Всіх преподобних отців, що в подвизі просіяли

 

Душам праведників приснопам’ятним
Слова прославлення в дар приношу.

У цей день ми звершуємо пам’ять усіх преподобних, чоловіків і жінок, що просіяли в пості, бо богоносні отці, поступово наставивши нас попередніми святами, заздалегідь підготувавши до поприща (посту), відвернувши від ситості і насолод, настрашивши майбутнім Судом, очистивши наперед як слід сиропусною седмицею, доречно встановили посеред неї і два дні (за чином) посту [1], щоб потроху привчити нас до нього. Ось і всіх чоловіків і жінок, що жили праведно, до того ж з багатьма скорботами і трудами, вони представляють нам, щоб нагадуванням про їхні змагання надати нам сил для поприща (посту), і щоб ми, маючи перед собою їхнє житіє як певний образ і шлях, отримуючи від них підкріплення і допомогу, прагнули до духовних подвигів, думаючи, що і вони були з нами одного єства.

Бо як воєводи заохочують своїх воїнів, озброєних і вже стоячих в строю, промовами, знаменами і згадуванням предків, що хоробро і відважно воювали, і воїни, що укріплюються цим, надихаються надією на перемогу, – так нині премудро творять і богоносні отці: зміцнивши до духовних подвигів і мужів, і жінок (прикладом) преподобних, таким чином підводять до посного поприща, щоб ми, дивлячись на їхнє достойне наслідування, безгрішне життя, здійснювали різноманітні чесноти, кожен згідно з силами, – переважно любов і свідоме ухилення від неправедних діл і вчинків. І піст – це не тільки дієта, але стриманість і язика, і очей, і від гніву, і, простіше кажучи, віддалення від всякого зла

З цієї причини святі отці і встановили тут справжнє святкування всіх преподобних, приводячи (нам на пам’ять) тих, що угодили Богові постом та іншими добрими ділами, наставляючи нас їхнім прикладом на шлях чеснот, щоб ми сміливо озброїлися проти пристрасті і демонів, і пропонуючи нам деякий зразок: якщо і ми докладемо однакове з ними старання, то зможемо безперешкодно зробити все, що і вони зробили, і сподобитися тих же вінців, – адже і вони були одного з нами єства.

Про сиропусну ж (седмицю) деякі кажуть, що її встановив імператор Іраклій [2], – а раніше вона була м’ясоїсною, – бо він, шість років воюючи з Хозроєм [3] і персами, дав обітницю Богові: якщо здолає їх, заснувати таку (седмицю), по уставу середню між м’ясоїдінням і постом, – що і виконав.

Я ж думаю, що, може бути, і так сталося, а може бути, і вона була задумана святими отцями заради деякого приготування, щоб ми, відразу перейшовши від м’яса і щедрої їжі до крайньої стриманості, не сумували і, крім того, не пошкодили тілу, але, повільно і потроху відмовляючись від жирної і солодкої їжі, як незвиклі до вузді коні, через відняття їжі сприйняли і вудила посту.

Таким чином, як душу (отці) налаштували притчами, так само майстерно подбали і про тіло, потроху видаляючи перешкоди до посту.

Христе Боже наш, молитвами всіх преподобних Твоїх помилуй нас. Амінь.

________________

Житія святих мучеників Памфила, Валента, Павла, Селевка, Порфирія, Юліяна, Теодула та п’яти єгиптян: Іллі, Єремії, Ісаї, Самуїла і Даниїла

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 4: Перед страшними муками, мужні страдники Господні, безстрашному раділи мудруваню і його маючи співбесідником, не дбали про тілесне, тому й наслідували вічну славу, молячись завжди за нас, подвиги їх возхваляючих.

Діялося це близько 307 року. В Кесарії палестинській жив священик, чоловік глибокої науки, великого красномовства та ще більших чеснот. Називався він Памфил. Хто глянув би на його убогий одяг, той і не здогадався б, що колись цей священик був одним з найбільших достойників, відомий великим багатством і мудрістю. Родом він був з міста Вириту, навчався сам, а потім навчав інших в Олександрії, та найбільша мудрість, яку він осягнув, – що слід погордити всім задля Імени Ісуса. Він осів у Кесарії, тут тлумачив писання Оригена і ревно вивчав Святе Письмо, тут заклав він також бібліотеку, яка ще за часів святого Єронима була при кесарійський церкві. За губернатора Палестини Урвана святого Памфила поставлено було перед судом, а коли він прилюдно визнав Спасителя, то тяжкі муки – биття, шматування тіла гаками – не зламали його. Святого кинули до в’язниці, де сидів він разом з двома іншими ісповідниками, святими Павлом і Валентом.

