Книга Іова (продовження)

повернутися на початок книги

22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 32 33 34 35
36 37 38 39 40 41 42

22. Еліфаз говорить утретє

1Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:

2«Чи ж може людина Богові бути корисна,
 якщо сам собі мудрий приносить користь!

3Що Всемогутній має з того, що ти справедливий?
 Який йому прибуток з того, що твої дороги досконалі?

4Чи може він тебе карає за твою побожність,
 іде на суд із тобою?

5Чи ж не за те, що злоба твоя превелика,
 і що переступам твоїм нема краю?

6Видно, ти брав з братів твоїх заклади за дрібницю,
 здирав одежу з голих.

7Спраглому не давав єси води напитись,
 голодному відмовляв єси хліба.

8Кожному сильному – була земля,
 а прихильники твої заселювали її.

9Ти відсилав удовиць із порожніми руками,
 ламав сиротам руки!

10Тим то навколо тебе сіті,
 і страх тебе лякає раптово.

11Світло тобі потемніло, ти вже не бачиш,
 і повінь вод тебе вкриває.

12Чи ж: Бог не наверху в небі?
 Поглянь на зорі вгору, як вони високо!

13Ти кажеш сам до себе: Що Бог знає?
 Хіба він крізь чорну хмару судить?

14Хмари йому завіса, він не бачить;
 він небесним обрієм походжає.

15Хочеш триматись одвічної дороги,
 яку топтали люди беззаконні,

16що були схоплені передчасно,
 коли ріка підмила їхні основи?

17Які до Бога говорили: Одступи од нас!
 Що, мовляв, нам Всемогутній зробить?

18Таж він наповнював їхні доми щастям, у той час, як думка злих його цуралась.

19Бачать те праведники і радіють,
 невинний із них сміється:

20Хіба не пропав їхній статок?
 Чи не пожер вогонь їхні рештки?

21Тож помирися з ним, зроби угоду,
 і твоє щастя повернеться до тебе!

22Прийми з уст його науку.
 Вклади його слова собі до серця.

23Як до Всесильного ти звернешся покірно,
 як віддалиш несправедливість від намету твого,

24золото вважатимеш за порох,
 оте офірське – за рінь із ручаїв.

25Всесильний буде твоїм скарбом,
 брусками срібла у тебе!

26Тоді ти будеш радуватися Всесильним
 і підведеш обличчя твоє до Бога.

27Помолишся до нього, і він тебе почує,
 і ти виконаєш твої обітниці.

28Все, що задумаєш, тобі поталанить,
 і над дорогами твоїми засяє світло,

29бо він принизить того, хто несеться вгору,
 а смиренний очима буде в нього врятований.

30Безвинного він визволяє,
 ти чистотою рук твоїх спасешся.»

23. Іов відповідає Еліфазові втретє

1Заговорив Іов і мовив:

2«Сьогодні знову гірка моя скарга,
 його тяжка рука у мене стогін вириває.

3Коли б я знав, де його знайти
 щоб доступитись до його престолу!

4Я впорядив би перед ним розправу,
 наповнив би доводами мої уста.

5Я збагнув би слова відповіді до мене,
 я зрозумів би, що він мені сказав би!

6Чи сперечався б він на повну силу зо мною?
 О ні!
 Він би тільки до мене прислухався.

7Тоді з ним праведник став би на прю,
 і я звільнився б від судді мого назавжди!

8Та як піду на схід – його немає,
 на захід – його не помічаю.

9На півночі його шукаю – не бачу,
 повернуся на південь – не виджу.

10Він знає мою путь і мою зупинку;
 нехай же мене випробує: як золото, я вийду.

11Моя нога його сліду трималась;
 путі його я пильнував, не відхилявся.

12Від заповіді уст його не відступав я,
 накази уст його ховав у себе в грудях.

13Призначить він щось, – хто назад поверне?
 Чого він забажає, те й зробить.

14Виконує бо свою постанову,
 а й ще багато іншого, що в ньому існує.

15Тому я перед ним жахаюсь,
 подумаю – і його лякаюсь.

16Бог зламав мій дух,
 і налякав мене Всесильний.

17Бо ж не від темряви я гину,
 і не від пітьми, що вкрила вид мій.»

24. Зухвалість грішників

1«Чому Всемогутній не затаїв часи,
 а ті, що його знають, днів його не бачать?

2Безбожники пересувають межі,
 отару й чабана займають.

3Відводять осла в сиротини,
 беруть у заклад вола вдовиці.

4Убогі поступаються з дороги,
 усі пригноблені в краю мусять від них ховатись.

5Мов дикі осли в пустині,
 вони виходять на роботу,
 шукаючи запопадливо їжі, а ввечорі – немає дітям хліба.

6Жнуть на чужому полі,
 виноград грішника збирають.

7Голі вони ночують, без одежі,
 не мають чим накритись, коли холодно.

8В горах на дощі мокнуть,
 за браком сховку туляться до скелі!

9Сиріт від грудей відривають,
 беруть у заклад дитину в бідних.

10Голі блукають, без одежі,
 і голодні зносять снопи.

11Вичавлюють між мурами олію,
 спраглі, топчуть виноград у точилі.

12З міста чути людей стогін,
 душа смертельно поранених кличе на допомогу,
 та Бог не чує їхньої молитви!

13Є поміж ними й вороги світла,
 які шляхів його не знають,
 стежками його не простують.

14Удосвіта стає убивник,
 убиває бідного й сіромаху,
 вночі бродить злодюга.

15Око перелюбця пильнує, коли смеркне.
 Він думає: Ніхто мене не бачить,
 і кладе собі на вид запинало.

16В пітьмі підкопують домівки,
 а вдень замикаються,
 не знають світла.

17Тінь смерти то для всіх них ранок;
 коли ж він зійде, жах їх огортає.

18Вони від дня втікають;
 маєтність їх на землі проклята,
 в їх виноградниках не завертає виноградар.

19Посуха й спека пожирає сніжну воду –
 так грішника Шеол хапає.

20Утроба, що його родила, його забуває,
 черва собі солодко ним пасеться,
 не згадується більше його ім’я;
 так кривда, неначе деревина, ломиться.

21Він чинив зло безплідній, що не родить;
 він не чинив добра вдовиці!

