Ісус Син Сираха (продовження)

повернутися на початок книги

27 28 29 30 31 32 33 34
35 36 37 38 39 40 41 42
43 44 45 46 47 48 49 50
51              

27. Про купців 1-3; розмова виявляє людей 4-10; заклик стерегтися дурного 11-15; зрада таємниці 16-21; пересторога від підступу 22-30

1Багато людей грішать із-за користи: розбагатіти прагнучи, стають немилосердними.
2Кілок між щілини каміння вбивається, а між продаж та купівлю прокрадається гріх.
3Хто в острахові Господньому не тримає себе ревно, то хата в такого незабаром розвалиться.
4Коли решето трусять, висівки залишаються, – так і хиби чоловіка в його розмові.
5Піч випробовує ганчарське начиння – людину випробовує її розмова.
6З плоду дерева праця над ним виявляється, думка ж людського серця – із слова.
7Мужа не хвали, поки він ще не висловився, бо щойно словом людина випробовується.
8За правдою гнавшись, її досягнеш і в неї зодягнешся, мов у шати препишні.
9Птахи живуть із собі подібними – правда повертається до тих, що чинять правду.
10Лев учиняє на здобич засідку, а й гріх – на тих, що несправедливість коять.
11Розмова благочесного – повсякчасна мудрість, безумний же змінюється, наче той місяць.
12З нерозумними бувши, зважай на час, а бувши з розумними – будь якнайдовше.
13Осоружне те, що варнякають дурні, а й сміються вони у гріха розкошуванні.
14Як базіка нагромаджує клятви – стає волосся дуба, а як почне сперечатись – вуха затуляти треба.
15Викликає кровопролиття сварня бундючних, – лайку їхню гидко слухати.
16Хто тайни розголошує – втрачає довір’я, і друга собі він більш не знайде.
17Друга люби і на нього звіряйсь, та, розголосивши його тайни, вже за ним не женись;
18бо як людина втрачає свого небіжчика, так і ти втрачаєш твого ближнього дружбу,
19і як випустив єси з рук своїх птаха, так і друга ти втратив – не впіймати більше!
20Не женися за ним, бо вже він далеко: мов сарна із сітей, утік він.
21Бо на рану є перев’язка, і на лайку – примирення, та немає надії для того, хто зраджує тайну.
22Хто прижмурює око, той лихо кує, і вже годі його відвернути від того.
23Перед очима твоїми уста його солодкі, він буде твої слова подивляти, та потім мову свою перекрутить і в твоїх же словах знайде він згіршення.
24Многе мені осоружне, та ніхто так, як оцей; а й Господеві стане він осоружний.
25Хто підкидає камінь – собі ж на голову кидає; призводить до рани удар зрадливий.
26Хто яму копає – у неї впаде; хто сіть розставляє – впіймається в неї.
27Хто чинить погане – воно впаде на нього, так що й сам не взнає, звідкіль воно нагрянуло.
28Глум і наруга – для гордовитого; та й помста, мов лев, чигає на нього.
29У сітку потраплять ті, що раді падінню побожних: муки їх жертимуть ще перед смертю.
30Гнів та пересердя – речі мерзенні: уділом вони чоловікові грішному.

28. Злопам’ятство 1-12; обмовні язики 13-26

1Хто мститься, той від Господа помсти зазнає і за свої гріхи здасть докладний рахунок.
2Ближньому твоєму кривду прости, тож, попросивши, й сам прощення гріхів одержиш.
3На людину людина плекає гнів -а сама вилікування в Господа шукає?
4До собі подібної людини не має милосердя – а сама за власні гріхи свої просить?
5Коли ж такий ось, тілесний, плекає пересердя – хто ж гріхи його власні йому простить?
6Пам’ятай про кончину, перестань ворогувати; про тління, про смерть – залишайся при заповідях.
7Пам’ятай про заповіді, не гнівайся на ближнього; про союз Всевишнього – і провину пробач.
8Від сварки утримайсь, то й гріхів уникнеш: гнівлива людина сварню розпалює.
9Грішна людина дратує друзів і зводить наклепи на миролюбних.
10Відповідно до палива й вогонь загориться: яка запекла сварка, так вона й займеться; яка сила в людини, така й її лють; яке її багатство, таке й гніву її зростання.
11Раптова суперечка вогонь розпалює, сварка зненацька – кров проливає.
12Дмухнеш на іскру – вона й розгориться; плюнеш на неї – вона погасне. А й це, і те – з твоїх уст виходить.
13На підшептувача й двоязичного – ваші прокльони: вони бо миролюбних багатьох погубили.
14Язик обмовника розхитав численних, ганявши їх від народу до народу; він зруйнував міста премогутні, а й розвалив будинки вельмож.
15Язик обмовника призводив чесних жінок до розлуки, позбавляв їх плодів їхньої праці.
16Хто на нього зважає – не знайде спокою, не зазнає життя тихомирного.
17Удар батогом залишає смугу -удар язиком ламає кістки.
18Від гострого меча полягло багато, але не стільки, скільки впало від язика.
19Щасливий, хто має захист від нього, хто середовищем його люті не проходить, хто кормиги його на собі не волік, хто в кайдани його не був закутий;
20бо кормига його – кормига залізна, і його ланцюги – ланцюги мідяні.
21Погана та смерть, що є смертю від нього, і кращий за нього є навіть ад!
22Над побожними ж він влади не матиме, в його полум’ї вони не будуть горіти.
23Ті в нього потраплять, що Господа полишають; у них розгориться він і не погасне; нагряне на них, неначе той лев, мов той леопард, лютуватиме над ними.
24Гляди ж, обгороди майно своє глодом, срібло твоє й золото добре обв’яжи.
25Вагу та міру для слів своїх вироби, ворота й засуви зладнай для своїх уст.
26Зважай, щоб ти з-за нього не послизнувся, не впав перед тим, хто засідку влаштовує.

29. Про позику 1-13; громадянство 14-28

1Хто чинить милосердя, той ближньому позичає; хто йому допомагає, той зберігає заповіді.
2Позичай же ближньому, коли він потребує, а й віддай назад ближньому слушного часу.
3Дотримуй слова і будь з ним чесний, то й знайдеш те завжди, що тобі потрібне.
4Багато таких, що позику за знахідку вважають: надокучливі вони для тих, які допомогли їм.
5Перед тим, як узяти, такий в руки цілує, про багатство ближнього смирненько балакає, – треба віддавати, то він зволікатиме, віддасть образливим словом чи на лихі часи нарікатиме.
6А як і зможе заплатити – то й половину одержавши, радітимуть із того, немов із знахідки. Бо інакше він позбавить його власних грошей: знечев’я такий бо йому ворогом стане, прокльонами й наклепами йому віддячиться, а замість слави відплатить йому безчестям.
7Многі з-за того лукавства й не бажають позичати – бояться бо задармо майна позбутися.
8З покірним, одначе, будь довготерпеливий і не зволікай супроти нього з твоєю милостинею.
9Заповіді ради за бідолаху заступись і в потребі не відсилай його впорожні.
10Пожертвуй грішми твоїми ради брата й друга: хай під каменем не іржавіють, хай не пропадають.
11Скарб свій вживай згідно з заповідями Всевишнього: це тобі буде корисніше, ніж золото.
12Милостиню замкни у себе в коморах – вона тебе вирятує з усякого нещастя.
13Над сильний щит і над спис важкий воюватиме на ворога вона за тебе.
14Добра людина поручиться за ближнього свого, той же, хто втратив сором, його покине.
15Тож не забудь ту послугу з боку ручителя: він бо за тебе віддав свою душу.
16Грішник розтринькає добро поручителя, невдячна душа покине свого рятівника.
17Багато заможних порука зруйнувала, жбурляла їх, наче хвилі морськії.
18Виселила вона мужів премогутніх, та й блукали вони між народами чужими.
19Грішник, що поривається поручитись, а женеться за зиском, – під суд потрапить.
20Ближньому допомагай за твоєю спромогою, а й зважай на те, щоб самому не провалитись.
21Головне для життя – вода, хліб і одяг та й хата, щоб було чим прикрити наготу.
22Ліпше життя злиденне під дахом з драниць, аніж пишні страви у домі чужому.
23Чи в тебе мало, чи багато – будь задоволений, то й не вчуєш докору, мовляв – ти приходень.
24Лихе то життя – з хати в хату тинятись і, де б не примістився, не сміти уст розтулити.
25Пригостиш, даси пити, – а подяки не буде; до того ж і слова ще гіркії почуєш:
26«Йди сюди, зайдо, стола приготуй. Маєш там щось? Ну, то дай мені їсти!
27Забирайся, зайдо, поступися гіднішому: загостив до мене брат мій – я хати потребую!»
28Тяжко оте для людини розумної – за хату чути докір та зневагу від вірителя.

