Діяння Апостолів

 


1. Передмова 1-5; Вознесіння 6-14; вибір Матія 15-26

1Першу книгу я написав, о Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку
2аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав.
3Він показував їм себе також у численних доказах живим після своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство.
4Тоді ж саме, як споживав хліб-сіль із ними, він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, що її ви від мене чули;
5бо Іван христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Святим Духом.
6Отож, зійшовшися, вони питали його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?»
7Він відповів їм: «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у своїй владі.
8Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі.»
9І сказавши це, коли вони дивились, знявся угору, і хмара його взяла з-перед очей їхніх.
10І як вони дивилися пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі
11і сказали: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо.»
12Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, що зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу.
13Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме: Петро і Іван, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова.
14Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з його братами.
15І ставши тими днями Петро серед братів, – зібралось їх разом яких 120, – промовив:
16«Мужі брати! Треба було, щоб збулося Писання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який зробився проводирем тих, що схопили Ісуса.
17Він же був прилічений до нас і прийняв частку служіння цього.
18Придбавши, отже, собі поле за свою злочинну нагороду, він упав сторч головою і тріснув надвоє, і все його нутро вилилось.
19Оце стало відомим усім, хто мешкає в Єрусалимі, так що те поле було прозвано їхньою мовою Гакелдама, тобто поле крови.
20Бо в книзі, псалмів написано: Хай огорожа його стане пусткою і ніхто у ній хай не мешкає. І: Нехай його уряд візьме другий.
21Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами,
22почавши від хрищення Івана аж до дня, коли він від нас вознісся, – щоб один з них був разом з нами свідком його воскресіння.»
23І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія.
24І, помолившись, сказали: «Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох ти вибрав,
25щоб узяти місце тієї служби й апостольства, що від нього Юда відпав, щоб відійти на своє місце.
26І кинули жереб, жереб же впав на Матія, і його зараховано до одинадцятьох апостолів.

2. Зіслання Святого Духа 1-13; проповідь Петра 14-41; перша християнська громада 42-47

1А як настав день П’ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці.
2Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи.
3І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них.
4Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти.
5А перебували в Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом.
6І як зчинився той шум, зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожний чув, як вони говорили його мовою.
7Здивовані й остовпілі, вони один до одного казали: «Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють?
8Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову:
9партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії,
10Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають,
11юдеї і прозеліти, крітяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?»
12Всі дивувались і, збентежені, один до одного казали: «Що б це могло бути?»
13Інші ж з насмішкою казали: «То вони молодим вином повпивалися.»
14Тоді Петро виступив з одинадцятьма, підняв свій голос і так до них промовив: «Мужі юдейські та всі ви, мешканці Єрусалиму! Нехай це буде вам відомим, і вислухайте моє слово:
15Люди ці не п’яні, як ви гадаєте, бо тільки третя година дня.
16Але це те, що був сказав Пророк Йоіл:
17– І буде останніми днями, – каже Бог, – я виллю мого Духа на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, і ваші юнаки будуть бачити видіння, і старшим вашим будуть сни снитись.
18І на слуг моїх і на слугинь моїх я сими днями виллю мого Духа, і вони будуть пророкувати.
19І я дам чуда вгорі на небі, і знаки внизу на землі: кров, вогонь і кіптяву диму.
20Сонце обернеться у темряву, місяць у кров, перш, ніж настане день Господній, великий і славний.
21А кожний, хто призве ім’я Господнє, той спасеться.
22Мужі ізраїльські! Послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, якого Бог засвідчив серед вас силою, чудами і знаками, що їх Бог зробив між вами через нього, як ви самі знаєте, –
23отого (Ісуса), згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста;
24його Бог воскресив, порвавши пута смерти, бо неможливо було, щоб вона держала його в своїй владі.
25Бо Давид про нього казав: Я бачив Господа передо мною завжди, бо він у мене по правиці, щоб я не захитався.
26Ось чому звеселилось моє серце і зрадів мій язик. До того й тіло моє відпочине в надії.
27Бо ти не зоставиш душі моєї в аді і не даси твоєму святому бачити зітління.
28Ти дав мені дороги життя знати; сповниш мене радощами перед твоїм видом.
29Мужі брати! Дозвольте мені сміло вам сказати про патріярха Давида, що помер і був похований, і гріб його у нас по цей день.
30Але, бувши пророком і знавши, що Бог клятвою йому поклявся посадити на його престолі потомка з його лона,
31він предвидів і говорив про Христове воскресіння, що ані його душа не була зоставлена в аді, ані його тіло не бачило зітління.
32Оцього Ісуса Бог воскресив, – ми всі цьому свідки.
33Він, отже, вознесений Божою правицею, одержав від Отця обіцяного Святого Духа й вилив його: ось воно те, що ви бачите й чуєте.
34Давид бо не зійшов на небо, сам же він каже: Господь мовив Владиці моєму: Сядь праворуч мене,
35поки не покладу ворогів твоїх підніжком ніг твоїх.
36Нехай, отже, ввесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, якого ви розіп’яли.»
37Почувши це, вони розжалобилися серцем і сказали до Петра й до інших апостолів: «Що нам робити, мужі брати?»
38Петро ж до них: «Покайтесь», каже, «і нехай кожний з вас охриститься в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа.
39Для вас бо ця обітниця і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог.»
40І ще іншими багатьма словами він свідчив їм та умовляв їх: «Рятуйтеся від цього лукавого поріддя.»
41Ті ж, що прийняли його слово, охристились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ.
42Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах.
43І страх напав на кожну душу: багато було чудес і знаків, що їх апостоли робили.
44Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним.
45Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було.
46Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця;
47хвалили Бога і втішалися любов’ю всього люду. Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися.

3. Оздоровлення кривого 1-10; проповідь Петра у храмі 11-26

1Петро і Іван ішли у храм на молитву о дев’ятій годині.
2А був там чоловік кривий від лона матері своєї, якого приносили і клали щодня біля дверей храму, що звалися Красними, просити милостині від тих, що йшли до храму.
3Як тільки він побачив Петра і Івана, що саме входили у храм, попросив у них милостиню.
4Петро з Іваном, споглянувши на нього, сказали: «Глянь на нас!»
5Той вдивлявсь у них, сподіваючися щось від них дістати.
6Петро промовив: «Срібла й золота нема у мене; що ж маю, те тобі даю: В ім’я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи!»
7І схопивши його за правицю, підвів його, і тієї хвилі окріпли його ноги з суглобами.
8Встав той, зірвавшись, і почав ходити й увійшов з ними у храм, ходячи, підскакуючи і хвалячи Бога.
9Увесь народ бачив, як він ходив і хвалив Бога.
10Вони пізнали його, що це той, який сидів при Красних дверях храму для милостині, і сповнилися страхом та здивуванням над тим, що йому сталося.
11Тому ж, що він тримався Петра й Івана, увесь народ, здивований, прибіг до них у притвор, званий Соломоновим.
12Побачивши це Петро, промовив до народу: «Мужі ізраїльські! Чому дивуєтеся з цього? Чому ви дивитесь на нас, немов би ми вчинили власною силою і (нашим) благочестям те, що оцей ходить?
13Бог Авраама, Ісаака і Якова, Бог отців наших, прославив слугу свого Ісуса, що його ви видали й відреклися перед Пилатом, коли цей присудив його пустити;
14ви ж Святого і Праведного зреклися і просили, щоб вам помилувано чоловіка душогубця,
15а Творця життя вбили, якого Бог воскресив з мертвих, чому ми свідки.
16І через віру в його ім’я – оцього, що ви бачите й знаєте, його ім’я закріпилось, і віра, що через нього, дала йому повне видужання перед усіма вами.
17Однак, браття, я знаю, що ви через незнання це зробили, як і ваші князі;
18та Бог здійснив це так, що наперед звістив устами всіх пророків, що Христос має страждати.
19Тож покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті;
20і щоб так прийшли від Господа часи відпочинку, і він прислав призначеного вам Христа Ісуса.
21Треба було, щоб його прийняло небо аж до часу відновлення усього, про що Бог споконвіку говорив устами своїх святих пророків.
22Мойсей сказав: Господь, Бог наш, піднесе вам Пророка, як мене, з-посеред братів ваших. Ви слухатиметесь його в усьому, що вам скаже.
23А кожний, хто не буде слухатися того Пророка, буде викорінений з народу. –
24Так само всі пророки від Самуїла й ті, що говорили потім, звіщали про ці дні.
25Ви – сини пророків і Завіту, що Бог був заключив із вашими батьками, кажучи до Авраама: В твоїм потомстві будуть благословенні всі сім’ї землі. –
26Вам насамперед Бог воскресив слугу свого і послав його, щоб він благословив вас та відвертав кожного з вас від поганих учинків.»

4. Петро та Іван перед синедріоном 1-22; християни моляться 23-31; життя перших християн 32-37

1Коли вони ще промовляли до народу, надійшли священики, наставник храму й садукеї,
2незадоволені тим, що вони народ навчають та звіщають в Ісусі воскресіння мертвих,
3і наклали на них руки та й кинули їх у в’язницю аж до ранку, бо вже був вечір.
4Однак, багато з тих, що чули слово, увірували, а число чоловіків – було яких 5 000.
5На другий день зібралися їхні начальники, старші та книжники в Єрусалим,
6і первосвященик Анна, і Каяфа, і Іван, й Олександер, і скільки було з первосвященичого роду.
7Вони поставили їх посередині й питали: «Якою силою або яким ім’ям ви це зробили?»
8Тоді Петро, наповнений Духом Святим, до них промовив: «Начальники народу й старші!
9Коли вже нас допитують сьогодні про добре діло, зроблене недужому, і як він став здоровим,
10то нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім’ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп’яли, а якого Бог воскресив з мертвих, – ним цей стоїть здоровий перед вами.
11Він – отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі.
12І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися.»
13Побачивши сміливість Петра і Івана та зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом;
14та бачивши, що вилікуваний чоловік стоїть з ними, не могли нічого сказати проти.
15Звелівши вивести їх з синедріону, вони почали радитися між собою і говорили:
16«Що нам із цими людьми робити? Бо ж вони зробили явне чудо; воно стало відомим всім мешканцям Єрусалиму, і заперечити його ми не можемо.
17Але, щоб воно більше не поширювалося в народі, ми заборонимо їм під загрозою не говорити більш в це ім’я нікому з людей.»
18І покликавши їх, наказали, щоб вони ні слова не говорили, ані не навчали іменем Ісуса.
19Та Петро і Іван сказали їм у відповідь: «Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, – розсудіть!
20Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули.»
21Ті, погрозивши знов їм, бо не знайшли нічого, за що б їх покарати, відпустили їх задля народу, всі бо прославляли Бога за те, що сталося.
22Чоловік же, над яким сталося це чудо оздоровлення, мав понад сорок років.
23А як їх відпустили, вони прибули до своїх і розповіли, що первосвященики і старші до них сказали.
24Ці, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико! Ти створив небо і землю, і море, і все, що в них є.
25Ти сказав Духом Святим через уста батька нашого Давида: Чого заметушилися погани й задумали народи марне?
26Царі землі зібралися, і князі зійшлися докупи на Господа і на помазаника його.
27Зійшлися бо справді у цім місті проти слуги твого святого Ісуса якого ти помазав, Ірод і Понтій Пилат з поганами й людьми ізраїльськими,
28зробити те, що твоя всемогутність і мудрість уже наперед були постановили, щоб сталося.
29І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати твоє слово.
30Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса.»
31А як вони молилися, затряслось те місце, де вони зібралися, і всі сповнилися Святим Духом, і сміливо звіщали слово Боже.
32Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне.
33Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі.
34Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане
35та й клали в ноги апостолів, – і роздавалось це кожному за його потребою.
36А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кіпру,
37мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів.

