І Книга Макавеїв

1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12
13 14 15 16    

1. Лукавий нащадок 1-10; занепад віри в народі 11-15; зруйнування святині 16-40; безсоромні накази 41-64

1Після того, як Олександер Македонський, син Филипа, вийшов з Хеттитського краю, розгромив Дарія, царя перського й мідійського, і став царем замість нього, починаючи від Греції,
2взявся він до численних воєн, здобув багато кріпостей і вирізав царів землі.
3Він пройшов аж на край світу і забрав здобич у багатьох народів. Заніміла земля перед ним, а серце його знеслось угору й загорділо.
4Він зібрав вельми велику силу війська й підбив під себе краї, народи й володарів, і приневолив до данини.
5Та по тім усім захворів, тож і зрозумів, що має вмерти.
6От і прикликав своїх найвидатніших старшин, що змалку виховані були разом з ним, і розділив їм, ще за життя, своє царство.
7Та й царював Олександер ще 12 років, а тоді помер,
8і старшини його захопили владу, кожний у своїй країні.
9Всі вони, по його смерті, вклали собі діядему на голову, так само і їхні сини по них, протягом довгих років, і накоїли на землі багато лиха.
10Вийшов з них грішний нащадок – Антіох Епіфан, син царя Антіоха, що був закладником у Римі, і став царем у 137 році грецького панування.
11Того часу з’явилися в Ізраїлі нечестиві люди, що звели багатьох інших, казавши: «Ходім та зробім союз з народами, що навколо нас, бо з того часу, як ми відокремились від них, упало на нас багато злиднів.»
12Сподобалось їм це слово,
13і деякі з народу, набравши охоти, пішли до царя, що й дав їм повновладу прийняти поганські звичаї.
14От і збудували вони в Єрусалимі гімназію за поганським звичаєм,
15затерли собі знаки обрізання, відкупили від святого союзу, збраталися з поганами та запродались їм, щоб зло творити.
16Коли ж царство за Антіоха скріпилося, задумав він стати царем і над Єгиптом, щоб царювати над обидвома царствами.
17Він увійшов у Єгипет з величезним військом, з колісницями, слонами, кіннотою й численними кораблями,
18і вирушив війною на Птолемея, єгипетського царя; але Птолемей злякавсь його й утік, полишивши багато смертельно поранених.
19Сирійці захопили укріплені міста у Єгипетськім краю, а Антіох забрав здобич з Єгипетського краю.
20Розгромивши, отже, у 143 році Єгипет, Антіох повернувся й рушив з величезним військом на Ізраїля та на Єрусалим;
21увійшов зарозуміло у святиню й забрав золотий жертовник і ліхтар з усім приналежним до нього посудом,
22а й стіл появлення, чаші, кубки й золоті полумиски і завісу, вінки та золоту прикрасу, що були спереду храму, – усе пообдирав.
23Забрав він срібло, золото, дорогий посуд і загарбав тайні скарби, що знайшов.
24Забрав він усе те та й подався у свій край, учинивши велику різню й виговорюючи дуже зарозуміло.
25Великий смуток огорнув Ізраїля по всіх усюдах:
26начальники й старші застогнали, дівчата і хлопці повмлівали, жіноча врода занапастилася.
27Кожний новоженець заплакав, одружена, сидівши у світлиці, засмутилась.
28Земля здригнулась із-за своїх мешканців. Кожен дім Якова був соромом вкритий.
29Після двох років вислав цар головного збирача податків по містах Юди; він прибув у Єрусалим з великим військом
30і говорив до них підступно мирними словами, а ті йняли йому віри. Тоді він зненацька напав на місто й побив його страшно, вигубивши силу народу з Ізраїля.
31Він ограбував місто, спалив його й розбив доми та мури навколо.
32Жінок з дітьми забрали у полон і зайняли їхню худобу.
33Відбудували Давидгород з його великим міцним муром та сильними баштами та й зробили з нього твердиню;
34посадили туди грішне кодло, мужів без усякого закону, які в ньому добре укріпились,
35понаскладали там зброї й харчів, згромадили єрусалимську здобич, зібравши її там докупи, і зробились великою петлею;
36і стала з того засідка для святині та безнастанна диявольська загроза для Ізраїля.
37Вони пролили кров невинну навкруги святині й осквернили святе місце.
38І з-за них повтікали мешканці Єрусалиму, і став він осідком чужинців. Він став чужим для тих, що в ньому народились, його лишали власні його діти.
39Його святиня опустіла, мов пустиня, празники його обернулись на смуток, його суботи на наругу, а честь його зійшла нінащо.
40Такою, як колись була його слава, стала його безчесть, величність його обернулась на жалобу.
41Тоді цар написав до всього царства, щоб усі стали одним народом
42та щоб кожен покинув свої звичаї, і щоб усі народи прийняли царський приказ.
43Багато ізраїльтян охоче прийняли його віру, стали жертвувати бовванам і оскверняти суботи.
44Цар вислав також через гінців листи в Єрусалим та в міста Юди, яким наказував іти за чужими краєві звичаями,
45припинити всепалення, жертви та возливання в храмі, осквернити суботи й свята,
46опоганити храм та святих,
47будувати жертовники, капища та божища, приносити в жертву свиней та інших нечистих тварин,
48лишати своїх синів необрізаними, плюгавити свої душі всякою нечистотою та мерзотою,
49так щоб забути закон та перемінити всі установи.
50А хто, мовляв, не чинитиме за царським наказом, той буде скараний на смерть.
51Згідно з усіма цими наказами він написав до всього свого царства й настановив наглядачів над усім народом і звелів містам Юди приносити поганські жертви у кожному місті.
52Багато людей з народу пристало до них – усі ті, що покинули закон і накоїли в краю лиха.
53Вони присилували Ізраїля ховатися по всіх закутинах.
54П’ятнадцятого дня (місяця) Каслев, 145 року цар Антіох звелів спорудити на жертовнику мерзоту запустіння, і по містах Юди навкруги споруджувано вівтарі.
55При дверях домів та по майданах палено кадило.
56Книги Закону, які знайдено, палили на вогні, порвавши їх спершу,
57а коли в кого знаходили книгу Союзу або коли хто пильнував закон, то такого, згідно з царським наказом, засуджувано на смерть.
58Отак вони зловживали силою над ізраїльтянами, яких кожного місяця знаходили по містах.
59А двадцять п’ятого дня місяця жертвували на вівтарі, що був поставлений на жертовнику всепалень.
60І жінок, що давали до обрізання своїх дітей, згідно з наказом, карано на смерть,
61разом з їхніми немовлятками, прив’язаними їм до шиї, а й їхніх слуг і тих, що їх обрізували.
62Однак, багато ізраїльтян не впали духом і постановили твердо не їсти нічого нечистого.
63Вони були готові й умерти, аби лиш не осквернитися стравами та не опоганити святого Союзу, і справді вмирали.
64Вельми великий гнів завис над Ізраїлем.

2. Маттатія 1-28; святкування суботи 29-38; битва за свободу 39-48; смерть Маттатії 49-70

1Того часу Маттатія, син Іоана, сина Симеона, священик, із потомків Йоаріва, покинув Єрусалим і осівся у Модіні.
2Було в нього п’ятеро синів: Іоан, прозваний Гадді,
3Симон, що звався Тассі,
4Юда, що звався Макавей,
5Єлеазар, що звався Аваран, та Йонатан, що звався Апфус.
6Бачив Маттатія мерзоти, що діялись у Юдеї та в Єрусалимі,
7і сказав: «Горе мені! Невже ж я на те народився, щоб бачити погибель мого народу й руїну святого міста, та щоб сидіти отут, тоді коли воно віддається в руки ворогів, а святиня – чужинцям на поталу?
8Храм його став, неначе муж знеславлений.
9Посуд його преславний забрано в неволю, а немовлят його побито на майданах, хлопців його – мечем ворожим.
10Який народ не захопив його царства, не взяв з нього здобичі?
11Усю красу з нього здерто, невільним стало вільне місто.
12І ось усі наші святощі, краса наша й наша слава спустошіла, усе погани осквернили.
13Навіщо нам і жити?»
14І Маттатія та його сини роздерли на собі одежу, надягнули волосяниці й заридали гірко.
15Тим часом прибули царські посіпаки, що примушували до відступництва, у місто Модін, щоб жертвувати,
16і багато з Ізраїля перейшло до них. Маттатія ж і його сини зібрались осторонь.
17Заговорили царські посіпаки й мовили до Маттатії: «Ти у цім місті славний ватажок і сильний, із синами та братами навкруги себе.
18Тож приступи першим та виконай царський наказ, як то зробили всі народи, мужі юдейські й ті, що зосталися в Єрусалимі, то й станете, сам ти й твої сини, царськими друзями. Ти й твої сини будете обсипані сріблом і золотом та силою дарунків.»
19Відповів Маттатія й голосно промовив: «Навіть якби всі народи в державі царській послухалися царя й усі до одного відступили від своєї батьківської віри і прийняли його накази,
20я з моїми синами й братами буду пильнувати Союз батьків наших.
21Хай Бог боронить, щоб ми покинули Закон і установи!
22Слів царських ми слухати не будем, щоб відступити від нашої віри, чи то направо, чи наліво.»
23Як тільки він вимовив слова ці, якийсь чоловік, юдей, на очах усіх приступив, щоб жертвувати на жертовнику у Модіні, згідно з царським наказом.
24Уздрів те Маттатія, скипів, увесь затрясся, запалав гнівом за правду, кинувсь на нього і на вівтарі його заколов.
25Та й чоловіка царського, що примушував жертвувати, теж убив під ту пору, а жертовник повалив на землю.
26Він палав ревністю до Закону, як Фінеес проти Замбрі, сина Шалома,
27і став кричати голосно по місті: «Хто ревнує за Закон і зберігає Союз, нехай іде за мною!»
28І втік, сам він і його сини, у гори, покинувши все, що мали вони в місті.
29Тоді багато тих, що плекали справедливість та правду, повтікали у пустиню, щоб там оселитись,
30самі вони й їхні діти та їхні жінки й худоба, бо налягло на них лихо.
31Царським мужам у війську, що було в Єрусалимі, у Давидгороді, було оповіщено, що люди, які порушили царський наказ, відступили в тайні печери в пустині.
32Чимало кинулося за ними й догнало їх і, розташувавшись до битви проти них, розпочали з ними війну в суботу.
33Вони сказали їм: «Годі вже! Вийдіть та зробіть згідно з царським словом, то й будете жити!»
34А ті відповіли: «Не вийдемо й не зробимо за царським словом, щоб не сквернити день суботній.»
35Тоді (сирійці) притьмом кинулись до бою,
36але ті не відповіли, не кинули й каменем і печер не загородили,
37кажучи: «Помремо всі в нашій невинності! Свідком нам небо й земля, що ви нас убиваєте несправедливо.»
38І ті пішли на них війною у суботу, і юдеї полягли разом із жінками, дітьми та худобою – близько 1000 душ.
39Довідались про це Маттатія та його друзі й почали плакати за ними вельми
40і говорити один до одного: «Якщо всі ми чинитимемо, як учинили брати наші, і як не будем воювати проти поган за наші душі та за наші установи, то вони нас незабаром із землі зітруть.»
41І ухвалили того самого дня: «Кожен, хто піде війною на нас у день суботній, – проти такого будемо воювати, щоб нам не вмерти всім, як умерли брати наші в печерах.»
42Тоді до них пристала група Асидеїв, найвідважніших в Ізраїлі, – кожен відданий Законові,
43а й ті всі, що від біди та лиха втікали, і собі до них пристали та їх скріпили.
44І тим робом збилось військо. І розбили вони грішників у своїм гніві й беззаконних у своїй люті. А решта повтікала до поган, шукавши рятунку.
45Маттатія та його друзі ходили скрізь і руйнували вівтарі,
46насильно обрізували необрізаних дітей, яких знаходили в ізраїльських границях,
47переслідували гордих, і справа в їхніх руках ішла добре.
48Отак вони обороняли Закон від поган та царів і не давали грішникові зноситися вгору.
49Як наблизився день смерти Маттатії, сказав він своїм синам: «Тепер горує гордість і насильство, це час руїни і лихого гніву.
50Тепер, о сини, за Закон стійте ревно й дайте ваші душі за Союз батьківський.
51Згадайте діла ваших батьків, які вони вчинили своєї пори, то й здобудете велику славу й вічне ім’я.
52Чи Авраам у спокусі не був вірний і не було це йому зараховано за справедливість?
53Йосиф зберіг Закон, як був у скруті, і став господарем Єгипту.
54Фінеес, наш пращур, за свою велику ревність отримав завіт вічного священства.
55Ісус, за те, що виконав Боже слово, став в Ізраїлі суддею.
56Калев, за те, що правду свідчив у громаді, взяв пай землі у спадщину.
57Давид за своє милосердя одержав у спадщину царський престол повіки.
58Ілля за свою велику ревність до Закону був узятий на небо.
59Ананія, Азарія та Мисаїл, за те, що мали віру, були врятовані від полум’я.
60Даниїл у своїй безвинності був урятований від пащі левів.
61Отож, коли розважите від роду й до роду, побачите, що всі ті, хто на Бога вповають, не гинуть.
62Не бійтеся погроз нечестивця, бо його слава зійде у гніві на черви.
63Нині він піде вгору, а взавтра зникне, бо зійде на порох, і його задуми зійдуть нінащо.
64Будьте мужні, сини, і кріпіться в Законі сильно, бо в ньому ваша слава.
65Ось Симон, ваш брат: знаю, що чоловік з нього розсудливий, його ви слухайте завжди, він буде вам за батька.
66Юда Макавей, сильний вояк уже змалку, буде вождем вашого війська й піде на поган війною.
67Зберіть навколо себе всіх тих, що закон пильнують, і пометіться за кривду народу вашого.
68Відплатіть поганам те зло, що вам зробили, й пильнуйте приписів Закону.»
69По тім благословив їх і приєднався до своїх предків.
70Помер він у 146 році, і поховано його в гробі його предків у Модіні. І ввесь Ізраїль плакав за ним вельми.

