Книга Суддів

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21

1. Політичне становище Ізраїля по смерті Ісуса Навина: на півдні 1-21; в осередніх землях 22-29; на півночі 30-36

1По смерті Ісуса сини Ізраїля спитали в Господа: “Хто з нас має виступати першим проти ханаанян, щоб воювати з ними?”
2І сказав Господь: “Юда нехай виступає. Ось я віддаю край йому в руки.”
3Юда й сказав своєму братові Симеонові: “Йди зо мною в мою частку, й будемо воювати з ханаанянами; а потім піду й я з тобою в твою частку.” І пішов Симеон разом з ним.
4Виступив Юда, і віддав Господь ханаанян та перізіїв йому на поталу, і розбили вони з них під Безеком десять тисяч чоловік.
5Біля Безеку зіткнулись вони з Адонівезеком, вдарили на нього й розбили ханаанян та перізіїв.
6Адонівезек утік, та вони кинулися за ним, схопили його й повтинали йому на руках і на ногах великі пальці.
7Сказав тоді Адонівезек: “Сімдесят царів з повідтинаними пальцями на руках і ногах збирали кришки під столом у мене. Як я вчинив, так Господь відплатив мені!” І привели вони його в Єрусалим, де він і вмер.
8І вдарили сини Юди на Єрусалим, опанували його, винищили лезом меча, а місто спалили.
9Потім сини Юди спустились, щоб воювати з ханаанянами, що жили в горах, на півдні, та по узгір’ях.
10Далі виступив Юда проти ханаанян, що жили в Хевроні, – Хеврон же звавсь раніше Кіріят-Арба, – і розбили Шешая, Ахімана й Талмая.
11А звідтіля пішов на мешканців Девіру, що звався колись Кіріят-Сефер.
12І обіцяв тоді Калев: “Хто нападе на Кіріят-Сефер і візьме його, за того віддам дочку мою Ахсу.”
13І взяв його Отнієл, син Кеназа, меншого Калевового брата, і віддав він за нього дочку свою Ахсу.
14А коли вона прибула, він підмовив її просити в батька поле; і як зіскочила з осла, Калев спитав її; “Що тобі?”
15А та до нього: “Дай мені, – каже, – благословення: дав бо єси мені суху землю, дай мені і джерела вод! І дав він їй горішні й долішні джерела.
16Сини кенія Ховава, Мойсеєвого тестя, з Пальмового міста, повиходили разом із синами Юди в пустиню Юди, що на південь від Араду; пішли вони й оселились з амалекитянами.
17Згодом двигнувся Юда з братом Симеоном, і розбили вони ханаанян, що жили в Цефаті, і цілком знищили його, тим і прозвано те місто Хорма.
18Далі завоював Юда Газу з її околицею, Аскалон з околицею й Екрон з околицею.
19Господь був з Юдою, так що він посів гори. Подолян же не здолав прогнати, бо в них були залізні колісниці.
20І дали вони Калевові Хеврон, як заповідав Мойсей, і повиганяв він звідтіль трьох синів Анака.
21Євусіїв же, мешканців Єрусалиму, не повиганяли сини Веніямина, так що живуть євусії в Єрусалимі з синами Веніямина по цей день.
22Дім Йосифа виступив і собі проти Бетела, і Господь був з ними;
23бо як вони розглядали Бетел, що звався перше Луз,
24побачили розглядачі чоловіка, що виходив з міста, і сказали йому “Покажи нам, де можна вломитись у місто, й ми тебе помилуємо.”
25І він показав їм вхід до міста, й вони побили його вістрям меча, чоловіка ж того й усю родину відпустили.
26Пішов той чоловік у хеттитську землю, збудував місто й назвав його Луз. Так зветься воно й по цей день.
27Манассія не прогнав мешканців Бетшеану з його присілками, ані мешканців Танаху з його присілками, ані мешканців Дору з його присілками, ані мешканців Ївлеаму з його присілками, ані мешканців Мегіддо з його присілками. І зостались ханааняни вперто жити в цій країні.
28Як же Ізраїль вбився в потугу, зробив він їх рабами, повиганяти ж їх – не повиганяв він.
29Та й Ефраїм теж не повиганяв ханаанян, що жили в Гезері, так і зостались ханааняни жити в Гезері.
30Завулон не повиганяв мешканців Кітрону і Нагалолу. Так і жили ханааняни поміж ними, але були їхніми рабами.
31Ашер не повиганяв мешканців Акко й мешканців Сидону, Хелеву, Ахзіву, Хелви, Афеку і Рехову,
32і жили ашерії серед ханаанян, мешканців краю, бо вони їх не повиганяли.
33Нафталі не повиганяв мешканців Бетшемешу і Бет-Анату, і жив серед ханаанян, що перебували в цій країні, але мешканці Бетшемешу і Бет-Анату стали їхніми рабами.
34Аморії ж відкинули даніїв у гори й не давали їм спускатись у долину.
35І жили аморії й далі в Гархересі, в Аялоні й у Шаалвімі. Як же почав дім Йосифа брати над ними гору, вони стали їхніми кріпаками.
36Границя ж аморіїв ішла від узвозу Акраббім і від Селі далі вгору.

2. Поява ангела в Бохімі 1-5; невірність Ізраїля 6-15; Бог посилає суддів 16-19; кара за відступство 20-23

1Зійшов ангел Господній з Гілгалу в Бохім і сказав: “Вивів я вас із Єгипту й привів у землю, про яку заприсяг був вашим батькам і обітував: я сказав був: Не зламаю мого союзу з вами повіки.
2Ви бо не сміли укладати союзу з мешканцями цього краю, але повинні були руйнувати їхні жертовники. Та, проте, ви голосу мого не послухалися. Що ви вчинили?
3Тож і кажу: не проганятиму я їх перед вами, і вони будуть для вас ворогами, а їхні боги для вас сільцем.”
4Як же промовив ангел Господній ці слова до синів Ізраїля, заходився народ плакати уголос.
5Тому й названо те місто – Бохім. Й жертвували вони там Господеві.
6Як же відпустив Ісус народ, пішли сини Ізраїля кожний до свого спадкоємства, щоб посісти свою землю,
7і служив народ Господеві увесь час за Ісуса, і ввесь час за старших, які попереживали віком Ісуса й які бачили всі великі дії Господні, які він учинив Ізраїлеві.
8І вмер Ісус Навин, слуга Господній, на сто десятім році віку.
9І поховали його в межах його наділу в Тімнат-Хересі, на Ефраїм-горі, на півночі від Гааш-гори.
10Та й увесь той рід відійшов також до батьків своїх, а після них прийшов рід інший, що не знав Господа та діл його, що він вчинив для Ізраїля.
11Тож і почали сини Ізраїля чинити, що Господеві було не довподоби, й служити Ваалові.
12Покинули вони Господа, Бога батьків їхніх, що вивів їх з Єгипту, й стали ходити за іншими богами, богами народів, що жили навкруги них, і стали покланятися їм та тим гнівити Господа.
13Покинули вони Господа й почали служити Ваалові та Астарті.
14Тому й запалав гнів Господній на Ізраїля, і віддав він їх у руки грабіжникам, що грабували їх, і віддав їх у руки ворогам їхнім навкруги, так що вони не здолали більше устоятись перед своїми ворогами.
15Куди вони не виступали, рука Господня була проти них, їм на нещастя, як Господь був сказав і як Господь був присягавсь їм. І стало їм вельми скрутно.
16І настановив тоді Господь суддів, що рятували їх з рук їхніх грабіжників.
17Тільки ж бо вони й суддів своїх не слухали, а блудували за чужими богами й поклонялися їм. Притьмом звернули з дороги, що нею ходили батьки їхні, слухаючи заповідей Господніх, – не так вони чинили.
18Коли Господь настановляв їм суддів, то Господь був із суддею і рятував їх з рук ворогів їхніх, покіль жив на світі суддя, бо милосердився Господь над їхніми стогонами, що завдавали їм напасники та гнобителі їхні.
19Як же вмирав суддя, то вони знову витворяли ще гірше, ніж батьки їхні, ходивши слідами за іншими богами, щоб їм служити та й їм покланятися. Нічого не позбулися з їхніх поганих вчинків, ані з їхньої упертої поведінки.
20Тому й запалав гнів Господній на Ізраїля, й він мовив: “Що цей люд нарушив мій союз, який я постановив був з їхніми батьками, і голосу мого не послухався,
21то й я не проганятиму більше ні одного з тих народів, що зоставив (на місці) Ісус, коли вмирав, –
22щоб випробувати ними Ізраїля, чи буде він пильнувати путь Господню та ходити нею, як пильнували їх батьки, чи ні.”
23Ось чому Господь зоставив ті народи, не знищив їх відразу й не віддав їх Ісусові у руки.

3. Народи, що залишились 1-6; судді: Отнієл 7-11; Егуд 12-30; Шамгар 31

1Ось ті народи, що Господь зоставив, щоб випробувати ними Ізраїля, тобто всіх тих, що не знали ніяких воєн за Ханаан,
2та щоб навчались воювати покоління синів Ізраїля, які перше війни не знали:
3п’ять князів філістимлянських, усі ханааняни, сидонії і хіввії, що жили на Ливан-горі, від Ваал-Хермон-гори до входу в Хамат.
4Зостались вони на те, щоб випробовувати ними Ізраїля, щоб довідатись, чи слухатимуться заповідей Господніх, які заповідав був батькам їхнім через Мойсея.
5Тому й жили сини Ізраїля серед ханаанян, хеттитів, аморіїв, перізіїв, хіввіїв та євусіїв.
6Брали за себе їхніх дочок і віддавали своїх дочок за їхніх синів, і їхнім богам служили.
7Сини Ізраїля вчинили, що Господеві було не довподоби, й забули Господа, Бога свого, й служили Ваалові та Астарті.
8От і запалав гнів Господній на Ізраїля, й він віддав їх у руки Кушан-Рішатаїмові, цареві Арам-Нагараїму, і сини Ізраїля служили Кушан-Рішатаїмові вісім років.
9Коли ж сини Ізраїля закликали до Господа, Господь дав їм спасителя, Отнієла, сина Кеназа, сина меншого брата Калевового, і він врятував їх.
10Зійшов на нього дух Господній, і він правив Ізраїлем; він вийшов у похід, і віддав Господь йому в руки Кушан-Рішатаїма, царя арамського, і він запанував над Кушан-Рішатаїмом.
11І край зазнав сорок років спокою. І вмер Отнієл, син Кеназа.
12Після того ж сини Ізраїля знову вчинили те, що було не довподоби Господеві. Тоді Господь дав перевагу Еглонові, цареві моавському, над Ізраїлем, бо вони витворяли зло перед Господом.
13Зібрав Еглон до себе аммоніїв та амалекитян, вирушив у похід і побив Ізраїля, та й зайняв Пальмове місто.
14І служили ізраїльтяни Еглонові, моавському цареві, вісімдесять років.
15Закликали тоді. сини Ізраїля до Господа, й Господь дав їм спасителя, Егуда, сина Гери, веніяминянина, лівака. Через нього то послали сини Ізраїля данину Еглонові, моавському цареві.
16Зробив собі Егуд меча з двома лезами, лікоть завдовжки, і підперезав його собі під одежею, на правому боці.
17От і приніс він Еглонові, моавському цареві, данину. Еглон був же вельми гладкий.
18Віддавши данину, він відослав людей, що її принесли,
19а сам повернувсь назад від каменоломів, що біля Гілгалу, та й каже: “Є в мене до тебе, царю, таємне слово.” Той повелів: “Цитьте!” І вийшли всі від нього, що стояли коло нього.
20І як наблизився Егуд до нього, він сидів у прохолодній горниці, що була для нього одного. Егуд і каже: “Маю Боже слово до тебе.” Той підвівсь із свого крісла.
21Тоді Егуд, простягнувши ліву руку, вхопив меча по правім боці в себе, та й всадив йому в живіт
22так, що за лезом ввійшло й держало, і жир зімкнувся вколо леза, тож він не витяг меча з його живота.
23Вийшов тоді Егуд у сіни, зачинив двері горниці й засунув засувом за собою.
24Як же він вийшов, прийшли царські слуги й дивляться – аж ось двері горниці засунено, та й кажуть: “Певне він залагоджує свою потребу в кутку прохолодної кімнати.”
25Ждали вони, ждали, аж ніяково їм стало. А він усе не відчиняв дверей горниці. Тоді взяли ключа, відомкнули, – аж пан їхній лежить мертвий.
26Поки ж вони збентежені метушились, Егуд утік, і пройшовши повз каменоломи, врятувався в Сеїрі.
27Прибувши ж сюди, засурмив на Ефраїм-горах, і спустились сини Ізраїля з ним із гір, а він поперед них.
28І промовив він до них: “Ходіть за мною, бо Господь дав ваших ворогів моавитян вам у руки!” І пішли вони за ним та й зайняли у Моава йорданські броди й не пускали нікого перейти.
29Побили вони коло десять тисяч моавитян, що були всі сильні, всі здорові люди; ніхто з них не втік.
30Мусіли тоді моавитяни скоритись під руку Ізраїля, і був мир у краю вісімдесят років.
31Після нього настав був Шамгар, син Аната: цей побив рожном шістсот філістимлян. Він також спас Ізраїля.