30. Виховані діти 1-13; ліпше здоров’я, ніж багатство 14-20; радощі приносять здоров’я 21-25

1Хто любить свого сина – тримає для нього різку, щоб мати з нього врешті-решт утіху.
2Хто сина виховує добре – матиме з нього користь, а й серед знайомих пишатись ним буде.
3Хто сина повчає, тому заздритиме ворог, перед друзями ж буде ним радіти.
4Такий батько, померши, наче й не вмре: по собі бо лишив подібного до себе.
5За життя свого побачивши, милувався він з нього, тож при смерті своїй не зазнав він смутку.
6Проти своїх ворогів лишив він відплатника, а й для друзів – того, хто добродійства оплатить.
7Хто ж випещує сина – той і рани його перев’яже ще й над кожним його зойком серцем здригатиметься.
8Необ’їжджений кінь стає норовистим, а син свавільний стає зухвалим.
9Випестиш сина, – а він тебе розчарує, гратимешся з ним, – а він тебе засмутить.
10З ним не пересміхайся, щоб з ним не сумував ти та врешті-решт не скреготав зубами.
11За юности його не давай йому волі й очей не заплющуй, як поводиться по-дурному.
12Ще замолоду роби його шию гнучкою, товчи йому боки, поки він ще молодий, бо, ставши впертим, він буде неслухняний.
13Виховуй свого сина, ходи коло нього так, щоб ти не зазнав на собі його зухвальства.
14Бідний, а здоровий і сильний це краще, ніж багатий, а з ранами на своєму тілі.
15Здоров’я й сила ліпші від усякого золота, а сильне тіло – від надмірного багатства.
16Немає багатства над тілесне здоров’я, і немає щастя над сердечну радість.
17Краще смерть, ніж гірке життя, і вічний спочинок, ніж постійне чав’ядіння.
18Що страви смачні для стуленого рота, те й приноси харчів, розкладених на гробі.
19Яка ж бо користь від жертви бовванові? Таж він її ні їсти, ні нюхати не може! Отакий і той, хто має багатство, а не може ним покористуватись.
20Лиш очима він оглядає й стогне при тому, мов скопець, який, дівчину обіймаючи, – скиглить.
21Не завдавай душі своїй жалю, не муч себе думами сумними.
22Радощі серця – то життя людини, а чоловіка веселощі – довголіття.
23Розважай себе, втішай своє серце, геть проганяй від себе печаль: багатьох бо сум уже погубив – немає ніякого з нього пожитку.
24Заздрість і гнів позбавляють віку, а журба завчасно старість приводить.
25Щедре й добре серце насичене буде і користатиме з свого харчування.

31. Проти захланности 1-7; багатство добре лише тоді, коли душа чиста 8-11; їда й пиття 12-24; бенкет 25-31

1З-за багатства безсоння виснажує тіло, а журба про нього сон відганяє.
2Клопоти денні не дають спати: недуга тяжка сон забирає.
3Багатий трудиться, статки збираючи, і при зупинках заживає розкошів.
4Убогий же трудиться з життьової вимоги, тож і в спочинку він – злиденний.
5Золотолюбові нема виправдання, хто гониться за зиском, на манівці зіб’ється.
6Багато людей пропало з-за золота, і падіння їхнє було неминуче.
7Воно – колода спотикання для тих, що йому жертвують, і пастка – для кожного безумного.
8Щасливий той багатий, який без плями, який за золотом не побивається.
9Хто він? Ми його щасливим наречемо, бо чудо вчинив він серед народу свого.
10Хто перейшов цю пробу й лишивсь досконалим? Це буде на похвалу для нього: хто міг переступити, а не переступив, – зло вчинити, а не вчинив?
11Блага такого скріплені будуть, про його добродійства розповість громада.
12Коли сідаєш до столу препишного – не роззявляй над ним своєї горлянки й не кажи: «Ну й багато на ньому всячини!»
13Пам’ятай: несите око – це річ погана. Яке бо створіння гірше за око? Ось тим воно й плаче з кожного приводу.
14Куди такий гляне – руки не простягай, і разом з ним не накидайсь на миску.
15Розумій твого ближнього, як себе самого, і в кожній справі будь розважливий.
16Їж по-людському те, що лежить перед тобою: не жвакай, – не будь огидний.
17А й заради доброго виховання перший припиняй: не об’їдайся, бо таке вразити може.
18І до столу сівши у великім товаристві, перший не простягай руки своєї.
19Вихованій людині вистачає мало, – тож і на ложі своїм не сопітиме:
20бо здоровий сон, коли живіт поміркований: людина, вставши вранці, є сама собою; тяжке ж безсоння, нудоту, болі внутрощів – має людина, яка не знає наситу.
21Тож коли занадто ти переївся -устань, геть виблюй – то й зробиться легше.
22Слухай мене, дитино, і не погорджуй мною: кінець-кінцем слова ти мої зрозумієш. У всіх твоїх справах будь старанний, і ніяка недуга тебе не спіткає.
23Щедрого хлібом на всю губу вихваляють, і про гостинність його свідоцтво – певне.
24А хто скупий хлібом, на того місто нарікає, і про скнарість його свідоцтво – точне.
25Не будь при вині хоробрий – вино багатьох погубило.
26Горно – проба на твердоту криці, вино – на серця у змаганні бундючних.
27Вино для людей – життєвий напій, коли то його помірковано п’ють. Що за життя, коли вина бракує? Його ж бо створено на радощі людям.
28Радощі серця, втіха душі – вино, пите вчасно й уміру потреби.
29Гіркота для душі – вино, пите занадто, та ще й із пристрастю і з суперечкою.
30Пияцтво безумному – погибель: більше гніву, зменшення сили, завдавання ран.
31Не гани ближнього під час винопиття: його не зневажай, коли він веселий, не озивайсь до нього образливим словом і не докучай, гроші назад вимагаючи.

32. Бенкет 1-13; зберігання закону 14-24

1Зробили тебе господарем? Не виносься: будь поміж ними як один з їхніх – подбай про них, а потім сядеш.
2Щойно повинність виконавши, займи своє місце, щоб разом з ними ти міг веселитись і щоб тим увінчалось твоє порядкування.
3Промовляй, старший, бо воно тобі личить, але – з розбором, второпно й музиці не на заваду.
4Де треба слухати, не розливайся в розмові – не вдавай мудрого, як де пора на теє.
5Самоцвітна печать на злотій прикрасі – гучні музики під час винопиття.
6Смарагдова печать у золотій оправі – спів із музиками при вині солодкім.
7Промовляй, юначе, як відчуваєш потребу, – та тільки разів зо два, а більше – якщо спитають!
8Висловлюйся коротко: багато – кількома словами.
9Бувши з визначними, до них не рівняйся; не многослов, коли говорить інший.
10Громові блискавка передує -ласка ж передує сором’язливому.
11Уставай вчасно, не будь останнім; повертаючись додому, – біжи, не гайся.
12Розважайся там, чини за вподобою, але не гріши зухвалими словами.
13А за все за оте – благословляй свого Творця: він бо тебе напоює благами своїми.
14Хто Господа страхається, той повчання прийме; ті, що його шукають, знайдуть його ласку.
15Хто шукає закон, той ним насититься, – лицемір же об нього лиш спотикнеться.
16Хто Господа страхається, той розсудливим стане: праведність таких сяятиме світлом.
17Грішна людина докору уникає і, щоб чинити свою волю, вимівки шукає.
18Розумний поради не занехує, -безбожний же й бундючний нічого не страхається.
19Не роби нічого, не зваживши думкою, то й не будеш каятись у вчинках своїх.
20Не ходи вибоїстою дорогою, бо інакше спотикнешся об каміння.
21Не покладайся й на гладеньку стежку.
22Навіть з дітьми своїми обережний будь.
23У всьому, що робиш, на себе зважай, бо й у тім – виконання закону.
24Хто вірить у закон – зберігає заповіді; хто на Господа покладається – не зазнає шкоди.

33. Закон Господній 1-6; протилежності в явищах 7-19; господар у хаті 20-33

1Хто Господа страхається, того лихо не спіткає, бо й від спокуси врятує він його наново.
2Мудрий не має ненависти до закону, хто ж з ним лицемірить – той мов судно у бурі.
3Розумний плекає віру в закон: для нього закон – вірогідний вирок.
4Приготуйся словом, і тебе будуть слухати; зосередься знанням – і тоді відповідай.
5Серце дурного, мов те колесо в возі, й мов вісь, що обертається – його міркування.
6Глузливий друг – неначе той огир, який іржить під кожним вершником.
7Чому воно так: день ліпший від дня, хоч денне світло в році – все від одного сонця?
8Бо їх розрізнено спізнанням Господнім: він бо встановив усякі пори й свята.
9Одні серед них він посвятив і звисочив, інші ж учинив будніми днями.
10А й люди всі – з глини походять, з тої ж землі створено й Адама.
11У своїм повнознанні Господь розділив їх і різними їхні стани вчинив.
12З них деяких він благословив і вивищив, інших між ними – освятив і до себе наблизив, а деяких – прокляв, понизив, а й викинув їх із їхнього місця.
13Так, як і глина в руках ганчаря, що з неї виробляє він за своєю волею, так люди в руках, того, хто створив їх і хто їм воздає за своєю справедливістю.
14Супроти зла – добро, супроти смерти – життя, тож так і супроти благочесного – грішник.
15Поглянь же на всі діла Всевишнього: вони всі – до пари, одне проти одного.
16А я, останній – я, не доспавши, дозбирував за тими, що виноград збирають.
17За Господнім благословенням, прибув я швидко й, мов винозборець, винотоку наповнив.
18Зважте ж: я трудивсь не для себе самого, а й для тих усіх, що освіти шукають.
19Тож слухайте мене, вельможі народу, – проводарі громади, насторожіть вуха!
20Синові й жінці, братові й другові, доки живеш – не давай над собою орудувати; а й майна свого не давай іншому, щоб не довелось тобі, розкаявшись, просити його назад.
21Доки ще живеш і доки духу в тобі – будь-кому себе не видавай на поталу.
22Ліпше бо, коли в тебе діти попросять, ніж сам би ти в руки дітей своїх заглядав.
23У всіх своїх ділах будь незалежний і не допускай твоїй славі заплямитись.
24Коли закінчаться дні життя твого, коли смерть настане, – роздавай свою спадщину.
25Для осла – паша, палиця і вантаж, для раба – хліб, карність і праця.
26Застав раба до праці, і матимеш спокій; а звільниш йому руки – він шукатиме волі.
27Ярмо й посторонок гнуть шию, тож рабові лукавому – колоди й побої.
28Займи його працею, нехай не дармує: з безділля навчаються багато лихого.
29Нехай так працює, як йому личить, а коли не слухається – наклади кайдани.
30Однак не вимагай ні від кого занадто й не роби нічого без здорового глузду.
31Коли маєш слугу, хай буде – мов ти сам; він бо – кровне твоє надбання.
32Коли маєш слугу – вважай його за брата, бо й як себе самого, так і його потребуватимеш.
33Як знущатимешся з нього, і він утече геть від тебе, то – на якій дорозі тоді його шукатимеш?