3. Успішна боротьба проти Аполлонія та Серона 1-26; рішення володаря Антіоха 27-37; палка молитва до неба 38-60

1Замість нього став Юда, син його, що звався Макавей.
2Усі його брати й усі, що були пристали до його батька, йому допомагали й провадили з радістю ізраїльську війну.
3Він поширив свого народу славу, надягнув, неначе велетень, на себе броню, оперезався військовою зброєю і розпочав війну, щоб захистити мечем табір.
4У своїх подвигах на лева був схожий, неначе левеня, що рикає на здобич.
5Гнав беззаконних, розшукуючи скрізь їх, палив гнобителів свого народу.
6Присіли беззаконні, його налякавшись; усі, що коїли неправду, настрахались, бо через нього прийшла воля.
7Він засмутив чимало царів, своїми подвигами звеселив Якова. Пам’ять про нього буде повік благословенна.
8Він пробіг через усі міста Юдеї і винищив з неї нечестивих, відвернув гнів від Ізраїля.
9Слава про нього рознеслась аж на край світу, і згуртував він пропащих.
10Аполлоній зібрав поганські народи й велике військо в Самарії, щоб іти війною на Ізраїля.
11Довідався про це Юда й, виступивши проти нього, розбив його та вбив. Чимало полягло смертельно поранені, а решта втекла.
12Забрано в них здобич, а меч Аполлонія взяв Юда й воював ним увесь свій вік.
13Серон, вождь сирійського війська, почувши, що Юда зібрав велику ватагу вірних йому й готових воювати,
14сказав: «Зроблю собі ім’я й прославлюся у царстві. Тож піду проти Юди і проти його прибічників, що зневажають царський наказ.»
15І приєднавсь до нього великий загін нечестивих, і двигнувся з ним, щоб помститись на синах Ізраїля.
16Коли він підійшов був аж до виходу Беторону, вийшов йому навпроти Юда з маленьким військом.
17Коли юдеї побачили табір, що насувався їм назустріч, сказали до Юди: «І як нам, яких так мало, воювати проти такої безлічі страшної? Нам, що охляли, нічого не ївши сьогодні?»
18Юда ж відрік: «Легко й малому війську захопити в руки велике; для неба все одно врятувати багатьма чи кількома,
19бо перемога на війні не в безмежнім війську, а в силі, що походить з неба.
20Вони йдуть на нас, повні зухвальства й беззаконня, щоб вигубити нас разом із жінками нашими й дітьми та щоб з нас здерти здобич,
21а ми воюємо за життя наше й за наші установи.
22Сам Бог їх знищить перед нами, тож ви їх не бійтесь.»
23Ледве скінчив він говорити, то кинувсь на них зненацька, і Серон із військом були розбиті.
24Юдеї гналися за ними від Беторону вділ аж до рівнини, і полягло з них близько 800 чоловік, а решта втекла у край Філістимлянський.
25Тоді поширився страх перед Юдою та його братами, і жах охопив довколишні народи.
26Слава про нього дійшла аж до царя, народи ж тільки й говорили про битви Юди.
27Аж як почув цар Антіох про ті події, розлютився вельми й звелів зібрати всі сили свого царства в одне премогутнє військо.
28Він відчинив свою скарбницю й видав військам платню на рік, наказавши їм бути готовими на всякий випадок.
29Та побачив він, що грошей у скарбниці стало бракувати та що податки у краї зменшились із-за неладу та злиднів, що постали у краї, бо знищені були закони, що були споконвіку,
30тож і злякався, що не матиме змоги, як то нераз уже бувало, робити видатки на дарунки, які перед тим щедрою рукою роздавав більше, ніж попередники його, царі.
31Вельми отяжіла його душа, й задумав він піти у Персію, щоб набрати податків з країв і зібрати силу грошей.
32Він залишив Лісія, славного мужа з Царського роду, над державними справами від річки Ефрату до границь Єгипту,
33та щоб опікувавсь і його сином Антіохом, аж поки сам не повернеться,
34і передав йому половину свого війська та слонів, наказавши про всі свої наміри щодо мешканців Єрусалиму та Юдеї,
35а саме: вислати проти них військо, щоб знищити та згладити силу Ізраїля й тих, що зостались у Єрусалимі, викорінивши й пам’ять про них у тому місці,
36та поселити чужоземців по цілому їхньому краї і роздати їм у спадщину їхні землі.
37Узяв цар із собою половину війська, що було зосталось, і вирушив з Антіохії, столиці свого царства, року 147; він переправився через Ефрат-ріку і проходив через горішні краї.
38Лісій вибрав Птолемея, сина Дорімена, Ніканора й Горгія, великих мужів із царських друзів,
39і вислав з ними 40000 чоловік та 7000 кінноти, щоб за царським наказом ішли спустошити землю Юди.
40Двигнувшися з усім військом, отаборились вони біля Емаусу на рівнині.
41Почувши про них, купці краю набрали силу срібла, золота й кайданів та й прийшли в табір, щоб купити як рабів синів Ізраїля. До них пристав загін сирійців та чужоземців.
42Побачив Юда і його брати, що становище погіршилось і що ворожі війська розташувались на їхній землі. Довідались вони також і про царський наказ, щоб цілковито винищити їхній народ,
43і сказав кожен до свого ближнього: «Підіймім народ наш з його занепаду, воюймо за наш народ і за його святиню.»
44Скликано збори, щоб приготуватись до битви, щоб молитись і просити ласки й милосердя.
45Єрусалим був безлюдний, мов пустиня. Ніхто з його дітей не входив, і не виходив. Храм був потоптаний ногами. Чужинці – у твердині, що стала житлом для народів. Радість у Якова однято, сопілка з гарфою замовкли.
46Вони зібрались і пішли у Масифу, навпроти Єрусалиму, бо у Масифі було колись місце молитви для Ізраїля.
47Постили того дня і, надягнувши волосяниці та посипавши попелом собі голову, роздерли на собі одежу.
48Розгорнули книгу Закону, щоб звидіти те, що погани у своїх бовванів питають;
49принесли й священичі одежі, первоплоди й десятини; привели назореїв, що виконали час своїх обітниць,
50і закликали голосно до неба: «Що нам чинити з цими, куди їх відвести?
51Твоя святиня потоптана й сплюгавлена, твої священики засмучені й прибиті.
52І ось погани змовились на нас, щоб звести нас із світу; ти знаєш, що вони кують на нас.
53І як нам проти них устоятись, якщо ти нам не допоможеш?»
54І засурмили й закричали вголос.
55Після того Юда настановив начальників народу: тисяцьких, сотників, п’ятдесятників та десятників,
56і сказав тим, що будували хату, що недавно одружились, що посадили виноградники, а й боягузам, щоб кожен з них повертавсь додому, за законом.
57І рушив табір і розташувався на південь від Емаусу.
58Тоді Юда сказав: «Озбройтесь і будьте відважні, будьте готові на завтра рано до бою проти цих поган, які змовилися проти нас, щоб знищити нас і храм наш,
59бо ліпше нам у бою вмерти, ніж споглядати на злидні нашого народу й нашої святині.
60Яка б не була воля неба, нехай вона станеться.»

4. Перемога Юди 1-35; очищення та нове посвячення святині 36-59; укріплення Сіону 60-61

1І взяв Горгій 5000 чоловік і 1000 добірної кінноти й вирушив зо своїм військом уночі,
2щоб напасти на юдейський табір і несподівано їх розгромити. Люди з твердині були їхніми провідниками.
3Почув про те Юда й двигнувся зо своїми вояками, щоб ударити на царське військо під Емаусом,
4заки воно ще розкинулось поза табором.
5Горгій прибув уночі у табір Юди та, не знайшовши там нікого, заходився їх шукати у горах, бо він казав: «Вони від нас утікають.»
6Як почало на день благословитись, з’явився Юда з 3000 чоловік на рівнині, але без покриття й мечів, яких вони бажали б.
7Вони побачили поганський табір, сильний та укріплений до того ще й оточений кіннотою все було до війни вправне, –
8і Юда сказав людям, що були з ним: «Не бійтесь, що їх така сила, й не жахайтесь їхнього натиску.
9Згадайте, як спаслись ваші батьки в Червонім морі, коли за ними гнався фараон з військом.
10Ось і тепер закличемо голосно до неба, щоб допомогло нам та згадало про союз із батьками й розбило перед нами оцю навалу,
11та щоб усі народи взнали, хто той, що Ізраїля спасає та збавляє.»
12Чужинці, підвівши очі, побачили юдеїв, що йшли їм назустріч,
13і вийшли з табору, щоб з ними воювати. Тоді ті, що були при Юді, засурмили,
14і почався бій. Погани були розбиті, і втекли на рівнину,
15а ті, що були відстали ззаду, полягли всі від меча. Гналися за ними аж до Гезеру, до рівнини Ідумеї, Азоту та Ямнії, при якій полягло близько 3000 чоловік.
16Юда, з військом завернувши з погоні, прийшов назад
17і мовив до народу: «Не накидайтесь на здобич, бо мусимо далі воювати.
18Горгій і його військо поблизу нас у горах. Стійте твердо тепер супроти наших ворогів, воюйте з ними, а опісля візьмете здобич спокійно.»
19Не встиг Юда цих слів скінчити, аж ось із-за гори з’явилась частина війська
20і побачила, що свої були примушені до втечі й що табір у вогні, бо дим, який побачили, дав знати, що сталося;
21тож злякалися вони вельми, особливо, коли побачили військо Юди, готове до бою на рівнині,
22і втекли всі у землю Філістимлянську,
23а Юда повернувся тоді назад на грабунок табору. І забрано багато золота, срібла, блавату, кармазину й силу інших дорогих речей.
24А як повернулися, то почали хвалити й благословляти небо, бо добре, бо милость його повіки.
25Того дня ізраїльтяни осягнули велику перемогу.
26Ті ж чужинці, що врятувались, прибувши до Лісія, оповіли все, що сталося,
27а він, почувши те, збентеживсь і зневірився духом, бо з Ізраїлем не сталось так, як він того хотів би, й не збулось те, що цар йому звелів був.
28Тому він другого року зібрав 60000 добірних вояків і 5000 кінноти, щоб завоювати юдеїв.
29Прибувши в Ідумею, вони отаборились у Бетцурі, і Юда вийшов їм навпроти з 10000 чоловік.
30Побачивши могутнє військо, він почав молитись і мовив: «Благословен єси, Спасителю Ізраїля, що знищив натиск велетня рукою Давида, слуги твого, що видав табір філістимлян у руки Йонатана, сина Саула та його зброєноші.
31Отак замкни й оце військо в руці Ізраїля, твого народу. Ганьба нехай поб’є їхнє військо та їхню кінноту!
32Нашли на них великий страх! Розбий їхню смілість, що в їхній силі. Нехай загинуть у своїй поразці.
33Побий їх мечем тих, що тебе люблять, нехай тебе хвалять піснями всі ті, що знають твоє ім’я.»
34Прийшло до бою, і з війська Лісія полягло близько 5000 чоловік, що впали на очах юдеїв.
35І як побачив Лісій розгром війська свого й відвагу Юди та його вояків, що були готові чи жити, чи по-вояцькому згинути, повернувся в Антіохію, де найняв численніше військо, щоб піти знову на Юдею.
36Тоді Юда та його брати сказали: «Оце розгромлений наш ворог! Ходім і очистьмо храм та посвятімо!»
37І зібралось військо й пішло на гору Сіон.
38Побачили вони храм спустошений, жертовник сплюгавлений, двері спалені, двори зарослі травою, немов у ліску або неначе десь у горах, а покої у руїнах, –
39і розірвали на собі одежу, били себе в груди й сипали попіл собі на голову.
40Потім упали обличчям до землі, засурмили на сполох і зняли голос до неба.
41Тоді Юда велів своїм воякам воювати тих, що були у твердині, аж поки не очистять храму.
42Вибрав він бездоганних священиків, ревнителів закону,
43й очистили вони храм, забравши у нечисте місце сплюгавлене каміння.
44Що ж до сплюгавленого жертовника всепалень, то відбуто нараду, що з ним чинити,
45і щасливо спало їм на думку зруйнувати його, щоб він не став їм ганьбою, бо погани були сплюгавили його;
46отож його таки зруйновано, а каміння поскладано на горі храму, на підхожім місці, доки не з’явиться пророк, щоб дати про них яку-небудь раду.
47Взяли нетесаного каміння, за законом, і спорудили новий жертовник, такий, як перший,
48і відбудували храм і все, що було в середині його, освятили двори,
49зробили наново святий посуд і внесли ліхтар, кадильний жертовник і стіл у храм.
50І запалили на жертовнику ладан, засвітили світичі на ліхтарі, що сяяли у храмі.
51На стіл поклали хліби, розп’яли завіси і скінчили все, за що були взялись.
52Двадцять п’ятого дня дев’ятого місяця – місяця Хаселев – 148 року встали вони вранці
53і принесли, за законом, жертву на новім жертовнику для всепалень, що були зробили.
54Жертовник був посвячений під спів пісень і під гру на гуслах, гарфах та цимбалах тієї самої пори й того самого дня, коли його погани були осквернили.
55Увесь народ упав обличчям до землі, й поклонились та благословили небо, що дало їм перемогу.
56Вісім день тривала посвята жертовника, і з радістю були принесені всепалення й жертви визволення й хвали.
57Передню сторону храму приоздоблено золотими вінцями й маленькими щитами, поправлено двері й священичі покої, поставлено до них замки.
58Вельми велика була радість у народі, а ганьба, що завдали її погани, була змита.
59Тоді Юда та його брати й уся громада Ізраїля ухвалили, щоб дні посвяти жертовника святковано було у свою пору щороку 8 днів, починаючи від двадцять п’ятого дня місяця Хаселев, з радістю та веселощами.
60Під ту ж саму пору обвели Сіон-гору навколо високим муром і збудували потужні башти, щоб погани, якби повернулися, знову не збурили святиню, як це зробили вони перед тим.
61Юда поставив там залогу, щоб стерегти її; а щоб її укріпити, укріпив він і Бетсур, – щоб народ мав твердиню супроти ідумеїв.