4. Девора та Варак 1-11; битва під Тавором 12-24

1Але сини Ізраїля вчинили знову те, що було не довподоби Господеві, коли Егуд помер.
2Господь віддав їх у руки Явінові, ханаанському цареві, що царював у Хацорі. Начальником же його війська був Сісера, що жив у Харошет-Гоїмі.
3Заквилили тоді ізраїльтяни до Господа, бо в Явіна було 900 залізних Колісниць, і він сильно гнітив синів Ізраїля вже дванадцять років.
4А під той час Девора, пророчиця, жінка Лаппідота, була в Ізраїлі суддею.
5Сиділа вона собі звичайно під Девора-пальмою, між Рамою й Бетелом, у Ефраїм-горах, і сини Ізраїля приходили судитись до неї.
6Послала вона до Варака, сина Авіноама, з Кадету в Нафталі, й промовила до нього: “Господь, Бог Ізраїля, велить ось що: лаштуйсь у дорогу, виступай на Тавор-гору, взявши з собою десять тисяч чоловік із нафталіїв та завулонян.
7Я ж заманю до тебе, до Кішон-потоку, Сісеру, начальника війська Явіна, разом з його колісницями й з його військом, і віддам його тобі в руки.”
8А Варак відказав їй: “Коли підеш зо мною, то я піду, коли ж не підеш зо мною – не піду.”
9Вона ж до нього: “Піти з тобою я піду, тільки ж слава у поході, в який ти вибираєшся, не припаде тобі, бо Господь жінці видасть Сісеру в руки.” І зібралася Девора й пішла з Вараком до Кадешу.
10Скликав тоді Варак Завулона і Нафталі в Кадеш: десять тисяч чоловік пішло за ним слідом, і Девора пішла з ними.
11Хевер же, кеній, відділився був від кеніїв, потомків Ховава, тестя Мойсея, і розіп’яв свій намет біля Бецааннім-дуба, що під Кадешем.
12Як же Сісері оповіли, що Варак, син Авіноама, пішов на Тавор-гору,
13зібрав Сісера всі свої колісниці – дев’ятсот залізних колісниць – і ввесь військовий люд, що мав при собі, від Харошет-Гоїму до Кішон-потоку.
14І мовила Девора до Варака: “Готуйсь, бо це той день. Коли Господь дасть тобі Сісеру в руки! Хіба Господь не йде поперед тебе?” От і спустивсь Варак з Тавор-гори, і десять тисяч чоловік з ним
15Господь навів страх на Сісеру й на всі його колісниці, й на ввесь його табір, перед Вараком, так що Сісера зіскочив з колісниці й утік пішки.
16Варак же кинувсь навздогінці за колісницями й за військом аж до Харошет-Гоїму, і все військо Сісери полягло від леза меча, ані одного не зосталось.
17Сісера ж прибіг пішки до намету Яели, жінки Хевера, кенія, бо між Явіном, царем хацорським, і домом Хевера, кенія, панував мир.
18Вийшла ото Яела назустріч Сісері та й каже йому: “Заверни, мій пане, заверни до мене, не бійся!” І зайшов він до неї в намет, і вона прикрила його килимом.
19І каже він до неї: “Дай мені, будь-ласка, трохи води напитись, бо пече мене спрага!” Вона й відчинила бурдюк з молоком, дала йому напитись і прикрила його.
20Він же каже до неї: “Стань при вході в намет, і коли прийде хтось і питатиме тебе й казатиме: Чи нема кого тут? – то скажи: Ні!”
21Тоді Яела, жінка Хевера, вхопила наметового кілка, взяла у руки молот, підступила стиха до нього та й загнала кілка йому в скроню так, що кілок пройшов у землю, бо Сісера заснув був глибоко від утоми. Так помер він.
22Аж ось з’явився й Варак, що гнався за Сісерою; вийшла Яела йому назустріч та й каже до нього: “Ходи, я покажу тобі того, кого шукаєш.” Ввійшов він до неї, аж ось Сісера. простягнутий на землі, лежить мертвий, з кілком у скроні.
23Так Господь принизив Явіна, ханаанського царя, перед синами Ізраїля,
24і рука синів Ізраїля тяжіла все важче над Явіном, царем ханаанським, аж покіль вони не знищили Явіна, царя ханаанського.

5. Пісня Девори

1І заспівала того дня Девора з Вараком, сином Авіноама, примовляючи:
2“Коли в Ізраїлі волосся запускають, коли народ іде у битву доброхітно, благословіте Господа!
3Ось слухайте, царі, і ви, князі, вважайте! Я заспіваю Господеві, я воздам хвалу Господеві, Богові Ізраїля.
4Ой Господи, коли ти рушив був із Сеїру, коли виступив єси з полів едомських, земля здригнулась, небо краплями бризнуло, й хмари ринули водою.
5Гори стряслись перед обличчям Господнім, отой Синай перед лицем Господа, Бога Ізраїля.
6За днів Шамгара, сина Аната, за днів Яели дороги опустіли, і подорожні мусіли ходити обхідними стежками.
7Князі в Ізраїлі перевелися, їх не стало, покіль не встала ти, Деворо, в Ізраїлі не встала матір’ю.
8Нових богів собі вибирали, і ось війна у брамі. Ледве щита чи списа видно було в Ізраїлі на сорок тисяч!
9Серце моє до дуків Ізраїля, до доброхітних у народі, – благословіте Господа!
10Ой ви, що їздите звичайно на ослицях білих, ви, що сідаєте на килимах і ви, що мандруєте шляхами, співайте!
11Голосніш від лучників, що при водопійлах стада зганяють; там прославлятимуть Господні благодійства, благі діла його оруди в Ізраїлі; тоді Господній люд зійшов до брами.
12Прокинсь, прокинсь, Деворо! Прокинсь, прокинся, заспівай пісню! Встань Вараче, і веди твоїх бранців, сину Авіноама!
13Тоді й останні стали немов вельможі, народ Господній став витязем!
14З Ефраїму спустились у долину, за тобою ж слідкував Веніямин зо своїм народом. З Махіру прийшли полководці, та й від Завулона ті, що держать берла.
15Князі, що в Іссахарі, з Деворою; і Іссахар такий, як і Варак, у долину кидались вони слідом за ним. Та в загонах Рувима вагалися люди вельми.
16Чому ти серед кошар розлігся? Щоб слухати серед отар сопілку? Поміж загонами Рувима довго серце вагалось.
17Гілеад розсівся за Йорданом; а Дан – чого ж він при кораблях перебуває? Ашер сидить при лукомор’ї, при затоках своїх зостався.
18Завулон же, люд, що на смерть життям своїм важив, і Нафталі на плоскогір’ях країни.
19Прийшли царі та й заходилися воюватись; зчинили битву царі ханаанські під Танаахом, при Мегіддо-водах, здобичі-срібла не здобули.
20З неба зчинили битву зорі, з путей своїх ударили проти Сісери.
21Потік Кішон ухопив їх, потік старовинний, потік Кішон! Благослови, душе моя, силу Господню!
22Тоді задудніли кінські копита, як гонили-мчали їхні потужні.
23Кленіть Мероз, сказав ангел Господній, кленіть його мешканців гірко, бо не прийшли на поміч Господеві, на поміч Господеві витязями.
24Благословенна Яела серед жінок, дружина Хевера, кенія, благословенна серед жінок, що в шатрах.
25Води прохав, вона ж молока подала, у пишній чаші піднесла сметани.
26Рукою ж по кілок сягнула, правицею за молотком трударів, та й ударила Сісеру і голову йому пробила, наскрізь пробила, скроню йому прошила.
27До ніг її він похилився, упав, простягнувся; до ніг її похилився, повалився, – де поточився, там і впав, бездушний.
28Через вікно, вихилившись, виглядає, мати Сісери дивиться крізь ґрати: Чому загаялась його колісниця, не приходить? Чому забарилися його повози?
29Найрозумніша з її князівен їй і відповідає, сама до себе стиха промовляє:
30Певно знайшли, певно паюють здобич: по дівчині, по дві на кожного вояка. Барвисті тканини для Сісери, барвисті гаптовані тканини. По дві гаптованих тканин на шию кожному здобиччю.
31Так хай загинуть, Господи, всі твої вороги! А ті, що тебе люблять, хай будуть немов сонце, що сходить у повній силі.” – І край мав спокій сорок років.

6. Мідіянська неволя 1-10; поява янгола Гедеонові 11-24; руйнування жертовників Ваалових 25-32; мідіянська навала 33-35; Гедеонове руно 36-40

