Ісус Син Сираха

1 2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31 32
33 34 35 36 37 38 39 40
41 42 43 44 45 46 47 48
49 50 51          

1. Мудрість – від Бога 1-10; мудрість – це острах Божий 11-21; життєві вказівки для мудреця 22-30

1Всяка премудрість – від Господа, з ним же вона і повіки.
2В морі пісочки, краплі дощу і вічности днини – хто порахує?
3Висоти небесні, земну широчінь і глибини безодні – хто дослідить?
4Перед усіма речами створено мудрість, і розважливий розум – від віку.
5Джерело мудрости – слово Боже у вишніх, а дороги її – заповіді відвічні.
6Корінь мудрости – кому він відкрився? І наміри її потаємні – хто про них знає?
7Спізнання мудрости – кому об’явилось? І хто її досвід збагнув багатющий?
8Єдиний мудрий, страшний вельми, що возсідає на престолі своєму.
9Господь сам утворив її, і уздрів, і перелічив її, і розлив її над усіма ділами своїми,
10над усяким тілом, із щедроти своєї, та й надав її тим, які люблять його.
11Страх Господній – то слава й честь, веселощі й вінок раювання.
12Страх Господній звеселює серце й радощі дає, втіху та довголіття.
13Хто страхається Господа, блаженним стане наостанку, і в день кінця свого – благословенним.
14Початок мудрости – боятися Господа, і створено її в лоні з вірними разом.
15Вона між людьми звила гніздо, вічну основу, і до сімей-поколінь його довірлива буде.
16Повнота мудрости – страхатися Господа: вона упоює їх плодами своїми;
17цілу їхню хату сповнює бажаним, і засіки їхні – плодами своїми.
18Вінець мудрости – острах Господній, від нього квітне мир і здоров’я благодайне.
19І уздрів Господь, і перелічив її, дощем ізлив знання і розважливий розум; підвищив славу тих, що посідають її.
20Корінь мудрости – страхатися Господа, тож віття її – довголіття.
21Острах Господній гріхи віддалює; хто в ньому перебуває, той гнів відвертає.
22Несправедливого гнів – невиправдальний, бо в запалі його гніву – його погибель.
23До пори-часу довготерпеливий терпить, але наприкінці радощів він зазнає;
24сам він дочасу свої слова ховатиме, його ж розум посвідчать уста численних.
25У скарбниці мудрости – приповідки, повні знання; для грішника ж побожність – осоружна.
26Прагнеш мудрости? Дотримуй заповіді, і Господь тобі її щедро надасть.
27Бо мудрість і повчальність -острах Господній: вірність та лагідність йому довподоби.
28Не будь нечуйним супроти остраху Господнього і не приступай до нього з серцем подвійним.
29Не будь супроти людей облудним, зважай на уста свої.
30Не зносься вгору, щоб не впасти й не збезчестити душі своєї, бо Господь твої тайни відкриє й додолу кине тебе серед громади, – бо не причастивсь єси до остраху Господнього, і серце твоє облудне.

2. Очищення досвідом 1-6; про конечність мати довір’я 7-11; горе хитким 12-14; життя у страсі Господньому 15-18

1Мій сину, як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на спокуси.
2Будь серцем праведний і постійний, а в нещасті – не бентежся.
3Пристань до нього, не відступайся, щоб звеличився ти наостанку.
4Все прийми, що тебе лиш спіткає, і, пониженим бувши, всі зміни стерпи.
5Бо золоту проба – вогонь, а бездоганному – горно пониження,
6Вір йому, і він за тебе заступиться; спрямуй на благо свою путь і надійся на нього.
7Ви, що страхаєтеся Господа, чекайте на його милосердя і не схиблюйте, щоб вам не впасти.
8Ви, що страхаєтеся Господа, вірте йому, і нагорода ваша не пропаде.
9Ви, що страхаєтеся Господа, надійтесь на благо, на вічне раювання й на милосердя.
10Гляньте на днедавні покоління, подивітеся: чи зазнав хтось ганьби, довірявши Господеві? Чи був хтось полишений, страхавшись його? Чи, взивавши до нього, був хтось від нього погорджений?
11Господь бо співчутливий і милосердний, він відпускає гріхи й спасає в скорботі.
12Горе серцям боязливим та рукам охлялим, та й грішникові, який двома стежками ходить.
13Горе серцю байдужому, бо, не мавши віри, буде воно беззахисне.
14Горе вам, у яких терпець увірвався: що чинитимете, коли то Господь навідається?
15Ті, що Господа страхаються, не будуть нечуйні до слів його, і ті, що його люблять, пильнуватимуть путі його.
16Ті, що Господа страхаються, шукатимуть його ласки, і ті, що його люблять, наситяться його законом.
17Ті, що Господа страхаються, напоготують серця свої і смирять перед ним свої душі.
18Киньмося в Господні руки, а не в руки людськії, бо яка його велич, таке й його милосердя.

3. Четверта заповідь 1-16; межі знання 17-25; добро та зло 26-31

1Мене, вашого батька, слухайте, діти, і так чиніте, щоб спасенними бути.
2Бо Господь звеличив батька у дітях, і право матері на синах закріпив.
3Хто шанує батька, той гріхів збувається.
4Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає.
5Хто шанує батька, той матиме втіху в дітях, і в день своєї молитви буде вислуханий.
6Хто звеличує батька – довго житиме; хто Господеві слухняний – матір свою заспокоїть,
7і як господарям прислуговуватиме батькам своїм.
8Ділом та словом шануй твого батька, щоб його благословення зійшло на тебе.
9Бо батьківське благословення доми дітей укріплює; прокляття ж матері руйнує їхні основи.
10Не вихваляйсь безчестям твого батька – нема бо тобі слави в батьковім безчесті.
11Бо слава для людини в честі свого батька, і ганьба для дітей – матір знеславлена.
12Дитино, допомагай твоєму батькові в старощах і не засмучуй його за його життя;
13і коли розум ослабне, будь поблажливим; не зневажай його тоді, коли ти – повносилий.
14Бо добродійство батькові не буде забуте: надолуженням за гріхи воно тобі причислиться.
15За дня скрути твоєї Бог тебе згадає, і гріхи твої зникнуть, як лід від спеки.
16Неначе богохульник, той, хто покидає батька; проклятий Господом той, хто гнівить свою матір.
17Сину, виконуй діла свої скромно, і полюбить тебе людина, Богові мила.
18Що більший ти, то більше понижуйся, а знайдеш у Господа ласку.
19Є багато високих та славних, але тайни свої відкриває він скромним.
20Велика бо могутність Господня, а славиться він смиренними.
21Не шукай того, що важке тобі занадто; не досліджуй того, що понад сили твої.
22Роздумуй над тим, що тобі доручено, заховані ж речі тобі непотрібні.
23Не силкуйсь на те, що тобі не під силу, бо тобі й так об’явлено понад людське розуміння.
24Багатьох бо збила з дороги власна гординя, і наміри лукаві привели їхній ум до занепаду.
25Де немає зіниць, немає і світла, – не намагайся ж переконати невігласа.
26Затверділе серце порине наприкінці в нещастя; хто любить небезпеку – в ній і загине.
27Затверділе серце само кладе біду на себе, і грішник прибавляє гріх до гріха.
28На нещастя гордого немає ліків, бо закорінилось у ньому зело лукавства.
29Серце розумного роздумує над приповідками, ба – мудрий бажає й вуха, яке б слухало.
30Як палкий вогонь гасить вода, так і милостиня гріхи відпускає.
31Відплатник за доброчинства думає прийдешнім, тож у день свого падіння він знайде підтримку.

