Буття (продовження)

повернутися на початок книги

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 32 33 34 35
36 37 38 39 40 41 42
43 44 45 46 47 48 49
50

 

26. Благословення народів 1-6; Ревека та чоловіки в Герарі 7-11; багатство Ісаака, суперечки за криниці 12-22; поява в Беер-Шеві 23-25; укладення миру з Авімелехом 26-33; весілля Ісава 34-35

1А був голод у краю, крім того першого голоду, який був за часів Авраама. Тоді пішов Ісаак до Авімелеха, філістимлянського царя, в Герар.
2Господь же з’явився йому й сказав: Не спускайся в Єгипет, живи в краю, що його вкажу тобі.
3Перебувай у цьому краю, а я буду з тобою і благословитиму тебе: тобі бо й твоєму потомству дам усі ці землі й додержу клятву, що нею клявсь я Авраамові, твоєму батькові.
4Я розмножу твоє потомство, як зорі на небі, і дам твоєму потомству всі ці землі. Твоїм потомством будуть благословити себе всі народи землі,
5за те, що Авраам послухав мого голосу й зберігав мої приписи, мої заповіді, мої постанови та мої закони.
6І проживав Ісаак у Герарі.
7Спитали його раз місцеві люди про його жінку, а він сказав: Вона моя сестра; бо боявся сказати: моя жінка, щоб його не вбили місцеві люди через Ревеку, бо була гарна з виду.
8Та одного разу, коли він побував там довгий час, Авімелех, філістимлянський цар, поглянув у вікно й побачив, а тут Ісаак жартує з Ревекою, своєю жінкою.
9Тоді Авімелех прикликав Ісаака й каже: Оце вона справді твоя жінка! Як же ти міг казати: Вона моя сестра? А Ісаак відповів йому: Я бо думав собі, щоб мені не вмерти через неї.
10На це каже Авімелех: Що ти нам вдіяв? Хтонебудь з моїх людей міг був легко побути з твоєю жінкою і ти був би навів на нас гріх.
11І видав Авімелех до всього народу такий наказ: Хто доторкнеться до цього чоловіка або його жінки, буде покараний смертю.
12Посіяв Ісаак у тому краї і зібрав цього року сторицею; Господь щастив йому.
13Він почав багатіти й розбагатів та й ставав дедалі більш і більш багатим, аж поки не зробився великим багачем.
14Були ж у нього отари овець і череди товару та й челяді багато; так що філістимляни були заздрі йому.
15Тим то всі криниці, що їх повикопували були слуги його батька, за життя Авраама, його батька, філістимляни позасипали й позабивали землею.
16Тож Авімелех сказав до Ісаака: Іди від нас, бо ти став куди сильніший, ніж ми.
17Пішов Ісаак звідтіля і розташувався в Герар-долині, і там осівся.
18І повідкопував Ісаак знову ті криниці, що їх вони були викопали за життя Авраама, його батька, а філістимляни після смерти Авраама позасипали, і назвав їх іменами, якими був назвав їх батько його.
19Як слуги Ісаака копали в долині й знайшли там криницю живої води,
20герарські пастухи заходилися сваритися з пастухами Ісаака, кажучи: Це наша вода! Тому прозвав він цю криницю Єсек, бо вони з ним сперечалися.
21Та й викопали вони другу криницю, але й за неї посварилися; тому назвав він її Сітна.
22Тоді переселився він звідтіль і викопав іншу криницю, то за цю вже не сварилися. Тому назвав її Реховот: тепер бо, мовляв, Господь дав нам простір, і розростемося в цьому краю.
23Звідтіля піднявся він до Версавії.
24І з’явився йому Господь тієї ночі та й мовив: Я – Бог Авраама, батька твого. Не бійся, бо я з тобою. Благословлю тебе й розмножу твоє потомство через Авраама, слугу мого.
25Спорудив він там жертовник, призвав Господнє ім’я і нап’яв там свій намет, а його слуги викопали там криницю.
26Тоді прийшли до нього з Герару Авімелех і Ахуззат, його друг, та Фіхол, начальник його війська.
27І каже до них Ісаак: Чого ви прийшли до мене? Ви ж ненавидите мене, прогнали геть від себе.
28А вони кажуть: Ми побачили ясно, що Господь є з тобою, то й кажемо: нехай між нами буде клятва, між нами й тобою, і укладімо договір з тобою,
29що ти не будеш нам чинити лиха, як ми й тебе не торкали, а лиш добро чинили тобі та й відпустили тебе в мирі; тепер ти благословенний Господом.
30Тоді справив їм Ісаак бенкет і їли вони й пили.
31А рано вранці встали й поклялись один одному. І відпустив їх, і вони пішли собі від нього в мирі.
32Того ж самого дня сталося, що прийшли слуги Ісаака й сповістили його про криницю, яку викопали. Вони бо сказали йому: Ми знайшли воду.
33І він назвав її: Шева, тому й назва того міста Беер-Шева (Версавія) аж по цей день.
34Коли Ісавові було сорок років, він узяв собі за жінку Юдиту, дочку Беері, хеттита, і Басмат, дочку Елона, хеттита.
35І гірко було Ісаакові та Ревеці через них на серці.

27. Бажання Ісаака 1-4; підступ Ревеки 5-10; згода Якова 11-17; хитрощі 18-29; викриття лукавства 30-40; Яків задумує втечу 41-45; мішане подружжя Ісава 46

1Як постарівся Ісаак та вже й зір його притупився, недобачав, то покликав він Ісава, свого старшого сина та й каже йому: Сину мій! Той відповів: Тут я.
2А він каже: Оце я старий, не знаю дня моєї смерти.
3Візьми твоє знаряддя, твій сагайдак і твій лук, та й піди в поле й піймай для мене дичину,
4та й зготуй мені смачну страву, так, як я люблю, і принеси мені; нехай я з’їм, щоб за те благословила тебе моя душа перед смертю.
5Ревека ж чула, як Ісаак говорив до Ісава, свого сина. І вийшов Ісав у поле вполювати дичину для батька.
6Тоді Ревека й каже до Якова, сина свого так: Оце чула я, як твій батько говорив до Ісава, твого брата:
7Принеси мені дичини і зготуй для мене смачну страву: нехай я з’їм і благословлю тебе перед Господом, заки ще помру.
8Тепер же мій сину послухай мене, що я тобі наказую.
9Піди но в отару і принеси мені звідти двоє козенят гарненьких, а я зготую з них смачну страву для твого батька, як він любить.
10Тоді внесеш її твоєму батькові, щоб він її з’їв і щоб благословив тебе перед своєю смертю.
11Але Яків каже до Ревеки, своєї матері: Таж Ісав, мій брат, мужчина волохатий, а я гладенький.
12Ануж мій батько помацає мене, і в його очах я буду як той, що глузує з нього, і так я наведу на себе прокляття, а не благословення.
13Тоді каже до нього його мати: На мені буде твоє прокляття, мій сину! Ти слухай тільки мене та піди і принеси мені (козенят).
14Пішов же він, узяв їх і приніс своїй матері; а вона зготувала смачну страву, як любив його батько.
15І взяла Ревека щонайдорожчу одежу Ісава, свого старшого сина, що була в неї дома, і одягла в неї Якова, свого молодшого сина,
16а кізлячими шкірами обгорнула його руки і гладеньке тіло в нього на шиї.
17Тоді дала вона в руки Яковові, своєму синові, смачну страву і хліба, що зготувала.
18Він же пішов до свого батька й каже: Тату мій! А цей відізвався: Я тут! Хто ти мій сину?
19Тоді Яків каже до свого батька: Я – Ісав, твій первісток. Я зробив так, як ти мені велів. Підведись, прошу, сядь та з’їж моєї дичини, щоб твоя душа благословила мене.
20А Ісаак каже до свого сина: Як же ж хутко ти це знайшов, мій сину! Той відповів: Бо Господь, Бог твій, наслав мені.
21На це Ісаак до Якова: Підійди лишень до мене, нехай обмацаю тебе, мій сину, чи ти справді мій син Ісав, чи ні?
22І підійшов Яків до Ісаака, свого батька, а він обмацав його й каже: Голос – голос Якова, руки ж – руки Ісава.
23Однак не впізнав його, бо руки його були, як руки в Ісава, брата його, волохаті, тож і благословив його.
24По тому спитав: Чи ти справді мій син Ісав? А цей відповів: Я!
25Той же сказав: Подай мені, нехай з’їм я дичини мого сина, щоб моя душа благословила тебе. І подав йому, й він з’їв; приніс йому й вина, й він випив.
26Тоді каже до нього Ісаак, його батько: Підійди лишень та поцілуй мене, мій сину!
27Він же підійшов і поцілував його. І занюхав Ісаак запах його одежі й поблагословив його та й сказав: Ось запах сина мого, неначе запах поля, що Господь благословив його.
28Дай же, тобі, Боже, росу з неба й родючу землю. Та ще й пшениці й вина подостатком!
29Нехай народи тобі служать і племена приклоняться перед тобою. Будь володарем над братами твоїми, й сини матері твоєї нехай приклоняться перед тобою. Проклятий хай буде, хто тебе проклинає, а благословен, хто тебе благословляє!
30Та сталось, як Ісаак скінчив благословляти Якова і Яків щойно вийшов від Ісаака, свого батька, прийшов Ісав, брат його, з полювання.
31Він теж зготував смачну страву, приніс її до свого батька й каже до нього: Хай тато підведуться і з’їдять дичини свого сина, щоб душа їх благословила мене.
32Тоді Ісаак, його батько, спитав: Хто ти? Він же відповів: Я – син твій, твій первісток, Ісав.
33Ужахнувся Ісаак жахом великим та й питає: А хто ж той, що піймав дичину, приніс мені, й я з’їв спокійно все, заки ти прийшов, і я поблагословив його, так він благословенний і буде?
34Коли Ісав почув слова свого батька, скрикнув він великим і жалісним голосом та сказав до батька свого: Благослови мене, мене також, мій тату!
35А той мовив: Прийшов твій брат підступно й узяв твоє благословення.
36Ісав і каже: Хіба не названо його Яків; він бо два рази вже обійшов мене! Забрав моє первородство, а ось тепер узяв моє благословення?
37На це відозвавсь Ісаак, кажучи до Ісава: Я, бачиш, його поставив володарем над тобою і всіх його братів дав йому за слуг; хлібом і вином забезпечив його. Що ж, отже, мій сину, можу я для тебе зробити?
38Тоді Ісав каже до свого батька: Хіба одне благословення в тебе, тату? Благослови й мене, мій батьку! Та й заридав Ісав уголос.
39Тут батько його, Ісаак відповів йому, кажучи: Без родючої землі буде твоя оселя, і без роси, що падає з неба.
40Ти житимеш з меча твого і будеш на послугах у твого брата. Але станеться, що звільнишся, скинеш ярмо з свого карку.
41Та й зненавидів Ісав Якова за благословення, що ним благословив його батько його, і сказав собі Ісав у серці: Прийдуть дні плачу по моєму батькові, тоді уб’ю Якова, брата свого.
42І переказано Ревеці слова Ісава, старшого її сина, і вона послала покликати Якова, свого молодшого сина, і сказала йому: Он Ісав, твій брат, заповзявся помститися на тобі й забити тебе.
43Послухай же тепер мене, мій сину, і вставай та й утікай до Лавана, мого брата, в Харан.
44Ти поживеш з ним якийсь час, поки не промине лють твого брата,
45поки не пройде гнів брата твого на тебе й він не забуде, що ти йому вдіяв; тоді я пошлю, щоб тебе забрати звідтіля. Як же ж то мені втратити вас обидвох разом в один день?
46А до Ісаака сказала Ревека: Життя мені набридло через дочок хеттитських. Коли ще Яків візьме собі жінку з хеттитських дочок, як оці, з дочок цього краю, то навіщо ж мені жити?

28. Вислання Якова 1-5; Ісав бере жінку з Авраамового роду 6-9; сон про небесну драбину 10-22

1І прикликав Ісаак Якова, поблагословив його й наказав йому, кажучи: Не бери собі жінки з дочок Ханаану.
2Встань, іди в Паддан-Арам, у господу Бетуела, батька матері твоєї, і візьми жінку звідтіля, з-поміж дочок Лавана, брата твоєї матері.
3А всемогутній Бог нехай поблагословить тебе й нехай зробить тебе плідним та розмножить тебе, щоб з тебе вийшла громада народів.
4І нехай він дасть тобі благословення Авраама, тобі й потомству твоєму з тобою, щоб ти володів землею, на якій пробуваєш, що її Бог дав Авраамові.
5І відослав Ісаак Якова та й пішов він у Паддан-Арам, до Лавана, сина Бетуела, арамія, брата Ревеки, матері Якова та Ісава.
6Як Ісав побачив, що Ісаак поблагословив Якова й послав його в Паддан-Арам, щоб узяв собі звідти жінку, та благословивши його, наказав йому не брати жінки з дочок Ханаану,
7і що Яків послухав батька-матері і пішов у Паддан-Арам,
8то зрозумів Ісав, що дочки Ханаану не подобались Ісаакові, його батькові.
9Тому й пішов Ісав до Ізмаїла, і до жінок, що їх уже мав, узяв собі за жінку Махалат, дочку Ізмаїла, Авраамового сина, сестру Невайота.
10Тоді вийшов Яків із Версавії і пішов у Харан.
11Дійшов він на місце й заночував там, бо зайшло сонце. Він узяв камінь з-поміж каміння, яке було на місці, поклав собі під голову та й ліг (спати) на цьому місці.
12І сниться йому, що ось драбина спирається об землю, а вершком сягає неба, і оце ангели ступають по ній вгору й сходять наниз.
13А над нею стояв Господь і мовив: Я – Господь, Бог Авраама, твого батька, і Бог Ісаака. Землю, що на ній ти лежиш, я дам тобі й твоєму потомству.
14Твоє ж потомство буде численне, як земний порох. Ти поширишся на захід і на схід, на північ і на південь. Усі народи землі будуть благословенні через тебе і твоє потомство.
15Оце я з тобою, і берегтиму тебе скрізь, куди підеш, і поверну тебе назад у цю землю, бо не покину тебе, поки не виконаю того, що я тобі обіцяв.
16Коли ж Яків прокинувся зо сну свого, то промовив: Направду, Господь є на цьому місці, а я не знав.
17І злякався він і каже: Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота небесні!
18Рано-вранці встав Яків, узяв камінь, що його був поклав собі під голову, і поставив його як стовпа та й налив олії вгорі його.
19І назвав він те місце – Бетел, однак раніше те місто звалося Луз.
20Тоді Яків пообіцявся, кажучи: Як Господь буде зо мною і збереже мене в цій дорозі, що її верстаю, і як дасть мені хліба їсти та й одежі одягтися,
21так що вернусь я живим-здоровим у господу мого батька, то Господь буде мені Богом,
22а камінь цей, що його я поставив як стовпа, буде дім Божий, і з усього, що даси мені, напевно дам тобі десятину.

