І Книга Самуїла (продовження)

повернутися на початок

1 2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31  

17. Давид та Голіят

1Зібрали філістимляни свої війська до бою та й зійшлись у Сохо, що в Юдеї, а отаборились між Сохо і Азекою в Ефес-Даммімі.
2Саул же й ізраїльтяни зібрались і отаборились в долині Дуба й приготувались до битви проти філістимлян.
3Філістимляни стали на горі з одного боку, а ізраїльтяни стали на горі з другого боку, так що між ними була долина.
4І виступив з філістимлянського табору передовий борець, на ім’я Голіят, з Гату, ростом шість ліктів із п’яддю.
5На голові в нього був бронзовий шолом; одягнений був у лусковий панцер, що важив п’ять тисяч бронзових шеклів.
6На ногах у нього були бронзові наколінники й бронзовий спис за плечима.
7Ратище його було завгрубшки, як ткацький вал, а блискучий кінець його списа важив шістсот шеклів заліза. Попереду нього виступав щитоноша.
8Став він і загукав до лав ізраїльських: «Чого ви вийшли й стаєте до бою? Хіба я не філістимлянин, а ви не раби Саула? Виберіть собі одного, й нехай виступить проти мене!
9Коли він зможе боротися зо мною і мене вб’є, ми будемо вашими рабами, а коли я подужаю його та його вб’ю, ви будете нашими рабами й будете нам служити.»
10І філістимлянин додав: «Оце я викликав ізраїльські лави нині. Дайте мені чоловіка, і ми поборемося разом!»
11Почувши ці слова, Саул і ввесь Ізраїль зжахнулись і налякались вельми.
12Давид же був син одного ефратія з Вифлеєму в Юдеї, на ім’я Єссей, в якого було вісім синів. За часів Саула цей чоловік був старий і мав багато років.
13Троє старших синів Єссея пішли з Саулом на війну. Імена ж тих трьох синів, що вийшли на війну, були: найстарший Еліяв, другий Авінадав, а третій Шамма.
14Давид же був наймолодший, три старші пішли за Саулом.
15Давид приходив і повертавсь від служби при Саулі додому, щоб доглядати батькові вівці у Вифлеємі.
16Філістимлянин наближався, вранці й увечері, і так виступав сорок днів.
17Раз якось Єссей звелів своєму синові Давидові: «Візьми лишень твоїм братам ефу підсмаженого зерна та оцих десять буханців хліба й віднеси хутенько братам у табір.
18А оцих десять кусків сиру віднеси тисяцькому; та довідайсь про братів, як їм ідеться, і принеси який-небудь знак, (що ти доручив їм).
19Вони з Саулом і з усіма ізраїльськими мужами в долині Дуба воюють з філістимлянами.»
20Устав Давид уранці, здав на сторожа отару, забрав усе й пустився в дорогу, як йому наказав Єссей. Прибув він до обозу саме тоді, як військо вирушало лавами до бою, вигукуючи військовим кличем.
21Ізраїльтяни та філістимляни вишикувались до бою, лава проти лави.
22Скинув Давид із себе клунки і, передавши їх обозному сторожеві, побіг у бойові лави, прибув туди й спитав братів, як їм ідеться.
23Та саме як він розмовляв з ними, виступив із рядів філістимлянських передовик-борець, на ім’я Голіят, філістимлянин з Гату, й промовляв, як звичайно, а Давид почув це.
24Ізраїльські вояки, побачивши його, всі повтікали, бо злякались вельми.
25Аж тут якийсь ізраїльтянин промовив: «Бачите того чоловіка, що он виходить? Він ступає, щоб зневажити Ізраїля. Того, хто його вб’є, цар збагатить превеликим багатством, видасть за нього свою дочку й звільнить у Ізраїлі родину його батька від податків.»
26Давид допитувався в мужів, які стояли коло нього: Що буде тому, хто вб’є цього філістимлянина й змиє ганьбу з Ізраїля? Хто він, той філістимлянин, той необрізаний, що сміє так зневажати бойові лави живого Бога.
27Народ йому відповів, як сказано вище, мовивши: «Так буде тому, хто його вб’є.»
28Як же почув найстарший брат Давида Еліяв, що він розмовляє з тими мужами, розсердивсь на Давида й мовив: «Чого ти прийшов сюди? На кого ти покинув тих трохи овечат у пустині? Знаю твою зухвалість і твоє лихе серце! Прийшов сюди лише, щоб подивитись на війну!»
29А Давид відповів: «Що ж я таке зробив? Чи не можна ж про це говорити?»
30І відвернувсь від нього, і заходивсь так само другого питати, й люди йому відповідали, як і за першим разом.
31Чув дехто ті слова, які сказав Давид, і переказано їх Саулові, й Саул велів його покликати.
32Тоді Давид сказав до Саула: «Нехай ніхто не падає духом заради нього! Слуга твій виступить і буде битися з тим філістимлянином!»
33Саул же Давидові: «Не тобі виходити проти цього філістимлянина, щоб із ним битись, бо ти ще хлопець, а він вояк із молодощів.»
34А Давид сказав до Саула: «Слуга твій пас вівці батька, і як іноді прийде було лев чи ведмідь і вхопить овеча з отари,
35то я, бувало, кинусь навздогінці за ним, б’ю його й вирву овеча в нього з пащі. А як, бувало, кинеться на мене, то я схоплю його за щелепи, поражу й вб’ю на смерть.
36І левів і ведмедів вбивав слуга твій, і цьому необрізаному філістимлянинові буде так само як з ними, бо він зневажив військо живого Бога.»
37І вів далі Давид: «Господь, що врятував мене з левиних та ведмежих лап, врятує мене і з рук цього філістимлянина.» Тоді Саул сказав до Давида: «Іди, й нехай Господь буде з тобою!»
38Саул вдягнув Давида в свою бойову одіж, поклав йому на голову бронзовий шолом і надів на нього панцер.
39Далі підперезавсь Давид його мечем по бойовій його одежі й ходив з трудом, бо не звик до цього. І сказав до Саула: «Я не можу ходити в цьому, бо не звик до цього.» І скинув усе те з себе.
40Узяв же в руку палицю, вибрав з потоку п’ять камінців гладеньких, поклав їх у пастушу торбу, що мав при собі, і з пращею в руці почав наближатися до філістимлянина.
41А філістимлянин також підходив дедалі ближче до Давида, і щитоносець попереду нього.
42Споглянув філістимлянин і, побачивши Давида, погордував ним, бо був він ще хлопець, русявий, гарний з виду.
43Філістимлянин і каже до Давида: «Чи ж я тобі пес, що ти йдеш на мене з палицями?» І прокляв філістимлянин Давида своїми богами.
44І мовив філістимлянин до Давида: «Ходи до мене сюди, я віддам твоє тіло птицям небесним і польовим звірям.»
45А Давид відповів філістимлянинові: «Ти йдеш на мене з мечем і довгим списом і коротким. Я ж іду на тебе в ім’я Господа Сил, Бога ізраїльських лав, якого ти зневажив.
46Сьогодні ж таки Господь видасть тебе в мої руки, я тебе вб’ю, відсічу голову від твого тіла і дам твій труп і трупи філістимлянського війська – таки сьогодні! – птаству небесному й дикому земному звірю, і взнає вся земля, що є Бог у Ізраїля.
47І ввесь цей збір взнає, що не мечем і списом Господь дає перемогу, що війна йому належить і що він вас видав нам у руки.»
48І от як філістимлянин рушив і, йдучи, насувавсь проти Давида, цей швидко вибіг із лав назустріч філістимлянинові,
49сягнув рукою до торби, взяв із неї камінь, метнув ним з пращі й поцілив у лоба філістимлянинові. Камінь застряг у нього в лобі, й він упав лицем об землю.
50Отак Давид подужав філістимлянина каменем і пращею, убив його на смерть: меча ж не було в руках Давида.
51Підбіг Давид і, ставши над філістимлянином, ухопив його меча, вийняв з піхви й завдав йому смерть, відтявши йому голову. Філістимляни ж, побачивши, що богатир їхній мертвий, метнулися втікати.
52І здвигнулися мужі Ізраїля та Юди й з боєвим криком гналися за філістимлянами аж до входу в Гат та до воріт Екрону. Філістимляни падали трупом по дорозі Шаараїм аж до Гату та до Екрону.
53Повернувшися з гарячої гонитви за філістимлянами, сини Ізраїля розграбували їхній табір.
54Давид же взяв голову філістимлянина й приніс її в Єрусалим, а його зброю склав у себе в шатрі.
55Побачивши Саул Давида, що виступав навпроти філістимлянина, спитав Авнера, начальника війська: «Чий син, Авнере, цей хлопчина?» Авнер відповів: «Так певно, як ти живеш, царю, не знаю.»
56І цар сказав: «Довідайсь, чий син оцей молодець.»
57Коли Давид повертався, вбивши філістимлянина, Авнер узяв його й привів до Саула, а він іще держав у руці голову філістимлянина.
58Саул спитав його: «Чий син ти, юначе?» Давид же: «Син слуги твого Єссея, вифлеємця.»