4. Чин добра 1-10; любов до мудрости 11-19; ложний сором не потрібен 20-31

1Сину, не грабуй життя злидаря і не давай томитись очам нужденного.
2Не засмучуй душу, яка голодує, і не гніви людину, яка бідує.
3Не завдавай турботи серцю безталанного, і бідному не відмовляй милостині.
4Не відштовхуй жебрака у біді, і від бідака не відвертай обличчя свого.
5Від старця не відводь очей, і не давай нікому приводу тебе проклинати.
6Бо як хтось позве прокльон на тебе в своїм розпачі душевнім, то його прохання дійде до слуху Творця його.
7Стань любим громаді, схиляй голову перед вельможею.
8Вухо ж нахиляй до бідного, лагідно відказуй на його привітання.
9Визволяй погнобленого з рук гнобителя; не будь малодушний у судах твоїх.
10Сиротам будь за батька, за чоловіка для їхньої неньки, тож станеш як син Всевишнього, і злюбить він тебе більше, ніж рідна мати.
11Мудрість дітей своїх підносить угору і тими піклується, хто її шукають.
12Хто її любить, той життя любить; хто встає за нею зранку -сповниться радощів.
13Хто її посідає, той славу успадкує; куди б не пішов він, з ним Господнє благословення.
14Служники її – богослужебники Святого; залюблені в неї – улюбленці Господа.
15Хто її слухає, той судитиме народи; хто зважає на неї – житиме в безпеці.
16Хто звірився на неї – успадкує її, і потомки його її посідатимуть.
17Вона ж бо напочатку шляхами кривими його водитиме й насилатиме на нього страх та тривогу, ще й у повчаннях його іспитуватиме, поки не зможе покластись на нього, і його випробовуватиме правосуддям своїм, –
18а потім знов поверне його на дорогу просту, і відкриє йому свої таємниці.
19Коли ж він зблудить, то вона його покине і віддасть його на загибель.
20Мій сину, вважай на час та бережися зла, тож не червонітимеш сам за себе.
21Є стид, що до гріха призводить, а є стид – слава та милість.
22Не зважай ні на кого собі на шкоду і не стидайся собі на погибель.
23Слушного часу не приховуй своєї думки.
24З думки пізнається мудрість, а освіта – з мови язика.
25Не супереч правді, і соромся твого неуцтва.
26Згрішив ти – не соромся визнати: проти течії річки не силуйся.
27Не покладайся на дурного, не відсторонюйся від вельможного.
28За правду борись аж до смерти, тож за тебе й Господь Бог змагатиметься.
29Язиком не будь зарозумілий, а ділами – лінивий та недбайливий.
30Не роби з себе лева у власній хаті, вередуна – супроти хатньої челяді.
31Не розтулюй руку, щоб брати, не стулюй, коли треба давати.

5. Проти багатства й зарозумілости 1-8; про розмову 9-15

1Не покладайся на власні багатства, не кажи, – я самодостатній!
2Не потурай своїй душі та потузі своїй, щоб не ввели тебе в пожадання твого серця.
3і не кажи, хто, мовляв, мій володар, – бо каригідне Господь таки скарає.
4Не говори: «Згрішив, а що мені сталось?» – Господь бо довготерпеливий.
5Не покладайсь на прощення занадто, гріхи до гріхів додававши,
6і не кажи: «А що милосердя йото велике, то й безліч гріхів мені він відпустить», – бо й милосердя, і гнів є у нього, тож на грішних спаде його обурення.
7Не гайся повернутися до Господа, не відкладай з днини на днину, бо зненацька вибухне гнів Господній, то й загинеш у годині помсти.
8Не звіряйсь на багатства, несправедливо набуті: не допоможуть тобі в день нещастя.
9Не війся у кожному вітрі і не ступай усякою стежкою: так бо робить грішник двоязичний.
10Стій твердо при своїй думці, і хай одне буде твоє слово.
11Слухавши, будь скорий, а відповідавши – повільний.
12Відповідай ближньому, коли відаєш, коли ж ні – поклади долоню на уста собі!
13І слава, і неслава – в розмові; язик людини – її погибель.
14Не допусти, щоб тебе називали підшептувачем, і язиком своїм не наклеплюй, бо на злодія сором спадає, і на двоязичного – осуд тяжкий.
15Ні в великім, ні в малім не провинюйсь, і не ставай з друга ворогом.

6. Пристрасть – погубна 1-4; випробування друзів 5-13; справжній приятель 14-17; відвага й мудрість 18-22; вона – солодке ярмо 23-31; про потребу навчатися мудрости 32-37

1Лихе ім’я і ганьбу успадкує наруга, – так само і грішник двоязичний.
2Пристрастями себе не роз’ятрюй, бо, мов бугай, вони тебе розірвуть,-
3їстимеш своє листя й власні плоди погубиш та й станеш, мов те дерево висохле.
4Руйнує душа погана того, хто її посідає, для ворогів його посміховиськом робить.
5Уста солодкі помножують прихильників, і язик добромовний побільшує ввічливість.
6Твої миротворці хай будуть численні, порадник же твій – один на тисячу.
7Бажавши мати приятеля, спершу його випробуй – не квапся звірятись на нього;
8бо буває і друг своєкорисний: він не лишиться при тобі в день горя твого.
9Буває і приятель, що стає противником і відкриває твою сварливість тобі на сором.
10Буває ще й друг, що з тобою трапезує, та не лишиться з тобою в день горя твого:
11добре тобі – він, ніби другий ти, ще й на челядь твою покрикує,
12а підупадеш, то й обернеться він проти тебе й твого уникатиме обличчя.
13Від ворогів своїх відступись, а й друзів твоїх бережись!
14Вірний приятель – міцна захорона: хто знайшов його, той знайшов скарб.
15Вірному другові немає ціни, і немає ваги, щоб вартість його зважити.
16Приятель вірний – то лік життя, і його знайдуть ті, що Господа страхаються.
17Хто Господа страхається – зміцнює свою дружбу: який він сам, таким і друг його буде.
18Сину, повчання приймай уже замолоду, то й знаходитимеш мудрість аж до сивини.
19Мов той орач або сіяч, приступай до неї і плодів її добрих очікуй: у праці над нею хай трохи потрудишся, а вже незабаром її плоди споживатимеш.
20Вона важка для неосвічених, не пристане до неї і легкодухий;
21каменем бо важучим над ним вона тяжітиме, тож, не гаявши часу, відкине її він.
22Бо мудрість така, як і її назва; небагатьом вона очевидна.
23Слухай но, сину, сприйми мою думку, не відкинь моєї поради:
24встроми свої ноги у пута її, а твій карк – у її нашийник;
25підстав плечі, щоб нести її, – не гнівайсь на її кайдани;
26всією душею приступи до неї, чимдуж дороги її пильнуй:
27вистежуй її, вишукуй її, і спізнати себе вона дасть; а заволодівши нею, не випускай її,
28бо наостанок ти знайдеш у ній спочинок, і раюванням вона тобі стане,
29і пута її будуть тобі захистом могутнім, а нашийник її – шати препишні.
30Золоті бо на ній прикраси, її узи плетені з гіяцинту.
31Як пишне убрання, її надягнеш і вінець раювання вкладеш на себе.
32При бажанні, сину, станеш освіченим, а бувши слухняним, будеш і розумним.
33Злюбивши слухати, тим і навчишся, – вухо нахилявши, станеш мудрим.
34Будь серед збору старших, а хто мудрий – того тримайся.
35Слухай охоче кожну побожну розмову, і приповідок розумних не цурайся.
36Узрієш розумного – вже зрання спіши до нього, а нога твоя хай його пороги оббиває.
37Вдумуйся у повеління Господні, над завітами його повсякчасно роздумуй; він скріпить твоє серце, і бажана мудрість надасться тобі.

7. Життєві вказівки 1-7; справжня побожність 8-11; правдива доброта 12-17; треба бути добрим супроти всіх 18-36

1Не кой лиха, то й не підпадеш під владу лиха.
2Відступись від неправди, то й вона тебе полишить.
3Сину, не сій у борознах несправедливости, щоб усемеро з них не пожав.
4Не проси у Господа влади, ані в царя – престолу слави.
5Не виправдуйся перед Господом, не мудруй перед царем.
6Не силкуйся стати суддею, як викорінити неправду неспроможен, щоб не злякався ти перед вельможним і правоти своєї не ущербив.
7Не гріши проти збірноти міської, не понижуй себе у натовпі.
8Не впадай двічі у гріх, бо і в одному не будеш безвинним.
9Не кажи: «Бог узгляднить многоту дарів моїх і мої приносини Бог Всевишній прийме!»
10Не будь недбалий у молитві; не занедбуй давати милостиню.
11Не зневажай людину, якій гірко на душі, – бо той, хто понижує, той і підносить.
12Не куй ложі на брата свого й другові не кой такого.
13Не бреши ніякою брехнею нічого доброго з того не вийде.
14Не галасуй у громаді старших; не молися повторенням слів.
15Покинь нехіть до тяжкої праці й до хліборобства, що його Всевишній установив.
16Не вчислюйсь у грішну многоту: пам’ятай, що гнів не забариться.
17Глибоко смири свою душу: вогонь бо й хробацтво – кара нечестивим.
18Не обмінюй друга за гроші, ані рідного брата за золото офірське.
19Не цурайся мудрої й доброї жінки: ласка її понад золото.
20Не кривдь слугу, що працює чесно, ані наймита, що віддано служить.
21Розумного слугу хай душа твоя злюбить: свободи його не позбав.
22Маєш скотину? Пильнуй її. Корисна тобі? Тримай її.
23Є в тебе діти? Виховуй їх і вже змалку роби гнучким їхній карк.
24Є в тебе дочки? Дбай про їхнє тіло і не дивися на них занадто весело.
25Видай дочку твою, і велике діло зробиш, – та віддай її за чоловіка розумного.
26Є в тебе жінка до душі? Не відкидай її. Коли ж не мила тобі – не покладайсь на неї.
27Усім твоїм серцем прославляй свого батька і не забувай про болі матері твоєї.
28Пам’ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що для тебе вони вчинили?
29Усією душею Господа шануй і священиків його поважай.
30Що сили твоєї – люби свого Творця і служителів його не полишай.
31Страхайся Господа та ієрея шануй його частку давай йому, як воно тобі звелено: первоплід, провинну жертву й дар лопатки, посвятну жертву й первоврожай священний.
32А й бідному простягни свою руку, щоб завершилось твоє благословення.
33Дар милосердя подай усякому живому, а й мертвому не відмов твоєї ласки.
34Не цурайся тих, що плачуть, і сумуй з тими, що у смутку.
35Не вагайсь відвідати хворого -люблений будеш за те.
36У всіх ділах твоїх пам’ятай про твою кончину – повіки не згрішиш.

