І Книга Царів

1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18
19 20 21 22    

1. Старість Давида 1-4; царський задум Адонії 5-10; Ветсавія і Натан 11-37; помазання на царя 38-48; тривожне очікування Адонії 49-53

1Цар Давид постарівся, став ветхий деньми, і хоч як його загортали покривалами, не міг зігрітися.
2І кажуть йому його слуги: «Нехай би пошукали нашому добродієві цареві молоду дівчину, нехай би вона царя доглядала й слугувала йому й лежала б при його грудях в ложі, і буде тепло нашому добродієві цареві.»
3От і шукали по всіх околицях Ізраїля гарну дівчину та й знайшли Авішагу, шунамійку, та й привели її до царя.
4Дівчина ж була гарна-прегарна; вона доглядала за царем і служила йому, але цар не спізнав її.
5Аж ось Адонія, син Хаггіти, запишавшися, почав говорити: «Я буду царювати!» Завів він собі колісниці, коні і п’ятдесят чоловіка, що бігли поперед ним.
6Батько ж його поки жив, ніколи не картав його, запитувавши: «Навіщо ти так чиниш?» А був він також дуже гарний з виду. Мати породила його після Авесалома.
7І був він у змові з Йоавом, сином Церуї, та з священиком Евіятаром, і тягли вони за Адоніею.
8Та священик Цадок, Беная, син Єгояди, і пророк Натан, і Семей, і Реї, і Давидові хоробрі не були за Адоніею.
9Раз якось нарізав Адонія овець, волів і годованих телят коло Слизького Каміння, що біля джерела Рогел, і закликав своїх братів, синів царських, і всіх мужів юдейських, що служили в царя.
10Пророка ж Натана, Бенаю, хоробрих і Соломона, брата свого, не закликав.
11Тоді Натан сказав до Ветсавії, матері Соломона: «Чи ти чула, що Адонія, син Хаггіти, став царем, а Давид, наш пан, навіть про те й не знає?
12Оце ж раджу тобі: Рятуй твоє життя і життя твого сина Соломона.
13Піди до царя Давида й скажи йому: Чи ж не сам ти, мій пане-царю, заприсяг був твоїй слугині, казавши: Син твій Соломон буде царем після мене і він сяде на моєму престолі. Чому ж то Адонія став царем?
14І оце, як ти ще розмовлятимеш із царем, я ввійду за тобою та й потверджу твої слова.»
15Ввійшла Ветсавія до царя до покою – цар же був старезний, а Авішага, шунамійка, вслугувала цареві, –
16припала (Ветсавія) на коліна і вклонилась цареві; цар запитав: «Чого бажаєш?»
17Відказала йому: «Пане мій! Ти заприсяг був твоїй слугині Господом, твоїм Богом: Син твій Соломон буде царем після мене і сяде на моїм престолі.
18А ось Адонія став царем, а ти, добродію мій, царю, про це й не знаєш.
19Він нарізав багато волів, годованих телят і овець та й закликав усіх синів царських, священика Евіятара, та Йоава, начальника військ; Соломона ж, твого раба, не закликав.
20А на тобі, добродію мій, царю, очі всього Ізраїля, щоб ти об’явив їм, хто сяде на престолі добродія мого, царя, після нього.
21А то як тільки спочине мій добродій цар із своїми батьками я з моїм сином будемо злочинцями.»
22Коли вона ще розмовляла з царем, увійшов пророк Натан.
23І сказали цареві: «Ось пророк Натан.» Увійшов він до царя і вклонився цареві обличчям до землі.
24Мовив Натан: «Добродію мій, царю! Чи це ти розпорядив: Адонія стане царем після мене і сяде на моїм престолі?
25Бо сьогодні він зійшов у долину, нарізав багато волів, годованих телят і овець та й закликав усіх царських синів і військову старшину, й священика Евіятара; он вони їдять і п’ють перед ним, викликуючи: Нехай живе цар Адонія!
26Мене ж, твого слугу, священика Цадока, Бенаю, сина Єгояди і твого раба Соломона не закликав.
27Невже ж сталось це за наказом мого добродія царя, і ти не сповістив раба твого, хто, після тебе, сидітиме на престолі добродія мого, царя?»
28І відповів цар Давид і сказав: «Покличте мені Ветсавію!» Увійшла вона до царя й стала перед ним.
29Цар поклявся і сказав їй: «Так певно, як живе Господь, що визволив мене з усякої біди:
30як заприсяг я тобі Господом, Богом Ізраїля, що син твій Соломон після мене буде царем і що він сидітиме на моєму престолі замість мене, так і зроблю сьогодні.»
31Припала Ветсавія на коліна обличчям до землі й уклонилася цареві та й каже: «Нехай добродій мій, цар Давид, живе повіки!»
32І повелів цар Давид: «Покличте мені священика Цадока, пророка Натана, і Бенаю,. сина Єгояди.» Як же вони ввійшли до царя,
33сказав їм цар: «Візьміть із собою слуг вашого пана, посадіть Соломона, мого сина, на мого мула, й завезіть його в Гіхон.
34Там нехай помаже його царем над Ізраїлем священик Цадок із пророком Натаном. Тоді сурміть та й викрикуйте: нехай жиде цар Соломон!
35Потім ви вийдете слідом за ним, і він увійде й сяде на моїм престолі й буде царювати над вами замість мене; бо я призначив його князем над Ізраїлем і над Юдою.»
36Беная ж, син Єгояди, відповів цареві і сказав: «Амінь! Так нехай скаже і Господь, Бог пана мого, царя.
37Як був Господь з моїм паном і царем, так нехай буде і з Соломоном, і нехай звеличить його престіл понад престіл мого пана, царя Давида.»
38Тоді священик Цадок, пророк Натан, Беная, син Єгояди, вкупі з керетіями й пелетіями, посадивши Соломона на мула царя Давида, спустились і повезли його в Гіхон.
39Священик Цадок узяв рога з миром із намету та й помазав Соломона. І засурмили, і ввесь народ кликав: «Нехай живе цар Соломон!»
40Тоді народ піднявся позад нього, і грали люди на сопілках, і раділи так славно, що аж земля розпадалась від їхнього крику.
41Почув це Адонія вкупі з запрошеними, саме коли скінчили бенкетувати. Почув також Йоав звук трубний та й каже: «Що це за шум розбурханого міста?»
42Коли він говорив, надійшов Йонатан, син священика Евіятара. Адонія сказав: «Ходи сюди, ти – чоловік порядний, несеш напевно добру вістку.»
43Відповів Йонатан і сказав До Адонії: «Зовсім ні! Наш пан, цар Давид, зробив Соломона царем.
44Цар послав з ним священика Цадока, пророка Натана, Бенаю, сина Єгояди, керетіїв та пелетіїв, і вони посадили його на царського мула,
45а священик Цадок і пророк Натан помазали його в Гіхоні на царя, і звідти пішли назад з веселим криком, і зворушилось усе місто. Ось звідки галас, що ви чули.
46Соломон сів уже на царському престолі,
47і царські слуги приходили поздоровляти нашого добродія, царя Давида, і промовляли: Нехай твій Бог зробить ім’я Соломона славнішим ніж твоє, і нехай возвеличить його престіл над престіл твій! І вклонився сам цар на своєму ліжку.
48Потім додав: Благословен Господь, Бог Ізраїля, що вчинив мені сьогодні так, що один з моїх сидить на моєму престолі, й очі мої це бачать.»
49Тоді всі, що їх закликав був Адонія, вжахнулись, повставали й порозходились, кожен у свій бік.
50Адонію ж обняв страх перед Соломоном; він устав і пішов, щоб ухопитися за роги жертовника.
51І переказано Соломонові: «Он, Адонія, зо страху перед царем Соломоном, ухопив за роги жертовника та й каже: Нехай цар Соломон попереду мені заприсягне, що не стратить свого раба мечем.»
52А Соломон на те: «Якщо покаже себе чесним чоловіком, то й волосинка з нього не впаде на землю. Як же знайдеться на ньому якась провина, мусить умерти.»
53І послав цар Соломон, щоб його взяли від жертовника; і він прийшов і вклонився перед царем Соломоном, а Соломон сказав йому: «Іди до свого дому.»

2. Давидів заповіт 1-9; смерть Давида 10-12; смерть Адонії 13-25; прохання Евіятара 26-27; доля Йоава 28-35; непослух Семея 36-46

1Коли зблизилась для Давида година смерти, заповів він синові своєму Соломонові, кажучи:
2«Я йду оце дорогою, призначеною для всіх на світі; ти ж кріпися й покажи себе мужем.
3Бережи накази Господа, Бога твого, ходи його путями, держи його установи, заповіді, присуди й приписи, як це написано в законі Мойсея, щоб тобі щастило в усьому, що чинитимеш, і всюди, куди обернешся;
4щоб Господь справдив своє слово, що сказав був до мене: Якщо твої сини вважатимуть на свої вчинки, ходивши передо мною по правді усім своїм серцем і всією своєю душею, то не забракне у тебе ніколи спадкоємця на престіл Ізраїля.
5Ти знаєш також, що зробив мені Йоав, син Церуї, що він заподіяв двом начальникам військ Ізраїля: Авнерові, синові Нера, та Амасові, синові Їтра; як він їх убив, як під час миру пролив кров, мов на війні, і заплямив невинною кров’ю пояс, що у мене на бедрах, і взуття, що на ногах у мене.
6Чини за твоїм розумом, але не дай, щоб його сивина зійшла в Шеол у мирі.
7Синам же Барзіллая гілеадія яви ласку, щоб вони за твоїм столом їли, бо вони стали мені в пригоді, коли я втікав від брата твого Авесалома.
8Є там при тобі Семей, син Гери, з роду Веніямина з Бахуріму; цей тяжко мене проклинав, як ішов я у Маханаїм, але тому, що він вийшов мені назустріч на Йордан, я заприсяг йому Господом, кажучи: Я не зітну тебе. –
9Тож не зостав його без кари як чоловік мудрий, сам знаєш, що маєш йому зробити, щоб сивина його зійшла в Шеол у крові.»
10І спочив Давид із своїми батьками, і поховано його в Давидгороді.
11Царювання ж Давидового над Ізраїлем було сорок років; в Хевроні він царював сім років, а в Єрусалимі тридцять три роки.
12І сів Соломон на престолі Давида, батька свого, і царство його вельми зміцніло.
13Прийшов Адонія, син Хаггіти, до Ветсавії, матері Соломона. Вона спитала: «Чи мирний твій прихід?» Той відповів: «Мирний.»
14І почав: «Маю говорити з тобою.» Каже вона: «Говори.»
15Тоді він каже: «Знаєш сама, що царство було моє і що ввесь Ізраїль мав на думці зробити мене царем. Та тепер царство від мене перейшло й припало моєму братові, бо так Господь йому призначив.
16Тепер же в мене одна тільки просьба до тебе; не відмов мені її.» І каже йому: «Говори.»
17Він і каже: «Попроси царя Соломона, – а вже напевно він тобі не відмовить, – нехай віддасть за мене Авішагу, шунамійку.»
18Каже Ветсавія: «Добре, я поговорю з царем про тебе.»
19Як же ввійшла Ветсавія до царя Соломона, щоб говорити з ним про Адонію, цар підвівся, вийшов їй назустріч, вклонився перед нею та й сів на своєму престолі. Поставлено ослін і для царевої матері, і вона сіла з правого боку в нього,
20і каже: «Є в мене просьба невеличка до тебе, не відмов мені її.» І відповів їй цар: «Скажи лиш, мамо моя, я певно не відмовлю.»
21Тоді вона каже: «Віддай Авішагу, шунамійку, за твого брата Адонію.»
22І відповів цар Соломон матері: «Чого ти просиш Авішагу, шунамійку, для Адонії? Проси для нього й царства, бо він мій старший брат, для того ж має за собою священика Евіятара та Йоава, сина Церуї.»
23І поклявся цар Соломон Господом так: «Нехай мені це і те вдіє Бог, та ще й причинить, коли Адонія не на свою голову сказав те слово.
24Отож так певно, як живе Господь, що укріпив мене й посадив мене на престолі батька мого Давида та за своєю обіцянкою заснував для мене дім: сьогодні ж мусить умерти Адонія!»
25І дав цар Соломон наказ Бенаї, синові Єгояди, і вдарив його той, і вмер він.
26Священикові Евіятарові повелів цар: «Іди в Анатот у твій хутір, бо й ти заслужив на смерть. Та сьогодні тебе не страчую, бо ти носив ковчег Господа перед моїм батьком Давидом і все, що витерпів мій батько, терпів і ти з ним.»
27Так скинув Соломон Евіятара, щоб він не був більше священиком Господнім, і так справдилося слово Господнє, що Господь сказав був про дім Елі в Шіло.
28Якже чутка про те дійшла до Йоава, – а Йоав тягнув за Адонією, хоча він і не був за Авесаломом, – то він утік в намет Господній і вхопився за роги жертовника.
29І сповістили царя Соломона: «Йоав утік у намет Господній, он він коло жертовника.» Тоді Соломон послав Бенаю, сина Єгояди, з наказом: «Іди, забий його!»
30Ввійшов Беная в намет Господній і сказав йому: «Такий царський наказ: вийди!» Той же відповів: «Ні, хочу тут умерти.» Приніс Беная відповідь цареві й каже: «Так сказав мені Йоав і так відповів.»
31А цар йому сказав: «Зроби, як він вирік. Убий його й поховай. Так знімеш з мене й з моєї родини кров, що Йоав пролив безвинно.
32Господь оберне його кров на його голову, бо він убив двох мужів, справедливіших і ліпших від себе; він стратив їх мечем: Авнера, сина Нера, начальника військ Ізраїля, й Амаса, сина Їтра, начальника військ Юди, так, що батько мій Давид і не знав про те.
33Нехай їхня кров упаде на голову Йоава та його потомків навіки, а Давидові та його потомкам і його домові, і його престолові нехай буде мир від Господа повіки.»
34І пішов Беная, син Єгояди, та й убив Йоава, й поховано його в його домі в пустині.
35І поставив цар Бенаю, сина Єгояди, замість нього над військом, а священика Цадока поставив цар замість Евіятара.
36Послав цар покликати Семея і сказав йому: «Збудуй собі будинок у Єрусалимі і живи в нім; не виходь нікуди звідти.
37Коли ж вийдеш і перейдеш через потік Кедрон, то знай, що тобі смерть. Кров твоя впаде тобі на голову.»
38Семей відповів цареві: «Добре! Як мій пан, цар, повелів, так і чинитиме раб твій.» І жив Семей довго в Єрусалимі.
39Аж ось через три роки два раби Семея втекли до Ахіша, сина Маахи, гатського царя, і переказали Семеєві: «Раби твої в Гаті.»
40Зібрався Семей, осідлав свого осла та й пустився в дорогу в Гат до Ахіша шукати рабів своїх. Вернувся Семей і привіз рабів своїх з Гату.
41Та Соломона сповістили, що Семей виходив з Єрусалиму в Гат і вже повернувся.
42Послав цар покликати Семея та й каже йому: «Чи я ж не взяв з тебе Господньої присяги і не завірив тебе: в той день, як підеш звідси куди-небудь, мусиш – затям собі те добре – вмерти? І ти відповів мені: Добре воно, те, що чую!
43Чому ж ти не додержав присяги, що вирік перед Господом, і наказу, що я тобї дав?»
44Далі сказав цар до Семея: «Сам ти знаєш, та й серце твоє відає все те зло, яке ти заподіяв батькові моєму Давидові. Нехай же Господь оберне твою злість на твою голову.
45Цар же Соломон нехай буде благословен, і Давидів престол нехай стоїть твердо перед Господом повіки.»
46Цар повелів Бенаї, синові Єгояди; той вийшов, ударив його й він умер. Так царська влада укріпилася в руці Соломона
.