18. Побратимство між Давидом та Йонатаном 1-16; Давид стає зятем Саула 17-30

1Коли Давид закінчив розмову з Саулом, серце Йонатана прихилилось до Давидового серця, і Йонатан полюбив його, як свою душу.
2Саул узяв його того ж дня до себе й не дозволив йому вже повертатись до батька.
3Йонатан увійшов з Давидом у побратимство та полюбив його, як власну душу,
4і, знявши з себе верхню одежу, що її носив, дав її Давидові, до того ж і військовий свій одяг, ба й меча, лука та пояса свого.
5Коли б Давид не виступав і куди б не посилав його Саул, то скрізь добре впорувався, так, що Саул настановив його над своїм військовим людом. Увесь народ собі його вподобав, ба навіть і Саулові служаки.
6І от сталося, що вони йшли додому, коли Давид повертався, вбивши філістимлянина, вийшли жінки з усіх міст Ізраїля цареві Саулові назустріч, з радости ж: співали і танцювали під звуки бубнів та цимбалів.
7Жінки, танцюючи, повторювали приспів: «Саул побив тисячі, а Давид – десятки тисяч.»
8Саул дуже розсердивсь, і не сподобалось йому це слово. Він сказав: «Давидові дали десятки тисяч, а мені тисячі, йому бракує хіба царства!»
9І з того часу дивився Саул на Давида скоса.
10Другого дня найшов злий дух від Бога на Саула, й він був не при собі серед дому; Давид же грав на струнах, як і щодня, а в Саула був у руці спис.
11І метнув Саул списа, думаючи: «Приб’ю Давида до стіни!» Та Давид ухиливсь від нього два рази.
12І почав Саул боятися Давида, бо з ним був Господь, а від Саула відступив.
13Тоді Саул віддалив його від себе і зробив його тисяцьким: він завжди був на чолі свого загону
14До чого б Давид не брався, все йому щастило, й Господь був з ним.
15Саул же, бачивши, що йому щастить вельми, почав його боятись,
16а ввесь Ізраїль і Юда любили Давида, бо він і входив і виходив перед народом.
17Саул промовив до Давида: «Ось тобі, моя старша дочка Мерав: я дам її тобі за жінку, тільки мусиш мені бути добрим витязем і Господні війни вести.» Сам же Саул думав: «Нехай не моя рука буде на ньому, а радше хай буде на ньому рука філістимлян.»
18Давид відповів Саулові: «Хто я такий і який мій рід – родина мого батька – в Ізраїлі, щоб мені бути царським зятем?»
19Та як настав час видавати Мерав, дочку Саула, за Давида, ЇЇ віддано за жінку Адрієлові з Мехоли.
20Тим часом Міхаль, дочка Саула, полюбила Давида, й як про це сповіщено Саула, це йому було довподоби.
21Саул бо думав: «Віддам її за нього, й вона буде йому сильцем і рука філістимлян буде на ньому.» От і сказав Саул до Давида вдруге: «Сьогодні станеш моїм зятем.»
22Саул звелів своїм слугам: «Говоріть потайки з Давидом таким робом: Цар прихильний до тебе, й усі його слуги тебе люблять. Зробися, отже, царським зятем.»
23Слуги Саула передали ці слова Давидові на вухо, та Давид відповів: «Чи ж вам здається незначною річчю стати царським зятем? Та я ж чоловік убогий і невидатний!»
24І переказали слуги Саулові: ось так, мовляв, говорив Давид.
25Тоді Саул сказав: «Скажіть Давидові: Цар не бажає весільного гостинця, а тільки сто обрізних шкірок філістимлянських, щоб помститись над царськими ворогами.» Саул же продумував, як би його зробити так, щоб Давид потрапив у руки філістимлянам.
26Його слуги донесли ці слова Давидові, й йому вподобалася справа – стати царським зятем. Призначений час не минув іще,
27як Давид зібрався, двигнувся разом із своїми людьми, вбив двісті чоловік між філістимлянами й приніс двісті обрізних шкірок – повне число – цареві, щоб стати царським зятем. І Саул дав йому свою дочку Міхаль за жінку.
28Бачив Саул і зрозумів, що Господь був із Давидом і що ввесь Ізраїль його любить,
29і почав ще більше боятись Давида й став йому ворогом назавжди.
30Філістимлянські князі й далі виступали в похід, але щоразу, як вони виступали, Давидові щастило понад усіх слуг Саула, й ім’я його стало вельми славним.

19. Тимчасове примирення Саула з Давидом 1-8; Міхаль рятує Давида 9:17; Давид між пророками у Рамі 18-24

1Саул сказав Йонатанові, своєму синові, й усім своїм слугам, що треба Давида вбити. Йонатан же, син Саула, був дуже прихильний до Давида,
2і попередив його словами: «Саул, мій батько, наваживсь тебе вбити. Гляди ж, остерігайся завтра: сиди потай, заховайсь!
3Я ж вийду й стану коло батька в полі, де ти будеш, і розмовлятиму про тебе з батьком, і що побачу, про те сповіщу тебе.»
4Йонатан говорив Саулові, своєму батькові, добре про Давида, кажучи йому: «Нехай цар не грішить проти слуги свого Давида, бо він не провинився проте тебе, й те, що він зробив тобі, дуже корисне.
5Він виставляв своє життя на небезпеку, він убив філістимлянина, й Господь через нього дав усьому Ізраїлеві велику перемогу: ти сам те бачив і веселився. Навіщо ж гріх на себе брати, кров невинну проливати, вбиваючи Давида без причини?»
6Послухав Саул Йонатана й поклявся: «Так певно як Господь живе, він не помре!»
7Покликав тоді Йонатан Давида і, передавши йому всю оцю розмову, ввів Давида до Саула, й був він при ньому, як і перше.
8Як же війна розпочалася знову, двигнувся Давид у похід і воював з філістимлянами й учинив між ними велику різанину, так що вони втекли від нього.
9Та на Саула напав злий дух від Господа. Він сидів дома зо списом у руках, коли Давид грав на гуслах.
10Саул хотів прибити Давида списом до стіни, але він відскочив від Саула, спис устромився в стіну, а Давид утік і спасся.
11Тієї ж самої ночі Саул послав гінців у дім Давида, щоб стерегти його й уранці вбити. Та Міхаль, жінка Давида, його про те сповістила: коли ти, мовляв, не врятуєшся цієї ночі, завтра будеш убитий!
12і спустила Міхаль Давида через вікно. Отак він пішов геть, утік і врятувався.
13Міхаль же взяла домашнього божка і поклала його в ліжко, а в головах його поклала козячу шкуру й прикрила одежею ліжко.
14А як Саул прислав гінців узяти Давида, вона сказала: він, мовляв, хворий.
15І відіслав Саул гінців назад, щоб побачити Давида, й наказав їм: «Принесіть його до мене в ліжку! Я мушу його вбити!»
16Прийшли гінці – аж ось домашній божок у ліжку, а в головах у нього козяча шкура.
17І каже Саул до Міхалі: «Чого ти мене так ошукала й випустила ворога мого, щоб він утік?» Міхаль же відповіла Саулові: «То він сказав до мене: Пусти мене, а якщо ні, вб’ю тебе!»
18Отак Давид утік і, врятувавшись, прибув у Раму до Самуїла й розповів йому все, що Саул з ним зробив був. Потім пішли – сам він і Самуїл – та оселилися в Найоті.
19Як же Саулові переказали: «Давид у Найоті в Рамі»,
20послав Саул посланців, щоб узяти Давида, й як ці побачили громаду провіщаючих пророків разом із Самуїлом, який був на чолі в них, дух Божий зійшов на посланців Саула, і вони й собі заходилися пророкувати.
21Повідомлено про те Саула, й він послав других гінців, та й ці стали пророкувати. І як послав гінців утретє, то й ці теж почали віщувати.
22Тоді він сам пішов у Раму й, дійшовши до великої ритви, що в Сеху, спитав: «Де Самуїл і Давид?» Йому відповіли: «В Найоті, в Рамі.»
23І він пішов звідтіль у Найот у Рамі, й дух Божий спустився на нього, і він увесь час віщував, ідучи в дорозі, аж поки прийшов у Найот у Рамі.
24Він теж скинув із себе одежу й почав пророкувати перед Самуїлом, потім упав голий на землю і лежав увесь той день і ніч. Тому й пішла приповідка: «Хіба Саул також поміж пророками?»