5. Битви проти сусідніх народів 1-54; розгром Йосифа та Азарії 55-62; здобутки Юди на півдні й на заході 63-68

1Коли народи, що були навкруги, почули, що жертовник відновлено й що храм посвячено, як і перед тим, розлютувались вони вельми
2й ухвалили знищити рід Якова, що жив серед них, і почали вбивати й вигублювати народ.
3Юда воював проти синів Ісава в Ідумеї, в Акраваттані, бо вони оточили Ізраїля. Він, завдавши їм великої поразки, впокорив їх і забрав у них здобич.
4Він пригадав собі також про злобу синів Беана, що були для народу сильцем і небезпекою, бо засідали по дорогах.
5Він замкнув їх у баштах, обложив їх, видав їх на смерть і підпалив їхні башти з усіма тими, що там були.
6Потім пішов на аммоніїв, де знайшов сильне військо й багатьох людей під проводом Тимотея;
7звів з ними чимало боїв, розгромив і розбив їх.
8Захопив також Язер із залежними від нього містами й повернувся в Юдею.
9Тоді народи, що були в Гілеаді, зібрались на Ізраїля, на тих, що були в їхніх границях, щоб винищити їх; та ті втекли в Датема-твердиню
10і вислали листи до Юди та його братів, кажучи: «Народи, що навколо нас, зібралися, щоб нас вигубити.
11Вони готуються прийти й захопити твердиню, в яку ми повтікали. Тимотей на чолі їхнього війська.
12Прийди ж тепер і вирятуй нас із рук їхніх, бо наших полягло вже сила,
13і всіх наших братів, що у краї Тов, вибито; жінок їхніх і дітей забрано в неволю й майно розграбовано, при чім загинуло близько 1000 чоловік.»
14Листи ці ще читано, аж ось надходять інші посланці з Галилеї, – одежа на них порвана, – оповідаючи те саме:
15на них, мовляв, зібрались люди з Птолемаїди, з Тиру та Сидону, з усією Галилеєю поганських народів, щоб вигубити їх.
16Коли почув про те Юда з народом, зібрались великі збори, щоб урадити, що їм чинити для допомоги братам, які були у скруті та на яких налягав ворог.
17От і сказав Юда Симонові, братові своєму: «Вибери собі людей і піди, визволь братів, що в Галилеї, а я з братом моїм Йонатаном підемо в Гілеад.»
18І лишив Йосифа, сина Захарії, та Азарію, вождя народу, з рештою війська в Юдеї, на варті,
19наказавши їм: «Правте оцим народом і не нав’язуйте битви з поганами, поки ми не повернемося.»
20І приділили Симонові 3000 чоловік, щоб ішли в Галилею, а Юді 8000 – у Гілеад.
21І двигнувся Симон у Галилею й розпочав численні бої проти народів і розгромив їх,
22і гнав їх аж до воріт Птолемаїди, і полягло отих поган зо 3000 чоловік, та й добич у них забрав він.
23Потім зібрав юдеїв з Галилеї і з Арбатти з жінками та дітьми й з усім майном їхнім, і привів з радістю великою в Юдею.
24Тим часом Юда Макавей та Йонатан, його брат, перейшли через Йордан і йшли три дні в пустині,
25де здибали набатеїв, що прийняли їх і зустріли мирно та оповіли їм про все, що сталося з їхніми братами в Гілеаді,
26що багато з них, мовляв, були замкнені в місті Босорра, Босор, Алемах, Хасфо, Макед, та Карнаїн, – усе це були міста укріплені й великі.
27Та й в інших містах Гілеаду були теж замкнені, і ворог готувався на другий день напасти на ті твердині, захопити та винищити їх усіх в один день.
28Тут Юда зо своїм військом притьмом звернув з дороги у Босорра-пустиню, здобув місто й витяв усіх чоловіків вістрям меча, захопив здобич і, спаливши місто,
29відійшов уночі звідти й прибув до твердині.
30Вранці, підвівши очі, побачили юдеї силу-силенну народу з драбинами та з знаряддям, щоб захопити твердиню, і виступили до бою.
31Побачивши Юда, що бій почався, та що великий крик разом із звуком сурем знявся у місті аж до неба,
32сказав своїм воякам: «Воюйте нині за братів ваших!»
33І рушив трьома загонами на тили ворожі, сурмивши й молившись уголос.
34І взнало військо Тимотея, що то був Макавей, і втекло від нього, а він завдав їм великого удару, так що того дня полягло їх близько 8000 чоловік.
35Потім він повернув на Алем, напав на нього, здобув його і, вигубивши все чоловічої статі й забравши здобич, саме місто спалив.
36А звідти двигнувся й здобув Хасфо, Макед, Босор і решту міст Гілеаду.
37Після того Тимотей зібрав друге військо й отаборився проти Рафону, по той бік потоку.
38Юда послав, щоб розвідатися про табір, і донесли йому: «До нього пристали всі народи, що навколо нас, – вельми велика сила.
39Навіть арабів найняли собі на допомогу; вони отаборились по той бік потоку, готові йти проти тебе у битву.» І двигнувся Юда їм назустріч.
40А Тимотей сказав начальникам свого війська, тоді як Юда зо своїм військом наближався до потоку: «Як він перейде до нас першим, ми не зможемо йому протистати, бо він буде сильніший від нас,
41а як злякається й отабориться по той бік річки, ми перейдемо до нього і його переможемо.»
42Скоро Юда прибув до потоку, розставив здовж нього народних писарів й наказав їм: «Не дозволяйте нікому зупинятись! Усі нехай ідуть до бою!»
43Він перший перейшов проти ворога, а за ним увесь народ. І розгромив поган, що кинули зброю і повтікали у храм у Карнаїн,
44але юдеї взяли місто і храм спалили з усіма, хто були в ньому. Отак був звойований Карнаїн, і не могли протиставитися Юді.
45Юда зібрав ізраїльтян, що були в Гілеаді, від найменшого до найбільшого, жінок їхніх і дітей їхніх з усім майном їхнім – вельми велику силу, щоб вести їх в Юдею.
46Прибули вони до Ефрону, великого й укріпленого міста, що лежало по дорозі, так, що не можна було від нього відхилитись ні праворуч, ані ліворуч, лиш треба було пройти через нього.
47Мешканці ж міста загородили їм перехід, закидавши камінням ворота.
48Юда послав до них послів з мирними словами, так їм кажучи: «Ми пройдемо лише через вашу землю, щоб нам дістатись у наш край. Ніхто вам зла не заподіє, пройдем собі, та й годі.» Та ті не захотіли їм відчинити.
49Тоді Юда звелів оголосити в таборі наказ, щоб кожен стояв на своїм місці,
50і коли вояки вишикувались, Юда дав наказ увесь той день і всю ту ніч воювати проти міста, що нарешті піддалося.
51Усіх чоловіків Юда витяв мечем, місто зрівняв із землею, забрав у нього здобич і пройшов через місто по трупах убитих.
52Далі юдеї перейшли через Йордан у велику рівнину, що навпроти Бетшеану,
53а Юда збирав відсталих позаду й підбадьорював народ протягом усієї дороги, аж поки не прибув у Юдею.
54З радістю та веселощами вийшли вони на Сіон-гору і принесли всепалення, бо повернулись у мирі, ніхто з них не загинув.
55Тоді як Юда і Йонатан були в Гілеаді, а Симон, брат його, у Галилеї перед Птолемаїдою,
56Йосиф, син Захарії, та Азарія, начальники війська, довідались про славні подвиги в боях, що ті вчинили,
57та й сказали: «Зробімо й собі ім’я, ходімо війною на поган, що навкруги нас!»
58І дали наказ своєму військові і двигнулися на Ямнію.
59Проти них вийшов з міста Горгій і ті, що були при ньому, і зав’язалась битва,
60але Йосиф та Азарія були до ноги побиті, і гналися за ними аж до границь Юдеї, і полягло того дня зо 2000 ізраїльтян.
61То була тяжка поразка для народу, бо вони не послухалися Юди та його братів, намисливши виявити хоробрість.
62Та вони не були з роду тих мужів, через яких дано було Ізраїлеві спасіння.
63Відважний Юда та його брати вславились вельми перед усім Ізраїлем і перед усіма народами, скрізь, де дійшло їхнє ім’я;
64і приходили до них, щоб їх вітати.
65Юда з братами двигнувся знову, щоб воювати синів Ісава у краї на південь, і розбив Хеврон із залежними від нього містечками, зруйнував його твердині, а башти спалив вогнем, усі навколо.
66Далі рушив, щоб дістатись у край Філістимлянський, і перейшов через Марісу.
67Того дня полягли в бою священики, що хотіли виявитися хоробрими й нерозважно виступили до бою.
68Потім повернув Юда в Азот, у землю Філістимлянську, спалив тесаних бовванів, богів їхніх, награбував з міст здобичі й повернувся в Юдею.

6. Смерть Антіоха 1-17: облога замку в Єрусалимі 18-27; Антіох Евпатор проти Юди 28-47; укладення миру 48-63

1Цар Антіох, проходивши через горішні краї, почув, що в Персії є Елімаїс, місто, славне багатством, сріблом та золотом,
2а в ньому храм вельми багатий, де були золоті панцері, щити та зброя, що там залишив був Олександер, син Филипа, цар македонський, що першим царював над греками.
3Антіох прибув і намагався захопити місто й пограбувати його, але не міг бо ті, що були в місті, довідалися про його намір
4та оружно виступили проти нього, так, що він, дуже прибитий, утік звідси геть, і повернувся у Вавилон.
5Коли ж він був ще в Персії, сповістили його, що війська, які пішли були в Юдею – розбиті,
6а Лісій, який був із сильним військом, двигнувся вперед, та мусів був утікати від юдеїв, що скріпилися завдяки зброї, силі та здобичі вельми великій, яку взяли від розбитих військ.
7Юдеї повалили мерзоту, що її Антіох спорудив був на жертовнику в Єрусалимі, і храм, як перше, обвели високими мурами разом з Бетсуром, його містом.
8І сталось, коли почув цар про все те, стривожився, почав вельми хвилюватись, упав на ліжко й захворів з горя, бо не так сталось, як йому бажалось.
9Довго пробув він там, бо на нього все находив великий смуток, і він гадав, що має вмерти.
10Скликав усіх своїх друзів і сказав їм: «Сон зник з моїх очей, від смутку мліє серце,
11і сказав я у серці своїм: Яка печаль, який великий смуток найшов тепер на мене, – я, що був такий добрий та всіма люблений, коли був потужний,
12тепер пригадую собі те зло, що заподіяв у Єрусалимі, коли забрав був увесь золотий та срібний посуд, що знаходився у ньому, та коли наказав був без причини винищити мешканців Юдеї.
13Знаю, що через те спіткало мене лихо, й ось я гину у великім смутку на чужині.»
14Прикликав він Филипа, одного з своїх друзів, і настановив його над усім своїм царством,
15давши йому вінець свій, одежу й перстень, щоб він опікувався Антіохом, його сином, і приготував його до царства.
16Цар Антіох помер там 149 року.
17Лісій, довідавшись про смерть царя, настановив царем Антіоха, його сина, якого виховав був змалку, і назвав його Евпатором.
18Ті, що були у твердині, оточили Ізраїля з усіх боків у храмі й усякими способами старались чинити йому зло й підтримувати поган.
19Юда вирішив вигубити їх, тож скликав увесь народ свій, щоб їх обложити.
20І зібрались юдеї, і 150 року обложили кріпость насипами й таранами.
21Та дехто прорвався з облоги, і до них пристали деякі з перевертнів з-поміж Ізраїля,
22а, прибувши до царя, сказали: «Коли ти вже вчиниш розправу і помстишся за братів наших?
23Ми добровільно взяли служити батькові твоєму, жити за його наказами і бути слухняними супроти його розпорядків,
24і через те земляки наші обложили кріпость, відсахнулись від нас, ба навіть повбивали тих із нас, що їм потрапили до рук, а наші маєтки розграбували.
25І то не тільки на нас простягнули руку, але й на всі краї сусідні.
26Ось бо й нині обложили вони кріпость у Єрусалимі, щоб її здобути; укріпили храм і Бетсур,
27і як ти їх не випередиш прудко, то вони ще гіршого, ніж це, накоять, і ти не зможеш тоді спинити їх.»
28Розгнівавсь цар, коли вчув те, і зібрав усіх своїх друзів, вождів свого війська і начальників кінноти.
29І з других царств і з островів, що на морі, прибули теж до нього наймані війська,
30і було число військ його 100000 піхоти, 20000 кінноти і 32 вишколені до війни слони.
31Пройшли вони крізь Ідумею, отаборились біля Бетсуру і, спорудивши знаряддя, воювали чимало днів. А ті, прорвавши облогу, спалили те знаряддя й воювали мужньо.
32Тоді Юда відступив від твердині й отаборився біля Бетзахарії навпроти царського табору.
33Цар, уставши рано-вранці, двигнув своє військо швидко по дорозі до Бетзахарії, де вишикувались до бою війська й засурмили.
34Перед слонами вояки поставили виноградний та шовковичний сік, щоб їх під’юдити до бою.
35Тварин було розділено поміж рядами: до кожного слона було приставлено 1000 чоловік у броні сітчастій, з бронзовими шоломами на головах; до того 500 добірних їздців були приділені до кожної тварини.
36Ці їздці випереджали кожен рух тварини: куди б вона не йшла, вони йшли разом з нею, і від неї не відставали.
37На кожнім слоні була для захисту укріплена дерев’яна башта, прив’язана до нього поясами, а в кожній башті чотири вояки, що з неї билися, і його погонич – індієць.
38Решту ж їздців розставив цар на однім і на другім крилі війська, щоб настрахати ворога й захистити ряди.
39Коли ж сонце слало промені на золоті та бронзові щити, гори від них блищали й, неначе світичі, палали світлом.
40Частина царського війська розсипалась по високих горах, частина ж по рівнині; усі посувалися спокійно і в порядку.
41Усіх, хто чули гомін такого численного війська та його походу, і гуркіт зброї, проймав страх, бо військо було вельми велике й сильне.
42Юда та його військо наблизились до місця битви, і полягло з царського війська 600 чоловік.
43Єлеазар, що звався Аваран, побачив одну з тварин, яка була прибрана у царський панцер та перевищувала усіх інших, тож думав, що на ній був цар,
44і, щоб спасти народ свій і придбати собі вічне ім’я, пожертвував самим собою.
45Він сміло кинувся через ряди на неї і, мордуючи направо й наліво так, що ворог розділивсь перед ним сюди й туди,
46підкравсь під слона, вдарив його мечем з-під споду й забив його. Слон поваливсь на землю поверх нього, і Єлеазар сконав там.
47Юдеї, довідавшись про силу царства й запал царського війська, відступили.
48Царські війська двигнулися назустріч юдеям у Єрусалимі, і цар отаборився проти Юдеї навпроти гори Сіону,
49уклавши мир з мешканцями Бетсуру, що вийшли з міста, бо не мали харчів, щоб витримати облогу, – рік бо той був суботній.
50Цар зайняв Бетсур і поставив там залогу, щоб його охороняти.
51Він довго стояв табором перед храмом і поставив там тарани, машини, вогнеметалки, каменеметалки й скорпіони, щоб кидати з них стріли, а також і пращі.
52Ті, що були в облозі, теж виставили машини проти машин, і війна затягнулась довго,
53але харчів не було по засіках, бо то був сьомий рік, і втікачі, що врятувались від поган у Юдею, поїли те, що лишилося від запасів.
54Мало мужів зосталось у храмі, бо голод наліг сильно, й інші порозбігались, кожен до себе додому.
55Тим часом Лісій почув, що Филип, якого цар Антіох, ще за життя, настановив був виховувати свого сина Антіоха та приготувати його до царства,
56повернувся з Персії і Мідії, разом з військами, які були пішли з царем, і намагається захопити владу.
57От і вирішив він двигнутися чимдуж, тож і сказав цареві, начальникам війська й воякам: «Щодня нас меншає, харчів у нас мало, і місце, що облягаємо, укріплене добре, а тут ще й державні справи на нас налягають.
58Подаймо оцим людям праву руку й укладімо мир із ними, а й з усім їхнім народом.
59Даймо їм змогу жити за їхніми законами, як то було раніше, бо то з-за своїх звичаїв, які ми були скасували, скипіли вони гнівом і наробили цього всього.»
60Сподобалося це слово цареві й начальникам, і він послав послів, щоб укласти мир з юдеями, і вони прийняли.
61Цар і начальники заприсяглися, і щойно тоді юдеї вийщли з твердині.
62Тоді цар увійшов на Сіон-гору і, розглянувши укріплене місце, зламав присягу, якою був поклявся, і велів зруйнувати мури навколо.
63Потім рушив чимдуж і вернувся в Антіохію, де знайшов Филипа, що панував над містом але він вирушив на нього війною і зайняв місто силою.

