ІІ Книга Самуїла

1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24

1. Давид довідується про смерть Саула та Йонатана 1-16; Давид оплакує їхню смерть 17-27

1По смерті Саула Давид, повертаючись по розгромі амалекитян, перебув два дні в Ціклазі.
2Аж ось третього дня приходить чоловік із табору, від Саула; одіж на ньому розірвана, а голова порохом покрита. Приступивши до Давида, він припав обличчям до землі й поклонився.
3Спитав його Давид: “Звідки ти прийшов?” А той йому відповів: “Я врятувався з ізраїльського табору.”
4Давид спитав його: “Що там сталось? Повідай мені.” А той мовив: “Військо втекло з бою, й багато з війська полягло; та й Саула з сином Йонатаном нема в живих.”
5Тоді спитав Давид юнака, що приніс йому вістку: “Як ти знаєш, що Саул і його сини неживі?”
6Юнак-звістовник на те: “Я був випадком на горі Гільбоа, коли ж дивлюсь – Саул оперся об свій спис, а колісниці й комонники на нього натискають.
7Він обернувсь назад, й побачивши мене, кликнув до мене; я ж відповів: Я тут.
8І він спитав мене: Хто ти? Я відповів йому: Я амалекитянин.
9Сказав він тоді до мене: Приступи-но до мене та й убий мене, бо тривога смертна мене огорнула, хоч і життя ще все в мені.
10І приступив я й завдав йому смерть, бо знав, що він не переживе своєї поразки. Далі я зняв у нього з голови царський вінець і запинку з руки та й оце приніс сюди моєму панові.”
11Тоді Давид ухопився за свою одежу й роздер її, а й усі люди, що були при ньому.
12І сумували, плачучи, й постили до вечора за Саулом, за його сином Йонатаном, за Господнім народом і за домом Ізраїля, вони бо полягли від меча.
13Давид спитав юнака-звістовника: “Звідки ти?” А той: “Я син амалекитянина, поселенця.”
14Давид сказав до нього: “Як же ти не боявся простягти руку, щоб убити помазаника Господнього?”
15Кликнув Давид до одного зо слуг і звелів: “Приступи до нього й убий його!” Той рубнув, і вмер він.
16Давид сказав до нього: “Кров твоя на твоїй голові, бо твої уста свідчили проти тебе, коли ти сказав: Я вбив Господнього помазаника.”
17Давид співав тужливу пісню над Саулом і над його сином Йонатаном;
18він учинив так, щоб навчити синів Юди, – вона записана в “Книзі Праведного”, – тож примовляв він:
19“Ой, слава твоя, Ізраїлю, лежить прошита стрілами на твоїх горах! Як же то полягли хоробрі?
20Не оповідайте про це в Гаті, не звіщайте по вулицях Аскалону, щоб не раділи дочки філістимлян, щоб дочки необрізаних не веселились!
21Ой Гільбоа-гори! Ані роса, ні дощ нехай на вас не спадає, о поля смерти, бо там заплямлений був щит хоробрих, щит Саула, не помазаний олією ніколи,
22лише кров’ю поранених, туком хоробрих. Лук Йонатана не повертавсь назад ніколи, ні меч Саула – не повертався намарно.
23Сауле та Йонатане, любі та милі, і за життя й по смерті нерозлучні! Вони були понад орлів прудкіші, сильніші понад левів.
24Дочки Ізраїля, ридайте над Саулом, що одягав вас у пурпуру й дорогі тканини, чіпляв вам на одежу золоті прикраси.
25Як полягли хоробрі в битві? О Йонатане, смерть твоя зранила мене важко.
26Тужу я за тобою, мій брате Йонатане! Ти був для мене такий милий! Твоя любов була мені дорожча, ніж любов жіноча.
27Як полягли хоробрі, як загинуло військове знаряддя?”

2. Давид царем у Хевроні 1-7; Ішбаал протицарем і боротьба з ним 8-32

1Після того Давид спитав у Господа, кажучи: “Чи йти мені в якесь місто Юди?” І Господь відповів йому: “Йди!” Давид спитав: “Куди йти?” Господь відповів “До Хеврону.”
2І рушив туди Давид з обидвома своїми жінками, Ахіноамою з Єзреела та Авігайлою, вдовою по Навалі, з Кармелю.
3І людей, що були з ним, Давид привів кожного з його родиною, і вони осілись по містах Хеврону.
4І прийшли мужі Юди й помазали там Давида царем над домом Юди. Давидові переказали, що мужі Явеш-Гілеаду поховали Саула.
5Тоді Давид вислав послів до людей Явеш-Гілеаду, щоб їм сказати: “Будьте благословенні Господом за той учинок милосердний, що зробили володареві своєму Саулові, що його поховали.
6Нехай же Господь вам відплатить милосердям і добротою. Я теж зроблю вам ласку за те, що так ви вчинили.
7Тільки ж тепер будьте сильні й відважні, бо Саул, ваш пан, умер, і дім Юди помазав мене царем над собою.”
8Авнер же, син Нера, начальник Саулового війська, взяв Саулового сина Ішбаала й привів його в Махнаїм
9та й зробив його царем над Гілеадом, над ашуріями, над Єзреелем, Ефраїмом, Веніямином – над усім Ізраїлем.
10Сорок років було Ішбаалові, синові Саула, як він став царем над Ізраїлем, і царював два роки. Лише дім Юди був за Давидом.
11Час Давидового царювання в Хевроні над Юдою був 7 років і 6 місяців.
12Вийшов Авнер, син Нера, зо слугами Ішбаала, сина Саула, з Махнаїма на Гівеон.
13Так само двигнувся Йоав, син Церуї, зо слугами Давида, і зустрінулись вони коло гівеонського ставу, й засіли одні по цім боці ставу, а другі по тім боці ставу.
14І каже Авнер до Йоава: “Нехай юнаки встануть і борються перед нами.” Йоав же: “Хай виступлять.”
15Тоді встали, й відчислено: дванадцять від Веніямина та Ішбаала, сина Саула, і дванадцять зо слуг Давидових.
16Кожний ухопив свого противника за голову й встромив йому меча в бік, і всі вони полягли разом. І прозвано те місце “Полем Боків”, що в Гівеоні.
17Того дня була вельми запекла битва, й Авнера з людьми Ізраїля розбили слуги Давида,
18Були ж там три сини Церуї: Йоав, Авішай та Азаел. Азаел був легконогий, мов та газеля в полі.
19Він гнався за Авнером і, женучися за ним, не звернув ані праворуч, ні ліворуч.
20Обернувся Авнер та й каже: “Це ти, Азаеле?” Той відповів: “Я.”
21Тоді Авнер до нього каже: “Зверни праворуч або ліворуч, накиньсь на якогось із молодих людей і візьми в нього собі зброю.” Та Азаел не хотів його покидати.
22Каже тоді Авнер ще раз до Азаела: “Відступись від мене, для чого б мав єси полягти на землі? І як тоді погляну твоєму братові Йоавові в вічі?”
23Але що той не хотів відступити, Авнер другим кінцем списа вдарив його в живіт так, аж спис вистромився йому ззаду; і повалився той і вмер на місці. Всі, що приходили до місця, де повалився Азаел мертвим, зупинялись.
24Йоав же та Авішай гналися за Авнером далі й, як заходило сонце, дійшли до горба Амми, перед Гіяхом, що на дорозі в Гівеон-пустиню.
25Зібралися тоді сини Веніямина коло Авнера й, збившись в одну лаву, стали на верху одного горба.
26Авнер озвався до Йоава: “Чи то ж повік меч має жерти? Хіба не знаєш, що кінець його гіркий? Доки отягатимешся наказати людям, щоб припинили гнатися за братами?”
27І відрік Йоав: “Так певно, як живе Бог! Як би ти не заговорив, то ці люди лиш насвітанку перестали б гнатись кожний за своїм братом.”
28І велів Йоав засурмити, й усе військо зупинилось і вже не гналось більше за Ізраїлем, і боротьба припинилась.
29Авнер зо своїми людьми йшов усю ту ніч через Араву; перейшли через Йордан, пройшли цілий Бітрон і прийшли в Махнаїм.
30Йоав же, облишивши погоню за Авнером, зібрав усе військо, й бракувало зо слуг Давида дев’ятнадцять чоловік, крім Азаела.
31Слуги ж Давида побили з веніяминян, тобто з людей Авнера, триста шістдесят чоловік.
32А Азаела взяли й поховали в батьківському гробовищі, що у Вифлеємі. Йоав зо своїми людьми йшов усю ніч і вдосвіта прибув у Хеврон.

3. Давидові сини 1-5; Авнер переговорює з Давидом 6-21; убивство й похорон Авнера 22-39

1Війна між домом Давида й між домом Саула тяглася довго, та Давид дедалі більше закріплювався, а дім Саула дедалі слабшав.
2І народилися Давидові сини в Хевроні: перворідень його був Амнон від Ахіноами з Єзреелу,
3другий Кілеав від Авігайли, вдови по Навалі з Кармелю, третій Авесалом, син Маахи, дочки Талмая, царя Гешуру,
4четвертий Адонія, син Хаггіти, п’ятий Шефатія, син Авітали,
5шостий Їтреам від Егли, жінки Давидової. Ці народились у Давида в Хевроні.
6Тим часом як тяглась війна між домом Саула й домом Давида, Авнер вбився у силу в домі Саула.
7Була ж у Саула наложниця на ім’я Ріцпа, дочка Айї. Ішбаал, син Саула, сказав Авнерові: “Чому ти ввійшов до наложниці мого батька?”
8Розсердивсь Авнер на слова Ішбаала вельми й мовив: “Хіба я песиголовець? Понині постійно чиню я добро домові Саула, батька твого, його братам та його приятелям, і не допустив, щоб ти потрапив у руки Давида, а ти тепер ще мені докоряєш за жінку!
9Хай Бог Авнерові відплатить та ще й причинить, коли я не зроблю Давидові того, в чому Господь йому поклявся:
10заберу від дому Саула царство й поставлю престол Давида над Ізраїлем і над Юдою від Дану аж до Версавії.”
11І не зваживсь Ішбаал відповісти Авнерові ні слова, бо він боявся його.
12Послав Авнер послів до Давида сказати йому: кому, мовляв, належить край? А далі: “Уклади союз зо мною, й моя рука буде з тобою, щоб привернути до тебе всього Ізраїля.”
13Той відповів: “Добре! Укладу союз із тобою, тільки одного вимагаю я від тебе: ти не побачиш мого обличчя, якщо не приведеш Міхаль, дочку Саула, коли прибудеш побачитися зо мною.”
14Давид послав послів до Ішбаала, сина Саула, сказати: “Віддай мені мою жінку Міхаль, що я здобув собі за сотню філістимлянських передніх шкірок.”
15Тоді Ішбаал послав, щоб її взяти в її чоловіка Палтієла, сина Лаїша.
16Чоловік її проводжав її, плачучи в дорозі аж до Бахуріму. Тоді Авнер сказав до нього: “Іди, повертайсь!” І той повернувсь.
17Авнер увійшов у переговори зо старшими Ізраїля й промовив: “Давно вже ви бажали собі Давида царем над собою.
18Беріться, отже, тепер до діла, бо Господь так сказав був про Давида: Рукою слуги мого Давида я визволю народ мій Ізраїля з рук філістимлян та всіх ворогів його.”
19Говорив Авнер також і з Веніямином, а потім пішов у Хеврон переказати Давидові про все, що ухвалив Ізраїль і ввесь дім Веніямина.
20Як же Авнер у товаристві двадцятьох мужів прибув до Давида в Хеврон, Давид справив Авнерові і мужам, що були з ним, бенкет.
21І каже Авнер до Давида: “Ось я готовий піти й зібрати всього Ізраїля до мого володаря царя: вони укладуть союз із тобою, й ти царюватимеш над усім, як лиш твоя душа захоче.” І відпустив Давид Авнера й він пішов у мирі.
22Аж ось прийшли слуги Давида з Йоавом із якогось походу й принесли велику здобич. Авнера ж не було вже в Давида в Хевроні, бо Давид відпустив його, й той пішов собі був у мирі.
23Коли повернувся Йоав із військом, що було при ньому, Йоавові сказали: “Авнер, син Нера, був у царя, та цей відпустив його, й він пішов у мирі.”
24Тоді Йоав увійшов до царя й каже: “Що ти вчинив? Авнер прийшов до тебе, чому ж ти його відпустив і він пішов?
25Чи ти ж не знаєш Авнера, сина Нера? Та ж він прийшов був, щоб тебе обманути, щоб спізнати твої виходи й входи і довідатись про все, що дієш!”
26І коли Йоав вийшов від Давида, послано гінців за Авнером, і завернули його від Сіра-криниці, а Давид не знав про це.
27Як же повернувсь Авнер у Хеврон, Йоав відвів його набік від воріт, наче б із ним поговорити тайно, й тут ударив його в живіт, і він умер за кров Азаела, брата Йоава.
28Довідався про це Давид пізніше й мовив: “Невинен я і моє царство перед Господом повіки за кров Авнера, сина Нера.
29Нехай вона впаде на голову Йоава й на всю родину його батька! Нехай у домі Йоана не переводяться ніколи такі, що недугують на течиво чи на проказу, ті, що лиш до веретена здатні, що падають від меча або сидять без хліба!”
30Йоав і його брат Авішай стратили Авнера за те, що він убив їхнього брата Азаела в бою під Гівеоном.
31І повелів Давид Йоавові й усім людям, що були при ньому: “Пороздирайте на собі одежу, підпережіться волосяницями і йдіть перед Авнером, голосивши.” Та й цар Давид ішов за марами позаду.
32І як Авнера поховали в Хевроні, плакав цар уголос над гробом Авнера. Та й також увесь народ плакав.
33Цар співав таку плачевну пісню над Авнером, кажучи: “Чи то ж смертю безумного мусів Авнер умирати?
34Руки тобі не зв’язано, ноги тобі не скуто кайданами. Ти поліг, як полягають від розбишаків!” І плакав за ним увесь народ ще більше.
35Ввесь народ, поки був день, прийшов просити Давида, щоб їв щось, та він заклявся: “Хай мені Бог відплатить і гіршим, коли я буду їсти хліб або щось інше перед заходом сонця.”
36Довідався про те народ, і воно було йому довподоби, та й усе, що цар чинив, подобалось людям.
37Увесь народ і ввесь Ізраїль того дня впевнився, що то не з волі царя вбито Авнера, сина Нера.
38Цар сказав своїм слугам: “Чи знаєте, що цього дня поліг князь і великий муж у Ізраїлі?
39Я нині ще слабий, хоч і помазаний на царя, а ті люди, сини Церуї, сильніші за мене. Нехай Господь відплатить по заслузі тому, хто чинить зло!”