3. Одруження Соломона 1; сон на горі Гівеон 2-15; присуд Соломона 16-28

1Соломон посвоячився з фараоном, єгипетським царем. Він узяв за себе дочку фараона й привів її в Давидгород, покіль не скінчив будови свого палацу, храму Господнього й муру навкруги Єрусалиму.
2Тоді народ приносив жертви на узвишшях, бо до того часу не був іще збудований храм імені Господньому.
3Соломон любив Господа і ходив в установах батька свого Давида, приносив і жертви та палив кадило на узвишшях
4Пішов раз цар у Гівеон, щоб там жертвувати, бо то було найбільше узвишшя, і тисячу всепалень приніс Соломон на тому жертовнику.
5У Гівеоні з’явився Господь Соломонові вночі у сні. Бог сказав йому: «Проси, що маю тобі дати!»
6Соломон відповів: «Ти зробив твоєму рабові, моєму батькові Давидові, велику ласку за те, що він ходив перед тобою по щирості, по справедливості й правотою серця. Ти зберіг йому цю велику ласку й дарував йому сина, щоб сидів на його престолі, як воно і є нині.
7А тепер, Господи, мій Боже, ти зробив царем раба твого замість батька мого Давида; та я ще дуже молодий, не знаю, як поводитися.
8Раб твій обертається серед народу, що ти вибрав, такого великого народу, що його за многотою не можна ні злічити, ні порахувати.
9Тож дай рабові твоєму розумне серце, щоб він судив твій народ та розбирав між добрим та лихим, бо інакше хто зможе правити тим великим народом.»
10Вподобав Господь, що Соломон просив цього.
11І сказав йому Бог: «За те, що ти просиш цього, що не просив для себе ні довгого віку, ні багатства, ні смерти твоїх ворогів, а просив розуму для себе, щоб уміти судити,
12то я вволю твою волю: дам тобі мудре і розумне серце, що нікого, як ти, не було перше тебе, ані після тебе не з’явиться.
13А навіть дам тобі те, чого ти не просив: і багатство, і славу, так що рівні тобі не буде між царями, покіль віку твого.
14А як ходитимеш моїми путями, пильнуючи моїх установ та моїх заповідей, як ходив батько твій Давид, то дам тобі й вік довгий.»
15Прокинувся Соломон, аж то – сон. Повернувшись у Єрусалим, став перед ковчегом завіту Господнього і приніс усепалення й мирні жертви, і справив бенкет для всіх слуг своїх.
16Тоді прийшли дві жінки блудниці до царя й стали перед ним.
17Одна з них каже: «Прошу тебе, мій пане! Я й оця жінка живемо в одній хаті, і я породила при ній у тій хаті.
18На третій же день, як я породила, злягла й ця жінка. Були ж ми удвох, нікого чужого з нами в хаті не було, лише нас двоє було в хаті.
19І вмер синок цієї жінки вночі, бо вона його приспала.
20Встала вона посеред ночі, взяла мою дитину з-під мого боку, як слугиня твоя спала, та й поклала його до свого лона, свою ж мертву дитину поклала до мого лона.
21Встала я вранці годувати мою дитину, – аж воно мертве. Та як придивилась до нього вранці пильно, бачу, що це не моя дитина, яку я породила.»
22А друга жінка каже: «Ні, моя дитина жива, а твоя дитина мертва.» А та: «Ні, твоя дитина мертва, а моя жива.» І змагались отак перед царем.
23І сказав цар: «Ця каже: оце моя дитина, та, що жива, а твоя дитина мертва. А та каже: ні, твоя дитина мертва, а моя жива.»
24І повелів цар: «Подайте мені меча!» І принесли меча перед царя.
25Тоді цар наказав: «Розітніть живе дитятко на двоє та дайте цій половину й тій половину.»
26Каже тоді цареві жінка, дитина якої була жива, – бо серце її зворушилось із жалю за своїм сином: «Прошу тебе, мій пане! Нехай дадуть їй дитинку, нехай не вбивають!» А друга каже: «Нехай не буде ні мені, ні тобі! Розтинайте!»
27І розсудив цар: «Дайте тій першій живу дитину, не вбивайте. Та її мати!»
28Як же почув увесь Ізраїль про царський присуд, то всі сповнились пошаною до царя, бо зрозуміли, що в ньому була мудрість Божа, щоб судити.

4. Урядовці Соломона

1Отож став цар Соломон царем над усім Ізраїлем.
2А ось які були в нього старші урядовці: Азарія, син Цадока, священик;
3Еліхореф та Ахія, сини Шіші, писарі; Йосафат, син Ахілуда, окличник;
4Беная, син Єгояди, був над військом; Цадок і Евіятар були священиками;
5Азарія, син Натана, був над начальниками округ, а Завуд, син Натана, був священиком і приятелем царським;
6Ахішар був над палацом, а Адонірам, син Авди, над громадськими роботами.
7Було в Соломона дванадцять начальників округ над усім Ізраїлем. Вони постачали цареві та його палацові харчі. Кожен мав постачати протягом одного місяця щороку.
8Ось імена їхні: син Хура на Ефраїм-горах;
9син Декера в Макаці, в Шаалвімі, в Бет-Шемеші, в Елоні, аж до Бет-Ханану;
10син Хаседа в Аруботі, – він мав під собою Сохо та ввесь край Хефер;
11син Авінадава мав увесь Нафат Дор, – Тафат, Соломонова дочка, була його жінкою;
12Баана, син Ахілуда, мав під собою Таанах, Мегідо і ввесь Бет-Шеан, що коло Цартану під Ізраїлем, від Бет-Шеану до Авел-Мехоли, що коло Цартану;
13син Гевера, в Рамоті гілеадському мав під собою оселі Яіра, сина Манасії, що в Гілеаді, й Аргов-край, що в Башані, 60 великих міст із мурами та мідяними засувами;
14Ахінадав, син Іддо, у Маханаїмі;
15Ахімац у Нафталі, – він теж узяв за себе Соломонову дочку Босмат;
16Баана, син Хушая, в Ашері й в Алоті;
17Йосафат, син Паруаха, в Іссахарі;
18Семей, син Ели, у Веніямині;
19Гевер, син Урі, в Гілеад-околиці, в Сихон-землі, в аморійського царя, й Ога, башанського царя. Один начальник був у краї Юдейськім.
20Юда та Ізраїль були численні, як пісок у морі; і їли вони й пили та веселились.

5. Соломонове царство 1-8; мудрість Соломона 9-14; переговори з Хірамом 15-26; роботи в Ливані та на каменоломах 27-32

1Соломон правив над усім царством від ріки Ефрат до Філістимлянської землі і до єгипетської границі. Вони приносили данину і служили Соломонові, покіль віку його.
2Харчі ж Соломонові на кожен день були: 30 корців питльованої муки і 60 корців звичайної муки,
3десять годованих волів, 20 волів з пасовиська, 100 овець, крім оленів, сарн і сугаків, та годованої птиці.
4Бо він панував над усією землею по тім боці Ріки від Тіфсаху до Гази, над усіма царями по тім боці Ріки, і мир був у нього навкруги по всіх границях.
5Юда й Ізраїль жили собі безпечно, кожен під виноградиною своєю і під смоквою своєю, від Дану аж до Версавії, поки було віку Соломонового.
6Було в Соломона 4000 переділів для коней до колісниць і 12 000 верхових коней.
7Оті начальники округ – кожен свого місяця – обчислювали потреби царя Соломона і всіх тих, що мали доступ до столу царя Соломона; не допускали, щоб чогось бракувало.
8Ячмінь і солому для коней, до сідла й до тягла, теж доставляли вони на місце, де кожний був, згідно з його розпорядженням.
9Наділив Бог Соломона також мудрістю і вельми великим розумом, і серцем широким, мов пісок на березі моря,
10так, що мудрість Соломона була більша, ніж мудрість усіх синів Сходу, більша, ніж вся мудрість Єгипту.
11Був він розумніший від усіх людей; розумніший від Етана, езрагіта, від Гемана, від Калкола й від Дарди, синів Махола. Слава про нього розійшлася по всіх народах навкруги.
12Він вирік 3000 приповісток, і 1005 пісень було в його.
13Він знав говорити про дерева, від кедра на Ливані та й до іссопу, що виростає з муру; говорив і про четвероногого звіря і про птицю, і про повзуна, і про рибу.
14І приходили з усіх народів послухати мудрість Соломона, і від усіх царів землі, що зачули про його мудрість.
15Як же почув Хірам, цар тирський, що Соломона помазано царем на місце його батька, послав слуг своїх до нього, бо Хірам завжди був щирим приятелем Давида.
16Послав також і Соломон до Хірама сказати:
17«Ти знаєш сам, що батько мій Давид не спромігся збудувати дім імені Господа, Бога свого, через війни, бо вороги були з усіх боків, покіль Господь не поклав їх йому під ноги.
18Тепер же Господь, Бог мій, дав мені мир навкруги. Нема у мене противника, нема ніякої небезпеки.
19От і задумав я збудувати дім імені Господа, Бога мого, як сказав Господь моєму батькові Давидові, словами: Твій син, якого я посаджу на престолі твоєму замість тебе, – той збудує дім моєму імені.
20Тож повели, щоб нарубали мені кедрини на Ливані; мої слуги будуть разом з твоїми слугами, плату за твоїх слуг даватиму тобі, яку б ти не призначив; сам бо знаєш, що у нас нема нікого, що вмів би так дерево рубати, як сидоняни.»
21Почувши Хірам слова Соломонові, зрадів вельми та й каже: «Благословен сьогодні Господь, що дав Давидові мудрого сина над цим великим народом!»
22І послав Хірам до Соломона сказати: «Я вислухав, що ти просив у мене. Зроблю все, чого бажаєш із кедриною та кипарисом.
23Слуги мої провадитимуть їх з Ливану до моря, і я повелю плотами гнати їх морем до місця, що мені вкажеш; там повелю їх розібрати, і ти забереш собі; тільки ти вволиш мою волю і постачиш харчі для мого двору.»
24От відступив Хірам Соломонові кедрини та кипарису, скільки той забажав.
25Соломон давав же Хірамові 20 000 корців пшениці на харчування його двору і 20 мір оливи з битих маслин. Стільки давав Соломон Хірамові щороку.
26Господь дав Соломонові мудрість, як обіцяв йому. Між Хірамом та Соломоном був мир, і вони обидва уклали союз між собою.
27Цар Соломон наклав громадські роботи на ввесь Ізраїль. 30 000 чоловік притягнено до громадських робіт.
28Він посилав їх на Ливан по 10000 щомісяця, напереміну: по місяцю були вони на Ливані, а по місяцю вдома. Адонірам же був над громадськими роботами.
29Було у Соломона також 70000 носіїв і 80000 каменярів у горах,
30крім наставників, призначених Соломоном над роботою, щоб наглядали над робочим людом, а 3300 було їх.
31Цар дав наказ ламати величезне, дороге каміння, – каміння тесане, щоб закласти підвалини храму.
32А тесали їх робітники Соломонові й Хірамові та гівлії, і напоготовлювали дерево й каміння на будову храму.

6. Будова святині

1У 480 році по виході синів Ізраїля з Єгипетської землі, у четвертому році царювання Соломона над Ізраїлем, у місяці Зів, що є другим місяцем року, почав Соломон будувати храм Господеві.
2А храм, що його збудував цар Соломон Господеві, був 60 ліктів завдовжки, 20 ліктів завширшки і 30 ліктів заввишки.
3Притвір, що був перед «святим» храму, був 20 ліктів завдовжки, по ширині храму, й 10 завширшки, по довжині храму.
4І поробив у храмі ґратовані лійкуваті вікна.
5Він поставив до стін храму прибудову з поверхами, що йшла навколо стін храму, навкруги святого й всесвятого, і поробив світлиці навколо.
6Нижчий поверх був 5 ліктів завширшки, середній 6 ліктів, а третій 7 ліктів завширшки, бо знадвору храму – навколо він поробив уступи, щоб балки не входили в сіни храму.
7Як будовано храм, то каміння брали вже готове з каменолому, так що в храмі при роботі не було чути ні молота, ні сокири, ані гуку від якогось іншого залізного знаряддя.
8Вхід до нижчого поверху був на правім боці храму, і круглими сходами входили до середнього поверху, з середнього до третього.
9А як скінчив будувати храм, то вкрив його кедровими балками й дошками.
10Він вивів прибудову до всього храму, кожний поверх 5 ліктів заввишки, і зв’язав її з храмом кедровим деревом.
11І надійшло до Соломона таке слово Господнє:
12«Щодо храму, який ти будуєш, то, коли ходитимеш у моїх установах і виконуватимеш мої присуди та пильнуватимеш усі мої заповіді, поводившися згідно з ними, – я справджу на тобі моє слово, що я сказав Давидові, батькові твоєму,
13і житиму серед синів Ізраїля, і не покину народу мого Ізраїля.»
14Так збудував Соломон храм і скінчив його.
15Він облицював стіни храму зсередини кедровими дошками від підлоги в храмі аж до балок у стелі, – пообкладав ізсередини деревом, а підлогу храму вистелив кипарисовими дошками.
16Облицював також кедровими дошками задню частину храму на 20 ліктів, від підлоги до балок, і відділив її від храму для дебіру, тобто для всесвятого.
17На 40 ліктів був храм, тобто святе перед всесвятим.
18Кедрина в середині храму була оздоблена вирізьбленими плодами й квітами, що звисали. Все з кедрини, каміння не було видко.
19Соломон поставив дебір у храмі на те, щоб там поставити кивот Господнього завіту.
20Дебір (всесвяте) був 20 ліктів завдовжки, 20 ліктів завширшки і 20 ліктів заввишки; він обклав його щирим золотом і зробив кедровий жертовник.
21Соломон обклав храм усередині щирим золотом і простягнув завісу на золотих ланцюжках перед всесвятим, що вкрив золотом,
22увесь храм обклав він золотом, увесь храм до кінця та й увесь жертовник, що був перед всесвятим, покрив золотом.
23У всесвятому зробив він двох херувимів з оливкового дерева, по 10 ліктів заввишки.
24П’ять ліктів було одне крило херувима й 5 ліктів крило другого херувима, тобто 10 ліктів від кінця одного крила до кінця другого крила.
25На 10 ліктів був і другий херувим. Обидва- херувими були однієї міри й одного вигляду.
26Заввишки один херувим був 10 ліктів і стільки другий.
27І поставив він херувимів серед внутрішньої части храму. Крила ж херувими простягали так, що крило одного торкалось однієї стіни, а крило другого торкалось другої стіни; другі ж крила їх торкались крило об крило посеред храму.
28Він укрив херувимів золотом.
29А по всіх стінах храму навкруги вирізьбив подоби херувимів, пальм і квіток, що звисали, всередині й зовні.
30А й підлогу внутрі й зовні вкрив золотом.
31До входу у всесвяте зробив двокрилі двері з оливкового дерева, надвірок і одвірки були як п’ятикутник.
32Зробив так само двокрилі двері з оливкового дерева і вирізьбив на них херувимів, пальми та квіти, що звисали, та й покрив їх золотом, тобто обклав херувимів і пальми розплощеним золотом.
33Так само зробив і до входу у святе: одвірки з оливкового дерева, одвірки чотирикутні,
34двокрилі двері з кипарисового дерева: обидві половини одних і других дверей відчинялись до себе й від себе.
35І вирізьбив на них херувимів, пальми та квіти, що звисали, і вкрив їх золотом, що щільно приставало до різьби.
36І обвів внутрішній двір стіною з трьох покладів тесаного каміння та одного покладу кедрових дощок.
37У четвертому році, в місяці Зів, була закладена основа храму,
38а в одинадцятому році, в місяці Бул – восьмий місяць року – скінчено храм у всіх його частинах і за всім його задуманим розподілом. Будував його Соломон 7 років.

