Житіє преподобного отця нашого Герасима

Тропар, глас 8: В постах – безплотне, у чуваннях – сильне, в спокусах – непереможне і в молитвах – безупинне, у всьому ж – зібране життя провадячи, богоносний отче Герасиме, ангелів здивував єси і бісівські полчища прогнав. Вірних же серця звеселяєш, блаженний, тому й звір впокорився тобі. Ти ж, дерзновення до Бога маючи, моли, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 4: Запалився ти дбанням про вишнє, жорстокість йорданської пустелі понад всі насолоди світу поставив єси. Тому впокорився тобі звір аж до смерті, отче, послушний і жалобний на гробі помер твоїм, якого Бог так прославив, до Нього молячись і нас, отче Герасиме, поминай.

В пустелі надйорданській за правління Теодосія Молодшого осів був монах, родом з Ликії, на ім’я Герасим. До цього він жив у єгипетський Тиваїді, згодом у святого Євтимія (пам’ять його вшановуємо 20 січня) в пустелі Рува, а потім прийшов над Йордан, поблизу Єрихону, і став духовним отцем 70 монахів, для яких побудував лавру з монастирем для монахів-послушників, які недавно вступили в монастир.

У ті часи самітницьке життя практикували досвідчені монахи, загартовані в чеснотах і благочесті, а новачки – спільне життя, під керівництвом побожних ігуменів, які утверджували їх у чеснотах.

Життя святого Герасима в лаврі було дуже суворе. Впродовж п’яти днів монахи перебували на самоті, у своїх пустельних келіях. Там вони молилися і плели кошики. Харчувалися лиш хлібом та овочами, кожен мав лиш один одяг і одне горнятко на воду. В суботу всі сходилися до монастиря, тут спільно служили церковне правило, сповідалися і причащалися, в неділю на спільній трапезі їли теплу страву і знову поверталися до своїх келій. Вогню в келіях не вільно було розкладати. А первовзором для всіх і першим посником був сам преподобний Герасим. Упродовж усього Великого посту він нічого не їв, єдиним його кормом було святе причастя. Святий часто ходив на тривалий час у пустелю разом зі своїм учнем святим Киріяком (його пам’ять вшановуємо 29 вересня), який вступив до монастиря 467 р.

Бог нагородив святого Герасима особливими дарами. Так, Він об’явив йому смерть святого Євтимія (473 р.). Преподобний Герасим бачив його душу, яку ангели підносили на небо, і, взявши зі собою Киріяка, пішов на похорон. Оповідають, що якось у пустелі прийшов до нього лев, який поранив лапу гострою терниною. Святий вийняв її з рани, а лев, лагідний, немов ягня, з того часу залишився зі святим Герасимом, який назвав його Йордан. Лев пильнував осла, що пасся поблизу, і носив на спині відра з водою. А коли преподобний Герасим помер, лев упав на його могилі (що була поблизу монастирської церкви) мертвий. Помер святий Герасим 5 березня 475 р., за своє святе життя він отримав нагороду, яку Отець наш небесний приготував усім, які Його люблять.

 
І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013