20. Йонатан та Давид – вірні друзі

1Давид же втік із Найоту, що в Рамі, прийшов і сказав до Йонатана: «Що я вчинив? Яка моя вина? Який мій гріх перед твоїм батьком, Що він напосівся на моє життя?»
2Той йому відповів: «Ніколи того не буде! Ти не помреш! Мій батько не чинить нічого ні великого, ні малого, не виявивши попереду мені того. Чого мій батько мав би ховати те від мене? Ні, неможливо!»
3Давид відповів: «Твій батько добре знає, що я тобі милий, і він собі подумав: хай Йонатан про те не знає, щоб не журився. Тим часом так певно, як Господь живе і як ти живеш, між мною і між смертю лиш один крок.»
4Тоді Йонатан сказав Давидові: «Кажи, чого бажаєш, щоб я зробив для тебе.»
5І Давид сказав до Йонатана: «Дивись, узавтра новомісяць, і мені належиться сидіти з царем за столом; але ти відпусти мене, й я сховаюсь до вечора третього дня.
6Коли твій батько зауважить мою відсутність, ти скажеш: Давид випросив у мене, щоб піти йому швидко в своє місто Вифлеєм, бо там будуть приносити рокову жертву від усієї родини.
7Коли він скаже: Добре! – тоді слуга твій може бути певний. Коли ж він скипить гнівом, то знай, що він замислив якесь лихо.
8І тоді ти зроби милость слузі твоєму, ти ж бо ввійшов у Господню умову з твоїм слугою; а коли на мені є яка провина, то вбий ти мене! Чого бо то мене вести до батька твого?»
9Йонатан відрік: «Не бути цьому, щоб я, довідавшися, що замір мого батька вчинити тобі якесь лихо невідкличний, не сповістив тебе про те!»
10Давид спитав Йонатана: «Хто мене сповістить, коли твій батько відповість сердито?»
11Йонатан сказав до Давида: «Ходи лишень та вийдемо в поле.» І от коли вони обидва вийшли в поле,
12Йонатан і каже до Давида: «Свідком мені Господь, Бог Ізраїля: взавтра або позавтра о цій порі я вивідаю мого батька, і коли буде він прихильний до Давида, я пошлю до тебе й сповіщу тебе про те.
13Нехай Господь відплатить Йонатанові та ще й причинить, якщо я, (довідавшись), що мій батько схотів би навести на тебе – лихо, не сповіщу тебе і не відішлю тебе; ти підеш собі в мирі, й нехай Господь буде з тобою, як він був із моїм батьком.
14О коли б ти, якщо я буду жити, вчинив мені Господнє милосердя! А як умру,
15не віднімай твоєї милости від мого дому повіки. І коли Господь викорінить з лиця землі ворогів Давида геть до одного,
16нехай ім’я Йонатана не буде викорінене з дому Давида; нехай Господь не пощадить ворогів Давида!»
17І Йонатан заприсяг знову Давидові свою любов, любив бо його так, як свою душу.
18І сказав Йонатан до нього: «Узавтра новомісяць, і про тебе будуть питати, бо твоє місце буде порожне.
19Але позавтра про тебе ще більше будуть питати, тому підеш на місце, де ти був ховався в день тієї пригоди, й сидітимеш коло того горбочка.
20Я ж післязавтра пушу стріли, наче б стріляв у мету.
21І ось як я в той бік пошлю хлопця, кажучи: Йди, шукай стріли, і скажу хлопцеві: Ось стріла перед тобою, візьми її, – то ти приходь, бо все гаразд, нічого не коїться, так певно, як живе Господь.
22Коли ж я скажу юнакові: Он стріла далі за тобою, – тоді йди геть, бо Господь тебе відсилає.
23Що ж до розмови, що була між нами, то нехай Господь буде свідком між мною і тобою назавжди.»
24І сховавсь Давид у полі. Як же настав новомісяць, сів цар до столу їсти.
25Сидів цар на своїм звичайнім місці, при стіні, Йонатан проти нього, Авнер же сів побіч Саула, а Давидове місце було порожне.
26Саул того дня не сказав нічого, бо думав, це так сталося, бо він не чистий, не очистився.
27На другий день новомісяця місце Давидове знову зосталось порожнім, і Саул сказав до Йонатана, свого сина: «Чом син Єссея ні вчора, ні сьогодні не прийшов до обіду?»
28Йонатан відповів Саулові: «Давид випросився в мене піти у Вифлеєм.
29Відпусти мене, – він каже, – будь ласкав, бо в нас у місті родинна жертва, й брати мої мені веліли прибути. Коли, отже, твоя ласка, дозволь мені піти й відвідати моїх братів. Через це він не прийшов до царського столу.»
30Скипів Саул гнівом на Йонатана і сказав до нього: «Ти, сину ледащиці, гадаєш, що я не знаю, що ти здружився з сином Єссея на сором собі самому й на сором матері твоїй.
31Поки син Єссея житиме на землі, ні ти, ні твоє царство не встоїться. Оце ж пошли за ним, хай приведуть його до мене: він мусить умерти!»
32Йонатан відповів батькові своєму Саулові, кажучи до нього: «За що йому вмирати? Що він зробив?»
33Тут Саул розмахнувсь на нього списом щоб його влучити, й тоді Йонатан зрозумів, що його батько постановив Давида вбити.
34Устав Йонатан з-за столу в палкому гніві й того другого дня в новомісяці не їв нічого, бо вболівав за Давида тому, що його батько був його зневажив.
35Другого дня вранці Йонатан вийшов у поле, як був умовився з Давидом, а був при ньому молодий хлопець.
36І каже своєму хлопцеві: «Біжи-но, шукай стріли, що я буду пускати.» І побіг хлопець, а Йонатан випустив стрілу понад ним.
37Якже хлопець прибув до місця, де була стріла, що випустив Йонатан. Йонатан гукнув до хлопця, кажучи: «Чи не лежить стріла геть дальше за тобою?»
38Йонатан знову гукнув до хлопця: «Біжи хутенько, не спиняйся!» Хлопець Йонатана підняв стрілу й приніс її своєму панові.
39Хлопець же не знав нічого; лиш Йонатан з Давидом знали, про що йдеться.
40Йонатан передав зброю хлопцеві, що був при ньому, й звелів йому: «Йди, віднеси в місто.»
41І пішов хлопець, а Давид устав з місця, що біля горбочка, припав лицем до землі та й уклонився тричі. Потім поцілувалися обидва й плакали один над одним ревно.
42Тоді Йонатан сказав до Давида: «Йди в мирі! Що ж до того, що ми обидва заприсяглися в ім’я Господнє, то хай Господь буде між мною і тобою, і між моїм потомством і твоїм повсякчасно.»

