І Книга Самуїла

1 2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31  

1. Паломництво до Шіло 1-18; народження й посвята Самуїла Богові 19-28

1Був один чоловік у Раматаїмі, Цуфій з гори Ефраїм, на ім’я Елкана, син Єрохама, сина Елігу, сина Тоху, сина Цуфа ефраїмія.
2Було в нього дві жінки: одна на ім’я Анна, а друга – Пенінна. У Пенінни були діти, в Анни дітей не було.
3Щороку чоловік той ходив із свого міста поклонитися й принести жертву Господеві сил у Шіло, де були два сини Елі, Хофні та Пінхас, священики Господні.
4Коли надходив День, і Елкана звичайно приносив жертву, він давав Пенінні, своїй жінці, й усім її синам та дочкам по частці.
5Анні ж давав тільки одну частку, хоч і любив її, дарма, що Господь замкнув її лоно.
6А тут ще й суперниця її гірко їй допікала з-за її недолі, тому що Господь замкнув її лоно.
7Отак воно рік у рік бувало, щоразу як вони ходили до Господнього дому; Пенінна завдавала жалю Анні, а Анна плакала й не їла.
8Раз якось Елкана, її чоловік, сказав до неї: «Чого ти, Анно, плачеш? Чому ти не їси нічого? Чого сумує твоє серце? Хіба я тобі не дорожчий від десятьох синів?»
9Раз, як вони в Шіло наїлися та напилися, Анна підвелась і стала перед Господом; Елі ж священик сидів саме на ослоні біля дверей Господньої святині.
10В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко.
11І обріклась таким обітом: «Господи Сил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп’ятко, я віддам його Господеві на ввесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови.»
12І от як вона довго перед Господом молилась, Елі стежив увесь час за її устами.
13Анна говорила тихцем, тільки ворушилися губи в неї, а голосу її не було чути; тож Елі думав, що вона п’яна.
14І сказав до неї: «Докіль ти будеш п’яною? Піди та витверезися!»
15А Анна відповіла, кажучи: «О ні, мій Пане! Я – бідна жінка в смутку: ані вина, ані наливки я не пила; я мою душу виливаю перед Господом.
16Не вважай твою рабиню за якусь негодящу, бо то з надміру журби та горя я досі промовляла.»
17Тоді Елі відповів їй: «Іди в мирі, й нехай Бог Ізраїля дасть тобі те, про що його благала.»
18Вона ж сказала: «Дозволь своїй рабині знайти ласку в твоїх очах!» І пішла собі жінка й їла, й лице в неї не було таке, як перше.
19Встали вони раненько і, поклонившись перед Господом, пустилися в дорогу й прибули додому в Раму. Елкана спізнав Анну, свою жінку, й Господь згадав про неї,
20і Анна, зачавши, у свій час породила сина й назвала його ім’ям Самуїл, бо, мовляла, – я його випросила в Господа.
21Раз, коли чоловік Елкана рушив з усією своєю родиною, щоб принести Господеві щорічну жертву й виконати обіт,
22Анна не пішла, кажучи своєму чоловікові: «Не піду, покіль не відлучиться хлопець; тоді я приведу його, й він побачить обличчя Господнє й там зостанеться назавжди.»
23Елкана ж, її чоловік, мовив до неї: «Роби, як знаєш. Сиди дома, аж поки його не відлучиш. Дай тільки Господи, щоб справдилось твоє слово!» От і зісталась жінка й годувала сина, докіль не відлучила.
24А коли відлучила, взяла його з собою в дорогу разом із бичком трилітнім, з однією міркою муки й бурдюком вина, та й привела його в дім Господній, у Шіло. Хлопець же був іще собі маленький.
25Бичка заколено, а мати привела хлопця до Елі,
26і сказала: «Прошу тебе, мій пане! Так правда, як ти живий, я та жінка, що тут стояла біля тебе, молившись до Господа.
27Про це хлоп’ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього.
28За те ж я й віддаю його Господеві: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!» І зоставила його там Господеві.

2. Пісня Анни 1-10; Самуїл та сини Елі 11 21; ганьба та падіння дому Елі 22-36

1Анна молилася й сказала: «Серце моє у Господі радіє, мій ріг піднявся вгору в моїм Бозі; уста мої відкрилися широко на моїх супостатів, бо я радію твоїм спасінням.
2Немає, як Господь, святого, нема бо іншого, крім тебе, нема скелі, як Бог наш.
3Не множте слів тих гордовито, нехай зухвалість не виходить з уст ваших, бо Бог – то Господь всевідаючий, він зважує вчинки.
4Луки ламаються в потужних, а слабосилі оперізуються міццю.
5Ситі за хліб ідуть у найми, а зголоднілі кидають працювати. Неплідна сім раз родить, а многодітна в’яне.
6Господь мертвить і оживляє, він зводить до Шеолу і наверх виводить.
7Господь робить убогим і багатим, принижує, але й підносить угору.
8Він піднімає нужденного з пороху вгору, підносить бідного з грязі, щоб його з князями посадити і дати у спадщину престіл слави, бо Господні – землі основи, і він на них світ поставив.
9Він оберігає кроки своїх вірних, а нечестиві в темряві замовкнуть: не силою ж бо горуватиме людина!
10Противники Господні будуть розбиті! Всевишній громом ударить на небі, Господь судитиме аж по край світу, дасть потугу своєму Цареві, піднесе вгору ріг Помазаника свого.»
11Повернулася Анна в Раму, додому, а хлопчик зостався служити Господеві під доглядом Елі священика.
12Сини ж Елі були ледащі: про Господа не дбали,
13ні про священичі права щодо народу: щоразу було, коли хтось приносив жертву, і м’ясо ще варилось, а вже слуга священика з трьозубою виделкою в руці приходив,
14і запускав її в казан чи в чавун, чи в котел, чи в горщок, і все, що ті виделки наверх витягали, священик брав для себе. Отак вони з усім Ізраїлем чинили, який туди, в Шіло, приходив.
15Ба навіть перш, ніж пустять жир з димом, прийде священиків слуга й тому, хто жертвує, бувало, каже: «Давай священикові м’яса на печеню! Не прийме він від тебе вареного м’яса, а лиш сире.»
16І коли той йому відповідав: «Перш нехай пуститься жир із димом, а тоді бери, що тобі любо», – слуга йому відповідав: «Ні, давай зараз, а не даси, то візьму силоміць!»
17І гріх тих молодиків був вельми тяжкий перед Господом, бо вони ставилися зневажливо до Господньої офіри.
18Самуїл же доглядав служби перед Господом, хлопчина ще, підперезаний льняним ефодом.
19Мати його робила йому маленьку верхню одежину й приносила щороку, коли приходила зо своїм чоловіком приносити щорічну жертву.
20Елі при тій нагоді благословив Елкану та його жінку й промовляв: «Нехай Господь поверне тобі потомство від цієї жінки на місце того, що ти дав Господеві.» І вони поверталися додому.
21І справді, Господь навідався до Анни, і вона зачала й породила трьох синів та двох дочок. Тим часом хлопчик Самуїл ріс на служінні в Господа.
22Хоча Елі й був вельми старий, однак же чув усе, що коїли його сини всьому Ізраїлеві, і те, що жили з жінками, які служили при вході до намету зборів.
23Тому й говорив їм: «Чого ви коїте так, як ото я чую від усього народу – оті ваші погані вчинки?
24Ні, мої діти, не гарна поголоска, що я чую: ви віддаляєте народ Господній!
25Коли згрішить хтось проти чоловіка, то Бог заступиться за нього. А коли хто-небудь проти Господа згрішить, то хто за нього заступиться?» Та вони не слухали батьківського слова: Господь призначив смерть їм.
26Хлопчина ж Самуїл ріс дедалі більше й здобував дедалі більш ласку так у Бога, як і в людей.
27Одного разу прийшов до Елі чоловік Божий і сказав до нього: «Так говорить Господь: Чи ж я не об’явився родині батька твого, коли вони були в Єгипті рабами в домі фараона?
28І вибрав їх з усіх колін Ізраїля собі в священики, щоб приступати до мого жертовника, палити кадило, носити ефод переді мною, й дав домові батька твого всі жертви синів Ізраїля.
29Чому ж ти дивишся зависним оком на жертви та приноси, які я повелів був, і поважаєш твоїх синів більш від мене, годуючи їх жиром з найкращих частин усіх приносин Ізраїля, народу мого?
30Ось чому – слово Господа, Бога Ізраїля! Хоч я й постановив був: дім твій і дім батька твого ходитимуть перед моїм обличчям повіки, але тепер – слово Господнє: не так воно буде! Бо я шаную тих, хто мене шанують, а ті, хто мене зневажають, ні за що будуть уважатись!
31Настане час, коли я відітну твоє рамено й рамено дому батька твого, так що в твоїм домі не буде старого.
32Ти позиратимеш, як ворог, заздро на все те добро, що Господь зробить для Ізраїля, і в твоїм домі не буде старого, не буде повіки.
33Когось із твоїх я збережу при моїм жертовнику, щоб колоти твої очі й мучити твою душу; всі ж інші в твоїм домі від людського меча погибнуть.
34Ознакою ж для тебе буде те, що станеться з твоїми обома синами, з Хофні й Пінхасом: одного дня помруть обидва!
35І я собі настановлю священика вірного, який буде чинити за моїм серцем і за моєю волею. Я йому збудую дім сталий, і він буде ходити перед моїм помазаником завжди.
36І прийде час, що хто б не зоставсь із твого дому, прийде й кинеться йому в ноги за дрібний гріш і за буханець хліба й скаже: Прийми мене, будь ласкав, на яку-будь священичу роботу, щоб мати хоч кавалок хліба.»

