи Бог турбується про волів? 10 Чи, може, ради нас говорить? Бож ради нас написано, що, хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, -молотить теж у надії, що матиме щось із того. 11 Коли ж ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли пожнем ваше тілесне? 12 І коли інші мають це право над вами, чому радше не ми? Однак, ми не користуємося цим правом, а ввесь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христовій. 13 Хіба не знаєте, що ті, які коло святого працюють, їдять із святого, і ті, які служать жертовникові, мають частку з жертовника? 14 Так само й Господь звелів тим, що проповідують Євангелію, з Євангелії жити. 15 Та я нічого не користав з того і не пишу на те, щоб так було зо мною. Волію бо радше вмерти, ніж щоб хтось знівечив оту славу мою. 16 Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов’язок; і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії. 17 Коли б я робив це власновільно, я мав би нагороду; якже ж це не з власної волі, то я виконую доручену роботу. 18 Яка ж тоді для мене нагорода? – Та, що, проповідуючи Євангелію, я її викладаю даром, щоб не користуватися правом, яке з Євангелії маю. 19 Бувши від усіх вільний, я став усім слугою, щоб ще більше їх придбати. 20 Я став для юдеїв як юдей, щоб юдеїв придбати; для тих, що під законом, я став як під законом, – хоч сам я не під законом, – щоб тих, що під законом, придбати. 21 Для тих, що без закону, я став як без закону, хоч я і не був без Божого закону, бувши під законом Христовим, щоб придбати тих, які без закону. 22 Для слабких я став як слабкий, щоб слабких придбати. Для всіх я став усім, щоб конче деяких спасти. 23 Усе я роблю заради Євангелії, щоб став я співучасником її. 24 Хіба не знаєте, що ті, які біжать на перегонах, біжать усі, але лиш один бере нагороду? Біжіть так, щоб її осягнути! 25 Кожний змагун стримується від усього; однак ті, щоб тлінний вінець здобути, а ми – нетлінний. 26 Тож і я біжу, та не як навманці; веду кулачний бій, не як повітря б’ючи, 27 а умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним.

10. Приклади з Історії Ізраїля 1-13; ідоложертовне м’ясо й причастя 14-33
1 Не хочу бо, брати, щоб ви не знали, що всі наші батьки були під хмарою, що всі перейшли через море, 2 що всі христились у Мойсея, у хмарі та в морі, 3 що всі їли ту саму духовну страву, 4 що всі пили те саме духовне питво, бо пили з духовної, що йшла за ними, скелі – скеля ж був Христос. 5 Одначе, багато з них були не боговгодні, тому вони й полягли в пустині. 6 А сталося це, щоб нам бути прикладом, щоб ми лихого не пожадали, як вони пожадали. 7 Та й ідолопоклонниками не ставайте, як деякі з них, як написано: «Народ сів їсти й пити, а потім устали забавлятись.» 8 Ані не чинім розпусти, як деякі з них чинили, і полягло їх за один день двадцять три тисячі. 9 Ані не спокушаймо Господа, як деякі з них спокушали, то й від гадюк загинули. 10 Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, то й від губителя загинули. 11 Та все це сталося з ними як приклад; написано ж на науку нам, що дійшли до повноти віків. 12 Тож, коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав. 13 Вас не спостигла ще спокуса понад людську силу. Бог вірний: він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести. 14 Тому, мої улюблені, втікайте від ідолопоклонства. 15 Я вам говорю як розумним: судіть ви самі, що кажу. 16 Чаша благословення, що ми благословляємо, хіба не є причастям Христової крови? Хліб, що ламаємо, не є причастям Христового тіла? 17 Тому, що один хліб, – нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі. 18 Погляньте на Ізраїля за тілом: чи ж ті, що їдять жертви, не спільники з жертовником? 19 Що хочу цим сказати? Невже ідольська жертва є чимось? Або ідол є чимсь? 20 Ні! А лиш те, що погани, коли щось жертвують, то жертвують бісам, не Богові. Я ж не хочу, щоб ви були спільниками бісів. 21 Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської; не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського. 22 Чи будемо ж ми гнівити Господа? Чи ми – міцніші від нього? 23 Усе дозволене, але не все корисне; усе дозволене, але не все будує. 24 Ніхто хай не шукає для себе користи, лише – для другого. 25 Їжте все, що на торговиці продається, нічого не розпитуючися заради сумління; 26 Господня бо земля та її повнота. 27 Як хтось із невіруючих вас запросить і ви згодилися піти, їжте все, що покладуть перед вами, нічого не розпитуючися заради сумління. 28. Але як хтось вам скаже: «Це було жертвоване ідолам!» – не їжте з-за того, хто попередив вас і сумління; 29. сумління ж, кажу, не свого, а іншого. Чому бо моя свобода мала б судитись іншого сумлінням? 30 Як я щось споживаю з подякою, чому б мене ганити за те, за що я дякую? 31 Чи ви, отже, їсте, чи п’єте, чи щонебудь робите, усе робіть на славу Божу! 32 Не будьте причиною спокуси ні для юдеїв, ні для поган, ні для Божої Церкви. 33 Отак і я сам намагаюся догодити всім у всьому, не шукаючи для себе користи, лише для багатьох, щоб спаслися.