22Та той силою своєю хапає дужих,
 встає, і він життя непевний.

23Забезпечує його й дає опору,
 та Господні очі за його путями стежать.

24Вони ледь-ледь піднесуться, – і вже в’януть,
 немов зірвана мальвія,
 немов головки колосків зів’ялих.

25А як воно не так, то хто мене спростує,
 на ніщо оберне мою мову?»

25. Білдад із Шуаху говорить востаннє: єдино Бог – чистий

1Заговорив Білдад із Шуаху і мовив:

2«У нього влада й страшна потуга:
 він творить мир у себе на висотах.

3Хіба полкам його є лічба?
 І над ким він не виставляє чати своєї?

4І як людині бути праведною перед Богом?
 Як бути чистим тому, хто родивсь від жінки?

5Коли навіть місяць не світить,
 і зорі не чисті перед очима в нього;

6то що вже людина – хробак той,
 і людини син – червяк той!»

26. Іов відповідає Білдадові

1Заговорив Іов і мовив:

2«Ой, як ти допоміг тому. що без сили,
 підтримав слабу руку!

3Що ж то за раду ти дав тому, хто мудрости не має,
 й що за велику виявив ти обачність!

4Кому ти говорив оту промову?
 І чий дух вийшов із тебе?

5Тіні померлих трясуться під землею;
 води й усе, що в них живе, боїться.

6Голий перед ним Шеол,
 і Аваддон – відкритий!

7Він розіп’яв над порожнечею північ,
 він на нічому повісив землю.

8Він замикає води у своїх хмарах,
 і оболок не розсідається під ними.

9Він місяцеві у повні вид закриває,
 він простягає над ним свою хмару.

10Він накреслив круг над водами
 аж до межі між світлом та темнотою.

11Стовпи небес трясуться,
 і остовпілі лякаються його погрози.

12Силою своєю він утихомирив море,
 і своїм розумом розбив Рагава.

13Дух його прояснив небо,
 рука його прошила в’юнкого змія.

14Усе ж це – зверхній вигляд його діл,
 а ми лиш чуємо слабкий їх відгомін!
 А хто ж би зміг збагнути силу його грому?»

27. Остання промова Іова

1І повів Іов далі свою мову, кажучи:

2«Клянуся Богом, що позбавив мене права,
 і Всесильним, що напоїв гіркотою душу мою!

3Покіль мій дух у мені,
 і Божий подих у моїх ніздрях,

4мої уста не говоритимуть неправди, брехні язик мій не промовить.

5Не бувати тому, щоб я та визнав за вами слушність!
 Покіль не вмру, я досконалости моєї не зречуся.

6Триматимусь моєї правди, я її не облишу.
 Совість моя ні одним моїм днем мені не докоряє!

7Нехай з моїм ворогом буде як з безбожником,
 а з тим, хто встає проти мене – як з беззаконником!

8Яку безбожний має надію, коли молиться,
 коли підносить душу свою до Бога?

9Чи ж вислухає Бог його взивання,
 коли прийде на нього нужда?

10Чи буде відрадою йому Всесильний?
 Чи буде прикликати Бога повсякчасно?

11Я пояснюю вам поведінку Божу,
 я не таю Всесильного задумів.

12А якщо усі ви те бачили самі,
 то чого марнотою пустословите?

13Ось яка злій людині від Бога доля,
 й участь, що від Всесильного насильникові випадає!

14Як матиме синів багато, під меч підуть;
 і його потомки не будуть мати досита хліба.

15Тих, що зостануться по ньому, мор забере до гробу,
 їхні вдови плакати по них не будуть.

16Хоч він і назбирає, немов пилу, срібла,
 й одежі, мов болота, наскладає,

17з наскладаного праведник буде вдягатись,
 срібло наслідує невинний.

18Він будував дім собі, немов гніздечко;
 немов курінь, що робить собі сторож.

19Багатим ляже, та востаннє;
 відкриває очі: нічого більш немає!

20Удень прийде страх на нього,
 а вночі вхопить його буря.

21Його підійме східній вітер, і геть піде;
 він вихопить його із його місця.

22На нього непощадно кидатимуть камінням,
 від караючої руки він утік би радо.

23Над ним плескатимуть у долоні;
 де б він тільки був, його висвистуватимуть.»

28. Похвала Божій мудрості

1«Срібло має жилу початкову,
 золото – також місце, де його очищують.

2Залізо з землі добувають,
 розтоплений камінь стає міддю.

3Людина кладе край пітьмі,
 розшукує до крайньої межі
 – каміння темне, чорне.

4Люди з світлом пробивають копальню,
 де стопи не залишили пам’яті,
 – зависають на далекому відлюдді.

5Земля, що з неї хліб родиться,
 під сподом, мов вогнем, розрита: –

6місце сафірового каміння
 та золотого пороху.

7Стежки туди не знає хижа птиця,
 і око яструба її не бачить.

8Її не топчуть звірі дикі,
 лев по ній не проходить!

9Людина на кремінь кладе свою руку,
 перевертає шкереберть гори.

10У скелях прорубує рови,
 усе дорогоцінне бачить його око.

11Досліджує джерела рік,
 виносить сховане на світло.

12А мудрість звідкіля береться?
 Де розумові місце?

13Ніяка людина її путі не знає,
 і не знайти її в землі живих.

14Безодня каже: Вона не в мені!
 Та й море мовить: Не у мене!

15Її й за щире золото не придбати,
 ані сріблом її не можна оцінити.

16Її не можна оцінити золотом офірським,
 ані оніксом дорогоцінним, ані сафіром.

17Ні золото, ні скло не можуть порівнятися з нею;
 її не виміняти за щирозлотний посуд.

18А про коралі та кришталь і згадувати нічого!
 Здобувати мудрість важче, ніж перли.

19Їй не рівня топаз етіопський,
 ні щирим золотом її не оцінити!

20Звідкіль, отже, береться мудрість?
Де розумові місце?

21Вона від зору всього живого скрита,
 і схована від птиць небесних.

22Погибель і смерть кажуть:
 До наших вух дійшла про неї чутка, –

23але лиш Бог до неї знає стежку,
 він знає її місце.

24Бо він аж на край світу бачить,
 на все, що є під небом, поглядає.

