Книга Пророка Варуха

1 2 3 4 5

1. Заголовок 1-2; прочитання книжки у Вавилоні 3-9; вислання грошей до Єрусалиму 10-14; визнання провини 15-22

1Ось слова книги, що їх написав Варух, син Нерії, сина Махсеї, сина Седекії, сина Хасадії, сина Хілкії, у Вавилоні,
2п’ятого року, сьомого дня п’ятого місяця, того часу, коли халдеї здобули Єрусалим та спалили його.
3Варух прочитав слова цієї книги перед Єхонією, сином Йоакима, царем юдейським, і перед усім народом, який зійшовся, щоб слухати читання книги,
4перед вельможами й царськими синами, перед старшими й перед усім людом, від найменшого до найбільшого, перед усіма тими, що жили в Вавилоні, при річці Суд.
5І плакав народ, постив і молився перед Господом;
6і зібрали грошей, хто скільки міг,
7і послали в Єрусалим до священика Йоакима, сина Хілкії, сина Шалома, й до інших єреїв та до всього люду, що був з ним в Єрусалимі.
8Варух узяв був, десятого дня місяця Сівана, посуд дому Господнього, забраний з храму, щоб його повернути назад у край Юдейський, посуд срібний, що його зробив Седекія, син Йосії, цар юдейський;
9тоді як ото Навуходоносор, цар вавилонський, виселив з Єрусалиму й відвів у Вавилон Єхонію, князів, слюсарів, вельмож та простий люд.
10Вони переказали: – Оце висилаємо вам гроші: купіть за ці гроші жертв на всепалення і за гріхи, ще й кадило; зробіть офіри й принесіть на жертовнику Господа, Бога нашого.
11Молітеся також і за життя Навуходоносора, царя вавилонського, і за життя Валтасара, його сина, щоб дні їхні були, як дні неба на землі,
12і щоб Бог дав нам силу й просвітив наші очі, щоб нам жити в тіні Навуходоносора, вавилонського царя, та в тіні Валтасара, його сина, служити їм довгий час і знайти ласку перед ними.
13За нас також молітеся до Господа, Бога нашого, бо ми згрішили проти Господа, Бога нашого, і гнів Господа та обурення його не відвернулися від нас по нинішний день.
14Читайте оцю книгу, що ми вам посилаємо, щоб ви про неї звістили в домі Господнім, під час свята й у дні зборів,
15та й скажіте: Господу, Богу нашому, належить справедливість, а нам сором на обличчях наших, як воно й є нині, – юдеям, мешканцям Єрусалиму,
16царям нашим, князям нашим, священикам нашим, пророкам нашим та батькам нашим,
17бо ми згрішили перед Господом;
18ми були неслухняні супроти нього, не слухалися голосу Господа, Бога нашого, щоб ходити за заповідями, що Господь дав нам.
19З того часу, коли Господь вивів з Єгипетського краю батьків наших, аж понині, були ми неслухняні супроти Господа, Бога нашого, й відвертались, не слухалися його голосу.
20Тому й упали на нас нещастя та прокляття, що їх Господь заповів через Мойсея, слугу свого, того дня, коли вивів був батьків наших з Єгипетського краю, щоб дати нам землю, що тече молоком та медом, як воно й є нині.
21Ми не послухалися голосу Господа, Бога нашого, згідно з усіма словами пророків, яких він послав до нас.
22Кожний з нас пішов за забаганками свого лихого серця, щоб служити іншим богам та чинити зло перед очима Господа, Бога нашого.

2. Справедлива кара 1-10; благання про ласку 11-18; визнання своєї провини 19-26; обітниця про поворот 27-35