8. Належна поведінка супроти людей 1-9; про небезпечних людей 10-19

1Не сварися з могутнім, щоб не потрапити в його руки.
2Не судися з багатієм: переважить тебе ціною; багатьох бо золото погубило, а й царські серця зігнуло.
3Не сварися з язикатим, не підкидай до вогню його дров.
4Не жартуй з неосвіченим, бо збезчестить твоїх предків.
5Не знеславлюй розкаяного грішника: пам’ятай, що на всіх нас – провина.
6Не зневажай людини в старості її: ми бо теж постаріємось.
7Не радій, коли хтось умирає: пам’ятай, що кожен скінчиться.
8Не легковаж бесіди мудрих, вдумуйся в їхні приповідки, бо від них засвоїш освіту, а й як великим слугувати.
9Не зневажай розмову старших, бо й вони навчились від пращурів; від них наберешся розуму, і як треба своєчасно відповідати.
10Не розпалюй вугілля у грішника, щоб і сам не згорів у вогні його палючому.
11Не поступайся перед зухвальцем, щоб не розставив засідку на тебе.
12Не позичай сильнішому за тебе; а позичив – звикни до втрати.
13Не поручуйся понад силу; а поручився – готуйся платити.
14З суддею не позивайся: його судитимуть так, як він схоче.
15З відчайдухом не пускайся в дорогу, бо стане тягарем для тебе: робитиме, що йому завгодно, і його безумство погубить тебе.
16З гнівливим не заводься на сварку, пустинею з ним не ходи: кров для нього нічого не важить, і де нікому допомогти, там він тебе здолає.
17Не радься з дурним: він не вміє приховати слова.
18Чужого не роби свідком таємниці: не знаєш бо, як він поведеться.
19Не відкривай кожному серця, щоб твоє щастя не пограбували.

9. Поведінка супроти жінок 1-9; уважність у поведінці 10-18

1Не ревнуй власну милу дружину; не навчай її поганого собі на шкоду.
2Не віддавайся в руки жінці, бо коверзуватиме над тобою.
3Не зустрічайся з блудницею, бо потрапиш у її сіті.
4Біля співачки не засиджуйся, бо впіймаєшся на її хитрощі.
5Не задивляйся надто на дівчину, щоб не скарали тебе з нею разом.
6Не віддавай свою душу блудницям, бо спадщину свою втратиш.
7Не розглядайся по вулицях міста і не блукай по глухих його закутках.
8Відвертай від красуні очі й на вроду чужу не споглядай, бо жіноча краса багатьох спантеличила, і кохання від неї вогнем займається.
9Із заміжньою разом не сідай, і з нею при вині не бенкетуй, бо душа твоя до неї прихилиться, і пристрасть на погибель штовхне тебе.
10Не полишай старого друга, бо новий йому не дорівняє. Новий друг – нове вино: питимеш його радо, лиш коли постаріється.
11Не ревнуй грішниковій славі: про страхіття кінця його не знаєш бо.
12Не тішся з того, що нечестивим подобається: пам’ятай – їм немає аж до аду виправдання.
13Будь здаля від того, хто має владу вбивати, то й не зазнаєш страхіть смерти; а приступиш, то не схиблюй, бо він життя тебе позбавить. Затям бо, що ходиш серед сітей і що валами міськими походжаєш.
14Вчащай до ближніх, скільки можеш; радься з мудрими повсякчасно.
15З розумними провадь свою розмову, всю бесіду твою – в законі Всевишнього.
16Співтрапезниками тобі хай праведні будуть; з острахом Господнім хай буде хвала твоя.
17Робота, виконана мистцем, похвали гідна, а вождь народу – мудрий у своєму слові.
18Двоязичного побоюються в місті, балакуна ненавидять за базікання його.

10. Добрий і злий володар 1-3; зарозумілість і кончина тиранів 6-18; острах Господній 19-25; потреба зважати на власні вчинки 26-31

1Суддя мудрий виховує народ свій, правління розумного добре впорядкується.
2Який суддя народу, такі й його слуги; який правитель міста, такі й усі його мешканці.
3Цар неосвічений губить народ свій; місто заселюється розумом володарів.
4Влада над землею в руці Господній, тож корисного правителя покличе він своєчасно.
5У руці Господній успіх людини, тож на законодавця покладе він його славу.
6Не гнівайся на ближнього ні за яку кривду – нічого не роби спересердя.
7Гордість осоружна Господеві й людям, для нього й для них несправедливість – переступ.
8Владарство від народу до народу переходить несправедливістю, насильством та багатством.
9Чим пишатися порохові й попелові, якщо нутро його вже за життя розкладається?
10Довга недуга з лікаря кепкує. Сьогодні цар – а ось узавтра помре він.
11Вмираючи, людина дістає спадщину: гадів, звірів, черву.
12Початок гордині людської – відступ від Господа, коли то своїм серцем від Створителя свого відходять.
13Бо початок гордині являє собою гріх, і хто при ній перебуває, той мерзоту розливає. Тим то Господь на такого насилає несподівані кари й нищить його до кінця.
14Престоли князівські повалив Господь, а на їхнє місце посадив смиренних.
15Народи викорінив Господь, а насадив покірних натомість.
16Господь зруйнував краї поган і знищив їх до самих основ землі.
17Він вирвав деяких і вигубив ущент, та стер із землі пам’ять про них.
18Не для людей бо створена гординя, ані лютий гнів для тих, що народилися від жінки.
19Який рід поважаний? Рід людський. Який рід поважаний? Тих, що Господа страхаються. Який рід гідний погорди? Родонасіння людське. Який рід гідний погорди? Отих, що заповіді порушують.
20Серед братів провідний з них -ними поважаний, в очах же Господніх – ті, що його страхаються.
21Початок вивищення – острах Господній, первоначало ж відкинення – впертість та гординя.
22Чи хтось багатий, чи славний, чи вбогий, а гідне хвали в них – острах Господній.
23Не слід гордувати бідним, що має розум, і ніяк не личить грішника прославляти.
24Начальник, суддя, вельможа перебувають у славі, та ніхто з них не більший за того, хто Господа страхається.
25Мудрому рабові будуть вільні слугувати; той, хто тямущий, не матиме чого нарікати.
26Не мудруй, коли заходжуєшся коло діла свого; не пишайся, коли тобі скрутно.
27Вартісніший, хто працює і має всього доволі, ніж бродячий хвалько, що й кусня хліба не має.
28Сину, прослав себе скромністю, шануй себе в міру своєї вартости.
29Хто виправдає того, що грішить сам проти себе? Хто прославить того, який життя своє безчестить?
30Бідного славлять за його знання, а багатого славлять за його багатство.
31Хто поважаний в убозтві – оскільки більш був би в багатстві? А хто безславний у багатстві – оскільки більш був би у злиднях?

11. Оцінка людей 1-6; обережність 7-9; поміркованість 10-19; довір’я до Господа 20-34

