Книга Пророка Єзекиїла

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 32 33 34 35
36 37 38 39 40 41 42
43 44 45 46 47 48  

1. Покликання пророка 1-3; видіння 4-28

1У тридцятому році, четвертому місяці, на п’ятий день місяця, як був я між вигнанцями над Кевар-річкою, відчинились небеса, і я побачив видіння Божі.
2На п’ятий день місяця, – це був п’ятий рік вигнання царя Йоахина,
3надійшло слово Господнє до Єзекиїла, сина Вузі, священика, в землі Халдейській, над Кевар-річкою. І там була рука Господня над ним.
4Бачив я: Схопився хуртовиною вітер з півночі, величезна хмара й вогонь клубом, блиск навколо неї, а з середини щось, немов бурштин з-посеред вогню,
5і з-посеред нього з’явилось щось, немов подоба чотирьох тварин, що нагадували людські подоби.
6У кожного було чотири обличчя, і в кожного було четверо крил.
7Ноги в них були прямі, а стопи ніг, як стопи у теляти, і блищали вони, немов гладенька мідь.
8Під крильми в них з чотирьох боків були людські руки; обличчя в них і крила в них – у всіх чотирьох.
9А крильми торкались вони одне одного. Обличчя у них і крила в них не обертались, як вони йшли: кожне простувало перед себе.
10Подоба облич їхніх була: спереду людське лице в усіх чотирьох, правобіч – левине лице в усіх чотирьох, ліворуч – бичаче лице в усіх чотирьох, (ззаду) орлине лице в усіх чотирьох.
11Крила їхні були випростані догори. Кожне мало по двоє крил, що торкались одне одного, а двоє вкривали тіло,
12і кожне простувало перед себе: куди поривав їх дух, туди вони йшли; вони не обертались, як ішли.
13А з-посеред звірів виднілося щось, як жар, жевріюче, як смолоскипи, що ходили туди й сюди між тваринами; і вогонь блищав, а з вогню вилітали блискавки.
14І звірі рухались туди й сюди, немов блискавиці.
15Придививсь я до тих звірів, аж ось на землі коло тих звірів по колесу, коло всіх чотирьох їх.
16Видом і виробом були колеса, немов блискучий хрисоліт, і всі четверо були однаковісінькі, а виглядом своїм і виробом, здавалось, одне колесо було в другому.
17Вони могли йти на чотири боки й не обертались, як ішли.
18Обіддя їхнє здавалося високим, як я дивився; обіддя їхнє, у всіх чотирьох, було повне очей по всьому колі.
19І коли звірі йшли, то йшли й колеса коло них, а як звірі здіймались від землі вгору, здіймались і колеса.
20Куди поривав їх дух, туди вони йшли, і колеса здіймались разом з ними, бо дух звіря був у колесах.
21Коли ті йшли, ішли й вони; коли ті стояли, то й вони стояли. Як же ті здіймались від землі, здіймались і колеса разом з ними, бо дух звіря був у колесах.
22Над головами ж у звірів була так, немов би твердь небесна, немов з блискучого кришталю, що розпростирався над їхніми головами.
23А під твердю їхні крила були простягнені одне до одного. В кожного було їх по двоє, що вкривали їм тіло.
24Як вони йшли, я чув шум їхніх крил, немов шум вод великих, неначе голос Всемогутнього, неначе страшний гомін, немов галас у таборі; а як зупинялись, то спускали крила.
25І розлягався шум з-понад тверді, що в них над головами. Як вони зупинялись, то спускали крила.
26Понад твердю, що в них над головами, було щось немов би сапфір-камінь, що виглядав, як престол. А на тім, що скидалось на престол, видно було вгорі подобу чоловіка.
27І бачив я щось, наче бурштин, щось наче вогонь навкруги нього, починаючи від того, що було схоже на крижі, і вище. А вниз від того, що було подібне до крижів, бачив я немов би вогонь і блиск навкруги нього.
28Немов веселка, що видніється у хмарах дощового дня, так виглядав навколо блиск той. Так виглядала слава Божа. Побачивши її, упав я лицем до землі й почув голос, що говорив.

2. Післанництво Єзекиїла

1Він сказав мені: «Сину чоловічий! Стань на ноги: я говоритиму з тобою.»
2Як він це казав мені, увійшов у мене дух, і поставив мене на ноги, і я почув того, хто говорив до мене.
3Він сказав до мене: «Сину чоловічий! Я посилаю тебе до синів Ізраїля, до народу бунтівничого, що збунтувався проти мене, – вони і їхні батьки відступили від мене аж по цей день.
4До синів із безсоромним лицем і запеклим серцем, – до них я тебе посилаю. Ти скажеш їм: Так говорить Господь Бог:
5Чи слухатимуть вони,чи не слухатимуть – це бо дім бунтівників, – та нехай знають, що був пророк між ними.
6Ти ж, сину чоловічий, не лякайсь їх, і не лякайсь їхніх слів; навіть, як вони будяками й терниною тебе оточать, і тобі доведеться жити між скорпіонами. Не лякайсь їхніх слів, і виду їхнього не бійся; вони бо дім бунтарів.
7Ти скажеш їм мої слова, чи слухатимуть вони, чи не слухатимуть, бо це дім бунтарів.
8Ти ж, сину чоловічий, слухай, що я говоритиму до тебе; не будь бунтівником, як дім бунтівників. Відчини рота й спожий, що я даю тобі.»
9Глянув я – аж ось рука простягнута до мене, а в ній сувій.
10Розгорнув він його передо мною, аж він записаний з обидвох сторін, і виписані були на ньому: жалощі, стогін і скарги.

