Книга Пророка Єремії (продовження)

повернутися на початок книги

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 32 33 34 35
36 37 38 39 40 41 42
43 44 45 46 47 48 49
50 51 52        

27. Символічне ярмо, послання до сусідніх царів

1На початку царювання юдейського царя Седекії, сина Йосії, надійшло таке слово до Єремії від Господа.
2Так говорить до мене Господь: «Зроби собі поворозку й ярмо та й наклади собі на шию.
3І пошли цареві едомському і цареві моавському, й амонському, й цареві тирському, та й цареві сидонському через послів, що поприходили в Єрусалим до Седекії, царя юдейського,
4і накажи їм промовити володарям їхнім наступне: Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Ось як скажіть володарям вашим:
5Я створив моєю великою силою і простягнутою рукою землю, чоловіка й звірину по всій землі, і віддаю її, кому хочу.
6Нині ж я даю усі ці країни в руки слузі моєму Навуходоносорові, цареві вавилонському, ба й звірів польових даю йому на послугу.
7Та й усі народи будуть служити йому й синові його та й синові його сина, докіль прийде час і на його землю, і тоді могутні народи й великі царі його поневолять.
8А коли якийсь народ або царство не схоче служити йому, тобто Навуходоносорові, вавилонському цареві, і не підхилить свою шию під ярмо вавилонського царя, то я скараю той народ мечем, голодом та чумою, – слово Господнє, -аж поки його не видам в його руки.
9Тим то не слухайте ваших пророків і ваших віщунів ні ваших сновидців, ні ваших знахурів, ні ваших ворожбитів, що запевняють вас, кажучи: Не будете служити вавилонському цареві.
10Бо вони пророкують вам неправду, щоб вигнати вас із вашої землі; та й я повикидаю вас, і ви загинете.
11Народові ж, який підхилить свою шию в ярмо вавилонському цареві і який йому служитиме, я дам спокій на його землі, – слово Господнє, – він буде її плекати й на ній жити.»
12Та й Седекії, юдейському цареві, я говорив усі ті слова: «Дайте ваші шиї в ярмо вавилонському цареві й служіть йому та його народові, і тоді будете жити.
13Навіщо гинути тобі самому й твоєму народові від меча, голоду й чуми, як це загрозив Господь тим народам, які не схочуть служити вавилонському цареві?
14Не зважайте на слова тих пророків, що вам кажуть: Не будете служити вавилонському цареві; вони бо вам неправду пророкують.
15Не посилав бо я їх, – слово Господнє, – і вони пророкують моїм ім’ям неправду, щоб я вас попроганяв і щоб ви загинули, – ви з вашими пророками, що вам пророкують.»
16Та й до священиків і до всього цього народу промовляв я: «Так говорить Господь: Не слухайте слів ваших пророків, що пророкують вам і кажуть: Ось незабаром повернеться посуд Господнього дому з Вавилону! Вони бо неправду вам пророкують.
17Не слухайте їх, а служіть вавилонському цареві, то й зостанетесь живими. Навіщо ж доводити це місто до руїни?
18Коли ж вони пророки і коли є в них слово Господнє, то нехай ублагають Господа сил, щоб той посуд, що зостався в домі Господньому і в палатах юдейського царя та в Єрусалимі, не перевезено в Вавилон.
19Так бо говорить Господь сил про стовпи і про мідяне море, і про підніжки та й про решту начиння, яке лишилося ще в цьому місті,
20яке не позабирав Навуходоносор, вавилонський цар, коли відводив юдейського царя Єхонію, сина Йоакима, з Єрусалиму в Вавилон з усіма вельможними Юдеї та Єрусалиму.
21Так бо говорить Господь сил, Бог Ізраїля, про посуд, що зостався в Господнім домі і в палаці юдейського царя і в Єрусалимі:
22– У Вавилон вивезуть його і там він буде до того часу, поки я навідаюся до них, – слово Господнє, – і виведу їх та й знову приведу їх на це місце.»

28. Змагання Єремії з Ананією

1У тому ж році, на початку панування царя Седекії, юдейського царя, на четвертому році, у місяці п’ятому, промовив до мене пророк Ананія, син Аззура, з Гівеону, в домі Господньому, при священиках та при всім народі:
2«Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Розіб’ю ярмо вавилонського царя!
3Через два роки поверну у це місце все начиння Господнього дому, що забрав Навуходоносор, вавилонський цар, із цього місця й переніс у Вавилон.
4Та й юдейського царя Єхонію, сина Йоакима, і всіх юдейських полонених, що позаймано їх у Вавилон, поверну у це місце, – слово Господнє, – бо я розіб’ю кормигу вавилонського царя.»
5І відповів пророк Єремія до пророка Ананії при священиках і при всьому народі, що стояли в домі Господнім.
6І сказав пророк Єремія: «Нехай дійсно так станеться! Нехай так учинить Господь, нехай Господь справдить твої слова, що ти прорік єси й нехай поверне у це місце посуд Господнього дому й усіх полонених з Вавилону!
7Однак же вислухай добре оце слово, що я скажу при тобі й при всіх людях:
8Ті пророки, що виступали поперед мене й поперед тебе з давніх-давен, пророкували супроти сильних країн і великих царств війну, нещастя й пошесть.
9Що ж до пророка, що віщує добробут, то тільки, коли слово його справджувалось, визнавано його за пророка, якого справді послав Господь.»
10Тоді пророк Ананія зняв з шиї ярмо у пророка Єремії та й поламав його.
11І промовив Ананія при всіх людях: «Так говорить Господь: Ось так за два роки я розіб’ю кормигу Навуходоносора, вавилонського царя, на шиї в усіх народів!» І пішов пророк Єремія своєю дорогою.
12Після того, як пророк Ананія поламав ярмо з шиї Єремії, надійшло таке слово Господнє до пророка Єремії:
13«Іди й скажи Ананії: Так говорить Господь: Ти поламав ярмо дерев’яне, а замість нього я зроблю кормигу залізну.
14Так бо говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Я накладу залізне ярмо на шиї цим народам, щоб служили Навуходоносорові, вавилонському цареві, і вони служитимуть йому. Навіть польового звіря я передам йому.»
15І сказав пророк Єремія до пророка Ананії: «Слухай лишень, Ананіє: Господь не посилав тебе, і ти підводиш цей народ покладатись на неправду.
16Тим то так говорить Господь: Ось я викину тебе з землі; ще цього року вмреш, бо говорив єси всупереч Господові.»
17І справді помер пророк Ананія того ж року, сьомого місяця.

29. Лист Єремії до виселенців у Вавилоні 1-23; ложний пророк 24-32

1Ось слова того листа, що його послав був пророк Єремія з Єрусалиму до залишків старших у неволі, до священиків і до пророків та до всього народу, переселеного Навуходоносором, вавилонським царем, із Єрусалиму в Вавилон.
2Це було після того, як цар Єхонія і цариця-мати, і скопці, і князі юдейські та єрусалимські, та ковалі і слюсарі вийшли з Єрусалиму.
3А послав він його через Елеасу, сина Шафана, та Гемарію, сина Хілкії, яких Седекія, цар юдейський, послав у Вавилон до Навуходоносора, царя вавилонського. У нім стояло:
4«Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля, до всіх виселенців, що я переселив з Єрусалиму у Вавилон:
5Будуйте доми та й живіть у них; насаджуйте сади й їжте плоди їхні.
6Беріть жінок і родіть синів та дочок; та й синам вашим беріть жінок, а дочок ваших віддавайте заміж, щоб народжували синів та дочок, щоб ви намножились там, а не меншали.
7Дбайте про благо тієї землі, куди я вас виселив, і молітесь за неї Господеві, бо в її добробуті – і ваше щастя.
8Так бо говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Не давайте себе ошукувати вашим пророкам, що між вами, та вашим віщунам, і не зважайте на сни ваші, що вам сняться.
9Неправду пророкують вони вам ім’ям моїм; не посилав я їх, – слово Господнє.
10Так бо говорить Господь: Як виповняться 70 років, призначених для Вавилону, я навідаюсь до вас і здійсню моє прихильне про вас слово та й поверну вас на це місце.
11Бо я свідомий моїх щодо вас задумів, – слово Господнє, – задумів щастя, а не лиха, щоб забезпечити вам надійне майбуття.
12І коли ви візвете до мене та прийдете помолитись до мене, я вислухаю вас.
13І коли шукатимете мене, знайдете, як тільки шукатимете мене всім серцем вашим.
14Я покажусь вам, – слово Господнє, – зміню на краще вашу долю і позбираю вас з-поміж усіх народів і з усіх околиць, куди вас був повиганяв, – слово Господнє, – і знову приведу вас на те місце, звідки вас виселив.
15Ви кажете: Господь пробудив для нас пророків у Вавилоні.
16Ось як говорить Господь про царя, що сидить на Давидовому престолі, і про всіх людей, що живуть у цьому місті, – ваших братів, що не пішли з вами на виселення.
17Так говорить Господь сил: Ось я наведу на них меч, голоднечу й чуму; вчиню їх такими, як оті гнилі смокви, такі погані, що не можна й їсти.
18Гонитимуся за ними з мечем, голоднечею й чумою, створю з них жах для всіх царств на землі прокляття, дивовижу, сміховище й наругу для всіх народів, до яких їх повиганяю,
19за те, що вони не слухали слів моїх, – слово Господнє – хоч я їм раз-по-раз невпинно посилав слуг моїх пророків, вони ж не слухали, – слово Господнє.
20Ви ж, усі виселенці, що я виселив з Єрусалиму в Вавилон, слухайте слово Господнє!»
21Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля, про Ахава, сина Колаї, і про Седекію, сина Маасеї, що пророкують вам неправду моїм ім’ям: «Я віддам їх у руки Навуходоносорові, вавилонському цареві, і він скарає їх на смерть у вас на очу.
22І впровадиться після них для всіх юдейських виселенців у Вавилоні такий звичай проклинати: Нехай тобі Господь таке вчинить, як ото Седекії та Ахавові, що їх Навуходоносор, вавилонський цар, спік на вогні. –
23Бо вони в Ізраїлі коїли безчестя, з жінками ближніх своїх перелюб творили та моїм ім’ям говорили слова неправди, чого я їм не заповідав. Я знаю про це добре, сам я свідок тому», – слово Господнє.
24«До Шемаї ж Нехламія промов:
25Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Ти посилав від свого імени листи до всього народу в Єрусалимі й до священика Софонії, сина Маасеї, та й до всіх священиків, і писав,
26мовляв, Господь настановив тебе священиком замість священика Йояди, щоб ти наглядав у Господнім домі за кожним несамовитим, який хоче пророкувати, та щоб забивав такого в кайдани й колодки.
27Чом же ти ото не заборониш Єремії з Анатоту пророкувати в вас?
28Він же бо прислав і до нас у Вавилон сказати: Неволя ще довго простягнеться; будуйте доми та й живіть у них; насаджуйте сади і їжте плоди їхні.»
29Священик Софонія прочитав цей лист перед пророком Єремією.
30І до пророка Єремії надійшло таке слово Господнє:
31«Пошли до всіх виселенців сказати ось що: Так говорить Господь про Шемаю Нехламія: За те, що Шемая пророкував вам, – а я ж його не посилав! – і підводив вас покладатися на неправду,
32за те так говорить Господь: Я покараю Шемаю Нехламія та його потомків: не матиме він нікого, хто б жив серед цього народу і хто б зазнав добра, яке я вчиню своєму народові, – слово Господнє, – бо він говорив всупереч Господеві».

30. Північний Ізраїль буде відновлений

1Слово, що надійшло до Єремії від Господа:
2«Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Запиши собі в книзі всі слова, що я сказав тобі.
3Ось бо надходить час, – слово Господнє, – коли я зміню долю мого народу Ізраїля та Юди, – слово Господнє, – і приведу їх назад у землю, що вділив був їхнім отцям, і вони її посядуть.»
4Ось ті слова, що Господь сказав про Ізраїля та про Юду:
5«Так каже Господь: Я чую жахливий голос страху, не миру.
6Розвідайтеся, гляньте: Чи то родить муж? Чому ж я бачу в усіх мужів руки на крижах, немов у породіллі? Чому обличчя в усіх змінилися, зблідли?
7Горе! Страшний той день! Ще не було такого. Скрутний це час для Якова, хоч йому й прийде рятунок.
8Того часу, – слово Господа сил, – я поламаю кормигу, що в нього на шиї і його кайдани порозбиваю. І він чужинцям більше не служитиме.
9Вони служитимуть Господеві, Богові своєму, та Давидові, своєму цареві, що я пробуджу для них.
10Ти ж не бійся, Якове, мій рабе, – слово Господнє, – і не лякайся Ізраїлю; врятую бо тебе з земель далеких, потомків твоїх із краю неволі, і Яків повернеться і житиме мирно й безпечно, тож ніхто його більш не непокоїтиме.
11Бо я з тобою, – слово Господнє, – щоб тебе врятувати. Я вигублю всі народи, що проміж ними тебе розкинув. Тебе ж не знищу. Я покараю тебе, але за законом, – без кари ж тебе не зоставлю.»
12Так бо говорить Господь: «Рана твоя не гоїться, синці твої болючі.
13Ніхто не журиться перев’язати тобі рану, нема для тебе ні гоїння, ні вилікування.
14Усі твої коханці тебе забули і не шукають тебе більше, бо я вдарив тебе, як б’є ворог, лютою карою за твою тяжку провину, за гріхів твоїх безліч.
15Чого ж кричиш, що в ранах єси? Біль твій не вигоюється? Це ж за твою тяжку провину, за гріхів твоїх безліч вчинив я тобі це лихо.
16Але й усі, що жеруть тебе, будуть пожерті; всі вороги твої – усі підуть у неволю, грабіжники твої будуть обдерті; всіх здирців твоїх на луп я видам.
17Я перев’яжу твої рани і вигою тебе від болячки, – слово Господнє. А що відкинутим, Сіоне, тебе звано ще й занедбаним,
18то так говорить Господь: Я поверну з неволі намети Якова, зглянусь на його оселі, міста постануть знову зо своїх розвалищ, і палаци стоятимуть на своїм місці.
19І вийде від них подяка й веселий голос. Я їх намножу, не поменшу. Я їх прославлю, не зневажу.
20Сини їхні будуть як за днів давніх, громада їхня стоятиме передо мною твердо. Усіх же їхніх гнобителів я покараю.
21І вийде князь їхній із їхнього лона і володар їхній з них самих постане. Я пригорну його, і він до мене прийде, бо й хто ж би зважився сам собою до мене приступити? – слово Господнє.
22Ви будете моїм народом, я ж буду вашим Богом.
23Ось буревій Господній, гнів вибухнув, розбушувалась буря й ударила на голову безбожних.
24І не відвернеться палкий гнів Господній, покіль не вчинить, не виконає задумів серця свого. При кінці днів це стане вам зрозуміле.»