1Мудрість смиренного підносить його голову і садовить його серед вельмож.
2Не вихваляй мужа за його вроду і не гидуй людиною за її вигляд.
3Бджілка між крилатими – маленька, а виріб її – найсолодший.
4Не хвались одежею, що її носиш; не несись угору за дня слави; предивні бо діла Господні, і сховані від людей оті діла його.
5Багато вже владарів сиділо на долівці, занедбаний же – носив корону.
6Чимало вельмож було вельми принижено: прославлених передано в руки іншим.
7Не гани, наперед не розслідивши: спершу зміркуй, а тоді вже дорікай.
8Не відказуй раніше, ніж вислухаєш, і посеред розмови не встрявай.
9Не сперечайся у справі, що тобі непотрібна: не сідай до грішників, коли вони сваряться.
10Сину, багатьма справами не клопочися: намноживши їх, не оминеш закиду; гонитимеш за ними -не наздоженеш їх, а й утікатимеш – їх не уникнеш.
11Один працює, трудиться, та квапиться, і тим більшу терпить нестачу;
12інший же кволий, потребує допомоги, слабосилий, багатий на злидні, – але очі Господа на нього любовно дивляться, і його він підводить з його бідування
13і голову його підносить угору, тож і будуть його подивляти численні.
14Добро і зло, життя і смерть, убозтво й багатство – від Господа.
15Мудрість, наука, законознавство походять від Господа, а й любов і рівні путі – від нього.
16Дурнота й темнота створені для грішників, і хто зарозумілий у злі, з тим зло й залишиться.
17Дарунок же Господній залишається в побожних, і його благовоління їх повік ущасливить.
18Хтось багатіє завдяки старанням та ощадності, але ж нагороду ось яку він має:
19коли він каже: «Я знайшов спокій і тепер от буду споживати свої блага», – то він і не знає, скільки промине так часу, аж мусітиме їх для інших лишити й померти.
20Стій при завіті твердо, перебувай у ньому і виконуй його аж до постаріння.
21Дивом не дивуйся на діла грішного, лиш, поклавшись на Господа, тримайся праці твоєї; з погляду бо Господа – річ легка: вмить, негайно збагатити злиденного.
22Благословення Господнє – нагорода благочестивому, і його благословення вже незабаром заквітчається.
23Не говори: «Чого мені ще бракує, і яких мені благ ще відтепер чекати?»
24Не говори так: «Я маю вже достатньо, тож яка тепер біда мене може спіткати?»
25За благосної днини забувається лихо, за лихого ж дня не пам’ятають добра, –
26бо для Господа ж легко за дня кончини відплатити людині за її учинками.
27Одна година у злиднях, і розкоші забуто; при кінці ж людини – діла її об’являються.
28Аж до кончини не зви нікого щасливим: щойно при смерті мужа пізнають.
29Не вводь абиякого до хати своєї – численні бо бувають хитрощі підступного.
30Перепел-ловець у клітці – серце гордого: мов підглядач, пантрує він на твоє падіння.
31Доброчинство лиходійством підмінює наклепник і в щонайкращому ваду знаходить.
32Одна лиш іскорка велику ватру підпалює; грішник робить засідку, щоб кров пролити.
33Лиходія бережись, який зло намислює, щоб, бува, не вчинив назавжди тобі сорому.
34Чужого введеш у хату, а він заколот сподіє та й відчужить тебе від рідних твоїх.

12. Доброчинність 1-7, друзі й вороги 8-18

1Чинивши добро, знай, кому чиниш, то й матимеш подяку за твої добродійства.
2Чини добро побожному, то й знайдеш нагороду, – хай не від нього, зате від Всевишнього.
3Не зазнає добра, хто упертий у злому, і хто милостиню не роздає з почуттям любови.
4Дай благочестивому, за грішника ж – не обставай.
5Чини добро смиренному, та не подавай нечестивому: відмов йому хліба, стримайсь від подаяння, щоб він, бува, не запанував над тобою; він бо тобі подвійним злом відплатить за всі ті блага, які ти йому сподієш.
6Бо й Всевишньому грішники осоружні, і нечестивим воздасть він відплатою.
7Подай же доброму, а за грішника не обставай.
8Друга годі спізнати у щасті, зате ворог не укриється – при нещасті.
9Коли щастить комусь, то вороги його сумують, зате ж як не щастить, то й друг відступається.
10Ніколи не звіряйся своєму ворогові, бо мов мідь позеленіла – така й злоба його.
11Навіть як смириться він і ходитиме похнюплений, все одно будь уважний і стережися його. Наче б дзеркало витирав ти – так із ним поводься, знай, що нашарування до кінця його не приховає.
12Зблизу до себе його не ставляй, щоб зваливши тебе, не став він на твоє місце. Праворуч від себе його не садови, бо намагатиметься він ослін твій засісти, – тож ти кінець-кінцем слова мої збагнеш і сумуватимеш, повчання моє згадавши.
13Хто заклинача пожаліє, коли гад його вкусить, та й усіх отих, які зо звірями взаемляться?
14Тож так воно й із тим, хто грішному товариш і хто в його злочинах участь бере.
15Годину він побуде з тобою, а похитнись – він тебе не підтримає.
16Устами своїми ворог солодкий, а в серці задумує тебе в яму звалити. Очима своїми ворог просльозиться, а знайде нагоду, то й не насититься кров’ю.
17Спіткає тебе лихо – перед собою знайдеш його: ніби допомагаючи, він тебе перехопить,
18прикивне головою, сплесне в долоні, багато наторочить ще й вираз обличчя змінить.

13. Багатія треба стерегтися 1-8; також і князів 9-14; багатий та бідний 15-26

1Хто смоли доторкнеться, той забрудниться, – хто гордому товариш, той до нього уподібниться.
2Не піднімай вантажу, що тобі понад сили, – не вяжися з багатшим і сильнішим за тебе. Яке бо горщикові з казаном товариство? Цей ударив – а той і розбився!
3Багатий кривдить та ще й покрикує, а скривджений бідний – перепрошувати мусить.
4Як ти йому корисний – послугується тобою, а не матимеш нічого -він тебе й покине.
5Як ти щось маєш, він співжитиме з тобою; призведе тебе до злиднів, – а й не журитиметься.
6Як ти йому потрібний, він обдурить тебе: всміхнеться тобі, піддасть надії, балакатиме красно, спитає, чи чогось потребуєш;
7присоромить тебе своїми бенкетами, щоб тебе ожебрачити двічі або й тричі, а нарешті – наглумиться, позирне й тебе кине, ще й головою над тобою покиває.
8Тож зважай, щоб тобі у спокусу не втрапити й не зазнати пониження з-за власного безглуздя.
9Позве тебе владика – збоку затримайся, тим то ще більш тебе він кликатиме.
10Сам не втручайся, щоб тебе не виштовхали, а й не стій задалеко – щоб не забули.
11Не намагайся з ним говорити як з рівним, і не покладайся на слова його численні, бо багатослів’ям він тебе випробує, а усміхавшись – тебе тим часом вивідає.
12Безжалісний той, хто слів не зберігає: тобі він не поскнарить ні вдарів, ні кайданів.
13Тому стережися й пильно зважай, бо ходиш ти разом із твоїм падінням.
14Почувши це, не спи, а чувай; вік свій увесь люби Господа й вимолюй у нього твоє спасіння.
15Усе живе любить собі подібне, і кожна людина – ближнього свого.
16Кожне тіло до свого роду приєднується, і чоловік пристає до собі подібного.
17Яке товариство ягняті з вовком? Ось так само й у грішника з побожним.
18Що за мир між гієною та псом може бути? І що за мир між багатим та бідним?
19Дикі осли в пустині – улови левів, ось так і здобич багатих – бідні.
20Для гордопишного смиренність осоружна – ось так багатому й осоружен бідний.
21Захитається багатий – його друзі підтримають; убогого, коли впаде, -відштовхнуть і друзі.
22Спотикнеться багатий – усі біжать на допомогу; скаже дурницю – знаходять виправдання; а спотикнеться бідний, то йому ще й докоряють, коли ж розумно висловиться – ні у віщо оцінюють.
23Заговорить багатий – усі замовкають, і мову його аж під хмари підносять; а бідний промовить – спитають: «Хто це?» – і коли спотикнеться, то його й з ніг зіб’ють.
24Добре, коли багатство без гріха; убозтво ж погане лиш у мові безбожника.

14. Зажерливість 1-10; доцільне використання короткого часу 11-19; здобування мудрости 20-27

1Щасливий муж, у якого на устах нема нечестя, і якого не мучив докір гріхів.
2Щасливий, кого не винуватить власне сумління, і той, хто своєї надії не втратив.
3Скнарому серцеві не личить багатство, ані зависливій людині – маєтки.
4Хто збирає, собі відмовляючи, той збирає набуток для інших, і майном його сторонні будуть розкошувати.
5Хто недобрий сам до себе – до кого ж добрим він буде? Такий і з власних дібр не зазнає радощів.
6Немає гіршого, ніж той, хто заздрить собі самому: така бо заплата за злобу його.
7Коли й чинить він добро, то чинить несвідомо, і наостанку таки злобу свою виявить.
8Лихий бо той, у кого очі зависні, хто обличчя відвертає, хто людей зневажає.
9Око скупого не сите тим, що має, – скнарість висушує геть його душу.
10Лукаве око заздро дивиться на хліб – отож і на власному столі його не має.
11Мій сину, якщо тільки маєш, добре дбай про себе, а й Господеві чини достойні приносини.
12Пам’ятай про те, що смерть не забариться і що рішення аду тобі не відкрито.
13Ще перед кончиною чини добро другові й, скільки спромоги, простягай йому руку й давай.
14Себе не позбавляй благосної днини, з доброго бажання не пропускай нічого.
15Невже ти для іншого праці своєї не лишиш, і того, в чім трудився, жеребом не розділиш?
16Давай і бери – й веселися душею: бо не в аду ж насолоди шукати!
17Кожне тіло старіється, як і одежа, бо від віку присуджено: смертю помреш.
18Як лист зелений на дереві рясному: один на землю падає, а другий виростає, – так бо й з родом тілесним та кровним: один умирає, другий народжується.
19Кожне діло, в якому гнилизна, – щезне, і той, хто його чинить, з ним ізникне.
20Щасливий муж, який над мудрістю роздумує і здібності розуму свого обмірковує;
21який розмислює серцем над її дорогами і який над тайнами її розважає.
22Він слідкував за нею, мов той мисливець, і на її стежках учиняв засідки.
23Уважно він дивиться крізь її вікно і при її дверях він наслухує.
24Отаборюється він біля її дому і в її стіни свій кілок забиває.
25Під її руками своє шатро напинає і мешкає він у житлі щастя.
26Такий під її опіку дітей своїх поставить і під її гіллям такий спочине.
27Під її захистом сховається від спеки, а й житиме він у її славі.