3. Завдання пророка 1-15; він вартий Ізраїля 16-21; пророк онімів 22-27

1Сказав він до мене: «Сину чоловічий! Спожий те, що тут перед тобою; спожий оцей сувій, та й іди, говори до дому Ізраїля.»
2Я відкрив уста, і він дав мені спожити той сувій
3і сказав до мене: «Сину чоловічий! Нагодуй твої нутрощі й наповни твою утробу цим сувоєм, що передаю тобі.» Я спожив його, і був він устам моїм солодкий, як мед.
4Тоді він сказав до мене: «Сину чоловічий! Іди до дому Ізраїля і говори до них моїми словами.
5Посилаю бо тебе не до народу з темною Мовою й незрозумілим язиком, а до Дому Ізраїля.
6І не до різних народів з темною мовою й незрозумілим язиком, що їх слів ти не збагнув би, – якби я послав тебе до них, вони тебе послухали б,
7– дім же Ізраїля не схоче тебе слухати, бо вони не хочуть мене слухати, тим, що ввесь дім Ізраїля твердолобий і запеклого серця.
8Ось я зроблю твоє лице твердим, як їхні лиця, і лоб твій твердим, як їхні лоби.
9Як алмаз, що твердіший від каменя, зроблю я твій лоб. Не бійся їх і не страхайся їхніх облич, бо вони дім бунтарів.»
10Далі мовив до мене: «Сину чоловічий! Усі мої слова, що говоритиму до тебе, прийми собі до серця і вислухай твоїми вухами.
11Оце ж іди – простуй до вигнанців, до синів твого народу. Говори до них і скажи їм: Так говорить Господь Бог! – Чи слухатимуть вони, чи не слухатимуть.»
12І підняв мене дух угору, і я почув позад себе луну величезного гомону: «Благословенна слава Господня на притаманнім місці!»
13То був шум крил звірів, що били одне об одне, і гуркіт коліс коло них, і гук величезного гомону.
14Отже підняв мене дух й узяв мене, і я йшов, сумний і стривожений серцем, і рука Господня тяжіла на мені важко.
15Прибув я так у Тел-Авів, до вигнанців, що жили над Кевар-річкою, туди, де вони пробували, і провів між ними сім днів у безтямі.
16А по сімох днях надійшло до мене слово Господнє:
17«Сину чоловічий! Я поставив тебе на варті дому Ізраїля: як почуєш з моїх уст якесь слово, то попередиш їх від мене.
18Як я скажу безбожникові: Ти помреш! – і ти його не попередиш і не говоритимеш, остерігаючи безбожника від лихої його дороги, щоб він жив, – то безбожник той умре в своїм грісі, я ж домагатись буду з твоїх рук його крови.
19Коли ж ти попередиш безбожника, і він не навернеться від своєї безбожности й від лихої дороги, то він умре в своїм грісі, а ти врятуєш твою душу.
20І коли праведник відступить від своєї праведности й учинить зло, і як я поставлю перед ним щось, об що він спотикнеться, і він умре – тому, що ти його не попередив, – він помре в своїм грісі, і не згадаються більше справедливі вчинки, що він учинив, але я домагатимусь від тебе його крови.
21Коли ж ти остережеш праведника, щоб не грішив, і він не грішитиме, то він житиме, бо дав остерегти себе, і ти врятуєш твою душу.
22Рука Господня була там на мені, і він сказав мені: «Встань, вийди на рівнину, і я там говоритиму з тобою.»
23Встав я і вийшов на рівнину, і ось – постала там слава Господня, така слава, яку я бачив коло Кевар-річки, і я впав лицем до землі.
24Тоді увійшов у мене дух і поставив мене на ноги; і став він говорити до мене й сказав мені: «Іди та зачинися у твоїй домівці.
25Сину чоловічий, ось накладуть на тебе мотуззя, і зв’яжуть тебе ним, і ти не з’явишся посеред них більше.
26Я приліплю тобі язик до піднебіння, ти занімієш і не будеш їм дорікати, бо це дім бунтарів.
27А як я буду говорити до тебе, то відімкну тобі уста, і ти будеш до них говорити: Так говорить Господь Бог: Хто хоче слухати – слухай, а хто не хоче слухати – нехай не слухає, бо це дім бунтарів.»

4. Єзекиїл віщує руїну Єрусалиму 1-3; покутує за народ 4-17

1«Сину чоловічий! Візьми собі цеглину, поклади перед собою й накресли на ній місто – Єрусалим.
2Споруди проти нього облогу: збудуй проти нього рухомі башти, насип навкруги нього вали, порозставляй табори проти нього й постав навкруги тарани проти нього.
3Далі візьми собі залізну пательню й постав її, наче залізну стіну, між тобою та містом, і оберни твоє лице проти нього. Воно буде в облозі, ти його обляжеш. Це буде знаком для дому Ізраїля.
4Ляж на лівий бік і візьми на себе беззаконство дому Ізраїля. Скільки днів лежатимеш, стільки нестимеш їхні гріхи.
5Я вчиню тобі так, що роки їх беззаконства відповідатимуть дням – сто дев’ятдесят днів нестимеш гріхи дому Ізраїля.
6А як завершиш їх, то ляжеш знову – на правий бік, – і нестимеш гріхи Юди, сорок днів. Я вчиню тобі так, що день відповідатиме рокові.
7Ти обернеш своє лице до облоги Єрусалиму, а й твоє оголене плече, і пророкуватимеш проти нього.
8Ось я кладу на тебе мотуззя, щоб ти не міг обернутись з боку на бік, аж докіль не скінчаться дні твоєї облоги.
9Візьми собі пшениці, ячменю, бобу, сочевиці, проса й вики та й усип до однієї посудини, і зроби собі хліб з того. Ти їстимеш його стільки днів, скільки лежатимеш на боці, тобто сто дев’ятдесят днів.
10Ти їстимеш твій харч на вагу – щодня по двадцять шеклів. Від пори до пори його їстимеш.
11Воду теж питимеш ощадно – щодня шосту частину гіна.
12Ти їстимеш його (той харч) ячмінними ладками, а спечеш його на людськім посліді, у них перед очима.»
13Господь сказав: «Отак сини Ізраїля їстимуть хліб свій нечистий між народами, куди я їх порозганяю.»
14І я сказав: «Ой Господи Боже! Та я ж ніколи не поганив душі моєї. Ні падла, ні того, що роздер звір, не їв я змолоду й досі: ніколи в уста мої не входило нечисте м’ясо.»
15Тоді він сказав до мене: «Гаразд! Дозволяю тобі товарячий гній замість людського посліду: на нім спечеш хліб твій.»
16Далі сказав до мене: «Сину чоловічий! Ось я понищу в Єрусалимі запаси хліба, і вони їстимуть хліб на вагу й у смутку, і питимуть воду виміряну ощадно й у страсі,
17бо в них забракне хліба й води, і вони дивитимуться один на одного з жахом і знидіють у своїх гріхах.»

5. Доля жителів Єрусалиму 1-4; пояснення символів 5-17

1«Сину чоловічий! Візьми собі гострого меча, як голярську бритву; візьми його й проведи ним по голові й по підборідді твоїм. Потім візьми вагу й поділи волосся.
2Третину спалиш на вогні посеред міста, як сповняться дні облоги; другу третину візьмеш і покришиш її мечем навкруги міста; останню ж третину розвієш вітром, і я добуду меча з піхви позад нього.
3Візьмеш з того волосся трохи й зав’яжеш його в полу твоєї одежі.,
4А з цього ще візьмеш (трохи) і вкинеш у вогонь і спалиш його у вогні. З нього спалахне вогонь на ввесь дім Ізраїля. Ти скажеш до всього дому Ізраїля:
5Так говорить Господь Бог: Ось Єрусалим! Я поставив його посеред народів і навкруги нього країни.
6Він же збунтувався проти моїх законів з більшою безбожністю, ніж погани, та проти моїх установ гірш, ніж країни навкруги нього, бо вони відкинули мої закони й за моїми установами не ходили.
7Тим же то так говорить Господь Бог: Тому, що ви бунтуєтесь більш від поган, що навкруги вас, за установами моїми не ходите, законів моїх не виконуєте, ба й законів поган, що навкруги вас, не виконуєте,
8тому ось що говорить Господь Бог: Ось я так само проти тебе: я виконаю проти тебе мій суд перед очима народів.
9Учиню з тобою таке, чого не чинив іще ніколи й чого ніколи не чинитиму більше, – за всі твої мерзоти.
10Тому батьки посеред тебе їстимуть власних дітей, а діти їстимуть своїх батьків. Я вчиню над тобою суд, я пущу ввесь останок твій на всі вітри.
11Тому – клянусь, як от живу я, – слово Господа Бога: За те, що ти осквернив мою святиню всіма гидотами твоїми й усіма мерзотами твоїми, я теж відкину тебе, і моє око не пожалує, і я не матиму милосердя.
12Третина в тебе вимре від чуми й загине з голоду посеред тебе; третина поляже від меча навколо тебе, останню ж третину я пущу на всі вітри й добуду меча з піхви позад них.
13Так довершиться гнів мій і вгамується моя на них досада, і я помщуся. Тоді зрозуміють, що то я, Господь, говорив у моїй горливості, як довершиться над ними моя досада.
14Я вчиню з тебе пустку й наругу між народами, що навкруги тебе, і перед очима всіх перехожих.
15Ти будеш наругою й посміховищем, пересторогою й жахом для народів, що навколо тебе, як я вчиню над тобою суд у гніві й досаді й у лютих карах, – це я, Господь, виповів це;
16як пошлю згубні стріли голоднечі вам на погибель, бо я їх пошлю, щоб вас погубити, накину на вас голод і понищу в вас запаси хліба.
17Пошлю на вас голоднечу й лютого звіря, що позбавить тебе дітей. Чума й кров завітають до тебе, і я наведу меч на тебе. Я, Господь, сказав це.»