11. Жінки на сходинах 1-16; надужиття під час сходин 17-22; належне ставлення до св. Причастя 23-34
1 Будьте моїми послідовниками, як і я – Христа. 2 Радію, що ви про мене згадуєте в усьому і тримаєте передання так, як я передав вам. 3 Хочу, щоб ви знали, що кожному чоловікові голова є Христос, а голова жінці – чоловік, а голова Христові – Бог. 4 Кожний чоловік, що молиться чи пророкує з покритою головою, соромить свою голову. 5 А кожна жінка, що молиться чи пророкує з непокритою головою, соромить свою голову, бо це те саме, якби була обголена. 6 Бо коли жінка не покривається, нехай обстрижеться. А коли сором жінці стригтися чи голитися, нехай покривається. 7 Чоловікові не слід покривати голову, він бо образ і слава Божа, жінка ж – слава чоловіка; 8 бо не чоловік від жінки, а жінка від чоловіка, 9 і не чоловіка створено для жінки, а жінку для чоловіка. 10 Тому жінка мусить мати на голові знак влади (над нею) заради ангелів. 11 Одначе, в Господі ні чоловік без жінки, ні жінка без чоловіка, 12 бо так, як жінка від чоловіка, так само й чоловік через жінку, а все від Бога. 13 Розсудіть самі: Чи ж воно личить жінці непокритій молитися до Бога? 14 Хіба сама природа вас не вчить, що коли чоловік запускає волосся, то це для нього сором. 15 А коли жінка запускає довге волосся, то це для неї слава, бо довге волосся дано їй замість покривала. 16 Коли ж хто сперечатися хоче, – то ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі. 17 Робивши ж вам оці зауваження, не можу я вас похвалити за те, що ваші сходини виходять вам не на добро, а на зло. 18 Найперше бо зачуваю, що коли сходитеся на збори, – роздори постають між вами; і я цьому почасти вірю, 19 бо мусять бути у вас єресі, щоб виявилися випробувані між вами. 20 Ваші сходини не є – споживання вечері Господньої. 21 Бо кожен поспішає їсти свою вечерю: дехто ж голоден, а дехто п’яний. 22 Хіба не маєте домів, щоб їсти – пити? Чи може хочете зневажати Божу церкву, і засоромлювати тих, які нічого не мають? Що маю вам сказати? Чи похвалю вас? За це не похвалю. 23 Я бо, що прийняв від Господа, те й передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб 24 і, віддавши подяку, розламав і сказав: «Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин.» 25 Так само й чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – Новий Завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин.» 26 Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде. 27 Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню. 28. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. 29. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п’є. 30 Ось чому у вас багато недужих та хворих, а чимало й умирають. 31 Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили. 32 Коли ж Господь нас судить, він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зо світом. 33 Отож, брати мої, коли ви сходитеся їсти, один одного дожидайте. 34 Як хтось голодний, хай їсть удома, щоб вам не сходитися на засуд. Про інше ж, як прийду, розпоряджу.

12. Духовні дари – харизми 1-3; вони різні й дані для добра Церкви 4-11; містичне тіло 12-31
1 Щождо духовних дарів, то я, брати, не хочу, щоб ви про них не знали. 2 Ви знаєте, що коли ви були погани, вас до німих ідолів нестримно тягнуло. 3 Тому вам заявляю: Ніхто, говоривши під впливом Духа Божого, не каже: Анатема Ісус! І ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого. 4 Є і між дарами різниця, але Дух той самий; 5 різниця теж і між служінням, але Господь той самий. 6 Різниця є і між ділами, але Бог той самий, який усе в усіх робить. 7 Кожному дається виявлення Духа на спільну користь. 8 Одному бо дається через Духа слово мудрости; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання; 9 іншому віра у тім самім Дусі; іншому дар зцілення у тім єдинім Дусі; 10 іншому сила творити чуда; іншому дар пророкування; іншому розпізнавання духів, іншому різні мови, іншому ж тлумачення мов. 11 А все це чинить один і той же Дух, що розподілює кожному, як він хоче. 12 Так само, як тіло є одне, хоч і багато має членів, і всі члени тіла, хоч є їх і багато, становлять одне тіло, так і Христос. 13 Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише Духом. 14 Тіло бо складається не з одного тільки члена, а з багатьох. 15 Коли б нога сказала: «Я не рука, отже не входжу у склад тіла», – то хіба через те не належала б до тіла? 16 І коли б вухо сказало: «Я не око, отже не входжу у склад тіла», – то хіба через те воно не належало б до тіла? 17 Якби все тіло було оком, де ж тоді був би слух? Якби все воно було вухом, де був би нюх? 18 Таж Бог розподілив члени – кожного з них – у тілі, як хотів. 19 Якби все було одним членом, де було б тіло? 20 Тепер же членів є багато, але одне лиш тіло. 21 Не може око руці сказати: «Ти мені непотрібна!» Чи голова ногам: «Ви мені непотрібні!» 22 Бож члени тіла, що слабшими здаються, є найпотрібніші; 23 і тим членам, що здаються непочесними в тілі, ми, власне, даємо більше чести, і наші непристойні члени зазнають більшої пошани; 24 ті ж, що у нас пристойні, її не потребують. Та Бог так уклав тіло, що дав більше чести нижчому членові, 25 щоб не було роздору в тілі, але щоб члени дбали однаково один про одного. 26 І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени. 27 Ви ж – Христове тіло, і члени кожний зокрема. 28. І деяких поставив Бог у Церкві: поперше – апостолів, подруге – пророків, потретє – учителів, потім – дари чудес, потім дари зціляти, допомагати, управляти й говорити різними мовами. 29. Чи ж усі апостоли? Чи ж усі пророки? Чи всі учителі? Чи ж усі чудотворці? 30 Чи ж усі мають дар ізціляти? Чи ж усі мовами говорять? Чи ж усі тлумачать? 31 Дбайте пильно про ліпші дари. Я ж показую вам путь куди значнішу.

13. Перевага любови
1 Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. 2 Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би – ніщо. 3 І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи. 4 Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, 5 не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; 6 не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; 7 все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. 8 Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. 9 Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо. 10 Коли настане досконале, недосконале зникне. 11 Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. 12 Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний. 13 Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов.