7. Соломонів палац 1-12; прикрашення святині 13-51

1Свій палац будував Соломон 13 років і таким чином скінчив увесь дім свій.
2Він збудував свій палац із ливанського лісу, 100 ліктів завдовжки, 50 ліктів завширшки і 30 ліктів заввишки, на 3 рядах кедрових стовпів, а на стовпах були кедрові балки.
3Зверху вкрито його кедровиною над боковими світлицями, що над стовпами, а стовпів було 45, по 15 у кожному ряді.
4Віконних архитравів було 3 ряди, і 3 ряди вікон, вікно проти вікна.
5Всі двері й вікна були чотирикутні, і вікно було проти вікна у 3 ряди.
6Соломон зробив також і верхній ґанок із стовпами, 50 ліктів завдовжки і 30 ліктів завширшки, а спереду другий присінок з стовпами та повіткою.
7Спорудив також ґанок для престолу, де робив суд, «судову світлицю», і вкрив її кедриною від підлоги аж під стелю.
8Тим же робом споруджено будинок, де він жив, у другому дворі поза кружґанком. І дочці фараоновій, що взяв за себе Соломон, спорудив він будинок на зразок того кружґанку.
9Все було з добірного каміння, обтесаного до розміру та обтятого пилою зсередини та ззовні, від підвалин аж до покриття, а ззовні аж до великого двору.
10Підвалини теж були з добірного, величезного каміння, з каміння у 10 ліктів і у 8 ліктів.
11А зверху знову добірне каміння, тесане до міри, та кедрина.
12А великий двір обгороджено трьома рядами тесаного каміння й одним рядом кедрових дощок; теж і внутрішний двір Господнього храму і кружґанок палацу.
13Цар Соломон послав по Хірама до Тиру.
14Це був син удови з коліна Нафталі; батько ж його був у Тирі мідником; він був повний мудрости, розуму та знання у всякій мідній роботі. Прибув він до царя Соломона і робив усі роботи у нього.
15Він вилляв два мідні стовпи; один стовп був 18 ліктів заввишки, а навкруги нього йшла поворозка у 12 ліктів, завгрубшки на 4 пальці, а всередині був він порожній; так само й другий стовп.
16Зробив два капітелі з литої міді, щоб покласти зверху на стовпах; 5 ліктів заввишки один капітель і 5 ліктів заввишки другий.
17Зробив і дві сітки плетеної роботи, щоб покрити капітелі, що були зверху стовпів: одну на один капітель і одну на другий.
18І зробив навколо два ряди гранатових яблук над сіткою, щоб покрити капітель, що над стовпами; те саме зробив і для другого капітелю.
19А на капітелях, що на стовпах, був виріб на зразок лілеї; усе це разом 4 лікті заввишки.
20А були капітелі на обох стовпах також зверху коло опуклости, що була поза сіткою. Гранатових яблук було 200, у двох рядах навкруги на другому капітелі.
21І поставив стовпи перед притвором святині; поставив стовпа праворуч і назвав його Яхін, і поставив стовпа ліворуч і назвав його Боаз.
22Поверх стовпів був виріб, немов лілеї. Так викінчено роботу стовпів.
23Зробив і море, вилляте з міді, 10 ліктів від одного краю до другого, цілком кругле, 5 ліктів заввишки; шнур у 30 ліктів обіймав його навкруги.
24Попід краями його навколо йшли огірочки, по 10 на лікоть; вони оббігали море навкруги у два ряди; огірочки були вилляті тоді, коли й воно виливалось.
25Воно стояло на 12 волах: 3 дивились на північ, 3 на захід, 3 на південь, а 3 на схід; море було на них, а зади у всіх них були звернені до середини.
26Завгрубшки було воно у долоню, а край його схожий на край чаші. Виглядом же було воно, мов розквітла лілея. Воно містило у собі 2000 батів.
27Зробив він і 10 мідних підніжків. Кожен підніжок був 4 лікті завдовжки, 4 лікті завширшки і 3 лікті заввишки.
28Підніжки ж зроблено так: на них були стінки, а між стінками виступи,
29на стінках між виступами були вироблені леви, воли й херувими; а на виступах, як над левами та волами, так і під ними звисали вінки.
30У кожному підніжку було 4 мідні колеса і мідні осі. На чотирьох його рогах були підпори, під умивальницею були підпори, вилиті поза вікнами.
31Отвір від внутрішнього вінка до верху на 1 лікоть, отвір круглий, як і підніжки, і на отворі теж була різьба, але виступи були чотирикутні, не круглі.
32Під виступами було четверо коліс, осі ж колеса були в підніжку, а кожне колесо було заввишки півтора ліктя.
33Колеса були зроблені, як колеса до колісниць: осі їхні, обіддя, спиці й дзвони – усе було вилите.
34Чотири підпори були під чотирма кутами кожного підніжка. Підпори й підніжок були вилиті суцільно.
35Зверху підніжка був кружок, увесь круглий, півліктя заввишки, а під підніжком були осі й виступи, вилиті суцільно.
36І вирізьбив на дощинках осей і виступів херувимів, левів та пальми, скільки було місця, з квітами, що навколо звисали.
37Так зробив він 10 підніжків; всі вони були суцільного виливу, однієї міри та одного вигляду.
38Потім вилив 10 мідних умивальниць. Кожна умивальниця містила сорок батів, кожна умивальниця була в 4 лікті, і кожна стояла на одному з десятьох підніжків.
39Він розставив підніжки: 5 по правому боці храму і 5 по лівому боці храму; море ж поставив по правому боці храму, на південний схід.
40Зробив Хірам також кітли, лопатки й кропильниці. Так скінчив Хірам усю роботу, що виконав у царя Соломона для Господнього храму, а саме:
41стовпів 2 й 2 круглі капітелі зверху на стовпах, і 2 сітки, які покривали обидва круглі капітелі, Що зверху на стовпах;
42чотириста гранатових яблук для двох сіток; 2 ряди гранатових яблук для кожної сітки, щоб покрити закруглені капітелі на стовпах;
43десять підніжків і 10 умивальниць на підніжках,
44одне море і 12 волів під ним,
45і кітли, лопатки й кропильниці. Ввесь посуд, що Хірам зробив цареві Соломонові для Господнього храму, був з блискучої міді.
46Цар звелів його вилити в йорданській долині, у формах з глинкуватої землі, між Суккотом та Цартаном.
47Соломон установив увесь цей посуд. З-за дуже великої кількости ваги міді не зважено.
48Соломон установив увесь посуд, що в храмі Господньому: золотий жертовник, золотий стіл, на якому лежали приявні хліби;
49світильники з щирого золота – 5 праворуч і 5 ліворуч перед всесвятим; світичі, квіти й щипці з золота;
50чаші, ножі, кропильниці, мисочки й кадильниці з чистого золота; завіси до дверних крил внутрішнього дому, тобто до всесвятого, і для дверних крил святого були з золота.
51Скоро скінчено всі роботи, що цар Соломон звелів їх зробити для Господнього храму, він вніс святі дари Давида, свого батька: срібло, золото, й посуд, і склав їх у скарбницю Господнього храму.

8. Кивот завіту в святині 1-13; промова Соломона 14-21; молитва Соломона 22-61 ; жертви 62-64; закінчення свята 65-66

1Тоді Соломон скликав до себе в Єрусалим усіх старших Ізраїля, усіх голів над колінами і князів ізраїльських родин, щоб перенести кивот Господнього союзу з Давидгороду, тобто з Сіону.
2Усі ізраїльські мужі зібрались до Соломона на свято в місяці Етанім, що був сьомий місяць.
3Як же прибули старші Ізраїля, священики взяли кивот,
4і понесли кивот Господній і намет зборів з усім святим посудом, що був у наметі. Священики й левіти несли їх.
5Цар же Соломон і вся ізраїльська громада, що зібралась коло нього перед кивотом, жертвували з ним волів і овець, – стільки, що їм не було ні числа, ні ліку.
6Священики внесли кивот Господнього завіту на його місце, в дебір храму, у всесвяте, під крила херувимів,
7бо херувими простягали крила над місцем кивота і покривали зверху кивот та його носила.
8А носила були такі довгі, що їх кінці можна було бачити з святині перед всесвятим, але знадвору не було їх видко. Вони там зостаються по цей день.
9В ковчезі не було нічого, крім двох кам’яних таблиць, що там поклав Мойсей на Хориві, коли уклав був Господь союз із синами Ізраїля по виході їх з Єгипетської землі.
10Як же священики вийшли з святині, сповнила хмара храм Господній,
11так що священики через хмару не могли там стояти й служити службу; слава бо Господня сповнила храм Господній.
12Тоді Соломон промовив: («Господь установив на небі сонце), а сам захотів у мряці пробувати.
13Тим я й спорудив тобі дім на мешкання, місце, де ти повіки будеш жити.»
14І обернувся цар лицем, і поблагословив усю ізраїльську громаду, під час коли ізраїльська громада стояла,
15і сказав: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що виконав власною рукою те, що обіцяв був своїми устами моєму батькові Давидові, коли сказав був:
16З того часу, як вивів я народ мій, Ізраїля, з Єгипту, не вибрав я міста ні в одному з колін Ізраїля, щоб мені збудовано дім, де перебувало б моє ім’я, а вибрав Єрусалим, щоб там перебувало моє ім’я, і вибрав Давида, щоб він був над моїм народом Ізраїлем.
17Вже в мого батька Давида було на думці збудувати храм імені Господа, Бога Ізраїля,
18та Господь сказав моєму батькові Давидові: Що ти задумав збудувати дім моєму імені, це добра в тебе думка,
19тільки ж не тобі будувати мені дім, а твоєму синові, що вийде з твого лона, – той збудує храм імені моєму, –
20Господь справдив своє слово що сказав був: я бо вступив на місце Давида, мого батька, і сів на престолі Ізраїля, як сказав Господь, і збудував храм імені Господа, Бога Ізраїля,
21і приладив місце на кивот, в якім є (свідоцтво) союзу Господнього, що він, Господь, уклав з нашими батьками, як вивів їх з Єгипетської землі.»
22Став Соломон перед Господнім жертовником, перед усією громадою Ізраїля, зняв руки до неба
23і промовив: «Господи, Боже Ізраїля! Нема Бога, що був би тобі рівня, ні на небі вгорі, ні на землі внизу. Ти бережеш завіт і милость слугам твоїм, що ходять перед тобою усім серцем.
24Ти додержав слузі твоєму Давидові, моєму батькові, те, що обіцяв йому і що устами твоїми промовив, – те сьогодні справдив рукою твоєю,
25Тепер же, Господи, Боже Ізраїля, дотримай слузі твоєму Давидові, моєму батькові, те, що обіцяв йому словами: Не переведеться у тебе передо мною той, що сидітиме на престолі Ізраїля, як тільки сини твої вважатимуть на свої вчинки та ходитимуть передо мною, як ти ходив передо мною.
26Отже тепер, Боже Ізраїля, нехай справдиться, прошу, твоя обіцянка, що ти дав слузі твоєму Давидові, моєму батькові!
27Чи ж Богові бо справді жити на землі? Таже ж небо і небо небес не можуть тебе вмістити! А що вже цей храм, що я збудував тобі!
28Однак зглянься, Господи, мій Боже, на молитву й на благання слуги твого й вислухай взивання та мольбу, якими слуга твій оце сьогодні тебе молить.
29Нехай очі твої споглядають уночі й удень на храм цей, на місце, про яке ти сказав: Ім’я моє буде там! – Вислухай молитву, якою слуга твій молитиметься на цьому місці!
30Вислухай, благання слуги твого і народу твого, Ізраїля, коли вони будуть молитися на цьому місці. Вислухай з місця, де ти перебуваєш, з неба; вислухай і прости.
31Коли хтось провиниться перед своїм ближнім, і той візьме на себе клятву, щоб спонукати й другого поклястися і він прийде, щоб поклястися перед твоїм жертовником у цім храмі,
32то ти вислухай з неба і вчини суд над слугами твоїми: осуди винного, обернувши його переступ на його ж голову, а безвинного виправдай, воздавши йому за його правдою.
33Коли твій народ Ізраїль буде розгромлений ворогом за гріхи перед тобою і повернеться до тебе та й стане хвалити ім’я твоє, та молитися й тебе благати в цьому домі,
34то ти вислухай з неба і прости гріхи твого народу Ізраїля, і приведи їх назад у землю, що ти дав батькам їхнім.
35Коли небо буде замкнене і не буде дощу за те, що согрішили проти тебе, і коли будуть молитись на цьому місці і хвалити твоє ім’я і каятись у своїх гріхах, бо ти їх упокорив,
36то ти вислухай з неба і прости гріхи слуг твоїх і народу твого, Ізраїля. Вкажи їм добру путь, щоб нею простували, і пошли дощ на твою землю, що її дав ти твоєму народові у спадщину.
37Коли настане голод на землі або чума, або посуха, або іржа, або сарана, або черва, коли ворог тіснитиме його у власних воротях у його краї, або буде якась біда чи якась хвороба, –
38всяку молитву, всяке благання чи то окремої людини, а чи всього народу твого, Ізраїля, коли хтось із них почує біль у серці і простягне руки свої до цього храму, –
39то ти вислухай з неба, з місця, де перебуваєш, і прости; вчини й відплати кожному за його заслугою, ти, що знаєш його серце, – ти бо єдиний знаєш серце всіх синів людських, –
40щоб вони боялись тебе по всі дні, покіль житимуть на землі, що ти дав батькам нашим.
41Навіть як і чужинець, що не з твого народу, Ізраїля, прийде з далекого краю задля імени твого, –
42бо чути буде скрізь про твоє велике ім’я, про твою руку потужну і про твоє простягнуте рам’я, – як він прийде та й стане молитись у цім храмі,
43то ти вислухай його з неба, з місця, де перебуваєш, і вчини все, чого чужинець проситиме у тебе, щоб усі народи на землі знали ім’я твоє та мали страх, як твій народ Ізраїль, та щоб зрозуміли, що твоє ім’я покоїться на цім храмі, що я збудував.
44Коли народ твій вийде на війну проти ворога свого шляхом, яким його пошлеш, і молитиметься Господеві, повернувшись до міста, що ти вибрав, і до храму, який я збудував для імени твого,
45то вислухай з неба його молитву і його благання, і заступися за його правом.
46Коли ж согрішать проти тебе, – нема бо чоловіка, що не грішив би, – і ти, розгнівавшись на них, видаси їх на поталу ворогові і той займе їх у полон та й відведе їх у ворожу землю, чи то далеко чи близько,
47і вони схаменуться в землі, куди їх зайнято в полон, і навернуться і будуть молитись до тебе у землі тих, що їх полонили, і говорити: Ми согрішили, ми вчинили несправедливо, ми робили зле! –
48і коли обернуться до тебе усім своїм серцем й усією душею своєю в ворожій землі, куди їх зайнято в полон, і молитимуться до тебе, звернувшись до землі, що ти дав батькам їхнім, до міста, що ти вибрав, і до храму, що я збудував для імени твого, –
49то вислухай з неба, з місця, де перебуваєш, їхню молитву і їх благання, і вчини їм правду.
50Прости тоді твоєму народові, що согрішив проти тебе, усі його провини проти тебе і нехай змилуються над ними ті, що зайняли їх у полон, і змилосердяться над ними,
51бо вони – народ твій і твоя спадщина, що ти вивів з Єгипту, з залізної печі.
52Нехай очі твої будуть відкриті на благання слуги твого і на благання народу твого, Ізраїля, щоб вислуховувати їх завжди, коли взиватимуть до тебе,
53бо ти їх виділив собі як спадкоємство з-між усіх народів на землі, як об’явив через слугу твого Мойсея, коли виводив, Владико Господи, батьків наших з Єгипту.»
54Як скінчив Соломон усю цю молитву й це благання до Господа, встав з-перед Господнього жертовника, де стояв навколішках з простягнутими до неба руками,
55і, стоячи, поблагословив голосно всю громаду Ізраїля такими словами:
56«Благословен Господь, що дав народові своєму Ізраїлю спокій, повнотою так, як обіцяв був. Ні одне слово не зосталось марним з усіх тих прекрасних обітниць, що дав через раба свого Мойсея.
57Нехай же буде з нами Бог наш, як був і з нашими батьками. Нехай нас не покидає, нехай нас не відштовхує!
58Нехай нахилить наші серця до себе, щоб ми ходили його путями та пильнували його заповіді, його установи та його закони, що заповідав батькам нашим.
59Нехай ці слова, що я промовив у молитві перед Господом, будуть приявні вдень і вночі перед Господом, Богом нашим, щоб він день-у-день творив правду своєму слузі й своєму народові Ізраїлеві,
60щоб усі народи на землі зрозуміли, що тільки Господь – Бог, і ніхто інший.
61Нехай наше серце буде суцільно віддане Господеві, Богу нашому, щоб ми ходили в його установах і пильнували його заповіді, як сьогодні.»
62Після цього цар і ввесь Ізраїль принесли жертви перед Господом.
63Соломон приніс у мирну жертву Господеві 22000 волів і 120000 овець. Так цар і ввесь Ізраїль посвятили храм Господній.
64Того дня цар освятив середню частину двору перед храмом Господнім, бо там приніс він усепалення й офіри та жир мирних жертв, тому що мідяний жертовник, який стояв перед Господом, був надто малий, щоб умістити всепалення, офіри й тук мирних жертв.
65І справив Соломон того часу свято, і ввесь Ізраїль з ним, – величезний збір, що зійшовся від входу Хамату аж до єгипетського потоку, перед Господом, Богом нашим, 7 день, (а потім ще 7 день – 14 разом).
66На восьмий же день він відпустив народ. Вони хвалили царя й розійшлися по хатах, веселі та раді серцем з-за всього добра, що Господь учинив своєму слузі Давидові й своєму народові Ізраїлеві.

