Святого священномученика Антима, єпископа Никомидійського

 

Тропар, глас 4: I звичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри постраждав Ти аж до крови, священномученику Антиме, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 4: Благочестиво прожив ти життя як священик,* і звершив шлях мучеництва,* припинив ідольські служіння,* був захисником свого стада, богомудрий.* Тому тебе й вшановуємо нині,* таїнственно взиваючи:* від бід ізбав нас твоїми молитвами,* приснопам’ятний Антиме.

Після смерти святого Кирила, єпископа Никомидії, владикою того міста настановили святого Антима, мужа надзвичайної побожности і таких великих чеснот, що його життям захоплювалися всі, хто його знав. Престол Никомидійської Церкви він обійняв у 293 р. У Никомидії також була резиденція імператорів Диоклетіяна та Максиміяна, вони наказали мучити всіх ісповідників Христової віри, а переслідування стало ще жорстокішим тоді, коли згоріли царські палати, бо погани підступно звинуватили у підпалі християн.

Святий Антим, як добрий пастир, навчав вірне стадо і скріплював духом тих, що йшли на смерть задля Ісуса. Він мешкав у селі Семана, поблизу Никомидії, сюди потайки приходили вірні, щоб послухати його науки. І тут святий єпископ годинами молився до Бога, щоб усі вірні гідно, сміливо і публічно визнавали Христа Спасителя перед судом поган. Святий пастир знав, що він також віддасть свою душу за Христа і що його життя так довго триватиме, як довго буде потреба скріплювати вірних у вірі й утверджувати в добрі тих з-посеред стада, яких Господь вибрав свідчити свою правду.

Одного разу імператор Максиміян перед усім своїм військом приносив жертву божкам. Та раптом серед загальної тиші прогримів сильний голос: “Царю, чому покланяєшся бездушним ідолам? Чому честь віддаєш дияволу, хіба не знаєш, що є лиш один правдивий Бог, Бог християнський, якому слава буде на віки віків!”

Поган мов громом ударило. Дивляться, а це один із воїнів на ім’я Зинон з високого місця проголошує ці слова. Зірвалися кати, схопили Христового ісповідника і за наказом імператора піддали тортурам і стяли йому голову. Та його приклад додав відваги іншим; дехто з вельмож і слуг імператора також стали голосно величати Христа Спасителя. Серед них був один з полководців імператора на ім’я Доротей, його слуги Індис, Горгоній і Петро, а ще Мардоній і Мигдоній, царські дворяни. Їх усіх кинули до в’язниці. Святий Антим, довідавшись про їх ув’язнення, написав до них листа, в якому заохочував їх до витривалости. Цього листа він передав через диякона Теофіла, однак сторожа в’язниці схопила його і поставила перед імператором.

Святий диякон сміливо визнав Христа Спасителя, і в найтяжчих муках не видав, де переховується святий Антим. Теофіла, за наказом імператора вбили каміннями і стрілами, Доротея стяли мечем, Мардонія спалили, Мигдонія живцем закопали в землю, а Індиса, Горгонія і Петра кинули в море. Невдовзі постраждала також свята Агавія, ігуменя Богу посвячених дів, і свята Домна, що до прийняття хрещення була жрицею поганської богині Церери. Коли вона віддала свою душу за Христову віру, їй виповнилося лишень чотирнадцять років. Мученицьку смерть прийняли також свята дівиця Теофіла і святий мученик Євтимій. Їх усіх стяли мечем.

Аж ось імператор довідався, де переховується святий Антим, і наказав його ув’язнити. Він запросив воїнів до своєї хати, пригостив їх, і лиш тоді сказав, що він той, кого вони шукають. Воїни, здивовані його добротою, хотіли залишити єпископа вдома, а своїм начальникам сказати, що його не знайшли. Та святий Антим дав їм науку, що всяка брехня є гріхом, і добровільно пішов з ними, а дорогою так зворушив їхні серця розповіддю про Ісуса Христа, що вони навернулися до Христової віри і з його рук прийняли святе хрещення. Ось так добрий пастир навіть тоді, коли знав, що його чекають жорстокі муки, дбав не про себе, а про те, щоб спасти душі інших.

І став святий старець перед мучителем, а той велів розкласти перед ним усі знаряддя тортур, гадаючи, що цим злякає єпископа. Та святий сказав йому так: “Дарма ви розклали все це, бо смерть не злякає того, хто задля Христа Спасителя хоче душу свою віддати, і віддасть її охоче, а смерть буде вважати своїм найбільшим щастям”. Святого піддали жорстоким тортурам і напівживого кинули у в’язницю до розбійників.

І ось, коли святий Антим прийшов до пам’яти, то перше, що він почав робити, – говорив про Бога з тими, які не знали нічого, крім гріха та злоби, і так зворушив їхні серця, що вони пізнали правду, розкаялися і прийняли хрещення з його рук. Через кілька днів святого привели на судилище, і за наказом імператора його стяли сокирою. Сталося це 3 вересня 303 р.

__________

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013