34. Сни й чари 1-7; досвідчений мандрівник 8-12; шанування Бога 13-17; про жертви 18-21

1Надії нерозумного – пусті та марні, і безглуздого окрилюють самі сновиддя.
2Хто вірить сновиддям – скидається на того, що за тінь хапається і за вітром женеться.
3Це сновиддя – згідне з отим, що подоба обличчя в дзеркалі.
4Що від нечистого може вийти чисте, а від брехливого – що правдиве?
5Ворожба, чарування, сновиддя -речі порожні, це бо маріння вагітної жінки.
6Коли їх у відвідинах Всевишній не зіслав, – не прихиляйся до них своїм серцем.
7Бо сновиддя багатьох збили з пантелику, й ті, що на них надіялись, – розчарувалися.
8Виконання закону має бути без фальшу: досконала мудрість – лише з уст щирих.
9Многомандрівна людина – многотна знаннями, і хто дознав досвіду, розумно й розмовляє.
10Хто не зазнав спокуси, той мало знає, – хто ж бував у подорожах, той набув досвід.
11Багато дечого бачив я під час моїх мандрів, і знаю я більше, ніж можу оповісти.
12Не раз потрапляв я у смертельну небезпеку, тож рятувався – завдяки досвідові.
13Житиме дух отих, що Господа страхаються: надія бо їхня в тому, хто врятувати їх може.
14Хто Господа страхається, перед іншим страху не має: нічого не боїться, бо він – його надія.
15Того душа щаслива, хто Господа страхається, – бо на кого б він зіперся, і хто б його підтримав?
16Господні очі на тих, які його люблять: могутній він їм захист і потужна підтримка; від пустельного вітру сховок, від полуденної спеки захорона; осторога від спотикання й допомога від падіння:
17він, що душу вгору підносить й очі освітлює, що дає здоров’я, життя й благословення.
18Приноси з неправно набутого – все одно, що й глузування: дари беззаконних не можуть бути вгодні.
19Не довподоби Всевишньому нечестивих приноси, і гріхи він прощає – не за численні жертви.
20Мов би сина жертвує на очах у батька, хто приносить жертву з добра нужденних:
21таж за нестатків хліб це для вбогих – життя, і хто й того їх позбавляє, той – просто кровожерний.
22Вбиває ближнього, хто відбирає його прожиток; позбавляти наймита заробітку – це кров проливати.
23Один будує, другий руйнує: яка їм з того користь – невже тільки труд?
24Один молиться, другий проклинає – чий же голос Владика вислухає?
25Хто вмивається, доткнувшись мертвого, а потім до нього знов дотикається, – яку бо зискає користь він із свого миття?
26Отак і людина, що за гріхи свої постить, а потім вирушає те саме чинити: хто бо вислухає молитву такого, і яка йому користь із того, що понижався?

35. Найкраща жертва – праведне життя

1Хто закон береже, той приноси множить; хто пильнує заповіді, той мирні жертви приносить.
2Хто віддячується – все одно що й муку питльовану жертвує; хто ж милостиню творить – приносить похвальну жертву.
3Довподоби Господові, хто від зла відступає; покутна жертва – уникання неправоти.
4Не з’являйся перед Господом з порожніми руками, бо все те – заради виконання заповіді.
5Приносини праведного жертовник ситять, і пахощі їхні до Всевишнього здіймаються.
6Жертва від праведного мужа приємна, спомин про неї не забувається.
7Добрими очима хвали Господа, первоплодів рук твоїх не поменшуй.
8При всяких приносинах будь веселий обличчям, посвяту десятини вчиняй із радістю.
9Воздавай Всевишньому згідно з його даром – щедро за твоїми власними статками;
10Господь бо тобі відплатить, поверне тобі всемеро.
11Не вчиняй підкупу – його не буде прийнято: не звіряйся на жертву несправедливу,
12Господь бо – суддя, він не зважає на особи.
13А й не зважатиме на особу він проти бідного – він бо вислуховує просьбу покривдженого.
14Сироти проханням він не погордує, ані вдовою, яка свою скаргу виливає.
15Чи ж сльози вдовичі не течуть по щоках, не кричать проти того, хто їх викликав?
16Хто служить, той буде доброзичливо прийнятий, і молитва його аж до хмар досягне.
17Смиренного молитва крізь хмари пробивається: він не матиме втіхи, аж поки вона не дійде;
18не спиниться, поки Всевишній над ним не зглянеться й не розсудить справедливих та не вчинить розправи.
19Господь не забариться й не довго терпітиме їх,
20поки не поб’є крижі немилосердним і не воздасть народам відплати;
21поки не розсіє многоту зарозумілих і не зламає берло несправедливих;
22поки не заплатить людині за її вчинками і людських діл не оцінить за їхніми задумами;
23поки не розсудить справи свого народу і не врадує його у своїм милосерді.
24Благодайне милосердя – за часів скрути: наче хмари дощові за пори посушливої.

36. Молитва за народ 1-17; вибір жінки 18-27

1Зглянься на нас, Владико, Боже всесвіту, і споглянь! На всіх поган розповсюдь твій острах!
2Зведи свою руку на чужі народи – нехай твою владу вони узріють.
3Як перед ними явив єси твою святість між нами, так перед нами яви твою велич між ними.
4Нехай визнають тебе, як і ми те визнали, що немає Бога, крім тебе, о Господи!
5Віднови знаки, повтори чудеса, звелич свою руку й праве рамено.
6Збуди гнів, ізлий своє обурення -розгроми противника, розбий ворога!
7Час приспіши, спом’яни бо присягу, – щоб діла твої великі прославились.
8Хай гніву вогонь пожере того, хто кинеться рятуватись: ті, що гноблять народ твій, хай знайдуть погибель.
9Голови розбий проводарям ворожим, тим, що кажуть: «Крім нас немає нікого!»
10Позбирай усі коліна Якова, поверни їм спадщину, як напочатку.
11Змилуйся, Господи, над людом твого ймення – над Ізраїлем, що його ти нарівні з первородним поставив.
12Зглянься над отим святим твоїм містом – над Єрусалимом, місцем твого спочинку.
13Хай сповниться Сіон прославою твоєю, а твій народ – твоєю величчю.
14Дай свідоцтво першим твоїм створінням: здійсни пророцтва, ім’ям твоїм проречені.
15Тим воздай нагороду, які тебе очікують: нехай виявиться правдивість твоїх пророків.
16Вислухай, Господи, благання молільників – як то був Арон народ твій поблагословив.
17Хай знають усі, що землю населюють, що ти Господь, Бог віковічний.
18Кожну страву шлунок приймає, та є страва ліпша від страви.
19Піднебіння розрізняє страви з дичини, так і розумне серце – слова брехливі.
20Нікчемне серце завдає страждання, та хто з добрим досвідом – той проти нього зрівноважиться.
21Жінка приймає кожного мужа, та є дочка ліпша від дочки.
22Вродлива жінка обличчя звеселює: понад усе вона, чого чоловік бажає.
23Коли в неї на язиці доброта і скромність, то й чоловік її інакший, ніж звичайні люди.
24Хто жінку здобуде, той щастя починає: помічницю – з ним споріднену, стовп для опертя.
25Де нема огорожі, там майно грабують; де жінки немає – чоловік стогне, блукаючи.
Хто бо звіряється на спритного розбійника, що наскоки вчиняє з міста на місто?
27Ось так і з чоловіком, що гнізда не має, а спочиває там, де ніч його застукає.