7. Алкім первосвящеником 1-25; невдатна воєнна виправа Ніканора 26-50

1Димитрій, син Селевка, утік 151 року з Риму і, прибувши з кількома чоловіками у приморське місто, проголосив себе царем.
2Коли він підходив до царського палацу своїх батьків, військо схопило Антіоха та Лісія, щоб привести їх до нього.
3Довідавшись про те, він мовив: «Не показуйте мені їхніх облич!»
4І військо їх убило, а на його царськім престолі сів Димитрій.
5Прибули до нього всі беззаконні та нечестиві мужі з Ізраїля, з Алкімом, що хотів стати первосвящеником,
6й обвинуватили народ перед царем, кажучи: «Юда з братами вигубив усіх твоїх друзів і нас вигнав з нашого краю.
7Тож пошли котрогось мужа, що йому довіряєш; нехай прийде і погляне на усю ту руїну, яку той заподіяв нам і царському краєві, і нехай покарає їх і всіх тих, що їм допомагають.»
8І вибрав цар Вакхида, з царських друзів, що правив по той бік Ріки і був великим вельможею в царстві та вірним цареві,
9і вислав його й нечестивого Алкіма, якого назначив первосвящеником і доручив йому помститись на синах Ізраїля.
10Пішли вони й прибули з великим військом у Юдею. Вакхид вислав послів до Юди та до його братів з мирними, але підступними словами,
11та вони на його слова не звірилися, бо бачили, що ті прийшли з великим військом.
12Однак, до Алкіма та Вакхида прибув гурток книжників, щоб домагатися справедливої угоди.
13Першими із ізраїльтян були Асідеї, що прийшли до них просити миру.
14Вони сказали: «Священик з Аронового роду прийшов з військом; він нас не покривдить.»
15Вакхид говорив з ними мирними словами та поклявсь їм, кажучи: «Ми не заподієм ні вам, ні вашим друзям ніякого лиха.»
16Ті повірили йому, а він схопив з них 60 чоловік і вбив їх в один день, згідно з написаним словом:
17«Тіла святих твоїх і кров їхню розлили навкруги Єрусалиму, і нікому було їх поховати.»
18Страх і жах напав на ввесь народ, що говорив: «Нема в них ні суду, ні правди, бо вони порушили угоду й присягу, що нею присягалися.»
19Тоді Вакхид відступив від Єрусалиму і, отаборившись у Визеті, звелів схопити багатьох із тих, що перейшли були до нього, а й деяких з народу, повбивав їх і вкинув у великий колодязь.
20Здавши край на Алкіма й зоставивши йому на допомогу військо, Вакхид вернувся до царя.
21Алкім боровся за первосвященство,
22і всі ті, що робили заколот у своєму народі, зібрались до нього, захопили юдейську землю й накоїли в Ізраїлі багато лиха.
23Побачив Юда усе те зло, яке Алкім із своїми прибічниками чинив в Ізраїлі, а яке перевищило те, що коїли погани,
24і став обходити всі юдейські місцевості, щоб помститися на мужах, які перебігли до ворога, і не дозволив їм більше робити наскоків на край.
25Побачивши, що Юда з помічниками скріпився, Алкім зрозумів, що не зможе їм протистати. Повернувся отже до царя, й оскаржив їх у тяжких злочинах.
26Тоді цар послав Ніканора, одного з своїх найславніших начальників, що ненавидів Ізраїля і був його ворогом, і наказав йому винищити той народ.
27Прибув Ніканор у Єрусалим з великою силою і вислав до Юди та його братів послів з мирними, але підступними словами, кажучи:
28«Чого нам битись між собою? Я прийду з невеличким супроводом, щоб вас зустрінути в мирі.»
29Прийшов він до Юди, й обидва вони привітались мирно, але вояки були напоготові, щоб схопити Юду.
30Довідавсь Юда, що той прийшов із підступом до нього, і, налякавшись, не хотів більше його бачити.
31Ніканор же здогадався, що його замисли відкрито, і двигнувся війною проти Юди біля Кафарсаламу.
32У Ніканора полягло близько 500 чоловік, а решта втекла в Давидгород.
33Після того Ніканор зійшов на Сіон-гору. Кілька священиків із храму й дехто з старших народу вийшли, щоб його привітати мирно й показати йому всепалення, що приносилося за царя.
34Та він, глузуючи, насміхався з них, збезчестив їх, говорив з ними згірдливо
35й у гніві так поклявсь: «Як Юда з військом не буде сьогодні виданий мені у руки, то, коли повернуся переможцем, спалю дім цей.» І відійшов у великім гніві.
36Священики повернулись і, ставши перед жертовником та святинею, почали плакати, кажучи:
37«Ти вибрав дім цей, щоб у ньому прикликувано твоє ім’я та щоб він був домом молитви й благання для твого народу.
38Помстися над цим чоловіком та над його військом: нехай від меча вони поляжуть. Згадай їхні богохульства, не дай щоб довше жили.»
39І вийшов Ніканор з Єрусалиму й отаборився біля Бетхорону, де приєдналось до нього сирійське військо.
40А Юда розташував свій табір – 3000 чоловік – в Адасі й почав молитись:
41«Коли посли асирійського царя стали богохулити, вийшов твій янгол і вбив 185000.
42Отак розбий і нині перед нами оце військо, щоб інші знали, що він говорив богохульство на твою святиню. Суди його за його злобою!»
43Тринадцятого дня місяця Адара війська розпочали бій; військо Ніканора було розгромлене, і сам він поліг першим у бою.
44Побачивши, що Ніканор упав, його вояки кинули зброю й повтікали.
45Юдеї цілий день гналися за ними, від Адаси аж до околиць Гезери, і сурмили позаду на сполох.
46Скрізь, з усіх селищ Юдеї вийшли люди й напали на них, так що завернули їх знову проти погоні. Усі полягли від меча, ніхто з них не лишився.
47Тоді юдеї захопили перевелику здобич, відтяли Ніканорові голову і праву руку, що її гордо він простягнув був, і принесли в Єрусалим, щоб виставити напоказ.
48Народ був дуже радий і святкував той день, немов великий день радощів.
49І було схвалено святкувати той день щороку тринадцятого Адара.
50Юдея на деякий час зазнала спокою.

8. Потуга римлян 1-16; союз Юди з Римом 17-32

1І почув Юда про славу римлян, про їхню велику силу, про те, що вони доброзичливі супроти тих, хто пристає до них; що вони укладають дружбу з усіма тими, хто до них приходить; що то народ вельми могутній.
2Йому оповіли про їхні війни та про їхні подвиги проти галатів, як вони цих підбили й присилували їх платити данину;
3про те, що в Еспанії зробили, що заволоділи покладами золота та срібла, які там були;
4про те, як своїм розумом та витривалістю підбили увесь той край, хоч край той був від них вельми далеко; про царів, що нападали на них із кінців світу, аж поки ті не знищили їх дощенту, завдавши їм великого удару; про те, як інші царі їм щороку платять данину;
5про те, як вони в бою розбили Филипа та Персея, македонського царя, і розгромили інших, що були на них повстали;
6про Антіоха, великого царя Азії, що двигнувся був на них війною із 120 слонами, кіннотою, колісницями та з превеликим військом, і як вони розбили його;
7як вони взяли його живцем і примусили його самого та його спадкоємців на царському престолі платити тяжку данину, дати закладників і відступити
8із своїх країв Індію, Мідію та Лідію, найкращі з своїх земель, що їх, забравши в нього, дали вони цареві Евменові;
9як греки задумали піти на них, щоб звести їх зо світу,
10та римляни, довідавшись про те, вислали проти них тільки одного воєводу, що розбив їх у бою, і багато з них полягло трупом, а їхніх жінок з дітьми він забрав у полон, здер з них велику здобич, підбив під себе край їхній, зруйнував твердині й зробив їх рабами аж по цей день.
11Щодо решти царств та островів, які коли-небудь їм спротивились, то вони їх знищили й підкорили, а з друзями своїми й з тими, що їм довіряли, зберегли дружбу.
12Вони завоювали царів близьких і далеких. Усі про них чули, їх боялись.
13Кому вони хочуть допомогти, щоб царювати, ті царюють, і кого хочуть, того скидають, і вони сильно зросли.
14Однак при тому всьому, ані один з них не вклав собі на голову вінця, ані не носив багряниці, щоб у ній пишатись.
15Вони зробили собі раду, й 320 радників радяться ввесь час про народ, щоб його справи були в доброму порядку.
16Вони щороку довіряють владу одному, щоб правив ними та володів усім їхнім краєм. Всі слухаються одного, і ні заздрощів, ні ревнощів нема між ними.
17І вибрав Юда Евполема, сина Іоана, сина Акко, та Ясона, сина Єлеазара, і послав їх у Рим, щоб укласти союз та дружбу
18й щоб скинути з себе ярмо, бо бачили вони, як грецьке царство робило Ізраїля рабами.
19Пішли ті в Рим, – дорога ж дуже довга, – і прибули доради та й, промовляючи, так сказали:
20«Юда Макавей з братами та народ юдейський послав нас до вас, щоб укласти з вами союз та мир і щоб ви записали нас між вашими союзниками та друзями.»
21Сподобалось тим це слово.
22Ось відпис договору, що його римляни на бронзових таблицях написали та вислали в Єрусалим на пам’ять для юдеїв про мир та союз:
23«Гаразд хай буде римлянам та юдейському народові на морі й на суші повіки! Нехай далеко будуть від них меч та ворог!
24Як вибухне війна перше проти Риму чи кого-будь з його союзників на всім просторі їхньої держави,
25народ юдейський буде битись у них при боці, коли нагода їм дозволить, із щирого серця.
26Ворогам не постачатимуть і не даватимуть ні хліба, ні зброї, ні грошей, ані суден, – як Рим постановив, – і, нічого не порушуючи, будуть вони додержувати ці зобов’язання.
27Так само й римляни, коли б на народ юдейський напав хтось перший, будуть при боці в них із душі битись, так, як обставини те вкажуть.
28Напасникові ні хліба, ні зброї, ні грошей, ані суден, – нічого не даватимуть, як Рим постановив, і ці зобов’язання вони будуть додержувати без обману.
29На таких умовах римляни заключили союз з народом юдейським.
30Коли ж по цій угоді, чи то одні, чи другі, захочуть щось додати або відняти, вони те зроблять, як їм буде завгодно, і те, що додадуть чи віднімуть, буде чинним.
31Про лиха ж, що їх цар Димитрій завдає Юдеям, ми йому написали: Навіщо давиш своїм ярмом наших друзів та союзників – юдеїв?
32Як ще раз будуть скаржитися на тебе, ми боронитимемо їхні права й битимемося з тобою на морі й на суходолі.»