6. Пророцтво щодо гір Ізраїльських 1-10; ідолопоклонство призвело до руїни 11-14

1Надійшло до мене таке слово Господнє:
2«Сину чоловічий! Оберни твоє лице до гір ізраїльських і пророкуй проти них.
3І скажи: Гори ізраїльські! Слухайте слово Владики Господа: Так говорить Владика Господь до гір, до горбів, до байраків і до долин: Ось я наведу на вас меч і знищу ваші висоти.
4Ваші жертовники будуть повалені, ваші стовпи на честь сонця будуть порозбивані, а ваших поранених на смерть я покладу трупами перед вашими божищами.
5Я покладу трупи синів Ізраїля перед їхніми бовванами й порозкидаю кості ваші навкруги жертовників ваших.
6Скрізь, де б ви не оселились, міста будуть знищені, і висоти зруйновані, щоб знищити й спустошити ваші жертовники, щоб порозбивати й знищити ваші божища, щоб порозвалювати ваші стовпи на честь сонця, щоб знищити діла ваші.
7Поранені на смерть падатимуть серед вас, і ви зрозумієте, що я – Господь.
8Коли деякі з вас врятуються від меча між народами, коли ви будете розкидані по їхніх країнах,
9ваші врятовані згадають мене між народами, куди їх позаймають у полон, як я розіб’ю їхнє блудне серце, що відпало від мене, та їхні очі, що блудять за бовванами, і самі вони гидуватимуть собою з-за всіх своїх мерзот, що накоїли;
10і зрозуміють вони, що то я – Господь, і що я не даремно погрожував учинити їм це лихо.»
11Так говорить Господь Бог: «Сплесни руками й тупни ногою, і скажи: Ох лишенько! – з-за всіх огидних мерзот дому Ізраїля – вони поляжуть від меча, голоднечі й чуми!
12Хто далеко – помре від чуми, а хто близько – поляже від меча, хто ж в облозі – згине від голоднечі. Отак я довершу на них гнів мій.
13Вони зрозуміють, що я – Господь, як їхні смертельно поранені лежатимуть серед їхніх бовванів, навкруги їхніх жертовників, по всіх високих горбах, по всіх верхів’ях гір, під кожним зеленим деревом, під кожним дубом рясним, скрізь, де вони палили запашні кадила всім своїм бовванам.
14Я простягну мою руку проти них і зроблю країну безлюдною пустелею, від пустині до Рівли, по всіх їхніх оселях. І вони зрозуміють, що я – Господь.»

7. Кара нависла

1Надійшло до мене таке слово Господнє:
2«Ти, сину чоловічий, скажи: Так говорить Господь Бог до Ізраїльської країни: Кінець! Прийшов кінець на чотири сторони світу.
3Оце – кінець тобі! Я пошлю на тебе гнів мій і судитиму тебе за твоїми вчинками, і оберну всі твої гидоти на твою ж голову.
4Око моє не пощадить тебе, і я не матиму милосердя, бо я оберну на твою ж голову твої вчинки, і твої гидоти будуть посеред тебе, і ви зрозумієте, що я – Господь.»
5Так говорить Господь Бог: «Лихо за лихом, ось воно надходить.
6Кінець надходить, кінець на тебе надходить! Ось він надходить!
7Прийшла судьба на тебе, мешканцю краю! Надійшов час, зближається день тривоги, а не веселого гомону по горах.
8Оце я скоро виллю мою досаду й довершу на тобі гнів мій, і судитиму тебе за твоїми вчинками, і оберну всі твої мерзоти на твою ж голову.
9Око моє не пощадить, і я не матиму милосердя; я оберну твої вчинки на твою ж голову, і твої гидоти будуть посеред тебе, і ви зрозумієте, що то я – Господь – караю.
10Ось він, той день! Ось надійшов! Прийшла корона, зацвіло берло, гординя розбуялась.
11Насильство встає, щоб стати берлом злоби; і сліду з них не лишиться, ні з їхньої юрби, ні з їхнього гармидеру; нема в них більше сяйва.
12Настав час, наблизився день. Хто купив, не веселися, а хто продав, не журися, бо гнів вибухне над усією його юрбою галасливою.
13Бо хто продав, не повернеться більш до проданого, хоч би й зостався між живими, бо гнів вибухне над усією його юрбою галасливою; він не повернеться, та й ніхто своїм беззаконням не продовжить свого життя.
14Засурмлять у сурму, все напоготові, та ніхто не рушає до бою, бо гнів мій вибухнув проти всієї його юрби галасливої.
15Меч зовні, чума й голод усередині; хто в полі, від меча поляже, а хто в місті, того пожере голод і чума.
16А хоч деякі з них і повтікають, вони будуть на горах, неначе низинні голуби,- усі вони помруть, кожен у своїм беззаконні.
17Руки в усіх послабнуть, а коліна всіх, мов вода, стрясуться.
18Вони повдягаються у вереття, і страх їх огорне, а на обличчі в усіх них буде сором; всі ж голови будуть обголені.
19Срібло своє на вулицю повикидають, а золото буде в них, як сміття. Ні срібло їхнє, ні золото не зможуть їх врятувати в день Господнього гніву. Душі своєї ним не наситять і нутра свого не наповнять, бо саме з них постала їхня беззаконність.
20В дорогоцінних прикрасах вони вбачали свої гордощі й робили з них подоби своїх бовванів мерзенних; я ж оберну їх на обриду їм.
21Я видам його чужим на здобич, і нечистивим, що в країні, на грабування: вони осквернять його.
22Я відверну від них моє лице, і мій скарб буде осквернено. Харцизи увійдуть до нього й його спустошать.
23Зроби ланцюг, бо земля сповнилась вироками проливати кров, а в місті скрізь насильство.
24Я приведу щонайлютіші з народів, і вони посядуть їхні доми. Я покладу край гордощам потужних, і святині їхні будуть осквернені.
25Надійде жах; вони шукатимуть спокою, та його не буде.
26Нещастя прийде за нещастям, чутка наздожене чутку. Вони шукатимуть видіння у пророка, та закону в священика не стане, ні поради в старших.
27Цар буде сумувати, князя огорне жах, а в людей простих будуть дрижати руки. Я вчиню з ними згідно з їхніми вчинками; я їх судитиму за їхнім судом і вони зрозуміють, що я – Господь.»