21. Священні хліби й меч Голіята 1-10; Давид іде до царя Ахіша в Гаті 11-16

1Устав Давид і пішов, а Йонатан повернувся в місто.
2Давид прибув у Нов до священика Ахімелеха. Ахімелех вийшов, тремтівши, назустріч Давидові й спитав: «Як це, що ти один, що при тобі нема нікого?»
3Давид відповів священикові Ахімелехові: «Цар дав мені наказ, кажучи: Ніхто нехай не відає нічого про ту справу, що я з нею тебе посилаю й що тобі доручаю. А моїх людей я розставив на певнім місці.
4Отже, що маєш? Як маєш п’ять буханців хліба, дай мені їх, або щось інше, що тільки знайдеться.»
5Священик відрік Давидові: «Хліба звичайного нема в мене під рукою, є тільки хліб священний, – якщо тільки ці люди стрималися від жінки?»
6Давид відповів священикові, кажучи: «О, це напевно! Від жінок ми стримались, як завжди, коли я рушаю в похід; тіла мужів чисті. Хоч подорож ця й звичайна, та щодо тіла, то мужі сьогодні чисті.»
7І дав йому священик священного хліба, бо не було там іншого, крім хліба покладання, що його беруть з-перед лиця Господнього, щоб замінити свіжим хлібом у день, коли беруть той перший.
8Був же там саме того дня один зо слуг Саула, що був затримався перед обличчям Господнім, на ім’я Доег, едомій, старший над Сауловими пастухами.
9Давид спитав Ахімелеха: «А чи нема тут у тебе якого списа або меча під рукою, бо я не взяв із собою ані мого меча, ані зброї, такий був наказ царський спішний.»
10І відповів священик: Є лише меч Голіята, філістимлянина, що його ти вбив у долині Дуба. Он він загорнутий в одежу за ефодом. Коли хочеш його взяти, візьми, бо іншого тут немає.» Давид сказав: «Такого другого не знайти, дай мені його.»
11Устав Давид і того ж дня утік від Саула й прибув до Ахіша, царя Гату.
12Слуги Ахіша сказали до нього: «Чи ж оце не Давид, цар краю? Чи ж то не цьому приспівували в хороводах: Саул побив тисячі, а Давид – десятки тисяч!»
13Давид узяв ці слова собі до серця й злякався вельми Ахіша, царя Гату.
14І став удавати божевільного перед ними й видався біснуватим у їхніх руках, бився об двері й пускав на бороду з рота слину.
15Тоді Ахіш сказав своїм слугам: «Глядіть лишень сюди: та це ж людина божевільна! Чого було його вести до мене?
16Хіба мені бракує божевільних, що привели оцього, щоб біснувався передо мною? І то такого вводити в дім мій?»

22. Давид в Адуллам-печері та Моаві 1-5; Саул велить повбивати священиків у Нові 6-19; втеча Евіятара до Давида 20-23

1Давид пішов ізвідти й утік у Адуллам-печеру. Довідались про це його брати та уся його родина, й прийшли туди до нього.
2Усі, що були в злиднях, усі заборговані та всі незадоволені зібрались біля нього, й він став ватажком їх. Отак було з ним якихось чотириста чоловік.
3Звідти пішов Давид у Міцпу в Моаві й сказав моавському цареві: «Чи не можна б моєму батькові та моїй матері перебути в вас, покіль я взнаю, що Господь удіє зо мною?»
4І він лишив їх при моавському цареві, й вони жили при ньому ввесь час, покіль Давид сидів у тому сховку.
5Пророк же Гад сказав до Давида; «Не сиди в сховку, а збирайсь та йди в землю Юди.» І пішов Давид і прийшов у ліс Херет.
6Довідався Саул, що викрито Давида й людей, які були при ньому. Сидів же Саул у Гівеа під тамариском, що на висоті, зо списом у руці, й всі його слуги стояли біля нього.
7І каже Саул своїм слугам, які стояли біля нього: «Слухайте ж веніяминяни! Чи то ж син Єссея дасть теж усім вам поля і виноградники й настановить усіх вас тисяцькими й сотниками,
8що ви всі змовилися проти мене й ніхто мене не сповістив, як мій син вступив у побратимство з сином Єссея, що ніхто з вас не пожалував мене і не повідомив мене, що мій син підняв мого слугу на мене робити засідки, як воно виявилось оце нині?»
9Озвавсь тоді Доег, едомій, що був над слугами Саула, кажучи: «Я бачив, як син Єссея був прийшов у Нов до Ахімелеха, сина Ахітува,
10й той питав Господа для нього, дав йому харчів і навіть меч Голіята філістимлянина.»
11Цар повелів покликати священика Ахімелеха, сина Ахітува, і всю його родину – священиків у Нові, – і всі вони прибули до царя.
12І Саул мовив: «Слухай лишень, сину Ахітува!» І відповів той: «Я тут, мій пане.»
13І Саул спитав його: «Чого ви, ти та син Єссея, змовилися проти мене? Ти дав йому хліба, меч і питав Бога про нього, щоб він повстав та засідав на мене, як воно є оце нині.»
14Ахімелех відповів цареві, мовивши: «Хто ж між усіма слугами твоїми, як Давид: вірний, зять царський, начальник твоєї сторожі і поважаний у твоїм домі?
15Хіба я нині вперше питав про нього Бога? Як же б то так? Нехай цар не обвинувачує ні вчому свого слугу й усю його родину, бо твій слуга не відає в усій цій справі нічого.»
16Та цар сказав: «Мусиш, Ахімелеху, вмерти, сам ти і ввесь дім твого батька.»
17Цар повелів гінцям, що стояли біля нього: «Поверніться й повбивайте священиків Господніх, бо й їхня рука з Давидом: вони знали, що він утік, але мене не сповістили.» Слуги ж царські не посміли підняти руки на священиків Господніх, щоб їх убити.
18Тоді цар повелів Доегові: «Повернись ти й повбивай священиків.» І повернувсь Доег, едомій, і сам став їх вибивати й убив того дня вісімдесят п’ять чоловік, що носили льняний ефод.
19Та й Нов, священиче місто, вигубив мечем, і чоловіків і жінок, дітей і немовлят, волів, ослів, овець.
20Спасся лише один син Ахімелеха, сина Ахітува, на ім’я Евіятар, що втік до Давида,
21і сповістив Евіятар Давида, що Саул вибив священиків Господніх.
22Давид сказав до Евіятара: «Я знав це ще тоді, коли Доег, едомій, був там, що він напевне донесе це Саулові. Я винуватий за всі душі дому батька твого.
23Будь при мені, не бійся: хто чигатиме на твою душу, той чигатиме на мою душу. Ти будеш під моєю охороною.»

23. Давид у Кеїлі 1-13; Давид у Хореші 14-15; його відвідує Йонатан 16-28

1Давида сповістили, що філістимляни облягли Кеїлу й токи грабують.
2І спитав Давид Господа: «Чи мені йти й бити отих філістимлян?» Господь відповів Давидові: «Іди та побий філістимлян і визволи Кеїлу.»
3Однак люди Давидові йому сказали: «Ось ми вже тут, в Юдеї, тремтимо зо страху, а що ж то буде, коли підемо на Кеїлу, на військо філістимлян?»
4Давид спитав Господа вдруге, й Господь йому відповів: «Виряджайся йти в Кеїлу: я видам філістимлян тобі в руки.»
5І пішов Давид із своїми людьми в Кеїлу, вдарив на філістимлян, зайняв їх скотину, і завдавши їм тяжкої поразки, визволив мешканців Кеїли.
6Коли ж Евіятар, син Ахімелеха, втік був до Давида в Кеїлу, – ефод був при ньому.
7Як донесли Саулові, що Давид увійшов У Кеїлу, він мовив: «Бог видав його мені в руки, бо він замкнув себе самого, ввійшовши в місто з ворітьми й засувами.»
8І скликав Саул увесь народ до зброї, щоб двигнутися під Кеїлу та й облягти Давида з його людьми.
9Довідавшись, що Саул кує на нього лихо, Давид сказав до священика Евіятара: «Принеси сюди ефод!»
10Далі Давид сазав: «Господи, Боже Ізраїля! Слуга твій справді довідавсь, що Саул заповзявся двигнутися проти Кеїли, щоб через мене зруйнувати місто.
11Чи городяни Кеїли видадуть мене йому в руки? Чи прийде Саул, як прочув слуга твій? Господи, Боже Ізраїля, сповісти, благаю, про це слугу твого!» І Господь відповів: «Прийде!»
12Давид спитав: «Чи видадуть городяни Кеїли мене й моїх людей Саулові в руки?» Господь відповів: «Видадуть!»
13Тоді Давид зо своїми людьми – якихось шістсот чоловік – зібрався, і вони покинули Кеїлу й тулились, де попало. Якже Саулові донесли, що Давид утік із Кеїли, він покинув похід.
14Давид перебував у пустині у сховищах; він перебував у горах у пустині Зіф, а Саул шукав його без перестанку, та Бог його не видав йому в руки.
15Давид, однак, боявся, бо Саул вийшов у похід чигати на його життя. Був же тоді Давид у пустині Зіф, в Хореші.
16Йонатан, син Саула, вибравсь і прийшов до Давида в Хореші і підкріпив його силу в Бозі.
17Він сказав до нього: «Не бійся, рука Саула, мого батька, тебе не досягне. Ти будеш царем над Ізраїлем, а я буду другим по тобі. І Саул, мій батько, теж знає це.»
18І вони обидва склали умову перед Господом. Давид зостався в Хореші, а Йонатан пішов додому.
19Прийшли зіфії до Саула в Гівеа та й кажуть: «Чи ж Давид не ховається в нас по проваллях у Хореші, на Хахіла-горбі, що на південь від степу?
20Оце ж, коли хочеш прийти, царю, приходь, а це вже наше діло буде видати його цареві.»
21Саул відповів: «Нехай Господь благословить вас за це, що ви пожалували мене.
22Ідіть же та ще розвідайтеся, розізнайте й розгляньте те місце, де його нога часто ступає й хто його там бачив, бо мені кажуть, що він дуже хитрий.
23Розгляньте та розвідайтеся добре про всі таємні закутки, де він ховається, і коли будете певні, повернетесь до мене. Тоді я піду з вами, і як він у цій землі, я шукатиму його по всіх тисячах Юди.»
24І вибрались вони й пішли в Зіф перед Саулом. Давид же зо своїми людьми був тоді в Маон-пустині, в степу, на південь від пустині.
25Якже Саул із своїми людьми пішов його шукати, Давида про це сповістили, і він спустивсь до скелі, що в Маон-пустині. Саул довідався про це й погнався за Давидом у Маон-пустиню.
26Саул із своїми людьми йшов по цім боці гори, а Давид із своїми людьми по тім боці гори. І от коли Давид у скрутному становищі старався вивинутись від Саула, Саул же зо своїми силкувався обійти Давида й його людей, щоб їх захопити,
27прибув посланець до Саула з вістю: «Приходь чимскоріше, бо філістимляни напали на землю!»
28І перестав Саул гонитись за Давидом і двигнувся проти філістимлян. Тому й названо це місце – Скеля Розділення.