9. Друга поява Господа 1-9; відступлення землі Хірамові 10-14; роботи коло будівель 15-24; кораблі 26-27

1Як же скінчив Соломон будову Господнього храму та царського палацу, і всього, що бажав зробити,
2об’явився йому Господь удруге так, як об’явивсь був у Гівеоні.
3Господь сказав йому: «Вислухав я твою молитву і твоє благання, що ти приніс перед мене. Я освятив цей храм, що ти збудував, оселивши там навіки моє ім’я. Очі мої і серце моє будуть там на всі віки.
4Тож як ходитимеш передо мною так, як ходив батько твій Давид, – у чистоті серця і в щирості, та чинитимеш усе, що я тобі заповідав, пильнувавши моїх установ і моїх наказів,
5то я зміцню твій царський престол над Ізраїлем повіки, як обіцяв батькові твоєму Давидові словами: не переведеться у тебе той, хто сидітиме на престолі Ізраїля.
6Коли ж ви й ваші діти відвернетесь від мене і не будете пильнувати заповідей та установ, що я виклав був перед вами, а підете та й іншим богам станете служити і перед ними припадати,
7то я викоріню Ізраїля з землі, що дав їм, і оцей храм, що я посвятив імені моєму, відкину від обличчя мого, так що Ізраїль стане приказкою та посміховиськом в усіх народах.
8Храм цей стане руїною. Кожен, хто проходитиме повз нього, здивується і буде посвистувати й питати: За що то Господь заподіяв таке цій землі й цьому храмові?
9І йому відкажуть: За те, до вони покинули Господа, Бога свого, який вивів їх із Єгипетської землі, та що пристали до інших богів і припадали перед ними і служили їм, – за те наслав Господь на них усе це лихо.
10Як же минуло 20 років, в яких Соломон звів обидві будівлі, – храм Господній і царський палац, –
11Хірам, цар тирський, постачав Соломонові кедрове й кипарисове дерево, а й золото, скільки забажає було, – тоді цар Соломон дав Хірамові 20 міст в галилейській країні.
12Вийшов Хірам із Тиру, щоб подивитись на ті міста, що їх дав йому Соломон, та й не подобались вони йому.
13І каже він: «Що це за міста, що ти дав мені, брате?» І прозвано їх по цей день – земля Кавул.
14Хірам же послав був цареві 120 талантів золота.
15А ось те, що стосується робіт, які наклав цар Соломон, щоб збудувати храм Господній, свій палац, Мілло і мур єрусалимський, Хацар, Мегідо і Гезер.
16Фараон, цар єгипетський, напав був і завоював Гезер і спалив його, а ханаанян, що жили в місті, вибив, та й віддав його в віно своїй дочці, Соломоновій жінці.
17Соломон відбудував Гезер та нижчий Бет-Хорон,
18Валаат і Тамар у пустині,
19і всі міста – склади, що належали Соломонові, міста для колісниць, міста для коней і все те, що Соломон хотів збудувати в Єрусалимі, на Ливані й на всій землі, що була йому підвладна.
20Усіх тих, що зосталися з аморіїв, хеттитів, перізіїв та євусіїв, що не були з синів Ізраїля,
21і потомків їхніх, що після них зостались у країні, що їх сини Ізраїля не могли вигубити, цар Соломон забрав до тяжких рабських робіт – по цей день.
22З ізраїльтян же Соломон не зробив нікого рабом. Вони були у нього вояками, урядовцями, начальниками, старшинами та наказними над колісницями та кіннотою.
23Ось наставники, що Соломон призначив над роботами: 550, що давали людям накази при роботі.
24Скоро дочка фараонова перейшла з Давидгороду у свій власний, для неї збудований дім, Соломон заходився будувати Мілло.
25Соломон жертвував тричі щороку всепалення і мирні жертви на жертовнику, що спорудив Господеві, і палив кадило перед Господом. Так він викінчив храм.
26Цар Соломон набудував також і кораблів у Еціон-Гевері, що коло Елату, на березі Червоного моря, в Едом-землі.
27Хірам послав на тих кораблях, разом із слугами Соломона, своїх слуг, моряків, що були обізнані з морем,
28і вони прибули в Офір і взяли звідти 420 талантів золота, і привезли до царя Соломона.

10. Цариця савська 1-13; Соломонове багатство 14-29

1Цариця савська, почувши про славу Соломона, прибула випробувати його загадками.
2Прибула вона в Єрусалим з великим почетом, з верблюдами, навантаженими пахощами, премногим золотом і дорогоцінним камінням. Прибувши до Соломона, бесідувала вона з ним про все, що мала на. серці.
3А Соломон дав їй відповідь на всі її питання. Не було нічого невідомого цареві, чого б він їй не вияснив.
4Як же побачила цариця савська всю мудрість Соломона, палац, що збудував,
5наїдки до його столу, житла його двораків, розміщення його слуг, їхню одежу, його підчаших та всепалення, що він приносив у Господньому храмі, то й не стямилась
6і сказала цареві: «Правда було все те, що мені переказали в моїй землі про тебе й про твою мудрість.
7Не хотіла я вірити тому, аж покіль прибула сама і побачила своїми очима. Та мені й половини не сказано! Мудрість твоя і заможність понад чутку, що до мене докотилась.
8Щасливі жінки твої, щасливі оці твої слуги, що завжди стоять перед тобою і слухають мудрости твоєї.
9Благословен Господь, Бог твій, що вподобав тебе і поставив тебе на престолі Ізраїля; а це тому, що Господь любить Ізраїля віковічно, тому поставив тебе царем, щоб чинив ти суд і правду.»
10І надарувала вона цареві 120 талантів золота і вельми багато пахощів та дорогоцінного каміння. Ніколи більше не прийшло стільки пахощів, як це надарувала цариця савська Соломонові.
11Та й Хірамові кораблі, що привозили золото з Офіру, привезли з Офіру дуже багато червоного дерева та дорогоцінного каміння.
12Цар зробив з червоного дерева поруччя до Господнього храму й до царського палацу, і гусла та гарфи для співців. Ніколи більше не приходило таке червоне дерево й не було його видно по цей день.
13Цар Соломон дав цариці савській усього, чого жадала й прохала, понад те, що дарував їй як гостинець, гідний царя Соломона. І вона пустилась назад у дорогу в край свій, вона та її слуги.
14Золото, що приходило до Соломона кожного року, важило 666 талантів,
15крім того, що приходило від продавців, з прибутку від купців, від усіх царів арабських та від правителів країни.
16Цар Соломон зробив 200 великих щитів з кутого золота, – 600 шеклів пішло на кожен щит, –
17і 300 маленьких щитів із кутого золота, – 3 міни золота пішло на кожен щит, – і поставив їх у палац із ливанського дерева.
18Цар зробив також великий престіл із слонової кости та оббив його щирим золотом.
19Шість ступенів вело до престолу. Ззаду були на ньому голови волів, а з обох боків від місця сидіння були поруччя, коло них же стояло двоє левів.
20Стояло 12 левів на 6 ступенях з обох боків. Такого не було ні в якому царстві.
21Увесь посуд, що з нього цар Соломон пив, був із золота, і все начиння в палаці з ливанського дерева було з чистого золота. Нічого не було зі срібла (срібло за Соломонових часів не цінилось),
22бо в царя Соломона були таршішські кораблі на морі при Хірамових кораблях, і що 3 роки приходили таршішські кораблі й привозили золото, срібло, слонову кість, малп і пав.
23Цар Соломон багатством та мудрістю був найбільшим з усіх царів землі.
24Ввесь світ жадав бачити Соломона, щоб почути його мудрість, яку Бог йому вклав у серце.
25Кожен щороку приносив з собою гостинця: срібне начиння й золоте начиння, одіж, зброю, пахощі, коней та мулів.
26Соломон надбав також собі колісниці та коней; було у нього 1400 колісниць і 12000 коней. Він розмістив їх по містах для колісниць і біля царя в Єрусалимі.
27Цар довів до того, що срібло в Єрусалимі стало таким звичайним, як каміння, а кедрове дерево таке численне, як сикомори, що в Долині.
28Коней виводив Соломон з Єгипту й з Кое. Царські купці брали їх із Кое за плату.
29За одну колісницю з Єгипту плачено 600 срібних шеклів, а за коня – 150. Так через них продавано їх усім царям хеттитським та арамійським.

11. Гріх Соломона 1-10; заповідження про поділ царства 11-13; Гадад з Едому 14-25; Єровоам – наглядач 26-40; смерть Соломона 41-43

1Цар Соломон полюбив, крім дочки фараона, багато чужоземних жінок: моавитянок, аммонійок, едомійок, сидонійок, хеттиток,
2з тих народів, про яких Господь сказав синам Ізраїля: «Не ходіть до них і вони до вас хай не ходять, бо інакше прихилять ваші серця до своїх богів.» Та Соломон прив’язався до них любов’ю,
3і було в нього 700 жінок княжого роду ще й 300 наложниць, і жінки оті зіпсували його серце.
4Коли Соломон постарівся, жінки його привабили його серце до чужих богів і його серце не було вже повнотою віддане Господеві, як серце його батька Давида.
5От і пішов Соломон за Астартою, богинею сидоніїв, та за Молохом, гидотою аммоніїв.
6І чинив Соломон зле в очах Господніх, і не був в усьому слухняний Господеві, як його батько Давид.
7Ось тоді побудував Соломон на горі, що проти Єрусалиму, капище для Кемоша, гидоти моавитян, і для Молоха, мерзоти аммоніїв.
8Подібно чинив він для всіх чужоземних жінок, що приносили воскурення й жертви для своїх богів.
9Розгнівався Господь на Соломона за те, що він відхилив серце своє від Господа, Бога Ізраїля, який був явивсь йому два рази,
10й наказав йому те: – не ходити за чужими богами; а що Господь йому наказав, того він не додержав.
11Тим Господь і сказав Соломонові: «За те, що ти так поводився і не пильнував мого союзу ані моїх установ, як я наказав тобі, то я вирву у тебе царство і віддам його твоєму слузі.
12Однак, заради батька твого Давида не вчиню я цього за твого життя; я вирву його з рук твого сина.
13Та й не вирву всього царства: одне коліно дам синові твоєму заради слуги мого Давида та заради Єрусалиму, що я вибрав собі.»
14Господь підняв противника на Соломона: Гадада едомія, з царського роду в Едомі.
15Коли Давид розбив Едома, Йоав, начальник війська, що був пішов ховати мертвих, вибив усіх чоловіків в Едомі.
16Йоав з усім Ізраїлем пробув там шість місяців, покіль не винищив усіх чоловіків в Едомі,
17але Гадад з деякими едоміями, що були на службі його батька, втік у Єгипет; а був тоді Гадад ще малим хлопцем.
18Вибрались були вони з Мідіяну й прибули в Царан, а, взявши з собою людей з Парану, прибули у Єгипет до фараона, єгипетського царя. Той дав йому будинок і визначив харчі; дав йому й землі.
19Гадад здобув велику ласку в фараона, так що той віддав за нього сестру своєї жінки, сестру великої пані Тахпнеси.
20І вродила йому сестра Тахпнеси сина Генувата, якого Тахпнеса виховала в фараоновому палаці, і жив Генуват у фараоновому палаці разом з дітьми фараона.
21Як же почув Гадад у Єгипті, що Давид спочив з своїми батьками та що Йоав, начальник війська, помер, сказав тоді фараонові: «Пусти мене, піду в мій рідний край.»
22Фараон же йому: «Чого тобі бракує в мене, що хочеш іти в рідний край?» Та цей відказав: «Але ж ні, таки відпусти мене.» І повернувся Гадад у свій край. Ось те лихо, що зробив Гадад: він ненавидів Ізраїля і був царем в Едомі.
23Бог підняв на Соломона ще й другого противника, Резона, сина Еліяди, що втік був від свого пана Гададезера, царя совського.
24Цей зібрав навколо себе людей і став отаманом ватаги, саме тоді, як Давид побив араміїв. Резон завоював Дамаск і осівся там та й царював над Дамаском.
25Він був противником Ізраїля, покіль було віку Соломонового.
26І Єровоам, син Навата ефраїмія з Цереди, – матір його звалась Церуа, була ж вона вдовиця, – урядовець Соломона, збунтувався проти царя.
27А ось чому він збунтувався проти царя: Соломон будував Мілло, він замурував пролом у місті Давида, батька свого.
28Єровоам же був собою чоловік дуже сильний; тож Соломон, бачивши, що юнак упорувався добре з своєю роботою, наставив його наглядачем над усіма таборами Йосифа.
29Сталось же того часу, як Єровоам вийшов з Єрусалиму, то зустрів його в дорозі пророк Ахія з Шіло. Був він (Ахія) у новім плащі, і було їх лише двоє у полі.
30Вхопив Ахія нового плаща, що мав на собі, роздер його на дванадцять шматків
31і сказав до Єровоама: «Візьми собі десять шматків; так бо говорить Господь, Бог Ізраїля: Ось я вирву з руки Соломона царство і дам тобі десять колін.
32Він матиме одне лише коліно заради слуги мого Давида й заради Єрусалиму, міста, що я вибрав з-поміж усіх колін Ізраїля,
33він бо мене покинув і заходився поклонятись Астарті, богині сидоніїв, Кемошеві, богові моавитян, та Молохові, богові аммоніїв і не ходив моїми путями, щоб чинити те, що мені довподоби, й щоб зберегти мої установи та мої заповіді, як Давид, його батько.
34Але не з його рук візьму я царство, лише зоставлю його князем, покіль віку його, заради Давида, слуги мого, якого я вибрав і який пильнував мої заповіді та мої установи.
35З рук його сина візьму я царство і дам його – 10 колін – тобі.
36Синові ж його дам одне коліно, щоб Давид, слуга мій, по всі часи мав світло передо мною в Єрусалимі, в місті, що я вибрав собі, щоб пробувало там моє ім’я.
37А тебе я беру, щоб ти царював над усім, чого твоя душа забажає, щоб був царем над усім Ізраїлем.
38І як будеш слухняним у всьому, що я накажу тобі, і ходитимеш моїми путями та чинитимеш те, що мені довподоби, пильнувавши мої установи та мої заповіді, як чинив Давид, слуга мій, то я буду з тобою і збудую тобі довговічний дім, як я збудував Давидові, і дам тобі Ізраїля.
39Я впокорю тим потомків Давида, хоч і не назавжди.»
40Соломон хотів убити Єровоама, але Єровоам зібрався й утік у Єгипет до Шішака, царя єгипетського, і пробував у Єгипті до смерти Соломона.
41Решту дій Соломона і все, що він чинив, а також його мудрість -записано в літописній книзі Соломона.
42А царював Соломон у Єрусалимі над усім Ізраїлем 40 років.
43І спочив Соломон зо своїми батьками і поховали його в місті Давида, його батька, а замість нього став царем син його Ровоам.