4. Вбивство Ішбаала

1Коли Ішбаал, син Саула, довідався, що Авнер умер у Хевроні, опустив руки, й увесь Ізраїль засмутився вельми.
2Було ж у Ішбаала, сина Саула, два мужі, ватажки відділів: один на ім’я Баана, а другий – Рехав, сини Ріммона з Беероту, з потомків Веніямина, бо й Беерот прилічено до Веніямина,
3бо бееротії втекли в Гіттаїм, де перебували як поселенці по цей день.
4Був же в Йонатана, сина Саула, син, що став кривий на ноги. Було йому п’ять років, як прийшла з Єзреелу вістка про Саула та Йонатана. Вхопила його тоді нянька та й утекла. Коли в поспіху втікала, впав він та й окривів. Звали його Мерібаал.
5Отож сини Ріммона з Беероту, Рехав і Баана, пустилися в дорогу й прибули під час денної спеки в дім Ішбаала, саме як він відпочивав після обіду.
6Коли одвірниця дому, чистивши пшеницю, закуняла та й заснула, підкрались Рехав і брат його Баана.
7Ввійшли вони в дім, де той лежав собі на ліжку в спочивальні, вбили його на смерть, відтяли голову і, взявши голову з собою, йшли всю ніч дорогою Арава,
8та й принесли голову Ішбаала Давидові в Хеврон і промовили до царя: “Отут голова Ішбаала, сина Саула, ворога твого, що чигав на твоє життя. Господь дав сьогодні моєму володареві цареві помститися на Саулові та його потомках.”
9Давид же у відповідь Рехавові та його братові Баані, синам Ріммона з Беероту, мовив: “Так певно як живе Господь, що вибавив моє життя від усякої напасти.
10Коли я того, хто повідомив мене: Саул мертвий! і вважав себе вістуном доброї новини, схопив і, замість дати йому нагороду, вбив у Ціклазі,
11то поготів, коли злочинці вбили чесну людину в її домі на її ліжку! Як же я не мав би тепер вимагати з ваших рук його крови й не змести вас із землі?”
12І Давид дав своїм воякам наказ, і ті Їх убили й відтяли їм руки й ноги та й повісили над ставом у Хевроні, а голову Ішбаала взяли та поховали в гробі Авнера в Хевроні.

5. Давид – цар над усім Ізраїлем 1-5; Єрусалим столиця царства 6-12; Давидові сини й дочки 13-16; перемога над філістимлянами 17-25

1Тоді всі коліна Ізраїля прийшли до Давида в Хевроні і кажуть: “Дивись, ми твої кості й твоє тіло.
2Вже й раніш, ще як царював Саул над нами, ти був тим, хто водив Ізраїля в поле і назад приводив, до того ж і Господь сказав до тебе: Ти будеш пасти мій народ Ізраїля, ти будеш князем над Ізраїлем.”
3Як прийшли всі старші Ізраїля до царя в Хеврон, цар Давид заключив із ними союз у Хевроні перед лицем Господнім, і вони помазали Давида царем над Ізраїлем.
4Тридцять років було Давидові, як він став царем, і царював він сорок років.
5У Хевроні царював над Юдою 7 років і 6 місяців, а в Єрусалимі царював 33 роки над усім Ізраїлем і над Юдою.
6І двигнувся цар із своїми людьми на Єрусалим проти євусіїв, що жили в тій країні. Вони сказали Давидові: ти сюди, мовляв, не ввійдеш, бо сліпі й криві не впустять тебе, а це означало: Давид сюди не ввійде.
7Але Давид приступом узяв твердиню Сіон, тобто – Давид-город.
8Того дня Давид сказав: “Хто вдарить на євусіїв, пролізе через водопровід і досягне тих сліпих і кривих, що ненавидять душу Давида, дістане нагороду.” З того й пішло: “Сліпий і кривий не ввійдуть до хати.”
9Давид осівсь у твердині й назвав її Давидгород. Потім він розбудував мур навколо, почавши від Мілло до середини.
10Давид дедалі більш ставав могутній, і Господь, Бог Сил, був із ним.
11Хірам, цар тирський, прислав був послів до Давида з кедровим деревом, а до того ж теслів і каменорубів, й вони збудували Давидові палац.
12І спізнав Давид, що Господь укріпив його царем над Ізраїлем і підняв угору його царство задля народу свого Ізраїля.
13Прибувши ж із Хеврону, набрав собі Давид іще наложниць і жінок з Єрусалиму, і народилися в нього ще сини й дочки.
14Ось імена тих, що народились у нього в Єрусалимі: Шаммуа, Шовав, Натан, Соломон,
15Івхар, Елішуа, Нефег, Яфія,
16Елішама, Веліяда та Еліфелет.
17Як же довідалися філістимляни, що Давида помазано царем над Ізраїлем, рушили філістимляни, щоб шукати Давида. Та Давид зачув про це й зійшов у твердиню.
18Прибули філістимляни й розтаборились по Рефаїм-Долині.
19Тоді Давид спитав Господа: “Чи виступати мені проти філістимлян? Чи видаси їх мені в руки?” Господь відповів Давидові: “Іди, бо я видам філістимлян тобі в руки.”
20І двигнувся Давид під Ваал-Перацім, розбив їх там і мовив: “Господь зробив пролом у моїх ворогах передо мною, немов той пролом, що роблять води.” Тому й прозвано те місце Ваал-Перацім.
21Вони залишили там своїх бовванів, а Давид і його люди їх забрали.
22Знову прибули філістимляни й розтаборились у Рефаїм-Долині.
23І як Давид спитав Господа, він відповів: “Не наступай на них, але обійди їх з тилів і підійди до них від бальсамових дерев.
24І як почуєш шелест, наче шум кроків по вершках бальсамових дерев, тоді спішися, бо то Господь рушає перед тобою, щоб розгромити філістимлянське військо.”
25Давид зробив так, як повелів йому Господь, і розбив філістимлян від Гівеа аж до входу Гезер.

6. Перенесення ковчегу Господнього до Єрусалиму 1-19; Міхаль докоряє Давидові за його танець 20-23

1Ще раз зібрав Давид найдобірніших мужів у Ізраїлі, тридцять тисяч.
2Тоді Давид і все військо, що було при ньому, встали й пішли у Ваалу Юди, щоб перенести звідти ковчег Божий, який названо йменням Господа Сил, що покоїться на херувимах.
3Поставили, отже, ковчег Божий на новий віз і вивезли його з дому Авінадава, що був на горбі, а проводжали воза сини Авінадава, Узза й Ахіо.
4Узза йшов побіч ковчега Божого, а Ахіо перед ковчегом.
5Давид же й увесь дім Ізраїля танцювали перед Господом щосили, виспівуючи та приграваючи на цитрах, гарфах, бубнах, дзвінках і цимбалах.
6Як же дійшли до току Нахона, Узза простягнув руку до Божого ковчегу й ухопився за нього, бо воли його нахилили.
7Та гнів Господній запалав на Уззу, і Господь ударив його там таки за цю смілість і він помер там коло ковчегу Божого.
8Давид засумував, що Господь вразив Уззу, і місце те називається Перец Узза по цей день.
9Злякавсь Давид того дня перед Господом і мовив: “Як же ввійти Господньому ковчегові до мене?”
10І не хотів Давид перевозити Господнього ковчегу до себе, в Давидгород, а завіз його в дім Оведедома, з Гату.
11Пробув там ковчег Господній три місяці в домі Оведедома з Гату, й Господь благословив Оведедома й увесь дім його.
12Коли цареві Давидові сказали, що Господь благословив дім Оведедома й усе, що в нього, заради Божого ковчегу, Давид пішов і з радістю переніс ковчег Божий із дому Оведедома в Давидгород.
13І коли переносії Господнього ковчегу пройшли шість кроків, принесено в жертву бика й годованого барана.
14Сам же Давид щосили танцював перед Господом, і був при тому оперезаний льняним ефодом.
15Отак Давид і ввесь дім Ізраїля переносили ковчег Господній під веселі вигуки й трубні звуки.
16Як же ковчег Господній входив у Давид-город, Міхаль, дочка Саула, дивилась у вікно, тож, бачивши, як цар Давид скакав і танцював перед Господом, зневажила його в своїм серці.
17І принесли ковчег Господній і поставили його на своєму місці серед намету, що Давид нап’яв для нього, й приніс Давид усепалення перед Господом і мирні жертви.
18І як скінчив Давид приносити всепалення й мирні жертви, благословив народ іменем Господа Сил.
19Потім роздав усьому народові, всьому мнозтву Ізраїля, чоловікам і жінкам, кожному по буханцеві хліба, по кусневі м’яса та по пундикові з родзинок, і пішли всі додому.
20Коли Давид повертавсь благословити дім свій, вийшла йому назустріч Міхаль, дочка Саула, й каже: “Оце ж і достойно виступав сьогодні цар Ізраїля, світивши тілом перед очима служниць своїх слуг так, як світив би тілом який-небудь гульвіса!”
21Давид же відповів Міхалі: “Я перед Господом танцював, що вибрав радше мене, ніж твого батька й усю його родину, щоб настановити мене князем над Господнім народом, над Ізраїлем. Тому перед Господом буду веселитись
22і принижуся ще більше того. Стану принижений у твоїх очах, але в слугинь, про яких ти говориш, буду в славі!”
23І не було в Міхалі, дочки Саула, дітей аж по день її смерти.

7. Пророцтво Натана Давидові 1-17; Давид молиться 18-29

1Тепер, коли цар жив у своїм палаці, дав Господь йому спокій від усіх його ворогів навколо,
2тож промовив цар до пророка Натана: “Оце я живу в кедровім палаці, а ковчег Божий стоїть посеред намету!”
3І відповів Натан цареві: “Все, що маєш на серці, йди й чини, бо Господь з тобою.”
4Але тієї ж самої ночі прийшло слово Господнє до Натана:
5“Іди й скажи рабові моєму Давидові: так Господь говорить: Чи ти будуватимеш мені дім на мешкання?
6Бо я не жив у домі від того дня, як вивів синів Ізраїля з Єгипту, й по цей день: я ввесь час ходив у наметі як у житлі.
7Чи я ж за ввесь час той, поки блукав із синами Ізраїля, промовив хоч би слово до котрогось із суддів Ізраїля, яких я призначував пасти мій народ Ізраїля: чому, мовляв, ви не збудуєте мені кедрового дому?
8Оце ж скажи слузі моєму Давидові: так каже Господь Сил: Я взяв тебе від отари з пасовиська, щоб ти був князем над моїм народом, над Ізраїлем.
9Я був з тобою всюди, куди ти ходив. Я викорінював усіх твоїх ворогів з-поперед тебе й зробив великим ім’я твоє, як ім’я тих, що найбільші на землі.
10Я призначу місце моєму народові Ізраїлеві і насаджу його, й він буде на ньому жити й не зазнає більш тривоги, бо беззаконні не будуть більш його гнобити, як раніше,
11з того часу, як я поставив суддів над моїм народом Ізраїлем. Дам тобі спокій від усіх твоїх ворогів. І оце Господь звіщає тобі, що він збудує тобі дім.
12А як сповняться твої дні й ти спочинеш з твоїми батьками, я поставлю по тобі твоє потомство, що вийде з твого лона, й утверджу його царство.
13Він збудує дім імені моєму, і я скріплю його царський престіл навіки.
14Я буду його батьком, а він буде мені сином; коли ж він провиниться, я покараю його людською різкою й людськими карами:
15милости ж моєї від нього не відніму, як я відняв її від Саула, якого я відкинув перед тобою.
16Твій дім і твоє царство передо мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки.”
17Згідно з тими словами й усіма цими видіннями переказав усе Натан Давидові.
18Тоді цар Давид увійшов у намет і, сівши перед Господом, промовив: “Хто я, о Господи, мій Владико, і що таке мій дім, що ти привів мене аж до того?
19І то ще мало видалось у твоїх очах, о Господи, мій Владико; ти поширив також обітниці твої на дім твого слуги геть на часи далекі. І ти показав мені грядучі покоління людей, Господи, мій Боже!
20Що ще Давид може тобі сказати? Ти знаєш твого слугу, Господи, мій Боже!
21Задля твого слова й з твого серця ти чиниш те, що відкриваєш усю оту велич слузі твоєму.
22Тим то ти великий єси, Господи, мій Владико, і рівного тобі немає й немає Бога, крім тебе, за всім тим, що ми нашими вухами чули.
23Чи ж є якийсь другий народ на світі, як твій народ Ізраїль, народ, єдиний на землі, до якого Бог приходив, щоб його визволити й викупити його для себе як народ, щоб дати йому ім’я, і вчинити задля твоєї землі великі та страшні речі, прогнавши народи і богів з-перед твого народу, що його ти визволив з Єгипту?
24Ти встановив собі твій народ Ізраїля твоїм народом повіки, і ти, Господи, став його Богом.
25А тепер, Господи Боже, держи те слово, що ти мовив про слугу твого й його дім, повіки й зроби так, як мовив.
26Тоді звеличиться повіки твоє ім’я, і тоді скажуть: Господь Сил – Бог над Ізраїлем! І дім слуги твого Давида твердо стоятиме перед тобою.
27Бо то ти, Господи Сил, Боже Ізраїля об’явив твоєму слузі, кажучи: Збудую тобі дім! Тому слуга твій і насміливсь був молитися до тебе в такій молитві.
28Отож, Господи, мій Владико, ти – Бог, і твої слова – правда, й ти дав цю радісну обітницю слузі твоєму.
29Зволь же благословити дім слуги твого, щоб він вічно стояв перед тобою, бо ти, Господи, мій Боже, мовив, і твоїм благословенням дім слуги твого буде благословен повіки.”

