Святого пророка Йоіла

Тропар пророка, глас 2: Ти, що передбачив Боже пришестя у плоті,* і зшестя Святого Духа, і майбутній суд, пророче Йоіле,* спасай молитвами твоїми від усяких скорбот* тих, що вшановують тебе.

Кондак пророка, глас 2: Богомовний пророче, що сповнився натхненням Утішителя,* розповів ти про осяяння народів, що сповнилося в останні часи.* Тому нині благоговійно тебе вихваляємо* і, твою пам’ять звершуючи, співаємо тобі:* Моли Христа Бога за душі наші.

Святий пророк Йоіл, син Петуїла, жив у 800-х літах до Різдва Христового. Його пророцтво входить до Святого Письма Старого Завіту і складається з чотирьох глав. Господь Бог устами свого пророка погрожує невдячному вибраному народові своїми карами, але й водночас у своїй невимовній доброті закликає їх до покаяння: “Але ще й тепер, – слово Господнє, – поверніться до мене усім вашим серцем, у пості, в плачі й у жалі. Роздеріть серце ваше, а не одежу вашу, і поверніться до Господа, Бога вашого, бо Він благий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, – і уболіває над нещастям” (Йоіл 2, 12-13).

Тим, хто покається, Господь обіцяє спасіння (через зіслання Месії) “Ви зрозумієте, що я посеред Ізраїля і що я – Господь, Бог ваш, і іншого немає. Народ мій не зазнає сорому повіки. А після цього я виллю мій дух на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитись, і ваші юнаки будуть бачити видіння” (Йоіл 2, 27 – 3, 1).

І подібно, як сповнилося Зішестя Святого Духа, так сповниться і страшний суд, який Господь провіщає у третій главі пророцтва святого Йоіла і який відбудеться в долині Йосафата. А станеться це так: “Сонце й місяць почорніли, світло зір гасне. І загримить Господь із Сіону, дасть голос свій почути з Єрусалиму, і затремтить земля й небо! Але Господь буде прибіжищем для свого люду, і кріпостю для дітей Ізраїля” (Йоіл 4, 15-16).

Ім’я Йоіл – означає “Господній Божий”.

__________

У той самий день

Святого мученика Уара

Тропар мученика, глас 4: Бачивши воїнство святих страстотерпців, що постраждали за законом,* показав ти мужньо кріпость свою,* і постраждав добровільно, бажаючи померти за Христа,* від Якого прийняв ти почесть перемоги твого страждання, Уаре.* Тому моли, щоб спастися душам нашим.

Кондак мученика, глас 4: Христа наслідуючи та випивши Його чашу,* мученику Уаре,* вінцем мучеництва був увінчаний ти,* і з Ангелами радіючи,* неустанно молись за душі наші.

Святий Уар (Вар) був начальником військової сотні і служив у Єгипті. Коли почалося страшне переслідування християн за імператора Максиміяна, тоді Уар, будучи християнином, ночами таємно ходив до в’язниці, де страждали християни, обмивав їх рани, годував і молився разом з ними. Одного дня він довідався, що у в’язниці страждає семеро християн, і що вони вже вісім днів нічого не їли, а наступного дня їх віддадуть на муки і вб’ють. Підкупивши сторожу, Уар вночі відвідав святих мучеників і попросив їх, щоб вони йому випросили у Бога ласку постраждати за Христову віру і витримати всі муки, бо сам він боїться своєї слабкості.

На спільній молитві і в побожній розмові вони так скріпили його у вірі, що він готовий був хоча б уже зараз постраждати за Христа Спасителя. Він так і не покинув в’язниці, там застали його воїни, що прийшли забрати святих слуг Божих. Вони дуже здивувалися, коли довідалися, що він християнин, і радили йому не признаватися в цьому, бо не тільки втратить посаду, але й накладе своєю головою. Один із сімох святих мучеників помер у в’язниці на очах воїнів і вони повели шістьох, не зауваживши, що Уар іде за ними.

Коли ж суддя запитав, куди подівся сьомий християн, тоді святий Уар сам виступив наперед і сказав: “Я християнин; той, сьомий, уже отримав вічну нагороду в небі, а на його місце стаю я і голосно віддаю честь одному Богу, Ісусу Христу”.

Почувши те, суддя наказав їх усіх жорстоко побити, потім шістьох відіслав до в’язниці, а святого Уара віддав на найтяжчі муки. З хребта йому дерли шкіру, його тіло різали бритвами, припікали вогнем і били його по животі доти, доки святий мученик не віддав свою душу в руки небесного Отця. Його тіло мучитель велів викинути за місто, у чисте поле, на пожирання диким звірам. Наступного дня, після страшних мук, кати стяли мечем і решту шість мучеників.

Одна побожна християнка Клеопатра, вдова по воїні (родом була вона з Палестини, і мала одного сина Івана), бачила страсті святого Уара. Вона викупила його тіло у воїнів і чесно поховала у себе вдома. Сталося це у 304 р. Через кілька літ, коли вийшов перший указ, що дозволяв християнам вільно визнавати свою віру, вона забрала мощі святого мученика Уара та повернулася в Палестину, у своє рідне села Едру (що за неподалік від південно-західного берега Генезаретського озера), і там чесно їх поховала. На його гробі вдова часто молилася і світила свічки. За її прикладом пішли й інші християни. Згодом Клеопатра над мощами святого мученика побудувала церкву, яку посвятив єпископ при великому здвизі народу. Під час того посвячення Клеопатра молилася до святого Уара, щоб він випросив Божої опіки для її сина Івана, бо вона задумала послати юнака на царській двір, щоб там, ставши воїном, він здобув високе становище.

Однак у той же день, увечері, Іван несподівано захворів; його кинуло в гарячку і за кілька годин він помер. Коли ж прибита горем мати стала плакати і побиватися, то враз явився їй святий Уар, який тримав за руку її сина. Вони обоє були у світлих одежах; святий мученик упімнув Клеопатру, щоб упокорилася Божій волі, бо Бог прийняв її сина до своєї служби і дарував йому вічне блаженство.

Клеопатра решту свого життя посвятила молитві і добрим ділам, а через сім літ Бог прийняв її душу до своєї слави.

__________

У той самий день

Святого священномученика Садота

Житіє святого Садота, або Садока, ми вже описали 5 березня (20 лютого). Мученицьку смерть він прийняв близько 343 р. Під час страждань священномученика Садота навернулося 1270 осіб, усі вони також отримали вінець мучеників. Це число мучеників не видасться нам надто велике, якщо зважимо на те, що за правління Сапора II прийняло мученицьку смерть близько шістнадцять тисяч християн, не враховуючи тих, які були замучені посіпаками царя по всіх околицях, і пам’ять про яких геть-чисто стерта. Однак навіть море невинно пролитої крови не затопило Христової віри, бо чим більше християн гинуло від мук, тим більше поган наверталося до правди і славило Христа Спасителя, якому нехай буде безконечна честь і слава й Ім’я Його нехай прославлене буде по всі кінці вселенної.

__________

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013