Книга Пророка Ісаї (продовження)

повернутися на початок книги

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 32 33 34 35
36 37 38 39 40 41 42
43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56
57 58 59 60 61 62 63
64 65 66        

 
 

34. Кінець Едома

1Приступіть, народи, слухайте й уважайте, люди! Нехай чує земля і все, що її сповнює, вселенна й усе, що вона родить!
2Бо гнів Господній проти всіх народів, і його обурення проти всього їхнього війська. Він їх призначив на цілковиту загладу; він на порубання їх видав.
3Убитих їхніх будуть на вулицю кидати; і сморід їхніх трупів здійметься вгору; гори розмокнуть від їхньої крови.
4Зітліє все небесне військо, небо звинеться, мов сувій, і все його військо упаде, як спадає лист із лози та неспіла смоква падає із смоківниці.
5Бо мій меч упився на небі; ось він спускається на Едом і на народ, що я призначив на погибель, на засуд.
6Господній меч сповнився кров’ю; він стучнів від жиру, від крови ягнят і козлів, від ясиру з нирок баранів, бо Бог у Боцрі справляє жертву, велике стинання в Едом-краю.
7І буйволи зійдуть з ними, й бики з бугаями, їхній край уп’ється кров’ю, їхній порох від ситі стучніє.
8Бо це день Господньої відплати, рік воздання для оборонця Сіону.
9Потоки його візьмуться смолою, а порох його – сіркою; земля його стане горючою живицею.
10Вночі і вдень не буде погасати; вічно буде здійматися дим з неї. Пустинею від роду і в рід лежатиме по віки вічні; ніхто не буде через неї проходити.
11Пелікан з їжаком заволодіють нею, і пугач з вороном там оселяться. Господь простягне по ній шнур спустошення і вагу ворожнечі.
12І знатних на ній більше не буде; царів там більше не будуть вибирати, і всі князі її знищені будуть.
13В її палатах виженеться тернина; кропива й будяки в її твердинях; сама вона стане леговищем шакалів, оселею для струсів.
14Дикі коти та гієни будуть зустрічатися, волохачі один з одним перекликатимуться. Нічна мара там буде спочивати і знайде собі спокій.
15Там гад гніздитиметься і нестиметься, висиджуватиме яйця і виводитиме гадюченят. Там яструби будуть збиратись, кожен із самицею своєю.
16Шукайте в Господній книзі й читайте! Нічого з усього цього там не бракує, бо це уста його повеліли, і дух його зібрав їх.
17Сам він кидав їм жереб, його рука те поділила їм під міру. Вони повіки будуть нею володіти і з роду в рід будуть на ній жити.

35. Поворот з неволі та слава Ізраїля

1Пустиня і суха земля хай веселиться, нехай радіє степ і процвітає нарцизом!
2Хай квітом процвітає і веселиться, нехай радіє радістю і ликує! Слава Ливану йому буде дана, пишність Кармелю та Шарону. Вони узрять славу Господню, сяйво Бога нашого.
3Зміцніть зомлілі руки, скріпіть хисткі коліна!
4Скажіть тим, у кого серце полохливе: «Будьте мужні, не бійтесь! Ось Бог ваш! Помста надходить, відплата Божа: він прийде й спасе нас.»
5Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться.
6Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки.
7І вигоріла земля стане ставом, джерелами води – край спраглий. Барлоги, де вилежувалися шакали, стануть гущавиною з комишу та очерету.
8І буде там дорога чиста; дорогу ту назвуть святою: не пройде нею ні один нечистий; вона лиш їм буде служити; навіть і недоумілі на ній не заблудять.
9Не буде більш там лева, та й звір ніякий хижий не ступить на неї; викуплені будуть там ходити.
10Визволені Господом повернуться нею і прийдуть на Сіон з веселим співом; і вічна радість буде в них над головою. Веселощі й радощі будуть з ними, а смуток і зідхання зникне.

36. Санхериб під Єрусалимом

1Чотирнадцятого року царювання Єзекії асирійський цар Санхериб вирушив на всі укріплені міста Юдеї й здобув їх.
2З Лахішу цар асирійський послав у Єрусалим до царя Єзекії равшака з потужним військом, що отаборився коло водогону з верхнього ставу, на шляху, що йде через поле шаповала.
3Вийшли до нього Еліяким, син Хілкії, що доглядав палац, Шевна, секретар, та Йоах, син Асафа, генеральний писар.
4І каже до них равшак: «Скажіть Єзекії: – Так говорить великий цар, цар асирійський: Що то за певність, на яку ти так покладаєшся?
5Гадаєш, що самі порожні слова важать на війні стільки, як розумна рада й сила? На кого, отже, покладаєшся, що збунтувався єси проти мене?
6Ось ти покладаєшся на опору, на оту зламану тростину, на Єгипет, що тому, хто обіпреться на нього, пройде крізь руку та її проколе. Такий фараон, цар єгипетський, для всіх, що покладаються на нього.
7Коли ж ти мені скажеш: Ми покладаємось на Господа, Бога нашого, – то чи ж це не той самий, що йому Єзекія позносив узвишшя й жертовники, повелівши Юді та Єрусалимові: Перед оцим жертовником, мовляв, маєте поклонятися!
8Бийся, отже, об заклад, як ласка, з моїм паном, царем асирійським: я дам тобі 2000 коней! Тільки ж чи здобудешся на стількох їздців до них?
9Як, отже, ти примусиш відступити хоча б одного з найменших рабів мого володаря? Але ти покладаєшся на Єгипет заради його колісниць та його комонних.
10Хіба ж оце я тепер без Господньої волі вирушив проти цієї землі, щоб її спустошити? Господь сказав мені: Рушай проти цієї землі та зруйнуй її!»
11Тоді Еліяким, Шевна та Йоах сказали равшакові: «Говори, будь ласка, з твоїми слугами по-арамійському, бо ми розуміємо! Не говори з нами по-юдейському в слух людей, що на мурі!»
12Равшак же відказав: «Хіба мій володар послав мене до твого владики та до тебе, щоб ці слова сказати? Невже ж він не послав мене до людей, що сидять на мурі, щоб укупі з вами їли власний послід і власну сечу з вами пили?»
13Тут виступив равшак і закричав на все горло по-юдейському: «Слухайте слова великого царя, царя асирійського!
14Так говорить цар: – Нехай Єзекія вас не зводить, бо він вас не зможе врятувати!
15І нехай Єзекія вас не підбиває надією на Господа, кажучи: Господь напевно нас вирятує: не буде це місто видане на поталу цареві асирійському!
16Не слухайте Єзекії! Так бо говорить цар асирійський: – Учиніть зо мною мир і вийдіть до мене! Кожен з вас їстиме зо свого винограду й зо своєї смоківниці та питиме воду з своєї копанки,
17аж поки я прийду і візьму вас у землю таку, як ваша, в землю пшениці та вина, землю хліба й виноградників.
18Нехай же вас не баламутить Єзекія, кажучи: Господь вирятує нас! Хіба ж боги народів урятували кожен свою землю з руки царя асирійського?
19Де боги Хамату та Арфаду? Де боги Сефарваїму? Хіба вони вирятували Самарію з моєї руки?
20Котрий з-поміж усіх богів цих земель вирятував свою землю з моєї руки, – то щоб Господь ото мав спасти Єрусалим з моєї руки?»
21Мовчали ті й не відповідали йому ані слова, бо такий був наказ царський: «Не відповідайте йому!»
22І прийшли Еліяким, син Хілкії, що доглядав палац, Шевна, секретар, та Йоах, син Асафа, генеральний писар, у роздертих одежах до Єзекії та й оповіли йому слова равшака.

37. Цар Єзекія звертається до Ісаї 1-13; молитва Єзекії 14-20; Ісая заступається за Єзекію 21-38

1Коли почув про те цар Єзекія, роздер на собі шати, покрився вереттям і пішов у дім Господній.
2Еліякима ж, що доглядав палац, та Шевну, секретаря, вкупі зо старшими священиками, покритими вереттям, послав до пророка Ісаї, сина Амоса.
3І ті промовили до нього: «Так говорить Єзекія: – Цей день -день смутку, кари і наруги. Дитятка бо дійшли до самого краю материнської утроби, але нема снаги вродити.
4Якби ж то Господь, твій Бог, почув слова равшака, що його послав володар його, цар асирійський, зневажати живого Бога, і якби ж то Господь, твій Бог, покарав за слова, що чув! Тож вознеси молитву за тих, що ще зосталися!»
5І як слуги царя Єзекії прийшли до Ісаї,
6сказав їм Ісая: «Промовте до вашого пана: Так говорить Господь: Не бійся слів, що чув єси, що ними зневажили мене раби царя асирійського!
7Ось я нашлю на нього дух, і він почує певну вістку й повернеться у свою землю, і я уб’ю його мечем у його ж землі.»
8Повернувся равшак і знайшов царя асирійського, що воював проти Лівни, він бо був почув, що цар відступив від Лахішу.
9Як же цей почув про Тірхаку, царя етіопського, і йому сказали: «Ось він вирушив, щоб ударити на тебе» – послав удруге послів до Єзекії сказати:
10«Ви промовите так до Єзекії, царя юдейського: – Нехай тебе не ошукує Бог твій, що на нього покладаєшся, кажучи: Єрусалим не буде виданий цареві асирійському у руки!
11Ти чував єси сам, що царі асирійські зробили з землями, як вони їх чисто зруйнували. А ти б то врятувався?
12Хіба ж боги народів, яких мої батьки зруйнували, вирятували їх, як от: Гозан, Харан та Рецеф, і синів Едену, що в Телассарі?
13Де цар Хамату, цар Араду і цар міста Сефарваїма, Ени та Івви?»
14Узяв Єзекія письмо з рук послів, прочитав його й пішов у храм Господній та й розгорнув його перед Господом.
15І молився Єзекія до Господа, кажучи:
16«Господи сил, Боже Ізраїля, що возсідаєш на херувимах! Ти єси Бог, ти один над усіма царствами земними. Ти сотворив небо й землю.
17Прихили, Господи, вухо твоє і вислухай! Відкрий, Господи, очі твої і поглянь! Почуй усі слова Санхериба, що він послав на зневагу живого Бога!
18Воно бо й справді, Господи, царі асирійські спустошили всі народи та їхні землі
19ще й кинули у вогонь їхніх богів. Та то й не боги, а діло рук людських, дерево й камінь; тому вони їх і знищили.
20Тепер же, Господи, Боже наш, визволь нас із його руки, щоб усі царства землі зрозуміли, що, ти еси Господь, ти єдиний!»
21Тоді Ісая, син Амоса, послав до Єзекії сказати: «Так говорить Господь, Бог Ізраїля: – Тоді, як ти молився до мене супроти Санхериба, царя асирійського,
22ось слово, що про нього виповів Господь: Гордує тобою, глузує з тебе дівиця, дочка Сіону; хитає головою позад тебе дочка Єрусалиму.
23Кого ти поругав, зневажив, на кого підняв голос і глянув гордими очима? На Святого Ізраїлевого!
24Через твоїх рабів ти зневажив Господа. Ти сказав: – Безліччю моїх колісниць я на вершину гір знявся, на найкрутішу кряж Ливану. Я порубав його найвищі кедри, його найдобірніші кипариси. Я досягнув крайньої його верховини, найгустішого його саду.
25Копав і пив я чужі води, я висушив стопами моїх ніг усі ріки Єгипту.
26Чи ти ж не чув, що я зробив це здавна? За днів днедавніх я постановив це, а тепер здійснюю. Тому й зруйновано укріплені міста в купи румовищ.
27Їхні мешканці безсилі, злякалися, засоромились і стали, мов трава на полі, немов зелене билля, мов зелень на дахах та луках, коли потягне східній вітер.
28Чи ти встаєш, чи ти сідаєш, чи входиш, чи виходиш, я знаю,
29що ти проти мене буяєш і твоє зухвальство дійшло до мого слуху; тож кільце тобі моє заправлю у ніздрі, мою гнуздечку в рот твій, і заверну тебе тим шляхом, яким ти прибув.
30А ось тобі й знак: цього року ви їстимете зерно, що впаде на землю, другого року – що само вродить, а третього сійте й жніть та садіть виноградники й споживайте їхній плід!
31Останок дому Юди, що спасеться, пустить знову вниз коріння й принесе вгорі плід,
32бо з Єрусалиму вийде останок та з гори Сіону ті, що спасуться. Ревність Господа сил це вчинить.
33Тож так говорить Господь про царя асирійського: – Він не ввійде в це місто й стріли туди не пустить, не стане перед ним із щитом, ані не насипле проти нього валу.
34Тим самим шляхом, що прийшов, назад повернеться, а в місто це не ввійде, – слово Господнє.
35Я боронитиму це місто, я його врятую заради мене й заради Давида, мого слуги.»
36Тієї ж ночі вийшов ангел Господній та й убив в асирійському таборі 185 000 чоловік. І як повставали вранці, аж ось самі мертві тіла.
37Зняв Санхериб, цар асирійський, табір та й відступив і, повернувшись, перебував у Ніневії.
38Одного разу, як він поклонявся у храмі Нісроха своєму богові, вбили його мечем його сини, Адрамелех і Сарецер, та й утікли в Арарат-край. І син його Асархаддон став царем замість нього.