8. Війни Давида з сусідніми народами 1-14; співробітники Давидові 15-18

1Після цього Давид побив філістимлян і підневолив їх. Давид забрав з рук філістимлян столицю Гат.
2Побив також і моавитян і, велівши їм лягти на землю, міряв їх мотузом: міряв по два мотузи на те, щоб убити, а один мотуз, щоб зоставити живими. Так моавитяни стали слугами Давида й платили йому данину.
3Потім Давид побив Гададезера, сина Рехова, царя Цови, саме як він був двигнувся, щоб відновити своє панування над Рікою.
4Давид забрав у нього 1700 колісниць і 20 000 чоловік піхоти, і Давид порозтинав жили всім коням при колісницях, лишивши тільки на сотню колісниць.
5Коли ж прийшли дамаські арамії на підмогу Гададезерові, цареві Цови, Давид побив араміїв, 22000 чоловіка.
6Потім Давид настановив залогу в арамійськім Дамаску, й арамії стали слугами Давида й платили йому данину. Господь давав перемогу Давидові всюди, куди він виступав.
7Давид забрав золоті щити, що були на слугах Гададезера, й приніс їх у Єрусалим.
8З Табаху та Беротаю, міст Гададезера. Давид узяв велику силу міді.
9Коли довідавсь Тоу, цар Хамату, що Давид побив усе військо Гададезера,
10послав свого сина Гадорама до царя Давида привітати його й поздоровити, що воював із Гададезером і побив його, бо Тоу був противником Гададезера. Він приніс із собою золотий, срібний і мідний посуд.
11Теж і це присвятив цар Давид Господеві разом зо сріблом і золотом, що присвятив був, коли забрав від усіх підбитих народів,
12від Едома, від Моава, від синів Аммона, від філістимлян, від Амалека й зо здобичі в Гададезера, сина Рехова, царя Цови.
13Так Давид здобув собі славу. В своєму повороті він побив у Соляній Долині вісімнадцять тисяч едомлян.
14Він настановив залогу по всьому Едомі, й едомляни стали слугами Давида. І давав Господь Давидові перемогу всюди, куди той виступав.
15І царював Давид над усім Ізраїлем і чинив суд і справедливість своєму народові.
16Йоав, син Церуї, правив військом, Йосафат, син Ахілуда, був літописцем.
17Цадок, син Ахітува, та Евіятар, син Ахімелеха, були священики, Шіша був писарем,
18а Беная, син Єгояди, був начальником над керетіями й пелетіями; сини ж Давида були священики.

9. Доброзичливість Давида до Саулового нащадка

1Давид спитав: “Чи не зоставсь іще хто-небудь із дому Саула? Я б виявив йому милість заради Йонатана.”
2Був іще з дому Саула один слуга на ім’я Ціва, тож покликали його до Давида. І цар його питає: “Чи ти Ціва?” Той відповідає: “Я твій слуга.”
3Цар питає: “Чи нема ще кого з дому Саула, щоб я виявив йому милість Божу?” І відповів Ціва цареві: “Є ще син Йонатана, та він кривий на ноги.”
4“Де він?” питає його цар; Ціва ж цареві відповів: “Він перебуває в домі Махіра, сина Амміела, в Лодеварі.”
5Цар Давид послав, щоб його взяти з дому Махіра, сина Амміела, з Лодевару.
6Прибувши до царя, Мерібаал, син Йонатана, сина Саула, упав ниць і поклонився. Давид сказав: “Мерібаале!” Той відповів: “Я твій слуга!”
7Каже Давид до нього: “Не бійся! Хочу зробити тобі милість заради батька твого Йонатана й повернути тобі всі поля Саула, твого діда, й ти будеш їсти хліб завжди з мого столу.”
8Вклонився він і каже: “Що таке слуга твій, щоб тобі піклуватись таким здохлим псом, як я?”
9Тут озвався цар до Ціви, слуги Саула, й сказав до нього: “Все, що належало Саулові й його родині, я даю синові твого пана.
10Ти з твоїми синами й твоїми слугами будеш обробляти йому землю й будеш збирати врожай для дому твого пана, щоб мали що їсти, а Мерібаал, син твого пана, їстиме хліб завжди з мого столу.” Було ж у Ціви п’ятнадцять синів і двадцять рабів.
11Ціва відповів цареві: “Як повелів мій володар цар своєму слузі, так і чинитиме слуга твій.” І Мерібаал їв із Давидового столу, як один із синів царських.
12Був у Мерібаала син малий, на ім’я Міха. Всі ж, хто жили в домі Ціви, були слугами Мерібаала.
13А Мерібаал жив у Єрусалимі, бо він їв завжди з царського столу, хоч і був кривий на обидві ноги.

10. Зневага Давидовим посланцям 1-5; війна з аммоніями та араміями 6-19

1І сталось потім, що вмер цар аммонський і замість нього царював Ханун, його син.
2Давид собі подумав: “Покажу свою доброзичливість до Хануна, сина Нахаша, як показав був свою доброзичливість до мене його батько.” І послав Давид своїх слуг, щоб потішити його по його батькові. Як же прийшли слуги Давида в край Аммонський,
3сказали князі аммонські до Хануна, свого зверхника: “Гадаєш, що Давид, посилаючи потішників до тебе, хоче вшанувати твого батька? Хіба не на те, щоб роздивитись на місто, розвідати його, а потім зруйнувати, послав Давид своїх слуг до тебе?”
4І повелів Ханун схопити слуг Давида, пообголювати їм бороди наполовину, пообтинати одежу аж по бедра та й відіслати.
5Ці сповістили Давида, і він вислав їм назустріч, – бо мужі почували себе дуже засоромленими, – і велів їм сказати: “Сидіть у Єрихоні, поки не виростуть у вас бороди, і тоді повертайтесь.”
6Побачивши ж аммонії, що стали ненависними Давидові, послали найняти араміїв з Бет-Рехову, араяіїв з Цови, 20000 піхоти, і царя Йааху з 1000 чоловік, і людей з Тову, 12000 чоловік.
7Почувши це, Давид послав Йоава з усім військом.
8Виступили аммонії й вишикувались у бойову лаву при вході в місто, тим часом як арамії з Цови та Рехову, люди з Тову і Мааха були окремо на вільному полі.
9Побачивши Йоав, що йому грозить битва і спереду й ззаду, вибрав щонайдобірніших з Ізраїля й вишикував їх у лаву проти араміїв;
10решту ж військового люду передав під провід братові своєму Авішаеві, щоб прилаштувався проти аммоніїв,
11і сказав: “Як арамії подужають мене, ти підеш мені на підмогу, а як аммонії подужають тебе, я піду тобі на поміч.
12Кріпись! І покажімося сильні за наш народ і за міста нашого Бога. Господь же нехай учинить, що йому довподоби.”
13Як Йоав із військом, що було при ньому, почав наступати на араміїв, то вони втекли від нього.
14Та й аммонії, побачивши, що арамії втікають, теж почали втікати від Авішая і вернулись у місто. Тоді Йоав покинув аммоніїв і повернувся в Єрусалим.
15Коли побачили арамії, що їх побив Ізраїль, вони зібрались разом.
16Гададезер послав і привів араміїв, що були за Рікою, і вони прибули до Хеламу під проводом Шоваха, начальника військ Гададезера.
17Про це сповіщено Давида, і він зібрав усього Ізраїля, перейшов Йордан і прийшов до Хеламу. Тоді арамії виступили проти Давида й бились із ним.
18Та арамії втекли від Ізраїля, і Давид убив 700 колісничних коней і 40000 кіннотчиків; Шоваха, начальника війська, поранено і він помер там.
19Як же побачили всі царі, залежні від Гададезера, що їх побив Ізраїль, то замирилися з ізраїльтянами та й піддались їм, а арамії боялись уже допомагати аммоніям.

11. Гріх Давида

1На початку року, коли царі звичайно виступають у похід, послав Давид Йоава й своїх слуг, з ним і всього Ізраїля: вони розбили аммоніїв і обложили Раббу, а Давид зоставсь у Єрусалимі.
2Одного дня під вечір Давид, уставши з своєї постелі й проходжуючись по покрівлі царської палати, побачив із даху жінку, що купалась. Була та жінка вельми гарна.
3І послав Давид розпитатись, хто та жінка. І йому відповіли: “Це Ветсавія, дочка Еліяма, жінка Урії, хеттита.”
4Тоді Давид послав за нею посланців, і як вона прийшла до нього, він зліг з нею. І очистившися від своєї нечистоти, повернулася додому.
5Зачала жінка й послала Давидові сказати: “Я – вагітна.”
6Тоді Давид послав до Йоава: “Пришли до мене Урію, хеттита.” І прислав Йоав Урію до Давида.
7І коли прибув Урія до нього, Давид спитав його, як ведеться Йоавові, як ведеться військові, й про справи з війною.
8Потім Давид сказав Урії: “Йди до свого дому та помий собі ноги.” Вийшов Урія з царського палацу, а за ним понесено дарунок від царя.
9Але Урія ліг спати коло входу в царський палац з усіма слугами свого пана й не пішов до свого дому.
10Давидові сказали: “Урія не пішов додому.” Тоді Давид спитав Урію: “Хіба ти не прийшов із дороги? Чому не йдеш додому?”
11Урія ж відповів Давидові: “Ковчег, Ізраїль і Юда перебувають у наметах; мій пан Йоав і слуги мого пана таборяться в чистім полі, а я мав би йти додому, щоб їсти й пити та коло жінки спати? Як жив Господь і як ти сам живий, того я не зроблю!”
12Тоді Давид сказав Урії: “Отже залишися сьогодні тут, а завтра я тебе відішлю.” Та й зоставсь Урія того дня в Єрусалимі.
13На другий день Давид його закликав, щоб їв і пив перед ним, і він упоїв його, та ввечорі він вийшов спати на своїй постелі з слугами свого пана, до свого ж дому не пішов.
14Другого дня вранці Давид написав Йоавові листа й послав через Урію.
15А в листі написав так: “Постав Урію в найгарячішому бою спереду, і відступіть від нього, щоб він був убитий і вмер.”
16Під час облоги міста поставив Йоав Урію на такім місці, де знав, що там були сильні відділи.
17І коли вирвались мужі, що були в місті, і билися з Йоавом, то дехто з Давидового війська поліг, а між убитими був теж хеттит Урія.
18Йоав послав і оповістив Давидові ввесь перебіг бою.
19Він дав посланцеві такий наказ: “Коли ти скінчиш оповідати цареві про ввесь перебіг бою,
20і цар закипить гнівом і тебе спитає: Чого ж ви так близько підійшли під місто битись; чи ж не знали, що з муру стріляють;
21хто вбив Авімелеха, сина Єрувваала? Хіба не баба скинула верхнє жорно з муру на нього, так що він помер у Тевеці; чому ж, отже, так близько підійшли до муру? – тоді ти скажеш: Також і твій слуга хеттит Урія згинув.”
22Пустився посланець в дорогу, й як прибув, оповів Давидові все, що йому наказав Йоав, і ввесь перебіг бою. Тут Давид скипів гнівом на Йоава й мовив посланцеві: “Чого ж було підходити під саме місто битись? Чи ви ж не знали, що з муру будуть вас бити? Хто вбив Авімелеха, сина Єрувваала? Чи не якась жінка скинула з муру на нього верхнє жорно, і він знайшов смерть у Тевеці? Чого було вам так близько підходити до муру?”
23А посланець відповів Давидові: “Люди ті перемогли нас і вийшли проти нас у чисте поле, й ми їх відкинули аж до самого входу в браму,
24та з муру стали лучники на твоїх слуг стріляти, і деякі зо слуг царських згинули, – якихось вісімнадцять чоловік, – і твій слуга Урія хеттит, теж поліг там.”
25Тоді Давид сказав посланцеві: “Скажеш Йоавові: Не журись тим, бо меч пожирає то тут, то там. Посиль свій наступ на місто й зруйнуй його. Так ти підбадьориш його.”
26Довідавшись жінка Урії, що її чоловік Урія поліг, заходилась оплакувати свого мужа.
27А як пройшла жалоба, Давид послав за нею й узяв до свого дому, й вона стала йому за жінку й вродила йому сина. Та вчинок, якого допустився Давид, не сподобався Господеві.