5. Ананія і Сафіра 1-11; зріст першої громади 12-16; ув’язнення апостолів 17-33; порада Гамалиїла 34-42

1Один чоловік, на ім’я Ананія, з своєю жінкою Сафірою продав маєток
2і сховав дещо з ціни, – а знала про те і його жінка; решту ж приніс і поклав у ногах апостолів.
3Тоді Петро сказав: «Ананіє, чому то сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа і ховати частину ціни поля?
4Хіба те, що ти мав, не твоє було, і коли його продав, гроші не були у твоїй владі? Чому ж ото ти зважився у своєму серці на той учинок? Ти обманув не людей, а Бога.»
5Почувши ці слова, Ананія впав та й умер. І страх великий огорнув усіх тих, що чули те.
6Тоді молодші встали, обгорнули його, взяли набік і поховали.
7Через яких може три години, не знаючи, що сталося, увійшла його жінка.
8Озвався Петро до неї: «Скажи мені, чи ви за стільки то були продали поле?» Вона відповіла: «Так, за стільки.»
9Тоді Петро до неї: «Як то, що ви змовилися, щоб спокушувати Господнього Духа? Ось ноги тих, що поховали твого чоловіка на порозі, вони й тебе винесуть.»
10І вмить вона впала йому в ноги та й умерла. Хлопці ж увійшли й застали її мертву, і, винісши, поховали біля її чоловіка.
11Великий страх обняв усю Церкву і всіх, що чули про те.
12Руками апостолів робилося багато знаків і чудес у народі. Усі вони перебували однодушно у притворі Соломона,
13і ніхто сторонній не насмілювався до них пристати; однак народ хвалив їх вельми.
14Віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила жінок і чоловіків;
15так, що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ітиме Петро, бодай тінь його на кого-небудь з них упала.
16Сила людей збиралась навіть з довколишніх міст Єрусалиму, несучи хворих та тих, що їх мучили нечисті духи, і вони всі видужували.
17Устав тоді первосвященик і всі ті, що були з ним, – то була секта садукеїв, – і, повні заздрощів,
18наклали руки на апостолів і вкинули їх до громадської в’язниці.
19Але вночі ангел Господень відчинив двері в’язниці й, вивівши їх, мовив:
20«Ідіть і, ставши в храмі, говоріть до народу всі слова життя цього.»
21Почувши це, вони удосвіта ввійшли у храм і почали навчати. Тим часом прийшов первосвященик і ті, що були з ним, скликали синедріон і всіх старших синів Ізраїля і послали у в’язницю привести їх.
22Та як слуги прибули, не знайшли їх у в’язниці і, повернувшися, оповіли:
23«В’язницю ми знайшли замкнену з усякою безпекою і сторожів на варті при дверях, та, відчинивши, всередині ми не знайшли нікого.»
24Почувши ці слова, наставник храму і перовосвященики збентежилися, (не знаючи), що воно могло статися.
25Аж тут прибув хтось і звістив: «Он ті мужі, яких ви вкинули у в’язницю, стоять у храмі і народ навчають.»
26Тоді наставник пішов із слугами, привів їх, та не насильно, боялись бо народу, щоб не побив їх камінням.
27Привівши їх, поставили перед синедріоном, а первосвященик спитав їх:
28«Чи ж ми не були вам заборонили строго цим ім’ям не навчати? І ось ви вашою наукою сповнили Єрусалим і хочете навести на нас кров цього чоловіка!»
29Озвавшись тут Петро й апостоли, сказали: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей!
30Бог батьків наших воскресив Ісуса, якого ви вбили, повісивши на дереві.
31Його Бог підняв правицею своєю, як князя і Спаса, щоб дати Ізраїлеві покаяння і відпущення гріхів.
32І ми свідки цих подій, і Дух Святий, що його Бог дав тим, які йому коряться.»
33Почувши це, вони розлютилися і задумали їх убити.
34Тоді один фарисей, на ім’я Гамалиїл, законовчитель, поважаний усім народом, устав серед синедріону, повелів вивести на хвилину людей,
35і сказав до них: «Мужі ізраїльські! Зважайте на те, що маєте робити цим людям.
36Останніми цими днями встав був Тевда і казав, що він хтось великий; до нього пристало яких чотириста чоловіка; його вбито, й усі, що за ним тягнули, розпорошилися і зійшли нінащо.
37А після цього, під час перепису, устав був Юда галилейський і потягнув народ за собою, але й він загинув, і всі ті, що за ним тягнули, були розігнані.
38Отож, я нині кажу вам: Зоставте тих людей, лишіть їх, бо коли від людей цей задум чи ця справа, вона сама собою розпадеться.
39Коли ж від Бога, ви не здолієте звести їх зо світу, – щоб ви часом не стали противниками Бога.» Послухалися вони його ради.
40І, прикликавши апостолів, вибили їх і, заборонивши говорити в ім’я Ісуса, відпустили.
41Вийшли апостоли з синедріону, раді, що удостоїлися перенести зневагу за ім’я Ісуса.
42І щодня в храмі й по домах не переставали навчати й звіщати Христа Ісуса.

6. Вибір дияконів 1-7; Стефан перед синедріоном 8-15

1Тими ж днями, коли учнів ставало дедалі більше, зчинилось нарікання гелленістів на євреїв, що вдів їхніх занедбано в щоденній службі.
2Тоді дванадцятеро прикликали громаду учнів і сказали: «Не личить нам лишити слово Боже і при столах служити.
3Нагледіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, а ми їх поставимо для цієї служби;
4самі ж ми будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова.»
5Вподобалось це слово всій громаді й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії,
6і поставили їх перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки.
7І росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вельми, і велика сила священиків були слухняні вірі.
8Стефан же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі.
9І встали деякі з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців, а й з Кілікії та з Азії і сперечалися із Стефаном,
10але не могли встоятися супроти мудрости й духа, що ним говорив.
11Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: «Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога.»
12І підбурили народ, старших та книжників і, наскочивши, схопили і привели його в синедріон.
13Там вони поставили свідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та Закону.
14Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце й переінакшить звичаї, які Мойсей був передав нам.»
15І коли всі, що засідали в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його обличчя, немов обличчя ангела.

7. Промова Стефана 1-53; і каменування його 54-60

1А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?»
2Він же відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з’явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані,
3і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі.
4Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю, в якій живете нині.
5І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини.
6А Бог сказав йому, що його потомство буде захожим у чужій країні, і його поневолять, і будуть гнобити чотириста років.
7Але народ, що вони йому будуть служити, – сказав Бог, – я буду судити, а після цього вони вийдуть і служитимуть мені на оцім місці.
8І дав йому союз обрізання, тож Авраам породив Ісаака й на восьмий день його обрізав, а Ісаак – Якова, а Яків -дванадцять патріярхів.
9А патріярхи із заздрости продали Йосифа у Єгипет, та Бог був з ним
10і визволив його з усіх його скорбот, і дав йому мудрість і ласку перед фараоном, царем єгипетським, а цей настановив його правителем над Єгиптом та над усім домом.
11Аж тут настала голоднеча по всьому Єгипті й Ханаані та велике лихо, і наші батьки не знаходили поживи.
12Зачувши ж Яків, що в Єгипті є збіжжя, послав туди перше батьків наших;
13а другим разом Йосиф дав себе пізнати своїм братам, і фараонові стало відомим походження Йосифа.
14А Йосиф послав і прикликав до себе свого батька Якова й усю родину – сімдесят п’ять душ.
15От і зійшов Яків у Єгипет і помер, сам він і батьки наші.
16І перенесли їх у Сихем, і поклали в гробі, що його Авраам був собі купив за ціну срібла в синів Хамора у Сихемі.
17Якже наближався час обітниці, що нею Бог поклявся був Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті,
18аж поки настав інший цар в Єгипті, що не знав Йосифа.
19Він, обходячись підступно з нашим людом, гнобив батьків наших і змушував їх викидати власних дітей, щоб вони не жили.
20І саме під ту пору народився Мойсей і був угодний Богу; його годовано три місяці у домі батька його.
21Коли ж він був викинутий, взяла його дочка фараонова і вигодувала його собі за сина.
22І Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах.
23А як йому сповнилося сорок років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля;
24і як він побачив, що одному з них чинили кривду, заступився за нього і відомстив покривдженого, вбивши єгиптянина.
25Брати його, гадав собі, зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли.
26На другий день з’явився їм, як вони бились, і єднав їх у мирі, кажучи: Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду?
27А той, що кривдив ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і суддею?
28Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина?
29При цім же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив двох синів.
30Коли минуло сорок років, з’явився йому в пустині гори Синаю ангел у полум’ї куща вогняного.
31Мойсей, побачивши, здивувався тим видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос Господній:
32Я – Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. – Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути.
33Тоді Господь сказав до нього: Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш – земля свята.
34Бачив я, бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. –
35Оцього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? – оцього Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в кущі з’явився.
36Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років.
37Це той Мойсей, що сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як мене.
38Це той що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати.
39Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет,
40кажучи, Аронові: Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з Єгипетського краю – не відаємо, що з ним сталося.
41І теля зробили собі тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх.
42І відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то написано у книзі пророків: Чи ви приносили мені заколене і жертви за сорок років у пустині, доме Ізраїля?
43Ви носили намет Молоха і зорю бога Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас поза Вавилон.
44У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він бачив.
45Його наші батьки взяли і винесли з Ісусом у землю, що нею погани володіли, яких Бог вигнав був з-перед обличчя батьків наших, аж до днів Давида,
46що знайшов ласку перед Богом і просив знайти житло для Бога Якова.
47А Соломон збудував йому дім.
48Та не в рукотворених проживає Всевишній як пророк говорить:
49Небо – престол мій, земля ж -підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку?
50Хіба то не моя рука створила те все?
51Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви.
52Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями;
53ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його.»
54Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього.
55(Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога,
56і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога.»
57Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом
58та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло.
59І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!»
60А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув.

8. Переслідування в Єрусалимі 1-3; Филип у Самарії 4-8; Симон ворожбит 9-25; Филип христить етіопського вельможу 26-40

1Савло ж погоджувався з його вбивством. І настало того дня велике переслідування Церкви, що в Єрусалимі. Всі, крім апостолів, розсипались по селах Юдеї та Самарії.
2Побожні люди поховали Стефана і зчинили великий плач по ньому.
3Савло ж руйнував Церкву: вдираючись до хат, виволікав чоловіків та жінок і передавав їх у в’язницю.
4Ті, отже, що порозсипались, ходили по країні й звіщали слово (Боже).
5Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа.
6А народ однодушне уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив,
7бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричачи голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала.
8Радість же була велика в тім місті.
9А був перед тим у тому місті один чоловік, Симон на ім’я, що займався чаклунством і дивував люд самарійський та видавав себе за щось велике.
10За ним усі від найменшого до найбільшого слідом ходили, кажучи: «Цей чоловік – сила Божа, що її звуть великою.»
11Отож вони до нього були уважні, бо він довго дивував їх чарами своїми.
12Та як повірили Филипові, що звіщав їм царство Боже й ім’я Ісуса Христа, христились чоловіки й жінки.
13Увірував тоді й сам Симон і, охристившись, перебував з Филипом; а бачивши знаки й великі чуда, що робились, дивувався.
14Довідавшися, що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Івана.
15Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого,
16бо він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрищені в ім’я Господа Ісуса.
17Тоді поклали на них руки, і вони прийняли Святого Духа.
18Якже побачив Симон, що через накладання апостольських рук дається Дух, приніс їм гроші
19і каже: «Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, прийняв Святого Духа.»
20Петро ж сказав до нього: «Срібло твоє нехай з тобою буде на погибіль, бо ти за гроші думав придбати дар Божий.
21Нема тобі у цій справі ні частки, ні спадщини, бо твоє серце не праве перед Богом.
22Покайся, отже, за лукавство своє і проси Господа, може буде відпущена тобі ця думка твого серця;
23бо ти, як бачу, в гіркій жовчі і путах неправди.»
24А Симон відповів, кажучи: «Моліться ви до Господа за мене, щоб на мене ніщо не найшло з того, що ви сказали.»
25Отож, вони, засвідчивши і звістивши слово Господнє, повернулися в Єрусалим, і благовістили чимало сіл самарійських.
26Ангел же Господній промовив до Филипа, кажучи: «Встань та піди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалиму в Газу; вона безлюдна.»
27І встав він і пішов. Аж ось, етіопський муж, скопець, вельможа Кандаки, етіопської цариці, що був над усім її скарбом та що прийшов був в Єрусалим на прощу, –
28він повертався, сидячи на своїй колісниці й читаючи пророка Ісаю.
29Сказав Дух до Филипа: «Підійди і пристань до цієї колісниці.»
30Підбіг Филип і почув, що той читав пророка Ісаю, і сказав до нього: «Чи розумієш, що читаєш?»
31А він відповів: «Та як можу, коли ніхто мене не наставить?» І попросив Филипа зійти й сісти біля нього.
32Місце ж Писання, що той читав було це: «Його вели на заріз, мов овечку, мов те ягнятко перед тим, хто стриже його, безголосне; так він не відкриває рота свого.
33В його приниженні відмовили йому суд. Рід його хто може оповісти? Життя бо його від землі вирвано.»
34Озвався скопець і мовить до Филипа: «Скажи, будь ласка, про кого це пророк говорить? Про себе самого, чи про іншого кого?»
35Тоді Филип відкрив уста свої і, почавши від цього Писання, благовістив Ісуса йому.
36А коли вони їхали шляхом, прибули до води якоїсь, і скопець каже: «Он вода! Що забороняє мені охриститись?»
37Сказав же Филип: «Коли віриш з усього серця, – можна.» Відповідаючи, сказав: «Вірю, що він є Син Божий.»
38І повелів, щоб колісниця стала, і вони обидва – Филип та скопець – зійшли у воду і він охристив його.
39А коли вони вийшли з води, Дух Господній пірвав Филипа, і скопець не бачив його більше; він їхав, радіючи, дорогою своєю.
40Филип же опинився в Азоті й по дорозі звіщав Євангелію всім містам, аж поки не прийшов у Кесарію.