31. Поворот до Єрусалиму, новий союз 1-22; Юда оновиться 23-34; Ізраїль 35-37; Єрусалим буде відбудований 38-40

1«Того часу, – слово Господнє, -я буду Богом усім Ізраїлевим родам, а вони будуть моїм народом.»
2Так говорить Господь: «Народ, що зберігся від меча, знайшов ласку у пустині. Ізраїль іде до спочинку свого.
3Господь йому здалека з’явився: Я полюбив тебе відвічною любов’ю, тим і зберіг для тебе мою ласку.
4Я знову тебе відбудую, і будеш відновлена, ізраїльська дівице. Знову хизуватимешся бубнами своїми й виступатимеш у веселім хороводі,
5знову виноградників насадиш по горбах самарійських. Ті, що їх понасаджують, самі й збирати будуть.
6Настане час, коли вартові будуть гукати по горах ефраїмських: Устаньте, та ходімо на Сіон до Господа, Бога нашого!»
7Так бо говорить Господь: «Співайте радісно про Якова, вознесіте першого з-поміж народів! Хваліте голосно й промовляйте: Господь урятував народ свій, Ізраїля останок!
8Ось я їх приведу з північної країни та й позбираю їх із крайсвіту. Між ними сліпий і кривий буде, вагітна й породілля разом. Великою громадою вони сюди повернуться.
9З плачем вийшли вони, а я приведу їх утішених. До водяних потоків поведу їх, дорогою рівною, де не спотикнуться. Бо я – Ізраїлеві батько, й Ефраїм – мій перворідний.
10Ось слухайте, народи, – слово Господнє, – оповістіть далеким островам, скажіте: Той, який Ізраїля розсіяв, його збирає й зберігає як пастир своє стадо.
11Бо Господь викупив Якова, вирятував з рук того, хто дужчий від нього.
12І прийдуть і веселитимуться на височині сіонській, збігатимуться на Господні блага – пшеницю, вино й олію, – та до ягнят і до худоби; душа їхня буде, немов сад, напоєний водою, вони не клопотатимуться більше.
13Тоді дівиця звеселиться у хороводі, а з нею юнаки та й старші. Я оберну печаль їхню на радість, утішу й звеселю їх по печалі їхній.
14Душу священиків поживлю ситтю, народ мій насититься благом, – слово Господнє.»
15Так говорить Господь: «У Рамі чути голосіння, лемент, гірке ридання: Рахиль плаче за дітьми своїми, розважитись не хоче, бо їх уже немає.»
16Так говорить Господь: «Годі тобі вже ридати та голосити, хай очі твої сліз не проливають! Є бо нагорода за біль твій, – слово Господнє, – вони повернуться з ворожої країни.
17Є ще надія для потомства твого, – слово Господнє, – діти твої повернуться у свої границі.
18Чую я, чую стогін Ефраїма: Ти покарав мене, і я прийняв кару, мов той бичок неосвоєний; поверни мене, і я повернуся, ти бо – Господь, Бог мій.
19Бо після того, як я відвернувся, я розкаявсь; і після того, як я схаменувся, то бив себе по стегнах. Я соромився й стидався, бо носив наругу юнацтва мого.
20Чи не дорогий же в мене син Ефраїм? Чи не люба ж він дитина в мене, що кожного разу, як погрожу йому, всетаки згадую про нього? Тому зворушується супроти нього моє серце, і я зглянусь на нього, – слово Господнє.
21Постав собі дороговкази, стовпи повкопуй. Зважай добре на дорогу, на путь, що ним ходила єси, – повертайся, Ізраїлева діво, повертайся у міста твої.
22Докіль тобі блукати, зрадлива дочко? Господь бо сотворив нове на землі: жінка шукає чоловіка!»
23Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Ще й ці слова говоритимуть у землі Юдейській та по її містах, коли я зміню їхню долю: Нехай Господь тебе благословить, осідку справедливости, горо святая! –
24І оселиться на ній Юда вкупі зо своїми всіма містами, хлібороби й ті, що за стадами ходять.
25Бо я напою душу спрагнену й насичу кожну втомлену душу.»
26Тут я прокинувся і подивився, і сон мій був мені солодкий.
27«Ось прийдуть дні, – слово Господнє, – і я засію дім Ізраїля і дім Юди насінням людським і насінням скоту.
28І як пильно я назирав за ними, щоб викорінити й зруйнувати, щоб розвалити й погубити та засмутити, так пильнуватиму, щоб їх відбудувати й насадити, – слово Господнє.
29За тих часів не говоритимуть більше: Батьки їли зелений виноград, а на зубах у синів оскома!
30Ні, кожний вмиратиме за свою провину. Кожен, хто їстиме зелений виноград, той й оскому на зубах матиме.
31Ось прийдуть дні, – слово Господнє, – і я створю з домом Ізраїля та з домом Юди новий завіт.
32Не такий завіт, який я заключив з їхніми батьками, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Єгипетського краю. Завіт той – мій завіт! – вони його зламали, хоч я був їхнім Владикою, – слово Господнє.
33Ні, ось який завіт я створю з домом Ізраїля після тих днів, – слово Господнє: Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом.
34Не буде більш один одного навчати, чи брат брата свого, казавши: Спізнайте Господа! Усі бо вони будуть мене знати, від найменшого й до найбільшого між ними, – слово Господнє, – я бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше.»
35Так говорить Господь, який дав сонце, аби вдень світило, місяць і зорі, аби вночі світили, який підіймає море, аж ревуть його хвилі, -Господь сил його бо ім’я.
36«Якщо закони ці колись передо мною захитаються, – слово Господнє, – тоді потомки Ізраїля перестануть бути передо мною народом повіки.»
37Так говорить Господь: «Коли можна виміряти вгорі небо або дослідити внизу земні основи, то й я відкину ціле потомство Ізраїля за все те, що вони чинили, – слово Господнє.»
38Ось прийдуть дні, – слово Господнє, – і відбудують знову це місто для Господа від Хананел-башти до Наріжних воріт.
39І простягнуть знову землемірний шнур прямо до пагорба Гарев, а потім звернуть до Гоа.
40І вся долина, з трупами й з попелом, і всі поля до Кедрон-потоку, до рогу Кінської брами на сході – будуть святі Господеві. Не повалять їх більше, ні не зруйнують повіки.

32. Викуп землі – запорука кращого майбутнього

1Слово, що надійшло до Єремії від Господа на десятому році Седекії, юдейського царя, – це був вісімнадцятий рік Навуходоносора.
2Тоді військо вавилонського царя облягло Єрусалим, пророк же Єремія був замкнений у тюремному дворі коло палацу юдейського царя.
3А посадив його туди Седекія, цар юдейський, докорявши йому: «Чого ти пророкуєш та говориш: Так каже Господь: Ось я віддам це місто в руки вавилонському цареві, і він його завоює;
4та й Седекія, юдейський цар, не уникне рук халдейських, бо його певно видадуть вавилонському цареві на поталу, і розмовлятиме він з ним устами до уст, і очі його будуть глядіти йому в очі;
5і поведе він Седекію у Вавилон, і перебуватиме він там, аж покіль не навідаюсь до нього, – слово Господнє. Як будете ж воювати з халдеями, то не пощастить вам?»
6І сказав Єремія: «Таке слово надійшло до мене:
7Ось Ханамел, син Шаллума, дядька твого, йде до тебе сказати тобі: Купи моє поле в Анатоті, бо за тобою право викупу, щоб його придбати.
8І прийшов мій небіж Ханамел, за словом Господнім, до мене в тюремний двір та й каже мені: Купи моє поле в Анатоті, що у Веніяминовій землі, бо за тобою право спадкоємства й право викупу. Купи його собі. Тоді я зрозумів, що це справді було слово Господнє.
9І купив я поле в мого небожа Ханамела й одважив йому 17 срібних шеклів.
10Списав я купівельну угоду, приклав печать, покликав на те свідків та й відважив на вазі срібло.
11А тоді взяв купівельний запис запечатаний і запис відкритий, за законом та уставом,
12та й передав купівельний запис Варухові, синові Нерії, сина Махсеї, перед моїм небожем Ханамелом і при свідках, що підписали купівельний запис, і при всіх юдеях, що були у тюремному дворі,
13і наказав Варухові прилюдно:
14Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Візьми ці записи, цей запечатаний купівельний запис і цей відкритий та й поклади їх у глиняну посудину, щоб він там міг зберегтись довго.
15Так бо говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Будуть колись знову купувати доми й поля ще й виноградники у цій землі.
16І, передавши Варухові, синові Нерії, купівельний запис, помоливсь я так до Господа:
17Господи Боже! Ти сотворив небо й землю великою силою твоєю й простягнутою рукою твоєю. Для тебе нема нічого неможливого!
18Ти подаєш милостиню тисячам і караєш гріхи батьків у лоні їхніх дітей. Ти, Боже, великий та могутній, ім’я якого – Господь сил,
19великий у намірах і потужний у ділах. Очі твої відкриті на всі стежки людських дітей, щоб воздати кожному за його поведінкою й за плодами його вчинків;
20ти, що творив знаки й чудеса в Єгипетській землі та й по цей день твориш в Ізраїлі і на всіх людях, і звеличив єси своє ім’я, як воно й є нині.
21Ти вивів народ свій Ізраїля з Єгипетської землі, при знаках і чудесах, потужною рукою і простягнутим раменом, і превеликим страхом,
22і дав єси їм цю землю, яку клявся дати батькам їхнім, – землю, що тече молоком та медом.
23Вони прийшли й заволоділи нею, але голосу твого не слухали, ані не чинили за законом, а й нічого з того, що заповідав єси їм, не сподіяли; тоді ти послав на них усе це лихо.
24Ось облогові вежі сягають аж до міста, щоб здобути його. Місто, спустошене мечем, голодом і чумою, впаде у руки халдеям, що воюють проти нього. Те, що ти говорив був, здійснюється, як ти й сам бачиш.
25А ти, Господи Боже, сказав мені: Купи собі поле за гроші та візьми свідків, – а тим часом місто переходить до рук халдеям!»
26І надійшло до мене таке слово Господнє:
27«Ось я – Господь, Бог усякого тіла. Чи ж може бути щось для мене неможливим?
28Тим то так говорить Господь: Ось я віддаю це місто в руки халдеям та в руки Навуходоносорові, вавилонському цареві, і він його здобуде.
29І халдеї, що воюють проти цього міста, вломляться й підпалять це місто і пустять його димом разом з домами, що на їхніх покрівлях воскурювано кадило Ваалові та возливано ливні жертви чужим богам, щоб доводити мене до гніву.
30Бо сини Ізраїля й сини Юди вже змолоду чинили зло на очу в мене, сини Ізраїля ділами рук своїх тільки приводили мене до гніву, – слово Господнє!
31Хіба що лише на гнів мені та на прикрість стояло це місто з того часу, як його збудовано, аж по цей день; тож я відкину його від мого обличчя
32за все зло синів Ізраїля та синів Юди, що вони на гнів мені чинили, – самі вони, царі їхні, князі їхні, священики їхні, пророки їхні, мужі юдейські й мешканці єрусалимські.
33Обернулись до мене плечима, а не обличчям, і коли я навчав їх раз-у-раз старанно, вони мене не слухали, науки не приймали.
34Ба й у храмі, що носить моє ім’я, виставили свої гидоти, щоб осквернити його.
35Вони спорудили Ваалові узвишшя в долині Бен-Гіннома, щоб проводити через вогонь своїх синів та своїх дочок на честь Молоха, чого я не велів їм, і що мені й на думку не спадало, – щоб чинили таку гидоту та Юду до гріха приводили.
36Тим то нині так говорить Господь про це місто, що про нього твоя мова: Мечем, голодом і чумою віддасться це місто в руки вавилонському цареві.
37Та ось я позбираю їх знову з усіх земель, куди я їх повиганяв був у моєму гніві, у моїм пересерді й у моїм великім обуренні та й повернуться вони назад на це місце, і я дам їм жити у безпеці.
38Тоді будуть вони моїм народом, я ж буду їхнім Богом.
39Я дам їм друге серце й другу путь, щоб вони постійно мали страх супроти мене, на добро їм же самим і на добро їхнім дітям по них.
40Я заключу з ними вічний завіт: не одвернусь від них, буду їм добро чинити і вкладу їм у серце страх супроти мене, щоб вони від мене не відвернулись більше.
41Я буду радий їм добро чинити і насаджу їх на стало у цій землі, від усього мого серця і від усієї моєї душі.»
42Так бо говорить Господь: «Як послав я на цей народ усе те тяжке лихо, так посилатиму на них усі ті блага, що їм обіцяв.
43І знову купуватимуть поля у цій землі, про яку ви кажете: Це пустиня без людей і без худоби, її віддано халдеям на поталу.
44І будуть купувати поля за гроші й записувати їх у книги, і печать прикладати, і брати свідків у Веніяминовій землі і в єрусалимських околицях, та й по містах Юди і по містах у горах, а й по містах на поділлі й по містах на південь, бо я зміню їхню долю», – слово Господнє.

