Буття

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 32 33 34 35
36 37 38 39 40 41 42
43 44 45 46 47 48 49
50

 

1. Сотворення всесвіту: світло й небозвід 1-8; земля 9-13; небесні світила 14-19; птахи та водяні єства 20-23; суходіл, тварини, люди 24-31

1На початку сотворив Бог небо й землю.
2Земля ж була пуста й порожня та й темрява була над безоднею, а дух Божий ширяв над водами.
3І сказав Бог: Нехай буде світло! І настало світло.
4І побачив Бог світло, що воно добре та й відділив Бог світло від темряви.
5Назвав же Бог світло – день, а темряву назвав ніч. І був вечір і був ранок – день перший.
6Тоді сказав Бог: Нехай посеред вод буде твердь і нехай вона відділяє води від вод!
7І зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю. Тож сталося так.
8І назвав Бог твердь – небо. І був вечір і був ранок – день другий.
9Тоді сказав Бог: Нехай зберуться води, що під небом, в одне місце і нехай з’явиться суша. І так сталося.
10І назвав Бог сушу – земля, а збір вод назвав морями. І побачив Бог, що воно добре.
11Бог сказав: Нехай земля зростить рослини: траву, що розсіває насіння, і плодові дерева, що родять плоди з насінням, за їхнім родом на землі. І так сталося.
12І вивела земля з себе рослини: траву, що розсіває насіння за своїм родом, і дерева, що родять плоди з насінням у них, за їхнім родом. І побачив Бог, що воно добре.
13І був вечір і був ранок – день третій.
14Тоді сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній, щоб відділяти день від ночі й нехай вони будуть знаками для пір (року), для днів і років;
15нехай будуть світила на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І так сталося.
16І зробив Бог два великі світила: світило більше – правити днем, а світило менше – правити ніччю, і зорі.
17І примістив їх Бог на тверді небесній, щоб освітлювати землю,
18та правити днем і ніччю і відділяти світло від темряви. І побачив Бог, що воно добре.
19І був вечір і був ранок – день четвертий.
20Тоді сказав Бог: Нехай закишать води живими створіннями й нехай птаство літає над землею попід твердю небесною.
21І сотворив Бог великих морських потвор і всілякі живі створіння, що повзають та кишать у воді, за їхнім родом, і всіляке птаство крилате за його родом. І побачив Бог, що воно добре;
22і благословив їх Бог, кажучи: Будьте плідні і множтеся та наповняйте воду в морях, і птаство нехай множиться на землі.
23І був вечір і був ранок – день п’ятий.
24Тоді сказав Бог: Нехай земля виведе з себе живі створіння за їхнім родом: скотину, плазунів і диких звірів за їхнім родом. І сталося так.
25І сотворив Бог диких звірів за їхнім родом, скотину за родом її, і всіх земних плазунів за їхнім родом. І побачив Бог, що воно добре.
26Тож сказав Бог: Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі.
27І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх.
28І благословив їх Бог і сказав їм: Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі.
29По тому сказав Бог: Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу.
30Всякому ж дикому звіреві, всякому небесному птаству, всьому, що повзає по землі й має в собі живу душу, я даю на поживу всяку зелень трав. І так сталося.
31І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре. І був вечір і був ранок – день шостий.

2. Суботній відпочинок 1-3; Едем 4-9; джерела та ріки 10-14; доручення людині 15-17; людина й тварини 18-20; жінка 21-25

1Так закінчено небо й землю з усіма її оздобами.
2Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був.
3І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був.
4Таке було походження неба й землі, коли сотворено їх. – Коли Господь Бог творив небо й землю,
5не було ще на землі ніякої польової рослини й не росла ще ніяка трава на полі, бо Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини, щоб порати землю.
6Але виходила волога з землі й напувала всю поверхню землі.
7Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою.
8Господь Бог насадив сад у Едемі, на сході, й оселив там чоловіка, що його був утворив.
9І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, принадне на погляд і добре для поживи, і дерево життя посеред саду та й дерево пізнання добра й зла.
10З Едему ж виходила ріка, щоб зрошувати сад, і звідти розділялась вона на чотири течії.
11Ім’я першої – Пішон; це та, що обтікає ввесь Хавіла-край, де є золото.
12А золото цього ж краю добре. Там же є пахуча смола й онікс-камінь.
13Ім’я другої ріки – Гіхон; вона обтікає ввесь Куш-край.
14Ім’я третьої ріки – Тигр; вона тече на схід від Ашшуру. Четверта ж ріка – Ефрат.
15Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді порати його й доглядати його.
16Та й дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: З усякого дерева в саду їстимеш;
17з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш.
18Тоді сказав Господь Бог: Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього.
19І сотворив Господь Бог з землі всіляких польових звірів і всіляких птахів піднебесних і привів їх до чоловіка побачити, як він назве їх; як саме чоловік назве кожне живе сотворіння, щоб воно так і звалось.
20І дав чоловік назви всякій скотині, всякому птаству піднебесному і всякому звіреві польовому, але для чоловіка не знайшлося помочі, йому придатної.
21Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне з його ребер і затулив те місце тілом.
22Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка.
23І чоловік сказав: Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка.
24Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом.
25А були вони обоє, чоловік і його жінка, нагі, та (одне одного) не соромилися.

3. Спокуса та падіння 1-7; викриття провини 8-13; кари 14-20; вигнання з раю 21-24

1З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій. Він і сказав до жінки: Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?
2Жінка відповіла змієві: Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді.
3Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете.
4І сказав змій до жінки: Ні, напевно не помрете!
5Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло.
6Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував.
7Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси.
8Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду.
9Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: Де ти?
10Той відповів: Я чув твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався.
11Він же сказав: Хто тобі сказав, що ти нагий? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?
12Чоловік відповів: Жінка, яку ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв.
13Тоді Господь Бог сказав до жінки: Що ти це наробила? Жінка відповіла: Змій обманув мене, і я їла.
14Отож Господь Бог сказав до змія: За те, що ти вчинив це, будь проклятий з-поміж; усякої скотини та з-поміж усіх диких звірів. На череві твоїм будеш повзати і їстимеш землю по всі дні життя твого.
15Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту.
16А жінці сказав: Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою.
17Адамові ж сказав: За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого.
18Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини.
19В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох.
20Тоді Адам дав своїй жінці ім’я Ева, бо вона була мати всіх живих.
21Та й зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу з шкури і одягнув їх.
22І сказав Господь Бог: Оце чоловік став, як один з нас, знаючи добро і зло. Тож тепер, аби лишень він не простяг своєї руки й не взяв ще й з дерева життя, а з’ївши, не став жити повіки!
23Тому вислав його Господь Бог з Едемського саду порати землю, що з неї був він узятий.
24І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду херувима з полум’яним миготливим мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя.

4. Пастух та рільник 1-16; потомство Каїна 17-22; Ламех та його жінки 23-24; Сет 25-26

1Адам спізнав Еву, свою жінку: вона зачала й породила Каїна та й сказала: Я придбала людину з Господньої ласки.
2Потім вродила також брата його Авеля. Авель був вівчар, а Каїн порав землю.
3По якомусь часі Каїн приніс Господеві жертву з плодів ріллі.
4Та й Авель приніс жертву – з первістків свого дрібного скоту, і то з найгладкіших. І споглянув Господь на Авеля і на його жертву,
5на Каїна ж і на його жертву не споглянув. Розсердився Каїн вельми і похмурнів.
6І сказав Господь до Каїна: Чого ти розсердився? Чому похмурнів?
7Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні – гріх на порозі чигає: він і так оволодів тобою, але мусиш над ним панувати.
8І сказав Каїн до Авеля, свого брата: Ходімо но в поле. І коли вони були в полі, Каїн напав на Авеля, свого брата, й убив його.
9Тоді Господь сказав до Каїна: Де Авель, брат твій? Той відповів: Не знаю. Хіба я сторож брата мого?
10А Господь промовив: Що ти вчинив? Ось голос крови брата твого кличе до мене з землі.
11Тепер же проклятий ти від землі, що відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого з твоєї руки.
12Коли оброблятимеш землю, вона вже більше не дасть тобі свого врожаю. Втікачем і волоцюгою будеш на землі.
13І сказав Каїн до Господа: Кара гріху мого занадто велика, щоб її винести!
14Проганяєш оце мене сьогодні з цієї землі, й від лиця твого мушу ховатись і втікачем та волоцюгою маю бути на землі; і перший, хто мене зустріне, вб’є мене.
15Тоді Господь сказав до нього: Якщо хтось уб’є Каїна, то зазнає помсти всемеро. Та й поклав Господь на Каїні знак, щоб не вбивав його той, хто зустріне його.
16І відійшов Каїн від лиця Господа й оселився в краю Нод, на схід від Едему.
17Каїн спізнав свою жінку, і вона зачала й вродила Еноха; він збудував також місто й назвав це місто іменем свого сина – Енох.
18В Еноха ж народився Ірад; Ірад породив Мегуяела; Мегуяел породив Матусаїла; Матусаїл породив Ламеха.
19Ламех узяв собі дві жінки: одній було на ім’я Ада, а ім’я другій Цілла.
20Ада породила Явала. Він був батько тих, що живуть у шатрах і випасають худобу.
21Ім’я брата його Ювал. Цей був батьком усіх гуслярів та дударів.
22Цілла ж і собі породила Тувал-Каїна, що кував з міді й заліза всяке знаряддя. Сестра Тувал-Каїна була Наама.
23Ламех сказав своїм жінкам: Адо й Цілло, слухайте мій голос. Жінки Ламехові, зважайте на моє слово; бо я забив чоловіка за мою рану, а дитя (у відплату) за синяк.
24Як за Каїна була всемеро помста, то за Ламеха в сімдесят сім разів.
25Тоді Адам знову спізнав свою жінку, й вона вродила сина й назвала його Сет, бо, мовляв, Бог дав мені другого нащадка замість Авеля, що його вбив Каїн.
26У Сета теж народився син, і він дав йому ім’я Енос. І тоді почали закликати ім’я Господнє.

