Віднайдення чесної голови святого Івана Предтечі і про його святі мощі

Тропар, глас 4: Як божественний скарб, сокровенний в землі,* Христос відкрив главу твою нам, пророче й предтече.* Отож усі, зійшовшися на її знайдення,* піснями богомовними Спаса оспівуймо.* Він спасає нас від тління, молитвами твоїми.

Кондак, глас 6: Світлосяючий і божественний у світі стовп, світильник сонця,* предтеча главу свою світлоносну й божественну показав у краях.* Він освячує тих, що вірно поклоняються і кличуть:* Христовий хрестителю премудрий, спаси всіх нас.

Відомості про трикратне віднайдення чесної голови святого Івана сягають дуже давніх часів, тому різні оповідання і передання часто відрізняються одне від одного. Подаємо їх за джерелами, які найбільше заслуговують на довіру, опускаючи всякі здогадки або пізніші додатки.

Після усікновення голови святого Івана Хрестителя, Саломея віддала її Іродіяді. А та, ще не насичена помстою і кров’ю, знущалася з голови Предтечі, голками проколюючи язик, який сміливо виступив проти її грішного життя. Потім вона закопала голову святого Івана в палаті, а тіло веліла десь поховати. Та учні святого Івана забрали його тіло і поховали в Самарії, у місті Севастії. Побожна невіста, на ім’я Іванна, жінка Хузи, одна з тих жінок, які, згідно зі святим Євангелієм (див. Лк. 8, 3), перші прийняли науку Христа і бачили Його чуда, знайшла у тій палаті голову Хрестителя. Чоловік її був слугою Ірода, то ж вона мала доступ до палат. Іванна поклала голову у водонос, винесла з палацу і закопала на Єлеонській горі, на полі, що належало Іроду.

Минуло багато літ. Христова віра, хоч і була переслідувана, однак поширювалася на весь світ. Поблизу Єлеонської гори оселився один пустинножитель, і він, копаючи землю, знайшов голову Предтечі і з Божого об’явлення дізнався, який скарб тримає у своїх руках. А що поганство тоді лютувало в Єрусалимі, то він нікому не розповів про це, лиш гаряче молився у своїй келії перед головою святого Івана, а перед смертю закопав її назад у землю.

Прийшов час, коли Христова віра вийшла з катакомб. Імператор Костянтин Великий став вірним слугою Христа Спасителя, і хрест засяяв над вселенною, чесне древо якого знайшли в Єрусалимі. У тому часі два монахи знайшли голову святого Івана, і було це перше її віднайдення. Від тих монахів голова перейшла в руки одного вбогого гончаря з міста Емеси; він чесно зберігав її у своєму домі і Бог поблагословив його так, що він став заможним чоловіком. Перед смертю він передав голову Предтечі, запечатану у скриньці, своїй сестрі і наказав зберігати її як найбільший скарб, але скриньки не відчиняти. І так з рук в руки, з покоління в покоління переходила голова святого Івана, аж потрапила до рук монаха Євстахія, що жив у печері поблизу Емеси. Він був аріянином, однак вдавав із себе дуже побожного. Вже тоді у тій печері діялося багато чуд, але їх приписували монахові, бо ніхто не знав, яку знамениту реліквію він приховує. Але коли Євстахій став відкрито намовляти людей до єресі, то єпископ Емеси попросив начальника міста, щоб той вигнав єретика. Тоді Євстахій закопав голову Предтечі в землю, бо не міг її забрати з собою, але вирішив колись потай повернутися за нею. Коли він пішов, у тій печері поселилися інші монахи і єретик не міг виконати свого наміру.

З часом на тому місці постала лавра, бо щораз більше монахів стало сюди приходити. У 453 р. Господь Бог об’явив, що в одній з печер монастирської лаври в землі схована чесна голова святого Івана Предтечі. Ігуменом і архимандритом монастиря був тоді Маркел, муж дуже побожний і праведний. Одного разу уві сні він побачив, як до монастирської загороди вливається ріка, а за нею йшло багато вірниx, співаючи: “Явився тут святий Іван Хреститель!” І справді посеред церкви явився святий Предтеча і поблагословив вірних. Так снилося ігуменові. За кілька днів він удруге побачив видіння. Йому явився святий Іван у білих одежах, він увійшов до монастиря, а попереду нього – вогненний стовп. Маркел нікому не говорив про свої сни, а за кілька днів прийшов до нього один монах і розповів, що біля печери, де колись жили перші монахи їх монастиря, біля самого входу до неї, він бачив дивний вогонь. По якомусь часі Маркела збудив дивний голос, який виразно сказав: “Бог дарує вам мене; ти іди за зорею, і вона приведе тебе туди, де є я”. І в ту ж хвилю в його келії засвітилася зоря. Маркел із трепетом у серці встав і пішов, зоря палала перед ним, вказуючи дорогу. І так дійшов він до печери, і тут зоря зупинилася. Маркел упав на коліна і став молитися; він зрозумів, що тут сховано якийсь святий скарб, та не знав який. Наступного ранку він повернувся до печери і почав копати землю. Невдовзі він натрапив на мармурову плиту, під якою лежала посудина. У ній зберігалася чесна голова святого Івана Хрестителя, вона була як жива, з волоссям. Печеру наповнив дуже приємний аромат. Маркел запалив лампадку, обкадив чесну голову і тоді зрозумів свій сон – у ньому йшлося про голову святого Предтечі. Про святу знахідку повідомили єпископа Емеси Уранія, і він, за великого здвигу народу, переніс голову Хрестителя до церкви в Едесі. Ця подія відбулася 24 лютого.