37. Нещирі приятелі 1-6; дорадники 7-15; різного роду вчені 16-26; поміркованість 27-31

1Кожен друг каже: «Я теж твій приятель.» Та є ж бо й друг тільки за назвою.
2Хіба не болить воно болем смертельним, як з друга чи товариша ворог робиться?
3О думко лукава! Звідкіля взялась ти на те, щоб землю облудою вкрити?
4Ось товариш радіє, коли друг його в щасті, – коли ж він у скруті, то стає проти нього!
5Товариш другові ради шлунка допомагає, – а битва настала, то й хапає він зброю!
6Не забудь про друга, коли бій відбувається, – не губи про нього згадки, у достатках бувши.
7Кожен дорадник хвалить свою раду, – вже ж є й такий, що радить собі на користь.
8Супроти дорадника будь обережний: заздалегідь довідайсь, чого йому треба, – він бо дораджує собі на користь, отож щоб не кинув проти тебе жереба,
9а й щоб не мовив тобі: «Гарну маєш дорогу!» – щоб потім протистати й зорити, що тобі станеться.
10Не радься того, хто з недовір’ям дивиться на тебе: від заздрісників твоїх крий свої наміри.
11Не радься жінки про її суперницю, ані боягуза – про воєнну справу, ані крамаря – про справи обміну, ані покупця – про справи продажу, ані заздрісного – про діло вдячности, ані жорстокого – про добродійство, ані ледачого – про будь-яку працю, ані наймита поденного – про закінчення роботи, ані раба лінивого – про труди важкії: у жадній їхній пораді на них не покладайся.
12Та завжди бувай із мужем благочесним, про якого знаєш, що пильнує він заповіді й що душа його подібна до душі твоєї, і що він, коли впадеш, тобі співчуватиме.
13Тримайся поради серця свого: для тебе над нього нема нічого вірнішого.
14Душа бо чоловіка звістить часто краще, ніж сім вартових, що височать на вартівні.
15Понад усі ж бо речі – до Всевишнього молися, щоб дорогу твою спрямував до правди.
16Кожному ділу початок – слово: кожній дії передує – порада.
17Серце править за коріння думок, тож з нього виринають чотири речі:
18добро і зло, життя і смерть, – а над ними язик завжди володіє.
19Не один вправний – навчає багатьох, а для себе самого – геть непорадний.
20Не один мудрагель, із-за слів зненавиджений, позбавиться всякої смачної поживи,
21бо Господь ласки йому не зізволяє, тож і мудрість у ньому ніяка.
22Не один є, хто сам для себе мудрий, і плоди його розуму, як він думає, певні.
23Мудрий муж народ свій навчає, тож плоди його розуму певні.
24Мудрий муж благословенням сповниться, тож усі, що його бачать, – величають щасливим.
25Людського життя дні обраховані, але дням Ізраїля числа немає.
26Мудрий здобуває довір’я в своїм народі, тож імення його повіки житиме.
27Сину, за життя випробовуй себе самого: зважай, що лихе для тебе, й тому не віддавайся.
28Не всяка бо річ користь приносить, і не кожному всяка річ довподоби.
29Не насичуй себе будь-якими ласощами, не накидайся на страви,
30бож ніяк не здорово – їсти понад міру, і ненасить провадить до важкої недуги.
31З-за ненажерства численні вже вмерли, хто ж зважає на себе -життя своє продовжає.

38. Лікар 1-15; жалоба 16-23; ремества 24-34

1Вшановуй належно потрібного тобі лікаря, бо й він існує з Господньої установи:
2від Всевишнього – здатність лікаря, а й цар його обдаровує.
3Голову лікаря знання його звисочують, тож і з боку вельмож йому подив належиться.
4Господь із землі ліки виводить, і розумний муж не нехтує ними.
5Хіба не від дерева вода посолодшала, а й сила його тим самим виявилась?
6Це ж він бо людей обдарував знанням, щоб вони прославлялись його ділами дивними.
7Ними лікується й усувається біль, і хто знається на зіллях, – уміє їх змішувати.
8Тож діла його не мають ні кінця, ні краю, і мир від нього розповсюджується світом.
9Сину, в недузі твоїй не побивайся, лиш молись до Господа, і він тебе оздоровить.
10Провину відкинь, свої руки випростай, від усякого гріха очисти своє серце.
11Ладан і пропам’ятну жертву з муки питльованої воздай, і зроби свій принос жирним, наскільки можеш.
12А й лікаря примісти, бо й він Господом створений: хай тебе не полишає, бо й його ти потребуєш;
13стається не раз, що одужання в їхніх руках перебуває.
14Та й їм слід так само до Господа молитись, щоб ними він зволив подати полегшу і принести одужання для рятунку життя.
15Той же, хто грішить супроти свого Творця, нехай потрапить лікареві в руки.
16Сину, зронюй над померлим сльози, розпочинай голосіння, як личить тяжко стражденному; поховай його тіло, як звичай велить, і могили його не занедбуй.
17Гірко ридай, ревно бий себе в груди, жалобу по нім справляй, що на неї заслужив він, – так день або й два, поговору ради, і аж тоді у своїм смутку втішся.
18Бо смуток провадить до смерти, і серця журба потугу відбирає.
19Смуток у злиднях перебуває, а вбогого життя – згідне з його серцем.
20Смуткові серцем своїм не віддавайся, відкинь його геть – про кінець пам’ятай свій.
21Не забувай – немає бо повороту: мертвому не допоможеш, а собі самому пошкодиш.
22Пам’ятай про мій вирок, що й твоїм він буде: мені вчора, а тобі – сьогодні.
23З спочивом небіжчика хай спочине й його пам’ять, – тож розрадь себе, скоро дух його з нього вийде.
24Мудрість книжника в дозвіллі здобувається: хто вільний від заняття, той стає мудрим.
25Як може той помудріти, хто рало тримає, хто рожном вихваляється, наче тим списом, хто волів поганяти знає й ходити коло них, хто ввесь час про бичків свою мову веде?
26Думка в нього – як борозну провести, журба його вся – про пашу для теличок.
27Так воно з кожним робітником та майстром, який день і ніч проводить на праці: той, хто виготовлюв різьбу на печатках, хто намагається урізнороднити рисунок, а й душу вкладає, щоб, мов живий, був малюнок, ще й не досипляє, щоб діло своє викінчити.
28Так воно й з ковалем, що сидить біля ковадла та й розглядає сирове залізо: вогненна пара йому тіло розтоплює, він змагається з жаром у горнилі, молота гук йому вуха заглушує, очі ж його до зразка посудини прикуті; всім серцем старається діло він викінчити – не досипляє, щоб якнайкраще його прикрасити.
29Так воно й з ганчарем, що сидить при своїй праці ще й ногами своїми крутить коло, а й до діла свого ввесь час пристосовується, і всі його рухи – геть обраховані:
30руками глину зразкує, ногами її замішує, докладає серця, щоб малювання вивершити, – і не досипляє, щоб ще й піч очистити.
31Усі вони здаються на власні руки, і в ремеслі своєму вправний кожен.
32Без них неможливо збудувати місто, ні жити в ньому, ані ним ходити.
33Та на віче народне їх не запрошують, на зборах вони нічим не відзначаються, не засідають на суддівських кріслах, – бо й не зрозуміли б судового рішення.
34Вони не блищать ні знанням, ні розсудом, і їх не знайти серед складачів приповісток, – та зате підтримують вічне творіння, то й моляться про справи свого ремества.

39. Похвала вченому 1-11; похвальне слово Творцеві 12-35

1Інакше з тим, хто віддає всю душу законові Всевишнього й мислить у ньому: він усіх предків досліджує мудрість, а на дозвіллі вникає у пророцтва,
2зберігає оповідання славних мужів, у тайні ходи приповісток вдумується,
3глузду таїнного приповісток дошукується, в загадки приповісток повнотою поринає.
4Серед вельмож він служить, з’являється перед князями, подорожує в країни чужих народів, вивідує, що добре, а що зле між людьми.
5Вже вдосвіта він усім своїм серцем шукає Господа, що його створив; свою перед Всевишнім молитву виливає, молитвою уста свої відкриває і з-за гріхів своїх благання висловлює.
6Коли ж то Господь – Всевеликий – зізволить, то духом він розуму сповниться: сам дощем ізіллє слова мудрости своєї, а й Господеві в молитві подяку висловить.
7Він і сам собі придбає раду й знання, а й над його тайнами буде роздумувати.
8Він і сам в освіті виявить знання, а й прославиться в законі Господнього союзу.
9Численні люди хвалитимуть його розум, вони повіки його не забудуть: пам’ять про нього не пропаде, й ім’я його житиме з роду в рід.
10Про мудрість його повідатимуть народи, і хвалу йому оповістять на зборах.
11Доки житиме, ім’ям над тисячі славитиметься, а й померши – добавиться йому.
12Ще хочу оповісти про мої роздуми: я бо сповнений, мов той місяць у повні.
13Благочесні діти, слухайте мене й зростайте, мов та рожа, посаджена над водою текучою.
14Станьте запашними, немов той ладан, розквітніть виквітом, як та лілея, розповсюдьте пахощі й пісню співайте, Господа благословіте за всі його діла.
15Звисочуйте ім’я його, велич його прославте піснями уст і звуками гарф, ще й так промовляйте, його хваливши:
16Які ж бо прекрасні всі діла Господні! Всяке його веління досконало виконується. Не треба казати: «Що це? Навіщо?» – бо все придається у визначений час.
17Вода, його словом, горою звелася, – голосом з уст його води зібрались;
18його велінням постає усе йому бажане, – не існує, хто зупинив би, коли він рятує.
19Перед ним же й діла кожної людини, і від зору його сховатись неможливо.
20Сягає він поглядом від віку й до віку: супроти нього нічого дивного немає.
21Не треба казати: «Що це? Навіщо?» – всі бо речі створені для своєї мети.
22Благословення його рікою все вкрило, повноводною зливою напоїло землю.
23А й гнів свій народам дає він у спадщину, як то воду перетворив був у соляну пустелю.
24Прості путі його для благочестивих, – а для беззаконних вони непрохідні.
25Споконвіку добро було створене для добрих, – як ото для грішних добро й зло.
26Щонайпотрібніше для життя людини: вода і вогонь, залізо і сіль, пшенична мука, молоко й мед, кров винограду, олія й одежа.
27Усе те благочесним іде на благо, – для грішних же злом обернутись може.
28Бувають вітри, створені для кари, які в його гніві бичами стаються; у час виконання сипляться силою й гнів виладовують того, хто їх створив.
29Полум’я, град, голод і смерть – усе те створене для покарання.
30Звірячі зуби, скорпіони, гадюки, мстивця меч – нечестивим на погибель:
31в його зізволенні виконавці з них охочі, й вони напоготові на землі в час потреби, – та у визначену мить не порушать його слова.
32Ось чому я вже спочатку зважився, розміркував це й лишив на письмі:
33Господні діла – усі бо добрі: кожній потребі – своєчасна його забезпека.
34Тож не треба казати: «Це гірще від того», – бо все своєчасно схвалене буде.
35Тож хваліте всім серцем і устами, і благословіте ім’я Господнє.