5. Від Адама до Ноя 1-32

1Ось книга родоводу Адама. Коли Бог сотворив людину, він створив її на подобу Божу.
2Сотворив він їх – чоловіка й жінку, і благословив їх, і дав їм ім’я людина тоді, коли сотворив їх.
3Як прожив Адам 130 років, то народився в нього син на його подобу й на його образ, і дав він йому ім’я Сет.
4Віку ж Адамового, після того, як народився Сет, було 800 років, і породив він інших синів і дочок.
5Всього прожив Адам 930 років і аж тоді помер.
6Як Сетові було 105 років, народився в нього Енос,
7а породивши його, жив Сет ще 807 років і породив синів та дочок.
8Всього Сет прожив 912 років аж тоді помер.
9Як Еносові було 90 років, народився в нього Кинан,
10а породивши його, жив Енос ще 815 років і породив інших синів і дочок.
11Усього прожив Енос 905 років і по тому помер.
12Як Кинанові було 70 років, породив він Магалалієла,
13а породивши його, жив Кинан ще 840 років і зродив синів та дочок.
14Всього прожив Кинан 910 років і по тому помер.
15Як Магалалієлові було 65 років, він породив Яреда,
16а породивши його, жив Магалалієл ще 830 років і породив інших синів та дочок.
17Усього прожив Магалалієл 895 років і тоді помер.
18Як Яредові було 162 роки, він породив Еноха,
19а породивши його, жив Яред ще 800 років і породив інших синів та дочок.
20Усього прожив Яред 962 роки й по тому помер.
21Як Енохові було 65 років, він породив Матусаїла.
22Енох же ходив з Богом, а породивши Матусаїла, жив іще 300 років і породив інших синів та дочок.
23Усього прожив Енох 365 років.
24Енох ходив з Богом, та не стало його, бо Бог узяв його.
25Як Матусаїлові було 187 років, він породив Ламеха,
26а породивши його, Матусаїл жив ще 782 роки і породив інших синів та дочок.
27Усього прожив Матусаїл 969 років і по тому помер.
28Як Ламехові було 182 роки, він породив сина,
29і дав йому ім’я Ной, кажучи: Цей порадує нас у нашій праці та й у трудах рук наших, що їх зазнаємо від ріллі, проклятої Богом.
30А породивши Ноя, жив Ламех ще 595 років, і народились у нього інші сини та дочки.
31Всього прожив Ламех 777 років і тоді помер.
32Як Ноєві було 500 років, він породив Сима, Хама та Яфета.

6. Занепад звичаїв 1-4; заповідження кари 5-8; Ной 9-12; споруда ковчегу 13-22

1І сталось, як почали люди множитися на землі та народилися в них дочки,
2побачили сини Божі людських дочок, що були гарні, та й стали брати їх собі за жінок, хто котру вподобав.
3І сказав Господь: Не перебуватиме дух мій у чоловікові назавжди, бо він також є тіло, й тому віку його буде 120 років.
4Були ж того часу велетні на землі – були вони й потім, коли сини Божі жили з дочками людськими, й ці їм родили. То були славетні велети давнини.
5Побачив Господь, що людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі,
6і жалував, що створив людину на землі, тож на серці йому стало важко;
7і сказав: Знищу з лиця землі людину, яку я сотворив: людину, скотину, плазунів і птиць піднебесних, бо каюсь, що створив їх.
8Та Ной здобув ласку в очах Господніх.
9Ось родовід Ноя. Ной був чоловік праведний і досконалий між сучасниками; він ходив з Богом.
10Ной мав трьох синів: Сима, Хама та Яфета.
11Але земля зіпсувалася супроти Бога і була переповнена насильства.
12Глянув Бог на землю, а ось вона зіпсована, бо кожне тіло занапастило свою путь на землі.
13І сказав Бог до Ноя: Я ухвалив покласти кінець кожному тілу, бо земля переповнена насильством через них. Отож я знищу їх разом із землею.
14Зроби собі ковчег із соснового дерева. Зробиш його з переділами й просмолиш його зсередини та ззовні смолою.
15Зробиш його так: триста ліктів завдовжки, п’ятдесят завшир і тридцять заввиш.
16Дах зробиш у ковчезі й зведеш його на один лікоть вище. Двері в ковчезі зробиш збоку. Збудуєш його поверхами: долішній, середній і верхній.
17Оце я наведу потоп вод на землю, щоб вигубити під небом всяке тіло, що в ньому віддих життя. Все, що є на землі, загине.
18Але з тобою я зроблю союз. Ти ввійдеш у ковчег, ти, твої сини, твоя жінка й жінки твоїх синів з тобою.
19З усього, що живе, з усякого тіла введеш у ковчег по двоє з кожного роду, щоб зберегти їх живими з тобою. Нехай будуть самець і самиця,
20З кожного роду птаства, з кожного роду скоту й з кожного роду земних плазунів, по двоє з кожного роду прийдуть до тебе, щоб зберегти їх живими.
21Ти ж візьми для себе всяких харчів і збережи їх у себе, щоб ти й вони мали що їсти.
22І Ной зробив усе так, як велів йому Бог; саме так і зробив він.

7. Входження у ковчег 1-16; потоп 17-24

1Господь сказав до Ноя: Увійди ти і вся твоя родина в ковчег, бо тебе одного з цього роду побачив я праведним передо мною.
2Зо всякої чистої скотини візьмеш по семеро до себе, самців і самиць, а з нечистої скотини по парі, самця й самицю.
3З птаства піднебесного теж по семеро, самців і самиць, щоб зберегти живим насіння по всій землі.
4Ще бо сім днів, і я пошлю дощ на землю, сорок днів і сорок ночей, і вигублю з лиця землі всі сотворіння, що їх я створив.
5І зробив Ной усе, як велів йому Господь.
6Було ж Ноєві шістсот років, як стався потоп на землі.
7І ввійшов Ной, сини його, жінка його й жінки синів його з ним у ковчег перед потопом вод.
8З чистої скотини і з нечистої скотини, з птаства й зо всього, що повзає по землі,
9прийшли до Ноя в ковчег по парі, самець і самиця, як велів Бог Ноєві.
10І сталося, по семи днях хлинули води потопу на землю.
11На шістсотім році Ноєвого віку, другого місяця, сімнадцятого дня місяця, – цього дня прорвались усі джерела великої безодні й небесні загати розімкнулись,
12і лив дощ на землю – сорок днів і сорок ночей.
13Того ж самого дня ввійшов Ной і Сим, Хам та Яфет, сини Ноя, його жінка і три жінки його синів з ним у ковчег,
14вони – і всякого роду звірі, всякого роду скот, всякого роду земні плазуни, всіляке птаство і все, що має крила.
15Увійшло до Ноя в ковчег по парі всякого створіння, в якому віддих життя.
16Ті, що ввійшли, були самець і самиця з усякого створіння, як велів йому Бог, і Господь зачинив його.
17І був потоп на землі сорок днів; води, прибуваючи, підняли ковчег, і він звишився над землею.
18Води ж зростали, і прибуло їх дуже багато на землю, а ковчег носився по верху вод.
19І зросли води на землі сильно дуже й укрили всі найвищі гори, що були під небом.
20Води піднялись угору на п’ятнадцять ліктів і закрили гори.
21Всяке створіння, що рухається на землі загинуло: птаство, скот, звірі, всі плазуни, що повзають на землі, і всі люди.
22Все, що має віддих життя в ніздрях та що живе на суші, згинуло.
23Ось так вигинуло всяке створіння, що було на землі: люди, скот, плазуни і птаство піднебесне – їх вигублено з землі; остався тільки Ной та й ті, що були з ним у ковчезі.
24І панували води на землі сто п’ятдесят днів.

8. Потоп припиняється 1-8; птахи розвідують 9-12; вихід із ковчегу 13-22

1Згадав Бог про Ноя, про всіх звірів і про всяку скотину, що були з ним у ковчезі, і навів Бог вітер на землю й води стали відпливати.
2Джерела безодні й небесні загати замкнулись, і дощ із неба припинився.
3Води ж стали раз-у-раз із землі відступати, і як проминуло сто п’ятдесят днів, опали;
4і сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату.
5А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів’я.
6По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі,
7і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі.
8Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі.
9Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе.
10Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега.
11І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили.
12Тоді почекав він ще других сім днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього.
13На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, – аж ось поверхня землі була суха,
14а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла.
15Тоді Бог сказав до Ноя:
16Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою.
17Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі.
18І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів.
19Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу.
20Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику.
21Господь почув лагідний запах і сказав сам до себе: Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був.
22Покіль земля землею, – сівба й жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч не перестануть більше бути.