1Але сини Ізраїля вчинили, що Господеві було не довподоби, й Господь віддав їх мідіянам у руки на сім років.
2І рука мідіян затяжіла над Ізраїлем так гнітюче, що сини Ізраїля мусіли наробити собі гірських сховків, вертепів та кріпостей.
3І що ізраїльтяни було понасівають, здіймуться мідіяни, амалекитяни й сини сходу походом проти них;
4заляжуть табором та й нівечать увесь урожай краю аж до Гази і не зоставляють нічого на прожиток Ізраїлеві, ані овечки, ані вола, ані осла.
5Бо наступали вони з худобою, і наметів у них було безліч, як сарани, та й їх самих і верблюдів було безчисла, і насувались вони на землю, щоб пустошити її.
6Ізраїль ослаб вельми через мідіян, і заголосили сини Ізраїля до Господа.
7І як заквилили сини Ізраїля до Господа на мідіян,
8то послав Господь пророка до синів Ізраїля, що промовив до них: “Так каже Господь, Бог Ізраїля: Я вивів вас з Єгипту, визволив вас із дому рабства.
9Я вирятував вас із рук єгиптян і з рук усіх ваших гнобителів, і, попроганявши їх перед вами, дав вам їхню землю;
10і сказав до вас: я Господь, Бог ваш; не почитайте богів аморійських, що в їхній землі живете. Та ви не послухалися голосу мого.”
11І прийшов ангел Господній та й сів в Офрі під дубом, що належав Йоашеві Авієзеріеві, саме тоді, як син його Гедеон товк пшеницю у ступі, щоб сховати її від мідіян.
12Ангел Господній з’явивсь йому та й каже до нього: “Господь з тобою, хоробрий чоловіче!”
13А Гедеон до нього: “Любий мій пане, коли ж Господь з нами, так чого ж усе це скоїлося з нами? І де всі його чудеса, що про них нам наші батьки оповідали, казавши: Хіба не вивів Господь нас із Єгипту? Та ось тепер Господь і відіпхнув нас і віддав нас у руки мідіянам.”
14Господь же звернувся до нього й сказав: “Іди в оцій твоїй силі. Ти врятуєш Ізраїля від руки мідіян. Знай, я тебе посилаю!”
15Та Гедеон відрік йому: “Мій Владико любий! Чим же я вирятую Ізраїля? Родина моя найостанніша в Манассії, та й я найменший у домі мого батька.”
16Господь же сказав до нього: “Я буду з тобою, і ти поб’єш мідіян, як одного чоловіка.”
17Тоді Гедеон сказав: “Якщо я знайшов ласку в очах у тебе, то прошу тебе, дай мені знак, що це ти зо мною розмовляєш.
18Не відходь, прошу, звідси, доки не повернусь до тебе й не принесу дар від мене, поклавши перед тобою.” А той: “Буду ждати, -каже, – покіль повернешся.”
19Пішов Гедеон і приготував козенятко та неквашених коржів з однієї ефи муки. М’ясо поклав у кошик, а юшку влив у горщик; виніс те все й поставив перед ним під дубом.
20Ангел же Божий сказав йому: “Візьми м’ясо та неквашені коржі й поклади на цю скелю, а юшку вилий.” І зробив так.
21Тоді ангел Господній кінцем палиці, що тримав у руці, приторкнувсь до м’яса й коржів, і піднявсь огонь із скелі й пожер м’ясо й коржі. Ангел же Господній зник з очей у нього.
22І побачив тоді Гедеон, що то був ангел Господній і скрикнув: “Горе мені, Господи Боже, бо я бачив ангела Господнього віч-на-віч.”
23Господь же мовив до нього: “Мир тобі, не бійся, ти не вмреш!”
24Спорудив Гедеон там жертовник Господеві й назвав його: “Господь – мир”. І досі він стоїть в Офрі Авієзеріїв.
25Тієї ж самої ночі сказав йому Господь: “Візьми бичка твого батька і другого бичка семилітка й зруйнуй жертовник Ваала, що в твого батька, й порубай Ашеру, що стоїть коло нього.
26І тоді спорудиш Господеві, Богу твоєму, на верху тієї кам’яної тверді, жертовник. Потім візьмеш другого бичка й принесеш його у всепалення на дровах Ашери, що порубаєш.”
27Узяв тоді Гедеон десять чоловік із своїх слуг і вчинив, як повелів йому Господь; але що боявся родини батька свого й мешканців міста, замість робити це днем, зробив вночі.
28Встали мешканці міста рано-вранці й побачили зруйнований жертовник Ваала й Ашеру, що біля нього, порубану, і другого бичка, принесеного в жертву на новоспорудженому жертовнику.
29І заходились вони один одного питати: “Хто це зробив?” І, по докладних розпитах та розслідах, сказано їм: “Гедеон, син Йоаша, таке вчинив.”
30І сказали тоді мешканці міста до Йоаша: “Виведи сина твого! Смерть йому, бо зруйнував жертовник Ваала й порубав Ашеру, що була біля нього.”
31Та Йоаш відповів усім, що стояли проти нього: “То це ви хочете обстоюватися за Ваала? Чи, може, хочете допомогти йому? Хто за нього буде вставлятись, той помре ще до завтрішнього ранку. Коли він бог, сам нехай постоїть за себе супроти того, хто зруйнував його жертовник.”
32І того дня прозвано Гедеона “Єрувваал”, тобто “Нехай судиться з ним Ваал”, – бо він зруйнував його жертовник.
33Тоді всі мідіяни, амалекитяни та сини сходу зібралися разом і, переправившись (через Йордан), отаборились у Єзреел-долині.
34Зійшов тоді на Гедеона дух Господній і він засурмив, і родина Авієзера зібралась іти з ним.
35Послав Гедеон послів і до всього Манассії, що теж зібрався, щоб іти з ним. Потім послав послів до Ашера, Завулона та Нафталі, й вони вийшли їм назустріч.
36Промовив тоді Гедеон до Бога: “Коли ти справді хочеш рятувати Ізраїля моєю рукою, як обіцяв,
37то ось я розстелю на току вовняне руно. Якщо роса впаде тільки на руно, а вся земля буде суха, то знатиму, що спасеш Ізраїля моєю рукою, як обіцяв.”
38Так і сталось. Устав він другого дня вранці, стиснув руно та витиснув з нього росу, повну чашу води.
39Однак же Гедеон промовив до Бога: “Нехай твій гнів не запалає проти мене, коли ще раз промовлю. Дозволь мені, прошу, зробити ще одну пробу з руном: нехай тільки воно буде сухе, на всій же землі нехай буде роса.”
40І вчинив Бог так тієї ночі: тільки руно було сухе, а на землі навкруги була роса.

7. Гедеон добирає триста вояків 1-8; сон мідіянського вартового 9-11; перемога 18-25

1Уранці встав Єрувваал, тобто Гедеон, з усіма людьми, що були при ньому, та й отаборились коло Харод-джерела, а мідіянський табір стояв на північ від нього, коло горба Море, в долині.
2Господь сказав Гедеонові: “Забагато людей у тебе, і я не можу дати мідіян їм у руки, а то Ізраїль буде чванитися передо мною та говорити: моя, мовляв, рука вирятувала мене.
3Оголоси, отже, людям голосно, щоб чули: Хто боязливий та полохливий, нехай собі повертається додому.” І повернулося з народу двадцять дві тисячі, а зосталось десять тисяч, коли Гедеон перевірив їх.
4І сказав Господь Гедеонові: “Людей ще забагато. Веди їх до води, і я випробую їх там для тебе; про котрого скажу тобі: цей нехай іде з тобою, – той і йтиме; а про котрого скажу: цей нехай не йде, – той не піде з тобою.”
5От і повів він людей до води. І сказав Господь Гедеонові: “Хто хлептатиме воду язиком, як хлепчуть собаки, того поставиш окремо; так само й того, хто стане навколішки, щоб пити.”
6І налічено тих, що хлептали язиком, триста чоловік, всі ж інші ставали навколішки, щоб напитись води.
7І сказав Господь Гедеонові: “Трьома сотнями, що хлептали воду, я врятую вас і дам мідіян тобі в руки, всі ж інші нехай собі йдуть кожен до себе додому.”
8Взяли вони тоді припаси в людей і сурми їхні до себе, Гедеон же розпустив усіх ізраїльтян по шатрах, затримавши при собі триста чоловік. А табор мідіянський стояв унизу під ними, в долині.
9Тієї самої ночі повелів Господь Гедеонові: “Спустись у табір, бо я віддаю тобі його в руки.
10Якщо ж боїшся іти сам до нього, то піди туди з Пурою, твоїм джурою,
11і підслухай, що там говорять. Тоді наберешся духу та й нападеш на табір.” От і спустився він із Пурою, своїм джурою, близенько до військових чат, що були в таборі.
12Мідіяни ж, амалекитяни та сини сходу розташувались долі, мов сарана, стільки було їх, та й верблюдам їх не було числа, як піску на морськім березі – така безліч.
13Підібравсь туди Гедеон і почув він, як розповідає один одному сон і каже: “Снивсь мені сон, що котилась ячмінна паляниця, отака кругляста, мідіянським табором, а докотившись до намету, вдарилась об нього так, що намет упав, перевернувся і розпався.”
14Озвався другий: “Це ніщо інше, як меч Гедеона, сина Йоаша, ізраїльтянина. Віддав йому Бог мідіян і ввесь табір.”
15Як же вчув Гедеон той сон і його тлумачення, вклонивсь обличчям до землі, повернувся до ізраїльського табору та й сказав: “Уставайте, бо Господь віддав мідіянський табір вам у руки!”
16І розділивши триста чоловік на три загони, дав їм усім сурми та порожні глечики в руки, а в глечиках були каганці,
17і звелів їм: “Глядіть на мене й робіть так, як я. Скоро я дістанусь до краю табору, ви зробите так, як зроблю я.
18Я засурмлю разом з усіма, що будуть при мені, засурмите й ви так само з усіх боків навколо табору й гукнете: За Господа й за Гедеона!”
19І от на початку середньої чати, коли щойно були змінили варту, продістався Гедеон із сотнею своєю до краю табору, і засурмили вони й порозбивали глечики, що були в руках їхніх.
20І засурмили три відділи й, розбивши глечики, схопили лівою рукою каганці, а правою сурми й закричали: “За Господа й за Гедеона!”
21І стали вони кожен на своєму місці навкруги табору. В таборі ж усе заметушилось, закричало та й кинулось утікати.
22І тоді, як ці триста сурмили, Господь обернув у всім таборі мечі кожного проти себе самих; і кинувсь табір урозтіч на Бет-Шітту, в напрямку до Церери, аж до берега Авел-Мехоли коло Таббату.
23І скликано ізраїльтян з Нафталі, з Ашера й з усього Манассії, і вони кинулись навздогінці за мідіянами.
24І розіслав Гедеон послів по всіх Ефраїм-горах з наказом: “Зійдіть із гір проти мідіян і перетніть їм переправу через воду Йордану аж до Бет-Бари.” Зібралися на поклик усі ефраїмії й зайняли броди вздовж Йордану аж до Бет-Бари.
25І полонили вони двох мідіянських князів, Орева і Зеева: і Орева вбили під Орев-скелею, а Зеева коло Зеев-винодавлі. І гнались далі за мідіянами. Голови ж Орева й Зеева принесли до Гедеона до той бік Йордану.

8. Нарікання ефраїміїв 1-9; загибель Зеваха та Цалмунни 10-21; останні дні Гедеона 22-35

1Тоді ефраїмії мовили до Гедеона: “Чому це ти зробив так з нами, що не покликав нас, коли йшов на війну з мідіянами?” І сварилися вони з ним тяжко.
2А він відказав їм: “Що я зробив інше, ніж ви? Хіба підбирання останків винограду Ефраїмом не ліпше від винозборів Авієзера?
3Бог дав вам у руки мідіянських князів Орева й Зеева. Що ж міг би я зробити такого, як ви?” Як це промовив, угамувався гнів їхній на нього.
4Прибувши до Йордану, Гедеон перейшов на той бік, сам він і триста чоловік, що були з ним, стомлені погонею за ворогом.
5І попросив він мешканців Суккоту: “Дайте, будь ласка, хліба людям, що йдуть зо мною, бо вони стомились моєю гонитвою за Зевахом і Цалмунною, мідіянськими царями.”
6А князі суккотські відповіли: “Хіба долоні Зеваха й Цалмунни вже в руках у тебе, щоб нам давати хліб для твого війська?”
7І сказав Гедеон: “Гаразд! Як Господь видасть Зеваха й Цалмунну мені в руки, я пороздираю ваше тіло глодами, що в пустині, ще й будяками.”
8Звідти він двигнувся на Пенуел і сказав його мешканцям так само; а люди в Пенуелі відповіли йому так само, як жителі Суккоту.
9Тоді він погрозив і мешканцям Пенуелу: “Як вернусь живим-здоровим, зруйную оцю твердиню.”
10Зевах же і Цалмунна були в Каркорі зо своїм військом – до п’ятнадцять тисяч чоловік, – усе, що зосталося з цілого табору синів сходу, бо полягло їх сто двадцять тисяч чоловік, які справувались добре шаблею.
11Двигнувся, отже, Гедеон шляхом кочовиків на схід Новаху й Йогвеги та й ударив на табір, що спочивав собі безпечно.
12Зевах і Цалмунна втекли, він же кинувся за ними й упіймав обох царів мідіянських, Зеваха й Цалмунну, нагнавши страх на все військо.
13Коли Гедеон, син Йоаша, повертався з війни Херес-схилом,
14упіймав він хлопчину з Суккоту й випитував його, а той виписав йому сімдесят сім князів і старших суккотських.
15Прийшовши до суккотян, сказав: “Ось Зевах та Цалмунна, за яких ви глузували з мене, казавши: хіба, мовляв, долоні Зеваха й Цалмунни вже в руках у тебе, щоб нам харчувати твоїх стомлених людей?”
16Схопив він тоді старших міста і, взявши пустельняних глодів і будяків, почав шмагати ними суккотян.
17В Пенуелі ж зруйнував він твердиню і повбивав мешканців міста.
18Тоді спитав Зеваха й Цалмунну: “Як виглядали мужі, що ви їх повбивали на Таворі?” А ті й відповіли: “Так, як ти. Кожний на вид, немов царенко.”
19Він же відказав: “То були мої брати, сини матері моєї. Як жив Господь! Якби ви були зоставили їх живими, я не вбивав би вас.”
20І повелів він Єтерові, своєму первородному: “Встань, убий їх!” Та хлопчина не виймав меча з піхви, боявся, був бо ще маленький.
21Озвались тоді Зевах й Цалмунна: “Встань сам і повбивай нас. Який бо чоловік, така в нього й сила!” Встав Гедеон та й убив Зеваха й Цалмунну, й забрав бляшки, що були на шиї в їхніх верблюдів.
22Тоді ізраїльтяни сказали до Гедеона: “Прав нами, ти сам і син твій, і син твого сина, бо ти визволив нас із рук мідіян.”
23Гедеон же відрік їм: “Не буду правити я вами, не буде правити вами й син мій: Господь нехай править вами.”
24А далі Гедеон додав: “Хочу в вас чогось попросити: дайте мені кожен з вас по каблучці з вашої здобичі.” Вони бо носили золоті каблучки, бо були ізмаїльтяни.
25Вони ж відповіли: “Ми радо дамо тобі їх.” Розстелили вони плащ, і кожен кинув туди каблучку із своєї здобичі.
26І було золотих каблучок, що він попросив, вагою тисяча сімсот шеклів, опріч бляшок, ковтків та пурпурових шат, що були на царях мідіянських, і опріч нашийників, що були на шиях верблюдів.
27Гедеон же зробив з того ефод і поставив його в своїм ріднім місті, в Офрі, і весь Ізраїль блудував там з ним, і це стало пасткою для Гедеона та його родини.
28Так упокорились мідіяни перед синами Ізраїля і не задирали більше голову вгору. І земля жила миром сорок років, за часів Гедеона.
29Повернувсь додому Єрувваал, син Йоаша, і жив у себе дома.
30Було ж у Гедеона сімдесят синів, яким усім він доводився рідним батьком, мав бо жінок багато.
31А наложниця його, що жила в Сихемі, вродила йому також сина, й назвав він його Авімелех.
32Помер Гедеон, син Йоаша, в глибокій старості, й поховано його в гробниці його батька Йоаша, у Офрі Авієзеріїв.
33А коли Гедеон помер, блудували сини Ізраїля знову за Ваалом й ставили Ваал-Беріта собі за бога.
34І не пам’ятали сини Ізраїля про Господа, Бога свого, що визволяв їх скрізь із рук ворогів їх,
35і не були вдячні родині Єрувваала-Гедеона за все те добро, що він вчинив для Ізраїля.