3. Господь покликає Самуїла бути пророком

1Хлопчина ж Самуїл служив Господеві під доглядом Елі. Слово Господнє було рідким того часу, видіння не були часто.
2Одного дня Елі поклався спати на звичайному місці – очі його слабшали, й він не міг уже бачити виразно, –
3а світильник Божий не був ще згашений, і Самуїл лежав у Господнім храмі там, де стояв ковчег Божий.
4Аж ось Господь озвавсь: «Самуїле! Самуїле!» Цей відповів: «Ось я!»
5І побіг до Елі й каже: «Ось я! Кликав ти мене?» Той каже: «Ні, не кликав. Лягай спати.» І він пішов спати.
6Господь же озвавсь знову: «Самуїле! Самуїле!» Схопився Самуїл, пішов до Елі й каже: «Ось я! Кликав ти мене?» «Не кликав я тебе, мій сину, – відповів Елі, – лягай собі спати!»
7Самуїл не знав ще Господа, бо Господнє слово йому ще не об’являлося.
8Знову Господь озвавсь до Самуїла, втрете; і схопивсь він, прийшов до Елі й каже: «Ось я! Кликав ти мене?» Тоді Елі збагнув, що то Господь кликав хлопчину,
9тож і каже до Самуїла: «Йди но, лягай спати, а коли тебе покличуть, скажеш: Говори, Господи, слуга твій слухає.» І Самуїл пішов і ліг на своєму місці.
10Прийшов Господь, став і закликав, як і першими разами: «Самуїле! Самуїле!» Самуїл озвався: «Говори! Слуга твій слухає!»
11І сказав Господь до Самуїла: «Гляди, я зроблю таке в Ізраїлі, що в кожного, хто те почує, обіуш буде дзвеніти.
12Того дня я здійсню на Елі все, що я сказав був про його родину, від початку до кінця!
13Ти об’явиш йому, що я скараю його дім повіки за те злодіяння, бо він знав, як його сини зневажали Бога, а не скартав їх.
14Тому – клянусь домові Елі! – не загладити повіки ні жертвами, ані офірами провини дому Елі.»
15І лежав Самуїл аж до ранку, а вранці встав і відчинив двері Господнього храму. Боявся оповідати Елі про видіння,
16та Елі його покликав і каже: «Мій сину, Самуїле!» Той відповів: «Ось я!»
17І спитав: «Що він тобі сказав? Не крий, прошу, від мене! Хай Бог зішле на тебе це й те, та ще й причинить, коли ти затаїш щось із усього того, що він сказав до тебе.»
18От і відкрив йому Самуїл усе, нічого не затаїв від нього. Елі сказав: «Він – Господь! Хай чинить те, що йому довподоби!»
19Самуїл виріс, і Господь був із ним і не дав ані одному його слову впасти на землю.
20Ввесь Ізраїль, від Дану аж до Версавії, взнав, що Самуїл був наставлений Господнім пророком.
21Господь з’являвся в Шіло й далі, по тім, як був відкрився Самуїлові в Шіло в слові Господнім.

4. Поразка ізраїльтян і втрата ковчегу 1-11; смерть Елі 12-22

1Слово Самуїла було для всього Ізраїля. Того часу вибрались філістимляни на Ізраїля війною, й ізраїльтяни виступили на війну проти філістимлян та й отаборились при Евен-Езері; а філістимляни отаборились під Афеком.
2Філістимляни вишикувались у бойовий лад проти Ізраїля; бій був запеклий, розбили Ізраїля філістимляни, і з війська полягло на полі битви до чотирьох тисяч чоловік.
3Як же повернувся люд у табір, старші Ізраїля сказали: «Чому Господь побив нас сьогодні перед філістимлянами? Візьмім із Шіло ковчег Господнього союзу, щоб ішов посеред нас і спас нас із рук ворогів наших!»
4Народ послав у Шіло, й взяли вони звідти ковчег Господа Сил, що перебуває на херувимах. Обидва сини Елі, Хофні й Пінхас, супроводжали ковчег Божий.
5Як же прибув ковчег Господній у табір, увесь Ізраїль зняв такий великий крик, що аж земля стряслася.
6Коли ж почули філістимляни голосний гомін той, то спитали: «Що то за крик голосний та великий у таборі єврейськім?» І як дізнались, Що то ковчег Господній прибув у табір,
7злякались, бо говорили: «Бог прибув у табір!» І сказали: «Горе нам, бо так ще досі не бувало.
8Горе нам! Хто нас урятує з руки цього могутнього Бога, що побив єгиптян усякими карами в пустині!
9Кріпіться й покажіть себе мужами, філістимлянами, коли не хочете зробитися єврейськими рабами, як вони були вашими! Будьте, отже, мужами, і до бою!»
10Вдарили філістимляни, і було Ізраїля розбито. І побігли кожен до свого намету. Була то вельми велика поразка, полягло Ізраїля 30 000 піхотинців.
11І ковчег Божий було взято, й обидва сини Елі, Хофні і Пінхас, померли.
12Один веніяминянин утік із бойових рядів і того ж дня прибув у Шіло. Одіж на ньому була подерта й порох на голові в нього.
13Як він прибув, Елі сидів на стільці біля дверей і позирав на шлях, бо серце його тремтіло за Божий ковчег. І коли прийшов той чоловік, щоб сповістити в місті про це, все місто зняло лемент.
14Почув Елі той лемент і спитав: «Що то за галас такий великий?» Чоловік підбіг хутенько і сповістив Елі.
15Елі ж було дев’ятдесят вісім років, очі в нього були нерухомі, й він не міг уже бачити.
16Тому чоловік сказав до Елі: «Я – той, що прибув із табору. Я втік сьогодні з поля бою.» Елі спитав: «Що ж там сталося, мій сину?»
17Посол у відповідь сказав: «Кинувсь навтеки Ізраїль перед філістимлянами; до того полягло вельми багато люду, та й сини твої, Хофні й Пінхас, обидва мертві, і ковчег Божий узято!»
18Як же згадав той про ковчег Божий, упав Елі зо стільця коло дверей навзнаки, і зломив в’язи, й умер, бо був старий і тяжкий. Сорок років правив Ізраїлем.
19Невістка ж його, жінка Пінхаса, була вагітна, ось-ось мала родити, і як почула вістку про те, що взято ковчег Божий, та що свекор її і муж мертві, скорчилася й породила, бо вхопили її болі.
20І як вона вмирала, жінки, що стояли вколо неї, сказали їй: «Не бійся, ти вродила сина.» Однак, вона не відповіла й на теє не вважала.
21Тільки назвала хлопця Іхаводом, хотівши тим сказати: пішла геть слава від Ізраїля, бо було захоплено Божий ковчег, а свекор і муж неживі.
22Вона сказала: «Відійшла від Ізраїля слава, бо взято ковчег Божий.»

