Книга Пророка Єремії

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 32 33 34 35
36 37 38 39 40 41 42
43 44 45 46 47 48 49
50 51 52        

1. Покликання Єремії

1Слова Єремії, сина Хілкії, із священиків, що були в Анатоті, у Веніяминовім краю,
2до якого надійшло слово Господнє за часів Йосії, сина Амона, царя юдейського, тринадцятого року його царювання,
3та за часів Йоакима, сина Йосії, царя юдейського, до кінця одинадцятого року Седекії, сина Йосії, царя юдейського, аж до виселення Єрусалиму у п’ятому місяці.
4І надійшло до мене таке слово Господнє:
5«Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив.»
6Я ж промовив: «Ой Господи Боже! Я не вмію говорити, бо я дитина.»
7А Господь сказав до мене: «Не кажи: Я дитина, – бо до всіх, до кого я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш.
8Не страхайсь перед ними, бо я з тобою, щоб тебе врятувати, – слово Господнє.»
9Тоді простяг Господь свою руку й доторкнувсь моїх уст і сказав до мене: «Ось я поклав мої слова тобі в уста.
10Оце настановляю тебе я нині над народами й над царствами, щоб ти викорінював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував.»
11Надійшло до мене ще й таке слово Господнє: «Що бачиш, Єреміє?» – Я відказав: «Бачу вітку мигдалеву.»
12І сказав до мене Господь: «Гаразд бачиш: я бо пильную моє слово, щоб його здійснити.»
13І надійшло до мене вдруге таке слово Господнє: «Що бачиш?» Я відказав: «Бачу, кипить казан. Він видніє з півночі.»
14Тоді Господь сказав до мене: «З півночі зірветься лихо на всіх мешканців землі.
15Бо ось я прикличу всі племена царств північних, – слово Господнє, – і поприходять вони й поставлять кожне престол свій перед входом у брами Єрусалиму, проти всіх мурів його навколо та й проти всіх міст юдейських.
16Я виголошу над ними суд мій за всі їхні ледарства, за те, що вони покинули мене й воскурювали ладан іншим богам та припадали ниць перед ділом рук своїх.
17Ти, отже, підпережи твої крижі, встань і говори до них усе, що я накажу тобі; не лякайсь їх, а то я нашлю на тебе страх перед ними.
18Я бо сьогодні ставлю тебе, немов місто-твердиню, немов залізний стовп, немов мур мідяний проти всієї землі: проти царів юдейських, проти князів їхніх, проти священиків їхніх і проти людей простих.
19Вони війною підуть на тебе, однак тебе не подолають, бо я з тобою, – слово Господнє, – щоб тебе врятувати.»

2. Невдячність та відступство Ізраїля

1І надійшло до мене таке слово Господнє:
2«Іди, скажи прилюдно в Єрусалимі: Так говорить Господь: Я згадую про любощі твого юнацтва, про любов твоїх заручин, коли ти ішла за мною у пустиню, у незасіяну землю.
3Ізраїль – свята частка Господня, первенець його плодів. Усі, що його їстимуть, вважатимуться за злочинців, біда на них надійде, – слово Господнє.»
4Слухайте слово Господнє, Яковів доме, і всі сім’ї Ізраїльського дому!
5Так говорить Господь: «Яку ваші батьки знайшли у мене кривду, що відцурались від мене, пішли за марнотами й марнотою стали?
6Вони не спитали, де, мовляв, Господь, що вивів нас із землі Єгипетської, водив нас пустинею, степовою землею та проваллями, грунтами сухими й під смертною тінню, землею, що нею ніхто не проходить і ніхто в ній не оселюється.
7Я вас увів у землю врожайну, щоб ви живились її щедротами та її благом. А ви ввійшовши, осквернили мою землю, мою спадщину осоружною вчинили.
8Священики не говорили: Де Господь? – Законники мене не знали, і пастирі від мене відступились, ба й пророки ім’ям Ваала пророкували і ходили за речами, що стати у пригоді не можуть.
9Тим то я буду правуватися ще з вами, – слово Господнє, – та ще й з дітьми дітей ваших я судитимусь.
10Підіть лишень на острови кіттіїв і придивіться, пошліть у Кедар і вважайте пильно, чи там колись так бувало.
11Хіба коли-небудь проміняв якийсь народ богів своїх, хоч то й не боги? Народ же мій проміняв свою славу на те, що користи не дає.
12Здивуйся ж на те, небо, вжахнися страшно, збентежся вельми, – слово Господнє!
13Подвійний бо злочин учинив народ мій: покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі копанки, копанки діраві, що води не держать.
14Чи то ж Ізраїль раб? Чи він рабом у домі народився? То чому ж зробився він добиччю?
15І рикали на нього левенята, голос із себе видавали. Землю його обернено на пустиню, міста його спустошено, ніхто в них більше не живе.
16Навіть син Нофа й Тахпанхеса тобі обгризуть потилицю.
17Чи ж не тому це тобі сталось, що ти покинув Господа, Бога твого, коли він вів тебе у дорозі?
18Ось і тепер: пощо тобі йти до Єгипту – пити воду з Нілу? Або пощо тобі йти в Асирію – пити з її ріки воду?
19Твоя ж власна безбожність тебе покарає, і твої відступства докором тобі будуть. Знай же й зрозумій, яке це лихо, яка гірка це річ, що покинув ти Господа, Бога твого. Нема в тобі страху мого, – слово Господа, Бога сил.
20Бо з давніх-давен я зламав твоє ярмо, порвав твої вужівки. А ти мовила: Не буду служити! – і тим часом, розлігшись, блудувала на кожному узвишші ще й під кожним деревом ряснолистим.
21Я насадив тебе, як виноградину добірну, усю з найліпшого насіння; як же це ти перетворилась на дикий паросток лози, мені чужої?
22Тим то хоч би ти й вимилась золою, взяла собі багато лугу, – гріх твій усе ж таки буде позначений передо мною, – слово Господа Бога.
23І як смієш ти казати: Я не опоганилась, я за Ваалами не бігала? Глянь на дорогу твою у Долині, визнай, що накоїла єси, ти, молода верблюдице легконога, що шляєшся своїми стежками.
24Ослиця дика що звикла до пустині; коли в гарячому бажанні вона втягає вітер, – хто може хіть її спинити? Ніхто не втомлюється з тих, які її шукають; вони в погульнім місяці її знаходять.
25Вважай же, щоб босими не стали твої ноги, а й щоб не висохло твоє горло! Але ти кажеш: Даремна річ! Ні! Бо я вподобала чужинців, тож і бігатиму за ними.
26Як злодій соромиться, коли його впіймають, так дім Ізраїля осоромився: вони й їхні царі, і їхні князі, і їхні священики, та й їхні пророки.
27Вони супроти колод мовлять: Ти – батько мій; а до каменя: Ти породив нас! Бо до мене вони обернулись плечима, а не обличчям. Але під час їхнього лиха вони репетують: Устань, порятуй нас!
28А де ж твої боги, що ти був наробив собі? Нехай устануть, коли можуть, у день твого нещастя тебе врятувати. Бож скільки міст у тебе, стільки у тебе й богів, Юдо.
29Чого ж бо то вам перечитися зо мною? Адже ви всі від мене відступили, – слово Господнє.
30Надаремно було синів ваших карати; вони науки не прийняли. Власний меч ваш пожер пророків ваших, неначе лев губитель.
31Ну, і рід же з вас! Вважайте на Господнє слово: Чи ж був я Ізраїлеві пустинею, чи краєм був безпросвітним? Чого ж це народ мій говорить: Ми звільнилися! – не повернемось більше до тебе.
32Чи ж забуває дівчина свої прикраси, чи молода – убори свої? А мій народ мене забув, – безліч днів тому.
33Як метко прямуєш ти дорогою своєю, шукаючи любови! Тому ти навіть і повій доріг твоїх навчила.
34Ба й на полах у тебе видно кров бідних та невинних, яких ти не впіймала на розбишацтві.
35Ти таки кажеш: Я невинна, гнів його напевно відвернувся від мене. – Ось я судитимусь з тобою, бо ти твердиш: Я не згрішила.
36Яка легковажна ти, що міняєш свою дорогу! І від Єгипту ти сорому теж зазнаєш, як від Асирії зазнала.
37Від нього теж ти вийдеш, на голову поклавши руки; бо Господь відкинув тих, на яких ти звірялась, і не пощастить тобі з ними.»

3. Каяття та навернення народу

1«Коли чоловік відпустить свою жінку, і вона піде від нього, і стане за жінку мужеві іншому, то чи можна йому повернутись до неї? Чи ж не цілком сплюгавилась та жінка? Ти з багатьма коханцями блудила, а мала б то повернутись до мене? Слово Господнє!
2Зведи свої очі на пагорби високі й розглянься: Де ти не злягалась? Для них сідала єси край дороги, немов араб у пустині. Опоганила край блудом своїм і злобою своєю.
3Тим і дощі припинились, і не було дощу весняного. Чоло у тебе стало, мов у блудниці, ти соромитись не хотіла.
4І ось тепер хіба не кличеш ти до мене: Мій батьку! Ти – друг мого юнацтва.
5Чи збереже він гнів свій назавжди, затримає його повіки? Отак говориш, але злочини далі коїш, коли є нагода.»
6І сказав мені Господь за царя Йосії: «Чи бачив єси, що зробила зрадниця Ізраїлева? Вона ходила на кожне узвишшя й під кожне дерево ряснолисте, й там блудувала.
7І я сказав: Накоївши усього того, повернеться до мене; та не повернулась. Бачила це невірна сестра її Юдея.
8І хоч невірна її сестра Юдея й бачила, що я відіслав Ізраїлеву дочку за всі її блуди і дав їй розвідного листа – вона все ж таки не злякалась, а пішла й собі заходилася блудувати.
9І блудуванням своїм легкодумним опоганила землю, і зчиняла перелюб з каменем та деревом.
10Та навіть по всьому цьому зрадлива її сестра Юдея не всім своїм серцем, а тільки лукаво, до мене повернулась, – слово Господнє.»
11Тоді Господь сказав до мене: «Зрадлива дочка Ізраїлева показала себе справедливішою, ніж невірна Юдея.
12Іди й промов оці слова вголос на північ і скажи: Повернися, зраднице, Ізраїлева дочко, – слово Господнє; не покажу тобі мого обличчя у гніві, я бо милосердний, -слово Господнє, – не гніватимусь повіки!
13Визнай лише свою провину, бо ти була невірна Господові, Богові твоєму: розтринькала єси любов твою з чужинцями під кожним деревом ряснолистим і мого голосу не слухала, – слово Господнє.
14Поверніться, о відступницькі діти, – слово Господнє, – бо я ваш Владика. Я візьму з вас по одному з міста, по двоє з родини та й приведу вас на Сіон.
15Я дам вам пастирів до душі мені, що пастимуть вас мудро та розумно.
16І як намножитесь і будете плодючі на землі, за тих днів, – слово Господнє, – не говоритимуть більш: Кивот Господнього завіту; і на думку він нікому більш не спаде, і не згадуватимуть про нього, і не жалкуватимуть його, й робити його більше не будуть.
17На той час Єрусалим зватимуть: Трон Господній, – і всі народи збиратимуться в Єрусалим заради імени Господнього, і не ходитимуть уже більше за пожаданням лихого свого серця.
18На ті часи дім Юди ходитиме з домом Ізраїля і обидва вони разом прийдуть з північної землі в землю, що я наділив батькам вашим у спадщину.
19Я думав собі: Як би мені поставити тебе понад дітьми й дати тобі розкішну землю, найкраще між народами спадкоємство? Я думав: Ти зватимеш мене: Мій Батьку! – і зо мною не перестанеш ходити.
20Але як жінка зраджує коханця свого, так і ви зрадили мене, доме Ізраїля, – слово Господнє.
21По узвишшях чути голос, плач і благання дітей Ізраїлевих, бо вони викривили свою дорогу, забули Господа, Бога свого.
22Вернітеся, о відступницькі діти, я вилікую ваші відступства!» Ось ми прийшли до тебе, бо ти єси Господь, Бог наш.
23Справді, узвишшя – марнота, гамір по горах. Справді, у Господі, нашому Бозі, Ізраїля спасіння.
24Ганьба пожерла труди батьків наших уже з наших молодощів: овець їхніх і товар їхній, синів їхніх і дочок їхніх.
25Лягаймо в нашу ганьбу, і стид нехай нас покриє, бо проти Господа, Бога нашого, ми согрішили, ми й батьки наші, вже з молодощів наших і понині – і ми не слухали голосу Господа, Бога нашого.»