9. Авімелех царем 1-6; притча про царя дерев 7-15; притичення її до Авімелеха 16-21; повстання у Сихемі 22-33; Авімелехова звитяга 34-41; руйнування Сихему 42-49; смерть Авімелеха 50-57

1Авімелех, син Єрувваала, прибув у Сихем до братів матері своєї і мовив до них і до всієї родини дому матері своєї:
2“Скажіть так, щоб було чути всім господарям Сихему: що, мовляв, краще для вас: чи щоб правили вами 70 чоловік, тобто всі сини Єрувваала, а чи щоб правив вами один? Та пам’ятайте, що я ваша кість і ваше тіло.”
3Брати його матері сказали все те мешканцям Сихему так, що чули всі, і прихилилося їхнє серце до Авімелеха, бо вони говорили: “Він брат нам.”
4То й дали вони йому сімдесят шеклів срібла з капища Ваал-Беріта; за них найняв Авімелех пройдисвітів та зухвальців, що пішли за ним.
5Наскочив він на дім батька свого в Офрі та й повбивав братів своїх, синів Єрувваала, сімдесят чоловік, на одному камені. Один тільки Йотам, найменший син Єрувваала, лишився живим, бо сховався.
6Зібралися тоді мешканці Сихему й увесь Бет-Мілло та пішли й обрали собі Авімелеха за царя під пам’ятковим дубом, що був біля Сихему.
7Коли переказано це Йотамові, він вийшов і став на верху гори Герізім і голосно кликнув до них, кажучи: “Слухайте мене, городяни сихемські, щоб і Бог вас слухав!
8Давно колись пустились дерева в дорогу, щоб помазати царя над собою. І сказали вони до оливки: Царюй над нами!
9Оливка ж їм відповіла: Чи я ж мою оливу занедбаю, якою шанують Бога і людей, і піду хитатися над деревами?
10Тоді сказали дерева до смоковниці: Ходи ти, царюй над нами!
11Смоковниця ж їм відказала: Чи то ж солодощі мої занедбаю та смачний плід мій, і піду хитатися над деревами?
12Тоді до виноградини дерева сказали: Ходи вже ти, царюй над нами!
13А й виноградина їм каже: Чи то я могла б та вино моє занедбати, що звеселяє Бога й людей, та піти гойдатися над деревами?
14Нарешті всі дерева кажуть до тернини: Іди хоч ти, царюй над нами!
15Тернина ж до дерев відказала: Коли ви справді хочете помазати мене царем над вами, то йдіть у моїм холодку ховайтесь; а як ні, вибухне огонь з тернини та й пожере кедри ливанські.
16Отож, якщо ви чесно й правдиво вчинили, наставивши царем Авімелеха, і якщо ви гарно вчинили з Єрувваалом і з його домом, і якщо ви відплатили йому добродійства по заслузі, –
17за вас бо воював мій батько і покладав свою душу і визволив вас із рук мідіян,
18ви ж сьогодні постали проти дому батька мого, і синів його, сімдесят чоловік, стяли на однім камені та й поставили Авімелеха, сина його рабині, царем над городянами Сихему, бо він брат вам;
19якщо сьогодні, кажу, ви чесно й правдиво вчинили з Єрувваалом та з його домом, то тіштеся собі Авімелехом, і нехай він втішається вами.
20Якщо ж ні, то нехай вибухне вогонь від Авімелеха й пожере городян Сихему й Бет-Мілло, і нехай вибухне вогонь від мешканців Сихему й Бет-Мілло й пожере Авімелеха!”
21І втік Йотам щоскоріш та, прибувши до Бееру, оселився там далеко від Авімелеха, брата свого.
22Три роки царював Авімелех над Ізраїлем.
23Тоді попустив Бог злому духові ввійти між Авімелеха та мешканців сихемських, так що городяни сихемські перестали йому коритися,
24щоб відомстився злочин супроти сімдесятьох синів Єрувваала й щоб кров їхня впала на Авімелеха, їхнього брата, який повбивав їх, і на мешканців сихемських, які допомогли йому вбити своїх братів.
25Отож влаштували мешканці сихемські на нього засідку на верхах гір і грабували кожного, хто проходив тудою проз них; і донесено про це Авімелехові.
26Тим часом Гаал, син Еведа, трапився проходом з братією своєю в Сихемі, й сихемські мешканці звірились на нього.
27І вийшовши в поле, визбирали виноград свій і видавили вино та й весело забенкетували, а далі ввійшли в капище бога свого та їли й пили і кляли Авімелеха.
28Ось тут Гаал, син Еведа, й промовив: “Яке право має Авімелех до Сихему, щоб ми йому служили? Чи син Єрувваала та його намісник Зевул не служили колись людям Хамора, пращура Сихема? То чого ж маємо ми йому служити?
29Коли б так народ цей був під моїми наказами! Я прогнав би Авімелеха й сказав би йому: Досить уже твого володіння, забирайся геть!”
30Дочувся Зевул, начальник міста, про слова Гаала, сина Еведа, і запалав він гнівом;
31і послав він посланців до Авімелеха в Аруму, щоб йому сказати: “Прийшов оце Гаал, син Еведа, зо своєю братією в Сихем та й підбурюють проти тебе місто.
32Тож вирушай цієї ночі, ти й твій люд, що при тобі, та заляж засідкою в полі;
33завтра ж уранці, як тільки зійде сонце, встанеш хутко й нападеш на місто. Бо він якраз виходитиме з людьми своїми на тебе, то й зробиш із ним, що і як зможеш.”
34Устав Авімелех вночі з усіма людьми, що мав при собі, та й засіли вони чотирма загонами проти Сихему.
35Як же Гаал, син Еведа, вийшов і став при вході в міську браму, Авімелех з людьми, що мав при собі, вискочив із засідки.
36Побачив Гаал людей та й сказав до Зевула: “Он спускається військо з вершин гір.” А Зевул йому: “То тінь від гір здається тобі людьми.”
37Озвавсь Гаал удруге та й сказав: “Он таки справді спускається військо з середини країни, й один загін простує дорогою від дуба чародіїв.”
38Тут Зевул йому й каже: “Де ж вона, твоя губа, що нею ти вихвалявся: Хто він такий, отой Авімелех, щоб ми йому служили? Оце ж і є ті люди, що ти зневажав. Вийди тепер і бийся з ними!”
39І вирушив Гаал на чолі городян сихемських і став з Авімелехом битися.
40Та Авімелех розбив його, й він утік від нього; і полягло багато вбитих аж до самої міської брами.
41Тоді Авімелех повернувся назад у Таруму; Зевул же прогнав Гаала й братію його, так що вони в Сихемі вже більше не жили.
42На другий день вийшов народ у поле, і донесено про це Авімелехові.
43Узяв він своїх людей і, розділивши на три загони, засів у полі. Скоро він побачив, що народ виходить з міста, наскочив на них і побив їх.
44Сам же Авімелех і загін, що був при ньому, кинулись наперед і зайняли становище при вході в міську браму, тим часом, як другі два загони напали на тих, що були в полі, та й повбивали їх.
45І бив Авімелех на місто увесь той день, завоював його і вибив людей, що були в ньому, саме ж місто зруйнував і засіяв сіллю.
46Довідавшись, мешканці Сихемської башти кинулись у вземлища під капищем Ел-Беріта.
47Як же донесено Авімелехові, що мешканці Сихемської башти збились у ній докупи,
48пішов він з усім людом, що мав при собі, на Цалмон-гору і, вхопивши сокиру, відтяв з дерева гілляку, підняв її, закинув собі на плечі та й сказав народові, що був з ним: “Мерщій, що зробив я, зробіть і ви!”
49І ввесь народ теж нарубав кожен для себе по гілляці, й вони рушили за Авімелехом, накидали гілляк до вземлищ та й запалили вогонь у ньому так, що мешканці Сихемської башти також загинули, до тисячі душ, чоловіків та жінок.
50Тоді рушив Авімелех на Тевец, обложив і здобув його.
51Була ж посеред міста кріпка башта. І повтікали туди всі чоловіки й жінки, усі мешканці міста, замкнулись у ній та й повиходили наверх, на покрівлю башти,
52Авімелех підійшов до башти, щоб здобувати її, і наблизився до дверей башти, щоб її підпалити.
53Та одна жінка кинула йому на голову верхній жорновий камінь і провалила череп.
54Притьмом кликнув він на джуру зброєносця свого, й повелів йому “Добудь меча твого й убий мене щоб не говорили про мене: баба його, мовляв, убила!” Пробив його тоді джура, й він помер.
55Ізраїльтяни ж, побачивши, що Авімелех помер, розійшлися по своїх домівках.
56Так відплатив Бог Авімелехові за злочин, що заподіяв батькові своєму, вбивши сімдесятьох братів своїх.
57І всі злочини сихемців Бог обернув їм на їхню голову, й проклін Йотама, сина Єрувваала, на них здійснився.

10. Судді: Тола та Яір 1-5; нові боговідступства та кари 6-18

1Після Авімелеха виступив на рятунок Ізраїля Тола, син Пуа, сина Додо, з коліна Іссахара. Він жив у Шамірі, на горах ефраїмських.
2Судив він Ізраїля двадцять три роки, і, коли помер, поховано його в Шамірі.
3Після нього виступив Яір, з Гілеаду, і судив Ізраїля двадцять два роки.
4Було в нього тридцять синів, що їздили на тридцятьох ослах, і було в них тридцять міст, що й досі звуться “Яірові містечка”, -лежали вони в Гілеад-краю.
5Коли ж помер Яір, поховано його в Камоні.
6Та сини Ізраїля знову вчинили те, що не довподоби Господеві, й запопалися служити Ваалам і Астартам, богам арамійським, богам сидонським, богам моавським, богам синів Аммона та богам філістимлянським; і покинули Господа, і йому не служили.
7Тим і запалав гнів Господній на Ізраїля, й він віддав їх у руки філістимлянам та синам Аммона.
8І утискали вони й гнобили тяжко синів Ізраїля вісімнадцять років, усіх синів Ізраїля, по тім боці Йордану, в землі Аморійській, що в Гілеаді.
9До того ж іще перейшли сини Аммона Йордан, щоб воювати з Юдою, Веніямином та домом Ефраїма так, що Ізраїлеві стало дуже скрутно.
10Тоді сини Ізраїля зняли голос до Господа, кажучи: “Согрішили ми проти тебе, бо покинули нашого Бога й служили Ваалові.”
11І відказав Господь синам Ізраїля: “Хіба (не однаково легко спасти з рук) синів Аммона та філістимлян, як із рук єгиптян та аморіїв?
12Коли сидонії, амалекитяни й мідіяни вас гнобили, і ви кликали до мене, то я спас вас із рук їхніх.
13Та ви покинули мене, щоб служити чужим богам; за те не буду я вас уже більше рятувати.
14Ідіть, кличте тих богів, що вибрали собі: нехай вони вас врятують під час вашої скрути.”
15Тоді сини Ізраїля промовили до Господа: “Провинились ми; чини з нами все, що хочеш, тільки визволь нас тепер!”
16Тоді повикидали чужих богів з-посеред себе й стали служити Господеві, й не стерпів він більше злиднів Ізраїля.
17Зібралися сини Аммона та й отаборились у Гілеаді; зібралися й сини Ізраїля та й стали обозом коло Міцпи.
18Тоді народ, старші в Гілеаді, сказали один до одного: “Хто розпочне війну з синами Аммона, той і буде головою над мешканцями Гілеаду.”