29. Пастухи при криниці 1-8; Рахиль 9-14; служіння за Рахиль 15-20; Лаван обдурює Лією 21-24; викриття обману 25-27; одруження з Рахиллю 28-30; Рувим, Симеон, Леві та Юда 31-35

1По тому пустився Яків у дальшу путь і прибув у землю синів сходу.
2Дивиться він – аж ось криниця в полі й овець три отари лежать коло неї, бо з тієї криниці напували отари. На ній великий камінь.
3Коли ж зібралися туди отари, пастухи відкочували камінь від отвору й напували овець та й клали його назад на місце.
4І сказав Яків до них: Браття, звідкіля ви? Вони ж відрекли: Ми з Харану.
5Тоді він каже до них: Чи знаєте Лавана, сина Нахора? Вони кажуть: Знаємо.
6Тож питає їх: Чи він жив-здоров? відповіли: Здоров, ось і Рахиль його дочка йде з вівцями.
7Ще дня багато, сказав Яків, ще не пора зганяти докупи худібку. Понапувайте вівці й ідіть пасти.
8Та вони мовили: Не можемо, доки не зберуться всі отари докупи й не відкотять каменя з-над криниці, тоді й понапуваєм овець.
9Поки він говорив ще з ними, Рахиль надійшла з вівцями свого батька, бо вона пастушкою була.
10От як тільки Яків побачив Рахиль, дочку Лавана, брата своєї матері, з вівцями того ж Лавана, приступив Яків і відкотив камінь від криниці й напоїв овець Лавана, брата своєї матері.
11Опісля поцілував Яків Рахиль та й заплакав уголос.
12Він розповів Рахилі, що він родич її батька, бож він син Ревеки, а вона побігла й розповіла те своєму батькові.
13Як же ж Лаван почув вістку про Якова, сина своєї сестри, то вибіг йому назустріч, обійняв його, поцілував його й увів до себе в господу, а він оповів Лаванові про всі речі.
14Тоді Лаван мовив до нього: Направду, ти кість моя і тіло моє! І пробув Яків у нього місяць часу.
15Тоді Лаван сказав до Якова: Хіба тому, що ти мій родич, маєш дармо на мене працювати? Скажи мені, скільки тобі платити?
16Було ж у Лавана дві дочки: старша, на ім’я Лія, та менша, на ім’я Рахиль.
17Очі ж у Лії були тьмяні, а Рахиль була поставна й гарна з виду.
18Тому сподобав собі Яків Рахиль і каже: Служитиму тобі сім років за Рахиль, твою молодшу дочку.
19На це Лаван відповів: Ліпше мені дати її тобі, ніж комусь іншому. Живи зо мною.
20І вислужив Яків за Рахиль сім років, а здавалось йому, наче кілька днів, тому що він любив її.
21Тоді Яків і каже до Лавана: Приведи мою жінку, бо дні мої сповнилися: нехай я ввійду до неї.
22Тож Лаван зібрав усіх місцевих людей і зробив учту;
23а ввечері взяв він Лію, свою дочку, та й привів її до Якова, й той увійшов до неї.
24Лаван же дав їй, дочці своїй Лії, за слугиню Зілпу, свою служку.
25Коли ж настав ранок, то й виявилося, що то Лія, тим то й каже Яків до Лавана: Що це ти мені заподіяв? Хіба не за Рахиль служив я в тебе? Чому ж ти мене обманув?
26А Лаван і каже: Немає в нашому краї звичаю видавати молодшу перед старшою.
27Та вже кінчи цей тиждень, а я дам тобі і другу за службу, що її робитимеш мені ще других сім років.
28Яків так і зробив. Закінчив цей тиждень з нею, і Лаван дав йому Рахиль, свою дочку, за жінку.
29Рахилі ж, дочці своїй, дав він за слугиню Білгу, свою служку.
30Увійшов Яків також до Рахилі й полюбив її більше, ніж Лію, і служив у Лавана других сім років.
31Та Господь побачив, що Лія менше люблена, тож обдарував її плодовитістю, а Рахиль була неплідна.
32Отож зачала Лія і породила сина та й назвала його ім’ям Рувим: бо Господь, сказала, зглянувсь на моє горе. Тепер мій чоловік буде любити мене.
33І знову зачала й породила сина та й сказала: Господь почув, що я ненавидна, то дав мені ще й цього; і назвала його Симеон.
34І знову зачала і породила сина та й сказала: Тепер, цим разом, мій чоловік пристане до мене, бо я породила йому трьох синів. Тому й назвала його ім’ям Леві.
35Зачала ж вона ще раз і породила сина та й сказала: Цим разом буду хвалити Господа, тому й назвала його ім’ям Юда. Та й перестала родити.

30. Білга, заступниця Рахилі 1-8; Зілпа, заступниця Лії 9-21; народження Йосифа 22-24; поворот Якова додому 25-26; угода щодо заплати 27-34; підступ та хитрощі Якова 35-43

1Як же Рахиль побачила, що не народжує Яковові дітей, стала заздрити своїй сестрі і сказала до Якова: Дай мені діток, а то вмру.
2Спалахнув Яків гнівом проти Рахилі й каже: Хіба ж то я можу бути замість Бога, який відмовив тобі плідности лона?
3Тоді вона й каже: Ось моя слугиня Білга; увійди до неї, нехай уродить мені у прийми, щоб і мені розвинутись через неї.
4Тож дала йому Білгу, свою слугиню, за жінку, і Яків зійшовся з нею.
5Зачала Білга і вродила Яковові сина.
6Тоді Рахиль і каже: Бог судив мені й почув також мій голос та й дав мені сина. Тому й дала йому ім’я Дан.
7Знову зачала Білга, слугиня Рахилі, і родила Якову другого сина.
8А Рахиль сказала: Великим змаганням змагалась я з моєю сестрою і подолала. Тому й дала йому ім’я Нафталі.
9Але й Лія, побачивши, що перестала родити, взяла Зілпу, свою служницю, і дала її Яковові за жінку.
10Та й родила Зілпа, служниця Лії, Яковові сина.
11І каже Лія: Прийшло щастя! Тому назвала його ім’ям Гад.
12 Потім родила Зілпа, служниця Лії, Яковові другого сина.
13Та й каже Лія: Яка ж я щаслива! – бо жінки будуть мене щасливою вітати. І дала йому ім’я Ашер.
14Вийшов якось Рувим під час пшеничних жнив і знайшов на полі любовні яблука та й приніс їх Лії, своїй матері. Тоді каже Рахиль до Лії: дай мені, з ласки, любовних яблук твого сина.
15А ця до неї: Мало ще того, що забрала мого чоловіка? Хочеш узяти й любовні яблука мого сина? Рахиль каже: Тому нехай цієї ночі, спить він з тобою за любовні яблука твого сина.
16Як прийшов Яків з поля ввечері, вийшла Лія йому назустріч і каже: Ти мусиш увійти до мене, бо я тебе найняла за любовні яблука мого сина. І спав з нею тієї ночі.
17Вислухав Бог Лію, і вона зачала та й породила Яковові п’ятого сина.
18І каже Лія: Бог дав мені плату за те, що я дала свою служницю чоловікові своєму. Тож і назвала його ім’ям Іссахар.
19Знову зачала Лія й родила Яковові шостого сина;
20та й каже Лія: Бог дав мені гарний дарунок; тепер чоловік мій буде жити зо мною, бо я породила йому шістьох синів. І дала йому ім’я Завулон.
21Потім же вона породила дочку й дала їй ім’я Діна.
22Але згадав Бог і про Рахиль та й вислухав її і відімкнув Бог їй лоно.
23Вона зачала й породила сина, й каже: Бог увільнив мене від безчестя!
24Тож назвала його ім’ям Йосиф, кажучи: Дай мені, Господи, ще й другого сина.
25Сталось, як уродила Рахиль Йосифа, то Яків сказав до Лавана: Відпусти мене, нехай іду на рідне місце, на свою батьківщину.
26Дай мені моїх жінок з дітьми, що за них я служив тобі, щоб я міг піти собі; бож знаєш мою службу, яку я відбув для тебе.
27А Лаван каже йому: Дозволь мені сказати тобі таке: по деяких знаках я зауважував, що Господь благословив мене через тебе.
28І додав: Скажи мені, скільки тобі платити, і я дам.
29Тоді Яків сказав до нього: Ти сам знаєш, як я служив тобі й якою зробилася твоя скотина в мене.
30Того трошки, що було в тебе передо мною, вельми розрослось, і Господь благословив тебе з моїм приходом. Тепер час би мені попрацювати й для власного дому.
31Лаван спитав: Що ж маю тобі дати? На те Яків відповів: Нічого не маєш мені дати! Коли зробиш мені те, що тобі кажу, я піду знову пасти й доглядати твоїх овець.
32Сьогодні я пройду крізь усю твою отару, вилучу з неї кожну чорну овечку між вівцями й усе красе та клапчасте між козами; то й буде моя плата.
33Моя чесність невдовзі посвідчить за мене, коли ти прийдеш перевіряти мій заробіток: усе, що не є красе та клапчасте між козами і не є чорне між вівцями, воно вкрадене, якщо знайдеться в мене.
34На те Лаван каже: Добре, нехай буде по твоєму слову.
35І того ж самого дня він вилучив козлів смугнастих і клапчастих, усіх кіз красих і клапчастих, усе, що на ньому щось біле, і все чорне між вівцями – та й дав у руки своїх синів;
36ще й віддалився на три дні ходу між собою та Яковом. Яків же пас решту овець Лавана.
37Тоді взяв собі Яків прутів свіжих, тополевих, миґдалевих і чинарових та й покарбував на них білі карби, облуплюючи аж до білого на прутах.
38Поклав він ті прути, що їх пооблуплював, перед вівцями в корита й у пійла з водою, до яких приходили вівці пити; і як вони приходили пити, то парувались.
39А парувавшися перед прутами, вони по тому котилися (ягнятами) строкатими, клапчастими і красими.
40Ягнят Яків відділив, ще й поставив овець лицем до себе – строкатих і всіх чорних у Лавановій отарі; і так він уклав отари окремо для себе, та й не укладав їх з вівцями Лавана.
41А до того ж, усюди, де парувалися сильніші вівці, там Яків клав прути в корита перед очі овець, щоб вони парувалися коло тих прутів.
42А коли вівці були слабовиті, він їх не клав; отож слабовиті були для Лавана, а щосильніші для Якова.
43І збагатився чоловік вельми-превельми, й була в нього сила овець і слугині й слуги, верблюди й осли.

31. Задум утечі 1-13; згода на це Лаванових дочок 14-16; утеча 17-25; докори Лавана 26-32; обшук із-за домашніх божків 33-35; Яковові докори супроти Лавана 36-45; копець свідоцтва 46-54