8. Ідолопоклонство в єрусалимському храмі

1У шостому році, у шостому місяці, на п’ятий день місяця сидів я в моїй домівці, а передо мною сиділи старші юдейські, коли там з’явилась надо мною рука Господа Бога.
2Дивлюсь я, аж тут щось, подобою схоже на людину. Від того, що скидалось у нього на крижі, униз – вогонь, а від крижів угору – немов сяйво, неначе блиск бурштину.
3Він простяг неначе руку й узяв мене за волосся, і дух підняв мене між небом та землею і приніс мене в Божих видіннях до Єрусалиму, у внутрішню браму, що звернена на північ, де стояв бовван ревнощів, що побуджує ревнощі.
4І ось слава Бога Ізраїля постала там, схожа на те видіння, що я бачив на рівнині.
5І сказав мені: «Сину чоловічий! Підведи твої очі до півночі!» І я підвів мої очі на північ, аж ось на північ від жертовної брами той бовван ревнощів, при вході.
6І сказав він мені: «Сину чоловічий! Чи бачиш ти, що вони коять? Ті великі мерзоти, що виробляє тут дім Ізраїля, щоб віддалити мене від моєї святині? Та ти побачиш іще більші мерзоти!»
7І він привів мене до входу в дворище. Подививсь я: аж ось у мурі щілина.
8І сказав мені: «Сину чоловічий! Зроби діру в мурі.» Пробив я діру в мурі, і ось двері.
9І сказав мені: «Увійди та подивись на гидкі мерзоти, що вони там коять.»
10Увійшов я і побачив усякого роду гадів і гидких тварин, і всяких бовванів дому Ізраїля, вимальованих скрізь навколо по стінах.
11І сімдесят мужів зо старших дому Ізраїля, а серед них Яазанягу, син Шафана, стоять перед ними; кожен з кадильницею в руках, і пахощі від кадила линули вгору.
12І сказав до мене: «Чи бачиш, сину чоловічий, що старші дому Ізраїля коять потай, кожен у своїй кімнаті з образами? Бо кажуть: Господь нас не бачить, Господь покинув країну.»
13Далі сказав до мене: «Та побачиш іще куди гірші мерзоти, що вони виробляють.»
14І привів мене до входу в ворота дому Господнього, що на півночі; аж ось там сидить жіноцтво, голосячи по Таммузі.
15І сказав до мене: «Чи бачиш, сину чоловічий? Та ти побачиш іще гірші, ніж ці, гидоти.»
16І він повів мене до внутрішнього дворища Господнього дому, і ось там коло входу в Господню святиню, між сіньми та жертовником, стоїть з двадцять п’ять людей, спиною до Господньої святині, а лицем до сходу. Вони поклонялись до сходу, до сонця.
17І він сказав до мене: «Бачиш, сину чоловічий? Ще мало домові Юди тих гидот, що тут коять; вони ще розповсюджують по землі насильство і знову доводять мене до гніву. Дивись, вони прикладають галузку до носа.
18За те ж і я чинитиму з ними в гніві: око моє не пощадить, не змилосерджусь і хоч би вони і як голосно до моїх вух взивали, я їх не почую.»

 

9. Руїна Єрусалиму

1Тоді він скрикнув грімким голосом мені у вуха: «Наближайтеся, бичі міста, кожен зо знаряддям руйнування у руці!»
2І ось прийшло шестеро мужів від верхніх воріт, що на півночі, кожен із знаряддям убивства в руці. Посеред них був один, одягнений у льняну одежу, з писарським приладом при боці. Увійшли вони й поставали коло мідяного жертовника.
3Слава Бога Ізраїля піднялася з-над того херувима, на якім була, до порога дому. І він прикликав того, що був одягнений у льняну одежу і що при боці в нього був писарський прилад.
4І сказав йому Господь: «Пройди посеред міста, посеред Єрусалиму, та й поклади знак на чолі в людей, що зідхають і сумують із-за всіх гидот, що діються посеред нього.»
5А другим він сказав – так , що я чув: «Ідіте позад нього містом і бийте; нехай не жалує ваше око, не майте милосердя;
6старого і хлопця, дівицю, малечу й жіноцтво вбивайте на смерть; а з тих же, що мають на собі знак, не руште нікого. Та починайте від моєї святині.» І почали вони від старших мужів, що були перед храмом.
7Він сказав до них: «Оскверніть храм. Закидайте дворища трупом, а потім вийдете.» І вони вийшли і вбивали по місті.
8Як вони били, зоставсь я один, упав на лице й закричав: «Ой Господи Боже! Невже ти вигубиш увесь останок Ізраїля, виливаючи твій гнів на Єрусалим?»
9А він мені сказав: «Безбожність дому Ізраїля та Юди велика, вельми велика; країна повна крови, а місто повне насильства, бо вони кажуть: Покинув Господь країну, Господь не бачить.
10Оце ж і моє око не пощадить, і я не помилую. Оберну їхні вчинки на їхню ж голову.»
11І ось тут чоловік, одягнений у льняну одіж, у якого при боці писарський прилад, звітував, кажучи: «Я зробив так, як ти мені наказав був.»

10. Видіння Бога й херувимів

1Глянув я, коли ж на тверді, що над головами у херувимів, щось наче сапфір-камінь, щось наче престол було видно над ними.
2І він сказав чоловікові, одягненому в льняну одіж: «Увійди проміж колеса під херувимів, набери повні пригорщі жару, що між херувимами, та висип на місто.» І він увійшов на моїх очах.
3Херувими ж стояли праворуч від храму, як той чоловік увійшов, і хмара сповнила середній двір.
4Тоді слава Господня знялась із херувимів до порогу храму, і храм сповнився хмарою, і двір був повен сяйва слави Господньої.
5І чути було шум крил херувимів аж до крайнього двору, мов би голос Всемогутнього Бога, як він говорить.
6Коли ж повелів чоловікові, одягненому в льняну одежу: «Набери жару з-поміж коліс, – між херувимами», – увійшов той і став коло коліс.
7І простягає один херувим руку до вогню, що між херувимами, і взяв та й подав у пригорщу одягненому в льняну одежу. Той прийняв і вийшов.
8Було ж у херувимів видно подобину людської руки під крильми.
9Глянув я: аж ось коло херувимів четверо коліс, по одному колесу коло кожного херувима, і на вид ті колеса мов би з хрисоліту.
10Видом же всі четверо були однакової подоби, так ніби одне колесо було в другому.
11Як вони йшли, то йшли на чотири свої боки; ідучи, вони не обертались, бо вони йшли туди, куди була звернена голова, тож ідучи, не обертались.
12Тіло ж у них усе, і спина й руки, крила й колеса були по всьому колу повні очей, по всіх чотирьох колесах.
13Колеса ж ці, як я чув, називано «галгал».
14У кожного з них було чотири обличчя. Лице в одного – лице херувима; лице в другого – лице людини, у третього – лице лева, а в четвертого – лице орла.
15І херувими знялись угору: це були ті живі істоти, що я бачив при Кевар-річці.
16Як ішли херувими, то йшли й колеса коло них, і як херувими простягали крила, щоб ізнятись над землею, то й колеса збоку не відвертались від них.
17Як вони зупинялись, то й колеса зупинялись, а як вони здіймались угору, то й колеса здіймалися з ними, бо оживляючий дух був у них.
18Тоді слава Господня відійшла з-над порогу в храмі й стала над херувимами.
19Херувими ж розгорнули крила й знялися з землі вгору перед очима в мене, летівши, і колеса разом з ними. Зупинились вони коло входу в східню браму храму, а над ними слава Бога Ізраїля зверху.
20Це були ті тварини, що я бачив під Богом Ізраїля при Кевар-річці, і взнав я, що то були херувими.
21У кожного – по чотири обличчя, і в кожного – по чотири крила, і щось наче людські руки були в них під крильми.
22А лиця їхні здавалися цілком схожими на лиця, що я бачив при Кевар-річці. Кожен ішов навпростець поперед себе.