33. Ще про віднову Єрусалиму та Юди

1І надійшло знову слово Господнє до Єремії, ще як він був замкнений у тюремному дворі:
2«Так говорить Господь, що сотворив землю, що обладнав й утвердив її, – Господь ім’я йому:
3Візви до мене, і я обізвусь і об’явлю тобі велике і незбагненне, чого ти досі не знав.
4Бо так говорить Господь, Бог Ізраїля, про будинки в цьому місті та про палати царів юдейських, що будуть зруйновані: Проти валів та гостроколів
5будуть воювати з халдеями, але хіба лиш на те, щоб наповнити місто трупами тих, яких я повбиваю в моїм гніві та у моїм обуренні і від яких я сховав моє обличчя з-за всієї їхньої злоби.
6Ось я натягну нову шкіру на їхні рани, вигою їх, уздоровлю їх, дам їм глибокий мир і безпеку.
7Я зміню долю Юди та долю Ізраїля і відбудую їх, як перше.
8Очищу їх від усякої їхньої провини, якою вони згрішили супроти мене, і прощу їм усі їхні неподобства, якими вони завинили передо мною, відступивши від мене.
9І Єрусалим буде для мене ім’ям радости, похвалою та славою перед усіма народами на землі, як почують про всі блага, які я їм учиню. Вони злякаються і затремтять перед усім тим добром і всім тим щастям, яким я їх наділю.
10Так говорить Господь: На цім місці, про яке ви кажете: Спустошене воно, ні людини, ні скотини, – по містах юдейських та по вулицях єрусалимських, що запустіли, що без людини й без скотини, –
11знову буде чути радісний та веселий гомін, співи молодого й молодої та голос тих, що, приносивши подячні жертви у храм Господній, мовлятимуть: Хваліте Господа сил, бо Господь благий, бо милость його повіки! Бо я зміню долю цієї землі, як то було перше, – слово Господнє.»
12Так говорить Господь сил: «На цьому місті, що запустіло, що без людини, без скотини, – постануть знову пасовиська, де пастухи гнатимуть череди на відпочинок.
13По містах у горах, і по містах на поділлі, і по містах на півдні, й у Веніяминовій землі і в околицях єрусалимських та й по містах юдейських знову переходитимуть вівці попід руки того, хто їх рахує, – слово Господнє.
14Ось настануть дні, – слово Господнє, – і я здійсню те добре слово, що сказав про дім Ізраїля та про дім Юди.
15Тих днів і того часу зрощу для Давида пагін правди, що вчинить суд у країні й справедливість.
16Того часу Юда спасеться, Єрусалим житиме в безпеці. І дадуть ім’я йому: Господь – наша справедливість!
17Так бо говорить Господь: Не переведеться у Давида потомок, що сидітиме на престолі дому Ізраїля,
18та й у священиків і в левітів не переведеться муж, що стоятиме передо мною, щоб повсякчасно чинити всепалення, воскурювати приносини й споряджати жертви кожного дня.»
19І надійшло до Єремії таке слово Господнє:
20«Як не можете скасувати моєї умови з днем, і моєї умови з ніччю, щоб день і ніч не чергувались своєчасно,
21так не можна скасувати моєї умови з рабом моїм Давидом, щоб не було в нього наслідника царя на його престолі, а й зо священиками та левітами, слугами моїми.
22Як воїнство небесне, якому нема ліку, і як пісок морський, якому нема міри, так розмножу потомство раба мого Давида й левітів, що мені служать.»
23І надійшло до Єремії таке слово Господнє:
24«Чи ти не чуєш, що ті люди говорять: Таж ті дві родини, що Господь собі вибрав, він їх відкинув! Тим вони й нехтують народ мій, наче б він не був більше в їхніх очах народом!»
25Так говорить Господь: «Якщо нема моєї умови з днем і ніччю, і я не встановив законів неба та землі,
26то й потомство Якова й Давида, раба мого, я відкину й не братиму більш з його роду володарів над потемками Авраама, Ісаака та Якова! Але я зміню їхню долю й змилосерджуся над ними.»

34. Єремія віщує смерть Седекії 1-7; випуск рабів на волю 8-22

1Слово, що надійшло від Господа до Єремії тоді, як Навуходоносор, цар вавилонський, і все його військо й усі царства землі, піддані під його руку, ще й усі народи воювали проти Єрусалиму і збірноти його міст:
2«Іди й промов до Седекії, царя юдейського, і скажи йому ось що: Так говорить Господь: Ось я віддам це місто у руки цареві вавилонському, і він спалить його.
3І ти сам не уникнеш його рук, і тебе таки впіймають, і віддадуть йому в руки, й очі твої дивитимуться в очі цареві вавилонському, і говоритиме з тобою устами до уст, і підеш у Вавилон.
4Тож вислухай слово Господнє, Седекіє, царю юдейський! Так говорить про тебе Господь: Ти не вмреш від меча!
5Ти помреш у мирі; і як по твоїх предках, перших царях, палено пахощі, так і по тобі палитимуть і голоситимуть: Ой, володарю! – бо я тобі це кажу», – слово Господнє.
6І переповів Єремія усі ці слова Седекії, юдейському цареві, в Єрусалимі.
7Тим часом військо царя вавилонського воювало проти Єрусалиму, проти інших міст юдейських, що ще цілі залишились і проти Лахішу та Азеки; одні бо ці й зосталися з міст юдейських – міста-твердині.
8Слово, що надійшло від Господа до Єремії після того, як цар Седекія вчинив умову з усім народом у Єрусалимі, щоб оповістити звільнення.
9щоб кожен пустив на волю раба свого єврея й свою рабиню єврейку, щоб ніхто вже не тримав у рабстві юдея, брата свого.
10І згодились усі князі й усі люди, що уклали умову, аби пустити на волю своїх рабів і своїх рабинь, аби ніхто вже не тримав їх у рабстві; і пристали на це й повипускали.
11Опісля ж спохопились і запопалися брати назад рабів і рабинь, що їх були пустили на волю, і поробили їх знову невольниками та невольницями.
12І надійшло таке слово Господнє до Єремії:
13«Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Я заключив був союз із вашими батьками, як вивів їх з Єгипетської землі, з дому неволі, і установив:
14Як упливе 7 років, кожний з вас відпустить на волю свого брата єврея, що тобі продано. Шість літ нехай він тобі служить, а потім пусти його від себе на волю. Але батьки ваші не слухали мене й не прихилили свого вуха.
15Нині ви навернулись і були вчинили праведне перед моїми очима, оповістивши кожен волю ближньому своєму; ви заключили союз передо мною в домі, що носить моє ім’я.
16Опісля ж передумали й збезчестили моє ім’я, забравши назад кожен свого раба і свою рабиню, що пустили були на волю, на їхнє бажання, і зробили їх знову вашими рабами й вашими рабинями.
17Тим то так говорить Господь: Ви не послухали мене, як мовилося про те, щоб кожен оповістив волю братові своєму й ближньому своєму; за те ж і я, – слово Господнє, – звільняю вас і на меч вас віддаю, на чуму, на голод, а й зроблю вас страховиськом по всіх царствах на землі.
18Тих же, що порушили мою умову та не додержали слів угоди, яку заключили були передо мною, я вчиню, як того тельця, що вони його розтяли надвоє, щоб пройти між його половинами.
19Князів юдейських та князів єрусалимських, скопців й священиків та й увесь люд країни, що проходили між половинами тельця,
20я видам у руки їхнім ворогам і в руки тим, що чигають на їхнє життя; трупи їхні будуть поживою птаству небесному й дикому звірені.
21Та й Седекію, царя юдейського, і князів його видам у руки ворогам їхнім і в руки тим, що чигають на їхнє життя, і на поталу військові царя вавилонського, що тепер відступило від вас.
22Ось я повелю, – слово Господнє, – і заверну їх до цього міста, і вони нападуть на нього й здобудуть його ще й спалять. Міста юдейські оберну я на безлюдну пустиню.»

35. Гідна наслідування родина Рехавіїв

1Слово, що надійшло від Господа до Єремії за юдейського царя Йоакима, сина Йосії:
2«Піди до родини Рехавіїв, поговори з ними та й приведи їх до Господнього дому в одну світлицю і дай їм випити вина.»
3І взяв я Язанію, сина Єремії, сина Хавацінії, з його братами й з усіма його синами та всю родину Рехавіїв
4та й привів їх до дому Господнього, у світлицю синів Ханана, сина Ігдалії, Божого чоловіка; яка була коло князівської світлиці, над світлицею Маасеї, сина Шаллума, одвірного.
5І поставив я перед родиною Рехавіїв повні келехи вина й чаші та й промовив до них: «Пийте вино!»
6Та вони відказали: «Вина ми не п’ємо, бо Йонадав, син Рехава, наш предок, нам наказав: Не пийте вина ні ви самі, ні діти ваші повіки.
7Та й домів не будуйте і нічого не сійте, і виноградників не насаджуйте, і не майте їх, а живіте у шатрах поки віку вашого, щоб могли довго прожити на землі, де ви лише приходні.
8То ми й послухались наказу предка нашого Йонадава, сина Рехава, в усьому, що він повелів нам: Не пити вина поки віку нашого, – ми й жінки наші, сини наші й дочки наші –
9та не будувати хат, де б жити; і нема в нас ні виноградників, ні поля, ні засіву.
10Живемо ми в шатрах і слухаємось та чинимо усе, що повелів нам предок наш Йонадав.
11Як же напав на цю країну Навуходоносор, цар вавилонський, тоді сказали ми собі: Нумо підемо в Єрусалим, щоб рятуватись від сирійського війська та халдейського війська. І так ото ми тепер живемо в Єрусалимі.»
12І надійшло таке слово Господнє до Єремії:
13«Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Іди та скажи мужам юдейським і мешканцям єрусалимським: Невже ж ви не візьмете для себе з того науки – слухатися моїх слів? – слово Господнє!
14Наказ Йонадава, сина Рехава, що повелів своїм потомкам не пити вина, виконується; і вони не п’ють його по цей день, бо слухаються наказу предка свого. Мене ж, який говорив вам безнастанно, – мене ви не слухали.
15Я посилав до вас раз-по-раз, невтомно всіх рабів моїх, пророків, і говорив: Зверніте бо кожен зо своєї лихої дороги та направте ваші вчинки; не ходіте за іншими богами, щоб їм служити, то й житимете на землі, яку я дав був вам і батькам вашим. Та ви не нахиляли вуха й не слухали мене.
16Отак потомки Йонадава, сина Рехава, дотримали наказ предка свого, що він їм дав був, а народ цей мене не слухає.
17Тим то так говорить Господь, Бог сил, Бог Ізраїля: Ось я пошлю на Юдею та на мешканців єрусалимських усе те лихо, яким я загрозив їм, за те, що коли я говорив їм, вони не слухали, коли кликав їх, вони не озивались.»
18До родини ж Рехавіїв сказав Єремія: «Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: За те, що ви послухались наказу Йонадава, предка вашого, і пильнували всі накази та чинили все, як він повелівав,
19за те – так говорить Господь сил, Бог Ізраїля – у Йонадава, сина Рехава, не переведеться ніколи потомок, що стоятиме перед моїм обличчям.»

 

36. Цар Йоаким спалює сувій пророцтв Єремії

1На четвертому році юдейського царя Йоакима, сина Йосії, надійшло таке слово від Господа до Єремії:
2«Візьми сувій та й посписуй у ньому всі слова, що я тобі говорив про Ізраїля й про Юду, і про всі народи з того часу, як я почав промовляти до тебе, з часів Йосії, та й по цей день.
3Може, дім Юди, почувши про всі нещастя, що я мав на думці на них наслати, відвернеться кожен від своєї лихої дороги, то я й прощу їхню провину та їхній гріх.»
4Прикликав Єремія Варуха, сина Нерії, і Варух вписав у сувій так, як Єремія йому проказував, усі слова Господні.
5І наказав Єремія Варухові: «Мене замкнено, і я не можу піти в дім Господній;
6тож піди ти та й прочитай із сувою записані з Моїх уст слова Господні перед народом у день посту в домі Господнім; та й перед усіма юдеями, що поприходять із своїх міст, – прочитай і їм.
7Може, їхня молитва буде вгодна Господеві, і кожен відвернеться від своєї лихої дороги, бо великий той гнів і те обурення, якими Господь погрожує цьому народові.»
8Варух, син Нерії, вчинив точно все, що повелів йому пророк Єремія: прочитав із сувою слова Господні в домі Господньому.
9На п’ятому році юдейського царя Йоакима, сина Йосії, дев’ятого місяця, оповіщено піст перед обличчям Господнім усьому народові в Єрусалимі й усьому народові, що поприходив із міст у Єрусалим.
10І прочитав Варух перед усім народом із сувою слова Єремії в домі Господньому, у світлиці Гемарії, сина генерального писаря Шафана, на верхньому подвір’ї, коло входу в нові ворота Господнього дому.
11А Міхей, син Гемарії, сина Шафана, вислухавши всі слова Господні з книги,
12пішов у царський палац, у світлицю писаря; а там сиділи всі князі: писар Елішама й Делая, син Шемаї, й Елнатан, син Ахбора й Гемарія, син Шафана, і Седекія, син Хананії, й усі князі.
13І переповів їм Міхей усі слова, що чув, як ото Варух читав у книзі перед народом.
14Тоді послали до Варуха усі князі Єгутію, сина Нетанії, сина Шелемії, сина Кушія, щоб він сказав: «Візьми із собою отой сувій, що ти читав перед народом та й приходь.» І взяв Варух, син Нерії з собою сувій, і прийшов до них.
15Вони ж сказали йому: «Сідай та й прочитай нам уголос.» І прочитав їм Варух голосно.
16Вислухавши сукупність слів, злякались вони та й кажуть один до одного: «Мусимо повідомити царя про всі ці слова.»
17Ще й питають Варуха: «Повідай нам, як ти списав всі ці слова?»
18А Варух їм: «Він своїми устами проказав мені всі ці слова, тож я й списав їх у книзі чорнилом.»
19І сказали князі Варухові: «Йди та й сховайся, ти й Єремія, так щоб ніхто не знав, де ви.»
20Потім, поклавши сувій у світлиці писаря Елішами, пішли до царя усередину до покою та й розповіли йому всю справу.
21І послав цар Єгутію по сувій, і взяв його Єгутія з світлиці писаря Елішами та й прочитав його перед царем і всіма князями, що стояли навколо царя.
22Цар же перебував тоді – це було дев’ятого місяця – у зимовім палаці, а перед ним горів жар у горщикові.
23Щоразу, як Єгутія перечитував три або чотири стовпці, цар відрізував їх писарським ножиком і кидав на вогонь у горщикові, аж покіль увесь сувій не згорів на вогні, що у горщикові.
24І ні цар, ні слуги його не сполохались і не роздерли на собі одежі, коли вислухали всі ці слова.
25І хоч Елнатан і Делая, і Гемарія благали царя не палити сувою, він не послухав їх.
26Ба ще й повелів цар царенкові Єрахмеелові і Сераї, синові Азрієла та Шелемії, синові Авдієла, схопити Варуха писаря та Єремію пророка; та Господь сховав їх.
27Надійшло слово Господнє до Єремії після того, як цар спалив сувій із тими словами, що посписував Варух із уст Єремії:
28«Візьми собі другий сувій та й спиши на ньому всі слова, що були вже на першому сувої, який спалив Йоаким, цар юдейський.
29А щодо Йоакима, царя юдейського, то скажи так: Ось що говорить Господь: Ти спалив той сувій, кажучи: Навіщо ти написав у ньому, що вавилонський цар напевне прийде та й зруйнує цю землю так, що щезне з неї людина й скотина?
30Тим то так говорить Господь про Йоакима, царя юдейського: Не матиме він потомка, що сидів би на Давидовому престолі; труп його лежатиме, кинутий на денну спеку й на нічний холод.
31І покараю його та потомків його і слуг його за їхню провину, і пошлю на них і на всіх мешканців єрусалимських, а й на мужів юдейських усе лихо, яким я їм погрожував, а вони не слухали.»
32І взяв Єремія другий сувій та й передав його писареві Варухові, синові Нерії, а цей списав на ньому всі слова тієї книги, яку спалив Йоаким, цар юдейський, так, як проказував йому Єремія. Ба ще й додав до них багато слів того ж значення, що й перше.

