Євангелія від Івана 11:1-45

1Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. 2Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. 3Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.» 4Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.» 5Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря. 6Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. 7Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.» 8Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?» 9Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього. 10Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!» 11Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.» 12А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.» 13Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була. 14Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся, 15і радію я за вас, що мене там не було, – щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.» 16Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.» 17Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. 18Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять, 19і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. 20Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. 21Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би! 22А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.» 23І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.» 24«Знаю, – каже до нього Марта, – що воскресне у воскресіння, дня останнього.» 25А Ісус їй: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! 26Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?» 27«Так, Господи, – каже йому, – вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.» 28Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.» 29Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього. 30Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта. 31Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати. 32Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!» 33Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, 34запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.» 35Заплакав Ісус. 36І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!» 37А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?» 38І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. 39«Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.» 40«А хіба я тобі не казав, – озвавсь Ісус, – що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» 41Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене! 42Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.» 43А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» 44І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить.» 45І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.