15. Здобування мудрости 1-10; гріх – особиста проблема 11-20

1Хто Господа страхається, той це вчинить; хто закон додержує, той мудрість здобуде.
2І вона назустріч йому вийде, як мати, і, як жінка-дівиця, прийме його;
3і нагодує його хлібом розуміння, і напуватиме водою мудрости.
4Зіпреться на неї – не похитнеться, пристане до неї – не осоромиться.
5Вона його винесе, піднесе над ровесниками і серед громади уста йому відкриє.
6Знайде він радощі й вінок веселощів, і вічне ймення він успадкує.
7Не осягнуть її ніколи нерозумні люди, грішні мужі її не узріють.
8Від гордощів далеко вона перебуває, то брехливі люди й не згадують про неї.
9Хвала з грішних уст не може личити, тому що вона не від Бога послана.
10Зате з уст мудрого вона прославиться, і Господь його на добру путь наставить.
11Не кажи: «Із-за Господа я согрішив», він бо того не чинить, що йому осоружне.
12Не кажи, мовляв, він звів мене сам: людина бо грішна Господеві непотрібна.
13Усяка мерзота Господеві осоружна, і тим нелюба, які його страхаються.
14Це він, від первоначала створив чоловіка – і лишив його в руці свого власного рішення.
15Якщо тільки побажаєш – заповіді збережеш, і дотримати вірність – у твоїй добрій волі.
16Перед тобою він поставив вогонь і воду: куди лиш захочеш, туди й простягнеш твою руку.
17Ось перед людьми – життя і смерть: що забажає, те йому й дасться.
18Бо велика мудрість Господня: він сильний владою й всевидющий.
19Його очі на тих, які його страхаються, і сам він відає кожне діло людське.
20Нікому не велів він бути нечестивим, нікому не давав він дозволу грішити.

16. Добрі діти 1-4; відплата 5-23; лад у світі 24-30

1Не бажай багато дітей ледачих, і не веселися синами нечестивими.
2Як їх багато буде, не радій ними, коли вони не матимуть остраху Господнього,
3Не покладайся на їхнє життя, і не звіряйся на їхню кількість: ліпше бо один, аніж ціла тисяча, і ліпше вмерти бездітним, ніж мати дітей нечестивих.
4Бо від одного розумного заселиться місто, рід же беззаконних буде спустошений.
5Багато ось такого бачило моє око, а й від того сильніше чуло моє вухо:
6на зборах грішників вогонь займається, у неслухнянім народі гнів розпалюється.
7Не було милосердя над стародавніми велетнями, які збунтувалися із-за власної сили.
8Не пощаджено місця, де мешкав Лот, – стало бо осоружне з-за своєї гордині.
9І не помилувано пропащого поріддя, яке було винищене за свої гріхи,
10ані шестисот тисяч пішаниці, яка згромадилась у своїм жорстокосерді.
11Навіть коли б був лиш один тугошиїй, то дивно було б, якби лишився безкарним, – бо й милосердя і гнів від Господа, могутнього в прощенні й у вияві обурення.
12Великий він у милості, великий і у строгості, тож людей він за їхніми ділами судитиме.
13Грішник з грабунком не втече від нього, а й не буде обманутий терпець благочестивого.
14Повну волю дає він милосердю своєму, проте кожен одержить заплату за ділами.
15Господь учинив впертим фараона, який його не визнав, – щоб стали знаними діла його під небом:
16бо кожному створінню – явне його милосердя, і світло своє, і темряву призначив він людині.
17Не кажи: «Від Господа сховаюсь, і хто там з висоти мене згадувати буде; – у натовпі великому мене не впізнають, бо що моя душа в безмірному творінні?»
18Ось небо і небеса небес, безодня і земля тремтять, коли він сходить,
19а й разом з ними гори та землі основи дрижать від остраху, коли на них він погляне.
20А над тим бо не міркує ніяке серце – хто коли задумався над його путями?
21Коли я грішу, ніхто мене не бачить, а коли обманюю потай, хто взнає?
22А діла справедливости – хто їх розповість? Хто на них чекатиме? Бож завіт, мовляв, далеко.
23Отак міркує людина, позбавлена розуму, – безглуздий, спантеличений роздумує над дурницями.
24Слухай же мене, сину, і придбай знання і на мої слова зважай своїм серцем.
25Ступінь за ступнем відкрию освіту, і в усій докладності звістую знання.
26Господнім вироком – діла його від первоначала; відразу ж по створенні належно їх розподілено.
27Впровадив він порядок у діла свої навіки, від самих початків аж до їхніх родів; вони бо не знають ні голоду, ні втоми, і не покидають вони своєї праці.
28Ані одне з них не зударюється з другим – повік вони не будуть неслухняні його слову.
29А потім Господь споглянув на землю – і її наповнив благами своїми.
30Різнородними тваринами він покрив її обличчя, і вони повернуться до неї.

17. Людина й створіння 1-15; для Бога все явне 17-23; милосердя супроти розкаяних 24-32

1Господь сотворив із землі людину, а й знову її до неї повертає.
2Він число днів і пору людям призначив, і надав їм владу над тим, що на землі.
3Приоздобив їх силою, собі подібною, і за образом своїм утворив їх.
4Страх перед ними вклав він у всяке тіло, щоб владарювали над звіриною та птаством.
5Він дав їм розсудливість, язик та очі, вуха та серце – щоб розважати.
6Розумною наукою він їх наповнив, – що добре і що зле, вказав він їм.
7Світло вклав він у їхні серця, щоб їм появити діл своїх велич.
8Хвалитимуть вони його ім’я святе, оповідаючи про діл його велич.
9Він їм надав так само й розуміння – життєвий закон передав їм у спадщину.
10Уклав він із ними вічний союз, навчивши їх судів своїх.
11Очі їхні бачили велич його слави, а вуха їхні чули голос його слави.
12Сказав їм: «Бережіться всякої несправедливости!» – і дав кожному з них заповіді щодо ближнього.
13Їхні путі перед ним завжди – від його очей скритись не можуть.
14Вождя настановив він кожному народові,
15але часткою Господа є Ізраїль.
16Усі діла їхні перед ним – як сонце; очі його безнастанно на їхніх дорогах.
17Не сховались від нього їхні кривди, і всі гріхи їхні – перед Господом.
18Милостиня мужа – як печать при ньому, і добродійство людини береже він, мов зіницю ока.
19А по тому він устане і їм відплатить, – що вони заслугували, воздасть їм поголовне.
20Та тим, які каються, він змогу дає повернутись, втішає тих, які втратили надію.
21Навернися до Господа й покинь гріхи;
22молися перед ним і зменшуй упадки.
23Повернись до Всевишнього, відвернись від неправди і понад усе не терпи гидоти.
24Хто ж буде хвалити Всевишнього в аді замість тих живих, які віддають йому шану?
25Від померлого, якого немає – і хвала не існує:
26хвалитиме Господа – живий та здоровий!
27Яка ж велика милість Господня і прощення тим, що навертаються до нього!
28Бо чоловік не може в собі всього мати,
29тому що син людський – не безсмертний.
30Що ясніше за сонце? А й воно затемнюється. Тіло ж і кров – ті про зло лиш міркують.
31За силами небесних висот він наглядає, сукупність же людська – земля лиш та попіл.