9. Навернення Савла 1-30; Петро оздоровляє Енея 31-35; і Тавиту 36-43

1Савло, іще дихаючи погрозою та вбивством на Господніх учнів, прийшов до архиєрея
2і попросив у нього листів у Дамаск до синаног, щоб, коли знайде яких-небудь чоловіків та жінок, що тримаються цього визнання, привести їх зв’язаними в Єрусалим.
3Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба,
4і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?»
5Він запитав: «Хто ти, Господи?» А той: «Я – Ісус, що його ти переслідуєш.
6Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити.»
7А мужі, що йшли з ним, стояли онімілі з дива, бо вони чули голос, але не бачили нікого.
8Встав Савло з землі, і хоч очі його були відкриті, не бачив він нічого. Тож узяли його за руку і ввели у Дамаск.
9Був він там три дні невидючим; не їв і не пив нічого.
10А був у Дамаску один учень, на ім’я Ананія. Господь сказав до нього у видінні: «Ананіє!» Той озвався: «Ось я, Господи.»
11Тоді Господь до нього: «Встань та йди на вулицю, що зветься Простою, і шукай у домі Юди Савла, на ім’я Тарсянина: он він молиться.»
12І бачив (Савло) у видінні чоловіка, на ім’я Ананія, як він увійшов і поклав на нього руки, щоб прозрів знову.
13Ананія ж відповів: «Господи, чув я від багатьох про того чоловіка, скільки він зла заподіяв твоїм святим в Єрусалимі.
14Та й тут він має владу від архиєреїв в’язати всіх, що прикликають твоє ім’я.»
15Але Господь сказав до нього: «Іди, бо він для мене вибране знаряддя, щоб занести моє ім’я перед поган, царів, і синів Ізраїля.
16Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за моє ім’я.»
17Відійшов Ананія і, увійшовши в дім та поклавши на Савла руки, мовив: «Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом.»
18І вмить немов луска з очей йому впала, і він прозрів знову, і зараз же христився.
19Потім прийняв поживу та покріпився на силах. І перебув кілька днів з учнями, які були в Дамаску;
20і зараз же почав по синагогах проповідувати Ісуса, що він – Син Божий.
21Усі, що чули, дивувались і казали: «Чи це не той, що в Єрусалимі лютував проти тих, які це ім’я призивають, та й що сюди прибув на те, щоб зв’язаними їх вести до архиєреїв?»
22А Савло дедалі дужчав і бентежив юдеїв, які мешкали в Дамаску, доводячи, що цей (Ісус) – Христос.
23Як минуло доволі часу, юдеї змовилися, щоб його вбити,
24але Савло довідався про їхню змову. День і ніч чатували вони при воротях, щоби його вбити.
25Та учні взяли його вночі й по мурі спустили в коші.
26Прибувши ж у Єрусалим, він пробував пристати до учнів, та всі його боялися, не віривши, що він учень.
27Тоді Варнава взяв його, привів до апостолів і розповів їм, як він у дорозі бачив Господа і що говорив до нього, і як він проповідував відважно в Дамаску ім’я Ісуса.
28І він був з ними, виходячи і входячи до Єрусалиму та проповідуючи сміливо ім’я Господнє;
29а й розмовляв і змагався з гелленістами, однак вони намагались його вбити.
30Брати ж, довідавшись про те, відвели його в Кесарію і вислали в Тарс.
31Отож, Церква по всій Юдеї, Галилеї і Самарії мала спокій; будуючись і ходячи в Господнім страсі, наповнялася вона втіхою Святого Духа.
32І сталося, що Петро, обходячи всі усюди, прибув і до святих, що мешкали в Лідді.
33Там він знайшов одного чоловіка, на ім’я Еней, що лежав на ліжку вісім років і був паралітик.
34Петро сказав до нього: «Енею, Ісус Христос тебе оздоровляє. Устань і сам постели собі ліжко!» І вмить той підвівся.
35І бачили його всі мешканці Лідди та Сарону, і навернулися вони до Господа.
36Була ж у Яффі одна учениця, на ім’я Тавита, що значить у перекладі Дорка (Сарна). Вона була повна добрих діл та милостині, що чинила.
37І сталося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили її і поклали в горниці.
38А що Лідда лежить близько Яффи, учні, почувши, що Петро там, послали двох чоловіків з просьбою до нього: «Не отягайся прийти аж до нас!»
39Петро негайно рушив з ними. І як прийшов, вони його повели наверх у горницю, де всі вдови оточили його з плачем, показуючи йому туніки й плащі, що їх робила Дорка, бувши з ними.
40Велівши всім вийти з хати, Петро став на коліна й почав молитися, а повернувшись до тіла, мовив: «Тавито, встань!» І та відкрила свої очі й, побачивши Петра, сіла.
41Він же подав їй руку та й підвів її і, прикликавши святих та вдів, поставив її живою.
42Довідалась про це вся Яффа, і багато повірило в Господа.
43Доволі днів Петро перебув у Яффі в одного гарбаря Симона.

10. Навернення сотника Корнилія 1-33; проповідь Петра 34-43; перше хрищення поган 44-48
1А був у Кесарії один чоловік на ім’я Корнилій, сотник, з полку, що звався італійським,
2побожний і богобоязливий з усім своїм домом; він чинив народові великі милостині й завжди Богові молився.
3Бачив він – десь коло дев’ятої години дня – ясно у видінні ангела Божого, що ввійшов до нього та йому мовив: «Корнилію!»
4Той видивився на нього і, переляканий, озвався: «Що, Господи?» А він сказав до нього: «Твої молитви і твої милостині піднялись перед Богом, і він згадав про тебе.
5Пошли ж тепер людей у Яффу і приведи Симона, що зветься Петром.
6Він гостює в одного гарбаря Симона, що має дім край моря.»
7І коли ангел, що говорив до нього, відійшов, Корнилій покликав двох із своїх домових слуг та побожного воїна з тих, що стало з ним перебували,
8і, розповівши їм усе, послав їх у Яффу.
9Другого ж дня, як ті були в дорозі й наближалися до міста, Петро зійшов на крівлю помолитись коло шостої години.
10Він зголоднів і захотілося йому їсти. І от, як йому готували, найшов захват на нього:
11бачить він небо відкрите, а з нього сходить якась річ, неначе скатерка велика, прив’язана чотирма кінцями, і спускається на землю.
12Були ж у ній всякі чотириногі, плазуни земні й небесні птиці.
13І пролунав до нього голос: «Устань, Петре, заколи і їж!»
14Петро ж відповів: «Ніколи, Господи, бо я ніколи не їв нічого поганого й нечистого.»
15І знову, вдруге, залунав голос до нього: «Що Бог очистив, ти не погань.»
16Це сталося тричі, і зараз же річ ота піднялась на небо.
17Якже збентежений Петро питав себе самого, що це могло б бути за видіння, що він бачив, – он люди, послані Корнилієм, розпитавши про Симонову хату, стали біля дверей
18і, покликавши, спитали, чи тут гостює Симон, на прізвище Петро.
19А як Петро роздумував над тим видінням, Дух сказав до нього: «Он три чоловіки тебе шукають.
20Устань же, зійди вниз і піди з ними без усякого вагання, бо то я послав їх.»
21Зійшов Петро до тих мужів і мовив: «Ось я! Я той, кого ви шукаєте. Яка причина вашого приходу?»
22Ті відповіли: «Корнилій сотник, муж праведний і богобоязливий, доброї слави в усього юдейського народу, був святим ангелом повідомлений покликати тебе до свого дому й послухати слів твоїх.»
23Отже, він запросив їх до себе та прийняв їх. Другого дня він устав і рушив з ними; дехто з братів з Яффи теж пішли з ним.
24Наступного ж дня він увійшов у Кесарію. А Корнилій, скликавши рідню та близьких приятелів, чекав їх.
25І саме як Петро входив, Корнилій вийшов йому назустріч і, припавши йому до ніг, уклонився.
26Петро ж підвів його, кажучи: «Встань, бо я теж людина.»
27І, розмовляючи з ним, увійшов до середини, знайшов багато зібраних,
28і до них промовив: «Ви знаєте, що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього. Та Бог мені об’явив, що не слід уважати ніяку людину за погану чи за нечисту.
29тому я без вагання прибув на ваш поклик. Питаю, отже, з якої причини ви по мене посилали?»
30Корнилій відповів: «Ось уже четвертий день, як я о цій годині, о дев’ятій, молився у своїй хаті, аж ось передо мною став чоловік у сяючій одежі
31і мовив: Корнилію, твоя молитва вислухана і твої милостині згадані перед Богом.
32Пошли, отже, в Яффу і приклич Симона, що зветься Петром. Він перебуває в хаті Симона гарбаря, край моря.
33Я зараз же послав по тебе, і ти добре зробив, що прийшов. І оце тепер ми всі перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що Господь тобі наказав.»
34Тоді Петро почав говорити, мовивши: «Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу,
35а в кожному народі, хто його боїться і чинить правду, той йому приємний.
36Він послав своє слово синам Ізраїля, звіщаючи їм мир через Ісуса Христа, що є Господом усіх.
37Ви знаєте, що сталося по всій Юдеї, почавши з Галилеї, після хрищення, що проповідував Іван:
38про Ісуса з Назарету, якого Бог помазав Святим Духом та силою і який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з ним.
39І ми свідки всього того, що він чинив у краю Юдейськім та в Єрусалимі; його вони, повісивши на дереві, убили.
40Того Бог на третій день воскресив і дав йому з’явитись,
41не всьому народові, але вибраним Богом свідкам, нам, що з ним їли й пили після того, як він воскрес із мертвих.
42І він нам повелів проповідувати народові і свідчити, що то він призначений Богом суддя живих і мертвих.
43Йому свідчать усі пророки, що кожен, хто вірує в нього, через його ім’я одержує відпущення гріхів.»
44Петро ще говорив слова ці, як Святий Дух зійшов на всіх, хто слухав промову.
45Всі вірні обрізані, що прибули з Петром, дивувались, що дар Святого Духа вилився і на поган;
46бо чули, як ті говорили мовами й величали Бога. Тоді Петро озвався:
47«Чи може хтось боронити води, щоб оці не христились, що, як і ми, одержали Святого Духа?»
48І повелів, щоб їх христили во ім’я Ісуса Христа. Тоді вони попросили його зостатись у них кілька днів.

11. Петро оповідає про хрищення поган 1-18; Церква в Антіохії 19-30

1Апостоли і брати, які були в Юдеї, довідалися, що й погани прийняли слово Боже.
2А як Петро прийшов в Єрусалим, обрізані накинулись на нього:
3«Чого, – мовляв, – увійшов єси до необрізаних і їв з ними?»
4Отут Петро й почав їм викладати за порядком усю справу:
5«Я, – каже, – був у місті Яффі й молився, і бачив у захваті видіння: якась річ спускалася, неначе скатерка велика, прив’язана за чотири кінці, -сходила з неба й наблизилась аж до мене.
6Приглянувсь я пильно до неї і спостеріг та й побачив чотироногих землі, звірів і плазунів, і птиць небесних.
7Почув я і голос, що говорив до мене: Встань, Петре, заколи і їж!
8Та я озвався: Ніколи, Господи, ніколи бо ніщо погане або нечисте не входило в мої уста.
9І вдруге голос мені відповів з неба: Що Бог очистив, ти не погань. –
10Це сталося тричі і знову все було взяте на небо.
11І ось у ту саму мить три чоловіки, що були послані до мене з Кесарії, стали перед домом, де ми були.
12І Дух сказав мені йти з ними без усякого вагання. Пішли зо мною і цих шість братів, і ввійшли ми в дім до того чоловіка.
13А він розповів нам, як бачив ангела в себе вдома, що з’явився йому, і мовив: Пошли в Яффу за Симоном, що зветься Петро.
14Він тобі оповість слова, якими ти спасешся, ти й увесь дім твій. –
15Ледве почав я говорити, як Дух Святий зійшов на них, як і на нас напочатку.
16І я згадав слово Господнє, як він говорив: Іван христив водою, ви ж будете охрищені Святим Духом.
17Коли, отже, Бог дав такий самий дар їм, як і нам, що увірили в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб міг був стати Богові на перешкоді?»
18Почувши це, замовкли і хвалили Бога, кажучи: «Отже й поганам дав Бог покаяння, щоб мали життя.»
19Ті ж, що були розсипалися через гоніння з приводу Стефана, досягли аж до Фінікії, Кіпру та й Антіохії, нікому не проповідуючи слова, крім юдеїв.
20Були ж між ними деякі мужі з Кіпру та з Кирени, які прийшли в Антіохію та промовляли й до греків, благовіствуючи їм Господа Ісуса.
21Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа.
22Чутка про це дійшла до вух Церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію.
23Коли він прийшов і побачив ласку Божу, зрадів і підбадьорив усіх триматися Господа рішучим серцем,
24бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри. І пристало багато людей до Господа.
25Тоді (Варнава) вирушив у Тарс розшукати Савла
26і, знайшовши, привів його в Антіохію. Вони збирались цілий рік у церкві й силу людей навчали. В Антіохії вперше учнів називано християнами.
27Прибули ж тими днями в Антіохію пророки з Єрусалиму.
28Один з них, Агав на ім’я, встав і прорік Духом, що на всім світі має бути велика голоднеча, яка й настала за Клавдія.
29Тож учні, кожний з них по спромозі, ухвалили послати братам, що жили в Юдеї, допомогу;
30що й зробили, пославши її старшим через руки Варнави і Савла.