38. Недуга царя Єзекії 1-8; пісня Єзекії 9-22

1У ті дні занедужав Єзекія смертельно. І прийшов до нього пророк Ісая, син Амоса, і сказав до нього: «Так говорить Господь: Упорядкуй твій дім, бо вмреш, не будеш жити.»
2Тоді Єзекія обернувся лицем до стіни й почав молитися до Господа
3і промовляти: «Ой Господи, згадай, будь ласка, що я ходив перед тобою вірно й щирим серцем і чинив те, що тобі довподоби!» Та й заплакав Єзекія уголос.
4І ось прийшло до Ісаї таке слово Господнє:
5«Піди й промов до Єзекії: Так говорить Господь, Бог твого батька Давида: – Почув я твою молитву, побачив твої сльози і ось додам тобі віку п’ятнадцять років
6і визволю тебе й це місто з руки царя асирійського: я боронитиму це місто.
7Ось тобі й знак від Господа, що справдить Господь слово, яке сказав:
8Я заверну тінь соняшного годинника, що спустилася додолу на соняшнім годиннику Ахаза, назад на десять ступнів.» І повернулося сонце на десять ступнів, що їх уже було пройшло.
9Пісня Єзекії, царя юдейського коли був занедужав, а потім видужав зо своєї недуги:
10«Я сказав: Опівдні днів моїх відійду до Шеолу брам, позбавлений останку моїх літ.
11Я сказав: Я не побачу більше Господа, Господа на землі живучих, я не узрю вже більш нікого з-поміж тих, що живуть на світі.
12Мою хатину знесено, далеко забрано від мене, немов намет пастуший. Немов той ткач, життя моє згортаю: він відтинає мене від основи. Від дня до ночі ти мене викінчуєш.
13Я кричу аж до ранку. Наче лев, він трощить усі мої кості. Відо дня до ночі ти мене покидаєш.
14Наче ластівка чи журавель, скиглю я; я стогну, немов голуб. Очі мої втомились, глядівши вгору. Господи, пригноблено мене, ручись за мене!
15Що мені казати? То він мені сказав, і сам же він зробив те. Хвалитиму тебе ввесь вік мій за біль душі моєї.
16Господи, так живуть люди. У ньому ж і життя мого духу. Ти мене оздоровиш, ти мене оживиш.
17Ось за мій мир я мав гіркість, гіркоту. Ти зберіг мою душу від погибельної ями, бо ти закинув усі гріхи мої позад себе.
18Шеол тебе не хвалить, та й смерть тебе не прославляє. Ті, що зійшли в яму, не можуть уже надіятись на твою вірність.
19Живий, живий, той тебе прославляє, як оце я сьогодні. Батько оповідає дітям про твою вірність.
20Господь готовий мене врятувати. Тому ми будемо на струнах грати до всі дні життя нашого в домі Господнім.»
21І сказав Ісая: «Хай принесуть печиво із смоков і прикладуть до нариву, й він видужає!»
22І спитав Єзекія: «Який знак, що я знову зійду у храм Господній?»

39. Посольство Меродаха-Баладана до Єзекії

1Того часу Меродах-Баладан, син Баладана, цар вавилонський, послав письмо та подарунок Єзекії, бо зачув був, що він був хворий, та видужав.
2Зрадів Єзекія і показав послам свою скарбницю, срібло та золото, і пахощі й дорогу мазь, і збройну комору, та й усе, що було в його скарбницях. Не було нічого, чого б не показав їм Єзекія у своїм палаці та в усім своїм володінні.
3Тоді прийшов пророк Ісая до царя Єзекії та спитав його: «Що говорили ці люди й звідки вони прийшли до тебе?» Єзекія відповів: «З далекої землі вони прийшли до мене, з Вавилону.»
4І спитав Ісая: «Що бачили вони у твоїм палаці?» І каже Єзекія: «Бачили все, що є в моїх палатах. Нема нічого у моїх скарбницях, чого б я не показав їм.»
5Тоді Ісая сказав до Єзекії: «Слухай же слова Господа сил:
6Оце надійдуть дні, коли все, що є в твоїх палацах та що зібрали батьки твої по цей день, буде забране у Вавилон. Нічого не зостанеться, – слово Господнє.
7І твоїх синів, що вийшли з тебе, що їх ти породив, візьмуть, і вони стануть скопцями в палаці царя вавилонського.»
8І сказав Єзекія до Ісаї: «Добре слово Господнє, що ти сказав.» Коли б лиш, думав собі, мир та безпека були за мого життя!

40. Господь спасе Ізраїля 1-8; благовість Сіонові 9-11; велич Божа 12-31

1Утіште, утіште народ мій, каже ваш Бог.
2Промовляйте Єрусалимові до серця й вістіть йому, що скінчилась його служба, спокутувано його несправедливість, бо він прийняв з руки Господньої удвоє за всі його злочини!
3Голос чути: – Стеліть Господові дорогу у пустині, рівняйте в степу шлях нашому Богові!
4Нехай кожна долина заповниться, кожна гора й пагорб нехай знизиться! Нехай провалля стануть рівниною, а прикрі кручі – низиною!
5Тоді слава Господня з’явиться, і всі творіння узрять її разом, бо так прорекли уста Господні.
6Голос велить: – Вісти! – Я ж сказав: – Що вістити? – Всяке тіло -трава, і вся його краса – мов квітка в полі.
7Висхне трава, зів’яне квітка, як подих Господній на неї подує. Так, народ – трава!
8Висхне трава, зів’яне квітка; а слово Бога нашого стоятиме повіки.
9Зійди на гору, на високу, ти, що несеш Сіонові веселі вісті! Підніми сильно голос, ти, що несеш Єрусалимові веселі вісті! Підніми голос, не бійся! Скажи містам Юдеї: «Ось Бог ваш!
10Ось Господь Бог іде в потузі, раменом своїм панує. Ось нагорода його з ним, заплата його перед обличчям у нього.
11Немов пастух, пастиме своє стадо, рукою власною збере їх, ягнят носитиме на грудях, дійних лагідно водитиме.»
12Хто зміряв коли пригорщею у морі воду або небеса зміряв п’яддю, зібрав у мірку земний порох, важив на вазі гори чи пагорби на терезах?
13Хто збагнув дух Господній, був його дорадником, учив його?
14З ким він радиться? Хто його напоумлює на розум, вказує стежку правди, його знання навчає, дороги мудрости йому вказує?
15Народи в нього – неначе з відра крапля; вони не більш, ніж на вазі пилинка. Острови в нього, як порошинка, важать.
16Не вистачить Ливану на вогнище; тварин його не вистачить на всепальну жертву.
17Усі народи перед ним – ніщо: вони в нього менші від ніщоти й порожняви.
18Кому ви хочете уподобити Бога? Який образ йому надати?
19Мистець виливає образ кумира, що золотар золотом покриває й срібні ланцюжки чіпляє;
20а хто на такий принос не спроможний, вибирає дерево негниюче, вишукує мистця-умільця, щоб поставити непорушне божище.
21Чи ви ж не знаєте, чи ви не чували? Чи ж вам не сказано від початку? Чи ви ж не зрозуміли вже від заснування світу?
22Це він – той, що над земним кругом возсідає; і мешканці його, мов сарана для нього. Він простирає небо, як намітку, він розпинає його, мов намет на житло.
23Він князів на ніщо обертає, а земні судді для нього – порожнеча.
24Ледве посаджено їх, ледве посіяно, ледь їх пень у землі вкорінився, а він дихнув на них, і вони сохнуть, і буревій несе їх, мов солому.
25Кому ж ви хочете мене вподобити, щоб я був йому подібний? – каже Святий.
26Підійміть угору ваші очі й подивіться! Хто створив усе це? Той, хто виводить військо їх за лічбою і кличе усіх їх на ім’я. Сила його така велика й міць така потужна, що ні одного не бракує.
27Як же це ти, Якове, говориш як, Ізраїлю, кажеш: «Доля моя від Господа закрита, право моє забув мій Бог?»
28Чи ти ж не знаєш, чи ти не чував? Господь – Бог вічний, творець кінців землі: він не втомлюється, не знемагається, розум його недослідимий.
29Він дає змореному силу, він знеможеному додає міць.
30Навіть і молодь утомлюється, знемагає, і юнаки-вояки підупадають, –
31ті ж, що на Господа вповають, відновлюють сили, немов орел, здіймають крила, біжать, не знають утоми, ідуть уперед, не знемагають.

41. Кир підбиває народи 1-7; знищення ворогів Ізраїля 8-20; боввани-ніщота 21-24; Господь – єдиний Бот 25-29