4. Умови прощення 1-4; вороги з півночі 5-31

1«Коли хочеш повернутись, о Ізраїлю, – слово Господнє, – то повернись до мене. І коли відкинеш твої гидоти з-перед мене, то не блукатимеш.
2А й божитимешся: Жив Господь! У правді, правоті, справедливості тоді народи ним благословлятимуться і ним похваляться.»
3Так бо говорить Господь до мужів Юдеї та до Єрусалиму: «Розорюйте собі нові ниви і не стійте поміж будяками.
4Пообрізуйтеся заради Господа, усуньте необрізаність вашого серця, ви, мужі Юдеї та мешканці єрусалимські, щоб вогнем не вибухнув гнів мій і не горів, – і нікому б гасити його з-за ледарства вчинків ваших.
5Оповістіть у Юдеї й розголосіть у Єрусалимі; скажіть: Сурміть сурмою по країні! Кричіть уголос, промовляйте: Збирайтесь, ходімо у міста-твердині!
6Поставте стяг у напрямі Сіону, втікайте, не спиняйтесь, бо я наведу з півночі лихо і велике нещастя.
7Виповзає лев з гущавини своєї, вирушає губитель народів, виходить із свого місця, щоб пусткою зробити край твій; міста твої будуть зруйновані, без мешканців залишаться.
8Тому веретищем підпережіться; плачте, лементуйте, не відвернувсь бо від нас палкий гнів Господній.
9І станеться в той день, – слово Господнє, – що у царя зомліє серце й у князів; священики вжахнуться, і пророки стуманіють.
10І скажуть: Ой, Господи Боже! Вельми завів єси люд цей і Єрусалим, казавши: Мир у вас буде! А меч, тим часом, аж до душі доходить!
11Тоді казатимуть цьому народові та Єрусалимові: Вітер палкий повіяв з узвиш у пустині в напрямі до дочки народу мого; та не на те, щоб провівати й не для того, щоб прочищати.
12Занадто сильний вітер прийшов до мене. Ось і я виречу суд над ними.
13Здіймається він, неначе хмара, а колісниці його, немов вихор; коні його від орлів прудкіші. Горе нам! Ми бо пропащі.
14Змий злобу з твого серця, Єрусалиме, якщо хочеш урятуватись. Докіль у тобі перебуватимуть думки твої зловісні?
15Бо з Дану голос вістить, з гори Ефраїм лихо голосить.
16Дайте народам про те знати, оповістіть у Єрусалимі. З далекої землі приходять облягати, здіймають проти міст юдейських свій галас.
17Мов польові чати, вишиковуються вколо нього, бо збунтувався проти мене, – слово Господнє.
18Твої вчинки й твої діяння тобі це спричинили. Ось твоя злоба! Така вона гірка, що доходить аж до серця твого.
19Ой моє нутро, моє нутро! Умліваю я. Ой оболони мого серця! Серце ниє у мене. Ніяк не змовчу, бо звук сурми, душе моя, почула єси, військовий сполох.
20Нещастя за нещастям звістують, спустошено цілу країну. Раптом зруйновано мої намети, умить – мої опони.
21Чи довго бачитиму стяги, звук сурми буду чути?
22Бо народ мій безглуздий; вони мене не знають. Дурні з них діти, і розуму в них немає; розумні вони зло чинити, а діяти добро не вміють.»
23Глянув я на землю, і ось вона пуста й пустошня; на небо – і не було на ньому світла.
24Глянув на гори, а вони тряслися, і всі горби хитались.
25Глянув, і ось ані людини, й небесні птахи геть порозлітались.
26Глянув, аж ось плодюче поле -пустиня, і всі його міста в руїнах -перед Господом, перед палким його гнівом.
27Так бо сказав Господь: «Пусткою пойметься уся країна, та я не вигублю дощенту.
28Тим то земля засумує, і потемніє вгорі небо; бо я сказав так, я так призначив, а в тому я не поступлюся.»
29Від галасу комонних та лучників ціле місто втікає; вони ховаються по нетрях, здираються на скелі. Усі міста покинуто, ані одного в них мешканця.
30І ти, пограбована, що діятимеш? Вдягаєшся у кармазини, приоздоблюєшся у золоті окраси, побільшуєш очі красилом, – та марне оте прикрашання твоє! Погорджують тобою твої коханці, вони життя у тебе відібрати прагнуть.
31Я чую крик, немов би породіллі, немов би зойк тієї, що вперше народжує; крик дочки Сіону, що стогне, що простягає руки: «Ой лишенько моє! Душа моя перед убивцями умліває!»

5. Причини ворожої навали

1Пройдіть лишень вулицями Єрусалиму, розгляньтесь добре та й розпитайтесь; шукайте по його майданах, чи знайдете кого, що суд чинив би, що шукав би правди, – і я йому прощу.
2Хоч вони й кажуть: Як жив Господь! – та все ж клянуться вони неправдиво.
3О Господи, чи ж твої очі не шукають правди? Ти бив їх, та їм неначе б і не боліло; ти вигубив їх, але вони зреклися науки. Обличчя їхні стали твердішими за камінь, не бажають вони навертатись.
4Я думав собі: Вони, напевно, люди прості, вони дурні, бо путі Господньої не знають, – закону свого Бога.
5Піду ж я до знатних та розмовлюся з ними, вони бо путь Господню відають та й закон свого Бога. Але вони всі разом ярмо поламали, вужівки розірвали.
6Тим то й б’є їх лев із лісу, з степу вовк їх нищить, леопард на їхні міста чигає, роздирає хто б з них не вийшов, бо їхніх переступів сила, і відступництвам їхнім міри немає.
7«Ради чого б я мав тобі простити? Діти твої мене покинули й присягаються лжебогами. Коли я ситив їх, вони перелюби чинили й купами юрмились коло дому блудниці.
8Вони, немов коні годовані, жеребці гарячі, іржуть – кожний до сусіда жінки.
9Тож не маю за те їх покарати? -слово Господнє. Чи ж народові, як оцей, не відплачу я?
10Вилазьте на його мури і руйнуйте, – та не дощенту! Усуньте його парості, бо вони не Господні.
11Бо дім Ізраїля і дім Юди тяжко мене зрадили», – слово Господнє.
12Вони Господа відцурались і мовляли: «Таж його немає! І не поб’є нас лихо, і не побачимо ні меча, ні голоднечі.
13Пророки стануть, немов вітер, і слова в них немає. Нехай так станеться з ними!»
14Тому Господь сил так говорить: «За те, що висказуєте такі речі, я зроблю слова мої вогнем в устах у тебе, а народ цей – дровами, і він пожре їх.
15Я наведу на вас, доме Ізраїля, народ іздаля, – слово Господнє; – то народ запеклий, народ давнезний, народ, мови якого ти не знаєш, ані не розумієш, що він говорить.
16Як гріб відкритий, сагайдак у нього і всі вони витязі.
17Він поїсть врожай і хліб твій; він поїсть синів твоїх і дочок твоїх; він поїсть овець твоїх і товар твій; він поїсть твій виноградник і смокви твої; зруйнує міста-твердині, що на них звіряєшся, мечем звоює.
18Та навіть тоді, – слово Господнє, – я вас не вигублю дощенту.
19Коли ж будете питати: За що вчинив нам усе це Господь, Бог наш? – відкажеш їм: Як мене ви покинули й служили чужим богам у землі вашій, так чужинцям служитимете в землі не вашій.
20Оповістіть це в домі Якова, звістіть про те в Юдеї, кажучи:
21Слухай оце, дурний народе, що маєш очі, та не бачиш; маєш вуха, та не чуєш!
22Мене не боїтеся? – слово Господнє, – передо мною не будете тремтіти? Я ж поклав пісок границею морю, вічний закон, який воно не переступить; хоча й хвилі бушують, та здолати не можуть; хоч вони й ревуть, але його не переступлять.
23А в народу цього серце вперте й ворохобне; вони збунтувались і геть подались.
24І не подумають у своєму серці: Біймося Господа, Бога нашого, що дощ дає ранній і пізній своєї пори, що для нас зберігає призначені жнив тижні.
25Провини ваші це відвернули, і гріхи ваші відняли від вас це добро.
26Бо між людьми моїми є безбожні, що чигають, як ото птахолови засідають, ставляють сильця, людей ловлять.
27Як клітка, повна птиць, так у хатах їхніх повно обману. Тому вони завеличались і розбагатіли;
28розтовстіли так, аж лисняться, у злі переступили всяку міру; справ на суді не розглядають, сироти справ, – і щастить їм, а права бідного на суді не захищають.
29Чи ж за таке не покараю? – слово Господнє, – чи такому, як оцей, народові та не відплатить моє серце?
30Жахливе й страшне сталось у цім краї.
31Пророки пророкують іменем неправди, священики правлять, як хочуть. Народ же мій це любить! І що ви чинитимете, як тому кінець настане?»

6. Облога та завоювання Єрусалиму

1Втікайте геть, о діти Веніямина, з-посеред Єрусалиму, засурміте в Текоа! У Беткеремі знак дайте! Бо лихо гряде з півночі й страшна погибель.
2Уродливу й витончену дочку Сіону я спустошу.
3До неї прийдуть пастухи з своїми чередами. Навколо неї шатра напинають, кожен випасає своє займище.
4Готуйте війну проти неї! Вставайте, й ходім опівдні! Горе нам! Бо день хилиться, бо тіні вечірні розтяглися.
5Вставайте, і вночі ходімо, порозвалюймо її палаци!
6Бо так говорить Господь сил: «Рубайте дерево її, насипайте вал проти Єрусалиму: це місто мусить зазнати кари; воно сповнене насильства!
7Як з криниці ллється вода, так із нього ллється лукавство. Лиш „Ґвалт! Руїна! чути в ньому, передо мною постійно біль і рани.
8Прийми науку, о Єрусалиме, а то душа моя відвернеться від тебе, а то вчиню тебе пустинею, безлюдною землею.»
9Так каже Господь сил: «Обберуть зовсім, як виноградник, останок Ізраїля. Пройди рукою ще раз, як збирач винограду, по винограднім вітті.
10До кого мені говорити, кого заклинати, щоб зважили? Глухе бо в них вухо, вони чути не можуть. Слово Господнє – це їм на насміх, не до смаку воно їм.
11Тому я повен Господнього гніву і втомився його в собі тримати. Вилий його на дітей на вулиці, на хлопців юрбу, бо займуть мужа з жінкою у полон, старого з повнолітнім.
12Попереходять їхні доми до інших, поля вкупі з виноградниками; бо я простягну мою руку на мешканців краю, – слово Господнє!
13Бо від найменшого до найбільшого усі лиш дбають за наживу; і від пророка до священика усі чинять оману.
14Рану народу мого лікують легковажно, кажучи: Мир! Мир! – а миру немає.
15Стидались би своїх мерзенних учинків! Та вони вже сорому не мають, не тямлять навіть, що то – стидатись. Тому й попадають між тими, що впадуть; коли навідаюсь до них, вони спіткнуться», – слово Господнє.
16Так говорить Господь: «Спиніться на дорогах і роздивіться, та розпитайтеся про стежки днедавні: де дорога добра, то й ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим. Вони ж сказали: Ми не підемо нею.
17І я поставив вартових над вами. Вважайте на звук трубний! Вони ж мовляли: Не будемо зважати!
18Тож слухайте, народи, і знай, громадо, що з ними буде.
19Слухай, о земле! Оце наведу на народ отой лихо, виплід їхніх мислей; бо вони на слова мої не зважали і закон мій відштовхнули.
20Навіщо мені ладан із Шеви і пахуча трость із країв далеких? Ваші всепалення не люблю я, і ваші жертви мені не довподоби.»
21Тому Господь так каже: «Оце покладу спотики перед отим народом, об які батьки й сини спотикнуться разом, сусід і його приятель погинуть.»
22Так говорить Господь: «Ось іде народ з північної країни, великий люд здіймається з найдальших закутин світу.
23В руках їхніх лук зо списом; вони жорстокі, не мають милосердя. Голос їхній реве, як море; вони верхи на конях. Готові як один до бою проти тебе, дочко Сіону.»
24Почули ми про нього вістку, помліли у нас руки; туга нас огорнула, біль, як у породіллі.
25У поле не виходьте і по дорозі не ходіте, бо там ворожий меч і жах навколо.
26Дочко мого народу, підпережись вереттям і в попелі качайся! Справляй жалобу, мов по синові одинакові, лементуй прегірко, бо раптом надійде на нас погубник.
27Я баштою й твердинею зробив тебе в моїм народі, щоб ти розпізнавав і випробовував їхню дорогу.
28Всі вони бунтарі запеклі, наклеп розносять. Вони: мідь і залізо – всі зіпсовані.
29Міх дме сильно, щоб оливо вогнем пожерти. Ливар витоплює надармо: жужлі не відділились.
30Негодящим сріблом їх звати будуть, Господь бо їх відкинув.