14. Дар пророкування корисніший за дар мови 1-25; вказівки щодо духовних дарів 26-40
1 Змагайте до любови, але бажайте гаряче духовних дарів, особливо ж – дару пророцтва. 2 А хто говорить мовами, той не людям говорить, лише Богові; бо ніхто його не розуміє: він говорить духом таємні речі. 3 Хто ж пророкує, то говорить людям: на повчання, попередження, розраду. 4 Хто мовами говорить, той сам себе повчає; хто ж пророкує, той повчає Церкву. 5 Я хочу, щоб усі ви говорили мовами, але ліпше, щоб ви пророкували; бо більший той, хто пророкує, ніж той, хто мовами говорить, – хібащо він пояснює, щоб Церква мала повчання. 6 А тепер, брати, якщо б я прийшов до вас і заговорив мовами, яка вам користь із мене, коли я, говоривши до вас, не вділю вам ні об’явлення, ні знання, ні пророцтва, ні науки? 7 Так само воно і з бездушними речами, що дають звук, чи то сопілка, а чи то цитра: коли не видають із себе різних звуків, як розпізнавати, що грається на сопілці чи на гуслах? 8 Якже сурма лунає невиразно, хто приготується до бою? 9 Отак воно і з вами: коли ваша мова не має в собі ясних слів, як зрозуміти те, що ви говорите? Ви будете на вітер говорити! 10 Є їх чимало, тих усіляких мов на світі, і ні одна з них не позбавлена значення. 11 Та коли я не розумію значення слів, я буду тому, хто говорить, чужинцем, і той, хто говорить, буде мені чужоземцем. 12 Тим то й ви – коли вже так їх прагнете, отих духовних дарів, – старайтеся їх мати подостатком на збудування Церкви. 13 Тож, хто говорить мовами, хай молиться, щоб умів вияснити. 14 Бо коли я молюся мовами, дух мій молиться, а розум мій без плоду. 15 Що ж, отже, робити? Буду молитися духом, а й розумом буду молитись. Буду співати духом, а й розумом буду співати. 16 Інакше бо, коли благословлятимеш духом, – то як проста людина скаже «Амінь» на твою подяку, коли вона не знає, що ти кажеш? 17 Ти гарно дякуєш, та другий тим не повчається. 18 Дякую Богові моєму, що я більш усіх вас мовами говорю; 19 але в Церкві волію п’ять слів розумом моїм сказати, щоб навчити й інших, ніж десять тисяч слів мовами. 20 Брати, не будьте дітьми розумом! Щодо зла, будьте дітьми, а щодо розуму, то будьте зрілі. 21 Написано в законі: «Чужими мовами й іншими устами я буду говорити до народу цього, та вони й так мене не послухають», – каже Господь. 22 Так що мова знак не для віруючих, а для невіруючих; пророцтво ж, – не для невіруючих, а для віруючих. 23 Якщо, отже, зійдеться уся Церква разом і всі заходяться говорити мовами, а ввійдуть якісь неосвічені чи невіруючі, то хіба не скажуть, що ви божевільні? 24 Коли ж усі пророкують, і ввійде якийсь невіруючий чи неосвічений, його всі викривають, усі судять; 25 тайни його серця стають явними, і, таким чином, він, упавши ниць на землю, поклониться Богові й заявить, що Бог є справді поміж вами. 26 Що ж, брати? Коли ви сходитеся, а той має пісню, той навчання, той об’явлення, той мову, той пояснення – все хай буде для збудування! 27 Коли хтось говорить мовами, нехай буде їх двоє, а щонайбільше троє, і нехай один пояснює, і то по черзі. 28. Коли ж немає кому пояснити, нехай мовчить у церкві; нехай собі й Богові говорить. 29. Щождо пророків, то нехай двох або трьох говорить, інші ж хай розсуджують. 30 А як комусь з присутніх дано об’явлення, хай він перший мовчить. 31 Бо всі ви можете один за одним пророкувати, щоб усі навчились і всі були підбадьорені. 32 Духи пророків коряться пророкам, 33 бо Бог є Бог не безладу, а миру. Жінки ж, як у всіх церквах святих, 34 нехай мовчать, їм бо не дозволено говорити; нехай будуть у покорі, як і закон говорить. 35 Коли хочуть чогось навчитися, хай спитають удома своїх чоловіків: бо непристойно в церкві жінці говорити. 36 Хіба то від вас вийшло слово Боже? Хіба до вас одних тільки прибуло? 37 Якже комусь здається, що він пророк або має якийсь духовний дар, хай розуміє, що те, що пишу, -це заповідь Господня. 38 А коли хтось її не знає, то й він не знаним буде. 39 Тому, брати мої, прагніть пророкування, і говорити мовами не бороніте, 40 але все нехай діється пристойно й докладно.