9. Поразка й смерть Юди 1-22; Йонатан – провідник 23-53; макавейська партія проти греків 54-73

1Почувши, що Ніканор з військом полягли у бою, Димитрій послав знову в Юдею Вакхида й Алкіма на чолі правого крила.
2І двигнулися вони по дорозі в Галгалу та обложили Маїсалот, що в Арбелах, і, здобувши його, вибили багато людей.
3Першого місяця 152 року вони отаборились під Єрусалимом,
4потім з 20000 піхоти і 2000 кінноти пішли походом на Берет.
5Юда з 3000 добірних вояків розташувався табором в Еласі.
6Побачивши велику силу ворожих військ, вельми настрахались, і багато з них утекли з табору, так, що там зосталось тільки 800 чоловік.
7Побачив Юда, що його табір почав розбігатися саме тоді, як бій надходив, і серце його краялося, бо не було більше часу їх зібрати.
8Він з одчаю мовив до тих, що лишились: «Устаньмо й сміливо ходімо проти противників! Може, таки зможемо проти них воювати!»
9Та військо його відмовляло: «Тепер ми нічого не зможемо зробити, хіба що тільки врятувати наше життя. Потім ми повернемося назад з братами й будемо битись, а тепер нас мало.»
10Юда ж відрік: «Нехай того не буде, щоб таке чинити, – від них утікати! Якщо вже настав для нас час, помремо як хоробрі за наших братів і не дамо заплямити нашої слави.»
11І вийшло військо з табору, і стало до зудару з ними. Кінноту розділено на дві частини. Пращники й лучники йшли попереду, всі найвідважніші теж були в перших лавах, тоді як Вакхид був на правім крилі.
12Лава посувалася з обидвох сторін під звук сурем. Ті, що були при Юді, й собі засурмили,
13і земля тряслась від гуркоту військ. Битва тривала від ранку аж до вечора.
14Побачивши, що Вакхид і ядро війська були праворуч, Юда зібрав навколо себе щонайхоробріших,
15розбив праве крило і гнався за ними аж до схилів гори Азоту.
16Тоді ліве крило, вглядівши, що праве розбите, повернулось навздогін за Юдою і тими, що були з ним, і гналися за ними з тилу.
17Бій був запеклий, і з одного й з другого боку полягло багато вбитих.
18Поліг і Юда, а решта повтікали.
19Йонатан і Симон узяли Юду, свого брата, і поховали у гробниці його предків у Модіні.
20Увесь Ізраїль плакав за ним вельми і влаштував йому довгу жалобу, та й, голосячи багато днів, промовляли:
21«Як же то міг полягти витязь, який рятував Ізраїля?»
22Решта дій Юди, його воєн, подвигів, які він учинив, та величі його не були записані, бо їх вельми багато було.
23Після смерти Юди беззаконні знову піднесли голову по всіх місцевостях Ізраїля, і знову з’явилися ті, що чинять несправедливість.
24Того часу настав дуже великий голод, так що здавалось, ніби сама земля перейшла на ворожий бік.
25Тоді Вакхид вибрав нечестивих людей і настановив їх над краєм панами;
26ті заходилися вишукувати та вивідувати про друзів Юди і приводити їх до Вакхида, а цей карав їх і насміхався з них.
27І настав в Ізраїлі такий великий утиск, якого не було, відколи не з’явився більш пророк.
28Тоді зібралися всі друзі Юди та сказали Йонатанові:
29«Відтоді, як помер брат твій Юда, немає мужа, схожого на нього, щоб виступити проти ворогів, Вакхида та тих, що ненавидять народ наш.
30Отож: ми й вибрали тебе сьогодні, щоб ти був замість нього нашим начальником і вождем та провадив наші війни.»
31Тоді Йонатан перейняв провід на себе, посівши місце Юди, свого брата.
32Довідався про це Вакхид і шукав, як би його вбити.
33Почули про те Йонатан, Симон, його брат, і всі, що були при ньому, і втекли в пустиню Текоа, де й отаборились при колодязі Асфар
34Дізнався про це Вакхид у день суботній і з усім своїм військом перейшов через Йордан.
35Йонатан послав був свого брата, начальника ватаги, до набатеїв, своїх приятелів, щоб дозволили примістити в них його великий обоз.
36Але з Медави вийшли потомки Ямбрі й схопили Іоана з усім, що було в нього, і віддалилися з добиччю.
37Та після того Йонатанові й Симонові, його братові, дали знати, що потомки Ямбрі справляють бучне весілля і з великою врочистістю ведуть з Надавату молоду, дочку одного з могутніх ханаанських вельмож.
38Тоді вони, пригадавши кров брата свого Іоана, пішли й сховались у гірському сховищі.
39Підвівши очі свої, побачили серед гармидеру почет з великими дарунками; то був молодий, що з своєю дружбою й братами йшли назустріч із бубнами, музиками та силою всякого знаряддя.
40Встали юдеї з засідки й, кинувшись на них, стали їх бити. Багато було вбито й поранено, решта ж утекла в гори, а було взято й усю їхню здобич.
41Отак весілля стало для них смутком, а музики – плачем.
42І помстившися за кров свого брата, вони повернулись до багнистих берегів Йордану.
43Почув про це Вакхид і прийшов суботнього дня з великим військом на береги Йордану.
44Тоді Йонатан сказав тим, що були при ньому: «Встаньмо до бою за життя наше, бо сьогодні воно не так, як учора чи й позавчора.
45Ось бо війна і спереду й ззаду нас, звідсіль і звідтіль вода Йордану, багно й хащі, нема нам куди втікати.
46Ось час закликати голосно до неба, щоб нам урятуватись від руки ворогів наших.»
47І розпочався бій: Йонатан простягнув руку, щоб ударити Вакхида, та той від нього назад відхилився.
48Тут Йонатан і ті, що були при ньому, кинулись уплинь у Йордан і перепливли на той бік, але вороги не переправились через Йордан, щоб гнатися за ними.
49Того дня полягло у Вакхида з 1000 чоловік.
50Повернувшись у Єрусалим, Вакхид став будувати укріплені міста в Юдеї; твердиню в Єрихоні, Емаусі, Бетороні, Бетелі, Тамматі, Фаратоні й у Тефоні, з високими мурами й воротами на засувах,
51і поставив у них залогу, щоб непокоїти Ізраїля.
52Він укріпив також міста Бетсур і Гезеру й замок, зоставивши війська й запаси харчів у них.
53Узяв як закладників синів вельмож краю і залишив їх під вартою у твердині в Єрусалимі.
54Року 153, другого місяця, звелів Алкім усунути мур внутрішнього двору святині, чим зруйнував працю пророків, – і почали його валити.
55Та тоді вхопив Алкіма параліч, і його робота припинилась. Йому заціпило уста, так що він не міг промовити й слова або розпорядитися щодо дому.
56Тоді помер Алкім у великих муках.
57Побачивши ж, що Алкім помер, Вакхид повернувся до царя, і земля Юдейська зазнала спокою на 2 роки.
58Всі нечестиві влаштували нараду, кажучи: «Ось Йонатан із своїми прибічниками живуть собі спокійно та безпечно. Приведім тепер Вакхида, і він захопить їх усіх за одну ніч.»
59І пішли вони до нього й умовилися з ним.
60І вирушив Вакхид з великим військом, пославши потайки листи всім своїм союзникам у Юдеї, щоб вони схопили Йонатана та його прибічників; та їм не пощастило, бо задум їхній викрито.
61Зате вони схопили близько 50 з видатних краю, що були на чолі змови, і їх убили.
62Тоді Йонатан і Симон з прибічниками відійшли в Бетбасі, що в пустині. Вони відбудували те, що було зруйноване там, й укріпились.
63Довідавшись про те, Вакхид зібрав усе своє військо й повідомив наперед своїх прибічників у Юдеї.
64Прибувши сам, отаборився біля Бетбасі, і кілька днів брав його приступом, спорудивши машини.
65Йонатан залишив Симона, брата свого, у місті, а сам вийшов в околицю з невеликим загоном
66і розбив Одомера та його братів, а й синів Фасірона, у шатрах їхніх. Отак почались перші їхні вдатні діла, і вони вбивались у силу.
67Симон же з прибічниками, вирвавшися з міста, підпалили машини,
68і воювали проти Вакхида, що, розбитий, вельми засмутився, бо його намір і похід пішли нінащо.
69Розлютившись на беззаконних, що нараяли йому йти в похід, він убив багатьох із них і вирішив повернутись у край свій.
70Дізнавсь про це Йонатан і вислав послів до нього, щоб укласти мир і повернути бранців.
71Вакхид прийняв його, вчинив згідно з тими умовами й присягнув йому, що не буде спричинювати йому шкоди по всі дні життя свого.
72І видав йому бранців, що забрав був раніше в Юдеї, і повернувшись назад у край свій, вирішив більш не повертатись у край Юдейський.
73Отак меч відпочив в Ізраїлі. Йонатан осівся в Махмасі, де почав правити народом, та винищив безбожних з-поміж Ізраїля.

10. Йонатан та Олександер Балас 1-21; Пропозиція Димитрія 22-47; смерть Димитрія 48-50; весілля у Птолемаїді 51-66; Димитрій II 67-73; перемога Йонатана над Аполлонієм 74-89

1Року 160 Олександер Епіфан, син Антіоха, прибув на кораблі й зайняв Птолемаїду, де його прийняли, і став він царем.
2Почувши цар Димитрій про те, зібрав велику, силу війська й вийшов проти нього на війну.
3Димитрій вислав до Йонатана лист, написаний мирними словами, щоб підлеститись йому,
4бо він собі так думав: «Поспішімся укласти мир з ним раніш, ніж він укладе його проти нас із Олександром,
5він бо згадає усе те зло, що ми накоїли йому, його братам та народові.»
6І дав йому владу збирати військо, кувати зброю, називати себе його союзником, а й наказав повернути йому його закладників, що були у твердині.
7Йонатан пішов у Єрусалим прочитати лист перед усім народом і тими, що були у твердині.
8Огорнув їх великий страх, коли почули, що цар дав йому владу збирати військо,
9і залога, що була у кріпості, видала Йонатанові закладників, а він віддав їх батькам їхнім.
10І Йонатан замешкав у Єрусалимі й заходився відбудовувати та поновлювати місто.
11Він звелів будівничим вивести мури й оточити Сіон-гору тесовим каменем, щоб її укріпити, і вони так зробили.
12І повтікали чужинці, що були у твердинях, збудованих Вакхидом;
13кожний з них покидав своє місце й повертався у свій край.
14Лише у Бетсурі зостались деякі з тих, що покинули закон та заповіді: був бо то їхній притулок.
15Цар Олександер зачув про ті обіцянки, які Димитрій послав був до Йонатана. Йому оповідали й про війни та про подвиги, що їх він з братами вчинив, і труди, яких вони зазнали,
16тоді і промовив: «Хіба ж ми знайдемо другого такого? Зробімо його нашим другом і союзником!»
17І написав до нього і вислав йому листи такого змісту:
18«Цар Олександер братові Йонатанові, привіт!
19Ми чули про тебе, що ти муж сильний і гідний стати нашим другом.
20Тим ми й настановляємо тебе сьогодні первосвящеником твого народу та дозволяємо тобі називатися другом царським – і вислав йому багряницю та золотий вінець, – щоб ти пильнував наших справ і плекав дружбу з нами.»
21І одягнувся Йонатан у святу одежу, сьомого місяця, 160 року, на свято Кучок, і назбирав війська й наготував зброї.
22Почувши про все те, Димитрій засмутився й мовив:
23«Що ми вчинили? Таж Олександер випередив нас, заприязнившись із Юдеями, щоб скріпитися!
24Я теж їм напишу потішливими словами, обіцяючи їм пошану та гостинці, щоб вони стали мені на допомогу.»
25І вислав їм такий лист: «Цар Димитрій народові юдейському, привіт!
26Що ви дотримали договір з нами, залишились у нашій дружбі й не пристали до ворогів наших, почули ми про те й звеселились.
27Тож нині бережіть і надалі твердо вашу нам вірність, а ми вам відплатимо добром за те все, що ви нам чините.
28Ми дамо вам багато полегш й подаруємо гостинців.
29Я вже тепер відпускаю вам і звільняю всіх юдеїв від податків, від податку соляного та коронного.
30Що ж до третини посіву та половини плодів з дерев, які мені належить узяти, то я віднині й надалі їх відпускаю, не буду їх брати з Юдеї та трьох округ, що були приділені до неї, з Самарії та Галилеї, віднині й на ввесь прийдешній час.
31Єрусалим хай буде святим містом, вільним від податків, а й його околиці, його десятини та приноси.
32Я зрікаюся й влади над твердинею в Єрусалимі й передаю її первосвященикові, щоб він у ній поставив залогу, яку захоче, для її оборони.
33Усіх юдеїв, як далеко б вони не потрапили з Юдеї в полон, на всіх границях мого царства, я випускаю на свободу, без викупу. Я всіх звільняю від податків, навіть тваринних.
34Свята всі й суботи, нові місяці та дні, призначені для богослужби, три дні перед святом і три по святі, – усі нехай будуть днями пільги та полегш для юдеїв, що живуть у моїм царстві,
35і ніхто не буде мати права коїти що-небудь і докучати комусь із них у будь-якій справі.
36І царське військо буде навербоване з 30000 юдеїв-воїнів, які одержать платню, що належиться всім царським військам.
37З них деяких поставлять по видатніших царських твердинях, а з-поміж цих будуть поставлені на довірочні служби в царстві. Дозорці їхні та їхні начальники будуть з-поміж них вибирані, і вони житимуть за своїми законами так, як наказав цар у Юдеї.
38А ті три округи, що були від Самарії приділені до Юдеї, будуть становити частину Юдеї, щоб залежали від одного й не слухали ніякої іншої влади, крім первосвященика.
39Птолемаїду з її околицями я дарую святині, що в Єрусалимі, на покриття видатків храму.
40Крім того, я дам щороку 15000 шеклів срібла з царських скарбниць, а ці гроші мають бути взяті з околиць, де це можливо.
41Вся задишка, що її збирачі минулими роками не віддали, як було раніше, віднині дається на потребу храму.
42До цього 5000 шеклів срібла, що їх брано щороку з прибутків храму, теж будуть відпущені, бо вони належать священикам, що служать.
43Ті, що сховалися до храму в Єрусалимі й до всіх його притворів, чи то через податки царські, чи через яку-небудь повинність, будуть безпечні з усім, що мають у моїм царстві.
44Видатки на будову та на віднову храму теж робитимуть із царських прибутків,
45а й видатки на будову мурів Єрусалиму та на його зміцнення навколо братимуться з царських прибутків; так само й на будову мурів у Юдеї.»
46Та Йонатан з народом, почувши ці слова, не йняв їм віри й не прийняв їх, бо він пам’ятав те велике лихо, яке Димитрій заподіяв Ізраїлеві, і як він сильно утискав їх.
47Вони воліли Олександра, бо він перший звернувся до них з мирними словами, і вони були його союзниками завжди.
48Тоді Олександер зібрав велику силу війська й двигнувся в похід проти Димитрія.
49Обидва царі розпочали битву, але військо Димитрія було присилуване до втечі. Олександер кинувсь навздогінці за ним і переміг.
50Він бився завзято аж до заходу сонця. Того дня поліг у бою Димитрій.
51Тоді Олександер вислав послів до Птолемея, єгипетського царя, з такими словами:
52«Тільки-що повернувсь я у своє царство й сів на престолі моїх батьків та захопив владу, розбивши Димитрія і зайнявши нашу країну, –
53коли я розпочав з ним війну, ми його розгромили і його військо, і сіли на його царському престолі –
54то й укладімо собі один з одним дружбу. Видай мені дочку твою за жінку, а я буду твоїм зятем і дам тобі і їй дарунки, що будуть тебе гідні.»
55Цар Птолемей відповів так: «Щаслив той день, коли ти, повернувшись у землю батьків твоїх, сів на їхнім престолі царськім!
56Зроблю для тебе, як ти написав був. Вийди мені назустріч у Птолемаїду, де ми побачимось один з одним і я стану твоїм тестем, як ти був мовив.»
57І рушив Птолемей з Єгипту, сам він і Клеопатра, його дочка, і 162 року прибув у Птолемаїду.
58Назустріч йому вийшов цар Олександер, за якого цар Птолемей і видав свою дочку, і справив їм весілля у Птолемаїді з великою пишнотою, як то царям личить.
59Цар Олександер написав Йонатанові, щоб він прийшов до нього на стрічу;
60і той вибрався великопишно в Птолемаїду й зустрівся там з обидвома царями та й дав їм і їхнім друзям срібла, золота та силу дарунків, тож тим робом їм приподобався.
61Тут же зібрались проти нього нікчемні людці з Ізраїля, перевертні, щоб оскаржити його, та цар їх не послухав.
62Він звелів зняти з Йонатана його одежу й надягнути на нього багряницю; так і зроблено.
63І посадив він його біля себе і сказав своїм вельможам: «Вийдіть із ним посеред міста й оголосіть, щоб його ніхто ні в чому не оскаржував та щоб ніхто йому нічим не докучав.»
64Коли ж його обвинувачі побачили його славу, ще проголосив окличник, і його самого; одягненого в багряницю, – усі повтікали.
65Цар надав йому великої слави й записав його поміж перших своїх друзів, призначив його воєводою і правителем.
66І Йонатан повернувся в Єрусалим у мирі й радості.
67Року 165 Димитрій, син Димитрія, прибув з Крети у землю своїх батьків.
68Почув про це цар Олександер і, вельми засмутившись, повернувся в Антіохію.
69Тоді Димитрій настановив управителем Келесирії Аполлонія, а цей стягнув велике військо й отаборився біля Ямнії, звідки й послав послів до Йонатана, щоб вони сказали:
70«Тільки ти єдиний повстаєш проти мене. Я став сміховиськом і ганьбою через тебе! Чого ти хоробруєш проти нас у горах?
71Коли ти довіряєш своїм військам, зійди до нас на рівнину, і там поміряємось один з одним, бо сила міст зо мною.
72Спитай і розвідайся, хто я такий і хто ті, що мені допомагають. І скажуть тобі, що ти не витримаєш перед нами, бо ваші батьки двічі мусіли були втікати у своїй країні.
73Ось і тепер не встоїшся проти кінноти і проти такої сили на рівнині, де нема ні каміння, ні скелі, ані місця, і куди б утікати.»
74Почувши ці слова Аполлонія, Йонатан вельми образився. Він вибрав 10000 чоловік і вийшов з Єрусалиму. Брат його Симон пішов йому назустріч із допомогою.
75Він розташувався табором навпроти Яффи, та ті, що були в місті, замкнули браму, бо в Яффі була залога Аполлонія. Юдеї кинулися здобувати її,
76і мешканці зо страху відчинили браму, тож Йонатан захопив Яффу.
77Довідавшись про те, Аполлоній вирушив з трьома тисячами кінноти й великим військом і попрямував на Азот, так, мов би хотів пройти тудою, а насправді посунувся на рівнину, бо мав силу кінноти, на яку покладався.
78Йонатан гнався за ним іззаду аж до Азоту, і війська зчепились у бою.
79Аполлоній лишив у засідці в тилу Юдеї 1000 кінноти,
80але Йонатан дізнався, що в тилу у нього є засідка. І оточило його військо й кидали на народ стріли від ранку до вечора,
81але народ, як наказав був Йонатан, стояв міцно, хоч їхні коні й потомились.
82Тоді Симон висунув наперед своє військо, і закипів бій з піхотинцями, бо кіннота була виснажена. Сирійців розгромлено й кинулись вони урозтіч.
83Кіннота порозбігалась на рівнині; вони втекли в Азот і ввійшли в Бетдагон, капище їхнього боввана, щоб там урятуватись.
84Та Йонатан підпалив Азот і міста навколо, набрав здобичі й спалив храм Дагона й тих, що туди повтікали.
85Тих, що полягли від меча, з тими, що були спалені живцем, було разом близько 8000 чоловік.
86Двигнувся Йонатан звідти й отаборився під Аскалоном, мешканці якого вийшли йому назустріч з великою шанобою.
87Потім Йонатан із своїми повернувся в Єрусалим з великою здобиччю.
88Довідавшись про те, цар Олександер додав йому ще більшої прослави
89і вислав золоту запинку, що звичайно дається царським родичам; так само дав йому у власність Аккарон з усією його землею.