25Коли він призначав вагу вітрові
 і давав міру водам,

26коли встановлював закон дощеві,
 дорогу гуркотові грому, –

27тоді її угледів, облічив,
 усталив її, добре її розслідивши.

28А людині сказав: Страх перед Господом – це мудрість,
 берегтися зла – це розум!»

29. Монолог Іова: щаслива людина

1І повів Іов далі свою мову і сказав:

2«О, коли б я був такий, як за місяців колишніх,
 як за тих днів, коли Бог мене хоронив був,

3коли над головою в мене сяяв його світич,
 коли при його світлі я ходив у пітьмі!

4Такий, як за днів осени моєї,
 коли Бог вітав над моїм наметом,

5коли Всевишній був іще зо мною
 і круг мене були мої діти;

6коли у молоці купались мої ноги,
 і скеля точила потоками олію!

7Як я, було, виходив до брами в місті,
 встановлював мій ослін на майдані,

8хлопці, зобачивши мене, ніяковіли,
 старі ж уставали – і залишалися стояти.

9Вельможі стримувались від розмови,
 на уста клали собі руку.

10І голос старшин тихнув,
 язик їхній прилипав до піднебіння.

11Вухо, що мене чуло, мене хвалило;
 око, що мене бачило, свідчило про мене.

12Я бо рятував убогого, що кликав,
 і сироту, й того, кому ніхто не допомагає.

13Хто гинув, того благословення сходило на мене,
 і серцю вдовиці я давав відраду.

14Я одягавсь у справедливість, і вона вдягалась у мене;
 право моє було, мов мантія і корона.

15Я був сліпому оком,
 кульгавому я був ногами!

16Я батьком був для вбогих,
 я розглядав невідомого справу.

17Я торощив щелепи злому,
 з зубів у нього виривав здобич.

18Я думав собі: Умру старим!
 Днів моїх, як піску, буде багато.

19Мій корінь буде при воді відкритий,
 роса у мене на галуззі заночує.

20Слава моя завжди буде відновлятись,
 лук мій зміцніє в руці у мене.

21Вони мене слухали уважно
 – замовкали, коли я їм радив.

22По моїй мові не говорили більше,
 – крапля по краплі спадало на них моє слово.

23Вони, мов на дощ, на мене чекали,
 і розтуляли рот свій, мов на дощ пізній.

24Усміхнусь, було, до них, коли вони зневіряться,
 – веселости з мого обличчя не проганяли.

25Я призначав дорогу їм, я був їм головою.
 Я жив, неначе цар при війську;
 куди б я їх тільки вів, – ішли за мною.»

30. Теперішні злидні

1«А тепер глузують з мене менші віком від мене,
 яких батьками я нехтував занадто,
 щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.

2Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася?
 Міць їхня ж цілковито заниділа.

3З-за браку страви та страшного голоду
 вони гризли у степу коріння;
 їхня мати – пустка та пустиня.

4Вони мальвію й листя на кущах збирали,
 коріння з дроку – це хліб їхній.

5Їх із громади проганяли,
 на них гукали, наче на злодіїв.

6Вони жили у байраках при потоках,
 у земних печерах та по скелях.

7Вони ревіли поміж кущами,
 під будяками тулилися в купу.

8Рід упосліджених, нащадки безіменних,
 вигнані з землі!

9І нині я став їхньою піснею,
 зробився байкою їхньою!

10Вони гидують мною, тікають геть від мене,
 не стримуються мені плювати в вічі.

11Що він розв’язав мій мотуз і мене понизив,
 то вони розгнуздуються передо мною.

12Праворуч від мене підводиться ота наволоч,
 у петлю спрямовує мої ноги
 і вимощує путь свою згубну проти мене.

13Вони зіпсували мені стежку на мою погибель;
 вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.

14Мов крізь пролом широкий, прибувають,
 викочуються з-під руїн.

15Великий страх напав на мене,
 вітром розвіялася моя гідність,
 і щастя моє зникло, немов хмара.

16І душа моя нині ниє в мені,
 дні смутку мене посіли.

17Уночі крутить мені у костях,
 жили мої не дають мені спочити.

18Він потужно схопив мене за одежу,
 мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,

19кинув мене в болото,
 і я взявся попелом та пилом.

20Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш;
 встаю – та ти до мене уваги не прихиляєш.

21Став єси до мене жорстоким,
 твоєю сильною рукою мене бичуєш.

22Здіймаєш мене вітром летіти,
 в бурі спускаєш мене вниз водою.

23Знаю, що ти ведеш мене до смерти,
 дому, де збираються всі живучі.

24Але я не здіймав руки на сіромаху,
 як він кричав до мене у своєму горі.

25Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко?
 Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?

26Я сподівався щастя – і прийшло лихо;
 я чекав світла – і наступила пітьма!

27Нутро моє кипить, не угаває:
 дні смутку надійшли на мене.

28Ввесь ходжу почорнілий, без сонця;
 встаю, кричу серед громади.

29Братом зробився я шакалам,
 і приятелем струсям.

30Шкіра на мені почорніла,
 кості мої горять від жару.

31Цитра моя голосить,
 сопілка моя плаче.»

31. Чеснота Іова

1«Я вчинив умову з моїми очима,
 щоб на дівицю й не дивились!

2І яка доля з висоти від Бога?
 Яка спадщина від Всесильного з неба?

3Чи ж не погибель для безбожних?
 Чи ж не нещастя лиходіям?

4Чи ж він доріг моїх не бачить?
 Чи ж він не лічить усіх моїх кроків?

5Чи ж я ходив колись у неправді?
 Чи мої ноги бігли за обманом?

6Хай мене зважить на вазі правдивій,
 хай розпізнає Бог мою невинність!

7Коли ж мій крок схибив з дороги,
 і моє серце ходило слідом за очима,
 коли до рук моїх прилипла якась пляма,

8то хай я сію, а їсть хтось інший,
 і пагінці мої хай будуть вирвані з корінням!

9А коли якась жінка звела моє серце,
 коли я робив засідку під дверима мого ближнього, –

10то нехай моя жінка для другого меле,
 інші нехай злягають з нею!

11Бо це безславний вчинок;
 переступ, що під суд підпадає,

12вогонь, що пожирає до загуби,
 що ввесь мій урожай нищить дощенту.

