Святих мучеників Акепсима, єпископа, Йосифа, пресвітера, й Айтала, диякона

 

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Знав ти божественні таємниці, мудрий,* і був приємною жертвою Богові, богоблаженний.* Бо Христову випив чашу славно,* святий Акепсимо зі співстраждальцями твоїми,* молячись неустанно за всіх нас.

Діялося це за правління перського царя Сапора, одного з найлютіших гнобителів християн, який не знав, що таке милосердя, і десятки літ проливав християнську кров. Але прийшов час, коли навіть він зрозумів, що йому не вдасться викоренити Христової віри, бо число її ісповідників, попри всі гоніння і страждання, росте щораз більше, тому наказав мучити лишень єпископів, священиків і дияконів.

У місті Наєсон мучителі схопили вісімдесятилітнього єпископа Акепсима і доставили в місто Арвил до найстаршого поганського жерця Адраха. Святий старець голосно і сміливо ісповів перед ним свою віру в Христа, за це кати так побили його сукуватими палицями, що тіло відпадало від костей, а потім, закувавши в тяжкі кайдани, кинули у в’язницю. Тимчасом на суд привели сімдесятилітнього священика Йосифа і диякона Айтала, їх так само страшно побили терновими різками і ледь живих кинули у в’язницю, до того самого льоху, де страждав святий Акепсим.

Через п’ять днів їх поставили перед судом, а мучитель наказав зв’язати мотузками їх суглоби так міцно, що кості тріщали і крушилися. Обезсилених, ледь живих, їх знову кинули до в’язниці, де вони страждали від знущань та голоду три роки. Споживали лиш те, що християнам вдавалося їм передати, або ж те, що їм давали воїни, які стерегли в’язницю. Коли ж через три роки до Арвилу прибув сам Сапор, він віддав святих мучеників на суд лютого Ардасабора. Той велів спочатку взяти на муки святого Акепсима і безпощадно бити, а під кінець стяти мечем. І так, 10 жовтня близько 349 р. святий старець удостоївся померти за Христа. Святого Йосифа після бичування знову кинули у в’язницю, а потім Ардасабор його і святого Айтала віддав старості Адесхові, який кинув їх до в язниці ще на шість місяців.

Тоді у тому місті жила побожна християнка, що звалася Снандулія. Вона вже багато літ служила своєму небесному Нареченому і потай відвідувала ув’язнених християн, приносила їм хліб, обмивала їх рани й утішала святими, добрими словами.

Вона навідала і цих двох святих мучеників й намагалася допомогти всім, чим могла. Невдовзі замість Адесха уряд прийняв Зерот, ще лютіший мучитель. Він знову велів віддати святих мучеників на муки, їх спочатку жорстоко побили, а потім виводили з домів християн і силою змушували їх каменувати Йосифа. Святий мученик так уже був ослаб, що не міг утриматися на ногах, тоді його поставили у яму, викопану по пояс, і так під градом каміння він віддав Спасителеві свою страждальну душу. А святого Айтала доправили в село Патріяс, де він прийняв таку саму смерть, як і святий Йосиф. Його мощі Господь Бог прославив силою чудес. Тіла святих мучеників Йосифа й Айтала поховала побожна Снандулія. Ім’я Акепсим в перекладі означає “бездоганний”, а Айтал – “надзвичайно ревний”.

__________

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013