1Та зачув Яків слова синів Лавана, які говорили: Забрав Яків усе, що було в нашого батька, та й з того, що було в нашого батька, зробив собі все це багатство.
2І з обличчя Лаванового зауважив Яків, що він не був до нього вже таким, як раніше.
3Тоді Господь сказав до Якова: Повертайсь на твою батьківщину, до твого роду, а я буду з тобою.
4Отож Яків послав покликати Лію й Рахиль на поле, де були його отари,
5і каже до них: Бачу я з обличчя вашого батька, що він не такий до мене, як раніше, але Бог мого батька був зо мною.
6Ви ж самі знаєте, що я всіма своїми силами працював для вашого батька.
7А ваш батько ошукав мене й міняв десять раз мені платню, тож Бог не дав йому скривдити мене.
8Як скаже було так: Клапчасті будуть твоя платня, то всі вівці котилися клапчастими. А як скаже: Строкаті будуть твоя платня, то всі вівці котилися строкатими.
9І так забрав Бог скотину від вашого батька й дав мені.
10Раз якось, коли парувалися, підвів я свої очі й уві сні бачу: аж ось козли, які спинались на самиць, були смугнасті, клапчасті і красі.
11І каже до мене в сні ангел Божий: Якове! А я озвавсь: Я тут!
12Тоді він каже: Підведи свої очі й глянь: усі козли, що спинаються на самиць, смугнасті, клапчасті й красі, бо я бачив усе, що Лаван чинить тобі.
13Я – Бог Бетела, де ти помазав стовпа, де ти мені пообіцявся. Тепер же встань, вийди з цього краю. й повертайся в рідну землю.
14Тоді Рахиль і Лія відповіли йому, кажучи: Хіба для нас є ще якась частина в домі нашого батька?
15Хіба не за чужих він нас уважає? Він же продав нас і зажер нашу ціну.
16Все багатство, що його Бог забрав від нашого батька, воно наше й наших дітей. Тож роби тепер усе, що Бог тобі каже.
17Устав Яків, посадив синів своїх і жінок своїх на верблюдів,
18і погнав усю свою худобу зо всім майном, що його набув, що його він придбав у Паддам-Арамі, щоб іти до Ісаака, свого батька, в Ханаан-край.
19Коли Лаван пішов був стригти своїх овець, Рахиль украла домашніх ідолів, що були в її батька.
20А Яків викрався потай від Лавана арамія, не давши йому знати, що відходить.
21І втік він зо всім, що було в нього, вирушив і, перебрівши ріку, попрямував на Гілеад-гору.
22Аж на третій день переказали Лаванові, що Яків утік.
23Тож забрав Лаван братів із собою і гнався за ним сім днів дороги та й догнав його на Гілеад-горі.
24Але вночі вві сні прийшов Бог до Лавана арамія і промовив до нього: Уважай, щоб ти нічого не говорив до Якова!
25Отож Лаван наздогнав Якова, коли він розіп’яв був свої намети на горі; то й Лаван зо своїми братами розіп’яв свої (намети) на Гілеад-горі.
26І сказав Лаван до Якова: Що ти наробив? Викравсь від мене потайки! Погнав моїх дочок неначе бранок!
27Чого ти втік потайки й перехитрував мене, не сказавши мені нічого, – а то й обікрав ще? Я був би випровадив тебе з радістю, зо співом, під гру цимбалів та гуслів!
28Ти не дав мені й поцілувати моїх онуків та моїх дочок! Ти по-дурному вчинив.
29Я міг би накоїти вам лиха, та Бог батька вашого цієї ночі сказав до мене: Вважай, не говори до Якова нічого!
30Та тепер нехай би ти й пішов собі, – тяжко бо затужився за домом свого батька – але навіщо ти вкрав моїх богів?
31Тут Яків у відповідь сказав до Лавана: Тому, що я боявся; бо гадав собі, що ти відбереш своїх дочок від мене.
32В кого знайдеш своїх богів, тому не жити! Перед нашими родичами розглянь, що твого є в мене, і забери собі. Не знав же Яків, що то Рахиль украла їх.
33Увійшов Лаван і до намету Якова, і до намету Лії, і до намету обидвох слугинь, та й не знайшов нічого. Як же він вийшов із намету Лії, то вступив у намет Рахилі.
34А Рахиль узяла домашніх ідолів та поклала їх у кульбаки верблюда й сама сіла на них. Лаван же обнишпорив увесь намет і не знайшов нічого.
35Тоді вона сказала до свого батька: Не гнівайся, мій пане, що не можу перед тобою встати, бо жіночий випадок у мене. Шукав він пильно, та не знайшов домашніх ідолів.
36Розгнівавсь Яків і стаз сваритися з Лаваном; він так заговорив до нього: Яка моя провина? Який гріх мій, що ти притьмом гнався за мною?
37Ти обшукав усі мої речі. Що ж знайшов ти з усіх речей твого дому? Поклади тут перед моїми і твоїми родичами, нехай вони розсудять між нами обидвома.
38Оце двадцять уже років, як я з тобою. Вівці і кози твої не скидали, і баранів із твоєї отари не їв я.
39Роздертого звірюкою тобі я не приносив; я ніс за нього втрату; ти вимагав його з руки моєї, чи воно було вкрадене в мене вдень, чи вкрадене вночі в мене.
40Ось що було зо мною: вдень з’їдала мене спека, а вночі холод, і сон тікав з моїх очей.
41Двадцять уже років я в твоїй господі: служив я тобі чотирнадцять років за дві твої дочки й шість років за овець, і ти десять разів міняв мою платню.
42Коли б не був зо мною Бог батька мого, Бог Авраама та острах Ісаака, ти напевно відпустив би тепер мене з порожніми руками. Та Бог бачив моє бідування і працю моїх рук і розсудив учорашньої ночі.
43Відповідаючи на це, Лаван сказав до Якова: Дочки – мої дочки, і діти – мої діти, і отари – мої отари, і все, що бачиш, моє воно. Але що я можу заподіяти сьогодні оцим дочкам моїм або їх дітям, що їх вони породили?
44Ходім, отже, та зробім умову, я і ти, і нехай воно свідчить між мною і тобою.
45Тоді взяв Яків камінь і поставив його, як стовп.
46І каже Яків до своїх родичів: Назбирайте каміння! І назбирали вони каміння та й зробили копець і гостилися там при копці.
47Лаван прозвав його Єгар-Сагадута, а Яків назвав його Галеад.
48І сказав Лаван: Оцей копець нині свідком між мною й тобою; тому й названо його ім’ям Галеад,
49а також і Міцпа, мовляв, нехай Господь вартує між мною і між тобою, як ми розійдемося один з одним.
50Коли ти будеш поводитися погано з моїми дочками й коли візьмеш крім моїх дочок ще інших жінок та й того ніхто з нас не буде бачити, пам’ятай, однак, що Бог свідок між мною і тобою.
51Далі говорив Лаван до Якова: Ось цей копець і ось цей стовп, що їх я поставив між мною і між тобою.
52Свідок – оцей копець і свідок – стовп, що я не перейду до тебе поза цей копець, а ти не перейдеш до мене поза цей копець і цей стовп з ворожим наміром.
53Бог Авраама й Бог Нахора, Бог батьків їхніх, судитиме між нами! І поклявсь Яків острахом батька свого Ісаака.
54Потім Яків приніс на горі жертву та й запросив своїх свояків на гостину. А коли з’їли хліба, на горі заночували.

32. Божий табір 1-3; посланці до Ісава 4-9; молитва Якова 10-13; подарунки 14-22; змагання вночі 23-33

1Рано-вранці Лаван встав, поцілував своїх онуків і своїх дочок, поблагословив їх і, рушивши в дорогу, повернувся на своє місце.
2Та й Яків пустився далі в путь, під час якої зустріли його ангели Божі.
3Побачивши їх, він сказав: Це табір Божий, і назвав те місце Маханаїм.
4Тоді Яків послав послів до Ісава, свого брата, в Сеїр-край, в Едом-поле;
5він повелів їм: Ось так скажете моєму панові Ісавові: Так говорить слуга твій Яків: у Лавана перебував я і забарився аж досі.
6Придбав я волів, ослів і овець, слуг і слугинь, і посилаю панові моєму про те вістку, щоб знайти ласку в твоїх очах.
7Повернулися посли до Якова та й кажуть: Ходили ми до твого брата Ісава, він сам іде тобі назустріч, а з ним чотириста чоловік.
8Тим злякався Яків вельми й стривожився, тож поділив людей, які були з ним, та й овець і худобу й верблюдів на два загони.
9Бо думав він собі: Коли Ісав прийде до одного загону й розіб’є його, то загін той, що зостанеться, врятується.
10Тоді Яків сказав: О Боже батька мого Авраама й Боже батька мого Ісаака! Господи, який велів єси мені: Вернись у край твій, до рідні твоєї, а я буду помагати тобі.
11Я негідний тих усіх ласк і всієї вірности тої, що їх ти виявив слузі твоєму, бо з моєю тільки палицею я перебрів цей Йордан, а тепер виріс у два загони.
12Визволь мене, благаю, з руки мого брата, руки Ісава, бо боюся його, щоб не прийшов і не вбив мене та матерей з дітьми.
13Сам бо ти сказав: Напевно буду тобі щастити і зроблю твоє потомство, як пісок морський, що його не злічити, така його сила.
14І там він ночував цієї ночі. З того ж, що було під рукою в нього, Яків узяв гостинця для Ісава, свого брата:
15двісті кіз і двадцять козлів, двісті овець і двадцять баранів,
16тридцять верблюдиць, що годують, з їх верблюденятами, сорок корів і десять биків, двадцять ослиць і десять ослят.
17І дав він у руки своїх слуг, кожне стадо зокрема, і сказав до них: Ідіть поперед мене та зробіть відступ між стадом і стадом.
18Першому ж велів він: Як зустріне тебе Ісав, мій брат, і спитає тебе: Чий ти і куди йдеш та чиє оце, що перед тобою?,
19то ти скажеш: Слуги твого Якова. Це подарунок, післаний панові моєму Ісавові. Та ось ще й він сам позаду нас.
20Так само велів він і другому та й третьому й усім, що гнали стада, кажучи їм: Так говоритимете до Ісава, як зустрінете його,
21і додасте: Ось ще твій слуга Яків іде за нами. Думав бо собі: Умилостивлю його дарунком, що йде передо мною, а потім і сам явлюся перед ним; може, він прийме мене приязно.
22І пішов дарунок поперед ним. Сам же він перебув цю ніч у загоні.
23Тієї ж ночі він устав, узяв обидвох своїх жінок та обидвох своїх слугинь та й одинадцять своїх дітей і перейшов брід Яббок.
24По тому взяв їх і перевів через потік; також перевів усе, що мав.
25Зостався Яків сам. Тоді хтось боровся з ним, ще поки на світ не займалося.
26Та бачивши, що не переможе його, доторкнувся суглобу його стегна, й суглоб Якового стегна звихнувся, коли він боровся з ним.
27І каже той: Пусти мене, бо вже на світ благословиться. А Яків відповів: Не пущу тебе, хіба-що поблагословиш мене.
28А цей спитав його: Як тобі на ім’я? Він і каже: Яків.
29Тоді той відповів: Не Яків буде більш твоє ім’я, а Ізраїль, бо ти змагався з Богом і з людьми та й переміг.
30Тоді Яків спитав його: Скажи, будь ласка, своє ім’я? А цей відповів: Чого питаєш про моє ім’я? І тут поблагословив його.
31Тому Яків назвав це місце Пеніел, бо я, мовляв, бачив Бога віч-на-віч і я живий ще.
32І сонце йому засяло, як він пройшов Пеніел, але кульгав на стегно.
33Ось тому сини Ізраїля і по цей день не їдять стегнового м’яса, що на суглобі стегна, бо він доторкнувся Якового суглобу стегна, до стегнового м’яса.

33. Поєднання 1-17; Яків удається до Сихему 18-20

1Підвів же Яків свої очі й бачить – аж тут іде Ісав і з ним чотириста чоловік; тож розділив він дітей між Лією, Рахиллю та двома слугинями.
2Отже, спереду поставив він слугинь з їхніми дітьми, далі Лію з її дітьми, а Рахиль і Йосифа останніми.
3Сам же пройшов перед ними й поклонився до землі сім разів, поки приступив до свого брата.
4Тоді Ісав прибіг йому назустріч, обійняв його і припав йому на шию та й поцілував його, і плакали обидва.
5Підвівши свої очі, побачив він (Ісав) жінок з дітьми, й питає: Хто ці в тебе? А Яків відповів: Це діти, що їх, з ласки, дарував Бог слузі твоєму.
6Тоді приступили слугині – вони й їхні діти – і вклонились.
7За ними Лія з дітьми та й теж поклонилися; наостанку ж підійшли Йосиф та Рахиль і вклонились.
8Тоді Ісав спитав: Навіщо в тебе ввесь отой табір, що його я зустрів? А той відрік: Щоб знайти ласку в очах мого пана.
9Та Ісав мовив: Є в мене багато, мій брате! Держи своє для себе.
10Але Яків озвавсь: Ні, благаю! Коли знайшов я ласку в твоїх очах, то прийми мій дарунок з руки моєї. Бож я побачив лице твоє, наче б хто бачив лице Боже, й ти прийняв мене приязно.
11Прийми, будь ласкав, мій гостинець, що його я приніс тобі, бо Бог був ласкав до мене і є всього в мене. І наполягав на нього, поки той не прийняв.
12Тоді Ісав сказав: Рушаймо в дорогу. Я піду попереду.
13Але Яків каже йому: Мій пан знає, що в мене малі діти і що в мене вівці та корови, що дають ссати. Як гнати їх один день, то вигине вся худібка.
14Нехай мій пан, прохаю, піде попереду свого слуги, а я йтиму поволі за худібкою, що передо мною, та за ходою дітей, аж поки не прийду до мого пана в Сеїр.
15Тоді Ісав промовив: Я лишу з тобою бодай кілька мужів, що при мені. Він же відповів: Навіщо воно? Аби знайшов я ласку в очах мого пана.
16І повернувся Ісав цього ще дня своєю дорогою в Сеїр,
17а Яків вирушив у Суккот і збудував собі там дім, а для худоби поробив загорожі. Тому й названо це місце Суккот.
18Якже прийшов Яків з Паддам-Араму, дійшов він щасливо до міста Сихему, що в Ханаан-краю, і отаборився перед містом.
19Тут купив він у синів Хамора, Сихемового батька, за сто срібняків цю частину поля, де розташував свій намет,
20і поставив там жертовник та й назвав його Ел, Бог Ізраїля.

34. Зганьблення Діни 1-12; обрізання сихемців 13-19; прийняття умов 20-24; переступ Симеона та Леві 25-29; спротив Якова 30-31

1Раз вийшла Діна, дочка Лії, що її породила вона Яковові, подивитися на дочок країни.
2Побачив її Сихем, син Хамора хіввія, князя того краю, вхопив її, ліг з нею й знасилував її.
3І серце його прив’язалося до Діни, дочки Якова, і він покохав дівчину та й утішав її.
4Каже Сихем до Хамора, свого батька: візьми мені це дівча за жінку.
5Довідавсь Яків, що Сихем збезчестив Діну, його дочку, однак, через те що сини його були з худобою в полі, він мовчав, поки вони не повернулись.
6Хамор, батько Сихема, прийшов до Якова поговорити з ним.
7Тим часом надійшли Яковові сини з поля. Коли зачули, що сталося, досада пойняла їх і запалали вони великим гнівом, що Сихем заподіяв безчестя супроти Ізраїля, лігши з дочкою Якова, а того ж не можна чинити.
8Хамор став говорити з ним, кажучи: Сихем – мій син, серце ж його закохалося в вашу дочку. Віддайте, будь ласка, її йому за жінку.
9Та й своячтесь з нами: дочок ваших віддавайте нам і беріть собі наших.
10Тоді ви житимете з нами. Бо країна перед вами (відкрита): осідайте, промишляйте, набувайте майна в ній.
11А Сихем каже до її батька та братів: Якби ж то я знайшов ласку в очах ваших! Я дам, що забажаєте від мене.
12Накладіть на мене хоч яку високу ціну (посагу) і дарунки, – дам скільки скажете мені, тільки дайте мені дівча за жінку.
13Сини ж Якова відповіли Сихемові й Хаморові, його батькові, говоривши нещиро, – він бо збезчестив Діну, їхню сестру.
14Сказали вони до них: Не можна нам зробити того – віддати сестру нашу необрізаному; це для нас ганьба.
15Ми лиш тоді пристанемо на ваше, коли ви будете, як ми: обріжете в себе всіх чоловічої статі.
16Тоді будемо видавати за вас наших дочок, а брати собі ваших дочок, і житимемо з вами та й станемо одним народом.
17Коли ж ви не послухаєте нас і не обріжетеся, то ми заберемо нашу дочку й підемо геть.
18Сподобалися їхні слова Хаморові та Сихемові, синові Хамора,
19і юнак не завагався зробити те, бо був закоханий у дочку Якова. Був же він найбільше поважаний з усього дому свого батька.
20Оттоді Хамор і Сихем, його син, прийшли до воріт свого міста й промовили до громадян ось так:
21Ці люди – прихильні нам. Нехай оселюються в країні і промишляють у ній; країна бо широка перед ними доволі. Дочок їх братимемо собі за жінок, а наших дочок віддаватимем за них.
22Однак ті люди згоджуються осісти з нами й зробитися одним народом лише тоді, коли кожне чоловічої статі між нами буде обрізане, як вони самі.
23Стада їхні, майно їхнє та всяка їхня скотина – хіба ж не наші вони? Пристаньмо тільки на їхню умову, і вони осядуться з нами.
24І послухали Хамора та Сихема, його сина, всі, що вийшли до воріт свого міста, й пообрізувалось кожне чоловічої статі (принаймні ті, що вийшли до брами міста).
25Було ж то на третій день, як вони розхворілись, тоді два сини Якова, Симеон та Леві, брати Діни, взяли кожен свого меча та й увійшли непомітно в місто й повбивали всіх мужчин.
26Хамора та Сихема, його сина, стяли мечем та й забрали з Сихемового дому Діну й пішли геть.
27Інші сини Якова напали на ранених і розграбували місто, бо збезчещено сестру їхню.
28Овець їхніх, товар їхній, ослів їхніх і те, що було в місті та що було на полі, позабирали.
29А все майно їхнє, усіх їхніх дітей та жінок їхніх побрали у бран та й розграбували все, що було по домах.
30Тоді сказав Яків до Симеона й до Леві: Горе навели ви на мене, ви вчинили мене ненависним для мешканців цього краю, ханаанян і перізіїв. Людей у мене мало, вони ж зберуться проти мене, нападуть на мене, і я загину; я і дім мій.
31На те вони відповіли: Хіба смів він поводитися з нашою сестрою як з повією?