12. Ув’язнення і чудесне визволення Петра 1-19; смерть Ірода 20-25

1Під ту пору цар Ірод підняв руку, щоб гнобити деяких із Церкви.
2Він стяв мечем Якова, Іванового брата.
3Побачивши, що це подобалося юдеям, він звелів, крім того, ще й Петра схопити; а були дні Опрісноків.
4Схопивши його, він посадив його у в’язницю і передав чотирьом чвіркам вояків, щоб стерегли його, бажаючи вивести його перед народ по Пасці.
5Отож, Петра стерегли у в’язниці, а Церква молилася горливо Богові за нього.
6Коли ж Ірод намірявся вивести його, Петро, закутий двома ланцюгами, спав тієї ночі, між двома вояками, а сторожі при дверях стерегли в’язницю.
7Нараз з’явився ангел Господній, і у в’язниці засяяло світло. Він, вдаривши Петра по боці, збудив його, кажучи: «Вставай чимскорше!» І ланцюги впали з рук у нього.
8Далі сказав до нього ангел: «Підпережися і надінь свої сандалі.» (Петро) зробив так. Знову сказав до нього: «Накинь на себе плащ і йди за мною.»
9Вийшов Петро й ішов за ним; не знав він, чи це правда, що робив ангел; він думав, що видіння бачить.
10Минули вони першу варту і другу, і прийшли до залізної брами, що веде в місто; вона сама собою їм відчинилась. Вийшли вони та пройшли одну вулицю, й ангел нараз відступив від нього.
11Тоді Петро, опритомнівши, мовив: «Тепер я справді знаю, що Господь послав ангела свого і вирвав мене з руки Ірода й від усього, чого очікував юдейський народ.»
12Цілком свідомий, він пішов у дім Марії, Матері Івана, що звався Марком, де досить багато зібрались і молилися.
13Як він постукав у хвіртку брами, вийшла послухати дівчина, на ім’я Рода;
14і, пізнавши голос Петра, з радощів не відчинила брами, а вбігши, сповістила, що Петро стоїть при брамі.
15Ті їй сказали: «Ти збожеволіла!» Вона ж таки своє твердила. Тоді вони сказали: «То його ангел.»
16А Петро далі стукав. І відчинили і, побачивши його, нестямилися.
17Махнувши їм рукою, щоб мовчали, він докладно оповів їм, як Господь вивів його з в’язниці, і мовив: «Оповістіть це Яковові і братам.» І, вийшовши, пішов у друге місце.
18Коли ж настав день, поміж вояками настала чимала тривога: що воно могло з Петром статись?
19Ірод послав, щоб його розшукати; та, не знайшовши, вчинив сторожам допит і повелів їх на смерть скарати. Потім він пішов з Юдеї в Кесарію і перебував там.
20Ірод був сильно лютий на тирян та сидонян. Ці, змовившись разом, прибули до нього та, притягнувши на свій бік Власта, царського постельника, просили миру, бо край їхній живився із царського.
21І от призначеного дня Ірод, надягнувши царські шати і сівши на трибуні, держав до них промову.
22Народ же викрикував: «Це голос Бога, не людини.»
23В ту ж саму мить ангел Господній вдарив його за те, що він не віддав Богові слави. Черви пожерли його, і він помер.
24А слово Боже росло і множилося.
25Варнава ж та Савло, виконавши службу й узявши з собою Івана, прозваного Марком, повернулися з Єрусалиму.

13. Перша апостольська подорож Павла 1-3; Павло на Кіпрі 4-12; Павло в Антіохії 13-52

1Були ж в Антіохії, у Церкві, що там була, пророки й учителі як ось: Варнава, Симон, прозваний Ніґер, Лукій Киренейський, Манаен, вихований з Іродом тетрархом, і Савло.
2Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив: «Відлучіть мені Варнаву і Савла на діло, до якого я їх покликав.»
3Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки і відпустили.
4Ті ж, вислані Святим Духом, прибули в Селевкію, а звідти відпливли до Кіпру.
5Прибувши в Саламіну, почали звіщати слово Боже в юдейських синагогах. Помічником же був при них Іван.
6Пройшовши увесь острів аж до Пафосу, знайшли одного чоловіка, ворожбита, ложного юдейського пророка, на ім’я Вар-Ісус,
7який був з проконсулом Сергієм Павлом, розумною людиною. Цей, покликавши Варнаву і Савла, хотів почути слово Боже.
8Але Елімас, ворожбит – так бо перекладається його ім’я – виступив проти них, і намагався проконсула від віри відвернути.
9Тоді Савло, він же й Павло, повний Святого Духа, глянув на нього пильно
10і мовив: «О повний всякого підступу і всякого лукавства, сину диявола, вороже всякої правди! Чи ж не перестанеш перекручувати прості дороги Господні?
11Оце тепер на тобі рука Господня: ти станеш сліпим і дочасу не бачитимеш сонця.» І зараз же впала на нього темрява й морок, і він, обертаючися на всі боки, шукав, хто б його повів за руку.
12Тоді проконсул, бачивши, що сталося, увірував, вельми здивований наукою Господньою.
13А з Пафосу ті, що були з Павлом, пустилися на море й прибули в Пергу Памфілійську, але Іван, відлучившися від них, повернувся в Єрусалим.
14Вони ж, пройшовши поза Пергію, прийшли в Антіохію Пісідійську і дня суботнього ввійшли до синагоги й посідали.
15А по прочитанні закону та пророків наставники синагоги послали їм сказати: «Мужі брати, як маєте якесь слово втіхи для народу, скажіте.»
16Встав тоді Павло і, давши знак рукою, мовив: «Мужі ізраїльські й ви, що боїтеся Бога, слухайте!
17Бог цього народу, Ізраїля, вибрав наших батьків і підняв угору цей народ, під час його побуту в Єгипетській землі, і потужньою рукою вивів їх із неї.
18І сорок років годував у пустині;
19вигубивши ж сім народів у землі Ханаанській, дав їм у спадщину їхню землю,
20майже по чотириста п’ятдесятьох роках. А після цього дав їм суддів аж до пророка Самуїла.
21Потім вони домагалися царя, і Бог дав їм Саула, сина Кіша, мужа з покоління Веніямина: сорок років.
22Та (Бог), відкинувши його, настановив їм царем Давида, якому так засвідчив: Я знайшов Давида, сина Єссея, чоловіка мені до серця, що виконає всю мою волю.
23З його потомства, згідно з обітницею, Бог воздвиг Ізраїлеві Спасителя Ісуса,
24під час коли Іван перед його приходом проповідував усьому ізраїльському народові хрищення покаяння.
25Сповнивши шлях свій, Іван мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте, та он іде за мною, якому я не гідний взуття розв’язати.
26Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане оте слово спасіння.
27Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали його, а засудивши його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи.
28І хоча й не знайшли ніякої смертельної вини на ньому, вимагали у Пилата вбити його.
29А коли виконали все, що було про нього написане, знявши його з хреста, поклали до гробу.
30Та Бог воскресив його з мертвих,
31і він багато днів являвся тим, що прийшли з ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер свідками його перед народом.
32І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була зроблена батькам нашим.
33Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса, як написано у другому псалмі: Ти – мій син; я сьогодні зродив тебе. –
34А що він воскресив його з мертвих, так що він більш не повернеться у зітління, то (Бог) так промовив: Я дам вам святощі Давида, речі певні. –
35Ось чому то в іншому місці він каже: Ти не даси твоєму Святому побачити зітління. –
36Давид же, служивши свого часу волі Божій, помер і був прилучений до своїх предків, і зітління бачив.
37Той же, що його Бог воскресив, не бачив зітління.
38Нехай, отже, вам, мужі брати, буде відомо, що ним звіщається вам прощення гріхів, і від усього, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсея,
39ним кожний віруючий виправдується.
40Уважайте ж, щоб з вами не сталося те, що сказано в пророків:
41Глядіть, презирливі, дивуйтеся і щезніть, бо діло я зроблю за ваших днів, якому не повірите, коли хтось розповість вам.»
42Якже вони виходили, їх запросили, щоб вони й наступної суботи говорили їм про те саме.
43А коли збори розійшлися, чимало юдеїв і побожних прозелітів пішли слідом за Павлом та за Варнавою, які в розмові з ними їх умовляли, щоб перебували в благодаті Божій.
44Наступної суботи зібралося майже все місто слухати слово Боже.
45Побачивши той натовп, юдеї сповнилися заздрощів і перечили словам Павла, і хулили.
46Тоді Павло й Варнава, набравшися сміливости, сказали: «Для вас треба було наперед промовляти слово Боже; та коли ви його відкидаєте від себе й уважаєте себе негідними вічного життя, ось ми звернемося до поган.
47Так бо звелів Господь нам: Я тебе поставив світлом поганам, щоб ти був спасінням аж до кінців землі.»
48Чуючи це погани, зраділи і прославляли слово Господнє, та й увірували усі ті, що були призначені до вічного життя.
49І ширилося слово Господнє по всій країні.
50Але юдеї підбурили побожних і визначних жінок і перших у місті, і ці вчинили гоніння на Павла і на Варнаву та й прогнали їх із землі своєї.
51Вони ж, обтрясши на них порох з ніг у себе, пішли в Іконію;
52учні ж сповнювалися радощами і Святим Духом.

14. Павло в Іконії, Лістрі та Дербі 1-7; оздоровлення кривонародженого 8-18; Павло в інших містах 19-28

1В Іконії вони ввійшли, як звичайно, в юдейську синагогу й промовляли так, що увірувала велика сила юдеїв і греків.
2Юдеї ж, які зоставилися невірними, підбурили й роз’ятрили настрій поган проти братів.
3Та все ж таки Павло й Варнава перебули досить часу, одважно промовляючи у Господі, який свідчив слову своєї благодаті й зізволяв, що знаки й чудеса творились їх руками.
4І розділився народ у місті: одні пристали до юдеїв, другі ж тримались апостолів.
5Коли ж погани і юдеї разом з їхньою старшиною кинулися, щоб їм заподіяти зневагу та їх каменувати,
6вони, збагнувши це, втекли в міста Лікаонські, Лістру та Дербу й околицю,
7і там звіщали Євангелію.
8У Лістрі сидів один чоловік, недужий на ноги, кульгавий від утроби матері своєї, який не ходив ніколи.
9Він слухав, як Павло говорив; глянувши на нього пильно і, побачивши, що він мав віру, щоб спастися,
10сказав голосом великим: «Устань на твої ноги просто!» Той скочив і почав ходити.
11Як же народ побачив, що Павло зробив, підняв свій голос, гукаючи по-лікаонському: «Боги в людській подобі зійшли до нас.»
12І назвали Варнаву Зевсом, а Павла Гермесом, бо цей мав провід у слові.
13І от жрець Зевса, що перед містом, привів до брами биків з вінками й хотів разом з народом принести жертву.
14Довідавшись про це апостоли, Варнава та Павло, роздерли на собі одежу й кинулись між народ, кричачи:
15«Люди добрі, що це ви робите? Таж і ми такі самі, як ви, люди, що проповідуємо вам, щоб ви від цих марнот навернулись до живого Бога, який створив небо й землю, і море, й усе, що є в них,
16який за минулих поколінь дозволяв усім народам ходити своїми шляхами,
17хоч і не лишив себе без усякого свідоцтва, добро творячи, даючи вам з неба дощ та врожайні пори, сповняючи харчами й радощами серця ваші!»
18Таке кажучи, ледве народ спинили, щоб не приносили їм жертви.
19Аж тут з Антіохії та Іконії надійшли юдеї, які, привабивши на свій бік чернь, каменували Павла й виволікли геть за місто, думавши, що він умер,
20Та коли учні його обступили, він устав і повернувсь у місто. Наступного дня вийшов з Варнавою в Дербу.
21А як звістили Євангелію в тім місті й придбали чимало учнів, повернулись назад у Лістру, Іконію й Антіохію,
22підсилюючи серця учнів і заохочуючи твердо триматись віри, бо через багато страждань нам треба ввійти в царство Боже.
23Вони настановили їм по церквах старших, а після молитви і посту, передали їх Господові, в якого ті увірували.
24І перейшовши Пісідію, прибули в Памфілію.
25Звістивши слово в Пергії, спустились в Атталію,
26а звідтіля відпливли в Антіохію, звідкіль були віддані ласці Божій на діло, яке довершили.
27Прибувши ж і зібравши Церкву, розповідали все, що Бог учинив з ними та як він відчинив поганам двері віри.
28І перебули з учнями чимало часу.