12. Натан докоряє Давидові 1-12; каяття Давида 13-23; народження Соломона 24-25; здобуття Рабби 26-31

1Господь послав пророка Натана до Давида, і він прийшов до нього та сказав йому: “Було собі два чоловіки в однім місті, один багатий, а другий убогий.
2В багатого була превелика сила овець і корів, 3а в бідного не було нічого крім овечки, однісінької, маленької, що він її купив і годував, і вона росла в нього разом з його дітьми.
Зйого хліба вона їла й з його чаші пила, спала на його лоні й була йому як дочка.
4Якось прийшов хтось У гості до багатого чоловіка, та цей пожалував узяти зо своїх власних овець і корів, щоб зготувати подорожньому, який прибув до нього, і він забрав овечку в убогого чоловіка й зготував її чоловікові, що прийшов до нього.”
5Тоді Давид скипів великим гнівом на того чоловіка й скрикнув до Натана: “Як жив Господь! Чоловік, що зробив те заслужив смерть.
6А за овечку поверне вчетверо за те, що вчинив таке й не мав співчуття.”
7Тоді Натан промовив до Давида: “Ти – той чоловік! Так говорить Господь Бог Ізраїля: Я тебе помазав царем над Ізраїлем, я тебе врятував з руки Саула,
8дав тобі дім пана твого й жінок пана твого на твоє лоно, дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо б цього було ще замало, додав би ще того й цього.
9Чому ж ти так зневажив Господа і вчинив те, що є злом у його очах? Урію хеттита вбив мечем, жінку його взяв собі за жінку, його ж ти вбив мечем аммонійським.
10І тому тепер меч навіки не відійде від дому твого за те, що ти мене зневажив і взяв жінку Урії хеттита, щоб була тобі за жінку.
11Так говорить Господь: З твого ж власного дому нашлю лихо на тебе; візьму твоїх жінок з-перед твоїх очей і віддам їх ближньому твому, і він буде спати з ними перед обличчям цього сонця.
12Ти потайки чинив це, а я зроблю це явним перед усім Ізраїлем, перед очима сонця.”
13І сказав Давид до Натана. Згрішив я проти Господа!” А Натан відповів Давидові: “Та Господь прощає тобі гріх твій: ти не вмреш.
14Тільки ж за те, що ти таким учинком тяжко образив Господа, дитина, що в тебе народилась, напевно вмре.”
15І Натан пішов додому. Господь же вразив дитину, що вродила Давидові жінка Урії, і вона тяжко захворіла.
16Давид благав Бога заради хлопця, постив, ходив у волосяниці, вночі ж лежав на долівці.
17Старші в палаці робили все, щоб підняти його з землі, та він не хотів і не їв нічого з ними.
18Сьомого дня дитина вмерла, але слуги Давида боялися йому сказати, що дитина вмерла, бо думали: “Коли, була жива дитина, ми вмовляли його, та він не слухав; як же тепер йому сказати, що дитина вмерла? Як уболіватиме він від цього?”
19Але Давид помітив, що слуги перешіптуються між собою, зрозумів, що дитина вмерла, й спитав слуг: “Чи дитина вмерла?” Вони відповіли: “Вмерла.”
20Встав тоді Давид із землі, помився, намастився, перемінив на собі одіж, пішов до Господнього дому та й поклонився. Потім прийшов додому й велів дати собі страву, і їв.
21Та його слуги спитали його: “Що має означати твоя поведінка? Коли дитя було живе, ти постив і плакав, коли ж дитя вмерло, ти встав і їв.”
22Він відповів: “Поки дитина була ще жива, я постив і плакав, бо я думав: хто знає, може Господь змилосердиться надо мною й залишить дитину живою?
23Та тепер же, коли воно вмерло, чому б мені постити? Хіба я можу ще його назад повернути? Я піду до нього, а воно вже не повернеться до мене.”
24Тоді Давид розважив Ветсавію, свою жінку, пішов до неї і зліг з нею. Вона зачала й уродила сина, й він назвав його Соломон. Господь полюбив його
25і послав пророка Натана, й цей дав йому ім’я Єдідея, згідно з Господнім словом.
26Тим часом Йоав воював проти Рабби аммоніїв й здобув Водяне Місто.
27І послав він посланців до Давида сказати йому: “Я воював проти Рабби й захопив Водяне Місто.
28Збери, отже, останок військового люду, обложи місто й візьми його, бо як я його здобуду, воно назветься моїм ім’ям.”
29Тоді Давид зібрав усе військо, двигнув на Раббу, воював проти неї й здобув її.
30Він зняв з голови Мілкома вінець, який важив талант золота й мав у собі дорогий камінь; і покладено його на голову Давида. Вивіз також із міста здобичі превелику силу.
31Людей же, що були в ньому, вивів і поставив їх до пил, залізних приладь та сокир залізних; заставив їх і цеглу виробляти. Так він чинив з усіма аммонійськими містами. Потім Давид повернувся зо своїм військом у Єрусалим.

13. Амнон і Тамар 1-19; ненависть і помста Авесалома 20-33; втеча Авесалома 34-39

1По тому ж сталось таке. Була в Авесалома, сина Давида, сестра вродлива, на ім’я Тамар, і закохався в неї Амнон, син Давида.
2І мучивсь Амнон, що аж занедужав через свою сестру Тамар, бо вона була дівицею, й Амнонові здавалось неможливим зробити їй будь-що.
3А був у Амнона приятель, на ім’я Йонадав, син Шімеа, брата Давида, і був Йонадав чоловік вельми хитрий.
4І спитав його: “Чого то ти, царевичу, кожного дня такий пригнічений? Невже мені не скажеш?” Амнон же йому: “Люблю Тамар, сестру мого брата Авесалома.”
5На те Йонадав до нього каже: “Лягай у ліжко та вдай недужого, і як твій батько прийде навідатись до тебе, ти йому скажеш: Нехай моя сестра Тамар прийде та дасть мені що-небудь з’їсти: зготує перед очима у мене страву, щоб я бачив і їв з рук її.”
6Ліг Амнон і вдав недужого. Коли прийшов цар на нього подивитись, Амнон до царя мовив: “Нехай моя сестра Тамар прийде й зготує перед моїми очима кілька медяників, і я їх з’їм з її руки.”
7І послав Давид до дому до Тамарі сказати їй: “Піди до дому твого брата Амнона й зготуй йому їжу.”
8Тоді пішла Тамар до дому Амнона, брата свого, що лежав у ліжку; взяла муки, замісила й зготувала перед очима у нього медяники та й спекла їх.
9Потім узяла пательню й випорожнила перед ним. Він, однак, не хотів їсти й повелів: “Виведіть усіх геть від мене!” І як усі повиходили від нього,
10Амнон каже до Тамарі: “Принеси їжу в кімнату, щоб я міг поживитися з твоєї руки. Взяла Тамар медяники, що зготувала, й принесла їх Амнонові, братові своєму досередини в кімнату.
11Як вона подавала йому їсти, він ухопив її та й каже до неї: “Ходи, лягай зі мною, моя сестро!”
12Вона йому відповіла: “Ні, мій брате! Не безчесть мене, бо так в Ізраїлі не водиться! Не чини такого божевілля!
13Куди я понесу мій сором? Та й ти будеш неначе який безчесний в Ізраїлі! Тому поговори лишень з царем, він мене тобі не відмовить.”
14Він же не хотів слухати її голосу, але насильно її знечестив, лігши з нею.
15Після того Амнон зненавидів її вельми глибокою ненавистю, – ненависть, якою її зненавидів, була більша за любов, що почував був до неї, – і сказав їй: “Уставай! Геть звідси!”
16Вона ж до нього каже: “Ні, мій брате, проганяти мене – це гірша кривда, ніж перша, що ти мені заподіяв.” Та він не хотів її слухати,
17а кликнув хлопця, що був на послугах у нього, й велів: “Виведи її геть від мене й засунь двері за нею.”
18Була ж на ній одежа з довгими рукавами, бо так колись вдягались царські дочки-дівиці. І її вивів слуга надвір і засунув двері за нею.
19Тоді Тамар посипала собі пороху на голову й роздерла одежу з довгими рукавами, що мала на собі, і, схопивши голову в руки, пішла та, йдучи, ридала.
20Брат її Авесалом сказав до неї: “Чи не був твій брат Амнон із тобою? Але тепер, моя сестро, мовчи: він бо брат твій. Не бери собі цього до серця!” І жила Тамар покинута в домі свого брата Авесалома.
21Коли дізнався цар Давид про всю ту справу, то закипів гнівом, але він не докорив своєму синові Амнонові, якого він любив, бо то був його перворідень.
22Авесалом не сказав Амнонові ні слова, ні доброго, ані злого, бо ненавидів Амнона за те, що знечестив його сестру Тамар.
23Сталося, що два роки пізніше Авесалом справляв стрижку овець в Ваал-Хацорі, що біля Ефраїму, і запросив Авесалом усіх царських синів.
24Прийшов Авесалом до царя та й каже: “Дивись, слуга твій справляє стрижку овець. Нехай же цар із слугами зволить прийти до слуги свого.”
25І відповів цар Авесаломові: “Ні, сину, не можемо всі тепер прийти, щоб тебе не обтяжувати.” Той наполягав, та він не хотів іти, лише поблагословив його.
26Тоді Авесалом сказав: “Якщо ні, то, прошу, нехай принаймні мій брат Амнон іде з нами.” Цар йому відповів: “Чого він має йти з тобою?”
27Як же Авесалом наполягав, він дозволив з ним піти Амнонові й усім царським синам. І справив Авесалом такий бенкет, наче царський бенкет.
28Авесалом слугам своїм наказав, мовивши: “Пильчуйте, коли Амнонові стане від вина весело на серці й коли я скажу вам: Вдарте на Амнона! – Тоді ви його вб’єте. Не бійтесь, це я даю вам наказ. Будьте відважні й покажіть себе хоробрими.”
29І розбавились слуги Авесалома з Амноном так, як велів їм Авесалом. Посхоплювались тоді усі царевичі, сіли кожен на свого мула верхи й повтікали.
30Були вони ще в дорозі, як дійшла до Давида чутка: “Повбивав Авесалом усіх царських синів, що ні один з них не зоставсь.”
31Устав цар, роздер на собі одежу та й простерся на землі; усі його слуги, що стояли коло нього, також пороздирали одежі.
32А Йонадав, син Шімеа, Давидового брата, так озвався, кажучи: “Нехай мій пан не думає, що помордовано всіх юнаків-царевичів, вбито тільки одного Амнона. В Авесалома було таке рішення вже з того дня, як Амнон знечестив його сестру Тамар.
33Тож нехай цар, мій володар, не бере собі до серця цієї вістки, що всі царевичі повбивані, бо забито тільки одного Амнона.”
34Авесалом утік. А юнак, що був на сторожі, підвів очі й дивиться: як багато людей іде Хоронаїм-дорогою, спускаючися схилом гори.
35Йонадав і каже до царя: “Ось біжать царські сини; як слуга твій сказав, так воно й є.”
36Ледве встиг він сказати це, як прибули царські сини, плачучи вголос; та й сам цар з усіма слугами теж ревно заплакав.
37Але Авесалом утік: пішов він до Талмая, Амігудового сина, гешурського царя. І оплакував Давид свого сина по всі дні.
38Авесалом же втік і пішов у Гешур, і перебував там три роки.
39І перестав цар Давид гніватись на Авесалома, бо розважився згодом по смерті Амнона.