24. Великодушність Давида

1Вийшов Давид звідти й перебував у неприступних місцях Ен-Геді.
2Як же Саул повернувся з гонитви за філістимлянами, йому донесли: он Давид у пустині Ен-Геді.
3Взяв тоді Саул три тисячі чоловік, вибраних з усього Ізраїля, й пустивсь шукати Давида та його людей на Скелях Диких Кіз.
4Прийшов він до кошар, що були при дорозі; а була там печера, й Саул увійшов до неї покрити собі ноги, тим часом як Давид із своїми людьми сиділи в глибині печери.
5Кажуть люди Давидові до нього: «Оце той день, що про нього казав тобі Господь: Ось я даю твого ворога тобі в руки: роби з ним, що тобі довподоби.» Устав Давид і крадькома відтяв кусень поли верхньої одежі в Саула.
6Та потім заворушилось у Давида сумління, що він відтяв кусень поли одежі в Саула,
7і він сказав своїм людям: «Нехай Господь мене боронить, щоб я чинив так з моїм паном, з Господнім помазаником, щоб накладав на нього руку: та ж він помазаник Господній!»
8І перемовив Давид своїх людей тими словами й не дозволив їм накинутися на Саула. І встав Саул і пішов далі дорогою своєю.
9Потім встав і Давид, вийшов з печери та й закричав услід Саулові: «Пане мій, царю!» Коли ж озирнувся Саул позад, Давид припав лицем до землі й вклонився.
10І каже Давид до Саула: «Чому ти слухаєш людського наговору, мовляв, Давид хоче тобі лиха?
11Дивися, ось сьогодні ти бачив власними очима, як Господь тебе видав у мої руки в печері, а мені радили тебе вбити, та я ощадив тебе й сказав собі: Не зніму руки на мого пана, бо він помазаник Господній.
12Отче мій! Глянь, подивися: ось у мене в руці кусень поли твоєї верхньої одежі. І коли я міг відтяти кусень поли твоєї верхньої одежі й не вбив тебе, то затям добре, що я не мислю тобі зла, ані зради, й що я нічим не провинився супроти тебе, а ти так і чигаєш, щоб погубити мою душу.
13Нехай Господь розсудить між мною і тобою! Нехай Господь за мене помститься на тобі, але моя рука не здійметься на тебе!
14Як старовинна приповідка каже: Від злих виходить злодіяння, але моя рука не здійметься на тебе!
15Проти кого вийшов ізраїльський цар? Кого переслідуєш? Здохлу собаку, одну блоху?
16Нехай Господь буде суддею, нехай розсудить між мною та тобою, нехай розгляне й оборонить мою справу й визволить мене з руки твоєї.»
17Якже Давид скінчив ці слова до Саула, цей промовив: «Чи не твій це голос, сину мій, Давиде?» Та й заплакав Саул уголос.
18І каже до Давида: «Ти справедливіший від мене, бо ти чинив мені добро, я ж відплатив тобі лихом.
19Ти виявив сьогодні незвичайну доброзичливість у тому, що був учинив для мене, бо хоч Господь видав мене був у твої руки, ти мене не вбив.
20Чи чувано, щоб хтось, зустрівши свого ворога, пустив його спокійно дорогою своєю? Нехай Господь тобі відплатить те добро, що ти зробив мені сьогодні.
21Я оце знаю певно, що ти таки будеш царем і що царська влада над Ізраїлем у твоїй руці укріпиться.
22Заприсягни ж мені Господом, що ти не вигубиш мого потомства після мене і не згладиш мого ймення з дому мого батька.»
23Давид поклявсь Саулові в тому. Тоді Саул пішов додому, а Давид зо своїми людьми знову зійшов на неприступне місце.

25. Смерть Самуїла 1; скупий Навал 2-13; розумна Авігайла 14-42; жінки Давида 43-44