40. Людські злидні 1-11; приповістки 12-17; добре й ліпше 18-27; судьба жебраків 28-30

1Велике завдання припало для кожного, і важке ярмо на дітях Адама, – і то вже від дня виходу з материнського лона аж до дня, як повертається до спільної всім неньки.
2Їхні думки, сердешний страх -міркування про майбутнє, про смерти день.
3Від того, хто сидить на престолі у славі, до того, хто, впокорений, у поросі й попелі;
4від того, хто носить багряницю й вінець, до того, хто вгортається у грубу тканину, – скрізь лють і заздрощі, замішання й неспокій, страх супроти смерти, пересердя і сварка.
5А під час відпочинку на постельному ложі – сон уночі лише думку заколочує.
6Трохи відпочивши, або й зовсім ні, у сні від того втомлений, мов удень на варті, бентежений маривом серця свого, – неначе б він утікав від битви.
7У хвилину ж, коли мав рятуватись, – пробудився та й чудується, що не було чого страхатися!
8Для кожного створіння, від людини аж до скотини, а для грішників ще всемеро більш оте:
9смерть і кров, чвари і меч, злидні та голод, утиски й бич.
10Усе те створилося для беззаконних, а через них стався й потоп.
11Усе, що з землі, знов піде в землю, а те, що з води, повернеться в море.
12Усяке підкупство й несправедливість ізникнуть, вірність же буде стояти повіки.
13Багатства неправедних, наче пічка, щезнуть, мов сильний грому удар, що гуркотить під час зливи.
14Поки руки взнесені, інші радіють, та уготований цілковитий загин переступцям:
15нащадки безбожних віття не пустять, нечестивця коріння – на голій скелі,
16мов тростина при водах на березі річки, що раніш від іншої вирвана буде.
17Ласка, то щось, мов рай благословенний, і добродійство перебуває повіки.
18Життя самодостатнього й роботящого – солодке, та над одним і другим – скарбу знахідник.
19Діти й будова міст ім’я увічнюють, але понад те – винайдена мудрість; стада й засіви надають поваги, та понад цим і тим – жінка бездоганна.
20Вино та музика серце звеселяють, та понад одним і другим – любов до мудрости.
21Сопілка й гарфа спів умилозвучують, та над одним і другим – любий голос.
22Ласкавість і краса радують око, та над цим і тим – зеленая нива.
23Час до часу стрічаються друг і товариш, та над цим і тим – жінка з чоловіком.
24За години скрути брати й помічники, та понад цих і тих рятує – добродійство.
25Золото й срібло скріплюють ноги, та понад це і те ціниться добра рада.
26Багатство й сила додають відваги, та понад це і те – страх Господній: як є страх Господній, то нічого не бракує – з ним не треба й допомоги шукати!
27Острах Господній – наче рай благословенний, він краще захищає, ніж слава сама.
28Сину, не живи жебрацьким життям: як жебрати вже, то краще померти.
29Той, хто заглядається на чужу трапезу, живе життям, що не є життям: чужими стравами себе він осквернює – розумний і освічений того вистерігається.
30Устам безстидного жебрати приємно, та в нутрі його все ж вогонь займеться.

41. Смерть 1-13; чого соромитися 14-27

1О смерте, гірка бо гадка про тебе для людини, що живе спокійно в своїх достатках, для того, хто безжурний і в усьому вдатний, а й хто має ще силу приймати поживу.
2О смерте, присуд твій благодайний для людини, що вбога й уже безсила, що вельми стара, про все ж має журитись, – яка зневірилась і якій терпець увірвався.
3Страху не май перед присудом смерти: згадай своїх попередників і тих, що ще будуть.
4Це вирок Господній для кожного тіла: навіщо ж іти тобі проти волі Всевишнього? Ще десять, ще сто, ще тисяча років – в аді не будуть життю докоряти!
5Огидні діти – грішників діти, а й ті, що перебувають в оселях безбожників.
6Загине спадщина дітей грішників, завжди ганьба тяжітиме на їхньому потомстві.
7Нечестивому батькові власні діти докоряють, бо саме через нього вони в неславі.
8Горе вам, мужам нечестивим, що Бога Всевишнього закон полишили!
9Народившись, ви на прокляття народжуєтесь, а вмираючи, матимете прокляття як долю.
10Усе, що з землі, знов піде у землю, – тож нечестиві йдуть від прокляття на погибель.
11Марнота людини – в тілі її; та не затреться ім’я побожного.
12Про ім’я своє дбай, воно тобі лишиться над тисячі великих скарбів золотих.
13Мало днів триває життя щасливе, та добре ім’я перебуває навіки.
14Діти, бережіть мою науку в мирі; прихована мудрість і скарб незримий – яка бо користь із них обидвох?
15Той кращий, хто приховує свою глупоту, ніж той, хто приховує власну мудрість.
16Тож сором’язливі будьте згідно з моїм словом, – не добре бо піддаватись кожному стидові, та й не все всі по правді оцінюють.
17Стидайтесь розпусти перед батьком-матір’ю, а брехні – перед князем та перед вельможею;
18злочину – перед суддею та перед начальником, беззаконства ж – перед громадою та народом;
19несправедливости – перед товаришем і другом, а крадіжки – перед місцем, в якому ти мешкаєш;
20а й перед Божою правдою та союзом: на стіл із хлібом ліктями спиратись,
21погорджувати кимсь, як приймаєш або даєш, мовчати до тих, які вітають тебе,
22кидати оком на розпусну жінку, від співплеменника обличчя відвертати,
23присвоювати частку чиюсь чи дарунок, заглядатися на жінку заміжню,
24з служницею поводитись надто вільно, – не маєш наближатись до ложа її! –
25проти друзів образливі слова пускати, – а давши їм щось, не роби докорів! –
26повторювати чи переказувати те, що почуєш, а й робити явними слова таємні.
27Ось тоді то й справді сором’язливим будеш, і ласку здобудеш серед усіх.

42. Чого соромитися 1-8; догляд за дочкою 9-11; жінки 12-14; похвальне слово Творцеві 15-25

1Та таких ось речей аж ніяк не стидайся, і на особу не дивися, гріха уникаючи:
2закону Всевишнього, ані союзу, ані вироку, який розсуджує нечестивих,
3ні рахунку з товаришем у дорозі, ні поділу спадщини серед друзів,
4ні точної міри в вазі й терезах, ні придбання прибутку великого чи малого,
5ні зискової різниці при купецькому продажі, ані суворої кари для дітей, ані стусанів для раба ледачого,
6ані запечатування, коли жінка -лиха, ані замка – там, де рук багато.
7Хоч що б ти видавав, усе зваж і почисли, видаток і прибуток – усе запиши.
8Не стидайся поправляти безумного й дурного, а й престарого, який з молодими сперечається: от тоді й матимеш справжню освіту, й усі тебе вихвалятимуть.
9Дочка для батька – таємний клопіт, про неї журба йому сон проганяє: щоб не відцвіла, бува, ще замолоду, а коли заміжня, то щоб не знавісніла;
10щоб не опоганилась, дівчиною бувши, щоб не завагітніла в батьківському домі; бувши ж із мужем, щоб не зраджувала, а й, заміжня, не залишилась неплідною.
11Пильно наглядай за неслухняною дочкою, щоб не зробила тебе ворогів посміховиськом, поговором у місті, в народі пліток предметом, – щоб перед численними тебе не осоромила!
12Не задивляйсь на вроду ніякої людини, не дозволяй собі з жінками сидіти:
13бо від одежі міль виходить, а від жінки – злоба жіноча.
14Краще чоловік лукавий, ніж споглядно добра жінка: жінка бо наводить ганьбу і сором.
15Тепер же згадаю про діла Господні й оповім те, що я бачив: Господніми словами його діла здійснились.
16Сонце, що світить, – на все споглядає, і твір Господній повен його слави.
17Своїм святим Господь не зізволив оповісти про всі свої чудеса, що їх Господь Вседержитель укріпив, щоб усе тривало в його величі міцно.
18Дослідив він безодню і серце людське, він прознає їхні наміри потаємні, бо кожним знанням Всевишній володіє, то й передбачає знаки часу.
19Вік сповіщає минуле й майбутнє, і сліди викриває речей прихованих.
20Ніяка думка його не минає, ніяке слово від нього не сховається.
21Мудрістю своєю діла величні він оздобив, – він бо існує від віку до віку: йому не додано нічого, а й нічого не віднято, і ніякого дорадника він не потребує.
22Любі всі чисто його діла, але ж те, що з них видно – то лише іскра!
23Усе воно живе й перебуває повіки, для кожної потреби, – і все йому слухняне!
24Усе йде до пари, одне проти одного, – він недостатнім не створив нічого.
25Одне покріплює доброту другого, – тож хто насититься, на його велич споглядаючи?