18. Бог і людина 1-14; милостиня, подавана з любов’ю 15-18; обачність 19-29; потреба зважати на власні вчинки 30-33

1Той, що вічно живе, усе разом створив.
2Лиш один Господь справедливим буде визнаний, і іншого немає крім нього.
3Той, хто світом керує рухом руки своєї і все підкорює волі своїй, він – володар усього в могутності власній, він – розрізняє святе від несвятого.
4Він нікого не вповноважив про свої діла розповідати, – та й хто б був спроможний велич його дослідити?
5Хто міг би обчислити могутність його величі, хто міг би й розповісти про його милосердя?
6Нічого не можна ні відняти, ні додати, – неможливо дослідити чудеса Господні.
7Коли людина закінчує, тоді знову починає, а коли вона перестає -тоді й зніяковіє!
8Що таке людина? Яка користь із неї? В чому добро її і в чому її зло?
9Число днів людини? Найбільше сто років.
10Крапля води морської чи зеренце піску – ось так мало років під час цього віку.
11Тому саме Господь і довготерпеливий з ними, а й ізлив на них своє милосердя.
12Він бачить і знає, що кончина їх жалюгідна, – тим то й помножив своє прощення.
13Милість людини – до її ближнього, а Божа милість – до всякого тіла: він докоряє, виховує, навчає і навертає, як пастух своє стадо.
14Він милує тих, що його повчання приймають і пильно виконують його постанови.
15Сину, добро чинивши, не до давай докору, ані прикрого слова до кожного подаяння.
16Ось так, як роса поменшує спеку, так і слово добре – ще краще, ніж дарунок.
17Чи не бачиш, що слово – над добрий дарунок? Але й те, і те – в благодатного мужа.
18Дурний безжалісно докоряє, а заздрісного дарунок – виїдає очі.
19Ще заки говоритимеш – повчися, і лікуйся – перед недугою.
20Заки судитимеш, себе перевір самого, тож у час кари знайдеш помилування.
21Перед тим, як занедужаєш, -смирися, а, согрішивши, вияви розкаяння.
22Хай ніщо не стримує тебе виконати обіт своєчасно, і не чекай аж до смерти, щоб бути оправданим.
23Заки обітуєшся, приготуй себе, і не будь людина, що спокушує Господа.
24Пам’ятай про гнів Божий за днів останніх і про час відплати, коли відверне він обличчя.
25Згадай у час достатків про голоднечу; про злидні та вбозтво – коли ти багатий.
26Від ранку аж до вечора час проминає – усе перед Господом переходить швидко.
27Мудра людина в усьому обережна, і за днини гріха – стережеться завинити.
28Кожен розумний спізнає мудрість, а й тому, хто знайде її, віддає він похвалу.
29Хто розумний словом, той виявляє вченість: такі бо сіють дощем приповідки влучні.
30Не ходи слідом за своїми пристрастями і від похотей своїх стримуйся.
31Коли даси волю душі твоєї забаганкам, то осмішать вони тебе перед ворогами твоїми.
32Не втішайся життям розкішним – не в’яжи себе з таким товариством.
33Не допускайся зубожіння, бенкетувавши на позичене, коли сам у гаманці нічого не маєш.

  

19. Потреба зважати на власні вчинки 1-5; самоопанування в розмові 6-12; братнє картання 13-19; здоровий глузд 20-30

1Робітник – п’яниця, – не розбагатіє; хто нехтує малим, той поволі занепаде.
2Вино й жіноцтво пантеличать і розумних; хто до повій пристане – пристане до безстидства;
3буде з нього здобич для молю й черви, і життя безсоромного прийде до погибелі.
4Хто легковірний, той і легкодушний; хто грішить – той сам собі й шкодить.
5Той, хто зловтішний, – буде засуджений.
6Уникне зла, хто не терпить балакунства.
7Коли не повториш слів лайливих, то вже ж тобі шкоди з того не буде.
8Не оповідай про них ні другові, ні ворогові і, як нема тобі гріха в них, то їх не об’явлюй,
9бо тебе вислухають, та остерігатимуться, а при нагоді ще й зненавидять.
10Почув якесь слово? Нехай умре з тобою! Не бійся – воно тебе не розірве.
11Слово для дурного – таке ж саме страждання, як і дитина для породіллі.
12Що стріла, застрягла в стегні м’ясистім, те і слово у нутрі дурня.
13Попередь свого друга, щоб часом щось не скоїв, а коли вже скоїв, то – щоб не повторював.
14Попередь ближнього, щоб не розбалакувавсь, а коли вже розбалакався, то – щоб не повторював.
15Попередь лишень приятеля, бо часто коїться наклеп,
16тож не вір кожному слову.
17Бува, що й поховзнеться хтось, хоч і несвідомо, – а й хто ж не згрішив язиком своїм?
18Попередь ближнього раніш, ніж погрожувати; будь законові Всевишнього слухняний. Уся бо мудрість – острах Господній, і в кожній мудрості – виконання закону.
19Знання лукавства – це ще не бути мудрим, і рада грішників – це ще не розсудливість.
20Бо є зручність й осоружна, і в кого недосить мудрости, той – безумний.
21Ліпший, хто, вбогий на розум, усе таки має острах, аніж, хто мудрий занадто, а закон переступає.
22Буває спритність вишукана, та вона несправедлива, – буває, що правосуддя крутійством осягнути прагне.
23Буває: лукавий ходить, прибитий лихом, а внутрі своїм – сповнений облуди;
24понурий на вигляд, він удає з себе глухого, – та, як його не розпізнають, то він тебе й випередить.
25Якщо, не мавши спромоги, він і не грішитиме, то однак зла накоїть при першій же нагоді.
26Вже й з вигляду можна спізнати чоловіка, і з обличчя видно хто розумний.
27Одяг у мужа, на зубах усміх і хода чоловіка – оповідають, хто він.
28 Буває викриття, але невчасне, і буває, що хтось мовчить — і він розсудливий.

20. Мовчазний та говіркий 1-8; парадокси 9-12; себелюбство дурного 13-17; належна мова 18-26; приповістки 27-31

1Буває докір, та несвоєчасний; буває й мовчазний, але розумний.
2Ліпше зганити, аніж нагніватись.
3Хто признається, той втрати уникне.
4Що скопець, який силкується дівицю вінця позбавити, так і той, хто силою заводить правосуддя.
5Не одного мовчазного вважають за мудрого, а багатомовного раз-у-раз ненавидять.
6Дехто мовчить, бо не має відповіді; а інший мовчить, бо знає свою пору.
7Мудрий мовчить до слушного часу, а балакун і безглуздий – не вважають на пору.
8Хто цокотить занадто, той врешті обридне; хто накидується, той знавісніє.
9Часом у злиднях пощастить людині, а часом і знахідка – немов утрата.
10Буває гостинець, що для тебе безкорисний, а буває й гостинець, який віддає подвійно.
11Буває, що з-за слави стається пониження, тоді як дехто підносить голову й у злиднях.
12Дехто купує багато й ніби дешево, насправді ж платить за те аж усемеро.
13Мудрий словами робить себе приємним, а в дурного й чемність іде намарно.
14Гостинець дурня не дасть тобі користи, бо очі в нього жадібні за те взяти всемеро.
15Дає він мало, а дорікає багато, роззявляючи рота, немов той окличник; сьогодні позичить, а взавтра вже й домагається, – ну й осоружна ж отака людина!
16Дурень твердить: «Нема в мене друзів, немає й вдячности за мої добродійства;
17їдуни мого хліба – язики невдячні.» Як же часто й громадно сміються з нього!
18Ліпше послизнутись на підлозі, аніж язиком; падіння лихих ось так зненацька й стається!
19Осоружна людина, недоречна мова – ось таке завжди на устах невігласів.
20З дурного уст приповідки не приймають, – він бо її не каже своєчасно!
21Декого стримує від гріхів убозтво, тож, спочиваючи, він не зазнає докорів сумління.
22Дехто сам собі погубитель із-за соромливости, з-за якогось дурня сам себе занапащує.
23Дехто з-за соромливости пообіцяє щось другові, – а й зробить собі з нього даремно ворога.
24Брехня для людини – це ганебна пляма, вона – раз-у-раз на устах невігласів.
25Ліпше злодій, ніж безнастанний брехун; а втім, вони обидва успадкують погибель.
26Звичка до брехні – нечестя для чоловіка і ганьба при ньому довготривала.
27Мудрий словами пошану до себе збуджує, розумний чоловік – вельможам довподоби.
28Хто землю обробляє, той урожай свій збільшить, і хто вельможам довподоби, тому простять несправедливість.
29Гостинці й дарунки засліплюють очі мудрих і, як гнуздечка в роті, відводять набік докори.
30Схована мудрість і скарб незримий – яка з одного і другого користь?
31Ліпше чоловік, що глупоту свою ховає, аніж чоловік, що ховає свою мудрість.