11. Нове серце, новий дух

1Потім підняв мене дух угору й приніс до східньої брами Господнього дому, що була на схід сонця. І ось коло входу в двері було двадцять п’ять чоловік. Між ними зауважив я Яазанію, сина Аззура, і Пелат’ягу, сина Бенаягу, князів народних.
2Господь сказав мені: «Сину чоловічий! Це ті люди, що в них лихе на думці й що дораджують лихе в цім місті.
3Вони кажуть: Чи ж не скоро будуть будинки ставити? Воно (місто) казан, ми – м’ясо.
4Ось тому пророкуй проти них, пророкуй, сину чоловічий!»
5І зійшов на мене дух Господній і сказав до мене: «Промов! Так говорить Господь: Ви так говорите, доме Ізраїля, і що в вас на думці, я знаю.
6Багато ви поклали трупом у цьому місті й закидали вулиці його побитими.
7Тому й каже Господь Бог так: Побиті, що ви поклали трупом серед нього – (вони) м’ясо, а воно (місто) – казан, вас же я повиводжу з нього.
8Меча ви боїтесь – меча я наведу на вас, – слово Господа Бога.
9Я повиводжу вас геть із нього і пооддаю вас у руки чужинцям, і вчиню над вами суд.
10Від меча поляжете. На ізраїльській границі судитиму вас, і зрозумієте, що я – Господь.
11Не буде воно для вас казаном, і ви не будете м’ясом у ньому: на ізраїльській границі судитиму вас.
12І ви зрозумієте, що я – Господь, у заповідях якого ви не ходили й закону якого не виконували, а виконували закон народів, що навкруги вас.»
13І ось, як я пророкував, умер Пелат’ягу, син Бенаягу. І впав я на лице й кликнув голосно: «Ой Господи Боже! Невже ж ти хочеш вигубити останок Ізраїля?»
14І надійшло до мене таке слово Господнє:
15«Сину чоловічий! Твоїм братам, твоїм родичам і всьому домові Ізраїля вкупі – їм говорять мешканці єрусалимські: Далеко ви від Господа, нам віддана земля в посілість.
16Тому скажи: Так говорить Господь Бог: Хоч я позасилаю їх далеко між поган та порозкидаю їх по землях, а все ж таки я буду для них на час святинею в тих землях, куди вони позаходили.
17Тому скажи: Так говорить Господь Бог: Я позбираю вас із-поміж народів, зберу докупи вас із тих земель, де ви порозсівані, і дам вам Ізраїльську землю.
18Вони поприходять туди й повикидають звідти всі її гидоти і всі її мерзоти.
19Я дам їм одне серце й вкладу в них новий дух, я вийму з їхнього тіла камінне серце й дам їм серце тілесне,
20щоб вони за моїми заповідями ходили та моїх законів пильнували і їх виконували. Тоді вони будуть моїм народом а я буду їхнім Богом.
21А чиє серце пристане до їхніх бовванів та мерзот, то вчинки тих я оберну їм на голову», – слово Господа Бога.
22Тоді піднесли херувими свої крила, і колеса рушили разом з ними, слава ж Господа, Бога Ізраїля перебувала над ними зверху.
23І знялася слава Господня з-посеред міста та й зупинилась над горою, що на схід від міста.
24І підняв мене дух угору та й переніс мене в видінні, духом Божим, у Халдею, до вигнанців, і видіння, що я бачив, зникло від мене.
25І я оповів вигнанцям усе те, що Господь показав мені.

12. Пророк символічно появляє втечу царя 1-16; і облогу міста 17-28

1І надійшло до мене таке слово Господнє:
2«Сину чоловічий! Ти живеш серед дому бунтарів; вони мають очі, щоб бачити, та не бачать; мають вуха, щоб слухати, та не слухають, бо вони дім бунтарів.
3Ти ж, сину чоловічий, наготуй собі клунки для виселення та й виберися серед ясного дня в них на очу, і переселися з твого місця на інше, на їхніх очах: може їм відкриються очі, що вони дім бунтарів.
4Винось же твої клунки, клунки вигнання, вдень, у них на очу, та й вийдеш увечорі на їхніх очах, як то виходять на вигнання.
5У них на очу пробий собі діру в стіні й вийди нею.
6На їхніх очах візьмеш клунок на плечі й вийдеш потемки, закривши собі вид, щоб не дивитись на країну; я бо поставив тебе знаком домові Ізраїля.»
7І зробив я так, як мені заповідано: клунки мої, в дорогу на вигнання, я повиносив удень, як подорожні клунки, а ввечорі пробив рукою діру в стіні й вийшов у темноті, поклавши клунок на плечі, у них на очу.
8Вранці ж надійшло таке слово Господнє до мене:
9«Сину чоловічий! Чи дім Ізраїля, дім бунтарів, не питав тебе: Що це ти робиш?
10Відкажи ж їм: Так говорить Господь Бог: Це – віщування проти князя в Єрусалимі й проти всього дому Ізраїля, що живе там.
11Скажи: Я для вас знаком. Як я вчинив, так станеться: вони підуть на вигнання, у неволю.
12А князь, що серед них, візьме клунок на плечі й вийде потемки, через мур, що проломлять, щоб вийти через нього. Він закриє собі обличчя, щоб не бачити країни.
13Я розставлю на нього мою сіть, і він упіймається в мої тенета. Я одведу його в Вавилон, у Халдейську землю, та він її не буде бачити, й умре там.
14А всіх, що вколо нього, помічників його, й усе його військо порозвіваю на всі вітри, і позад них меча добуду.
15Вони взнають, що я – Господь, як я розсію їх проміж народами й порозвіваю їх по всіх країнах.
16Але я збережу з них кілька чоловік від меча, від голоднечі та від чуми, щоб вони розповіли про всі їхні мерзоти поміж народами, куди поприходять, щоб ті знали, що я – Господь.»
17І надійшло до мене таке слово Господнє:
18«Сину чоловічий! Ти їстимеш твій хліб у тривозі і воду твою питимеш у турботі й у страсі,
19і скажеш людям краю: Так каже Господь Бог про мешканців Єрусалиму, в землі Ізраїльській: Хліб свій їстимуть вони з острахом і воду свою питимуть полохливо, бо їхня країна з усім, що є в ній, буде зруйнована з-за насильства її мешканців.
20Міста їхні, людні нині, будуть зруйновані, а земля стане пустинею, і взнаєте, що я – Господь.»
21І надійшло до мене таке слово Господнє:
22«Сину чоловічий! Що то за поголоска у вас в Ізраїльській землі: Дні минають, та всі видіння марні?
23Оце ж скажи їм: Так каже Господь Бог: Я покладу край цій поговірці, її в Ізраїлі не будуть повторювати більше. Зате скажи їм: Час близько, і справдиться кожне видіння.
24Бо ніяке видіння в домі Ізраїля не буде більше марним, і ніяке віщування не буде більше облудним.
25Бо це я, Господь, буду говорити, і яке я слово проречу, воно справдиться, не буде проволоки більше. Таки за ваших днів, о доме бунтівничий, я виречу слово і виконаю його», – слово Господа Бога.
26І надійшло до мене таке слово Господнє:
27«Сину чоловічий! Ось дім Ізраїля говорить: Видіння, що оцей бачить, збудеться по довгім часі; він пророкує про далеке майбутнє.
28Та ти скажи їм: Так говорить Господь Бог: Не буде більше проволоки ані єдиному моєму слову. Слово, що я проречу, справдиться» – слово Господа Бога.