12. Поділ царства 1-17; втеча Ровоама 18-19; Ровоам проти Єровоама 20-24; Бетел і Дан 25-33

1Ровоам пішов у Сихем, бо в Сихемі зібрався ввесь Ізраїль, щоб проголосити його царем.
2Скоро почув про це Єровоам, син Навата, – він був іще в Єгипті, куди був утік від царя Соломона, – то повернувсь із Єгипту.
3Послали за ним і прикликали його. Прибув Єровоам і вся ізраїльська громада і так сказали до Ровоама:
4«Батько твій наклав на нас тяжке ярмо, ти ж полегши тепер нам тяжку службу твого батька і важке ярмо, що він наклав на нас, і ми будемо служити тобі.»
5Він відповів їм: «Ідіть на три дні назад додому, а тоді прийдіть знов до мене.» І народ розійшовся.
6Цар Ровоам порадився з старшими, що були на службі в його батька Соломона, за його життя, і спитав: «Яку відповідь радите мені дати цьому народові?»
7Ті відповіли: «Коли ти сьогодні станеш слугою цього народу, будеш слугувати йому, поступишся йому і говоритимеш до нього приязними словами, то вони завжди будуть твоїми слугами.»
8Та він відкинув цю раду, що раяли старші, і порадивсь із молодими, що виросли з ним, що йому служили.
9Він спитав їх: «Що ви порадите мені відповісти цьому народові, який мені сказав: Полегши ярмо, яке наклав на нас твій батько?»
10І відповіли йому молоді, що виросли з ним: «Ось як маєш відповісти цьому народові, що сказав до тебе: Батько твій наклав на нас тяжке ярмо, ти ж полегши нам його, – ось як маєш їм відповісти: Мій мізинець грубший, ніж крижі мого батька!
11Батько мій наклав на вас тяжке ярмо, а я додам до нього; батько карав вас бичами, а я каратиму вас скорпіонами.»
12Третього дня Єровоам і ввесь народ прийшли до Ровоама, як був повелів цар словами: «Прийдіть на третій день знова до мене.»
13Цар відповів народові жорстоко, він покинув раду старших, що ті йому були дали,
14і відповів до них так, як молоді пораяли: «Батько мій наклав на вас тяжке ярмо, а я додам до нього; батько мій карав вас бичами, а я каратиму вас скорпіонами.»
15І не послухав цар народу, бо так судив Господь, щоб справдилося слово, яке висказав був Господь через Ахію з Шіло Єровоамові, синові Навата.
16Як же побачив Ізраїль, що цар їх не послухав, дав народ цареві таку відповідь: «Що у нас спільного з Давидом? Нема в нас спадщини з сином Єссея! До своїх наметів Ізраїлю! А ти, Давиде, дбай про дім твій!» І розійшовсь Ізраїль по своїх наметах.
17Але над синами Ізраїлів, що жили в містах Юди, царював Ровоам.
18Цар Ровоам вислав Адонірама, начальника над поборами, але Ізраїль побив його на смерть камінням. Цар же Ровоам притьмом ускочив у колісницю, щоб утікати в Єрусалим.
19Так відпав Ізраїль від Давидового дому – аж по цей день.
20Як же довідались ізраїльтяни, що Єровоам повернувся, послали і покликали його на збори та й зробили його царем над усім Ізраїлем. Ніхто не пристанув до Давидового дому, крім одного коліна Юди.
21Прибув Ровоам в Єрусалим і зібрав увесь дім Юди і все коліно Веніямина, 180000 добірних вояків, щоб воюватися з домом Ізраїля і щоб повернути царство Ровоамові, синові Соломона.
22Та до Божого чоловіка Семея прийшло таке слово Господнє:
23«Скажи Ровоамові, синові Соломона, цареві Юди, і всьому домові Юди та Веніямина та й решті народу:
24Так каже Господь: Не вступайте на війну проти ваших братів, синів Ізраїля. Вертайтеся кожний додому: від мене бо так сталось.» Послухались вони слова Господнього та й повернулися з дороги, за словом Господнім.
25Єровоам же укріпив Сихем на узгір’ї Ефраїма та й осівся там. Потім вийшов звідти й укріпив Пенуел.
26Єровоам думав собі: «Царство може повернутись назад до дому Давида.
27Як цей народ ходитиме в Єрусалим приносити жертви в Господньому храмі, то серце народу повернеться знов до свого пана Ровоама, царя Юди, і вони уб’ють мене й прийдуть знов до Ровоама, царя Юди.»
28І порадившись, цар зробив 2 золоті бички і сказав до народу: «Годі вам ходити в Єрусалим! Ось твій бог, Ізраїлю, що вивів тебе з землі Єгипетської.»
29І поставив одного в Бетелі, а другого в Дані.
30Та це довело до гріха; і став народ ходити в Бетел, та до другого у Дан.
31Єровоам спорудив храм на узвишші і настановив священиків з простих людей, що не були з синів Леві,
32і встановив свято на п’ятнадцятий день восьмого місяця, яке відповідало святові, що справлялося в Юдеї. Він сам виходив на жертовник, що спорудив у Бетелі, щоб жертвувати бичкам, яких зробив. Настановив також у Бетелі жерців для узвиш, що їх побудував.
33Він вийшов до жертовника, який спорудив у Бетелі, п’ятнадцятого дня восьмого місяця, що його по своїй волі призначив і встановив свято для синів Ізраїля, і вийшов до жертовника, щоб запалити кадило.

13. Бетел 1-10; пророк у Бетелі 11-19; кара за непослух 20-32; гріх Єровоама 33-34

1Та ось, за словом Господнім, прийшов з Юдеї в Бетел чоловік Божий, саме тоді, як Єровоам стояв коло жертовника, щоб покадити,
2і, на наказ Господній, крикнув проти жертовника: «Жертовнику, жертовнику! Так каже Господь: Ось домові Давида народиться син, на ім’я Йосія; він заріже на тобі жерців узвиш, що кадять на тобі, і палитиме на тобі чоловічі кістки.»
3Того ж дня дав також знак словами: «Ось знак, що так сказав Господь: цей жертовник розсядеться, і попіл, що на ньому, розсиплеться.»
4Як тільки цар Єровоам почув слово Божого чоловіка, що цей крикнув проти жертовника в Бетелі, простяг від жертовника руку й повелів: «Схопіть його!» Але рука, що він простяг проти нього, всохла, і він не міг повернути її назад до себе.
5Жертовник же розсівся, і попіл з жертовника розсипався, на знак, який дав Божий чоловік за наказом Господнім.
6Тоді цар звернувся до Божого чоловіка й сказав: «Ублагай, прошу, обличчя Господа, Бога твого, і помолися за мене, щоб моя рука знов повернулась до мене.» Виблагав Божий чоловік обличчя Господнє, і царева рука повернулася знов до нього і стала, як перше.
7І сказав цар до Божого чоловіка: «Ходи зо мною до господи і покріпись, і дам тобі гостинця!»
8Та Божий чоловік сказав цареві: «Хоч би ти давав мені половину твого дому я не піду з тобою; нічого не буду ані їсти, ані пити на цім місці,
9бо так мені заповідано словом Господнім: не їстимеш, мовляв, ані не питимеш нічого і не повернешся тією дорогою, що йшов.»
10От і пішов він іншою дорогою; не повернувся дорогою, якою прийшов у Бетел.
11Жив у Бетелі один старий пророк. Сини його прийшли та й оповіли йому все, що зробив Божий чоловік у Бетелі того дня, і слова, що він сказав цареві, вони теж оповіли своєму батькові.
12Батько спитав їх: «Яким шляхом пішов він звідси?» Сини вказали йому дорогу, якою пішов Божий чоловік, що був прийшов з Юдеї.
13Він повелів синам: «Сідлайте мені осла.» І як осідлали йому осла, сів він на нього
14та й поїхав слідом за Божим чоловіком і знайшов його, як він сидів під дубом. Питає його: «Чи ти Божий чоловік, що прийшов з Юдеї?» Той відповів: «Я.»
15І просить його: «Ходи зо мною та з’їси щось.»
16Він же відповідає: «Не можу повернутися з тобою й піти до тебе, не можу нічого ні їсти, ні пити тут з тобою,
17бо Господь мені наказав: Не їстимеш ані не питимеш нічого там і не повернешся дорогою, якою прийшов.»
18І каже той йому: «Я теж пророк, як і ти, і ангел говорив мені на наказ Господній: Заверни його до себе в хату, щоб він щось із’їв і випив.» Так обманув він його.
19Вернувся той до нього та й їв і пив у нього.
20Та ось коли вони були ще за столом, прийшло слово Господнє до пророка, що завернув його,
21і закликав він до Божого чоловіка, що прийшов з Юдеї: «Так говорить Господь: За те, що ти спротивився Господньому велінню і не пильнував заповіді, яку заповідав тобі Господь, Бог твій,
22а повернувся та їв і пив на місці, про яке він сказав тобі, щоб ти не їв і не пив там, – тіло твоє не ввійде до гробу батьків твоїх.»
23Після того, як той наївся й напився, пророк осідлав йому осла, і він від’їхав.
24Та як уже їхав, зустрів його в дорозі лев та й вмертвив його. І лежав його труп, простягнутий на дорозі, а осел стояв коло нього, стояв і лев коло трупа.
25Якже проходили люди мимо, побачили труп, простягнутий на дорозі й лева, що стояв коло трупа. Прийшли вони й розповіли про це в місті, де жив старий пророк.
26Почувши про це пророк, що завернув був його з дороги, сказав: «Це Божий чоловік, що спротивився Господньому велінню, тим і видав Господь його левові, що роздер його на смерть, за словом, що Господь сказав йому.»
27І сказав синам своїм: «Осідлайте мені осла!» Ті осідлали.
28Поїхав він і знайшов трупа, простягнутого на дорозі; осел же і лев стояли коло нього. Лев не жер трупа і не роздер осла.
29Підняв він трупа Божого чоловіка, поклав на осла та привіз назад. Отак прийшов старий пророк у своє місто, щоб оплакати та поховати його.
30Він поклав трупа до своєї гробниці, і плакали по ньому: «Ой братіку мій!»
31А поховавши його, сказав він до своїх синів: «Як вмру, то поховайте мене у гробниці, де поховано Божого чоловіка; коло його костей покладіть мої кості,
32бо збудеться напевно слово, що він, на Господнє веління, крикнув проти жертовника в Бетелі та проти всіх капищ, що на узвишшях у містах самарійських.»
33Але й після цього не звернув Єровоам із своєї лихої дороги, а настановляв і далі з простих людей Жерцями на висотах. Хто тільки хотів, того призначав він жерцем на узвишшях.
34Оце ж і звело дім Єровоама до гріха, що призвів його до погибелі й заглади з лиця землі.

14. Хвора дитина Єровоама 1-18; смерть Єровоама 19-20; Ровоам царем в Юдеї 21-31

1Того часу занедужав Авія, син Єровоама,
2і каже Єровоам своїй жінці: «Візьми перевдягнися, щоб тебе не впізнали, що ти жінка Єровоама, та й піди в Шіло. Там є пророк Ахія, який напророкував мені, що буду царем над цим народом.
3Візьми з собою десять буханців хліба, коржиків і посуд меду та й піди до нього; він тобі скаже, що буде з хлопцем.»
4Так і зробила жінка Єровоама: зібралась, прийшла в Шіло й увійшла в хату до Ахії. Ахія ж не добачав, бо у нього потемніли очі від старощів,
5але Господь сказав до Ахії: «Ось іде жінка Єровоама, спитати тебе про свого сина, бо нездужає. Скажи їй те й те. Вона ввійде до тебе перевдягненою.»
6Тож скоро Ахія зачув її ходу у дверях, а вже каже: «Входь, жінко Єровоама! Для чого було тобі перевдягатись? Передано мені жорстоку вість для тебе!
7Іди, скажи Єровоамові: Так каже Господь, Бог Ізраїля: Я підняв тебе з-між народу вгору і зробив князем над моїм народом Ізраїлем;
8я вирвав з дому Давида царство, щоб дати його тобі, – ти ж не був таким, як мій слуга Давид, який пильнував заповіді мої і ходив за мною з усього серця, чинивши тільки те, що мені довподоби,
9а чинив ти гірше, ніж усі, що були перед тобою, бож ти пішов і наробив собі інших богів, виливані подоби, щоб довести мене до гніву, і відкинув мене позад себе.
10За те ось пошлю я лиху годину на дім Єровоама і викоріню в Єровоама усіх чоловіків, усіх рабів і вільних в Ізраїлі, і вимету дім Єровоама, як вимітають сміття, геть дочиста.
11Хто в Єровоама помре в місті, того жертимуть пси, а хто помре в полі, того клюватимуть птиці небесні, бо так говорить Господь.
12Ти ж устань, іди додому. Скоро вступить нога твоя у місто, хлопець умре.
13Ввесь Ізраїль буде оплакувати його і поховає його, і він один з дому Єровоама зійде у гріб, бо в ньому одному з дому Єровоама Господь, Бог Ізраїля, найшов щось добре.
14Господь поставить собі над Ізраїлем такого царя, який викорінить дім Єровоама.
15Господь захитає Ізраїля, немов тростину, що хитається в воді; він вирве Ізраїля з цієї гарної землі, що дав батькам їхнім і розвіє їх поза Ріку, за те, що наробили собі ашерів, приводили Господа до гніву.
16Він видасть Ізраїля на поталу за гріхи Єровоама, які цей сам чинив і якими призводив до гріха Ізраїля.»
17І пустилась жінка Єровоама в дорогу й прибула в Тірцу; та саме тоді, як переступила поріг дому, хлопець помер.
18Поховали його, і ввесь Ізраїль оплакував його, за словом, що Господь сказав був через слугу свого, пророка Ахію.
19Щодо решти дій Єровоама, як він воював і царював, то вони записані в літописній книзі царів Ізраїля.
20А царював Єровоам 22 роки. І спочив він зо своїми батьками, а замість нього став царем син його Надав.
21Ровоам, син Соломона, царював в Юдеї. 41 рік було Ровоамові, як став царем, і 17 років царював він у Єрусалимі, в місті, що Господь вибрав з усіх колін Ізраїля, щоб там перебувало його ім’я. Матір його звалась Наама, аммонійка.
22Юдеї чинили зло в очах Господніх своїми гріхами, яких допустились, довели його до гніву більше, ніж батьки їхні,
23бо й вони зводили собі узвишшя, кам’яні стовпи й ашери скрізь по високих горбах і під усяким зеленим деревом.
24Були і гієродулки у краю. Вони чинили всі гидоти тих народів, що Господь прогнав перед синами Ізраїля.
25На п’ятому році царювання Ровоама двигнувся на Єрусалим Шішак, цар єгипетський,
26і забрав скарби з храму Господнього і скарби з царського палацу. Забрав усе, забрав і всі золоті щити, що зробив був Соломон.
27Замість них цар Ровоам зробив мідні щити і передав їх під догляд начальникам сторожі, що вартувала при вході в царський палац.
28Кожний раз, як цар входив до Господнього храму, сторожа брала їх, а потім приносила назад у покої сторожі.
29Решта дій Ровоама і все, що він чинив, записано в літописній книзі царів юдейських.
30Увесь час була війна між Ровоамом і Єровоамом.
31І спочив Ровоам зо своїми батьками, й поховано його в Давидгороді. Матір його звалась Наама, аммонійка. Замісто нього царював син його Авія.