7. Марна сама надія тільки на храм і на жертви

1Слово, що надійшло до Єремії від Господа:
2«Стань у дверях дому Господнього і промов там оце слово, скажи: Вислухайте слово Господнє, ви всі юдеї, що входите в ці двері поклонитись Господеві!»
3Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Направте путі ваші й ваші вчинки, і я дам вам жити на цьому місці.
4Не покладайтесь на слова оманні, а саме: Храм Господній! Храм Господній! Храм Господній!
5Бо як ви цілковито направите путі ваші й учинки ваші, як будете чинити праведний суд мій між собою;
6чужинця, сироту й удову не утискатимете, безвинної крови не проливатимете на цьому місці, й за чужими богами не ходитимете, собі на лихо,
7тоді я дам вам жити на цьому місці, на землі, що я приділив батькам вашим на вічні віки.
8Ось ви покладаєтесь на слова оманні, але воно вам не допоможе!
9Як то? Ви крадете, вбиваєте, чужоложите, кривоприсягаете, кадите перед Ваалом, бігаєте слідом за чужими богами, що їх не знали,
10а так приходите й стаєте передо мною в цьому домі, що носить моє ім’я, та й говорите: Ми у безпеці! – лише щоб далі коїти всі ці гидоти?
11Чи не зробився в очах ваших дім цей, що носить ім’я моє, вертепом розбишак? Ось я, сам я це бачив, – слово Господнє!
12Підіть лишень до мого житла, що в Шіло, де я спочатку оселив був моє ім’я, та й подивітесь, що я вчинив з ним за ледарство мого народу Ізраїля.
13Тож і тепер – за те, що ви допускались усіх тих учинків, – слово Господнє,- хоч і говорив я до вас раз-по-раз, часто, та ви не послухали, хоч закликав я до вас, та ви не озвались, –
14учиню так само з цим домом, що носить моє ім’я і що ви на нього покладаєтесь, та й з тим місцем, що я дав вам і батькам вашим, як учинив з Шіло.
15Я вас відкину з-перед мого обличчя, як був відкинув усіх братів ваших, саме – усе потомство Ефраїма.
16Ти, отже, не заступайся за народ цей, не благай і не молися за них ревно, не наполягай на мене, бо я не вислухаю тебе.
17Хіба не бачиш сам, що вони коять по містах Юдеї, по вулицях Єрусалиму?
18Діти збирають дрова, а батьки запалюють вогонь; жінки ж місять тісто, щоб напекти медяників небесній цариці та возлити ливні жертви чужим богам, щоб мене ображати.
19Та чи ж мені вони допікають, -слово Господнє, – а не самим собі на свій же власний сором?»
20Тим то так говорить Господь Бог: «Ось виллється мій гнів і моє обурення на це місце, на людей і на скотину, на польові дерева й на плоди землі, і загориться та й не згасне.»
21Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Додавайте всепалення ваші до ваших жертв і їжте м’ясо;
22бо я не говорив і не заповідав батькам вашим про всепалення, жертву, в той день, як я виводив їх з Єгипту,
23лише дав їм таку заповідь: Слухайте мій голос, бо я буду Богом вашим, а ви будете людьми моїми. Ходіте кожною дорогою, що я вам вказую, щоб вам було добре.
24Вони ж не слухали й не нахиляли вуха свого, а йшли за власними думками в запеклості свого злого серця, та й пішли назад, а не наперед,
25від того часу, як вийшли батьки ваші з Єгипетського краю та й по цей день; і хоч я посилав до вас усіх слуг моїх пророків, часто, день-у-день,
26ви ж не слухали мене, не нахиляли свого вуха; ні, ставали дедалі більш тугошиїми, чинили гірше, ніж батьки їхні.
27Ти промовлятимеш до них усі ці слова, але вони тебе слухати не будуть; ти кликатимеш їх, але вони до тебе озиватися не будуть.
28Тому скажеш до них: Це народ, що не слухає голосу Господа, Бога свого, й науки не приймає! Зникла правда, пропала з уст у них!
29Обстрижи твоє волосся й відкинь його геть. Затягни по узвишшях жалобну пісню; Господь бо відштовхнув, відкинув народ, який викликає гнів його.
30Бо сини Юди вчинили зло перед очима моїми слово Господнє. Поставили свої гидоти в домі, який носить моє ім’я щоб його осквернити.
31Звели узвишшя Тофету, що у долині Бен-Гіннома, щоб там палити синів своїх і дочок своїх, чого я не заповідував і чого я й на мислі не мав.
32Тому ось прийдуть дні, – слово Господнє, – коли це місце не зватиметься більше Тофет і долиною Бен-Гіннома, лише долиною Різанини, бо вони ховатимуть у Тофеті, – бо не стане місця.
33А труп людей отих буде поживою птаству небесному й звіреві, що на землі, і нікому буде їх відганяти.
34Тоді я спиню по містах Юдеї і по вулицях єрусалимських звук радощів та звук веселощів, спів молодого й спів молодої, – бо край стане пустинею.»

8. Нові дороги й погрози, марна надія на закон

1«Того часу, – слово Господнє, – повикидають з їхніх гробів кості царів юдейських, кості князів їхніх, кості священиків, кості пророків та кості мешканців єрусалимських.
2І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем, і перед усім військом небесним, яких вони любили, яким служили, за якими ходили, яких шукали й перед якими припадали. Їх не збиратимуть і не ховатимуть: вони погноєм будуть на землі.
3І волітимуть ліпше вмерти, а ніж жити, усі ті, що залишаться від цього ледачого гнізда, що зостануться по всіх місцях, куди я їх повикидаю, – слово Господа сил.
4І ще кажи їм: Так говорить Господь: Хіба ж як хтось упаде, то не встане? Або як зіб’ється з дороги, то не повернеться?
5Чому ж ото цей люд єрусалимський відступився відступництвом тривалим, цупко тримається обману і повернутись не бажає?
6Я пильно прислухався, та вони не говорять як треба. Ніхто не кається у своїм ледарстві, щоб сказати: Що це я вчинив? – Кожний бігом звертає з дороги, неначе кінь, що у бій стрімголов поривається.
7Навіть і бусель у небі знає свою пору; і горлиця й ластівка, і журавель пильнують часу їхнього приходу. Народ же мій не знає Господнього розпорядку.
8І як ви можете казати: Ми мудрі! Закон Господній з нами! Так, певно, але брехливе перо писак перетворило його на брехню.
9Осоромились мудрі, збентежились і впіймались. Вони відкинули слово Господнє; яка ж там у них мудрість?
10За те я віддам жінок їхніх іншим, поля їхні займанцям; бо від найменшого до найбільшого усі вони про наживу дбають. Пророки й священики – усі вони чинять обман.
11Гоять рану народу мого легкодушно, кажучи: Мир! Мир! – коли миру немає.
12Стидались би отакі гидоти коїти! Але вони й сорому ніякого не мають; не тямлять навіть, що то значить червоніти. Тому й попадають між тими, що впадуть; під час відвідин їхніх вони спотикнуться, – слово Господнє.
13Я так хотів би з них врожай зібрати, – слово Господнє, – але на винограді нема грон, ані смоков на смоковниці, ба й листя – і те зів’яло. Дав я їм (заповіді), та вони їх топчуть.»
14Чого ми сидимо? Збирайтесь, та ходімо у міста-твердині й там загинемо, бо Господь, Бог наш, згинути судив нам. Отруйною водою напоїв за те нас, що проти Господа ми згрішили.
15Ми ждали миру, – нічого доброго не було; часу одужання, – та ось страхіття.
16Від Дану чути іржання його коней; від звуку хропіння його жеребців уся земля трясеться. Вони прийшли й пожерли край з усім, що було в ньому; міста й їхніх мешканців.
17«Ось бо пошлю на вас гадюк та василисків, проти яких заговору немає; і будуть вас кусати, – слово Господнє.
18На мій біль не знаходжу ліку, серце моє в мені мліє.
19Ось чути крик доньки мого народу з далекої країни: Хіба вже на Сіоні Господа немає? Хіба Царя його нема на ньому? – Чого своїми різьбленими ідолами мене обурюють, марнотами чужими?»
20Жнива минули, скінчилось літо, та ми не врятувались.
21Через рану дочки мого народу я увесь у ранах, я прибитий, жах мене огортає.
22Хіба ж нема бальзаму в Гілеаді, хіба там лікаря немає? То чого ж дочка мого народу не приходить до здоров’я?
23Хто моїй голові дасть воду? Моїм очам – джерело сліз, щоби я день і ніч міг плакати по забитих дочки мого народу?

9. Єремія вболіває над зіпсуттям Юди

1«Хто дасть мені у пустині притулок подорожніх? Я покину тоді народ мій і піду геть від нього, бо всі вони перелюбники, зрадників зграя.
2Напинають язика свого, брехні лука. Зміцнились у краю, та не для правди, від одного бо ледарства до другого переходять; мене ж не знають, – слово Господнє.
3Стережіться одне одного і ні на якого брата не звіряйтесь, бо кожен брат лукаво чинить і кожен сусід наклеп розносить.
4Кожен обманює сусіда свого і правди вони не говорять. Язик свій призвичаїли неправду говорити, лукавлять аж до очманіння.
5Твоя оселя посеред обману; з-за обману не хочуть мене знати», – слово Господнє.
6Тому так мовить Господь сил: «Ось я розтоплю їх і випробую; як же мені інакше вчинити з дочкою народу мого?
7Нагострена стріла – язик їхній, він тільки про обман говорить. Мирно із своїм сусідою розмовляють своїми устами, а в серці своїм засідку готують.
8Як же мені їх не скарати, – слово Господнє, – як же народові, як оцей, моя душа не мала б відплатити?
9Над горами здійму плач і ридання та по пасовиськах у пустині жалобну пісню: вони бо випалені, ніхто там не проходить, ревіння худоби більш не чути. Від птаха у небі і до звіря – усе порозбігалось, повтікало.
10Я зроблю з Єрусалиму купу каміння, кубло шакалів; а з міст Юдеї вчиню я безлюдну пустку.»
11Хто такий мудрий, щоб це зрозуміти? Хто той, до кого уста Господні говорили, і хто міг би вказати? Чому загинув край, вигорілий, мов пустиня без перехожих?
12Господь сказав: «А що вони кинули закон мій, який я поклав був перед ними і не слухали голосу мого, і за ним не діяли,
13лише ходили за пожаданням свого серця, за Ваалами, чого їх навчили батьки їхні, –
14то на те так мовить Господь сил, Бог Ізраїля: Я нагодую їх, народ цей, полином і напою отруйною водою.
15Я їх порозсіваю поміж народами, яких вони не знали, ні вони самі, ані їхні батьки, і пошлю слідом за ними меч, аж поки їх не знищу.»
16Так каже Господь сил: «Розважте ж і покличте голосільниць, нехай прийдуть! Пошліть за мудрими жінками, нехай прийдуть.
17І незабаром здіймуть над ними лемент, щоб очі наші слізьми стікали і наші вії виливалися водою.
18Бо плач голосний чути з Сіону: Як нас пограбовано, як тяжко соромом побито, ми бо покинули країну, наші бо житла нас повикидали!»
19Ба, слухайте, ви, жінки, слово Господнє: хай вухо ваше прийме слово з уст його. Навчіть ваших дочок ридати, й одна одну – жалобно співати.
20Бо смерть продерлась у наші вікна, ввійшла в палати наші, щоб вигубити з вулиць діток, молодиків з майданів.
21Поляжуть люди трупом, немов гній на чистім полі, немов снопи позад женця, та нікому буде збирати.
22Так говорить Господь: «Хай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, хай не хвалиться сильний силою своєю, хай не хвалиться багатий своїм багатством.
23Ні! Хто хвалиться, хай хвалиться тим, що розуміє і знає мене, що я – Господь, який творю милость і суд, і справедливість на землі; мені бо це довподоби, – слово Господнє.
24Ось настануть дні, – слово Господнє, – і я покараю всіх обрізаних в їхньому необрізанні:
25Юдею, Єгипет, Едом, синів Аммона та Моава, і всіх, що голять скроні, що живуть у пустині, всі бо ті народи й увесь дім Ізраїля необрізані серцем.»