21. Різні гріхи 1-10; мудрий та дурний 11-28

1Дитино! Согрішив? Не чини того більше, а й за гріхи попередні твої молися.
2Утікай від гріха, немов від гадюки, бо як підійдеш – то він тебе вкусить; його ж бо зуби – левині зуби, які занапащують душі людські.
3Мов двосічний меч – кожне беззаконня; на рану від нього – немає ліків.
4Страх і насильство пустошать багатство, тим робом і гордого дім запустіє.
5Мольба з уст бідного йде до вух Божих, тож і суд його незабаром нагряне.
6Хто докір ненавидить, той слідує за грішником, хто ж страхається Господа, той навернеться серцем.
7Сильного язиком пізнати здалека; розумний же знає, коли він послизнеться.
8Хто будує дім свій на гроші чужії, той каміння на зиму неначе збирає.
9Громада беззаконних – то купа клоччя, їхній кінець у полум’ї вогню.
10Грішників дорога викладена камінням, а на її кінці – прірва пекельна.
11Хто закон пильнує, той думкам своїм володар: мудрість – вершина Господнього остраху.
12Нічого не навчиться, хто здібностей не має, але є і здібності, що побільшують смуток.
13Мудрого знання помножиться, як повінь, і рада його – як джерело життєве.
14Нутро дурного – мов посуд розбитий: жадного знання воно не втримає.
15Розумний, коли почує мудре слово, то похвалить його й додасть до нього; коли ж розбещений почує, то його не вподобає й кине його геть позад себе.
16Мова дурного – мов тягар у дорозі; на устах же розумного – ласкаве слово.
17Розумних уст шукають у громаді, і над їхніми словами роздумуватимуть у серці.
18Мов дім у руїнах – така дурного мудрість, і знання нерозумного -слова недоладні.
19Для нерозумного повчання – колоди на ногах, щось, неначе кайдани на правиці.
20Дурний, коли сміється – підносить голос, розумний же ледве тихенько всміхнеться.
21Мов золота прикраса – розумного наука, вона – немов обручка на правиці.
22Дурного нога в хату швидко вступає, досвідчена ж людина – соромиться інших.
23Безглуздий крізь двері заглядає в хату, людина ж вихована стоятиме ззовні.
24Під дверима наслухувати – людська невихованість: такого безчестя не стерпить розумний.
25Уста балакунів оповідатимуть дурниці, слова ж розумних – важаться старанно.
26Серце дурних у них на роті, мудрих же уста – в їхньому серці.
27Коли безбожник проклинає противника, то він проклинає себе самого.
28Плямить самого себе наклепник, тож і сусіди його зненавидять.

22. Невдалі діти 1-8; дурний 7-18; вірна дружба 19-27

1Лінивий схожий на опоганений камінь, тож кожен лиш посвистує на його нікчемність.
2Лінивий схожий на купу гною: хто б лиш його торкнувся – обтрусить руку.
3Сором для батька – невихованого породити, а й дочка така на неславу йому родиться.
4Розумна дочка придбає собі чоловіка, а сороміцька – журба для батька.
5Безчесна соромить батька й чоловіка, від обох них не буде їй доброї слави.
6Як музика в смутку, так мова невчасна; картання ж і повчання -повсякчасна мудрість.
7Діти, що живуть чесно й мають що їсти, приховують скромне батьків походження.
8Діти ж зневажливі, зле виховані й пихаті – безчестять шляхетність власної родини.
9Учити дурного – черепки докупи зліплювати або ж будити глибоко заснулого.
10Розмовляти з дурнем – розмовляти з сонним: кінець-кінцем він скаже: «А про що бо йдеться?»
11Над мертвим плач: він утратив світло; і над дурним плач: він утратив розум. Та не плач так гірко за мертвим, бо він уже спочиває; життя ж дурного – гірше від смерти.
12Жалоба по мертвому – семеро днів, за дурнем же й нечестивим – всі дні їхнього віку.
13Не починай з безумним довгої розмови, а й не заходь до нерозумного. Бережися його, щоб клопоту не мати й щоб не забруднитись, його дотикавшися. Уникай його, то й знайдеш спокій, і безглуздя його тобі не докучатиме.
14Що бо буває тяжче від олива? Як воно зветься – хіба не – дурень?
15Пісок бо, сіль і брилу заліза легше нести, ніж людину безглузду.
16Бантина, добре збита на будівлю, не розійдеться під час землетрусу; отак і серце, стале в обдуманому рішенні, не захитається ні о якій порі.
17Серце, оперте на розумну думку, – наче тинк піщаний на вигладженій стіні.
18Жорства ота, що кладуть нагору, не може встоятись супроти вітру; то й серце полохливе при дурній раді не встоїться супроти ніякого страху.
19Хто вколе в око – з нього сльози виточить; хто ж у серце вколе – почуття його виявить.
20На птахів камінь кинувши, їх проганяють – закид зробивши другові, дружбу руйнують.
21Хоч ти й на друга оголив меча, все ж не втрачай надії, бо поворот – можливий.
22Хоч ти й на друга відкрив свого рота, все ж не лякайся, бо примирення можливе, – крім образи, зневаги, зради тайни й удару-підступу, бо таке відсторонює кожного друга.
23Придбай довір’я ближнього, коли він у злиднях, бо тоді й у його достатку з ним добра зазнаєш; будь при ньому в час його скрути, тоді частку матимеш у його спадщині.
24Пара й дим із печі вогневі передує – так кровопролиттю передують образи.
25Друга я не посоромлюсь боронити, і ховатись від нього не буду.
26А спіткає мене якесь лихо з-за нього, то й кожен, те почувши, його стерегтиметься.
27Хто бо поставить на мого рота сторожу, і на губи мені – належну печать, аби не впав я з-за них, і мене не погубив мій язик!

23. Чуйність 1-8; нерозважні присяги 9-11; негожа розмова 12-15; пересторога від нечистоти і перелюбства 16-27

1Господи, Отче й Владико життя мого, не залиш мене їхньому замислові, не допусти, щоб я з-за них упав.
2Хто бо думки мої батогом приборкає, а серце моє – повчанням мудрости, щоб не щадити мене у моїм невігластві та й щоб не пропустити їхніх гріхів,
3щоб мої помилки не були побільшені, щоб мої гріхи не були помножені, щоб я не впав перед моїми ворогами й щоб не зловтішався мій ворог надо мною.
4Господи, Отче й Боже життя мого, не допусти, щоб зір мій був гордовитий,
5і лихе пожадання відверни від мене!
6Змисловість і розпуста хай не володіють мною, не видавай мене сороміцьким пожаданням!
7З уст повчання слухайте, діти! Хто їх берегтиме, той не пропаде.
8Грішника впіймають власні уста, обмовник і гордий з-за них упадуть.
9Уст не призвичаюй твоїх до клятви, не звикай бо клястись ім’ям Святого.
10Бо як слуга, допитуваний стало, прутів при тому не уникає, так і той, хто кленеться ім’ям Господа постійно, чистим від гріха не залишиться.
11Хто на клятви щедрий, сповниться беззаконням, і ніколи бич його дому не покине. Завинить, гріх його буде на ньому, а не вважатиме, то згрішить він подвійно. Нещиро поклянеться – не буде виправданий, а й хата його сповниться злиднів.
12Буває бесіда, що до смерти провадить, – нехай її не буде у спадщині Якова! Таке від благочесних далеким буде, і вони у гріхах не будуть валятися.
13Не призвичаюй уст до грубої нечемности, бо саме тут і грішне слово.
14Про батька-матір своїх згадай, коли між вельможами будеш сидіти, щоб перед ними ти на оці мав їх, щоб не поводився ти, мов той дурень, – щоб не побажав ти радше не народитись та й не лихословив день твоїх народин.
15Людина, що звикла робити закиди, вік свій увесь від того не виправиться.
16Два роди (людей) гріхи помножують, а третій (на себе) гнів накликає:
17пристрасть, мов жар палкий, гаряча, – вона не погасне, аж поки не зникне; чоловік, що нечистий власним тілом, – він не спочине, аж вогонь його спалить, – бо безстидний смакує від кожного хліба, тож не заспокоїться до самої смерти;
18чоловік, що грішить супроти власного ложа, – він каже сам до себе: «Хто бо мене бачить? Темнота круг мене й стіни мене закривають, мене ніхто не бачить, – то чого мав би боятись? Всевишній гріхів моїх не згадає»,
19а боїться ж бо він лиш людських очей і не знає того, що Господні очі, тисячекротно світліші від сонця, за всіма дорогами людськими наглядають та й промикаються в таємні закутини.
20Ще перед сотворенням було йому все знане, а вже ж і тоді, коли воно – довершене.
21Тож такого серед майдану міського скарають, і впіймають якраз там, де він і не сподівався.
22А так і з жінкою, що покинула чоловіка й придбала спадкоємця від іншого:
23перше бо – законові Всевишнього не корилась, потім – чоловікові кривду заподіяла, а потретє – вона перелюбом осквернилась і дітей привела від іншого чоловіка.
24Тож і таку бо виведуть перед громаду, і дітей її як слід розслідять:
25і діти її не закоріняться, не принесе плодів її віття.
26Спомин про себе вона лишить на прокляття, і ганьба її не зітреться ніколи, –
27і ті довідаються, що потім прийдуть, що немає нічого над острах Господній – нічого солодшого над зберігання Господніх заповідей.