13. Проти лжепророків 1-16; і пророчиць 17-23

1Надійшло до мене таке слово Господнє:
2«Сину чоловічий! Пророкуй проти пророків Ізраїля! Пророкуй і скажи тим, що пророкують із свого серця: Слухайте слово Господнє.
3Так говорить Господь Бог: Горе безумним пророкам, що йдуть за власним духом і не бачать нічого.
4Пророки твої, Ізраїлю, мов ті шакали в руїнах.
5Ви не стали на проломах у мурі й не обвели муром дому Ізраїля, щоб твердо в бою стояти, коли настане день Господній.
6Вони бачили пусті видіння й прорекли пророцтва неправдиві, кажучи: Слово Господнє. Та Господь їх не посилав, вони ж чекають, щоб він справдив їхнє слово.
7Хіба ви не пусті видіння бачили та неправдиві пророцтва прорікали, кажучи: Слово Господнє, – тоді як я того не говорив?
8Тим же то так говорить Господь Бог: За те, що ви балакаєте по-пустому й бачите неправдиві видіння, – ось я проти вас, – слово Господа Бога.
9Моя рука буде проти пророків, що пусте бачать і що неправду прорікають. У раді мого народу їх не буде, у книгу дому Ізраїля їх не впишуть і в землю Ізраїля вони не ввійдуть, і ви взнаєте, що я – Господь Бог.
10За те, власне за те, що вони баламутять народ мій, кажучи: Мир! – тоді як нема миру, і як він ставить мур, вони мастять його глиною.
11Скажи отим, що мастять глиною: Прийде злива, випаде кам’яний град, здійметься буря з вітром,
12і мур той розвалиться! Хіба вам тоді не скажуть: Де він, той тинк, що ним ви тинкували?
13Тим же то так говорить Господь Бог: Я пошлю бурю з вітром у моїм обуренні, у моїм гніві зійде злива, і в моїй люті згубний град камінний,
14і розвалю той мур, що ви мастили глиною, і повалю його на землю, що й підвалини буде видно, і він упаде, і ви з ним загинете, і взнаєте, що я – Господь.
15Я виллю гнів мій на мур і на тих, що його мастять глиною; я скажу до вас: Немає муру й тих, що його тинкували,
16пророків Ізраїля, що пророкували Єрусалимові та бачили для нього видіння миру, коли не було миру, – слово Господа Бога.
17Ти ж, сину чоловічий, обернись лицем проти дочок твого народу, що пророкують із свого серця, і пророкуй проти них,
18і скажи: Так говорить Господь Бог: Горе тим, що шиють стьожки для кожного суглобу на руках та роблять намітки на голову всякої величини, щоб ловити душі! Невже ви хочете переловити душі мого народу й врятувати власні?
19Ви безчестите мене перед моїм народом за пригорщі ячменю та за шматок хліба, погублюючи душі, що не повинні вмирати, і обіцяючи життя тим, що не повинні жити, бо ви ошукуєте мій народ, що любить слухати брехні.
20Тому ось що говорить Господь Бог: Ось я проти ваших стьожок, якими ви ловите душі, як пташок. Я позриваю їх у вас із рук і пущу на волю душі, що ви намагаєтесь упіймати, як птиці.
21Я пороздираю ваші намітки і визволю народ мій з рук ваших, і вони не будуть більше здобиччю в руках ваших, і ви взнаєте, що я – Господь.
22Тому, що ви засмучуєте серце праведника оманою, тоді як навіть я не завдав йому смутку, тому, що підбадьорюєте безбожного, аби не навернувся зо своєї поганої дороги, щоб жити,
23ви не матимете більше пустих видінь і не будете більше віщувати. Я визволю народ мій з ваших рук, і ви взнаєте, що я – Господь.»

14. Проти ідолопоклонників 1-11; особиста відповідальність 12-23

1Прийшло до мене кілька старших Ізраїля і посідало передо мною.
2І надійшло до мене слово Господнє:
3«Сину чоловічий! Мужі ці поставили своїх бовванів у себе в серці й тримають увесь час перед очима в себе цю спонуку до гріха. Чи ж погодитись мені на те, щоб вони мене запитували?
4Тому говори з ними й скажи їм: Так говорить Господь Бог: Кожен з дому Ізраїля, що триматиме бовванів у себе в серці й що покладе перед очима в себе привід до гріха та прийде до пророка, -такому відповім я, Господь, – не зважаючи на безліч його бовванів,
5щоб узяти дім Ізраїля за серце, їх, що відступили від мене заради своїх бовванів.
6Тому скажи домові Ізраїля: Так говорить Господь Бог: Наверніться, відверніться від ваших бовванів і відверніть ваше обличчя від усіх гидот ваших;
7бо коли хтось із дому Ізраїля або з чужинців, що перебувають у Ізраїлі, відцурається мене, щоб поставити своїх бовванів у себе в серці, та матиме привід до гріха ввесь час перед собою, і прийде до пророка, щоб через нього в мене питати ради, то я, Господь, відповім йому від себе.
8Я оберну моє обличчя проти такого, зроблю його ознакою та притчею, і викоріню його з-поміж мого народу, і ви взнаєте, що я – Господь.
9Коли ж пророк дав би звести себе й став щось говорити, то це я. Господь, звів того пророка. Я простягну мою руку проти нього й викоріню його з-поміж мого народу Ізраїля.
10Вони візьмуть на себе вину за гріх свій; яка вина пророка, така вина того, хто його питає,
11щоб дім Ізраїля не відхилявся більш від мене та щоб не осквернявся усіма своїми гріхами, а щоб були моїм народом, а я їхнім Богом», – слово Господа Бога.
12І надійшло до мене таке слово Господнє:
13«Сину чоловічий! Коли б якась країна згрішила проти мене, мені спроневірившись, і я простягнув би проти неї мою руку й понищив у ній запаси хліба та послав на неї голоднечу, і почав губити в ній людину й скотину;
14і коли б у ній знайшлося оцих троє мужів: Ной, Даниїл та Іов, – то вони спасли б своєю справедливістю (лише) самих себе, – слово Господа Бога.
15Або коли б я наслав дикого звіря на ту країну, так, що він її позбавив би всіх її дітей, і вона стала б пусткою, якою ніхто б не проходив з-за звірини,
16то ці три мужі в ній – клянусь, як от живу я, – слово Господа Бога, – не врятували б ні своїх синів, ні своїх дочок; лише вони самі спаслися б, країна ж стала б пусткою.
17Або коли б я послав меч на країну й повелів: Перейди, мечу, країною! – і почав вигублювати в ній людину й скотину,
18і якби ці три мужі були в ній – клянусь, як от живу я, – слово Господа Бога, – вони не врятували б ні своїх синів, ні своїх дочок; вони лише самі спаслися б.
19Або коли б я послав на ту країну чуму й вилив на неї моє обурення в крові, вигубивши в ній людину й скотину,
20і якби Ной, Даниїл та Іов були в ній – клянусь, як от живу я, – слово Господа Бога, – вони не врятували б ні своїх синів;, ні своїх дочок; вони врятували б своєю справедливістю лише самих себе.
21Так говорить Господь Бог: Навіть як я пошлю мої чотири найстрашніші кари – меч, голод, лютого звіря й чуму – на Єрусалим, щоб вигубити в ньому людину й скотину,
22то все таки зостанеться у нім рештка, що спасеться, що виведе синів і дочок (із міста). Ось вони виходять до вас, щоб ви побачили їхні вчинки й їхні діяння та щоб утішились по тім нещасті, що я приніс на Єрусалим, і по всім тім, що я навів на нього.
23Вони вас потішать, коли побачите їхні вчинки та їхні діяння, і взнаєте, що то не дармо я вчинив усе те, що вчинив у нім», -слово Господа Бога.

