Книга Мудрости

1 2 3 4 5
6 7 8 9 10
11 12 13 14 15
16 17 18 19  

1. Заклик до справедливости 1-2; гріх віддаляє від Бога та від мудрости 3-11; і стягає на себе кару 12-16

1Полюбіте справедливість, ви, що правите землею!
Роздумуйте про Господа в правоті
й у простоті серця шукайте його!

2Його знаходять ті, що його не спокушають,
і він являється тим, що йому не спроневіряються.

3Думки ж лукаві від Бога віддаляють,
і всемогутність, коли її спокушати, присоромлює безумних.

4Бо в душу, яка лихе мислить, мудрість не ввійде,
ані не оселиться в тілі, запроданім гріхові.

5Святий бо Дух-виховник від лукавства тікає,
відступає від гадок безглуздих
і віддаляється, коли виринає кривда.

6Мудрість же – дух, що людей любить,
однак, не лишає уст хулителя безкарними;
бо Бог – свідок його нутра,
вірний дослідник його серця,
і чує, що його язик говорить.

7Дух бо Господній наповнює всесвіт
і – як Вседержитель – знає кожне слово.

8Тому ніхто не може таїтись, хто говорить несправедливе,
і не мине його караюча справедливість.

9Безбожного задуми підуть під розслід,
слів його гомін до Господа долине,
щоб покарати його беззаконня;

10бо ревниве вухо все чує,
і навіть шепіт нарікань від нього не затаїться.

11Тож бережіться пустого нарікання
і здержуйте язик від обмови,
бо і потаємне слово не перейде гладко»
і брехливі уста погублять душу.

12Не шукайте собі смерти вашим життям безпутнім
і не накликайте погибелі на себе ділами рук ваших.

13Бо Бог не створив смерть,
ані не радіє з погибелі живучих.

14Він бо створив усе на те, щоб існувало,
і творіння світу – спасенні;
нема в них жадної погубної їді
і царства смерти на землі немає,

15бо справедливість – безсмертна.

16А безбожні ділами й словами смерть на себе накликають
і, взявши собі її за приятельку, гинуть за неї;
союз із нею заключають,
тому вони варті, щоб належати до неї.

2. Безбожні – про життя 1-5; вони жадні насолоди 6-9; утискають праведника 10-20; помиляються 21-24

1Вони бо один до одного мовляють, міркуючи невірно: «Коротке й журливе життя наше,
і нема ліків на кончину людині,
та й невідомо про такого, що визволяв би з аду.

2Бо ж випадком ми народились
й опісля будемо, наче нас ніколи й не було.
Бо дим – віддих у наших ніздрях,
а думка – іскра, коли б’ється наше серце.

3Згасне вона, і тіло розсиплеться на попіл,
і дух розвіється, як легіт.

4І наше ім’я забудеться з часом,
і ніхто й не згадає про наші діла;
і промине життя наше, немов сліди хмари,
розвіється, мов мряка,
розігнана промінням сонця,
його жаром прибита.

5Наш вік – тінь минуща,
і кончина наша вороття не знає:
печать прикладено, і не повернеться ніхто.

6Отож користуймося з теперішніх дібр,
вживаймо світ із запалом юнацтва.

7Упиймось дорогим вином та пахощами,
нехай не втече наш весняний виквіт!

8І вінчаймось розквітлими рожами, поки не зів’яли!

9Нехай нікого з нас не бракує в нашій гульні,
по всіх усюдах сліди радощів лишімо,
бо наша це частка, наша це доля.

10Гнобімо бідака праведного;
не жалуймо вдовиці,
і не вважаймо на довголітню сивину старого!

11Хай наша сила буде законом справедливости,
бо що безсиле, те являється безкорисне.

12Засядьмо на праведника, бо він нам невигідний
і противиться нашим учинкам;
він закидає нам гріхи проти закону,
винує нас у вадах нашого виховання;

13гадає, нібито він знає Бога,
сином Господнім себе самого називає.

14Він – утілений докір думкам нашим,
нам тяжко і глянути на нього.

15Життя ж його не таке, як в інших,
і поведінка його дивацька.

16Для нього ми – та підроблена монета,
він уникає доріг наших, як нечести,
щасливу називає кончину справедливих
і вихваляється, що Бог йому за батька.

17Гляньмо, чи слова його правдиві,
та провірмо, що з ним буде накінець.

18Якщо праведник справді є син Божий, то захистить його
і вирве його з рук противників.

19Випробуймо його зневагою й мукою,
щоб ми пізнали його лагідність,
і випробуймо його терпеливість.

20Засудімо його на смерть ганебну, бо, за його словами, допомога йому прийде.»

21Отак собі гадали, та помилились,
бо їхня злоба їх засліпила.

22Вони не відають таємних судів Божих
і не надіються нагороди за святість;
не вірять у заплату для душ непорочних.

23Бог же створив безсмертною людину
і вчинив її за образом власної природи.

24А через заздрість диявола смерть увійшла у світ,
скуштують її ті, що йому належать.

3. Доля праведних і безбожних

1Душі праведних у руці Божій,
і мука не спіткає їх.

2Очам безумних видалось, що вони вмерли,
і їхнє переставлення вважано за нещастя,

3а відхід їх від нас – за згубу,
вони однак – у мирі.

4Бо хоч, в очах людських, їх спіткала кара,
надія їх повна безсмертям;

5вони, потерпівши трохи, великих благодійств зазнають,
бо Бог їх досвідчив
і знайшов їх достойними себе.

6Він випробував їх, як золото в горнилі,
і прийняв їх, як жертву всепалення.

7В час їхніх відвідин вони засяють
і, немов іскри по стерні, розбіжаться.

8Правитимуть народами й володітимуть племенами,
а Господь царюватиме над ними повік.

9Ті, що звірились на нього, зрозуміють правду,
і вірні в любові перебуватимуть при ньому,
бо ласка й милосердя – для вибранців його.

10А на безбожних, за їхні думки, надійде кара,
за те, що праведником нехтували й від Господа відпали.

11Бо той, хто легковажить мудрість і повчання, – нещасний,
і марна його надія, і труди безкорисні,
та й діла без пожитку.

12Жінки в них безглузді,
діти їхні погані,
рід їхній проклятий!

13Щаслива безплідна, яка без плями,
яка не знала гріховного ложа
вона під час відвідин душ одержить плід свій.

14І скопець, що власноручно не вчинив беззаконня
і що не мав лихих думок супроти Господа,
– йому буде дана за вірність особливіша ласка
і миліша частка в Господнім храмі.

15Бо плід добрих трудів – славний,
корінь обачности – нетлінний.

16А діти перелюбів не розвинуться,
плід, що постав з беззаконного ложа, щезне.

17Ба й якби довго жили, їх матимуть за ніщоту,
і накінець старість їхня буде безчесна.

18А як помруть передчасно, не матимуть надії,
ані втіхи у день вироку,

19важка бо кончина неправедного роду.