43. Сонце 1-5; місяць 6-8; зорі 9-10; веселка 11-12; сніг 13-18; лід 19-22; море 23-26; похвальне слово Творцеві 27-33.

1Пишнота висот – чистая твердь, вигляд небозводу – видіння слави!
2Висхідне сонце звіщає на сході; яка бо предивна Всевишнього споруда!
3Стоячи опівдні, висушує землю, – і хто бо встоїться перед його жаром?
4Вогонь роздмухують, щоб жар здобути, та сонце палить гори утроє більше! Воно випаровує вогненну пару і блискучим промінням очі сліпить.
5Великий Господь, що його створив, теж на слово його воно мчить своїм шляхом.
6Та й місяць завжди о своїй порі визначає часи – знак відвічний,
7Місяць вказує пору святкувань -світило, що зменшується, аж поки не зникне.
8Від нього місяць має свою назву, він дивно зростає при своїх відмінах – знамено небесного війська, що світить на горній тверді.
9Оздоба небес – яснії зорі, світляна прикраса в Господніх висотах:
10словом Святого стоять за його велінням і не змінюються на чатах своїх.
11Поглянь на веселку й благослови її Творця: у своєму сяйві вона бо прекрасна!
12Оперізує небо луком осяйним: її бо нап’яли руки Всевишнього.
13Велінням своїм він сніг шле на землю, присудом своїм блискавки мече.
14Тож відчиняються комори його та й хмари вилітають, мов тії птахи.
15Потугою своєю він згущує хмари, що розпорошуються градом, мов те каміння.
16На погляд його здригаються гори, з волі його дме південний вітер.
17Грому його гуркіт землю картає, мов та хуртовина з півночі й вихор.
18Мов птахів вниз злітаючих, він сніг розсипає, що спадає додолу й осідає сараною: око дивується на красу його блискучу, серце чудується, як він спадає.
19Він іней сипле на землю, мов сіль, і той, замерзаючи, колючиться шпичками.
20Вітер холодний з півночі подме, а вже на водах крига твердне, по всій воді простелюється й воду опанцерює.
21Він гори пожирає, пустиню випалює, зелень винищує, неначе той вогонь.
22Гоїть усе те – хмара зненацька: роса, що спадає й оживлює по спеці.
23За задумом власним він безодню втихомирив, а й насадив на ній острови.
24Ті, що морем плавають, повідають про небезпеки, а ми, теє слухаючи, дивом дивуємось.
25Там надзвичайні й предивні речі: різнородні тварини та морські потвори.
26Завдяки йому все здійснилось добре, і все впорядковується Господнім словом.
27Чимало б ще сказати – та не дійшли б до краю! Тож слів завершення: Він – усе!
28Де спромогу знайти нам, щоб його прославляти? Він бо величніший від усіх своїх діл.
29Страхітливий Господь, превеликий, і влада його – предивна!
30Хваливши Господа, возносіте його мірою змоги – бо він ще вам понад силу; його звеличувавши, сили розгорніте, однак не втомлюйтесь, – бо до краю не дійдете!
31Хто бачив його й міг повісти б про те? Хто б звеличив його на всю його велич?
32Багато інших є тайн, ще більших, ніж оці: з діл його ми лише часточку бачимо.
33Усе бо створив Господь – і мудрість дав благочесним.

44. Похвала предкам 1-15; Енох 16; Ной 17-18; Авраам 19-21; Ісаак та Яків 22-23

1Та й славних мужів похвалімо – батьків наших за родами.
2Багато слави придав їм Господь: велич свою явив споконвіку.
3Вони панували у царствах своїх, ще й подвигами були вони славні; розумні своїми порадами, вони пророцтва оповіщали;
4рядили народом, спомагаючи порадами і маючи розуміння супроти мудрости народу, – а й словом розумним своєї науки;
5плекали музику й співи, творили писемні повісті.
6Мужі багаті й могутні, вони в своїх оселях мирно жили.
7Усіх їх поважали їхні сучасники, і за життя свого вони хвали зазнали.
8Деякі з них лишили ймення, яке ще й досі з похвалою згадується.
9Про деяких же з них згадки немає: вони зникнули, наче б не жили ніколи, а й були вони так, мов ніколи не було їх, – а з ними разом і діти їхні.
10Та ось бо й мужі милосердні, благодіяння яких не забулись:
11у потомстві їхнім лишиться – вийшла від них добра спадщина;
12твердо їхнє потомство при союзі стоїть, а завдяки їм – також і їхні діти.
13Потомство їхнє лишиться повіки, і слава їхня ніколи не померкне.
14Їхні тіла поховані в мирі, а ймення їхнє живе у родах.
15Про мудрість їхню повідатимуть народи, а їм похвалу громада звіщатиме.
16Енох угодив Господеві, тож його перенесено: ось поколінням зразок каяття.
17З Ноя був досконалий праведник: у час гніву він оновленням став, – із-за нього лишивсь на землі останок, коли ото був потоп учинився.
18Вічні союзи з ним укладено, щоб усяке тіло потоп не нищив.
19Авраам – великий батько багатьох народів: ніхто бо йому не дорівняв у славі.
20Він дотримав закону Всевишнього, і з ним у союз він увійшов: на тілі його встановив він союз той і в випробуваннях виявився вірним.
21Тим то він і запевнив його клятвою, що в його потомстві всі народи благословляться, що він його розмножить, мов порох земний, що потомство його, наче зорі, вивищить, що дасть йому спадщину від моря й до моря і від Ріки аж до країв землі.
22Та й Ісаака також він запевнив – заради Авраама, батька його.
23Благословення для всіх людей і союз він поклав на Якова голову: благами своїми його скріпив ще й дав йому край у спадщину; розподілив його на частини, почленував його на дванадцять поколінь.

45. Мойсей 1-5; Арон 8-22; Пінхас 23-26

1З нього він вивів милостивого мужа, який серед усіх ласку знайшов, який був і Богові, і людям любий: Мойсея, пам’ять якого – у благословеннях.
2Учинив його славою до святих подібним, зробив його великим на страх ворогам.
3Словом його він чуда спинив, перед царями його прославив, доручив йому провід свого народу, а й величі своєї частку йому виявив.
4Вірного й лагідного, він освятив його, вибравши його з-поміж усіх живих.
5Свій голос йому почути зізволив, а ввівши його в темную хмару, заповіді дав йому віч-на-віч, закон життя і те, що знати треба, щоб Якова навчати свого союзу, Ізраїля – своїх приписів.
6Звисочив він і Арона, подібного йому святого, брата його – з коліна Леві.
7Заключив з ним вічний союз, і надав священство йому в народі, благоліпієм його ущасливив, покрив його світлим одягом;
8зодягнув його довершеною славою, прикрасив його сану знаками: спідньою одежею, хитоном та наплічником.
9Оточив його ґранатовими яблуками й багатьма золотими дзвінками навколо, щоб при кожному кроці його видзвонювали, щоб звук їхній чути було у храмі – на спомин синам народу свого;
10його шати священні – з золота, блавату та з кармазину гаптованої роботи; судовий нагрудник – з об’явленнями правди, витканий з кармазину мистецького виробу,
11з дорогоцінним камінням, мов печатка, вирізьбленим, оправленим у золото – праці майстра-самоцвітника, – з виритим на пам’ять написом, за числом поколінь Ізраїля.
12Вінець золотий вклав зверху завою, з відбитою на ньому печаткою посвячення, пишну відзнаку чести художньої роботи, прикрасу – втіху очам.
13Перед тим ніщо не було таке гарне, і ніколи чужинець не надягав такого, – лише його сини та нащадки його повіки.
14Жертви його палено суцільно -двічі щоденно, по всякий час.
15Мойсей його висвятив, святим миром помазав – для нього з того був вічний союз, а й для його потомства, доки триває небо, щоб богослужбу й священодію виконували та іменем його народ благословляли.
16Він його вибрав з-поміж усіх живих – приносити Господеві жертву, кадило й пахощі приємні на спомин, ще й покутувати за свій народ.
17Заповідями своїми надав він йому; повновладу над тими постановами законів: давати Якову науку свідоцтв, Ізраїля просвічувати його законом.
18Чужинці проти нього вчинили повстання і ревнували його в пустині: мужі, що при Датані та Авірамі, ще й ватага Кораха, злослива й гнівлива.
19Побачив те Господь і того не сподобав, тож були вони знищені в палкім його гніві: він проти них чудо вчинив і вщент їх вигубив полум’ям вогненним.
20Аронові ж славу він побільшив, отож і надав таку йому спадщину: призначив для нього первоплоди, передусім же зготував хліб для насичення.
21Тим то й їдять вони жертви Господні, які він дав йому та його потомству.
22Та в землі народу не має він спадщини, і частка між людом не існує для нього: сам бо він його частка та спадщина.
23Пінхас, син Єлеазара – третій славою, ревнував бо він в острасі Господньому й твердо стояв, коли народ бунтувався, з шляхетною відвагою душі своєї, – тож для Ізраїля милосердя виблагав.

