8 січня

 

⊕ Собор Пресвятої Богородиці

Тропар, глас 4: Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі.

Кондак, глас 6: Раніш зірниці від Отця без матері роджений* – на землі без отця днесь воплотився з Тебе.* Тим-то звізда благовістує волхвам,* ангели ж із пастирями оспівують несказанне різдво Твоє, Благодатная.

Свята Церква закликає нас нині віддати честь і поклін Пренепорочній, Пресвятій Діві Марії – Матері Христа Спасителя. Не людським язиком оспівати Її славу. Не людському перу описати її силу, Її могутність. Там, в убогому вертепі, перед Нею святе Дитя, а Вона – Його Матір, Матір самого Бога. Вона повиває святе Дитя пеленами і кладе на сіні. “О Маріє, – каже святий Вернард, – поклади святе Дитя у ясла, повий Його пеленами; пелени мого Спасителя мені цінніші, як усяка суєта, а ті ясла мені дорожчі, як золотом і бісером прикрашений царський престол!”

Першою молитвою, якою земля привітала Христа Спасителя, була молитва Пресвятої Богородиці. Тою молитвою Мати Христова просила, без сумніву, і за цей грішний рід людський, який знайшов у Ній свій покров і єдину надію. Скільки слабких сил наших, стільки старалися ми у кожному відповідному місці цієї книги воздати славу Пренепорочній Діві і Матері Божій та приводити до Неї всіх, бо Вона є джерелом ласки, джерелом життя й утіхи, надією на спасіння. І нині лиш одне можемо сказати: спішімо до Пресвятої Богородиці! Ідім до Неї з плачем, але й з упованням. Ми – Її діти, Її серце сповнене любови до нас, те серце, яке проштрикнуло сім мечів. Минає день, минає життя. Зайде і наше сонце, “прийде година, для всіх єдина”, коли на смертному ложі представиться нам усе інакше. А тоді, хто за нас заступиться, як не Богородиця. Хто оборонить, як не Мати?

А нині прославляймо і величаймо Її славу та Її гідність; Вона сповнена благодаті, Вона пестить і плекає на руках свого Сина, Вона голубить Його, Вона найближча до Бога, Вона годує Його. Припадімо до тих ясел своїм духом, а хоч грішні ми, хоч осквернені і негідні, та нині Вона радо і ще ревніше заступиться за нас, Вона випросить нам помилування і прощення провин, якщо хочемо щиро покаятися у наших гріхах.

Нині свята Церква також вшановує пам’ять утечі Пресвятої Богородиці з Дитям Ісусом і зі святим Йосифом до Єгипту. “Якже вони вирушили в дорогу, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми Дитятко і Його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме Дитя, щоб Його вбити». Вставши Йосиф, узяв уночі Дитятко та Його матір і пішов у Єгипет, де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: «З Єгипту я покликав мого Сина». Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія: «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає». Якже вмер Ірод, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові в Єгипті і каже: «Встань, візьми Дитятко та Його матір і повернись в Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя Дитятка». Устав він, узяв Дитятко та Його матір і прийшов в Ізраїльську землю, але, почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, побоявся іти туди. Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься” (Мт. 2, 13-23).

У передмісті Геліополісу (сьогодні Каїр) Пресвята Родина, згідно з переданням, мешкала аж до свого повернення до Назарету. Той побут Божого Дитяти не залишився для Єгипту без наслідків. “Був він, – як каже святий Іван Золотоустий, – посівом тої святости, яка тут пізніше зацвіла. Єгипет був ревніший у служінні Богові, ніж Палестина. Якщо сьогодні пройдете пустелею Єгипту (йдеться про часи, коли жив Іван Золотоустий), то знайдете там 600 ангельських хорів в людських тілах (автор має на увазі велике число монахів, що провадять ангельське життя), знайдете множество мучеників і Богу посвячених дівиць, побачите, що насильна влада диявола там є подолана, диявольські забобони викоренені, а найпіднесеніші чесноти прикрашають не лишень мужів, але й жінок, які, подібно до мужів, з невимовною сміливістю борються проти диявола і проти нападів цілого пекла.

Уже через кілька місяців від страшної хвороби загинув Ірод. Він у невимовних муках закінчив грішне життя. Терплячи нужду і долаючи небезпеки, Пресвята Родина повертається з чужого краю. “І за що Пречиста Діва терпить усі ці прикрощі і нужду, – питає святий Іван Золотоустий, – чи за те, що породила Спасителя світа? Тож і ми не будьмо малодушні, якщо гонять і переслідують нас за те, що ми сповнили свій обов’язок. Бо ж приклад Пресвятої Богородиці наочно вчить нас, що страждання є невід’ємними товаришами всякої чесноти”.