15. Авія – цар Юдеї 1-8; Аса – цар Юдеї 9-24; Надав царем в Ізраїлі 25-32; Вааса – цар в Ізраїлі 33-34

1На вісімнадцятім році царювання Єровоама, сина Навата, почав царювати над юдеями Авія.
2Він царював 3 роки в Єрусалимі. Матір його звалась Мааха, дочка Авесалома.
3Він ходив у всіх гріхах батька свого, які той чинив перед ним, і серце його не було віддане Господеві, Богові його, як серце предка його Давида.
4Та тільки заради Давида, Господь, Бог його, дав йому світич в Єрусалимі, зберігши його синів після нього й пощадивши Єрусалим;
5Давид бо чинив правду в очах Господніх і, поки віку його, не відступав ні від чого, що велів йому Господь, (окрім поступку з хеттитом Урією).
6(Поки віку його була війна між Ровоамом і Єровоамом).
7Решта ж дій Авії та все, що він чинив, записано у літописній книзі царів юдейських. Була ж війна між Авією та Єровоамом.
8І спочив Авія зо своїми батьками й поховано його у Давидгороді. Замість нього царював син його Аса.
9На двадцятім році царювання Єровоама почав царювати Аса, цар юдейський.
10Він царював 41 рік у Єрусалимі. Бабуня його звалась Мааха, дочка Авесалома.
11Аса чинив те, що Господеві було довподоби, як предок його Давид.
12Він вигнав розпусників з краю і викинув усіх бовванів, що поробили його предки.
13Навіть бабуню свою Мааху позбавив достоїнства Великої Пані за те, що вона зробила подобу Ашери. Аса порубав її подобу і спалив у Кедрон-долині.
14Але узвишшя не було знесено, хоч серце Аси й було віддане Господеві, поки віку його.
15Він вніс у Господній храм присвяти свого батька і свої власні: срібло, золото й посуд.
16Була ж війна між Асою і Ваасою, царем ізраїльським, поки віку їхнього.
17Вааса, цар ізраїльський, двигнувся проти Юдеї й укріпив Раму, щоб ніхто не виходив і не входив до Аси, царя юдейського.
18Взяв Аса все срібло й золото, що ще було зосталось у скарбниці Господнього храму та й скарбниці царського палацу, та й віддав його в руки своїм слугам, і послав їх цар Аса до Бен-Гадада, сина Тавріммона, сина Хезіона, царя арамійського, що жив у Дамаску, і повелів йому сказати:
19«Нехай буде союз між мною і тобою, як між моїм батьком та твоїм батьком! Ось я посилаю тобі гостинця сріблом і золотом. Зламай союз, що у тебе з Ваасою, царем ізраїльським, щоб він відступив від мене.»
20Послухався Бен-Гадад царя Аси і послав своїх військових отаманів проти ізраїльських міст, і завоював Ійон, Дан, Авел-Бет-Мааху, увесь Кінерот, усю Нафталі-землю.
21Якже почув про це Вааса, перестав укріпляти Раму й повернувся у Тірцу.
22Тоді цар Аса скликав усіх юдеїв, не виключаючи нікого, і ті забрали з Рами каміння й дерево, що Вааса вживав для будови. Ними цар Аса укріпив Геву, що у Веніямині, й Міцпу.
23Вся решта дій Аси, всі його подвиги та все, що він вчинив, і міста, що збудував, записані в літописній книзі царів юдейських. На старість він хворував на ноги.
24І спочив Аса зо своїми батьками, і поховали його в місті Давида, його предка. Замість нього царював його син Йосафат.
25Надав, син Єровоама, став царем над Ізраїлем на другому році царювання Аси, царя юдейського, і царював 2 роки над Ізраїлем.
26Він чинив таке, що Господеві не довподоби, і ходив дорогою батька свого і в його гріхах, якими той увів у гріх Ізраїля.
27Та Вааса, син Ахії, з дому Іссахара, вчинив проти нього змову і вбив його у Гіббетоні, філістимлянському місті, коли Надав і весь Ізраїль облягали Гіббетон.
28Вааса вбив його на третій рік царювання Аси, царя юдейського, і став царем на його місці.
29Як тільки ж став царем, вибив увесь дім Єровоама, не зоставив ні душі з роду Єровоама, до цілковитої заглади, за словом, що Господь сказав через слугу свого Ахію з Шіло,
30за гріхи, яких Єровоам допустився й якими ввів у гріх Ізраїля, та за обурення, до якого довів Господа, Бога Ізраїля.
31Решта дій Надава і все, що чинив, записане у літописній книзі царів ізраїльських.
32Була ж війна між Асою та Ваасою, царем ізраїльським, поки віку їхнього.
33На третьому році Аси, царя юдейського, став Вааса, син Ахії, царем над усім Ізраїлем, у Тірці, і царював 24 роки.
34Він чинив таке, що Господеві не довподоби, і ходив дорогою Єровоама і в його гріхах, якими той ввів у гріх Ізраїля.

16. Смерть Вааси 1-7; царі в Ізраїлі: Ела 8-14; Зімрі 15-20; Омрі 21-28; Ахав 29-33; відбудування Єрихону 34

1Тоді надійшло таке слово Господнє до Єгу, сина Ханані, проти Вааси:
2«Я підняв тебе з пороху та зробив тебе князем над моїм народом; ти ж ходив дорогою Єровоама і ввів у гріх народ мій, Ізраїля, щоб вони доводили мене до гніву своїми гріхами;
3ось за це я змету геть Ваасу і його дім; я зроблю з твоїм домом те саме, що з домом Єровоама, сина Навата.
4Хто в домі Вааси помре в місті, того жертимуть пси, а хто помре в полі, того клюватимуть птиці небесні.
5Решта дій Вааси, і те, що він чинив, і його подвиги записані у літописній книзі царів ізраїльських.
6І спочив Вааса зо своїми батьками, й поховано його в Тірці. Замість нього царював син його Ела.
7Було також через пророка Єгу, сина Ханані, слово Господнє до Вааси і до його дому, не лише за все те зло, що він учинив перед очима Господа, прогнівивши його ділами рук своїх, – за що судилось йому те, що домові Єровоама, – але й за те, що винищив цей дім.
8На двадцять шостому році (царювання) Аси, царя юдейського, став Ела, син Вааси, царем над Ізраїлем і царював у Тірці 2 роки.
9Підданий його Зімрі, начальник над половиною колісниць, учинив змову проти нього. Саме як він упився у Тірці в господі Арци, головного над палацом у Тірці,
10вломився туди Зімрі, напав на нього та й убив його, на двадцять сьомому році Аси, царя юдейського, та й сам став царем замість нього.
11Як тільки став царем і сів на його престолі, вигубив він увесь дім Вааси, не зоставив нікого з чоловічої статі, ні одного родича-месника, ані друга.
12Так винищив Зімрі ввесь дім Вааси за словом, що Господь сказав був проти Вааси через пророка Єгу,
13за всі гріхи Вааси й за гріхи сина його Ели, які вони самі чинили й якими вводили в гріх Ізраїля, що доводив до гніву Господа, Бога Ізраїля, своїми бовванами.
14Решта дій Ели і все, що він чинив, записане в літописній книзі царів ізраїльських.
15На двадцять сьомому році Аси, царя юдейського, став Зімрі царем на 7 днів у Тірці, тим часом як народ облягав Гіббетон, що належав філістимлянам.
16Як довідався народ у таборі, що Зімрі вчинив змову й убив царя, того ж таки дня в таборі ввесь Ізраїль зробив царем Омрі, отамана над ізраїльським військом
17Тоді Омрі з усім Ізраїлем відступив від Гіббетону й обложив Тірцу.
18Побачивши Зімрі, що місто взято, ввійшов у башту царського палацу, запалив за собою царський палац і в вогні загинув,
19за гріхи, що їх накоїв, чинивши те, що Господеві не довподоби, ходивши дорогою Єровоама і в його гріхах, якими той грішив, і вводив Ізраїля в гріх.
20Решта дій Зімрі та зрада, що її вчинив, записані в літописній книзі царів ізраїльських.
21Тоді народ ізраїльський розділився надвоє: одна половина народу стояла за Тівні, сина Гіната, щоб поставити його царем, друга половина – за Омрі.
22Та люди, що були за Омрі, взяли гору над людьми, що були за Тівні, сина Гіната. Тівні помер, і царем став Омрі.
23На тридцять першому році царювання Аси, царя юдейського, став Омрі царем над Ізраїлем і царював 12 років. У Тірці він царював 6 років.
24Цей купив у Шемера за 2 таланти срібла гору Самарію, забудував гору і назвав місто, що збудував, за іменем Шемера, власника гори, – Самарія.
25Омрі чинив зло в очах Господніх, був гірший від усіх, що були перед ним,
26і ходив у всьому дорогою Єровоама, сина Навата, і в гріхах, якими той вводив у гріх Ізраїля, що довів до гніву Господа, Бога Ізраїля, своїми бовванами.
27Решта дій Омрі, те, що він чинив, і його подвиги записані в літописній книзі царів ізраїльських.
28І спочив Омрі зо своїми батьками, і поховано його в Самарії. Замість нього царював син його Ахав.
29Ахав, син Омрі, став царем над Ізраїлем у тридцять восьмому році Аси, царя юдейського; і царював Ахав, син Омрі, над Ізраїлем у Самарії 22 роки.
30Ахав, син Омрі, чинив зло в очах Господніх, гірш від усіх, що були перед ним.
31Не досить було йому того, що ходив в гріхах Єровоама, сина Навата, – ні! він узяв за себе Єзавель, дочку Етбаала, царя сидонського, і заходився служити Ваалові й поклонятись йому.
32Він поставив Ваалові жертовник у Вааловому храмі, що збудував у Самарії.
33Зробив Ахав і Ашеру; додав багато й інших учинків, таких, що довів Господа, Бога Ізраїля, до гніву більш від усіх ізраїльських царів, що були перед ним.
34За його часу Хіэл з Бетелу відбудував Єрихон. На Авірамі, своєму первородному, він поклав його підвалину, а на Сегуві, своєму найменшому синові, поставив його ворота, за словом, що Господь сказав був через Ісуса Навина.

17. Ілля над потоком Керіт 1-7; удова з Сарепти 8-24

1Ілля тішбій, з Тішбе у Гілеаді, сказав до Ахава: «Так певно, як живе Господь, Бог Ізраїля, якому я служу, цими роками не буде ні роси, ні дощу, хіба на моє слово.»
2І надійшло до нього таке слово Господнє:
3«Іди звідси й повернися на схід сонця та сховайся коло Керіт-потоку, що на схід від Йордану.
4Ти питимеш з потоку, а крукам я повелів, щоб постачали там тобі їжу.»
5Пішов він і зробив на Господній наказ, і рушив, і оселився коло Керіт-потоку, що на схід від Йордану.
6Круки приносили йому хліба й м’яса вранці та хліба й м’яса ввечері, а пив він з потоку.
7Та ось по деякому часі висох потік, бо не було дощу в країні.
8Тоді надійшло до нього таке слово Господнє:
9«Встань, іди в Сарепту сидонську і перебувай там. Я повелів там удові, щоб давала тобі їсти.»
10Устав він та й подався в Сарепту; прийшов до воріт міста, аж ось удовиця збирає дрова. Покликав він її та й каже: «Дай мені, будь ласка, трохи води з глечика напитись.»
11Як же вона йшла по воду, кликнув у слід і каже: «Приниси мені, будь ласка, і шматок хліба.»
12Вона ж каже: «Так певно, як живе Господь, Бог твій, нема в мене нічого печеного, тільки пригорща муки в посудині та трошки олії у глечику. Оце назбираю трохи дров та повернувшись, приготую, що маю, собі та синові, а там з’їмо й помремо.»
13Ілля ж їй: «Не журись, іди й зроби, як сказала; тільки наперед спечи мені коржика і принеси сюди, собі ж і синові приготуєш опісля.
14Так бо говорить Господь, Бог Ізраїля: Посуд з мукою не спорожниться, глечик з олією не опустіє аж до того дня, коли Господь пошле дощ на землю.»
15Пішла вона й зробила, як сказав їй Ілля; і їла вона, він і її син довго.
16Посуд з мукою не спорожнювався, глечик з олією не вичерпувався, за словом, що Господь сказав через Іллю.
17Після цього занедужав син тієї жінки, що її була господа, і недуга його була така важка, що зостався без віддиху.
18І каже вона до Іллі: «Що мені чинити з тобою, чоловіче Божий? Ти прийшов до мене на те, щоб нагадати мої гріхи та навести смерть на мого сина.»
19А він сказав до неї: «Дай мені сюди твого сина.» І взяв у неї з лона, поніс його на гору у світлицю, де мешкав, та й поклав його на своїй постелі.
20Тоді візвав Господа словами: «Господи, Боже мій! Невже ж ти хочеш заподіяти таке зло вдовиці, де я гостював, щоб навести смерть на її сина?»
21І простягся тричі над хлопчиком і візвав до Господа словами: «Господи, Боже мій, вчини так, благаю, щоб душа цього хлопчика повернулась до нього!»
22Почув Господь голос Іллі, і душа хлопцева повернулась до нього, і він ожив.
23Узяв Ілля хлопця, зніс його зо світлиці вниз у хату та й передав матері, кажучи: «Дивися, син твій живий.»
24Жінка ж сказала Іллі: «Тепер я знаю, що ти – чоловік Божий та що слово Господнє в устах твоїх – правда.»