15. Воскресіння Ісуса Христа 1-11; його значення для вірних 12-19; запорука нашого воскресіння 20-28; в ньому глузд життя людини 29-34; яке буде тіло воскреслих 35-58
1 Пригадую вам, брати, Євангелію, яку я вам проповідував, яку ви і прийняли, в якій і стоїте. 2 Нею ви також спасаєтеся, коли держите її такою, як я вам проповідував; інакше ви увірували надармо 3 Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; 4 що був похований, що воскрес третього дня за Писанням; 5 що з’явився Кифі, потім дванадцятьом; 6 опісля ж з’явився він більш, як п’ятистам братів разом, більшість яких живе й досі, деякі ж померли. 7 Опісля з’явився Якову, згодом усім апостолам. 8 А наостанку всіх, немов якомусь недоносові, з’явивсь і мені; 9 бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу. 10 Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать його в мені не була марна; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною. 11 Чи то я, отже, чи то вони, – так ми проповідуємо, і так ви увірували. 12 Коли ж про Христа проповідується, що він воскрес із мертвих, як же ж деякі між вами кажуть, що нема воскресіння мертвих? 13 Коли ж нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. 14 А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша. 15 І ми являємося неправдивими свідками Бога, бо свідчили проти Бога, що воскресив Христа, якого він не воскресив, якщо не воскреснуть мертві. 16 Бо як не воскреснуть мертві, то і Христос не воскрес. 17 А як Христос не воскрес, то марна віра ваша, – ви ще у гріхах ваших; 18 отже, ті, що й померли у Христі, загинули. 19 Коли ми надіємося на Христа лише в цьому житті, то ми – найнещасніші з усіх людей. 20 Алеж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих. 21 Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих. 22 Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі. 23 І кожний у своїм порядку: первісток – Христос, потім – Христові під час його приходу. 24 Потім кінець, – коли то він передасть царство Богові й Отцеві, коли знищить усяке начальство й усяку владу й силу. 25 Мусить бо він царювати, поки не покладе всіх ворогів йому під ноги. 26 Знищений буде останній ворог – смерть; 27 бо все підкорив йому під ноги. Коли він каже, що все підкорене, то ясно, що крім того, хто йому підкорив усе. 28. Якже все йому буде підкорене, тоді й сам Син підкориться тому, що йому підкорив усе, щоб Бог був усім в усьому. 29. Коли ні, – то, що зроблять ті, що христяться за мертвих? 30 Коли мертві зовсім не воскресають, чого тоді за них христитись? Чого й нам наражатися повсякчасно на небезпеки? 31 Щодня я наражаюся на смерть; авжеж, брати – це хвали ради вашої, що її маю в Христі Ісусі, Господі нашім. 32 І коли б я боровся з звірями в Ефесі як людина, то що мені з того? Коли ж мертві не воскресають, – їжмо й пиймо, бо взавтра ми помремо. 33 Не дайте себе обманути: лихі розмови псують добрі звичаї. 34 Протверезіться належно та не грішіть, бо деякі з вас Бога не знають. На сором вам кажу це. 35 Але хтось скаже: «Як воскреснуть мертві? І в якім тілі прийдуть?» 36 Безумний! Те, що ти сієш, не оживе, як не умре. 37 І те, що сієш, не тіло, що має уродитись, а голе зерно, наприклад, пшениці або якесь інше. 38 Бог же дав йому тіло, по своїй волі, і кожному насінню – власне тіло. 39 Не кожне тіло таке саме тіло, але інакше тіло в людей, інакше тіло в тварини, інакше тіло у птиць, й інакше у риб. 40 Є тіла небесні і тіла земні, й інакший блиск небесних, інакший же блиск земних. 41 Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, ба навіть зоря від зорі різниться блиском. 42 Так само й воскресіння мертвих: сіється в тлінні, а встає у нетлінні; 43 сіється в безчесті, а встає у славі; сіється в безсиллі, а встає у силі; 44 сіється тіло тваринне, а постає тіло духовне. Якщо є тіло тваринне, то є й тіло духовне. 45 Так і написано: «Перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам духом животворним.» 46 Та не духовне перше, а тваринне: потім духовне. 47 Перший чоловік із землі – земний, другий чоловік – з неба. 48 Який земний, такі й земні, і який небесний, такі й небесні. 49 І так само, як ми носили образ земного, так носитимем і образ небесного. 50 Ось що говорю, брати: Тіло й кров царства небесного успадкувати не можуть, ані тлінні – успадкувати нетління. 51 Ось я кажу вам тайну: Не всі ми помремо, але всі перемінимося, 52 раптом, в одну мить, при сурмі останній; засурмить бо, і мертві нетлінними воскреснуть, і ми перемінимося. 53 Мусить бо це тлінне одягнутися в нетління, і це смертне одягнутися в безсмертя. 54 І коли це тлінне одягнеться в нетління, а це смертне одягнеться в безсмертя, тоді збудеться написане слово: «Смерть поглинута перемогою. 55 Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» 56 Жало смерти – гріх, а сила гріха – закон. 57 Нехай же буде дяка Богові, який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа. 58 Отож, мої любі брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний.

16. Заключення: збірка для вбогих 1-9; поручання друзів 10-18; привіт 19-24
1 А щодо збірки на святих, то робіть і ви так, як я був наказав Церквам галатським. 2 Першого дня тижня кожний з вас хай відкладає в себе, збираючи, що може заощадити, щоб збірок не робити тоді, коли сам прийду. 3 А коли прийду, пошлю тих, що їх ви вважатимете, з листами, щоб вони віднесли ваш дар у Єрусалим. 4 Коли ж буде потрібно піти й мені самому, то вони підуть зо мною. 5 Прийду ж до вас, як Македонію перейду, бо я крізь Македонію переходжу. 6 А у вас, може, зупинюсь або й перезимую, щоб ви мене провели, куди я піду. 7 Я вас не хочу бачити тепер лиш у переході; надіюсь бо деякий час у вас перебути, коли те Господь дозволить. 8 В Ефесі я перебуду до П’ятидесятниці, 9 великі бо й широкі двері мені там відчинились, і супротивників багато. 10 Як прийде Тимотей до вас, глядіть, щоб почувавсь у вас безпечно, бо він, як і я, робить діло Господнє. 11 Нехай, отже, ніхто ним не легковажить; і відпровадьте його в мирі, щоб прийшов до мене, бо я з братами на нього чекаю. 12 А щодо брата Аполлоса, то я дуже його просив, щоб він пішов до вас із братами, та він не мав ніякої охоти тепер прибути; прийде, як буде догідний час. 13 Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться. 14 Нехай усе у вас діється в любові. 15 А благаю вас, брати: Ви знаєте родину Степани, що вона первісток Ахаї і що вони віддали себе святим на службу; 16 то щоб і ви також піддавалися таким людям і кожному, хто трудиться та працює з ними. 17 Я тішуся приходом Степани, Фортуната й Ахаїка: вони вашу неприявність заступили, 18 бо заспокоїли мій дух і ваш. Отож, шануйте таких. 19 Вітають вас Церкви азійські. Вітають вас у Господі сердечно Акила і Прискилла з їхньою домашньою Церквою. 20 Всі брати вас вітають. Вітайте один одного святим цілунком. 21 Привіт моєю рукою, Павловою. 22 Як хтось не любить Господа, анатема на нього! «Маран ата!» 23 Благодать Господа Ісуса з вами! 24 Любов моя з усіма вами у Христі Ісусі!