13Якщо я правом мого раба легковажив
 чи рабині, як вони правувалися зо мною,

14то що чинитиму, коли Бог устане
 та розслідить?
 Що йому відповім я?

15Хіба не той, що створив мене, створив і його в лоні?
 Хіба ж не той самий сотворив нас в утробі?

16Хіба відмовляв я злиденним того, чого вони бажали,
 або тьмарив очі вдовиці?

17Хіба я сам з’їдав мій шматок хліба?
 Хіба не їв його й сиротина?

18Таж я з мого дитинства плекав її, неначе батько,
 водив її вже з лона матері моєї!

19Коли я бачив бідолаху без одежі,
 чи злидаря, який не мав чим укритись,

20хіба мене не благословляли його стегна?
 Хіба він вовною з моїх овець не грівся?

21А коли на сироту здіймав я руку,
 бо бачив оборонця мого в брамі, –

22то хай відпаде в мене від плеча моє рамено,
 і хай моя рука відломиться від ліктя!

23Бо страх Божий упав би на мене,
 і перед величчю його не міг би я устоятись!

24Коли б на золото я покладав свою надію,
 коли б до щирого золота казав: Ти – моя безпека,

25коли б я тішився моїм великим статком,
 рукою моєю багато назбиравши,

26коли б дививсь на сонце, як воно сяє,
 та як пливе велично місяць,

27і тайкома пускав моє серце зблудити,
 і цілував устами мою руку, –

28це теж був би тяжкий переступ,
 бо я б відрікався Бога, що на небі.

29Чи я радів з нещастя мого супротивника?
 Чи веселився, як його спіткало лихо, –

30я, що устам моїм не дозволяв грішити,
 домагаючись його життя з прокльоном?

31Хіба челядь мого шатра не говорила:
 Кого ж він не наситив м’ясом?

32Чужинець не спав ніколи на вулиці,
 перехожому я відчиняв мої двері.

33Чи ж я ховав, як то звичайно люди, мої переступи,
 скривав у грудях мої хиби,

34боявся бо великої юрби, | лякався погорди кревних,
 і тому мовчав й не наважився підійти до дверей?

35О, коли б уже хтось та мене переслухав!
 Ось мій знак! Хай відповість мені Всесильний!

36Що ж до книги, що написав мій позивайло,
 то я носитиму її на плечах у себе,
 я покладу її, немов вінець, на себе.

37Я виявлю йому всі мої кроки;
 неначе князь, я наближусь до нього!

38Якщо кричало проти мене моє поле,
 і разом з ним плакали його борозни,

39бо я його врожай з’їдав без грошей,
 смутив життя його робітників, –

40то хай замість пшениці вродить будяки,
 замість ячменю – бур’ян!»

32. Елігу починає говорити

1Як ті три мужі перестали відповідати Іовові, тому що він уважав себе праведним у своїх очах,

2тоді запалав гнівом Елігу, син Барахела з Бузу, з родини Рама.
А запалав він гнівом на Іова за те, що Іов виправдовував себе радше, ніж Бога.

3На трьох же його друзів запалав він гнівом за те, що вони не знайшли ніякої більш відповіді, а все ж засудили Іова.

4Отже, Елігу ждав був, поки вони говорили з Іовом, бо вони були старші від нього віком.

5Як же Елігу побачив, що в устах трьох мужів не було більш ніякої відповіді, запалав гнівом,

6От і озвався Елігу, син Барахела з Бузу, й мовив: «Я молодий віком, а ви старі вже,
 тому я наляканий, боявся
 висловити вам мою думку.

7Я собі думав: Хай дні говорять,
 і літа многі хай покажуть мудрість!

8То Божий дух у людині,
 Всесильного надхнення їх урозумляє.

9Не ті, що мають багато літ, уже й мудрі,
 і не старі вже й розуміють правду.

10Тому й кажу: Мене послухай!
 Оповіщу і я, що знаю!

11Ось я чекав слів ваших, | вслуховувавсь у ваші міркування.
 Тоді, як ви шукали слів,

12я пильно уважав на вас,
 і ось ніхто Іовові не перечить,
 ніхто з вас не відповідає на його промови.

13Тож не кажіть: Ми знайшли мудрість;
 Бог нас навчає, не людина!

14Тому я не так сперечатися буду,
 я відповім йому не вашими словами.

15Збентежені, не відповідали більше,
 слів їм забракло.

16І я чекав; але що не говорять,
 що стоять і не відповідають більше, –

17то відповім і я по змозі,
 оповіщу і я, що знаю.

18Повний бо слів я,
 мене спонукує дух усередині.

19Нутро моє, немов вино без стоку,
 що нові міхи розриває.

20Я виговорюсь, легше мені стане;
 розтулю мого рота й відкажу.

21Я не зважатиму ні на чию особу,
 лестити не буду нікому;

22лестити бо й не вмію:
 інакше бо умить мене вбив би Творець мій.»

33. Елігу виявляє помилки Іова

1«Тож вислухай, о Іове, мою мову,
 вважай на кожне моє слово.

2Оце уста мої я розтулюю, язик мій промовляє у гортані!

3Серце моє повторить слова мудрі,
 уста мої промовлять чисту правду.

4Дух Божий творив мене,
 і подув Всесильного мене оживлює.

5Відказуй мені, коли можеш;
 готуйся, стань проти мене!

6Ось я, як ти, у Бога,
 – теж утворений із глини.

7Тим страх передо мною не буде тебе лякати,
 моя рука не буде тяжіти над тобою.

8Ти промовляв до вух моїх,
 і голос я вчув твоїх слів:

9Я чистий, без провини;
 я бездоганний, вини в мені немає;

10він же зачіпки шукає на мене,
 за ворога собі мене вважає,

11ноги мої заковує в кайдани,
 й усі кроки мої назирає!

12От у цьому, я відповім тобі, що ти слушности не маєш,
 бо Бог є більший від людини.

13Чого тобі на нього нарікати, що на всі твої слова він не відповідає?

14Бог скаже раз, скаже й двічі,
 та на те не вважають.

15У сні, у нічному видінні,
 коли глибокий сон на людей находить,
 коли вони на ліжку засинають,

16тоді розтулює він людям вухо
 і втискає свою пересторогу,

17щоб відвернути людину від якогось вчинку,
 щоб від гордині мужа уберегти,

18щоб душу його зберегти від Ями,
 життя його від переходу підземеллям.

