Євангелія від Івана 4:5-42

5Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. 6Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. 7Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися.» 8Учні ж його пішли були до міста харчів купити. 9Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами. 10Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої.» 11Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, – то звідкіля б у тебе вода жива? 12Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?» 13А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. 14Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.» 15Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.» 16«Піди ж, – мовить до неї, – позви чоловіка свого та й повертайся сюди.» 17Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.» «Добре єси мовила – відрік їй, – Не маю чоловіка! 18П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі. Правду мовила єси.» 19А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, – пророк ти. 20Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите – в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба.» 21Ісус до неї: «Повір мені, жінко, – час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. 22Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. 23Та надійде час, – ба, вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. 24Бог – Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися.» 25Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам.» 26А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою.» 27Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею.» 28Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: 29«Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» 30І вийшли з міста й подалися до нього. 31А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю.» 32Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам.» 33Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?» 34«Їжа моя, – каже до них Ісус, – волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити. 35Чи ви ж не кажете: «Ще чотири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, – вони вже для жнив доспіли. 36Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, – щоб сіяч із женцем укупі раділи. 37Правильна й приказка до цього: Один сіє, а жне хтось інакший. 38Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.» 39Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила». 40Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. 41Та й багато більше увірували з-за його слова. 42Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель.»