37. Пророк Єремія у в’язниці

1На місці Єхонії, сина Йоакима, царював Седекія, син Йосії, що його настановив Навуходоносор, цар вавилонський, царем над юдейською землею.
2Та ні він, ні слуги його, ні мешканці єрусалимські не слухалися слів, які Господь говорив через пророка Єремію.
3І послав цар Седекія Юхала, сина Шелемії, та священика Софонію, сина Маасеї, до пророка Єремії, аби йому сказали: «Помолись за нас до Господа, Бога нашого.»
4Єремія ходив іще на волі серед народу, не був ще ув’язнений у тюрмі.
5Тим часом фараонове військо вирушило з Єгипту, і халдеї, які облягали Єрусалим, довідавшись про те, відступили від Єрусалиму.
6І надійшло таке слово Господнє до пророка Єремії:
7«Так каже Господь, Бог Ізраїля: Ось як скажіть юдейському цареві, що послав вас до менеспитати: Фараонове військо, що вирушило вам на підмогу, повернеться назад у Єгипет, у свою землю,
8а халдеї прибудуть знов, щоб воювати проти цього міста; вони здобудуть його й спалять.
9Так каже Господь: Не оманюйте самих себе, думаючи: Халдеї напевно відійдуть від нас, – бо вони не відійдуть.
10Навіть якби ви побили все халдейське військо, що проти вас воює, так, що у них зостались би тільки поранені, то й ті поставали б, кожен із свого намету, та й спалили б це місто.»
11Тим часом, як халдейське військо відступило від Єрусалиму перед фараоновим військом,
12Єремія покинув Єрусалим і пішов у Веніяминову землю, щоб розділити там спадщину у своїй родині.
13Як же дійшов до Веніяминової брами, то вартовий Ірія, син Шелестії, сина Хананії, зупинив пророка Єремію, кажучи: «Ти хочеш перейти до халдеїв.»
14Єремія ж мовив: «Неправда! Не хочу я переходити до халдеїв.» Та Ірія не зважав на те, взяв Єремію й привів до князів.
15Князі ж, люті на Єремію, заходились його бити ще й посадили в тюрму, в будинкові писаря Йонатана, з якого зроблено тюрму.
16Так Єремія зійшов у землище під склепіння та й відсидів там багато днів.
17Утім цар Седекія послав його взяти звідти. І потай від усіх спитав його цар у своїм палаці: «Чи нема якогось слова від Господа?» Єремія ж відказав: «Є, – і додав: Ти потрапиш у руки вавилонському цареві.»
18І сказав іще Єремія цареві Седекії: «Чим провинивсь я перед тобою, перед твоїми слугами й перед оцим народом, що ви мене в тюрму вкинули?
19Де ж тепер ваші пророки, що вам пророкували: цар вавилонський, мовляв, не прийде на вас і на цю країну?
20Тож вислухай мене, мій владико й царю: нехай моє благання дійде до тебе! Не повертай мене в будинок писаря Йонатана, щоб мені там життя не позбутись.»
21Тоді цар Седекія звелів ув’язнити Єремію в тюремнім дворі й давати йому з Пекарської вулиці по буханцеві хліба на день, аж поки не вийшов увесь хліб у місті. Так перебував Єремія в тюремному дворі.

38. Єремію вкидають у водозбір 1-13; розмова Єремії з Седекією 14-28

1Шефатія, син Матана, Годолія, син Пашхура, Юхал, син Шелемії та Пашхур, син Малкії, почули слова, що Єремія говорив до всього народу, промовлявши:
2«Так говорить Господь: Хто зостанеться у цьому місті, той умре від меча, від голоднечі й від чуми; хто ж перейде до халдеїв, той житиме; його життя буде йому здобиччю, і він буде жити.
3Так говорить Господь: Це місто напевно буде віддане військові вавилонського царя на поталу, й воно його здобуде.»
4Тоді князі сказали цареві: «Нехай би вже раз убито цього чоловіка на смерть; адже він відіймає завзяття у вояків, що зостались у цьому місті, та й у всього народу, мовлявши такі слова; цей бо чоловік бажає не добра народові, а тільки лиха.»
5Цар Седекія відказав: «Ось він у ваших руках: цар бо не вдіє нічого проти вас.»
6Взяли вони Єремію та й укинули у водозбір царенка Малкії на тюремному дворі. Спустили вони туди Єремію на мотузках; а у водоймищі тому не було води, тільки багно, і загруз Єремія у багно.
7Довідався Еведмелех кушій, скопець у царських палатах, що Єремію вкинуто у водозбір, – а цар сидів тоді при Веніяминових воротях, –
8вийшов із царського дому та й каже до царя:
9«Мій владико й царю! Не гаразд учинили ті люди, заподіявши таке пророкові Єремії: вони кинули його у водозбір; таж він умре там швидко з голоду, бо нема вже хліба в місті.»
10Тоді цар повелів Еведмелехові кушієві: «Візьми звідси трьох чоловіків із собою та витягни Єремію з водоймища, покіль не вмер.»
11Узяв Еведмелех із собою людей, увійшов у царський дім, у комору, набрав ізвідти подертого шмаття, непотрібних лахів і спустив їх на мотузку Єремії у водозбір.
12І крикнув Еведмелех кушій до Єремії: «Візьми та попідкладай це шмаття й старі лахи собі попід пахви, під мотуззя!» Зробив так Єремія.
13І потягли Єремію на мотузках і витягли його з водоймища, і перебував Єремія на тюремному дворі.
14Тоді цар Седекія покликав до себе пророка Єремію через третій вхід у храм Господній. Сказав цар Єремії: «Спитаю тебе дещо, та не затаюй від мене нічого.»
15Єремія відказав Седекії: «Як я тобі все скажу, ти вб’єш мене; як дам тобі раду, ти не послухаєш мене.»
16Тоді цар Седекія забожився потайки: «Як жив Господь, що дарував нам оце життя, не вб’ю тебе й не видам у руки тих людей, що важать на твоє життя.»
17Тоді Єремія сказав цареві Седекії: «Так говорить Господь, Бог сил, Бог Ізраїля: Коли вийдеш до князів вавилонського царя, врятуєш своє життя й міста цього не спалять; зостанетеся ти й дім твій живими.
18Коли ж не вийдеш до князів вавилонського царя, місто це впаде в руки халдеям, і вони його спалять, а й сам ти не уникнеш їхніх рук.»
19І сказав цар Седекія до Єремії: «Боюсь тих юдеїв, що попереходили до халдеїв, щоб мене не видано їм у руки та щоб вони не знущались надо мною.»
20Єремія ж сказав: «Не видадуть! Послухайся тільки голосу Господнього у тому, що я говорю до тебе, і буде тобі добре, й зостанешся живим.
21Коли ж затнешся вийти, то ось те, що явив мені Господь:
22Усіх жінок, що позоставались у палатах юдейського царя, віддадуть до князів царя вавилонського, і ті жінки промовлятимуть: Ошукали тебе та одурили твої любі друзі! Ноги твої загрязли у болоті; вони ж повідверталися від тебе!
23– Усіх твоїх жінок і дітей відведуть до халдеїв, і сам ти не уникнеш рук їхніх; бо потрапиш до рук вавилонському цареві, і місто це спалять.»
24Седекія сказав до Єремії: «Щоб ніхто не знав про цю розмову, а то помреш.
25Коли ж би князі довідались, що я розмовляв з тобою, та прийшли й питали: Скажи лишень, що говорив єси цареві та що говорив тобі цар; не утаюй від нас, а то віддамо тебе на смерть, –
26то ти їм скажеш: Я благав царя щоб не повертав мене назад до Йонатанового будинку, щоб я не вмер там.»
27І справді прийшли таки всі князі до Єремії та й розпитували у нього; він же відказав їм точнісінько, як повелів йому цар, і вони його не турбували, бо розмова не рознеслася.
28І сидів Єремія у тюремному дворі аж до того дня, коли здобуто Єрусалим.

39. Завоювання Єрусалиму і доля Єремії, царя та народу

1На дев’ятому році Седекії, юдейського царя, десятого місяця, прибув Навуходоносор, вавилонський цар, з усім своїм військом під Єрусалим та й обліг його.
2А на одинадцятому році Седекії, четвертого місяця, дев’ятого дня зроблено пролом у місті,
3й увійшли всі князі вавилонського царя та й розтаборились коло Середніх воріт: Нергалсарецер із Сінмагіру, Невушазбан, старший між скопцями, Нергалсарецер, старший над чарівниками, з усіма іншими князями вавилонського царя.
4Як же побачили їх Седекія, юдейський цар, й усі військові люди, то повтікали, вийшовши вночі з міста через царський сад ворітьми між двома мурами, та й кинулися на дорогу в степ.
5Але халдейське військо погналося за ними й наздогнало Седекію на степах єрихонських і взяли його, й повели до Навуходоносора, вавилонського царя, у Рівлу, у Хамат-землю, тож той вирік над ним засуд.
6Вавилонський цар звелів повбивати у Рівлі синів Седекії у нього на очах, та й усіх вельмож юдейських звелів повбивати вавилонський цар.
7Седекію ж велів осліпити й закувати у кайдани, щоб відвести його у Вавилон.
8Палац царський і будинки людей попалили халдеї вогнем, а мури єрусалимські порозвалювали.
9Решту людей, що зостались у місті, й тих, що поперебігали до нього, та й усіх інших з народу виселив Невузардан, начальник охорони, у Вавилон.
10Деяких з убогих людей, що не мали нічого, лишив Невузардан, начальник охорони, у землі юдейській і понаділював їм при цій нагоді виноградники й поля.
11А про Єремію видав Навуходоносор, цар вавилонський, Невузарданові, начальникові охорони, такий наказ:
12«Візьми його, опікуйся ним і не чини йому нічого лихого; обходься з ним, як він тобі скаже.»
13Тоді Невузардан, начальник охорони, Невушазбан, старший над скопцями, Нергалсарецер, старший над чарівниками, й усі вельможі царя вавилонського послали
14та й узяли Єремію з тюремного двора й передали його Годолії, синові Ахікама, сина Шафана, щоб той пустив його додому. Так перебував він серед народу.
15До Єремії ж, ще як він був ув’язнений у тюремному дворі, надійшло таке слово Господнє:
16«Піди й скажи Еведмелехові кушієві: Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Ось я здійсню мої слова про це місто, йому на лихо, не на добро. І вони здійсняться певного дня перед очима твоїми.
17Тебе ж врятую того дня, – слово Господнє, – і тебе не видадуть у руки людям, яких ти боїшся.
18Ні! Я тебе врятую! Ти не поляжеш від меча, і життя твоє буде тобі замість здобичі за те, що ти надіявся на мене» – слово Господнє.