19Бог його напоумлює хворобою на ложі
 та безнастанним болем його костей,

20тож він відвертається від хліба,
 й душа його від улюбленої страви.

21Тіло його очевидячки марніє,
 самі лиш кості видно.

22Душа його зближається до Ями,
 життя його – до місця, де померлі.

23Добре, коли є в когось ангел,
 один на тисячу заступник,
 щоб людині вказати її обов’язок,

24та змилуватись над ним і сказати:
 „Звільни його, нехай не сходить в Яму!
 Я знайшов бо викуп за його душу!

25Тіло його тоді стає свіжішим, ніж в юнака,
 і він повертається знов до днів молодечих.

26До Бога молиться, і Бог його приймає,
 і з радістю він дивиться на нього,
 повертає йому його справедливість.

27І тоді той співає прилюдно й промовляє:
 Згрішив я, кривду заподіяв,
 та Бог не відплатив мені тим самим;

28він звільнив мою душу від переходу через Яму,
 життя моє світ бачить.

29Отак усе оце творить Бог
 двічі, тричі з людиною,

30щоб вирятувати її душу з Ями,
 щоб світлом живих її освітлити.

31Вважай же, Іове, та мене слухай;
 мовчи, я буду говорити!

32Відповідай, як маєш що сказати!
 Кажи, я радий дати тобі слушність.

33А коли ні, ти мене слухай!
 Мовчи, і я навчу тебе мудрости.»

34. Друга промова Елігу

1Елігу почав говорити далі й мовив:

2«Слухайте мої слова, о мудрі,
 нахиліть до мене вухо, о розумні!

3Бо вухо слова розрізняє,
 як піднебіння куштує страву.

4Розсудім разом, що є справедливе,
 і визнаймо між нами, що є добре.

5Ось Іов мовив: ,,Я правий,
 та Бог відмовив мені суду.

6Проти свого права мав би я брехати?
 Рана моя невигойна, хоч я й невинний!

7Чи є десь такий чоловік, як Іов,
 що глум глитає, немов воду,

8що з лиходіями товаришує
 та що з безбожниками ходить?

9Він бо сказав: Нема з того користи
 людині, коли догоджає Богу.

10Тим слухайте мене, мужі розумні!
 Не може бути зла у Бозі
 й у Всесильному – неправди!

11Він людині відплачує згідно з її ділами;
 як кожний ходить, так у Бога знаходить.

12Воістину Бог зла не чинить,
 Всесильний суду не кривить.

13Хто йому довірив землю?
 Хто доручив йому всесвіт?

14Якщо він візьме дух свій знов до себе,
 до себе забере своє дихання, –

15усяке тіло зараз же загине,
 людина повернеться у порох.

16Отже, як маєш розум, слухай!
 Вважай на моїх слів голос!

17Чи ж міг би правити, хто ненавидить право?
 Чи ж ти Сильного та Праведного осудив би?

18Того, що до царя мовляє: Негодящий!
 А до вельмож: Безбожні! –

19що не зважає на князів особу,
 не сприяє радше багатому, ніж бідному,
 бо всі вони діло рук його.

20Раптом вони вмирають, і більше їх немає;
 народ бунтується посеред ночі,
 без труднощів могутнього скидає.

21Бо його очі над путями чоловіка,
 він бачить кожен його крок.

22Нема ні темряви, ані глухої тіні,
 де б лиходії могли заховатись.

23Він не накладає на людину строку,
 щоб та ставала на суд із Богом.

24Він розгромлює без допиту вельможних,
 і ставить на їхнє місце інших.

25Він знає добре їхні вчинки
 скидає їх одної ночі, – і топчуть їх.

26Як беззаконних карає їх перед очима інших

27за те, що відхилилися від нього
 й ніколи про путі його не дбали,

28так що дійшов до нього зойк злиденних,
 і він почує крик смиренних.

29Коли він спочиває, хто потривожити його посміє?
 Коли обличчя своє сховає, хто його побачить?
 Він на народи й одиниці поглядає,

30щоб лицемір не царював, глузуючи з народу.

31І коли він до Бога каже: Мене обдурено!
 Зла не чинитиму вже більше!

32Навчи мене, якщо я помилився!
 Якщо вчинив несправедливість, більш не буду! –

33то чи він, гадаєш, має тим самим відплатити?
 Через те, що зневажаєш суди,
 через те, що то ти вибираєш, а не я,
 – скажи, отже, що знаєш!

34Розумні люди мені скажуть,
 і мудрий муж, що мене чує:

35Іов говорить нерозважно,
 в його словах нема глузду!

36Коли б то Іова розсліджено докладно
 за відповіді, що личать людям нечестивим,

37бо він до гріхів своїх додає ще бунт
 і затискає кулаки при нас,
 і множить слова проти Бога!»

35. Третя промова Елігу: нехай Іов смириться перед Богом, і Бог його вислухає

1Елігу почав говорити далі й мовив:

2«Невже оце тобі здається справедливим,
 а ще й казав ти: ,,Я праведний перед Богом.

3Коли ж казатимеш: „Що тобі до того,
 і що я чиню тобі, коли грішу? –

4то я дам відповідь тобі
 і друзям твоїм з тобою.

5Глянь лиш на небо й подивися!
 Зирни на хмари, вони вищі від тебе!

6Коли грішиш, то що йому заподієш?
 Коли провин твоїх багато, що йому скоїш?

7Коли ти праведний, то що даєш йому?
 Або що він бере з руки у тебе?

8Твоя бо злоба шкідлива лиш людині, як ти,
 а й справедливість твоя для людського лиш сина корисна.

9Від превеликого утиску кричать люди
 і лементують від насильства можних.

10Але ніхто не каже: „Де Бог, наш Сотворитель,
 що вночі дає пісні?

11Він більш нас, ніж звірів земних, навчає,
 і більш, ніж птаство піднебесне, нас врозумлює.

12Хоч і кричать там, він не відповідає
 з-за гордині злочинців.

13До справжньої бо марноти Бог не прислухається,
 Всесильний на те не зважає.

14Тим менше, коли ото ти кажеш,
 що ти його не сприймаєш!
 Суд готовий перед його обличчям,
 він жде й на тебе!