5. Ковчег Божий у філістимлян

1Філістимляни ж забрали ковчег Божий і принесли його з Евен-Езеру до Ашдоду.
2Взяли, отже, філістимляни ковчег Божий і внесли його в храм Дагона й поставили коло Дагона.
3На другий день встали ашдодії вранці, ввійшли в храм Дагона – аж ось Дагон упав лицем до землі перед ковчегом Господнім. Взяли вони Дагона й поставили знову на своє місце.
4Встали вони на другий день уранці, – аж ось Дагон упав лицем до землі перед ковчегом Господнім, а голова Дагона й обидві руки його лежать відбиті на порозі; оставсь тільки тулуб Дагона.
5Ось чому жерці Дагона й усі ті, що входять у храм Дагона, не ступають на поріг Дагона в Ашдоді й досі.
6Рука Господня налягла тяжко на ашдодіїв; Господь налякав їх вельми й вдарив боляками Ашдод і його область.
7Побачивши, що таке діється, сказали мужі ашдодські: «Нехай ковчег Бога Ізраїля у нас не зостається, бо його тверда рука нависла над нами й над Дагоном, нашим богом.»
8От і послали вони гінців і, зібравши біля себе всіх філістимлянських князів, мовили: «Що нам робити з ковчегом Бога Ізраїля?» І вирішили: «У Гат нехай іде ковчег Бога Ізраїля!» І перенесли туди ковчег Бога Ізраїля.
9Тільки ж, як перенесли його, рука Господня налягла на місто, – жах був вельми великий, – і вдарила мешканців міста, від найменшого до найбільшого, і висипали на них боляки.
10І відіслали вони ковчег Божий в Екрон, а екронії заголосили: «Перенесли до нас ковчег Бога Ізраїля, щоб погубити нас і народ наш!»
11Послали вони гінців і, зібравши всіх князів філістимлянських, сказали: «Відішліть геть ковчег Бога Ізраїля; хай повернеться на своє місце і не губить нас і народ наш!» Такий смертельний страх обняв місто: рука бо Божа вельми тяжко налягла на нього.
12Котрі не вмерли, були побиті боляками, так що зойк у місті здіймавсь аж до неба.

6. Філістимляни відсилають від себе ковчег Божий

1Ковчег Господній пробув сім місяців у філістимлянському краї.
2А тоді філістимляни скликали жерців і ворожбитів та й спитали: «Що нам чинити з ковчегом Господнім? Скажіть нам, як нам його повернути на своє місце?»
3Ті відповіли: «Якщо ви зважилися відіслати ковчег Бога Ізраїля, не відсилайте його без нічого: ви конче мусите для нього якесь відшкодування принести; тоді одужаєте й знатимете, чому його рука від вас не відвернулась.»
4Ті спитали: «Яке ж нам відшкодування йому принести?» їм відповіли: «Згідно з числом князів філістимлянських – п’ять золотих ґуль і п’ять золотих мишей, бо кара одна для всіх вас і для князів ваших.
5Зробіть, отже, зображення ґуль ваших та мишей, що пустошать землю, й воздайте славу Богові Ізраїля. Може, його рука стане легшою над вами, вашими богами й вашим краєм?
6Чого б вам упиратись, як були уперлись єгиптяни та фараон? Вони їх не пускали, а ті все ж таки вийшли, коли Бог показав на них свою силу
7Візьміть, отже, та приготуйте новий віз і дві дійні корови, які в ярмі ще не ходили; і запряжіть ті корови до воза, а телята завернете від них в обору.
8Тоді візьміть ковчег Господній та поставте його на віз; золоті ж речі, що ви дасте йому на відшкодування, покладіть у торбу збоку та й пустіть, хай собі йде.
9Але вважайте: якщо він, по дорозі у свій край, піде на Бет-Шемеш, то, значить, він учинив нам це велике лихо; а коли ні, то знатимемо, що не його рука нас побила, а сталося це з нами випадком.»
10Так і зробили люди: взяли дві корови дійні та й запрягли до воза, а телят замкнули в оборі.
11Поставили ковчег Господній на возі й торбу з золотими мишами й зображеннями ґуль.
12І рушили корови просто дорогою, що на Бет-Шемеш, тим самим шляхом усе наперед ішли далі й ревли, йдучи, і не звертали ні праворуч, ні ліворуч. Князі ж філістимлянські йшли за ними аж до границі Бет-Шемешу.
13А бет-шемешські люди жали якраз тоді пшеницю в долині. І як підвели очі, то побачили ковчег і з радістю пішли йому назустріч.
14Віз же дійшов до поля Ісуса у Бет-Шемеші й там зупинився. А був там величезний камінь. І порубали вони воза на дрова, а корови принесли Господеві на всепалення.
15Левіти зняли ковчег Господній і торбу, що була при ньому, і золоті речі, які були в ній, поставили на камені великім, а бет-шемешські люди принесли всепалення й закололи того дня Господеві жертви.
16П’ять князів філістимлянських бачили те й того ж дня повернулися в Екрон.
17Ось які були ті золоті ґулі, що філістимляни принесли Господеві на відшкодування: одну за Ашдод, одну за Газу, одну за Аскалон, одну за Гат, одну за Екрон.
18А золотих мишей було стільки, скільки всіх філістимлянських міст, що під п’ятьма князями, від укріплених міст до відкритих сіл. Свідок тому величезний камінь, що на ньому поставили ковчег Господній, що й по цей день стоїть на полі Ісуса-шемешія.
19Сини ж Єхонії не раділи разом із людьми, коли споглядали на ковчег Господній, і Господь убив із них сімдесят чоловік. Засумував народ, що Господь побив його так сильно.
20І говорили бет-шемешські люди: «Хто може встоятись перед Господом, цим святим Богом? До кого б його від нас відіслати?»
21І вислали гінців до мешканців Кіріят-Єаріму, щоб їм сказати: «Повернули назад філістимляни ковчег Господній. Прийдіть, візьміть його до себе.»

7

7. Самуїл посідає провідне становище в Ізраїлі

1Прийшли кіріят-єарімські люди, взяли ковчег Господній і внесли його в дім Авінадава на пагорбі, і посвятили його сина Єлеазара, щоб доглядав Господній ковчег.
2Від того дня, як ковчег поставлено в Кіріят-Єарімі, пройшло часу чимало – двадцять років, – і ввесь дім Ізраїля зо стогоном звернувся до Господа.
3Тоді Самуїл сказав до всього дому Ізраїля: «Коли ви справді від усього серця повертаєтесь до Господа, усуньте з-посеред себе богів чужоземних та Астарти, спрямуйте ваше серце до Господа, служіть лише йому одному, й він вас визволить із рук філістимлян.»
4І усунули сини Ізраїля Ваалів та Астарти й служили Господеві єдино.
5Потім Самуїл звелів: «Зберіть усього Ізраїля в Міцпі: я помолюся за вас Господеві.»
6Зібралися вони в Міцпі й, зачерпнувши води, вилили перед Господом, і того дня постили й признавались: «Згрішили ми проти Господа.» Самуїл судив у Міцпі над синами Ізраїля.
7Коли довідалися філістимляни, що сини Ізраїля зібралися в Міцпі, двигнулися князі філістимлянські на Ізраїля. Почувши це, сини Ізраїля злякалися філістимлян.
8і мовили до Самуїла: «Не переставай благати за нас Господа, Бога нашого, щоб визволив нас із рук філістимлян!»
9Узяв Самуїл молочне ягнятко й приніс його ціле на всепалення Господеві. Він закликав до Господа за Ізраїля, й Господь вислухав його.
10І, справді, саме тоді, як Самуїл приносив усепалення, філістимляни наближалися, щоб воювати проти Ізраїля, але Господь тієї миті вдарив над філістимлянами страшенним громом, збентежив їх, і вони зазнали розгрому перед Ізраїлем.
11Ізраїльтяни вирушили з Міцпи і гналися за філістимлянами, б’ючи їх аж під Бет-Кар.
12Узяв Самуїл камінь, поставив його між Міцпою та Єшаном і назвав його Евен-Езер, кажучи: «Ось доки допоміг нам Господь!»
13Так були упокорені філістимляни, і не вламувались вони більше в ізраїльські границі, бо рука Господня тяжіла на філістимлянах, поки було віку Самуїла.
14Міста ж, що філістимляни були забрали в Ізраїля, повернулись до Ізраїля, від Екрону до Гату, й Ізраїль звільнив їхні околиці з рук філістимлян. Мир був також між Ізраїлем та аморіями.
15Самуїл суддював над Ізраїлем, поки віку його було.
16Щороку ходив він навколо, відвідуючи Бетел, Гілгал і Міцпу, і судив над Ізраїлем у всіх тих містах.
17Тоді повертавсь у Раму, бо там жив і там суддював над Ізраїлем. Там же він спорудив Господеві жертовник.