40. Невузардан і Єремія 1-6; змова проти Годолії 7-16

1Слово, що надійшло від Господа до Єремії, після того, як Невузардан, начальник охорони, відпустив його з Рами, де взяв був його закутого в кайдани разом з усіма іншими полоненими з Єрусалиму та з Юдеї, що їх заслано у Вавилон.
2Начальник охорони взяв Єремію набік та й сказав йому: «Господь, Бог твій, вирік оте лихо на це місце
3і наслав його й вчинив так, як вирік, бо ви згрішили перед Господом і не слухались його голосу, тому й спіткало воно вас.
4Ось я знімаю сьогодні з твоїх рук кайдани. Як хочеш іти зо мною у Вавилон, іди: я дбатиму про тебе. А як не хочеш іти туди зо мною, лишайся. Дивись, уся земля перед тобою: ти можеш собі йти, куди тобі завгодно й догідно.
5Можеш іти до Годолії, сина Ахікама, сина Шафана, якого вавилонський цар поставив намісником над юдейськими містами, і перебувати з ним серед народу, або ж можеш іти, куди захочеш.» І дав йому начальник охорони харчів і гостинців та й відпустив його.
6І пішов Єремія до Годолії, сина Ахікама, у Міцпу й перебував з ним серед народу, що зостався в країні.
7Якже вся військова старшина, що зо своїми людьми порозбігалась була по країні, довідалася, що вавилонський цар поставив намісником краю Годолію, сина Ахікама й передав йому чоловіків із жінками та дітьми та й тих убогих у краю, що їх не переселено у Вавилон,
8то прийшли до Годолії у Міцпу такі: Ізмаїл, син Натанії, Йоханан і Йонатан, сини Кареаха, Серая, син Танхумета й сини Єфая з Нетофи та Язанія, син Маахатія, – вони й їхні люди.
9Годолія, син Ахікама, сина Шафана, поклявся їм і їхнім людям, кажучи: «Не бійтеся служити халдеям; перебувайте в краю й служіть вавилонському цареві, і добре вам буде.
10А я житиму у Міцпі, щоб заступатися за вас перед халдеями, які до вас прийдуть. Ви ж тим часом збирайте виноград, плоди й олію. Складайте все те у ваше начиння й живіть собі в містах ваших, що їх посіли.»
11Та й інші всі юдеї, що були в Моаві та поміж аммоніями й в Едомі, а й по інших усіх країнах, зачувши, що вавилонський цар лишив останок у Юдеї і поставив над ними Годолію, сина Ахікама, сина Шафана,
12повернулись, – усі ті юдеї з усіх місць, куди були порозбігалися, – і прийшли в Юдейську землю до Годолії у Міцпу та й зібрали винограду й овочів вельми багато.
13Йоханан же, син Кареаха й уся військова старшина, що була порозбігалась по краю, прийшла до Годолії у Міцпу
14та й сказала йому: «Чи знаєш, що Бааліс, цар аммонійський, послав Ізмаїла, сина Натанії, вбити тебе?» Годолія ж, син Ахікама, їм не повірив.
15Тоді Йоханан, син Кареаха, потай сказав Годолії у Міцпі: «Дозволь, піду й уб’ю Ізмаїла, сина Натанії, так, що ніхто й знати не буде. Навіщо допускати, щоб він убив тебе та щоб усі юдеї, які позбирались до тебе, знов порозбігались, і тим загинув би останок Юди?»
16Годолія ж, син Ахікама, відказав Йохананові, синові Кареаха: «Не чини цього, бо ти говориш неправду на Ізмаїла.»

41. Убивство Годолії

1На сьомому місяці прибув Ізмаїл, син Натанії, сина Елішами, царського роду, а з ним царські вельможі та ще десять чоловік до Годолії, сина Ахікама, у Міцпу, і як трапезували вони вкупі у Міцпі,
2встав Ізмаїл, син Натанії й десять чоловік, що були з ним, та й убили Годолію, сина Ахікама, сина Шафана, мечем. Так заподіяли вони смерть тому, кого вавилонський цар настановив намісником у країні.
3Убив Ізмаїл так само й усіх юдеїв, що були в Міцпі при ньому, при Годолії, і халдеїв, військових людей які були там.
4Другого ж дня по вбивстві Годолії, як ще ніхто про те не довідався,
5прибули з Сихему, Шіло й Самарії 80 чоловік, з обголеними бородами, роздертою одежею й нарізами на тілі, з офірами й кадилом у руках, щоб принести їх у жертву в храмі Господнім.
6Назустріч же їм вийшов Ізмаїл, син Натанії, з Міцпи, ті ж ішли, плачучи. Зустрів він їх і сказав їм: «Ідіте до Годолії, сина Ахікама!»
7Як же вони ввійшли в місто, Ізмаїл, син Натанії, разом з людьми, що були з ним, повбивав їх і повкидав у водоймище.
8Було ж між ними десятеро, що сказали Ізмаїлеві: «Не вбивай нас, бо у нас на полі сховані запаси пшениці, ячменю, олії та меду.» І він стримався й не повбивав їх разом з їхніми братами.
9Водозбір же, в який Ізмаїл повкидав усі трупи повбиваних людей, був той самий, що викопав був цар Аса проти Вааси, царя ізраїльського. Його ж то й наповнив Ізмаїл, син Натанії, трупами.
10Тоді Ізмаїл забрав у полон усю решту народу, який був у Міцпі, царевих дочок та ввесь народ, що зоставсь у Міцпі і що його Невузардан, начальник охорони, передав Годолії, синові Ахікама. Забрав їх Ізмаїл, син Натанії, з собою та й пішов у дорогу до аммоніїв.
11Якже довідався Йоханан, син Кареаха, й уся військова старшина, що була при ньому, про всі злочини, що накоїв Ізмаїл, син Натанії,
12узяли вони усіх своїх людей та й метнулись воювати Ізмаїла, сина Натанії. Наздогнали вони його коло великого ставу під Гівеоном.
13Коли люди, що йшли з Ізмаїлом, побачили Йоханана, сина Кареаха, з усією військовою старшиною, яка була при ньому, то зраділи,
14й усі ті, що Ізмаїл забрав із Міцпи з собою, повернулись та й перейшли до Йоханана, сина Кареаха.
15Тим часом, Ізмаїл, син Натанії, утік з вісьмома чоловіками від Йоханана та й подався до аммоніїв.
16Тоді Йоханан, син Кареаха, й уся військова старшина, яка була при ньому, забрали ввесь останок люду, що позаймав був Ізмаїл, син Натанії, з Міцпи, вбивши Годолію, сина Ахікама, – людей дорослих, військових, жіноцтво, дітей та скопців, що їх завернули з Гівеону.
17І рушили вони та й зупинились у Герут-Кімгамі коло Вифлеєму, щоб звідти йти у Єгипет,
18далеко від халдеїв, яких боялись, бо Ізмаїл, син Натанії, убив Годолію, сина Ахікама, що його вавилонський цар настановив намісником краю.

42. Утеча до Єгипту

1Уся військова старшина з Йохананом, сином Кареаха, з Азарією, сином Гошаї та з усім людом, від малого до великого, приступили
2до пророка Єремії та й мовили: «Нехай наша просьба дійде до тебе: помолись Господеві, твоєму Богові, за увесь цей останок, бо нас тільки мало з багатьох зосталось, як сам добре бачиш;
3нехай нам Господь, Бог твій, вкаже дорогу, якою нам іти, і навчить, що нам чинити.»
4Пророк же Єремія відрік їм: «Чую, помолюся Господеві, Богові вашому, як бажаєте. Кожне слово, що Господь відповість, я об’явлю вам. Ні слова не втаю від вас.»
5Вони ж сказали до Єремії: «Господь нехай буде супроти нас свідком вірним і правдивим, якщо ми не чинитимемо все те, з чим пошле тебе до нас Господь, Бог твій.
6Чи довподоби воно буде, чи ні, ми послухаємось голосу Господа, Бога нашого, до якого оце тебе посилаєм, щоб нам добре було, як послухаємось голосу Господа, Бога нашого.»
7Через десять днів надійшло слово Господнє до Єремії,
8і він покликав Йоханана, сина Кареаха, з усією військовою старшиною, що була при ньому, й з усім людом, від малого до великого,
9і сказав їм: «Так говорить Господь, Бог Ізраїля, до якого ви мене посилали скласти. перед ним вашу молитву.
10Коли зостанетесь і далі у цій землі, то я вас відбудую, а не повалю, насаджу вас, а не повириваю, бо жалую вас із-за того нещастя, яке допустив був скоїтись над вами.
11Не бійтеся вавилонського царя, якого так страхаєтесь; не бійтесь його, – слово Господнє, – я бо з вами, щоб вас рятувати і з його рук визволяти.
12Я буду милосердним до вас, і він змилосердиться над вами й поверне вас у вашу землю.
13Коли ж ви скажете: Не хочемо жити в цій землі, -та й не послухаєте Господа, Бога вашого,
14і скажете: Ні! – ми таки підемо в Єгипетську землю; там не будемо бачити війни, не будемо чути звуку сурми та й не будемо голодувати, і там хочемо ми жити, –
15то вислухайте слово Господнє, ви, останок Юди: Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Коли ви притьмом хочете йти в Єгипет і підете туди, щоб там перебувати,
16то меч, якого ви боїтеся, спіткає вас там, у Єгипетській землі, і голод, якого лякаєтеся, піде слідом за вами в Єгипет і там ви загинете.
17Та й усі, що наважились іти в Єгипет, щоб там жити, поляжуть від меча й голоду та чуми. Ніхто з них не зостанеться й не втече від того лиха, що я пошлю на них.
18Так бо говорить Господь сил. Бог Ізраїля: Так само, як вилився мій гнів і моє обурення на мешканців єрусалимських, так виллється моя досада на вас, коли підете в Єгипет. Ви зробитесь прокляттям і страховиськом, наругою й посміховищем, і не бачити вам уже землі цієї.
19Оце слово Господнє про вас, останку Юди: Не йдіть до Єгипту! Затямте ж собі добре, що я вас перестерігав нині.
20Ви самі собі лихо напитали: ви бо посилали мене до Господа, Бога вашого, прохавши: Помолись за нас Господеві, Богу нашому, і об’яви нам усе, що скаже Господь, Бог наш, і ми те вчинимо.
21Сьогодні ж, як я вам об’явив те, і ви не послухаєтесь голосу Господа, Бога вашого, ні в чім з усього того, з чим він послав мене до вас,
22то затямте собі добре, що загинете від меча, голоднечі й чуми на тому місці, куди захотіли йти, щоб там пробувати!»

43. Народ бере з собою Єремію до Єгипту 1-7; Навуходоносор завойовує Єгипет 8-13

1Якже Єремія переказав збірноті народу всі слова Господа, Бога їхнього, – усі ті слова, з якими послав його до них Господь, Бог їхній,
2тоді Азарія, син Гошаї, Йоханан, син Кареаха та й усі горді й непокірливі мужі сказали Єремії: «Неправду ти говориш! Не посилав тебе Господь, Бог наш, сказати нам: Не йдіте в Єгипет, щоб там перебувати.
3Це Варух, син Нерії, підводить тебе на нас, щоб видати нас у руки халдеям, аби нас повбивали або виселили в Вавилон!»
4І не послухався Йоханан, син Кареаха, й уся військова старшина з цілим людом голосу Господнього, щоб зоставатись їм у землі Юдейській.
5Ні, Йоханан, син Кареаха, й уся військова старшина забрала сукупний останок юдеїв, що повернулись від усіх народів, куди були порозбігалися, щоб жити у землі Юдейській, –
6чоловіків, жінок і дітей, царівен і всіх тих, що їх Невузардан, начальник охорони, лишив був при Годолії, синові Ахікама, сина Шафана, разом з пророком Єремією і з Варухом, сином Нерії,
7та й вирушили у Єгипетську землю, проти голосу Господнього, й так зайшли до Тафнісу.
8І надійшло таке слово Господнє до Єремії у Тафнісі:
9«Набери в руки великого каміння та й позакопуй у глиняну долівку коло входу в дім фараона у Тафнісі, на очах юдеїв,
10та й скажи їм: Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Оце я візьму мого слугу Навуходоносора царя вавилонського, та й поставлю його престол на цім камені, що ти закопав. Він напне над ним пишний намет свій.
11Він прийде й завоює Єгипетську землю: кого призначено на смерть, – тому смерть; кого у неволю, тому неволя; кого під меч, поляже від меча!
12Він підпалить храми єгипетських богів і пустить їх пожежею, позабирає в полон. Він вичистить Єгипетську землю, як пастух чистить свою одежу, і вийде собі звідти спокійно.
13Він порозбиває стовпи дому сонця, що в Єгипетській землі, а храми єгипетських богів спалить вогнем.»

