Перше Послання Апостола Павла до Корінтян 13:4-14:5

4Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, 5не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; 6не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; 7все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. 8Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. 9Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо. 10Коли настане досконале, недосконале зникне. 11Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. 12Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний. 13Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов.
1Змагайте до любови, але бажайте гаряче духовних дарів, особливо ж – дару пророцтва. 2А хто говорить мовами, той не людям говорить, лише Богові; бо ніхто його не розуміє: він говорить духом таємні речі. 3Хто ж пророкує, то говорить людям: на повчання, попередження, розраду. 4Хто мовами говорить, той сам себе повчає; хто ж пророкує, той повчає Церкву. 5Я хочу, щоб усі ви говорили мовами, але ліпше, щоб ви пророкували; бо більший той, хто пророкує, ніж той, хто мовами говорить, – хіба-що він пояснює, щоб Церква мала повчання.