14. Жінка з Текоа 1-20; поворот Авесалома до Єрусалиму 21-33

1Коли спостеріг Йоав, син Церуї, що цареве серце прихилилось до Авесалома,
2послав Йоав у Текоа по моторну жінку й каже їй: “Вдай лишень, наче б ти була в жалобі, надягни на себе жалобну одежу, не намащуйся олією й поводься так, як жінка, що вже давно побивається за мертвим.
3Тоді піди до царя та говори з ним.” І Йоав вклав їй в уста, що вона мала сказати.
4Прийшла жінка з Текоа до царя, впала лицем до землі, поклонилась і каже: “Поможи мені царю!”
5Цар питає її: “Що тобі?” А вона каже: “Ой, вдовиця я; вмер чоловік мій.
6Твоя слугиня мала двох синів й посварились вони обидва між собою на полі, а розвести їх нікому було там. Коли ж ударив один одного та й убив його.
7І оце ввесь рід повстав проти твоєї слугині й каже: Видай братовбивника, ми хочемо його вбити за душу його брата, що він убив. Та й навіть спадкоємця його викорінимо. Хочуть вони погасити й ту іскорку, що зосталась мені, щоб по моєму чоловікові не зосталось ні імени, ні потомків на поверхні землі.”
8І каже цар до жінки: “Іди до себе додому, я дам наказ щодо твоєї справи.”
9Молодиця ж із Текоа каже до царя: “На мене, мій царю й пане, і на дім мого батька нехай упаде вина, цар же і його престіл хай будуть невинні.”
10І каже цар: “Того, хто говоритиме проти тебе, приведеш до мене, й він більш не торкнеться тебе.”
11Вона ж на те: “Нехай, прошу, цар спом’яне Господа, Бога свого, щоб кровомесник не накоїв ніякої шкоди і щоб не згублено мого сина.” Він відказав: “Як жив Господь! Ані волосинки в сина твого не впаде на землю.”
12Тоді жінка сказала: “Дозволь твоїй слугині промовити цареві, моєму панові, ще слово.” Він відрік: “Кажи!”
13Тоді жінка: “Чого в тебе таке на мислі проти народу Божого? Бо висловивши таке слово, цар сам наче став винуватий, бо не повертає свого вигнанця.
14Нам бо помирати напевно, ми немов та вода, вилита на землю, що годі зібрати її назад, але Бог не бажає погубити душу й завжди мислить, щоб і прогнаний від нього не залишався вигнанцем.
15Тепер же я прийшла сказати оце цареві, моєму панові, тому, що люди завдали мені страху; тому рабиня твоя й подумала собі: скажу про це цареві; може цар вволить волю своєї рабині.
16Цар вислухає мене й визволить свою слугиню з рук людини, що хоче викорінити мене разом із моїм сином із спадкоємства Божого.
17Слугиня твоя подумала: нехай слово мого пана-царя заспокоїть мене, бо цар, мій пан, немов той янгол Божий, що вислуховує і добро і зло. Нехай же Господь, Бог твій буде з тобою!”
18Озвався цар і відповів до жінки, кажучи: “Не втаюй від мене нічого, про що тебе спитаю.” Жінка відказала: “Нехай цар, мій пан, говорить.”
19І питає цар: “Чи не Йоавова рука з тобою в усій цій справі?” І відповіла жінка, кажучи: “Так як жива твоя душа, царю, мій пане, неможливо звернути ні направо, ні наліво, від усього того, що сказав цар, мій пан. Так, це твій слуга Йоав дав мені наказ, це він вклав в уста твоєї рабині всі ці слова.
20Щоб повернути справу іншим боком, зробив слуга твій Йоав оце; та мій пан такий мудрий, як янгол Божий, і відає все, що діється на землі.”
21Цар і каже до Йоава: “Добре, я вволю твоє прохання! Іди, приведи назад юнака Авесалома.”
22Упав Йоав ниць на землю, поклонився й благословив царя. Далі Йоав і каже: “Сьогодні знає слуга твій, що знайшов ласку в твоїх очах, царю, мій пане, бо цар уволив волю слуги свого.”
23Встав Йоав, пішов у Гешур і привів назад Авесалома в Єрусалим.
24Але цар звелів: “Нехай він іде собі до свого дому, мені ж нехай не показується на очі.” І жив Авесалом у своєму домі і не показувався цареві на очі.
25А вже такого вродливого, як Авесалом, та такого уславленого не було в усьому Ізраїлі. Від п’ят до тім’я не було вади на ньому.
26Коли стриг він собі голову, – а голив він її щороку, бо волосся було йому тяжке, – стриг він його, і важило воно, оте волосся з його голови, двісті шеклів царської ваги.
27І народилось в Авесалома три сини й одна дочка на ім’я Тамар. Була вона жінка гарна на вроду.
28І перебував Авесалом у Єрусалимі два роки, не показуючись цареві на очі.
29І послав Авесалом покликати Йоава, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. Тоді він послав удруге, але той таки відмовився прийти.
30Тож і каже він до своїх слуг: “Дивіться, Йоавове поле межує з моїм, там, де його ячмінь. Підіть і підпаліть його.” І підпалили Авесаломові слуги Йоавову ниву.
31Встав Йоав, увійшов до Авесалома в дім і питає його: “Через віщо твої слуги запалили мою ниву?”
32І відказав Авесалом Йоавові: “Дивись, я ж послав був до тебе сказати тобі: прийди сюди, пошлю тебе до царя, щоб ти сказав: чого я вернувся з Гешуру? Краще було б мені ще там бути. А тепер таки хочу побачити обличчя царя. Як я у чімсь винуватий, хай уб’є мене.”
33І пішов Йоав до царя й розповів йому про те; а він велів покликати Авесалома. Тож увійшов той до царя, вклонився й кинувсь перед царем ниць на землю. Тоді поцілував цар Авесалома.

15. Авесалом повстає проти Давида 1-12; Давид утікає від Авесалома 13-37

1Після того справив собі Авесалом колісницю та коней, і п’ятдесять чоловік мали бігти перед ним.
2Уставши раненько, зупинився собі Авесалом на дорозі, що коло воріт, і коли хтось мав спір і йшов до царя по рішення, кликав його Авесалом до себе й питав: “З якого ти міста?” І коли той відповідав, з цього, мовляв, або того коліна ізраїльського, твій слуга,
3то Авесалом, казав йому: “Справа твоя, бач, справедлива й слушна, але вислухати тебе у царя нема кому.
4Крім того, – казав Авесалом, – якби то мене поставлено суддею над краєм! Хто б не мав якої справи чи скарги, приходив би до мене, і я судив би його по правді.”
5І коли хто наближувався, щоб уклонитись йому, так простягне, бувало, руку, обійме його та й поцілує.
6Так чинив Авесалом з усіма з Ізраїля. що приходили до царя на суд, і тим приваблював собі серця ізраїльтян.
7Через чотири роки мовив Авесалом до царя: “Хотів би я, з ласки, піти виконати обітницю, що обрікся Господеві в Хевроні.
8Бо слуга твій, перебувавши в Гешурі у Сирії, обрікся таким обітом: як Господь справді поверне мене в Єрусалим, віддам честь Господеві.”
9Цар і каже йому: “Іди собі в мирі.” Устав він та й пішов у Хеврон.
10Тим часом порозсилав Авесалом таємних посланців по всіх колінах ізраїльських оповістити: “Як почуєте звук сурми, то кличте: Авесалом став царем у Хевроні!”
11І пішло з Авесаломом двісті чоловік з Єрусалиму; покликав він їх, і пішли вони в простоті серця, бо нічого не знали.
12Під час жертвоприносин послав Авесалом по Ахітофела гілонія, Давидового дорадника, щоб забрати його з його міста Гіло. Змова кріпшала: народу ж дедалі більш і більш приставало до Авесалома.
13Прийшов посланець до Давида і сказав йому: “Серце ізраїльтян за Авесалома!”
14І каже Давид усім своїм слугам, що були з ним у Єрусалимі: “Готуйтесь, і тікаймо, бо не буде нам рятунку від Авесалома; мерщій у дорогу, щоб часом він нас зненацька не захопив та не навів на нас лиха й не вигубив міста лезом меча.”
15І кажуть царські слуги цареві: “На все те, що цар, наш пан, наважився, ми, твої слуги, готові!”
16І вирушив цар і ввесь двір його за ним, зоставивши десять наложниць стерегти дім.
17Пустився у дорогу цар і ввесь люд, що йшов з ним, і спинились вони коло останньої хати.
18Всі його слуги йшли попри нього, всі керетії й усі пелетії, а всі гатії, – шістсот чоловік, що прийшли були за ним із Гату, – йшли перед царем.
19І промовив цар до Ітая з Гату: “Чого й ти йдеш з нами? Повертайсь і зоставайсь із царем; ти ж чужинець, ба й вигнанець із рідного дому.
20Вчора щойно прийшов ти, а сьогодні б я тебе вже силував блукати з нами? Я ж іду, куди зможу. Повертайсь і забери своїх земляків із собою, нехай Господь виявить тобі ласку й вірність!”
21А Ітай так відказав цареві: “Як живий Господь і живий мій пан і цар! Всюди, де буде цар, мій пан – чи мертвий, чи живий – там буде й слуга твій.”
22Давид і каже Ітаєві: “Нум, то проходь мимо!” І пройшов Ітай-гатій з усіма своїми мужами й з усією дітворою, що була з ним.
23Увесь край плакав уголос, як цей люд проходив мимо. Цар пройшов Кедронську долину, і всі люди з ним, і пішли всі дорогою, що веде в пустиню.
24Ось тут і Цадок і з ним усі левіти, що несли ковчег завіту Божого, поставили ковчег Божий тоді, як Евіятар знімавсь угору, аж поки ввесь народ не вийшов з міста.
25Тоді цар звелів Цадокові: “Занеси назад ковчег Божий до міста. Як я знайду ласку в очах Господніх, він поверне мене й дозволить мені побачити його й його житло.
26Коли ж він скаже: Не довподоби ти мені, – то ось я: нехай він чинить зо мною, як йому довподоби.”
27І цар вів далі до священика Цадока: “Повертайсь назад у мирі до міста разом із твоїм сином Ахімацом та Йонатаном, Евіятаровим сином: обидва ваші сини з вами.
28Глядіть же! Я вичікуватиму коло переходів, що в пустині, поки прийде якась вістка від вас, щоб повідомити мене.”
29Цадок і Евіятар віднесли ковчег Божий назад до Єрусалиму й зостались там.
30Давид же виходив на Оливну гору й плакав, ідучи; голова у нього була покрита, ішов він босоніж, та й увесь народ, що був з ним – кожний з покритою головою – спинавсь і, йдучи, плакав.
31І принесено Давидові таку вістку: Ахітофел теж між змовниками, з Авесаломом. Давид і каже: “Зведи, молю, Господи, мій Боже, Ахітофелеву пораду нінащо.”
32Прийшов Давид на верх гори, де звичайно поклоняються Богу, йому ж назустріч вийшов Хушай аркій. Одежа на ньому була роздерта, й земля наголові у нього.
33Давид і каже йому: “Як підеш зо мною, будеш тягарем мені.
34Як же повернешся до міста й скажеш Авесаломові: Царю, я буду твій слуга; був я перше слуга твоєму батькові, тепер же буду слуга тобі, – тоді зможеш мені обернути внівець Ахітофелеву пораду.
35Там будуть з тобою священики Цадок і Евіятар, отже все, що почуєш із царського палацу, даси знати Цадокові та Евіятарові – священикам.
36Також і з ними обидва їхні сини Ахімац, Цадоків син, і Йонатан, Евіятарів син. Отже, через них перекажете до мене все, що почуєте.”
37І повернувсь Хушай, Давидів друг, у місто, саме, як Авесалом входив у Єрусалим.

16. Вірний Ціва 1-4; Семей проклинає Давида 5-14; Авесалом у Єрусалимі 15-23

1Ледве перейшов Давид верх гори, аж ось назустріч йому Ціва, Мерібаалів слуга, з парою нав’ючених ослів, що несли на собі двісті буханців хліба, сто в’язанок родзинок, сто спілих плодів і бурдюк вина.
2Давид і спитав у Ціви: “Навіщо воно в тебе?” Ціва відказав: “Осли для царського двору до їзди, хліб і спілі плоди на харч прислузі а вино на пиття потомленим у пустині.”
3І питає цар: “А де ж син твого пана?” Ціва відказав цареві: “Он він зостався в Єрусалимі, бо подумав собі: сьогодні дім Ізраїлів віддасть мені батьківське царство.”
4Тоді Давид сказав до Ціви: “Дивись, усе тепер твоє, що належало Мерібаалові.” Ціва каже: “Кланяюсь тобі, щоб й надалі знаходив ласку у твоїх очах, царю, мій пане!”
5Коли цар Давид прибув у Бахурім, був там чоловік із Саулової родини на ім’я Семей, Герів син. Він вийшов і проклинав,
6кидаючи камінням на Давида та на слуг царя Давида, його ж військо й усі витязі були праворуч і ліворуч від нього.
7І говорив Семей, проклинаючи: “Геть, геть, мужу крови, мерзеннику!
8Повернув на тебе Господь усю кров Саулового дому, що ти замість нього зробивсь царем. Дав Господь царство в руки Авесалома, твого сина. А тепер упало на тебе нещастя, бо ти чоловік крови!”
9Тоді Авішай, син Церуї, каже до царя: “Чого ж то оцей здохлий собака проклинає мого пана-царя? Дозволь мені піти й стяти йому голову.”
10Та цар відказав: “Що мені й вам сини Церуї? Якщо проклинає, бо Господь сказав йому: Проклинай Давида, – то хто може йому сказати: чому ти так робиш?”
11І каже Давид до Авішая і до всіх своїх слуг: “Дивіться, ось мій син, що вийшов з мого тіла, наставився на моє життя, то скільки більше оцей веніяминянин? Лишіть його, нехай проклинає, бо це Господь звелів йому.
12Може, Господь зглянеться на моє горе й віддасть мені добром замість сьогоднішнього прокльону.”
13І йшов Давид із своїми людьми дорогою далі, Семей же посувався узгір’ям повз нього та, йдучи, раз-у-раз кляв і жбурляв камінням, здіймаючи куряву.
14І прибув Давид і ввесь народ, що був з ним, – стомлені. І там відпочили вони.
15Авесалом же й усі мужі ізраїльські ввійшли в Єрусалим. І Ахітофел теж був з ним.
16Прийшов Хушай аркій, Давидів приятель, до Авесалома й каже йому: “Нехай живе цар, нехай живе цар!”
17Авесалом каже до Хушая: “Така твоя вірність до твого приятеля! Чого ж ти не пішов з твоїм приятелем?”
18Хушай відказав Авесаломові: “О ні! Кого вибрав Господь та ввесь цей народ, і всі ці мужі ізраїльські, тому служитиму й при нім зостанусь.
19А втім, кому ж я служитиму? Чи не його ж синові? Як служив твоєму батькові, так служитиму й тобі!”
20Тоді Авесалом каже до Ахітофела: “Порадь мені, що чинити.”
21Ахітофел каже Авесаломові: “Увійди до наложниць твого батька, яких він залишив стерегти палацу, так бо ввесь Ізраїль спізнає, що ти став ненависним твоєму батькові, і скріпляться руки всіх, що з тобою.”
22І нап’яли Авесаломові на покрівлі намет, і Авесалом увійшов до наложниць свого батька на очах усього Ізраїля.
23Рада ж, що її в ті дні давав Ахітофел, була така, неначе слово Бога для тих, хто звертався до нього. Такою була всяка Ахітофелева рада так для Давида, як і для Авесалома.