11. Сумерк і кінець Олександра 1-19; поєднання Йонатана з Димитрієм П 20-53; Антіох VI та Йонатан 54-74

1Єгипетський цар зібрав численні війська, як пісок при березі моря, і силу суден, і шукав як би підступом заволодіти царством Олександра, щоб приєднати його до свого царства.
2Він вирушив у Сирію з мирними словами, і мешканці міст робили йому вхід вільним і виходили йому назустріч, бо такий був наказ від Олександра – виходити йому назустріч, він бо був його зятем.
3Та Птолемей, як тільки входив у якесь місто, лишав у кожнім військо як залогу.
4Коли він зблизився до Азоту, йому показано спалений Храм Дагона, Азот і його околиці в руїнах, порозкидані трупи, а деякі з них попалені під час війни, – а їх навалено цілі купи по дорозі, де він проходив.
5Цареві оповіли все, що вчинив Йонатан, щоб його оганьбити, та він мовчав.
6Йонатан вийшов назустріч цареві в Яффу з великою пишністю, і вони привіталися взаємно й там переночували.
7Потім Йонатан випровадив царя аж до річки, що зветься Елевтер, і повернувся в Єрусалим.
8Цар Птолемей опанував містами, що при морі, аж до приморської Селевкії, а й лихе намислив супроти Олександра.
9Тому й вислав послів до царя Димитрія з такими словами: «Нум лишень, укладімо союз між собою: я дам тобі мою дочку, що була за Олександром, то й будеш царювати над царством твого батька,
10бо я розкаявся, що видав мою дочку за нього, він бо шукав мене убити.»
11Так обмовляв його, бо зазіхав на його царство,
12і, забравши в нього свою дочку, дав її Димитрієві, і розірвав з ним, і стала явною їхня ворожнеча.
13Птолемей увійшов в Антіохію й вклав собі на голову корону Азії, тож мав на собі дві корони: Єгипту й Азії.
14А Олександер був у ту пору в Килікії, бо люди тих країв повстали проти нього.
15Почувши про все те, Олександер виступив проти Птолемея на битву. Птолемей теж вирушив йому назустріч із сильним військом і присилував його до втечі.
16І втік Олександер в Арабію, щоб там знайти притулок, але що Птолемей став переможцем,
17то араб Завдієл відтяв Олександрові голову й послав Птолемеєві.
18Та по трьох днях помер і Птолемей, а залогу, що він був розставив по твердинях, вибили ті, хто жили у твердинях.
19Отак 167 року Димитрій став царем.
20Того часу Йонатан зібрав юдеїв, щоб відвоювати кріпость, що в Єрусалимі, і виставив проти неї силу споруд.
21Деякі нечестивці, ненависники власного народу, пішли до царя й оповіли йому, що Йонатан облягав твердиню.
22Почувши про те, цар розгнівався, а розвідавшись добре, негайно двигнувся, прибув у Птолемаїду й звідти письмово звелів Йонатанові зняти облогу й чимдуж прибути до нього у Птолемаїду на нараду.
23На звістку про це, Йонатан звелів далі провадити облогу, а сам, вибравши з Ізраїля старших та священиків, удався на небезпеку.
24Взяв він із собою срібла, золота, одежі й силу інших дарунків і пустився в дорогу до царя в Птолемаїду й знайшов ласку в нього.
25Деякі зрадники власного народу підняли на нього скаргу,
26та цар учинив з ними так, як його попередники, й вивищив його над усіма своїми друзями.
27Він затвердив за ним первосвященство й усі інші привілеї, які той раніше мав, і зачислив його між своїх перших друзів.
28Йонатан попросив у царя звільнити від податків Юдею, три округи й Самарію, та обіцяв йому 300 талантів.
29Цар згодився й написав про те все Йонатанові листа, що звучав так:
30«Цар Димитрій братові Йонатанові та юдейському народові, привіт!
31Ми посилаємо також і вам відпис листа, який ми були написали відносно вас до Ластена, нашого родича, щоб і ви про нього знали:
32Цар Димитрій батькові Ластенові, привіт!
33Ми постановили творити добро юдейському народові, нашим друзям, що зберігають все, що справедливе супроті нас, за їхню доброзичливість до нас
34Тому ми поступаємось їм землею юдейською і трьома округами: Афаїремою, Ліддою та Ратаміном, що були відділені від Самарії й додані до Юдеї, разом із землями, що до них належать. Всім тим, хто жертвують у Єрусалимі, ми відпускаємо побори, що їх раніше цар брав з них щороку, з того, що земля родить і що дерева приносять.
35Так само й інші націнки, десятини й податки, що нам належаться, за солонці, за корони, – ми їм віднині все даруємо.
36Ані одного з тих привілеїв віднині на все майбутнє не може бути назад відібрано.
37Отож, сьогодні звеліть зробити відпис усього цього й дайте його Йонатанові та виставте на святій горі на видному місці.»
38Побачивши, що край утихомирився та що ніхто не чинив йому опору, цар Димитрій відпустив свої війська, кожне на своє місце, крім чужоземних сил, що їх набрав був з поганських островів. Тому всі вояки, що він мав від батьків, були йому ворожі.
39Тоді Трифон, один з давніх прибічників Олександра, побачивши, що війська нарікають на Димитрія, пішов до араба Імалкуе, який виховував Антіоха, молодого сина Олександра,
40і став наполягати, щоб той видав йому хлопця – зробити його царем замість його батька. Він оповів йому й про все, що зробив був Димитрій, і про ворожнечу, яку його війська мали і супроти нього. Пробув він там чимало днів.
41Тим часом Йонатан послав сказати цареві Димитрієві, щоб усунув залоги з кріпости в Єрусалимі та з інших кріпостей, вони бо воювали з Ізраїлем.
42Димитрій вислав до Йонатана таку відповідь: «Зроблю для тебе й для твого народу не тільки це, але й славою тебе і твій народ укрию, як матиму нагоду.
43Тим часом ти зробиш добре, якщо вишлеш мені мужів на підмогу, бо всі мої війська від мене відступилися.»
44І вислав йому Йонатан в Антіохію 3000 відважних мужів; прибули вони до царя, і він був вельми радий з того.
45Але городяни зібрались в середині міста, – близько 120000 – і хотіли вбити царя,
46що втік у палац, тоді як вони зайняли виходи з міста й розпочали битву.
47Тут цар покликав юдеїв на допомогу, що й зібрались разом усі до одного; і розсипались по місті, вбили в той день зо 100000,
48підпалили місто, набравши того дня великої добичі, – тож врятували царя.
49Тоді мешканці міста, побачивши, що юдеї господарювали в місті як хотіли, занепали на дусі й заблагали царя, кажучи:
50«Подай нам правицю й нехай юдеї перестануть воювати нас і місто.»
51І кинули на землю зброю, й уклали мир. Отак юдеї, вкривши себе славою перед царем і перед усіма в царстві, повернулися в Єрусалим з великою здобиччю,
52а цар Димитрій сів на царському престолі, і край зазнав миру.
53Однак, він не дотримав нічого з того, що обіцяв, і змінивсь до Йонатана, не віддячився йому тією доброзичливістю, якої зазнав від нього, ба навіть став його вельми гнобити.
54Після того Трифон повернувся, а з ним і Антіох, молодий хлопчина, що став царем, поклавши собі на голову корону.
55Війська, що відпустив був Димитрій, пристали до Антіоха. Вони взяли воювати на Димитрія, і був він розгромлений, і втік.
56Трифон захопив слонів і зайняв Антіохію.
57Тоді молодий Антіох так написав до Йонатана: «Я потверджую за тобою первосвященство й настановляю тебе над чотирма округами і ти будеш одним із царських друзів.»
58І вислав йому золоте начиння й столове накриття та дозволив йому пити з золотих кубків, надягати багряницю й носити золоту запинку,
59а брата його Симона настановив начальником краю від Тирських Сходів аж до границь Єгипту.
60І вийшов Йонатан і почав проходити через край по той бік ріки та через міста, де війська Сирії збирались до нього на допомогу. Прибув він в Аскалон, де городяни вийшли зо славою йому назустріч.
61Звідти пішов у Газу, та мешканці міста замкнули перед ним браму, він же розташував навколо неї облогу і, ограбувавши й, спалив її околиці.
62Тоді мешканці Гази почали просити Йонатана, і він уклав з ними мир. Він узяв від них закладниками синів вельмож їхніх і вислав їх в Єрусалим. Далі пройшов він через край аж до Дамаску.
63Довідавсь Йонатан, що військові начальники Димитрія прибули з великим військом у Кедеш, що в Галилеї, щоб примусити його покинути свій намір,
64і вийшов проти них, а брата свого Симона лишив у краю.
65Симон обложив Бетсур і, оточивши його, довго воював проти нього.
66Мешканці міста почали в нього просити миру, і він його дав їм, та самих вигнав звідти і, захопивши місто, поставив там залогу.
67Йонатан же, що зо своїм військом отаборився був над озером Генезаретським, рано-вранці прибув на Асор-рівнину.
68Аж ось військо чужинців йому назустріч на рівнині, до того й засідка в горах накинулась на нього, (і то тоді, як військо) прямо йшло проти юдеїв;
69ті, що були у засідці, повилазили зо сховищ, і розпочалася битва.
70Усі, що були при Йонатані, повтікали; ніхто з них не залишився, крім Маттатії, сина Авесалома, та Юди, сина Халфі, начальника війська.
71Тоді Йонатан розірвав на собі одежу, посипав голову порохом і, помолившись,
72кинувся знову до бою, розгромив ворога, так що той мусів утікати.
73Тоді ті, що були повтікали від нього, повернулись назад і гналися з ним за ворогом аж до Кедешу, їхнього табору, і там спинились.
74Того дня полягло зо 3000 чужинців, і Йонатан повернувся в Єрусалим.