35. Поворот у Бетел 1-15; народження Веніямина і смерть Рахилі 16-20; злочин Рувима 21-26; смерть та похорон Ісаака 27-29

1Бог сказав до Якова: Встань, іди в Бетел та оселися там. Споруди там жертовник Богові, що з’явився тобі, як ти втікав від Ісава, свого брата.
2І сказав Яків своєму домові й усім, які були з ним: Викиньте геть чужих божків, що серед вас: очистітеся і змініть вашу одежу,
3та й вставаймо й ходім у Бетел. Там я споруджу жертовник Богові, який вислухав мене в час горя мого, і він був зо мною в дорозі, що нею я йшов.
4Вони й віддали Яковові всіх божків чужих, що їх мали, і сережки, які були в їхніх вухах, а він закопав їх під дубом, що був коло Сихему.
5Тоді вирушили вони в дорогу, а великий острах Божий був на містах, які були довкруги них; тому й не гналися за синами Якова.
6Отож прийшов Яків у Луз, що в Ханаан-краю, себто в Бетел, він і всі люди, що були з ним.
7Там поставив він жертовник і назвав це місце Бетел, бо там з’явився йому Бог, як він утікав від свого брата.
8Тоді померла Девора, мамка Ревеки, і поховали її нижче Бетелу, під дубом, який названо Дуб плачу.
9Бог з’явився Яковові знову, коли він повернувся з Паддам-Араму, і благословив його.
10І сказав Бог йому: Ім’я твоє – Яків, та не будуть більше звати тебе Яків. Ні, Ізраїль буде твоє ім’я. І дав йому ім’я Ізраїль.
11Далі Бог сказав до нього: Я – Бог всемогутній! Будь плідний і розмножуйся! Народ, багато народів постане з тебе. Навіть царі вийдуть із твоїх стегон.
12Землю ж, що її я був дав Авраамові та Ісаакові, тобі її дам; і твоєму потомству дам я цю землю.
13І зник Бог з того місця, де говорив з ним.
14На цьому місці, на якому він говорив з ним, поставив Яків стовпа й вилив на нього вина в жертву та налляв на нього олії.
15І назвав Яків це місце, де говорив з ним Бог, Бет-Ел.
16Вирушили ж вони з Бетелу, і до Ефрати був ще добрий шмат дороги, коли Рахиль злягла, мавши тяжкі роди.
17Під час отих важких пологів каже їй повитуха: Не бійся, це в тебе син.
18При відході ж душі, бо вона вмирала, ще дала йому ім’я Беноні: але батько назвав його Веніямин.
19Та й померла Рахиль і поховали її при шляху до Ефрати, себто Вифлеєму.
20Над її гробом поставив Яків стовпа, який є на гробі Рахилі й по нинішній день.
21Тоді рушив Ізраїль далі й нап’яв свій намет по той бік Магдал-Едера.
22Коли ж Ізраїль проживав у цій країні, пішов Рувим та й ліг з Білгою, наложницею свого батька. І довідався про це Ізраїль. – У Якова ж було дванадцять синів.
23Сини Лії: Рувим – первородний Якова, Симеон, Леві, Юда, Іссахар та Завулон.
24Сини ж Рахилі: Йосиф та Веніямин.
25А сини Білги, служниці Рахилі: Дан і Нафталі.
26Сини ж Зілпи, служниці Лії: Гад і Ашер. Це ж сини Якова, які народилися в нього в Паддан-Арамі.
27Отож Яків прибув до Ісаака, свого батька, в Мамре в Кіріят-Арбу, себто в Хеврон, де проживав був Авраам та Ісаак.
28 Було ж днів Ісаакові – сто вісімдесят років.
29І переставився Ісаак, умер і приєднався до свого роду, старий, нажившися на світі. Та й поховали його Ісав і Яків, його сини.

36. Діти Ісава 1-8; нащадки Ісава 9-14; старші 15-19: хорії 20-30; едомські царі 31-39; старші Ісава 40-43

1Ось потомство Ісава, він же Едом.
2Ісав узяв собі жінок з дочок Ханаану: Аду, дочку Елона, хеттита, Оголіваму, дочку Ани, сина Цівона, хіввія,
3і Басмат, дочку Ізмаїла, сестру Невайота.
4Ада ж породила Ісавові Еліфаза, а Басмат породила Реуела.
5Оголівама породила Єуша, Алама й Кораха. Це сини Ісава, які народилися в нього в Ханаан-краю.
6Та взяв Ісав своїх жінок, своїх синів, своїх дочок, усіх зо свого дому, своє майно, всю свою худобу й усі свої статки, що був їх придбав у Ханаан-краю, і пішов в інший, Сеїр-край, далеко від Якова, свого брата,
7бо майно їхнє було занадто велике, щоб сидіти разом, і край, в якому вони кочували, не міг їх виживити заради їхніх великих стад.
8І оселивсь Ісав на Сеїр-горах; Ісав – він же Едом.
9А це потомство Ісава, батька Едома, на Сеїр-узгір’ях.
10Імена синів Ісава: Еліфаз, син Ади, жінки Ісава; Реуел, син Басмати, жінки Ісава.
11Сини ж Еліфаза були: Теман, Омар, Цефо, Гатам та Кеназ.
12А Тімна була наложниця Еліфаза, Ісавового сина, і вродила Еліфазові Амалека. Це потомки Ади, жінки Ісава.
13А сини Реуела: Нахат, Зерах, Шамма й Мізза. Оце потомки Басмати, жінки Ісава.
14Це були сини Оголівами, Ісавової жінки, дочки Ани, сина Цівона. Вона породила Ісавові Суша, Ялама й Кораха.
15Ось старші синів Ісава. Сини Еліфаза, первістка Ісава: старший Теман, старший Омар, старший Цефо, старший Кеназ,
16старший Корах, старший Гатам, старший Амалек. Це старші Еліфаза в Едом-краю, це нащадки Ади.
17А це сини Реуела, сина Ісава: старший Нахат, старший Зерах, старший Шамма, старший Мізза. Це старші Реуела в Едом-краю, це нащадки Басмати, жінки Ісава.
18Оголівами ж сини, жінки Ісава, такі: старший Суш, старший Ялам, старший Корах. Це старші Оголівами, дочки Ани, жінки Ісава.
19Це нащадки Ісава й це їх старші. Це Едом.
20Ось сини Сеїра Хорія, мешканці краю: Лотан, Шовал, Цівон, Ана,
21Дішон, Ецер і Дішан. Це вожді хоріїв, синів Сеїра в Едом-краю.
22Сини ж Лотана були Хорі та Геман, а сестра Лотана була Тімна.
23А це сини Шовала: Алван, Монахат, Евал, Шефо й Онам.
24Сини ж Цівона оті: Айя і Ана; цей Ана, що знайшов гарячі джерела в пустарях, коли пас ослів Цівона, свого батька.
25А діти Ани були: Дішон і Оголівама, дочка Ани.
26Ось сини Дішона: Химдан, Ешбан, Ітран і Херан.
27Сини ж Ецера такі: Білган, Зааван і Акан.
28А сини Дішана: Уц і Аран.
29Це – є старші хоріїв: старший Лотан, старший Шовал, старший Цівон, старший Ана,
30старший Дішон, старший Ецер, старший Дішан. Це старійшини хоріїв, за родами, в Сеїр-краю.
31А ось царі, що царювали в Едом-краю, перше, ніж царював там цар Ізраїля.
32В Едомі царював Бела, син Беора; а його місто звалося Дінгава.
33Та помер Бела й замість нього царював Йовав, син Зераха, з Боцри.
34Умер же Йовав і замість нього царював Хушам, із краю теманіїв.
35Умер і Хушам і замість нього царював Гадад, син Бедада, який розбив мідіянів на полі Моава, а його місто було Авіт.
36І помер Гадад, замість нього ж царював Самла з Масреки.
37Помер і Самла й замість нього царював Саул з Реховоту, над Рікою.
38Умер Саул і замість нього царював Ваал-Ханан, син Ахбора.
39Помер і Ваал-Ханан і замість нього царював Гадад; його ж місто звалося Пау, а ім’я його жінки було Мегедавель, дочка Матреда, внучка Мезагава.
40Це імена старійшин Ісава, за їхніми родинами, за їхніми околицями, за їхніми назвиськами: старший Тімна, старший Алва, старший Єтет,
41старший Оголівама, старший Ела, старший Пінон,
42старший Кеназ, старший Теман, старший Мівцар,
43старший Магдіел, старший Ірам. Це едомські старші, по їхніх оселях, у займаному ними краї. Оце Ісав, батько Едому.

37. Йосиф та його брати 1-4; сни 5-11; продаж Йосифа до Єгипту 12-30; батько сумує 31-36

1Яків же проживав у краю, де пробував його батько, в Ханаан-краю.
2Ось потомство Якова. Йосиф, маючи сімнадцять років, пас вівці зо своїми братами – а був він ще хлопець – із синами Білги та з синами Зілпи, жінок його батька. І цей Йосиф доносив своєму батькові лихі про них вістки.
3Ізраїль любив Йосифа більше, ніж усіх своїх синів, бо він народився за його старости, і справив йому квітчасту одежу.
4Брати ж його, бачивши, що батько любить його більше, ніж усіх братів, зненавиділи його, тож і не спроможні були з ним сумирно розмовляти.
5А ще мав Йосиф сон, і він оповів його своїм братам, через що вони ще більше зненавиділи його.
6Каже їм: Послухайте, прошу, цей сон, що приснився мені:
7сниться мені, оце в’яжемо ми снопи посеред поля. Аж тут підвівся мій сніп та й стоїть, а ваші снопи поставали навкруг нього й уклонилися моєму.
8То й кажуть до нього брати: Чи справді ти царюватимеш над нами, чи направду володітимеш нами? І зненавиділи його ще більше за його сни та за його слова.
9Снився йому ще й другий сон; він і його розповів братам: Снився мені, каже, ще один сон, що от сонце, місяць і одинадцять зір уклонилися мені.
10І оповів він батькові своєму теє і своїм братам, а батько насварив його і сказав йому: Що то за сон, що тобі приснився? Чи то справді прийдемо ми, я і твоя мати й твої брати, щоб уклонитися тобі до землі?
11Тим то його брати стали йому завидувати, а батько його запам’ятав собі те.
12Та пішли його брати пасти вівці свого батька в Сихем.
13А Ізраїль сказав до Йосифа: Чи не пасуть твої брати вівці в Сихемі? Йди лишень, я й тебе пошлю до них. Він же відповів йому: Я тут.
14І сказав батько до нього: Піди но, подивися, чи гаразд із твоїми братами, чи гаразд із вівцями, та принеси мені вістку. Та й послав його з долини Хеврону, й він пішов у Сихем.
15Зустрів його якийсь чоловік, він бо блукав у полі. Цей же чоловік спитав його: Чого шукаєш?
16Він же відрік: Братів своїх шукаю. Скажи мені, будь ласка, де вони пасуть?
17А чоловік відповів: Вони пішли звідсіля; чув бо я, як казали: Ходімо в Дотан. І пішов Йосиф за своїми братами й знайшов їх у Датані.
18Вони ж угледіли його здаля і, заки він до них наблизився, змовилися на нього, щоб його вбити.
19Тож казав один до одного: Он іде той сновида!
20Ходім та й убиймо його та й вкиньмо його в якусь копанку і скажемо: – лютий звір пожер його; тоді побачимо, що буде з його снів.
21Почув це Рувим і врятував його з їхніх рук, – сказавши: Не вбиваймо життя!
22Далі Рувим сказав до них: Не проливайте крови, вкиньте його в ту копанку, що в пустині, але руки на нього не накладайте. Це так, щоб його врятувати з їхніх рук і повернути його батькові.
23І коли Йосиф прийшов до братів, вони здерли з нього квітчасту одежу, що була на ньому,
24взяли його та й вкинули в копанку, копанка ж була порожня, води не було в ній.
25І посідали вони їсти. Коли ж підвели свої очі, бачать – аж ось іде валка ізмаїльтян з Гілеаду, а верблюди їхні несуть бурштин, бальсам та ладан; ідуть і везуть усе те в Єгипет.
26Тоді каже Юда до своїх братів: Що нам з того, що вб’ємо нашого брата й прикриємо його кров?
27Нумо продаймо його ізмаїльтянам, рука ж наша нехай не буде на ньому, бо він наш брат, наше тіло. І послухали його брати.
28Ішли ж мимо мідіянські люди, купці, а вони витягнули Йосифа з копанки та й продали ізмаїльтянам за двадцять срібняків; а ті повезли його в Єгипет.
29Тоді повернувся Рувим до ями – аж нема Йосифа в ній. Він роздер на собі одіж,
30і, прийшовши до братів, каже: Хлопця немає, а я – куди піду?
31І взяли вони одежу Йосифа, зарізали козеня та й намочили одежу в крові,
32і послали квітчасту одежу батькові з словами: Це ми знайшли. Пізнавай, чи одежа твого сина, чи ні.
33Пізнав він її і сказав: Одіж мого сина! Звір лютий пожер його. Роздер напевно Йосифа!
34Тоді Яків розірвав на собі одежу, накинув на бедра волосянницю та й сумував за своїм сином довго.
35Посходилися всі його сини та всі його дочки розважати його, але він був невтішний, тільки говорив: Зійду бо, сумуючи, до свого сина, до Шеолу. І плакав за ним його батько.
36А мідіяни продали Йосифа в Єгипті Потіфарові, двірському вельможі фараона, начальникові варти.