15От і тепер, коли гнів його не став карою,
 і йому, мовляв, байдуже до зухвальства, –

16то все-таки Іов даремно уста розтуляє
 і в невіданні слова множить.»

36. Четверта промова Елігу

1І знову Елігу взяв говорити:

2«Зажди-но трошки, і я тобі з’ясую,
 бо ще чимало можна сказати про Бога.

3Сягну знанням моїм далеко
 і визнаю Творцеві моєму слушність.

4Воістину в словах моїх нема неправди,
 і звершений знанням стоїть біля тебе.

5Так!
 Бог силою великий, однак, не гордує чистим серцем.

6 Він не дає грішникові жити,
 він бідолашним чинить правосуддя,

7і праведника не позбавляє права.
 Він царів ставить на престолі,
 саджає їх назавжди!
 Але що загорділи,

8тому вони закуті в кайдани,
 обплутані мотуззям нужди!

9Він виявляє їм діла
 й переступи їхні, бо вони загорділи.

10Він відкриває їм вухо на навчання,
 від беззаконства велить відвернутись.

11І як вони послухаються, почнуть йому служити,
 то проведуть свої дні у щасті, літа свої в утісі.

12А коли не послухаються, то пройдуть через Яму
 і пропадуть у невіданні.

13Що ж до лукавих серцем, що гнів свій зберігають,
 і що не звали на допомогу, коли їх в’язано,

14то їхня душа загине замолоду,
 життя їхнє – між розпусниками.

15Він бідного рятує власною його бідою
 і в злиднях об’являється для його вух.

16Отож і тебе він вирве з пащі скрути,
 її тобі заступить достаток щедрий,
 і стіл твій буде повен туку.

17А наповнишся нечестивими осудами,
 то спіткають тебе суд і розправа.

18Вважай, отже, щоб не звели тебе достатком
 і щоб дар великий не збив тебе з дороги!

19Хіба твої багатства безконечні щось тобі допоможуть?
 Або твоєї сили всі потуги?

20О, не бажай тієї ночі,
 коли народи з своїх місць ізникають!

21Остерігайсь, не нахиляйсь до кривди:
 тим бо й випробувано тебе стражданням.

22Бог, справді, силою великий,
 і хто такий учитель, як він?

23Хто йому вкаже його дорогу?
 Хто скаже: Ти дієш кривду.

24Тож пам’ятай: ти маєш величати його діло,
 яке оспівують люди.

25Усі люди над ним розважають,
 кожний здалека дивиться на нього.

26Так!
 Бог великий, не нам його збагнути!
 Число його років не має ліку.

27Він притягає води краплі
 і прочищує їх на дощ у парі;

28спускають його хмари,
 і на натовп людей виливають.

29Хто зможе зміркувати,
 доки сягають хмари
 або гуркіт грому у його наметі?

30Він розстелює над ним свій оболок
 і вкриває вершини гір.

31Ними годує він народи,
 дає поживу подостатком.

32Він бере блискавицю обома руками,
 велить їй бити у ціль.

33Він нею чабана попереджає,
 та й скот, що нюхом чує бурю.»

37. Елігу говорить далі

1«Тому й здрігнулося моє серце
 і зрушилось із свого місця!

2Слухайте, слухайте гомін його голосу
 і грюкіт, що з уст його виходить.

3Під усім небом він його розпросторює,
 і блискавка його аж до кінців землі сягає.

4Позаду нього реве голос;
 Бог гримить голосом величним
 і блискавиць своїх не зупиняє,
 коли лунає голос його.

5Бог своїм голосом гримить предивно,
 творить діла великі, нам незбагненні!

6Він каже снігові: Падай на землю!
 Великим зливам: Лийте чимдуж!

7Кожній людині кладе печать на руку,
 щоб усі, кого створив він, те могли знати.

8Звір утікає у свій сховок,
 сидить у своїх барлогах.

9З півдня буревій надходить,
 є холод із півночі.

10Від Божого подуву лід береться,
 й поверхня вод твердіє.

11Він хмари вогкістю вантажить,
 і оболок розпускає його світло,

12що колами кружляє
 і крутиться згідно з його наміром,
 виконуючи все, що він йому накаже,
 на овиді земного кругу;

13воно виконує його волю чи то як кару,
 чи як милосердя.

14Слухай же це, Іове!
 Стань і роздумуй про дивні діла Божі.

15Чи знаєш, як Бог їм повеліває,
 як його хмара блискає світлом?

16Чи розумієш рівновагу хмари,
 чудні діла Найзвершенішого у знанні?

17Коли нагріється твоя одежа,
 коли земля відпочиває під вітерцем із півдня, –

18чи міг би ти з ним нап’ясти небо
 тверде, мов дзеркало, вилите?

19Навчи нас, що маємо йому сказати,
 і не сперечатимемось більш, бо справа темна.

20Чи буде йому звіщено, як я говорю?
 Чи як хто скаже що, дійде до нього?

21Та й тепер не видно було світла,
 хмари його затьмили,
 але повіяв вітер і їх геть розвіяв,

22і надійшло з півночі золотисте сяйво.
 Навкруги Бога страшна велич!

23Всесильний!
 Не можем його осягнути!
 Великий силою і правом,
 повний правоти – не утискає.

24Тому й бояться його люди,
 він же й не споглядає на усіх, що у серці велемудрі.»

38. Слово Боже

1Озвавсь Господь із бурі до Іова і мовив:

2«Хто то такий затемнює мої задуми
 нерозважливими словами?

3Підпережи, як мужеві годиться, твої крижі:
 бо я питатиму тебе -спробуй мене навчати!

4Де був єси, як я закладав землю?
 Скажи, як маєш розум.

5Хто визначив їй міру, – може знаєш,
 або хто простягнув лінію над нею?

6На чім підвалини її оперто,
 або хто поклав її наріжний камінь

7під радісні співи ранніх зір,
 під оклики веселі всіх синів Божих?

8Хто зачинив ворітьми море, коли воно, ринувши, виходило з материнського лона?

9Коли я зробив для нього одіж-хмару
 і пелену для нього – густу мряку?

10Границю я йому призначив,
 поклав засуви й ворота

11й мовив: Ось покіль дійдеш, далі не перейдеш!
 Ось тут розіб’ються твої надимані хвилі!