1Тим часом Самуїл помер, і всі ізраїльтяни зібрались і оплакували його й поховали його в його домі в Рамі. А Давид зібрався та й пішов у Паран-пустиню.
2Був же в Маоні чоловік, а майно його було в Кармелі. Чоловік той був вельми багатий: мав три тисячі овець і тисячу кіз, і саме тоді він клопотався стриженням овець у Кармелі.
3На ім’я ж був той чоловік Навал, а ймення його жінки – Авігайла. Була ж це жінка з добрим розумом і з виду гарна, а чоловік був шорсткий і злющий. Він був калевій.
4Почувши Давид у пустині, що Навал стриже вівці,
5послав десяток молодців і сказав їм: «Ідіть у Кармель, удайтесь до Навала, поздоровіть його від мене,
6і промовте так до мого брата: Мир тобі, твоєму домові й усьому твоєму.
7Почув я, що стрижуть овець у тебе. Вівчарі твої були з нами, і ми їх не чіпали й нічого в них не пропало за ввесь той час, коли вони були в Кармелі.
8Спитай твоїх слуг і вони тобі скажуть. Нехай же оці молодці знайдуть ласку в очах твоїх, бо ми прийшли в день святковий: дай, прошу, твоїм слугам і твоєму синові Давидові, що маєш під рукою.»
9Прибули Давидові молодці, сказали Навалові всі ті слова іменем Давида та й чекали.
10Навал же відповів слугам Давида, кажучи: «Хто такий Давид? Хто такий син Єссея? Є їх чимало тепер тих рабів, що втікають від своїх панів!
11Візьму я мій хліб, моє вино та моє м’ясо, що я зготував для моїх стрижіїв, та й дам людям, про яких не знаю, звідкіля вони взялися?»
12І повернулись Давидові молодці назад своєю дорогою, й, повернувшись додому, переказали йому ті слова.
13Тоді Давид сказав своїм людям: «Підпережіть кожен свого меча!» І підперезали кожен свого меча. Давид теж підперезав свого меча, й виступило близько чотириста чоловік за Давидом, двісті ж зосталось при обозі.
14Тим часом один із слуг передав Авігайлі, жінці Навала: «Давид, прислав був посланців із пустині привітати нашого пана, та цей накинувся на них.
15Люди ж ті були вельми до нас добрі: вони нас не чіпали і в нас нічого не поділося за ввесь час, як ми перебували з ними, коли ми були в полі.
16Вони були охороною нашою і вдень, і вночі, ввесь час, коли ми були з ними й пасли вівці.
17Подумай, отже, і розваж, що маєш чинити, бо над нашим паном і його домом нависла біда, а він такий негідник, що з ним шкода й говорити.»
18Взяла Авігайла хутенько двісті хлібів, два бурдюки вина, п’ять зготованих овець, п’ять мірок праженого зерна, сто китиць родзинків і двісті фігових пирогів, наклала на ослів,
19та й звеліла своїм слугам: «Ідіть поперед мене, а я піду за вами.» Чоловікові ж своєму Навалові нічого не сказала.
20І от коли вона за виступом гори спускалась на ослі додолу, назустріч їй Давид і його люди сходили донизу, так що вона зіткнулась із ними.
21Давид же міркував: «Шкода було мені стерегти все майно в пустині отого чоловіка, так що нічого з усього того, що йому належить, не пропало! Він віддячує мені злом за добро!
22Нехай же Бог так і так зробить ворогам Давида та ще й придасть, коли я з усіх тих, що йому належать, до ранку, бодай одного мужа залишу.»
23Як тільки Авігайла побачила Давида, зіскочила з осла притьмом і, впавши обличчям униз перед Давидом, уклонилась йому до землі.
24Потім упала йому в ноги і сказала: «На мені вина, мій пане! Дозволь твоїй слугині озватися перед тобою і вислухай слова твоєї слугині.
25Нехай мій пан не зважає на того непотреба, на Навала, бо яке його ім’я, такий і він: Дурний він зветься і дурнота при ньому. А я, твоя слугиня, не бачила тих молодців, що ти, мій пане, прислав був.
26Хай же, мій пане, – так певно, як живе Господь, так певно, як живеш ти, – Господь, що стримав тебе й не дав дійти до крови й чинити власною рукою пімсту, – хай же твої вороги стануть, як Навал, і ті, що задумують чинити зло моєму панові!
27А цей гостинець, що принесла твоя слугиня моєму панові, хай буде твоїм молодцям, що йдуть слідом за моїм паном.
28Прости, будь ласкав, вину твоїй слугині, бо Господь напевно спорудить моєму панові дім довготривалий, бо мій пан веде війни Господні, й несправедливости не знайти в тобі за ввесь час життя твого.
29Коли ж би хтось піднявсь тебе гонити чи то чигати на твоє життя, то нехай життя мого пана буде вв’язане в вузол живих у Господа, Бога твого, життя ж твоїх ворогів – нехай їх пращею геть кине.
30І коли Господь учинить моєму панові все те добро, про яке був говорив щодо тебе, й поставить тебе князем над Ізраїлем,
31то хай не буде моєму панові приводом до смутку й гризоти серця, що мій пан пролив кров безвинну й вчинив собі суд власною рукою. Коли ж Господь ущасливить мого пана, то ти згадай про твою слугиню.»
32Давид відповів Авігайлі: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що послав тебе сьогодні мені назустріч;
33благословен і розум твій, і ти благословенна, що стримала мене сьогодні, щоб я не дійшов до крови й не зробив собі суду власною рукою.
34Бо – так певно, як живе Господь, Бог Ізраїля, що стримав мене сьогодні заподіяти тобі зло! – коли б ти була не поспішилась вийти мені назустріч, так у Навала, до світанку, не зосталось би ні одного мужа.»
35Давид прийняв з її рук, що вона йому принесла, й сказав їй: «Іди собі в мирі до свого дому. Бач, я вислухав тебе і був привітний до тебе.»
36Повернулась Авігайла до Навала, – аж ось у нього в домі такий бенкет, як у царя, і серце в Навала розвеселилось; але що він був тяжко п’яний, вона йому нічогісінько не оповіла, поки не настав ранок.
37Уранці ж, як проминуло сп’яніння від вина в Навала, жінка його оповіла йому, що сталось, і серце його завмерло в ньому, і він став немов камінь.
38А через яких-небудь десять день Господь ударив Навала, й він умер.
39Довідавшися, що Навал умер, Давид сказав: «Благословен Господь, що постояв за мене, помстивши мою наругу, яку завдав мені Навал, і стримав свого слугу від злочину. Господь повернув злобу Навала на його ж голову.» Потім Давид послав сказати Авігайлі, що хоче взяти її собі за жінку.
40От і прийшли слуги Давида до Авігайли в Кармель і сказали їй: «Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе собі за жінку.»
41Встала вона, припала лицем до землі й сказала: «Ось твоя слугиня рабинею обмиватиме ноги слугам мого пана.»
42Потім притьмом підвелася й, сівши на осла, разом із п’ятьма своїми дівчатами, що її супроводжували, пішла за Давидовими посланцями й стала йому за жінку.
43І Ахіноам узяв Давид із Єзреела, й вони обидві були його жінками.
44Тоді Саул віддав дочку свою Міхаль, жінку Давида, Палті, синові Лаїша, з Галліму.

26. Давид знову пощадив життя Саулові

1Прийшли зіфії з Гівеа до Саула та й кажуть: «Чи ж Давид не ховається на Хахіла-горбі, на краю пустині?»
2Зібрався Саул і з трьома тисячами чоловік, найдобірнішими з Ізраїля, пішов у Зіф-пустиню шукати там Давида.
3Саул отаборився на Хахіла-горбі, що на краю пустині, при дорозі, а Давид сидів у пустині. Побачивши ж, що Саул прийшов за ним у пустиню,
4вислав Давид вивідачів і довідався, що Саул справді прибув.
5Устав тоді він і прийшов на місце, де Саул отаборився. Бачив Давид те місце, де спав Саул і Авнер, син Нера, начальник його війська: Саул спав серед табору, а люди порозлягались круг нього.
6Давид звернувсь до Ахімелеха, хеттита, та до Авішая, сина Церуї, брата Йоава, кажучи: «Хто піде зо мною до Саула в табір?» І каже Авішай: «Я піду з тобою!»
7Прийшли Давид і Авішай І уночі до війська; Саул же лежав посеред табору в сні, а спис його стремить у землі в головах у нього. Авнер же й люди лежать навколо нього.
8Тоді Авішай і каже до Давида: «Сьогодні Господь видав твого ворога тобі в руки. Тому дозволь, я пристромлю його за одним ударом до землі його ж власним списом! Не треба буде вдаряти вдруге!»
9Давид же відповів Авішаєві: «Не вбивай його! Хто бо коли наклав руку на Господнього помазаника і зоставсь безвинним?»
10Далі Давид сказав: «Так певно, як живе Господь: хай Господь сам його поб’є: або на нього його час настане й він умре, або двигнеться в похід і поляже;
11мене ж нехай Господь боронить, щоб я наклав руку на помазаника Господнього. Ти ж візьми списа, що в головах у нього, і кінву з водою, та й ходімо.»
12І Давид узяв списа й кінву з водою, що були в головах у Саула, та й пішли собі, й ніхто не бачив, ніхто не знав, і ніхто не прокинувсь; усі спали, бо всіх пойняв глибокий сон від Господа.
13Тоді Давид перейшов на другий бік, став на верху гори здалека, так що між ними був великий простір,
14і кликнув Давид до людей та до Авнера, сина Нера: «Не відкликнешся, Авнере?» Авнер же відповів, кажучи: «Хто ти такий, що мене кличеш?»
15Давид так до Авнера: «Чи ти ж не муж? Хто тобі рівний в Ізраїлі? Чому ж ти не стеріг твого пана – царя? Он хтось із людей пробрався, щоб убити царя, твого пана.
16Недобра то річ, що ти вдіяв! Так певно, як живе Господь! Ви заслужили смерть, що ви не стерегли вашого пана, Господнього помазаника. Глянь лишень, де царський спис і кінва з водою, що були в головах у нього!»
17Впізнав Саул голос Давида й каже: «Чи не твій це голос, сину мій, Давиде?» «Так! – каже Давид, – це мій голос, мій пане, царю.»
18Та й каже далі: «Чого мій пан переслідує свого слугу? Що я вчинив? Чим я провинився?
19Нехай же мій пан цар вислухає тепер слова свого слуги: якщо Господь настроїв тебе проти мене, хай буде йому приємна пахуча офіра; а коли люди, то нехай вони будуть прокляті перед лицем Господнім, бо вони вигнали мене сьогодні, щоб я не мав части в спадкоємстві Господнім, кажучи: Йди, служи чужим богам!
20Нехай же моя кров не проллється на землю далеко від лиця Господнього! Оце бо цар Ізраїля вийшов чигати на мою душу, як уганяють за куріпкою по горах.»
21Саул сказав: «Згрішив я! Вернись назад, мій сину, Давиде, зла тобі більш не заподію, тому що душа моя була тобі такою дорогою нині. Я вчинив по-дурному і тяжко провинився!»
22А Давид відповів: «Ось тут царський спис: нехай хтось із молодців прийде сюди й візьме.
23Господь заплатить кожному по його справедливості й його вірності: сьогодні Господь видав був тебе в мої руки, та я не хотів накласти руки на помазаника Господнього.
24Як дорога була мені твоя душа сьогодні, так нехай моя душа буде дорога Господеві, й нехай він визволить мене від усякої напасти.»
25І сказав Саул до Давида: «Благословенний ти, сину мій, Давиде! Ти й діло зробиш і певно зможеш доконати.» І пішов Давид своєю дорогою, а Саул повернувсь додому.

