Преподобного отця нашого Давида, що в Солуні

 

Тропар, глас 4: Від світського гамору рятуючись, посеред саду в наметі оселився єси, преподобний, звідки й восходження в серці поклавши злетів ти во вишнє чеснотами і там з ликами святих оселяючись, на долішніх споглянь, які нині пам’ять твою почитають.

Кондак, глас 1: Садом всепроцвітаючим, який приносить плоди чеснот, явився єси на садовому дереві, як благоспівуча птаха, рай же радше, життя древо, Господа, в сердці твоєму насадивши, зростив єси, богомудрий, і ним живиш нас благодатно;завжди моли за нас, Давиде всеблаженний.

Одного разу монахи запитали ігумена Паладія, що найбільше його заохотило вступити до монастиря? Він відповів на це так:“Я родом із Солуня (в Македонії). За нашим містом у келії, яку влаштував собі на дереві, подвизався Божий старець Давид, що прийшов до нас із Месопотамії. Він прожив там 80 років, завжди веселий, милосердний, готовий кожного навчити і наставити на дорогу спасіння. І спеку, і холод – все зносив старець терпеливо. Сталось так, що воїни, які стояли вночі на варті на мурах міста, побачили, як з келії святого Давида через вікно струменить чудесний вогонь. І таке діялося кожної ночі, аж до його смерти. І я не раз бачив той вогонь і думав:«Якщо Бог вже за життя дає своїм вірним слугам таку велику славу, що ж тоді їх чекає там, у небі? І ця думка привела мене до монастиря»”.

З цієї розповіді бачимо, як жив преподобний Давид. Бог прославляв його силою творити чуда. Одного разу в присутності імператора, коли святий Давид хотів запалити кадило, та не мав кадильниці, він узяв вуглини голою рукою і жодної шкоди йому не було. Однак, поки він осягнув велику святість, мусив побороти тяжкі спокуси. Та він усе подолав і свій подвиг довів до кінця. Нині Господь вінчає його небесною славою. Помер святий у глибокій старості близько 540 р.

__________

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013