15. Ізраїль – суха виноградна лоза

1Надійшло до мене таке слово Господнє:
2«Сину чоловічий! Чим виноградна деревина ліпша, ніж кожна інша деревина, ніж галузка, що росте на дереві в лісі?
3Хіба з неї беруть поліно, щоб зробити якесь начиння? Хіба виробляють з неї кілок, щоб щось повісити на ньому?
4Ні, її кидають у вогонь на здобич, вогонь палить обидва її кінці, та й середина її обгоряє: хіба вона годиться на якесь начиння?
5Ось як вона була ще ціла, і на ніяке начиння не була вживана, тим менше, як її спалив вогонь, і всередині вона обгоріла, – чи ж начиння з неї зроблять?
6Тим же то так говорить Господь Бог: Як виноградну деревину, між деревом у лісі, що я віддав вогню на здобич, так само видам мешканців Єрусалиму.
7І я оберну проти них моє обличчя. Вони уникли вогню, та вогонь пожере їх. І взнаєте, що я – Господь, коли оберну проти вас моє обличчя.
8Зроблю пустинею країну, бо вони були мені невірні», – слово Господа Бога.

16. Символічна історія Єрусалиму 1-43; він гірший від Содому 44-63

1Надійшло до мене таке слово Господнє:
2«Сину чоловічий! Вистав перед очі Єрусалимові всі її гидоти,
3скажи: Так говорить Господь Бог до Єрусалиму: Рід твій та походження – з Ханаан-краю. Батько твій – аморій, мати – хеттитка.
4При народинах твоїх, тоді як ти на світ з’явилась, ні пупця тобі не обрізано, ні водою тебе не обмито, щоб була чиста, ні сіллю не натерто, ані в пелюшки не повито.
5Нічиє око тебе не пожалувало, щоб із милосердя до тебе хоч одне щось із цього тобі зробити. Ні, тебе викинуто в поле, гидуючи тобою, коли ти народилась.
6І йшов я мимо тебе й побачив, як ти вовтузилась у власній крові, і сказав тобі: Живи у твоїй крові,
7рости, немов трава в полі. Ти виросла, зробилась великою й дійшла до прекрасної вроди. Позаокруглювались у тебе груди та й волосся виросло густо, тільки була ти гола, невкрита.
8Я переходив попри тебе й уздрів, і ось видно було, що прийшла твоя пора любови. І я накинув полу одежі моєї на тебе й прикрив твою голизну. Я присягнув тобі; увійшов у союз з тобою, – слово Господа Бога, – і ти стала моєю.
9Я викупав тебе в воді, обмив із тебе кров і намастив тебе олією.
10Я одягнув тебе в гаптовану одежу, обув тебе в сап’янці, підперезав тебе вісоном і вкрив тебе шовком.
11Я прикрасив тебе оздобами, надів тобі на руки обручки, а на шию намисто.
12Я дав тобі каблучку до носа, і кульчики до вух і пишний вінець тобі на голову.
13Ти розкошувала в золоті й у сріблі, одіж твоя була – вісон, шовк і гаптована тканина. Питльованою мукою, медом і олією ти годувалась. Прекрасною ти стала, хоч би й у цариці.
14І слава твоя пронеслась проміж народами з-за твоєї вроди, бо вона (врода) була досконала величчю, яку я поклав на тебе, – слово Господа Бога.
15Ти ж, покладаючись на твою вроду й послуговуючись твоєю славою, запопалася блудувати, і щедро блудувала з кожним перехожим.
16Ти вживала твою одежу, щоб робити з неї собі узвишшя барвисті, та й на них блудувала.
17Ти взяла прикраси твої з мого золота й мого срібла, що я був дав тобі, і наробила собі з них чоловічих подоб, щоб блудувати з ними.
18Ти взяла твою гаптовану одежу й нею їх покрила; мою олію й мій ладан ти перед ними поклала.
19Та й хліб мій, що я був дав тобі, питльовану муку, олію й мед, якими я годував тебе, усе те ти поклала перед ними, на приємний запах їм, – слово Господа Бога.
20Ти взяла твоїх синів і твоїх дочок, що мені була породила, і принесла їх їм у жертву, щоб вони їх споживали. Чи ж то не досить тобі було блудування твого?
21Ти різала моїх дітей, ти віддавала їх їм, проводивши їх через вогонь, на честь їм.
22І при всіх твоїх гидотах та блудодійствах. ти й не згадала про час твоїх молодощів, як була гола й невкрита, вовтузилась у власній крові.
23А після всіх твоїх злочинів – о горе, горе тобі! – слово Господа Бога, –
24ти спорудила собі кубло, зробила собі узвишшя на всякому майдані.
25На кожному роздоріжжі споруджувала собі узвишшя, сквернила твою вроду й розставляла ноги для кожного перехожого, помножуючи твої блудійства.
26Ти блудувала з єгиптянами, сусідами твоїми, кремезними тілом; ти множила твої блудодійства, щоб довести мене до гніву.
27І ось простяг я мою руку і зменшив твої посілості, й видав тебе на потіху твоїх ненависниць, дочок філістимлянських, що й самі червоніли від твоєї розпусної поведінки.
28Ти блудувала з синами Ашшура, та й того не було тобі досить. Блудувала, та не насичувалась.
29Ти помножила твої блудодійства з крамарським краєм, із Халдеєю, та й тим не наситилась.
30Яке ж мало бути втомлене твоє серце, – слово Господа Бога, – як ти все те коїла, вчинки сороміцької блудниці!
31Як ти споруджувала собі кубло на кожному роздоріжжі й робила собі узвишшя на кожному майдані. Однак, ти не була звичайною блудницею, – бо ти нехтувала їхньою платнею,
32лише жінкою-перелюбкою, що замість свого мужа – чужих приймала.
33Блудницям дають дарунки; ти ж сама давала гостинці твоїм полюбовникам, і підкуповувала їх, аби звідусіль приходили до тебе на твої блудодійства.
34Із тобою, у твоїй розпусті, навпаки було, ніж як то діється з іншими жінками; бо за тобою не бігали, як за блудницею, лише ти сама платила, тобі ж плати не давали. Отака розбещена ти була!
35Тому, блуднице, послухай слова Господнього.
36Так говорить Господь Бог: За те, що ти оголювала свій сором і тілом світила розпусно до твоїх полюбників та до твоїх гидких бовванів, за те, що ти їм віддавала кров дітей твоїх,
37за все те я позбираю любовників твоїх, що тобі були довподоби, усіх тих, з якими ти любилася, разом із тими, що їх ти ненавиділа; я їх зберу звідусіль проти тебе, і оголю тебе перед ними, і вони побачуть твій сором.
38Я судитиму тебе судом, що на жінок чужоложниць і кроворозливниць, і приведу на тебе гнів мій і мої ревнощі.
39Я видам тебе їм у руки, і вони знесуть твоє кубло і зруйнують твої узвишшя, зірвуть із тебе одіж, відберуть твої прикраси та й покинуть тебе голою та невкритою.
40Потім нашлють на тебе юрбу, поб’ють тебе камінням і порубають своїми мечами.
41Вони спалять вогнем твої будови і зроблять над тобою суд на очах багатьох жінок. Я покладу край твоєму блудуванню, і ти не платитимеш за розпусту вже більше.
42Зжену на тобі моє обурення, і відступляться від тебе мої ревнощі, і вгамуюсь, і не гніватимусь більше.
43За те, що ти не спогадала про дні твоїх молодощів, дратувала мене всіма тими вчинками, я оберну твої вчинки на твою ж голову, – слово Господа Бога. Хіба ти не чинила блудодійства на додаток до всіх твоїх мерзот?
44Ось кожен, хто приповідками говорить, скаже про тебе: Яка мати, така й доня.
45Ти, дочка, вдалась у твою матір, що покинула свого чоловіка й своїх дітей. Ти – сестра твоїх сестер, що покинули своїх чоловіків і своїх дітей. Мати ваша – хеттитка, батько ваш – аморій.
46Старша сестра твоя – це Самарія з дочками своїми, що живе ліворуч від тебе, а менша сестра твоя, – що живе праворуч від тебе – це Содом із своїми дочками.
47Ти не тільки їхніми дорогами ходила та їхні гидоти витворяла, – ти зіпсувалась гірш від них усіма вчинками твоїми.
48Клянусь, як от живу я – слово Господа Бога: Твоя сестра Содом із дочками не чинила такого, як ти з твоїми дочками чинила.
49Ось який був злочин Содому, сестри твоєї: гординя, ненажерливість, безжурне ледарство. Такі були її злочини та її дочок. Бідному й злиденному вони не помагали.
50Вони залишилися й заходилися чинити мерзоти супроти мене, а я, побачивши те, їх відкинув.
51Самарія не нагрішила й половини того, що ти нагрішила. Ти намножила більше гидот, ніж вони, і ти виправдала твою сестру всіма мерзотами, що їх ти натворила.
52Неси ж і ти твій сором, ти, що заступалася за твоїх сестер. Твоїми гріхами, від яких ти змерзенніла більше від них, ти їх виправдала. Стидайся ж і ти й неси твій сором, бо ти виправдала твоїх сестер!
53Я відновлю їх! Я відновлю Содом із дочками. Я відновлю Самарію з її дочками, я відновлю тебе посеред них,
54щоб ти несла твій сором і стидалась усього того, що коїла, коли їх потішила.
55Сестра твоя Содом з дочками своїми повернуться до попереднього свого стану, і Самарія з дочками своїми повернеться до попереднього свого стану, і ти з дочками твоїми повернетесь до попереднього вашого стану.
56Чи ж не була сестра твоя Содом у тебе на устах поговіркою за часу гордощів твоїх,
57ще перед тим, як об’явилась ганьба твоя? Так як ти тепер стала предметом погорди в дочок сирійських та всіх, що навколо них, та в дочок філістимлянських, що тебе з усіх боків зневажають!
58Злочин твій і твої гидоти – ти понесеш їх, – слово Господнє.
59Так бо говорить Господь Бог: Я вчиню з тобою, як ти чинила, зневаживши присягу й порвавши союз зо мною.
60Та я спогадаю про союз мій із тобою за днів молодощів твоїх і встановлю з тобою союз віковічний.
61Ти спогадаєш про твою поведінку й засоромишся, коли я візьму твоїх сестер, старших і менших від тебе, і дам їх тобі за дочок, – та не з моєї умови з тобою.
62Я встановлю з тобою мій союз, і ти взнаєш, що я, – Господь,
63щоб ти згадала й засоромилась, і не посміла більш зо стиду й уст відкрити, як я прощу тобі все, що ти коїла», – слово Господа Бога.

