Святого священномученика Атиногена і десяти його учнів

 

Тропар, глас 8: Священний Богові Антиноген у жертві служитель,* приніс Христові священну жертву учнів своїх,* пастир з духовними вівцями ввійшов у небесну огорожу,* перемігши безбожні народи.* Мучеників Твоїх молитвами, Христе Боже,* спаси стадо Твоє від вовків,* що нападають на нього.

Кондак, глас 4: Пішовши за покликом Владики,* як найкращий пастир поклав ти душу свою за овець Христових,* священномученику Антиногене.* Тому й вихваляємо тебе,* і з тобою десяток твоїх учнів, які постраждали,* наставлені страхом Божим і твоїм ученням.* Тому Владика вінчає вас життєначальною правицею.* Його ж за всіх нас моліте.

Святому Атиногенові приписують створення тієї пречудесної пісні, яку знає кожен з нас, її завжди співають на вечірні – “Світе тихий”. Жив святий Атиноген у селі Пидахтоні, поблизу Севастії, за часів Диоклетіяна. Коли він був єпископом, побудував невеликий монастир і жив там з десятьма учнями. Та прибув до Севастії лютий мучитель Филомарх, він послав відділ війська, аби схопити єпископа й усіх, що жили з ним у монастирі. Святого Атиногена, коли прийшли вояки, не було в обителі, схопили лиш його учнів і в кайданах повели до міста, де кинули їх у в’язницю. Атиноген, довідавшись про це, сам прийшов до Севастії, і тут його схопили й кинули до в’язниці, до його учнів. Цілу ніч вони провели у молитві, а вранці стали перед судом, на якому визнали Христа Спасителя і заявили про свою готовність постраждати за Нього. Филомарх наказав їх жорстоко мучити:бити, шматувати залізом тіло, палити свічками, а під кінець велів їх усіх стяти мечем. Священномученика Атиногена мучитель наказав відпровадити на смерть до його монастиря, де святий з ревною молитвою на вустах нахилив свою голову під меч. Сталося це 16 липня 296 р. (Згідно з Часословом – 288 р.)

__________

У той самий день

Святих отців шести Вселенських Соборів

Тропар, глас 8: Препрославлений Ти, Христе Боже наш,* світила на землі – отців наших оснував Ти,* і з ними до істинної віри всіх нас направив Ти.* Багатомилосердний, слава Тобі.

Кондак, глас 6: Ти – із Отця несказанно возсіявший Син* – з жени родився подвійний єством.* Його видячи, не відрікаємося виду зображення,* але Його, благочесно написавши, вірно почитаємо.* І ради того Церква, держачи істинну віру,* цілує ікону вочоловічення Христового.

У тяжкі для Христової Церкви часи, зокрема, коли ширилися єресі, Церква скликала Вселенські Собори;патріярхи, митрополити, єпископи та інші уповноважені ними духовні особи з’їжджалися на наради, за прикладом святих апостолів, які скликали в Єрусалимі нараду, звану також Собором. Якщо такий Собор, скликаний Римським папою, під його або його представників проводом, вирішував щось у справах віри, тоді те рішення називалося догматом, тобто непомильною правдою, що зобов’язує всіх вірних під тяжким гріхом. Це означає, що кожен, хто такий догмат відкидає або піддає сумніву його правдивість, тяжко грішить;а якщо при цьому свою хибну думку проголошує публічно, то підпадає під церковну анатему. Собори, на яких вирішувалися найважливіші церковні справи, називаються “вселенські”, тобто всесвітні. Згідно з навчання Христової Церкви, в нарадах Вселенських Соборів співдіє Святий Дух, як був Він і з апостолами, що зібралися на своєму Соборі. Оголошуючи рішення свого Собору, вони сказали:“Подобалось бо Святому Духові й нам…” (Ді. 15, 28), тобто Святому Духові й апостолам сподобалося саме так, а не інакше вирішити. Рішення Собору завжди мали бути затверджені папою Римським.

Соборами називаємо також і менші зібрання єпископів якогось краю для вирішення питань помісної Церкви; ці собори не мають такої ваги, як Вселенський Собор, і їх рішення не можуть бути догматом. Вони називаються помісні, а їх рішення також мають бути затверджені Римським папою.

Свята Церква нині святкує пам’ять перших шести Вселенських Соборів. Перший з них був скликаний до Нікеї у 325 р. А оскільки Христова Церква почитає його пам’ять 28 травня окремою службою, то його перебіг ми описали у цей день. На ньому був прийнятий догмат, що Ісус Христос є істинним Богом, й усталено Символ віри аж до науки про походження Святого Духа.

Другий Собор був скликаний до Царгорода 381 р. проти єресі Македонія. Тут доповнено Символ віри. Докладний перебіг цього Собору ми подали 22 травня, бо Церква вшановує його окремою службою у цей день.

Третій Собор відбувся в Ефесі 431 р. проти єресі Несторія. Прийнято догмат про єдність двох природ в Христі – Божої і людської – та визнання Пресвятої Діви Богородицею.

Четвертий Собор (451 р.) в Халкедоні засудив Євтихія. Прийнято догмат, що Ісус Христос є істинний Бог та істинний чоловік; в Ісусі Христі треба визнавати дві природи, які співіснують “незмішано, нероздільно, невіддільно і незмінно”.

П’ятий Собор відбувся в Царгороді 553 р. Він затвердив рішення Халкедонського Собору і засудив монофізитів, прихильників єресі Євтихія, яких підтримували цісарі Зенон і Юстиніян, що хотіли погодити науку Христової Церкви з єретичними блудами і самі впали у великий блуд.

Шостий Вселенський Собор відбувся в Царгороді 680 р. проти єресі монотелитів, які навчали, що Ісус Христос мав лиш одну волю – Божественну – і одне ділання. На Соборі прийнято догмат, що “в Ісусі Христі були дві волі і дві дії (енергії) нероздільні і незмішані, так, що людська воля не противилася Божій волі, але завжди їй корилася”.

Пам’ять цих шести Вселенських Соборів Христова Церква вшановує сьогодні. У них брали участь великі святі і світила Церкви – люди, що багато терпіли за правду, нам і всім вікам на науку, що краще дати вирвати собі з грудей серце, але віру – ніколи.

__________

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013