8. Бажання Ізраїля мати власного царя

1Як Самуїл постарівся, настановив своїх синів суддями над Ізраїлем.
2Найстарший його син звався Йоіл, а другий – Авія; ці суддювали в Версавії.
3Та не ходили його сини його слідами: їх тягло до наживи, вони брали дарунки й кривили правдою.
4От і зійшлись усі старші Ізраїля, прийшли в Раму до Самуїла
5і промовили до нього: «Ти вже старий; сини ж твої не ходять твоїми слідами. Настанови, отже, царя над нами, щоб правив нами, як воно діється в усіх народів.»
6Не вподобалося Самуїлові, що вони сказали так: дай нам, мовляв, царя щоб нами правив! Тим то він помоливсь до Господа,
7але Господь сказав до Самуїла: «Слухай голос народу в усьому, що вони тобі скажуть: то не тебе вони відкинули: ні, вони мене відкинули, щоб я не царював над ними.
8Так само, як завжди поводилися зо мною з того часу, як я їх вивів був із Єгипту, й досі, – покидали мене й служили богам іншим, – отак вони поводяться й з тобою.
9Та, проте, ти слухай їхній голос; тільки ж попередь їх добре та поясни їм право царя, що царюватиме над ними.»
10Самуїл переказав усі слова Господні народові, що домагався царя у нього.
11Він сказав: «Ось яке буде право царя, що царюватиме над вами: синів ваших він візьме і приділить їх собі до колісниць та коней, і вони будуть бігати перед його колісницею.
12Він настановить собі начальників над тисячами і начальників над півсотнями; звелить їм орати свої ниви та жати хліб свій, і виробляти собі військову зброю та знаряддя до своїх колісниць.
13Та й дочок ваших він собі візьме за благовонниць, куховарок і пекарок.
14Поля ваші та виноградники й сади оливні – найкращі – він забере й роздасть своїм слугам,
15З вашого посіву та винограднику він буде вимагати десятину й роздаватиме її своїм скопцям та слугам.
16Слуг ваших і слугинь, і щонайкращий скот ваш і ослів ваших він забере й поставить їх для себе до роботи,
17Дрібну скотину вашу він одесяткує, й самі ви станете його рабами!
18І коли будете нарікати на вашого царя, що ви ж собі вибрали, Господь тоді вас слухати не буде.»
19Народ же не хотів слухати Самуїла й мовив: «Ні, хай буде цар над нами!
20І щоб ми були також як усі народи, і цар наш судив нас, щоб виступав перед нами й провадив наші війни.»
21Самуїл вислухав усі слова народу й переказав їх Господеві.
22Господь же сказав до Самуїла: «Вволь їхню волю, постав царя над ними.» І Самуїл звелів мужам ізраїльським: «Ідіте кожен у своє місто.»

9

9. Саул (Савло) шукає ослиць 1-9; зустріч Саула з Самуїлом 10-27

1Був чоловік з-поміж веніяминян на ім’я Кіш, син Авієла, син Церора, сина Бехората, сина Афіяха, веніяминянина, – статечний муж.
2І був у нього син, Саул на ім’я, вродливий молодець. Не було між ізраїльтянами кращого від нього; він головою вищий був над усіма в народі.
3Зайшли були кудись пустопаш ослиці Кіша, Саулового батька, і каже Кіш до Саула, свого сина: «Візьми з собою одного зо слуг та й іди, шукай ослиць.»
4Пройшли вони Ефраїм-гори, перейшли й Шаліша-край, і не знайшли нічого. Далі пройшли землю Шаалім – нічого, пройшли землю Веніямина – і не найшли нічого.
5А як прийшли в землю Цуф, Саул сказав слузі, що був із ним: «Нумо повертаймось додому, щоб, бува, батько замість ослиць та не журився за нами.»
6Той каже йому: «Дивись, є отут Божий чоловік у цьому місті, чоловік поважаний: усе, що скаже він, так і справдиться. Ходім лишень туди! Хто зна, чи нам чого не вкаже про дорогу, в яку ми пустились?»
7Саул же до слуги каже: «Гаразд, ходімо! Але що тому чоловікові принести? Хліб у наших торбах вийшов, і гостинця, щоб тому Божому чоловікові принести, в нас немає. Що в нас є?»
8Слуга відповів Саулові знову: «Дивися, знайшлась у мене четвертина срібного шеклю. Я дам її чоловікові Божому, й він вкаже нам дорогу.»
9[Колись у Ізраїлі, як хтось ходив питати Бога, то говорив: «Ходімо до видющого», бо той, кого нині звуть пророком, звавсь колись видющим.]
10Саул сказав своєму слузі: «Добра твоя рада. Ходи, йдемо!» І пішли в місто, де був чоловік Божий.
11Здіймаючись угору в місто, зустріли вони дівчат, що йшли по воду, й спитали їх: «Чи е тут видюший?»
12А ті їм відповіли: «Є, він тільки що випередив вас: саме оце прийшов у місто, бо народ має сьогодні жертву на узвишші.
13Як увійдете в місто, ви його зараз же знайдете, заки він піде на узвишшя, на жертвенне споживання. Народ щойно тоді починає споживати, коли він є. Він бо благословить жертву. Щойно тоді їдять запрошені гості. Тож ідіте нагору, бо тепер його стрінете.»
14От і пішли вони в місто; та саме як входили через ворота, аж ось і Самуїл виходить їм назустріч, щоб іти на узвишшя.
15Господь же, за день перед приходом Саула, так сказав Самуїлові на вухо:
16«Завтра о цій порі пошлю до тебе чоловіка з землі Веніямина: помаж його на князя над моїм народом Ізраїлем. Він визволить народ мій із рук філістимлян, бо я зглянувсь на горе мого люду, що його лемент знявсь до мене.»
17Як же побачив Самуїл Саула, Господь дав йому зрозуміти: «Це – чоловік, що я про нього говорив до тебе; цей буде панувати над моїм народом.»
18Тут приступив Саул до Самуїла серед воріт і мовив: «Вкажи мені, будь ласкав, де живе видющий?»
19Самуїл відповів Саулові: «Я – видющий. Йди поперед мене на узвишшя. Сьогодні ви їстимете зо мною, а взавтра вранці я тебе відпущу й скажу тобі все, що на серці в тебе.
20Що ж до ослиць, що ось уже третій день, як десь пропали, ти не журись, бо вони знайшлися. Бо для кого все щонайкраще в Ізраїлі? Чи ж не для тебе й усього дому батька твого?»
21Саул відповів: «Чи я ж не веніяминянин, з найменшого коліна Ізраїля, й чи моя родина не найменша з усіх родин коліна Веніямина! Чому, отже, таке до мене говориш?»
22Узяв Самуїл Саула з слугою й увів їх у світлицю, й дав їм почесне місце між запрошеними, а було їх із тридцять чоловік.
23Потім Самуїл сказав кухареві: «Подай сюди частину, що я був дав тобі, тую, що я тобі сказав про неї: приховай її у себе.»
24І приніс кухар задню ногу й хвоста та й поклав перед Саулом, а Самуїл сказав до нього: «Ось те, що було приховане для тебе, лежить перед тобою! їж, бо воно навмисне було приховане для тебе, як я скликав народ.» Тож так того дня Саул їв із Самуїлом.
25Потім зійшли з узвишшя в місто. Саулові було постелено на покрівлі,
26й він ліг спати. А насвітанку Самуїл кликнув до Саула на покрівлю: «Вставай, я проведу тебе.» Устав Саул, і вони обидва – він і Самуїл – вийшли з дому,
27спустились на край міста, й Самуїл озвавсь до Саула: «Звели слузі, щоб випередив нас, ти ж зупинися трохи, й я відкрию тобі Боже слово.»