11. Суддя Єфта 1-11; посольство до аммонського царя 12-28; обітниця 29-40

1Єфта, гілеадій, був муж хоробрий; а був він син блудниці, – батько ж Єфти був Гілеад.
2Жінка Гілеада породила йому також синів. І коли повиростали сини його жінки, то й прогнали Єфту, кажучи йому: “Нема тобі спадщини в домі нашого батька, бо ти син другої жінки.”
3І втік Єфта геть від братів своїх і оселився в краю Тов. Збирались до Єфти пройдисвіти та й мандрували за ним.
4Після якогось часу розпочали сини Аммона Війну з Ізраїлем.
5Як же розпочали сини Аммона війну з Ізраїлем, пішли старші гілеадські, щоб узяти Єфту з краю Тов.
6Сказали вони до Єфти: “Ходи, будеш нашим вождем, і ми будемо воювати з синами Аммона.”
7А Єфта відповів старшинам гілеадським: “Хіба ви не зненавиділи мене й не прогнали мене з батьківського дому? Чого ж тепер, коли вам скрутно, приходите до мене?”
8Старші ж сказали до Єфти: “Власне того ми й вернулися тепер до тебе; ходи з нами, воюватимеш із синами Аммона й будеш головою над нами та над усіма мешканцями Гілеаду.”
9Єфта же мовив до старших гілеадських: “Коли мене повернете, щоб я воював із синами Аммона, й Господь віддасть їх у мої руки, чи справді стану я над вами головою?”
10Старші гілеадські відповіли Єфті: “Нехай буде Господь свідком між нами, коли не вчинимо по твоєму слову.”
11От і пішов Єфта з гілеадськими старшинами, й настановив його народ головою й вождем над собою. І повторив Єфта усі свої слова в Міцпі перед Господом.
12Тоді Єфта послав до аммонського царя послів сказати йому: “Що тобі до мене, що виступаєш проти мене, щоб іти війною на мою землю?”
13І відповів цар аммонський до послів Єфти: “Бо Ізраїль, ідучи з Єгипту, забрав у мене землю від Арнона до Яббоку та до Йордану. Тож поверни мені її тепер мирно.”
14Але Єфта послав знову послів до царя аммонського
15і звелів йому сказати: “От що каже Єфта: Ізраїль не забирав у моавитян та синів Аммона їхньої землі.
16Бо вийшовши з Єгипту, Ізраїль перейшов пустиню до Червоного моря й прийшов у Кадеш.
17Звідсіль вислав він послів до едомського царя з просьбою: Дозволь мені, будь ласка, перейти через твою землю! Та цар едомський не вволив його волі. Так само послано було й до царя моавського, та не хотів і той. Тож і сидів Ізраїль у Кадеші.
18І мандрував він пустинею, і, обійшовши Едомську й Моавську землю, пройшов на схід від Моав-землі та й отаборився по тім боці Арнону, не порушуючи моавської границі: Арнон бо становив моавську границю.
19Потім післав Ізраїль послів до Сихона, царя аморійського, царя Хешбону, й звелів йому сказати: Дозволь нам лишень пройти через твою землю до нашої оселі!
20Сихон же не згодився дозволити Ізраїлеві пройти через свою землю. Зібрав він увесь народ свій і, отаборившись у Ягці, вдарив на Ізраїля.
21Але Господь, Бог Ізраїля, віддав Сихона й увесь люд його Ізраїлеві на поталу, й він побив їх і тим робом заволодів Ізраїль усією землею аморіїв, що жили в ній;
22і зайняв усі границі аморійські від Арнону до Яббоку й від пустині до Йордану.
23І оце тепер, коли Господь, Бог Ізраїля, прогнав аморіїв перед своїм народом Ізраїлем, ти хочеш і собі нас прогнати?
24Хіба ти не володієш тим, чим твій бог Кемош наділив тебе? Чому б нам не володіти всім тим, що Господь, Бог наш, зоставив пустим перед нами?
25Хіба ти часом ліпший від Балака, сина Ціпора, царя моавського? Чи ж він задирався коли з Ізраїлем, або, може, воював із ним?
26Вже триста років, як осівсь Ізраїль у Хешбоні і в його містечках, в Ароері та в його містечках, і в усіх містах, що вздовж Арнону: чому ж ви за ввесь той час не віднімали їх?
27Не заподіяв я тобі ніякого лиха. Ти мене кривдиш, вдираючись до мене війною! Нехай Господь, Суддя, сьогодні розсудить між синами Ізраїля й синами Аммона.”
28Та цар синів Аммона не зважав на слова, що переказав йому Єфта послами.
29Тоді зійшов на Єфту дух Господній, і він перейшов Гілеад і Манассію, далі двигнувся на Міцпу гілеадську й звідтіль прибув до синів Аммона.
30І обрікся Єфта перед Господом таким обітом: “Якщо ти віддаси синів Аммона мені у руки,
31то хто б не вийшов із дверей моєї хати мені назустріч, коли повертатимусь побідно від синів Аммона, той буде Господеві, і я принесу його на всепалення.”
32І двигнувся Єфта на синів Аммона, воювати з ними, і видав їх Господь йому в руки.
33І він громив їх від Ароеру до Мінніту, через двадцять міст і аж до Авел-Кераміму. Отак покорилися сини Аммона перед синами Ізраїля.
34Повертавсь Єфта у Міцпу додому, аж ось дочка його виходить йому назустріч з бубнами й танцями. Була ж вона в нього єдина; не було в нього, опріч неї, ні сина, ні дочки.
35Побачивши її, роздер він на собі одежу й скрикнув: “Ой горе, донечко моя, як ти мене засмутила! Занапастила ти мене! Відкрив я мої уста перед Господом і мушу дотримати слова.”
36Вона відказала йому: “Батеньку мій! Коли відкрив ти твої уста перед Господом, чини зо мною так, як ти обрік. Дав же таки Господь тобі помститись над твоїми ворогами, над синами Аммона.”
37Просила вона лише в батька свого: “Одне тільки вволи мені: дай мені волю два місяці, й піду я собі з подругами моїми в гори оплакувати моє дівоцтво.”
38Він відказав: “Іди!” І пустив її на два місяці. І пішла вона з подругами своїми в гори оплакувати своє дівоцтво.
39Як же минуло два місяці, повернулась вона до батька свого, і він виконав на ній обіт свій, що ним обрікся. Вона ж не знала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлі:
40з року на рік ізраїльські дівчата ходили голосити по дочці Єфти, гілеадія, чотири дні щороку.

12. Скарга та кара ефраїміїв 1-7; судді: Івцан, Елоп та Авдон 8-15

1Зібралися мужі ефраїмські й двигнулися на Цафон та й промовили до Єфти: “Чому це ти ходив на війну проти синів Аммона та й не покликав нас із собою? Ми спалимо твою хату разом з тобою!”
2І відказав їм Єфта: “Я і мій народ тяжко ворогували; сини ж Аммона гнітили його тяжко. Він кликав вас, та ви не хотіли його рятувати з їхніх рук.
3Бачивши ж, що ви не йдете на підмогу, я одважив душу мою й рушив на синів Аммона, й Господь видав їх мені в руки. Чого ж оце наступаєте ви сьогодні на мене війною?”
4І зібрав Єфта усіх синів гілеадських та й вдарив на ефраїміїв; і побили мужі гілеадські ефраїміїв тому, що ті казали: “Ви ефраїмські втікачі, бо Гілеад лежить посеред Ефраїма та посеред Манассії.”
5Тоді гілеадії позаймали йорданські броди до Ефраїму; і як хто з ефраїмських втікачів говорив: “Дайте мені перебрести”, то гілеадії його й питали: “Чи ти не ефраїмій?” І як той казав “Ні!” –
6то вони казали йому: Скажи но: “Шібболет”, і як він казав “Сібболет”, бо не вмів доладу вимовити, то вони хапали його та й стинали на йорданських бродах. Так полягло тоді сорок дві тисячі ефраїмів.
7Правив Єфта Ізраїлем шість років. Коли ж Єфта, гілеадій, помер, поховано його в одному з міст у Гілеаді.
8Після нього суддював над Ізраїлем Івцан з Вифлеєму.
9Було в нього тридцять синів, а тридцять дочок він видав на чужу сторону, а синам своїм привів тридцять дочок із чужої сторони. Правив він Ізраїлем сім років.
10Коли ж Івцан помер, поховано його в Вифлеємі.
11Після нього правив Ізраїлем Елон, завулоній. Правив він ним десять років.
12Коли ж Елон, завулоній, помер, поховано його в Аялоні, в землі Завулонській.
13А після нього правив Ізраїлем Авдон, син Гіллела, піратоній.
14Було в нього сорок синів і тридцять онуків, що їздили на сімдесятьох ослах. Він правив Ізраїлем вісім років.
15Коли помер Авдон, син Гіллела, з Піратону, поховано його в Піратоні, в Ефраїм-землі, на горі амалекитській.

13. Суддя Самсон: батьки й народження Самсона

1Знову почали сини Ізраїля чинити, що було недобре в очах Господніх, і віддав їх Господь у руки філістимлян на сорок років.
2А був тоді один чоловік із Цори, з коліна Дана, на ім’я Маноах. Жінка його була неплідна й бездітна.
3Ангел Господній з’явився молодиці й сказав їй: “Оце ти неплідна й не маєш дітей, але ти зачнеш і породиш сина.
4Остерігайся ж, не пий ні вина, ні п’янючого напою, і не їж нічого нечистого.
5Бо оце зачнеш і породиш сина; та щоб бритва не торкалась його голови, бо хлопчина цей від материнської утроби буде посвячений Богові, і він зачне визволяти Ізраїля з рук філістимлян.”
6Пішла молодиця та й оповіла своєму чоловікові: “Прийшов до мене чоловік Божий. Вигляд його був немов вигляд ангела Божого, вельми величний. Я й не питала його, звідки він, та й імени свого він не звістив мені.
7І промовив він до мене: Оце зачнеш і породиш сина; тож не пий ні вина, ні п’янючого напою, й не їж нічого нечистого, бо хлопець буде посвячений Богові від материнської утроби аж до дня своєї смерти.”
8Тоді Маноах попросив Господа й мовив: “Благаю, Господи, нехай Божий чоловік, що його прислав єси, прийде ще раз до нас та й навчить нас, як нам поводитися з хлопцем, що має народитися.”
9Почув Бог голос Маноаха, й ангел Божий прийшов ще раз до молодиці, коли вона сиділа на полі; чоловіка ж її Маноаха не було з нею.
10Молодиця побігла хутенько й оповіла про це своєму чоловікові, кажучи до нього; “Оце явивсь мені чоловік, що недавно приходив до мене.”
11Маноах метнувся за своєю жінкою й, прийшовши до того чоловіка, спитав його: “Чи ти той чоловік, що розмовляв з моєю жінкою?” Відказав той: “Я.”
12Маноах спитав: “Якщо справдиться слово твоє, то як нам поводитися з хлоп’ям і що нам з ним робити?”
13Відказав ангел Господній Маноахові: “Нехай Молодиця остерігається всього, що я сказав їй.
14Нехай не їсть нічого, що робиться з винограду, не п’є ні вина, ні п’янючого напою, нічого нечистого нехай не їсть; усе нехай збереже так, як я звелів їй.”
15Промовив тоді Маноах до ангела Господнього: “Ми бажали б, коли ласка, тебе затримати й почастувати тебе козенятком.”
16Ангел же Господній відказав Маноахові: “Хоч би ти мене й затримав, не їстиму я твоїх харчів; коли ж хочеш принести всепалення, принеси його Господеві.” Маноах бо не знав, що то був ангел Господній.
17Спитав Маноах у ангела Господнього: “Як тебе звати на ім’я? Бо як справдиться твоє слово, хочемо тебе вшанувати.”
18І відповів йому ангел Господній: “Чого питаєшся про моє ім’я? Воно дивне!”
19Тоді Маноах узяв козенятко й офіру та й приніс на камені Господеві, дивному в своїх вчинках. Маноах з жінкою дивились на те.
20Коли полум’я знялось від жертовника до небес, знявся й ангел Господній разом з полум’ям жертовника. Побачивши те Маноах та його жінка, впали ниць до землі.
21Та ангел Господній не з’явивсь більше Маноахові та його жінці. Зрозумів тоді Маноах, що то був ангел Господній.
22І сказав Маноах жінці: “Напевно помремо, бо ми бачили Бога.”
23А жінка йому: “Якби Господь хотів нас умертвити не прийняв би з рук наших усепалення й офіри, та й не дав би нам усього цього бачити й не дав би нам сьогодні таке почути.”
24І породила жінка сина й дала йому ім’я: Самсон. Росло хлоп’я, й Господь благословив його.
25І дух Господній почав сходити на нього в таборі Дана, між Цорою й Ештаолом.