ІІ Послання Апостола Павла до Корінтян

1. Привіт і подяка 1-2; особисті повідомлення 3-11; самооборона 12-24
1 Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимотей, Церкві Божій, що в Корінті, з усіма святими в усій Ахаї: 2 благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. 3 Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, 4 що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає. 5 Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення. 6 Отже, чи то ми терпимо скорботи, то на вашу втіху та спасіння; чи втішаємось, то теж на вашу втіху, що дає вам силу переносити терпеливо ті самі страждання, які й ми терпимо. 7 Наша на вас надія тверда, бо знаємо, що так само, як ви берете участь у стражданнях, так візьмете й у радощах. 8 Ми бо не хочемо, брати, щоб ви не знали про нашу скорботу, яку ми пережили в Азії: ми були над міру й над силу так пригнічені, що не мали вже надії і жити. 9 Ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих. 10 Він визволив нас від такої смерти, і визволяє далі. Маємо надію, що він ще визволить нас, 11 якщо й ви допоможете вашою молитвою за нас; щоб за той дар, який нам дається заради великого числа осіб, також багато хто склав подяку за нас. 12 Слава наша – це свідоцтво нашого сумління, як ми поводились у світі, зокрема щодо вас, – у святості й щирості Божій; не в мудрості тілесній, а в Божій благодаті. 13 Бо іншого вам не пишемо, як тільки те, що ви читаєте й розумієте. А надіюся, що зрозумієте це повнотою, 14 як вже зрозуміли нас частинно, що ми – ваша слава, як і ви – наша в день Господа нашого Ісуса Христа. 15 В оцій то певності хотів я прийти перше до вас, щоб удруге ви мали радість, 16 а потім від вас перейти в Македонію і знову з Македонії прийти до вас, щоб вирядили ви мене в Юдею. 17 Хіба я, мавши те на думці, вчинив легковажно? Чи те, що я задумую, задумую лише з людських міркувань так, що в мені одночас перебуває і «Так, Так», і «Ні, Ні»? 18 Бог мені свідок, що наше слово до вас не є «Так» і «Ні.» 19 Бо Син Божий, Ісус Христос, що його ми вам проповідували – я, Сильван і Тимотей, – не був «Так» і «Ні»; в ньому лише «Так» було. 20 Скільки бо обітниць Божих у ньому – «Так», і тому через нього «Амінь» Богові на славу через нас. 21 Той же, хто утверджує нас з вами во Христі і хто помазав нас, то Бог, 22 який поклав на нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа. 23 А я прикликаю свідком Бога на мою душу, що я, щадивши вас, не прийшов більше в Корінт. 24 Не начебто ми панували над вашою вірою, але ми хочемо співпрацювати – вам на радість; бо ви щодо віри стоїте міцно.

2. Злагіднення кари винуватцеві 1-11; апостоли – Божі пахощі 12-17
1 Я постановив собі не приходити до вас знов у смутку; 2 бо коли я вам завдаю смутку, то хто мене розвеселить, як не той, що зазнає від мене смутку? 3 Тож, написав я те, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, від яких мені належалася б радість; бо я відносно вас певний, що моя радість – радість усіх вас. 4 З великого бо горя та туги серця написав я вам і крізь ревні сльози – не щоб ви сумували, а щоб знали мою до вас любов надмірну. 5 Коли ж хтось і засмутив, не мене засмутив, але – щоб не перебільшувати – почасти вас усіх. 6 Досить такому тієї кари, яку наклала більшість; 7 так що, навпаки, краще вам простити та втішити, щоб надто великий смуток не зламав такого. 8 Тому благаю вас: Покажіть йому любов. 9 На те бо я і написав вам, щоб випробувати вас, чи ви слухняні в усьому. 10 Кому, отже, прощаєте, то і я прощаю; бо коли я простив, – оскільки мав я щось прощати, – то ради вас зробив те перед обличчям Христовим, 11 щоб нам не впасти жертвою сатани, бо задуми його нам добре відомі. 12 Прибув ото я в Троаду, щоб проповідувати Євангелію Христову; та хоч двері були мені відчинені в Господі, 13 я не мав спокою для свого духа, бо не знайшов там Тита, брата мого, і, попрощавшися з ними, пішов у Македонію. 14 А Богові подяка, який у Христі завжди веде нас у своїм переможнім почеті й через нас на кожному місці виливає запахущість свого знання. 15 Бо ми для Бога -пахощі Христові серед тих, що спасаються, і серед тих, що гинуть. 16 Для одних запах, що від смерти веде до смерти, а для інших – запах, що від життя веде до життя. Хто, отже, здатний до цього? 17 Ми не такі, як багато інших, що торгують словом Божим; ми щиро, ми від Бога говоримо, перед Богом, у Христі.

3. Самооборона перед закидами 1-6; Євангелія й закон 7-18
1 Чи починаємо знову самих себе поручати? Чи, може, потребуємо, як дехто, поручальних до вас, чи від вас листів? 2 Наш лист – це ви; лист, написаний у серцях наших, який усі люди знають і читають. 3 Відомо ж, що ви – лист Христа, виготуваний нами; написаний не чорнилом, але Духом Бога живого, не на камінних таблицях, а на тілесних таблицях серця. 4 А таке довір’я до Бога ми маємо через Христа, 5 – не щоб ми були самі здібні помислити щось із самих себе, здібність бо наша від Бога. 6 Він нас зробив здібними слугами Нового Завіту, не з букви, але з духу, бо буква убиває, дух же оживлює. 7 Коли ж служіння смерті, вирізане буквами на каміннях, було в (такій) славі, що сини Ізраїля не могли дивитися на обличчя Мойсея з-за блиску слави його обличчя, що мала зникнути, 8 то скільки більше служіння духа буде в славі? 9 Бо коли служіння осуду – славне, то служіння виправдання багато більш перевищує у славі. 10 І таким чином, те, що частинне було славне, не має більше слави ради переважаючої слави. 11 Бо коли те, що минуло, славне, то багато більше те, що перебуває, славне. 12 Тож маючи таку надію, ми повні сміливости, 13 а не як Мойсей, що на обличчя клав собі покрівець, щоб сини Ізраїля не дивилися на зникнення того блиску, що щезав; 14 але їхній розум притупився, бо аж по цей день, коли читається Старий Завіт, той сам покрівець зостається невідкритий, Христос бо його усуває. 15 І аж по сьогодні при читанні Мойсея лежить покрівець на серці їхнім. 16 «Та коли звертається до Господа, спадає покрівець.» 17 Господь же – дух, а де Господній дух, там воля. 18 Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа.

4. Сміливість апостолів 1-6; їхнє життя -труди і страждання 7-12; але нагорода -вічна 13-18
1 Ось чому, мавши це служіння, як помилувані, ми не втрачаємо відваги. 2 Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом. 3 А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть; 4 у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий. 5 Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми – слуги ваші ради Ісуса. 6 Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», – він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа. 7 А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. 8 Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; 9 нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. 10 Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. 11 Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. 12 І так смерть діє в нас, а життя у вас. 13 Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», – то й ми віримо, тому й говоримо; 14 бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, – воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами. 15 Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу. 16 Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день. 17 Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе – готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави, 18 нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо – дочасне, а невидиме – вічне.