17. Дві поради Авесаломові 1-14; розвідка Хушая і перехід Давида через Йордан 15-29

1І каже Ахітофел до Авесалома: “Давай, я виберу собі дванадцять тисяч чоловік і пущусь цієї ж ночі за Давидом.
2Нападу я на нього, саме як він стомлений і знесилений, налякаю його, так що увесь народ, що з ним, утече, а я тоді вб’ю царя самого.
3І приведу до тебе ввесь народ, як ото приводять наречену до свого чоловіка. Ти бо шукаєш лише життя однієї людини, і ввесь народ буде в мирі.”
4Сподобалось це слово Авесаломові й усім старшим ізраїльським.
5Та Авесалом звелів: “Покличте також Хушая аркія, нехай почуємо, що він скаже.”
6І прийшов Хушай до Авесалома, а Авесалом каже йому: “Ось так пораяв Ахітофел; Чи маємо виконати його думку? Якщо ж ні, говори ти!”
7Хушай же відказує Авесаломові: “Цим разом Ахітофелева порада недобра.”
8І сказав Хушай: “Ти знаєш твого батька та його людей, що вони відважні вояки, і вони роздратовані, як ведмедиця в полі, в якої забрано ведмедят. До того ж батько твій досвідчений вояк і не спатиме вночі з людьми.
9Тепер він переховується в якійсь печері, або в якімсь іншім місці. І коли на самім початку упаде хтось із твоїх, то інші, довідавшись про це, скажуть: прибічники Авесалома зазнали поразки.
10А тоді навіть найхоробріший, що серце в нього левине, злякається, бо ввесь Ізраїль знає, що твій батько лицар, а ті, хто з ним, люди відважні.
11Тож раджу: нехай увесь Ізраїль від Дану до Версавії збереться коло тебе, як пісок на березі моря, і ти сам виступиш посеред них.
12Ми доберемось до нього, де б він не був, нападемо на нього, як падає роса на землю; не залишимо ні його самого, ні жадного з людей, що з ним.
13Коли ж він сховається в якімсь місті, то ввесь Ізраїль принесе на те місто мотуззя, й ми стягнемо його у долину, так що не зостанеться там і каменя.”
14Авесалом і ввесь Ізраїль кажуть: “Рада Хушая аркія краща за Ахітофелеву раду.” Так ось Господь призначив знищити влучну Ахітофелеву пораду, бо Господь хотів навести на Авесалома нещастя.
15І сповістив Хушай священиків Цадока й Евіятара: “Так і так пораяв Ахітофел Авесалома й старших ізраїльських, а я пораяв так і так.
16Тож пошліть мерщій та сповістіть Давида: Не ночуй цієї ночі на бродах, що в пустині, а неодмінно переходь, щоб не загинути цареві з усім народом, що при нім.”
17Йонатан та Ахімац стояли в Ен-Рогелі. І приходила служниця та приносила їм вістки, а вони йшли та сповіщали царя Давида, бо самі не могли показатись у місті.
18Але якийсь хлопчина запримітив їх і звістив Авесалома. Тоді вони обидва чимдуж побігли звідти й увійшли в хату одного чоловіка з Бахуріму: а була в нього на подвір’ї ритва, вони й повлазили туди.
19Жінка ж узяла та й розстелила накривало над ритвою та насипала на нього опиханого зерна, так що нічого не можна було запримітити.
20Увійшли Авесаломові слуги в хату до жінки та й питають: “Де Ахімац із Йонатаном?” Жінка ж відповіла їм: “Перебрели через річку.” Шукали вони, та й, не знайшовши, повернулись у Єрусалим.
21Коли відійшли, ті повилазили з ритви й пішли повідомити царя Давида. Вони сказали Давидові: “Уставайте і швидко переходьте воду, бо так і так пораяв Ахітофел проти вас.”
22Устав Давид з усім народом, що був при ньому, та й перейшли Йордан, так що до досвітку не зоставсь ніхто, хто б не перейшов Йордан.
23Побачивши Ахітофея, що його пораду занедбано, осідлав осла та й устав і відійшов додому у своє місто; розпорядивсь він щодо свого дому – і повісився. Так умер він, і поховали його в його батьківськім гробі.
24Давид прибув до Махнаїму, коли Авесалом перейшов Йордан і ввесь Ізраїль з ним.
25На чолі війська поставив Авесалом Амаса замість Йоава. Був Амас сином чоловіка на ім’я Їтро, ізмаїльтянина, що ввійшов був до Авігайли, Нахашевої дочки, сестри Церуї, Йоавової матері.
26Отаборивсь Ізраїль і Авесалом у Гілеал-країні.
27Коли ж Давид прибув у Махнаїм, Шові, Нахаша син з Рабби Аммонської, Махір, Аммієла син з Лодевару, та Барзіллай, гілеадянин з Рогліму, принесли:
28постелі й накривала, миски, глиняний посуд, пшениці, ячменю, муки, праженого зерна, квасолі, сочевиці,
29меду, масла, овець і коров’ячого сиру – Давидові й людям, що були з ним, щоб мали що їсти, бо думали собі: люди ці голодні, зморені й стомлені спрагою в пустині.

18. Розгром, смерть та похорон Авесалома

1Давид, зробивши перегляд вояків, що були з ним, понастановляв над ними тисячників і сотників.
2І віддав Давид народ: третину під провід Йоава, третину під провід Авішая, сина Церуї, Йоавового брата, третину ж під провід Ітая з Гату. І об’явив Давид людям: “Я теж піду в похід з вами.”
3Однак, люди відказали: “Ні, ти не підеш, бо коли ми втечемо, не сумуватимуть за нами, навіть коли б половина з нас полягла, не дбатимуть про нас, ти бо один як десять тисяч нас. Краще, як ти нам з міста допомагатимеш.”
4І відказав їм цар: “Що вважаєте добрим у ваших очах, те я вчиню.” І став цар коло воріт, як увесь народ виходив сотнями й тисячами.
5І дав цар такий наказ Йоавові, Авішаєві та Ітаєві: “Поводьтеся заради мене обережно з молодим чоловіком, з Авесаломом!” Увесь народ чув, як цар давав провідникам наказ про Авесалома.
6І рушив народ у поле проти Ізраїля, і прийшло до бою у лісі Ефраїм.
7Народ ізраїльський був там розбитий Давидовими слугами. Кровопролиття було того дня велике: втратили 20000 чоловік.
8Бій поширився на всю ту околицю, і ліс вигубив більше людей того дня, ніж меч.
9Сталося, що опинивсь Авесалом перед Давидовими слугами. Був Авесалом верхи на мулі, а мул увійшов під густі гілляки великого дуба: голова його зачепилася за дуба, й він повис між небом і землею, а мул, що був під ним, пішов собі далі.
10Коли побачив це якийсь чоловік, то доніс Йоавові: “Слухай, бачив я Авесалома, повис на дубі.”
11І відказав Йоав чоловікові, що приніс йому цю вістку: “Якщо ти його бачив, чому ж ти не забив його на місці? Я був би дав тобі десять срібних шеклів і пояс.”
12Чоловік відповів Йоавові: “Та хоч би мені й тисячу срібних шеклів відважили на руку, я б не звів руки на царського сина. Чули ж бо ми, як цар наказав тобі, Авішаєві й Ітаєві, казавши: Вважайте заради мене на молодого чоловіка, на Авесалома!
13І коли б я підступно зважився на його життя, ніщо б не утаїлось від царя, та й ти сам став би проти мене.”
14І відказав Йоав: “Годі мені довше гаятись.” І взяв він до руки три стріли й всадив їх у серце Авесаломові, що ще живий висів на дубі.
15Десятеро Йоавових зброєносців обступили і били Авесалома, доки не забили.
16І засурмив Йоав у сурму, і народ повернувся з погоні за Ізраїлем, бо Йоав стримав народ.
17Взяли вони Авесалома й кинули його до великої ями в лісі та насипали над ним велику купу каміння. Тим часом ізраїльтяни порозбігались – кожен до свого намету.
18Авесалом ще за життя поставив собі був пам’ятника, що в Царській долині, бо він казав: нема в мене сина, щоб збереглося моє ім’я в пам’ять, – і назвав він той пам’ятник своїм іменем. І зветься він “Авесаломів пам’ятник” по цей день.
19Ахімац же, Цадоків син, каже: “Хочу побігти й занести цареві радісну вістку, що Господь визволив його від ворогів його.”
20Йоав же до нього: “Ти не той муж, що понесе сьогодні вістку. Іншого дня понесеш вістку, але сьогодні не понесеш новини, бо вмер царський син.”
21І велів Йоав якомусь кушієві: “Піди й повідай цареві, що ти бачив.” Поклонивсь кушій Йоавові та й побіг.
22Але Ахімац, Цадоків син, знову сказав до Йоава: “Що б там не сталось, а я теж побіжу за кушієм.” Йоав каже: “Та чого бо тобі, мій сину, бігти? Нагороди не матимеш за принесену вістку.”
23Тоді він відповів: “Що б там не було, побіжу!” Йоав знов до нього: “Біжи.” І побіг Ахімац дорогою, що йде Йорданською рівниною, і випередив кушія.
24Давид сидів між обома ворітьми, вартовий же вийшов на дах воріт, що над муром; він підвів очі й побачив, що біжить якийсь чоловік сам.
25Тоді вартовий крикнув і дав знати цареві. І сказав цар: “Якщо він один – то гарна новина в нього на устах.” А той дедалі наближався.
26Тоді бачить вартовий, що біжить другий. Крикнув тоді вартовий у напрямі воріт: “Дивися, знову біжить якийсь чоловік сам-один!” І каже цар: “І цей теж несе добру вістку.”
27Вартовий же: “Як бачу я, то хода першого немов хода Ахімаца, Цадокового сина.” Цар каже: “Він добрий чоловік і несе якусь добру вістку.”
28Тоді Ахімац скликнув і сказав цареві: “Перемога!” І впав обличчям до землі перед царем і мовить: “Благословен Господь, твій Бог, що видав людей, які підняли свою руку проти царя, мого пана.”
29І питає цар: “Чи все гаразд із молодим Авесаломом?” Ахімац же відповідає: “Бачив я великий заколот, коли Йоав посилав царського слугу й мене, твого слугу, та я, однак, не дізнався, що там сталось.”
30І відказав цар: “Поступись набік і стань он там.” Той поступивсь набік і став.
31Тоді надходить і кушій та й каже: “Нехай цар, мій пан, почує добру вістку. Господь визволив тебе з рук усіх, що повстали були проти тебе.”
32І питає цар кушія: “Чи все гаразд із молодим Авесаломом?” Кушій відповів: “Нехай буде ворогам мого пана і царя, і всім, що повстають проти тебе, таке лихо, як цьому юнакові.”

19. Смуток Давила за Авесаломом 1-16; Давид прощає Семеєві та Мерібаалові 17-31; Давид і Барзіллай 32-40; спір між Ізраїльтянами та юдеями 41-44