14. Сватання Самсона 1-4; боротьба з левом, весілля 5-20

1Пішов Самсон у Тімну й нагледів там жінку з дочок філістимлянських.
2Повернувшись, оповів він про те батькові й матері словами: “Бачив я у Тімні жінку з дочок філістимлянських: візьміть мені її за жінку!”
3Кажуть йому батько з матір’ю: “Хіба немає тобі жінки між дочками твоїх братів і в усьому нашому народі, що мусиш іти за жінкою до філістимлян, до необрізаних?” Та Самсон батькові: “Ні, таки цю візьми мені, бо вона сподобалася мені.”
4Не знали ж його батько-мати, що на те була воля Господня та що він шукав причини проти філістимлян, які того часу панували над Ізраїлем.
5От і пішов Самсон з батьками в Тімну, і як вони підходили до виноградників Тімни, вискочило на нього, рикаючи, левеня.
6Зійшов тоді на Самсона дух Господній, і він роздер його як козеня, не мавши в руці нічого. Батькові ж та матері не сказав, що зробив.
7Прибув він і говорив з жінкою, й вона вподобалась йому.
8Повернувсь він трохи згодом, щоб її за себе взяти, й подорозі звернув подивитись на падло левеняти; аж ось у левенятиному трупі рій бджіл з медом.
9Нашкрябав він собі його в руку та й, ідучи далі, їв собі по дорозі, а прийшовши до батька-матері, дав їм, то й вони їли. А сам не каже, що мед отой вишкрябав із левенятиного трупа.
10Потім прийшов до жінки батько його, й справив Самсон там бенкет: бо так звичайно робили наречені.
11І як побачили його, вибрали тридцять бояр, щоб були круг нього.
12І сказав до них Самсон: “Загадаю я вам загадку. Як відгадаєте мені її за сім днів бенкету та як розв’яжете її, я дам вам тридцять льняних сорочок і тридцять святкових одягів.
13Коли ж не спроможетеся відгадати, то ви дасте мені тридцять льняних сорочок і тридцять святкових одягів.” Ті йому й кажуть: “Загадуй, почуємо.”
14Тоді він каже їм: “З ненаситного сить, із сильного солодь.” І три дні не могли вони відгадати загадки.
15На четвертий же день сказали вони до Самсонової жінки: “Намов твого чоловіка, щоб розв’язав нам загадку, а то спалимо тебе разом із батьківською хатою. Хіба на те ви нас кликали, щоб обдерти?”
16І заповзялася Самсонова жінка перед ним плакати й промовляти: “Зненавидів ти мене, не любиш уже мене. Загадав моїм землякам загадку, а мені й не звірив розгадати.” І відказав їй: “Рідному батькові-матері не звіривсь, а тобі б то звірятись?”
17Вона ж усе плакала перед ним сім день, покіль тривав бенкет; а сьомого дня він таки роз’яснив їй, бо дуже вже йому докучала. Вона ж виказала загадку синам свого народу.
18Сьомого дня, ще перед заходом сонця, кажуть йому люди міста: “Що солодше від меду? Що сильніше від лева?” Він же відказав їм: “Якби ви моєю телицею та не орали, моєї б загадки не відгадали.”
19Найшов тоді на нього дух Господній, і, зійшовши в Аскалон, убив він там тридцять чоловік, познімав з них усе, що на них було, та й пороздавав святкову одежу тим, що загадку відгадали. Потім у великому гніві пішов до батьківської хати.
20Жінку ж Самсона видали за одного з товаришів його, що був при ньому дружбою.

15. Самсонова помста: підпал урожаю 1-8; розгром філістимлян ослячою щелепою 9-20

1По якомусь часі, під час пшеничних жнив, Самсон навідав свою жінку, мавши з собою козеня, мовивши: “Я хочу – в світлицю до моєї жінки.” Але батько її не дозволив йому ввійти;
2каже йому: “Я думав, ти вже більше її не любиш, і віддав її одному з твоїх бояринів. Та хіба менша її сестра не краща? Візьми її собі замість неї!”
3Самсон же відказав їм: “Цим разом не буду винен перед філістимлянами, коли заподію їм яке лихо.”
4Пішов Самсон, піймав триста лисиць, набрав смолоскипів, зв’язав по два лисичині хвости докупи, а в середину між кожну пару хвостів причепив по смолоскипу.
5І запаливши смолоскипи, розпустив лисиць по філістимлянських житах та й підпалив полукіпки й збіжжя на пні, і виноградники й оливкові сади.
6Спитали філістимляни: “Хто то зробив?” Відказали їм: “Самсон, зять Тімнатія, бо той забрав у нього жінку й віддав її одному з бояр.” Кинулись тоді філістимляни та й спалили її разом з батьківською хатою.
7Самсон сказав їм: “Коли ви таке чините, то не вгамуюсь, покіль на вас не помщуся.”
8І бив він їх де тільки міг, страшенно. Тоді пішов собі й осівсь у балці, що в Етам-скелі.
9Філістимляни ж двигнулися й отаборились у Юдеї, й розкинулися геть по Лехі.
10Мешканці Юдеї спитали: “Чого рушили походом проти нас?” А ті відказали: “Щоб зв’язати Самсона й зробити з ним так, як він зробив з нами.”
11Спустилося тоді три тисячі чоловік з Юдеї в балку, що в Етам-скелі та й сказали Самсонові: “Хіба ти не знаєш, що філістимляни панують над нами? Навіщо ти нам таке вчинив?” Він відказав їм: “Я зробив з ними так, як вони зо мною.”
12Вони ж йому сказали: “Ми прийшли, щоб тебе зв’язати й видати в руки філістимлянам.” А Самсон їм: “Заприсягніть мені, що ви мене не вб’єте.”
13Ті обіцяли йому й сказали: “Ні, ми тільки зв’яжемо тебе й видамо їм у руки; убити ж тебе не вб’ємо.” І зв’язали вони його двома новими мотузками й витягли його зо скелі.
14Як прибув він до Лехі, філістимляни, вийшовши йому назустріч, загукали з радощів. Тоді найшов на нього дух Господній, і мотуззя на руках у нього стало немов прядиво, коли вчує вогонь, і пов’язь попадала з рук у нього.
15Знайшов він тоді свіжу ослячу щелепу і, простягши руку, вхопив та й убив нею тисячу чоловік.
16І промовив Самсон: “Ослячою щелепою нагромадив я їх цілу гору, ослячою щелепою убив я тисячу чоловік.”
17А як промовив це, відкинув щелепу геть від себе; тим і названо те місце Рамат-Лехі.
18І захотілось йому дуже пити, і озвавсь він до Господа й сказав: “Дав ти оцю велику перемогу рукою слуги твого, а тепер доведеться мені вмерти від спраги та потрапити в руки необрізаним.”
19І розколов Бог щілину, що була в скелі в Лехі, й потекла з неї вода. Як же напився, повернулась до нього сила, й він ожив. Через те прозвано те місце “Джерело взиваючого”, що є в Лехі по цей день.
20Правив він Ізраїлем за часів філістимлян двадцять років.

16. Самсон зриває браму в Газі 1-3; Самсон та Даліла 4-22; смерть Самсона 23-31

1Пішов раз Самсон у Газу й, побачивши там блудницю, зайшов до неї.
2Сказали людям Гази: “Самсон прийшов сюди.” І обсіли вони його, й усю ніч робили засідку на нього в міській брамі. Сиділи всю ніч тихо, кажучи: “Почекаймо, покіль розвидниться, й тоді його вб’ємо.”
3Самсон спав собі до півночі а опівночі встав, ухопив за крила міської брами та за обидва одвірки й, вирвавши їх разом із засувом, поклав собі на плечі та й виніс на верх гори, що стоїть проти Хеврону.
4Потім полюбив він одну жінку в долині Сорек, на ім’я Даліла.
5Прийшли до неї князі філістимлянські та й кажуть: “Зведи його та вивідай, у чому завіряється його велика сила й чим би ми могли його подужати й зв’язати, аби упокорити, – і ми дамо тобі по одинадцять сот шеклів кожний.”
6І сказала Даліла до Самсона: “Скажи мені, благаю, в чому полягає твоя велика сила й чим тебе можна було б зв’язати, щоб тебе упокорити?”
7Самсон відказав їй: “Якби мене зв’язали сімома сировими, невисушеними жилами, я став би, як інші люди, малосилком.”
8І принесли їй князі філістимлянські сім сирових, ще не засохлих жил, і вона зв’язала його ними.
9В кімнаті ж у неї сиділа засідка; і кликнула Даліла до нього: “Самсоне! Філістимляни на тебе!” І порвав він жили, як рветься нитка з клоччя, коли вогонь вчує. І в чому полягала його сила, не вдалося довідатись.
10Присікалась тоді Даліла до Самсона: “Так оце ти насміявсь із мене, сказав мені неправду! Та тепер уже скажи мені, прошу тебе, чим тебе можна б було зв’язати.”
11Він і каже їй: “Якби мене зв’язати новими мотузками, що ще не були в роботі, я став би, як інші люди, малосильним.”
12Взяла Даліла нового мотуззя і, зв’язавши його ним, крикнула до нього: “Самсоне! Філістимляни на тебе!” Засідка ж сиділа в кімнаті. Та він порвав мотуззя на руках, немов нитку.
13Припадала Даліла знову до Самсона: “Досі глузуєш із мене й говориш мені неправду. Признайся ж бо таки, чим тебе можна б зв’язати?” Він відказав їй: “Якби ти зіткала сім кучерів з моєї голови в основу та прибила цвяхом на ткацькому валу, я став би малосилком, як інші люди.”
14Тоді Даліла приспала його й, всукавши сім кучерів з його голови до основи, прибила цвяхом та гукнула до нього: “Самсоне! Філістимляни на тебе!” Схопився він зо сну та й вирвав цвяха, разом з основою.
15Насіла вона тоді на нього: “Як ти можеш казати, що мене любиш, коли серце твоє далеке від мене? Оце вже втретє ти насміявся з мене й не признавсь мені, у чому твоя велика сила!”
16І говорила вона йому без перестанку, й докучала й нудила так, що вже саме життя йому набридло,
17і він відкрив їй свою душу й сказав їй: “До моєї голови бритва ніколи не дотикалась, бо я від материнської утроби посвячений Богові. Якби мене остригти, зникла б моя сила, і став би я, як інші люди, малосильним.”
18Тут зрозуміла Даліла, що він відкрив їй своє серце, й послала за філістимлянськими князями, щоб їм переказати: “Цим разом можете прибути, бо він відкрив мені своє серце.” Прибули князі філістимлянські й принесли з собою срібло.
19Вона ж, приспавши його на колінах своїх, покликала одного чоловіка й веліла зголити сім кучерів на голові його. І став він слабшати, й сила його відійшла від нього.
20І крикнула вона: “Самсоне! Філістимляни на тебе!” Прокинувсь він від сну та й подумав: “Дам собі раду й цим разом, як завсіди, і визволюся.” А того й не знав, що Господь відступив від нього.
21Схопили його філістимляни, і, виколовши йому очі, привели його в Газу та й закували в мосяжні кайдани. І мусів він у тюрмі молоти на жорнах.
22Тим часом волосся в нього на голові почало відростати, після того як його обстригли.
23Зібрались князі філістимлянські принести велику жертву своєму богові Дагонові й повеселитись, бо казали: “Бог наш видав нам у руки ворога нашого Самсона.”
24Побачивши його народ, став хвалити свого бога та гукати: “Бог наш видав нам у руки нашого ворога, того, що пустошив нашу землю, що побив стільки наших.”
25І, розгулявшися, сказали: “Покличте нам Самсона, нехай нас забавляє!” Покликали його з тюрми, й мусів він їх розважати. І коли поставили його між стовпами,
26Самсон сказав до хлопця, що тримав його за руку: “Пусти мене, щоб я міг обмацати стовпи, на яких стоїть будинок, щоб об них опертися.”
27У будинку ж було повно чоловіків і жінок. Були там усі князі філістимлянські та й на покрівлі було до трьох тисяч чоловіків і жінок, що дивилися, як забавляв їх Самсон.
28Озвавсь тоді Самсон до Господа й мовив: “Господи, Боже мій! Зглянься на мене, благаю, й дай мені, Боже мій, ще тільки раз таку силу, щоб я за одним разом міг помститися на філістимлянах за моїх двоє очей.”
29Тоді Самсон діткнув обидва середні стовпи, на яких стояв будинок, і опершись об них правою рукою об один стовп, а лівою об другий,
30промовив: “Нехай умру я з філістимлянами!” І натиснув так сильно, що будинок завалився на князів і на ввесь люд, який був у ньому. І таким робом більш було тих, що він погубив умираючи, ніж тих, що їх убив за життя свого.
31Тоді браття його й вся родина його батька прийшла й взяли його та поховали між Цорою та Ештаолом, у гробниці Маноаха, його батька. Був він суддею в Ізраїлі двадцять років.