9. Божий наказ Ноєві 1-7; союз примирення 8-17; прокляття й благословення 18-29

1Бог поблагословив Ноя і його синів та й сказав їм: Будьте плідні, розмножуйтесь і наповнюйте землю.
2Страх і ляк супроти вас нехай буде на кожній земній тварині, на кожній піднебесній птиці, на всім, що повзає по землі, й на всіх морських рибах: вам на вжиток дані вони.
3Все, що рухається й живе, буде вам на їжу: так, як дав я вам усі зелені рослини.
4Тільки м’яса, що в ньому ще життя, себто кров, не їстимете.
5Від усякої тварини я вимагатиму вашої крови – життя, поготів від людини, від кожної людини вимагатиму (відповідальности за) життя людини.
6Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину.
7Ви ж будьте плідні, розмножуйтесь і розселюйтесь на землі та множтесь на ній.
8І сказав Бог до Ноя та його синів:
9Оце я установляю мій союз з вами і з вашим потомством після вас,
10та з кожним живим створінням, що з вами: з птаством, із скотом, з кожним звірем земним і зо всіма тваринами, які вийшли з ковчега.
11Я встановляю мій союз із вами: ніяке тіло не буде більше знищене водами потопу, ні потопу вже не буде, щоб пустошити землю.
12Далі сказав Бог: Ось знак союзу, що його я укладаю між мною й між вами та між усякою живою твариною, що з вами, на вічні покоління:
13мій лук покладаю я в хмарах, і він буде знаком союзу між мною і між землею.
14І буде, що як наведу я хмари над землею, з’явиться лук у хмарах,
15тоді згадаю я про мій союз, який між мною і вами та між усякою твариною живою і всяким створінням. То й води не стануть більше потопом, щоб вигубити всяке створіння.
16Коли той лук буде в хмарах, я гляну на нього, щоб згадати про вічний союз між Богом і між усякою твариною живою та всяким створінням, що на землі.
17І сказав Бог до Ноя: Ось знак союзу, що його я роблю між мною і всяким створінням, що на землі.
18Сини ж Ноя, що вийшли з і ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Хам був батько Ханаана.
19Троє оцих були сини Ноя і від них заселилась уся земля.
20Ной почав порати землю і насадив виноградник.
21Та й випив він вина й і упився в своїм наметі так, що й обнажився.
22Побачив же Хам, родоначальник Ханаана, що батько тілом світить, та й заходився оповідати про те своїм братам на дворі.
23Тоді взяли Сим і Яфет накривало собі на плечі і, підступивши спинами, прикрили наготу батька свого; обличчя ж їх були обернені від нього, то й не бачили наготи батька.
24І прокинувся Ной від вина свого та й довідався, що вчинив з ним його підстарший син
25і сказав: Проклятий нехай буде Ханаан! Останнім рабом нехай він буде своїм братам!
26Ще й додав: Благословен Господь, Бог Сима! Нехай Ханаан буде рабом його!
27Нехай поширить Бог Яфета, нехай живе в шатрах Сима! А Ханаан нехай буде рабом їх.
28Після потопу жив Ной 350 років.
29Усього ж прожив Ной 950 років і аж тоді вмер.

10. Родовід Ноєвих синів 1-32

1Ось потомки синів Ноя: Сима, Хама та Яфета, в яких народилися сини по потопі.
2Сини Яфета: Гомер, Магог, Мадай, Яван, Тувал, Мешех та Тірас.
3Сини ж Гомера: Ашканаз, Ріфат і Тогарма.
4Сини ж Явана: Еліша, Таршіш, Кіттім та Доданім.
5Від них вийшли народи, що розселились по островах та по краях, кожен за своєю мовою, за своїми племенами, у своїх народах.
6Сини ж Хама: Кут, Міцраїм, Пут і Ханаан.
7А сини Куша: Сева, Хавіла, Севта, Раема та Савтеха. Сини ж Раеми: Шева та Дадан.
8Куш зродив Німрода, який був першим могутнім на землі.
9Він був великий ловець перед Господом, тому й кажуть: Неначе Німрод, великий ловець перед Господом!
10Початки його царства були: Вавилон, Єрех, Аккад і Кальне в Шінеар-краю.
113 цього краю вийшов Ашшур і збудував Ніневію, Реховот-Ір, Калаг,
12та Ресен, що між Ніневіею і Калагом; а було це велике місто.
13Міцраїм зродив лудіїв, анаміїв, легавіїв, нафтухіїв,
14патрусіїв, каслухіїв, від яких пішли філістії та кафтерії.
15Ханаан же зродив Сидона, свого первородного, і Хета,
16та й євусіїв, аморіїв, гіргашіїв,
17хіввіїв, аркіїв, сініїв,
18арвадіїв, цемаріїв і хаматіїв: по тому родини ханаанські розійшлися.
19Ханаанська границя сягала від Сидона в напрямі Герару аж до Гази, а в напрямі Содому, Гомори, Адми й Цевоїму – аж до Лета.
20Оці були сини Хама за їхніми родинами та за їхніми мовами, в їхніх краях та в їхніх народах.
21У Сима, батька всіх дітей Евера, а старшого брата Яфетового, теж народилися сини.
22Ось сини Сима: Елем, Ашшур, Арпахшад, Луд і Арам.
23Сини ж Арама: Уц, Хул, Гетер і Маш.
24Арпахшад породив Шелаха, Шелах породив Евера.
25В Евера ж народилися два сини: одного звали Пелег, бо за його життя поділилася земля, а його брата – Йоктан.
26Йоктан породив Алмодада, Шелефа, Хацармавета, Єраха,
27Гадорама, Узала, Діклу,
28Овала, Авімаела, Шеву,
29Офіра, Хавілу і Йована. Всі вони були синами Йоктана.
30Вони осілися від Меші в напрямі Сефар до гори, на сході.
31Це сини Сима за їхніми родинами та за їхніми мовами, в їхніх краях та за їхніми народами.
32Такі то були родини синів Ноя за їхніми родами та за їхніми племенами; від них розповсюдились народи по землі після потопу.

11. Вавилонська вежа 1-9; родовід Сима 10-26; прихід Аврама 27-32

1Уся земля мала одну мову й одні слова.
2І сталося, що люди, пересуваючися зо сходу, знайшли рівнину в Шінеар-краю й осілись там.
3Вони сказали один до одного: Нумо лишень робити цеглу та випалювати її. І була цегла їм за камінь, а земляна смола за заправу.
4Та й сказали: Ану збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба та й утворім собі ім’я, щоб ми не розпорошувались по всій землі.
5Тоді зійшов Господь побачити місто й вежу, що їх сини чоловічі будували
6і мовив Господь: Оце вони один народ і мова в них усіх одна, і це щойно початок їхньої праці: тож що вони не задумають, не буде їм важко зробити.
7Отож зійдімо наниз і помішаймо там їх мову, щоб не розуміли одне одного.
8І розсіяв їх Господь звідтіля по всій землі, й вони перестали будувати місто.
9Тому то названо його Бабел (Вавилон), бо там Господь помішав мову всієї землі й звідти розсіяв їх Господь по всій землі.
10Ось родовід Сима: як Симові було сто років, він породив Арпахшада, два роки після потопу.
11Породивши Арпахшада, жив Сим ще 500 років і зродив синів та дочок.
12Як Арпахшадові було 35 років, він породив Шелаха;
13породивши Шелаха, жив Арпахшад 403 роки і породив синів та дочок.
14Як Шелахові було 30 років, він породив Евера;
15породивши Евера, жив Шелах 403 роки і породив синів та дочок.
16Як Еверові було 34 роки, він породив Пелега;
17породивши Пелега, жив Евер 430 роки і породив синів та дочок.
18Як Пелегові було 30 років, він породив Реу;
19породивши Реу, жив Пелег 209 роки і породив синів та дочок.
20Як Реу було 32 роки, він породив Серуга;
21породивши Серуга, жив Реу 207 років і породив синів та дочок.
22Як Серугові було 30 років, зін породив Нахора;
23породивши Нахора, жив Серуг 200 років і породив синів та дочок.
24Як Нахорові було 29 років, він породив Тераха;
25породивши Тераха, жив Нахор 119 років і породив синів та дочок.
26Як Терахові було 70 років, він породив Аврама, Нахора і Гарана.
27Оце родовід Тераха. У Тераха народилися Аврам, Нахор і Гаран. Гаран же породив Лота,
28і помер Гаран на очах батька свого, в своїм ріднім краю, в Урі Халдейськім.
29І взяли собі Аврам і Нахор жінок, жінка ж Аврама звалася Сараї, а жінка Нахора звалась Мілка, дочка Гарана, що був батьком Мілки й батьком Іски.
30Сараї ж була неплідна, не мала дітей.
31Взяв Терах Аврама, свого сина, та Лота, свого внука, сина Гарана, і Сараї, свою невістку, жінку Аврама, свого сина, та й з ними вийшов з Уру Халдейського, щоб іти в Ханаан-край. Так прийшли вони в Харан і там осілись.
32Терах прожив 205 років, і вмер Терах у Харані.
 

12. Вибір Аврама 1-3; вихід 4-9; в Єгипті 10-20

1Господь сказав до Аврама: Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу.
2А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням.
3Благословитиму тих, що тебе благословляють, і проклинатиму того, хто тебе проклинає. Тобою всі племена землі благословлятимуться.
4І пішов Аврам, як сказав йому Господь, пішов і Лот з ним. Було ж Аврамові 75 років, коли він вийшов із Харану.
5Взяв Аврам Сараї, свою жінку, Лота, свого братанича, і все майно, що набули, і людей, що придбали в Харані, та й рушили в дорогу в Ханаан-край і прийшли в Ханаан-край.
6Аврам пройшов його аж до місця Сихем, до діброви Море. А жили тоді в тому краї ханааняни.
7І з’явився Аврамові Господь і сказав: Потомкам твоїм дам я цю землю! І спорудив він там жертовник Господеві, що з’явивсь йому.
8Звідти ж він рушив у гори, на схід від Бетелу, і нап’яв свій намет між Бетелем, на захід, та Аї, на схід, і там спорудив жертовник Господеві та й закликав ім’я Господнє.
9Тоді кочував Аврам, мандруючи дедалі на південь.
10Голод виник у краю, і Аврам зійшов у Єгипет, щоб перебути там, бо голод у країні був тяжкий.
11І як наблизився він, щоб увійти в Єгипет, сказав до Сараї, своєї жінки: Ось я знаю, що ти жінка гарна з виду.
12Побачать тебе єгиптяни, то й скажуть: Це його жінка, і мене вб’ють, тебе ж лишать живою.
13Скажи, мовляв, ти моя сестра, щоб заради тебе не було мені лиха та щоб вижив завдяки тобі.
14І справді, ледве Аврам увійшов у Єгипет, побачили єгиптяни, що жінка була вельми гарна.
15Побачили її і фараонові вельможі та й розхвалили перед фараоном, і взято жінку в палати фараона,
16що обійшовся з Аврамом добре заради неї, і були в нього вівці, воли, осли, раби, рабині, ослиці й верблюди.
17Та ударив Господь фараона і його дім тяжкими карами за Сараї, жінку Аврама.
18От і прикликав фараон Аврама та й каже: Що ти це мені вдіяв? Чому не сказав мені, що вона твоя жінка?
19Чому ж сказав: Вона – моя сестра. Я й узяв її собі за жінку. Ось тобі твоя жінка, візьми її та йди геть
20І повелів фараон своїм людям, щоб випровадили його з жінкою й зо всім, що було в нього.