27. Давид у філістимлян у Гаті

1Давид сказав сам до себе: «Одного дня таки впаду в руки Саула. І ніщо кращого не зостається мені, як тільки втекти в Філістимлянську землю. Тоді Саул покине мене шукати далі по всій Ізраїльській країні, й я врятуюсь від його руки.»
2Зібравсь Давид і перейшов – він і шістсот чоловік, що були з ним – до Ахіша, сина Моаха, царя Гату.
3І пробував Давид із своїми людьми в Гаті в Ахіша – кожний зо своєю родиною: Давид з обома своїми жінками, Ахіноамою з Єзреела і Авігайлою, вдовою по Навалі, з Кармелю.
4Коли ж Саула повідомили, що Давид утік у Гат, він перестав розшукувати його далі.
5Давид сказав до Ахіша: «Коли я знайшов ласку в тебе, хай, прошу, мені дадуть місце в якомусь із містечок краю, де б я міг пробувати. Чого б слуга твій мав сидіти в царськім місті коло тебе?»
6І дав йому Ахіш того ж самого дня Ціклаг. Тому Ціклаг зостався по цей день при царях Юди.
7Час побуту Давида в Філістимлянськім краю був рік і. чотири місяці.
8Давид виходив зо своїми людьми і нападав на гешуріїв, гірзіїв і амалекитян: вони бо жили в тій землі, що йде від Теламу аж до самого Шуру і аж до Єгипетського краю.
9Давид громив край той, не зоставляв живих ні чоловіка, ні жінки, брав лише овець, скот, ослів, верблюдів та одежу й повертався і приходив до Ахіша.
10І коли Ахіш питав його: «На кого ви сьогодні нападали?» – Давид казав: «На Негев Юдейський», або «На Негев Єрахмаельський» або «На Негев Кенійський.»
11Ні чоловіка, ані жінки не лишав Давид живими і не приводив їх у Гат, бо думав собі: щоб вони, бува, казав він, не свідчили проти нас: он як, мовляв, чинив Давид! Так він чинив увесь час, як пробував у країні філістимлян.
12І довіряв Ахіш Давидові, кажучи: «Він зробився зовсім ненависним своєму народові Ізраїля, й тому буде моїм рабом довіку.»

28. Чарівниця в Ен-Дорі

1Того часу зібрали філістимляни свої загони, щоб іти на війну проти Ізраїля, і Ахіш сказав до Давида: «Мусиш знати, що ти з твої – ми людьми вирушиш зо мною в похід.»
2Давид відповів Ахішеві: «Тепер побачиш, що спроможеться довести твій раб.» І каже Ахіш до Давида: «Отак я тебе зроблю назавжди охоронником моєї особи.»
3Самуїл умер, і ввесь Ізраїль за ним плакав, і поховали його в Рамі, його місті. Саул повиганяв був із краю чарівників і віщунів.
4Зібрались філістимляни й прийшли та отаборились у Шунемі. Саул теж зібрав усього Ізраїля, й отаборилися вони в Гільбоа.
5Та як побачив Саул філістимлянський табір, злякався, й серце в нього затремтіло.
6Питав Саул у Господа, але Господь не відповів йому нічого, ні через сон, ні через Урім, ні через пророків.
7Тоді Саул звелів своїм слугам: «Знайдіть мені жінку-чарівницю. Піду до неї та спитаю.» Його слуги йому відповіли: «Є така жінка-чарівниця в Ен-Дорі.»
8Скинув Саул свою одежу, надяг на себе другу й пішов з двома супровідниками. І коли вони вночі прийшли до жінки, він сказав: «Поворожи мені, будь ласка, привидом і виклич мені того, кого я назву тобі.»
9Жінка ж йому відповіла: «Ти знаєш, що зробив Саул, як викорінив із землі чарівників і віщунів. Навіщо ж ставиш сіть на мою душу, щоб мене вбити?»
10І поклявсь їй Саул Господом: «Як живе Господь, не буде на тобі провини в цій справі.»
11Спитала тоді жінка: «Кого маю вивести тобі?» Він відповів: «Виведи мені Самуїла.»
12Як же побачила жінка Самуїла, скрикнула на ввесь голос і сказала до Саула: «Чого ти мене обманув? Ти ж Саул!»
13Цар відповів їй: «Не бійся! Що бачиш?» Жінка сказала до Саула: «Бачу я, щось божеське виходить із землі.»
14Спитав її: «Який він з виду?» Та відповіла: «Виходить старий чоловік, загорнутий у довгу одежу.» І зрозумів Саул, що то був Самуїл, припав обличчям до землі й поклонився.
15І Самуїл промовив до Саула: «Чого мене тривожиш? Навіщо викликав мене?» Саул відповів: «Дуже мені скрутно: філістимляни воюють на мене, а Бог відступився від мене й не відповідає мені більше ні через пророків, ні в снах; от я й викликав тебе, щоб ти мене навчив, що мені чинити.»
16Самуїл сказав: «Чого ж мене питаєш, якщо Господь відступив від тебе й став проти тебе?
17Господь вчинив тобі те, що об’явив був через мене: він забере в тебе з руки царство й віддасть ближньому твоєму – Давидові.
18Що ти не слухав Господнього голосу й не здійснив його палкого гніву на Амалека, то, власне, Господь сьогодні так учинив з тобою.
19Господь видасть також Ізраїля з тобою в руки філістимлянам. Узавтра ти й твої синя будете зо мною, та й ізраїльський табір видасть Господь у руки філістимлянам.»
20І приголомшений Саул на ввесь зріст упав на землю, бо так сильно був злякався слів Самуїла, а до того ж у ньому не було вже й сили, бо він не їв нічого ввесь день і всю ніч.
21Приступила ж жінка до Саула і, бачивши, як він перелякався, каже до нього: «Дивись, послухала тебе твоя слугиня, не побоялася за своє життя й зважила на слова твої, що їх ти сказав мені.
22Тож послухай і ти, прошу, голосу раби твоєї: дам тобі шматок хліба; покріпись, щоб мати силу піти в дорогу.»
23Та він затявсь і мовив: «Не їстиму нічого.» І заходились умовляти його слуги, а й жінка, і він їх послухав: устав Із землі й сів на ліжку.
24А було в жінки годоване телятко вдома; от і зарізала вона його притьмом, узяла муки, замісила, спекла коржів без закваски
25й подала Саулові та його слугам, і вони, попоївши, встали й ще тієї ж ночі пустились у дорогу.