12Чи на віку твоєму ти повелів коли-небудь ранкові,
 вказав зорі належне місце,

13щоб вона ухопила за краї землю
 і щоб безбожників струсила з неї?

14Вона міняє вид свій, мов глина для печатки,
 стає барвистою, немов одежа.

15І в грішників відібрано їхнє світло,
 і ломиться піднесена рука.

16Чи ти зійшов колись до джерел моря?
 Походжав дном безодні?

17Чи відкрилися тобі ворота смерти?
 Чи бачив єси брами смертельної тіні?

18Чи обійняв оком світ широкий?
 Скажи, коли усе те знаєш!

19Де та дорога – до світла оселі,
 і темрява, – де її місце,

20щоб привести їх до їхнього житла,
 направити їх до їхнього дому?

21Ти знаєш, бо ж ти вже тоді народився,
 і число днів твоїх велике.

22Доходив ти колись до сховищ снігу?
 Чи, може, бачив склади граду,

23що я тримаю на час-пору смутку,
 на день війни та битви?

24Де та дорога, що нею світло ділиться
 і шириться по землі східній вітер?

25Хто зливі канали риє,
 дорогу гуркотові грому,

26щоб дощ послати на безлюдну землю,
 пустиню, де нема нікого?

27Щоб напоїти пустизну та пустелю,
 щоб виростити в степу тирсу?

28Чи має дощ батька?
 Хто родить роси краплі?

29З чийого лона лід виходить?
 І іній з небес, – хто його породжує?

30Мов камінь, тверднуть води,
 обличчя безодні замерзає.

31Чи міг би ти зв’язати вузли Квочки?
 Чи Косаря мотуззя розв’язати?

32Чи вивести у свій час ранню зорю,
 Віз із його дітьми повести?

33Чи знаєш ти небес закони?
 Чи можеш їхній порядок на землі встановити?

34Можеш зняти голос твій до хмари,
 щоб рясний дощ спустивсь на тебе?

35Чи можеш розсилати блискавиці, щоб вони пішли
 й тобі сказали: Ось ми!

36Хто вклав в ібіса мудрість?
 Хто півневі дав розум?

37Хто мудро може зчислити хмари
 і бурдюки небесні вихиляти?

38Як пил стає болотом
 і як грудки злипаються до купи?

39Невже то ти полюєш для левиці здобич
 і голод левенят заспокоюєш,

40коли, причаївшися, вони лежать у барлогах,
 сидять, в гущавині засівши?

41Хто воронові харч готує,
 як його діти пищать до Бога,
 блукаючи без поживи?»

39. Слово Боже (далі)

1«Чи знаєш час, коли гірські кози котяться?
 Чи спостеріг пологи ланей?

2Можеш порахувати місяці, за яких вони вагітні ходять?
 Чи знаєш час, коли вони родять?

3Вони злягають, приводять своїх діток
 і пускають плід свій.

4Діти їхні кріпнуть, ростуть у пустині,
 відходять і не повертаються вже більше.

5Хто пустив дикого осла на волю?
 Хто розв’язав пута онагра,

6якому я призначив степ на житло,
 солонці на перебування?

7Він кпить з гармидеру у місті,
 крик погонича не чує.

8Він нишпорить по горах, на своєму пасовиську,
 вишукуючи всяку зелень.

9Чи схоче служити тобі буйвол?
 Чи заночує він при яслах у тебе?

10Чи ти прив’яжеш йому до шиї посторонок?
 Чи боронуватиме він за тобою ниву?

11Чи покладешся на нього, тим що велика в нього сила,
 і лишиш на нього твою працю?

12Чи будеш певний, що він назад прийде
 і завезе зерно на тік твій?

13Крило у струся красне,
 пір’я й пух у нього гарні?

14Коли кладе на землі свої яйця
 і на піску їх вигріває,

15він забуває, що нога їх може роздушити,
 що дикий звір їх може розтоптати.

16До власних дітей він жорстокий,
 мов би вони не його були;
 йому байдуже, що праця його марна.

17Бо Бог позбавив його глузду,
 не наділив його розумом.

18Але скоро здійметься, махнувши крильми,
 з коня й комонного сміється!

19Хіба то ти даєш коневі силу?
 Вдягаєш гривою його шию?

20Силуєш його, неначе сарану, стрибати?
 Його величне іржання жах наводить.

21Він риє копитами землю й силою радіє,
 кидається назустріч зброї.

22Він зо страху сміється, нічого не боїться,
 перед мечем не відступає.

23Над ним гуркоче сагайдак,
 вогненний спис і ратище.

24В тріпотливому запалі він мов глитає землю,
не може встоятись коли сурма засурмить.

25Щоразу, як засурмить, він іга-га! – каже,
 здалека чує битву,
 грімкий голос старшин і військовії кличі.

26Чи то твоєю мудрістю літає сокіл,
 на південь простягає крила?

27Чи на твій наказ орел летить угору,
 гніздо собі на висоті звиває?

28Живе на скелі і ночує,
 на верхах зубчастих та на твердинях.

29Звідти чигає він на здобич,
 очі його бачать далеко.

30Його орлята кров смокчуть:
 де труп – і він там!»

40. Смиренна відповідь Іова і дальше слово Боже

1Озвавсь Господь до Іова і казав:

2«Невже суперник не перестане сперечатись із Всесильним?
 Хай відповість, хто закидає Богові!»

3Відповів Іов Господові й мовив:

4«Як я був легковажним, що тобі відкажу?
 Я краще покладу собі на уста руку.

5Раз говорив я, та більше не повторю;
 двічі, та більше вже не буду.»

6Озвавсь Господь з бурі до Іова й мовив:

7«Підпережи, як мужеві годиться, твої крижі!
 Буду тебе питати, ти будеш мене навчати.

8Чи хочеш справді скасувати моє право?
 Чи хочеш мене осудити, щоб виправдатися самому?

9Хіба таке рамено у тебе, як у Бога,
 чи можеш загриміти голосом таким, як у нього?

10Приоздобся, отже, в сяйво й славу,
 у пишноту й велич одягнися!

11Вилий до краю гнів твій;
 глянь на всіх гордих і смири їх!

12Глянь на всіх пишних, принизь їх;
 роздави грішників на місці!