12. Союз із Римом 1-18; лист спартанського царя 19-23; дальші битви 24-38; Трифон-зрадник 39-53

1І побачивши, що час був сприятливий, Йонатан вибрав мужів і послав їх у Рим, щоб затвердити й відновити з римлянами дружбу.
2Так само й до спартанців і в інші місця вислав листи в тій же справі.
3Пустились ті в дорогу до Риму і, виступивши перед Радою, сказали: «Йонатан первосвященик та юдейський народ прислали нас, щоб відновити дружбу й союз із вами, як то було перше.»
4І римляни дали їм листа до влади в кожній країні, щоб ті провели їх мирно в Юдею.
5Ось відпис листів, що Йонатан був написав до спартанців:
6«Йонатан первосвященик, народна Рада, священики й увесь юдейський народ братам спартанцям, привіт!
7Уже в минулому Онія, первосвященик, одержав був листи від Арія, що царював над вами, в яких писалося, що ви брати наші, як про це свідчить залучений тут відпис.
8Онія прийняв вашого посла з пошаною й узяв від нього листа, в якому говорилося про союз і дружбу.
9Хоч ми його й не потребуємо, бо маємо втіху – святі книги, що в руках наших, –
10нам усе ж таки приємно спробувати відновити братерство й дружбу з вами, щоб не зробитись вам чужими, багато бо часу упливло, відколи ви до нас писали.
11Ми ввесь час вас згадуємо, безнастанно, чи то на свята, чи при будь-яких інших святкових нагодах, коли приносимо жертви, чи у молитвах наших, як воно личить і годиться про братів пам’ятати.
12Ми раді вашій славі.
13На нас же налягло з усіх сторін багато злиднів і воєн багато; усі бо навколишні царі на нас воювали.
14Ми не хотіли під час тих воєн ні вам, ні іншим нашим союзникам та друзям надокучати,
15бо маємо з неба допомогу й були врятовані від наших ворогів, які були принижені.
16Тому ми й вибрали Нуменія, сина Антіоха, й Антипатра, сина Ясона, і вислали їх до римлян, щоб відновити з ними дружбу й союз, який мали ми з ними перше.
17Ми звеліли й до вас завернути, привітати вас і доручити вам нашого листа про віднову нашого братерства.
18Ви, отже, зробите гаразд, коли дасте нам відповідь у цій справі.»
19А ось відпис листа, що спартанці вислали Онії:
20«Арій, цар спартанський, Онії, великому первосвященикові, привіт!
21В якімсь письмі про спартанців та про юдеїв знайшлося, що вони брати та з роду Авраама.
22І от тепер, тому що ми це знаємо, ви добре зробите, якщо нам напишете, як вам ідеться;
23а щодо нас, то ми вам відписуємо: Худоба ваша й ваше майно – наші, так само як усе наше – ваше. Даємо, отже, наказ, щоб вас про те повідомили.»
24Довідався Йонатан, що начальники Димитрія повернулися з більшим військом, ніж перше, щоб воювати проти нього,
25і виступив з Єрусалиму й пішов проти них в Амафітін-край, не дав бо їм часу вступити у край свій.
26Він вислав розвідувачів у їхній табір, які, повернувшись, оповіли йому, що сирійці готові напасти вночі на юдеїв.
27Тому, коли зайшло сонце, Йонатан звелів своїм бути напоготові і з зброєю в руках усю ніч сподіватися бою, і розставив передові чати навколо табору.
28Почули вороги, що Йонатан із своїми приготувався до бою, і зо страху впали серцем і запалили вогонь у таборі в себе й відступили.
29Та Йонатан зо своїми не знали того аж до ранку, бо бачили, що горів огонь.
30Аж потім кинувся Йонатан навздогінці за ними, та не встиг, бо ті перейшли вже Елевтер-річку.
31Тоді Йонатан повернувсь проти арабів, що звуться завадеї, розбив їх, узяв з них здобич
32і, знявши табір, пішов у Дамаск, пройшовши через цілу країну.
33Симон теж вирушив у похід і пройшов аж до Аскалону й до сусідніх твердинь, потім звернув на Яффу й заволодів нею,
34бо почув, що мешканці хотіли були видати ту кріпость прибічникам Димитрія, тим і поставив там залогу для її охорони.
35Повернувшись назад, Йонатан скликав на збори старших народних і ухвалив з ними збудувати кріпості в Юдеї,
36підвищити мури єрусалимські й вивести високий мур між кріпостю та містом, щоб її від міста відділити, щоб стояла окремо, отже, щоб залога не могла нічого ні купити, ні продати.
37От і зібралися, щоб місто будувати, – аж ось частина муру коло рову, що була на сході, завалилась. Йонатан відновив дільницю, що зветься Хафената.
38А Симон збудував Адіду на поділлю й укріпив її, додавши їй ворота з засувами.
39Тим часом Трифон намагався стати царем над Азією, покласти вінець собі на голову і простягнути руку на царя Антіоха,
40але боявся, що Йонатан йому цього не дозволить, буде воювати проти нього. Тому й шукав, як би то його схопити та вбити. Він рушив у дорогу і прибув у Бетшан.
41Йонатан із 40000 добірних до бою мужів вийшов йому назустріч і теж прибув у Бетшан.
42Побачив Трифон, що той прибув з великим військом, і побоявся на нього простягнути руку,
43тому й прийняв його з честю, появив його всім своїм друзям, дав йому гостинців і наказав своїм друзям та військам слухатись його, немов себе самого,
44та й сказав до Йонатана: «Навіщо ти томив народ цей? Таж війни нема між нами!
45попусти їх додому, а для себе вибери кілька чоловік, щоб були при тобі, і йди зо мною у Птолемаїду. Я дам тобі її разом з іншими твердинями й рештою військ та всіма старшинами, а сам повернусь назад, бож тільки для того я й прибув сюди.»
46Повірив йому Йонатан і зробив так, як той сказав був: відпустив війська, що пішли собі в Юдею.
47При собі лишив він 3000 чоловік, з яких 2000 залишив у Галилеї, а 1000 ходила з ним.
48Скоро Йонатан увійшов у Птолемаїду, птолемаїдяни замкнули за ним браму, схопили його і вбили мечем тих, що ввійшли з ним.
49Тоді Трифон послав війська й кінноту в Галилею та на велику рівнину, щоб вигубити всіх, що були з Йонатаном.
50Та ці, довідавшися, що його взято й убито разом з тими, які були при ньому, один одного підбадьорили та й густими лавами двигнулися, готові до бою.
51Як же побачили ті, які за ними гналися, що юдеям ідеться про життя, то відступили.
52І тим робом прибули всі в мирі в Юдею й, сповнені страху, оплакували Йонатана й тих, що були при ньому; увесь Ізраїль плакав вельми.
53Усі народи навколо намагалися їх стерти з лиця землі; вони казали: «Нема в них ні начальника, ні помічника; ходім лишень на них війною й зітрімо з-поміж людей пам’ять про них.»

13. Симон управителем 1-11; підступ Трифона 12-30; мир з Димитрієм 31-42; здобуття Гезеру й замку 43-53

1Довідався Симон, що Трифон стягнув велике військо, щоб іти в Юдею та її спустошити,
2і, бачивши, як народ страшенно налякався, пішов у Єрусалим, зібрав народ
3і заходивсь його пібадьорювати, кажучи: «Ви самі знаєте, скільки я, мої брати й дім мого батька зробили для закону й храму, і про ті війни та лиха, які ми зазнали.
4Це з-за того загинули всі мої брати, з-за Ізраїля, – і я залишився сам.
5Та й нині – тому не бути, щоб я щадив своє життя за ввесь цей скрутий час, бо ж я не ліпший за моїх братів.
6Однак, я помщуся за мій народ, за храм, жінок і дітей ваших, бо всі погани збились докупи, щоб з ненависти звести нас із світу.»
7На ті слова ожив і піднісся дух народу,
8і всі вголос закричали: «Ти – вождь наш на місці Юди та Йонатана, брата твого!
9Веди нашу війну, і ми зробимо все, що нам накажеш!»
10От і зібрав він усіх мужів-вояків та й поспішився довершити мури Єрусалиму й укріпив його навколо.
11А потім вислав Йонатана, сина Авесалома, з достатнім військом у Яффу; той вигнав мешканців із неї та й оселивсь там.
12Трифон же двигнувся з великим військом із Птолемаїди, щоб напасти на Юдею, мавши при собі Йонатана бранцем,
13тоді, як Симон був отаборився біля Адіди, проти рівнини.
14Довідавшися, що замість Йонатана настановлено Симона, його брата, який має намір розпочати з ним війну, Трифон вислав до нього послів, щоб йому сказати:
15«То з-за грошей, що їх брат твій Йонатан винен у царську скарбницю за різні урядові справи, які виконував, тримаємо його в себе.
16Тож вишли 100 талантів срібла і двох його синів у заклад, щоб, випущений на свободу, він проти нас не збунтувався, і ми відпустимо його на волю.»
17Знав Симон добре, що вони підступно з ним говорять, та все ж таки послав по гроші й по хлопців, щоб не накликати на себе ворожнечу народу,
18який сказав би: Це тому, що я не вислав грошей і хлопців, загинув (Йонатан).
19І вислав хлопців і 100 талантів, але той слова не додержав і не випустив Йонатана.
20Ба навіть після того заповзявся вдертись у край, щоб його спустошити, й обійшов його з дороги, що веде в Адору. Симон із своїм військом, куди б той не рухнувся, ставав йому навпроти.
21Тоді ті, що були у твердині, вислали до Трифона послів, нагальне просивши його прийти до них через пустиню і вислати їм харчів.
22І приготував Трифон усю свою кінноту, щоб туди прибути, але тієї ночі випав вельми великий сніг, і через сніг він не міг прибути. Тому, знявши табір, пустився він у Гілеад;
23коли ж близько був до Басками, убив Йонатана, що там і був похований.
24Звідти Трифон повернувся й прибув у край свій.
25Симон послав за останками брата свого Йонатана й поховав його в Модіні, місті своїх предків.
26Увесь Ізраїль учинив над ним велику жалобу й довго плакав за ним.
27Симон зробив над гробом свого батька і братів високий пам’ятник, що можна було бачити здалека й що був іззаду та спереду виложений тесаним камінням.
28Поставив також 7 пірамід одну проти одної: батькові, матері й чотирьом братам.
29І прикрасив їх ось так: поставив довкола них високі колони, на них умістив на вічний спомин збройні трофеї, а обабіч зброї різьблені судна, що їх могли бачити всі, хто пливли морем.
30Це та гробниця, яку він спорудив у Модіні і яка існує по сьогодні.
31Трифон, що поводився підступно з молодим царем Антіохом, убив його
32й сам став царем замість нього, вклавши собі на голову корону Азії, і наробив у краю багато лиха.
33Тим часом Симон відбудував твердині в Юдеї, обвів їх високими баштами й мурами з воротами на засувах і наскладав харчів у тих твердинях.
34Він вибрав людей і послав до царя Димитрія, щоб цей дав землі пільгу, бо всі вчинки Трифона були здирством.
35Цар Димитрій вислав йому відповідь на його прохання і написав йому такий лист:
36«Цар Димитрій Симонові первосвященикові, другові царів, старшим і юдейському народові, привіт!
37Ми одержали золоту корону й пальмову вітку, яку ви нам вислали. Ми готові укласти цілковитий мир з вами й написати нашим урядовцям зробити вам полегші.
38Те, що ми встановили з вами, буде стояти, і твердині, які ви збудували, будуть ваші.
39Ми відпускаємо вам недобори й недоліки, яких ви допустилися по цей день, як і корону, яку ви нам винні, а якби які податки брано в Єрусалимі, то більш їх не вимагатимуть.
40Коли ж би хто з вас був здібний записатись у наші сердюки, нехай запишеться. І нехай мир буде між нами.»
41Року 170 усунено з Ізраїля ярмо поганське,
42і народ у грамотах та договорах почав писати: «Першого року Симона, великого первосвященика, вождя і начальника юдеїв.»
43Того часу Симон обложив Гезеру й оточив її навколо військом. Він збудував рухому вежу і, підсунувши її під місто, ударив нею в одну башту й заволодів нею.
44Ті, що були в рухомій вежі, вскочили в місто, де зчинилась велика метушня.
45Мешканці з жінками та дітьми вийшли за мур у порваній одежі й стали вголос благати Симона, щоб уклав з ними мир,
46кажучи: «Не чини з нами за нашою злобою, але за твоїм милосердям.»
47І замирився Симон з ними, і битва припинилась, але він вигнав їх з міста й, очистивши доми, в яких були кумири, так увійшов у місто під співи і благословення.
48Він викинув із нього всяку нечистоту й оселив там людей, що трималися закону, укріпив його і збудував собі самому дім у ньому.
49Ті, що були у твердині, не могли ні вийти, ні ввійти, щоб щось у краю купити чи продати, і голодували сильно, і чимало з них від голоду погинуло.
50Вони звернулися до Симона, благаючи в нього миру, і він дав їм його, але повиганяв їх звідти й очистив кріпость від усякої гидоти.
51Двадцять третього дня, місяця другого, 171 року юдеї ввійшли до неї з похвалами, пальмовими галузками, під звуки гарф, цимбалів та гусел, під спів пісень та гимнів, бо був знищений між Ізраїлем великий ворог.
52Постановлено щороку з радістю святкувати це свято. Він укріпив гору, на якій був храм, від сторони твердині, і замешкав там сам з усіма.
53Побачив Симон, що його син Іоан став уже мужем, то й зробив його вождем над усіма військами. Іоан замешкав у Гезері.