38. Подружжя дівера 1-11; гріх Тамари 12-19; Юда хоче викупити заставу 20-23; загроза кострища 24-26; народження близнят 27-30

1Сталося ж того часу, що Юда відділився від своїх братів і пішов до одного адуламійця, на ім’я Хіра.
2Побачив він там дочку одного ханаанця, на ім’я Шуа, взяв собі за жінку й увійшов до неї.
3Вона зачала і вродила сина та й він дав йому ім’я Ер.
4Зачала знову і вродила сина й назвала його Онан.
5Та й ще раз вона вродила сина й дала йому ім’я Шела; а було це в Кезіві, як вона його породила.
6Згодом узяв Юда своєму первісткові Ерові жінку, на ім’я Тамара.
7Але Ер, первенець Юди, був лихий в очах Господніх, і Господь убив його.
8Тож Юда сказав до Онана: Ввійди до жінки твого брата як дівер, сповни твій обов’язок, щоб зберегти потомство твоєму братові.
9Знав же Онан, що це не його буде потомство, тож коли він увіходив до жінки свого брата, то викидав сім’я на землю, щоб не дати потомства братові своєму.
10Не сподобалося Господові, що цей учинив, і він убив його теж.
11Тож каже Юда Тамарі, своїй невістці: Сиди вдовою в домі свого батька, доки не виросте Шела, мій син. Бо думав собі: Якби ж то не вмер і цей, як його брати. Пішла ж Тамара до дому свого батька і відтоді сиділа там.
12Як минуло вже чимало часу, дочка Шуа, жінка Юди, померла. І коли Юда вивершив жалобу, пішов він стригти вівці у Тімну, він і його друг Хіра з Адулламу.
13Про те сповіщено Тамару: он, мовляв, твій свекор, іде в Тімну стригти свої вівці.
14Тож скинула вона з себе вдовичу одежу, накрилась наміткою, затулилася та й сіла при вході в Енаїм, що при дорозі до Тімни, бо бачила вона, що Шела вже виріс, та не дали йому її за жінку.
15Коли побачив її Юда, подумав, що то повія, бо вона своє лице заслонила.
16Тож завернув до неї з дороги й каже: Ануж увійду до тебе! Бо не знав. що то його невістка. А вона каже: Що даси мені, як увійдеш до мене?
17Він же відповів: Пошлю тобі козеня з отари. На це вона сказала: Чи даси завдаток, поки пришлеш?
18А він питає: Який завдаток маю тобі дати? Вона й каже: Твою печатку, твою мотузку й твою палицю, що в твоїй руці. І дав він їй те й увійшов до неї, та й вона зачала від нього.
19По тому вона встала, пішла додому, скинула намітку з себе й надягнула знов одіж удовицтва свого.
20Тим часом Юда послав козеня через свого друга з Адулламу відобрати заставу від жінки, але той не знайшов її.
21Питав він місцевих людей: Де та повія, що була в Енаїмі при дорозі? А вони відповідали: Не було тут ніякої повії.
22Тож повернувся він до Юди й каже: Не знайшов я там її, та й місцеві люди казали: ,,Не було тут ніякої повії.
23Тоді каже Юда: Нехай собі бере, аби з нас люди не сміялись: ось я був послав козеня, а ти не знайшов її.
24По якихось трьох місяцях повідомлено Юду: Зблудила, мовляв, Тамара, твоя невістка, ба й більше: завагітніла вона від блуду. А Юда сказав: Нехай виведуть її геть і спалять!
25Коли її виводили, вона послала своєму свекрові сказати: Від чоловіка, чиї оці речі, я зачала. І додала: Пізнавай, будь ласка, чиї оці речі: печатка, мотузка й палиця.
26Тоді Юда пізнав їх і сказав: Вона слушніша від мене, бо я не дав їй Шелу, мого сина!
27Коли ж настав їй час родити, ось – близнята в її лоні.
28І як вона породила, висунуло одне ручку, а повитуха схопила і прив’язала до ручки червону нитку, кажучи: Це вийшло перше.
29Та й сталось: коли воно назад потягло ручку – аж тут його брат вийшов. І каже вона: Як же ти прорвався! І назвала його ім’ям Перец.
30По тому вийшов його брат, у якого на рученяті була червона нитка. І дала йому ім’я Зерах.

39. У домі Потіфара 1-6; підступ 7-12; помста 13-18; у в’язниці 19-23

1Йосифа ж приведено в Єгипет, де купив його Потіфар, двірський вельможа фараона, начальник вартових, єгиптянин, у ізмаїльтян, що привели його туди.
2А Господь був з Йосифом, і щастило йому в усьому: він був у домі свого пана, єгиптянина.
3Бачив же його пан, що Господь був з ним і що щастив йому Господь у всьому, що робив,
4тож Йосиф знайшов ласку в очах свого пана й слугував йому, й цей наставив його над своїм домом і все, що мав, дав йому в руки.
5З того часу, як він поставив його над своїм домом і усім, що мав, Господь поблагословив дім єгиптянина заради Йосифа та й Господнє благословення було на всьому, що було в нього вдома й на полі.
6Він передав усе, що мав, Йосифові в руки й, маючи його при собі, не клопотався нічим, окрім харчів, які сам їв. Йосиф же був поставний і гарний з виду.
7І сталося по тім, що сказано, жінка його пана кинула оком на Йосифа та й сказала: Візьми лишень мене.
8Але він відмовив і сказав до жінки свого пана: Ось мій пан, маючи мене, не знає, як я знаю, що в домі, й усе, що він має, дав у мої руки.
9Він сам не більший від мене у цім домі й не застеріг собі нічого, крім тебе, бож ти його жінка. Як же мені вчинити таке велике зло і згрішити перед Богом?
10І було, що коли вона день-у-день підмовляла Йосифа, він її не слухав, щоб узяти її, щоб бути з нею.
11Та одного дня, коли він увійшов у дім виконувати свою службу, а там у домі не було нікого з домашніх,
12вона вхопила його за одежу й каже: Візьми ж бо мене! Але він залишив свою одежу в її руках і втік та й вийшов надвір.
13Як же вона побачила, що покинув він свою одежу в її руках, а сам утік надвір,
14то гукнула за домашніми та й сказала до них: Глядіть, привів нам єврея, щоб насміхався з нас! Ба, увійшов до мене, щоб узяти мене, та я голосно крикнула,
15і він, почувши, що я зняла крик, покинув свою одіж коло мене, а сам утік геть із дому.
16І поклала вона його одежу біля себе, поки не прийде його пан додому.
17І повідала вона йому такими словами: Прийшов, каже, до мене той раб, той єврей, якого ти привів до нас, щоб насміятися з мене.
18Та коли я зняла мій голос і закричала, то він покинув свою одежу біля мене й утік геть із дому.
19Як зачув його пан слова своєї жінки, яка говорила йому: От таке то робив твій раб зо мною! – спалахнув він гнівом;
20та й узяв пан Йосифа й вкинув його в темницю, у місце, де ув’язнювали царських в’язнів. І перебував він там у темниці.
21Та Господь був з Йосифом, зглянувсь на нього й виявив йому ласку в очах наглядача тюрми.
22Цей головний тюремник доручив Йосифові всіх в’язнів, які були в темниці, і все, що там робилося, робилось через нього.
23Отож головний тюремник не глядів ні за чим, що було доручено Йосифові, бо Господь був з ним, та й що б він не робив, тому Господь щастив.

40. Підчаший та пекар 1-4; сни 5-8: винна галузка з трьома паростями 9-15: три коші з білим хлбом 16-19; вирішення долі обидвох начальників 20-23

1Після тих подій підчаший єгипетського царя і пекар провинилися перед своїм володарем, єгипетським царем.
2Тоді розгнівався фараон на обох своїх урядовців, на головного підчашого й на головного пекаря,
3і віддав їх до ув’язнення у дім начальника варти, в темницю, де був ув’язнений Йосиф.
4А начальник варти доручив їх Йосифові, й цей слугував їм. Були ж вони якийсь час ув’язнені.
5Одної ночі снився їм обидвом сон, кожному окремо: сон, який для кожного з них був особливо значущий, для підчашого і для пекаря єгипетського царя, які сиділи в темниці.
6Навідався до них уранці Йосиф і, бачивши, що вони засмутилися,
7спитав обидвох фараонових придворців, які були разом з ним ув’язнені, у домі його пана: Чого ж бо ви такі сумні сьогодні?
8А вони відповіли йому: Сон снився нам, і немає кому його нам пояснити! На те Йосиф до них: Чи ж не від Бога пояснювання снів? Повідайте, будь ласка, мені.
9І розповів наглядач підчаших свій сон Йосифові і сказав йому: В моєму сні була виноградна лоза передо мною,
10а на тій лозі три пагони; і як вона розвивалася, вибуяв на ній цвіт і достиглі ягоди в її ґронах.
11У моїй же руці була чаша фараона. Взяв я ті ґрона й витиснув їх у чашу фараона та й подав її фараонові в руку.
12Тоді каже йому Йосиф: А пояснити то так: три пагони – це три дні.
13За три дні фараон підведе твою голову й поверне тебе назад на твоє місце; ти будеш подавати фараонові в руки чашу, за попереднім звичаєм, коли був ти його підчашим.
14Тільки ж згадай про мене, як добре тобі буде, і зроби, будь ласка, мені милість: нагадай фараонові про мене й виведи мене з цього дому;
15бо справді мене вкрадено з єврейської країни, та й тут я не зробив нічого, щоб мене кидати в яму.
16Побачив наглядач пекарів, що він пояснив добре, то й каже до Йосифа: А мені снилися три кошики білого хліба на голові в мене.
17У верхньому кошику були різні печива для фараона, й птиці розклювали їх із кошика на моїй голові.
18Йосиф же відповів: А пояснити його так: три кошики – це три дні.
19За три дні фараон здійме голову з тебе й повісить тебе на дереві, а птиці будуть їсти тіло з тебе.
20І сталося: третього дня, який був днем народин фараона, справив він учту всім своїм службовцям і з-поміж своїх службовців підвів голову головному підчашому та й голову головному пекареві.
21Наглядача підчаших повернув він назад до його уряду, подавати чашу фараонові в руки,
22а наглядача пекарів повісив, – як Йосиф це вгадав їм.
23Однак наглядач підчаших не згадав про Йосифа, забув про нього.

41. Про корів та колоски 1-13; фараон оповідає сни 14-24; роки достатку та роки голоду 25-32; поради Йосифа 33-36; вивищення Йосифа 37-45; запаси харчів 46-57

1Два роки по тому приснився й фараонові сон: стоїть він ніби над Нілом.
2А тут із Нілу виходять семеро корів, гарних на вид і ситих, та й пасуться в очеретах.
3Та ось і других сім корів, поганих на вид і худих, виходять за ними з Нілу та й стоять на березі Нілу.
4І пожерли корови, погані з виду й худі, сім корів гарних на вид і ситих. І фараон прокинувся.
5Але заснув він і сниться йому знов: оце сім колосків, повних й гарних, вилонюються з одного стебла.
6А потому сім інших колосків, тоненьких, висушених східнім вітром, виростають за ними.
7І поглинули тоненькі колоски сім колосків повних і гарних. Та й прокинувся фараон, – а це ж тільки сон.
8Але вранці стривожився його дух. Тим то послав він скликати всіх єгипетських віщунів та й усіх мудреців, і оповів їм фараон свої сни, але ніхто не міг їх розгадати фараонові.
9Тоді головний підчаший озвався до фараона, кажучи: Нині визнаю я свою вину.
10Фараон розгнівався був на своїх слуг, то й віддав мене до ув’язнення у дім начальника варти, мене і головного пекаря.
11І снився нам, мені та й йому, тієї самої ночі сон, а снилось нам кожному відповідно до його сну.
12Був же там з нами хлопець єврей, слуга начальника варти. От ми й оповіли йому наші сни, й він нам пояснив їх, пояснив кожному відповідно до його сну.
13І точнісінько, як він нам пояснив, так і справдилося: мене повернено на моє місце, а того повісили.
14Тоді фараон послав покликати Йосифа, і його притьмом вивели з темниці. Поголив він свою бороду, змінив одежу і прийшов до фараона.
15І каже фараон до Йосифа: Снив я сон, та немає такого, хто б його розгадав. Про тебе ж я чув, кажуть, що коли почуєш якийсь сон, то знаєш його розгадати.
16На те відрік Йосиф фараонові: Не я, а Бог дасть фараонові одвіт прихильний.
17Отож і заговорив фараон до Йосифа: Снилось мені, що я стою на березі Нілу.
18Аж ось виходять з Нілу сім корів, ситих і гарних, та й пасуться в комиші.
19Але за ними виходять сім інших корів, марних, на вид вельми поганих і худих на тілі; таких поганющих не бачив я в усій країні Єгипетській.
20І ті худі та погані корови пожерли перших сім товстих.
21Та хоч вони їх і пожерли, а й знаку не було, що вони їх пожерли: вигляд мали вони поганий, як і раніше. Тут я і прокинувся.
22А потім уві сні я бачив, як сім колосків вилонюються з одного стебла, дебелих і добрих.
23Та ось сім інших колосків, сухих, тонких, спалених східнім вітром, виростають за ними.
24І поглинули тоненькі колоски сім колосків добрих. Я оповів це віщунам, але немає такого, хто б мені його вияснив.
25Тож і каже Йосиф фараонові: Сон фараона єдиний. Бог дав знати фараонові, що буде чинити.
26Сім тучних корів – це сім років, і сім колосків добрих – це теж сім років. Це один сон.
27А сім корів худих та поганих, що вийшли за ними, – це сім років, так само й сім колосків порожніх, спалених східнім вітром; настане сім років голодних.
28Воно й є те, що я сказав фараонові: Бог показав фараонові, що буде він чинити.
29Ось приходить сім років великого достатку в цілій Єгипетській країні,
30але після них настане сім років голодних, і забудеться тучність Єгипетської країни: голод виснажить увесь край.
31Ніхто не знатиме достатку в країні через той голод, що настане потім, тяжкий бо буде вельми.
32А сон фараонові приснився аж двічі тому, що вирішено це від Бога, і Бог скоро виконає це.
33Отож нехай фараон підшукає собі чоловіка второпного й розумного та й поставить його над Єгипетською країною.
34Нехай фараон настановить правителів над країною, і вони відберуть п’ятину з Єгипетського краю за сім урожайних років;
35нехай вони збирають усі харчі в тих сімох тучних роках, які настануть, і нехай зсипають збіжжя під оруду фараона, і тим запровадять хлібозаготівлю по містах та й будуть берегти її.
36Ті харчі стануть запасом для країни на сім голодних років, які навідають Єгипетський край, щоб так країна не вигинула від голоду.
37Сподобалось це слово фараонові й усім слугам,
38та й промовив фараон до своїх слуг: Чи ж знайдемо ми такого чоловіка, як оцей, щоб дух Божий жив у ньому?
39А до Йосифа фараон сказав: Бог дав тобі знати все те, тим то й немає іншого такого кмітливого та розумного, як ти.
40Ти будеш над моїм домом, і твоє слово слухатиме ввесь мій народ; тільки престолом буду я від тебе більший.
41Тоді фараон сказав до Йосифа: Гляди ж, настановляю тебе над усією країною Єгипетською.
42І знявши фараон з руки своєї перстень із печаткою, настромив його Йосифові на руку, вдягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг йому на шию
43і повелів йому їхати в другій після своєї колісниці, а перед ним вигукувано: Аврех! Отож поставив його над усім краєм Єгипту.
44Тоді промовив ще фараон до Йосифа: Я – фараон, але без тебе ніхто не підведе ні руки, ні ноги в усій країні Єгипетській.
45І дав фараон Йосифові ім’я Цефенат-Панеах, а за жінку дав йому Аснат, дочку Потіфера, священика з Ону. І вибрався Йосиф по Єгипетській землі.
46Було ж Йосифові тридцять років, як він станув перед фараоном, єгипетським царем. І вийшов Йосиф від фараона і пройшов усю Єгипетську країну.
47Земля родила наче пригорщами за сім урожайних років.
48А він збирав усякі харчі за тих сім щедрих років, які були в Єгипетськім краї, і складав харчі по містах, купчивши в кожному місті врожай з поля, що було навкруги нього.
49І нагромадив Йосиф збіжжя, як морського піску, і то таку велику силу, що перестав лічити, бо безліч його було.
50Перед тим же, заки настав голодний рік, народилося в Йосифа двоє синів, що їх уродила йому Аснат, дочка Потіфера, священика з Ону.
51Йосиф назвав первородного ім’ям Менаше (Манассія), бо- мовляв, Бог дав мені забути всю мою недолю і ввесь дім батька мого.
52А другому дав він ім’я Ефраїм, бо – мовляв, Бог зробив мене плодовитим у землі горя мого.
53Коли ж минуло сім років достатку, що був в Єгипетській країні,
54і почали наставати сім голодних років, як це передсказав був Йосиф, голод запанував по всіх краях, але в цілій Єгипетській країні був хліб.
55Якже зголодніла вся Єгипетська країна, і люди закричали до фараона за хлібом, то фараон казав до єгиптян: Ідіть до Йосифа та й чиніть, що він вам скаже!
56А голод був по всій землі. Тоді Йосиф відчинив усі засіки і продавав хліб єгиптянам, бо голод міцнішав у Єгипетськім краю.
57І кинулися зо всіх земель люди до Йосифа купувати збіжжя, бо голод лютував по всій землі.