5. Після дочасного наступить життя вічне 1-10; любов спонукує ревність 11-21
1 Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі. 2 Тому в ньому й зідхаємо, бажаючи надягнути поверх того наше небесне житло, 3 якщо будемо ще вдягнені, а не нагі. 4 Доки ми в цім наметі, -стогнемо під гнітом, бо не хочемо роздягнутися, лише – вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям. 5 Бог же, що створив нас саме для цього, він дав нам завдаток Духа. 6 Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа, 7 – бо ходимо вірою, а не видінням, – 8 ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа. 9 Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом. 10 Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле. 11 Знаючи, отже, що таке острах Господній, ми переконуємо людей; Богові ж ми стали явні, та надіюся, що й у ваших сумліннях ми – явні. 12 Не хочемо самих себе вам знову поручати, але даємо вам нагоду хвалитися нами, щоб ви мали що відповісти тим, які хваляться видимим, – не тим, що в серці. 13 Бо коли ми не при собі, то для Бога; а коли розсудливі, то для вас. 14 Бо любов до Христа спонукує в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли. 15 А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес. 16 Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж і уявляли собі Христа по-людському, то його вже тепер так собі не уявляємо. 17 Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове. 18 Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам службу примирення. 19 Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення. 20 Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом! 21 Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому.

6. Бездоганні Божі слуги 1-10; любов за любов 11-18
1 Як співробітники, ми закликаємо вас, щоб благодаті Божої не приймати марно. 2 Бо каже: «Сприятливого часу я вислухав тебе, і в день спасіння я допоміг тобі. Ось тепер – час сприятливий, ось тепер – день спасіння.» 3 Ми не даємо нікому ніякої нагоди до спотикання, щоб не виставляти на глум наше служіння; 4 але в усьому виявляємо себе, як слуг Божих, у великій терпеливості, скорботах, у нуждах, у тіснотах, 5 під ударами, в темницях, у заколотах, у трудах, у неспанні, у постах, 6 у чистоті, у знанні, у довготерпеливості, у лагідності, у Святому Дусі, у щирій любові, 7 у слові правди, в силі Божій, у зброї справедливости в правиці й лівиці, 8 у славі й безчесті, у наклепах і в добрій славі; як обманці, однак правдиві, 9 як незнані, а проте надто знані; як ті, що вмирають, а все живі; як карані, та не забиті; 10 як сумні, та завжди веселі; як бідні, а багатьох збагачуємо; як ті, що нічого не мають, а все посідаємо. 11 Уста наші, корінтяни, відкрились до вас! Серце наше поширилось. 12 Вам у нас не тісно, тіснота – у вашім серці! 13 А ви взаємно, -мов до дітей говорю, – зробіть теж широким ваше серце! 14 Не спрягайтеся з невірними в чуже ярмо! Яка бо спільність праведности з беззаконням? Що спільного між світлом та темрявою? 15 Яка згода між Христом і Веліялом? Яка участь вірного з невірним? 16 Які взаємини між храмом Божим та ідолами? Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: «Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом. 17 Тож вийдіть з-поміж них і відлучіться, – каже Господь. Нечистого не дотикайтесь, і я вас прийму. 18 Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками – каже Господь Вседержитель.»

7. Довірливе ставлення і радість апостола
1 Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі. 2 Дайте нам місце в вашому серці. Ми нікого не скривдили, нікому шкоди не завдали, не визискували нікого. 3 Говорю це, не щоб вас осудити, бо я вже вам сказав, що ви в нашім серці, щоб умерти й жити разом. 4 У мене велике до вас довір’я, я вельми пишаюся вами. Я – повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей. 5 Бо коли ми були прийшли в Македонію, тіло наше не мало ніякого спокою. У всьому лиш скорбота: зовні – борні, страхання всередині. 6 Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита; 7 і не лиш його приходом, а й утіхою, якої він зазнав від вас, оповідаючи нам про ваше палке бажання, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так, що я зрадів ще більше. 8 Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, – бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас – 9 тепер же радію, не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди. 10 Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу – смерть спричинює. 11 Ось бо той смуток задля Бога – яку то він спричинив у вас старанність, яке ж виправдання, яке обурення, а який страх, яке палке бажання, яку горливість, яку відплату! Ви в усьому показали свою невинність у цій справі. 12 А коли й написав вам, то не задля того, хто образив, ані ображеного, але щоб виявилася між вами перед Богом ваша про нас дбайливість. 13 Тому ми втішилися. Та, крім цієї особистої втіхи, зраділи ми куди більше радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух. 14 А коли я був перед ним трохи похвалився вами, то я не зазнав сорому. Але, як ми завжди говорили вам правду, так і хвала наша перед Титом виявилась правдивою. 15 Серце його стає до вас ще прихильніше, коли він згадує послух усіх вас і як ви прийняли його з острахом та тремтінням. 16 Радію, що можу на вас покластись у всьому.

8. Збірка для єрусалимлян 1-6; мотиви щедрости 7-15; Павлові товариші 16-24
1 Повідомлюємо вас, брати, про ту ласку, що її Бог дав Церквам македонським. 2 Серед численних турбот, яких вони зазнали, їхня надмірна радість та їхня глибока бідність вилилась без краю на їхню багату щедрість; 3 вони мірою сили, – я про це свідчу, – і понад силу, добровільно, 4 вельми наполягаючи, просили нас, щоб ми дали їм ласку брати участь у службі на користь святих. 5 Вони ж, понад надію нашу, самих себе віддали перше Господеві, а потім нам, з Божої волі. 6 Ось чому ми благали Тита, щоб він, як був почав, так щоб скінчив між вами цю добродійну справу. 7 Тому ж, що відзначаєтесь у всьому, – у вірі, у слові, у знанні, у всякій пильності й у нашій любові до вас, – треба вам відзначатись і в цій добродійній справі. 8 Я не кажу як наказ, але щоб заради дбайливости інших випробувати щирість вашої любови. 9 Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його вбожеством розбагатіли. 10 Даю в цьому лише раду: Воно бо вам личить, вам, що перші минулого року почали цю збірку, не тільки робити, але й бажати. 11 Тепер же закінчіть її, щоб і так, як гаряче бажали, так і довершили за своєю спроможністю. 12 Бо коли є охота дати, то вона приємна мірою того, хто що має, – не того, чого не має. 13 Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоб була рівність: 14 щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність, 15 як написано: «Хто був зібрав багато, не мав над міру, а хто мало, – не мав нестачі.» 16 Богові дяка, що дав у серце Тита таку саму до вас горливість; 17 бо він прийняв просьбу і, бувши повний запалу, доброхіть до вас пустився. 18 Ми з ним послали брата, якого за Євангелію усі Церкви хвалять 19 і який, крім того, був вибраний Церквами як наш супутник у цій добродійній справі, якій ми служимо на славу самого Господа й на відраду нашу, 20 вистерігаючися, щоб нам хтось не докоряв з-за тієї обильности пожертв, що ними завідуємо. 21 Бо ми дбаємо за добро не тільки перед Господом, але й перед людьми. 22 А разом з ними ми послали нашого брата, пильність якого ми часто випробували в багатьох речах, і який тепер куди пильніший із-за великого довір’я, що його до вас має. 23 Щодо Тита, то він мій товариш і коло вас співробітник; а щодо братів наших, то вони посланники Церков, слава Христова. 24 Дайте ж їм доказ вашої любови й нашої їм похвали про вас, перед обличчям Церков.