10. Помазання Саула 1-4; Саул між пророками 5-16; вибір Саула на царя 17-27

1Тоді Самуїл узяв посудину з олією й вилив Саулові на голову, потім поцілував його й промовив: «Оцим Господь тебе помазав у князі над Ізраїлем, своїм народом! Прав, отже, над Господнім народом і визволь його з рук ворогів його навколо. Ось тобі знак, що Господь тебе помазав князем над своїм насліддям:
2тепер, коли підеш від мене, зустрінеш двох чоловіків біля гробу Рахилі, на границі Веніямина, в Зелзасі, що тобі скажуть: знайшлись ослиці, що їх ти ходив шукати; та твоєму батькові байдуже про ослиць, він журиться за вами й каже: Що сталось із моїм сином?
3Як підеш звідти далі й прийдеш до Тавор-Дуба, зустрінуть тебе там три чоловіки, що будуть сходити до Бога в Бетел. Один нестиме троє козенят, один три буханці хліба, а один – бурдюк вина.
4Вони привітають тебе й дадуть тобі два хліби й ти приймеш з їхніх рук.
5Потім прийдеш на (Гівеа), горбок Божий, де живуть філістимляни, і як будеш увіходити в те місто, зустрінеш там гурток пророків, що сходитимуть із узвишшя, і перед ними гарфа, бубон, сопілка й гусла; пророкуватимуть саме в захваті.
6Тоді зійде на тебе дух Господній, і ти будеш пророкувати з ними, і перетворишся в іншого чоловіка.
7І як ці знаки здійсняться на тобі. чини як тобі вийде на руку, бо Бог із тобою.
8Ти спустишся перш мене в Гілгал, і я прийду туди до тебе, щоб там принести всепалення й мирні жертви. Сім день чекай, поки прийду до тебе, й я звістую тобі, що маєш робити.»
9І от як він повернувся, щоб іти від Самуїла, Бог перетворив йому серце, і всі ті знаки того ж самого дня здійснилися.
10Звідти прибули вони в Гівеа, аж ось гурт пророків йому назустріч, і зійшов на нього дух Божий, і він пророкував між ними,
11так що всі ті, що його перше знали, побачивши, як він пророкує з пророками, один до одного казали: «Що сталося з сином Кіша? Невже ж Саул також між пророками?»
12Відповів один із присутніх: «А хто їхній батько?» З того постала приповідка: «Невже й Саул між пророками?»
13Коли перестав пророкувати, пішов додому.
14Дядько Саула спитав його та його слугу: «Куди ж ви ходили?» Він відповів: «Шукати ослиць. Та як побачили, що їх не знайти, пішли до Самуїла.»
15Далі мовив дядько Саула: «А розкажи но мені, що вам казав Самуїл.»
16Тоді Саул до свого дядька: «Він нам впевнено сказав, мовляв, ослиці знайшлися.» А про те, що Самуїл сказав про царство, він йому не признався.
17Згодом скликав Самуїл народ до Господа в Міцпу
18й сказав до синів Ізраїля: «Так каже Господь Бог Ізраїля: Я вивів Ізраїля з Єгипту й визволив вас із рук єгиптян та всіх царств, що вас тіснили.
19Ви ж тепер покидаєте вашого Бога, того, що врятував вас з усіх ваших нужд та скорбот, та й кажете: Ні! Таки царя постав над нами! – Оце ж ставайте перед Господом за поколіннями і за тисячами вашими.»
20Самуїл звелів приступити всім колінам Ізраїля, й випав жереб на коліно Веніямина.
21Далі звелів приступити колінові Веніямина за родинами, і випав жереб на родину Матрі. Нарешті звелів приступити родині Матрі, чоловік за чоловіком. і жереб випав на Саула, сина Кіша. Заходились його шукати, та не знайшли.
22Ще раз спитали Господа: «Чи ж він прийшов сюди?» Господь відповів: «Ось він сховавсь між клунками.»
23І побігли й привели його звідти. Став він серед народу й цілою головою був вищий над усіма.
24Самуїл сказав до всього народу: «Дивіться, кого вибрав Господь! У всім народі нема йому до пари!» Тоді всі закликали. мовивши: «Хай живе цар!»
25Самуїл виклав перед народом право Царське, списав його в книзі й поклав перед Господом, а потім відпустив увесь народ – кожного до свого Дому.
26Пішов і Саул до свого дому в Гівеа. а з ним пішли деякі хоробрі, що їм Господь зворушив серце.
27Деякі ж негідники казали: Чи може цей спасти нас?» І зневажаючи його, не принесли йому гостинця.


11. Перемога над аммоніями

1Через який місяць Нахаш, аммоній, двигнувся й отаборився проти Явеш-Гілеаду. Всі явешські люди сказали до Нахаша: «Вчини з нами угоду, й ми будемо служити тобі.»
2Нахаш же, аммоній, відповів їм: «Ось на якій умові вчиню з вами угоду: я виколю кожному з вас праве око, – хочу навести цю ганьбу на ввесь Ізраїль.»
3Явешські старші йому сказали: «Дай нам сім день часу. Ми пошлемо гінців по всіх ізраїльських границях, і як ніхто не прийде нам на поміч, ми тобі піддамося.»
4Як же прийшли гінці в Саулову Гівеа й переказали ті слова до вух народу, весь люд заплакав уголос.
5Саме тоді Саул позаду волів повертався з поля; й спитав він; «Що то з народом, що так плаче?» Йому оповіли справу людей явешських.
6Коли Саул зачув те, дух Божий раптом спустивсь на нього, й він запалав великим гнівом.
7Вхопив пару волів, розшматував їх і розіслав через гінців по всій Ізраїльській землі зо словами: «Хто не піде за Саулом і Самуїлом, то волам того буде те саме.» Страх Господній напав на людей, і вони вирушили, як один чоловік.
8Він переглянув їх у Безеку, і було сичів Ізраїля 300000, а мужів Юди -30000.
9І сказав гінцям, що прибули: «Перекажіть людям явеш-гілеадським: узавтра, як сонце почне припікати, буде вам підмога.» Прийшли гінці й сповістили це явешським людям і ті зраділи.
10А явешські мужі сказали: «Узавтра ми вийдемо до вас, і ви чинитимете з нами, що вам довподоби.»
11Другого дня Саул розділив людей на три загони, що вдерлись під час ранньої сторожі в табір і били аммоніїв аж поки не настала денна спека. Що ж із них зосталось, розсипалося так, що й двох не залишилось укупі.
12Тоді народ сказав до Самуїла: «Хто говорив: чи ж Саулові над нами царювати? Видайте тих людей, ми їх уб’ємо!»
13Саул же відповів: «Нікого не слід убивати цього дня, сьогодні бо Господь дав Ізраїлеві перемогу.»
14А Самуїл сказав до народу: «Ходімо в Гілгал і поновім там царство.»
15І двигнувся ввесь народ у Гілгал і там, у Гілгалі, перед Господом, Саул був проголошений царем. Там же принесли перед Господом мирні жертви. І веселились там Саул і всі ізраїльські мужі вельми.