44. Єремія перестерігає юдеїв проти ідолопоклонства

1Слово, що надійшло до Єремії про всіх юдеїв, що перебували в Єгипетській землі, що жили в Мігдолі й у Тафнісі, й у Нофі, й у країні Патросі.
2Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Ви бачили усе те нещастя, що я послав на Єрусалим і на всі міста юдейські. Нині лежать вони в руїнах, безлюдні,
3за їхнє злочинство, що його коїли, і тим доводили мене до гніву, ходивши кадити та служити іншим богам, яких не знали ні вони, ні ви, ні батьки ваші,
4хоч я й посилав до вас раз-по-раз усіх слуг моїх, пророків і наполегливо посилаю казати вам: Не чиніть цієї гидоти, що осоружна мені!
5Вони ж не слухали й не прихиляли вуха, щоб покинути своє злочинство й не кадити іншим богам.
6Тоді вилився мій гнів і моє обурення, і запалало по містах юдейських і по вулицях єрусалимських, і вони стали руїною і пустелею, як оце й бачите.
7Отож так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Навіщо чините самим собі таке велике лихо? Ви вигубите чоловіка й жінку, дітей і немовляток з-посеред Юди, так що не зостанеться й нащадка у вас,
8бо ви доводите мене до гніву ділом рук ваших, кадивши іншим богам в Єгипетській землі, куди ви прийшли жити, щоб себе погубити та стати прокляттям і сміховищем для всіх народів землі.
9Хіба ж позабували ви злочини батьків ваших і безбожність царів юдейських і жінок їхніх, і ваші власні злочини й злочини жінок ваших, що їх то скоїли в землі Юдейській та по вулицях єрусалимських?
10Аж по цей день вони не мали скрухи серця, ані страху, та й не ходили за моїм законом і за моїми установами, що я появив перед вами й перед вашими батьками.
11Тим то так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Оце я оберну моє обличчя проти вас на погибель і на загладу всього Юди.
12Я зловлю останок Юди, що наважився йти в Єгипетську землю, щоб там жити. Вони всі погинуть в Єгипетській землі, поляжуть від меча, загинуть з голоду, мале й велике; від меча й голоду загинуть і стануть прокляттям і страховиськом, наругою й посміховищем,
13Я покараю тих, що живуть у Єгипетській землі, як покарав Єрусалим: мечем, голодом і чумою.
14Ніхто з останку Юди, з тих, що прибули в Єгипетську землю, щоб там жити. не вирятується і не втече й не повернеться у землю Юдейську, куди так потужно лине їхня душа, щоб повернутися знову й там осістись; вони бо не повернуться ніколи, хіба що тільки ті, що втечуть звідти.»
15І відказали Єремії всі чоловіки, що знали, як їхні жінки чужим богам кадили, й усе жіноцтво, що там стояло – було їх там велика сила, – і ввесь люд, що жив у Єгипетській землі в Патросі:
16«Наказу, що ти нам дав во ім’я Господнє, ми не послухаємось.
17Ми таки будемо чинити все те, що сказали уста наші: ми будемо кадити цариці небесній і приносити їй ливні жертви, як це чинили ми й батьки наші, царі наші й князі наші по містах Юдеї та по вулицях єрусалимських. Тоді ми були ситі й щасливі і не знали лиха.
18З того ж часу, як ми перестали кадити цариці небесній і приносити їй ливні жертви, терпимо в усьому нестачу й гинемо від меча й голоднечі.
19І коли ми, жінки, кадимо цариці небесній і приносимо їй ливні жертви, то хіба ж це без відома наших чоловіків виробляємо ми їй медяники з її подобизною та возливаєм ливні жертви?»
20Тоді Єремія озвався до всього народу, до чоловіків і жінок, і до всіх людей, що ото так йому відповідали:
21«Хіба ж то не те кадження, шо ви воскурювали по містах юдейських і по вулицях єрусалимських, ви й ваші батьки, ваші царі й ваші князі та народ землі, – хіба не те згадав Господь і хіба не воно вразило його серце?
22Господь не міг терпіти довше ваших злих учинків і гидот, яких ви наробили. Тим то й стала ваша земля пустинею й острахом та прокляттям, збезлюдніла, як самі бачите.
23Саме через те, що ви бовванам кадили й супроти Господа грішили, голосу його не слухались і не ходили за Господнім законом та за велінням його та постановами його, – за те й спіткало вас оце лихо, Як самі бачите.»
24І сказав Єремія до всього народу й до всього жіноцтва: «Вислухайте слово Господнє, ви, всі юдеї, що перебуваєте в землі Єгипетській!
25Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Ви, жінки, мусите вашими руками виконати те, що ви прирекли вашими устами! Ви сказали: Ми хочемо повнотою виконувати наші обітниці, якими обреклися: кадити цариці небесній і приносити їй ливні жертви. Виконуйте ж добре ваші обітниці, чиніте ваші ливні жертви.
26Однак же вислухайте слово Господнє, ви, всі юдеї, що живете в Єгипетській землі: Ось я кленуся моїм великим ім’ям, – слово Господнє, -що ніхто з юдеїв у всій Єгипетській землі не буде більше вже вимовляти своїми устами моє ім’я, ніхто не скаже: Як жив Господь Бог!
27Ось я буду пильно за вами наглядати вам на погибель, а не на добро: усі юдеї, що перебувають у Єгипетській землі, загинуть від меча та голоднечі, усі дощенту.
28Тільки ті, що втечуть від меча, повернуться з Єгипетської землі у Юдейську землю, і мало їх буде. Тоді ввесь останок юдеїв, що прийшли у Єгипетську землю, щоб там перебувати, дізнається, чиє слово справдиться, чи моє, чи їхнє.
29А ось вам знак, – слово Господнє, – що я вас покараю на цьому місці, щоб знали, що слова мої напевне здійсняться – вам на лихо.
30Так говорить Господь: Ось я видам фараона Хофру, єгипетського царя, у руки його ворогам і в руки, що зазіхають на його життя, як видав Седекію, юдейського царя, у руки Навуходоносорові, вавилонському цареві, ворогові його, що зазіхав на його життя.»

45. Єремія втішає Варуха

1Слово, яке сказав пророк Єремія до Варуха, сина Нерії, коли той списав отакі слова з уст Єремії у книгу, на четвертому році Йоакима сина Йосії, юдейського царя.
2«Так говорить Господь, Бог Ізраїля, про тебе, Варуху:
3Ти нарікаєш: Горе мені! Господь бо додає мені до мого смутку ще й болю. Я занепадаю на силах від стогнання й не знаходжу спокою!
4Ось як скажи йому: Так говорить Господь: Що я збудував, те розвалю, що понасаджував – викоріню і то в усій землі.
5А ти бажаєш чогось великого! Не бажай! Я бо пошлю лихо на всяке тіло, – слово Господнє, – тобі ж дам замість здобичі твоє життя на всякому місці, куди б ти тільки пішов.»

46. Пророцтва щодо Єгипту; поразка під Каркемішем 1-12; Навуходоносор вирушає на Єгипет 13-28

1Слово, що надійшло до пророка Єремії про народи.
2Про Єгипет. Про військо фараона Нехо, єгипетського царя, яке стояло на Ефрат-ріці під Каркемішем, яке побив Навуходоносор, цар вавилонський, на четвертому році Йоакима, сина Йосії, юдейського царя:
3«Готуйте щити малі й великі. Вперед до бою!
4Сідлайте коні! Верхівці – на коні! Ставайте в лави, шоломоносці! Чистіть списи, вдягайтеся в броню!
5Та що це я бачу? Вони в тривозі назад сахаються! Їхні лицарі побиті, утікають. Страх звідусіль, – слово Господнє.
6Та бистроногий не втече, не врятується й лицар: на півночі коло Ефрату вони спотикнулися й упали.
7Хто це здіймається, неначе Ніл, води якого, мов потоки, розбуялись?
8Єгипет підіймається, неначе Ніл, води якого, мов струмені, розбурхались. Він каже: Підіймусь, окрию землю, знищу міста й їхніх мешканців!
9Кидайтесь, коні, летіте колісниці! Вояки, виступайте з Кушу й Путу, озброєні щитами, і ви, лідійці, з натягнутим луком!
10Цей день для Господа, Бога сил – день відплати, щоб воздати ворогам. Меч буде жерти, насититься й уп’ється їхньою кров’ю. Це жертва Господеві, Богові сил, у північній землі, коло ріки Ефрату.
11Іди в Гілеад, візьми бальзаму, єгипетська дочко-дівице! Та шкода тобі добирати ліків: нічим рани своєї не загоїш!
12Довідались народи про твій сором, і плач твій виповнив землю! Бо воїн об воїна спотикнувся, та й полягли обидва разом.»
13Слово, що сказав Господь пророкові Єремії про прихід Навуходоносора, царя вавилонського, щоб ударити на Єгипетську землю:
14«Оповістіть про це в Єгипті й проголосіть у Мігдолі, звістіть у Нофі і в Тафнісі. Скажіте: Шикуйсь, готуйсь, бо меч пожирає все навкруги тебе.
15Чого втікає Апіс? Твій бик не встояв? Бо Господь повалив його.
16І збірне військо похитнулось, і падали один на одного, примовлявши: Вставаймо, повертаймось до нашого народу, у нашу рідну землю, далеко від згубного меча!
17Прозвіть царя єгипетського, фараона, так: Гармидер після втраченого часу!
18Як живу я, – слово Царя, Господь сил йому ім’я, – як Тавор перебуває серед гір, а Кармель над морем, так певно й те, що він прийде.
19Готуй собі на виселення клунки, дочко єгипетська, що так єси осілась добре! Бо Ноф стане пустинею і, спалений, обезлюдніє.
20Єгипет – телиця вельми гарна, але з півночі ґедз налетів на неї.
21Та й найманці його, що немов годовані телята, – ба й вони теж назад сахаються, втікають поголовно, встоятись не спроможні, бо й на них прийшла лиха година, час їхньої кари,
22Ось слухайте! Сичить щось, неначе гадюка. Приходять з військом, із сокирами на нього нападають, мов дроворуби.
23Рубайте його ліс, – слово Господнє, – бо він непрохідний! Їх більш, ніж сарани, і ліку їм немає.
24Покрилася соромом єгипетська дочка, віддано її північному народові в руки.
25Господь сил, Бог Ізраїля, говорить: Я покараю Аммона у Но, фараона й Єгипет з його богами і з його царями, а й з тими, що на нього уповають.
26Я видам їх у руки тим, які пантрують на їхнє життя, у руки Навуходоносорові, цареві вавилонському, й у руки рабам його. Аж потім Єгипет буде заселений, як за давніх днів, – слово Господнє.
27Ти ж не бійсь, Якове, слуго мій, і не лякайсь, Ізраїлю! Врятую бо тебе з земель далеких, твоїх потомків – із краю їхньої неволі, і Яків повернеться й житиме спокійно та безпечно, тож ніхто не буде більш його страхати.
28Не бійся, Якове, мій рабе, – слово Господнє, – бо я з тобою. Я вигладжу усі народи, що проміж них тебе розкинув. Тебе ж не загладжу. Я покараю тебе, але по правді, – без кари тебе не зоставлю.»

47. Пророцтво щодо філістимлян

1Слово Господнє, що надійшло до пророка Єремії про філістимлян перш, ніж фараон ударив на Газу.
2Так говорить Господь: «Уже ринуть води з півночі, немов розливний потік. І затопили землю з усім, що її наповнює, міста та їхніх мешканців. Люди кричать і лементують всі, що живуть у країні.
3Вчувши тропотіння копит їхніх дужих коней, гуркіт колісниць їхніх, скрипіння коліс їхніх, батьки не озираються більш на дітей, бо руки в них помліли.
4Настав бо день, щоб вигубити всіх філістимлян, щоб винищити всіх помічників, які в Тирі й Сидоні ще позоставались. Господь погубить філістимлян, останок острова Кафтора.
5Газа облисіла, Аскалон онімів. Ашдод, останок анакіїв, докіль робитимеш собі нарізи?
6О, мечу Господній! Докіль іще рубатимеш? Сховайся лишень у свою піхву! Перестань, погамуйся!
7Та як йому вгамуватись, коли Господь дав йому наказ? На Аскалон і морське побережжя – на них він його призначив.»

48. Пророцтва щодо Моава

1Про Моава. Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Ой горе Нево-місту, – його спустошено! Кіріятаїм соромом окритий, – здобуто його! Твердиню ганьба обгорнула й прибила.
2Слава Моава зникла, у Хешбоні напоготовлюють на нього лихо: нум, мовляв, знищимо його з-поміж народів. Та й ти, Мадмене, згинеш, меч іде за тобою.
3Із Хоронаїму крик чути: Спустошення! Страшна руїна!
4Моава стерто на порох! Крик долинає аж до Цоару.
5Бо узвозом до Лухоту йдуть з плачем, бо на Хоронаїм-спуску чути ридання по поразці.
6Тікайте, рятуйте життя ваше, мов той онагр у пустині!
7Тому що ти надіявсь на твої твердині й на твої достатки, то будеш і ти здобутий. Кемош піде у неволю разом із своїми священиками й князями.
8Прийде спустошник на кожне місто, ніяке місто не уникне; загине долина, спустіє й рівнина, – слово Господнє.
9Дайте Моавові крила, щоб міг полетіти. Його міста обернуться на пустиню, нікому буде в них жити!
10Проклят, хто Господню справу виконує недбайливо! Проклят, хто стримує меча свого від крови!
11Вже змалку жив Моав безпечно і спочивав на своїй гущі. Не переливано його з посуду в посуд, не займано його ніколи у неволю. Тим то й смак його зостався в ньому, та й запах його не змінився.
12Тим же то ось настануть дні, – слово Господнє, – і я пришлю переливачів до нього, що переллють його, а його посуд спорожнять, глеки ж порозбивають.
13І застилається Моав Кемоша, як застидався дім Ізраїля Бетела, – своєї надії.
14Що ви говорите, мовляв, – ми хоробрі й спритні до війни вояки?
15Спустошник Моава йде проти нього, цвіт його молоді сходить на заріз.
16Близька Моавова погибель, його лихо приходить притьмом.
17Пожалуйте його, всі його сусіди й усі, що знаєте його ім’я. Скажіте: Як зламалось оте міцне жезло, ота палиця прекрасна!
18Зійди з твоєї слави й сядь на смітнику, дочко, що мешкаєш у Дівоні, бо спустошник Моава на тебе наступає, розвалює твої твердині.
19Стань при дорозі й чатуй, ти, що живеш у Ароері. Питайся в тих, що повтікали, врятувалися, – спитай: Що таке сталось?
20Моав окритий соромом, бо побитий. Плачте й голосіте, оповістіть у Арноні, що Моав – пустиня.
21Прийшов суд на краї на рівнині, на Холон, на Ягцу й на Мефаата,
22і на Дівон, і на Нево, і на Бет-Дівлатаїм,
23і на Кіріятаїм, і на Бет-Гамул, і на Бет-Меон,
24і на Керійот, і на Боцру та й на всі міста Моав-країни, далекі й близькі.
25Збито ріг Моавові і зламано його рамено,- слово Господнє.
26Упоїте його до п’яна, бо він проти Господа піднімався. Нехай Моав виллє свою блювотину, нехай він теж посміховищем стане.
27Хіба ж Ізраїль не був посміховищем у тебе? Чи, може, його впіймано між злодіями, що ти хитаєш головою щоразу, як про нього заговориш?
28Киньте міста, живіть по скелях, ви, мешканці моавські! Будьте, мов голуб, що гніздиться на краю безодні.
29Наслухались ми про гордощі Моава, гордощі без міри, про його гординю, його пиху та гордування, його бундючне серце.
30Я знаю його чванькуватість, – слово Господнє, – його базікання недоладне, його пусті вчинки.
31Тим то й буду голосити по Моаві, за всім Моавом буду лементувати, за людьми Кір-Хересу буду зідхати.
32Я плакатиму по тобі, о винограднику в Сівмі, більше, ніж по Язері. Паростки твої сягали поза море, до Язеру. На твої літні плоди й на виноград твій напав спустошник.
33Стихли радощі й веселощі в землі моавській. Нема вина в точилах, не топчуть більше винограду, та й веселі пісні вже більше не веселі.
34Від зойку в Хешбоні луна йде аж до Елале, аж до Ягацу. Їхній голос лине з Цоару аж до Хоронаїму, до Еглат-Шелішії, бо навіть Німрім-води повисихали.
35Я вигублю, – слово Господнє, – у Моаві тих, що приносять жертви на узвишшях і що кадять його богам.
36Тим то серце моє тужить по Моавові, мов сопілка; серце моє тужить по мешканцях Кір-Хересу, мов свиріль, бо пропав скарб, який вони надбали.
37У кожного голова лиса, борода в кожного обтята, на руках у кожного нарізи, у кожного на крижах веретище.
38Скрізь по дахах моавських та по майданах самий лемент, бо я розбив Моава, мов посуд непотрібний, – слово Господнє.
39Як же його розбито! Плачте! Як же Моав із соромом назад сахнувся! І став Моав посміховищем та острахом усім своїм сусідам.
40Бо так говорить Господь: Ось неначе орел ширяє, розпростирає свої крила над Моавом.
41Міста здобуті, зайняті твердині, і серце у відважних моавитян у той день буде, як серце у жінки-породіллі.
42І зникне Моав з-поміж народів, бо проти Господа наважився повстати.
43Жах, яма й сіті будуть для тебе, моавський жителю, – слово Господнє.
44Хто втече від жаху, – впаде в яму; хто ж вибереться з ями, – потрапить у сітку. Таке бо пошлю на Моава в годину його кари, – слово Господнє.
45Під захистом Хешбону зупиняться втікачі безсилі, але з Хешбону вогонь вийде, полум’я з палат Сихону, і пожере боки Моава й тім’я люду гомінкого.
46Горе тобі, Моаве! Пропав єси, люде Кемошу! Бо забрано синів твоїх у неволю, дочок твоїх у полон.
47Та я зміню колись долю Моава» – слово Господнє. Досі суд на Моава.