13Зарий їх усіх у землю,
 замкни їх у в’язницю!

14Тоді я теж тобі признаюсь,
 що твоя десниця може тебе врятувати.

15Ось бегемот, що я створив.
 Він їсть траву, як віл.

16Глянь, що за сила в його крижах,
 що за потуга в його черева м’язах!

17Махне хвостом, неначе кедром,
 жили його бедер переплелися.

18Кості його, неначе мідні труби,
 члени його, немов залізні прути.

19Він – Божих діл початок,
 він створений тираном над товаришами.

20Гори дають йому поживу,
 там граються усі звірі дикі.

21Під лотосами він собі лягає,
 сховавшись в очереті та болоті.

22Лотоси вкривають його тінню,
 навкруги нього водяні верби.

23Йому байдуже, як ріка бушує,
 він не боїться навіть, коли Йордан по рот сягає.

24Чи може хто його за очі взяти
 чи проколоти глодом йому носа?

25Чи витягнеш гачком ти левіятана?
 Чи прив’яжеш мотузкою його язика?

26Чи вправиш ти йому тростину в ніздрі
 і чи проколеш йому щелепу?

27Чи він тебе благатиме вельми?
 Чи говоритиме він лагідно з тобою?

28Чи заключить союз із тобою,
 чи візьмеш його за слугу назавжди?

29Чи, немов пташкою, будеш ним забавлятись,
 для твоїх дівчаток його прип’явши?

30Чи спільники-рибалки продадуть його,
 поділять його між покупцями?

31Чи можеш стрілами прошити його шкуру
 та риб’ячою острогою голову йому пробити?

32Як покладеш на нього руку, готовсь на бій,
 та більш того не зробиш!»

41. Слово Боже (далі)

1«Марна була б твоя самовпевненість:
 уже самий вигляд його валить на землю.

2Хіба він не страшний, коли його збудити?
 Хто може перед ним устоятись?

3Хто був напав на нього й зоставсь цілим?
 Ніхто у цілій піднебесній.

4Не промовчу й про його члени,
 і розповім про його силу незрівнянну.

5Хто підняв коли-небудь перед його одежі?
 Хто пройшов крізь його подвійний панцер?

6Хто відчинив ворота його пащі?!
 Кругом зубів його страх!

7Спина його – щитів шереги,
 замкнених щільно, мов камінною печаттю.

8Один до одного пристає тісно,
 так, що між ними повітря не проходить.

9Кожен до кожного щільно прилипає,
 вени зрослись докупи нероздільно.

10Чхне він – аж заблисне,
 очі у нього, немов вії світанку,

11З пельки у нього вилітають смолоскипи,
 вискакують огненні іскри.

12З ніздер у нього дим виходить,
 мов з казана, що на вогні парує.

13Своїм подихом він запалив би вугілля,
 з пащі у нього полум’я виходить!

14У його шиї сидить сила,
 поперед нього жах стрибає.

15М’язи на його тілі грубі;
 як натиснути на них, – не подаються.

16Серце його тверде, мов камінь,
 тверде, мов спід у жорнах!

17Як він устане, на хвилі страх надходить;
 морські буруни геть утікають.

18Меч ударить його й одскочить,
 також і копіє, спис та стріла.

19Залізо йому – солома,
 мідь – дерево трухляве.

20Вистріл з лука не спонукає його до втечі,
 каміння з пращі – то йому полова.

21Ціп йому, мов стеблина,
 а свисне спис, то він собі сміється!

22Під ним – черепки гострі;
 неначе борона, проходить по болоті.

23Під ним, мов у казані, кипить безодня,
 йому море, мов горщик на пахощі.

24По собі він лишає світлу стежку;
 глибінь стає, мов голова сива.

25Рівні він на землі не має,
 він створений безстрашним.

26Він позирає на все гордо:
 він цар над усіма гордими звірями!»

42. Визнання Іова та епілог

1Відповів Іов Господеві й мовив:

2«Знаю, що ти все можеш;
 усе, що задумаєш, зробити спроможен.

3Хто ж то такий, що затемнює задум невіданням?
 Тому я говорив про те, чого не розумію;
 про чуда, мені незбагненні, що їх не знаю.

4Вчуй же, я буду говорити;
 питатиму тебе, – навчай мене.

5Я чув лиш те, що говориться про тебе,
 але тепер на власні очі тебе виджу!

6Тому смиряюся і каюсь
 на поросі та на попелі.»

7Промовивши ці слова до Іова, Господь сказав до Еліфаза з Теману: «Запалав я гнівом проти тебе й проти обох твоїх друзів, бо ви не говорили про мене по правді, як мій слуга Іов.

8Оце ж візьміть із собою 7 бичків та 7 баранів та йдіть до мого слуги Іова, і принесіть за себе всепалення, і нехай Іов, слуга мій, помолиться за вас, і я зглянуся на нього, і не заподію вам нічого прикрого за те, що ви не говорили про мене по правді, як мій слуга Іов.»

9Еліфаз із Теману, Білдад з Шуаху й Цофар з Наамату пішли й вчинили, як сказав їм Господь, і зглянувся Господь над Іовом.

10Господь повернув Іовові його становище, бо Іов заступався за своїх друзів;
Господь збільшив усе, що було в Іова, удвоє.

11Тоді прийшли до нього усі його брати, усі його сестри й усі його давні знайомі, і їли хліб з ним у його хаті, розважаючи його та втішаючи його в усьому тому нещасті, що на нього зіслав був Господь;
кожен подарував йому дуката, кожен золоту каблучку.

12І благословив Господь нове становище Іова більш, ніж старе, і було у нього 14 000 овець, 6000 верблюдів, 1000 пар волів і 1000 ослиць.

13І народилось у нього семеро синів і три дочки.

14Одну назвав він Голубка, другу Пахуча квітка, а третю Рожок на помаду.

15Не було у всій країні таких вродливих жінок, як Іовові дочки.
І дав їм батько спадщину між їхніми братами.

16Жив Іов після цього ще 140 років і бачив своїх дітей і дітей своїх дітей аж до четвертого покоління.

17І вмер Іов старим, нажившися на світі.

повернутися на початок книги

 

Попередня книга (“ІІ Книга Макавеїв”)  Наступна книга (“Книга Псалмів”)