1Мовчіть, острови, передо мною! Нехай народи відновлять свою силу! Нехай приступлять і тоді говорять, – станьмо на суд разом!
2Хто збудив зі сходу мужа, за яким слідом іде перемога? Хто видає йому народи, хто царів підбиває? Меч його в порох їх обертає, а лук розносить, як солому.
3Ось він за ними вганяє, іде наперед безпечно, ногами не торкається дороги.
4Хто вчинив, хто довершив це? Той, що кличе роди від почину, – я Господь, я перший, я і з останніми той самий.
5Бачать його острови і бояться, кінці землі трясуться. Вони зближаються, разом на суд приходять.
6Один одному допомагає й приговорює до брата свого: «Кріпися!»
7Мистець додає духу золотареві; той, що вигладжує молотком, бадьорить того, хто кує на ковадлі й про споювання говорить: «Воно добре», і цвяхами збиває, щоб не хиталось.
8Ти ж, Ізраїлю, слуго мій! Ти, Якове, якого я вибрав, потомство Авраама, мого друга!
9Ти, якого я взяв з кінців землі і покликав з її окраїн, і сказав до тебе: Ти мій слуга, – я тебе вибрав, я тебе не відкинув.
10Не бійся, бо я з тобою! Не тривожся, бо я – Бог твій! Я додам тобі сили, я тобі допоможу, підтримаю тебе переможною правицею моєю.
11Стидом і соромом окриються усі ті, що лютують проти тебе. На ніщоту обернуться й загинуть ті, що з тобою сварку заводять.
12Ти будеш їх шукати, та не знайдеш тих, що на тебе нападають. На ніщо обернуться і зникнуть ті, що воюють проти тебе.
13Бо я – Господь, твій Бог, я держу тебе за правицю, я тобі говорю: Не бійся, я тобі допомагаю.
14Не бійся, Якове, мій черв’ячку, – слабосилий Ізраїлю! Я тобі допомагаю, – слово Господнє, Святого Ізраїлевого, твого викупителя.
15Я тебе зроблю бороною гострою, новою, з подвійними зубами. Топтатимеш і битимеш гори на порох, пагорби обернеш у дрібну полову.
16Ти віятимеш їх; їх вітер буде розносити, їх буря буде розсівати. Ти ж Господом будеш веселитись, Святим Ізраїля хвалитимешся.
17Злиденні та вбогі шукають води, та її немає. Язик у них від спраги висихає. Я, Господь, їх вислухаю, я, Бог Ізраїля, їх не покину.
18На лисих горах я відкрию ріки, серед долин – джерела. Я зроблю озером пустиню, а суху землю – водяними ручаями.
19Я засаджу пустиню кедром, акацією, афиною та оливкою. Я посаджу в степу кипариса, явора та сосну разом,
20щоб вони бачили й знали, вважали й зрозуміли всі разом, що то рука Господня це вчинила, Святий Ізраїля витворив те.
21Появіть вашу справу, каже Господь, подайте ваші докази, каже цар Якова.
22Нехай приведуть і нехай покажуть нам, що має наступити! Яке було минуле, звістіть нам, щоб ми до нього придивились і впевнились, що воно здійснилось, або яке буде майбутнє, скажіть нам!
23Оповістіть, що станеться пізніше, щоб ми знали, що ви боги! Зробіть принаймні щонебудь, щоб усі ми здивовані дивились!
24Та ви – ніщо, й робота ваша не варта нічого; осоружний – той, хто вас вибирає.
25Я розбудив його з півночі, і він прийшов, зі сходу сонця – того, хто призиває моє ім’я. Він топче можних, як болото, і як гончар місить глину.
26Хто те звістив спочатку, щоб ми знали? Заздалегідь, щоб ми могли сказати: «Це правда?» Ніхто нічого не звістив, ані не оголосив, ніхто не чув слів ваших.
27Я перший звістив про те Сіон, послав у Єрусалим звістовника доброї новини.
28Я розглядавсь, та не було нікого; і не було порадника між ними, щоб їх спитати, і щоб відповіли.
29Усі вони – марнота, робота їх – надармо, порожній вітер – їхні божища литі.

42. Пісня про Слугу Божого 1-4; покликання Кира 5-9; похвальна пісня 10-17; глухі й сліпі 18-25

1Ось мій Слуга, якого я підтримую, мій вибраний, якого вподобало моє серце. Я поклав на нього дух мій: він сповістить народам правду.
2Він не буде кричати, ані вигукувати, і голосу свого на вулиці не дасть почути.
3Надломленої очеретини не доламає; льону, що куриться, він не погасить; оповістить ретельно правду.
4Він не ослабне, не подасться, аж покіль не встановить на землі правди, бо острови чекають його науки.
5Так говорить Бог, Господь, який створив небеса і розпростер їх, який ствердив землю з усім, що вона родить; він, який дає на ній дихання людям, дух тим, що по ній ходять:
6«Я, Господь, покликав тебе для перемоги, держатиму тебе за руку, я берегтиму тебе, поставлю тебе у завіт люду, світло народам,
7щоб сліпим очі відкривати, виводити з в’язниці в’язнів, з темниці тих, що сидять у темряві.
8Я – Господь: це моє ім’я! Я другому не поступлюся славою моєю, ані моєю честю – різьбленим божищам.
9Перші пророцтва вже здійснились; нові вам звіщаю, перш ніж стануться, вам їх оповіщаю.»
10Співайте Господові нову пісню! Нехай його хвала несеться з кінців світу! Хай ликує море і все, що в ньому, острови і їхні мешканці!
11Нехай озветься голосно пустиня з її містами, оселі, де живе Кедар! Нехай ликують тії, що живуть на скелях, нехай радісно з вершин гірських гукають!
12Нехай воздають Господові славу, хвалу його на островах хай розголосять!
13Господь виходить, немов велет; неначе воїн, розбуджує завзяття; дає воєнний клич, гукає і витязем на ворогів виступає.
14Я мовчав довго, не говорив, я стримував себе. Але тепер кричатиму, наче породілля, стогнучи й задихуючись тяжко.
15Я спустошу гори й пагорби, я висушу всю їхню зелень, я з рік зроблю пустиню, я висушу озера.
16Я поведу сліпих незнаним для них шляхом, спрямую їх невідомими їм стежками. Я перед ними темряву оберну на світло, криві дороги – на прості. Таке я їм учиню, нічого не пропущу.
17Вони повернуться назад, окриті великим соромом, вони, що на кумирів уповали та до бовванів казали: Ви боги наші!
18Слухайте, глухі! Глядіть, сліпі, дивіться!
19А хто сліпий, як не слуга мій і хто глухий, як не посланець мій якого я посилаю? Хто такий сліпий як друг мій, глухий, як раб Господній?
20Багато бачив ти, та не зауважив; ти відкрив вуха, але не чув нічого.
21Господь зволив, заради своєї правди, звеличити й прославити закон свій.
22Та це народ пограбований, обдертий; усіх їх кинуто в печери, заховано в темницях. Їх грабують, а визволителя немає; їх обдирають, а нікому сказати: Віддай!
23А хто з-поміж вас це чує, вважає та міркує, що з того буде?
24Хто видав Якова на грабунок, Ізраїля – дряпіжникам? Хіба ж то не Господь, що проти нього ми згрішили, його дорогами ходити не хотіли, не слухали його закону?
25Тому й вилив на нього обурення свого гніву і лють війни. Вона палала кругом нього, та йому ні гадки; вона його палила, та йому байдуже.

43. Визволення Ізраїля 1-7; Господь – єдиний правдивий Бог 8-15; чудеса під час виходу Ізраїля 16-21; невдячність Ізраїля 22-28

1А тепер так говорить Господь, творець твій, Якове, і твій сотворитель, Ізраїлю: «Не бійся, бо я тебе викупив, прикликав тебе твоїм ім’ям, ти – мій!
2Чи через води йтимеш, я з тобою, чи крізь ріки, – тебе не затоплять, чи підеш крізь вогонь, – не попечешся, і полум’я тебе не обпалить.
3Бо я Господь, твій Бог, Святий Ізраїля, я – твій спаситель. У викуп за тебе я дав Єгипет, Етіопію та Саву замість тебе, –
4тому, що дорогий ти в мене й цінний і я тебе люблю, людей даю за тебе, народи за твою душу.
5Не бійся, бо я з тобою! Зі сходу приведу твоє потомство, зберу тебе з заходу.
6Півночі повелю: Віддай їх! А півдню: Не затримуй! Приведи синів моїх здалека, дочок моїх із кінців світу, –
7усіх, хто зветься моїм ім’ям, кого я сотворив собі на славу, кого витворив і зладнав.
8Виведи люд сліпий, хоча він має очі, глухих, хоч вони мають вуха.
9Нехай зберуться усі народи разом, нехай зійдуться усі люди! Хто з них прорік це, проголосив нам перші пророцтва? Нехай поставлять свідків від себе й докажуть, щоб, вислухавши їх, можна було сказати: Це правда!
10Ви мої свідки, – слово Господнє, – і мій слуга, якого я вибрав, щоб ви знали й вірили мені та зрозуміли, що це я: не було бога, який міг би бути створення передо мною, і не може бути такого, що був би створений по мені!
11Я, я – Господь: нема спасителя, крім мене!
12Я оповів, спас, оголосив, а не чужий бог між вами. Ви мої свідки, – слово Господнє; я – Бог.
13Я – Бог від віку: нема нікого, хто увільнив би з руки моєї. Вчиню я щось, – хто змінить?»
14Так говорить Господь, ваш відкупитель, Святий Ізраїля: «Задля вас я посилаю до Вавилону посольство, я розіб’ю засуви по темницях, халдеї будуть плакати – ридати.
15Я – Господь, Святий ваш, Творець Ізраїля і Цар ваш!»
16Так говорить Господь, що відокрив дорогу в морі, стежку у великих водах,
17що вивів колісниці і коней сильне військо; але всі разом полягли і не встануть більше, погасли, наче ґніт, згасли.
18«Не згадуйте про те, що було, не думайте про давнє!
19Ось я творю щось новітнє: воно ось-ось уже сходить. Чи ж ви його не впізнаєте? Я прокладу дорогу в пустині і на безлюддях – ріки.
20Звір дикий буде мене прославляти, шакали й струсі, бо я дам воду в пустині і на безлюддях – ріки, щоб напоїти мій вибраний народ.
21Народ той, що я утворив для себе, хвалу мою звіщатиме.
22Та, проте, Якове, ти не взивав до мене; не побивався, Ізраїлю, за мною.
23Ти не приносив мені ягнят у всепальну жертву, і жертвами твоїми не виявляв мені пошани. Я не обтяжував тебе приносами і не томив тебе кадилом.
24Ти не купував мені за гроші пахучої тростини і не ситив мене жиром твоїх жертв. Ні, ти гріхами своїми мене непокоїв, ваготою був мені з-за своїх переступів.
25Я, я стираю твої провини заради мене самого, гріхів твоїх не згадую вже більше.
26Пригадай мені, станьмо на суд разом, говори ж, щоб виправдатись!
27Твій пращур согрішив, та й представники твої повстали проти мене.
28Князі твої мою святиню осквернили, і я видав Якова на суд, Ізраїля на наругу.»

44. Відмова Ізраїля 1-8; насміх з ідолопоклонства 9-20; Кир – визволитель Ізраїля 21-28

1А тепер слухай, Якове, мій слуго, Ізраїлю, якого я вибрав!
2Так говорить Господь, який тебе створив, тобі образ дав уже з материнського лона, який тобі допомагає: Не бійся, Якове, слуго мій, Єшуруне, якого я вибрав!
3Бо я виллю воду на спраглу землю, потоки вод на сушу. Я виллю мій дух на твоїх потомків, моє благословення на твоїх нащадків.
4Вони ростимуть, наче трава над водою, наче верби над річками.
5Один скаже: «Я – Господній», інший назве себе ім’ям Якова, а ще інший напише на своїй руці «Господь», і візьме собі прізвище «Ізраїль».
6Так говорить Господь, цар Ізраїля, його Відкупитель, Господь сил: «Я – перший, я й останній: крім мене, нема Бога!
7Хто мені рівня? Хай виступить, говорить, хай розповість, мені докаже! Хто передсказав від віку те, що мало статись? Нехай бо нам проречуть майбутнє!
8Не бійтесь, не полохайтесь! Хіба я вам здавна не вістив, не прорікав це? Ви – мої свідки. Чи є ще Бог, крім мене? Ні! Немає іншої Скали, я іншої не знаю!
9Вони – ніщо, всі ті, що роблять бовванів: найлюбіші з них не дають жадної користи. Ті, що їм служать, не бачать і не розуміють нічого, тим і окриються соромом.
10Чи хто ж робить бога та виливає боввана, а не чекає від нього користи?
11А тим часом усі поклонники боввана покриються соромом; майстри їхні з людей. Нехай зберуться – всі й стануть; вони злякаються і застидаються всі разом.
12Коваль працює при вугіллі й виробляє свою роботу молотком, працює над нею сильною рукою, аж поки не зголодніє й не підупаде на силах; не п’є води, з утоми умліває.
13Тесля, шнур нап’явши, значить крейдою міру, обточує ідола стругом, заокруглює його розміром і робить подобу людини гарного вигляду, щоб поставити її у храмі.
14Він рубає собі кедр або бере кипарис чи дуб, що його запримітив між деревами в лісі, або й сосну, що сам був посадив, а дощ її зростив.
15Іншим це служить на паливо: його беруть, щоб ним зогрітись, запалюють, печуть хліб. Він же виробляє з нього бога і б’є перед ним поклони, витісує з нього боввана й стає перед ним навколішки.
16Половину палить на вогні; на вугіллі пече печеню, насичується нею і гріється, примовляючи: Я собі добре гріюся, дивлюсь на вогонь.
17З останку ж дерева робить собі бога, кумира свого, й стає перед ним навколішки, ниць припадає, молиться до нього й говорить: Спаси мене, бо ти – бог мій.
18Вони не знають, вони не розуміють нічого, бо очі в них заплющені й не бачать нічого, і серце в них не розуміє.
19І не візьме собі такий до серця, нема в нього стільки знання й розуму, щоб собі сказати: Таж половину того я спалив на вогні, а на жару спік хліб та насмажив м’яса та й із’їв. Чи то ж з останку я зроблю собі гидоту? Перед поліном битиму поклони?
20Хто вганяє за попелом, того зводить на манівці його збите серце. Він не спасе свого життя й не скаже: Хіба ж це не омана у правиці в мене?
21Згадай про це, Якове, Ізраїлю, бо ти слуга мій! Я тебе сотворив, ти – слуга мій. Ізраїлю, я тебе не забуду.
22Я розігнав, немов туман, твої переступи, твої гріхи – неначе хмару. Повернись до мене, бо я викупив тебе!»
23Ликуйте небеса! Господь бо вчинив це. Скричіть радісно, земні глибини! Кликніть весело, ви, гори, і ти, боре, з усіма деревами! Бо викупив Господь Якова і явив свою славу в Ізраїлі.
24Так говорить Господь, твій викупитель, що сотворив тебе вже з материнського лона: «Я – Господь, я створив усе, я один розпростер небо, я сам собою утвердив землю.
25Я обертаю на ніщо знаки віщунів, ворожбитів збиваю з пантелику; я проганяю назад мудрих, в дурноту обертаю їхнє знання.
26Я виконую слово моїх слуг, я здійснюю задуми моїх послів, кажу Єрусалимові: – Заселися! – а містам юдейським: – Відбудуйтесь! Я знову здвигну їхні руїни.
27Це я велю безодні: – Висхни! -Я висушую твої ріки.
28Я кажу про Кира: – Це мій пастир, що вволить усю мою волю, що скаже Єрусалимові: – Відбудуйся! – а храмові: Поклади основи!»