24. Похвала мудрості 1-22; мудрість та закон 23-34

1Похвала бо мудрості – у ній у самій, і прослава її – серед її народу.
2У громаді Всевишнього вона уста розтулює, її самозвеличення перед його могутністю:
3Вийшла я, мовляв, із уст Всевишнього та й оболоком укрила землю.
4На висотах я оселилась, і мій престол – у стовпі хмаринному.
5Я одна обійшла кругом небесним, і в глибинах безодні я походжала.
6У хвилях морських і по всій землі, й у кожнім народі й племені я володіла.
7Між ними всіма я спокою шукала: в чиїй бо спадщині мені оселитись?
8Тож заповів мені Творець усього, і той, хто створив мене, намет нап’яв мій та й мовив: «У Якові будь твоя оселя, і твоя спадщина будь в Ізраїлі!»
9Спередвіку, споконвіку створив він мене, тим то я вічно існувати буду.
10У святому наметі перед ним я служила, і укріпилась я у Сіоні.
11У місті улюбленім він оселив мене, і в Єрусалимі – влада моя.
12Я вкорінилась у прославленім народі – у частці Господній, у наслідді його.
13Мов той кедр ливанський, я виросла вгору, мов той кипарис на горах Хермонських.
14Мов та пальма в Ен-гаді, виросла я, мов у Єрихоні садженці трояндні, мов маслина ота на рівнині пишна, – виросла я, немов той явір.
15Мов цинамон і аспалат, видавала я пахощі, мов добірна мірра, була я запахуща, – мов та халвана, й онікс, і стакта, мов дим кадила отой у наметі.
16Мов той теребінт, я розпростерла галузки, і віття моє – віття слави й ласки.
17Мов ті виногрона, я пишне гілля вигнала, і квіття моє плоди преславні та багатющі видало.
18Я мати красної любови, остраху, знання й благонадії, я даю вічні блага всім моїм дітям і тим, що від Бога призначені.
19Прийдіте ж до мене, ви, що мене бажаєте, і живітеся досита плодами моїми.
20Згадка про мене солодша від меду, і моя спадщина солодша, ніж медовий стільник.
21Хто мене споживає, той ще схоче споживати, хто з мене п’є, той ще захоче пити.
22Хто мене слухає, той не осоромиться, хто мною кермується, той не согрішить.
23Усе це книга завіту Бога Всевишнього, закон, заповіданий нам від Мойсея, спадщина для Яковових громад.
24Не занепадайте на силі, бувши у Господі, пристаньте до нього, щоб укріпив вас, – Господь бо Вседержитель це Бог єдиний, і немає іншого, крім нього, Спасителя.
25Повен мудрости він, як Пішон, мов той Тигр за днів новоплоддя,
26мов Ефрат, він сповнений розумом, мов Йордан під час жнив.
27Він, наче світло, повчання розливає, наче Гіхон під час винозбору.
28Ані перший, хто бравсь, не спізнав до кінця її, а й останній не дослідив ще її;
29бо помисли має ширші від моря, і від безодні більший задум її.
30А я – немов рівчак від річки, мов той водопровід, що у сад провадить.
31Я промовив: – Сад мій зрошу, і грядку свою напою. – І ось уже річкою рівчак мій обернувся, а ріка на море перетворилась.
32Я дам науку, мов світло зірниці, і сяйво її понесу я далеко.
33Навчання зіллю я, немов пророцтво, і полишу його поколінням повіки.
34Дивіться: не тільки для себе трудивсь я, а й для тих усіх, які її шукають.

25. Добрі та лихі люди 1-12; злі жінки 13-26

1У трьох речах милуюсь і в них красуюсь я перед Господом та перед людьми: згодою між братами, приязню між сусідами й жінкою та чоловіком, які дружньо живуть.
2Три роди людей душі моїй осоружні, і життя їхнє вельми для мене бридке: бідний – пихатий, багатий – брехун і старий – перелюбець, що з глузду з’їхав.
3Коли ти нічого не назбирав за молодощів, то як же знайдеш за старощів твоїх?
4Яка ж то гарна річ для сивини – розсуд, і для старших – знати раду дати!
5Яка ж бо гарна для старих -мудрість, і для поважаних – розважність і порада!
6Вінець старих – великий їхній досвід, і похвальне в них – острах Господній.
7Дев’ять речей блаженними вважаю я у серці, десяту ж висловлю словами: чоловік, який дітьми утішається, а й який за життя ворогів падіння звидів.
8Щасливий, хто живе з розумною жінкою, хто язиком своїм не послизнувся, а й хто не служив від себе негіднішому.
9Щасливий той, хто знайшов обачність, а й той, хто повідає вухам уважним.
10Великий той, хто знайшов мудрість, – та немає над того, хто Господа страхається.
11Острах Господній усе перевищує: хто його має, кому він рівня?
12Острах Господній – початок любови до нього, віра – початок приєднання до нього.
13Усяка рана, але не рана серця! Усяка злоба, але не злоба жінки!
14Усяке нещастя, та не нещастя від ненависників, і всяку помсту, та не помсту вражу!
15Бо нема отрути над отруту змія, і немає гніву над гнів ворога.
16Жити я волію з левом та драконом, аніж з лихою жінкою жити.
17Лукавство жінки вид її змінює, обличчя робить темним, мов у ведмедя.
18Чоловік її, сидівши собі з ближніми, хоче – не хоче, а гірко зідхає.
19Мала всяка злоба супроти злоби жіночої – хай же доля грішника отаку спіткає!
20Що ногам старого по піску вгору дряпатись, те язиката жінка спокійному чоловікові.
21Не дай себе обманути жіночою красою, і не пожадай ніколи жінки.
22Гідне гніву, стидке й вельми ганебне, коли жінка утримує свого чоловіка.
23Прибите серце, вигляд сумний, рана в серці – від жінки лихої; безсилі руки, коліна немічні – від жінки, що чоловіка свого знещасливлює.
24Від жінки гріх почався – з-за неї й усі вмираємо.
25Не давай воді витікати, а жінці лихій – робити по-своєму.
26Як вона не під твоєю рукою – віддали її від себе.

26. Добра жінка 1-4; 13-18; зла жінка 5-12; пересторога від блудниць 19-27; різне 28-29

1Щасливий чоловік, що добру жінку має, – число його днів подвійне.
2Чеснотлива жінка чоловіка звеселює, він проживе літа свої в мирі.
3Добра жінка – це добра частка, вона дається тим, що Господа страхаються.
4Чи багатий він, чи вбогий – у нього серце зичливе, і обличчя в нього завжди веселе.
5Трьох речей моє серце боїться, а четверта мене лякає: наклеп з боку міста, заколотницький натовп і донос неправдивий – усе це гірше за смерть.
6Біль серця й печаль – ревнощі жінки до жінки, і бич язика, що скрізь бере участь.
7Лиха жінка – ярмо воляче, що погано прив’язане; хто її має, той наче скорпіона тримає.
8Жінка п’яниця – гідна гніву великого; безчестя своє годі їй приховати:
9безстидство в очах її, вгору витріщених, і як зиркає ними, то зразу й пізнати.
10Пильно наглядай за дочкою розпущеною, щоб, бачивши твою байдужість, з того не скористалась.
11Бережися слідувати за зором сороміцьким – не дивина тобі буде, коли в гріх уведе тебе:
12як прагнущий подорожній уста розтуляє і п’є кожну воду, на яку натрапить, так вона проти кожного кілка розсідається й кожній стрілі свій сагайдак відкриває.
13Ласкавість жінки чоловіка звеселює, і розсуд її його кості утучнює.
14Мовчазна жінка – дарунок Господній; вихованій добре – ціни немає.
15Сором’язлива жінка – подвійна ласка, ціни немає для чистої душі.
16Як сонце, що сходить на висотах Господніх, так доброї жінки чар, що хату її прикрашає.
17Світильник сяє на свічнику святому, а краса обличчя – на стрункій постаті.
18Золоті стовпи на срібній підставі – гарні ноги на п’ятах міцних.
19Сину, бережи здоровим цвіт твого віку і сили твоєї чужим не віддавай.
20На рівнині розшукавши найродючіше поле, сій твоє зерно, на власну шляхетність покладаючись.
21Тим парості твої, що по собі залишиш, ростимуть, кріпкі у своїм благородстві.
22На продажну жінку плюнути та й годі, заміжня ж – башта смерти, коли хтось зазіхне на неї.
23Безбожна жінка – уділ беззаконного, побожна – того, хто Господа страхається.
24Турбота безстидної жінки – неслава, сором’язлива ж дочка й свого чоловіка стидається.
25Розпусну жінку вважають за собаку, скромній же притаманно Господа страхатись.
26Жінка, що шанує свого чоловіка, – для всіх вона явище мудрости; а та, яка не шанує, – знана з безбожної гордости. Щасливий чоловік, що добру жінку має, – число його днів подвійне.
27Жінка галаслива, язиката – сурма воєнна, що зве до бою, тож кожен чоловік у такій халепі – наче б жив у неспокоях битви.
28Дві речі моє засмутили серце, третя ж до гніву мене призводить: муж-воїн, що терпить у злиднях нужду; розумні мужі, коли нехтують ними; і той, що від праведности повертається до гріха, – Господь бо такого для меча готує.
29Купцеві не легко провини уникнути, крамареві ж – виправдатись від гріха.

продовження

 

Попередня книга (“Книга Мудрости”)  Наступна книга (“Книга Пророка Ісаї”)