4. Чеснота 1-6; про вартість життя праведних та грішних 7-20

1Краща бездітність із чеснотою,
бо пам’ять про неї безсмертна,
вона ж визнана і в Бога, й у людей.

2Її наслідують приявну,
а як її не стане, тужать за нею;
у вічності, увінчана, тріюмфально походжає,
– переможниця з змагань у боях бездоганних.

3Плодюча ж юрба нечестивих не принесе користи;
вони – паросток незаконно вроджених;
не пустять коріння глибоко,
ані не закріпляться на основі непохитній.

4Ба навіть, коли на якийсь час і виженуть гілляки,
тому що стоять хистко, вітер їх розхитає
і буревій їх викорінить.

5Ніжне віття буде обламане навколо;
і плід їх безкорисний буде, для споживи не спілий
та нездатний ні до чого.

6Бо з беззаконних снів зроджені діти
– свідки погані батьків, на суді їх.

7А праведник, хоч і вмре передчасно,
знайде спокій,

8бо чесна старість не – в довголітті
і не міряється числом років.

9Розумність людям – за сивий волос править,
і вік старечий – це життя неосквернене.

10Він сподобався Богові й він полюбив його,
а що жив між грішниками, то й переніс його.

11Його вхоплено, щоб лукавство не змінило його глузду
або щоб хитрість не обманула душі його.

12Бо чар зла затемнює добро,
і вихор пожадання змінює ум нелукавий.

13За короткого часу ставши досконалим, він виповнив довголіття,

14душа бо його Господеві була вгодна,
тим і забрав він його поспішно з-посеред лукавства.
Люди ж те бачать, та не розуміють,
їм і на думку не спадає те,

15що ласка й милосердя – для вибранців його
і опіка – для святих його.

16Праведник покійний осуджує безбожників живучих;
а юність, яка до досконалости швидко дійшла,
– неправедника багатолітню старість.

17Бо вони кінець мудрого бачать,
але не розуміють, що Господь вирішив про нього
і навіщо його забезпечив.

18Бачать і легковажать,
але Господь з них сміятиметься.

19І після того будуть ганебним трупом,
погордою між мерцями навіки;
бо він стрімголов кине їх, онімілих, стрясе їх аж до самих основ,
і вони будуть знищені до останку;
будуть у болях,
і пам’ять про них загине.

20В день обрахунку гріхів їхніх, вони прийдуть тремтівши,
і беззаконня їхні, проти них поставили, обвинуватять їх.

5. Праведник та переступник на суді

1Тоді праведник виступить з великою сміливістю
перед тими, що його гнобили
та його труди ні за що мали.

2Вони його уздрівши, збентежаться страхом жахливим
і здивуються з несподіваного спасіння.

3Вони, каявшися, скажуть один до одного
і, стогнавши в тривозі духу, промовлять:

4«Це той, кого ми колись на кпини брали
і на предмет глузування. Які з нас дурні!
Життя його вважали ми за божевілля,
а кончину його – безчестям.

5Як же то його зараховано до синів Божих
і частка його між святими?

6Отож – ми збилися з правдивої дороги
і світло справедливости нам не світило,
і сонце для нас не сходило!

7Ми наситилися стежками беззаконня й погибелі,
проходили через пустині непрохідні,
Господньої ж дороги – ми не пізнали.

8І що нам допомогла гординя?
Що нам принесло багатство разом з пихою?

9Усе те, немов тінь, минуло,
немов вістка перелетна.

10Як судно, що несеться по хвилястій воді,
коли перейде, то й сліду знайти не можна,
ані тропи кіля його у хвилях;

11або як пташка, яка повітрям пролітає
і по якій годі знайти знак лету: вона б’є крилами легке повітря
і розтинає його із сильним шумом;
вона перелітає ним, розмахуючи крильми,
а потім не знайти знаку її перелету;

12або як та стріла, що пущена до цілі:
прошите нею повітря вмить сходиться докупи,
так що й не відати, кудою вона пролетіла.

13Отак і ми – заледве народились, і вже скінчились;
знаку жадної чесноти не можемо показати,
лукавство наше нас поглинуло.»

14Бо безбожного надія – мов полова, несена вітром,
мов легка піна, що її буря розкидає,
мов дим, що його розвіває вітер: вона проходить, наче спомин про гостя-одноденця.

15А праведні повіки будуть жити,
і в Господі їхня нагорода;
піклується про них Всевишній.

16Тому і приймуть вони царство слави
і вінець краси з Господньої руки,
бо він правицею своєю захистить їх,
раменом їх охоронить.

17Візьме за зброю свою ревність
і озброїть створіння ворогам на відплату.

18Надягне справедливість, немов панцер,
і накладе, як шолом, суд нелицемірний.

19Візьме за щит непереможну святість,

20нагострить, немов меч, гнів суворий;
увесь світ піде з ним у бій проти безумних.

21Цільні стріли-блискавиці вирушать,
і з хмар, немов з добре нап’ятого лука, полетять до цілі;

22з метавки гніву жбурне силу граду,
вода у морі проти них залютує,
і ріки затоплять їх безпощадно.

23Подмух Всесили проти них постане,
і, немов та буря, їх порозвіває.
Так то беззаконня спустошить усю землю,
і лиходійство по валить престоли сильних.

6. Напоумлення володарям 1-11; вартість мудрости 12-21; суть мудрости 22-23

1Тож слухайте, царі, і розумійте!
Навчіться, ви, що правите аж по край світу!

2Вважайте, ви, що верховодите безліччю,
та пишаєтеся юрбою народів!

3Це бо Господь дав вам владу,
від Всевишнього – зверхність;
він діла ваші розгляне й ваші заміри розслідить.

4А що ви, бувши слугами його царства, не судили по справедливості,
ані закону не пильнували
ані за Божою волею не чинили, –

5він страшно й швидко нападе на вас,
бо суд на вельмож суворий буде.

6Малим прощають з милосердя,
а сильних – сильно покарають.

7Бо Владика всіх ні перед ким не відступає.
Він не вважає на великість,
бо створив великого і малого,
і однаково піклується усіма, –

8та могутніх чекає суворе слідство.

9До вас, отже, володарі, слова мої,
щоб ви навчились мудрости та не провалились;

10бо ті, що свято зберігають святощі, освятяться,
і ті, що їх навчилися, знайдуть оборону.

11Тож прагніть моїх слів, | любіть їх, і вони повчать вас.

12Мудрість пресвітла й нев’януща, – легко ті її лицезрять, які люблять її,
і знаходять її ті, які її шукають.

13Хто її прагне, тим вона наперед дає себе пізнати.

14Хто вранці вибирається до неї, той не буде трудитись:
сидьма її застане під дверима своїми.

15Над нею роздумувати – обачности вершина.
Хто з-за неї не досипляє, той незабаром безтурботний буде.

16Сама ж вона скрізь ходить та шукає тих, що гідні її,
і на стежках з’являється їм приязно
та йде назустріч кожній їхній думці.