45. Завдання Кира 1-19; Господь – Бог усіх 20-25

1Так говорить Господь до свого помазаника Кира, якого я взяв за праву руку, щоб підкорити йому народи, щоб крижі царів розв’язати, щоб відчинити перед ним двері, щоб брами більш не зачинялись:
2«Я йду поперед тебе, вирівнюючи гори. Я трощу бронзові ворота, ламаю залізні засуви.
3Даю тобі заховані багатства й скриті скарби, щоб ти знав, що я Господь, котрий зове тебе на ім’я, Бог Ізраїля.
4Задля Якова, мого слуги, Ізраїля, мого вибранця, назвав тебе я на ім’я, дав тобі шляхетну назву, дарма, що ти мене не знаєш.
5Я – Господь, і іншого немає. Немає Бога, крім мене. Я підперізую тебе, хоч ти мене й не знаєш,
6щоб знали від сходу сонця до заходу, що нема іншого, крім мене. Я – Господь, і іншого немає!
7Я витворюю світло й творю пітьму, чиню добро й допускаю зло. Я, Господь, усе це чиню.
8Розлийте, небеса, згори росою правду, і нехай хмари дощем її виллють! Нехай відчиниться земля і дасть спасіння, і нехай виростить разом справедливість! Я, Господь, це творю.
9Горе тому, хто сперечається зо своїм творцем – черепок із земних черепків! Чи ж глина скаже гончареві: Що робиш? Чи його праця йому скаже: Ти безрукий?
10Горе тому, хто каже батькові: Навіщо сплодив ти? Або матері: Навіщо ти породила?»
11Так говорить Господь, Святий Ізраїля та його сотворитель: «Ви питаєте мене про майбутнє моїх дітей, і в діло рук моїх втручаєтеся наказом?
12Я створив землю і витворив на ній чоловіка. Я власними руками розпростер небо, я повеліваю всьому його війську.
13Я його підняв для перемоги. Я йому рівняю всі путі. Він відбудує моє місто, випустить на волю полонених, та не за викуп і не за дари, слово Господа сил.»
14Так говорить Господь: «Дорібок Єгипту й прибуток Кушу та савеї високорослі перейдуть до тебе й стануть твоїми, підуть слідом за тобою, пройдуть у кайданах. Перед тобою падуть ниць, будуть тебе благати: Лише в тебе Бог, і немає іншого, немає іншого Бога!
15З тобою ж – Бог тайний, Бог Ізраїля, Спаситель!
16Усі вони окриються ганьбою й стидом, і підуть геть застиджені майстри кумирів.
17Ізраїля спасе Господь спасінням вічним; ви не зазнаєте стиду та сорому по віки вічні.»
18Бо так говорить Господь, творець неба, – він, Бог, що сотворив землю, що сподіяв її та укріпив її; не створив її пустою, він создав її, щоб на ній жили: «Я Господь, і іншого немає!
19Не говорив я тайно, у темнім закутку землі, та й не говорив потомству Якова: Шкода вам мене шукати! Я, Господь, кажу лиш те, що справедливе, сповіщаю саму правду.
20Збирайтеся, ходіть, приступайте, усі ви, що зосталися живими з народів! Безглузді ті, що носять дерев’яного кумира та моляться до бога, що спасти не може.
21Оповістіть, вкажіть це, учиніть навіть нараду вкупі! Хто оголосив це здавна й наперед звістив це? Хіба ж не я, Господь? Крім мене нема іншого Бога, Бога справедливого, і Спаса нема, крім мене.
22Оберніться до мене і спасетеся, всі кінці світу, бо я Бог, і іншого немає!
23Клянуся сам собою, із уст моїх виходить правда, слово незмінне: Передо мною зігнеться кожне коліно, мною кожен язик буде присягатись.
24Лиш у Господі, – казатимуть про мене, – справедливість і сила.» До нього прийдуть, застиджені, всі ті, що кипіли гнівом проти нього.
25У Господі буде виправдане та прославлене все потомство Ізраїля.

46. Вавилонські боги – ніщота

1Бел хилиться, Нево валиться. Божищ їхніх кладуть на скот та на худобу, і їх несе утомлена скотина як навантажений тягар.
2Вони валяться, хиляться разом; не можуть врятувати ноші, і самі йдуть у неволю.
3Послухай мене, доме Якова, увесь останку дому Ізраїля, що його я носив уже від материнського лона, що ним я піклувався вже від утроби!
4До старости вашої я буду той самий, до сивини я буду вас носити. Я вже робив так, я носив вас, і носитиму далі, я вас урятую.
5Кому ви хочете мене уподобити, прирівняти? На кого хочете, щоб я скидався, був схожий?
6Вони з гамана золото висипають, важать вагою срібло, золотаря наймають, щоб з того зробив бога, щоб перед ним поклони бити, ставати навколішки.
7Беруть його на плечі, носять його, ставлять на його місці, і він стоїть, не зрушиться з свого місця; кричать до нього, а він їм не відповідає, в біді не допомагає.
8Згадайте це й зрозумійте, до серця, грішники, прийміть!
9Згадайте давне споконвіку, що я – Бог, і іншого немає, рівні мені немає!
10Я оповіщаю вже спочатку те, що буде: далеко наперед, що ще не сталось. Я кажу: Думка моя здійсниться, я виконаю все, що мені довподоби.
11Я кличу птаха-хижака зі сходу, мужа з далекої країни, якого я призначив. Я це сказав і це вчиню, я це призначив і це зроблю.
12Слухайте мене, ви, тугі серцем, ви, що далекі від спасіння!
13Я наблизив моє спасіння: воно вже недалеко, допомога моя не забариться. Я дам Сіонові моє спасіння, Ізраїлеві мою велич.

47. Жалобний плач над Вавилоном

1Зійди додолу й сядь у пилі, дівице, дочко вавилонська! Сядь на землі, без трону, дочко халдейська! Бо більш тебе не зватимуть ніжною, розкішною.
2Візьмися за жорна й мели муку, скинь намітку з себе, підкасай подолок, відкрий ноги, бреди через ріки!
3Будеш світити тілом, твій сором буде видно. Відплачу, не помилую нікого!
4Наш Викупитель – Господь сил йому ім’я – Святий Ізраїля каже:
5Сиди мовчки, сховайся в темряві, дочко халдейська, бо верховною над царствами тебе більше не зватимуть!
6Я був прогнівався на мій народ, я осквернив мою спадщину, я віддав їх тобі в руки. Та ти не мала над ним милосердя, і на старого тяжке ярмо накладала.
7Ти говорила: «Довіку верховною я буду!» Не брала собі до серця того, не думала, який вислід із того буде.
8Тепер же вислухай ще, розкішнице, ти, що живеш безжурно та приговорюєш у своїм серці: «Я – другої, як я, немає! Я не сидітиму вдовою, бездітства не зазнаю.»
9Але одне й друге спаде на тебе зненацька одного дня. Бездітство й удовицтво раптом прийдуть на тебе, дарма, що в тебе повно чарів та ворожбитства велика сила.
10Ти покладалась на твоє ледарство, говорила: «Ніхто мене не бачить.» Мудрість твоя і твоє знання – ось що тебе збило! Ти кажеш у своїм серці: «Я – другої, як я, немає!»
11От і прийде на тебе лихо, і ти не знатимеш, як відчепитися від нього. Біда впаде на тебе, та ти не зможеш її відвернути. Нещастя несподівано спіткає тебе, а про нього ти й не гадаєш.
12Залишайся з ворожбитствами твоїми та численними твоїми чарами, що змалку тебе так захоплювали. Може й матимеш якусь користь, може й налякаєш?
13Сила дорадників твоїх тебе втомила. Нехай же виступлять і тебе врятують ті, які розмірюють небо, які спостерігають зорі, та й ті, які кожного нового місяця віщують, що з тобою буде.
14Глянь! Вони, мов солома. Вогонь спалить їх; вони не врятують життя свого від лютої пожежі. І то не буде жар, щоб лише загрітися, ані вогонь, щоб сісти біля нього.
15От чим стануть тобі ті, з якими ти трудилась, з якими ти торгувала змалку! Кожен побреде геть від тебе, і нікому буде тебе спасати.