17. Ідол Міхая 1-6; вифлеємський левіт пристає до Міхая 7-13

1Був один чоловік з гори Ефраїм, на ім’я Міхай.
2Раз якось промовив він до матері своєї: “Ті тисяча сто срібних шеклів, які взято було в тебе й про які ти вирекла була прокльон при мені, це срібло в мене: я взяв їх і оце тобі назад повертаю.” І відказала йому його мати: “Нехай благословить тебе Господь, мій сину!”
3Коли він повернув матері своїй тисячу сто шеклів срібла, мати його сказала: “Я хочу присвятити від себе це срібло Господеві, хочу зробити з нього для мого сина різьбленого й литого боввана.”
4І коли він повернув його своїй матері, взяла вона двісті шеклів срібла та й дала золотареві, а той зробив з них різьбленого й литого боввана, щоб поставити в хаті в Міхая.
5Таким чином мав Міхай у себе божницю, зробив ефод і терафи й посвятив одного свого сина, і той був йому за священика.
6Того часу не було в Ізраїлі царя й кожний чинив, що йому було довподоби.
7А був один юнак з Вифлеєму Юдейського, з коліна Юди; він був левіт і перебував там зайдою.
8Покинув він місто Вифлеєм Юдейський, щоб перебувати, де доведеться, і, подорожуючи, зайшов на Ефраїм-гору, в господу Міхая.
9І спитав його Міхай: “Звідки йдеш?” А той до нього: “Я – левіт, з Вифлеєму Юдейського; ходжу я, щоб осістись, де доведеться.”
10Сказав йому Міхай: “Зостаньсь у мене та й будь мені за батька й за священика. Даватиму тобі щороку десять срібних шеклів, повну одежу й харчі.”
11Пристав левіт на те, щоб жити з ним, і став юнак у нього як один з його синів.
12Посвятив Міхай левіта, і юнак став у нього за священика й жив у домі Міхая.
13Сказав Міхай: “Тепер я знаю, що Господь буде доброзичливий до мене, бо маю левіта за священика.”

18. Данії в Міхая 1-6; данії в Лаїші 7-10; пограбування божниці Міхая 11-26; здобуття Лаїшу 27-31

1Того часу не було царя в Ізраїлі, а Данове коліно шукало собі тоді наділу, де могло б осістись, бо йому й доти ще не випало наділу серед колін Ізраїля.
2От і послали сини Дана зо свого роду п’ятьох мужів, мужів відважних, з Цори та Ештаолу, щоб обійти й розглянути край. Вони їм наказали: “Ідіть, розглядайте край!” Прибули вони в Ефраїм-гори до господи Міхая й там заночували.
3А перебуваючи в господі в Міхая, впізнали вони голос молодого левіта, зайшли до нього та й спитали його: “Хто тебе сюди завів? Що ти тут робиш? За чим ти тут?”
4А той відказав їм: так і так, мовляв, обійшовся зі мною Міхай: найняв мене, щоб я був священиком у нього.
5Вони його й просять: “Спитай, будь ласка, у Бога, щоб нам знати, чи пощастить нам у дорозі, що оце верстаємо.”
6Каже до них священик: “Ідіть лишень з миром: дорога, що її верстаєте, Господеві вгодна.”
7То й пішли собі далі п’ятеро мужів та й дійшли до Лаїшу. Там побачили, як люди живуть безпечно в місті, звичаєм сидонським, тихо та спокійно, нічого їм земного не бракує, й були вони в достатках. Від сидоніїв були вони далеко й із Сирією не мали взаємин.
8Якже повернулися вони в Цору й Ештаол до своїх братів, ті їх питають: “Із чим ви приходите?”
9А ті відповіли: “Вставайте, двигнемося на них, бо ми огледіли їх землю: земля справді прегарна! А ви оце сидите безчинно! Не гайтесь довше, хутенько в дорогу, щоб зайняти ту землю!
10Коли прибудете туди, то знайдете людей безпечних, а землю широку та простору: її віддасть Бог вам у руки, місце, де не бракує нічого з усього того, що земля родить.”
11І рушили звідти, з Цори й Ештаолу, шістсот озброєних людей з роду Дана.
12Двигнулися вони й отаборились у Кіріят-Єарім, у Юдеї. Тим і прозивається те місце по цей день Табір Дана – це той, за Кіріят-Єарімом.
13І звідти пройшли в Ефраїм-гори й прибули до господи Міхая.
14Тоді озвались ті п’ятеро мужів, що ходили в Лаїш на розвідини землі, й сказали своїм братам: “Чи знаєте, що в цих хатах є ефод і терафи та різьблений і литий бовван? Зміркуйте ж оце, що маєте робити!”
15І завернувши туди, ввійшли до молодого левіта в хату, тобто в хату до Міхая, та й привітали його.
16А шістсот чоловік, із синів Дана, у військовій зброї, стояли при вході в ворота.
17П’ятеро ж мужів, що ходили на розглядини землі, ввійшовши туди, забрали різьбленого боввана, ефод і терафи та й литого боввана й священика. А шістсот людей в повнім бойовім виряді стояли при вході в ворота.
18І от як ті, що вдерлись у хату Міхая, забрали різьбленого боввана, ефод, терафи й литого боввана, священик спитав їх: “Що то ви робите?”
19Вони ж йому відказали: “Мовчи, затули рота рукою та йди з нами: будеш нам батьком і священиком. Що бо тобі ліпше: бути священиком у домі одного чоловіка чи бути священиком у цілому коліні й в роді в Ізраїлі?”
20Зрадів священик і, взявши ефода, терафи та литого боввана, пішов посеред гурту.
21І повернувшись, пішли вони далі, виправивши дітей, худобу й майно поперед себе.
22Були вони вже далеко від Міхаєвої хати, коли люди, що жили по сусідніх хатах, зібралися й кинулися навздогінці за синами Дана
23і стали кричати до них. Ті ж, обернувшися, спитали в Міхая: “Що тобі, що ти з таким гуртом прибув?”
24А той: “Ви забрали мого бога, Що я собі зробив був, і священика, й пішли геть, нічого не зоставивши мені, та ще й смієте мене питати, що мені?”
25І відказали йому сини Дана: “Не так то дуже роззявляй на нас свого рота, а то роздратовані люди кинуться на вас, і згинеш, сам ти й ті, що в тебе в хаті.”
26І пішли собі сини Дана далі. Міхай же, побачивши, що вони дужчі за нього, повернувся та й пішов назад додому.
27Забравши таким робом те, що зробив був собі Міхай, разом із священиком, що був при ньому, двигнулися вони на Лаїш, на людей тихих та спокійних, і побили їх лезом меча, місто ж вогнем спалили.
28Ніхто не допоміг їм, бо місто було далеке від Сидону, й не мали вони ні з ким ніяких взаємин. Було воно в долині, що тягнулася до Бет-Рехову. Потім відбудували вони місто й осілись у ньому,
29і назвали його “Дан”, за іменем предка свого Дана, що був народився в Ізраїля; спершу ж те місто звалось Лаїш.
30І поставили сини Дана в себе того різьбленого боввана, священиками ж у коліні Дана був Йонатан, син Гершома, сина Мойсея, сам він і сини його, аж по день поневолення краю.
31Отак поставили вони собі боввана, що зробив був Міхай, увесь той час, як Божий Дім стояв у Шіло.

19. Мандрівний левіт 1-10; у Гівеа 11-21; злочин у Гівеа 22-30

1Того часу, як не було в Ізраїлі царя, був один левіт, що жив глибоко в Ефраїм-горах; він узяв собі за наложницю одну жінку з Вифлеєму в Юдеї.
2Його наложниця розсердилась на нього та й утекла від нього в дім батька свого в Вифлеємі в Юдеї, і пробула там чотири місяці.
3Тоді чоловік її пустивсь у дорогу за нею, щоб вибачитись перед нею й узяти назад до себе. А був при ньому його наймит та пара ослів. Ввела вона його в дім батька свого; батько ж молодиці, побачивши його, радо вийшов йому назустріч.
4І затримав його у себе тесть, батько молодиці, й пробув він три дні в нього. Там їли вони, пили й спали.
5Четвертого ж дня встали вони вдосвіта, й зять заходився збиратися в дорогу, та батько молодиці сказав до нього: “Підкріпись перш шматком хліба, й тоді собі підете.”
6От вони обоє зостались і їли та пили вкупі. Батько молодиці сказав до чоловіка: “Лишися ще раз на ніч та повеселися.”
7Чоловік же підвівсь, щоб іти в дорогу, але тесть присилував його так, що він ще раз переночував там.
8Коли ж він устав п’ятого дня вранці, щоб іти в дорогу, сказав батько молодиці: “Підкріпися!” І так загаялись, покіль день схилився. І їли собі знов обидва.
9Тоді чоловік устав у дорогу, сам він і його наложниия й наймит, тесть же, батько молодиці, сказав до нього: “Дивись, як день уже хилиться до вечора, ночуй тут, глянь бо – смеркає. Ночуй тут та повеселися, а взавтра рано встанете й підете в дорогу додому.”
10Чоловік же не схотів уже ночувати, вирушив у дорогу й прибув навпроти Євусу тобто Єрусалиму, з парою навантажених ослів і наложницею.
11Як же були вони під Євусом, і день вельми вже був схилився, каже наймит своєму панові: “Завернімо лишень у це євусійське місто й переночуємо в ньому.”
12Але пан його мовив до нього: “Не завернемо в місто чужинців, що не з синів Ізраїля. Підемо далі до Гівеа.”
13І сказав він наймитові своєму: “Ходи лишень та дійдемо до якогось із міст, і переночуємо в Гівеа або в Рамі.”
14І попростували вони далі; поблизу Гівеа Веніямина зайшло на їхніх очах сонце.
15І завернули вони туди, щоб у Гівеа переночувати. Ввійшов левіт та й сів на майдані в місті, бо ніхто не прийняв їх до себе на ночівлю.
16Але саме тоді переходив один старенький чоловік що повертався ввечері з роботи а полі. Родом він був з Ефраїмських гір, але жив у Гівеа, хоч тамтешні люди й були веніяминяни.
17Споглянувши, побачив старенький того подорожнього на майдані в місті та й спитав: “Куди йдеш і звідкіля ти?”
18Цей відказав: “Ми йдемо з Вифлеєму Юдейського в саму середину Ефраїмських гір; я родом звідти; ходив я у Вифлеєм Юдейський, і повертаюсь тепер додому, та ніхто не хоче прийняти нас у свою господу,
19дарма, що в мене є й солома й ослам паша, є й хліб, є й вино для мене й для твоєї слугині й для наймита, що при твоїх слугах; нічого не бракує.”
20Старий чоловік сказав: “Не журись! Чого б тобі тільки треба, здайся на мене, тільки не ночуй надворі.”
21І увів він їх до себе в хату й дав ослам їсти; і обмивши собі ноги, їли вони і пили.
22Тим часом, коли вони гарно веселились, обступили горожани, нікчемні людці, хату й, гримаючи в двері, заходилися вигукувати до старенького господаря хати: “Виведи чоловіка, що зайшов до тебе в хату, бо ми хочемо його спізнати!”
23Вийшов до них чоловік, господар хати, та й сказав до них: “Ні, браття! Не чиніть, я прошу вас, лиха! Коли цей чоловік зайшов до мене в господу, не чиніть такої нечести!
24Ось у мене дочка-дівиця, а в нього наложниця; виведу їх вам: знущайтеся над ними та робіть, що вам довподоби; над цим же чоловіком не чиніть такої нечести.”
25Та ті людці, однак, не хотіли його слухати. Тоді взяв чоловік свою наложницю й вивів її до них за двері, й вони злягалися з нею, а, зловживши нею цілу ніч до ранку, покинули її, як зоря зачервонілась.
26Коли ж розвиднілось, повернулась молодиця та й повалилась перед дверима того чоловіка, де був її пан, і лежала там, покіль настав день.
27Устав уранці її пан, відчинив двері й вийшов, щоб іти своєю дорогою, аж наложниця його лежить перед дверима хати, розкинувши руки на дорозі.
28Сказав він до неї: “Вставай, підемо!” А вона ні слова. Тоді він узяв її, поклав на осла й рушив назад додому.
29Повернувшися додому, вхопив ножа, взяв наложницю, розшматував її на дванадцять куснів і розіслав їх по всій землі Ізраїльській.
30І кожен, хто те бачив, говорив уголос: “Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, по цей день! Тож подумайте про це, порадьте, скажіть, що чинити!”