42. Подорож у Єгипет 1-5; строгий управитель 6-28; про те все повідомляють Якова 29-38

1І коли Яків довідався, що в Єгипті є хліб, каже до своїх синів: Чого перезираєтесь один з одним?
2Я чув, що в Єгипті є хліб. Ідіть туди й купіть там хліба, аби нам жити, а не повмирати.
3І вирушили десятеро братів Йосифа купити збіжжя в Єгипті.
4Веніямина ж, Йосифового брата, Яків не пустив з його братами, казав бо сам до себе: щоб не сталася з ним, мовляв, якась знегода.
5Між іншими, що приходили, прибули й сини Ізраїля, щоб купити хліба, бо голоднеча була в Ханаан-краю.
6Краєм же правив Йосиф, він продавав збіжжя всім людям у краї. Прийшли отож Йосифові брати і вклонилися йому лицем до землі.
7Побачив Йосиф братів своїх та й пізнав їх, але вдавав, що він чужий їм: говорив з ними шорстко. Спитав їх: Звідкіля ви? А вони; З Ханаан-краю прийшли, купити хліба.
8Йосиф пізнав своїх братів, але вони його не впізнали.
9І згадав він тоді сни, які йому снились, та й каже до них: Ви підглядачі! Прийшли ви розвідати, що безборонне в країні.
10А вони відрекли: Ні, владико! Твої раби прийшли харчів купити.
11Всі ми сини одного чоловіка, ми люди чесні; раби твої ми, а не підглядачі.
12Та він до них: Ні, каже, ви прийшли оглянути, що відкрите у країні.
13Вони ж відповіли: Дванадцять нас, твоїх рабів; ми сини одного батька в Ханаан-краю. Найменший тепер з батьком, а одного немає.
14А Йосиф до них і каже: Так воно є, як я сказав вам: ви підглядачі!
15Ось тому перевіримо вас: як жив фараон, не вийти вам звідсіля, хіба що прийде сюди ваш найменший брат.
16Пошліть одного з вас, нехай він приведе брата, ви ж сидітимете в’язнями у темниці. Так випробуються ваші слова, чи вони правдиві. Як же ні, – жив фараон! – ви підглядачі.
17І посадив їх усіх на три дні в темницю.
18На третій день, каже до них Йосиф: От що зробіть, – і залишетеся живими, бо ж я боюся Бога.
19Як ви чесні люди, нехай один з вас, братів, зостанеться в’язнем у темниці, а ви йдіть та й везіть вашим родинам хліб, щоб не голодували.
20Та приведіть до мене вашого найменшого брата; тоді справдяться ваші слова, й ви не помрете. Вони так і зробили.
21Але заговорили вони один до одного: Направду провинилися ми супроти нашого брата, коли бачили, як боліла душа його, коли він благав ласки в нас, а ми не послухали; тому й найшло на нас це нещастя.
22А Рувим відповів їм: Чи ж я вам не говорив: Не грішіть, кажу, проти дитини! Та ви не послухали. Ось тому й домагається (від нас) його крови.
23Вони ж не знали, що Йосиф розуміє їх, бо між ними був перекладач.
24А він відвернувся від них і заплакав. Потім обернувся до них, порозмовляв з ними, а тоді взяв з-поміж них Симеона і на їхніх очах звелів його ув’язнити.
25По тому наказав Йосиф наповнити їхні лантухи збіжжям і повернути кожному в мішок їхні гроші та й дати їм ще харчів на дорогу. Так і зроблено.
26І нав’ючивши своїх ослів збіжжям, відійшли звідти.
27Коли ж один (із них) на ночівлі розв’язав свій мішок, щоб всипати ослові корму, побачив свої гроші в мішку зверха;
28тож каже він до своїх братів: Звернули мої гроші, й вони навіть у моєму мішку! Серце в них охляло, й вони, тремтівши, говорили один до одного: Що це Бог учинив нам?
29Прибули вони до Якова, свого батька, в Ханаан-край, і оповіли йому все, що спіткало їх, кажучи:
30Промовляв до нас той чоловік, господар цього краю, шорстко та й узяв нас за підглядачів у краю.
31Але ми казали йому: Ми чесні люди, ми не підглядачі.
32Нас дванадцятеро братів, синів нашого батька; одного нема, а найменший тепер з нашим батьком у Ханаан-краю.
33Але той чоловік, господар краю, відповів нам: От по чому я знатиму, що ви чесні: зоставте одного з ваших братів у мене, візьміть для ваших голодних родин збіжжя та й рушайте.
34І приведіть вашого найменшого брата до мене; тоді я знатиму, що ви не підглядачі, а чесні люди. Тоді й віддам вам брата вашого, й будете приходити в цей край.
35Та коли вони заходилися випорожнювати свої лантухи, аж тут торбинка кожного з грішми була в його мішку. Як же побачили вони й їх батько гаманці з грішми, то налякалися.
36Тоді каже до них Яків, їхній батько: Ви робите мене бездітним. Немає Йосифа й немає Симеона, ще й Веніямина хочете забрати. Все падає на мене!
37Тоді промовив Рувим до свого батька: Вбий, каже, двох моїх синів, як не приведу його (Веніямина) назад до тебе! Вручи його мені, і я поверну його назад тобі.
38Та той промовив: Не піде мій син з вами, бо ж брат його вмер і він сам зостався. Як скоїться й з ним якесь лихо в дорозі, в яку пускаєтесь, то смутком зведете мене, сивоголового, до Шеолу.

43. Друга подорож до Єгипту – з Веніямином 1-7; порука за Веніямина 8-14; прихід у дім Йосифа 15-25; між братами 26-34

1Та злиденний голод настав у краю.
2І коли вони поїли хліб, що привезли його з Єгипту, батько сказав їм: ідіть знову й купіть трохи харчів.
3Каже до нього Юда: Перестеріг нас той чоловік, ось так перестеріг: Вам, каже, не бачити мого лиця, хіба що брат ваш буде з вами.
4Як пустиш нашого брата з нами, ми підемо й купимо для себе харчів.
5А як не пустиш, ми не підемо, бо той чоловік сказав нам: Вам не бачити мого лиця, хіба що брат ваш буде з вами.
6А ізраїль і каже: Навіщо ви мені заподіяли таке лихо та й сказали цьому чоловікові, що в вас є ще брат?
7Вони ж відповіли: Він пильно розпитував про нас і про нашу родину: чи, мовляв, іще живе ваш батько? чи маєте ще брата? Ми йому й оповіли так, як він питав нас. Хіба ж ми знали, що він скаже: Приведіть вашого брата.
8Тож і каже Юда до Ізраїля, свого батька: Відпусти хлопця зо мною, ми встанемо й підемо, щоб жити нам, а не вмирати – нам самим, тобі й нашим дітям.
9Я ручуся за нього, з моїх рук будеш його вимагати. Коли не приведу його назад до тебе й не поставлю його перед тобою, довіку буду я винен перед тобою.
10Якби ми були не гаялись, напевно тепер повернулися б удруге.
11На це відозвався до них ізраїль, їхній батько: Коли так мусить бути, то зробіть ось що: візьміть у ваші мішки щонайкращого цієї землі й завезіть тому чоловікові гостинця: трохи бальсаму, трохи меду, пахощів, ладану, фісташок та миідалів.
12А грошей візьміть із собою вдвоє. Бо гроші, що їх звернено у ваші мішки зверху, візьміть назад із собою, може ж там помилилися.
13Та й брата вашого беріть і йдіть та й повертайтесь до того чоловіка.
14Бог же Всемогутній нехай дасть вам ласку перед тим чоловіком, щоб він випустив на волю другого вашого брата, а й Веніямина. Я ж як обездітнів, так і зостануся бездітним!
15Взяли чоловіки цього гостинця, взяли грошей із собою удвоє і Веніямина та й, уставши, перейшли в Єгипет і з’явилися перед Йосифом.
16Як же побачив Йосиф Веніямина з ними, то каже старшому над його домом: Уведи отих людей у дім, заколи що з худоби і приготуй, зо мною бо їстимуть ці люди в полуднє.
17Чоловік той зробив, як йому велів Йосиф, і ввів людей у Йосифів дім.
18Та чоловіки перелякалися, що ввели їх у Йосифовий дім, та й кажуть: Це з-за отих грошей, що знайшлись були у наших мішках, нас уводять, щоб вишукати якийсь сповид проти нас, накинутись і уярмити нас разом з нашими ослами.
19І приступили вони до старшого над Йосифовим домом і розмовляли з ним при вході до дому,
20та й кажуть: Добродію, благаємо тебе, ми вже приходили перед тим, щоб купувати збіжжя.
21Але сталося, як ми прибули до заїздного дому та розв’язали наші лантухи – аж гроші кожного в його мішку зверха, таки ці самі наші гроші! Ми привезли їх назад із собою.
22Принесли ми з собою й інші гроші, щоб купити хліба. Не знаємо, хто вклав наші гроші нам у мішки.
23Він же відповів: Мир вам, не бійтесь. Бог ваш і Бог вашого батька поклав вам скарб у ваші міхи; ваші гроші дійшли до мене. Тоді вивів до них Симеона.
24І ввів той чоловік їх у дім Йосифа, дав їм води обмити ноги свої, а їхнім ослам дав паші.
25Вони напоготовили гостинця, заки прийшов Йосиф у полудень, бо чули, що там обідатимуть.
26Коли ж Йосиф прийшов додому, піднесли йому гостинця, що його мали з собою, і поклонилися йому лицем до землі.
27Тоді він спитав їх про здоров’я та й сказав: Чи здужає ваш батько старенький, про якого ви мені говорили? Чи він живий ще? Вони відповіли:
28Здоров раб твій, наш батько; він ще живий, і схиливши голови, поклонились до землі.
29А він, підвівши свої очі, побачив Веніямина, свого брата одноматірного, та й питає: Чи це ваш найменший брат, що про нього ви мені казали? і додав: Бог нехай милує тебе, мій синку!
30І хутенько вийшов, бо серце його зворушилось на вигляд брата і сльози зависли на очах його; він пішов у світлицю й там заплакав.
31По тому ж, умивши собі обличчя, вийшов, переміг себе й каже: Подавайте лишень страви.
32І подали йому окремо і їм окремо й окремо єгиптянам, які з ним обідали; не можуть бо єгиптяни їсти з євреями, огидно для єгиптян воно.
33А сиділи вони проти нього згідно з їхнім віком, від найстаршого до наймолодшого. І дивувалися чоловіки, споглядаючи один на одного.
34І розсилав їм Йосиф частки зо свого столу, однак частка Веніямина була вп’ятеро більша ніж частки всіх інших. І пили з ним і веселились.