48. Все, що сталося, Бог предсказав був

1Слухайте цього, доме Якова, Ви, що ім’ям Ізраїля зветеся, що вийшли з лона Юди! Ви, що присягаєтесь ім’ям Господнім, що прославляєте Бога Ізраїля, хоч і нещиро, не по правді.
2Вони бо називають себе за святим містом і покладаються на Бога Ізраїля; Господь сил – його ім’я.
3«Що давно сталося, я наперед був прорік; воно з уст у мене вийшло, я оголосив був, я чинив швидко, і воно здійснилось.
4А що знав я, що ти впертий, що твоя шия – залізна палиця, що лоб твій мідяний,
5то й об’явив я тобі це здавна, оголосив раніш, ніж воно прийде, щоб ти не говорив: Кумир мій учинив те, мій тесаний, мій вилитий бовван це звелів.
6Ти чув, ти бачив те все. Не хочеш у тім признатись? Уже тепер я оголошую тобі нове й тайне, чого ти не знаєш,
7що здійснюється вже тепер, а не колись, про що ти досі не чував, тож і не скажеш: Я знав це!
8Не чув ніколи ти про те й не знав, і вухо твоє не було відтулене здавна, бо я знав, що ти вельми зрадливий, і бунтарем звуть тебе вже з лона твоєї матері.
9Імени мого заради відтягав я гнів мій, заради моєї слави тебе щадив я, щоб тебе не погубити.
10Ось я розтопив тебе, мов срібло, випробував тебе в горні страждання.
11Заради себе, заради себе самого я чиню це; бож як би ім’я моє могло сквернитись? Я славою моєю іншому не поступлюся.
12Слухай же, Якове, мене, Ізраїлю, якого я покликав! Я, я перший, я й останній.
13Таж моя рука заснувала землю, моя правиця розпростерла небо. Покличу їх, – передо мною стають разом.
14Зберіться всі докупи й слухайте! Хто між ними прорік це? Той, що його Господь любить, здійснить його волю над Вавилоном і над халдейським поріддям.
15Я, я промовив, я його покликав. Я його привів, зробив щасливою його дорогу.
16Приступіте до мене, слухайте ось що: Вже спочатку не говорив я потай; ще поки все сталось, я там був. Тепер же Господь Бог і його дух мене посилає.
17Так говорить Господь, твій Викупитель, Святий Ізраїля: Я Господь, Бог твій, який тебе на добро наставляє, який тебе веде по дорозі, що нею маєш ходити.
18Якби ж то ти вважав на мої повеління! Щастя твоє було б, мов річка, а справедливість твоя – як хвилі в морі.
19Немов піску, було б твого потомства; тих, що вийдуть із твого лона, немов його зернят; ім’я твоє не щезло б, не зникло б з-перед мене.»
20Виходьте з Вавилону! Утікайте від халдеїв! Голосно, весело вістіть, оголосіть це! Ширіть це аж до кінців світу! Скажіть: «Господь викупив Якова, свого раба.»
21І не зазнали вони згаги, як він вів їх через пустиню. Він вивів для них воду із скелі, розколов скалу, і потекли води.
22Немає, каже Господь, для злих миру.

49. Друга пісня Слуги Господнього 1-6; поворот Ізраїля з неволі 7-26

1Слухайте мене, острови, вважайте, ви, далекі народи! Господь покликав мене від утроби, від лона матері моєї назвав моє ім’я.
2Зробив уста мої, немов гострий меч, сховав мене в тіні своєї руки. Виробив мене, наче гостру стрілу, сховав мене у своєму сагайдаці.
3І сказав мені: «Ти слуга мій, у тобі я прославлюся.»
4А я сказав: «Дарма я трудився, на ніщо витрачав силу. Та моє право у Господа, моя заплата в Бога мого.»
5А тепер каже Господь, що сотворив мене вже від утроби на те, щоб я був його слугою, щоб навернув Якова до нього та щоб зібрав Ізраїля до нього, – бо я прославився в очах Господніх, і Бог мій – моя сила.
6Він мовив: «Того мало, що ти слуга мій, щоб відновити потомство Якова, щоб привести назад тих, які спаслися з-поміж: Ізраїля. Я зроблю тебе світлом народів, щоб моє спасіння дійшло до кінців світу.»
7Так говорить Господь, Спаситель Ізраїля і його Святий, до зневаженого людьми, до погордженого в народі, до слуги у можновладних: «Царі побачать тебе і встануть, князі поклоняться заради Господа, що об’явивсь як вірний, заради Святого Ізраїля, що тебе вибрав.»
8Так говорить Господь: «Я вислухаю тебе в час сприятливий, у день спасіння тобі допоможу. Я збережу тебе і поставлю тебе у завіт народу, щоб обновити землю, щоб розділити спустошену спадщину,
9щоб сказати в’язням: Виходьте!, а тим, що в пітьмі: Покажіться! Вони пастимуться при дорогах; їхні пасовиська будуть по всіх верховинах.
10Ні голоду, ні спраги не зазнають; не вдарить на них ні палючий вітер, ані сонце, бо той, що жалує їх, буде їх водити, приведе їх на джерела водні.
11Зроблю дорогами всі гори, шляхи будуть піднесені.
12Ось ці приходять іздаля, ці з півночі і з заходу, а ті з Сінім-країни.»
13Ликуйте, небеса, радуйся, земле, гукайте весело, ви, гори, бо Господь утішив свій люд і змилосердився над його пригніченими.
14А Сіон сказав: «Господь мене покинув, забув мене Владика мій!»
15Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду.
16Глянь! Я записав тебе в себе на долонях, мури твої завжди передо мною.
17Будівничі ось твої збігаються, а руїнники твої й спустошники твої тебе кидають.
18Поглянь навколо очима твоїми, подивися! Усі вони зібрались, ідуть до тебе. Як живу я, – слово Господнє, – усіма ними, немов окрасою, ти вберешся, як молода, ними ти оздобишся.
19Бо румовища твої і твої руїни і розвалена твоя країна будуть тісні для твоїх мешканців, а ті, що тебе проковтували, відійдуть далеко.
20І тоді діти, про яких ти гадала, що вони загинули, знову тобі на вухо скажуть: «Мало для мене місця, посунься, щоб я міг оселитися.»
21Ти скажеш у своїм серці: «Хто мені породив цих? Таж я була бездітна й безплідна. Хто мені цих виховав? Я самітною була зосталася. Звідкіль вони взялися?»
22Так каже Господь Бог: «Ось я підніму мою руку до народів, і до племен виставлю мій стяг. І приведуть синів твоїх в обіймах, і принесуть дочок твоїх на плечах.
23Царі будуть тобі за вихователів; їхні цариці годуватимуть тебе. Ниць до землі перед тобою будуть припадати, лизатимуть ніг твоїх порох. І збагнеш, що я Господь, а хто надіється на мене, не зазнає стиду.»
24Хіба в потужного можна вирвати здобич? Хіба від переможця втече той, хто потрапив до нього в полон?
25Так бо говорить Господь: «Відберуть і того, хто потрапив до сильного в полон, і здобич переможця відберуть. Твоїм противникам я буду противник, а дітей твоїх повизволяю.
26Я нагодую гнобителів твоїх власним їх тілом, і вони уп’ються, мов вином, своєю власною кров’ю. І зрозуміє всяке тіло, що я – Господь, твій Спаситель, твій Викупитель, Потужний Якова.»

50. Господь визволитель Ізраїля 1-3; третя пісня Слуги Господнього 4-11

1Так говорить Господь: «Де лист розвідний вашої матері, яким я її відпустив? Або котрому з моїх позичальників я вас запродав? Вас продано за ваші беззаконства, за ваші переступи була відпущена ваша мати.
2Чому, коли я прийшов, не було нікого? І коли я кликав, ніхто не обзивався? Хіба моя рука стала короткою, щоб рятувати? Хіба не стало в мене сили, щоб визволяти? Таж я висушую моєю погрозою море, а ріки обертаю в пустиню! За браком води гниє у них риба, гине від спраги.
3Я одягаю небеса в тьму-тьменну, немов мішком їх окриваю.»
4Господь Бог дав мені язик учнів, щоб я підтримував моїм словом знесиленого. Щоранку будить він, будить моє вухо, щоб я, як учень, слухав.
5Господь Бог відтулив мені вухо, і я не спротивився, назад не сахнувся.
6Плечі мої віддав я тим, які мене били; щоки мої тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування.
7Та Господь Бог мені допомагає, тому я не осоромлюся. Тому й тримаю моє обличчя, мов кремінь: я знаю, що не застидаюся.
8Близько мене мій виправдувач. Хто посміє сперечатися зо мною? Станьмо разом! Хто мій супротивник? Нехай наблизиться до мене!
9Ось Господь Бог мені допомагає, хто мене осудить? Усі вони, немов одежа, розпадуться; міль їх поточить.
10Хто з-поміж вас Господа боїться, нехай на голос його Слуги зважає! Хто ходить у темряві, в кого нема світла, нехай на ім’я Господнє вповає й покладається на Бога свого!
11Ви всі, що розкладаєте вогонь, розжарюєте стріли, ідіть у жар вашого вогню, поміж ті стріли, що їх запалили! Це буде вам з моєї руки: лежатимете в муках!

51. Ізраїль незабаром і певно спасеться

1Ось послухайте мене, ви, що змагаєте до спасіння, ви, що шукаєте Господа! Гляньте на скелю, з якої ви витесані, на виритий колодязь, з якого ви постали!
2Гляньте на Авраама, вашого батька, і на Сару, що вас породила! Одного бо його я покликав, благословив його й розмножив.
3Так! Господь жалує за Сіоном, жалує за всіма його руїнами. Він зробить його пустиню, немов рай, а його степ, немов той сад Господній. Веселощі й радість будуть у ньому, подячні пісні під гру музики.
4Слухай мене, о мій народе! Мій роде, прихили до мене своє вухо! Бо закон від мене вийде, і право моє буде світлом народів.
5Уже близько моя справедливість, моє спасіння вже надходить, моє рамено судитиме народи. На мене острови вповають, покладаються на моє рамено.
6Зведіть до неба свої очі й гляньте вниз на землю! Ось небо, як дим, щезне; земля ж, немов одежа, розпадеться, і мешканці її, мов мухи, повмирають. Спасіння ж моє буде довіку, і справедливості моїй не буде краю.
7Слухайте мене, ви, що знаєте право, народе, що бережеш закон мій у серці! Не бійтесь людської наруги, зневаги їхньої не лякайтесь!
8Бо, як одежу, тля їх сточить, і міль їх з’їсть, як вовну, а справедливість моя буде повіки, моє спасіння з роду й до роду.
9Пробудись, прокинься та одягнися в потугу, рамено Господнє! Встань, як за днів днедавніх, як за родів відвічних! Чи ж не ти розтяло на кусні Рагава, пробило крокодила?
10Чи ж не ти висушило море, води великої безодні? Зробило з морських глибин дорогу, щоб нею пройшли викуплені?
11І визволені Господом повернуться і прийдуть на Сіон з веселим кличем, і радість вічна буде в них над головами; веселощі й радощі їх спіткають, а смуток і зідхання зникнуть.
12Я, і лиш я, вас утішу. Хто ти, що боїшся смертної людини, сина чоловіка, що, як трава, минається?
13Ти забуваєш Господа, творця твого, який розпростер небо, заснував землю, і тремтиш увесь час, щоденно перед люттю гнобителя, що готовий звести тебе зо світу. Де ж вона, та гнобителева яра злоба?
14Невольник буде визволений незабаром, він не помре у ямі, і хліба йому не забракне.
15Я – Господь, Бог твій, що розбурхує море, аж ревуть хвилі; Господь сил – моє ім’я.
16Я вклав мої слова у рот твій, окрив тебе тінню моєї руки; коли я розпростер небо й заснував землю, я сказав Сіонові: Ти – народ мій!
17Збудися, збудися, встань, Єрусалиме, ти, що з руки Господньої випив чашу гніву! Келех запамороки випив, випорожнив,
18і не було нікого в нього, щоб його вести, з усіх синів, яких він появив на світ; і не було нікого, щоб узяти його руку, з усіх синів, яких він виховав.
19Дві біди стряслися над тобою, -хто тебе розважить? Спустошення та руїна, голод і меч, – хто тебе втішить?
20Сини твої знесилені лежали по рогах твоїх вулиць, немов сугак у сітці, під гнівом Господнім, під погрозою Бога твого.
21Тим то слухай ось що, сердешний, який впився, та не вином!
22Так говорить Господь, владика твій і Бог твій, що боронить свій люд: «Ось я беру з руки твоєї чашу запамороки, келех мого гніву; не питимеш його більше.
23Я передам його у руки гнобителям твоїм, що тобі казали: Лягай на землю! Ми перейдемо через тебе! – І ти зробив із твоєї спини пішоходи, дорогу для прохожих.»