17Бо її початок найвірніший – то бажання поучення,
а дбання про поучення – то любов до неї,

18а любов – це зберігання її законів,
а послух законам – це запорука безсмертя;

19безсмертя ж робить нас близькими до Бога:

20тож бажання мудрости веде до царювання.

21Отож, володарі народів, якщо престоли й берла вам любі,
шануйте мудрість, щоб вам навіки царювати.

22Що таке мудрість і як постала вона, я оповім,
не сховаю від вас таємниці.
Від самого початку я розсліджу,
виведу на яв знання про неї
і з правдою не розминуся.

23Та з заздрістю заїлою на шлях не стану,
вона бо з мудрістю нічого спільного не має.

24Велика кількість мудрих – спасіння світу,
і цар розумний – добробут народу.

25Отож, повчайтеся моїми словами:
воно вам на користь вийде.

7. Як Соломон дійшов до мудрости 1-21; означення мудрости 22-30

1Я теж людина смертна, як і всі інші,
первоствореного нащадок, який із землі походить.
У материнському лоні уклалось моє тіло;

2за десять місяців стужавів я в крові –
із сім’я чоловіка й насолоди, що із сном приходить.

3Я теж, як народився, дихав спільним повітрям, і упав на землю, що всіх нас однаково приймає,
перший крик мій – плач був, як у всіх дитяток.

4І вирощено мене в пелюшках старанно.

5Ніякий бо з царів не мав іншого початку існування.

6Один для всіх у життя вхід, подібний і вихід.

7Ось чому я моливсь, і дано мені розум,
візвав я, і дух мудрости зійшов на мене.

8Її волів я радше, ніж берла й престоли.
Багатство мав я за ніщо в порівнянні з нею.

9А й безцінне каміння я не поставив нарівні з нею,
бо все золото на світі перед нею – піску дрібка,
а срібло – як болото, супроти неї.

10Я полюбив її понад здоров’я і вроду,
я волів її мати над світло,
бо блиск від неї сну не знає.

11От і прийшли до мене з нею разом усі блага,
і в руках її багатство незліченне.

12Зрадів я тому всьому, бо то мудрість його приводить,
одначе я не відав, що це вона тому всьому мати.

13Чого я без облуди навчивсь, тим без жалю ділюся:
багатств її я не приховую.

14Вона бо для людей – скарб невичерпний.
Ті, що набули її, в приязнь із Богом увіходять
і єднаються з ним завдяки дарам її повчань.

15Якби то дав мені Бог говорити про неї, як годиться,
і мислити думки, достойні дарувань,
бо сам він провідник мудрости
і керує мудрими.

16В руці його і ми, і слова наші,
і вся наша обачність, і хист до діла.

17Він бо мені дав справжнє знання того, що є,
і я знаю устрій та силу первнів,

18часів початок, кінець і середину,
зміни сонцезворотів і чергування пір року,

19круги років й розташування зір,

20природу тварин і гони звірів,
потугу духів і думки людей,
різні рослини і властивості корінців.

21Усе, що тільки є тайне і явне, – пізнав я,
бо навчила мене творителька всього – мудрість.

22Є бо у ній дух розумний, святий,
однородний, многовидний, витончений,
діяльний, проникливий, неоскверненний,
ясний, недіткненний, добролюбний, бистрий,

23нестримний, доброчинний, чоловіколюбний,
постійний, певний, безжурний,
всемогутній, вседоглядний,
що пронизує всі духи
розумні, чисті, щонайніжніші.

24Мудрість бо понад усякий рух рухливіша:
чистою вона крізь усе проходить, усе пронизує.

25Вона – подув Божої сили
і чистий виплив слави Вседержителя;
тому нічого заплямленого не впаде на неї.

26Вона – вічного світла відблиск,
безплямне дзеркало Божого діяння
і образ його доброти.

27Хоч і одна, вона все може;
і, залишившися сама в собі, вона все відновлює;
вона з роду в рід у святі душі сходить
і робить з них друзів Божих та пророків.

28Бо Бог лиш того любить, хто з мудрістю живе.

29Вона ж над сонце краща,
понад увесь зоряний світ.
У порівнянні зо світлом вона з’являється перша,

30бо світло поступається ночі,
а мудрости зло не подолає.

8. Мудрість – подруга 1-8; вона дорадниця володареві 9-18; від Бога походить 19-21

1Могутньо простягається вона від краю і до краю
і керує усім доладно.

2Злюбив я її і розшукував від молодости своєї,
і намагався її взяти собі за дружину;
та й закохавсь я в її вроду.

3Взаєминами з Богом прославляє рід шляхетний,
і Всеволодар її полюбив;

4вона бо втаємничена в Боже знання
і діла його визначає.

5Коли багатство – набуток, у житті пожаданий,
то що ж від мудрости багатше, яка все чинить?

6Коли ж розум усе чинить,
то хто, з усього, що існує, більший мистець від неї?

7І коли хтось любить справедливість,
то плоди її трудів – чесноти,
бо вона навчає поміркованости, розсудливости,
справедливости й мужности;
а над них нема нічого кориснішого в людському житті.

8Коли ж хто бажає ширшого знання,
то вона знає давне і вгадує майбутнє,
відає слів звороти й загадок розгадки,
знаки й чудеса наперед знає,
події діб і часів.

9Отож постановив я взяти її до себе, щоб жити з нею,
знаючи, що вона буде мені дорадницею в добрім
і втіхою у клопотах;
смутку.

10З-за неї матиму славу в громаді
і, бувши молодим, – пошану в старших.

11На суді мене знайдуть бистроумним,
в очах вельмож я збуджуватиму подив.

12Коли мовчатиму, вони будуть на мене чекати,
а заговорю, – будуть уважати;
як протягну свою розмову –
на уста покладуть собі палець.

13Я осягну безсмертя через неї
і лишу вічний спомин тим, що після мене прийдуть.

14Правитиму народами, і люди будуть мені піддані.

15Страшні тирани, почувши про мене, злякаються,
у громаді виявлюсь добрий, а на війні хоробрий.

16Увійшовши в хату, спочину біля неї,
бо товариство з нею гіркости не має,
ані спожиття – досади,
лише веселощі та радість.

17Роздумувавши так сам із собою
і міркувавши в своїм серці,
що безсмертя існує в поєднанні з мудрістю,

18що в дружбі з нею – насолода шляхетна,
що в трудах її рук – багатство невичерпне,
в постійнім приставанні з нею – розум,
і слава – брати участь у розмові з нею,
-ходив я, отже, скрізь шукаючи,
як би її собі придбати.

19А був із мене гарний хлопець,
і дістав я – на щастя – добру душу,

20чи радше, бувши добрим, увійшов я в безплямне тіло.

21І зрозумівши, що інакше її не осягну,
якщо Бог мені її не дасть,
– і це вже належало до розсудливости: знати чий вона дар, –
звернувсь я до Господа й моливсь йому
та й сказав з усього серця мого:

9. Молитва про мудрість

1«Боже батьків, Господи милосердя,
що своїм словом створив усе

2і що своєю мудрістю витворив людину,
щоб панувала над створіннями, які постали через тебе,

3і щоб керувала світом у святості й справедливості,
щоб суд судила у правоті серця, –

4дай мені мудрість, що возсідає на престолі поруч тебе,
і не відкинь мене з-поміж дітей твоїх.