9. Збірка на вбогих 1-5; користі з милостині 6-15
1 А про службу на користь святим мені зайво до вас писати, 2 бо знаю вашу добру волю і хвалю вас македонянам за неї, бо Ахая готова з минулого року; ваш запал заохотив багатьох. 3 Однак, я посилаю вам братів, щоб та хвала, якою я хвалив вас, не була щодо цього марна і щоб ви, як я сказав, були приготовані. 4 А то як прийдуть зо мною македоняни й застануть вас неготовими, ми, – щоб не сказати ви, – через ту певність осоромимося. 5 Я вважав, отже, потрібним просити братів, щоб вони вийшли до вас перед нами і приготували заздалегідь той заповіджений щедрий ваш дар, щоб він був готовий як правдивий дар, а не як вимушений даток. 6 Але я кажу: Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. 7 Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. 8 А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло, 9 як написано: «Розсипав, дав убогим; праведність його перебуває вічно.» 10 Той, хто достачає насіння сіячеві, додасть і хліб на поживу, і примножить ваше насіння та зростить плоди вашої справедливости, 11 щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові подяку. 12 Бо виконання цього служіння не тільки задовольнить потреби святих, але воно стане ще обильнішим завдяки численним подякам Богові. 13 Спогадуючи цю прислугу, вони будуть хвалити Бога за ваш послух у визнанні Євангелії Христової та за щедрість вашого дару для них і для всіх. 14 І вони своєю молитвою за вас з’являються вам зичливі – заради надмірної благодаті Божої у вас. 15 Подяка хай буде Богові за його дар несказанний!

10. Апостольська влада св. Павла
1 Я ж сам, Павло, особисто благаю вас лагідністю і ласкавістю Христа, – я, коли присутній між вами, – покірний, а коли від вас далеко, сміливий супроти вас. 2 Прошу ж вас, щоб коли до вас прийду, не довелося мені сміливо вживати тієї певности, яку думаю відважно показати супроти деяких, що собі уявляють, начебто ми руководилися чисто тілесними спонуками. 3 Ми живемо як люди, але не воюємо із спонук тілесних, 4 бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на зруйнування твердинь; ми руйнуємо задуми 5 і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога, і беремо в полон усякий розум на послух Христові; 6 ми також готові покарати всякий непослух, як тільки ваш послух буде звершений. 7 Ви дивитеся на зовнішній вигляд. Коли хтось певний, що він Христовий, нехай розміркує ще раз у самім собі, що так, як він Христовий, так само й ми. 8 Бо якби я хвалився занадто нашою владою, що її нам Господь дав на збудування, а не на руїну вашу, я б не соромився, 9 – щоб не здавалося, що намагаюся листами вас налякати. 10 Листи його, мовляв, важкі та повні сили, але виглядом тіла він недолугий, і мова його – жалюгідна. 11 Такий нехай знає: які ми словом у листах неприсутніми, такі й будемо ділом присутніми. 12 Ми не відважуємося рівняти себе чи прирівнювати до деяких із тих, які самі себе поручають; та їм, які міряють самих себе на собі самих та прирівнюють самих себе до себе самих, бракує глузду. 13 Ми ж не будемо хвалитися надмірно, але за мірою правила, що його Бог призначив як мірку, щоб аж до вас прибути. 14 Ми бо не розтягаємося над міру, а воно було б так, якби ми до вас не прибули; ми ж таки й справді до вас прибули з Євангелією Христовою. 15 Не хвалимося також і чужими трудами над міру, але маємо надію, що й ми, коли ростиме ваша віра, звеличимося між вами за нашим правилом над міру; 16 і звіщатимемо Євангелію ген поза вами, не хвалившися готовим на чужому полі. 17 А хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться. 18 Бо не той випробуваний, хто себе самого поручає, а той кого Бог поручає.