49. Пророцтва щодо Аммона 1-6; Едома 7-22; Дамаску 23-27; арабських племен 28-33; Еламу 34-39

1Про аммоніїв. Так говорить Господь: «Хіба в Ізраїля синів немає? Хіба нема спадкоємців у нього? Чому Мілком загарбав Гада, і його народ у його містах розсівся?
2Тому надійдуть дні, – слово Господнє, – і в Раббі синів Аммона залунає крик воєнний, і вона стане купою розвалин, а дочки її будуть спалені пожежею. Тоді Ізраїль заволодіє тими, які ним володіли, – слово Господнє.
3Заголоси ж, Хешбоне, бо надійшов спустошник, здійміте крик, дочки Рабби, підперізуйтесь веретищем, плачте й блукайте з нарізами на шкірі, бо Мілком піде в неволю, а з ним його священики й князі.
4Чого пишаєшся долинами, родючою низиною твоєю, дочко зрадлива? Надієшся на твої скарби й кажеш: Хто сміє виступити проти мене?
5Ось я пошлю на тебе страх з усіх твоїх околиць, – слово Господа, Бога сил. Порозганяють вас, кожного куди попало, і нікому буде втікачів збирати.
6Але потім я зміню долю аммоніїв, – слово Господнє.»
7Про Едома: Так говорить Господь сил: «Невже нема більш мудрости в Темані? Чи то не стало ради у розумних? Хіба їхня мудрість заникла?
8Втікайте, не оглядайтеся, сховайтеся глибоко у печерах, о мешканці деданські, бо хочу навести погибель на Ісава, – час його кари!
9Коли до тебе прийдуть виноград збирати, не лишиться на них ані грона, коли вночі вломляться злодії, награбують скільки захочуть.
10Я бо до нитки обберу Ісава, я сховище його відкрию, він не сховається вже більше. Вигублене буде його потомство і його брати, і його сусіди, – та й його самого більш не буде.
11Лиши твоїх сиріт, я буду їх живити, і твої вдови нехай на мене уповають.»
12Так бо говорить Господь: «Ось і ті, яким би не належалося пити чашу, мусіли її пити, а ти б то не мав бути караний? Ні, не уникнеш кари! Мусиш пити!
13Бо я клянуся самим собою, – слово Господнє, – що Боцра стане острахом, сміховищем, дивовижею й прокляттям, а всі його міста поробляться вічною руїною.
14Я почув від Господа вістку, гінця вже послано поміж народи: Збирайтеся, ідіть на нього, готуйтеся до бою!
15Ось бо зроблю тебе малим між народами, погордженим серед людей.
16Грізна постава твоя й твоє горде серце тебе завели в оману, тебе, що живеш у розщілинах скалистих, що дряпаєшся гірськими шпилями. Бо хоч би ти, немов орел, звив собі гніздо високо, я й звідти тебе скину, – слово Господнє.
17Едом стане пустинею; хто переходитиме попри нього, вжахнеться й тільки посвистуватиме, дивившись на його рани.
18Як по зруйнуванні Содому й Гомори й сусідніх міст, – слово Господнє, – ніхто не буде більше там жити й ніяка людина в нім не оселиться.
19Ось він, неначе лев, виходить із чагарів йорданських на зелені луки. Але умить я прожену його звідти і поставлю там мого вибранця. Бо хто мені рівня? Хто мене на суд покличе? Та й де той пастир, що встоявся б проти мене?»
20Тому слухайте Господню постанову, що він ухвалив проти Едома, і задуми, що він намислив проти мешканців Теману: навіть найменших із отари геть потягнуть, над тим здивується їхнє пасовисько.
21Від гуку їхнього падіння земля стрясеться, а відгомін їхнього крику чути буде аж до Червоного моря.
22Ось він орлом здіймається й ширяє, і над Боцрою розпускає свої крила, і серце витязів едомських буде тоді, мов серце жінки-породіллі.
23Про Дамаск: «Окрилися соромом Хамат і Арад, почувши сумну вістку. Вони хвилюються, як море, стривожені, й заспокоїтись не можуть.
24Зомлів Дамаск і кинувся навтіки, його огорнув страх, схопили його болі й муки, мов породіллю.
25Який полишений той славний город, те радісне місто!
26Тому поляже на майданах його юнацтво й всі його вояки загинуть того часу, – слово Господа сил.
27Я розкладу вогонь попід дамаськими мурами, він пожере палати Бен-Гадада.»
28Про Кедар і про царства Хацору, що завоював Навуходоносор, цар вавилонський, так говорить Господь: «Уставайте, рушайте на Кедар, руйнуйте синів Сходу!
29Шатра й овець їхніх позабирайте, опони для шатер і все начиння. Возьміте собі їхніх верблюдів, кричіте проти них: Страх з усіх боків!
30Біжіте, втікайте швидко, ховайтеся глибоко, о мешканці Хацору, – слово Господнє! Навуходоносор бо, цар вавилонський, взяв постанову й задум проти вас намислив.
31Уставайте, рушайте проти самовпевненого народу, що живе безпечно, – слово Господнє, – що не має ні дверей, ані засувів, що живе відлюдно.
32Верблюди їхні зробляться лупом, здобиччю – численні їхні отари. Я їх розсію по всіх вітрах, – отих, що голять собі скроні; з усіх боків я наведу на них погибель, – слово Господнє.
33І зробиться Хацор леговищем шакалів, пустинею навіки. Ніхто не буде більш там жити, ніяка людина в нім не оселиться.»
34Слово, що надійшло до пророка Єремії про Елам на початку царювання Седекії, царя юдейського.
35Так говорить Господь сил: «Ось я зломлю лук Елама, стрижень його потуги.
36Я наведу на Елама чотири вітри з чотирьох сторін неба. Я їх розвію по всіх тих вітрах, і не буде такого народу, до якого б не зайшли вигнані еламії.
37Нашлю на еламіїв страх перед їхніми ворогами й перед тими, що пантрують на їхню душу, і наведу на них лихо й палкий гнів мій, – слово Господнє. Я пошлю меч слідом за ними, аж доки не винищу їх дощенту.
38Я поставлю мій престол в Еламі і вигублю його царя та князів, – слово Господнє.
39 ле в майбутньому я зміню долю Елама», – слово Господнє.

50. Пророцтва щодо Вавилону

1Слово, що Господь сказав через пророка Єремію про Вавилон і про халдейську землю:
2«Звістіте між народами і розголосіте! Нічого не ховайте, говоріте: Вавилон здобуто, Бел осоромився, Меродах лежить розбитий. Осоромилися його кумири, лежать розбиті його боввани.
3Бо з півночі вирушить народ проти нього, і його землю оберне на пустиню. Ніхто не буде в ньому жити, ані людина, ані скотина, – усе біжить, утікає.
4За тих днів і за того часу, – слово Господнє, – прийдуть сини Ізраїля вкупі з синами Юди і, йдучи, будуть плакати й шукати Господа, Бога свого.
5Вони запитуватимуть про Сіон, обернуть туди свої обличчя: Ходімо, з’єднаймося з Господом союзом вічним, незабутнім!
6Вівці заблукані був народ мій, їхні пастирі збивали їх з дороги, присилувавши їх блукати горами; з гори на пагірок вони блукали, забувши про свою кошару.
7Усі, що їх зустрічали, жерли їх, а вороги їхні говорили: Ми невинні, бо вони згрішили перед Господом, правдивим пасовиськом, Господом, надією батьків їхніх!
8Утікайте з-посеред Вавилону, виходьте із землі халдеїв, то й будете, мов козли посеред отари.
9Ось бо я підійму й приведу проти Вавилону силу великих народів із північної землі. І вони вишикуються навпроти нього й здобудуть його. Стріли у них, як у вишколеного воїна, не повертаються марно.
10Халдея стане здобиччю, усі її грабіжники наситяться, – слово Господнє.
11Радуйтеся й веселіться, грабіжники моєї спадщини! Скачте, мов теля на луці! Неначе жеребці іржіте!
12Засоромилась вельми ваша мати, почервоніла та, що вас породила. Ось вона остання між народами -пустиня, посуха, дике поле.
13З-за Господнього гніву вона обезлюдніє й уся опустіє. Кожен, хто йтиме через Вавилон, буде, здивований, посвистувати, позираючи на всі його рани.
14Ставайте у бойові лави навкруги Вавилону, всі, а ви, лучники стріляйте проти нього! Не жалуйте стріл, бо він згрішив перед Господом!
15Підійміте з усіх боків бойовий крик проти нього. Він підіймає руки угору, валяться його башти, падають його мури, бо це відплата Господня здійснюється на ньому! Як він чинив, так і ви з ним чиніте!
16Вигубіть з Вавилону того, хто сіє, і того, що під час жнив бере серп. Перед мечем смертельним кожний нехай повернеться до свого люду, кожний нехай у свій край тікає.
17Вівця заблукана – Ізраїль, за нею гнались леви. Перш об’їдав його цар асирійський, а потім Навуходоносор, цар вавилонський, потрощив йому кості.
18Тим то так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Я покараю царя вавилонського і його землю, як покарав царя асирійського.
19Я приведу назад Ізраїля на його пасовисько, і він буде пастися на Кармелі й Башані, та й насититься на Ефраїмових горах і в Гілеаді.
20За тих днів і того часу, – слово Господнє, – шукатимуть провину Ізраїля, та її більш не буде; і гріхів Юди, – але їх не знайдуть, бо я прощу тим, кого зоставлю живими.
21Виступай проти країни Мератаїм, іди проти неї та проти мешканців Пекоду. Пустош, вигублюй їх, – слово Господнє, – чини усе, що я тобі заповідав!
22Гримить війна рже в країні! Страшний розгром!
23Як же зломився, як потрощився молот усього світу? Як поміж народами Вавилон учинився страхіттям?
24Розставлено на тебе сіті, і ти впіймався, Вавилоне! А ти бо про те й не думав! Тебе знайшли й схопили, бо ти на Господа йшов війною.
25Господь відчинив свій склад зброї і повиносив знаряддя гніву свого, бо і в Господа сил є діло в землі Халдейській.
26Рушайте проти нього з крайніх окраїн, повідчиняйте його клуні. Зберіть його докупи, немов снопи, вигубіть його дощенту, хай не зостанеться з нього і нащадка.
27Позарізуйте усіх його бичків; нехай ідуть під ніж. Горе їм! Настав бо день їхній, час їхньої кари!
28Голос утікачів і тих, що врятувались із вавилонської землі, щоб оповістити на Сіоні про відплату Господа, Бога нашого, про воздання за його святиню.
29Поскликайте проти Вавилону лучників, усіх тих, що напинають лука. Обложіть його довкола, щоб ніхто не врятувавсь із нього. Одплатіть йому по заслузі. Усе, як він чинив, так йому чиніте, бо він устав зухвало проти Господа, проти Ізраїлевого Святого.
30Тим то юнаки його поляжуть на його майданах, і всі його вояки того дня загинуть, – слово Господнє.
31Ось я проти тебе, зухвальцю, -слово Господа, Бога сил, – прийшов бо день твій, час твоєї кари.
32Спотикнеться й впаде зухвалець, і нікому його підняти. Я підпалю вогнем його міста, і він пожере всі його околиці.»
33Так говорить Господь сил: «Пригнічено синів Ізраїля та синів Юди. Усі ті, що позаймали їх у полон, тримають їх і затялись їх не випустити.
34Та визволитель їхній потужний – Господь сил його ім’я. Він розгляне їхню справу, щоб утихомирити землю і занепокоїти мешканців вавилонських.
35Меч на халдеїв, – слово Господнє, – і на мешканців вавилонських, і на князів його, і на його мудрих!
36Меч на його ворожбитів, нехай збожеволіють! Меч на його вояків, нехай сторопіють!
37Меч на його коней та його колісниці, і на всі мішані народи посеред нього, нехай, немов ті жінки, стануть! Меч на його скарби, нехай їх розграбують!
38Меч на його води, нехай повисихають! Бо він – земля кумирів, разом з опудалами вони подуріли!
39Тому й оселяться там дикі звірі з шакалами, і житимуть там струсі. Ніхто не оселиться у нім повіки. Ніхто не буде жити у нім від роду й до роду.
40Як Бог зруйнував Содом і Гомору з сусідніми містами, – слово Господнє, – ніхто не буде більш і там жити, ніякий чоловік там перебувати.
41Ось народ надходить із півночі, народ великий і царі численні виринають із крайніх закутин світу.
42В руках у них луки й списи, жорстокі вони й немилосердні, ревуть, як море; мчать на конях, готові, як один, до бою на тебе, дочко вавилонська.
43Довідався про них цар вавилонський, охляли у нього руки, смуток його обняв, муки – як породіллю.
44Ось він, немов той лев, виходить із чагарів йорданських на зелені луки. Але вмить я прожену його звідти і поставлю там мого вибранця. Бо хто мені рівня? Хто мене на суд покличе? Та й де той пастир, що встоявся б проти мене?
45Тому то слухайте Господню постанову, що він ухвалив проти Вавилону, і задуми, що він намислив на Халдейську землю: навіть найменших з отари геть потягнуть, над тим здивується їхнє пасовисько.
46Від галасу при здобутті Вавилону земля здригнулась, і зойк над ним проміж народами лунає.»