10. Ніщотність бовванів і всемогутність Божа

1Слухайте слова, що Господь до вас говорить, ви, доме Ізраїля!
2Так каже Господь: «Поганської дороги не навчайтесь і знаків небесних не страхайтесь, бо їх страхаються погани.
3Бо бовван поган – нікчемність; то лиш колода, вирубана в лісі, оброблена ремісником із сокирою в руках.
4Її окрашують золотом та сріблом, цвяхами та молотками її прибивають, щоб не хиталась.
5Вони, мов опудала на баштані, і не розмовляють вони. Їх треба носити, ходити бо не можуть. Не бійтеся ж їх, бо вони не зашкодять, та й доброго зробити вони не спроможні.»
6Рівні тобі, о Господи, немає! Великий єси й велике твоє потужне ім’я!
7Хто тебе не боїться, о царю народів? Бо це тобі належить, бо між усіма мудрими в народах, у всій їхній царській гідності рівні тобі немає.
8Але всі вони гуртом дурні й безглузді; наука їхня пуста, вона – лиш колода!
9Коване з Таршішу срібло та золото з Офіру, робота майстра та рук ливарника, з блавату й пурпури їхня одежа, всі вони – робота майстрів спритних.
10Господь Бог – Бог правдивий; він живий Бог і Цар вічний. Від його гніву земля трясеться, його обурення народи не в силі перенести.
11Ви їм так маєте сказати: «Боги, що неба й землі не сотворили, зникнуть із землі й з піднебесся.»
12Він створив землю силою своєю, він всесвіт утвердив мудрістю своєю, і розумом своїм нап’яв небо.
13Коли видасть свій голос – води ревуть у небі, з кінців землі піднімає він хмари. Він з блискавками дощ утворює і висилає вітер із своїх сховищ.
14І кожен виявляється дурнем, невігласом; кожен ливар свого боввана соромиться, бо вилитий ним ідол – омана, немає в ньому духу.
15Вони – марнота, вироби облудні, під час їхньої кари вони згинуть.
16Не така, як вони, Яковова частка, бо він – Творець усього, й Ізраїль – його покоління-спадщина, Господь сил – його ім’я.
17Збери з землі твої клунки, ти, що сидиш в облозі.
18Бо так говорить Господь: «Ось я повикидаю тим разом далеко мешканців цього краю і в скруту зажену їх, щоб знайшли мене».
19Горе мені! Яка руїна! Болюча моя рана. Та я сказав: «Це лиш недуга, мушу її перетерпіти!»
20Пограбовано намет мій і порвано все моє мотуззя. Діти мої пішли геть від мене, нема їх більше. Намет мій нікому знову напинати, мої опони розставляти.
21Бо пастухи стали дурними, Господа не шукали, а через те не мали щастя, й усі стада їхні ось порозкидано.
22Гук чути! Вже недалеко! Великий галас із північної країни, щоб обернути міста юдейські на пустиню, на притулок шакалів.
23Я знаю, Господи, що дорога чоловіка не в його волі і не в людині, коли вона ходить, лежить напрям її кроків.
24Карай нас, Господи, але правно, не у гніві твоєму, бо інакше обернеш нас на ніщо.
25Вилий обурення на народи, що тебе не знають, і на родини, що імени твого не взивають, бо вони з’їли Якова, його пожерли і житло його спустошили.

11. Порушення союзу, змова проти Єремії

1Слово, що надійшло до Єремії від Господа:
2«Слухайте слово завіту цього і скажіть людям юдейським і мешканцям єрусалимським.
3А скажи їм: Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Проклят чоловік, який не слухає слів завіту цього,
4що я заповідав батькам вашим того дня, коли виводив їх з Єгипетського краю, з залізної печі, сказавши: Слухайте голос мій і чиніте так, як вам заповідаю, і будете моїм народом, я ж буду вашим Богом;
5щоб міг я здійснити клятву, якою клявся батькам вашим, що дам їм землю, текучу молоком і медом, як воно й є нині.» І відказав я: «Нехай так буде, Господи!»
6І сказав до мене Господь: «Проголоси в містах юдейських і по вулицях єрусалимських усі ці слова: Слухайте слово завіту цього й виконуйте його.
7Батьків бо ваших попереджав я повсякчасно, коли виводив їх з Єгипетського краю, аж по цей день, нагадувавши уранці й раз-у-раз: Слухайте мій голос!
8Вони ж не слухали й не нахиляли вуха свого; кожен ходив уперто за своїм ледачим серцем; тому й навів я на них усе сказане в цьому завіті, що заповів був їм робити, – але вони не виконували.»
9І Господь сказав до мене: «Постала змова між людьми Юди та мешканцями єрусалимськими.
10Вони повернулися знову до беззаконств праотців своїх, що зреклися слухати мої слова й пішли за іншими богами, щоб їм служити. Так дім Ізраїля, як і дім Юди порушили союз мій, який я заключив був з їхніми батьками.»
11Тому ось як говорить Господь: «Я наведу на них лихо, від якого не спроможуться врятуватись, і хоч вони взиватимуть до мене, я їх не слухатиму.
12Тоді підуть міста Юдеї та мешканці єрусалимські взивати богів, перед якими вони воскурювали, але вони їм ніяк не допоможуть під час їхньої недолі.
13Скільки бо міст у тебе, стільки й богів у тебе, Юдо, і скільки вулиць у Єрусалимі, стільки настановили ви й жертовників гидоті, жертовників, щоб Ваалові кадити!
14Тому не молися за цей народ і не здіймай за них крику, ні благання, бо я їх слухати не буду, коли взиватимуть до мене у своїй недолі.
15Чого ж то моя улюблена шукає в моїм домі, вона, що з багатьма лукаве намислювала? Хіба ж святе м’ясо віддалить від тебе лихо? Чи зможу тим очистити тебе?
16Зеленою, прекрасною маслиною з пишним плодом назвав тебе був Господь. Під звук великого гриміння запалив він вогонь над нею, і пообсмалювалось її віття.
17Бо Господь сил, що насадив тебе, вирік на тебе лихо за злочин дому Ізраїля та дому Юди, що вони скоїли собі на шкоду, щоб мене розгнівити, кадивши Ваалові».
18Господь об’явив мені, і я знаю: тоді ти появив мені їхнє нечестя.
19А я, немов плохе ягнятко, що на заріз ведуть його, – а я й не відав, що вони лихі думки замислили супроти мене: «Зрубаймо дерево у повній силі й вирвім його з землі живих, щоб ім’я його не згадувалося вже більш!»
20Ти ж, Господи сил, що справедливо судиш, вивідуєш нутро й серце, дай мені побачити твою відплату їм, бо на тебе поклавсь я в ділах моїх.
21Тому так каже Господь про людей анатотських, що чигають на твою душу й кажуть: «Не пророкуй во ім’я Господнє, а то помреш від наших рук.»
22Тому так каже Господь сил: «Ось я їх покараю: хлопці погинуть від меча, сини їхні й дочки їхні помруть із голоду.
23І не буде в них останку, бо я наведу лихо на людей анатотських у рік їхніх відвідин.»

12. Єремія скаржиться на те, що грішникам щастить

1Ти правий будеш, Господи, якби мені спало на думку сперечатися з тобою! А все ж таки позиватисьму з тобою. Чому доля безбожників щаслива, і всім віроломним добре ведеться?
2Ти насадив їх, і вони коріння пустили, вони ростуть і дають плоди. Ти на устах у них близько, від серця ж їхнього далеко.
3Мене ж, Господи, ти знаєш, мене ти бачиш і вивідуєш серце моє, яке воно супроти тебе. Відлучи ж їх, мов тих овечок, призначених на заріз, і наготуй їх на день їхнього вистинання.
4Доки має земля сумувати, а трава сохнути на всім полі? З-за ледарства її мешканців гинуть звірі й птахи. Бо вони кажуть: «Він нашого кінця не бачить.»
5Коли ти біг з пішими, і вони тебе втомили, то як побіжиш навипередки з кіньми? І коли ти в затишнім краю не безпечний, що, однак, чинитимеш у чагарах йорданських?
6Бо й брати твої й дім батька твого, й вони зрадливі супроти тебе, і кричать голосно вслід за тобою. Не йми їм віри, хоч би й гарні слова до тебе говорили.
7Я покинув дім мій, я відцурався спадщини моєї; що мені було найлюбіше, віддав я те ворогам у руки.
8Спадщина моя мені зробилась, немов лев у лісі: зняла свій рик на мене; за те ж вона мені й осоружна стала.
9Спадщина моя стала мені рябим птахом, що на нього звідусіль хижі птиці нападають. Ходіть, збирайтеся, всі звірі дряпіжні, кидайтесь на поживу!
10Гурт пастухів спустошив мій виноградник, ногами потоптав мою частку, мою любу частку вчинив пустим степом.
11Її обернено на пустиню, і плаче вона, зруйнована, передо мною. Спустошено всю землю, і нікому взяти те до серця.
12По всіх пагорбах у пустині спустошники позбігались; бо меч Господній пожирає від кінця й до кінця землі, немає миру ні одній людині.
13Посіяли пшеницю, а будяки пожали; натомились надаремно. Соромляться свого врожаю з-за палкого гніву Господнього.
14Так говорить Господь: «Усіх моїх злих сусідів, що шарпають спадщину, яку я дав був у посілість моєму народові Ізраїлеві, я повириваю з їхньої землі, а й дім Юди вирву з-посеред них.
15Потім же, повиривавши їх, я знову змилосерджуся над ними й поверну їх, кожного в його спадкоємство й кожного в його країну.
16І коли вони навчаться досконало доріг мого народу і клястимуться моїм ім’ям: Як жив Господь! – як то вони були навчили мій люд клястися Ваалом, – то осядуться серед народу мого.
17Коли ж не слухатимуть, то я вирву зовсім народ той, вигублю його, – слово Господнє!»

13. Символічні пророцтва про зруйнування Єрусалиму

1І так сказав мені Господь: «Іди, купи собі льняний пояс і підпережи ним собі крижі, та в воду не клади його.»
2І купив я пояс, як заповів Господь, і підперезав собі крижі.
3І надійшло слово Господнє до мене вдруге:
4«Візьми пояс, що купив єси, що на крижах у тебе, встань та й піди на Ефрат і сховай його там у щілині в скелі.»
5Пішов я та й сховав його на Ефраті, як заповідав мені Господь.
6Як же уплило чимало часу, сказав мені Господь: «Піди на Ефрат і візьми звідти пояс, що я заповідав тобі сховати там.»
7Пішов я на Ефрат, розшукав і взяв пояс з того місця, де його сховав був, і ось – пояс зогнив і став непридатним.
8І надійшло до мене таке слово Господнє:
9«Так говорить Господь: Отак я знищу гординю Юди й велику гординю Єрусалиму.
10Цей злий народ, що не хоче слухати моїх слів, що ходить за своїм запеклим серцем і біжить слідом за іншими богами, щоб їм служити й перед ними ниць припадати, стане таким, як цей пояс, ні до чого не придатний.
11Бо як пояс прилягає чоловікові до стану, так я пригорнув до себе ввесь дім Ізраїля і дім Юди, – слово Господнє, – щоб вони були моїм народом і славою моєю, і хвалою моєю, і окрасою моєю; та вони не послухалися.
12Оце ж промов до них це слово: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Кожний глечик наповниться вином. Коли ж тобі відкажуть: Хіба ж ми не знаємо, що кожний глечик наповнюють вином? –
13ти їм скажеш: Так говорить Господь: Ось я сповню вином аж до перепою всіх мешканців цієї землі і царів, що сидять на Давидовім престолі, і священиків, і пророків, і всіх мешканців Єрусалиму;
14і порозбиваю одного об одного, батьків і синів укупі, – слово Господнє! Не помилую, не змилосерджусь і не пожалую – геть вигублю їх.»
15Слухайте й уважайте та не зносьтеся гордо, бо це Господь говорить.
16Воздайте Господеві, Богові вашому, за його величчю, заки ще не стемніло й заки ще ноги ваші не спотикаються по горах у сутінку. Ви чекаєте світла, та він його на тьму оберне, темряву з нього вчинить.
17Коли ж не послухаєте цього, душа моя потай оплакуватиме гординю вашу; вона буде плакати гірко, очі мої у сльозах розпливуться, бо займуть у полон стадо Господнє.
18Промовте до царя й до цариці: «Сядьте низенько, бо впав з голови вашої вінець вашої слави.
19Міста на півдні позамикані, й нікому їх відчинити. Увесь Юда пішов на вигнання, – вигнання цілковите.»
20Зведи, Єрусалиме, твої очі й подивися на тих, що йдуть із півночі. Де стадо, що було тобі віддане, ті пишні твої вівці?
21Що скажеш, як настановить старшувати над тобою твоїх коханців, яких ти сама принадила до себе? Чи не схоплять тебе болі, як жінку, що породжує?
22І коли скажеш у твоєму серці: За що мені таке судилось? – за превелику твою беззаконність піднято тобі поли та оголено твої ноги.
23Хіба може чорношкірий перемінити свою шкіру або леопард -плями свої? Отак і ви, – чи зможете добро чинити, звикши зло робити?
24«Я їх порозвіваю, мов полову, що її розвіває вітер із пустині.
25Такий твій жереб, частка, призначена тобі від мене, – слово Господнє – бо ти мене забула й звірилась на неправду.
26Я ж сам закину твою нижню одіж на твоє обличчя, що й сором твій буде видно.
27Твої перелюби, твоє яріння, твоя зухвала розпуста! По пагорбах і в полі бачив я твої гидоти. Горе тобі, Єрусалиме! Очиститись не хочеш. Докіль ще будеш зволікати?»