1Тому й здійснив Господь слово своє, що виповів був проти нас і проти правителів наших, які правили Ізраїлем, проти царів наших, проти князів наших, проти ізраїльтян та проти юдеїв.
2Під усім простором небесним не було зроблено того, що він учинив у Єрусалимі згідно з написаним у законі Мойсея,
3що кожний з нас їстиме м’ясо свого сина, кожен – м’ясо своєї дочки.
4Він видав їх у підлеглість усім царствам, що навкруги нас, на наругу й дивовижу усім народам навколо, куди Господь їх порозкидав.
5І вони були під сподом замість бути зверху, за те, що ми згрішили супроти Господа, Бога нашого, й не слухались його голосу.
6Господеві, Богу нашому, справедливість, нам же та батькам нашим – сором на обличчях наших, як воно й є нині.
7Усі ті нещастя, що Господь заповів проти нас, спіткали нас,
8і ми не благали обличчя Господнє й не відвернулись – кожний з нас – від думок нашого лукавого серця.
9І Господь невсипущий був над нещастям, тож і навів їх на нас, бо Господь справедливий у всіх ділах своїх, що про них нам заповідав.
10Та ми не слухалися голосу його, не ходили за Господніми веліннями, що їх він був виставив перед нами.
11Тож і тепер, Господи, Боже Ізраїля, що вивів єси народ твій з Єгипетського краю сильною рукою знаками та чудесами, потугою великою та раменом високим, і звеличився єси ім’ям своїм, як воно й є нині, –
12згрішили ми, були нечестиві, були несправедливі, Господи Боже наш, супроти всіх твоїх заповідей.
13Нехай же твій гнів відвернеться від нас, бо мало нас лишилось між народами, де ти порозкидав нас.
14Вислухай, Господи, нашу молитву й наше благання, і визволь нас, себе ради, й дай нам ласку в тих, які відвели нас у полон,
15щоб уся земля знала, що ти Господь, Бог наш, бо ім’я твоє прикликане на Ізраїля та на рід його.
16Господи, споглянь із твого святого житла й згадай за нас, прихили, Господи, своє вухо й вислухай!
17Розплющ свої очі й подивися, бо не мертві в аді, що їхній дух у них узято з їхнього нутра, дадуть Господеві славу і справедливість,
18лише душа, що уболіває понад міру, те, що ходить зігнуте й безсиле, та очі померклі й душа голодна – воздадуть тобі, Господи, славу й справедливість.
19Не заради заслуг батьків наших та царів наших зливаємо ми наше благання перед тобою, Господи, Боже наш.
20Ти бо зіслав на нас гнів твій і твоє обурення, як заповів був через слуг твоїх пророків, мовлявши:
21«Так говорить Господь: Нахиліть вашу шию і служіть цареві вавилонському, й ви осядете в землі, що її я дав батькам вашим.
22Коли ж ви не послухаєтесь голосу Господнього, не служитимете вавилонському цареві,
23то я зроблю так, що по містах Юди й у Єрусалимі вмовкне голос веселощів та радощів голос, голос молодого й голос молодої, й увесь край стане безлюдним, без мешканців.»
24Та ми не послухали голосу твого й не служили вавилонському цареві; тоді ти здійснив свої слова, які заповів єси через своїх слуг пророків, мовляв, кості царів наших і кості батьків наших будуть викинуті з їхнього місця.
25І ось вони справді викинуті на спеку дня й на холод ночі. Вони померли серед страшної нужди з голоду, від меча й від пошести.
26І вчинив єси зо свого дому, що на нього прикликане твоє ім’я, те, чим він є сьогодні, з-за злоби дому Ізраїля та дому Юди.
27Однак, ти, Господи, Боже наш, чинив з нами за всією твоєю добротою й за всією твоєю милістю,
28як заповів єси був через слугу свого Мойсея, коли був повелів йому перед синами Ізраїля списати твій закон, мовлявши:
29«Як ви не послухаєтесь мого голосу, ота велика сила народу напевно стане малою між народами, серед яких я вас порозкидаю;
30бо знаю, що вони мене не послухаються, це бо народ тугошиїй. А в країні їхнього вигнання вони схаменуться
31й зрозуміють, що я – Господь, Бог їхній. Я дам їм серце й вуха, що будуть слухати,
32і вони прославлять мене в землі свого вигнання та й згадають моє ім’я
33і відвернуться від своєї впертости і від своїх лихих учинків, коли пригадають собі долю своїх батьків, які згрішили перед Господом.
34Тоді я поверну їх назад у край, про який я клявся їхнім батькам Авраамові, Ісаакові та Якову, і вони ним заволодіють. Я розмножу їх і вони не поменшають.
35Я заключу з ними союз вічний і буду їхнім Богом, а вони будуть моїм народом. Я не прожену більше свого народу, Ізраїля, з землі, яку я їм дав.»