51. Сам Господь проти Вавилону

1Так говорить Господь: «Ось я здійму проти Вавилону і проти мешканців Халдеї вітер-руїнник.
2І пошлю на Вавилон віяльників, і вони його розвіють, і спустошать його землю, вони бо нападуть з усіх боків на нього у час нещастя.»
3Нехай лучник не покладає лука, хай не скидає броні! Не щадіте його юнаків, вигубіте все його військо,
4Нехай падають побиті на землі халдейській, ранені – на її майданах.
5Бо не покинув Бог, Господь сил, Ізраїля та Юду вдовою, хоч їхня земля й повна провин проти Ізраїлевого Святого.
6Втікайте з-посеред Вавилону і рятуй кожен свою душу, щоб вам не загинути за його беззаконство; бо це для Господа година відплати, він воздає йому належне.
7Золотим келехом був Вавилон у руці Господній, уся земля впивалася з нього; з його вина пили народи, тим і шаліли.
8Зненацька Вавилон впав, розбився, голосіте по ньому! Возьміте бальзаму на його рани, – може, загояться.
9Гоїли ми Вавилон, та він не вигоївся. Покиньмо ж його, рушаймо кожен у свою землю, суд бо над ним дійшов до неба й сягнув аж поза хмари.
10Вивів Господь на світло нашу справедливість: ходіте, оповімо на Сіоні про діло Господа, Бога нашого.
11Гостріте стріли, наповніть сагайдаки! Господь збудив дух мідянського царя, бо його задум проти Вавилону, це – його зруйнувати, бо це Господня відплата, воздання за його святиню.
12Підніміте стяг проти мурів вавилонських, зміцніте чату, вартових поставте, впорядіте засідку, бо що Господь задумав, те й учинив проти мешканців вавилонських.
13О ти, що живеш над великими водами, скарбами пребагатий! Прийшов твій кінець, край твоїм здирствам.
14Господь сил поклявся самим собою: «Сповню тебе людьми, мов сараною, і вони здіймуть переможний крик проти тебе.»
15Він створив землю силою своєю утвердив усесвіт мудрістю своєю і своїм розумом розпростер небо.
16Коли лунає його голос, шумлять у небі води; він підіймає хмари з кінців світу. Він творить блискавки для зливи і велить вітрам вилітати з своїх сховищ.
17Кожен стоїть спантеличений, не може збагнути, і кожен ливар свого кумиру соромиться, бо лиш неправда те, що він вилив, і нема в ньому духу.
18То лише порожнеча, смішні вироби, під час їхнього лихоліття вони загинуть.
19Не така, як вони, Якова частка, бо він – Творець усього, й Ізраїль – його спадкоємства покоління, Господь сил – його ім’я.
20Ти в мене молот, воєнне знаряддя. Тобою я повбивав народи, тобою розбивав царства.
21Тобою я вбивав коня та їздця, тобою розбивав колісницю й візника.
22Тобою я вбивав чоловіка й жінку, тобою я вбивав старого й молодого, тобою я вбивав хлопця й дівицю.
23Тобою я вбивав пастуха й стадо, тобою я вбивав ратая і супрягу волів, тобою я вбивав правителів і вельмож.
24Тепер же я відплачу Вавилонові й усім мешканцям халдейським за все зло, що вони заподіяли Сіонові в очах наших, – слово Господнє.
25Ось я проти тебе, горо руїннице, – слово Господнє, – руїннице усього світу! Я простягну на тебе мою руку й скину тебе зо скелі, і вчиню тебе обгорілою горою.
26З тебе не можна буде взяти ні наріжного каменя, ні каменя на підвалину, вічною пустинею будеш ти» – слово Господнє.
27Виставте стяг у землях, сурміте між народами, озбройте народи проти нього, поскликайте на нього царства: Араратське, Міннійське й Ашкеназьке. Настановіте вождів дроти нього, наведіте коней, немов наїженої сарани.
28Озбройте народи проти нього: мідянського царя, його правителів, усіх його вельмож і всю піддану йому землю.
29Земля дрижить, трясеться, бо сповнюються на Вавилоні задуми Господні, щоб обернути вавилонську землю на пустиню безлюдну.
30Вояки вавилонські припинили битву, сидять безчинно по твердинях, вичерпались у них сили, немов би жінки, стали вони. Попалено їхні житла, поламано засуви.
31Біжить гінець назустріч гінцеві, посол на зустріч послові, щоб сповістити вавилонському цареві, що його місто з усіх боків здобуто.
32І позахоплювано броди, підпалено твердині, збентежені військові люди.
33Так бо говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Дочка вавилонська, мов тік під молотьбу: за малий час настануть її жнива.»
34Пожер мене, довів мене до кінця Навуходоносор, цар вавилонський; покинув мене, мов порожній посуд. Проглинув мене, немов змій, наповнив черево своє ласощами моїми, прогнав мене.
35Зневага моя і мої страждання на Вавилоні, – каже мешканець Сіону; а моя кров на мешканцях халдейських – каже Єрусалим.
36Тим то так говорить Господь: «Я заступлюся за твою справу і відплачу за тебе. Я висушу його море й повисушую його джерела.
37Вавилон стане купою розвалищ, пристановищем шакалів, страховищем і сміховищем, без мешканців.
38Вони, як леви, рикають разом, як левенята, скиглять.
39Саме тоді, коли розгарячаться, я справлю їм бенкет і впою їх, щоб подуріли, щоб поснули сном вічним і не прокинулись, – слово Господнє.
40Я поведу їх на вистинання, немов ягнят, як баранів укупі з козлами.»
41Ой, як же Вавилон був здобутий, завойована пиха всього світу? Як учинивсь Вавилон пустинею між народами?
42На Вавилон піднялось море із шумом затопило його хвилями своїми.
43Міста його стали пустинею, сухою землею та диким полем. Ніхто в них більш не житиме, ніякий чоловік через них не буде переходити.
44«Я покараю Бела у Вавилоні – вирву з рота в нього те, що він проглинув. Народи вже не будуть більш до нього напливати. Вже бо й мури вавилонські впали.
45Виходь з-посеред нього, мій народе! Рятуйте кожен свою душу від Господнього палкого гніву!
46Нехай не мліє у вас серце і не лякається поголосок, що розійдуться по країні; одного року піде така поголоска, а другого – за нею друга. Насильство в краю запанує, вельможа на вельможу встане.
47Тому настане час, коли я покараю кумирів вавилонських, і вся його земля осоромиться, й усі його побиті лежатимуть посеред нього.
48Тоді над Вавилоном будуть веселитись земля й небо й усе, що на них живе, бо з півночі рушать спустошники на нього» – слово Господнє.
49Вавилон теж мусить упасти за ізраїльтян побитих так, як за Вавилон падали побиті усього світу.
50Ви ж, які спаслися від меча, рушайте, не спиняйтеся; згадайте про Господа здалека, нехай Єрусалим спадає вам на серце.
51Нам було соромно, коли ми слухали наругу; стид окривав обличчя наше, чужинці бо ввійшли в святиню Господнього дому.
52«Тому ось настануть дні, – слово Господнє, – і я покараю його кумири, і по всім краю стогнатимуть поранені.
53Хоч би й під небо Вавилон піднявся, і хоч би укріпив на узвишші свою твердиню, таки прийдуть від мене спустошники на нього» – слово Господнє.
54Ось чути крик із Вавилону і страшний гук розвалу з Халдейської країни!
55Господь бо Вавилон спустошить, придушить його гамір великий. Хвилі його ревуть, немов великі води, несеться шумна луна їхня.
56Надходить бо на нього, на Вавилон, спустошник, вояків його беруть в полон, поламано їхні луки, бо Господь – Бог відплати, відплатить точно.
57«Я напою доп’яна князів його і його мудреців, його правителів, його начальників та його вояків; вони позасинають сном вічним і не прокинуться вже більше» – слово Царя, Господь сил йому ім’я.
58Так говорить Господь сил: «Широкі мури вавилонські будуть зрівняні з землею, а високі брами підуть димом. Отак народи працюють лиш даремне, лиш для вогню виснажуються люди.»
59Наказ, що його дав Єремія Сераї, синові Нерії, сина Махсеї, як той вибирався у Вавилон із Седекією, царем юдейським, на четвертому році його царювання. Серая ж був старший над приміщенням.
60Єремія списав усе нещастя, що мало впасти на Вавилон, в одній книзі, – все те, що було писано про Вавилон.
61І сказав Єремія Сераї: «Як прибудеш у Вавилон, гляди, прочитай усі ці слова
62та й промов: Господи! Ти сам вирік про це місце, що воно буде зруйноване так, що на ньому не буде ні людини, ні скотини, і що воно стане вічною пустинею.
63Отже, як прочитаєш цю книгу, прив’яжи до неї камінь та й укинь її у середину Ефрату
64і промов: Отак утоне Вавилон і не вирине більше з того нещастя, що я пошлю на нього.» Досі слова Єремії.

52. Руїна Єрусалиму, Юда йде у неволю

1Седекії було 21 рік, як став він царем, і царював він у Єрусалимі 11 років. Ім’я матері його – Хамутала. Була вона дочка Єремії з Лівни.
2Чинив він зло в очах Господніх у всьому, як чинив і Йоаким.
3Те, що діялось у Єрусалимі та в Юдеї, збудило такий гнів Господній, що він відкинув їх від обличчя свого. Седекія ж збунтувався проти царя вавилонського.
4На дев’ятому ж році його царювання, десятого місяця, десятого дня місяця прийшов Навуходоносор, цар вавилонський, сам і все його військо, проти Єрусалиму й облягли його, й насипали навкруги нього вал.
5Місто було в облозі до одинадцятого року царювання Седекії.
6Четвертого ж місяця, дев’ятого дня місяця, коли голод притиснув місто, і люди не мали що їсти,
7зроблено пролом у міському мурі, і цар та всі військові люди втекли вночі, вийшовши з міста через ворота між двома мурами коло царського саду, – хоч халдеї й облягали місто, – та й подалися дорогою у степ.
8Але халдейське військо погналося за царем і наздогнало Седекію в степах єрихонських тоді, як усе його військо порозбігалось від нього.
9Схопили вони царя та й повели до царя вавилонського у Рівлу, у Хамат-землю, і той вирік над ним засуд.
10Цар вавилонський звелів повбивати синів Седекії у нього ж перед очима, та й усіх князів юдейських велів повбивати у Рівлі.
11Седекію ж велів осліпити, закувати в кайдани, відвести у Вавилон і там посадити в тюрму аж до дня його смерти.
12П’ятого ж місяця, десятого дня місяця, – це був дев’ятнадцятий рік царювання Навуходоносора, царя вавилонського, – Невузардан, начальник охорони, вірний слуга царя вавилонського, прибув у Єрусалим.
13Він спалив храм Господній, царський палац і всі єрусалимські будинки; усі найкращі будинки пустив димом.
14Військо ж халдейське, що було при начальникові охорони, повалило всі мури навкруги Єрусалиму.
15Останок народу, що лишився у місті, й утікачів, які перейшли були до царя вавилонського, а й останок ремісників Невузардан, начальник охорони, переселив.
16Лише частину бідніших у краю лишив Невузардан, начальник охорони, виноградарями й хліборобами.
17Халдеї порозбивали мідяні стовпи, що були в Господньому домі, і підніжки й мідне море, що було в Господньому домі, та й позабирали усю мідь з них у Вавилон.
18Позабирали й казани, лопаточки, ножі, кропильниці й мисочки та ввесь мідяний посуд, що вживано до богослужби.
19Позабирав начальник охорони й чаші, кадильниці, кропильниці, казани, ліхтарі, мисочки й келехи: усе, що було з щирого золота й зо срібла.
20Що ж до двох стовпів, одного моря й дванадцятьох мідяних волів, що були під ним, та підніжків, що поставив цар Соломон для Господнього дому, то для міді з усього того посуду не було й ваги!
21Стовпи ж ті були – кожен стовп 18 ліктів заввишки, а щоб зміряти його навкруги, треба було мотузка 12 ліктів завдовжки; товщина його була 4 пальці, а в середині кожен був порожній.
22На стовпі був мідний вінець, 5 ліктів заввишки, з сіткою й гранатовими яблуками навколо, усе мідне. Те ж саме й на другому вінці.
23Було ж ґранатових яблук 96, і вони звисали в повітрі, усіх же ґранатових яблук навколо сітки було – сто.
24Начальник охорони захопив Сераю, першого священика, й Софонію, другого священика, ще й двох одвірних.
25А з міста взяв одного скопця, що був старшиною над військовими людьми, та сімох двораків царських, що їх знайдено в місті, писаря при військовім начальникові, що збирав людей у країні до військової служби, та 60 чоловік з народу землі, що їх знайдено у місті.
26Оцих то позабирав Невузардан, начальник охорони, та одвів їх до царя вавилонського у Рівлу;
27а цар вавилонський повелів їх повбивати у Рівлі, в Хамат-країні. Так виселено Юду з його землі.
28Ось скільки людей виселив Навуходоносор: на сьомому році – 3023 юдеїв;
29на вісімнадцятому році Навуходоносора, з Єрусалиму – 832 душі;
30на двадцять третьому році Навуходоносора Невузардан, начальник охорони, виселив 745 юдеїв. Усього: 4600 душ.
31На тридцять сьомому році після виселення Йоахина, царя юдейського, дванадцятого місяця, двадцять п’ятого дня місяця, Евіл-Меродах, цар вавилонський, того року, як став царем, помилував Йоахина, царя юдейського, і вивів його з тюрми.
32Він розмовляв з ним прихильно й поставив його престол над престолами інших царів, що були в нього у Вавилоні,
33і перемінив на ньому тюремну одіж. Йоахин трапезував увесь час у нього поки життя його.
34Його постійне утримання давав йому цар вавилонський день-у-день аж до його смерти, докіль було його життя.

повернутися на початок книги

Попередня книга (“Книга Пророка Ісаї”)  Наступна книга (“Плач Єремії”)