15. Собор в Єрусалимі 1-21; апостольська постанова 22-35; друга подорож Павла 36-41

1Тим часом деякі, що прийшли з Юдеї, навчали братів: «Коли ви не обріжетеся за звичаєм Мойсея, не зможете спастися.»
2По чималій суперечці та змаганні Павла і Варнави з ними, вирішено, щоб Павло і Варнава, і деякі інші з них, пішли в цій справі в Єрусалим до апостолів і старших.
3Тож вони, виряджені Церквою, проходили через Фінікію і Самарію, розповідаючи про навернення поган, і чинили всім братам велику радість.
4Прибувши ж у Єрусалим, вони були прийняті Церквою, апостолами та старшими й оповіли, що Бог зробив через них.
5Та деякі з секти фарисеїв, що були увірували, встали, кажучи, що треба їх обрізати та наказати, щоб берегли закон Мойсея.
6От і зібралися апостоли та старші, щоб розглянути цю справу.
7По довгій суперечці встав Петро і до них промовив: «Мужі брати! Ви знаєте, що вже віддавна Бог вибрав був мене між вами, щоб погани з уст моїх чули слово Євангелії й увірували.
8І серцевідець Бог засвідчив їм, давши їм Святого Духа, як і нам,
9і не вчинив ніякої різниці між нами та між ними, очистивши вірою серця їхні.
10Чого ж ото тепер спокушаєте Бога, бажаючи накинути учням на шию ярмо, якого ні батьки наші, ані ми не здоліли нести?
11А втім, ми благодаттю Господа Ісуса віруємо, що спасемося так само, як ті.»
12Затихла вся громада й почала слухати Варнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, що їх Бог учинив був через них між поганами.
13А як вони замовкли, озвався Яків і мовив: «Мужі брати, вислухайте мене!
14Симон розповів, як Бог спершу навідався до поган, щоб узяти з-поміж них народ для імени його.
15З тим згоджуються і слова пророків, як написано:
16А після цього я повернуся і відбудую намет Давида занепалий; я його руїну відбудую і знов його поставлю,
17щоб решта людей Господа шукала, і всі народи, на яких призване ім’я моє, – каже Господь, що чинить це,
18йому відоме споконвіку.
19Тому я думаю, що не треба турбувати тих із поган, що навертаються до Бога,
20але їм приписати, щоб стримувалися від нечистот ідольських, від розпусти, від задушеного та від крови.
21Мойсей бо з давен-давна має по містах своїх проповідників, що його читають у синагогах щосуботи.»
22Тоді апостоли і старші разом з усією Церквою схвалили вибрати кількох з-між себе і послати в Антіохію з Павлом та Варнавою: Юду, званого Варсавою, і Силу, мужів-проводирів поміж братами.
23Вони написали і доручили через них ось що: «Апостоли і старші, брати ваші, братам з поган в Антіохії, Сирії та Кілікії, привіт!
24Через те, що ми чули, як деякі з нас, вийшовши без нашого доручення, потурбували вас словами та схвилювали ваші душі,
25то ми й постановили однодушно вибрати мужів і їх до вас послати разом з любим нам Варнавою та Павлом,
26людьми, що душі свої віддали за ім’я Господа нашого Ісуса Христа.
27Отож, ми вислали вам Юду й Силу, і вони усно викладуть те саме.
28Подобалось бо Святому Духові й нам ніякого більше не складати на вас тягару, крім цього необхідного:
29стримуватися від ідоложертвенного м’яса, крови, душенини та розпусти. Ви добре зробите, коли будете берегтися цього. Будьте здорові.»
30Висланці ж прийшли в Антіохію і, скликавши громаду, доручили листа,
31а вони, прочитавши його, зраділи тією втіхою.
32Юда та Сила, які й самі були пророки, втішили і скріпили братів частим словом.
33По деякім часі брати відпустили їх у мирі до тих, що їх вислали.
34Сила задумав зостатися там.
35Павло ж з Варнавою лишилися в Антіохії, де вони з багатьма іншими навчали та звіщали слово Господнє.
36По кількох днях Павло промовив до Варнави: «Повернімось і відвідаймо братів у кожному місті в яких ми були звіщали Господнє слово, щоб довідатися, як маються.»
37А Варнава хотів узяти з собою і Івана, прозваного Марком.
38Та Павло вважав ліпше не брати з собою того, хто відлучився від них у Памфілії і не пішов був з ними на роботу.
39І виникла гостра суперечка, так, що вони розстались. Варнава взяв із собою Марка й відплив до Кіпру.
40А Павло, вибравши Силу, рушив у дорогу, переданий братами Господній благодаті.
41І проходив він через Сирію та Кілікію, зміцняючи Церкви.

16. У дорозі через Малу Азію 1-8; Павло подається до Македонії та проповідує у Филиппах 9-15; ув’язнення Павла й Сили 16-24; звільнення і хрищення в’язничного 25-40

1І він прибув у Дербу і Лістру. А був там один учень, Тимотей на ім’я, син однієї жінки, віруючої юдейки, а батька грека.
2Він мав добру славу між братами Лістри й Іконії.
3Павло хотів узяти його з собою і, взявши, обрізав із-за юдеїв, що були в тих місцях; усі бо знали, що його батько був грек.
4Якже проходили через міста, передавали їм, щоб берегти ті постанови, що їх були схвалили апостоли і старші в Єрусалимі.
5Отак Церкви утверджувались у вірі й росли числом щоденно.
6Вони пройшли через Фригію і Галатський край, а Дух Святий заборонив їм звіщати слово в Азії.
7Дійшовши до Місії, вони пробували пройти у Вітинію, та Дух Ісуса їм того не дозволив,
8і, пройшовши Місію, прибули до Троади.
9Аж тут з’явилось Павлові вночі видіння: один македонець стоїть і, благаючи його, каже: «Перейди в Македонію і допоможи нам.»
10Як тільки він побачив це видіння, ми зараз же старались вийти в Македонію, зрозумівши, що Бог нас покликав звіщати їм Євангелію.
11Відпливши з Троади, ми подались просто на Самотракію, а другого дня на Неаполь,
12звідти ж направилися на Филиппи, столичне місто частини Македонії -(римської) колонії. Ми перебули днів кілька у тім місті.
13Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися.
14А слухала нас одна жінка, на ім’я Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога. Господь відкрив їй серце так, що вона вважала на слова Павлові.
15Коли ж охристилася вона і її дім, запросила нас, кажучи: «Як ви мене визнали за вірну Господові, ввійдіть і перебувайте у моїм домі.» І примусила нас.
16Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток.
17Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!»
18Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: «Велю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї!» І в ту ж мить він вийшов.
19Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади.
20Привівши ж їх до воєвод, сказали: «Ці люди колотять наше місто; це юдеї.
21Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ані приймати, ані виконувати.»
22І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками;
23завдавши їм чимало ран, кинули у в’язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх.
24Він же, прийнявши такий наказ, вкинув їх у в’язницю до самої середини й забив їх ноги у колоди.
25Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, а в’язні слухали їх.
26Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в’язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв’язалися.
27Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи що в’язні повтікали.
28Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: «Не завдавай собі ніякого лиха, всі бо ми тут!»
29І, попросивши світла, тюремник ускочив до в’язниці й, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі;
30а вивівши їх звідти, мовив: «Панове, що мені слід робити, щоб спастися?»
31Ті відповіли: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім.»
32І вони йому звіщали слово Господнє і всім, що були в його домі.
33А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охристився з усіма своїми.
34Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував в Бога.
35Коли настав день, воєводи послали лікторів, кажучи: «Відпусти тих людей.»
36Тюремник доніс ті слова Павлові: «Прислали воєводи, щоб вас відпустити; виходьте ж тепер і йдіть собі в мирі.»
37Але Павло промовив до них: «Нас, римлян, без судової розправи прилюдно вибили різками і кинули в тюрму, а тепер потай нас виганяють? Ні бо! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!»
38Ліктори донесли ці слова воєводам. А ті, почувши, що вони римляни, злякались
39і, прийшовши, попросили в них вибачення; а як вивели, попросили вийти з міста.
40Вони, вийшовши з в’язниці, зайшли до Лідії і, побачившися з братами та втішивши їх, вийшли.

17. Павло в Солуні 1-9; у Верії 10-15; в Атенах 16-21; проповідь в Ареопагу 22-34

1Перейшовши через Амфіполь та Аполлонію, прийшли в Солунь, де була юдейська синагога.
2За своїм звичаєм, Павло ввійшов до них і змагався з ними три суботи про Писання,
3вияснюючи і доводячи, що Христові треба було страждати й воскреснути з мертвих та що цей власне є Христос, – той Ісус, якого я вам звіщаю.
4І деякі з них дали себе переконати і пристали до Павла та Сили, – а й велике число богобоязливих греків і жінок знатних чимало.
5Але заздрісні юдеї назбирали з майдану якихось негідників, збили докупи натовп і заходилися підбурювати місто. Ставши перед домівкою Ясона, шукали їх, щоб вивести до народу.
6А не знайшовши їх, поволокли Ясона й деяких братів до наставників міста, гукаючи: «Ось вони – ті, що підбурили ввесь світ і прийшли аж сюди.
7Ясон прийняв їх до себе. Усі вони йдуть проти кесаревих наказів, говорячи, що є інший цар – Ісус.»
8Так збунтували народ та начальників, які це слухали.
9Взявши ж від Ясона й інших запоруку, вони їх відпустили.
10Брати негайно вислали вночі Павла та Силу у Верію, а ці, прибувши туди, пішли в синагогу юдеїв.
11Ці були благородніші від солунян: вони прийняли слово з повним запалом, щодня досліджували Писання, чи так воно є.
12Багато ж із них увірували, – і жінок поважних грецьких та й чоловіків чимало.
13Якже довідались юдеї із Солуня, що Павло звіщає слово Боже й у Верії, прийшли й туди підбурювати і бунтувати народ.
14Тоді брати негайно відпустили Павла, щоб ішов аж до моря, а Сила й Тимотей зостались там.
15Ті ж, що проводжали Павла, провели його аж до Атен і повернулись, одержавши наказ для Сили й Тимотея, щоб прийти до нього якнайшвидше.
16Коли Павло чекав їх в Атенах, дивлячись на місто, повне ідолів, дух його кипів у ньому.
17Він, отже, розмовляв з юдеями й побожними у синагозі та кожного дня на ринку з ким-будь.
18Дехто навіть із філософів епікурейців та стоїків з ним дискутували. А деякі казали: «Що він, отой торохтій, хоче сказати?» Інші ж: «Та щось так виглядає, немов би він був проповідник чужих богів.» А це тому, що проповідував Ісуса й воскресіння.
19Взяли вони його з собою і повели в Ареопаг, кажучи: «Чи можемо ми знати, що то за нова наука, якої ти навчаєш?
20Бо дивні речі ти нам оповідаєш. Тому й хочемо знати, що б воно могло бути.»
21Атеняни бо всі, а й захожі чужинці, що жили між ними, на те тільки витрачали час, щоб або щось говорити, або слухати новин.
22Тоді Павло підвівся серед Ареопагу і промовив: «Мужі-атеняни, зо всього бачу, що ви вельми побожні.
23Переходячи через ваше місто і приглядаючися до ваших святощів, я знайшов жертовник, на якому було написано: Невідомому богові. Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю.
24Бог, що створив світ і все, що в ньому, він, бувши Владикою неба і землі, не живе у рукотворних храмах,
25ані не приймає служби з рук людських, немов би він потребував чогось, даючи сам усім життя, дихання і все.
26Він створив з одного ввесь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи і границі їхнього оселення,
27щоб вони шукали Бога, чи, може, навпомацьки не знайдуть його, – хоч він від кожного з нас недалеко.
28У ньому бо живемо, рухаємося й існуєм, як деякі з ваших поетів сказали: Бо й ми з його роду.
29Бувши, отже, з Божого роду, ми не повинні думати, що божество подібне до золота чи срібла, чи каміння, твору мистецтва і людської вигадки.
30Та, не зважаючи на ті часи незнання, Бог тепер усюди звіщає людям, щоб усі каялися,
31бо він настановив день, коли він буде судити світ по справедливості, через чоловіка, якого він призначив і всім дав поруку, воскресивши його з мертвих.»
32(Почувши про воскресіння мертвих), деякі почали реготатись, а деякі казали: «Про це послухаємо тебе іншим разом.»
33Тож Павло вийшов з-посеред них.
34Та деякі мужі пристали до нього й увірували, серед яких і Діонисій Ареопагіт та одна жінка, на ім’я Дамаріса, й інші з ними.