52. Нехай Сіон скине з себе кайдани 1-6; радісна звістка про визвіл з неволі 7-12; четверта пісня Слуги Господнього 13-15

1Збудися, збудися, вдягнися в твою силу, о Сіоне! Одягнись у твої пишні шати, Єрусалиме, святе місто! Не ввійде бо до тебе більше ні необрізаний, ані нечистий.
2Струсни з себе порох, устань, Єрусалиме, бранцю! Скинь ланцюги з твоєї шиї, бранко, дочко сіонська!
3Бо так говорить Господь: «Ви продані були нізащо і будете викуплені не за гроші.»
4Бо так говорить Господь Бог: «Колись мій народ був зійшов у Єгипет, щоб там пожити; потім Ашшур гнітив його нізащо.
5Тепер же що мені тут чинити? -слово Господнє, – бо народ мій нізащо взято, завойовники його ликують, – слово Господнє, – і безнастанно, щоденно скверниться моє ім’я.
6Тим то народ мій взнає моє ім’я, він зрозуміє того дня, що це я сказав: – Ось я!»
7Які ж гарні на горах ноги його, хто несе добру новину, хто звістує мир, вістить щасну долю, спасіння возвіщає, хто Сіонові говорить: «Твій Бог царює!»
8Слухай! Варта твоя підняла голос, усі разом радісно гукають, бо бачать власними очима, що Господь повертається до Сіону.
9Кликніть весело разом, румовища єрусалимські, бо Господь утішає свій народ, Єрусалим визволяє!
10Явив Господь своє рамено святе перед очима всіх народів, і всі кінці землі побачать спасіння нашого Бога.
11Геть, геть виходьте звідси! Нечистого нічого не торкайтесь! Виходьте геть з-посеред нього! Очистіться, ви, що несете Господній посуд!
12Бо ви не вийдете з поквапом та не підете, немов би втікали. Господь ітиме перед вами, і Бог Ізраїля за вами.
13Ось пощастить Слузі моєму; він вознесеться, піде вгору, стане вельми великим.
14І як жахалися численні, глядівши на нього, – вигляд його не мав нічого людського в собі, –
15так многота народів буде на нього дивуватись, царі затулять рота свого; бо таке побачать, що їм не оповідалось, довідаються про таке, чого не чули.

53. Страждання й смерть Слуги Господнього

1Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об’явилось?
2Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому.
3Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали.
4Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив.
5Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані.
6Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього.
7Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст.
8Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерти?
9Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману в устах у нього.
10Та Господь схотів придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в покуту, то узрить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню.
11Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі.
12Тому я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався.

54. Слава нового Єрусалиму 1-11; його вічний мир 12-17

1Ликуй, неплідна, ти, що не родила! Закричи з радости й веселися, ти, що пологових болів не знала! Бо більш дітей у покинутої, ніж у заміжньої, – слово Господнє.
2Розшири місце твого намету! Нехай розпустяться запони твоїх осель! Попусти довше твоє мотуззя, вжени кілки глибоко в землю!
3Бо ти розкинешся праворуч і ліворуч; твоє потомство успадкує народи, покинуті міста заселить.
4Не бійся, бо стиду не зазнаєш! Не соромся, бо червоніти більш не будеш. Бо ти забудеш стид твого юнацтва, зневаги твого вдовицтва більш не згадаєш.
5Бо твій муж – твій Творець, Господь сил – його ім’я. Твій Викупитель – Святий Ізраїля, що зветься Богом усієї землі.
6Немов покинуту й засмучену жінку, Господь прикличе тебе знову. Чи ж можна жінку молодощів відіслати? – каже Бог твій.
7Я на короткий час тебе покинув але з великим співчуттям тебе приймаю.
8У палкім гніві я на хвильку сховав був обличчя моє від тебе, але в моїй любові вічній мені тебе жалко, – каже Господь, твій Викупитель.
9Воно зо мною тепер так, як за днів Ноя: Як я був поклявся, що води вже не затоплять більше землі Ноя, отак клянусь не гніватись на тебе і не сварити тебе більше.
10Гори зрушаться й горби похитнуться, моя ж любов від тебе не відступить, мій союз миру не похитнеться, – каже Господь, якому тебе жалко.
11О безталанний, бурею киданий, безутішний! Ось я кладу основи твої на малахіті, підвалини твої на сафірі.
12Зроблю зубці твої з рубіну, твої ворота з каміння-ґранату, всю твою огорожу з самоцвітів.
13Усіх твоїх дітей Господь буде навчати, великий мир буде проміж дітьми твоїми.
14Основа твоя буде справедливість, від гніту ти будеш далеко, нічого не будеш більше боятися; далеко й від страху, бо не наблизиться до тебе.
15А як хто нападе на тебе, то станеться не від мене. Хто ж зважиться стати на тебе, впаде перед тобою.
16Це я створив коваля, що роздуває на вогні вугілля й виковує за своїм ремеслом зброю. Я також створив і руїнника, щоб нищив.
17Ніяка зброя, викувана проти тебе, не буде придатна. Всякий язик, що схоче правуватися з тобою, ти засудиш. Отака доля слуг Господніх, таке їхнє право в мене – слово Господнє.

55. Треба користуватися з наданого спасіння

1Ой, всі ви спрагнені, йдіть до води, навіть і ті, в кого грошей нема! Ідіть, купуйте й споживайте! Ідіть, купуйте без грошей, без плати, вино та молоко!
2Навіщо ви витрачаєте гроші на те, що не є хліб, і вашу працю на те, що не насичує? Слухайте мене уважно, і будете їсти те, що добре, і душа ваша розкошуватиме у ситі.
3Прихиліть ваше вухо і прийдіть до мене, слухайте, і душа ваша буде жити! Я дав вам союз вічний, незмінні милості, обіцяні Давидові.
4Ось я його поставив свідком для народів, князем-володарем народів.
5Ось ти прикличеш народ, якого ти не знаєш; народ, який тебе не знає, прибіжить до тебе заради Господа, Бога твого, і заради Святого Ізраїлевого, бо він тебе прославив.
6Шукайте Господа, покіль його можна знайти! Взивайте до нього, покіль він близько!
7Нехай безбожник покине свою путь, а беззаконник – свої думки! Нехай навернеться до Господа, і він його пожалує, до Бога нашого, бо він на прощення пребагатий.
8Думки бо мої – не ваші думки, і дороги ваші – не мої дороги, – слово Господнє.
9Бо так, як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших і думки мої вищі від думок ваших.
10Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть,
11отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав.
12Так! Ви вийдете веселі, вас приведуть у мирі. Гори й пагорби гукатимуть веселі перед вами, всі дерева в полі плескатимуть у долоні.
13Замість тернини ростиме кипарис, замість кропиви – мирт. Це буде на Господню славу, на вічний пам’ятник, який не буде знищений ніколи.

56. Дім Божий відкритий для всіх народів 1-8; провини провідників народу 9-12

1Так говорить Господь: «Пильнуйте суду й чиніть справедливість, бо моє спасіння готове прийти, відкритися – моя справедливість!»
2Блаженний чоловік, який це чинить, і син чоловічий, що тримається цього, пильнуючи суботи, щоб не сквернилася, і стримуючи руки від усяких злих учинків.
3Чужинець, що пристав до Господа, нехай не говорить: «Господь мене напевно відлучить від свого народу.» Та й скопець нехай не каже: «Я – сухе дерево.»
4Бо так говорить Господь: «Скопцям, що шануватимуть мої суботи, що зважаться на те, що мені довподоби, будуть міцно держатися мого союзу,
5я дам їм у моїм домі і в моїх мурах пам’ятник та ім’я, краще від синів та доньок; я дам їм ім’я вічне, що не загине.
6Чужинців, що приступлять до Господа, щоб йому служити та ім’я Господа любити і бути його слугами, усіх, що пильнують суботу, щоб не сквернилася, та міцно тримаються мого союзу,
7я приведу на мою святу гору і звеселю їх у моїм домі молитви; всепалення їхні та жертви їхні будуть мені любі на моїм жертовнику, бо дім мій буде названий домом молитви для всіх народів.»
8Слово Господа Бога, що збирає розсипаного Ізраїля: «До тих, що вже згуртовані, я ще й інших приєднаю.»
9О ви, всі звірі в полі, приходьте їсти, ви, всі звірі в лісі!
10Їхні сторожі всі сліпі, не розуміють. Усі вони пси німі, гавкати не можуть; мріють, лежачи, і люблять спати.
11Пси, ненажери ненаситні! Це пастирі лихі, безглузді! Усі пильнують власну дорогу, кожен без винятку про свою користь дбає.
12Приходьте! Я вина дістану, і вип’ємо п’янкого питва! Так буде й завтра як сьогодні, ба й ще багато більше!

57. Нові погрози проти негідних провідників

1Праведник гине, і ніхто на те уваги не звертає. Побожні люди з землі зникають, та ніхто не вважає, що з-за зла праведник щезає,
2щоб увійти у спокій. Усі, що правою дорогою ходили, спочинуть на своїх ложах.
3Ви ж, діти чарівниці, приступіть сюди, ви кубло перелюбника й блудниці!
4З кого ви смієтеся? На кого роззявляєте рота, висолоплюєте язик? Чи ж ви не діти непокори, не кубло ложі?
5Ви, що яруєте коло дубів, під кожним деревом зеленим, що ріжете дітей у долинах та по розщілинах у скелях!
6Гладке каміння коло потоку – твоя доля, вони – вони твій жереб. Їм теж ти виливаєш ливні жертви, приносиш дари. На це б я мав дивитися спокійно?
7На високій, на стрімкій горі ти розставляєш твоє ложе; туди також сходиш приносити там жертви.
8За дверима й за одвірками ти кладеш свій знак. Так! Віддалившись від мене, ти відкриваєш твоє ложе, сходиш на нього, його розширяєш. Зговорюєшся з тими, з якими ти любиш злягати, й оглядаючи відзнаки, множиш свої блудування.
9Ти бігала до Молоха з пахучим миром, на пахощі ти була щедра, ще й слала послів у краї далекі, ти пускала їх аж до Шеолу.
10Втомлялася премногими твоїми дорогами, одначе не казала: «Годі!» Ти завжди знаходила в руці у себе силу, тому й не знемагала.
11Кого злякалася, кого боїшся, що мене зреклася, так що й не згадувала більш про мене, не мала мене в серці? Невже ти не боялася мене тому, що я мовчав, заплющивши очі?
12Та я відкрию твою справедливість і твої вчинки, що тобі не допоможуть.
13Як заголосиш, не врятують тебе твої кумири: усіх їх розвіє вітер, рознесе подув. Хто покладається на мене, успадкує землю, посяде мою святу гору.
14І скажуть: «Прокладіть, прокладіть, стеліть дорогу, заберіть усяку перепону з дороги мого люду!»
15Так бо говорить Всевишній, Вічноживий, Святий на ім’я: «Я живу високо у святині, та й із скрушеним і смиренним духом, щоб оживляти дух смиренних, щоб оживляти серце скрушених.
16Не довіку ж бо я судитись буду, ані повсякчасно гніватись; бо інакше знемігся б дух передо мною і душі, які я створив.
17За гріх зажерливости його я гнівався і, окрившися, бив його у гніві; а він, відвернувшись, пішов дорогою свого серця.
18І бачив я його дороги. Я вилікую його, буду його водити, дам йому знову мою повну втіху, йому та його зажуреним.
19Вчиню хвалу на їхніх устах: Мир, мир! – і тому, хто далеко й хто близько, – каже Господь: – Я його оздоровлю.
20Безбожники ж – немов розбурхане море, що втихомиритись не може, а хвилі його викидають багнюку й болото.
21Немає, каже Бог мій, для злих миру.»