13. Лот відходить 1-13; обітниця 14-17

1Отак вийшов Аврам з Єгипту в Негев, він і його жінка й усе, що було в нього, та й Лот з ним.
2Був же Аврам вельми багатий на скотину, на срібло й на золото.
3Зайшов він, кочуючи, від Негев аж до Бетелу, до того місця, де був раніше його намет, між Бетелем та Аї;
4до місця, де спершу спорудив був жертовник і там закликав ім’я Господа.
5І в Лота, що ходив з Аврамом, також були вівці, худоба й намети.
6Та земля не вміщала їх, щоб жити вкупі, бо їх майно було велике, й вони не могли жити разом.
7І ото постала сварка між пастухами Аврамового скоту й пастухами Лотового скоту. Жили тоді в краю ханааняни і перізії.
8Тож каже Аврам до Лота: Навіщо та сварка між мною і тобою, між моїми і твоїми пастухами? Таж ми – родичі!
9Хіба не ввесь край перед тобою? Відлучись, прохаю, від мене. Як ти підеш наліво, я візьму направо, а як ти звернеш праворуч, то я подамсь ліворуч.
10І звівши очі, уздрів Лот усю долину Йорданську, яка перед тим, як зруйнував Господь Содом та Гомору, була наводнювана, неначе сад Господній, немов єгипетський край, ген аж до Цоару.
11І вибрав собі Лот усю долину Йорданську й рушив на схід, тож так вони розлучилися один з одним.
12Аврам осівся в Ханаані, а Лот у містах у долині, розкладаючи намети аж до Содому.
13Люди ж содомські були злі й грішники великі перед Господом.
14Господь сказав Аврамові після того, як Лот відлучився від нього: Зведи очі й поглянь з місця, де стоїш, на північ, на південь, на схід і на захід;
15бо всю землю, що ти її бачиш, дам тобі і твоєму потомству навіки.
16Зроблю твоє потомство, як земний порох; хто зможе злічити земний порох, той і твоє потомство злічить.
17Отож устань і пройди всю землю, завдовж і завшир, бо я дам її тобі.
18І згорнув Аврам свої намети і прийшов і осівся біля Мамре, що в Хевроні, та й спорудив там жертовник Господеві.

14. Війна зо східніми царями 1-7; знищення Содому та Гомори 8-12; допомога Аврамова 13-16; Мелхіседек 17-24

1І сталося за часів Амрафела, царя Шінеару, Аріоха, царя Елласару, Кедорлаомера, царя Еламу, й Тідала, царя Гоїму,
2що вони вчинили війну з Берою, царем Содому, Гіршею, царем Гомори, з Шінеавом, царем Адми, і з Шемевером, царем Цевоїму, та з царем Бели, себто Цоару.
3Всі вони зібралися в Сіддім-долині, себто в Солянім морі.
4Дванадцять років служили вони Кедорлаомерові, а на тринадцятому збунтувались.
5На чотирнадцятому ж році рушив Кедорлаомер з царями, що були з ним, і розбив рефаїв в Аштерот-Карнаїм, зузіїв у Хамі, еміїв у Шаве-Кіріятаїм,
6і хоріїв у горах Сеїр, аж до Ель-Парану, що при пустині.
7Повернувшися звідтіля, прибули вони в Єн-Мішпат, себто Кадеш, і звоювали всю землю амалекитян, а також аморіїв, що жили в Хацацон Тама-Рі.
8І вийшов цар Содому, цар Гомори, цар Адми, цар Цевоїму, і цар Бели, себто Цоару, й вишикувались у Сіддім-долині проти них до бою;
9проти Кедорлаомера, царя Еламу, Тідала, царя Гоїму, Амрафела, царя Шінеару, та Аріоха, царя Елласару: чотири царі проти п’ятьох.
10Була ж Сіддім-долина повна ям з ропою; і коли цар Содому й цар Гомори втікали, то попадали туди; ті ж, що зосталися, втекли в гори.
11Забрали (переможці) все добро Содому й Гомори, й усі їхні харчі та й пішли геть.
12Взяли й Лота, Аврамового братанича, з його майном – він жив тоді в Содомі – і так відійшли.
13Аж ось прийшов один, що врятувався, і оповів Аврамові євреєві, що жив у діброві Мамре, аморія, брата Ешкола та Анера, які були союзниками Аврама.
14Як же Аврам почув, що його братанича взято в полон, озброїв своїх вправних слуг, що народилися в його домі, числом триста вісімнадцять, і погнався за тими аж до Дану.
15Вночі він із слугами, окремими загонами, вдарив на них, розбив їх і гнався за ними аж до Хови, що на північ від Дамаску.
16Він відібрав усе майно, а й Лота, свого братанича, з його добром, і привів назад, також і жінок з людьми.
17Коли ж він, розбивши Кедорлаомера з царями, які були з ним, повертався назад, цар Содому вийшов йому назустріч у Шаве-долину, себто в Царську долину.
18А Мелхіседек, цар Салему, виніс хліб і вино – він був священик Бога Всевишнього –
19поблагословив його й мовив: Хай благословен буде Аврам Богом Всевишнім, що сотворив небо й землю.
20Благословен хай буде Бог Всевишній, що видав ворогів твоїх тобі в руки! І дав йому (Аврам) десяту частину з усього.
21А цар Содому сказав до Аврама: Дай мені людей, майно ж візьми собі.
22Аврам же відповів цареві Содому: Здіймаю мою руку до Господа Бога Всевишнього, який створив небо й землю,
23що я ні нитки, ні ремінця від постолів, нічого не візьму з того, що тобі належить, щоб ти не сказав: Я збагатив Аврама.
24Для себе я не хочу нічого, хіба те, що з’їли слуги, та крім частки, належної мужам, які прийшли зо мною: Анер, Ешкол і Мамре – вони нехай візьмуть свою пайку.

15. Обітниця й віра 1-6; укладення союзу 7-21

1Після того, що сталося, було таке слово Господнє до Аврама у видінні: Не бійсь, Авраме; я тобі щит. Твоя нагорода буде вельми велика.
2Аврам же відповів: Владико Господи, що даси мені? Я ходжу бездітним, і господарем дому мого стане Елієзер з Дамаску.
3Далі сказав Аврам: Ось ти не дав мені потомства і хтось зо слуг мого дому стане моїм спадкоємцем.
4Тож знову слово Господнє було до нього: Не він буде твоїм спадкоємцем, а те, що вийде з твого лона, буде твоїм спадкоємцем.
5І вивів він його надвір і мовив: Глянь же на небо і злічи зорі, коли можеш їх злічити! І сказав до нього: Таке буде твоє потомство.
6І повірив (Аврам) Господеві, й він зарахував йому те за праведність.
7Потім сказав Господь до нього: Я – Господь, що вивів тебе з Уру Халдейського, щоб дати тобі оцю землю в посідання.
8Він же відповів: Владико Господи, по чому я знатиму, що я її посяду?
9Тоді сказав Господь до нього: Візьми мені трилітню ялівку і трилітню козу і трилітнього козла і горлицю та голубеня.
10Появив він йому все те, порозтинав надвоє і поклав кожну половину навпроти другої, а птиць не розтяв.
11Злетілись хижі птахи на ті трупи, але Аврам прогнав їх.
12Коли ж; заходило вже сонце, глибокий сон опав на Аврама, жах і велика темрява налягла на нього.
13І сказав Господь до Аврама: Знай певно, що твої потомки будуть чужинцями в землі не своїй; будуть рабами, і гнітитимуть їх чотириста років.
14Та над народом, в якого вони будуть рабами, я вчиню суд, і вони вийдуть звідтіля з майном великим.
15Ти ж підеш до твоїх батьків у мирі, й тебе поховають у старості щасливій;
16а на четвертому поколінні вони повернуться назад сюди, бо досі ще не сповнилися гріхи аморіїв.
17Тим часом зайшло сонце і стало дуже темно; аж ось димуюче вогнище і світич полум’яний пройшли між розтятими частинами.
18Того дня зробив Господь союз з Аврамом, кажучи: Твоєму потомству я даю цю землю від ріки Єгипетської до Великої ріки, ріки Ефрату;
19кеніїв, кенізіїв, кадмоніїв,
20хеттитів, перізіїв, рефаїв,
21аморіїв, ханаанян, гіргашіїв та евусіїв.

16. Зарозумілість Агарі 1-6; народження Ізмаїла 7-16

1Сараї ж, Аврамова жінка, не родила йому дітей. А була в неї рабиня єгиптянка, на ім’я Агар.
2Тоді Сараї сказала до Аврама: Господь зробив мене безплідною: ввійди но до моєї рабині, може я матиму дітей завдяки їй. Послухав Аврам бажання Сараї.
3І взяла Сараї, Аврамова жінка, свою рабиню Агар єгиптянку, при кінці десятого року, як Аврам оселився в Ханаан-краю, та й віддала її Аврамові, своєму чоловікові, за жінку.
4Ввійшов він до Агарі, й вона зачала. Як же відчула, що зачала, то стала зневажати свою господиню.
5Тоді Сараї промовила до Аврама: Нехай ота зневага до мене та впаде на тебе. Я сама дала тобі в обійми мою рабиню, а вона, відчувши себе вагітною, стала мною погорджувати. Нехай Господь судить між мною і тобою!
6Аврам же сказав до Сараї: Ось у твоїх руках твоя рабиня. Роби з нею що хоч. Запопалася тоді Сараї до неї жорстоко аж вона втекла геть їй з очей.
7Зустрів її ангел Господній коло джерела в пустині, коло джерела, що при дорозі до Шур,
8і сказав: Агаре, рабине Сараї: звідкіля йдеш? Куди прямуєш? Вона ж відповіла: Від Сараї, моєї господині, втікаю.
9Тоді ангел Господній сказав до неї: Вернися до твоєї господині й покорися під її руку.
10Далі ангел Господній говорив до неї: Я сильно розмножу твоє потомство, так що його не можна буде і злічити: таке воно буде численне.
11По тому ангел Господній сказав до неї: Ось ти зачала й вродиш сина й даси йому ім’я Ізмаїл, бо Господь почув твою скорботу.
12Він буде дикий чоловік: його рука буде проти всіх, і рука всіх проти нього; він оселиться перед усіми своїми братами.
13І назвала Агар ім’я Господа, що говорив до неї: Бог, що з’явився мені, бо казала вона: Чи ж я теж не бачила Бога, і побачивши його, живу ще?
14Тому й прозвано ту криницю: криницею Живого, що мене бачить. Це та криниця, що між (місцевостями) Кадеш і Беред.
15Ось так Агар породила Аврамові сина й Аврам дав ім’я своєму синові, якого Агар породила, Ізмаїл.
16Було ж Аврамові вісімдесят шість років, коли Агар породила йому сина.