29. Недовір’я філістимлян до Давида

1Зібрали філістимляни всі свої війська коло Афеку, тим часом як Ізраїль отаборивсь коло джерела в Єзреелі.
2Філістимлянські князі проходили сотнями й тисячами, а Давид із своїми людьми виступав наостанку з Ахішем.
3Питають князі філістимлянські: «Що це за євреї?» Ахіш відповів князям філістимлянським: «Та ж це Давид, слуга Саула, царя Ізраїля! Він оце вже років зо два зо мною, й з того дня, як він прийшов ще й досі я не знайшов нічого в ньому.»
4Та філістимлянські князі обурилися на нього й сказали йому: «Відішли назад цього чоловіка! Нехай повертається на місце, що ти йому призначив на осідок, і не йде з нами на війну, щоб під час битви не обернувся проти нас. Чим би йому примиритись із своїм паном, як не головами цих людей?
5Хіба це не той Давид, якому приспівувано в хороводах: Саул побив тисячі, а Давид – десятки тисяч?»
6Покликав Ахіш Давида й каже до нього: «Як живе Господь, ти чесний, і милі моїм очам у таборі всі твої виходи й входи, бо я не знайшов нічого злого в тобі з того часу, як ти прийшов до мене, та й понині, однак князям ти не довподоби.
7Тож повернися й іди собі в мирі, щоб не зробити нічого зневажливого в очах філістимлянських князів.»
8А Давид сказав до Ахіша: «Що ж таке вчинив я і що ти знайшов у слузі твоєму з того часу, як я ввійшов на службу до тебе, й по цей день, щоб мені не йти на війну проти ворогів мого пана царя?»
9Ахіш відповів Давидові, кажучи: «Признаю, що ти мені любий як посланець Божий, однак князі філістимлянські вимагають: нехай, мовляв, не йде на війну з нами!
10Встань, отже, раннім ранком зо слугами пана твого, що прийшли з тобою, й ідіть собі на місце, що я вам призначив. І не допускай лихої думки до серця свого, бо ти чесний передо мною. Вставайте взавтра вранці, щоб вам, скоро світ, пуститися в дорогу.»
11Встав Давид та його люди рано-вранці, щоб світанком пуститися в дорогу й повернутися у землю Філістимлянську, а філістимляни пішли в Єзреел.

30. Похід Давида на амалекитян 1-20; розподіл здобичі 21-31

1Як же прийшов Давид зі своїми людьми третього дня у Ціклаг, напали були амалекитяни на Негев і на Ціклаг: вони сплюндрували Ціклаг і спалили його вогнем;
2зайняли в полон жінок і все, що було в ньому, мале й велике; але нікого не вбили, а погнали геть та пішли своєю дорогою далі.
3Як же прийшов Давид зо своїми людьми в місто, воно було спалене; а їхніх жінок, синів і дочок забрано в полон.
4Тоді Давид із людьми, що були з ним, заплакали вголос; і плакали, аж поки в них не стало сили плакати вже більше.
5Обох жінок Давидових зайняли в полон: Ахіноаму з Єзреела й Авігайлу, вдову по Навалі з Кармелю.
6Давид потрапив у велику скруту, бо люди говорили, щоб його каменувати, тому що в усіх було на душі гірко – кожному за своїх синів і дочок. Однак, Давид кріпився духом у Господі, своїм Бозі.
7Давид сказав до священика Евіятара, сина Ахімелеха: «Принеси мені ефод.» І приніс Евіятар Давидові ефод.
8І Давид спитав Господа: «Чи наздоганяти мені цю орду? Чи я її дожену?» І сказано йому: «Наздоганяй, ти доженеш їх певно та визволиш (бранців).»
9І двигнувся Давид, він і шістсот чоловік, що були при ньому, прибули до Бесор-потоку; а ті, що відстали позаду, залишились.
10Давид із чотирма сотнями гнав далі, а решта двісті зупинилась, бо були так потомлені, що не могли перейти Бесор-потоку.
11Знайшли вони в полі якогось єгиптянина та й привели до Давида. Дали йому з’їсти хліба й води напитись.
12Дали йому також шматок збитих сухих смокв і двоє грон родзинок. Те все з’їв він і очуняв, бо був не їв і не пив нічого три дні й три ночі.
13Тоді Давид його спитав: «Чий ти? Звідки ти?» Той відповів: «Я єгипетський хлопець, раб одного амалекитянина. Пан мій мене покинув, бо три дні тому я був занедужав.
14Ми були напали на Негев Керетійський, на той, що належав Юді, та на Негев Калевський, і Ціклаг були підпалили.»
15Давид його спитав: «Чи проведеш мене до тієї орди?» Той відповів: «Поклянись мені Богом, що не вб’єш мене й не видаси моєму панові, то я проведу тебе до тієї орди.»
16Повів він його туди, а вони розкинулись по всій країні, – їдять, п’ють і танцюють, святкуючи із-за великої здобичі, що були забрали з Філістимлянської землі й землі Юди.
17Громив їх Давид від світанку аж до вечора, винищуючи так, що ніхто з них не врятувався, крім чотирьохсот молодих чоловіків, які скочили на верблюдів та повтікали.
18І визволив Давид усе, що амалекитяни були забрали, й обох своїх жінок теж визволив.
19Нічого в них не пропало, ні з малого, ні з великого, ні з синів, ні з дочок, ні зо здобичі, та ніщо з того, що ті були забрали, – все Давид повернув назад.
20і забрали всіх овець і худобу та гнали їх перед Давидом, вигукуючи: «Це Давидова здобич!»
21Тоді Давид повернувсь до тих двох сотень чоловік, що були надто стомлені й не могли йти за Давидом і що він лишив їх був при Бесор-потоці. Вони вийшли назустріч Давидові й людям, що були при ньому, й, приступивши до Давида та людей, поздоровили їх.
22Та всякі злостивці й негідники між людьми, що ходили з Давидом, заговорили так: «Тому, що вони не ходили з нами, не дамо їм нічого зо здобичі, яку ми відібрали, крім Їхніх жінок та їхніх дітей: нехай собі їх візьмуть та йдуть.»
23Але Давид мовив: «Не чиніте так після того, що Господь дав нам: нас оборонив, а орду, що була вийшла проти нас, він видав нам у руки.
24Та й хто вас слухатиме в цій справі? Бо яка частина тих, що ходили в битву, така частина й тих, що сиділи при обозі! Всім приділять по-рівному.»
25Так було воно з того дня надалі. Він це зробив законом та звичаєм в Ізраїлі по цей день.
26Повернувшися в Ціклаг, Давид послав частину здобичі старшим юдейським, своїм приятелям, зо словами: «Ось вам гостинець зо здобичі від ворогів Господніх.»
27І послав тим, що в Бетулі, в Рамоті-Негеві, в Яттірі,
28тим, що в Ароері, в Сіфмоті, в Ештемоа,
29тим, що в Кармелі, по містах єрахмаельських, по містах кеніїв,
30тим, що в Хормі, в Бор-Ашані, в Атаху,
31тим, що в Хевроні, та по всіх місцях, де Давид блукав був зо своїми людьми.

31. Битва на горі Гільбоа та смерть Саула

1Коли філістимляни воювали з Ізраїлем, мужі ізраїльські втікали від філістимлян; побиті падали на горі Гільбоа.
2Філістимляни наскочили на Саула та на його синів і вбили Йонатана, Авінадава й Малкішуа, синів Саулових.
3Тож битва зосередилась довкруги Саула: лучники стали у нього стріляти; і він був тяжко поранений.
4Тоді Саул сказав до свого зброєноші: «Вийми твого меча й проколи мене, щоб не наскочили ці необрізані, не прокололи й не наругались надо мною.» Та його зброєноша не хотів, бо вельми був злякався. Тоді Саул вхопив меча та й настромився на нього.
5Побачив зброєноша, що Саул мертвий, та й собі кинувся на свого меча й умер із ним.
6Отак умерли разом того самого дня Саул, три його сини, його зброєноша, а й усі його мужі.
7Тоді ізраїльтяни, що жили по тім боці долини й по тім боці Йордану, побачивши, що ізраїльські мужі повтікали та що Саул поліг із синами, покинули свої міста й повтікали, а філістимляни прийшли й у них осілись.
8Другого дня прибули філістимляни обдирати мертвих і знайшли Саула з його трьома синами поляглими на горі Гільбоа.
9Вони відтяли йому голову, зняли зброю з нього та й послали їх скрізь по землі Філістимлянській, щоб дати своїм ідолам і людям добру новину.
10Потім склали його зброю в капищі Астарти, а трупа його повісили на мурі в Бет-Шані.
11Коли мешканці Явеш-Гілеаду почули, що філістимляни вчинили з Саулом,
12рушили всі мужі хоробрі й, пробувши усю ніч у дорозі, зняли трупи Саула та його синів з муру в Бет-Шані, принесли в Явеш і там їх спалили.
13Кості ж узяли, поховали під тамариском у Явеші й сім день постили.

повернутися на початок

Попередня книга (“Книга Рути”)  Наступна книга (“ІІ Книга Самуїла”)