14. Молитва Єремії під час посухи

1Слово, що надійшло до Єремії з нагоди великої посухи:
2«Сумує Юда, його міста зомліли, лежать на землі, сумують, і крик Єрусалиму здіймається до неба.
3їхні вельможі посилають слуг своїх по воду: ті до криниць приходять, та води не знаходять, повертаються з порожніми жбанами. Застиджені і соромом пригнічені, голову собі покривають.
4Земля свій урожай припинила, бо не було дощу в країні. Застиджені і соромом пригнічені хлібороби голови собі покривають.
5Ба й лань у полі родить та й кидає своє маленьке, бо трави немає.
6Дикі осли стають на пустарях і, мов шакали, вітерець вдихають; очі гаснуть у них, бо трави немає.»
7Хоч наші беззаконства й проти нас свідкують, та ти, о Господи, вчини з нами імени твого ради; відступства бо наші превеликі, ми согрішили перед тобою.
8О Господи, Ізраїля надіє, Спасителю його в скруті! Чому ти – ніби чужинець у цій країні, неначе подорожній, що зайшов, аби переночувати?
9Чому ти – мов перелякана людина, немов чоловік, що допомогти не може? Таж ти, о Господи, єси між нами, і ми звемось твоїм ім’ям. Не покидай нас!
10Господь про люд цей так говорить: «Люблять блукати, ніг своїх не спиняють!» За те Господь їх не любить; тепер згадав він їхні провини, і карає гріхи їхні.
11І сказав до мене Господь: «Не заступайся за цим народом йому на добре.
12Навіть як будуть постити, я не зважатиму на їхню молитву, та й як будуть приносити всепалення й офіри, я не прийму їх. Ні! Мечем і голодом, і мором вигублю я їх».
13Тоді я мовив: «Ой Господи Боже! Та то ж пророки їм говорять: Не побачите меча, та й голоду у вас не буде, лише сталий мир дам вам на цьому місці.»
14Господь же відказав мені: «Неправду ті пророки пророкують моїм ім’ям. Не посилав я їх і не повелівав їм, і не говорив до них. Оманливі видіння, марні віщування та пусті мрії серця свого – ось що вони вам пророкують.
15Тим то так говорить Господь: Пророки, що пророкують моїм ім’ям, – я не посилав їх! – і що говорять: Ні меч, ні голод не спаде на цю землю, – від меча та голоду погинуть вони, оті пророки!
16Люди ж, яким вони пророкують, будуть покинуті по вулицях єрусалимських від голоднечі й меча, і нікому буде їх ховати, – самі вони, жінки їхні, сини їхні й дочки їхні. Я виллю на них їхню ж злобу.
17Промовиш до них оце слово: Хай мої очі проливають сльози день і ніч без упину, бо тяжке нещастя спіткало дівицю, дочку мого народу, вельми болюча рана.»
18Вийду у поле, аж ось мечем побиті; увійду у місто – аж тут жах голоднечі. Пророки й священики блукають по країні безпорадні.
19Хіба ж ти зовсім відкинув Юду? Хіба душа твоя гидує Сіоном? Чому побив єси нас так, що нема нам і ліку? Ждемо ми на мир, та добра немає; ждемо на рятунок, аж ось тривога.
20Ми знаємо, Господи, нашу безбожність, провини батьків наших, ми бо згрішили перед тобою.
21Не нехтуй нами, імени твого ради; не зневажай престолу величі твоєї, Згадай! Не розривай союзу твого з нами.
22Чи ж є між марними поганськими богами такі, що б дощ спускали? Чи ж небо дає зливу? Чи ж то не ти, о Господи? Боже наш, на тебе вповаємо, бо ти твориш усе те!

15. Даремно заступатися за грішного Юду 1-9; пророк скаржиться 10-18; Господня відповідь 19-21

1Господь сказав мені: «Навіть якби Мойсей та Самуїл приступили перед мене, серце моє не повернеться до цього народу. Прожени їх з-перед моїх очей, нехай ідуть собі геть.
2Як же вони тобі скажуть: Куди нам іти? – то відкажи їм: Так говорить Господь: Кому суджена смерть – на смерть; кому меч – під меч; кому голод – умирай з голоду, кому неволя – у неволю!
3Я пошлю на них чотири роди кар, – слово Господнє: меч, щоб убивав; собак, щоб розшарпували; небесне птаство та земних звірів, щоб жерли й вигублювали.
4Зроблю з них жах усім царствам землі за Манассію, сина Єзекії, царя юдейського, за те, що він витворяв у Єрусалимі.
5Хто змилосердиться над тобою, Єрусалиме? Хто буде мати жалощі до тебе? Хто з дороги зверне, щоб спитати: Як маєшся?
6Ти відштовхнув мене, – слово Господнє, – відступився назад від мене. Я простягнув мою руку проти тебе і тебе занапастив; досить вже милосердя.
7Я їх лопатою розвіяв по містах цього краю. Зробив бездітними, вигубив народ мій, бо вони не відвертались від своїх призвичаєнь.
8Удовиць їхніх буде у мене більше, ніж піску морського. Я навів на них – на матір та на юнаків – спустошника опівдні, напав на них зненацька страх і переляк.
9Зомліла тая, що сімох породила, вмирає вона. Сонце її зайшло, як іще день був, вона застиджена сумує. Решту ж їх я віддам під меч, – слово Господнє, – перед їхніми ворогами.»
10Ой горе мені, моя нене, що ти вродила мене, чоловіка, з яким сперечаються й сваряться у цілій країні. Не позичав я нікому й не визичив ні в кого, а всі вони мене проклинають.
11То певно, Господи, що я служив тобі якнайкраще. Я заступався за ворога перед тобою за лихої години й у час смутку.
12Хіба можна зламати залізо, залізо з півночі й мідь?
13Багатства твої й твої скарби віддам на луп, без плати, за всі твої гріхи у всіх твоїх границях.
14Виправлю тебе з твоїми ворогами в землю, якої ти не знаєш, бо вогнем загорівся гнів мій; на вас він палатиме.
15Ти знаєш усе, Господи! Згадай мене, навідайся до мене й відплати моїм гонителям за мене; не погуби мене із-за твоєї довготерпеливости. Знай, що за тебе я терплю наругу.
16Коли твої слова надходили до мене, я їх проковтував. Слово твоє було радістю для мене й веселощами мого серця. Бо я ношу твоє ім’я, Господи, Боже сил.
17Я не сідав у гурті глумливців і не веселився. Під важкою твоєю рукою я сидів самітний, бо сповнив єси мене гнівом.
18Чому біль мій без краю, і моя рана невигойна, загоїтись не хоче? Невже ти став для мене ручаєм оманним, непевною водою?
19А на це Господь так: «Якщо ти навернешся, я приведу тебе знову, стоятимеш передо мною. Як говоритемеш гідно, щиро, станеш моїми устами, тож тії обернуться до тебе, тобі ж не треба буде до них обертатись.
20Учиню тебе для тих людей непоборним мідяним муром. Вони на тебе натискатимуть, але тебе не подолають, бо я з тобою, щоб тобі допомагати й тебе рятувати, – слово Господнє.
21Я визволю тебе з рук безбожних, і з рук насильників тебе врятую.»

16. Єремія – символ руїни Ізраїля

1І надійшло до мене слово Господнє:
2«Не бери собі жінки, і нехай не буде в тебе ні синів, ні дочок у цій місцевості.
3Так бо говорить Господь про синів і дочок, що народяться у цій місцевості, і про матерів, що їх родитимуть, і про батьків, що їх плодитимуть у цій країні:
4Вони помруть жахливою смертю, і не будуть їх ані оплакувати, ані ховати; погноєм лежатимуть на землі. Мечем і голодом будуть вигублені, і труп їх стане поживою птаства небесного й дряпіжного звіря.»
5Бо так говорить Господь: «Не входь у хату смутку, і не ходи плакати та жалувати з ними, бо я забрав спокій у цього народу, – слово Господнє, – і змилування, і милосердя.
6Повмирають великі й малі у цій країні, і не будуть їх ані ховати, ані оплакувати; і ніхто не буде робити на собі нарізи, ані обстригати голови.
7І не будуть ламати хліба для того, хто в журбі, на розраду по мертвому, і не даватимуть келеха, щоб утішити його по батькові чи матері.
8Так само не входь у хату, де бенкетують, щоб з ними сидіти, їсти та пити.
9Так бо говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Ось я урву в цій місцевості в вас на очу, за вашого життя, голос радощів та голос веселощів, співи для молодого й співи для молодої.
10Як перекажеш отому народові всі ці слова, і вони казатимуть до тебе: За що Господь вирік проти нас усе те велике лихо, і яка наша провина, і в чому наш гріх, що ми його вчинили супроти Господа, Бога сил? –
11то ти їм скажеш: За те, що ваші батьки покинули мене, – слово Господнє, – та й пішли слідом за іншими богами, служили їм та припадали перед ними, мене ж покинули й закону мого не пильнували.
12Ви ж коїте ще гірше від батьків ваших, і кожен живете упертістю свого злого серця, не слухаючи мене.
13За те я викину вас із цієї країни в землю, якої ні ви, ні батьки ваші не знають, і служитимете там день і ніч іншим богам, бо я не змилосерджуся більше над вами.
14Ось настане час, – слово Господнє, – коли вже не казатимуть: Як жив Господь, що вивів синів Ізраїлевих з Єгипту, –
15лише: Як жив Господь, що повиводив синів Ізраїлевих із північної землі й з усіх земель, куди був їх порозкидав. Я бо їх таки заверну назад у землю, котру наділив був батькам їхнім.
16Так, я нашлю багато рибалок, – слово Господнє, – що їх ловитимуть, а потім вишлю силу мисливців, що полюватимуть на них на кожній горі, на кожному пагорбі та в усіх щілинах у скелях.
17Бо мої очі на всіх путях їхніх; не сховані вони від мене, і їх беззаконство не скрите мені від очей.
18Насамперед одплачу їм удвоє за їхнє беззаконство й за гріх їхній, бо вони осквернили мою землю трупами своїх гидот і мерзотами своїми сповнили моє спадкоємство.»
19Господи, сило моя й моя твердине! Моє прибіжище за лихої години! До тебе прийдуть народи з кінців землі й скажуть: «Авжеж, лише неправду успадкували батьки наші, марноту, в якій нема користи.»
20Чи ж може чоловік собі богів робити? Та й не боги вони!
21Тим то й покажу я їм тим разом, покажу їм мою руку й мою потугу, і вони збагнуть, що Господь – моє ім’я.