17. Авраам 1-8; обрізання 9-14; обіцянка сина 15-22; обрізання Ізмаїла 23-27

1Як Аврамові було дев’ятдесят дев’ять років, з’явився Аврамові Господь і сказав йому: Я – Бог всемогутній. Ходи зо мною і будь бездоганний.
2Я зроблю союз мій між мною й тобою й розмножу тебе вельми-вельми.
3І припав Аврам на лице своє до землі, а Бог сказав до нього:
4Ось мій союз із тобою: Ти бо станеш батьком многоти народів.
5Отож уже більше не зватимешся Аврам, лише Авраам буде твоє ім’я, бо батьком многоти народів я тебе зроблю.
6Я зроблю тебе дуже-дуже плодовитим, виведу з тебе народи, навіть царі вийдуть із тебе.
7І встановлю я мій союз між мною й тобою і між твоїми потомками, в їхніх поколіннях, як союз вічний, щоб бути Богом тобі й потомкам по тобі.
8Я дам тобі і твоїм потомкам край, де ти пробуваєш (як чужинець), увесь Ханаан-край, у вічне посідання, і буду їм Богом.
9Далі сказав Бог до Авраама: Ти берегтимеш союз мій, ти й твої потомки, в їхніх поколіннях.
10Ось мій союз, що його маєте берегти між мною й вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати.
11Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, й це буде знаком союзу між мною й вами.
12На восьмім дні (життя) мусить бути обрізане в вас кожне ваше хлоп’я, у ваших поколіннях; і той, хто народився в господі та куплений за гроші від якого-небудь чужинця, себто не з твого роду.
13Мусить бути обрізаний і той, хто народився в твоїй господі, і той, хто куплений за гроші, (так) буде мій союз на вашому тілі союзом вічним.
14А необрізаного чоловічої статі, що його тіло на передній шкірці не обрізано, такого викорінити з його народу: він поламав мій союз.
15І ще сказав Бог до Авраама: Щодо Сараї, твоєї жінки, то не зватимеш її більше Сараї, бо Сара буде її ім’я.
16Я благословлю її і дам тобі від неї сина; я поблагословлю її і виведу з неї народи та й царі народів вийдуть з неї.
17Припав тоді Авраам на лице своє і засміявся, кажучи сам до себе: Невже в столітнього син народиться? Невже Сара, що має дев’ядесят років, породить сина?
18А до Бога промовив Авраам: Нехай Ізмаїл живе перед тобою!
19Бог же сказав: Так! Сара, твоя жінка, вродить тобі сина, й ти назовеш його ім’ям Ісаак. Я укладу з ним союз мій, союз вічний, для потомства по ньому.
20Та й про Ізмаїла я вислухав тебе. Отже я поблагословлю його, вчиню його плодовитим і розмножу його вельми-вельми. Дванадцять князів вийдуть з нього і я виведу з нього великий народ.
21Але мій союз укладу з Ісааком, якого вродить тобі Сара за рік у цю саму пору.
22Коли Бог скінчив говорити з Авраамом, то відійшов від нього.
23Взяв тоді Авраам Ізмаїла та й усіх, що вродилися в його господі, і всіх куплених за гроші – всю чоловічу стать свого дому – та й обрізав у них тіло на передній шкірці, того ж самого дня, як Бог йому був сказав.
24Було ж Авраамові дев’ядесят дев’ять років, як обрізано в нього тіло на передній шкірці.
25А Ізмаїлові, його синові, було тринадцять років, як обрізано в нього тіло на передній шкірці.
26Того самого дня обрізано Авраама й Ізмаїла, сина його.
27Всіх чоловіків у його домі, тих, що вродилися в господі, і куплених за гроші від чужинців, обрізано з ним.

18. Відвідини 1-8; звістування 9-16; Божі задуми 17-19; Авраам заступається за Содом і Гомору 20-33

1Господь з’явився йому в діброві Мамре, як він сидів при вході до намету під час денної спеки.
2Підвів він свої очі та глянув – три чоловіки стоять перед ним; як тільки він їх побачив, метнувся від входу намету їм назустріч і вклонився до землі,
3та й каже: Мій Владико! Як я знайшов ласку в твоїх очах, не минай, прохаю, слуги твого.
4Нехай принесуть трохи води, помийте собі ноги, відпочиньте під деревом.
5Я ж принесу хліба, щоб ви покріпились, а потім підете: на те ж бо й зайшли до вашого слуги. А вони відповіли: Зроби так, як сказав.
6Тоді кинувсь Авраам у намет до Сари й каже: Зготуй хутенько три сита питльованої муки, заміси й нароби паляниць.
7По тому Авраам побіг до корів, узяв телятко, ніжне й ситне, і дав слузі, а цей скоренько впорав його.
8Тоді взяв він сиру, молока й телятко, що його напоготовив, та й поставив перед ними. Сам же стояв коло них, під деревом, коли вони їли.
9І промовили вони до нього: Де Сара, твоя жінка? Він відповів: Ось тут у наметі.
10(Один) і каже: Я вернуся за рік о цій порі, й Сара, твоя жінка, буде мати сина. А Сара слухала це при вході до намету, що був іззаду нього.
11Авраам же й Сара були старі, дожили пізніх літ, і в Сари перестало бувати, що звичайне в жінок.
12То ж і засміялася Сара, кажучи сама до себе: Оце б то, зів’янувши, та здобутись на таку втіху? І чоловік мій вже старенький.
13Але Господь сказав до Авраама: Чого ж це сміялася Сара, кажучи: Чи ж справді можу родити, бо ж я стара!
14Хіба для Господа є щось трудне? За рік в отій самій порі повернусь я до тебе, й Сара матиме сина.
15Сара ж перечила, кажучи: Я не сміялася – бо вона злякалась. Та він сказав: Ні, ти таки сміялась.
16Встали ці чоловіки звідсіля й повернули на Содом, а Авраам ішов з ними, проводивши їх.
17При тому Господь думав: Чи затаїти перед Авраамом те, що роблю?
18З Авраама ж напевно вийде народ великий та могутній, і через нього благословенні будуть усі народи землі.
19Бо я вибрав його на те, щоб він наказав своїм дітям і своєму домові по собі берегти путі Господні, творивши правду й суд, щоб Господь сповнив на Авраамові те, що обіцяв йому.
20Далі Господь сказав: Скарги, що здіймаються з Содому й Гомори, вельми великі і гріх їхній дуже тяжкий.
21Зійду та побачу, чи воно так насправді, чи ні, як у скаргах, що доходять до мене, щоб знати.
22І повернулись оті чоловіки звідтіля та й пішли на Содом, а Авраам ще стояв перед Господом.
23Тоді приступив Авраам ще ближче й сказав: Невже ж ти справді хочеш погубити праведного з грішним?
24Ануж є в цьому місті п’ятдесят праведних. Чи справді їх погубиш і не простиш місцю задля п’ятдесятьох праведних, що в ньому?
25Хіба ж можеш таке вчинити! Чи вб’єш праведного разом з грішним? Чи прирівняєш праведника до грішника? Невже суддя всієї землі не чинитиме по Правді?
26Господь же сказав: Коли знайду в Содомі, в місті п’ятдесят праведників, помилую все місце задля них.
27Тоді Авраам у відповідь: Оце насміливсь я говорити до Господа, а я земля і порох.
28Може до п’ятдесят і бракуватиме п’ять, тож чи зруйнуєш ти через тих п’ятьох ціле місто? Господь сказав: Не зруйную, коли знайду там сорок п’ять.
29І знову заговорив він до Господа, кажучи: А може їх там знайдеться сорок? І відрік: Не зроблю того заради тих сорока.
30Тоді Авраам сказав: Благаю лишень Господа не гніватися, коли я ще скажу: а може їх там знайдеться тридцять? І відповів: Не зроблю, як знайду там тридцять.
31Тоді той знову: Оце насміливсь я говорити до Господа: а може їх там знайдеться тільки двадцять? На це Господь відрік: Не зруйную заради двадцятьох.
32Нарешті Авраам промовив: Не в гнів нехай моєму Господеві промовлю ще раз: а може їх там знайдеться хоч десять? І відповів: Не зруйную і заради десяти.
33Перестав Господь говорити до Авраама й відійшов, а Авраам повернувся на своє місце.