1Тоді зворушився цар і пішов до горниці над ворітьми, заплакав і так говорив, плачучи: “Сину мій Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, щоб я був умер замість тебе! Авесаломе, мій сину, сину мій!”
2Тим часом донесли Йоавові: “Слухай, цар плаче та сумує за Авесаломом!”
3І обернулась того дня перемога в жалобу всього народу, бо народ почув того дня, що цар уболіває над своїм сином.
4Тому входив того дня народ крадькома в місто, як прокрадається засоромлене військо, що втекло в часі бою.
5Цар же закрив собі обличчя й кричав уголос: “Сину мій Авесаломе, Авесаломе. мій сину, мій сину!”
6І ввійшов Йоав до царя в дім і каже: “Сьогодні покрив ти соромом обличчя усіх твоїх слуг, що спасли нині життя твоє, твоїх синів, твоїх дочок, твоїх жінок і твоїх наложниць,
7бо ти любиш тих, хто тебе ненавидить, і ненавидиш тих, хто тебе любить! Ти бо сьогодні показав, що воєводи й слуги У тебе ніщо; бо тепер я знаю, що як би Авесалом був живий, а всі ми сьогодні вмерли, ти був би нині задоволений.
8Ото вставай тепер, вийди та й промов приязно до твоїх слуг, бо, клянусь Господом, коли ти не вийдеш, цієї ж ночі ніхто не зостанеться з тобою. А це буде гірше тобі за все лихо, що спало на тебе від твоєї молодости.”
9Тож устав цар і сів у брамі. І сповіщено всьому народові: “Дивіться, цар сидить у брамі.” І ввесь народ прийшов перед царя. Ізраїльтяни ж порозбігались – кожен у свій намет.
10Увесь народ – в усіх колінах ізраїльських – ремствував, кажучи: “Цар спас нас із рук ворогів наших, це ж він урятував нас з рук філістимлян, а тепер йому довелось утікати з краю від Авесалома.
11А щодо Авесалома, що його ми помазали над нами, то він упав у бою. Чому ж ото вагаєтесь, щоб привернути царя?”
12Цар Давид послав так сказати священикам – Цадокові й Евіятарові: “Говоріть зо старшими Юди й скажіть: Чому ви маєте бути останні, щоб привернути царя в його дім? І те, що говорилось у цілім Ізраїлі, дійшло було до царя в його дім.
13Ви ж мої брати, моя кість і моє тіло; чого ж ви хочете бути останні, щоб привернути царя?
14Та й Амасові скажіть: Чи ти ж не моя кість і не моє тіло! Нехай Бог мені відплатить і гіршим, якщо ти не будеш у мене відтепер начальником над військом замість Йоава!”
15І прихилив він собі серце всіх людей Юди, всіх як одного чоловіка, і вони послали сказати цареві: “Вертайсь назад – сам і всі твої слуги.”
16Тож повернувся цар і прибув до Йордану, а юдеї прийшли у Гілгал, щоб зустрічати царя й переправити його через Йордан.
17Та й Семей, Герів син, веніяминянин з Бахуріму, теж поспішив і прибув з людьми Юди назустріч цареві Давидові.
18Мав він із собою тисячу чоловік з веніяминового коліна й Ціву, слугу Саулового дому, з його п’ятнадцятьма синами і дванадцятьма слугами. І прибули вони до Йордану ще перед царем.
19Перейшли вони вбрід, щоб переправити царську родину й стали йому до послуг. Семей, Герів син, упав перед царем, як цей мав переправлятись через Йордан.
20І каже він до царя: “Нехай мій пан не вважає мене винним, ані не пам’ятає того, чим твій раб провинився того дня, коли цар, мій пан, виходив з Єрусалиму. Нехай цар не бере того до серця!
21Бо твій раб знає, що згрішив; але дивися, сьогодні я прийшов перший з усього Йосифового дому, щоб вийти назустріч, моєму панові.”
22Але Авішай, син Церуї, відповів, кажучи: “Чи не повинен Семей піти на смерть за те, що проклинав Господнього помазаника?”
23Та Давид сказав: “Яке діло я маю з вами, сини Церуї, що ви сьогодні стаєте як мої противники? Чи ж мав би сьогодні хтось згинути в Ізраїлі? Хіба ви не знаєте, що я сьогодні цар над Ізраїлем?”
24І каже цар до Семея: “Ти не помреш!” І поклявсь йому цар.
25Мерібаал, Саулів нащадок, теж вийшов назустріч цареві. Не мив він своїх ніг і не розчісував бороди, і не прав своєї одежі з того дня, як цар відійшов, до того дня, поки він повернувся здоровий.
26А коли прийшов він з Єрусалиму назустріч цареві, цар спитав його: “Чому не пішов ти зо мною, Мерібаале!”
27Той відповів: “Царю, мій пане, мій слуга обманув мене, бо твій раб сказав був: Осідлаю я собі ослицю, на яку сяду й поїду за моїм царем, бо твій слуга кривий.
28Отож оббрехав він твого раба перед царем, моїм паном, але цар, мій пан, як той янгол Божий, тому вчини, що добре в твоїх очах.
29Вся бо родина мого батька на смерть заслужила собі перед царем, моїм паном, проте ти поставив твого слугу між тих, що їдять з твого столу. Та й яке ж у мене ще право взивати до царя?”
30Відповів йому цар: “Та чого ти так розводишся словами? Я вирішив: ти й Ціва поділитесь посілістю.”
31Тоді Мерібаал каже до царя: “То нехай радше забере собі все, бо ти пан мій, цар, здоров вернувсь до себе додому.”
32Барзіллай-гілеадянин зійшов з Рогеліму й пішов із царем до Йордану, щоб провести його до річки.
33Був Барзіллай вельми старий. Було йому вісімдесят років. То він харчував царя за його побуту в Махнаїмі, бо був він людиною вельми заможною.
34І цар каже Барзіллаєві: “Ходи зо мною, я влаштую тебе в себе в Єрусалимі.”
35Барзіллай же каже цареві: “Скільки то ще років мого життя, щоб мені йти з царем у Єрусалим?
36Вісімдесят років мені тепер. Чи ж: можу я розрізнити між добрим і злим? Чи твоєму слузі смакує те, що він їсть або що п’є? Чи можу ще я слухати голос співаків та співачок? Чого ж то твій слуга мав би бути ще тягарем цареві, моєму панові?
37Тільки трохи твій слуга проведе царя за Йордан. І за що цар віддячуватиме мені такою милістю?
38Дозволь, нехай твій раб повернеться, щоб умерти у своїм родиннім місті коло гробу мого батька й моєї матері. Але нехай твій слуга Кімгам іде з царем, моїм паном. Зроби з ним, що тобі довподоби.”
39І відповів цар: “Нехай Кімгам іде зо мною, я зроблю йому те, що тобі подобається. Що б не забажав від мене, зроблю для тебе
40Тоді народ перебрів Йордан, і цар теж перейшов. І поцілував цар Барзіллая та поблагословив його, і той повернувся додому.
41Далі пішов цар до Гілгалу, Кімгам же ішов з ним. Увесь народ Юди, як також: і половина народу ізраїльського, проводжали царя.
42Та прийшли всі мужі ізраїльські до царя й питають царя: “Чому наші брати, мужі Юди, викрали тебе й переправили через Йордан царя й увесь його дім та й усіх людей Давида з ним?”
43І відповіли мужі Юди мужам ізраїльським: “Бо цар . наш родич; і чого ви сердитесь за це? Чи ми їли щось від царя або одержали щось від нього?”
44І відповіли мужі ізраїльські мужам Юди кажучи: “Ми маємо десять часток у царя, ба й більше – ми скоріше первородні від вас. Навіщо ж ви зневажаєте нас? Чи ж наш голос не був перший, щоб повернути нашого царя назад?” Але слова мужів Юди були сильніші, ніж слова мужів ізраїльських.

20. Савей повстає проти Давида 1-7; Йоав убиває Амаса 8-13; смерть Савея 14-22, головні урядовці Давида 23-26

1І сталось, що був там негідник на ім’я Савей (Шеваг), Біхріїв син, веніяминянин. Засурмив він у сурму й кликнув: “Не маємо частки з Давидом, нема нам спадщини з Єссеєвим сином! Кожний до свого намету, Ізраїлю!”
2І тоді всі мужі ізраїльські відступили від Давида та пішли за Савеєм, Біхрієвим сином. Але мужі Юди зостались при своєму царі, від Йордану до Єрусалиму.
3Коли повернувсь Давид до свого дому в Єрусалимі, взяв він десять наложниць, що їх був лишив доглядати дому, і посадив їх до окремої хати. Харчував він їх, але до них не ходив. Так були вони замкнені аж до смерти, живучи як удовиці.
4І повелів цар Амасові: “Склич мені протягом трьох днів мужів юдейських і будь тут сам присутній.”
5І пішов Амас скликати юдеїв, але забаривсь поза реченець, що йому призначено.
6І каже Давид до Авішая: “Тепер накоїть нам Савей, Біхріїв син, більш лиха. ніж Авесалом. Тож візьми слуг твого пана й пустися за ним, щоб він не знайшов собі укріплених міст і не втік від нас.”
7І пішли за Авішаєм Йоавові керетії, пелетії і всі хоробрі; і рушили вони з Єрусалиму навздогін Савеєві, Біхрієвому синові.
8Коли були вони коло великого каменя, що в Гівеоні, вийшов їм назустріч Амас. Йоав же був одягнений у військову керею, а поверх кереї був оперезаний мечем, що висів при боці у піхві. Як він підходив, меч упав,
9і Йоав каже до Амаса: “Почуваєш себе добре, мій брате?” і взяв Йоав правицею Амаса за підборіддя, щоб поцілувати його.
10Амас не помітив меча, що був у Йоава в руці. Вдарив він його ним у живіт так, що його внутрощі вийшли на землю, і вже не повторював удару. І той умер. Тоді Йоав та його брат Авішай погнали навздогін за Савеєм, Біхрієвим сином.
11Один же з Йоавових слуг став над Амасом та й каже: “Хто воліє Йоава і хто за Давида, нехай іде за Йоавом!”
12А Амас увесь у крові лежав посеред дороги. Побачивши той чоловік, що ввесь народ зупиняється, відволік Амаса з дороги на поле й накинув на нього одежину, бо бачив, що кожний, хто проходив коло нього, зупинявся.
13Коли усунено його з дороги, усі люди прямували за Йоавом, щоб здоганяти Савея, Біхрієвого сина.
14Пройшов він по всіх колінах ізраїльських аж до Авел Бет-Маахи, і всі добірні мужі зібрались і пішли за ним.
15Прийшли вони й облягли Савея в Авел Бет-Маасі, висипали вал, що сягав аж до мурів і народ, що був з Йоавом, намагався розвалити мур.
16Тоді якась мудра жінка закликала з міста: “Слухайте, слухайте! Скажіть, будь ласка, Йоавові: Ходи сюди, я хочу з тобою говорити.”
17І наблизився він до неї, а жінка спитала його: “Ти – Йоав” А він відказав: “Я.” Вона каже до нього: “Вислухай слова раби твоєї.” А він каже: “Слухаю.”
18І промовила вона так: “Давніше говорилося звичайно: нехай спитають в Авел, і так чинено.
19Я – одне з мирних і вірних (міст) в Ізраїлі, а ти намагаєшся знищити місто і матір (городів) в Ізраїлі! Навіщо руйнуєш спадкоємство Господнє?”
20А Йоав відповів, кажучи: “Далеке воно, далеким хай буде воно від мене! Щоб я руйнував та нищив!
21Не про те йдеться. Один чоловік з Ефраїм-гір, Савей на ім’я, Біхріїв син, підняв проти царя Давида руку; видайте нам його одного, й я відійду від міста.” Жінка сказала Йоавові: “Дивись, голову його кинуть тобі через мур.”
22Тоді пішла вона до народу та порадила своїм мудрим словом. І відтяли вони Савеєві, Біхрієвому синові, голову й кинули Йоавові. Тоді він засурмив у сурму, і вони відступили від міста, кожен до свого намету; Йоав же повернувся в Єрусалим до царя.
23Йоав був начальником над усім ізраїльським військом; Беная, Єгоядів син, був поставлений над керетіями й над пелетіями;
24Адорам наставником над підневільними працями; Йосафат, Ахілудів син – літописець;
25Шея – писар; Цадок та Евіятар були священики.
26Також і Іра з Яіру був священиком при Давиді.

21. Помста гівонітів над Сауловим домом 1-14; останні війни з філістимлянами 15-22

1Був за днів Давида голод протягом трьох років поспіль, і шукав Давид обличчя Господнього, і Господь сказав: “Це через Саула та через його скривавлений дім, тому що він повбивав гівонітів.”
2Тоді покликав цар гівонітів і сказав до них, – гівоніти ж не були із синів ізраїльських, були вони з рештки аморіїв, і хоч заприсяглись були їм сини ізраїльські, та Саул з ревности заради Ізраїля і Юди намагався вигубити їх, –
3то ж Давид і каже до гівонітів: “Що я маю вам зробити і чим спокутувати, щоб ви благословили спадкоємство Господнє?”
4Гівоніти ж відповіли йому: “Не в золоті, ні в сріблі тут справа між нами та Саулом і його домом; і не нам, щоб когось стратити в Ізраїлі.” І питає він: “Що ж ви хочете, щоб я зробив вам?”
5Вони відповіли цареві: “Того чоловіка, що винищував нас і хотів вигубити нас, щоб уже більше ми не існували в цілій ізраїльській землі, –
6нехай нам видані будуть семеро з його потомків, і ми повісимо їх у Гівеа на горі Господній.” І сказав цар: “Я видам їх.”
7Але цар пощадив Мерібаала, Йонатанового сина, Саулового внука, задля присяги перед Господом, що була між ними – між Давидом та Йонатаном, Сауловим сином.
8І взяв цар обох синів Ріцпи, Айєвої дочки, що їх вона народила Саулові: Армонія і Мерібаала та п’ятьох синів Мерави, Саулової дочки, що народила вона Адрієлові, Барзіллаєвому синові з Мехоли.
9І видано їх у руки гівонітам, а вони повісили їх на горі перед Господом. Так семеро їх загинуло разом; вони згинули в перші дні жнив, на початку ячмінних жнив.
10Ріцпа ж, Айева дочка, взяла ряднину, розстелила її собі на скелі, від початку жнив, аж поки не полилась на них вода з неба, і не допускала птиць піднебесних сідати на них вдень, ані польових хижаків уночі.
11Коли сповістили Давидові, що зробила Ріцпа, Айева дочка, Саулова наложниця,
12пішов Давид і взяв кості Саула й кості Йонатана, його сина, від мешканців Явеш-Гілеаду, що їх були викрали з майдану в Бет-Шані, де їх повісили були філістимляни того дня, як побили були Саула в Гілбоа.
13І забрав він звідтіль кості Саулові й кості Йонатана, його сина, і позбирано кості повішених.
14І поховали кості Саула та Йонатана, його сина, у Веніяминовій країні, в Целі, в гробі Кіша, його батька. І сповнено все, що наказав цар. Після того змилосердивсь Господь над краєм.
15І знову була війна між філістимлянами та Ізраїлем. Зійшов Давид зо своїми слугами, і розпочали вони бій. Та Давид утомився.
16А Есві-Бенов, один із потомків рефаїв спис якого важив триста шеклів міді, і він був підперезаний новим мечем, – задумав він убити Давида.
17Та Авішай, син Церуї, прийшов йому на допомогу і вдарив філістимлянина й убив його. Тоді Давидові мужі заприсяглись йому, кажучи: “Ти не ходитимеш більше з нами в бій, щоб не згасло Ізраїлеве світло.”
18Після того була ще одна війна з філістимлянами у Гові. Тоді Сібхай-хушій забив Сафа, що був з потомків рефаїв-велетнів.
19Та коли знову була війна з філістимлянами у Гові, Елханан, Ягре-Оргімів син, з Вифлеєму, забив брата Голіята з Гату, а ратище його списа було як ткацьке воротило.
20Була ще раз війна під Гатом. Був там чоловік високого росту, мав він по шість пальців на кожній руці і по шість пальців на кожній нозі – разом двадцять чотири. Був він теж з роду рефаїв.
21Коли зневажив він Ізраїля, то Йонатан, син Шімеа, Давидового брата, вбив його.
22Оці чотири походили з рефаїв в Гаті; полягли вони від руки Давидової й слуг його.