5Бо я – раб твій і син рабині твоєї,
людина немічна, короткотривала,
нездатний розуміти суд і закони.

6Ба навіть якби хтось був досконалий між людськими синами,
а йому забракло б твоєї мудрости, він за ніщо вважався б.

7І на свідоцтво їхнього зіпсуття | народові,
на правителя твоїм синам і твоїм дочкам.

8Ти заповідав мені збудувати храм на твоїй святій горі
і жертовник у місті, де ти перебуваєш,
образ намету святого, який ти був споконвіку приготував.

9З тобою мудрість, яка твої діла знає,
яка була приявна, коли ти творив світ,
яка відає, що твоїм очам приємне
і що за твоїми заповідями праведне.

10Зішли її з твого святого неба,
пошли її від твого престолу слави,
щоб була при мені й трудилась,
щоб я пізнав, що тобі любе.

11Вона бо все знає й розуміє,
вона мене водитиме в моїх чинах мудро
і мене берегтиме у своїй славі.

12Тоді мої діла будуть тобі вгодні,
і я судитиму народ твій справедливо,
стану гідний престолу батька мого.

13Яка бо людина може пізнати волю Божу?
Або хто може збагнути, чого Господь хоче?

14Бо ж міркування смертних нужденні,
непевні задуми наші;

15бо тлінне тіло обтяжує душу,
і земне шатро придавлює вельми клопітливий дух.

16Ми ледве відгадуємо те, що на землі,
з трудом знаходимо те, що в руках наших,
– а хто дослідить те, що на небі?

17Волю ж твою хто знав би, якщо б ти не дав мудрости
і не зіслав з висот твого святого Духа?

18Так випрямлено стежки тих, що живуть на землі,
і так навчились люди того, що тобі довподоби,
і мудрістю вони спаслися.»

10. Адам та Каїн 1-3; Ной, Авраам та Лот 4-9; Яків 10-12; Йосиф 13-14; Мойсей та його народ 15-21

1Це вона зберегла первозданного батька світу,
скоро він один був створений,
і визволила його з власного падіння

2та дала йому силу над усім володіти.

3Неправедний же, у своїм гніві відступивши від неї,
загинув від власних братовбивчих лютощів.

4А коли через нього земля була залита,
то її знову врятувала мудрість,
провівши праведника на звичайному дереві.

5Коли народи змішались у лукавій змові,
вона теж розпізнала праведника й зберегла його бездоганним
перед Богом, зберегла твердим супроти ніжности до сина.

6Вона, коли безбожні гинули, врятувала праведника
– втікача від вогню, який упав на П’ятимістя.

7І на свідоцтво їхнього зіпсуття
диміє ще й тепер суха пустеля:
кущі приносять плоди, які не дозрівають,
і пам’ятником душі-невіри стоїть стовп соляний.

8Вони бо, ухилившись від мудрости,
не тільки собі пошкодили, не пізнавши блага,
але й полишили для живих пам’ятник безглуздя,
щоб не могло зостатись у тайні те, як вони згрішили,

9мудрість же слуг своїх від клопотів урятувала.

10Вона праведника, що втікав від гніву брата,
вела простими стежками,
царство Боже йому вказала;
дала йому знання святих речей,
спомагала його у злиднях
і помножила трудів його дорібок.

11Проти скупих гнобителів була при ньому
і його збагатила.

12Вона зберегла його від ворогів,
захистила від тих, що на нього зазіхали;
в тяжкім бою нагородила його,
щоб знав, що благочестя сильніше над усе.

13Вона не покинула проданого праведника,
а від гріха його врятувала.

14Зійшла з ним у темницю
і не полишила його в кайданах,
аж поки йому не піднесла царське берло і владу над тими, що гнобили його; тих, що його винуватили, брехунами виявила,
для нього ж здобула невмирущу славу.

15Вона увільнила від гнобителів народу
люд святий, потомство бездоганне.

16Увійшла в душу Господнього слуги
і протиставилася страшним царям чудами та знаками.

17Святим віддала за їхні труди плату,
провадила їх дивним шляхом,
день була для них захистом,
а вночі зоряним світлом.

18Перевела їх через Червоне море
і провела через велику воду,

19ворогів їхніх потопила,
їх же викинула з глибини безодні.

20Тому то праведні з безбожних здобич зібрали
і славили, Господи, твоє святе ім’я
й оспівували одноголосно твою оборонну руку.

21Бо мудрість німим уста відкрила
і язики немовлят учинила вимовними.

11. Вода у пустині 1-14; культ тварин у Єгипті 15-20; Божа сила та доброта 21-26

1Ти вивела через святого пророка їхні діла на добре.

2Вони пройшли через безлюдну пустиню і і в місцях неприступних намети розіп’яли.

3Стали проти ворогів і противників відбили.

4У своїй спразі вони до тебе візвали
і з стрімкої скелі дана їм була вода,
і лік на спрагу з каміння твердого.

5І те, чим вороги їхні були покарані,
вийшло їм надобре в їхній скруті.

6Замість постійних джерел ріки,
що, кари ради за наказ дітей убивати,

7скаламутилась брудною кров’ю,
ти дав їм несподівано води подостатком,

8унаочнивши тогочасною спрагою,
як ти скарав противників.

9Бо на власному досвіді, хоч і покарання їхнє було милосердне,
вони дізнались, як мучилися безбожні, засуджені суворо.

10Цих ти випробував як батько, що остерігає,
а тих карав як суворий цар, що засуджує.

11Чи близько, чи далеко – вони мучились однаково.

12Бо подвійний огорнув їх смуток,
і, зідхавши, вони споминали минуле:

13довідались бо, що їхніми карами
інші були ущасливлені,
тож вбачали вони в тому Господа.

14Того ж, що його колись виставили на наругу й, викинувши,
відцурались, – при кінці подій подивляли,
зазнавши спраги не тієї, що праведні.

15За їхні думки безглузді, ледачі,
якими зведені з пуття, вони гадюкам безрозумним
та тваринам мізерним честь віддавали,
зіслав ти на них як кару силу тварин нерозумних,

16щоб знали, що чим хто грішить, тим і карається.

17Твоїй бо руці всемогутній,
яка створила світ із безформної маси,
не було затяжко наслати на них
силу ведмедів або грізних левів,

18або звірів новостворених, прелютих, незнаних,
чи таких, що вогнем дишуть,
чи таких, що люто бухають смердючим димом,
чи ще таких, що з очей страшними іскрами сиплють.

19Таких, що не тільки їхня шкідливість могла б погубити,
але й самий їхній страшний вигляд міг би вмертвити;

20ба й без них, від подуву одного, вони могли б упасти,
переслідувані твоєю справедливістю
і зметені подихом твоїм могутнім,
– але ти все впорядкував у міру, рахубу й вагу.