18. Павло в Корінті 1-11; перед Галліоном 12-17; поворот до Антіохії 18-22; третя подорож 23-28

1Після цього Павло вийшов з Атен і прибув до Корінту.
2Він тут знайшов одного юдея, на ім’я Акила, родом з Понту, що прибув недавно з Італії, і Прискиллу, його жінку, – бо Клавдій був звелів усім юдеям вийти з Риму; – і він пристав до них.
3А що він був того самого ремесла, то перебував у них і працював, бо ремесло їхнє було – намети виробляти.
4Щосуботи ж вів бесіди в синагозі й переконував юдеїв та греків.
5Якже прибули з Македонії Сила та Тимотей, Павло запопадливо взявся за слово, засвідчуючи юдеям, що Ісус є Христос.
6А що вони противилися і хулили, він обтрусив свою одежу й до них мовив: «Кров ваша хай впаде на голову вашу! Я – чистий; віднині піду між поган.»
7І, вийшовши звідтіль, пішов у господу до одного на ім’я Тит Юст, який був богобійний, а його дім був сумежний синагозі.
8Крисп, голова синагоги, увірував у Господа з усім своїм домом, та й багато корінтян, чувши (слово), увірували і христились.
9Уночі ж Господь сказав до Павла у видінні: «Не бійся, говори лиш, не мовчи,
10бо я з тобою, і ніхто не нападе на тебе, щоб тобі завдати лиха, бо я маю багато людей у цім місті.»
11І він перебув рік і шість місяців, навчаючи їх слова Божого.
12Коли Галліон був проконсулом Ахаї, юдеї однодушно піднялись проти Павла й привели його на суд,
13кажучи: «Цей проти закону намовляє людей шанувати Бога.»
14І як Павло хотів відкрити уста, Галліон сказав до юдеїв: «Якби йшлося про якусь кривду чи якийсь злочин, я б вислухав вас, юдеї, як воно й слушно.
15Коли ж ведуться суперечки про слова й імена та про закон ваш, – самі глядіть. Не хочу бути я суддею у цих справах.»
16І прогнав їх із суду.
17Тоді всі греки схопили Состена, голову синагоги, і заходились його бити перед судом. А Галліонові було про те цілком байдуже.
18Павло ж, перебувши там ще доволі днів, попрощався з братами і відплив у Сирію, а з ним Прискилла й Акила. Він остриг собі голову в Кенхреях, бо мав обіт.
19Прибули вони в Ефес, і він зоставив їх там, а сам, увійшовши в синагогу, диспутував з юдеями.
20І коли ці просили зостатись у них довше, він не згодився,
21але, попрощався з ними, мовивши: «Я знову до вас повернуся, як на те воля Божа», – і відплив з Ефесу.
22Зійшовши в Кесарію, він пішов, щоб привітати Церкву, та й пішов у Антіохію.
23І перебувши там деякий час, він рушив далі і пройшов за порядком Галатський край та Фригію, утверджуючи всіх учнів.
24Один юдей, на ім’я Аполлос, олександрієць родом, людина красномовна й сильна в Писанні, прибув до Ефесу.
25Він був наставлений на шлях Господній і, палаючи духом, бесідував і навчав точно про Ісуса, дарма, що знав тільки хрищення Івана.
26Отож, він сміливо почав говорити в синагозі. А почувши його Прискилла й Акила, взяли його до себе й точніше виклали йому путь Божу.
27Коли ж він хотів піти в Ахаю, брати заохотили його до того й написали учням, щоб його прийняли. І він, прибувши, багато допомагав тим, що увірували, завдяки ласці,
28бо сильно поконував юдеїв, доводячи з Письма прилюдно, що Ісус – Христос.

19. Павло в Ефесі 1-20; заворушення проти Павла 21-40

1Як Аполлос був у Корінті, Павло, пройшовши через горішні околиці, прибув у Ефес і, знайшовши там деяких учнів,
2спитав їх: «Чи отримали ви Святого Духа, коли увірували?» Ті йому відповіли: «Та ми й не чули, чи є Святий Дух.»
3І він спитав: «Яким хрищенням ви христились?» Ці відповіли: «Хрищенням Івана.»
4Тоді Павло промовив: «Іван христив хрищенням покаяння, кажучи людям, щоб вірували в того, що по ньому прийде, тобто в Ісуса.»
5Почувши це, вони христились в ім’я Господа Ісуса.
6Як Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони почали говорити мовами й пророкувати.
7А було їх усього яких дванадцять чоловік.
8Увійшовши у синагогу, три місяці там промовляв відважно, бесідуючи і переконуючи про Царство Боже.
9Як же деякі запекло не хотіли вірувати і злословили перед народом путь (Господню), він їх покинув і, відокремивши учнів, щодня провадив з ними бесіди в школі Тирана.
10І так воно тяглось два роки, так що всі ті, що жили в Азії, юдеї і погани, чули слово Господнє.
11Та й чуда неабиякі творив Бог руками Павла:
12досить було прикласти до недужих хустинку чи хвартух, які були діткнулись його тіла, і недуги їх покидали, і виходили злі духи.
13Деякі з юдейських мандрівних заклиначів пробували й собі призивати ім’я Господа Ісуса на тих, що мали злих духів, кажучи: «Заклинаю вас Ісусом, якого Павло проповідує.»
14То були сім синів якогось Скеви, юдейського первосвященика, які таке робили.
15Злий дух озвався до них, кажучи: «Ісуса я знаю і Павла знаю; ви ж, хто такі?»
16І наскочив на них той чоловік, в якому був злий дух, і перемігши їх – одних і других, – подужав так їх, що вони голі і поранені втекли з того дому.
17Довідались про це всі юдеї і погани, що мешкали в Ефесі, і страх напав на них усіх, і славилося ім’я Господа Ісуса.
18Багато з тих, що увірували, приходили і признавались та об’являли свої вчинки.
19Чимало з тих, що чарували, позносивши докупи книги, палили їх перед усіма. І злічено ціну їх на п’ятдесят тисяч срібняків.
20Отак, завдяки Господній силі, слово зростало і зміцнялось.
21А коли це здійснилося, Павло постановив у своїм дусі перейти через Македонію і Ахаю та й удатися до Єрусалиму, кажучи: «Коли там буду, треба мені (потім) і Рим побачити.»
22І він послав у Македонію двох із своїх помічників, Тимотея й Ераста, сам же затримався деякий час в Азії.
23А під ту пору зчинився чималий розрух з приводу путі (Господньої).
24Один бо, на ім’я Димитрій, золотар, робив срібні храмики Артеміди: тим давав ремісникам чималий заробіток.
25Зібрав він їх і (інших) робітників, які робили подібне, і до них промовив: «Мужі, ви знаєте, що від цієї праці залежить добробут наш,
26і бачите та й чуєте, що не лиш в Ефесі, але сливе в усій Азії оцей Павло переконав і звів багато люду, кажучи, що це не боги, яких зроблено руками.
27І це загрожує не лише привести наше ремесло до занепаду, але й допровадити до того, що храм великої богині Артеміди вважатимуть ні за що; та й скінчиться тим, що та, яку вся Азія і ввесь світ шанує, буде позбавлена своєї величі.»
28Почувши це, вони сповнились гнівом і закричали: «Велика ефеська Артеміда!»
29І місто наповнилося заколоту. А вони кинулися, як один, гурмою до театру, схопивши Ґая та Аристарха, македонян, що були з Павлом.
30Якже Павло хотів продертися в юрбу, учні не пустили його.
31Ба й дехто з азійських начальників, що були йому приятелями, послали до нього і просили, щоб не удавався до театру.
32Тож одні одне кричали, другі друге. Збори були бурхливі, але більшість не знали, чого зібралися.
33Деякі з юрби намовили Олександра, якого юдеї наперед висували, й Олександер дав знак рукою, що хотів виправдатись перед народом.
34Та коли довідалися, що він юдей, всі в один голос гукали яких дві години: «Велика ефеська Артеміда!»
35Нарешті писар міста втихомирив натовп і промовив: «Мужі ефеські! Чи є на світі чоловік, який не знав би, що місто Ефес – охоронець великої Артеміди та її образу, який упав з неба?
36Отже тому, що того не можна заперечити, вам треба вгамуватись і нічого необачного не чинити.
37Ви бо привели цих людей, які ні святокрадці, ні богохульники супроти нашої богині.
38Коли ж Димитрій та ті, що з ним, ремісники, мають на когось скаргу, то на те є суди, є проконсули; хай позивають одні одних.
39А як ви домагаєтесь чогось більше, то це вирішиться на законних зборах.
40Інакше бо грозить нам небезпека, що нас обвинуватять у бунті за те, що сталося сьогодні, – коли збагнути, що нема ніякої причини, яка б дала нам змогу виправдати оце збіговисько.» Сказавши це, розпустив громаду.

20. Павло в Македонії та Греції 1-6; воскрешає юнака в Троаді 7-12; з Троади до Мілету 13-16; промова Павла до ефеських пастирів 17-38

1А як утихомирився заколот Павло скликав до себе учнів, утішив їх і, попрощавшися з ними, вибрався в дорогу до Македонії.
2Пройшовши через ті країни й підбадьоривши там вірних багатьма словами, він прибув у Грецію,
3де перебув три місяці. Юдеї вчинили проти нього змову, саме як він збирався відплисти в Сирію, і він вирішив повернутись через Македонію.
4Разом з ним пішов Сопатр, син Пірра, з Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, Гай з Дерби та Тимотей, а й азіяти Тихик та Трофим.
5Ці вирушили перед нами й чекали в Троаді;
6ми ж відплили від Филиппів після днів Опрісноків і за п’ять день прибули до них у Тріаду, де ми сім день перебули.
7А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі.
8Було ж у горниці, де ми зібралися, світичів досить.
9Один юнак, Євтих на ім’я, сів на вікні, і коли Павло говорив задовго, його огорнув глибокий сон, і він зо сну схилився додолу, упав наниз із третього поверху, і його підняли мертвим.
10Павло зійшов додолу, припав до нього, обнявши, і мовив: «Не тривожтесь, бо його душа в ньому.»
11Потім зійшов на гору, ламав хліб і їв. Довго вів він бесіду, аж до світанку, і лиш тоді пустився у дорогу.
12А хлопця привели живого і втішились безмірно.
13А ми наперед пішли до корабля, і поплили в Ассос, звідки ми мали взяти Павла; бо так він був наказав, бажаючи сам простувати суходолом.
14Коли ж він зійшовся з нами в Ассосі, ми взяли його й прибули в Мітилену.
15На другий день ми відпливли звідти і, попливши проти Хіосу, причалили до Самосу, а далі, наступного дня прибули в Мілет.
16Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П’ятидесятниці бути в Єрусалимі.
17З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви.
18Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами,
19служивши Господеві в повній покорі, в сльозах та у напастях, що їх я зазнав від підступів юдейських;
20як я не ухилявся ні від чого, що могло бути вам корисним, щоби вам звіщати та навчати прилюдно і по домах,
21засвідчуючи юдеям та грекам, щоб повернулися до Бога й увірували в Господа нашого Ісуса.
22І ось тепер, зв’язаний Духом, я йду в Єрусалим, не відаючи, що там мене спіткає,
23– тільки, що Дух Святий мені свідчить у кожнім місті, кажучи, що мене кайдани і муки чекають.
24Та я життя моє ні за що вважаю, щоби лише закінчити шлях свій і службу, що я прийняв від Господа Ісуса, – звіщати Євангелію Божої благодаті.
25І ось тепер я знаю, що ви не бачитимете вже більше обличчя мого, ви всі, між якими я пройшов, проповідуючи Царство.
26Тому й свідкую перед вами нині, що я – чистий від крови всіх.
27Я бо не ухилявся вам об’явити всю волю Божу.
28Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров’ю власною.
29Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада.
30Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів.
31Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум.
32А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими.
33Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого.
34Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки.
35У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя – давати, ніж брати.»
36Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.
37Усі тоді ревно заридали і, припавши Павлові на шию, цілували його,
38смуткуючи найбільше з-за слів, які він сказав, що вже більше не побачити їм його обличчя. І вони провели його до корабля.

21. Подорож Павла до Єрусалиму 1-14; Павло в єрусалимській громаді 15-26; юдеї нападають на Павла 27-40

1І розлучившися з ними, ми попливли простою дорогою і прибули на Кос, а другого дня на Родос, звідси ж – у Патару.
2Найнявши корабель, що плив у Фінікію, ми сіли і попливли.
3Коли виринув перед нами Кіпр, ми лишили його ліворуч і попливли в Сирію та й пристали до Тиру, бо там мав корабель скинути вантаж.
4А знайшовши учнів, ми перебули там сім день. Вони під впливом Духа говорили Павлові не йти в Єрусалим.
5Коли скінчились нам дні побуту, ми вирушили, і як ми йшли, то нас проводжали всі з жінками і дітьми аж за місто. На березі ми стали на коліна і помолилися.
6Потім поцілували ми одні одних на прощання і сіли на корабель; вони ж вернулися додому.
7А ми, скінчивши плавбу, прибули з Тиру у Птолемаїду і, привітавши братів, перебули в них один день.
8На другий день ми далі вибралися у дорогу і, прибувши в Кесарію, увійшли в дім Филипа євангелиста, одного з сімох, і зосталися в нього.
9Було ж у нього четверо дочок-дівчат, які пророкували.
10І коли ми більше днів перебули, якийсь пророк, Агав на ім’я, прибув з Юдеї.
11Він прийшов до нас і, взявши пояс Павла, зв’язав собі руки й ноги та й мовив: «Святий Дух каже це: Отак юдеї зв’яжуть В Єрусалимі того чоловіка, що йому належить цей пояс, і видадуть в руки поган.»
12Коли ми це почули, заходилися просити, ми й тамошні, щоб він не йшов до Єрусалиму.
13Тоді Павло озвався: «Що ви робите, плачучи і надриваючи моє серце? Таж я готовий не тільки бути зв’язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса.»
14Коли ж годі було його переконати, ми погодилися, кажучи: «Нехай буде воля Господня.»
15А по цих днях, узявши клунки, ми пустилися в Єрусалим.
16Учні з Кесарії теж пішли з нами і привели нас до якогось Мнасона з Кіпру, старого учня, в якого ми мали оселитися.
17Коли ми прибули в Єрусалим брати радо нас прийняли.
18На другий день Павло пішов з нами до Якова, де й усі старші зібрались.
19І, привітавши їх, він розповів їм докладно те, що Бог учинив поміж поганами завдяки його службі.
20А вони, послухавши, прославляли Бога і сказали йому: «Бачиш, брате, скільки тисяч є між юдеями, що увірували, і всі вони ревнителі закону.
21Та вони про тебе чули, що ти всіх юдеїв поміж поганами навчаєш відступства від Мойсея, говорячи, щоб не обрізували дітей і не дотримувались звичаїв.
22Що ж, отже? Люди, певно, збіжаться, бо почують, що ти прибув.
23Зроби, отже, що ми тобі порадимо. Є тут у нас чотири чоловіки, що зв’язані обітом.
24Візьми їх, очисться з ними і заплати за них, щоб вони обстригли собі голови, і всі взнають, що це неправда, що вони про тебе чули, а, навпаки, ти також тримаєшся закону.
25Відносно ж поган, які увірували, то ми послали те, що ухвалили: берегтись ідоложертвенного м’яса, крови, задушеного м’яса та розпусти.»
26Тоді Павло, взявши тих чоловіків, на другий день очистився з ними, ввійшов у храм й об’явив реченець, за якого, по сповненні днів очищення, за кожного з них мала бути принесена офіра.
27Якже тих сім день добігало до кінця, юдеї з Азії, побачивши Павла у храмі, збунтували ввесь натовп і наклали на нього руки,
28гукаючи: «Мужі ізраїльські, на поміч! Ось той, що всіх навчає всюди проти нашого народу, проти закону й проти цього місця! Та мало того: він увів у храм греків і опоганив це святе місце!»
29Бо бачили перед тим у місті разом з ним Трофима, ефесянина, і гадали, що Павло його впровадив до храму.
30Тоді заворушилось усе місто, зчинилося збіговисько народу і, схопивши Павла, почали тягнути його з храму й негайно зачинили двері.
31А як вони хотіли його вбити, дійшла до тисяцького чоти вістка, що ввесь Єрусалим заметушився.
32Він зараз же з вояками та сотниками бігом на них накинувся; як же ті побачили тисяцького та вояків, перестали Павла бити.
33Тоді тисяцький, наблизившися до нього, схопив його і звелів зв’язати двома ланцюгами. Потім спитав, хто він такий і що зробив.
34А в натовпі одні одне, другі друге кричали. Не мігши довідатися чогось певного через метушню, він наказав відвести його у твердиню.
35Коли Павло дійшов до сходів, – вояки мусіли його нести з приводу розшалілої юрби;
36народ бо йшов за ним гурмою і кричав: «Геть його!»
37І коли саме Павла вводили у твердиню, він сказав до тисяцького: «Чи можна мені щось тобі сказати?» Той озвався: «Вмієш по-грецькому?
38То ти не той єгиптянин, що цими днями збунтував і вивів у пустиню чотири тисячі опришків?»
39«Я – відповів Павло- юдей із Тарсу, громадянин міста, що не без слави у Кілікії. Дозволь мені, будь ласка, звернутися до народу.»
40Коли той дозволив, Павло став на сходах, дав знак рукою до народу, а як настала велика тиша, промовив до них єврейською мовою:

22. Павло промовляє до юдеїв 1-21; ув’язнення Павла 22-30

1«Мужі брати й батьки! Послухайте тепер мою оборону перед вами.»
2Почувши, що він до них говорить єврейською мовою, вони ще більше притихли.
3І він промовив: «Я – юдей, родом з Тарсу в Кілікії, але вихований у цім місті при ногах Гамалиїла, навчений докладно батьківського закону та ревнитель Бога, як і ви всі сьогодні.
4Я переслідував путь цю аж до смерти, кидаючи в кайдани та запроторюючи в тюрми чоловіків і жінок;
5як і первосвященик може мені бути свідком і вся старшина; я навіть брав від них листи до братів у Дамаску й ішов туди, щоб привести і тих, які там були, зв’язаними в Єрусалим, щоб їх покарати.
6І сталося, як я був у дорозі й наближався до Дамаску, десь опівдні, зненацька велике світло з неба засяяло навкруг мене;
7я повалився на землю і почув голос, що казав до мене: Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш?
8А я озвався: Хто ти, Господи? Він же сказав до мене: Я – Ісус Назарянин, що його ти переслідуєш.
9Ті ж, що були зо мною, бачили світло, та не розуміли того, що говорив до мене.
10Я спитав: Що мені, Господи, робити? Господь сказав до мене: Встань, іди в Дамаск; там тобі скажуть усе, що тобі постановлено робити.
11Коли ж я від сяйва того світла не бачив, ті, що були зо мною, повели мене за руку, і я прибув до Дамаску.
12А був там якийсь Ананія, чоловік побожний за законом, доброї слави в усіх місцевих юдеїв.
13Він прийшов до мене і, приступивши близько, сказав мені: Савле брате, прозри! І я тієї хвилини глянув на нього.
14А він мовив: Бог батьків наших тебе наперед призначив спізнати його волю, бачити Праведника й чути з його уст голос;
15бо будеш перед усіма людьми йому свідком того, що ти чув і бачив.
16Чому ж іще зволікаєш? Встань, охристися та обмий твої гріхи, призвавши його ім’я.
17І сталося зо мною, як я повернувсь у Єрусалим і молився у храмі: я потрапив у захоплення.
18І я побачив його, який до мене мовив: Спішись, вийди швидко з Єрусалиму, бо вони не приймуть твого свідоцтва про мене.
19А я сказав: Господи, та вони добре знають, що я кидав у в’язниці та бив по синагогах тих, що вірують у тебе.
20А коли лилась кров Стефана, твого свідка, то і я сам стояв при тому й похваляв тих, що його вбивали, і стеріг їхню одежу.
21Та він до мене мовив: Іди, бо я пошлю тебе до поган далеко.»
22І слухали вони його аж до цього слова, а потім зняли свій голос, кажучи: «Геть із землі такого! Йому не жити!»
23І як вони кричали та одежею жбурляли й кидали в повітря порох,
24тисяцький звелів увести його в твердиню і наказав бичами його допитати, щоб дізнатись, чого вони на нього так кричали.
25А як вони його простягнули лід ременями, Павло сказав до сотника, що стояв: «Чи дозволено вам бичувати римського громадянина, та ще й без суду?»
26Почувши це сотник, пішов до тисяцького й доніс, кажучи: «(Вважай), що наміряєшся робити, бо цей чоловік – римський громадянин.»
27І прийшов до Павла тисяцький та й питає: «Скажи мені, чи ти римлянин?» А він: «Так!»
28Тоді тисяцький сказав: «Я за великі гроші здобув це громадянство.» А Павло мовив: «А я в ньому народився.»
29І зараз відступили від нього ті, що хотіли робити над ним допит; та й тисяцький злякався, довідавшися, що то був римський громадянин і що він його зв’язав.
30Наступного дня, бажаючи довідатися достеменно, в чому юдеї його винуватять, він зняв з нього кайдани і звелів зібратися первосвященикам і всій раді, і привівши Павла, поставив його перед ними.

23. Павло перед юдейською радою 1-11; змова проти Павла 12-22; Павло в’язень Кесарії 23-35

1Поглянувши на синедріон, Павло мовив: «Мужі брати, я по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом.»
2Аж тут первосвященик Ананія велів тим, що стояли біля нього, бити його по устах.
3Тоді Павло сказав до нього: «Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за законом, і наперекір законові велиш мене бити?»
4Присутні ж сказали: «Ти зневажаєш Божого первосвященика!»
5А Павло мовив: «Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: Ти не будеш говорити зле проти начальника твого народу.»
6Павло ж знаючи, що одна частина (ради) складалася з садукеїв, а друга з фарисеїв, кликнув у синедріоні: «Мужі брати! Я фарисей, син фарисеїв. За надію у воскресіння мертвих мене судять!»
7Як тільки він це мовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і розкололися збори;
8бо садукеї кажуть, що нема воскресіння ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне і друге.
9І зчинився великий галас. Деякі книжники з групи фарисеїв, підвівшися, твердо заявили: «Ми не знаходимо нічого злого в цьому чоловіці; а що, як до нього говорив дух або ангел?»
10Через те ж, що спір ставав дедалі більший, тисяцький, боячися, щоб вони не розірвали Павла, звелів загонові зійти і вирвати його з-поміж них і відвести в твердиню.
11А наступної ночі Господь став перед ним і мовив: «Бадьорся! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі.»
12Коли настав день, деякі з юдеїв, скликавши збори, урочисто склали клятву, що не будуть нічого ні їсти, ні пити, поки не вб’ють Павла.
13Було ж їх більше сорока тих, що таку вчинили змову.
14Вони прийшли до первосвящеників та до старших, і казали: «Ми поклялися клятвою нічого не споживати, поки не вб’ємо Павла.
15Ви ж тепер разом з радою переконайте тисяцького, щоб він вивів його до вас, ніби ви хочете розвідатись докладніше про його справу, а ми тоді, як він наблизиться, готові його вбити.»
16Та син сестри Павла, довідавшися про засідку, пішов у твердиню, увійшов і попередив Павла.
17Покликавши одного з сотників, Павло сказав до нього: «Запровадь цього хлопця до тисяцького, бо має йому щось сказати.»
18Той узяв його, привів до тисяцького й каже: «В’язень Павло покликав мене і просив відвести цього хлопця до тебе: він має щось тобі сказати.»
19Взяв тисяцький його за руку, відвів набік і почав питати: «Що маєш мені оповісти?»
20«Юдеї, – відповів той, -змовилися просити тебе, щоб ти завтра припровадив Павла у синедріон, наче, щоб докладніше розпитатися про нього.
21Та ти не вір їм, бо з них більш ніж сорок чоловік на нього засідають, поклявшися ні їсти, ані пити, поки його не вб’ють. І он тепер вони готові, чекаючи твоєї на це згоди.»
22Тисяцький, отже, відпустив хлопця, наказавши йому: «Нікому не розповідай, що ти мені відкрив це.»
23І покликавши двох сотників, він мовив: «Тримайте вже з третьої години вночі готовими в дорогу до Кесарії дві сотні піхотинців, сімдесят комонних та дві сотні легко озброєних.
24Нехай також будуть готові коні, щоб посадити на них Павла та привезти живим-здоровим до правителя Фелікса.»
25І написав листа такого змісту:
26«Клавдій Лісій вельможному правителеві Феліксові привіт!
27Оцього чоловіка, що його юдеї були схопили й намірялися вбити, я, прибувши із загоном, вирвав, довідавшися, що він римський громадянин.
28Бажаючи дізнатися про причину, за яку вони його винуватили, я привів його на їхню раду;
29я пересвідчився, що його винуватять у спірних точках їхнього закону, а немає в нього ніякої вини, що потягала б за собою смерть або кайдани.
30Тому ж, що мені донесено було про змову, яка готувалася на цього чоловіка, я його зараз послав до тебе, звелівши й винуватцям оскаржити його перед тобою. Бувай здоров!»
31Отож, вояки, згідно з одержаними наказами, взяли Павла і вночі повели в Антипатриду.
32Другого ж дня, зоставивши комонних, щоб ішли з ним далі, повернулися в твердиню.
33Прибувши в Кесарію, вони передали правителеві листа й поставили перед ним також Павла.
34Той, прочитавши лист, спитав його, з якої він країни; а як дізнався, що з Кілікії, мовив:
35«Я тебе вислухаю, коли прийдуть теж твої винуватці.» І велів стерегти його в Преторії Ірода.

24. Павло перед судом Фелікса 1-9; промова 10-21; ув’язнення Павла 22-27

1Через п’ять днів прибув первосвященик Ананія з кількома старшими та захисником, якимсь Тертулом, й обвинувачували Павла перед правителем.
2Коли його покликали, Тертул почав його винуватити, кажучи: «Великий мир, що ми завдяки тобі зазнаємо, та поліпшення, зроблені передбачливістю твоєю для народу цього,
3– ми їх у всьому наскрізь приймаємо, вельможний Феліксе, з усякою подякою.
4Та щоб тобі занадто не надокучати, благаю тебе вислухати нас коротко у твоїй ласкавості.
5Ми переконалися, що чоловік цей – зараза, що між усіма юдеями всього світу збиває колотнечі, і що він провідник секти назореїв.
6Він навіть пробував і храм опоганити, та ми його схопили й хотіли судити за нашим законом,
7але тисяцький Лісій надійшов і вирвав його силоміць з наших рук,
8звелівши його винуватцям з’явитися у тебе. Від нього можеш сам, як схочеш, дізнатися про все, в чому ми його винуємо.»
9Юдеї ж те ствердили, кажучи, що воно так справді є.
10Як же намісник дав знак Павлові говорити, цей озвався: «Знаю що ти багато літ суддя над цим народом, тому й з довір’ям буду себе самого боронити.
11Можеш розвідатися, що нема більш, ніж дванадцять днів, як я прийшов у Єрусалим на прощу,
12і що мене не знайдено ні в храмі, ані у синагогах, ані в місті, щоб я сперечався з кимось чи робив заколот у народі.
13Та й того, в чому вони перед тобою мене тепер винуватять, вони не можуть доказати.
14Однак, я тобі признаюся в тому, що я, згідно з путтю, яку вони звуть сектою, служу Богові батьків наших і вірую усьому, що написано в законі та в пророків,
15маючи на Бога надію, яку й вони самі теж мають, що буде воскресіння праведних і неправедних.
16Тому і я сам стараюсь завжди мати чисту совість перед Богом і перед людьми.
17Отож, по багатьох роках прибув я, щоб зробити милость моєму народові і принести офіри.
18Тому вони мене і знайшли очищеного у храмі, без натовпу й без колотнечі.
19Це були деякі юдеї з Азії, – їм то належало б з’явитися перед тобою й обвинуватити мене, коли щось мають проти мене.
20Або нехай оці принаймні скажуть, який злочин вони знайшли в мені, коли я стояв перед синедріоном,
21– якщо не йдеться тут про те єдине слово, що я був крикнув, стоячи між ними: За воскресіння мертвих стою на суді сьогодні перед вами!»
22Фелікс, дуже точно ознайомлений з тим, що стосувалося до путі цієї, відклав їм (справу), кажучи: «Як тільки прийде тисяцький Лісій, я розберу вашу справу.»
23І звелів сотникові стерегти Павла, але дати йому полегшу й не боронити нікому з його близьких, щоб йому служили.
24А через кілька днів прибув Фелікс із Друзіллою, своєю жінкою, що була юдейка, покликав Павла й слухав його про віру в Христа Ісуса.
25Коли ж Павло почав говорити про справедливість, про здержливість та про майбутній суд, Фелікс, злякавшись, мовив: «Тепер іди собі! Як буду мати час, тебе покличу.»
26Він, зрештою, ще сподівався, що від Павла дістане грошей, тому й частенько прикликав його до себе і розмовляв з ним.
27А як скінчилися два роки, Фелікс дістав на наступника Порція Феста. Бажаючи ж юдеям догодити, Фелікс лишив Павла у в’язниці.