22. Пісня Давида

1І заспівав Давид до Господа того дня, як Господь врятував його з рук усіх ворогів його та з руки Саулової, словами цієї пісні,
2і промовив: “Господь – моя скеля, моя твердиня, мій спаситель,
3мій Бог, моя скеля, до нього прибігаю! Мій щит і ріг мого спасіння, моя твердиня й моє прибіжище, мій спаситель, що від напасти рятує мене.
4Закличу до всехвального Господа і визволюсь від ворогів моїх,
5бо оточили мене хвилі смерти, пекельні річки настрашили мене.
6Ланцюги Шеолу обплутали мене, передо мною тенета смерти.
7У моїй скорботі закликав я до Господа, і до Бога мого візвав я; і почув він із храму свого мій голос, і мій крик дійшов до його вух.
8Задрижала й стряслася земля, основи небес затремтіли, бо він закипів гнівом.
9Дим знявсь у нього з ніздер, і вогонь палючий у нього з уст, вугільним жаром запалало від нього.
10І схилив небеса, і зійшов, і чорна хмара під ногами у нього.
11І верхи на херувимі летів він, і мчав на крилах вітру.
12Огорнувсь темнотою, мов наметом, чорними водами, густими хмарами.
13Від блиску, що перед ним, запалало гаряче вугілля.
14Загримів з небес Господь, і Всевишній дав свій голос.
15І зіслав він свої стріли й розсіяв їх, метнув блискавицею й розігнав їх.
16І показались морські дна, і відкрились підвалини всесвіту від погрози Господньої, від подуву духу гніву його.
17Простяг з висоти руку, взяв мене, витяг мене з вод великих.
18Врятував мене від ворога мого потужного, від ненависників моїх, сильніших за мене.
19Нападали вони на мене в день мого нещастя, але Господь став мені підпорою.
20Вивів він мене у простори, він спас мене, бо я йому довподоби.
21Воздав мені Господь за моєю справедливістю, згідно з чистотою Рук моїх винагородив мене.
22Бо я зберіг путі Господні і беззаконням не відступив від мого Бога.
23Усі бо його присуди передо мною, і ухвал його я не цурався.
24Але був я досконалий перед ним і зберігав себе від гріха.
25Тож винагородив мене Господь за моєю справедливістю і за моєю чистотою перед його очима.
26З милостивим ти милостивий; з досконалим ти досконалий.
27З чистим ти чистий; з хитруном ти обачний.
28Ти рятуєш народ смиренний, а очі гордих хилиш низько.
29Ти бо мій світильник, Господи, мій Боже, що освітлюєш мою темряву.
30Завдяки тобі пробиваю я вал, завдяки моєму Богові перескакую мур.
31Шлях Божий досконалий, слово Господнє випробуване вогнем; він – щит для всіх, що прибігають до нього.
32Хто ж бо Бог, окрім Господа? Або – хто скеля, опріч нашого Бога?
33Бог, кріпость моя сильна, робить мою дорогу бездоганною.
34Він зробив мої ноги бистрими, як ноги сарни, і поставив мене на моїх височинах.
35Він навчив мої руки воювати, і мої рамена напинати мідяного лука.
36Ти дав мені твій щит спасіння, і твоя опіка зробила мене великим.
37Ти зробив широкими підо мною мої кроки, і стопи мої не захитались.
38Я переслідував моїх ворогів і нищив їх, і не повертавсь, поки не вигубив їх.
39Я зламав їх, розбив їх, і більш не встали вони, упали вони мені під ноги.
40Ти оперезав мене силою на бій, і підбив під мене моїх противників,
41ти обернув моїх ворогів до втечі, і моїх ненависників порозганяв.
42Заблагали вони, та нікому було рятувати; до Господа – та він не відповів їм.
43Я порозкидав їх, як пил земний, мов грязюку на вулиці, роздавив, розтоптав їх.
44Ти вирятував мене від чварів народу, поставив мене на чолі народів. Народ, що його я не знав, служить мені,
45чужинці підлещувались мені, ледве почувши-послухавши мене.
46Чужинці, страхом пройняті, вийшли з своїх твердинь, тремтіли.
47Нехай живе Господь, і нехай буде благословенна моя скеля, нехай буде піднесений Бог – скеля мого спасіння,
48Бог, що дав мені помститися, що підбив під мене народи.
49Ти визволив мене від ворогів моїх і вивищив мене над моїми ненависниками, ти звільнив мене від насильника.
50Тим прославлятиму тебе, Господи, в народах, співатиму імені твоєму.
51Ти дав великі перемоги своєму цареві, зробив ласку своєму помазаникові – Давидові та його потомству навіки.”

23. Останні слова Давида 1-7; Давидові богатирі 8-39

1Ось останні слова Давида: слово Давида, Єссеєвого сина, слово мужа, поставленого високо, помазаника Бога Якова, любого співця Ізраїля:
2“Дух Господній промовляє через мене, слово його в мене на язиці.
3Промовив Бог Ізраїлів, Ізраїлева скеля промовила до мене: Пануватиме над людьми справедливий, пануватиме богобоязливий.
4Немов світ уранці, коли сходить сонце, безхмарного ранку, від його проміння попід росою вийшла з землі трава, –
5чи ж не так воно з моїм домом у Бога? Він бо заключив зо мною вічний союз, союз повнотою впоряджений, певний. Так! Він виростить усе моє спасіння й усе моє бажання.
6А нікчемні всі, – мов терня, що ніхто не бере його в руку, –
7ніхто їх не доторкається, хіба-що з залізом та деревом, і палять їх на вогні дощенту.”
8Ось імена Давидових витязів: Ішбаал, Гахмоній, головний над трьома. Він підняв свого списа на вісімсот мужів і вигубив їх за одним разом.
9По ньому – між трьома богатирями – Єлеазар, син Додо, Ахохів син; він був з Давидом у Пасдаммімі, коли філістимляни зібрались були там на бій. Мужі ізраїльські повернулись назад,
10але він устав й бив філістимлян, аж доки не стомилась його рука, що мов прилипла до меча. Того дня дарував був Господь велику перемогу. Народ повернувся за ним тільки для того, щоб забрати здобич.
11За ним був Шамма, Аггеїв син, з Гарару. Філістимляни зібрались були біля Лехі, де був лан поля, засіяний сочевицею. Хоч військо втекло було від філістимлян,
12він став серед поля, обороняв його й побив філістимлян. І дарував Господь велику перемогу.
13Раз якось троє з тридцятьох зійшли були до Давида під час жнив, у печеру Адулам, саме як частина філістимлян розтаборились у Рефаїм-долині.
14Тоді Давид був у твердині, а філістимлянська залога була у Вифлеємі.
15Запрагнув Давид, тож каже він: “Хто принесе мені води з криниці, що у Вифлеємі при воротях?”
16І продерлися три богатирі у філістимлянський табір, зачерпнути води з криниці, що в Вифлеємі при воротях, узяли й принесли її Давидові. Однак він не хотів її пити, але вилив її (в жертву) Господеві,
17кажучи: “Далеким хай воно буде від мене, Господи, щоб я таке вчинив! Чи це ж не кров мужів, що важили своїм життям?” І не хотів він її пити. Ось таке доказали ці три витязі.
18Авішай, Йоавів брат, син Церуї, був головний над тридцятьма. Він підняв списа на трьохсот і вбив їх. Вславився він між тридцятьма.
19Він був найвизначніший з-поміж тридцятьох, що став їх провідником, але не дорівнював трьом.
20Беная, син Єгояди, з Кавцелу, славний подвигами муж, добив був двох Арієлових синів з Йоаву. Він же зійшов і вбив лева в середині ритви, того дня, коли саме упав сніг.
21Вбив він також якогось єгиптянина, велетня; в руках єгиптянина був спис, але він зійшов до нього з палицею, вирвав з рук у нього списа й забив його власним же його списом.
22Такі ось подвиги вчинив Беная, Єгояди син, чим зажив собі великої слави з-поміж тих тридцятьох героїв.
23Він був найбільше шанований поміж тридцятьма, але він не дорівнював трьом. Давид поставив його над своїм двірським вояцтвом.
24Азаел, Йоавів брат, був один із тридцятьох; і Елханан, син Додо, з Вифлеєму,
25Шамма з Хароду, Еліка з Хароду,
26Хелец Палтій, Іра, Ікешів син, з Текоа,
27Авіезер з Анатоту, Сібхай із Хуші,
28Цалмон з Ахоху, Маграй із Нетофи.
29Хелед, Баани син, із Нетофи; Ітай, Рівая син, з Гівеа, веніяминянин,
30Беная із Піратону, Хідай із Нахле-Гаашу,
31Аві-Алвон з Арави, Азмавет із Бахуріму,
32Еліяхба з Шаалвіму, Яшен-Гуній, Йонатан,
33син Шамми, з Гарару, Ахіям, Шараріїв син, з Гарару.
34Еліфелет, Ахазбаїв син, з Маахи; Еліям, Ахітофелів син, з Гіло.
35Хецрай із Кармелю, Паграй з Арбі.
36Їгал, Натанів син, із Цови; Баній із Гаду,
37Целек з Аммону, Нахрай із Беероту – зброєноша Йоава, сина Церуї,
38Іра з Їтра, Гарев з Їтра,
39Урія хеттит. Усіх разом тридцять сім.

24. Перепис народу 1-10; пошесть в Ізраїлі 11-17; поєднання з Богом 18-23

1Знову запалав гнів Господній на Ізраїля та побудив Давида проти них, кажучи: “Піди, перелічи Ізраїля та Юду.”
2І звелів цар Йоавові, начальникові війська, що був. з ним: “Пройди почерез усі коліна ізраїльські від Дану до Версавії і порахуй народ, щоб я знав число народу.”
3І відповів Йоав цареві: “Нехай Господь, твій Бог, додасть народові сто разів стільки, як його є, і нехай очі царя, мого пана, бачать те, одначе чому, мій пан, забажав того?”
4Проте, царський наказ до Йоава й до воєвод переважив, і рушили Йоав і воєводи з-перед царя переписувати народ ізраїльський.
5Перейшли вони Йордан і почали в Ароері, направо від міста, що серед Гад-долини, а потім в Язеі.
6Прийшли вони до Гілеаду і в край хеттитів до Кадешу; і дійшли до Дану в околиці Сидону.
7Прибули вони в твердиню Тир, і в усі міста хіввіїв та ханаанян, і пішли далі в Негев Юди, в Версавію.
8Обійшовши через увесь край, повернулись вони по дев’ятьох місяцях і двадцятьох днях у Єрусалим.
9І дав Йоав цареві число переписаного народу: і було в Ізраїлі 800000 боєздатних мужів, що володіли мечем, а в Юди 500000.
10Та Давидове серце було неспокійне після того, як він почислив народ. Тоді Давид сказав до Господа: “Согрішив я тяжко, зробивши це. Отож, Господи, прошу, прости провину твого раба, бо вчинив я дуже нерозумно.”
11Коли Давид устав уранці, прийшло Господнє слово до пророка Гада, Давидового видющого:
12“Іди й скажи Давидові: Так говорить Господь: Три речі я пред’являю тобі, вибери собі одну з них, щоб я виконав її тобі.”
13І прибув Гад до Давида та й оповідає йому, кажучи до нього: “Чи має панувати в твоєму краї три роки голод; чи волієш три місяці втікати від ворога, що гнатиметься за тобою; чи хочеш, щоб була три дні чума у твоєму краї? Тепер обміркуй і розсуди, що маю відповісти тому, хто послав мене.”
14Давид відповів Гадові: “Я пригноблений вельми, однак воліємо потрапити в руки Господні, бо його милосердя велике, людям же в руки впасти не хочу!”
15І послав Господь чуму на Ізраїля від ранку аж по призначений час; і вмерло, від Версавії до Дану, 70 000 чоловік.
16Коли ангел простягнув був руку на Єрусалим, щоб вигубити його, то Господь зглянувся на лихо та сказав ангелові, що вигублював люд: “Досить уже! Затримай твою руку.” Тоді ангел Господній був якраз на току Орни євусія.
17Коли побачив ангела, що вбивав народ, сказав Давид до Господа, мовлявши: “Дивись, це ж я згрішив, я провинився! Ці овечки – що вони зробили? Нехай твоя рука буде проти мене та проти дому батька мого!”
18І прийшов того дня до Давида Гад і каже до нього: “Іди, постав Господеві жертовник на току Орни євусія.”
19І пішов Давид згідно з Гадовим словом, як велів був Господь.
20Коли побачив Орна, що цар із своїм двором простує до нього, вийшов Орна й уклонився цареві лицем до землі.
21І спитав Орна: “Для чого цар, мій пан, прийшов до свого слуги?” А Давид відповів: “Купити в тебе тік для побудови жертовника Господеві, щоб відійшла від народу пошесть.”
22Орна ж каже до Давида: “Нехай цар мій пан, візьме й жертвує те, що добре в його очах! Ось і воли для всепалення, і вози та ярмо від волів на дрова.
23Все це Орна дає цареві.” Далі Орна каже до царя: “Нехай Господь, Бог твій, буде ласкавий до тебе.”
24Але цар відповів до Орни: “Ні, я таки хочу придбати його від тебе за гроші, я не можу принести Господеві, моєму Богові, всепалення, що мені нічого не коштує.” І купив Давид тік і волів за п’ятдесят срібних шеклів.
25І збудував там Давид жертовник Господеві та приніс всепалення й мирні жертви. І Господь змилосердився над краєм, і пошесть усунулась від Ізраїля.

 

Попередня книга (“І Книга Самуїла”)  Наступна книга (“І Книга Царів”)