Про дитинство Христа Спасителя святе Євангеліє каже дуже стисло: “Хлоп’я ж росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на Ньому. Батьки Його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. І як Йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж Його про те не знали. Гадаючи, що Він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали Його шукати між родичами та знайомими, а, не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там Його шукати. Через три дні знайшли Його у храмі, як Він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. Усі ті, що Його слухали, чудувались його розумові й відповідям. Побачивши Його, вони були здивовані, й сказала Йому Його мати: «Дитино, чому Ти це так зробив нам? Ось батько Твій і я, боліючи, Тебе шукали». Він же відповів їм: «Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?» Але вони не зрозуміли слова, що Він сказав їм. І Він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А мати Його зберігала всі ці слова у своїм серці. Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей” (Лк. 2, 40-52).

Про подальше життя Христа Спасителя, аж до хвилі Його прилюдного виступу, Євангелія нічого не згадують. На тридцятому році життя Христос Спаситель почав навчати і проповідувати, тривало це три з половиною роки, аж до тої миті, коли свою науку Він запечатав смертю на хресті.

__________

У той самий день

Святого Йосифа Обручника

Святий Йосиф був чоловіком Пречистої Діви та опікуном Ісуса Христа; на нього сплила отцівська влада над Бого-Чоловіком. Бо як Чоловік Христос Спаситель нічим не хотів відрізнятися від інших людей, нічим, окрім святости. Він корився владі Матері та опікуна, якого, за прийнятим звичаєм, називав батьком. А якщо Господь Бог прикрасив і збагатив усякими чеснотами ту, яка мала бути і була Матір’ю Його Сина, то, звісно, й опікуна для Нього вибрав мужа найгіднішого і подав йому доброту й усяку чесноту, що відповідала тій великій гідності.

Святе Письмо називає Йосифа “праведним”. “Йосиф, її чоловік, бувши праведний…” (Мт. 1, 19). Коротке слово, але у ньому міститься все, бо ж сповнений чесноти мав бути той, кого Дух Святий називає праведним. Присутність Бога освячує людину. Хто серцем, молитвою завжди прибігає до Ісуса, той постійно поступає у доброму. А що сказати про святого Йосифа, який був найближче до Христа Спасителя, який пестив Його своїми руками і якого сам Ісус назвав батьком? “Чейже цього титулу «батько» не удостоївся ані ангел, ані святий у небі, лишень один Йосиф був так названий” (св. Василій Великий). “Поміж небесними ликами не було нікого, хто смів би Ісуса Христа називати Сином, міг це робити лишень святий Йосиф” (св. Кипріян). “А вже з самої тої гідности зрозуміло, яким чоловіком був святий Йосиф” (св. Вернард).

І справді “святий Йосиф заслуговував називатися батьком Ісуса” (св. Єронім), бо “Бог дав йому батьківську любов, турботливість і повагу” (св. Іван Дамаскин). А якщо після Пречистої Діви Йосиф був найближчий Божому Синові, то і нині він є близько до Його престолу. Пізнаймо, як велика мусить бути його слава і як багато значить його молитва, прохання і покров. Тут, на землі, Христос був йому слухняний, і нині у небі немає прохання, в якому Він відмовив би своєму опікунові.

Святий Йосиф походив з роду Давида. Йосиф є сином Давида не лишень з походження по плоті, але також з наслідування віри і чеснот. Був він чоловіком бідним, теслею, трудом рук заробляв на хліб насущний. Згідно з переданням, святий Йосиф помер ще поки Христос Спаситель розпочав свою прилюдну діяльність, а помер у пізній старості, бо мав уже сто двадцять літ, і був похований у долині Йосафата, поблизу Єрусалиму.

“Свята Церква вірує, що не лишень Богородиця, але і названий батько, опікун Ісуса Христа, зберігав дівицтво усе своє життя” (св. Петро Дамаскин). “Я думаю, що святий Йосиф був найчистіший у дівицтві, найглибший у смиренні, найгарячіший у любові, найревніший у розважанні і що таким він залишається, допомагаючи нам” (св. Вернард). “Йосиф має з Пречистою Дівою, обручницею своєю, спільність дівицтва” (св. Августин). Святий Йосиф є взірцем і образом найліпшого батька родини, мужа й опікуна, взірцем глибокого смирення і послуху Божим наказам.

А свята Церква має у ньому найліпшого заступника і покровителя. Папа Пій IX (1846-1878) на прохання єпископів усього світу оголосив святого Йосифа (8 грудня 1870 р.) покровителем Христової Церкви, а папа Лев ХШ (1878-1903) у своєму посланні від 15 серпня 1887 р. призначив місяць жовтень для особливого почитання святого Йосифа. Є він також покровителем усіх вмираючих, до нього ми повинні звертати всі свої молитви, його повинні ми просити, щоб у годину смерти він заступився за нас, був поряд з нами і дозволив нам побороти всі спокуси, якими диявол спокушатиме нас в останню хвилину нашого життя. На іконах бачимо святого Йосифа з палицею Аарона, що розпустилася цвітом. Це є знаком його невинности і чесноти, а також пригадуванням, що Пречиста Діва, яка через подружжя була довірена його побожній опіці, є тим жезлом, про який говорить пророк Ісая: “І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння” (Іс. 11, 1).