20. Військова нарада в Міцпі 1-11; приготування до війни 12-18; перші невдачі ізраїльтян 19-29; розгром веніяминян 30-48

1І двигнулися всі сини Ізраїля й зібралась уся громада, як один чоловік, від Дана аж до Версавії, і Гілеад-землі, перед Господом у Міцпі.
2І голови всього народу, усіх колін Ізраїля, з’явились на зборах Божого народу: чотириста тисяч чоловік піхотинців, озброєних мечами.
3Сини Веніямина довідалися, що сини Ізраїля пішли у Міцпу. Сини Ізраїля ж говорили: “Скажіть, як сталось те ганебне діло?”
4І відповів левіт, чоловік замученої молодиці: “Прибув я в Гівеа Веніямина з моєю наложницею, щоб там переночувати;
5та горожани Гівеа піднялись проти мене й обступили вночі хату, де я перебував; мене мали на думці вбити, а наложницю мою насилували так, що вона й умерла.
6Тоді я взяв мою наложницю, порубав її на шматки та й Розіслав по всіх округах ізраїльського спадкоємства; бо вони вчинили ганебне та соромне діло в Ізраїлі.
7Ось усі ви, сини Ізраїля, тут; тож розберіть цю справу й порадьте, що чинити.”
8Піднявсь увесь народ, як один муж, і заявив: “Ніхто з нас не піде додому, ніхто не повернеться до хати!
9От що зробимо з Гівеа: підемо проти неї по жеребку.
10Візьмемо з усіх колін Ізраїля по десятку чоловік з кожної тисячі, по тисячі з кожної десятки тисяч, і нехай вони подбають про харчі для людей, щоб ці пішли на Гівеа Веніямина та зробили з нею відповідно до ганьби, що вона вчинила в Ізраїлі.”
11От і зібрались мужі Ізраїля проти міста, як один муж, одностайно.
12І порозсилали коліна Ізраїля посланців по всьому коліну Веніямина сказати: “Що то за злочин між вами стався?
13Зараз же мусите видати нам тих нікчемних людців з Гівеа, а ми скараємо їх на горло й викорінимо ганьбу з Ізраїля.” Та веніяминяни не хотіли вволити волю братів своїх, синів Ізраїля.
14Ба більше, вони позбиралися з інших міст у Гівеа, щоб виступити на війну з синами Ізраїля.
15І налічено того дня синів Веніямина з різних їхніх міст двадцять шість тисяч озброєних, опріч мешканців міста Гівеа, яких налічено сімсот добірних чоловік.
16Між усіма тими людьми було сімсот добірних ліваків; кожен з них був здатний влучити камінцем із пращі у волос, не схибивши.
17Синів Ізраїля, без веніяминян, налічено чотириста тисяч чоловік, озброєних мечами, всі завзяті вояки.
18Рушили сини Ізраїля й пішли в Бетел питати Бога й казали: “Хто з нас має виступити першим у бій із синами Веніямина?” Господь відказав: “Юда буде перший!”
19Двигнулися сини Ізраїля вранці й отаборились під Гівеа;
20потім сини Ізраїля виступили до бою проти веніяминян, ставши навпроти них лавою коло Гівеа.
21Виступили сини Веніямина з Гівеа та й поклали того дня двадцять дві тисячі ізраїльтян трупом.
22Але народ, мужі ізраїльські, наповнилися знову духом та й вишикувались до бою на тім самім місці, що першого дня,
23бо коли вони пішли були й стали плакати перед Господом у Бетелі до вечора й питали в Господа: “Чи виступати нам знову на синів Веніямина, нашого брата?” -Господь відказав: “Виступайте проти нього!”
24І вдарили сини Ізраїля другого дня на синів Веніямина.
25Але й другого дня вийшли веніяминяни проти них з Гівеа та й знов поклали трупом вісімнадцять тисяч синів Ізраїля, вояків, озброєних шаблями.
26Тоді сини Ізраїля всім військом знялися й пішли в Бетел, і сиділи там, плачучи перед Господом, і постили того дня до самого вечора, й приносили Господеві всепалення та мирні жертви.
27І питали сини Ізраїля в Господа – бо там того часу був ковчег Божого свідоцтва,
28й Пінхас, син Єлеазара, сина Арона, служив того часу перед ним і питався: “Чи наступати нам знову боєм на синів Веніямина, нашого брата, чи залишити?” І відказав Господь: “Наступайте, бо взавтра я дам їх у ваші руки!”
29Тоді Ізраїль поставив засідку навколо Гівеа.
30Третього дня вийшли сини Ізраїля проти синів Веніямина й вишикувалися лавами до бою при Гівеа, як і за перших разів.
31Сини Веніямина вирушили проти війська й віддалились від міста й заходились, як перші рази, класти декого трупом на шляхах, з яких один веде в Бетел, а другий на Гівеа, і вбили до тридцять мужів ізраїльських.
32Сини Веніямина думали собі: вони, мовляв, полягли перед нами, як і першим разом. А сини Ізраїля умовились: “Утікаймо, щоб відтягнути їх від міста на биті шляхи.”
33Схопились тоді мужі Ізраїля зо свого місця та й стали лавами під Ваал-Тамаром, а засідка Ізраїля вийшла зо свого сховку на захід від Гівеа.
34І наступило тоді на Гівеа десять тисяч добірного війська з усього Ізраїля, й зчинився запеклий бій. Та веніяминянам і на думку не спало, що на них насувається лихо.
35І розбив Господь Веніямина перед Ізраїлем, і поклали сини Ізраїля того дня трупом двадцять п’ять тисяч і сто чоловік веніяминян, озброєних мечами.
36Нарешті сини Веніямина збагнули, що їх розгромлено. Мужі ізраїльські відступили перед Веніямином, бо звірились на засідку, що її поставили коло Гівеа.
37Кинулась та засідка раптом на Гівеа й, двигнувшись наперед, вибила лезом меча все місто.
38Між мужами ізраїльськими та тими, що сиділи в засідці, було умовлено, що дадуть знак: пустять угору великий дим над містом.
39І от, коли мужі ізраїльські обернулись у бою, немов до втечі, веніяминяни заходилися класти їх трупом, поклавши щось із тридцять чоловік та думавши собі: розбили ми їх, мовляв, цілком, як у першому бою.
40Аж тут почав здійматися знак над містом, отой стовп диму, і, як озирнулись веніяминяни позад себе, то все місто полум’яніло під саме небо.
41Обернулись тоді мужі ізраїльські, а веніяминяни настрахались, бо зрозуміли, що над ними зависла погибель,
42тож подались від мужів ізраїльських шляхом на пустиню. Але військо натискало на них, та й ті, що вискочили з міста, нищили їх зосередженим наступом.
43І обступили вони Веніямина й гнали його безупину, й били аж до місця, що проти Гівеа, на схід сонця.
44Полягло тоді в Веніямина вісімнадцять тисяч чоловік, а все ж то були відважні вояки.
45Решта веніяминян пішла врозтіч у пустиню, на Ріммон-скелю, але ізраїльтяни на шляхах вистинали ще з п’ять тисяч чоловік і гналися за ними аж до Гідеону, вбивши з тих дві тисячі чоловік.
46Усіх же веніяминян, що того дня загинули, було двадцять п’ять тисяч чоловік, озброєних мечами, й усі були вони хоробрі вояки.
47У пустиню ж завернуло й втекло на Ріммон-скелю шістсот чоловік, і сиділи вони чотири місяці на Ріммон-скелі.
48Мужі ж ізраїльські обернулись назад проти синів Веніямина й вистинали лезом меча все місто, і людину, й скотину, й усе, що їм попалося; та й міста, що їм зустрілись, пустили вони з димом.

21. Ізраїль милує рештки веніяминян 1-14; викрадення дівчат у Шіло 15-25

1І заприсягли були сини Ізраїля Міцпі: “Ніхто з нас не віддасть дочки за веніяминянина.”
2Пішов народ у Бетел, і сиділи вони там аж до вечора перед Богом і зняли великий лемент та стали плакати вголос,
3кажучи: “Чому, Господи, Боже Ізраїля, так в Ізраїлі сталось, що нині не стало одного коліна в Ізраїлі?”
4Другого дня встав народ уранці, й спорудили вони там жертовник і принесли всепаленя та мирні жертви.
5І питали сина Ізраїля: “Хто з усіх колін Ізраїля не прибув на збори Господні?” Бо присягнено було великою присягою: хто, мовляв, не прийде в Міцпу перед Господа, того скарати смертю.
6Жаль стало синам Ізраїля братів своїх веніяминян, і говорили вони: “Винищено нині одне коліно з Ізраїля.
7Що нам робити з тими, що зостались? Де взяти їм жінок? Таж ми заклялись Господом, що не віддаватимемо за них наших дочок?”
8І спитали: “Чи нема часом кого з колін Ізраїля, що не прийшов був перед Господа в Міцпу?” І виявилось, що ніхто з Явеш-Гілеаду не прибув на збори в табір.
9І справді, як було зроблено перегляд народу, не знайшлось між ним ні одного з мешканців Явеш-Гілеаду.
10Тоді громада послала туди дванадцять тисяч найхоробріших мужів і наказала їм: “Ідіть та й повбивайте мешканців Явеш-Гілеаду мечем, разом із жінками й дітьми.
11Але ось як маєте робити: кожного мужчину й кожну жінку, що взнала чоловіка, ви виб’єте впень; дівиць же зоставите живими.” Так і вчинили.
12І знайшли між мешканцями Явеш-Гілеаду чотириста молодих дівчат-дівиць, що не знали чоловічого ложа, й привели їх у табір у Шіло, що в Ханаан-землі.
13Тоді громада послала посланців, щоб перемовитися з веніяминянами, які були на Ріммон-скелі, та об’явити їм мир.
14Повернулись тоді веніяминяни, й передано їм дівчата, що зосталися живими з жінок Явеш-Гілеаду. Але й так їх не вистачило для всіх.
15І жалкував народ над Веніямином, що Господь учинив таку втрату в Ізраїлі.
16Старші в громаді й сказали: “Що нам зробити з тими, що зостались, де взяти для них жінок?” Бо й жіноцтво було винищене у Веніямина.
17І говорили: “Як зберегти те, що зосталось від Веніямина, щоб не перевелось одне коліно в Ізраїлі?
18Тільки ж не можна нам дочок наших віддавати за них, бо сини Ізраїля поклялись, ось як: Проклят, хто віддасть за Веніямина дочку!”
19Та потім сказали собі: щороку, мовляв, буває свято Господнє в Шіло, що лежить на північ від Бетелу, на схід від шляху, що йде вгору від Бетелу до Сихему й на південь від Левони.
20Отож дали вони синам Веніямина таку пораду: “Ідіть, засядьтеся в виноградниках та й ждіть,
21І як побачите, що дочки Шіло вийдуть на танок і хороводи, вискочіть з виноградників, і кожен з вас нехай викраде собі шілоську дівчину за жінку, та й ідіть додому в землю Веніямина.
22Якже прийдуть батьки їхні чи брати скаржитись перед нами, ми відкажемо їм: “Простіть їм на наш рахунок: бо й ми не могли взяти для кожного з них жінки на війні, та й ви не дали їх їм (добровільно); бо тоді були б ви винні.”
23Так і зробили сини Веніямина: здобули собі, скільки їм було треба жінок між танцюючими, що їх схопили, та й пішли собі назад у своє спадкоємство, відбудували міста й осілись у них.
24І розійшлись тоді сини Ізраїля звідтіль кожний у своє коліно та до свого роду; кожен повернувся до свого наділу.
25Того часу не було царя в Ізраїлі; кожен робив, що йому було довподоби.

 

Попередня книга (“Книга Ісуса Навина”)  Наступна книга (“Книга Рути”)