58. Правдивий піст 1-12; про суботу 13-14

1Кричи на все горло, не стримуйсь! Піднеси, немов сурма, твій голос! Вкажи моєму народові його злочини, домові Якова його переступи!
2Вони день-у-день мене шукають, хочуть мої дороги знати, наче народ, що чинить справедливість, не відкидає закону Бога свого. Вони питають у мене справедливих законів, хочуть, щоб Бог був близько.
3«Навіщо нам постити, як ти не бачиш; себе умертвляти, як ти не знаєш?» Таж ви в день посту виконуєте ваші справи, гнобите всіх робітників ваших.
4Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі.
5Хіба такий піст мені довподоби, день, коли хтось умертвлює себе? -Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, – чи це назвеш ти постом та днем, Господові вгодним?
6Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати,
7з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись.
8Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава – слідом за тобою.
9Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: – Ось я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити,
10коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь.
11Господь завжди буде тебе водити, наситить твою душу за посухи, зробить міцними твої кості. Ти станеш, мов сад зрошений, мов джерело, якого води не висихають.
12Тобою будуть відбудовані руїни віковічні, ти знов поставиш підвалини минулих родів. Тебе назвуть поправником проломів, оновником стежок для житла.
13Коли ти в суботу стримаєш свою ногу, щоб у мій день святий твоїх справ не чинити, коли назвеш суботу: «Розкіш! Господній день святий і поважаний!» – і шануватимеш її, не йдучи в дорогу, покинеш твої справи та переговори,
14тоді в Господі ти знайдеш твою розкіш. Я повезу тебе на колісниці узвишшями країни і нагодую тебе спадщиною Якова, предка твого. Бо уста Господні так сказали.

59. Псалом: безправ’я буде скаране

1Рука Господня не закоротка, щоб рятувати, і вухо його не глухе, щоб чути.
2Ні! Це ваші беззаконня вас від Бога відлучили, ваші гріхи обличчя його від вас закрили, щоб вас не чути.
3Бо руки ваші заплямлені кров’ю, пальці ваші – беззаконням. Уста ваші брехню промовляють, язик шепоче зраду.
4Ніхто не позиває справедливо, ніхто не судиться по правді. Вони звіряються на ніщоту і порожнє говорять, горе зачинають і породжують нещастя.
5Висиджують гадючі яйця, тчуть павутиння. Хто їсть їхні яйця, вмирає; як їх роздавити, гадюка з них вилазить.
6їхнє павутиння не придатне на одежу; їхнім виробом не можна вкритись. Учинки їхні – учинки беззаконні, в руках у них – діла насильства.
7Швидкі до зла їхні ноги, вони летять пролити кров безвинну. Думки їхні – думки беззаконні, спустошення та погуба на їхніх дорогах.
8Мирні путі їм невідомі, немає правосуддя на їхніх стежках. Вони йдуть кривими дорогами; хто ними ходить, той не знає миру.
9Тому далеко від нас право, і справедливість нас не досягає. Ми ждали світла – аж ось темнота, ясности – та ходимо в пітьмі.
10Ми мацаємо, як сліпі стіну, та ходимо навпомацки, немов безокі. Ми спотикаємось опівдні, неначе смерком, живемо в темноті, немов мертві.
11Ми всі ведмедями ревемо абож увесь час воркуємо голубами. Суду чекаємо, – його ж немає; спасіння, – та воно від нас далеко.
12Бо переступів наших сила перед тобою, і гріхи наші проти нас свідчать; бо переступи наші з нами, і ми знаємо добре наші беззаконня.
13Ми збунтувалися й Господа зреклися, від Бога нашого ми відступилися; про гніт ми говорили й зраду, у серці шемрали слова неправди.
14Право відкинуто назад, стоїть оддалік справедливість, бо на майдані спіткнулася правда, чесність не має туди входу.
15Правда зникла; хто ж зла цурається, того обдирають. Господь це побачив і обурився, що суду немає.
16Побачив, що нема нікого, і здивувався, що заступника немає. Тоді його рамено з’явилось йому на підмогу, і справедливість його підтримала.
17Одягся у справедливість, мов у броню; шолом спасіння на голові в нього. Він надягнув відплату, як одежу; горливістю; немов плащем, покрився.
18Він кожному відплатить по заслузі; противникам своїм – гнівом, і ворогам своїм – покаранням.
19На заході побачать ім’я Господнє, і на сході його славу, бо він прийде, як бистрий потік, який жене подих Господній.
20Та для Сіону він прийде Викупителем, для тих із потомків Якова, що навернуться від бунту, – слово Господнє.
21Що ж до мене, то мій завіт з ними, каже Господь. Дух мій, що на тобі, і слова мої, що я вклав тобі в уста, не відступлять від моїх уст і від уст твоїх потомків і від уст потомків твоїх потомків, – слово Господнє, – віднині й повіки.

60. Слава нового Єрусалиму

1Устань, засяй! Зійшло бо твоє світло, слава Господня засяяла над тобою!
2Бо темрява окриває землю, і темнота народи, а над тобою Господь сяє: слава його з’явилась над тобою.
3Народи йдуть до твого світла, царі до сяйва твого блиску.
4Поглянь навколо твоїми очима й подивися: усі вони збираються, йдуть до тебе! Сини твої здалека прибувають, дочок твоїх на руках носять.
5Тоді ти глянеш і засяєш; заб’ється і пошириться в тебе серце, бо скарби моря попливуть до тебе, багатства народів прийдуть до тебе.
6Безліч верблюдів тебе вкриє, верблюди молоді з Мідіяну та з Ефи. Сила їх прийде з Шеви, несучи золото й ладан, звістуючи хвалу Господню.
7Усі кедарські вівці зберуться коло тебе, і невайотські барани будуть тобі служити, зійдуть на жертовник мій, немов люба жертва, і я прославлю дім моєї слави.
8Хто вони, ті, що летять, мов хмара, мов голуби у свій голубник?
9Так! Острови мене чекають, таршішські кораблі приходять перші, щоб привезти твоїх синів здалека разом з їхнім золотом і сріблом імені Господа, Бога твого, Святому Ізраїля, бо він тебе прославив.
10Сини чужинців відбудують твої мури, царі їхні будуть тобі служити, бо хоч у гніві моїм я тебе ударив, але в моїй ласці я зглянувся на тебе.
11Брами твої будуть завжди відкриті; ні вдень, ні вночі не будуть зачинятись, щоб принести до мене скарби народів під проводом їхніх царів.
12Народ бо й царство, що не захоче тобі служити, загине; ті народи будуть знищені дощенту.
13Слава Ливану прийде до тебе; кипарис, явір разом із сосною, щоб прикрасити місце моєї святині, і я прославлю місце, де покояться мої ноги.
14Сини твоїх гнобителів прийдуть, припавши до тебе в покорі; всі ті, що тобою гордували, припадуть до стіп твоїх ніг і назвуть тебе містом Господнім, Сіоном Святого Ізраїлевого.
15Тебе покинули й зненавиділи, тебе оминали; зате я вчиню тебе славою повіки, радістю від роду й до роду.
16Ти будеш ссати молоко народів, ти будеш усмоктувати царські скарби, і зрозумієш, що я – Господь, твій Спаситель, і що Потужний Якова – твій Викупитель.
17Замість міді я принесу золото, замість заліза принесу срібло, мідь замість дерева, замість каменя – залізо. Настановлю мир володарем у тебе, правителем у тебе – справедливість.
18Не чути буде більше про насильство в твоїм краю та про спустошення й руїну в твоїх межах. Ти зватимеш твої мури спасінням, славою – твої ворота.
19Не сонце буде вже для тебе денним світлом, і місяць не освітить тебе своїм сяйвом, а Господь буде твоїм вічним світлом і Бог твій – славою твоєю.
20Сонце твоє не зайде більше, і місяць твій більш не убуде; бо Господь буде твоїм вічним світлом, прийде кінець дням твого смутку.
21Увесь твій народ – то лише справедливі; вони повіки володітимуть землею, вони – пагін моєї посадки, діло моїх рук, мені на славу.
22Найменший стане тисячею, найнезнатніший – сильним народом. Я, Господь, свого часу прискорю те.

61. Господній посланець

1Дух Господа Бога на мені, бо Господь мене помазав. Він послав мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув’язненим відкрити очі,
2проголосити рік Господнього благовоління, день відплати нашого Бога, потішити всіх засмучених,
3звеселити засмучених Сіону, замість попелу дати їм вінець, єлей веселощів – замість жалобної одежі, хвалу замість пригніченого духу, – і зватимуть їх дубами справедливости, посадкою Господа на його славу.
4І відбудують старі румовища, і піднімуть спустошення часів днедавніх, і міста зруйновані відновлять, румовища родів минулих.
5Чужинці прийдуть і пастимуть ваших овець; сторонні будуть у вас хліборобами й виноградарями.
6Ви ж будете зватися Господніми священиками; слугами Бога нашого вас будуть величати, їсти будете скарби народів, їхньою славою оздобитеся.
7Через те, що сором їхній був подвійний і доля їхня – сплювки та ганьба, вони посядуть у своїй країні вдвоє, і радість вічна в них буде.
8Бо я, Господь, люблю право, ненавиджу здирство та злочинство. Я їм віддам правдиву плату, я укладу з ними союз вічний.
9Нащадки їхні будуть відомі посеред народів, між племенами – їхні потомки. І хто б їх не побачив, визнає, що вони рід, Господом благословенний.
10Я веселюся в Господі, душа моя радіє в моїм Бозі, бо він зодягнув мене в шати спасіння, окрив мене плащем справедливости,- немов той молодий, що себе вінцем прикрашає, неначе молода, що дорогоцінностями себе оздоблює.
11Бо як земля вирощує свої рослини і як город вирощує своє насіння, так Господь Бог виростить справедливість і славу перед усіма народами.

62. Про блискучу віднову Єрусалиму

1Заради Сіону я не замовкну, Єрусалиму заради не втихну, аж докіль, мов світло, не засяє його спасіння, наче смолоскип, запалає.
2Тоді народи побачать твою справедливість, усі царі – твою славу. І зватимуть тебе вже новим ім’ям, яке виречуть Господні уста.
3Блискучою короною в руці Господній будеш, царським вінцем у руці Бога твого.
4Не зватимуть більше тебе покинутою, не зватимуть твою землю полишеною, а зватимуть тебе: «Моя у ній утіха», а твою землю: «Заміжня», бо Господь тебе уподобав, і земля твоя матиме мужа.
5І як одружується хлопець з дівчиною, так твій будівничий одружиться з тобою. Як молодий радіє молодою, так Бог твій радітиме тобою.
6На твоїх мурах, о Єрусалиме, я сторожу поставлю. Ні вдень, ані вночі ніколи не замовкне. Ви, що пригадуєте все Господові, нема для вас спочинку.
7Не давайте йому спокою, аж покіль не відновить Єрусалиму, поки не зробить його на землі славним!
8Господь поклявся правицею своєю, раменом своїм потужним: «Не дам уже більше свого зерна твоїм ворогам на їжу. Не питимуть чужинці твого вина, над яким ти трудився.
9Хто його жав, той буде його їсти і буде Господа хвалити. Хто збирав виноград, той питиме в моїм святім подвір’ї.»
10Ходіть, ходіть у ворота, рівняйте народові дорогу, насипайте, насипайте шлях, очистіть його від каміння, виставте стяг народам!
11Ось Господь об’являє аж до кінців світу: «Скажіть доньці Сіонській: Ось іде твій Спаситель. Ось із ним його заплата, перед ним його нагорода.
12І їх назвуть святим народом, викупленцями Господніми, тебе ж назвуть пошукуваним, непокинутим містом.»