19. Гріх Содому 1-14; сірка й вогонь 15-29; Лотові дочки 30-38

1Коли обидва ангели прийшли над вечір у Содом, Лот сидів коло міських воріт. Як тільки Лот їх побачив, став їм навстрічу, вклонився лицем до землі,
2і мовив: Прошу ж вас, люди добрі, заверніть у дім вашого слуги та заночуйте, помивши собі ноги; а раненько встанете й підете далі в дорогу свою. Та вони відповіли: Ні, ми переночуємо на майдані.
3Однак він дуже наполягав на них, і вони завернули до нього та увійшли в його дім. А він зробив їм гостину, напікши опрісноків, і вони попоїли.
4Ще вони не лягли, як міські чоловіки, содомські люди, від молодого до старого, увесь (без вийнятку) народ, обступили дім
5і стали гукати до Лота та й казали: Де люди, що прийшли до тебе цієї ночі? Виведи їх до нас, хочемо їх спізнати!
6Лот же вийшов до них до входу й, зачинивши за собою двері,
7мовив: Брати мої, не робіть, прошу, лиха!
8Он у мене дві дочки, що не знали ще мужа: дозвольте, я виведу їх до вас, а ви робіть собі з ними, що вам любо. Тільки цим людям не робіть нічого, бож вони ввійшли під покрівлю мого дому.
9А ці відказали: Геть звідсіля! Прийшов не знати звідки, щоб жити, як чужинець, і хоче суд судити. Ось і навчимо тебе більше, ніж їх! І стали налягати вельми на чоловіка, себто на Лота, і підступили, щоб висадити двері.
10Тоді мужі простягли руки, втягли Лота до себе в хату й зачинили двері;
11людей же, що були під дверима, від найменшого до найбільшого, вдарили сліпотою, і вони марно намагалися знайти двері.
12Тоді мужі промовили до Лота: Хто тут іще з твоїх? Зять, сини, дочки, хто б не був з твоїх у місті, виведи їх із цього місця,
13бо ми зруйнуємо це місце, тому що великі скарги знялися проти них перед Господом, і Господь послав нас, щоб їх вигубити.
14Лот вийшов і промовив до своїх (майбутніх) зятів, які мали взяти його дочок, кажучи: Вставайте, виходіте з цього місця, бо Господь хоче зруйнувати це місто. Та його зятям здавалося, що він жартує.
15Коли ж займалося на світання, ангели заходилися квапити Лота, кажучи: Вставай, бери свою жінку та обох дочок, що тут з тобою, щоб не загинути тобі, як упаде на місто кара.
16Але він зволікав. Тоді мужі взяли за руку його з жінкою та обох дочок, бо Господь пощадив його; та й вивели його й полишили за містом.
17А як вивели їх поза місто, один сказав: Рятуй своє життя, не оглядайся позад себе й не зупиняйсь ніде в усій околиці! Тікай у гори, щоб ти не загинув.
18А Лот: Ні бо, Господи!
19Оце твій слуга знайшов у твоїх очах ласку й велика твоя милість, як учинив ти зо мною, вирятувавши моє життя; та я не можу втекти в гори без того, щоб не скоїлося мені лихо й щоб мені не вмерти.
20Ось близько он те місто: туди можна б утекти – та й маленьке воно! Дозволь мені туди врятуватись; чи ж воно не досить маленьке, – щоб жити далі?
21І відповів йому: Гаразд, зроблю тобі й цю милість, не буду руйнувати міста, про яке говориш.
22Поспішай і втікай туди, бо я не можу нічого зробити, поки ти туди не ввійдеш. Тому й названо це місто Цоар.
23Сонце сходило на землю, як Лот увійшов у Цоар;
24тоді Господь зіслав на Содом та Гомору дощ із сірки й вогню Господнього з неба,
25і винищив ті міста й усю долину та й усіх мешканців цих міст із тим, що росло на землі.
26Жінка ж Лота озирнулась позад себе – і стала соляним стовпом.
27Авраам же, вставши вранці, пішов на місце, де стояв був перед Господом,
28і глянув у бік Содому та Гомори й усієї долини та й бачить: аж ось дим із землі йде вгору, наче киптява з печі.
29І сталось, коли Бог руйнував міста округи, згадав він про Авраама й вислав Лота споміж згарищ, як руйнував ті міста, що в них жив Лот.
30Лот же вийшов із Цоару і, зійшовши вище, осівся на горі з обома дочками, бо боявся жити в Цоарі. Він оселився в печері, він сам і обидві його дочки.
31Тоді старша до меншої каже: Батько наш старий, та нема в краю нікого, щоб увійшов до нас, як то звичайно всі на світі роблять.
32Ходім но, упиймо нашого батька вином та віддамось йому, щоб зберегти рід батьковий.
33І упоїли тієї ночі вином свого батька. Увійшла старша й лягла з батьком, та він не спостеріг, ні як вона лягла, ні як устала.
34Другого дня каже старша до молодшої: Вчора я спала з батьком. Упиймо його вином ще й цієї ночі, й увійди ти та й віддайся йому, щоб зберегти рід батьковий.
35І впоїли вином свого батька й тієї ночі. Пішла менша й лягла з ним, та він не спостеріг, ні як вона лягала, ні як уставала.
36І зачали обидві дочки Лота від свого батька,
37і породила старша сина й назвала його ім’ям Моав. Він предок сьогоднішніх моавитян.
38Менша також породила сина й назвала його ім’ям Бен-Аммі. Він предок сьогоднішніх аммоніїв.

20. Сара в Герарі 1-18

1Звідтіля перекочував Авраам у Негев-край і оселився між Кадешом та між Шуром, перебував трохи й у (місцевості) Герар.
2А про свою жінку Сару сказав Авраам: Вона – моя сестра. Тоді Авімелех, цар Герару, послав і забрав Сару.
3Але Бог прийшов до Авімелеха вночі вві сні й сказав до нього: Ось ти помреш за жінку, що її взяв, бо вона заміжня.
4Та Авімелех не зблизився до неї. Він і сказав: Господи, невже ти погубиш навіть людей безвинних?
5Хіба ж він не казав мені: Вона – моя сестра? Та й вона сама казала: Він – брат мій. Я з чистим серцем і невинними руками вчинив це.
6Тоді Бог сказав до нього вві сні: І я знаю, що ти вчинив те з чистим серцем, і то я стримав тебе від гріху супроти мене; тому я не допустив, щоб ти доторкавсь її.
7Але тепер віддай жінку чоловікові, бо він пророк і заступиться за тебе, й ти будеш жити. А коли не віддаси її, то знай, що напевно вмреш, ти сам і всі ті, що є в тебе.
8Встав Авімелех рано-вранці, прикликав усіх своїх слуг і розповів їм про це все ясно; вони тим дуже налякались.
9По тому прикликав Авімелех Авраама і сказав йому: Що це ти вдіяв з нами? Чим же я провинився супроти тебе, що ти навів на мене й на моє царство (такий) гріх великий? Ти повівся зо мною, як не годиться поводитися.
10Далі сказав Авімелех до Авраама: Що мав ти на оці, коли ти вчинив це?
11Авраам же відрік: Я собі думав: нема ніякого страху Божого на цьому місці, й вони вб’ють мене заради моєї жінки.
12Та вона таки справді моя сестра, дочка мого батька, однак не дочка моєї матері, тож стала мені за жінку.
13Коли Бог мене вивів скитатися далеко від батьківського дому, то я сказав був їй: Зроби но мені прислугу: скрізь, куди прибудемо, кажи про мене – він, мовляв, мій брат.
14Тоді взяв Авімелех овець і волів, слуг і слугинь та й дав Авраамові, й віддав йому Сару, його жінку.
15І сказав Авімелех: Ось мій край перед тобою: селись, де тобі до вподоби!
16До Сари ж мовив: Я дав ось твоєму братові тисячу срібних, це буде тобі наміткою на очі перед усіма, хто з тобою, і ти будеш виправдана в усіх.
17Авраам же помолився Богові, й вилікував Бог Авімелеха, його жінку й його слугинь, щоб родили;
18бо Господь був цілком замкнув кожне лоно в домі Авімелеха через Сару, жінку Авраама.

21. Ісаак і його відлучення 1-8; Син Агарі 9-16; рятунок їх 17-21; Умова з Авімелехом у Версавії 22-34

1Господь навідав Сару, як обіцяв був, і вчинив їй так, як сказав був.
2Сара зачала і вродила Авраамові сина, в його старості, того часу, коли Господь призначив йому.
3І назвав Авраам сина, що народився в нього, а якого вродила Сара, Ісааком.
4Авраам обрізав Ісаака, свого сина, восьмого дня, як велів йому Бог.
5Було ж Авраамові сто років, коли народився в нього син Ісаак.
6А Сара сказала: Сміх учинив мені Господь: кожний, хто почує, буде з мене сміятися.
7Та й додала: Хто був би сказав Авраамові, що Сара грудьми годуватиме дітей? Бо я в його старості породила йому сина.
8Підросло ж хлоп’ятко, й відлучили його. Та й зробив Авраам великий бенкет того ж дня, коли відлучено Ісаака.
9Але Сара побачила, що син Агарі єгиптянки, якого ця була вродила Авраамові, насміхається з Ісаака;
10тому вона сказала до Авраама: Прожени геть оцю рабиню та її сина; не буде бо спадкоємцем син тієї рабині з моїм сином Ісааком.
11 Вельми прикро було Авраамові те слово щодо його сина,
12 але Бог сказав до Авраама: Не вболівай за хлопчину та за твою рабиню. В усьому, що тобі скаже Сара, вволи її волю, бо за Ісааком назоветься твоє потомство.
13Та й із сина рабині я теж виведу народ, бо й він твоя дитина.
14Встав Авраам раненько, взяв хліба та бурдюк води й дав Агарі; і вклавши їй на плечі дитину, відпустив її. Пішла вона, та й почала блукати в пустарях Версавії.
15Як же не стало в бурдюці води, кинула хлоп’я під корчем,
16сама ж пішла та й сіла від нього завдальшки на стріл з лука, мовила бо сама до себе: Не можу дивитися на смерть дитини! І сиділа навпроти та й плакала вголос.
17Почув Бог крик хлопчини, і ангел Божий кликнув до Агарі з неба та й сказав до неї: Що тобі, Агаре? Не бійся, бо почув Бог крик хлопчини там, де він лежить.
18Устань, візьми хлопця та гляди його добре, бо я виведу з нього великий народ.
19Тоді відкрив Бог їй очі, й вона побачила криницю з водою; вона пішла й набрала повний бурдюк води і дала пити хлопцеві.
20І був Бог із хлопчиною, і виріс він та й оселився в пустарях; і став він стрільцем-лучником,
21Оселився він у Паран-пустарях, а мати його взяла для нього жінку з єгипетського краю.
22І приключилося, що того часу сказали Авімелех і Фіхол, начальник його війська, до Авраама таке: Бог з тобою в усьому, що ти дієш.
23Клянись мені тепер ось тут Богом, що не зрадиш мене, ні дітей моїх, ні внуків моїх, та що будеш доброзичливим до мене й до краю, в якому перебуваєш, як я був до тебе.
24Авраам же відповів: Я клянусь.
25Однак Авраам докоряв Авімелехові за криницю води, яку захопили слуги Авімелехові.
26На те Авімелех відповів: Не знаю, хто це вчинив. Ні ти сам про це не звістив мені, ані я такого не чував, аж оце сьогодні.
27Тоді Авраам узяв овець та худоби й дав Авімелехові, і заключили вони обидва союз.
28Авраам поставив окремо сім ягниць з отари.
29Авімелех же спитав Авраама: Що це за сім отих ягниць, яких ти поставив окремо.
30А той відповів: Ти візьмеш тих сім ягниць з моєї руки, щоб вони були мені свідоцтвом, що це я викопав цю криницю.
31Тому й названо те місце Беер-Шева (Версавія), бо там клялись вони обидва.
32Отак заключили вони союз у Версавії. Тоді підвелись Авімелех і Фіхол, начальник його війська, і повернулися вони в край філістимлян.
33Авраам же посадив тамариск (дерево) у Версавії і закликав там ім’я Господа, Бога вічного.
34У краї філістимлян перебував Авраам довго.