11. Апостольська ревність
1 О, коли б ви могли потерпіти трохи мого безумства! Ба ви мене й терпите. 2 Я за вас ревную Божими ревнощами, бо я вас заручив одному лиш чоловікові, появив вас чистою дівою Христові. 3 Але боюся, щоб, як змій був обманув Еву своїм підступом, так не попсувалися думки ваші, й ви не відхилилися від простоти й чистоти щодо Христа. 4 Бо коли б хтось прийшов і проповідував іншого Ісуса, не того, що його ми вам проповідували, або якби ви прийняли іншого Духа, якого ви не прийняли, або іншу Євангелію, якої ви не одержали, – ви б радо терпіли. 5 Однак, гадаю, що я нічим не нижчий від тих «архиапостолів»! 6 Хоч я і неук словом, але не знанням, як ми вам перед усіма та в усьому показали. 7 Невже я допустився гріха, смиряючи себе самого, щоб вас піднести вгору, – вам бо проповідував даром Євангелію Божу? 8 Інші Церкви я оббирав, беручи від них плату, щоб вам служити. 9 І коли був у вас і терпів нестачу, я не був тягарем нікому, бо мені у моїй нестачі допомогли брати, що прийшли з Македонії. У всьому я вважав на себе, щоб вам не бути тягарем, і вважатиму й далі. 10 Як істина Христова, що в мені, – цієї похвали ніхто в мене не відніме у сторонах ахайських! 11 Чому? Хіба я не люблю вас? Бог те знає. 12 А що роблю, те робитиму й далі, щоб узяти всякий привід у тих, які приводу шукають, щоб вони були схожими на нас у тому, чим хваляться. 13 Оті бо – то апостоли неправдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових. 14 Воно й не диво: сам бо сатана вдає з себе ангела світла. 15 Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведности. Кінець їхній буде за ділами їхніми. 16 Знову кажу: Нехай ніхто мене не вважає за безумного! А як ні, то прийміть мене за безумного, щоб і я міг трохи похвалитися. 17 Що я кажу, кажу те не в Господі, але немов у безумстві, що дає мені відваги хвалитися. 18 Тому що багато інших хваляться з тілесних спонук, то і я буду хвалитися, 19 бо ви радо терпите безумних, самі такі розумні! 20 Ви терпите, коли вас хтось неволить, коли хтось об’їдає, коли хтось обдирає, коли хтось ставиться до вас ізгорда, коли хтось б’є вас в обличчя! 21 На сором кажу це, які то слабкі ми виявилися. Та в чому б там хто не виявляв сміливости, – говорю мов безумний! – я також можу її виявити. 22 Вони євреї? Я теж! Вони ізраїльтяни? Я теж! Потомки Авраама? Я теж! 23 Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: Я більш від них. Куди більше в працях, куди більше в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. 24 Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок (ударів) без одного; 25 тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я у безодні. 26 У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих; 27 у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! 28. Крім інших випадків, моя щоденна настирлива думка – журба про всі Церкви! 29. Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся? 30 Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись. 31 Бог і Отець Господа Ісуса, – благословен вовіки! – знає, що я не говорю неправди. 32 В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамащан, щоб мене схопити; 33 та мене спущено віконцем у коші з муру, і я втік з його рук.

12. Божі дари й людські немочі у св. Павла
1 Чи треба хвалитися? Воно й не личить, але я таки приступлю до видінь та до об’явлення Господа. 2 Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, – чи то було в тілі, не знаю, чи то було без тіла, не знаю, Бог знає, – був він узятий аж до третього неба. 3 І знаю, що той чоловік – чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, – 4 був узятий у рай і чув слова несказанні, яких годі людині вимовити. 5 Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. 6 А коли я захочу хвалитися, я не буду безумний, бо скажу правду; але я стримуюся, щоб про мене хтось не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує. 7 А щоб я не загордів надмірно висотою об’явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. 8 Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився, 9 та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі.» Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала. 10 Тому я милуюся в немочах, у погорді, у нестатках, переслідуваннях та скорботах Христа ради; бо коли я немічний, тоді я міцний. 11 Я, хвалившися, видався безумним! Та ви мене примусили до того. Ви бо повинні були мене хвалити, тому що я нічим не гірший від тих «архиапостолів», хоч я і ніщо. 12 Ознаки апостола виявилися між вами: в усякому терпінні, в знаках, чудах та силах. 13 Чим бо ви були менші від інших Церков, – хіба тим, що я не був для вас тягарем? Простіть мені цю кривду! 14 Оце втретє я готовий прийти до вас, і тягарем не буду, бо шукаю не вашого, а вас. Не діти повинні збирати батькам маєтки, а батьки дітям. 15 Я радо витрачусь і сам себе пожертвую за ваші душі; якщо я люблю вас більше, то мав би бути менше люблений? 16 Та нехай буде, що я не обтяжав вас, але, бувши хитрим, узяв вас підступом. 17 Чи я вас використав через когось із тих, що до вас послав? 18 Я ублагав Тита і з ним послав брата. Хіба Тит вас використав? Хіба ж ми не тим самим ходили духом? Не тими самими слідами? 19 Віддавна вже думаєте, що ми виправдуємося перед вами. Ми перед Богом у Христі говоримо; а все вам, любі, на збудування. 20 Бо як прийду, боюся, що не знайду вас такими, як хочу, та й ви не знайдете мене таким, яким хотіли б; щоб не було між вами суперечок, заздрощів, гніву, сварок, обмов, нашептів, зарозумілости, безладдя, 21 щоб, коли я знову прийду, мій Бог задля вас не принизив мене, і щоб я не оплакував тих багатьох, які раніше згрішили й не покаялись у нечистоті, розпусті та в безсоромності, яких були допустилися.

13. Нові відвідини 1-4; вказівки 5-10; привіт 11-13
1 Оце втретє йду до вас. «Кожна справа рішиться за словом двох або трьох свідків.» 2 Я вже перед тим сказав і ще раз повторюю, як за другої моєї присутности, так і тепер у відсутності: Як прийду знову, то не щадитиму тих, які раніш згрішили, й усіх інших. 3 Ви бо шукаєте доказу, що у мені говорить Христос, який супроти вас не безсильний, а сильний між вами. 4 Його ж розп’ято з-за немочі, але він живе з Божої сили. Та й ми, хоч і немічні в ньому, однак будемо з ним жити з Божої сили супроти вас. 5 Досліджуйте самих себе, чи ви у вірі; випробовуйте самих себе. Хіба не знаєте самі по собі, що Ісус Христос у вас перебуває? Хіба ви не випробувані! 6 Та, сподіваюся, ви спізнаєте, що ми не є невипробувані. 7 Ми молимося до Бога, щоб ви ніякого зла не чинили, – не, щоб ми з’явились випробувані, але щоб ви добро чинили, навіть якби ми самі з’явилися невипробувані. 8 Бо ми не можемо нічого проти правди, а лиш за правду. 9 Ми бо радуємося, коли ми немічні, ви ж – міцні. Власне про це ми й молимося, про вашу досконалість. 10 Тому й пишу вам це, не бувши поміж вами, щоб, коли прийду, не вживати строгости силою влади, яку дав мені Господь на те, щоб будувати, а не руйнувати. 11 А втім, брати, радійте, прагніть до досконалости, підбадьорюйтеся, будьте однієї думки, живіть мирно, і Бог любови та миру буде з вами. 12 Вітайте один одного святим цілунком. Всі святі вас вітають. 13 Благодать Господа Ісуса Христа й любов Бога і причастя Святого Духа з усіма вами!