63. Чавило Божої справедливости 1-6; спогад минулого 7-14; молитва за народ 15-19

1Хто ж це йде з Едому, у багряних шатах з Боцри? Такий величний у своїй одежі, що виступає повний сили? Це я, той, що повідає справедливість, великий у спасінні.
2Чому шати твої багряні, одежа твоя, мов у того, хто топтав грона у винотоці?
3Я топтав сам один у винотоці, нікого з-поміж народів не було зо мною. Я їх топтав у моїм гніві, давив їх у моїй досаді, їхній сік на мої шати бризкав, і я заплямив усю мою одежу.
4Бо я в моїм серці постановив день помсти, і надійшов рік моєї відплати.
5Дивився я, але помічника не було; глядів здивований, та не було, щоб хто підтримав. Тоді рамено моє прийшло мені у підмогу, і моє обурення мене підтримало.
6Я роздавив народи в моїм гніві, я їх розбив у моїй люті, пролив їхній сік на землю.
7Я славитиму ласки Господні, Господні подвиги за те все, що Господь учинив нам, за те велике благо для ізраїльського дому, що він учинив нам у своїм милосерді, у своїй великій ласці.
8Бо він сказав: «Вони ж мій народ, діти, що не будуть віроломні!» Він став їхнім Спасом,
9у кожній їхній недолі. То не вістун, не ангел урятував їх, а його обличчя. У своїй любові й у своїм милосерді він викупив їх, він їх підняв, носив їх за часів минулих.
10Вони ж: зворохобились, завдали смутку духові його святому. І він їм ворогом зробився, став з ними воювати.
11Тоді вони згадали дні днедавні, дні Мойсея: Де той, що вивів з моря пастиря свого стада? Де той, що дух свій святий вклав у нього?
12Що вів Мойсея за правицю раменом своїм преславним, розділив води перед ними, щоб учинити собі ім’я вічне?
13Що вів їх через безодні, немов коня широким степом, так що вони не спотикались?
14Мов череду, що сходить у долину, дух Господній вів їх до спокою. Отак водив ти свій народ, щоб учинити собі славне ім’я.
15Споглянь же з неба й подивися з преславного, святого твого житла! Де твоя горливість і твоя потуга, твій жаль і твоє милосердя? Не стримуй їх супроти мене!
16Бо ти – наш Батько. Не знає нас Аврааам, не згадує про нас Ізраїль. Ти, Господи, наш Батько; «наш Викупитель споконвіку» – твоє ім’я.
17Чому, о Господи, ти допустив, щоб ми блукали далеко від твоїх доріг, щоб закаменіло наше серце, тебе більше не боялось? Повернися з любови до слуг твоїх, до колін твого спадкоємства!
18Чому нечестивці лізуть у твою святиню, вороги наші твоє святилище взяли під ноги?
19Ми стали, немов люди, над якими ти не володів ніколи, які не прикликали ніколи імени Бога. Коли б ти був прорвав небо і зійшов, гори розтанули б перед тобою!

64. Молитва

1Немов вогонь, що палить смереччя, немов вогонь, що від нього кипить вода, – щоб так ворогам з’явилось твоє ім’я, щоб затряслись народи перед тобою,
2коли ти твориш страшні чини, яких ми й не сподівались
3і про які ніхто ніколи не чув: ніяке вухо не чувало, ніяке око не видало іншого Бога, крім тебе, що стільки вчинив би тим, що на нього уповають.
4Ти йдеш назустріч тим, що радо чинять правду, що пам’ятають твої дороги. Та ось ти розгнівився, ми ж були згрішили нашим відступством і нашим віроломством.
5Всі ми були, немов нечисті, немов забруднена одежа – вся наша справедливість. Усі ми пов’яли, мов те листя; гріхи наші нас несуть геть, наче вітер.
6Ніхто не прикликав імени твого й не пробуджувався, щоб тебе триматись, бо ти сховав від нас твоє обличчя і видав нас у руки злочинів наших.
7Тим часом, Господи, ти – наш Батько! Ми глина, ти наш гончар, і всі ми діло твоєї руки.
8Не гнівайся без міри, о Господи! Не згадуй злочину повсякчасно! Глянь же: Усі ми народ твій!
9Міста твої святі опустіли; Сіон став порожній, Єрусалим – безлюдний.
10Храм наш святий та славний, де тебе батьки наші прославляли, згорів у пожежі. Усе, що нам було миле, обернулося в руїну.
11Невже по всім тім, Господи, ти будеш стримуватися, будеш мовчати й понижувати нас без міри?

65. Господь відповідає своєму народові

1Я дав приступити до мене тим, що про мене не питали. Мене знайшли ті, що мене не шукали. Я говорив: «Ось я, ось я!» – до народу, що не взивав мого імени.
2Я простягав мої руки день-у-день до бунтівливого народу, що ходив недобрими шляхами, за своїми примхами;
3до народу, що мене безнастанно в обличчя дратує, що по садах приносить жертви, що на цеглі палить кадило;
4що сидить у гробах, ночі у сховиськах проводить, що їсть свинину, що в його посудах гидка юшка;
5що говорить: «Стій здалека, не підходь до мене, бо я святий для тебе!» Вони – їдкий дим для мого носа, вогонь, що повсякчас палає.
6Ось що написано передо мною: «Я не мовчатиму, поки їм не відплачу
7за всі їхні беззаконня та беззаконня їхніх батьків, – слово Господнє, – що по горах палили ладан та по горбищах мене зневажали. Я спершу їм відміряю їхню плату, я заплачу їм у їхнє лоно.»
8Так говорить Господь: «Коли у винограднім гроні повно соку, кажуть: Не нищ його, бо в ньому є благословення! – Так само я зроблю заради слуг моїх: я не знищу всього.
9Я виведу з Якова потомство, з Юди – спадкоємця гір моїх. Вибрані по них успадкують, слуги мої там житимуть.
10Шарон буде вигоном для отари, Ахор-долина – пасовиськом для худоби на користь мого люду, що мене шукає.
11Вас же, що покинули Господа, що забули про мою святу гору, що готуєте стіл для Гада, наповнюєте чашу вщерть для Мені, –
12я вас під меч призначу; усі ви схилитесь, і вас зітнуть, бо я кликав, та ви не обзивались, говорив, але ви не зважали, творили зло на очах у мене, вибрали те, що мені не довподоби.»
13Тому Господь Бог так говорить: «Ось слуги мої будуть їсти, ви ж будете голодувати. Ось слуги мої будуть пити, а вас мучитиме спрага. Ось слуги мої будуть веселитися – ви ж будете стидатися.
14Ось слуги мої будуть співати з радости серця, ви ж голоситимете з болю серця, ридатимете із скрухи духа.
15Ви ім’я ваше лишите вибраним моїм на проклін: «Хай Господь уб’є тебе!» А слуг своїх він назве іншим ім’ям,
16так що хто буде на землі благословенний, буде благословенний Богом правди; і хто на землі буде клястися, буде клястися Богом правди. Бо забудуться давні злидні, зникнуть з очей у мене.
17Бо ось я творю нове небо й нову землю, і те, що було перше, не буде згадуватися більше, ані спадати на думку.
18Ви ж радуйтеся й веселіться по віки вічні з-за того, що я творю! Бо ось я творю Єрусалим на радість, його народові на втіху.
19Я веселитися буду Єрусалимом, я радуватимусь моїм народом. Не буде чути більш у ньому ридання голосного, ні крику.
20Не буде там більше немовлятка, до живе лише кілька днів, ані старця, який не сповнить свого віку. Бо наймолодший там помре столітком, а грішник, що матиме сто років, буде проклятий.
21Вони збудують доми й будуть в них жити, насадять виноградники й плоди їхні будуть їсти.
22Не будуть більше будувати, щоб інший там жив, не будуть більше садити, щоб їв хтось інший. Бо як вік дерева, буде вік мого народу, і вибрані мої трудом рук своїх будуть користуватися.
23Не будуть уже більш марно трудитися, ані дітей не будуть більше породжувати на погибель, бо вони будуть родом, благословенним Господом, а з ними й їхні потомки.
24І буде так, що перш, ніж вони візвуть до мене, я озвуся; вони ще будуть промовляти, а я їх уже вислухаю.
25Вовк і ягня будуть пастися вкупі, і лев, наче віл, буде їсти солому; порох буде харч змія. Не будуть більше чинити зла, ані шкоди на моїй святій горі», – слово Господнє.

66. Нещирий культ 1-5; есхатологічна промова 6-24

1Так говорить Господь: «Небо -мій престол, а земля – мій підніжок. Який дім ви мені могли б збудувати? І де те місце, на якому я міг би спочити?
2Все моя рука зробила, і так усе те сталося, – слово Господнє. Та ось на кого я дивлюсь ласкаво: на вбогого й скрушеного духом, і на того, Що тремтить перед моїм словом.
3Хто жертвує вола, вбиває чоловіка, а хто вівцю приносить у жертву, пса давить; хто приносить офіру, приносить із свинячої крови; хто палить кадило, кумира благословляє. І так, як вони у своїх путях мають замилування та їхня душа кохається в їхніх гидотах,
4так само і я буду мати замилування в їхніх злиднях і наведу на них страшне їм; бо коли я кликав, то ніхто не озивався, коли я говорив, вони не зважали. Чинили зло на очах у мене і вибирали те, що мені не довподоби.»
5Слухайте слово Господнє, ви, що тремтите перед його словом! Ваші брати, які вас ненавидять і відпихають вас з-за мого імени, кажуть: «Нехай Господь явить свою славу, щоб ми узріли вашу радість!» Та їх окриє сором.
6Голос, гомін несеться з міста, голос із храму. Це голос Господа, що відплачує своїм ворогам.
7Ще й не мучилась, а вже вродила; ще не настали болі, а вже привела сина.
8Хто колинебудь таке чував? Хто таке коли-небудь бачив? Чи народився коли-небудь якийсь край в одну днину? Та чи з’явився на світ якийсь народ відразу, як от Сіон, що ледве зазнав болів, і вже вродив своїх синів.
9Чи ж то відкрию материнське лоно та й не дам породити? Або, приводячи на світ, замкну утробу? – каже Бог твій.
10Радуйтеся з Єрусалимом і веселіться, ви всі, заради нього, що його любите! Возрадуйтеся з ним радістю всі, що за нього журилися,
11щоб могли ссати й насичуватися з грудей його втіхи, щоб могли впиватись і розкошувати багатством його слави.
12Так бо говорить Господь: «Ось я спрямую до нього мир рікою, потоком зливним будете ви звідти славу народів усмоктувати. І вас носити муть при боці, й на колінах вас будуть голубити.
13Як утішає когось рідна мати, так я буду вас утішати, і найдете втіху в Єрусалимі.
14Побачите це, і звеселиться ваше серце; немов трава, квітнутимуть ваші кості. Рука Господня об’явиться його слугам, а його гнів – його супостатам.»
15Бо ось Господь прийде у вогні, і наче вихор – його колісниці, щоб вилити свій гнів пожаром, свої погрози – полум’ям вогненним.
16Бо вогнем судитиме Господь усю землю, мечем – усяке тіло; багато буде побитих Господом.
17Ті ж, які святяться, очищують себе, щоб увійти в сади за кимось, що всередині; ті, що їдять свинину, гидоту й мишей, усі загинуть, – слово Господнє.
18«Я знаю їхні діла й думки їхні. Я прийду, щоб зібрати всі народи та язики, і вони прийдуть та узріють мою славу.
19Я дам їм знак і пошлю врятованих з-поміж них до народів: до Таршішу, Путу, Луду, Мешеха й Рощу Тувала та Явану й до далеких островів, що ніколи про мене не чували й не бачили моєї слави. І возвістять народам мою славу.
20І приведуть усіх братів ваших з-поміж усіх народів у дар Господеві на конях, колісницях, на носилах, на мулах та верблюдах – на мою святу гору в Єрусалим, – слово Господнє, – так, як сини ізраїльські приносять дари в чистій посудині у дім Господній.
21З них я теж візьму у священики й левіти, – слово Господнє.
22Бо так, як нове небо й нова земля, що я створю, стоятимуть передо мною, – слово Господнє, – отак буде стояти ваше потомство і ваше ім’я.
23І що нового місяця і щосуботи приходитиме всяке тіло, щоб передо мною поклонитися, – слово Господнє.
24І коли вийдуть, то побачать трупи людей, що проти мене збунтувались. Червяк їхній не помре, вогонь їхній не погасне. Вони будуть осоружні всім людям.»

повернутися на початок книги

Попередня книга (“Ісус Син Сираха”)  Наступна книга (“Книга Пророка Єремії”)