17. Ідолопоклонство Юди та кара за нього 1-11; молитва Єремії 12-18; суботній спочинок 19-27

1Гріх Юди – різцем залізним записаний, зубцем алмазним вирізьблений на таблиці їхнього серця і на рогах їхніх жертовників,
2на пам’ятку їхнім дітям: – жертовники, їхні й ашери під кожним деревом зеленим, на пагорбах високих
3і на горах у полі. Багатства твої й усі твої скарби віддам на луп; тим заплатиш за всі твої гріхи у всіх твоїх границях.
4Ти випустиш з руки спадщину, що я тобі дав був. Зроблю тебе рабом твоїх ворогів у землі, якої ти не знаєш, бо зайнявсь вогонь мого гніву, який палатиме повіки.
5Так говорить Господь: «Проклят той, хто уповає на людину і покладає на тіло свою силу, чиє серце відступає від Господа.
6Він, мов та билина у степу без листя, не спроможна бачити добра, коли воно надходить, і живе на сухих місцях у пустині, на землі солоній та безлюдній.
7Щасливий чоловік, який на Господа вповає і чия надія в Господі.
8Він, немов дерево, посаджене над водою, що до потоку простягає своє коріння; як прийде спека, воно не боїться, і листя його зеленіє; під час посухи йому байдуже, воно не перестає родити.
9Лукаве над усе у світі серце людське – і ледаче! Хто його збагнути може?
10Я, Господь, вивідую серце, випробовую нутро, щоб відплатити кожному за його діяннями, за плодами його вчинків.
11Неначе куропатва, що висиджує чужі яйця, так і той, хто придбав багатство неправно. Посередині свого життя він його втратить, а при смерті дурним виявиться.»
12Престоле слави, вознесений споконвіку, о місце нашої святині!
13Надіє Ізраїля, о Господи! Всі, що тебе покинули, осоромляться. Всі, що від тебе відступають, будуть викорінені з цього краю, бо вони покинули джерело води живої – Господа.
14Вилікуй мене, о Господи, щоб я одужав, спаси мене, щоб я врятувався, бо ти – моя надія!
15Ось вони мені говорять: «Де ж воно, те слово Господнє? Нехай вже збудеться нарешті!»
16Однак же я не клопотався перед тобою про лихо і не бажав я дня нещастя, ти бо те знаєш! Що з уст моїх вийшло, те лежить перед твоїм обличчям.
17Не будь страховищем для мене, бо ти прибіжище моє в лихій годині!
18Нехай гонителі мої соромляться, мені ж не дай осоромитись; нехай вони бояться, мені ж не дай полохатися. Наведи на них лихоліття і побий, ще раз побий!
19Так сказав мені Господь: «Іди й стань у воротях синів народу, що ними входять і виходять царі юдейські, та й на всіх брамах єрусалимських,
20і промов до них: Слухайте слово Господнє, царі юдейські, і ви, всі юдеї, та всі мешканці єрусалимські, що входите цими брамами!
21Так говорить Господь: Бережіться, йдеться про ваші душі! Не носіте суботнього дня жадних тягарів і не вносьте їх єрусалимськими брамами.
22Та й не виносьте суботнього дня жадних тягарів з домів ваших і не робіть ніякого діла, а святкуйте день суботній так, як це я заповідав батькам вашим,
23хоч вони й не слухали й не прихиляли вуха свого, а виявили себе тугошиїми, щоб не слухати й не приймати науки.
24Коли ж ви справді послухаєте мене, – слово Господнє, – і не вноситимете дня суботнього ніякого тягару брамами цього міста та святкуватимете суботній день і не робитимете за нього ніякого діла,
25то брамами цього міста входитимуть царі й князі, що сидять на Давидовому престолі, що їздять колісницями й кіньми, вони й князі їхні, мужі юдейські та мешканці єрусалимські. Місто це буде заселене повіки.
26І приходитимуть з міст юдейських і з околиць єрусалимських, і з землі Веніяминової, і з рівнини, і з гір, і з півдня, та й приноситимуть усепалення й жертви, й офіри, й кадило, і приноситимуть подячні жертви у дім Господній.
27Коли ж не послухаєте мене, щоб святкувати день Господній та не носити тягарів і не вносити їх через брами Єрусалиму дня суботнього, то я запалю вогонь у його брамах, і він пожере палаци єрусалимські й не погасне.»

18. Невдала глиняна посудина 1-17; поновна змова проти Єремії 18-23

1Слово, що надійшло до Єремії від Господа:
2«Устань та й іди в хату до ганчаря: там я дам тобі почути мої слова.»
3І пішов я у хату до ганчаря, і застав його при праці на кружалі.
4І як посудина, що її він ліпив із глини, не виходила, як то трапляється з глиною в руці ганчаря, то він робив з неї знов іншу посудину, яка йому була довподоби.
5Тоді надійшло до мене таке слово Господнє:
6«Чи я ж не можу вчинити з вами, доме Ізраїлів, так, як оцей ганчар? – слово Господнє. Ось те, що глина в руці ганчаря, те й ви в руці у мене, доме Ізраїля.
7Часом постановлю я викорінити, знищити й вигубити якийсь народ або якесь царство.
8Як же той народ, проти якого я говорив, відвернеться від свого ледарства, то я відвертаю те лихо, яке задумав йому заподіяти.
9Часом же я постановлю збудувати й насадити якийсь народ або якесь царство,
10а вони ж запопадуться коїти зло перед очима в мене й не слухають голосу мого; тож тоді я й скасую те добро, яке вирішив був йому сподіяти.
11Оце ж скажи мужам юдейським і мешканцям єрусалимським: Так говорить Господь: Ось я готую на вас лихо й замислюю проти вас задуми. Тож наверніться кожен від своєї злої дороги, вчиніть добрими ваші путі й ваші вчинки.
12Вони ж кажуть: Шкода й говорити! Ми таки ходитимемо своїм робом і кожен з нас чинитиме за впертістю свого лихого серця.
13Тим же то так говорить Господь: Спитайте між народами, чи хто чував коли-небудь таке? Жахливу мерзоту діва Ізраїлева вчинила.
14Чи покидає сніг високу ливанську скелю? Чи висихають води по горах, які течуть холодні?
15Мій же народ мене забув! Кадить марноті! Спотикнулись на своїх дорогах, на путях древніх, щоб блукати жахливими стежками, бездоріжжям,
16щоб зробити свою землю запустінням, сміховищем відвічним. Кожен, хто переходитиме нею, жахнеться й похитає головою.
17Неначе східній вітер, я розвію їх перед їхніми ворогами. Плечима, не обличчям, до них обернуся за лихої для них години.»
18Вони сказали: «Ану вчинімо змову проти Єремії, бо й без священика закон не пропаде, ані порада без мудрого, ані слово без пророка. Нумо лишень, побиймо його власною його мовою, присікаймося до кожного його слова!»
19Зглянься, Господи, надо мною! Послухай, що мої противники говорять.
20Чи личить злом за добро платити? Вони ж мені копають яму. Згадай, як я стояв перед тобою, благавши добра їм, щоб відвернути від них гнів твій.
21Віддай же за те синів їхніх на голоднечу, під меч видай самих їх. Жінки їхні нехай стануть бездітними й удовами! Мужі їхні нехай помруть мором, а юнаки їхні хай від меча в бою поляжуть.
22З хат їхніх хай лемент лунає, коли ти зненацька наведеш на них ватагу; вони бо копають яму, щоб мене впіймати, і розставляють потай сіті на мої ноги.
23Ти ж, Господи, знаєш усі їхні смертельні задуми проти мене. Не прости їхньої несправедливости і не змивай з-перед твого обличчя гріха їхнього. Нехай вони поваляться перед тобою, а й знищ їх у час гніву твого.

19. Єремія у Бен-Гінном-долині: притча з розбитим глечиком

1Так сказав Господь Єремії: «Іди, купи собі глиняний глечик у ганчаря; і візьми з собою старших з народу й зо священиків.
2І вийди в Бен-Гінном-долину, що за Череп’яною брамою, та й промов там слова, що скажу тобі.
3Скажи: Слухайте слово Господнє, ви царі юдейські, і ви, мешканці єрусалимські! Так говорить Господь сил, Бог Ізраїлів: Ось я наведу на це місце таке лихо, що хто про нього почує, у того задзвенить у вухах, –
4за те, що вони покинули це місце й учинили його чужим, кадять бо на ньому богам іншим, яких не знали ні вони, ні батьки їхні, ні царі юдейські, й за те, що сповнили це місце безвинною кров’ю.
5Вони спорудили узвишшя на честь Ваала, щоб палити вогнем своїх синів як всепалення Ваалові; а того не заповідав я й не встановлював, ба й на думку воно мені не спадало.
6Тим то й настане час, – слово Господнє, – коли це місце не зватимуть більш Тофетом і Бен-Гінном-долиною, лише долиною Різанини.
7Я позбавлю розуму Юду та Єрусалим на цім місці і допущу, щоб вони впали від меча на очах ворогів їхніх і від руки тих, що чигають на їхню душу; трупи ж їхні віддам на поживу птаству небесному й дряпіжному звіреві.
8Учиню це місто запустінням та сміховищем; хто б тільки проходив ним, дивуватиметься й посвистуватиме над його ранами.
9Зроблю так, що вони їстимуть тіло власних синів і власних дочок, і кожен їстиме тіло свого ближнього, опинившись в облозі та в нужді, коли притиснуть їх вороги й ті, що чигають на душу їхню.
10І розіб’єш глечик перед очима тих мужів, що йтимуть із тобою,
11і скажеш до них: Так каже Господь сил: – Отак розіб’ю народ цей й це місто, як розбивають глечик, який не можна більше зліпити докупи. І ховатимуть на Тофеті, бо не буде де ховати.
12Отак вчиню з цим місцем, – слово Господнє, – і з його мешканцями. Я вчиню місто це таким, як Тофет.
13Будинки єрусалимські й доми царів юдейських будуть нечисті, як оце місце Тофет, – усі доми, що на їхніх покрівлях кадили вони усьому війську небесному й возливали ливні жертви чужим богам.»
14Повернувшися ж Єремія з Тофету, куди посилав його Господь пророкувати, став на подвір’ї дому Господнього та й промовив до всього народу:
15«Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Ось я наведу на це місто і на всі сусідні міста все те лихо, що ним погрожував йому, вони бо виявили себе тугошиїми й не слухали слів моїх.»

20. Пророк Єремія та священик Пашхур 1-6; страждання Єремії 7-18

1Як же Пашхур, син Іммера, священик, старший наглядач у Господнім домі, зачув, що Єремія оті речі пророкує,
2то звелів він бити пророка Єремію й посадити його, забитого в колоди, в горішній Веніяминовій брамі у домі Господнім.
3Але другого дня випустив Пашхур Єремію з колодок. Єремія ж до нього й мовив: «Не Пашхур» дає тобі Господь ім’я, а «Звідусіль Жах.»
4Так бо говорить Господь: «Ось, я поставлю тебе на пострах тобі самому й усім твоїм приятелям. Вони поляжуть від ворожого меча на очу в тебе. Та й усього Юду видам на поталу вавилонському цареві, і він забере їх у полон до Вавилону й мечем їх поб’є.
5І дам усі багатства цього міста й усе його майно та й усі його дорогоцінності, всі клейноди царів юдейських у руки ворогам їхнім, а вони їх розграбують, заберуть та й повезуть у Вавилон.
6А й ти, Пашхуре, й усі, що в тебе у хаті живуть, підете у неволю. До Вавилону прийдеш і там помреш, і там тебе й поховають, тебе та й усіх твоїх приятелів, яким пророкував єси неправду.»
7Ти ввів мене в оману, о Господи, і я дав себе ввести в оману. Схопив єси мене, подужав. Я став посміховищем щоденним, кожний глузує з мене.
8Щоразу бо, як почну я говорити, мушу кричати та голосити: «Насильство! Утиск!» Слово бо Господнє щодня стало для мене приводом до ганьби та наруги.
9Я собі думав: Не споминатиму про нього, і його ім’ям не промовлятиму більше! Та в серці у мене вогонь палючий, затаєний у костях моїх. Змагавсь я затамувати його, та не спромігся.
10Я чув, як багато обмовляло мене: «Звідусіль Жах! Донесіте! Донесемо на нього!» Усі заприязнені зо мною чигали на моє падіння: «Може він упіймається, і ми його подолаєм та й помстимося на ньому.»
11Але Господь зо мною, немов воїн сильний, тим то гонителі мої спотикнуться, не подолають. Окриті соромом великим будуть, бо не пощастило їм, стидом побиті вічним, невигладним.
12Господи сил! Ти, що вивідуєш праведного, що бачиш нутро й серце! Дай мені узріти відплату твою над ними, бо я на тебе звірився з моєю справою.
13Співайте Господеві, хваліте Господа, бо він рятує душу вбогого з рук лиходіїв.
14Проклят той день, коли я на світ родився! Нехай не буде благословен той день, коли породила мене моя мати!
15Проклят той чоловік, що приніс батькові моєму вістку: «Вродився в тебе хлопчик», та й звеселив його вельми.
16Хай тому чоловікові станеться, як тим містам, що Господь їх зруйнував безпощадно, щоб він чув тривожні крики вранці, гомін війни опівдні, –
17за те, що він не вбив мене у материнському лоні так, щоб мати моя стала мені гробом, а утроба її була завжди вагітна.
18Чи то ж на те я вийшов з материнської утроби, щоб дізнавати муки та печалі й коротати вік свій у зневазі?