18. Ілля та Овдія 1-15; Ілля та Ахав 16-29; жертва Іллі 30-40; дощ 41-46

1По довгому часі надійшло до Іллі таке слово Господнє: «Іди, покажись Ахавові, бо я пошлю дощ на землю.»
2І пішов Ілля, щоб показатись Ахавові. Як же запанувала велика голоднеча в Самарії,
3Ахав покликав Овдію, що був головним над домом, – а був він вельми богобоязливий,
4і коли Єзавель викорінювала Господніх пророків, то Овдія забрав сто пророків і ховав їх по півсотні в печері і постачав їм хліба й води.
5Тож сказав Ахав Овдії: «Ходімо лишень по країні та загляньмо до всіх джерел і всіх потоків, чи не знайдемо де трави, щоб рятувати коней і мулів, щоб не довелось нам вирізувати худобу.»
6І поділили вони собі землю, що мали обійти. Ахав пішов сам в один бік, а Овдія двигнувся сам у другий.
7Та ось коли Овдія був у дорозі, йде йому назустріч Ілля. Впізнав він його, припав лицем до землі й каже: «Чи справді це ти, мій пане Ілле?»
8Той йому відповідає: «Я! Іди, скажи твоєму панові: Ілля тут!»
9Овдія ж каже: «Чим я провинився, що хочеш видати раба твого Ахавові, щоб убив мене?
10Так певно, як живе Господь, Бог твій, нема ні народу, ні царства, куди б не посилав твій пан тебе шукати. Як же йому казали: Його нема тут, – то він брав клятву з царства й народу, що тебе не знайшли.
11І тепер ти кажеш: Іди, скажи твоєму панові: Ілля тут!
12Таж як я піду, дух Господній занесе тебе, хто зна куди, і я прийду сповістити Ахавові, і він тебе не знайде, й уб’є мене! Раб же твій змолоду боявся Господа!
13Хіба моєму панові не переказано, що я зробив тоді, коли Єзавель убивала Господніх пророків, як я сховав сто Господніх пророків по півсотні в печері і постачав їм хліба й води.
14І ти тепер кажеш: Іди, скажи твоєму панові: Ілля тут! Таж він мене вб’є!»
15Ілля ж сказав: «Так певно, як живе Господь сил, в якого я стою на службі: ще сьогодні я покажусь йому.»
16От і пішов Овдія Ахавові назустріч і розповів йому все; Ахав вийшов назустріч Іллі.
17Скоро Ахав уздрів Іллю, то сказав до нього: «То це ти той, що тривожиш Ізраїля?»
18Він же відказує: «Не я тривожу Ізраїля, а ти й твоя родина, бо ви покинули заповіді Господні, і ти ходиш за Ваалами.
19Пошли, отже, і склич до мене всього Ізраїля на Кармель-гору та й 450 пророків Ваала й 400 пророків Ашери, що годуються зо столу Єзавелі.»
20І послав Ахав по всього Ізраїля й скликав пророків на Кармель-гору.
21Тоді Ілля приступив до народу й каже: «Докіль кульгатимете на обидва боки? Коли Господь є Бог, ходіть за ним; коли ж це Ваал – ходіть за ним.» Не відповів йому народ нічого.
22Тож далі сказав Ілля до народу: «Я зостався один пророк Господній, а пророків Ваала 450 чоловік.
23Дайте нам двох бичків, і нехай вони виберуть собі одного бичка, розітнуть його на шматки й покладуть на дрова, але нехай не підпалюють; я ж приготую другого бичка й покладу його на дрова, але не підпалю.
24Ви взивайте ім’я вашого бога, а я візву ім’я Господнє. Котрий Бог відповість вогнем, той буде Богом.» Увесь народ відповів: «Добре!»
25Тоді Ілля сказав до Ваалових пророків: «Виберіть собі одного бичка й починайте перші, бо вас багато. Взивайте ім’я вашого бога, але вогню не підкладайте.»
26Взяли вони від нього бичка, приготували його й кликали ім’я Ваала з ранку до полудня, промовляючи: «Ваале, почуй нас!» Та не було ні голосу, ні відповіді. І танцювали перед жертовником, що його були зробили.
27Опівдні ж почав Ілля з них насміхатись і каже: «Кличте голосніше, бо він бог; може він замислився або чимось заклопотаний, або в дорозі, або може й спить, – то прокинеться.»
28І кликали вони ще голосніше і робили на собі, своїм звичаєм, нарізки мечами та списами, що аж кров з них дзюрчала.
29Минув і полудень, а вони все ще біснувались, аж до тієї години, коли час був приносити вечірню жертву. Та не було ні голосу, ні відповіді, ні слуху.
30Тоді Ілля сказав до народу: «Приступіть до мене!» І весь народ приступив до нього. І він знову поставив жертовник Господній, що був зруйнований.
31Узяв Ілля 12 каменів за числом колін синів Якова, до якого Господь сказав був: Ізраїль буде твоє ім’я,
32і склав з того каміння жертовник імені Господньому, та й обвів його навкруги ровом, що міг вмістити в собі зо два сати зерна.
33Потім розклав дрова, розтяв бичка, поклав на дрова,
34і повелів: «Наберіть чотири відра води та й вилийте на всепалення й на дрова!» І зроблено так. І повелів: «Зробіть це вдруге.» І зроблено вдруге. Далі повелів: «Зробіть це втретє.» І зроблено втретє,
35так, що вода текла навкруги жертовника, і в рові було повно води.
36А коли вже був час приносити вечірню жертву, приступив пророк Ілля й сказав: «Господи, Боже Авраама, Ісаака та Ізраїля! Покажи сьогодні, що ти – Бог в Ізраїлі, що я – твій слуга і що я вчинив це все за твоїм велінням.
37Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб цей народ зрозумів, що ти, Господи, – Бог, і що ти навертаєш їхні серця.»
38І впав вогонь Господній з неба й пожер усепалення, дрова, каміння, й порох, ба й воду висушив, що була в рові.
39І ввесь народ, побачивши це, припав обличчям до землі й промовив: «Господь є Бог! Господь є Бог!»
40Ілля ж повелів їм: «Хапайте Ваалових пророків! Не дайте ні одному з них утекти!» І похапали їх, і Ілля стягнув їх до Кішон-потоку й там повбивав їх.
41Ілля сказав Ахавові: «Йди, їж і пий, бо чути шум великого дощу.»
42Пішов Ахав їсти й пити, а Ілля вийшов на верх Кармелю, припав до землі й, нахиливши лице аж між коліна,
43сказав своєму слузі: «Йди, подивись у бік моря.» Пішов той, подививсь і каже: «Нема нічого!» Ілля сказав знову: «Іди сім разів.»
44За сьомим разом слуга каже: «Маленька хмарка, в долоню завбільшки, встає з моря.» І сказав Ілля: «Іди, скажи Ахавові: Запрягай і їдь, щоб не захопив тебе дощ.»
45І вмить потемніло небо від хмари та від тучі, і линув потужний дощ. Сів Ахав на колісницю й поїхав у Єзреел.
46На Іллю ж зійшла рука Господня і він, підперезавши боки, мчав перед Ахавом до входу в Єзреел.

19. Поява Господня на горі Хорив 1-18; покликання Єлисея 19-21

1Ахав оповів Єзавелі все, що зробив Ілля та як він повбивав мечем усіх пророків.
2Тоді послала Єзавель до Іллі посланця сказати; «Нехай же й мені те боги заподіють та ще причинять, коли я завтра о цій добі не зроблю з твоїм життям те, що ти зробив із життям кожного з них.»
3Злякавсь Ілля, встав та й пішов звідти, щоб рятувати своє життя. Прийшов він у Версавію, що в Юдеї, і лишив там свого слугу;
4сам же пішов у пустиню, день ходи; прийшов та й сів під ялівцем і почав просити собі смерти, кажучи: «Буде з мене! Тепер, Господи, візьми мою душу, бо я не ліпший від моїх батьків.»
5Ліг він та й заснув під ялівцем. Аж ось торкнув його ангел і сказав йому: «Вставай, їж!»
6Дивиться він, аж у головах у нього печений на камені корж і жбан з водою. З’їв він, напився та й ліг знов спати.
7Та ангел Господній прийшов удруге, торкнув його й сказав: «Уставай та їж, бо далека тобі дорога.»
8Встав він, з’їв, напився і, підкріпившись тією їжею, йшов сорок день і сорок ночей аж до Божої Хорив-гори.
9Там він увійшов у печеру й переночував у ній. Аж ось прийшло до нього таке слово Господнє: «Чого ти тут, Ілле?»
10Відповів: «Я палаю горливістю за Господа, Бога сил, бо сини Ізраїля покинули завіт твій, жертовники твої поруйнували й пророків твоїх вістрями повбивали. Зоставсь я один та вони намагаються й мене звести зо світу.»
11Господь сказав йому: «Вийди, встань на горі перед Господом.» І ось прийшов Господь. Великий, потужний вітер, що розривав гори й торощив скелі, йшов перед Господом; та не у вітрі Господь! Після вітру стався землетрус, та й не у землетрусі Господь!
12По землетрусі – вогонь, та не й у вогні Господь! Після вогню- тихесенький, лагідний вітрець.
13Скоро Ілля його вчув, то затулив обличчя плащем, вийшов і став при вході в печеру. Тоді заговорив до нього голос: «Чого ти тут, Ілле?»
14Він відрік: «Я палаю горливістю за Господа, Бога сил, бо сини Ізраїля покинули завіт твій, жертовники твої поруйнували і пророків твоїх лезами повбивали. Зоставсь я один, та вони намагаються й мене звести зо світу.»
15Господь же йому сказав: «Іди, вернися твоєю дорогою до Дамаської пустині, а як прийдеш туди, помажеш Хазаела царем над Арамом.
16Потім помажеш Єгу, сина Німші, царем над Ізраїлем, і Єлисея, сина Сафата, з Авел-Мехоли, помажещ пророком замість себе.
17Хто втече від меча Хазаела, того вб’є Єгу, а хто втече від меча Єгу, того вб’є Єлисей.
18Я зоставлю собі в Ізраїлі сім тисяч, коліна яких не гнулись перед Ваалом і уста яких його не цілували.»
19Пішов він звідти й знайшов Єлисея, сина Сафата, що орав дванадцятьма парами волів; сам він був при дванадцятій. Ілля пройшов попри нього й кинув на нього свій плащ.
20Єлисей же, покинувши волів, побіг слідом за Іллею й сказав: «Дозволь мені поцілувати батька й матір, тоді піду за тобою.» Той відповів йому: «Іди і повертайся назад, бо що належало до мене, те я зробив тобі.»
21Єлисей лишив його, взяв пару волів і зарізав їх, а спаливши плуг, зварив воловину та й роздав людям, щоб їли. Тоді встав і пішов за Іллею й служив йому.

20. Облога Самарії 1-12; втеча араміїв 13-19; друга поразка Бен-Гадада 20-30; поблажливість Ахава 31-34; докір Господній 35-43

1Бен-Гадад, цар арамійський, зібрав усе своє військо – було з ним 32 царі з кіньми й колісницями – і вирушив, обложив Самарію й воював з нею.
2Він послав послів у місто до Ахава, царя ізраїльського,
3і повелів йому сказати: «Так говорить Бен-Гадад: Срібло твоє й золото твоє – воно моє, жінки ж твої й діти твої – зостануться для тебе.»
4Цар ізраїльський відповів йому так: «Як кажеш, пане мій царю, я твій з усім, що маю.»
5Посли, однак же прийшли знову й сказали: «Так каже Бен-Гадад: Я посилаю тобі сказати, щоб ти дав мені срібло твоє і золото твоє, жінок твоїх і дітей твоїх.
6Тож знай, що взавтра о цій добі пришлю до тебе моїх слуг; вони обшукають твій дім і доми твоїх слуг, заберуть із собою все, що їм довподоби, та й винесуть геть.»
7Тоді цар ізраїльський скликав усіх старших краю і сказав: «Бачите ясно, що він задумав зло на мене; він присилає до мене й вимагає моїх жінок і моїх дітей, тоді як я не відмовив йому мого срібла й мого золота.»
8Старші всі й увесь народ йому відказали: «Не слухай, не згоджуйся!»
9Тоді він відповів так послам Бен-Гадада: «Скажіте моєму панові цареві: Усе, що ти жадав від твого слуги за першим разом, зроблю; цього ж не можу зробити.» І пішли посли і віднесли йому відповідь.
10Тоді Бен-Гадад прислав йому сказати: «Нехай боги сяке й таке мені заподіють та ще й причинять, коли самарійського пороху стане на те, щоб узяти по жмені всім людям, що ось зо мною.»
11А цар ізраїльський відповів: «Скажіть йому: Хто підперізується зброєю, нехай не чваниться так, як той, хто її скидає.»
12Як тільки Бен-Гадад почув це, а він саме випивав з царями під шатрами, то повелів своїм слугам: «На місця!» І ті облягли місто.
13Та ось один пророк приступив до Ахава, царя ізраїльського, і каже: «Так говорить Господь: Чи бачиш цей великий натовп? Сьогодні видам тобі його в руки, щоб ти знав, що я – Господь.»
14Ахав спитав: «Через кого?» А пророк відповів: «Так говорить Господь: Через вояків, що під окружними начальниками.» Той спитав далі: «Хто розпочне битву?» Пророк відповів: «Ти!»
15Ахав зробив перегляд вояків, що під окружними начальниками; було їх 232. По тому ж зробив перегляд усього народу, усіх синів Ізраїля; 7000 було їх.
16Вирушили вони опівдні, тим часом як Бен-Гадад напивсь під шатрами до п’яна, сам він і 32 царі, що прийшли йому на підмогу.
17Першими двигнулися молоді хлопці, що під окружними начальниками. Послали й звістили про це Бен-Гадада: «Вирушили мужі з Самарії.»
18І повелів він: «Як вони вийшли з мирними намірами, схопіть їх живцем; та як вони вийшли для битви, все одно схопіть їх живцем!»
19Вирушили, отже, з міста: молоді хлопці, що під окружними начальниками, а за ними військо,
20і кожен ударив на свого противника. Арамії утекли, Ізраїль же погнавсь за ними. Бен-Гадад, цар арамійський, втік на коні зо своєю кіннотою.
21Рушив тоді цар ізраїльський, забрав коні й колісниці й завдав араміям величезної поразки.
22Приступив пророк до ізраїльського царя та й сказав йому: «Вважай, тримайся мужньо й міркуй добре, що тобі робити, бо на той рік наступить знов на тебе цар арамійський.»
23Слуги царя арамійського сказали йому: «Бог їхній – це Бог гір, тим і взяли вони над нами гору. Якщо ж будемо битися з ними на рівнині, напевне їх переможемо.
24Тож зроби от що: відішли усіх царів з їхніх місць і замість них постав отаманів.
25Навербуй собі стільки війська, скільки загинуло в тебе, і коней, скільки було, й колісниць, скільки було, та й битимемося з ними на рівнині. Тоді ми напевне візьмемо гору над ними.» Послухав він ради і зробив так.
26На другий рік зібрав Бен-Гадад араміїв і двигнувся під Афек на війну проти Ізраїля.
27Зібрались і сини Ізраїля й, набравши живности, вирушили їм назустріч. Отаборилися сини Ізраїля навпроти них, неначе двоє стад кіз, тим часом як арамії вкрили землю.
28Прийшов Божий чоловік до царя ізраїльського й сказав: «Так говорить Господь: За те, що арамії кажуть: Господь є Бог гір, не Бог долини, я дам тобі у руки цей великий натовп, і ви взнаєте, що я – Господь.»
29Сім день стояли вони табором одні проти одних, а сьомого дня відбувся бій, і сини Ізраїля в один день поклали трупом 100000 арамійських піхотинців.
30Решта ж утекла в Афек, у місто, але там обваливсь мур на 27000 тих, що зостались. Утік і Бен-Гадад у місто й переховувався з покою до покою.
31Кажуть йому його слуги: «Чули ми, що царі ізраїльські милосердні: дозволь, отже, нам одягти наші крижі у вереття, а на голови взяти мотузки, та й піти до царя ізраїльського. Може він зоставить тебе живим.»
32Підперезались вони вереттям і з мотузками на головах пішли до царя ізраїльського та й сказали: «Слуга твій Бен-Гадад звелів сказати: зостав мене живим!» Той же спитав: «То він ще жив? Він – брат мій!»
33Люди ці взяли те за добрий знак і чимдуж ухопили його за слово й сказали: «Бен-Гадад – твій брат?» Ахав же каже: «Ідіте й приведіте його.» Вийшов до нього Бен-Гадад, і він посадив його на колісницю.
34Бен-Гадад сказав йому: «Я поверну тобі міста, що батько мій забрав у твого батька, і ти поставиш собі в Дамаску базари, як мій батько мав в Самарії. Відпусти ж мене при цій умові!» І зробивши з ним умову, Ахав відпустив його.
35Один з пророчих учнів, за наказом Господнім, сказав своєму товаришеві: «Вдар мене!» Той же не хотів його бити.
36Перший сказав до нього: «Що ти не послухав слова Господнього, то як тільки вийдеш від мене, вмертвить тебе лев.» Не встиг той відійти від нього, як наскочив на нього лев і вмертвив його.
37Зустрів пророк другого чоловіка й каже: «Вдар мене!» Той вдарив його і поранив.
38Тоді пророк пішов і став чекати царя на дорозі, – а зробив він себе незнаним, зав’язавши перев’язкою собі очі.
39Коли ж цар проходив проз, він кликнув до царя й сказав: «Слуга твій кинувся у вир битви, аж ось хтось приступив до мене й привів до мене чоловіка й каже: Постережи цього чоловіка! Як же він утече, то віддаси за нього свою душу, або мусиш відважити талант срібла.
40Тим часом же як твій слуга робив то те, то се, той якось зник.» Цар ізраїльський йому каже: «Нехай буде за твоїм вироком. Ти сам присудив його собі.»
41Той зняв притьмом з очей пов’язь, і цар ізраїльський упізнав, що він був одним із пророків.
42Той же сказав йому: «Так говорить Господь: Тому, що ти випустив з рук чоловіка, якого я обрік на проклін, твоя душа буде за його душу й твій народ за його народ.»
43І пішов цар ізраїльський додому сумний й сердитий, і прибув у Самарію.