Близько 760 р. в Емесі на честь святого Івана Хрестителя було побудовано величну церкву і в ній поклали голову святого, а згодом її перенесли до міста Комани в Понті. Та в часи іконоборства вірні боялися, щоб єретики не зневажали голову святого, тому потай закопали її у срібній посудині в землю. Минув час, і про те місце всі забули. Щойно за правління Михаїла і Теодори, близько 850 р., Бог об’явив святому Ігнатієві (його пам’ять вшановуємо 23 жовтня), де заховано голову Хрестителя. Усе місто зворохобилося; послали найпобожніших священиків, щоб відкопали в Команах голову святого. І справді, її знайшли там, де вказав святий Ігнатій. Коли її урочисто внесли до Царгорода, назустріч вийшов імператор зі своїм двором, а біля воріт міста, разом з усім клиром, чекав святий патріярх. Величезний натовп народу поклонився голові Предтечі, вдарили дзвони, почулася хвалебна пісня; хресним ходом голову святого внесли до міста і поклали в церкві, біля царської палати. Було це 25 травня, і тому в цей день Христова Церква святкує пам’ять третього віднайдення чесної голови святого Івана Хрестителя.

Як ми вже згадували, мощі святого Івана Хрестителя, звісно, без голови, було поховано в Севастії. Коли святий євангелист Лука у своїй апостольській подорожі до міста Антіохії Сирійської проходив через Севастію, він пішов на поклін мощам святого Івана Хрестителя. Тоді всі побачили, що святі мощі цілком нетлінні. Святий Лука хотів узяти мощі зі собою, але вірні Севастії спротивилися цьому, тож євангелист узяв лишень праву руку (якою святий Іван хрестив Ісуса) і приніс її до Антіохії, свого рідного міста. Ця свята реліквія була тут у великому почитанні, а Бог прославив її численними чудами. В часи Юліяна Відступника, коли погани стали мучити християн і руйнувати церкви, вірні боялися, щоб рука святого Івана не була зневажена, і заховали її в кам’яному стовпі. А після смерти окаянного Юліяна руку святого урочисто було перенесено до церкви святого Петра, і Бог знову прославив її численними чудами. Та згодом Антіохію захопили агаряни, вони навідріз відмовилися дати дозвіл на те, щоб руку Хрестителя перенести до Царгорода. Однак завдяки одному дияконові, на ім’я Йов, руку святого вдалося перенести до Царгорода, на саме навечір’я Богоявлення. З того часу в Царгороді дуже урочисто святкують Собор святого Івана Хрестителя (7 січня).

Решта мощей залишилися в Севастії, поблизу зберігалися також мощі святого пророка Єлисея (14 липня). За Юліяна Відступника погани зруйнували гріб святого Івана, його мощі викинули і мали намір їх спалити. Однак деякі єрусалимські монахи навмисне змішалися із здичавілим натовпом і, з Божою допомогою, сховали мощі Хрестителя і перенесли до монастиря. Ігумен Филип 362 р. переправив їх святому Атанасієві до Олександрії, а той, при нечисленних свідках, сховав їх, замурувавши до спокійніших для Церкви часів у стіні храму.

На Русі віддавна багато церков було присвячено святому Іванові Хрестителеві. Варто згадати тут про владичий собор у старовинному руському місті Перемишлі. 24 червня, коли святкуємо Різдво святого Івана Хрестителя, народ сходиться сюди із найдальших околиць і молиться до Господа, щоб, за заступництвом святого Івана Хрестителя, дав нам ласку покаятися з наших гріхів і щоб послав ліпшу долю руському народові, який на віки вічні воздає честь своєму Творцеві і величає пам’ять святого Предтечі і Хрестителя Івана.

 

________________

У цей самий день

 Житіє святого мученика Василиска

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Василіск,* у страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.

Кондак, гл. 8: У стражданнях сильним і мужнів явився єси і у чудах предивним, явно ім’я Христа свідчачи мучителя посоромив ти, тому й почитаєм тебе, Василіску, завжди зовучи, всечесний: радуйся мучеників світла доброто.

3 березня Церква вшановує пам’ять трьох святих мучеників, Євтропія, Клеоніка і Василиска, котрі постраждали в часи переслідувань християн за імператора Максиміяна, у місті Амасія, від руки мучителя Асклипіодота. Святих Євтропія і Клеоніка тоді розіп’яли на хресті, а святого Василиска кинули до в’язниці. Терплячи тяжкі муки, святий Василиск молився день і ніч до Бога, і ось неземне небесне світло осяяло цілу в’язницю – сам Христос Спаситель явився мученикові, утішив його, пообіцяв мученицький вінець і наказав, щоб з воїнами пішов до рідного села скріпити у вірі свою родину і вірних.