3. Благання про визвіл 1-8; шлях до мудрости 9-31; вона Божа 32-36; і уділена людям 37-38

1Господи Вседержителю, Боже Ізраїля, душа скорботна й дух прибитий взиває до тебе:
2Вислухай, Господи, і змилуйсь, бо ми згрішили супроти тебе.
3Ти возсідаєш на троні відвічно, ми ж вікуємо в загибелі.
4Господи Вседержителю, Боже Ізраїля! Вислухай молитву тих в Ізраїлі, що призначені на смерть, і синів тих, які згрішили проти тебе, які не слухали голосу Господа, свого Бога, через віщо нас і обсіла біда.
5Не споминай переступів батьків наших, але згадай того часу про твою могутність і твоє ім’я;
6ти – Господь, Бог наш, і ми восхвалимо тебе, Господи,
7бо ти тому вклав острах перед тобою у наше серце, щоб ми прикликали твоє ім’я. Ми прославимо тебе під час нашого вигнання, бо ж ми викинули з свого серця всю несправедливість наших батьків, які згрішили перед тобою.
8Ось ми сьогодні на нашому вигнанні, куди ти нас порозкидав на наругу, на прокляття й на кару за всі провини батьків наших, які відступили від Господа, Бога нашого.
9Слухай, Ізраїлю, заповіді життя, насторож вухо, щоб розсудку навчитись.
10Чому, Ізраїлю, через віщо сидиш у краї ворожім, марнієш у землі чужосторонній?
11Ти мертвими опоганився, тебе вважають побіч тих, що в аді.
12Бо ти полишив джерело мудрости.
13Якщо б ти ходив шляхом Божим, ти жив би вічно в мирі.
14Збагни, де знання і де сила, де розум, щоб тобі також знати, де довголіття, де життя, де світло очей та мир.
15Хто знайшов її місце? Хто ввійшов у її скарби?
16Де начальники народів і ті, що земних звірів опанували,
17ті, що з небесним птаством гралися, ті, які накопичували золото й срібло, предмет людського уповання, і майно яких краю не мало?
18Де ті, що так старанно обробляли срібло, що діла їхні були недослідимі?
19Нема їх, вони спустились до аду, і на їхнє місце інші постали.
20Молодші уздріли світло і на землі жили, але дороги мудрости не спізнали,
21ані її стежок не збагнули, ані її не прийняли; так само й їхні діти далеко віддалились від її дороги.
22Не було про неї чути в Ханаані, не було її видно у Темані.
23Навіть сини Агарі, що на цій землі розуму шукають, і купці Мідіяну та Теми, що в притчах розмовляють та розуму шукають, дороги мудрости не взнали, ані стежок до неї не відкрили.
24Який же він, Ізраїлю, великий, -дім Божий! Яке просторе місце, де володіє він!
25Великий і безкраїй, звисочений і незміренний!
26Там велетні народились, славетні спервовіку, високі на зріст, боєздатні.
27Але не їх Бог собі вибрав, не їм вказав, як прямувати до знання,
28тим і загинули, не мавши науки, пропали з-за свого безуму.
29Хто знявсь на небо, узяв її звідти і зніс із хмар додолу?
30Хто пройшов море, знайшов її, і придбав її за золото найдобірніше?
31Ніхто не відає її дороги, ніхто стежки її не знає.
32Та той, хто відає все, знає її; він розумом своїм звідав, – він, який землю утвердив повіки, четвероногими виповнив її;
33який посилає світло, – і воно йде, закликає його, – і воно його слухається, тремтівши.
34Зорі блищать на своїх чатах і веселяться;
35покличе їх, – вони відкликаються: «Ось ми!» І світять радісно для того, хто створив їх.
36Такий наш Бог; ніхто йому не рівний!
37Він звідав усі дороги знання і дав його Якову, слузі своєму, Ізраїлеві, улюбленцеві своєму.
38А потім вона й на землі з’явилась і з людьми перебувала.

4. Мудрість у законі 1-4; кара не на довгий час 5-9; голосіння Єрусалиму 10-13; провід у дорозі 14-16; Божа допомога 17-20; визволення наближається 21-35; поворот виселенців 36-37