21Бо виявити велику твою силу ти завжди спроможен,
та й хто міг би встрятись потузі рамена твого?

22Немов та порошина на вазі, ввесь світ перед тобою,
наче роси крапля, що вранці падає на землю.

23Ти милуєш усіх, бо ти все можеш,
і не зважаєш на гріхи людські, щоб дати їм можливість покаяння.

24Ти любиш усе, що існує,
і не бридишся нічим з того, що сотворив;
бо якби ти щось ненавидів, то й не витворив би.

25Як же щось могло б продовжувати існування, якби ти його не забажав був?
Або як би щось могло зберегтися,
коли б ти його (до існування) не покликав?

26Та ти щадиш усе, бо воно – твоє, Господи життєлюбний.

12. Довготерпеливість супроти ханаанян 1-18; благодать для Ізраїля 19-22; кара за почитання тварин 23-27

1Бо твій дух нетлінний у всьому.

2Ось чому тих, що падають, ти караєш легко
і, нагадуючи те, чим згрішили, їх остерігаєш,
щоб вони, відвернувшись від зла, повірили, Господи, в тебе.

3Колишніх мешканців твоєї землі святої ти зненавидів

4за їхні злочини преганебні,
за їхнє чарівництво, обряди нечестиві,

5за їхні немилосердні дітовбивства,
за учту, в якій вони споживали нутрощі, людське тіло і кров,
посвячені у таємному бенкетуванні;

6родителів, убивників безпомічних дітей,
вирішив ти вигубити руками батьків наших,

7щоб земля, яку ти над усі інші цінуєш,
прийняла гідних поселенців – дітей Божих.

8Тож їх, бо й вони люди, ти пожалів,
виславши перед твоїм військом шершнів,
щоб вони винищували їх поволі:

9не те, щоб ти не міг у бою підкорити праведникам нечестивих,
чи то лютими звірями, чи то суворим словом умить їх стерти, –

10лише, караючи поволі, давав їм нагоду покаяння,
хоч відав добре, що їхній рід лукавий,
що їхня злоба – вроджена їм
і що думки їхні незмінні були б повіки, –

11бо це було поріддя прокляте від початку.
Та не із страху перед кимсь дарував ти їм гріхи безкарно.

12Бо хто ж насмілився б сказати; «Що ти вдіяв?»
Або хто міг би протиставитись вирокові твоєму?
І хто міг би позивати тебе за знищення народів, яких ти сам створив?
Або хто міг би стати проти тебе в обороні розбещених людей?

13Справді немає, крім тебе, Бога, що за все дбаєш,
щоб ти мусів звітувати, що не судив несправедливо;

14ані царя чи якогось володаря, спроможного
кинути поглядом на тебе з домаганням рахунку за покараних тобою.

15Ти, справедливий, усім керуєш по правді:
чужа бо твоїй могутності думка засуджувати
того, хто на кару не заслужив.

16Твоя бо сила – справедливости основа,
а що ти над усім пануєш, то й щадиш усе.

17Ти виявляєш силу, коли не вірять у потугу превелику;
у тих же, що зазнали її, бентежиш зухвальство.

18Та ти – Владика сили, судиш ласкаво
і провадиш нас вельми дбайливо,
бо коли тільки захочеш, – можеш.

19Таким діянням ти навчив народ свій,
що праведник має бути чоловіколюбцем,
і розбудив в своїх дітей добру надію,
що за гріхи даєш покаяння.

20Бо коли ворогів дітей твоїх, і гідних смерти,
скарав ти так вирозуміло й поблажливо,
давши їм час і нагоду відвернутись від лукавства,

21то з якою ж обережністю судиш ти синів твоїх,
яких батькам з клятвою й заповітами
дав ти найкращі обітниці?

22Тож коли нас караєш, то на ворогів наших висилаєш тисячі бичів,
щоб ми, коли судитимем, пам’ятали на твою доброту,
а коли нас судять, – надіялись на милосердя.

23Ось чому тих, що жили свій вік неправедно в безумстві,
ти мучив їхнім власним мерзенством.

24Вони бо дорогами блуду задалеко заблукали,
взявши за богів навіть між звірями останніх і найогидніших,
обмануті, наче нерозумні діти.

25Тому, немов на хлоп’ят безглуздих,
наслав ти на них неповажну кару.

26Та ті, що їх не врозумила ота дрібна кара,
зазнають суду, що гідний Бога.

27А страждаючи від цих істот, гнівались
на тих, кого вважали за богів, мовляв, це вони карають їх;
допіру тоді, кого раніше зреклися знати, –
визнали за правдивого Бога;
тим то впав на них найважчий осуд.

13. Спізнання розумом Бога 1-9; божки 10-16; ідолопоклонство 17-19

1Справді дурні з природи всі ті люди, які не пізнали Бога,
які через видимі блага не здолали пізнати Сущого,
і, розважаючи над творами, не дійшли до впізнання Майстра, –

2лише вогонь або вітер, або пливке повітря,
або зоряне склепіння, або бистру воду,
або світила небесні вважали за богів, правителів світу.

3А якщо, красою їхньою захоплені, вони взяли їх за богів,
то нехай знають, скільки їхній Володар кращий,
бо сам Творець краси творив їх.

4Якщо ж сила та потуга здивувала їх,
нехай з того збагнуть, наскільки могутніший той, який витворив їх.

5Бо з величі та краси створінь
через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх.

6Однак, вони лиш на легкий заслугували докір:
можливо бо, що вони блудять,
шукаючи Бога й бажаючи його знайти;

7бо живучи посеред його творів, досліджують їх пильно
і стають полоненими їхнього вигляду, бо ж те, що вони бачать, – гарне.

8Але й вони не є виправдані,

9бо якщо вони змогли стільки знати,
щоб спромогтись досліджувати світ,
то чому раніше не знайшли Володаря його?

10Нещасні вони, бо їхні сподівання – в мертвих речах:
богами назвали діла рук людських,
мистецькі твори з золота й срібла,
постаті тварин або нікчемний камінь,
-давньої руки роботу.

11А от якийсь тесля, стявши підхожу деревину,
вміло здирає з неї всю кору кругом
і, обробивши вправно,
виробляє посуд, корисний для хатнього вжитку.

12Відпадки, що лишаються з роботи,
він уживає, щоб зготувати страву, – і ось він ситий.

13А те, що зостанеться з відпадків, і ні на що нездатне, –
якесь криве дерево, повне ґудзів, –
взявши, різьбить він, щоб щось робити на дозвіллі,
вдосконалює його під час спочинку,
уподібнює його людській подобі.

14або вподібнює його якійсь тварині,
обмазує циноброю, а зверху червонить красилом,
замащує усякий ґандж на ньому;

15робить йому й домівку, гідну його,
і ставить у стіні, прикріпивши цвяхом.