Ким був святий Павло? В минулому – хоробрий воїн і великий достойник, а тепер він незламний ісповідник розіп’ятого Христа, за якого катували його вогнем і кинули до в’язниці. Родом був він із Ямнії. Святий Валент був старець, єрусалимський священик (властиво Єрусалиму вже не було, на його місці і на його звалищах повстала за імператора Гадріяна (135 р.) римська оселя “Єлія Капітолина”, до якої доступ жидам був заборонений під карою смерти. Лиш імператор Костянтин Великий повернув назву “Єрусалим”). Був Валент мужем великої побожности, він ціле Святе Письмо знав напам’ять. Усі троє просиділи у в’язниці два роки. Тим часом мучитель Урван загинув за свої злодійства від меча, а на його місце прийшов ще лютіший катюга, що звався Фірміян.

Переслідування християн ставало щораз жорстокішим. У муках гинули тисячі, одних спалювали, інших шматували дикі звірі, а ще інші, заковані в кайдани, вмирали від тяжкої праці, голоду і знущання катів. Якось через Кесарію поверталося п’ятеро братів з Єгипту, які супроводжували до рудних копалень в Киликії засланих туди 130 християн, їх земляків. У воротах Кесарії сторожі спитали їх, хто вони, а ті вголос стали ісповідувати Христа Спасителя, за що їх приведено було на суд. На суді вони назвали свої імена: Ілля, Єремія, Ісая, Самуїл і Даниїл. Після тяжких муках, вони прийняли смерть від меча.

Фірміян довідався, що у в’язниці сидять троє християн, Памфил, Павло і Валент, що всіх їх мучили, однак вони не зреклися Христа. Він велів привести їх, а вони знову визнали свого Спасителя, Ісуса Христа, і мучитель наказав їх стяти мечем. Святий Памфил виховував юнака на ім’я Порфирій, якому тоді було 18 літ. Той, почувши про вирок смерти для свого добродія, сміливо став перед мучителем і попросив його, щоб дозволив йому поховати тіло Памфила.

“Чи і ти, може, християнин?” – спитав його Фірміян.

“Так, я християнин і за Христа, за святу віру готовий на муки!” – відповів юнак.

Мучитель наказав його спалити у вогні. Кати прив’язали юнака до стовпа, обклали дровами і запалили. З Іменем “Ісус” на устах святий Порфирій загинув в той самий час, коли кати вели на смерть його опікуна святого Памфила. Про смерть Порфирія святого священномученика повідомив один вояк, християнин на ім’я Селевк, який став прилюдно цілувати окови братів, ведених на смерть. Сторожі схопили його і передали мучителеві, а той казав його стяти мечем. Слід сказати, що святий Селевк одного разу вже був потерпів за Христа; його позбавили високого військового уряду і публічно відшмагали жилами, після чого відпустили на свободу. З того часу святий став ревним опікуном бідних і сиріт та утішителем усіх переслідуваних за Христа. І Христос тепер призвав його, щоб він дав свідчення правді й отримав найбільшу небесну нагороду, яка чекає кожного мученика.

Жив у домі губернатора старець-невільник на ім’я Теодул, християнин. Донесено мучителеві, що той його слуга християнин і що він проводжав на смерть святих мучеників. Як кару за це Фірміян наказав розіп’яти святого Теодула на хресті, бо була це найнегідніша смерть, призначена для невільників. У той день прибув до Кесарії один християнин з Кападокії на ім’я Юліян. Він побіг на те місце, де лежали тіла святих мучеників і став їх прилюдно цілувати, за що удостоївся вічної нагороди – його живцем кинули у вогонь, що проковтнув його тіло та допоміг душі його з’єднатися з її найбільшим добром – з Ісусом Христом. Так 12 мучеників дали свідчення вірности Христу і Його правді. Імена їх записані в подіях святої Церкви, а душі їх сяють, як сонце. Вони моляться за нас, вони просять, щоб і ми були витривалі на добрій дорозі, і щоб колись разом з ними прославляли і величали Сотворителя. Святі мученики прийняли смерть близько 309 р. Мучитель їх Фірміян також загинув від меча, однак не за правду, а за злобу і злочини, і не життя вічне отримала його душа, а вічні муки.