46. Ісус Навин і Калев 1-10; судді 11-12; Самуїл 13-20

1Хоробрим у війні був Ісус Навин, що в пророцтвах Мойсеєвим був наступником: він був, згідно з іменням своїм, великим, щоб рятувати його вибранців, щоб відплатити ворогам бунтівливим і щоб Ізраїлеві надати спадщину.
2Який же був він славетний тоді як, руки піднісши, мечем на міста замахнувся!
3Хто встоявся перед ним? Він бо вів Господні війни.
4Хіба ж не його велінням сонце спинилось, і з єдиного дня зробився подвійний?
5Закликав він до Всевишнього могутнього, як ворог на нього налягав з усіх-усюдів, – і вислухав його великий Господь: камінний град превеликий із неба спустивши.
6Він кинувся на той ворожий народ і вигубив противників, коли вони спускалися, – щоб народи взнали, яка сильна його зброя і що їхня війна проти Господа була.
7Він бо йшов слідом за Всемогутнім і за днів Мойсея чинив милосердя – він сам і Калев, син Єфунне, – стояв бо він твердо супроти громади, спромігся народ стримати від гріха і втихомирив лукаве нарікання.
8Тим то й спаслося їх лише двоє з-поміж шестисот тисяч піхотинців, – щоб у спадщину їх запровадити, в землю, що молоком та медом тече.
9І Господь надав Калевові сили, яка аж до старощів при ньому лишилась, – тож він і зійшов на верховину землі, яку його потомство одержало в спадщину,
10щоб зрозуміли сини всі Ізраїля, що ходити Господніми слідами – добре.
11І судді – кожен із власним іменем, – у всіх у них серце не було віроломне, і не відвернулись вони від Господа: хай же буде пам’ять про них благословенна!
12Хай розквітнуть їхні кості з їхньої могили, і нехай імення їхнє передасться на синів отих, що прославляться в дітях!
13Улюблений Господом своїм Самуїл, пророк Господній, царство заснував і помазав князів над своїм народом.
14Ім’ям Господнім судив він громаду, тож і Господь до Якова навідався.
15За свою вірність об’явивсь він пророком: промовами довів, що в видіннях він – правдивий.
16До Господа могутнього він віз-вав, як вороги налягли з усіх-усюдів на нього, – приніс бо в жертву ссуще ягнятко.
17Отож Господь загримів із неба, в гуркоті великім дав свій голос почути.
18Він винищив тирських князів і всіх філістимлянських зверхників.
19А перед часом вічного спочинку засвідчив перед Господом та його помазаником: «Ні від кого не взяв я грошей, ні навіть сандалів пари» – тож ніхто його й не оскаржив.
20Ба навіть як заснув, то ще пророкував він, передсказавши цареві його кінець: він з-під землі озвався голосом у пророцтві, щоб стерти беззаконність люду.

47. Натан та Давид 1-11; Соломон 12-22; Ровоам та Єровоам 23-25

1А після нього почав Натан пророкувати за днів Давида.
2Так, як сить відокремлюють від жертви, так Давида – з-між синів Ізраїля.
3Він з левами бавивсь, як з козенятами, а з ведмедями – мов із ягнятами.
4Чи ж велетня не вбив він, як був ще хлопцем? Чи не змив же він із народу ганьбу, як ото підняв руку з каменем у пращі та й ізламав гординю Голіята?
5Візвав він тоді до Господа Всевишнього, і той надав сили правиці його – вбити мужа, у війні потужного, і ріг народу свого піднести.
6Зажив він слави десятків тисяч, хвалено його з-за благословень Господніх, тож і надягли на нього слави вінець:
7він бо загладив ворогів навколо, винищив геть супостатів філістимлян, зламавши їхню міць аж по сьогодні.
8У кожнім своїм ділі воздавав він шану Святому Всевишньому словами прослави, з усього серця співав піснопіння й любив свого Творця.
9Перед жертовником настановив співаків, і лунав їхнім голосом спів милозвучний.
10Святам-празникам блиску надав він, досконало прикрасив чини врочисті: хвалили вони його ім’я святе, а святиня вже від ранку бриніла.
11Простив Господь йому його гріхи й підніс навіки його потугу, дав йому царський союз і слави престол в Ізраїлі.
12Мудрий син по нім був: завдяки йому жив щасливо.
13Царював Соломон за мирних днів: дав йому Бог довколишній спокій, щоб він спорудив дім його імені й святилище йому приготував навіки.
14Який же мудрий був ти замолоду, мов повноводна річка розуму!
15Землю покрила душа твоя: приповідками-загадками сповнив її ти.
16Дальніх островів сягнула слава твоя: був єси люблений в мирі твоїм.
17За твої пісні, приповідки, притчі, а й відповіді – країни тебе подивляли.
18В ім’я Господа Бога, що зветься Богом Ізраїля, зібрав ти золота, мов цини, срібла згромадив, мов олива.
19Та прихиляв ти жінкам свої боки, то й став еси рабом власного тіла.
20Поклав єси пляму на власну славу, осквернив своє потомство, гнів на власних дітей навів і біль пекучий – на своїх нащадків.
21Постала тоді подвійна влада: з Ефраїму вийшло бунтівниче царство.
22Та Господь милосердя не залишить, жадного зо слів своїх не порушить, дітей свого вибранця не занапастить, потомків того, кого любив, не знищить, – тим то й дав він Якову останок, а Давидові корінь, з якого він вийшов.
23І спочив Соломон із своїми батьками, потомка з свого роду лишивши по собі, – найбезумнішого з народу, позбавленого глузду: Ровоама, що звів народ своєю радою.
24А й Єровоам, син Навата, ввів Ізраїля у гріх і показав Ефраїмові нечестиву дорогу: гріхи їхні так помножились, що їх з власної землі вигнано.
25І ласі були вони на всяке зло, поки не впала кара на них.

48. Ілля 1-11; Єлисей 12-16; Єзекія 17-25

1І з’явивсь Ілля, пророк вогненний, і слово його смолоскипом палало.
2Він навів на них голод і в ревності своїй їх поменшив.
3Словом Господнім небо замкнув, а й тричі вогонь із нього звів.
4Як ти прославивсь, Ілле, чудесами! Хто б похвалився рівністю з тобою?
5Збудив єси мертвого з смерти і з аду – Всевишнього словом.
6Ти скинув царів на загибель, прославлених – з їхнього ложа.
7Ти чув на Синаї докори, на Хориві – вирок відплати.
8Ти помазав царів на відплату, а й пророків – своїх наступників.
9Полум’яний вихор вхопив тебе – колісниця з вогненними кіньми.
10Ти, як написано, погрозами майбутніми гнів гамуватимеш, заки спалахне він: серце батька до сина навертатимеш і покоління відновлюватимеш Якову.
11Щасливі ті, що тебе бачили й що заснули в любові, бо й ми життям будем жити.
12Такий був Ілля, вхоплений вихорем, – а й Єлисей його духом сповнився: за життя свого не страхався князів, і ніхто над ним гору взяти не міг.
13Ніяке слово його не перевищило, – а й по смерті його тіло пророкувало.
14Він і за життя творив чудеса, – а й при смерті діла його дивні.
15Та попри все те народ не покаявсь і не відступив від своїх гріхів, – аж поки його не виселено з рідного краю та й не розсіяно по всій землі.
16Зосталась лиш горстка люду з князем із дому Давида: дехто чинив угодне, а дехто множив гріхи.
17Єзекія укріпив своє місто і воду провів до нього, пробив залізом скелю й поробив на воду ритви.
18За днів його рушив Санхериб, та відійшов, Равшака пославши, – той же руку підняв на Сіон і в гордині вихвалявся вельми.
19Затремтіли серця в них і руки, мов породіллю, схопили їх болі:
20візвали до Господа, до Милостивого, простягнувши до нього руки, – і Святий швидко з неба їх вислухав та й спас рукою Ісаї.
21Він ударив на асирійський табір, і винищив їх його ангел.
22Бо Єзекія чинив Господеві вгодне, і в путях Давида, свого батька, скріпився, – як ото Ісая пророк заповідав, у видіннях своїх великий та вірний.
23Відступило за днів його сонце, -і цареві життя він продовжив.
24Він бачив майбутнє духом могутнім і втішав сумних на Сіоні.
25Аж до вічности об’явив він прийдешнє і приховане, заки воно збулося!