12. Самуїл передає суддівський уряд

1Самуїл сказав до всього Ізраїля: «Оце я вволив вашу волю в усьому, що ви просили в мене, й настановив царя над вами.
2Відсьогодні цар буде виступати перед вами; я ж уже старий і сивий, і сини мої між вами. Я з молодости по цей день виступав перед вами.
3Ось я! Свідкуйте проти мене перед Господом і перед його помазаником: в кого я взяв вола? В кого я взяв осла? Кого гнобив? Кого покривдив? Від кого взяв я підкуп, щоб ним заплющити собі очі? Я вам поверну!»
4Ті ж відгукнули: «Ти не тіснив нас і не кривдив, і не взяв нічого ні від кого.»
5Далі сказав їм: «Господь – свідком на вас, і його помазаник свідком сьогодні; що ви нічого не знайшли в руках у мене.» І відповіли: «Так, він – свідок!»
6Тоді Самуїл сказав до народу: «Свідок Господь, який покликав Мойсея й Арона і вивів батьків ваших з Єгипетського краю!
7Тепер же приступіте, й я судитимуся з вами перед Господом і нагадаю вам усі добродійства, що Господь зробив вам і батькам вашим:
8як прийшов Яків у Єгипет, і як єгиптяни їх гнітили; як батьки ваші закричали до Господа, й Господь послав їм Мойсея й Арона, що вивели ваших батьків із Єгипту, і він оселив їх у цій околиці.
9Вони ж забули Господа Бога свого, й він віддав їх на поталу Сісері, начальникові хацорського війська, і на поталу філістимлянам та моавському цареві, що воювали з ними.
10Вони заголосили до Господа, кажучи: Ми згрішили, бо покинули Господа й служили Ваалам та Астартам. Тепер же визволь нас із рук ворогів наших, і ми будемо тобі служити. –
11І Господь послав Єрувваала, Варака, Єфту та Самуїла, й визволив вас із потали ворогів ваших навколо, й ви жили в безпеці.
12Як же побачили, що Нахаш, цар аммонійський, задумав проти вас рушити, ви мені сказали: Ні! Нехай цар царює над нами! – тим часом, як Господь, ваш Бог, – цар ваш.
13Оце ж вам цар, що ви вибрали, що домагались, оце ж Господь наставив царя над вами.
14Якщо ви будете боятись Господа й йому служити; як будете йому послушні й не будете противитись його велінням, ходитимете за Господом, і ви самі, і цар, який царює над вами, (то буде вам добре.)
15А як не будете слухняні Господеві й будете противитись його велінням, то рука Господня буде проти вас, як і була проти ваших батьків.
16Отож іще раз станьте й дивіться на те велике диво, яке Господь учинить у вас перед очима:
17ось тепер пшеничні жнива, та я закличу до Господа, і він зішле громи й дощ, і взнаєте й побачите, яке велике зло ви зробили перед Господніми очима тим, що царя просили.»
18І закликав Самуїл до Господа, й Господь того ж самого дня послав громи й дощ, і ввесь народ вельми злякався Господа й Самуїла.
19Всі заблагали до Самуїла: «Помолися за твоїх рабів до Господа, Бога твого, щоб нам не померти, бо ми до всіх наших провин додали й те зло, що царя собі просили.»
20Самуїл же відповів народові: «Не бійтесь, хоч ви і вдіяли все це зло, тільки не відступайте від Господа, служіте Господеві всім серцем вашим.
21І не звертайте за пустими речами, що в них ні користи, ані спасіння, бо вони – ніщо!
22Господь напевне не відкине свого народу заради великого імени свого, бо він зволив зробити вас своїм народом.
23Та й здаля хай буде від мене те, щоб грішити перед Господом та перестати за вас молитись і вказували вам добру й просту дорогу.
24Лише глядіть, щоб боялись ви Господа й щиро йому служили від усього серця: глядіте бо, яке велике діло він учинив із вами.
25Коли ж ви вперто будете зло чинити, загинете і ви, і цар ваш!»

13. Війна з філістимлянами

(1)-2Саул вибрав собі три тисячі чоловік з Ізраїля: дві тисячі було при Саулові в Міхмасі й на горі Бетел, тисяча при Йонатані в Гівеа Веніямина, а решту народу він відпустив – кожного по своїх шатрах.
3Йонатан убив був філістимлянського правителя, що в Гівеа, й філістимляни довідались про це. Тоді Саул велів засурмити по всій країні: нехай, мовляв, чують євреї.
4І ввесь Ізраїль почув; Саул убив філістимлянського правителя, і через те Ізраїль став ненависним філістимлянам. От і зібравсь народ коло Саула в Гілгалі.
5Та й філістимляни зібрались на війну з Ізраїлем: три тисячі колісниць, шість тисяч кінноти, а піхотинців, мов піску на березі морському, – стільки їх було! І двигнулися й отаборились під Міхмасом, на схід від Бет-Авена.
6Як же побачили мужі ізраїльські, що їм скрутно, бо на них натискали, заходились ховатись по печерах, по Дірах, по щілинах у скелях, по ровах та по ритвах.
7Чимало з них перебрело Йордан у Гад і Гілеад-край. Саул був ще в Гілгалі, і ввесь народ почав розбігатися від нього.
8Він почекав сім день, до строку, який Самуїл був призначив, та Самуїл не приходив у Гілгал, тим часом як народ розбігавсь від нього,
9Тоді Саул повелів: «Принесіть сюди, що на всепалення й на мирні жертви.» І приніс усепалення,
10Ледве скінчив приносити всепалення, аж ось і Самуїл надходить. Саул вийшов йому назустріч, щоб його привітати.
11Самуїл спитав: «Що ти зробив?» А Саул відповів: «Бачив я, що військо розбігається від мене, і що ти призначеного дня не прибуваєш, а філістимляни зібрались у Міхмасі,
12і я сказав сам до себе: Оце двигнуться на мене філістимляни у Гілгал, а я ще не просив помочі від Господа! Тому я осмілився й приніс усепалення.»
13Самуїл сказав до Саула: «Ти вчинив по-дурному! Якби ти був дотримав того наказу, що Господь, Бог твій, дав тобі, то він ствердив би твоє царювання над Ізраїлем повіки.
14Тепер же твоє царювання не встоїться. Господь знайшов собі чоловіка по своєму серцю і поставив його князем над своїм народом, тому що ти не дотримав того, що тобі Господь звелів був.»
15Устав Самуїл і, рушивши з Гілгалу, пішов своїм шляхом. Решта народу пішла за Саулом назустріч військовому люду, й прибули з Гілгалу в Гівеа Веніямина. Саул зробив перегляд війська, що було при ньому: було їх щось із шістсот чоловік.
16Саул і син його Йонатан та люди, що при них були, сиділи в Гівеа Веніямина, тим часом як філістимляни отаборилися в Міхмасі.
17І вийшов з філістимлянського табору – трьома відділами – загін пустошити землю: один пустивсь на Орфу, в краю Шуал,
18другий – на Бет-Хорон, а третій – на Геву, що нависла над долиною Цевоїм, у напрямі пустині.
19Ні одного ж коваля, не знайти було в усій ізраїльській землі, бо філістимляни сказали були самі до себе: «Щоб євреї та не виробляли собі часом мечів і списів!»
20І всі ізраїльтяни мусіли йти до філістимлян, коли хотів хтось наточити леміш чи заступ, чи сокиру або серп.
21Ціна ж накладена була: дві третини шекля за леміші та за лопати й третина шекля, щоб наточити сокири й направити рожна.
22Ось чому сталося, що в день битви під Міхмасом ні в кого з війська, яке Саул та Йонатан мали при собі, не було ні меча, ні списа; були вони лише в Саула та його сина Йонатана
23Сторожа філістимлянська двинула до Міхмас-просмику.

14. Військове завзаття Йонатана 1-15; поразка філістимлян 16-30; народ хибить перед Богом 31-35; Йонатан визнає свою провину 36-48; особисті взаємини Саула 43-52