44. Украдена чаша 1-17; Юда як закладник 18-34

1Потім Йосиф звелів старшому над його домом: Наповни мішки чоловіків збіжжям, скільки зможуть нести, і вклади гроші кожному в його мішок зверху.
2А мою чашу, срібну чашу, покладеш найменшому в мішок зверху, разом з його грішми за хліб. І той зробив так, як велів Йосиф.
3Раннім ранком відпущено людей, їх самих і їхніх ослів.
4Та ледве вони вийшли з міста, ще не були й далеко, аж Йосиф каже тому, що був над його домом: Уставай, біжи за тими людьми, а як доженеш їх, то скажи їм, чому це ви, мовляв, заплатили злом за добро?
5Таж то чаша, що з неї п’є мій владика, ще й ворожить на ній. Ви зле зробили, вчинивши таке.
6Отож наздовнагши він їх, передав їм ті слова.
7А вони йому відповіли: Навіщо владика такі слова говорить? Де ж би таке могло бути, щоб твої раби допустилися такого діла!
8Оце гроші, що їх ми знайшли в наших мішках під верхом, назад тобі принесли з Ханаан-краю, – то як же б ми крали з дому твого владики срібло чи золото?
9Знайдеться в кого-небудь із твоїх рабів чаша, хай йому й смерть, та ще й ми будемо нашому владиці рабами.
10А той каже: Нехай воно тепер так і буде, як ви сказали: той, у кого знайдеться чаша, буде мені рабом, ви ж будете невинні.
11Метнулися вони, та й кожен скинув свій лантух на землю і кожний свій мішок розв’язав.
12Він обшукав, почавши від найстаршого, а скінчивши на найменшім, – і знайшлася чаша в мішку Веніяминовім.
13Тоді пороздирали вони на собі одежі й, нав’ючивши кожен свого осла, повернулися назад у місто.
14Увійшов отже Юда зо своїми братами до Йосифа в дім, – а він був ще там, – та й попадали перед ним ниць на землю.
15А Йосиф промовив до них: То що за вчинок ви зробили? Хіба ви не знали, що такий чоловік, як я, напевне ворожить?
16На те Юда відповів: Що ж нам казати нашому владиці? Що говорити? Як нам виправдатись? Бог відкрив провину рабів твоїх. Ми ж раби владиці, так ми, як і той, у кого знайшлась оця чаша.
17А Йосиф каже: Де ж би я таке робив?! Той, у кого знайдено чашу, буде мені рабом, а ви йдіть у мирі до вашого батька.
18Тоді приступив до нього Юда й каже: Прошу, владико, дозволь твоєму рабові промовити до мого владики на вухо й не прогнівись на твого раба, бо ж ти – як сам фараон.
19Владика питав був своїх рабів, чи є, мовляв, у вас батько або брат?
20Ми відповіли владиці: Є в нас старенький батько й молодий брат, який народився в нього під старість. Брат його вмер і він один зостався з дітей своєї матері, то й полюбив його батько.
21Ти ж сказав до твоїх рабів: Приведіть його до мене, щоб я поглянув на нього.
22Ми ж відповіли владиці: Не може хлопець лишити свого батька, бо як лишить свого батька, то той умре.
23Тоді ти сказав до рабів твоїх: Коли не прийде ваш найменший брат з вами, не бачити вам більше лиця мого.
24І як ми повернулися до твого раба, мого батька, то й розповіли слова владики.
25Тоді батько наш сказав: Ідіть знову, купіть нам трохи харчів.
26А ми відповіли: Не можемо йти. Як буде з нами наш найменший брат, то підемо. Ми бо не можемо з’явитися перед лицем цього мужа, коли не буде з нами нашого найменшого брата.
27Тоді твій раб, мій батько, каже до нас: Ви самі знаєте, що двох тільки вродила мені моя жінка.
28Один з них пішов від мене, і я сказав: Певно роздерто його на кавалки! та й не бачив я його й досі.
29Як же ви візьмете від мене ще й цього і спіткає його якесь лихо, то мене, сивоголового, зведете від смутку до Шеолу.
30Тож як тепер прийду до твого раба, а мого батька, і хлопця не буде з нами – його ж душа так зв’язана з душею хлопця –
31і станеться, коли він тільки побачить, що хлопця немає, то помре; та й так твої раби зведуть твого сивоголового раба, нашого батька, смутком у Шеол.
32Тому що я, твій раб, заручив собою своєму батькові за хлопця, бо сказав: Як не приведу я його назад до тебе, то я буду винен перед моїм батьком на все моє житя.
33Тепер отже благаю тебе, щоб твій раб зостався моєму владиці невільником замість хлопця, а хлопець нехай повернеться зо своїми братами.
34Бо ж як мені йти назад до свого батька, коли хлопця не буде зо мною? Хіба, щоб дивитися на горе, що постигне мого батька.

45. Йосиф дає себе пізнати 1-20; поворот братів на батьківщину 21-24; туга Якова 25-28

1Тут Йосиф не міг себе стримати перед усіма, які стояли коло нього, і закричав: Виведіть усіх від мене! І не зосталося при Йосифові нікого, коли він признавався своїм братам.
2І заплакав він уголос так, що почули єгиптяни й почув дім фараона.
3Та й каже Йосиф до братів своїх: Я, – Йосиф! Чи ще живий мій батько? Та брати його не могли йому відповісти, бо стривожились перед ним.
4А Йосиф каже до своїх братів: Приступіть лишень до мене. І вони приступили. Та й каже він знову: Я, – Йосиф, ваш брат, якого ви продали в Єгипет.
5Але ви тепер не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди: на те бо, щоб зберегти вас при житті, Бог послав мене перед вами.
6Оце ж два роки голоду на землі, а ще п’ять років не буде ні оранки, ні жнив.
7Бог послав мене перед вами, щоб зберегти на землі решту вас і врятувати життя ваше великим рятунком.
8Отож не ви мене сюди послали, а Бог; він і зробив мене батьком фараонові, владикою всього його дому та управителем усього Єгипетського краю.
9Поспішайте ж та до мого батька і скажіть йому: Так говорить син твій Йосиф: Бог зробив мене владикою всього Єгипту; прийди до мене, не гайся!
10І осядешся в краю Гошен та й будеш біля мене, ти і твої діти й діти дітей твоїх, і твої отари й стада твої і все, що в тебе.
11Я буду там утримувати тебе, – ще бо п’ять років буде голод, – аби не потрапив ти в злидні, ти й твоя родина і все, що є в тебе.
12Ось бачите на власні очі й бачить Веніямин, брат мій, на власні очі, що це я своїми устами говорю до вас.
13Ще повідайте моєму батькові про всю мою славу в Єгипті та про все, що ви бачили, й поспішіть та приведіть сюди мого батька.
14Тоді припав він на шию Веніяминові, своєму братові, та й заплакав. А й Веніямин плакав на його шиї.
15Далі обцілував усіх своїх братів і плакав їм на шиї. А після того розмовляли брати з ним.
16В палатах же фараонових розповсюдилася чутка, що прибули брати Йосифа. Зраділи на те фараон та і його слуги.
17І каже фараон до Йосифа: Скажи своїм братам: От що зробіть – нав’ючте вашу скотину та й вибирайтесь і йдіть у Ханаан-край,
18і, забравши вашого батька й ваші сім’ї, приходьте до мене, а я дам вам щонайліпшу землю в Єгипті, й ви будете живитися достатками країни.
19Отож повели їм: Візьміть собі з Єгипетського краю вози для дітей ваших і для жінок ваших і підведіть вашого батька та й приходьте.
20Не жалуйте речей, що зостануться дома, бо що найліпше в Єгипетській країні, буде вам.
21Так і зробили сини Ізраїля. Йосиф дав їм вози на наказ фараона і дав їм харчів на дорогу.
22Кожному з них дав він одіж на зміну, а Веніяминові дав триста срібняків і п’ять одеж на зміну.
23Так само й своєму батькові послав він десять ослів, нав’ючених щонайліпшим єгипетським добром, і десять ослиць нав’ючених збіжжям, хлібом і харчами для його батька на дорогу.
24І відіслав він своїх братів; а коли вони пускалися в дорогу оце сказав їм: Не докоряйте собі в дорозі.
25І рушили вони з Єгипту і прибули в Ханаан-край, до Якова, батька свого,
26і оповіли йому: Йосиф, кажуть, ще живий! і управляє він усією Єгипетською країною. Та серце його було холодне, бо він їм не довіряв.
27Як же вони переказали йому всі слова Йосифа, що він їх говорив їм, та коли він побачив ті вози, що їх послав Йосиф, щоб його забрати, ожив дух Якова, їхнього батька.
28Тоді Ізраїль сказав: Буде з мене! Йосиф, мій син, ще живий. Піду та й побачу його, заки помру.

46. Вихід Ізраїля 1-7; родовід Ізраїля 8-27; зустріч 28-30; скотарі 31-34

1Вирушив Ізраїль зо всім, що було в нього, і, прийшовши у Версавію, приніс жертви Богові свого батька Ісаака.
2А вночі Бог у видиві сказав до Ізраїля: Якове, Якове! Він же озвався: Я тут!
3І сказав: Я – Бог, Бог батька твого. Не бійся зійти в Єгипет, бо там я виведу з тебе великий народ.
4Я сам перейду з тобою в Єгипет, я й виведу тебе напевне назад, а Йосиф рукою своєю закриє тобі очі.
5І вирушив Яків з Версавії, а сини Ізраїля повезли Якова, свого батька, і всіх дітей та жінок на возах, які послав був фараон, щоб його взяти.
6Забрали вони з собою і худобу і своє майно, що його були надбали в Ханаан-краю, і прибули в Єгипет – Яків, а з ним усі його домочадці.
7Синів своїх і синів своїх синів, дочок своїх і дочок своїх синів – усе своє потомство привів він із собою в Єгипет.
8Ось імена синів Ізраїля, які прийшли в Єгипет: Яків і сини його. Первісток Якова – Рувим.
9Сини ж Рувима: Ханох, Паллу, Хецрон, та Кармі.
10Сини ж Симеона: Ємуел, Ямін, Огад, Яхін, Цохар та Саул, син ханаанянки.
11А сини Леві: Гершон, Кегат та Мерарі.
12Сини ж Юди: Ер, Онан, Шела, Перец та Зерах. Але Ер та Онан померли в Ханаан-краю. Сини ж Переца були Хецрон і Хамул.
13А сини Іссахара: Тола, Пувва, Іов і Шімрон.
14Сини ж Завулона: Серед, Елон та Яхлеел.
15Це сини Лії, що їх вона породила Яковові в Паддам-Арамі з дочкою його Діною. Всіх його синів та дочок було тридцять три.
16Сини Гада: Ціфйон, Хаггі, Шуні, Ецбон, Ері, Ароді та Арелі.
17Сини ж Ашера: Імна, Ішва, Ішві, Верія та сестра їхня Серах. І сини Верії: Хевер та Маркіел.
18Оце сини Зілпи, що її Лаван дав Лії, своїй дочці, й цих вона родила Яковові, шістнадцять душ.
19Сини ж Рахилі, жінки Якова: Йосиф і Веніямин.
20В Йосифа народилися в Єгипетській землі: Манассія і Ефраїм, яких уродила йому Аснат, дочка Потіфера, священика з Ону.
21А ось сини Веніямина: Бела, Бехер, Ашбел, Гера, Нааман, Ехі, Рош, Муппім, Хуппін і Ард.
22Це сини Рахилі, які народилися в Якова, всього чотирнадцять душ.
23Син же Дана: Хушім.
24А сини Нафталі: Яхцел, Гуні, Єцер і Шіллем.
25Це сини Білги, що її дав Лаван Рахилі, своїй дочці, і цих вона родила Яковові, всього сім душ.
26Всіх же душ, що приналежали Яковові, що вийшли з його лона та що прибули в Єгипет, крім жінок синів Якова, було разом шістдесят шість.
27А синів Йосифа, які в нього народилися в Єгипті, було дві душі. Всіх же душ з дому Якова, що прийшли в Єгипет, – сімдесят.
28Ізраїль послав перед собою до Йосифа Юду, щоб показати дорогу в Гошен. І прибули вони в Гошен-землю.
29Тоді Йосиф запряг свою колісницю і виїхав назустріч Ізраїлеві, батькові своєму, в Гошен. З’явившись перед ним, упав він йому на шию і так плакав довго на його шиї.
30Та й каже Ізраїль до Йосифа: Тепер хай і вмираю, коли побачив я твоє лице і що ти живий ще!
31А Йосиф каже своїм братам та домові батька свого: Поїду та сповіщу фараона та скажу йому: Брати мої і дім мого батька, які були в Ханаан-краю, прибули до мене.
32Вони ж пастухи, ходять за стадами; отож пригнали з собою своїх овець та свій товар і все, що мають.
33Коли ж, отже, фараон вас прикличе та й спитає: Коло чого ж ви пораєтеся?
34То ви скажіть: Раби твої були скотарями змалку аж до цих пір, так ми, як і батьки наші, – щоб вам осісти в Гошен-землі; гидують бо єгиптяни всіма скотарями.

