Друге Послання Апостола Павла до Корінтян 7:1-10

1Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі. 2Дайте нам місце в вашому серці. Ми нікого не скривдили, нікому шкоди не завдали, не визискували нікого. 3Говорю це, не щоб вас осудити, бо я вже вам сказав, що ви в нашім серці, щоб умерти й жити разом. 4У мене велике до вас довір’я, я вельми пишаюся вами. Я – повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей. 5Бо коли ми були прийшли в Македонію, тіло наше не мало ніякого спокою. У всьому лиш скорбота: зовні – борні, страхання всередині. 6Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита; 7і не лиш його приходом, а й утіхою, якої він зазнав від вас, оповідаючи нам про ваше палке бажання, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так, що я зрадів ще більше. 8Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, – бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас – 9тепер же радію, не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди. 10Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу – смерть спричинює.