1Одного дня Йонатан, син Саула, сказав до свого хлопця – зброєноші: «Ходи та перейдемо до філістимлянської сторожі, що он по тому боці.» Батькові ж своєму він не сказав про те нічого.
2Саул саме тоді сидів на границі Геви під Гранатовим деревом, що на току, й людей було при ньому якихось шістсот чоловік.
3Ахія, син Ахітува, брат Іхавода, сина Пінхаса, сина Елі, Господнього священика в Шіло, носив тоді ефод. Люди ж не знали, що Йонатан пішов десь.
4Були ж у просмику, через який Йонатан старавсь пролізти до філістилянської сторожі, гострий скелястий шпиль по однім боці й гострий скелястий шпиль по другім боці; один називався Боцец, а другий Сенне
5Один шпиль стримів на північ, проти Міхмасу, а другий на південь, проти Геви.
6От Йонатан і каже до хлопця, свого зброєноші: «Ходи, перейдімо до сторожі отих необрізаних. Може Господь і пощастить нам! Ніщо бо не може бути Господеві на перешкоді, щоб дати перемогу, чи є когось багато, чи мало.»
7А зброєноша відповів йому: «Чини все, що тобі до серця. Я з тобою й що в тебе на серці, те й у мене.»
8Йонатан сказав: «Ось ми йдемо до тих людей і покажемось їм.
9Як вони скажуть нам: стійте, поки ми не наблизимось до вас, то ми зупинимось на нашім місці й не будемо до них здійматись.
10А коли скажуть: Ідіть до нас угору, – то ми підемо вгору, бо Господь видав їх нам у руки. Це буде для нас знаком.»
11Коли ж вони обидва стали на виду в філістимлянської сторожі, філістимляни сказали: «Дивись, євреї вилазять з нор, де були поховались.»
12І люди зо сторожі заговорили до Йонатана та до його зброєноші: «Ходіть до нас, ми маємо щось вам сказати!» Тут Йонатан сказав до свого зброєноші: «Ходи за мною, бо Господь видав їх у руки Ізраїля.»
13І Йонатан став плазувати рачки, руками й ногами, а його зброєноша слідом за ним. І валились вони перед Йонатаном, а його зброєноша добивав їх позад нього.
14І полягло в тім першім побою, що завдав Йонатан і його зброєноша, щось із двадцять чоловік на просторі половини дня орання одною парою волів.
15Страх обійняв табір, поле навколо і все військо; сторожа й руїнницький загін теж налякались; до того ж і земля затряслася, – і жах Господній найшов на них.
16Саулові сторожі, що були в Геві Веніямина, бачили, що табір метушився й розбігався на всі боки.
17І Саул звелів людям, що були при ньому: «Зробіть перегляд та подивіться, хто з наших відлучився.» І як зроблено перегляд – не було Йонатана та його зброєноші.
18Тоді Саул звелів Ахії: «Принеси ефод сюди», – бо то він носив тоді ефод перед синами Ізраїля.
19Тим часом як Саул говорив до священика, тривога в філістимлянському таборі ставала дедалі більшою та більшою, й Саул сказав до священика: «Витягни руку!»
20Зібралися Саул і все військо, що було при ньому, і як прийшли на боєвище, аж ось кожний із мечем один проти одного – замішання дуже велике!
21Євреї, що перед тим були пристали до філістимлян і що були прийшли з ними в табір, також від них відстали, щоб приєднатись до Ізраїля, до Саула та Йонатана.
22І всі ізраїльтяни, що були поховались в Ефраїм-горах, почувши, що філістимляни повтікали, кинулись також наздогінці за ними, побиваючи їх.
23Так спас Господь Ізраїля того дня, й битва розтягнулась поза Бет-Хорон.
24Ізраїльтяни були того дня знесилені; Саул же вчинив учинок необачний, бо закляв народ словами: «Проклят, хто їстиме щонебудь до вечора, поки я не помщусь над моїми ворогами!» І ніхто з народу не їв нічого.
25Ввесь народ увійшов у лісову поляну, де був мед.
26Народ прийшов до крижки меду, а мед тече звідти, та ніхто не простягнув руки до рота, бо народ боявсь присяги.
27Йонатана ж не було при тому, як батько його заклинав людей. Він простягнув палицю, що була в руці в нього, встромив кінцем у крижку меду, підніс до рота – й очі його заясніли.
28Та коли хтось із народу озвавсь до нього, кажучи: «Твій батько суворо закляв людей словами: Проклят хто буде їсти що сьогодні! – хоча народ був виснажений»,
29Йонатан відповів: «Мій батько занапастив країну! Глядіть, як засвітились мої очі, коли я скуштував так трохи цього меду.
30А що було б, якби люди були сьогодні добре попоїли з ворожої здобичі, що дісталась! Поразка філістимлян була б тепер багато більша!»
31Того дня били вони філістимлян від Міхмасу до Аялону, і народ був дуже втомився.
32Кинулися люди на здобич, брали овець, волів і телят, заколювали на землі та їли їх з кров’ю.
33Як же сповіщено Саула, кажучи; «Народ грішить проти Господа, бо їсть із кров’ю», він на це промовив: «Спроневірились ви! Прикотіть мені сюди великого, каменя!»
34Далі Саул додав; «Розійдіться поміж людьми й скажіть їм: Хай кожний приведе до мене свого вола й вівцю: ви їх колотимете тут і їстимете, щоб не грішити проти Господа, ївши з кров’ю.» І приводив кожний з народу, що мав тієї ночі під рукою, й заколював на тому місці.
35Потім Саул спорудив жертовник Господеві. То був перший жертовник, що Саул спорудив Господеві.
36Саул сказав: «Ходімо вслід за філістимлянами цієї ночі й грабуймо їх, аж доки не настане ранок. Не лишімо з них ні одного!» Йому сказали: «Чини все, що тобі довподоби.» Але священик мовив: «Удаймося раніш ось тут до Бога!»
37І спитав Саул у Бога: «Чи двигнутися мені навздогінці за філістимлянами? Чи видаси їх Ізраїлеві в руки?» Та того дня Бог не відповів йому.
38Тоді Саул звелів: «Приступіть сюди, всі начальники в народі, й розвідайтеся добре, в чому був гріх сьогодні.
39Бо – як живий Господь, що дарував Ізраїлеві перемогу! – навіть як Йонатан, син мій, причасний при тому, то смерть йому!» Ніхто з народу не мав відваги йому відповісти.
40І він звелів усьому Ізраїлеві: «Станьте по однім боці, а я з сином Йонатаном станемо по другім.» Народ озвався до Саула: «Чини, що тобі довподоби.»
41Саул сказав: «Господи Боже Ізраїля! Чому ти не відповів твоєму слузі сьогодні? Коли ця провина на мені або моєму синові Йонатанові, Господи Боже Ізраїля, дай Урім, коли ж на Ізраїлі, твоїм народі – дай Туммім.» І жереб випав на Йонатана Й Саула, а народ вийшов невинним.
42Тоді Саул і звелів: «Киньте жереб між мною та моїм сином Йонатаном.» І жереб випав на Йонатана.
43Саул сказав до Йонатана: «Признайсь мені, що ти зробив.» І признавсь йому Йонатан та й каже: «Я скуштував кінцем палиці, що в руці в мене, трохи меду. Ось я готовий умерти.»
44Саул сказав: «Нехай Бог учинить мені те й гірше! Ти мусиш умерти, Йонатане!»
45Тоді народ озвався до Саула: «Вмирати Йонатанові, що довершив оцю велику перемогу в Ізраїлі? Не бути цьому, як живий Господь, і волосинки не впаде в нього з голови на землю, бо він за Божою допомогою виконав це сьогодні.» Отак народ урятував Йонатана від смерти.
46Саул повернувся від погоні за філістимлянами, а філістимляни пішли в свою країну.
47Перебравши царську владу над Ізраїлем, Саул воював навкруги проти своїх ворогів: проти Моава, проти синів Аммона, проти Едому, проти Бет-Рехова, царя Цова, та проти філістимлян: куди б не повернувсь, перемагав.
48Виявляючи хоробрість, побив також амалекитян і визволив Ізраїля з потали тих, що його грабували.
49Сини ж Саула були: Йонатан, Їшйо та Малкішуа; а двох дочок його звали: старшу Мерав, молодшу Міхаль.
50Жінка Саула була на ім’я Ахіноам, дочка Ахімаца. Начальник його війська звавсь Авнер, син Нера, Саулового дядька.
51Як Кіш, Саулів батько, так і Пер, Авнерів батько, були сини Авієла.
52Війна ж була запекла проти філістимлян, покіль було віку Саула. І де було Саул побачить хороброго та сильного якого, – всіх приймав до себе.