21. Седекія звертається до пророка Єремії 1-10; відповідь пророка 11-14

1Слово, що надійшло від Господа до Єремії, коли прислав цар Седекія до нього Пашхура, сина Малахії, і священика Софонію, сина Маасії, аби мовили:
2«Спитай Господа про нас, бо Навуходоносор, цар вавилонський, воює проти нас; чи не сподіяв би Господь для нас чого такого, як усі його чудеса, щоб той від нас відступив?»
3Єремія ж їм на те: Ось що скажіте Седекії:
4Так говорить Господь, Бог Ізраїля: «Ось я оберну назад воєнне знаряддя, яке в руках ваших, яким ви воюєте проти царя вавилонського та халдеїв, що вас облягають поза мурами, і зберу його докупи серед цього міста.
5Сам я воюватиму проти вас простягнутою рукою і кріпким раменом у гніві, пересерді й великім обуренні.
6Поб’ю мешканців цього міста – людину й скотину – великою пошестю: вони погинуть.
7А потім, – слово Господнє, – віддам Седекію, царя юдейського, з його слугами та людьми, і з тими, що зостались у цьому місті після пошести, меча й голоду – у руки Навуходоносорові, вавилонському цареві, в руки ворогам їхнім та в руки тих, що чигають на їхнє життя; і він їх повбиває вістрям меча без жалю, без пощади й без милосердя.
8А до народу цього промов: Ось як говорить Господь: Оце даю вам або дорогу життя, або дорогу смерти:
9хто зостанеться в цім місті, поляже від меча, голоду й пошести; хто ж вийде й видасть себе халдеям, які вас облягають, залишиться живим, і життя його буде йому замість здобичі.
10Я бо оберну обличчя моє проти цього міста йому на лихо, а не на добро, – слово Господнє. У руки вавилонському цареві віддам його, і він спалить його вогнем.
11Домові юдейського царя скажеш: Слухайте слово Господнє!
12Доме Давидів! Ось як говорить Господь: Розсуджуйте суд уже зранку, рятуйте пригнобленого з руки гнобителя, а то, немов вогонь, вибухне гнів мій і палитиме, і нікому буде гасити з-за поганих ваших учинків.
13Оце я проти тебе, мешканко в долині, скеле на рівнині, – слово Господнє. Проти вас, що мовляєте: Хто на нас устане? Хто вламається в доми наші?
14Я вас покараю за плодами ваших вчинків, – слово Господнє, – і розкладу вогонь в її лісі, і пожере він усе навкруги неї!»

22. Пророк погрожує царському домові карою

1Так говорить Господь: «Іди в палату юдейського царя та й промов там оце слово
2й проречи: Слухай слово Господнє, царю юдейський, що сидиш на Давидовому престолі, ти й твої слуги, й народ твій, і всі, що входять через ці ворота.
3Так говорить Господь: Чиніте суд і справедливість, рятуйте пригнобленого з руки гнобителя, не утискайте, не чиніте кривди чужинцеві, сироті й удовиці та не проливайте безвинної крови на цьому місці.
4Бо тільки тоді, як ви справді виконаєте це веління, увіходитимуть дверми цього палацу царі, що сидять на Давидовому престолі, згори на колісницях і верхи на конях – самі вони й слуги їхні й народ їхній.
5Коли ж не слухатимете цих слів, то я клянуся самим собою, – слово Господнє, – що цей палац руїною обернеться.
6Бо так говорить Господь про палац юдейського царя: Ти у мене немов Гілеад, немов вершина Ливану. Проте, вчиню тебе пустинею, містом безлюдним.
7Я напоготовлю проти тебе руїнників, кожного з своїм знаряддям, і повирубують вони найкращі твої кедри й у вогонь повкидають.
8Багато народів пройдуть через це місто й говоритимуть один до одного: За віщо то Господь учинив отак із цим великим містом?
9І відказуватимуть їм: Бо вони покинули завіт Господа, Бога свого, і поклонялись іншим богам та служили їм.»
10Не плачте за мертвим і не побивайтеся за ним. Плачте гірко за тим, хто відходить, бо він не повернеться вже більше й не побачить рідної землі своєї.
11Бо так говорить Господь про Шаллума, сина Йосії, юдейського царя, що царював на місці батька свого Йосії: «Він вийшов з цього місця й не повернеться сюди більше,
12а вмре на тому місці, куди взято його в неволю; цієї ж землі не побачить ніколи.»
13Горе тому, хто будує свій дім несправедливістю і свої світлиці беззаконством, хто силує ближнього дарма працювати й не дає йому заробітку;
14хто говорить: «Збудую собі пишні палати, широкії світлиці»; хто прорубує собі вікна викладає кедриною й малює на червоно.
15Гадаєш, що ти цар на те, щоб перевищити кедринею інших? Батько твій їв і пив так само, але зате творив суд і справедливість; от чому й велось йому добре.
16Він розсуджував справу бідного й сіромахи, тому й велось йому добре. Хіба ж якраз це й не означає знати мене? – слово Господнє.
17Твої ж очі й твоє серце тільки й дбають про наживу, а ще про те, як би кров безвинну пролити та як би утиск і насильство чинити.
18Тим то так говорить Господь про Йоакима, сина Йосії, царя юдейського: «Не голоситимуть по ньому: Леле, брате мій! Леле, сестро! Не голоситимуть по ньому: Леле, володарю, леле величносте!
19Неначе осла, його поховають: витягнуть і викинуть геть за браму єрусалимську.»
20Вийди на Ливан та й кричи, і на Башані здійми твій голос. Кричи з гір аваримських,бо всі твої коханці загинули.
21Я говорив до тебе, як ти був щасливий. Та ти відказав: Не буду слухати! Така вже була твоя вдача змалку, що ти не слухаєш голосу мого.
22Усіх пастирів твоїх порозносить хуртовина, коханці ж твої підуть у полон. От тоді й наберешся сорому й стиду за все твоє ледарство.
23О ти, що живеш на Ливані, що гніздишся на кедрах! Як ти стогнатимеш, коли вхоплять тебе муки, болі, неначе в породіллі!
24«Так певно, як живу, – слово Господнє, – навіть як би Конія, син Йоакима, царя юдейського, був перснем на моїй правиці, то я й тоді б зірвав його.
25Віддам тебе в руки тим, що чигають на твоє життя, і в руки тим, кого боїшся, – у руки Навуходоносорові, вавилонському цареві, та й у руки халдеям.
26І викину тебе вкупі з матір’ю твоєю, що тебе породила, в чужу землю, де ви не народились, – там ви й помрете.
27У землю ж, куди бажатиме душа їхня повернутись, – туди вони не повернуться!»
28Хіба ж він якийсь посуд нікчемний, пощерблений, отой чоловік Конія, або начиння, що ніхто його не потребує? Завіщо ж прогнано його й родину його викинуто в землю, якої не знають?
29Ой земле, земле, земле! Слухай слово Господнє!
30Так говорить Господь: «Запишіть цього чоловіка: Бездітний чоловік, нещасний протягом усього свого віку, – бо нікому з його роду не пощастить сидіти на Давидовім престолі, ані володіти в Юдеї.»

23. Пророцтва проти лихих пастирів

1Горе пастухам, що занапащують і розганяють овець моєї отари, – слово Господнє.
2Тим то так говорить Господь, Бог Ізраїлів, до пастирів, що пасуть народ мій: «Ви порозганяли моїх овець, ви їх розполохали, а не наглядали за ними. Оце ж я скараю вас за ваші лихі вчинки, – слово Господнє!
3Я позбираю останок моєї отари з усіх земель, куди повиганяв їх на їхні пасовиська, і будуть вони плодитись та множитись.
4І поставлю над ними вівчарів, що їх пастимуть; і вже не будуть страхатись, ані боятись, і ні одна з них не загубиться, – слово Господнє.
5Ось настане час, – слово Господнє, – і я пробуджу для Давида праведний пагін, що владарюватиме як цар і буде мудрим, буде чинити на землі суд і справедливість.
6За його днів спасеться Юда, й Ізраїль житиме безпечно. Ось ім’я його, яким його будуть звати: Господь – наша справедливість.
7Тим то настане час, – слово Господнє, – що не будуть казати більше: Жив Господь, що вивів синів Ізраїля з Єгипту,
8лише: Жив Господь, що вивів і привів потомків дому Ізраїля з північної землі й з усіх земель, куди їх був вигнав; і вони житимуть у рідній країні.»
9Про пророків: Серце моє розбите в мене в грудях, трясуться усі мої кості. Я – немов п’яний, немов чоловік, якого подолало вино, з-за Господа й з-за його святих слів.
10Земля бо перелюбників повна, від прокляття плаче земля, повисихали у степу пасовиська. Вони до зла змагаються, і сила їхня – у кривді.
11«Навіть пророк і священик – і ті безбожні, ба й у домі моїм знайшов я їхнє ледарство, – слово Господнє.
12Тим то дорога їхня стане їм, мов слизька стежка; потраплять вони у темряву й упадуть у ній, зішлю бо на них лихо у час їхньої кари, – слово Господнє.
13Та й у пророків самарійських бачив я недоумкувате: пророкували вони ім’ям Ваала й збивали з дороги Ізраїля, народ мій.
14А й у пророків єрусалимських бачив я жахливе: перелюби, життя нечестиве; там підтримують руки злочинців, не відвертаються від своєї злоби. Вони для мене всі, немов Содом, а мешканці його, немов Гомора.»
15Тим же то так говорить Господь сил про тих пророків: «Ось я їх нагодую полином і напою отруйною водою. Бо від пророків єрусалимських розійшлась безбожність по всій країні.»
16Так говорить Господь сил: «Не слухайте слів тих пророків, що вам пророкують: вони нісенітниці вам верзуть. Оповідають марення серця свого, а не з уст Господніх.
17Вони кажуть тим, що зневажають моє слово: Мир вам буде! І всім тим, що ходять за своїм упертим серцем: Лихо не спіткає вас!
18Чи стояв же хтось у Господній раді? Хто бачив і чув його слово? Хто сприймав його слово, прислухавсь до нього?
19Ось Господня хуртовина, гніву вибух; розбушувалась буря й ударила на голову безбожних.
20І не відвернеться гнів Господній, покіль не довершить він і не виконає задумів серця свого. При кінці днів ви зрозумієте це достотно.
21Не посилав я тих пророків: самі вони позбігались! Не говорив я їм, – самі пророкували!
22Коли ж вони стояли в моїй раді, нехай оповістять мої глаголи людові моєму, нехай відвернуть його від його злої дороги й від ледачих його вчинків.
23Чи то ж я Бог лише зблизька, – слово Господнє, – а не Бог і здалека?
24Чи може хтось денебудь у потайне місце сховатись, де б я його не побачив? – слово Господнє. Чи я ж не сповнюю небо й землю? – слово Господнє.
25Я чув, що говорять пророки, як вони моїм ім’ям неправду пророкують, мовивши: Я бачив сон! Я бачив сон!
26Чи довго ж іще так буде в серці пророків, які неправду пророкують і які віщують оману з свого серця?
27Невже ж вони мають на думці своїми снами, що їх оповідають кожен ближньому своєму, довести люд мій до того, щоб вони забули моє ім’я так, як батьки їхні забули моє ім’я заради Ваала?
28Пророк, що бачив сон, нехай його як сон оповідає! А той, хто має моє слово, нехай говорить моє слово вірно! Що ж полові до чистого зерна?
29Чи ж моє слово не схоже на вогонь, – слово Господнє, – на молот, що розбиває скелю?
30Тому я проти пророків, – слово Господнє, – які один в одного викрадають мої глаголи.
31Ось я проти пророків, – слово Господнє, – що розпускають свій язик, щоб проректи віщування.
32Ось я проти тих, які пророкують брехливі сни, – слово Господнє, – які оповідають їх і пантеличать народ мій своїми брехнями й своїм зухвальством. Я не посилав їх і не велів їм, і нема з них ніякої користи для цього народу, – слово Господнє.
33Коли ж цей народ – чи то пророк, чи то священик – тебе спитає: Яка, мовляв, вагота від Господа? -то ти їм скажеш: Ви – вагота для Господа, і я вас викину геть, – слово Господнє!
34Коли пророк або священик, або хтось з народу скаже: Вагота від Господа! – то я скараю того чоловіка з його домом.
35Ось як маєте один одному і брат братові казати: Що відповів Господь? – або: Що сказав Господь?
36А того слова „Вагота Господня не згадуйте вже більше, бо інакше такому чоловікові його власне слово стане ваготою Господньою; ви бо перекручуєте слова живого Бога, Господа сил, нашого Бога.
37Так треба говорити пророкові: Що відповів тобі Господь? – або: Що сказав тобі Господь?
38Коли ви й далі говоритимете ,,Вагота Господня, то ось як говорить Господь: Що ви ввесь час говорите це слово, а саме: „Вагота Господня, хоч я й наказав вам не говорити „Вагота Господня,
39то ось власне тому я вас, як річ ваготливу, підніму й відкину геть від обличчя мого; вас і місто те, що дав був вам і батькам вашим.
40Я покладу на вас ваготу вічної наруги й вічного, невигладного сорому.»