16Отак заздалегідь він дбає, щоб воно не впало,
бо знає, що само собі не може дати ради,
– це ж бо тільки подоба, і їй потрібна поміч.

17А коли він чи за майно, чи за своє одруження, чи за дітей молиться до нього, | не стидається до бездушного промовляти,
а й по здоров’я до безсилого взиває.

18Він у мертвого життя благає,
допомоги просить у того, який – сама кволість,
за подорож щасливу того, хто ногами послуговуватися не може,

19за зиск, роботу та за успіх ручної праці,
він просить сили в того, що в руках безсилий.

14. Ідолопоклонство 1-11; його причини 12-21; неморальність 22-31

1Інший, готуючись до плавби морем і бажаючи пройти через бурхливі хвилі, до дерева взиває, трухлявішого за судно, що несе його.

2Судно – це жадоба наживи вигадала,
майстерна мудрість збудувала,

3але твоє, Отче, провидіння ним кермує,
бо ти відкрив дорогу на морі
і шлях безпечний на хвилях,

4показавши, що можеш спасти з усякої негоди,
навіть коли й без хисту на нього пуститись.

5Та ти не хочеш, щоб діла твоєї мудрости були без ужитку,
тому й маленькій деревині люди життя своє звіряють,
і, перепливши на байдаку бурхливі хвилі, спасаються.

6Вже на початку, тоді, коли велетні прегорді гинули,
надія світу в ковчезі схоронилась; – кермована твоєю рукою,
лишила світові сім’я роду.

7Благословенне бо дерево, що справедливості служить,

8а прокляте – і те вироблене рукою, і той, хто виробив його;
він – що зробив його,
а воно – що тлінне, назване було богом.

9Бо для Бога однаково осоружні -і безбожний, і його безбожність;

10тож спаде кара й на роботу, і на майстра.

11Тому й буде суд над кумирами народів
за те, що в творінні Божім гидотою стали,
спокусою для людських душ
та пасткою ногам безумних.

12Думка виробляти бовванів була початком блудування,
а їх винахід – зіпсуттям життя.

13Спочатку не було їх, ані й не буде повіки.

14З-за людського пустодумства ввійшли вони в світ,
тому й призначений їм незабаром кінець.

15Прибитий передчасним смутком батько,
зробивши образ зарання забраної дитини,
недавно померлу людину тепер як бога почитає
і встановлює для своїх підлеглих таїнства та обряди.

16А потім цей нечестивий звичай з часом закріпився,
і його зберігають як закон.

17Та й на веління князів виявлювано різьбленим подобам шану.
А чию особу почитати люди не могли, бо жила в далеких землях,
то уявивши собі її віддалений вигляд,
виробляли видиму подобу царя, якого шанували,
щоб ревно вклонитися відсутньому наче присутньому.

18До поширення культу серед тих, які царя не знали,
причинилося й честолюбство майстра;

19він бо, бажаючи приподобатись володареві,
уживав свого мистецтва, щоб образ вийшов куди кращий;

20юрба ж захоплена красою твору,
почала вважати гідним почитання того,
що його нещодавно шанувала як людину.

21І те стало в людському житті пасткою,
бо люди, піддавшись нещастю або гнобленню,
приклали каменю та дереву ім’я неприкладальне.

22Та не досить їм було блукати в пізнаванні Бога,
але, живучи серед великого змагу невідання,
вони таке велике лихо ще й миром називають!

23Святкуючи дітовбивчі обряди чи укриті таїнства,
чи то шалені учти з дивними звичаями,

24вони не зберігають ані життя, ані подружжя чистим:
один одного або підступно вбиває, або перелюбом смутить.

25Усюди всуміш кров, убивство, крадіж, обман,
зіпсуття, невірність, бунт, кривоприсяга,

26непокоєння людей добрих, забуття про добродійство,
опоганення душ, протиприродна розпуста,
безлад у подружжях, перелюб, безсоромність.

27Почитання ж кумирів безіменних
– початок, причина й кінець усьому лиху.

28Вони бо або з радости шаліють. або пророцтва видають брехливі,
або живуть у кривді, або скоро присягають криво.

29Бо, здавшися на бовванів бездушних,
не бояться, що за ложну клятву їх поб’є лихо.

30За обидвоє спіткає їх кара справедлива:
за те, що, ідолам віддавшись, про Бога думали погано,
і за те, що, знехтувавши святість,
підступно кривоприсягали.

31Бо не спромога тих, що на них присягаються,
а справедливість, що карає грішників,
завжди досягне переступ злочинців.

15. Ізраїльська релігія 1-6; кумири 7-13; єгипетське ідолопоклонство 14-19

1А ти, наш Боже, добрий і вірний,
довготерпеливий, що в милосерді всім управляєш!

2Навіть якщо б ми й згрішили, то все одно – ми твої, знаємо твою могутність;
та ми не згрішимо, бо знаємо, що до тебе належимо.

3Пізнати ж тебе – досконала справедливість,
знати твою могутність – корінь безсмертя.

4Нас не звела витівка, вигадка людей,
ані малярів труд безплідний
– ота подоба, намазана різними фарбами,

5вигляд яких будить у безумних пристрасть,
так що вони закохуються в бездушну подобу мертвого образу.

6Коханці зла, гідні й відповідних сподівань,
і ті, що їх виробляють, і ті, що прагнуть їх, і ті, що вшановують.

7Ось ганчар, що з трудом місить м’яку глину
і ліпить одне за другим для нашого вжитку;
з тієї ж глини виліплено
і посудини, які служать для чистого вжитку,
і такі, що для вжитку іншого – всі однаково;
який же одного й другого вжиток
– то вже ганчар вирішує.

8З тієї ж глини – шкода й праці -ліпить пустого бога, і він, що недавно з землі постав
і що небавом повернеться до неї, з якої був узятий,
коли зажадають рахунку з його життя.

9Та йому байдуже, що мусить умерти
і що життя його коротке,
– він таки йде наввипередки з золотарями та сріблярами,
наслідує бронзівників
і за славу собі вважає, що ті недійсні речі робить.

10Серце його – попіл!
Його надія – марніша пороху,
життя ж: його -ганебніше грязі!

11Бо він не визнав того, який його створив,
який вдихнув у нього творчу душу
та вдмухнув у нього дух, що оживлює;

12але вважав, що наше життя -іграшка,
що наше буття – ярмарок для користи,
бо треба, каже, звідки-небудь, навіть із злого, зиск тягнути.

13Такий краще від усіх інших знає, що грішить,
виробляючи з тієї самої землі й крихкий посуд, і кумирів.

14Та всі вони безглузді вельми й нещасливіші від душі немовлятка,
– вороги твого народу, які його гнобили.

15Вони бо за богів уважали всіх бовванів поганських,
які не можуть користатись ні очима, щоб дивитись,
ні ніздрями, щоб вдихати повітря,
ні вухами, щоб чути,
ні пальцями на руках, щоб дотикатись,
ані ноги в них ходити нездатні.

16Бо це людина їх зробила,
той, у кого дух позичений, зліпив їх;
нема бо чоловіка, що міг би
зробити подібного собі бога.