47. Брати перед фараоном 1-6; Яків перед фараоном 7-10; в околицях Рамсесу 11-12; єгиптяни – запродані у фараона 13-31

1Отож Йосиф пішов і повідомив фараона: Мій батько, каже, і мої брати зо своїми вівцями й зо своїм товаром та зо всім, що мають, прибули з Ханаан-краю, і ось вони в Гошен-землі.
2Та й узяв він п’ятьох чоловіків з-поміж своїх братів і появив їх фараонові.
3А фараон спитав його братів: Коло чого ж ви пораєтеся? Вони й відповіли фараонові: Скотарі – раби твої, так ми, як і наші батьки.
4Далі вони кажуть до фараона: Ми прийшли побути в цьому краю, бо немає пасовиська вівцям твоїх рабів, тяжкий бо голод у Ханаан-краю. Тож дозволь рабам твоїм оселитися в Гошен-землі.
5На те сказав фараон до Йосифа: Твій батько і твої брати прибули до тебе.
6Єгипетська країна перед тобою. На найліпшій землі осели батька твого і твоїх братів. Нехай оселяться в Гошен-землі. А як знаєш, що між ними є які здібні люди, то настанови їх наглядачами над моїми стадами.
7Тоді привів Йосиф Якова, свого батька, і появив його фараонові, та й Яків привітав фараона.
8Фараон же спитав Якова: Скільки років життя твого?
9А Яків відповів фараонові: Час кочування мого – сто тридцять років. Мало їх і важкі були вони – роки мого життя; не досягли вони числа літ моїх батьків.
10І знову благословив Яків фараона та й відійшов з-перед фараонового обличчя.
11Та й так Йосиф оселив свого батька і своїх братів і дав їм посілість в Єгипетській країні, в найкращій околиці, в землі Рамсес, як повелів був фараон.
12Наділив Йосиф і хлібом свого батька й своїх братів і всю родину свого батька, відповідно до числа людей.
13В усій країні не було хліба, бо настав вельми тяжкий голод, так що й Єгипетська країна й Ханаан-край умлівали від голоднечі.
14Йосиф же зібрав усі гроші, які були в Єгипетській країні та в Ханаан-краю за збіжжя, що його купували люди, й заніс ті гроші в палату фараона.
15Коли гроші були вже витрачені в Єгипетській країні й у Ханаан-краю, тоді прийшли всі єгиптяни до Йосифа та й кажуть: Дай нам хліба! Чого це ми маємо вмирати перед тобою? Скінчились бо наші гроші.
16А Йосиф каже: Приженіть вашу худобу, і я дам вам хліба за вашу худобу, коли не стало грошей.
17І вони стали приганяти до Йосифа свою худобу, а він давав їм хліб за коней, овець, волів та за ослів, і так прохарчовував їх хлібом за всю їхню худобу в тому році.
18Коли ж минув рік, вони прийшли до нього наступного року та й кажуть йому: Не будемо таїти від нашого владики, що й грошам кінець і скотина наша в нашого володаря. Не зосталось для нашого владики вже аж нічого, як тільки наші тіла й наші землі.
19Чого ж нам гинути перед очима в тебе, нам і землі нашій? Купуй нас і нашу землю за збіжжя, то й будемо ми й наша земля фараонові підневільними. Дай тільки нам насіння на засів, і будемо ми жити, не помремо, та й земля наша не спустошиться.
20Тож закупив Йосиф для фараона всю Єгипетську землю, бо кожний з єгиптян продали своє поле фараонові, тому що притиснув їх голод. Отак уся земля стала фараоновою.
21А людей переселив у міста від одного до другого кінця Єгипту.
22Тільки землі жерців він не закупив, бо жерці мали приділ від фараона й живилися з того свого приділу, що його давав їм фараон; тому то вони й не продали своєї землі.
23Тоді Йосиф сказав народові: Оце купив я нині вас і вашу землю для фараона. Ось вам насіння: засівайте землю;
24а під час збору п’ятину будете давати фараонові, чотири ж частини будуть для вас на засів поля та на прожиток, вам і родинам вашим.
25А вони відповіли: Ти врятував життя нам! Ми знайшли ласку в очах нашого владики; будемо рабами фараонові.
26Отож установив Йосиф такий закон на землю в Єгипті, який має силу й досі: п’ятину прибутків давати фараонові, тільки земля жерців не стала фараоновою.
27Отже ізраїльтяни осілися в Єгипетській країні, в землі Гошен. Вони придбали там посілості, були плідні і множилися вельми.
28Яків прожив ще в Єгипетській країні сімнадцять років, віку ж його життя було сто сорок і сім років.
29А коли прийшов час Ізраїлеві вмирати, то прикликав він свого сина Йосифа й каже до нього: Як я знайшов ласку в твоїх очах, поклади, будь ласка, твою руку під моє стегно та приречи вчинити мені ласку й вірність: не ховай мене в Єгипті;
30бо хочу лежати з моїми батьками. Ти винесеш мене з Єгипту й поховаєш у їхній гробниці. Він же відповів: Зроблю по твоєму слову!
31Тоді Яків каже: Клянись мені! І той поклявся йому. Тоді приклонивсь Ізраїль до узголов’я свого ліжка.

48. Усиновлення Йосифових синів 1-7; Ефраїм перед Манассією 8-22

1І сталося після тих подій, що сказали Йосифові: Твій батько хворий. Тоді Йосиф узяв з собою двох своїх синів, Манассію й Ефраїма.
2Коли ж повідомлено Якова: ось, мовляв, син твій Йосиф прибув до тебе, – Ізраїль зібрав сили й сів на ліжку.
3Та й каже Яків до Йосифа: Всемогутній Бог з’явився мені в місцевості Луз, у Ханаан-краю, і благословив мене,
4і казав до мене: Ось я зроблю тебе плідним і розмножу тебе й виведу з тебе громаду народів, і дам оцей край твоєму потомству в посідання вічне.
5А твої два сини, які народились у тебе в єгипетській країні, перше, ніж я прийшов до тебе в Єгипет, вони – мої. Ефраїм і Манассія будуть мої, як Рувим і Симеон.
6Діти ж твої, що народилися в тебе після них, будуть твої, і вони в своїм наслідстві зватимуться іменем своїх братів.
7Було ж, як я йшов з Паддану, вмерла на моє нещастя Рахиль, у Ханаан-краю, в дорозі, коли ще було трохи дороги до Ефрати; поховав я її там при дорозі до Ефрати, себто Вифлеєму.
8Коли Ізраїль побачив синів Йосифа і спитав: Хто це?
9Йосиф відповів свому батькові: Це мої сини, що їх Бог дав мені тут. Каже тоді Яків: Приведи їх, будь ласка, до мене, щоб я поблагословив їх.
10Очі ж Ізраїля пригасали від старости; він не міг добре бачити. Тоді Йосиф підвів їх до нього, а він їх поцілував і обійняв їх.
11Та й каже Ізраїль до Йосифа: Не думав я побачити обличчя твоє, а ось Бог дав мені бачити ще й твоє потомство.
12Тоді Йосиф забрав їх з його колін та й уклонився лицем до землі.
13По тому Йосиф узяв їх обидвох, Ефраїма в свою праву руку, ліворуч від Ізраїля, і Манассію в свою ліву руку, праворуч від Ізраїля і наблизив їх до нього;
14але Ізраїль простягнув свою правицю й поклав на голову Ефраїма, що був молодший, а лівицю свою на голову Манассії, поклавши так з розмислом свої руки, бо ж Манассія був первородний.
15І поблагословив він Йосифа словами: Нехай Бог, перед яким ходили мої батьки, Авраам та Ісаак, Бог, що був мені пастирем, відколи я існую аж по цей день,
16Ангел, що рятував мене від усякого лиха, нехай благословить цих хлопців. І в них нехай перебуває моє ім’я та ім’я моїх батьків, Авраама й Ісаака. Нехай вони зростають многотою посеред землі.
17Як же побачив Йосиф, що батько його поклав свою праву руку на голову Ефраїма, то не сподобалось те йому, й він схопив батькову руку, щоб віднести її з-над голови Ефраїма на голову Манассії,
18та й каже Йосиф своєму батькові: Не так, мій тату! Цей бо первородний, поклади свою правицю на його голову.
19Та батько не схотів, і каже: Знаю, мій сину, знаю. З нього теж вийде народ, і він також буде великим, а все ж таки молодший його брат буде більший за нього, і його потомство стане громадою народів.
20І поблагословив їх того дня, кажучи: Тобою благословлятиме Ізраїль, кажучи: Нехай Бог зробить тебе, як Ефраїма і як Манассію. І поставив він Ефраїма перед Манассію.
21Далі Ізраїль сказав до Йосифа: Ось я вмираю, але Бог буде з вами й поверне вас назад у землю батьків ваших.
22Я ж даю тобі понад твоїх братів оту частку землі, що її був я забрав від аморія своїм мечем і своїм луком.

49. Яків скликає синів 1-2; звіщає їм майбутне 3-27; приєднання до свого роду 28-33

1Тоді Яків прикликав своїх синів і каже: Зберіться, і я повім вам, що спіткає вас у днях прийдешніх.
2Зійдіться й слухайте, синове Якова, слухайте Ізраїля, вашого батька.
3Рувим! Ти – мій первенець, моя міць, первоплід моєї чоловічої сили. Вершина гідности й вершина сили.
4Бурхливий, немов вода, та не будеш горувати, бо ти вдерся на ложе твого батька. Ти бо осквернив моє ложе.
5Симеон та Леві – брати, насильства зброя – їх кинджали.
6Нехай душа моя не входить у їхні ради і честь не пристає в їх громаду; вони бо в своїм гніві повбивали мужів, понищили волів у своїм завзятті.
7Проклят нехай буде гнів їхній, бо він був запеклий, і шал їхній, бо був він несамовитий. Я розділю їх у Якові, я їх в Ізраїлі розсію.
8Юдо, тебе брати твої будуть уславляти, твоя рука буде на карку твоїх ворогів. Сини твого батька схиляться тобі до ніг.
9Левеня – Юда. Ти, мій сину, здобиччю зріс угору. Причаївся, немов левище, принишкнув, наче левиця: хто його сполошить?
10Берло від Юди не відійде, ні жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде той, якому він належить, йому будуть коритися народи.
11До виноградини він прив’язує своє осля, що до найкращої лози – дитя ослиці. В вині пере він свою одежу, у крові грон – свій одяг.
12Очі в нього іскристі більш, ніж вино; від молока біліші його зуби.
13Завулон житиме на примор’ї, де пристані – морським суднам, з боку ж Сидон у нього.
14Іссахар – осел костистий, що між кошарами розлігся.
15Бачив, що люба річ спочити та що земля прекрасна, і гне під в’юком спину, та й став рабом підлеглим.
16Дан судитиме люд свій, як одне з поколінь Ізраїля.
17Нехай буде Дан гадюкою при дорозі, зміюкою на стежці; вона кусає коня в ногу, і падає його вершник навзнак.
18Я вичікую, Господи, твого спасіння!
19Гад,- коли орда на нього нападає, він громить і переслідує її по п’ятах.
20Ашер у хлібі розкошує, він постачає ласощі царські.
21Нафталі – лань бистронога, що родить гарні оленята.
22Розкішна вітка – Йосиф, плідна при джерелі гілка, галузки її здіймаються по мурі.
23З ним зачіпалися лучники, ворогували ті, що стріли пускають.
24Та лук їхній поламався на друзки, їхні плечі та їхні руки охляли завдяки Сильному Якова, завдяки імені Пастиря та Скелі Ізраїля.
25Завдяки Богові твого батька, що тобі помагає, та Всевишньому, що тебе благословляє благословенням небес ізгори, благословенням безодні, що розляглась долі, благословенням грудей і лона.
26Нехай благословення твого батька, більші, ніж благословення гір відвічних і ніж приваба горбів споконвічних, на голову Йосифа зійдуть, на тім’я князя між його братами.
27Веніямин – вовк хижий: вранці він добич пожирає, а ввечорі награбоване ділить.
28Всі вони – це дванадцять поколінь Ізраїля, і це те, про що говорив до них їхній батько, коли благословив їх; а благословив він їх кожного благословенням, яке кожному личило.
29По тому він повелів їм, кажучи: Ось я збираюсь приєднатися до свого роду. Поховайте мене з моїми батьками в печері, що на полі Ефрона, хеттита;
30у печері, що на полі Махпела, напроти Мамре, в Ханаан-краю, яку то з полем купив Авраам в Ефрона, хеттита, на власне кладовище.
31Там поховано Авраама й Сару, його жінку; там поховано Ісаака й Ревеку, його жінку, і там поховав я Лію.
32Це поле й печеру на ньому куплено в синів Хета.
33А коли Яків скінчив наказувати своїм синам, простягнув він свої ноги на ліжко й віддав духа та приєднався до свого роду.

50. Жалоба по Якові 1-21; смерть Йосифа 22-26

1Припав Йосиф на лице своєму батькові й плакав над ним та цілував його.
2Потім Йосиф повелів своїм слугам, лікарям, набальсамувати батька, й лікарі забальсамували Ізраїля.
3Сорок днів пішло на те, бо стільки днів треба було на бальсамування. Єгиптяни ж оплакували його сімдесят днів.
4А як минули дні жалоби, Йосиф сказав дворові фараона: Коли я знайшов ласку в очах ваших, скажіть фараонові таке:
5Батько мій заприсягнув мене словами: Ось я вмираю. В моєму гробі, що його я викопав собі в Ханаан-краю, там мене поховаєш! Отож дозволь мені піти та поховати свого батька, і я повернуся.
6Фараон відповів: Іди й поховай свого батька, так, як він тебе заприсягнув.
7І вийшов Йосиф ховати батька свого, а з ним пішли всі двірські фараона, вельможі його роду та й усі старші єгипетського краю,
8і ввесь дім Йосифа та його брати з домашніми його батька; тільки своїх дітей та овець своїх і стада свої лишили вони в Гошен-землі.
9Вийшли з ним і колісниці й вершники: був це вельми великий почет.
10Прийшли ж вони до Атад-току, що по тому боці Йордану, й ридали там вельми великим та важким риданням; і справив він по своєму батькові сімденну жалобу.
11А як мешканці краю, ханааняни, бачили цю жалобу коло Атад-току, то сказали: Тяжка це жалоба для єгиптян. Тим то й названо його ім’ям Авел-Міцраїм, що є по тому боці Йордану.
12Сини його, отже, зробили так, як він велів їм;
13вони бо занесли його в Ханаан-край і поховали його в печері на полі Махпела, яку вкупі з полем купив був Авраам на власне кладовище в Ефрона, хеттита, проти Мамре.
14Після похорону батька повернувся Йосиф у Єгипет, він і його брати й усі, що ходили з ним ховати його батька.
15Побачивши Йосифові брати, що помер їх батько, сказали: Ануж Йосиф зненавидить нас (тепер) та й направду відплатить нам за все те лихо, що ми йому заподіяли.
16І послали до Йосифа сказати: Батько твій перед своєю смертю так заповідав, кажучи:
17Ось так промовте до Йосифа: Прости братам твоїм, будь ласка, вину за гріх їх, вони бо зло вчинили тобі. Та ти прости тепер, будь ласка, провину рабам Бога твого батька. І заплакав Йосиф, як вони це говорили до нього.
18Тоді прийшли ще його брати і, впавши перед ним, сказали: Ось ми – твої раби.
19А Йосиф каже до них: Не бійтеся! Хіба ж я замість Бога?
20Ви зло задумали на мене, але Бог обернув це на добре, щоб зробити так, як воно й є сьогодні: спасти життя багатьом людям.
21Не бійтесь, отже, я годуватиму вас і дітей ваших. І втішив їх і говорив до них зичливо.
22І пробував Йосиф у Єгипті, він і дім його батька. А жив Йосиф сто десять років.
23Йосиф бачив дітей Ефраїма до третього покоління; також діти Махіра, сина Манассії, народилися в Йосифові прийми.
24Нарешті Йосиф сказав до своїх братів: Я вмираю, але Бог напевно навідається до вас і виведе вас із цього краю в край, що про нього клявся Авраамові, Ісаакові та Яковові.
25І взяв Йосиф у синів Ізраїля таку клятву: Як Бог навідається до вас, ви заберете звідси мої кості.
26І помер Йосиф мавши сто десять років, а вони забальсамували його й поклали у труну в Єгипті.

 

повернутися на початок книги

 Наступна книга (“Вихід”)