Святого преподобного Спиридона чудотворця, єпископа Трімитійського

 

Тропар, глас 1: Собору Першого явився єси поборником і чудотворцем, богоносний Спиридоне, отче наш. Тому і мертвим у гробі бувши возгласив ти, і змію в золото перетворив єси, і коли ти співав святі молитви, Ангелів, сослужителями мав єси, священніший. Слава Тому, який дав тобі силу, слава Тому, який вінчав тебе, слава Тому, який діє через тебе всім зцілення.

Кондак, глас 2: Любов’ю Христовою вразився, священніший, ум возніс зорею Духа, діяльним видінням твоїм діяння осягнув єси, богоприємне, жертвенником Божественним був, просячи всім Божественне сяйво.

Святий Спиридон народився на острові Кипр. Він працював на землі, при цьому був побожним і багатим на чесноти. Згідно з твердженням деяких ранніх істориків Церкви, він багато страждав у часи переслідування християн, яке почав Максиміян Галерій. За його наказом святому Спиридонові випалили одне око і підрізали стегно однієї ноги. Коли померла його жінка, він ще ревніше посвятив себе молитві і добрим ділам. Невдовзі його поставили єпископом в місті Трімитунт. Ставши єпископом, він жодним чином не змінив свого життя: ходив із серпом у поле і не цурався фізичної праці. Невеличке господарство вела його дочка Ірина, яка посвятила себе життю в дівицтві.

Як світло ясного дня, так засяяли чесноти святого Спиридона. Свої доходи він ділив на дві частини: одну роздавав бідним, а другу позичав тим потребуючим, які могли повернути позику, щоб потім передати її ще іншим. Але своєю рукою він ніколи грошей не давав, якщо хтось потребував його помочі, то святий Спиридон показував йому на скриньку, де зберігалися гроші, і просив, щоб потребуючий сам узяв стільки, скільки йому треба. Одного разу якийсь чоловік, віддаючи позику, лишень удав, що кладе гроші до скриньки. Про це знав святий, бо Бог наділив його духом прозорливости, але не сказав нічого. Через якийсь час той чоловік знову прийшов просити допомоги, але скриньку застав порожню. Святитель упімнув його і сказав, що “користь здобута зрадою і брехнею, не є користю, а очевидною шкодою”.

Одного разу святий Спиридон довідався, що в сусідньому місті засудили на смерть невинного чоловіка. Святий єпископ зразу ж поспішив туди. Хутко йдучи, він прийшов до річки, яка через безнастанні дощі вилилась з берегів, так, що на протилежний берег ніяк не можна було дістатися. Тоді святитель помолився до Бога та сухою ногою перейшов через хвилі, він щасливо дійшов до сусіднього міста й звільнив невинно засудженого. Ось так Господь Бог творить чуда там, де чоловік, проваджений духом християнської любови, спішить ближньому на поміч.

У часі Великого посту святий і його дочка Ірина їли лиш один раз на кілька днів. Якось у тому пості прийшов до святого Спиридона один подорожній, втомлений і голодний. У хаті не було навіть скибки хліба, а Ірина сказала, що є лишень вуджене м’ясо. Святий Спиридон велів зварити м’ясо і подав його подорожньому, а щоб його заохотити, і сам став їсти, бо, як сказав словами Святого Письма, “чистим усе є чисте”.

Святитель Спиридон брав участь у Першому Вселенському соборі в Нікеї (325 р.), хоч він був і не дуже вчений, однак відзначався серед інших своєю глибокою вірою. Коли один філософ почав хизуватися своїм красномовством, тоді святий Спиридон устав і кількома словами з такою силою виклав йому головні правди Христової віри, що мудрагель враз замовк і з тої хвилі став віруючим християнином.

Згідно з переданням, святий Спиридон оздоровив з тяжкої недуги імператора Констанція, а при тій нагоді упімнув його, щоб цісар не обстоював аріян, а був вірним слугою Христової Церкви. Чуда, якими Бог прославив свого слугу, були дуже численні. Жив святитель Спиридон свято і помер свято після 344 р. Він належав до тих єпископів, які своїми підписами ствердили, що приймають рішення місцевого Сардикійського собору, на якому було урочисто оголошено про невинність святого Атанасія. Нетлінні мощі святого Спиридона у середині дванадцятого століття через напади варварів було перенесено до Царгорода; а 29 травня 1453 р. священик Георгій Калохерет переніс їх до Сербії. Згодом, у 1460 р., мощі було перенесено на острів Корфу, окрім правої руки, яку передали до Риму.

__________

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013