17А бувши смертним, він тільки мертве робить злочинними руками.
Він же вартісніший за своїх божків,
бо він сам жив, вони ж – ніколи.

18Ба поклоняються тваринам найогиднішим,
бо глупотою вони гірші від інших

19і не мають навіть того привабливого,
що буває інколи у вигляді звірів, – вони бо позбавлені й Божої похвали і благословення.

16. Єгипетське ідолопоклонство 1-4; гадюки у пустині 5-14; вогонь 15-19; манна 20-29

1Тому справедливо були вони покарані подібними створіннями,
коли то їх мучила безліч докучливих животин.

2Своєму ж народові ти, замість тієї кари, добро діяв
і, щоб задоволити їхнє жадібне бажання,
дивну поживу зготував – перепелиць!

3Отак одні, що хотіли їсти,
збридившися насланими животинами,
навіть природну охоту до їжі втратили,
другі ж, зазнавши короткочасної нестачі,
скуштували неабиякої страви.

4Адже треба було, щоб отих гнобителів неминуче спіткала нестача,
а цим тільки показати, яких мук зазнали їхні вороги.

5Бо ж як прийшла й на них страшна звірів лють,
і вони гинули від укусів в’юнких гадюк,
то не до кінця простягся гнів твій.

6Вони для остороги були стривожені на час короткий,
і мали знак спасіння – на пам’ятку про заповідь твого закону;

7бо хто повертавсь до нього, спасався – не тим, що бачив,
але тобою, Спасителю всього.

8Тим так само довів ти нашим ворогам,
що ти рятуєш від усякого лиха.

9Бо їх губили сарани та мух укуси,
і не знайшлося ліків, щоб їх врятувати,
тому, що заслужили, щоб їх карали ці животини.

10Твоїх же синів не подолали навіть зуби гадюк отруйних,
бо твоє милосердя допомогло їм і врятувало їх.

11Щоб вони пригадали собі твої слова, кусали їх гадюки,
але й вони негайно видужували,
щоб не впасти в глибину забуття
і не були позбавлені твоєї добродійности.

12Бо ні зілля, ані припарки їх не вилікували,
лише твоє, Господи, слово, що всіх ізціляє.

13Ти бо маєш владу над життям та смертю.
Ти зводиш до воріт аду й виводиш звідти.

14Людина ж у своїй злобі може вбити,
однак духа, що вже вийшов, не може назад привернути,
ані звільнити душі, яку ад прийняв.

15Уникнути руки твоєї – неможливо!

16Нечестивих, які відмовлялись тебе пізнавати,
твоє сильне рамено карало;
на них спали небувалі дощі, градобій, зливи нестримні,
і пожер їх вогонь.

17Та найдивнішим було те, що в воді, яка все гасить,
вогонь іще більшої набирав сили,
бо природа за праведних воює.

18Часом бо полум’я ставало лагіднішим,
щоб не спалити тварин, що були послані на нечестивих,
а й вони самі, бачивши те, збагнули, що їх переслідує суд Божий.

19А часом і серед води воно понад силу вогню палило,
щоб знищити врожай безбожної країни.

20Натомість, народ твій ти годував ангельською поживою,
зсилав їм хліб готовий з неба, без утоми,
що міг був дати всяку насолоду, підхожий усякому смакові.

21Так допомога твоя виявляла супроти дітей твою ніжність:
відповідно до бажання того, хто нею живився,
вона перетворювалась на те, чого хто хотів.

22Сніг і лід витримували вогонь, не топились,
щоб знали, що тільки урожай ворогів
пожирав вогонь, що палив посеред граду
й посеред зливи блискав;

23а щоб праведники мали чим живитись,
зрікався він навіть своєї властивої сили.

24Творіння бо, слухняне тобі, Творцеві,
набирає на силі для кари грішникам,
попускає ж на благо тим, які покладаються на тебе.

25Тим то й тоді, прибираючи різного вигляду,
воно служило твоїй щедрості, яка все живить,
відповідно до бажання тих, що відчувають нестачу,

26щоб твої, Господи, улюблені діти знали,
що не плоди різнородні прогодовують людину,
а слово твоє зберігає тих, які в тебе вірять.

27Бо те, що вогнем не могло бути знищене,
топилося відразу – нагріте слабким промінням сонця,

28щоб було відомо, що, дякуючи тобі, треба випереджувати сонце
і перед тим, заки на світ благословиться, молитись тобі.

29Надія бо невдячного, мов іней зимовий, розтане,
і розплинеться, наче вода, що не до вжитку.

17. Єгипетська темрява

1Справді великі суди твої і незглибимі!
Тому то свавільні душі й заблукали.

2Гадавши беззаконні, що можуть люд святий гнобити,
темряви в’язні, скуті довгою ніччю,
замкнені в хатах, лежали вони
далеко від вічного Провидіння;

3міркувавши бо, що можуть із своїми прихованими гріхами затаїтись
під темним серпанком забуття,
вони, сполохані страшними появами, розбіглись.

4Бо закуток, де вони причаїлись, їх не охороняв від страху.
Жахливий шум лунав круг них,
і привиди сумнолиці та тужливі їм з’являлись.

5Ніяка сила вогню не могла світити,
ні ясне сяйво зір
не могло тієї страшної ночі роз’яснити.

6З’являлось їм тільки страховидне вогнище, яке само займалось;
для них же, наляканих, коли те видиво вже зникло з очей,
– те, на що дивились, здавалось ще гіршим.

7Чаклунського вміння дитячі облуди провалились,
і порожні хвастощі мудрістю побила ганьба.

8Бо ті, що обіцяли від хворої душі страхи й неспокої відігнати,
самі захворіли на сміховинну боязливість.

9Бо хоч і ніщо страшне їх не лякало,
та наполохані човганням тварюк і гадюк сичанням, гинули з переляку,
не наважувалися й дивитись у повітря,
якого ніяким робом не можна уникнути.

10Лукавство – боязливе, воно засуджене власним свідоцтвом,
воно під натиском- сумління завжди збільшує лихо.

11Бо страх це ніщо інше,
як занехаяння допомоги, що її розум постачає.

12А як менше внутрішнє сподівання,
то більшим уважається незнання причини, яка наводить муку.

13Тих же, – що в ту ніч, справді безсильну,
яка вийшла з глибини немічного аду,
заснули тим самим сном, –

14мучили страшні привиди,
знесилював душі занепад,
раптовий бо й нежданний страх огортав їх.

15Так кожний, хто б він не був, там падав
і сидів замкнений у в’язниці без засувів.

16Чи то був хлібороб, чи то чабан,
чи робітник, що працював собі окремо,
– заскочений, корився неминучій нужді:
всіх бо зв’язали одні й ті самі пута темряви.

17І чи то вітер, що свище,
чи приємний спів пташок у густих гілляках,
чи шум води, що рвучко тече,
чи різкий гуркіт скель, що падають уділ,

18чи тварин невидимий біг скоком,
чи звірів прелютих потужне ревіння,
чи відгомін, що відбивається в гірських проваллях,
– усе це лякало їх, і вони охлявали знемогою.