21. Виноградник Навота 1-16; погроза кари супроти Ахава та Єзавелі 17-26; покута Ахава 27-29

1Після цих подій сталось таке: у Навота езреелія був виноградник у Єзреелі коло палати Ахава, царя самарійського.
2Раз якось каже Ахав Навотові: «Відступи мені свій виноградник, я зроблю собі з нього город, бо він так близько до моєї палати. Я тобі дам за нього ліпший виноградник, або, як хочеш, заплачу тобі за нього грошима.»
3Навот відповів Ахавові: «Борони мене, Господи, щоб я відступив тобі спадщину моїх батьків!»
4Повернувсь Ахав у свою палату, сумний та сердитий із-за відповіді, що йому дав Навот єзреелій, коли сказав: Не можу відпустити тобі спадщину моїх батьків. Кинувся на ліжко, одвернув обличчя й не хотів нічого їсти.
5Ввійшла до нього його жінка Єзавель і каже йому: «Чого ти такий сумний, що й хліба не їси?»
6Він відповів їй: «Я розмовляв з Навотом езреелієм і кажу йому: відпусти мені свій виноградник за гроші, або, як хочеш, дам тобі за нього другий, а він мені: Не можу відступити тобі мого виноградника.»
7Тут Єзавель, його жінка, йому й мовить: «Добрий мені з тебе цар над Ізраїлем! Устань, їж і не журися; я дам тобі виноградник Навота, езреелія.»
8І написала вона ім’ям Ахава листи, запечатала їх його печаттю та й послала до старших та значних, що жили з Навотом у його місті.
9У листах же писала таке: «Оголосіть піст і посадіть Навота на чолі народу.
10Навпроти нього посадіть двох нікчем, які свідчили б проти нього й казали: Ти хулив Бога й царя! Потім виведіть його та й побийте камінням на смерть.»
11Мужі його (Навота) міста, старші й значні, що жили з ним у місті, зробили так, як наказала їм Єзавель, як стояло написано в листах, що їм послала.
12Оголосили піст і посадили Навота на чолі народу.
13Прийшло й двоє нікчем і посідали навпроти нього, і стали ті недобрі люди перед народом свідчити проти Навота й казати: Навот, мовляв, хулив Бога й царя. І вивели його за місто й побили камінням на смерть.
14А тоді послали сповістити Єзавель: «Навота побито камінням, він умер.»
15Як тільки почула Єзавель, що Навота побито камінням і що він умер, сказала Ахавові: «Вставай, забирай виноградник Навота езреелія, що не хотів тобі його дати за гроші, бо Навот уже не живе, він умер.»
16Коли Ахав почув, що Навот умер, устав він і пішов у виноградник Навота, єзреелія, щоб його посісти.
17Тоді до Іллі тішбія надійшло таке слово Господнє:
18«Встань, іди назустріч Ахавові, цареві ізраїльському, що в Самарії. Він саме тепер у винограднику Навота, він зійшов туди, щоб його собі забрати.
19Скажи йому: Так говорить Господь: То ти убив та ще береш у посідання? – Далі скажи: Так говорить Господь: На тому самому місці, де пси лизали кров Навота, лизатимуть вони твою кров.»
20Ахав сказав до Іллі: «Таки знайшов єси мене, вороже?» Той відповів: «Знайшов, бо ти запродав себе, щоб робити зло в очах Господніх.
21Я наведу на тебе лихо; я вимету тебе геть, я викоріню в Ахава все чоловічої статі, усіх рабів і вільних в Ізраїлі.
22Я зроблю з твоїм домом так, як зробив з домом Єровоама, сина Навата, і з домом Вааси, сина Ахії, бо ти мене довів до гніву і ввів у гріх Ізраїля.»
23Та й проти Єзавелі вирік Господь: «Пси пожеруть Єзавель на єзреельськім полі.
24Хто в Ахава помре в місті, того пожеруть пси, а хто помре у полі, клюватимуть птиці небесні.»
25І справді не було нікого такого, як Ахав, що (так) запродався б чинити зло в очах Господніх, а до того підводила його Єзавель, жінка його.
26Він виробляв гидоти над усяку міру, ходивши слідом за бовванами, зовсім так, як чинили аморії, що їх Господь прогнав був перед синами Ізраїля.
27Почувши ті слова, Ахав роздер на собі одежу, надягнув на тіло вереття, постив, спав у веретті і ходив пригноблений.
28І надійшло до Іллі тішбія таке слово Господнє:
29«Чи ти бачив, як Ахав упокоривсь передо мною? За те, що він упокоривсь передо мною, не наведу лиха за його життя; за життя його сина наведу лихо на його дім.»

22. Війна з араміями 1-4; лже-пророки 5-12; Міхей – правдивий пророк 13-28; смерть Ахава 29-40; Йосафат царем в Юдеї 41-51; Ахазія – цар в Ізраїлі 52-54

1Минуло 3 роки спокійно і не було війни між Арамом та Ізраїлем.
2На третьому ж році прибув Йосафат, цар юдейський, до царя ізраїльського.
3Цар ізраїльський сказав до своїх слуг: «Чи ви знаєте, що Рамот гілеадський нам належить? Ми ж мовчимо, не відбираємо його з рук царя арамійського.»
4Потім сказав Йосафатові: «Підеш зо мною на війну проти Рамоту гілеадського?» Йосафат відповів цареві ізраїльському: «Я – як і ти, мій народ, як твій народ, мої коні, як твої коні.»
5Однак же Йосафат сказав до царя ізраїльського: «Спитай, будь ласка, сьогодні ж про це Господа.»
6Зібрав цар ізраїльський пророків, щось із 400 чоловік, і спитав їх: «Чи йти мені проти Рамоту гілеадського на війну, чи облишити?» Ті відповіли: «Іди, Господь видасть його цареві в руки.»
7Та Йосафат спитав: «А чи немає тут часом ще й Господнього пророка, щоб нам його спитати?»
8Цар ізраїльський відповів Йосафатові: «Є ще один такий, через якого можна б спитати Господа, та я його не люблю, бо він нічого доброго мені не пророкує, саме лихе. Це – Міхей, син Їмли.» Йосафат же каже: «Не говори так, царю!»
9Покликав цар ізраїльський одного скопця й повелів: «Іди скоро по Міхея, сина Їмли.»
10Тим часом цар ізраїльський і Йосафат, цар юдейський, одягнені в пишні шати, сиділи на площі перед брамою в Самарії, кожний на своєму престолі, а всі пророки віщували перед ними.
11Седекія, син Ханаани, зробив собі навіть залізні роги та й каже: «Так говорить Господь: Цими ти виколеш араміїв геть до одного!»
12І всі пророки пророкували так само й казали: «Іди на Рамот гілеадський! Пощастить тобі, Господь дасть його цареві в руки.»
13Посланець же, що пішов кликати Міхея, каже йому: «Усі пророки в один голос віщують цареві добро, нехай же й твоє слово пристає до гурту, віщуй і ти добро.»
14Міхей же відповів: «Так певно, як живе Господь! Тільки те, що скаже мені Господь, те скажу я.»
15Як же прийшов він до царя, питає в нього цар: «Міхею! Чи нам іти війною на Рамот гілеадський, чи облишити?» Той відповів йому: «Іди, пощастить тобі, Господь дасть його цареві в руки.»
16Цар же сказав йому: «Скільки то разів маю тебе заклинати, щоб ти говорив мені іменем Господнім лише правду?»
17Тоді Міхей сказав: «Я бачу всього Ізраїля розсипаного по горах, неначе вівці, що в них пастуха немає. Господь сказав: Нема в них пана! Хай кожний в мирі повертається додому!»
18Цар ізраїльський сказав Йосафатові: «Чи я ж не казав тобі, що він не віщує мені нічого доброго, тільки лихе?»
19І каже Міхей: «Вислухай слово Господнє: Я бачив Господа, що сидів на своєму престолі й все небесне військо праворуч і ліворуч коло нього.
20Господь спитав: Хто підманив би Ахава, щоб вирушив під Рамот гілеадський і там загинув? Той з них говорив так, а той інакше.
21Тоді приступив один дух, став перед Господом та й каже: Я підманю його. Господь спитав: Чим?
22І відповів той: Я вийду й зроблюсь духом неправди в устах усіх його пророків. Господь сказав: Тобі вдасться його підманути; іди й зроби так.
23Оце ж, як бачиш, Господь уклав в уста усіх цих твоїх пророків дух неправди, бо Господь виповів лихо на тебе.»
24Тоді Седекія, син Ханаани, приступив і вдарив Міхея по щоці та й каже: «Як? То дух Господній відійшов від мене, щоб говорити в тобі?»
25Міхей же: «Ти взнаєш про це того дня, як бігатимеш від покою до покою, щоб сховатись.»
26А цар ізраїльський повелів: «Візьми Міхея й одведи його до Аммона, міського начальника, та до Йоаса царевича,
27і скажи їм: Так говорить цар: Посадіть його в тюрму та давайте хліба скупо та води скупо, покіль я повернуся щасливо.»
28А Міхей сказав: «А що ти справді повернешся щасливо, того Господь не говорив через мене.»
29От і вирушили цар ізраїльський та Йосафат, цар юдейський, на Рамот гілеадський.
30Цар ізраїльський і каже Йосафатові: «Я перевдягнусь і піду до бою, ти ж будь у твоїй одежі.» І перевдягнувся цар ізраїльський і пішов до бою.
31Цар же арамійський повелів 32 отаманам своїх колісниць: «Не нападайте ні на малого, ні на великого, тільки на одного царя ізраїльського.»
32Як тільки отамани колісниць побачили Йосафата, то подумали: «Це напевне цар ізраїльський!» І обернулись у його бік, щоб ударити на нього, але Йосафат закричав.
33Коли ж побачили, що то не цар ізраїльський, то перестали за ним гнатись.
34Один же чоловік нап’яв навмання лука й поцілив царя ізраїльського між поясом та бронею. Той повелів своєму візникові: «Поверни віжки й вивези мене з бою, бо почуваю себе погано.»
35Та битва того дня дедалі більш закипала. Цар стояв на колісниці проти араміїв, а ввечорі сконав. Кров з рани стікала в колісницю.
36А як заходило сонце, рознісся по таборі крик: «Кожний повертайся у своє місто; кожний у свою землю!
37Цар помер!» Привезли царя в Самарію й поховали в Самарії.
38Як же обмивали колісницю в ставу в Самарії, – в нім милися блудниці, – пси лизали його кров, за словом, що сказав був Господь.
39Решта дій Ахава, все, що він чинив, про будинок із слонової кости, що збудував, про всі міста, що збудував, – усе це записано в літописній книзі царів ізраїльських.
40І спочив Ахав зо своїми батьками, а замість нього став царем його син Ахазія.
41Йосафат, син Аси, став царем у Юдеї на четвертому році Ахава, царя ізраїльського.
42Було Йосафатові 35 років, як став царем і царював він 25 років у Єрусалимі. Матір його звалась Азува, дочка Шілхі.
43Він ходив у всьому дорогою батька свого Аси, не звертав з неї, і чинив те, що Господеві було довподоби.
44Однак узвиш він не усунув, народ усе ще жертвував і кадив на висотах.
45Йосафат жив у мирі з царем ізраїльським.
46Решта дій Йосафата, і подвиги, що вчинив, і війни, які провадив, записані у літописній книзі царів юдейських.
47Він вигубив із землі залишки гієродулок, що були зостались із часів його батька Аси.
48Не було тоді наставленого царя в Едомі.
49Цар Йосафат набудував таршішських кораблів, щоб ходити в Офір за золотом; та не міг туди піти, бо кораблі розбились у Еціон-Гевері.
50Казав тоді Ахазія, син Ахава, Йосафатові: «Нехай мої слуги йдуть із твоїми слугами на кораблях.» Йосафат же не схотів.
51І спочив Йосафат зо своїми батьками, і поховали його коло його батьків у місті Давида, його предка. Замість нього став царем син його Йорам.
52Ахазія, син Ахава, став царем у Самарії над Ізраїлем у 17 році Йосафата, царя юдейського, і царював 2 роки над Ізраїлем.
53Він чинив те, що Господеві не довподоби, і ходив дорогою батька свого й дорогою матері своєї, і дорогою Єровоама, сина Навата, що ввів Ізраїля у гріх.
54Він служив Ваалові, падав перед ним ниць і доводив до гніву Господа, Бога Ізраїля, цілком так само, як чинив його батько.

 

Попередня книга (“ІІ Книга Самуїла”)  Наступна книга (“ІІ Книга Царів”)