15. Війна проти амалекитян 1-9; непослух Саула 10-31; смерть Агага 32-35

1Одного разу Самуїл сказав до Саула: «Мене Господь послав був помазати тебе царем над його народом Ізраїлем; тож слухай і тепер Господнього голосу:
2так каже Господь Сил: Я зваживсь покарати те, що Амалек зробив Ізраїлеві, ставши йому на дорозі, як він ішов із Єгипту.
3Іди ж і удар на Амалека, видай на загладу цілковиту його й усе, що в нього, не щади нічого, вигублюй чоловіків і жінок, дітей і немовлят, волів і овець, верблюдів і ослів.»
4Скликав Саул народ і перелічив його в Теламі: двісті тисяч піхоти і десять тисяч мужів Юди.
5Двигнувся Саул під місто Амалека й зробив засідку в долині.
6Саул сказав кеніям: «Ідіть, відділіться й вийдіть з-поміж амалекитян, щоб я не вигубив вас разом із ними, бо ви були прихильні до всіх синів Ізраїля, як вони йшли з Єгипту.» І відділилися кенії від амалекитян.
7Саул побив амалекитян від Хавіли аж ген до Шуру, що на межі з Єгиптом,
8і взяв живим амалекитянського царя Агага, народ же ввесь вигубив цілковито, вистинавши мечем їх.
9Однак Саул з народом помилували Агага, і щонайкраще з овець, волів, годованої худоби й ягнят, і все, що було вартісне, – не хотіли видати на загладу. Тільки що було маловартне й безцінне, те вони винищили.
10І надійшло до Самуїла таке слово Господнє:
11«Жаль мені, що зробив Саула царем, бо він від мене відвернувся й моїх велінь не сповнив.» Гірко це було Самуїлові й він усю ніч благав Господа.
12Коли ж Самуїл устав рано-вранці і пішов назустріч Саулові, його сповістили, кажучи: «Саул пішов у Кармель і, спорудивши собі там подібний пам’ятник та повернувшися звідти, двигнувся далі й прибув у Гілгал.»
13І пішов Самуїл до Саула. Саул сказав до нього: «Благослови тебе Господь! Я виконав приказ Господній.»
14А Самуїл спитав: «А що це за мекання овець, що до моїх вух доходить, та мукання товару, що я чую?»
15Саул відповів: «їх пригнали від амалекитян, бо народ ощадив найкращих овець І худобу, щоб принести в жертву Господеві, Богові твоєму, а що зосталось, ми вигубили як прокляте.»
16Тоді Самуїл до Саула: «Годі! Дай мені об’явити тобі, що Господь відкрив мені цієї ночі.» Саул сказав: «Говори!»
17Самуїл же: «Чи ж не правда, що хоч ти й малим собі здавався, однак тепер ти головою над колінами Ізраїля, й Господь домазав тебе царем над Ізраїлем?
18Господь послав тебе в похід і повелів: Іди, винищи тих грішників, отих амалекитян, і воюй проти них, аж поки їх цілком не знишиш!
19Чому ж ти не послухав Господнього голосу й кинувся на здобич, і зробив зло в очах Господніх?»
20Саул відповів Самуїлові: «Я послухав Господнього голосу і двигнувся у похід, в який Господь мене був вислав, і привів амалекитянського царя Агага та винищив амалекитян.
21Народ же взяв із здобичі овець і худоби, що було найкраще, а що мало бути знищене як прокляте, щоб принести його в жертву Господеві, Богові твоєму, в Гілгалі.»
22Самуїл промовив: «Хіба ж Господеві так довподоби всепалення й жертви, як послух Господньому слову? Послух ліпший від жертви, слухняність від баранячого жиру.
23Бунт – це гріх чарівництва, сваволя – це злочин ідолопоклонства. За те, що ти відкинув Господнє слово, він тебе відкинув від царства.»
24Тоді Саул сказав до Самуїла: «Згрішив я, переступивши Господній наказ і твої слова, але я був злякався народу й уволив його волю.
25Тепер же прости, прошу, гріх мій і повернися зо мною: я поклонюсь Господеві.»
26Самуїл відповів Саулові: «Я не повернуся з тобою, бо ти відкинув Господнє слово, й Господь тебе відкинув, щоб ти не був царем над Ізраїлем.»
27І коли Самуїл обернувся, щоб іти, Саул ухопив полу його одежі, вона ж відірвалась.
28Самуїл сказав до нього: «Господь відірвав сьогодні від тебе царювання над Ізраїлем і дав його другому, кращому від тебе.
29Та все ж таки Слава Ізраїля неправди не говорить і не змінюється, бо він не чоловік, щоб змінюватись.»
30І відповів той: «Я згрішив, та ти вшануй мене, благаю, перед старшими мого народу й перед Ізраїлем і повернися зо мною, щоб я поклонивсь Господеві, Богові твоєму.»
31І Самуїл повернувсь разом зо Саулом, і Саул поклонився Господеві.
32Потім Самуїл сказав: «Приведіть до мене Агага, амалекитянського царя.» Увесь радий, Агаг підійшов до нього й каже: «Вона таки минула, ота гіркота смерти!»
33А Самуїл сказав: «Як твій меч позбавляв жінок дітей, так, між жінками, твоя мати буде позбавлена дитини.» І розтяв Агага на шматки перед Господом у Гілгалі.
34Звідти подався Самуїл у Раму, а Саул пішов до свого дому в Гівеа Саула.
35Самуїл не бачився вже більше з Саулом аж по день своєї смерти. Він уболівав над Саулом, бо Господь жалкував, що зробив його царем над Ізраїлем.

16

16. Помазання Давида на царя 1-13; Давид музикою при Саулі 14-23

1Господь сказав до Самуїла: «Докіль ти будеш вболівати над Саулом, що я його відкинув, щоб він не царював над Ізраїлем? Налий ріг твій олією та йди в дорогу. Я пошлю тебе до Єссея, вифлеємця, бо я наглянув собі царя між його синами.»
2Самуїл сказав: «Як мені туди йти? Таж як Саул про це почує, вб’є мене!» Господь же мовив: «Візьмеш телицю з собою й скажеш: Я прийшов принести жертву Господеві.
3Закличеш Єссея до жертви, й я вкажу тобі, що ти маєш робити: помажеш мені того, що я тобі вкажу.»
4І вчинив Самуїл, що Господь велів. А як прийшов у Вифлеєм, міські старші, стривожені, вийшли йому назустріч й питають: «Чи твої відвідини віщують нам добро?»
5Той відповів: «Добро! Я прийшов принести жертву Господеві. Очистіться й ходіть зо мною на жертву.» І він очистив Єссея і його синів та й закликав їх до жертви.
6Коли ж прийшли, й він побачив Еліява, подумав сам у собі: це певне перед Господом його помазаник!
7Але Господь сказав до Самуїла: «Не вважай на його вид та на його високий стан, я його відкинув. Господь бо не дивиться так, як чоловік: чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце.»
8Тоді Єссей прикликав Авінадава й привів його перед Самуїла, та цей сказав: «І цього не вибрав Господь.»
9Потім Єссей привів Шамму, та він сказав: «І цього не вибрав Господь.»
10Отак Єссей привів сім своїх синів до Самуїла, та Самуїл сказав до Єссея: «І цих Господь не вибрав.»
11Тоді Самуїл спитав Єссея: «Чи це всі твої хлопці?» Той відповів: «Є ще найменший, та він пасе вівці.» І велів Самуїл Єссеєві: «Пошли за ним, бо ми не сядемо, поки не прийде сюди.»
12Послав він за ним, і привели його. Був же він русявий, гарноокий, уродливий з виду. І повелів Господь: «Устань, помаж, це він.»
13Узяв Самуїл ріг з олією й помазав його посеред його братів. І дух Господній зійшов на Давида з того дня й на майбутнє. Самуїл же рушив і пішов у Раму.
14Дух Господній відступив від Саула, а злий дух від Господа непокоїв його.
15Слуги Саулові йому сказали: «Глянь лишень, як злий дух від Бога тебе мучить.
16Нехай наш володар лише накаже, і твої слуги, що перед тобою, пошукають чоловіка, який вміє грати на цитрі; і як нападе на тебе злий дух від Бога, він заграє своєю рукою, і тобі стане легше.»
17Саул звелів своїм слугам: «Пошукайте мені чоловіка, що гарно грає, й приведіте його до мене.»
18Заговорив один з молодих людей та й каже: «Бачив я сина в Єссея вифлеємця, він уміє гарно грати, сила в нього незвичайна, звиклий до бою, розумний на слово, гарний на вроду, та й Господь з ним.»
19І послав Саул послів до Єссея так сказати: «Пришли мені Давида, твого сина, що при вівцях.»
20Узяв Єссей п’ять хлібів, бурдюк вина та козеня й послав усе це Саулові через Давида, свого сина.
21І прийшов Давид до Саула й вслуговував йому. Саул дуже полюбив його, так що він став його зброєношею.
22Тому й послав Саул до Єссея й велів йому сказати: «Нехай Давид служить при мені, бо я його вподобав.»
23І було: що найде дух від Бога на Саула, візьме Давид гусла та й заграє; от і полегшає Саулові і стане ліпше, а злий дух відійде геть від нього.

продовження

Попередня книга (“Книга Рути”)  Наступна книга (“ІІ Книга Самуїла”)