19Увесь бо світ яснів блискучим світлом
і клопотавсь без перешкоди справами своїми.

20Тільки глупа ніч над ними повисла,
образ пітьми, що мала прийти на них.
Та вони самі були для себе тяжчі від пітьми.

18. Огненний стовп 1-4: смерть перворідних 5-19; інші іспити 20-25

1Одначе в твоїх святих було вельми багато світла.
Ті, чули їхній голос, хоч і не бачили їх з виду,
і щасливими їх називали, бо вони не потерпіли.

2І дякували їм, що вони, хоч передше покривджені, зла не чинили,
та просили вибачити, що ворогували з ними.

3Ти замість пітьми дав їм стовп вогнегорючий,
щоб був провідником у незнаній подорожі
та сонцем нешкідливим у їхній мандрівці славній.

4Бо справді тії заслужили, щоб у них забрати світло
та щоб самих їх у темряві закутати,
– їх, що ув’язненими в темниці тримали твоїх дітей,
через яких мало бути дане світові нетлінне світло закону.

5Коли вони вирішили повбивати священних немовлят,
і одне лиш дитя було виставлене та й те врятувалось,
ти в них, каравши, забрав дітей силу
і погубив їх разом у могутніх водах.

6Ніч та вже наперед була відома батькам нашим,
щоб підбадьорились, знаючи певно, яким повірили присягам.

7Народ твій очікував
спасіння праведних і ворогів погуби.

8Бо чим скарав ти наших противників,
тим нас прославив, покликавши до себе.

9І священні діти добрих жертвували потайки
та однодушно встановили цей закон Божий:
що святі мають однаково й у щасті й у нещасті брати участь;
і наперед вже виспівували похвальних пісень батьківських.

10У відповідь їм лунав безладний крик ворогів
і голосіння тих, що плакали по дітях.

11Та сама кара впала на раба й на пана,
і простолюдець, як і цар, терпів те саме.

12Всі однаково мали безліч померлих однаковою смертю;
щоб їх поховати, не вистачало живих,
бо в одну мить загинули їхні щонайкращі діти.

13Отож ті, що через чари не вірили,
коли прийшла смерть на перворідних,
визнали, що цей народ – син Божий.

14Тоді, як мирна тиша все повила,
і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу,

15твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів,
як невблаганний воїн, грянуло в осередок пропащої країни,
несучи гострий меч -твій невідкличний наказ.

16Стало воно (там), і все сповнило смертю.
Воно торкалось неба і проходило землею.

17Тоді негайно збентежили їх примари страшних снів
і неуявленні страхи на них напали.

18І хто б де не впав, простягнувшись напів мертвий,
– тим виявляв, що саме спричинило смерть.

19Бо сни, що їх тривожили, наперед це звістили,
щоб вони не загинули, не знавши, чому страждають так тяжко.

20Однак і праведних спіткала проба смерти,
і сила їх загинула в пустині;
та гнів не був довготривалий,

21бо вмить за них почав битись муж бездоганний,
взявши своєї служби зброю,
– молитву і спокутний ладан,
– він протиставився гніву й поклав кінець нещастю,
чим довів, що він твій слуга.

22А подолав він те нещастя не міццю тіла,
ані силою якоїнебудь зброї,
але словом здержав того, що карав їх,
нагадавши клятьби й союзи з батьками.

23Бо як мерці один на одному вже купами лежали,
він став посередині, зупинив гнів,
і перетяв їм до живих дорогу.

24На його ж довгій шаті був світ увесь,
слава батьків – вирита на чотирьох рядах каменів,
і твоя велич на діядемі, на голові в нього.

25Від того згубник назад подався, злякався того,
бо сама проба гніву була вистачальна.

19. Визволення з Єгипту 1-12; єгиптяни в содомляни 13-17; чуда під час виходу 18-22

1А на безбожних аж до кінця виллявся гнів немилосердний,
бо він знав наперед, що буде з ними, –

2що вони, дозволивши вийти
і відпустивши їх поспішно,
роздумають і кинуться навздогін за ними.

3Справді, ще в жалобі були,
ще плакали над гробами померлих,
а таки вже вхопилися в нестямі за інший намір
і тих, кого просили вийти, переслідували, немов утікачів.

4На цю бо крайність штовхнула їх присуджена доля,
яка вибила їм з пам’яті те, що було сталося,
щоб доповнити кару, якої бракувало до їхніх мук;

5і коли народ твій ступив на чудесну дорогу,
ті – знайшли нечувану смерть.

6Бо все творіння, підлягаючи твоїм наказам,
перетворилося знов у своїй природі,
щоб твої діти збереглися цілі.

7І видно було хмару, що отіняла табір,
і суху землю, що виринала звідти, де раніш вода стояла.
Червоне море стало битим шляхом,
зеленою рівниною – буруни могутні.

8Ним увесь народ пройшов, під захистом руки твоєї,
оглядаючи дивні чудеса.

9Вони паслися, наче коні,
стрибали, мов ягнята,
славлячи тебе, Господи, що врятував їх.

10Вони пам’ятали те, що сталося з ними на вигнанні,
як замість тварин земля вивела комарів із себе
і замість водяних створінь ріка виригнула без ліку жаб.

11Пізніше бачили, як виникали нові птахи,
коли, спонукаю жадобою, вони домагались вибагливих страв;

12їм бо на втіху знялись від моря перепелиці.

13На грішних же спали кари,
і не без попередніх знаків – сильних громів;
вони страждали слушно за свої власні лукавства,
бо виявили ненависть запеклу до чужинців.

14Одні бо не приймали знайомих, коли ті прибували,
другі ж гостей-добродіїв у рабство обернули.

15Та не тільки це, – бо для перших буде якась кара,
вони бо відразу вже прийняли чужинців ворожо;

16другі ж прийняли тих врочисто,
і які вже зажили однакових з ними прав,
страшними опісля роботами гнобили їх.

17Тож і були побиті сліпотою,
як ті під дверима праведника,
коли, огорнуті страшною пітьмою,
кожен шукав власних дверей порогу.

18Отак і первні змінювались між собою,
так, як на гарфі звуки змінюють лад,
хоча й зберігають саме властиве звучання,
– як це й можна докладно виснувати з того, що сталося.

19Тварини сухопутні на водяних обертались,
а ті, що плавають, вилазили на землю.

20Вогонь збільшував у воді власну силу,
а вода забувала свою гасильну властивість.

21Полум’я ж не шкодило тілу кволих тварин, що в ньому ходили,
ані не танув, схожий на іней,
той рід небесної поживи, який так легко тане.

22Так, Господи, ти всяким робом звеличив люд твій і прославив,
і не покинув його, а повсякчас і скрізь стояв при ньому.

 

Попередня книга (“Пісня Пісень”)  Наступна книга (“Ісус Син Сираха”)