Перенесення мощей святого первомученика й архидиякона Стефана

Тропaр, глaс 4: Цaрським вінцeм увінчaлася голова твоя через страждaння, які перетерпів єси за Христа Бога, серед мyчеників первостраждaльче Стефaне. Ти бо закам’янілість вождів їудeйських викрив, видів єси Твого Спaса праворуч Отця. Його ж моли за душі нaші.

Кондaк, глaс 6: Пeрший на землі був ти засіяний сіячем небeсним, всехвaльний Стефaне, пeрший на земли за Христа кров пролив єси, блажeнний, пeрший від Нього вінцем перемоги увінчаний був на небі, страдників начaло, вінценосче, первостраждaльний серед мучеників.

Пам’ять святого первомученика Стефана вшановуємо 27 грудня. У цей день Христова Церква величає того, хто перший після Христа Спасителя пролив свою кров за віру, кого за проповідь Христа каменували; хто в останню хвилину свого життя сказав: “Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога” (Ді. 7, 56). Того, хто з останнім подихом молився Богу за своїх мучителів: “Господи, не постав їм цього за гріх!” (Ді. 7, 60). Мученицька смерть Стефана докладно описана 27 грудня, а сьогодні розповімо про віднайдення його мощей і їх перенесення – про події, пам’ять яких Христова Церква вшановує сьогодні.

Святе Письмо дуже коротко повідомляє: “Побожні люди поховали Стефана і зчинили великий плач по ньому” (Ді. 8, 2). Натомість передання залишило нам набагато більше відомостей. Жиди, які каменували святого Стефана, залишили його тіло на поживу воронам. Та хиже, дике і кровожерливе сотворіння уміло віддати шану тілу невинно убитого, ворон не наважився навіть сісти на мощі святого. Вірні спочатку боялися вийти зі своїх криївок, бо розлючені фарисейські прибічники погрожували смертю кожному, хто буде визнавати Христа і Його науку.

Та знайшовся муж, який уже тоді в душі своїй схилявся до Христової віри, муж старий віком і славний своєю вченістю, найбільший знавець закону. Він називався Гамалиїл. Коли фарисеї після першого чуда, яке публічно вчинив святий Петро, зціливши кривого, апостолам заборонили проповідувати Христа Спасителя, а за непослух наказали їх ув’язнити і на своїй нечестивій раді “задумали їх убити” (Ді. 5, 33), “Тоді один фарисей, на ім’я Гамалиїл, законовчитель, поважаний усім народом, устав серед синедріону, повелів вивести на хвилину людей, і сказав до них: «Мужі ізраїльські! Зважайте на те, що маєте робити цим людям. Останніми цими днями встав був Тевда і казав, що він хтось великий; до нього пристало яких чотириста чоловіка; його вбито, й усі, що за ним тягнули, розпорошилися і зійшли нінащо. А після цього, під час перепису, устав був Юда галилейський і потягнув народ за собою, але й він загинув, і всі ті, що за ним тягнули, були розігнані. Отож, я нині кажу вам: Зоставте тих людей, лишіть їх, бо коли від людей цей задум чи ця справа, вона сама собою розпадеться. Коли ж від Бога, ви не здолієте звести їх зі світу, – щоб ви часом не стали противниками Бога». Послухалися вони його ради” (Ді. 5, 34-39).

Та невдовзі ненависть жидів узяла гору і пролилася кров святого первомученика Стефана. Тоді Гамалиїл, імовірно, вже був християнином. Він разом з іншими взяв тіло святого Стефана і поховав його урочисто у своєму селі Кафаргамала, а вірні “зчинили великий плач по ньому”.

Був муж, учений в законі, багатий маєтками, на ім’я Никодим. Він тайно визнавав Христа, а Святе Письмо розповідає про нього, що прийшов “Никодим, який раніше приходив уночі до нього” (Ів. 19, 39), разом з Йосифом з Ариматеї зняли з хреста Тіло Христа Спасителя, а Никодим приніс “мішанину з смирни та алое, мірок зі сто” (там само) і поховали Христа Спасителя в новому гробі. З тої хвилини Никодим був уже не тайним, а явним учнем Ісуса Христа;він уже не приховував своєї віри, і вголос славословив свого Учителя, до якого раніше приходив ночами шукати правди і розради.

Жиди намагалися вбити Никодима, усе його майно відібрали і ніби передали на храм. Никодим став убогий, без даху, жив у постійній небезпеці. Тоді Гамалиїл прийняв його у свій дім, і тут Никодим прожив до кінця своїх днів. Коли він помер, Гамалиїл поховав його тіло в тій самій печері, де було поховано тіло святого Стефана. Невдовзі помер син Гамалиїла на ім’я Авив, а потім, останній зі всіх, помер і праведний Гамалиїл. Тіла їх поховано також у тій самій печері.

Минули віки. Від Єрусалиму, міста, що каменем убивало пророків, залишилася руїна, минулася гордість фарисеїв, хрест заволодів світом. Про печеру, де спочивали мощі святого Стефана і трьох Божих угодників, Гамалиїла, Никодима і Авива, всі забули. Аж ось однієї п’ятниці, а було це (згідно з переданням) 3 грудня 415 р., священикові села Кафармагала Лукіянові явився уві сні старець, зодягнений у світлі одежі, й наказав йому повідомити Єрусалимського єпископа Івана, що на полі, яке називається “Делагаври”, тобто поле Божих мужів, є вхід у печеру, в якій спочивають мощі святого Стефана та інших Божих слуг. Старець, який явився священикові, був святий Гамалиїл. Видіння це повторювалося тричі, до того ж святий Гамалиїл точно вказав Лукіянові, в якому гробі спочивають святі мощі.

А коли Лукіян і єпископ стали шукати печеру, копаючи землю у вказаному місці, знайшли камінь з написом єврейською мовою – “Хеліїл”, тобто слуги Божі. Під тим каменем був вхід до печери, де знайшли мощі Божих слуг, докладно так, як це описав у видінні святий Гамалиїл. Коли ж єпископи Єрусалиму, Єрихону і Севастії в присутності великого числа священиків відкрили гріб святого Стефана, то пречудесний аромат наповнила всю печеру, а сімдесят три хворих, серед яких було багато сліпих і кривих від народження, враз стали здорові. На тому місці звели величну церкву, в якій склали мощі святих Гамалиїла, Никодима та Авива, а мощі святого первомученика Стефана перенесли до Єрусалиму і поховали у церкві на горі Сіон. Саме перенесення мощей було увінчане новим чудом; коли мощі святого Стефана внесли до міста, то зразу ж випав рясний дощ на втіху народу, який дуже терпів від тривалої посухи. Частина мощей первомученика Стефана була розділена і передана у різні церкви, зокрема до Царгорода (428), за правління імператора Теодосія Молодшого і його сестри святої Пульхерії, і до Риму, в час понтифікату папи Пелагія І (555-560), у церкву святого Лаврентія. Коли пізніше венеціанці захопили Царгород, то перенесли частину мощей до Венеції і склали їх у монастирі святого Георгія. Частина мощей була передана владичій церкві в Іппонії, а святий Августин, єпископ і великий почитатель святого первомученика Стефана, розповідав, що з мощей святого витікало благовонне миро, і тричі повторилося велике чудо – воскресли померлі, яких помазали тим миром.

__________

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013