Друге Послання Апостола Павла до Корінтян 2:4-15

4З великого бо горя та туги серця написав я вам і крізь ревні сльози – не щоб ви сумували, а щоб знали мою до вас любов надмірну. 5Коли ж хтось і засмутив, не мене засмутив, але – щоб не перебільшувати – почасти вас усіх. 6Досить такому тієї кари, яку наклала більшість; 7так що, навпаки, краще вам простити та втішити, щоб надто великий смуток не зламав такого. 8Тому благаю вас: Покажіть йому любов. 9На те бо я і написав вам, щоб випробувати вас, чи ви слухняні в усьому. 10Кому, отже, прощаєте, то і я прощаю; бо коли я простив, – оскільки мав я щось прощати, – то ради вас зробив те перед обличчям Христовим, 11щоб нам не впасти жертвою сатани, бо задуми його нам добре відомі. 12Прибув ото я в Троаду, щоб проповідувати Євангелію Христову; та хоч двері були мені відчинені в Господі, 13я не мав спокою для свого духа, бо не знайшов там Тита, брата мого, і, попрощавшися з ними, пішов у Македонію. 14А Богові подяка, який у Христі завжди веде нас у своїм переможнім почеті й через нас на кожному місці виливає запахущість свого знання. 15Бо ми для Бога -пахощі Христові серед тих, що спасаються, і серед тих, що гинуть.