<25. Павло звертається до кесаря 1-12; перед царем Аґриппою 13-27

1Прибувши, отже, в провінцію, Фест на третій день пішов з Кесарії до Єрусалиму;
2а первосвященики та провідники юдеїв з’явилися перед ним із скаргою на Павла і домагалися в нього,
3благаючи ласки відносно нього (Павла), аби він був перевезений у Єрусалим, готуючи засідку, щоб на дорозі його вбити.
4Та Фест відповів, щоб Павла тримали в Кесарії, бо й сам він мав вирушити туди незабаром;
5«Нехай ті з вас, – мовив, – що здатні до того, йдуть зо мною, і коли в цьому чоловікові є щось каригідне, хай його винуватять.»
6Перебувши в них не більш, як днів вісім або десять, він прийшов у Кесарію, а наступного дня, сівши на суді, звелів привести Павла.
7Коли ж цей прибув, юдеї, що поприходили з Єрусалиму, обступили його і висували проти нього силу тяжких обвинувачень, що їх не могли довести.
8Павло боронився: «Я ні проти юдейського закону, ні проти храму, ні проти кесаря нічим не провинився.»
9Та Фест, бажаючи юдеям догодити, у відповідь Павлові мовив: «Хочеш іти в Єрусалим і там судитися передо мною у цій справі?»
10А Павло відповів: «Я стою перед судом кесаря: там мене слід судити. Юдеїв я нічим не скривдив, як і сам ти дуже добре знаєш.
11Коли ж я справді винний або зробив щось гідне смерти, я не відмовляюся умерти. Якже нема нічого з того, в чому оці мене винуватять, ніхто не може мене їм видати. На кесаря покликаюся!»
12Тоді Фест, поговоривши з радою, відповів: «Ти покликався на кесаря, підеш до кесаря.»
13Минуло кілька днів, і цар Агриппа з Вернікою прийшли в Кесарію вітати Феста.
14А що вони пробули там чимало днів, Фест виклав цареві справу Павла: «Є тут -сказав він – один чоловік, якого Фелікс лишив в’язнем.
15На нього, як я був в Єрусалимі, первосвященики й старші юдейські зробили скаргу, домагаючись його засуду.
16Я відповів їм, що римляни не мають звичаю когось видавати, поки обвинувачений не матимете обвинуватців перед собою і можливости оборонятися від обвинувачення.
17Отож, вони прийшли сюди зо мною, а я без жадної проволоки, на другий же день, сівши на судилище. звелів привести того чоловіка.
18Обвинуватці, що виступили проти нього, нічим не оскаржили його щодо того, в чому я підозрівав зло.
19Вони ж з ним мали якісь суперечки про їхнє власне суєвір’я та про якогось Ісуса померлого, – а Павло казав, що він живе.
20Я, безпорадний щодо їхньої суперечки, спитав його, чи він не хоче піти в Єрусалим і там про це судитися.
21Коли ж Павло вимагав, щоб його справу затримано для вирішення Августа, я повелів його тримати, аж поки його не відправлю до кесаря.»
22Агриппа ж сказав до Феста: «Я теж хотів би послухати того чоловіка.» – «Завтра – мовив той – ти послухаєш його.»
23Отож, наступного дня Агриппа й Верніка прийшли з великою пихою і з тисяцькими та знатнішими мужами міста й увійшли в судову залю; на наказ Феста ввели Павла.
24Тоді Фест сказав: «Аґриппо царю, і ви всі присутні з нами мужі! Бачите цього, що його ввесь народ юдейський у мене домагався в Єрусалимі і тут, гукаючи, що йому не слід більше жити.
25Я ж переконався, що він не зробив нічого гідного смерти; але через те, що він сам покликався на Августа, я вирішив його туди послати.
26Не маю я нічого певного про нього володареві написати, тому й привів його перед вас, а особливо перед тебе, царю Аґриппо, щоб після розсліду мав я що писати;
27недоречним бо мені здається висилати в’язня і не означити вини на нього.»

26. Промова Павла перед Агриппою 1-23; Павло йде на суд цісарський 24-32

1Агриппа ж сказав до Павла: «Дозволяється тобі про себе говорити.» Тоді Павло, простягши руку, розпочав свою оборону.
2«Царю Аґриппо! Вважаю себе щасливим, що сьогодні маю виправдатись перед тобою від усього того, в чому юдеї мене винуватять,
3– особливо ж тому, що знаєш усі звичаї юдейські та їхні спірні питання. Тому я прошу вислухати мене терпляче.
4Моє життя змалку, як воно пройшло між моїм народом і в Єрусалимі, знають усі юдеї.
5Вони здавна мене знають, коли б хотіли свідчити, що я жив за найсуворішою сектою нашої віри – фарисеєм.
6Та й нині мене судять за надію на обітницю, що була батькам нашим дана Богом;
7(обітницю), якої дванадцять поколінь наших, уночі і вдень з витривалістю Богові служивши, надіються осягти. За цю надію, царю, мене юдеї винуватять.
8Чому вважається у вас за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих?
9Справді, і я гадав, що треба мені було багато діяти проти імени Ісуса Назарянина,
10– що я і робив у Єрусалимі. Сам я багато святих позамикав був у в’язницях, одержавши від первосвящеників на те владу; а коли їх убивали, я давав проти них свій голос.
11І часто, по всіх синагогах караючи їх, я примушував їх хулити й у несамовитій люті переслідував їх ген по далеких містах.
12Отак, ідучи в Дамаск з уповноваженням та відпорученням первосвящеників,
13у дорозі опівдні, царю, я побачив з неба світло понад сяйво сонця, що опромінило навкруги мене й тих, що йшли зо мною.
14Усі ми попадали на землю, я ж почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? Трудно тобі проти рожна бити ногою.»
15А я озвався: «Господи, хто ти?» Господь же сказав: «Я – Ісус, якого ти переслідуєш.
16Але встань і підведись на ноги: на це бо я тобі з’явився, щоб вибрати тебе слугою й свідком видіння, в якому ти мене бачив, і тих, в яких тобі ще з’явлюся.
17Я визволю тебе від народу та від поган, до яких я тебе посилаю,
18щоб їм відкрити очі, щоб вони повернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими.
19Тому, царю Аґриппо, я не був неслухняний небесному видінню,
20а, навпаки, я почав проповідувати спочатку тим, що в Дамаску, а потім тим, що в Єрусалимі і по всім краю Юдейськім, а також поганам, щоб покаялись і навернулися до Бога та й чинили діла, достойні покаяння.
21За це юдеї, схопивши мене в храмі, хотіли роздерти.
22Але, одержавши від Бога допомогу, я по цей день стою і свідчу малим і великим, нічого не кажучи, крім того, що Мойсей і пророки говорили, що має наступити:
23що Христос має страждати, і що він перший, воскресши з мертвих, має проповідувати світло народові й поганам.»
24Коли ж він так боронився, Фест мовив голосом сильним: «Сходиш з глузду, Павле! Велика наука приводить тебе до божевілля.»
25А Павло озвався: «Я не зійшов з глузду, велебний Фесте, а слова правди й розуму говорю.
26Знає бо про те цар, до якого я з відвагою говорю, певний, що нічого з цього від нього не втаїлося, бо це не в закутку діялося.
27Чи віруєш, царю Аґриппо, у пророків? Знаю, що віруєш.»
28Агриппа ж до Павла: «Ще трохи, і ти мене переконаєш стати християнином!»
29А Павло: «Чи трохи, чи багато, я молив би Бога, щоб не лише ти, а всі, що нині це чують, стали такими, як і я, – без оцих кайданів.»
30Встав же цар і правитель, Верніка й ті, що сиділи з ними,
31і відійшли набік та розмовляли між собою: «Цей чоловік – казали – не зробив нічого, гідного смерти чи кайданів.»
32Аґриппа ж сказав до Феста: «Цього чоловіка можна було б відпустити, якби він не покликався на кесаря.»

27. В дорозі до Риму 1-11; серед морської хуртовини 12-20; Павло забезпечує рятунок 21-38; на Мальті 39-44

1Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в’язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій.
2Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
3На другий день ми пристали до Сидону. Юлій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою.
4Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні,
5і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських.
6Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього.
7Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Кріт коло Салмони.
8А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея.
9А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав,
10кажучи їм: «Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.»
11Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла.
12Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані крітської, що звернена на південний захід і на північний захід і перезимувати.
13Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву і попливли близько попри Кріт.
14Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон.
15Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло.
16Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен;
17ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв’язуючи корабель. А боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло.
18Наступного дня, через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж,
19а на третій – моряки власними руками повикидали знадіб’я корабельне в море.
20А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок.
21Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди.
22А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде).
23Цієї ночі бо з’явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу,
24і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з’явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою.
25Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені.
26Ми мусимо натрапити на якийсь острів.»
27Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них;
28тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п’ятнадцять сажнів.
29Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день.
30А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля,
31Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.»
32Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав.
33А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з’їсти: «Оце сьогодні, – казав, – чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого.
34Тому, прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.»
35Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти.
36Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу.
37Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.
38А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море.
39Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем.
40Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв’язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег;
41а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль.
42Вояки були тієї думки, щоб в’язнів убити, – аби ніхто з них не втік уплав.
43Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу,
44а іншим рятуватися хто на дошках, хто на уламках судна. Таким то чином всі на землю врятувалися.

28. Чуда св. Павла 1-10; з Мальти до Риму 11-15; проповідь та побут св. Павла в Римі 16-31

1Врятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта.
2Тубільці поводилися з нами з неабияким милосердям: вони нас прийняли коло вогню, що його були запалили з-за дощу, який саме йшов, та задля холоду.
3Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, змія, з приводу жару, вискочила та вчепилася до руки його.
4Якже побачили тубільці, що гадина звисає з руки його, говорили між собою: «Цей чоловік напевно вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.»
5А він, скинувши у вогонь гадину, не зазнав ніякого лиха.
6Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, змінили думку й почали говорити, що він – бог.
7А був поблизу того місця маєток начальника острова, на ім’я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво.
8Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його.
9Коли ж це сталось, теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись.
10Вони нас за те всякими почестями вшанували, а коли ми відпливали, понакладали все для нас необхідне.
11Після трьох місяців ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів.
12Причаливши в Сиракузах, ми там перебули три дні.
13Звідси, обпливши, прибули в Реґію. А по однім дні, через те, що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі,
14де знайшли братів, які нас запросили перебувати в них сім день. Так прибули ми до Риму.
15А звідтіля брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч аж до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і посмілішав.
16І коли ввійшли у Рим, Павлові було дозволено жити окремо разом з вояком, який його стеріг.
17Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. А як вони зійшлися, він до них промовив: «Я, мужі брати, нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, а все ж ув’язнено мене в Єрусалимі і передано в руки римлян.
18Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини.
19А що юдеї противилися тому, я був примушений покликатися на кесаря, – не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити.
20З отого приводу я покликав вас, щоб вас побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в оці кайдани.»
21А ті йому сказали: «Ми ані листів про тебе не одержали з Юдеї, ані з братів ніхто не прийшов, і не звістив і не говорив про тебе щось лихе.
22Однак, ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй спротивляються всюди.»
23І призначивши йому день, прийшло їх більше до його домівки. Він викладав їм, свідчивши про Царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, – від ранку аж до вечора.
24Деяких переконували його слова, а деякі не йняли віри.
25І бувши в незгоді між собою, почали розходитися, коли Павло до них промовив лиш одне це слово: «Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших кажучи:
26Піди до цього народу і скажи: Ви слухатимете вухами, і не зрозумієте, дивитиметесь очима, і не побачите.
27Бо серце цього народу затовстіло й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили, щоб часом не бачити очима, і вухами щоб не чути, щоб не зрозуміти серцем і не навернутись, та щоб я не оздоровив їх.
28Нехай, отже, буде вам відомо, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують.»
29Коли ж це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою.
30Павло перебув повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього,
31проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною сміливістю та без перешкоди.

Євангелія від Івана  Послання Апостола Павла до Римлян