24. Два кошики з смоквами

1Показав мені Господь два кошики зо смоквами, поставлені перед храмом Господнім. Було це після того, як Навуходоносор, цар вавилонський, зайняв у полон і повів з Єрусалиму в Вавилон Єхонію, сина Йоакима, царя юдейського, і князів юдейських з ковалями й слюсарями.
2Один кошик був з вельми добрими смоквами, як то бувають ранні смокви, а другий з вельми кепськими смоквами, такими препоганими, що й їсти не можна.
3І сказав мені Господь: «Що ти бачиш, Єреміє?» Я ж відказав: «Смокви; добрі смокви, вельми добрі й негодящі, дуже негодящі, такі погані, що й їсти не можна.»
4І надійшло до мене таке слово Господнє:
5«Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Як над оцими добрими смоквами, так я зглянусь над юдейськими поневоленими, що їх я вислав був із цього місця в Халдейську землю, щоб їм добре було.
6Я спогляну на них ласкавим оком і поверну їх у цю країну; відбудую їх і не буду руйнувати більше, насаджу їх і не викорінюватиму більше.
7І дам їм серце, щоб мене взнали, що я – Господь, і вони будуть моїм народом, а я буду їхнім Богом, якщо вони обернуться до мене усім серцем.
8І як воно буває з негодящими смоквами, що їх і їсти не можна, такі погані, – говорить Господь, – так учиню з Седекією, царем юдейським, його князями й з останком мешканців єрусалимських, що залишились у цім краю, і з тими, що живуть в Єгипті.
9Я зроблю їх страховиськом для всіх царств на землі, наругою і приповідкою, сміховищем і прокляттям по всіх містах, куди їх повиганяю.
10І пошлю на них меч, голод і чуму, аж покіль їх не вигублю з землі, що дав був їм і батькам їхнім.»

25. Суд Божий: над Юдою 1-14; над поганськими народами 15-29; над усією землею 30-38

1Слово, яке надійшло до Єремії про ввесь народ юдейський, на четвертому році Йоакима, сина Йосії, царя юдейського, тобто на першому році Навуходоносора, царя вавилонського,
2і яке пророк Єремія проголосив до всього народу юдейського і до всіх мешканців єрусалимських, сказавши:
3«З тринадцятого року юдейського царя Йосії, сина Амона, та й по цей день – ось уже 23 роки, надійшло до мене таке слово Господнє, і я, не вгаваючи, говорив його вам, ви ж не слухали.
4Посилав також Господь до вас раз-по-раз невтомно всіх слуг своїх, пророків, та ви не слухали й не докладали старань, щоб слухати.
5Вам казано: Відверніться лишень кожний від своєї лихої дороги й лихих своїх учинків, і житимете на землі, що Господь дав вам і батькам вашим від віків та до віків.
6Не гонітеся за іншими богами, щоб їм служити й поклонятись їм, і не гнівіть мене ділами рук ваших, то й не нашлю на вас ніякого лиха.
7Ви ж не слухали мене, – слово Господнє, -приводили мене до гніву ділами рук ваших, собі на лихо.
8Тим то так говорить Господь сил: За те, що ви не слухали моїх слів,
9пошлю й зберу всі племена північні, – слово Господнє, – навколо Навуходоносора, царя вавилонського, мого раба, і приведу їх на цю землю й на її мешканців та на всі сусідні народи, і вигублю їх дощенту, а й зроблю їх страхом, сміховищем та вічною наругою.
10Я знищу в них голос радощів і голос веселощів, спів молодого та спів молодої. Втихнуть жорна, погасне на каганцях світло.
11Уся ця земля стане пустинею й руїною, і служитимуть ці народи вавилонському цареві 70 років.
12А як упливе 70 років, я покараю вавилонського царя і той народ, – слово Господнє, – за їх несправедливість, а й Халдейську землю, ще й зроблю її вічною пустинею.
13Я наведу на цю землю усе те, що проти неї проголосив був, усе написане у цій книзі, що пророкував Єремія про всі народи.
14Але й їх поневолять могутні народи й великі царі, і я відплачу їм за їхніми вчинками й за ділами рук їхніх.»
15Так бо сказав мені Господь, Бог Ізраїля: «Візьми цей келех з вином гніву з моєї руки й напій з нього всі народи, до яких я тебе посилаю.
16Нехай п’ють і заточуються, і туманіють перед мечем, що я зішлю на них.»
17І взяв я келех з руки Господньої й напоїв всі народи, до яких послав мене Господь:
18Єрусалим і міста юдейські, царів їхніх і князів їхніх, щоб з них зробити пустку, сміховисько й прокляття, як воно тепер уже сталось;
19фараона, єгипетського царя, з його слугами, з його князями й усім його народом;
20і ввесь мішаний народ, і всіх царів Уц-землі, і всіх царів Філістимлянської землі, і Аскалон, і Газу, і Екрон, і останки Ашдоду;
21Едома й Моава, і потомство Аммона;
22і всіх царів тирських, і всіх царів сидонських, і царів над островами по тім боці моря;
23Дедана й Тему, і Буза, і всіх, що голять собі скроні;
24і всіх царів арабських, і всіх царів мішаних народів, що живуть у пустині;
25і всіх царів зімрійських, і всіх царів еламських, і всіх царів мідянських;
26і всіх царів північних чи близьких, чи далеких один від одного, – і всі царства, що на землі. А цар шешахський вип’є після них.
27Ти скажеш їм: «Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Пийте й упивайтесь, щоб аж нудило вас, та падайте, щоб більше вже не встати від меча, який я зішлю на вас.
28Коли ж відмовлятимуться брати келех із твоїх рук, щоб випити, то скажи їм: Так говорить Господь сил: Мусите пити!
29Ось бо я починаю насилати лихо на це місто, що носить моє ім’я, а ви б то зостались не покарані? Ні, кара не мине й вас, бо я сам прикличу меч на всіх мешканців землі, – слово Господа сил!
30Ти ж проречеш їм усі ці слова і скажеш їм: Господь гримить з висоти, з святого житла свого дає свій голос. Він рикає страхітливо проти своєї пастви, він вигукує, мов ті, що грона топчуть, – до всіх живучих на землі.
31Луна до кінців землі несеться, бо Господь над народами розправу вчиняє й творить суд над усяким тілом, і під меч віддає безбожних» – слово Господнє.
32Так говорить Господь сил: «Лихо розійдеться від народу до народу, і здійметься велика буря з найдальших околиць землі.
33Побитих від Господа буде того часу від краю землі й до краю; не плакатимуть за ними, не підбиратимуть їх, ані ховатимуть, – погноєм будуть вони лежати на обличчі землі.»
34Гукайте, пастирі, кричіте, качайтесь у поросі, проводирі отари, бо ваші дні виповнилися для вистинання, поляжете бо, як барани добірні.
35І пастирям прибіжища не буде, ані рятунку проводирям отари.
36Ось голос пастирів лине, жалібний плач проводирів отари, бо Господь спустошив їхнє пасовисько.
37Зруйновано затишні луки палким гнівом Господнім.
38Лев покидає барліг свій, і земля обертається на пустиню від згубного меча й від Господнього гніву палкого.

26. Єремія у смертельній небезпеці

1На початку царювання юдейського царя Йоакима, сина Йосії, надійшло таке слово від Господа:
2«Так говорить Господь: Стань на подвір’ї Господнього дому й промов до збору людей з міст юдейських, що приходять поклонитись у Господньому домі, усі слова, що повелю тобі сказати їм; не пропусти ні слова.
3Може, послухають та й зверне кожен від своєї лихої дороги, і тоді я відведу те лихо, що задумав був наслати на них за лихі їхні вчинки.
4Говори до них: Так каже Господь: Якщо ви не послухаєте мене, щоб ходити в моїм законі, що я поставив був перед вами,
5щоб слухати слів слуг моїх пророків, що я раз-у-раз до вас невпинно посилаю, дарма, що ви їх не слухаєте, –
6то я з домом цим учиню, як із Шіло, а місто це віддам на прокляття усім народам землі.»
7Священики, пророки й увесь народ чули, як Єремія говорив ці слова в Господньому домі.
8Коли ж Єремія закінчив говорити все те, що Господь звелів йому сказати до всього народу, ухопили його священики, пророки й увесь народ, кричавши: «Кінець тобі!
9Навіщо пророкуєш ім’ям Господнім, мовляв, із домом цим станеться те, що з Шіло, а місто це спустіє, збезлюдніє?» І зібрався весь народ у домі Господнім на Єремію.
10Довідавшись князі юдейські про те, поприходили до Господнього дому та й посідали коло входу в новій брамі Господнього дому.
11Тоді священики й пророки промовили так до князів і до всього народу: «Смертельний вирок належиться цьому чоловікові, він бо пророкує проти цього міста, як те самі ви чули на власні вуха.»
12Єремія ж так відповів до всіх князів і до всього народу: «Господь послав мене пророкувати проти цього дому й проти цього міста всі ті слова, що ви чули.
13Тим то направте ваші путі й ваші вчинки, слухайте голос Господа, Бога нашого, і Господь відведе те лихо, що виповів був на вас.
14Що ж до мене, то ось я – в руках ваших. Чиніте зо мною, що на погляд ваш добре й праве.
15Тільки затямте собі гаразд, що коли вб’єте мене, то безвинну кров накличете на себе й на це місто та й на його мешканців, бо Господь справді послав мене до вас проректи всі ці слова до вух ваших.»
16Тоді князі й увесь народ промовили до священиків та пророків: «Цей чоловік не заслужив на смертний вирок, бо він промовляв до вас ім’ям Господа, Бога нашого.»
17Та й деякі з старших людей у країні виступили й сказали до всього зібраного народу:
18«Міхей з Морешету пророкував за юдейського царя Єзекії та й промовив був до всього юдейського народу: Так каже Господь сил: Сіон буде розораний, як поле, Єрусалим стане румовищем, а гора, де храм, стане залісненою!
19Хіба ж убив його за те Єзекія, цар юдейський, та ввесь Юда? Чи не мали вони страху перед Господом і не вблагали обличчя Господнє так, що він відвів те лихо, яким загрозив був їм? А ми мали б накликати лихо велике на наші душі?»
20Пророкував ще й другий во ім’я Господнє, Урія, син Шемаї, з Кіріят-Єаріму. Пророкував віч проти цього міста й проти цієї країни якраз тими словами, що й Єремія.
21Почув його слова цар Йоаким з усіма своїми вельможами й князами, і намагався цар його вбити, але Урія довідався про те й, сполоханий, утік та й прибув у Єгипет.
22Та цар Йоаким послав людей у Єгипет: Елнатана, сина Ахбора, та інших з ним.
23Узяли вони Урію з Єгипту та й привели до царя Йоакима, а той звелів стяти його мечем та й кинути труп його на кладовищі для простих людей.
24Однак, Ахікам, син Шафана, заступився за Єремію, тож не видано його народові на смерть.

продовження

Попередня книга (“Книга Пророка Ісаї”)  Наступна книга (“Плач Єремії”)