49. Йосія 1-7; пророки 8-10; Зоровавел та Ісус, син Йоцадака 11-12; Неємія й інші 13-16

1Пам’ять про Йосію – мов благовонна суміш, зготована способом мироварським: в устах усіх вона, мов мед, солодка і – наче музика на бенкеті:
2був добронаставлений, народ навертавши, ще й осоружне беззаконня викорінив.
3Він своє серце спрямував до Господа, а за часів нечестя – скріпив благочестя.
4Поза Давидом, Єзекією та Йосією – всі вони вельми себе спроневірили; тим то, покинувши закон Всевишнього, царі юдейські прийшли до занепаду:
5віддали вони іншим свою потугу, і славу свою – народові чужому.
6А ті спалили святе вибране місто, геть спустошили його дороги, –
7за словом Єремії, яким вони нехтували, а який вже в лоні матері був посвячений на пророка, – щоб викорінювати, руйнувати й нищити, а й для того теж, щоб будувати й насаджувати.
8А й Єзекиїл побачив видиво слави – його показано йому на колісниці херувимів,
9він бо звістив про повідь ворожу і був для тих добрий, чиї стежки – прямі.
10Про дванадцятьох же пророків: хай їм кості розквітнуть з могили, бо вони Якова втішали й спасли його вірою сподівання.
11Як Зоровавела нам звеличити, що мов печатка на правиці?
12А й Ісуса, сина Йоцадака? Дім Божий за днів своїх здвигли й збудували вони святиню Господеві, яка на вічну славу призначена.
13Та й про Неємію пам’ять велика – він вивів нам повалені мури, поставив ворота й засуви, відбудував нам наші доми.
14Нікого на землі не створено таким, як Еноха: він бо забраний був із землі.
15Ніхто не вродився таким, як Йосиф – провідник братів, підпора народу: кості його були в пошані.
16Сим та Сет між людьми були славні, та Адам – понад кожне живе створіння.

50. Первосвященик Симон 1-21; заклик хвалити Господа 22-24; заключення 25-29

1Симон, син Онії, первосвященик, за життя свого полагодив храм і за днів своїх укріпив святиню.
2Подвійного муру висоту спорудив він, підмурівок стрімкий в огорожі храму.
3Водозбір було за днів його висічено – ставок великий, неначе море.
4Зберегти старавшися свій народ від занепаду, місто укріпив він на випадок облоги.
5Який же гарний був він, оточений народом, виступивши з-поза святилища завіси!
6Як рання зоря між хмарами, як місяць у повні,
7як сонце, що сяє на Всевишнього святиню, як веселка, що виблискує в оболоках слави,
8як троянди квіт весною, як лілея при джерелах водних, як парость ладан-дерева за літньої пори,
9як вогонь і куріння в кадильниці, як посуд із кутого злота, оздоблений різним цінним камінням,
10як та маслина, що плодами рясна, як кипарис, що аж до хмар височіє!
11Коли він зодягався у шати пишні й вбирав на себе прекрасні оздоби, й до вівтаря священного сходив угору, – то він прикрашав святині огорожу.
12Коли з рук єреїв він брав частки жертв, стоявши сам при вівтаря вогнищі, оточений навколо вінком братів, неначебто паростками кедрів ливанських, неначебто стовбурами фінікових пальм,
13усі ж сини Арона у славі своїй, Господні офіри в руках тримаючи, перед сукупною громадою Ізраїля стояли –
14аж до закінчення служби на вівтарях, щоб прикрасити жертву Всевишньому Вседержителеві,
15а він простягнув свою руку над чашею й виливав дещо виноградної крови, возливав із неї на вівтаря підніжок для приємного запаху Всевишньому Всецареві.
16Тоді сини Арона підносили голос, у ковані сурми сурмили, і луна від того далеко розносилась, на спомин перед Всевишнім,
17тоді й весь народ суцільним чином негайно ниць до землі припадав, воздавши поклоніння Господеві своєму – Вседержителеві, Богові Всевишньому.
18І співаки звеличували його голосами своїми, і в гомоні потужному той спів був солодкий, –
19і народ благав Всевишнього Владику, молитву заносив перед Милосердним, аж поки Господня служба тривала і поки не закінчувалось те священодійство.
20Тоді він сходив униз, свою руку підносив над синів Ізраїля сукупною громадою, устами вирікав благословення Господнє й іменням його возносив славу, –
21і народ удруге на коліна падав, щоб від Всевишнього благословення прийняти.
22Тепер же благословіте Бога всесвіту, що чинить усюди великі речі, дні наші збільшує з материнського лона й вчиняє з нами за своїм милосердям.
23Хай би він дав нам сердечну мудрість серця, хай мир настав би за наших днів – в Ізраїлі на віки вічні!
24Хай милосердя його з нами вірно перебуває, і хай за днів наших нас він визволить!
25Двоє народів моїй душі неприємні, третій же навіть і не є народом:
26ті, що на Сеїр-горі, також філістимляни, ще й дурний народ, що живе в Сихемі.
27Розумне й розсудливе повчання виписав у книзі цій Ісус, син Сираха, сина Єлеазара, з Єрусалиму, ізливши дощем свого серця мудрість.
28Щасливий той, хто вправлятиметься в ній, і хто до серця її прийме, –  той мудрим стане.
29Якщо він так учинить, то до всього буде здатний, бо світло Господнє йому стане за стежку.

51. Подячний гимн Господеві 1-12; слово про шукання мудрости 13-30

1Славословитиму тебе, Господи, Царю, і восхвалю тебе, Боже, мій Спасителю; славу воздам імені твоєму!
2Бо ти був для мене покровитель і помічник, і тіло моє врятував єси від згуби, від сітей язика, що його мають обмовці, від уст отих, що брехню кують, – тож проти тих, які мене оточили, помічником моїм був ти і мене єси визволив, –
3милосердям твоїм великим та іменням твоїм: від укусу готових мене пожерти, від руки зазіхальників на моє життя, від тих великих злиднів, які мене обсіли,
4від вогню, що навколо, – вогню, не мною розпаленого,
5із самих глибин адових нутрощів, від нечестивого язика й неправдивого слова,
6від наклепу несправедливого язика перед царем! Душа моя наблизилась до самісінької смерти, й моє життя було вже долі, поблизу від аду;
7звідусіль я був оточений – помічника не було, рятунку людського виглядав я – його не було.
8І згадав тоді я, Господи, про твоє милосердя і про діла твої, що від віків стаються, про визволення тих, які на тебе надіються, про те, як спасаєш їх ти від рук ворожих, –
9і возніс я з землі прохання своє, і благав, щоб звільнитись, мені від смерти.
10До Господа візвав я – до батька мого, Господа, щоб він мене не покинув за днів тієї скрути, за часів, де діють горді й де немає допомоги. Повсякчасно буду твоє ім’я хвалити, і славословитиму його піснями.
11І мольбу мою вислухано: ти спас мене від згуби і врятував від лихої години.
12Тому славословитиму тебе й хвалитиму, – і благословитиму ім’я Господнє.
13Ще юнаком, заки в мандри я пустився, шукав я щиро мудрости у своїй молитві.
14Перед святинею благав про неї – і до кінця її буду шукати.
15У розквіті своїм, мов достигаюче гроно, серце моє втішалося з неї, нога моя ступала дорогою прямою, і змалку вже слідом за нею ходив я.
16Лиш вухом нахиливсь я – і вже її одержав, і знайшов собі освіту велику.
17Їй завдяки поступив я багато, -тож прославлю того, що дав мені мудрість.
18Рішив я ділом її вживати, шукав добра я ревно – і не осоромився!
19За неї змагалась моя душа, у виконанні закону був я старанний; руки свої простягав я угору, і над неуцтвом сльози проливав я.
20Душу свою спрямував я до неї, і в чистоті знайшов я її: з нею придбав я знання від початку, – тим то й полишений я не буду.
21Тремтів усім нутром я, шукаючи її, – тим і придбав я майно прекрасне.
22Господь язик дав мені у нагороду, – тож ним і буду його я хвалити.
23Підійдіть же ближче до мене, неуки, і знайдіть оселю в домі повчань!
24Чого твердите, що тих речей вам бракує, і ваші душі так сильно її прагнуть?
25Відкрив я уста й заговорив про неї: без грошей її для себе набувайте!
26Шию вашу вкладіте в отеє ярмо: хай ваша душа прийме повчання, бо шукати її не треба далеко!
27Гляньте власним оком, як мало я трудився, – а таки знайшов для себе спокій превеликий.
28Набувайте освіту й великим коштом: в ній собі придбаєте золота чимало.
29Хай душа ваша радіє милосердям Господнім. – і ніяк не стидайтесь хвалити його!
30Ваше діло чиніте заздалегідь, – а він своєчасно дасть вам нагороду.

повернутися на початок книги

 

Попередня книга (“Книга Мудрости”)  Наступна книга (“Книга Пророка Ісаї”)