Василиск впросив начальника в’язниці, щоб відпустив його з вояками на чотири дні додому, і той дозволив. І так прийшов він до рідного села Кумиали, поблизу Амасії, і попрощався з матір’ю та родиною. Зійшлися тамтешні християни, а він утішав їх словом Божим, заохотив до витривалости, скріпив їх у любові до Спасителя і в спразі до страждань та й попрощався з ними, бо знав, що вже надходить день, коли має дати свідчення своєї віри Спасителеві.

У той самий день до Амасії прибув новий начальник Аґриппа, він наказав поставити перед ним усіх ув’язнених християн. Довідавшись, що серед них нема Василиска, став тяжкими карами погрожувати начальникові в’язниці, якщо ув’язнений не повернеться, і послав до Кумиали свого слугу Магистріяна з відділом війська, щоб привели святого мученика вже не до Амасії, а до міста Комани, куди саме мав їхати Аґриппа. Магистріян перестрів святого Василиска вже на зворотньому шляху до Амасії. Його з плачем супроводжували родина і знайомі, а святий голосно молився до Бога, призиваючи Його допомоги, щоб бездоганною смертю дати іншим добрий приклад. Магистріян наказав накласти на нього подвійний ланцюг, а на ноги йому одягнути мідні чоботи з гострими цвяхами, так, щоб ноги святого мученика стікали кров’ю. Дійшовши так до села Дакози, вояки прив’язали Василиска до сухого дерева, а самі в домі вдовиці Трояни стали обідати. Був саме полудень, сонце гріло немилосердно; зійшлися мешканці села Дакози і дивувалися терпеливості святого мученика, котрий під тягарем кайданів, зранений, на спеці не те, що не жалівся, а навпаки, голосно прославляв Христа Спасителя, за якого хотів страждати. І враз затряслася земля, вдарили громи, впали кайдани з рук святого Василиска, відпали мідні чоботи, – святий став здоровий тілом, а сухе дерево, до якого його були прив’язали, зазеленілося листям. Тоді навернулося багато поган, а серед інших і вдова Трояна зі своїм сином.

У довгій дорозі воїни вже ліпше обходилися зі святим мучеником, хотіли його посадити на осла і просили, щоб їв з ними, але слуга Божий вже не хотів ніякої страви і далі йшов пішки, бо знав, що не слід журитися вигодами для тіла, коли ледве кілька годин відділяє його від мученицької смерти.

Прибувши в Комани, святого Василиска поставили перед Аґриппою, що саме приносив у божниці поганським божкам свої мерзенні жертви. Він наказав святому мученикові поклонитися богам, а той став уголос прославляти Христа Спасителя. А коли святий закінчив свою молитву словом: “Амінь”, – боввани впали на землю і розбилися. Тоді святого мученика швидко вивели з божниці, а Аґриппа запитав його, чиїм іменем повалив він ідолів?

“Іменем Того, котрий вогнем своїм спалить цю божницю, іменем Христа Спасителя!” – відповів святий, і в ту ж хвилю вдарив грім, і божницю враз охопив сильний вогонь. Хоч як гасили той вогонь, та згоріла вона аж до підвалин.

Аґриппа наказав тут же стяти мечем святого мученика, а його тіло кинути в ріку. Сповнений великої радости, святий Василиск підніс свою останню земну молитву до Господа, а коли нахилив голову під меч, усі побачили Христа Спасителя, що стояв посеред відкритих небес, і подивляли це чудо та славили того, душа якого полинула в обійми Господа і свого Сотворителя. Тіло святого Василиска християни викупили у катів за 30 срібняків і поховали серед чистого поля, а щоб затерти всякий слід (бо Аґриппа наказав би збезчестити святі мощі), посіяли поверх могили зерно. Змучені тяжкою роботою, вони відчули велику спрагу – і враз побіля могили стало бити джерело з чистою холодною водою. Наступного дня побачили, що збіжжя на могилі виросло і вбралося в колос.

Згодом, значно пізніше, один з міщан Коман на ім’я Марин побудував поблизу міста церкву на честь святого Василиска і сюди перенесли мощі мученика, які, за волею Божою, прославилися багатьма чудами. Святий Василиск прийняв мученицьку смерть 22 травня 307 р.

Минуло близько 100 літ від смерти святого Василиска. І ось вояки привели до його церкви, поблизу Коман, геть знесиленого в’язня, щоб тут переночував. А коли посеред ночі той в’язень гаряче, дуже гаряче молився до Бога, явився йому святий Василиск і сказав: “Завтра будемо обидва разом!” Тим в’язнем був не хто інший, як святий Йоан Золотоустий. Наступного дня святий Йоан закінчив у тій церкві свій земний подвиг.

__________

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013