22. Випробування у вірі 1-8; готовість на її жертву 9-10; заступна жертва 11-14; обіцянка благословення 15-19; родовід Нахора 20-24

1Після того Бог випробував Авраама. Отож сказав до нього: Аврааме! Той же відповів: Я тут!
2Бог сказав: Візьми сина твого, твого єдиного, якого любиш, Ісаака, і піди в Морія-край та й принеси його там у всепалення на одній з гір, що її я тобі вкажу.
3Встав Авраам рано-вранці, осідлав свого осла, взяв із собою двох слуг та Ісаака, сина свого, наколов дров на всепалення і пішов на місце, що призначив йому Бог.
4На третій день підвів Авраам свої очі й, побачивши здалека те місце,
5сказав своїм слугам: Побудьте тут з ослом, а я з хлоп’ям підемо аж он туди та, поклонившись Богові, повернемося до вас.
6Тож узяв Авраам дрова всепалення та й поклав на Ісаака, сина свого; сам же взяв у руки вогонь і ніж, і пішли вони обидва вкупі.
7Тоді Ісаак заговорив до Авраама, батька свого, кажучи: Батьку! – А той: Що тобі, сину? Ось, каже він, вогонь і дрова; а де ягня на всепалення?
8Авраам же: Бог подбає собі ягня на всепалення, сину. І йшли вони обидва разом.
9Як же прийшли на місце, про яке сказав йому Бог, то спорудив Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши Ісаака, сина свого, поклав його на жертовник, зверху на дровах.
10Тоді простягнув Авраам свою руку й узяв ножа, щоб принести в жертву сина свого.
11Та ангел Господній кликнув до нього з неба і сказав: Аврааме, Аврааме! Той відповів: Я тут!
12І сказав (Бог): Не простягай руки твоєї на хлопця, не чини йому нічого! Тепер бо знаю, що ти боїшся Бога, що ти не пощадив свого сина, свого єдиного, для мене.
13Коли Авраам підвів очі свої й дивиться – аж ось позаду (нього) баран, заплутаний у кущах рогами. Пішов Авраам, узяв того барана і приніс його у всепалення замість свого сина.
14І назвав Авраам те місце Господь явився, як то й посьогодні кажуть: На горі, де Господь явився.
15Ангел же Господній кликнув до Авраама вдруге з неба;
16і сказав: Клянуся мною самим – слово Господнє: за те, що ти вчинив це і не пощадив сина твого, твого єдиного,
17я поблагословлю тебе вельми й дуже розмножу твоє потомство, як зорі на небі і як пісок, що на березі моря. Твої потомки займуть міста своїх ворогів.
18У твоєму потомстві благословляться всі народи землі, тому що ти послухав мого голосу.
19Тоді Авраам повернувся до своїх слуг, і вони підвелись та й пішли разом до Версавії. І там у Версавії Авраам оселився.
20І сталося, що після того сповіщено Авраама так: Он і Мілка, вона теж породила синів Нахорові, твоєму братові:
21Уца, його первородного, і Буза, його брата, Кемуела, батька Араму;
22Кеседа, Хазо, Пілдаша, Їдлафа та Бетуела.
23Бетуел же мав Ревеку. Вісім оцих синів вродила Мілка Нахорові, Авраамовому братові.
24А його наложниця, на ім’я Реума, теж породила – Теваха, Гахама, Тахаша й Мааху.

23. Смерть Сари 1-6; купівля місця на гріб 7-16; похорон Сари 17-20

1Було ж віку Сари сто двадцять сім років.
2І вмерла Сара в Кіріят-Арбі, себто в Хевроні, в Ханаан-краю. Тож Авраам увійшов справляти жалобу по Сарі та плакати по ній.
3Потім Авраам устав від мертвої своєї і промовив до синів Хета, кажучи:
4Чужинець я і приходень у вас. Дайте мені серед вас посілість на гріб, щоб я міг поховати з очей моїх мою мертву.
5Сини ж Хета відповіли Авраамові, кажучи йому:
6Послухай нас, добродію! Ти могутній князь серед нас. У найліпшім з наших гробів поховай твою мертву. Ніхто з нас не відмовить тобі свого гробу, щоб ти міг поховати свою небіжку.
7Підвівся Авраам і, вклонившись людям цього краю, синам Хета,
8сказав до них таке: Якщо така ваша воля, щоб я поховав з-посеред себе мого мерця, то послухайте мене й упросіть за мене в Ефрона, Цохарового сина,
9щоб він відступив мені печеру Махпелу, що належить йому, а яка є на краю його поля. За повну ціну нехай він мені відступить її серед вас у власність на гріб.
10Ефрон же сидів серед синів Хета. Тож відповів Ефрон хеттит Авраамові так, що сини Хета чули; всі ті, що входили через ворота його міста:
11Ні, добродію! Послухай (радше) мене. Я даю тобі це поле ще й печеру, що на ньому, теж даю тобі. На очах синів мого народу даю її тобі. Поховай твого мерця.
12Тут Авраам вклонився перед людьми того краю,
13і промовив до Ефрона так, що чули люди цього краю, кажучи: Та коли б ти послухав радше мене! Я дам тобі гроші за це поле, візьми їх від мене й нехай я поховаю там свого мерця.
14Ефрон же відповів Авраамові кажучи:
15Добродію, послухай мене! Землі (тут) на чотириста шеклів срібла; та що воно між мною і тобою? Поховай мерця твого!
16Послухав Авраам Ефрона й відважив він Ефронові срібло, як проговорився він в присутності синів Хета – чотириста шеклів срібла, – що було в обігу в купців.
17Отак поле Ефрона, що в Махігелі, проти Мамре, поле з печерою на ньому й зо всіма деревами, які на полі та на всіх межах навкруги,
18перейшло у власність Авраама на очах синів Хета; всіх, що входили через ворота його міста.
19Після того ж Авраам поховав Сару, свою жінку, в печері на полі Махпела, проти Мамре, тобто Хеврону, в Ханаан-краю.
20Так ото дісталось Авраамові від синів Хета у власність на гробницю поле з печерою, що на ньому.

24. Заприсяження свата для Ісаака 1-21; Ревека запрошує 22-27; гостина та сватання судженої 28-49; згода на це та прощання 50-60; поворот і весілля 61-67