1Вона – це книга велінь Божих, закон, що перебуває вічно. Усі ті, які пильнують її, будуть жити; а ті що покидають її, повмирають.
2Повернись, Якове, вхопись її; простуй до її блиску, до її світла.
3Не віддавай іншому своєї слави, своїх пільг – народові чужому!
4Які ж бо ми, Ізраїлю, щасливі, – бо те, що вгодне Богові, знане нам!
5Бадьорся, мій народе, пропам’ятко Ізраїлів!
6Ви були продані народам не на загин, але через те, що прогнівили Бога, вас ворогам віддано.
7Ви бо роздратували того, хто створив вас, жертвувавши не Богові, а демонам.
8Забули того, що годував вас, відвічного Бога, і засмутили Єрусалим, вашу годувальницю.
9Бо, бачивши той гнів, який зійшов на вас від Бога, вона мовила: «Послухайте, сусідки Сіону! Навів Бог на мене великий смуток.
10Я бачила неволю моїх синів і моїх дочок, яку наслав на них Предвічний.
11Я з радістю годувала їх, а відпустила із плачем та смутком.
12Ніхто хай не радіє надо мною, що стала удовою, покинутою всіма. З-за гріхів дітей моїх я опустіла, бо відхилились вони від Божого закону;
13про його заповіді знати не хотіли, шляхом його велінь не простували, ані стежками навчань не ступали, по його правді.
14Хай прийдуть сусідки Сіону! Згадайте про неволю моїх синів і дочок, яку зіслав на них Предвічний.
15Бо він наслав на них народ здалека, народ зухвалий, чужомовний який до старих не має шани, який до дітей милосердя не має;
16який забрав геть улюбленців удовиці і лишив її самітною, без дочок.
17Як мені допомогти вам?
18Той, хто попустив на вас оті лиха, визволить вас із рук ворогів ваших.
19Рушайте, діти, рушайте, а я, полишена, залишуся самотою!
20Я скинула одежу щастя, накинула свою молитовну волосяницю; взиватиму до Вічного по всі дні мої.
21Бадьортеся, діти, закликайте до Бога! Він визволить вас від насильства, від рук ворожих.
22Бо я сподіваюсь від Предвічного для вас рятунку, і прийде мені радість від Святого через ту милость, що надійде вам незабаром від Предвічного, вашого Спасителя.
23Я випровадила вас із смутком та сльозами, та Бог мені вас, із радістю і веселощами, поверне назавжди.
24Бо як нині сусідки Сіону бачать полон ваш, так узріють вони незабаром, зіслане Богом, спасіння, яке прийде до вас із славою великою та Вічного блиском.
25Мої діти, терпляче переносіте гнів, що прийшов на вас від Бога. Переслідував тебе ворог твій, але ти скоро його загибель побачиш і на карк йому наступиш.
26Мої ніжні діти ходили дорогами тряскими, їх ухоплено, неначе череду, яку ворог забирає.
27Бадьортеся, дітки, закликайте до Бога, бо той, хто попустив на вас це лихо, про вас згадає!
28А що ваша думка була звернена на те, щоб блукати геть від Бога, то, навернувшись, удесятеро більш його шукайте.
29Бо той, хто попустив на вас нещастя, поверне вам спасіння й радість вічну.»
30Бадьорся, Єрусалиме, бо той, хто тобі дав ім’я, тебе потішить.
31Горе тим, які тебе утискали і раділи твоїм падінням!
32Горе містам, яким служили твої діти! Горе місту, яке твоїх синів узяло в полон!
33Бо як воно раділо твоїм падінням і веселилось твоїм занепадом, так буде сумувати над власним запустінням.
34Я заберу в нього радість велелюдного міста, і його бундючність обернеться на смуток.
35Вічного вогонь опаде його багатоденне, демони житимуть у ньому довгочасно.
36Поглянь на схід, Єрусалиме, подивися на радість, що йде тобі від Бога!
37Ось бо повертаються твої сини, яких ти була відпустила. Повертаються громадою зі сходу на захід, на веління Святого, радіючи Божого славою.

5. Далі про поворот

1Скинь, Єрусалиме, одежу твого смутку й недолі, надягни назавжди красу Божої величі!
2Вдягнись у плащ Божої правди, вклади на голову вінець величі Предвічного.
3Бо Бог явить твою славу усій піднебесній.
4Ім’я твоє буде від Бога ось яке навіки: «Мир справедливости і слава побожности.»
5Підведись, Єрусалиме, і стань на високості та й глянь на схід: ось твої діти, зібрані від заходу сонця аж до сходу словом Святого, радіють, що Бог згадав їх.
6Вийшли бо з тебе пішки, гонені ворогами, а Бог приводить їх назад до тебе, і їх несуть у славі, мов на престолі царськім.
7Бо Бог повелів знизити кожну високу гору й у сі пагорби відвічні, провалля ж заповнити, утворити з них рівнину, щоб Ізраїль ступав безпечно у величі Божій.
8Ліси й кожне дерево запашне на веління Боже Ізраїлеві тінь даватимуть.
9Бо Бог вестиме з радістю Ізраїля до світла величі своєї, – милостиво й справедливо.

 

Попередня книга (“Плач Єремії”)  Наступна книга (“Лист Єремії”)