Послання Апостола Павла до Римлян 9:18-33

18Отож, кого він хоче, того милує, а кого хоче, того чинить затверділим. 19Скажеш, отже, мені: «Чому ще хтось докоряє? Хто бо спротивиться його волі?» 20А хто ти такий, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Хіба виріб із глини скаже тому, хто його зробив: «Навіщо зробив єси мене так?» 21Хіба ганчар не має над глиною влади, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть? 22Коли ж Бог, хотівши показати гнів свій і виявити свою силу, зносив з великим довготерпінням посудини гніву, що вже були готові на погибель, 23щоб виявити багатство своєї слави на посудинах милосердя, котрі він наперед приготував на славу, 24-на нас, яких покликав не тільки від юдеїв, а й від поган, – 25як і в Осії він говорить: «Назву не мій народ моїм народом, і нелюбу – улюбленою. 26І на тім місці, де було їм сказано: «Ви – не мій народ!», там їх назвуть синами Бога живого.» 27Ісая ж про Ізраїля проголошує: «Хоч би число синів Ізраїля було, як морський пісок, тільки останок спасеться», 28Господь бо негайно і цілковито виконає своє слово на землі. 29І як прорік Ісая: «Якби Господь сил не лишив нам насіння, ми були б, як Содом, і стали б подібні до Гомори.» 30Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, осягли праведність, і то праведність, що від віри; 31Ізраїль же, що шукав закону праведности, не досяг закону праведности. 32Чому? Бо вони спирались не на віру, а неначе на діла. Вони спотикнулись об камінь спотикання, 33як написано: «Ось я кладу в Сіоні камінь спотикання і скелю падіння. Хто ж вірує в нього, не осоромиться.»