14. Димитрій потрапляє в полон 1-15; союз із Римом та Спартою 16-24; почесна грамота для Симона 25-49

1Року 172 цар Димитрій стягнув свої війська й пішов у Мідію, щоб там шукати допомоги для війни з Трифоном.
2Почув Арсак, цар Персії та Мідії, що Димитрій увійшов у його землі, і вислав одного із своїх начальників, щоб схопити його живцем.
3Той вирушив і, розгромивши військо Димитрія, взяв його живцем у полон і привів до Арсака, а той кинув його до в’язниці.
4Край Юди зазнав миру на ввесь час Симона, який шукав добра для свого народу, і влада його була їм довподоби, так само, як і його слава, повсякчасно.
5На додаток же до тієї слави він здобув Яффу, зробив з неї пристань і відкрив доступ до островів на морі.
6Він поширив границі Для свого народу і правив своїм краєм.
7Він зібрав силу бранців, забрав Гезеру, Бетсур і твердиню, і викинув з неї нечистоти: не було нікого, хто б противився йому.
8Народ орав у мирі власну землю, земля давала свій урожай, а дерева на полі – плоди.
9Старі сиділи по майданах, всі про добробут гуторили, молодь носила пишні шати й зброю.
10Містам постачав він харчі, укріпив їх до оборони, так що слава про його ім’я дійшла на самий край світу.
11Він повернув мир на. землю, й Ізраїль радів з того вельми.
12Кожен сидів собі під виноградною лозою чи смоковницею, і нікому було його лякати.
13Зник їхній ворог із краю, а царів побито за тих днів.
14Він додав духу всім нещасним у народі, тримався закону й усунув усіх беззаконних.
15Він укрив храм славою та збагатив святим посудом.
16Як чутка про смерть Йонатана дійшла до Риму та до Спарти, всі вельми засмутились.
17Та як почули, що Симон, його брат, став первосвящеником замість нього й правив краєм і містами, що в ньому,
18написали вони на бронзових таблицях до нього, щоб відновити з ним союз і дружбу, що були уклали з Юдою та Йонатаном, його братами.
19Прочитано їх перед громадою в Єрусалимі.
20Ось відпис листа, що його написали спартанці: «Правителі спартанські й місто Симонові, великому первосвященикові, старшим, священикам та всьому юдейському народові, своїм братам, привіт!
21Посли, яких ви вислали до нашого народу, оповіли нам про вашу славу й честь. Ми були раді їхньому приходові
22і записали те, що вони сказали, в народних постановах таким робом: Нуменій, син Антіоха, і Антипатр, син Ясона, посли юдейські, прийшли до нас, щоб відновити дружбу з нами.
23Вподобалось народові прийняти тих мужів із честю й покласти відпис їхніх слів до громадського архіву, щоб народ спартанський мав про те згадку.» Відпис цього був виконаний і для первосвященика Симона.
24Після того Симон послав Нуменія у Рим з великим золотим щитом, вагою 1000 мін, щоб затвердити з римлянами дружбу.
25Довідавшись про те, народ сказав: «Як нам віддячити Симонові та його синам?
26Він бо справді виявив себе разом з братами й домом свого батька твердим, воював і прогнав ворогів Ізраїля і дав йому свободу.» І вирізьблено це на бронзових таблицях, які й прибито до стовпів на горі Сіон.
27Ось відпис тієї постанови: «Вісімнадцятого Елула 172 року, – це третій рік Симона, великого первосвященика, князя Божого народу, –
28на великих зборах священиків, народу, князів народу й старших краю було вирішено ось що:
29Чимало було воєн у краю, але Симон, син Маттатії, з потомків Йоаріва, і брати його віддали себе на небезпеку і протистали ворогам свого народу, щоб храм і закон його збереглися цілими. Вони вкрили великою славою народ свій.
30Йонатан скупчив свій народ, став його первосвящеником і відійшов до своїх предків.
31Тоді вороги їхні хотіли напасти на їхній край і простягнути руки на їхню святиню,
32але Симон піднявсь і бився за народ свій. Він витратив багато власних грошей на те, щоб озброїти й оплатити військо свого народу.
33Він укріпив міста Юдеї і Бетсур, що на границі Юдеї, в якім раніш була ворожа зброя, і поставив там залогу з мужів юдейських.
34Він укріпив теж і Яффу, що на морі, і Гезеру на границі Азоту, де перед тим жив ворог, і де він поселив юдеїв, нагромадивши там усе, що було конечне для їхнього існування.
35Народ бачив віру Симона і славу, яку він хотів здобути для свого народу, і настановив його начальником та первосвящеником за всі ті заслуги, за справедливість та за віру, яку зберіг він і своєму народові, шукаючи всяким способом підвищити народ свій.
36За його часу пощастило, завдяки йому, вигнати поган із краю і тих, що були в Давидгороді, в Єрусалимі, де вони відбудували собі були твердиню, з якої робили наскоки й плюгавили навколо храм та допускалися великих гріхів супроти його святости.
37Він оселив у ньому воїнів-юдеїв і для безпеки краю та міста укріпив його й підняв єрусалимські стіни.
38Цар Димитрій дав йому за це верховне первосвященство
39і зробив його одним із своїх друзів та оточив великою повагою,
40бо довідався, що римляни звуть юдеїв друзями й братами і що вони прийняли послів Симона з честю,
41що юдеї й священики ухвалили, щоб Симон був їхнім князем і первосвящеником назавжди, аж поки не постане пророк вірний,
42щоб був їхнім полководцем, щоб піклувався храмом їхнім, щоб призначив урядовців над роботами, над краєм, над зброєю та над твердинями
43і щоб піклувавсь особисто храмом, щоб усі були йому слухняні, щоб його ім’ям писано всі грамоти у краю, нарешті, щоб мав право одягатися в багряницю й носити золоті оздоби.
44Нікому, чи то з народу чи з священиків, не буде можна відкинути що-небудь із того, ані перечити його наказам, ані без його дозволу скликати в краю збори, ані вдягатись у багряницю, ані носити золоту запинку.
45А хто чинитиме навпроти цьому або відкине що-небудь із цього, того віддадуть під кару.»
46І ввесь народ схвалив, щоб Симон діяв за цими установами.
47Симон прийняв і згодився бути первосвящеником, вождем і князем юдейським і священицьким – бути на чолі всіх.
48І звеліли вирізьбити цю постанову на бронзових таблицях і виставити на стіні храму на виднім місці,
49а відпис її покласти у скарбниці, щоб Симон та його сини мали для вжитку.

15. Антіох VII 1-9; облога Дори 10-14; лист із Риму 15-24; розрив з Антіохом 25-36; воєнна виправа Кендебел 37-41

1Антіох, син царя Димитрія, вислав з морських островів лист до Симона, священика та юдейського князя, і до всього народу.
2А в тому листі стояло ось що: «Цар Антіох Симонові, первосвященикові та князеві, і юдейському народові, привіт!
3Тому що деякі злочинці захопили царство моїх батьків, то я й вирішив відібрати його назад, щоб завести в ньому порядок, як перше. Для того я стягнув силу війська і наготував військові кораблі.
4Я маю намір висадитись у краю, щоб покарати тих, які зруйнували край наш та спустошили багато міст у моїм царстві.
5Тому я нині затверджую за тобою всі пільги, що тобі дали були царі передо мною, а й усі ті дари, які вони були тобі відпустили.
6Я дозволяю тобі бити власні гроші для твого краю.
7Єрусалим і храм будуть вільні. Вся зброя, що ти наготував, і всі кріпості, які ти спорудив та які займаєш, залишаться для тебе.
8Усякий царський довг і все, що будеш винен у царський скарб, відпускається тобі віднині і назавжди.
9А як повернемо собі назад наше царство, вкриємо ми тебе, народ твій і храм такою великою славою, що вона, ота ваша слава, розійдеться по всьому світі.»
10Року 174 Антіох вирушив у край батьків своїх, і всі війська пристали до нього, так що з Трифоном зосталося їх мало.
11Антіох розпочав гонитву за ним, та він прибув, утікаючи, у Дору, що на морі,
12бо знав, що над ним нависло лихо й що військо покинуло його.
13Антіох обложив Дору, маючи при собі 112000 воїнів і 8000 кінноти.
14Він оточив місто тоді, як кораблі підпливли з моря, і натискав на місто з суші й з моря, не даючи нікому ні вийти, ні ввійти.
15Тим часом Нуменій з тими, що були з ним, повернувся з Риму з листами до царів і до країв. Ось що там стояло:
16«Люцій, римський консул, цареві Птолемеєві, привіт!
17Юдейські посли прибули до нас як наші друзі й союзники, щоб відновити стару дружбу й союз, – їх вислав Симон первосвященик і народ юдейський, –
18і принесли з собою золотий щит вагою 1000 мін.
19Отож, ухвалили ми написати царям та країнам, щоб не завдавали їм зла, не нападали на них, ні на їхні міста, ні на їхній край, та не вступали в союз із тими, що будуть з ними воювати.
20Ми згодилися прийняти від них щит.
21Коли ж деякі злочинці втекли зо свого краю до вас, видайте їх Симонові первосвященикові, щоб покарав їх за їхнім законом.»
22Те саме написав консул цареві Димитрієві, Атталові, Аріяратові, Арсакові
23та до всіх країв, до Сампсаму, до спартанців, до Делосу, до Мендоси, до Сікіони, до Карії, до Самосу, до Памфілії, до Лікії, до Галікарнасу, до Родосу, до Фаселіди, до Косу, до Сіде, до Араду, до Гортини, до Кніду, до Кіпру та до Кирени.
24І відпис цього передав Симонові первосвященикові.
25Цар Антіох розташувався табором перед Дорою, кидаючи ввесь час на неї військові загони й вживаючи облогових машин. Він замкнув у ній Трифона, так, що той не міг ні вийти, ні ввійти.
26Симон послав йому на допомогу 2000 добірних вояків, срібла, золота й відповідного знаряддя,
27та цар не захотів того прийняти; ба більше, він навіть зробив нечинним усе те, що був уклав з ним перше, і поставився до нього інакше.
28Послав до нього Атенобія, одного з своїх друзів, щоб той повідомив його словами: «Ви зайняли Яффу, Гезеру і кріпость у Єрусалимі, міста царства мого;
29спустошили їхні землі, наробили у краю великої шкоди й захопили багато місць у моїм царстві,
30Поверніть тепер назад міста, які ви зайняли, і податки з місцевостей, що ви захопили поза межами Юдеї.
31А як ні, то дайте замість того 500 талантів срібла, а за шкоду, якої ви накоїли, і за податки з міст других 500 талантів, інакше підемо на вас війною.»
32Прибув Атенобій, царський друг, у Єрусалим і як побачив Симона, його креденець із золотим та срібним посудом і численну челядь, був здивований. Переказав він йому царські слова,
33а Симон відрік на те: «Ані землі чужої ми не захопили, ані добра чужого ми не забрали, лише спадщину батьків наших, що колись була несправедливо забрана нашими ворогами.
34Ми при слушній нагоді відібрали назад спадщину батьків наших.
35Що ж до Яффи та Гезери, які ти вимагаєш, то вони накоїли великої шкоди нашому народові та краєві нашому, – та все ж ми за них дамо 100 талантів.»
36Той не відповів йому на це ні слова, а розгніваний, повернувся до царя й переповів йому тую мову, а й про славу Симона й про все, що бачив, тож цар і скипів великим гнівом.
37Тим часом Трифон сів на корабель і втік в Ортосію.
38Тоді цар настановив Кендебея верховним начальником приморської смуги й доручив йому піше та кінне військо.
39Він наказав йому розташуватись табором проти Юдеї, звелів побудувати Кедрон, укріпити його ворота й вести війну з народом, тоді як сам пустивсь у погоню за Трифоном.
40Кендебей прибув у Ямнію й почав мордувати народ, робити наскоки на Юдею, брати в полон людей і вбивати.
41Він збудував Кедрон і поставив там комонних і звичайне військо, щоб вони, виходивши (вряди-годи), пильнували дороги в Юдеї, як то йому повелів був цар.

16. Юда та Іоан 1-10; смерть Симона 11-22; закінчення 23-24

1Того часу Іоан пішов з Гезери й розповів Симонові, своєму батькові про те, що робив Кендебей.
2Симон покликав двох своїх старших синів Юду та Іоана, і сказав їм: «Я, мої брати й дім мого батька вели війни Ізраїля з нашої молодости по нинішній день, і нам щастило визволяти Ізраїля.
3Та нині постарівсь я, ви ж, хвалити Бога, у цвіті віку. Тож будьте замість мене та мого брата й ідіть і бийтеся за народ наш, і допомога неба буде з вами!»
4І вибрав з краю 20000 вояків та кіннотчиків, що двигнулися проти Кендебея, переночувавши у Модіні.
5Вставши вранці, просунулись рівниною, аж ось назустріч їм велике військо, піше й кінне, а проміж них потік.
6Іоан зо своїм військом вишикувались проти ворога, але, побачивши, що люди бояться переходити через потік, сам перейшов його перший. Бачивши те, вояки його перейшли слідом за ним.
7Він розділив своїх на дві частини й розставив вершників між піхотинцями, бо ворожа кіннота була вельми численна.
8Отож, засурмили, і Кендебей із своїм військом пустився тікати, і полягло від тяжких ран чимало з них, а решта втекла у твердиню.
9Тоді був поранений Юда, брат Іоана. Іоан гнався за ними, аж поки не дійшов до Кедрону, що (Кендебей) відбудував був.
10Ворог утік до башт, що на полях азотських, але (Іоан) підпалив їх, і в них загинуло зо 2000. Потім повернувся спокійно у Юдею.
11Птолемей, син Абуба, був настановлений правителем єрихонської долини; він мав багато срібла й золота,
12бо був зятем первосвященика.
13Та серце в нього загорділо, і він забажав заволодіти краєм, тому й задумав, як би то підступно звести зо світу Симона та його синів.
14Саме тоді Симон, проїжджаючи містами країни, щоб забезпечити їхні потреби, спустився в Єрихон, сам він і Маттатія та Юда, його сини, – було це 177 року, одинадцятого місяця, місяця Савату, –
15і син Абуба прийняв їх підступно в маленьку кріпость, що зветься Док, її він збудував був, – і там зробив для них великий бенкет. Там же сховав він кілька чоловік,
16і як Симон із синами упився, Птолемей зо своїми встали, схопили зброю, накинулись на Симона в бенкетовій залі й забили його з синами та з кількома слугами.
17Отак учинив він велику зраду і відплатив злом за добро.
18Птолемей написав про те звіт і послав цареві з проханням вислати йому на допомогу військо й передати йому управу краю та міста.
19Він вислав і людей в Гезеру, щоб забити Іоана, і виправив тисячникам листи, щоб вони прийшли до нього, а він би дав їм срібло, золото й гостинці.
20І ще інших вислав, щоб зайняли Єрусалим і гору, на якій храм.
21Тим часом хтось метнувсь наперед і оповів Іоанові в Гезері, що його батько й брати загинули, ще й додав: «Він вислав когось, щоб і тебе вбити.»
22Почувши це, Іоан вельми збентежився, схопив людей, що прийшли його вбити, і покарав їх на смерть, бо знав, що вони хотіли його вбити.
23Решта чинів Іоана, його війни, подвиги, які він учинив, будування мурів, що їх він вивів, та інші його дії
24записані в літописі його первосвященства з того часу, як став він первосвящеником після батька.

 

Попередня книга (“Книга Естери”)  Наступна книга (“ІІ Книга Макавеїв”)