1Постарівся віком Авраам, і Господь благословив Авраама в усьому.
2Тоді Авраам сказав своєму слузі, найстаршому в його господі, що правив усім його маєтком: Поклади лишень руку під моє стегно.
3Я заклинаю тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що не візьмеш ти моєму синові жінку з дочок ханаанян, серед яких я перебуваю,
4а підеш у мій край, до рідні моєї, і візьмеш жінку синові моєму Ісаакові.
5Слуга ж мовив до нього: А якщо жінка не захоче йти за мною в край цей, чи маю відвести твого сина назад у край, звідки ти вийшов?
6Тоді Авраам відповів йому: Гляди, щоб ти не відводив туди мого сина!
7Господь, Бог неба, який вивів мене з дому мого батька та з мого рідного краю, і який говорив до мене та клявсь мені словами: Потомству твоєму дам я цю землю, – він пошле свого ангела перед тобою і візьмеш звідтіля жінку моєму синові.
8А як жінка не захоче йти з тобою, то ти будеш вільний від тієї клятви, що нею мені поклявся. Тільки сина мого туди не повертай!
9І поклав слуга руку свою під стегно Авраама, свого пана, і поклявся йому в тому ділі.
10По тому взяв слуга десять верблюдів з-поміж верблюдів свого пана й вирушив у дорогу; з найліпшим, що лиш було в його пана знявсь він і рушив у дорогу в Арам Нагараїм, у місто Нахора.
11І поставив він верблюдів поза містом біля криниці надвечір, коли жінки виходять брати воду,
12та й мовив: Господи Боже мого пана Авраама! Пощасти мені сьогодні, молю, і вчини милость моєму панові Авраамові.
13Ось я стою коло джерела води; дочки горожан виходять брати воду.
14Нехай дівчина, якій я скажу: Нахили, з ласки, твій жбан, щоб я напився, а вона скаже: Пий! Я ще й верблюдів твоїх понапуваю, – буде та, що її ти призначив слузі твоєму Ісаакові, і я по тому знатиму, що ти вчинив милость із моїм паном.
15Тож і сталося, що він ще й не скінчив говорити, як ось виходить із жбаном на своїх плечах Ревека, що народилась у Бетуела, сина Мілки, жінки Нахора, Авраамового брата.
16Була то дівчина прегарна з виду, незаймана, ні мужа ще не знала. Тож зійшла вона до джерела і, набравши повний жбан води, вийшла нагору.
17Слуга побіг їй назустріч та й мовив: Дай мені, з ласки своєї, трохи напитися з твого жбану!
18А вона: Пий, добродію! І спустила хутенько жбан на свою руку й дала йому напитися.
19Як же скінчила його напувати, каже: Я ще і твоїм верблюдам начерпаю, поки не нап’ються.
20І скоро випорожнила свій жбан у пійло, побігла знову до криниці, щоб набрати води, і налляла всім його верблюдам.
21А чоловік придивлявся до неї мовчки, цікавий знати, чи пощастить йому Господь у дорозі, чи ні.
22Коли ж верблюди перестали пити, взяв чоловік золоту каблучку, вагою пів шекля, та дві запинки їй на руки, вагою десять шеклів золота,
23і спитав: Чия ти дочка? Скажи мені, будь ласка, чи є в домі твого батька місце для нас переночувати?
24Вона ж йому відповіла: Я дочка Бетуела, сина Мілки, якого вона Нахарові вродила.
25Далі сказала йому: Є в нас доволі й соломи й паші, та й місця переночувати.
26Тут чоловік схилив голову й, поклонившись Господеві,
27мовив: Благословен Господь Бог пана мого Авраама, що не відмовив милости своєї і вірности своєї моєму панові! Мене ж Господь привів до дому братів мого пана.
28Побігла дівчина й оповіла в хаті матері своєї, що сталося.
29Був же в Ревеки брат, на ім’я Лаван. Метнувся Лаван до чоловіка надвір, до джерела.
30Як тільки він побачив каблучку й запинки на руках у своєї сестри та як почув слова Ревеки, сестри своєї, мовляв, ось так говорив чоловік до мене, то прийшов він до чоловіка, який стояв ще при джерелі коло верблюдів,
31і мовив: Увійди, благословенний Господом! Чого стоїш надворі? Я ж напоготовив господу й місце для верблюдів.
32Увійшов цей чоловік у господу, а він (Лаван) порозвантажував верблюдів, дав соломи й корму верблюдам, та й води помити ноги його й людей, що були з ним.
33По тому поставив перед ним їжу. але той сказав: Не їстиму, поки не оповім своєї справи. Лаван же відрік: Говори.
34Він і заговорив: Я слуга Авраама.
35Господь поблагословив вельми мого пана й він зробився великим; Господь дав йому овець і худоби, срібла й золота, рабів і рабинь, верблюдів та ослів.
36Та й Сара, жінка мого пана, як була вже старенька, вродила сина моєму панові, й цей дав йому все, що було його.
37І заприсягнув мене мій пан, кажучи так: Не візьмеш жінки синові моєму з дочок ханаанян, що в їхнім краю я проживаю,
38а тільки підеш у господу батька мого й до роду мого та й візьмеш жінку моєму синові.
39Тоді сказав я до свого пана: А може та жінка не піде за мною?
40Та він мені відповів: Господь, перед яким я ходжу, пошле ангела свого з тобою і пощастить твоїй дорозі; і ти візьмеш жінку синові моєму з мого роду й з господи батька мого.
41Тоді ти будеш вільний від присяги мені, коли підеш до мого роду; і коли вони тобі її не дадуть – тоді ти будеш вільний від присяги мені.
42От і прибув я нині до джерела й мовив: Господи Боже мого пана Авраама! Покажи, благаю, чи доброзичиш ти мені в дорозі, що її оце верстаю.
43Ось я стою коло джерела води: нехай та дівчина, що вийде брати воду, і якій я скажу: Дай мені, будь ласка, трохи води напитися з твого жбану,
44а вона до мене скаже: І ти пий, і ще твоїм верблюдам начерпаю – нехай вона буде та жінка, що її Господь призначив для сина мого пана.
45Ще не скінчив я й говорити сам до себе, аж ось виходить Ревека з своїм жбаном на плечі; спустилась до джерела й набрала води, а я тут до неї і кажу: Дай мені, будь ласка, напитися!
46Зняла вона хутенько свій жбан з-над себе й каже: Пий, я і твоїх верблюдів теж понапуваю. Тож напивсь я, а вона понапувала й верблюдів.
47Тоді я її спитав: Чия ти дочка? Вона ж відповіла: Дочка я Бетуела, сина Нахора, якого вродила йому Мілка. Тоді я наклав їй на ніс каблучку й запинки на її руки,
48та й схилив я голову і, поклонившись лицем Господеві до землі, благословив Господа Бога мого пана Авраама, що привів мене певною дорогою взяти дочку брата мого пана для його сина.
49А тепер, коли ви хочете зробити моєму панові честь і шану, повідайте мені, а коли ні, то дайте знати, щоб звернув або праворуч, або ліворуч.
50Лаван же й Бетуел у відповідь сказали: Від Господа пішло це діло. Не можемо тобі нічого сказати.
51Оце Ревека перед тобою. Візьми (її) і йди, і нехай вона буде жінкою синові твого пана, як це присудив Господь.
52Коли слуга Авраама почув ці слова, поклонився аж до землі Господеві,
53і вийняв слуга золоті та срібні речі й одежу й дав Ревеці; а братові й матері її дав коштовні подарунки.
54І їли вони й пили, він і ті люди, що були з ним, та й переночувавши, встали вранці; тож він каже: Пустіте мене до мого пана.
55Однак її брати й мати сказали: Нехай побуде з нами дівчина ще кілька днів, з десять, а потім піде.
56Він же відповів їм: Не баріть мене. Пощастив Господь моїй дорозі, тож і ви пустіте мене, нехай піду до свого пана.
57Вони ж сказали: Прикличмо дівчину й її саму спитаймо.
58Тож прикликали Ревеку й кажуть до неї: Чи підеш ти з цим чоловіком? А вона відповіла: Піду!
59І відпустили Ревеку, сестру свою з її нянькою, та й Авраамового слугу з його людьми.
60При тому поблагословили вони Ревеку і промовили: Ой ти, сестрице наша, стань тьмою тисяч: Нехай твоє потомство займе ворота своїх ворогів!
61І вибралася Ревека зо слугинями своїми, і сівши на верблюдів, поїхали вони за чоловіком; отак узяв слуга Ревеку й пустився в дорогу.
62А Ісаак прийшов був тоді з дороги до криниці Лахаї-Рої, бо він жив у краї Негев.
63Раз вийшов Ісаак підвечір пройтися в полі. Підвів свої очі й бачить – ось ідуть верблюди.
64Ревека також підняла очі й, побачивши Ісаака, зійшла з верблюда,
65та й каже до слуги: Хто то цей чоловік, що йде полем нам назустріч? Слуга ж відрік: То мій пан. Тоді вона взяла намітку та й накрилась.
66І розповів слуга Ісаакові все, що вчинив був.
67Тоді ввів її Ісаак у шатро Сари, своєї матері, і взяв він Ревеку та й стала вона йому за жінку. Він же полюбив її, і було це для нього розрадою після смерти матері своєї.

25. Сини Кетури 1-6; смерть та похорон Авраама 7-11; родовід Ізмаїла 12-18; історія Ісаакової родини 19-26; первородство продано 27-34

1Узяв Авраам знову жінку, на ім’я Кетура.
2Вона вродила йому Зімрана, Йокшана, Медана, Мідіяна, Ішбака та Шуаха.
3Йокшан породив Шеву й Дедана. Сини ж Дедана були: Ашшурії, Летушії та Левмінії.
4А сини Мідіянові: Ефа, Ефер, Ханох, Авіда й Елдаа. Ці всі – діти Кетури.
5Авраам дав усе Ісаакові.
6Синам же наложниць, які були в Авраама, дав Авраам дарунки й відіслав їх від Ісаака, сина свого, поки ще жив на сході, в східній країні.
7Ось літа віку Авраама, що прожив він – 175 років.
8І переставився, помер Авраам у старості щасливій, підтоптаним, поживши досхочу, і приєднався до свого роду.
9Його поховали його сини, Ісаак і Ізмаїл у печері Махпела, на полі Ефрона, сина Цохара хеттита, проти Мамре,
10на полі, що його купив був Авраам у синів Хета. Там поховали Авраама й Сару, його жінку.
11І було – по смерті Авраама благословив Бог Ісаака, його сина. Ісаак оселився біля криниці Лахаї-Рої.
12А ось історія роду Ізмаїла, Авраамового сина, якого вродила Авраамові Агар єгиптянка, слугиня Сари.
13Імена ж синів Ізмаїла за їхніми назвами, за їхніми родами такі: первородний Ізмаїла Невайот; далі – Кедар, Адбеель і Мівсам,
14Мішма, Дума, Масса,
15Хадад, Тема, Єтур, Нафіш та Кедма.
16Оці то є сини Ізмаїла й такі їхні імена за їхніми селами, та за їхніми таборами: дванадцять князів відповідно до їх племен.
17Ось літа віку Ізмаїла – 137 років. І зжив зо світу та й помер і приєднався до свого роду.
18Вони ж оселилися від Хавіли до Шуру, на схід від Єгипту, як іти в Ашшур. На схід від усіх своїх братів осівся.
19А це історія Ісаака, Авраамового сина. Авраам породив Іссака.
20Було ж Ісаакові сорок років, як він узяв собі за жінку Ревеку, дочку Бетуела арамія, з Паддан-Араму, сестру Лавана арамія.
21І молив Ісаак Господа за свою жінку, бо була неплідна, і Господь вислухав його молитву й зачала Ревека, його жінка.
22І билися дитятка одне об одне в її лоні. А вона сказала: Коли так, навіщо мені жити? і пішла спитати Господа.
23Господь же сказав їй: Два народи в твоїм лоні, два народи розділяться з твого лона. Один буде від другого сильніший. Старший буде молодшому служити.
24Коли ж настав їй час родити, аж ось близнята в її лоні.
25З’явився перший, рудий, наче кожух, косматий, і його названо Ісав.
26А потім вийшов його брат; рука його держала за пяту Ісава, і дали йому ім’я Яків. Було ж Ісаакові 60 років, як вона породила.
27Коли ж хлопці повиростали, Ісав став спритним ловцем, степовиком, а Яків був тихий, жив у наметах.
28Ісаак любив Ісава, бо дичина була йому до смаку, Ревека ж Якова любила.
29Раз Яків зварив юшки, а прийшов Ісав з поля, виснажений.
30Ісав сказав до Якова: Дай но та вихилю оту червону юшку, ось цю червону, бо я знемігся. Тому й названо його Едом.
31А Яків відповів: Продай мені найперше твоє первородство.
32Ісав сказав: Я ось вмираю! Навіщо воно мені оте первородство?
33І сказав Яків: Клянися мені перше. Поклявся той і продав Якову своє первородство.
34Тоді Яків дав йому хліба й юшки з сочевиці. З’їв той і напився, а потім устав і пішов геть. Так то Ісав зневажив первородство.

Продовження

 Наступна книга (“Вихід”)