17. Притча про двох орлів 1-10; її значення 11-21; передсказ Месії 22-24

1Надійшло до мене таке слово Господнє:
2«Сину чоловічий! Загадай загадку й скажи притчу домові Ізраїля;
3промов: Так говорить Господь Бог: Орел великий, з великими крильми, з широкими крильми, ввесь вкритий зозулястим пір’ям, злетів на Ливан-гору. Схопив він вершок кедра,
4зірвав найвищу з його віток та й переніс у крамарську землю, посадив у купецькому місті.
5Потім узяв насіння з тієї землі й посадив на полі для засіву; над великими водами, немов вербу, він посадив його.
6І виросло воно й стало виноградною лозою, розлогою, низькорослою. Віття її мало до нього повернутись, коріння під ним бути. Зробилось воно виноградною лозою, пустило паростки й розкинулось галуззям.
7Та був іще один орел великий, з великими крильми, розкішним пір’ям; і ось та виноградина погнала до нього своє коріння, до нього простягнула своє віття, щоб він її зрошував, ліпше, ніж грядка, де її посадили,
8хоч вона посаджена була на родючім полі, над великою водою, так що могла (й без того) розпускати віття, приносити плоди й стати пишною лозою.
9Тому скажи: Так говорить Господь Бог: Чи буде все гаразд із нею? Хіба орел не повириває коріння в неї? Хіба не позриває плодів з неї, так що всі бруньки на її паростях посохнуть? Не треба буде ні великої потуги, ні людей багато, щоб вирвати її з корінням.
10Ось вона посаджена. Чи буде все гаразд із нею? Чи не засохне вона, як на неї подує східній вітер? На тій грядці, де виросла, засохне.»
11І надійшло до мене таке слово Господнє:
12«Скажи бунтівничому домові: Чи не здогадуєтеся, що воно значить? Скажи: Ось вавилонський цар прийшов у Єрусалим. Він забрав його царя та його князів та й відвів їх до себе в Вавилон.
13Узяв він нащадка з царської родини та й зробив із ним союз, присилував його поклястись і забрав вельмож тієї землі з собою,
14щоб царство було принижене, щоб не могло підвестися, щоб додержувало союзу й стояло при нім.
15Той же зрадив його, пославши своїх послів у Єгипет, щоб йому дали коней і багато війська. Чи пощастить йому? Чи врятує себе той, хто таке сподіяв? Він зламав мій союз. Чи ж він себе врятує?
16Клянусь, як от живу я, – слово Господа Бога, – в країні того царя, що настановив його царем і що його він погордив присягою та зламав угоду, у нього, в Вавилоні він умре.
17Своїм великим військом і численним людом фараон його не врятує на війні, як насиплють вал і побудують башти, щоб вигубити людську многоту.
18Він зневажив клятву, зламав союз, дав свою руку іншому, – отак учинив він. Ні! Він не знайде рятунку!
19Тому Господь Бог так каже: Клянусь моїм життям! Це мою клятву він зневажив, це мій союз зламав він. Я оберну йому це на його голову!
20Я закину на нього мою сітку і він потрапить у мої тенета. Я приведу його в Вавилон і буду там з ним судитися за його віроломство супроти мене.
21Його втікачі з усіх його полків поляжуть від меча; котрі ж зостануться, розсиплються на всі вітри, і взнаєте, що то я – Господь – говорю.
22Так говорить Господь Бог: Я візьму верховіття високого кедра, з високих паростків його я зірву найніжніший і посаджу його на горі високій та величній.
23Я посаджу його на горі ізраїльській високій. Він пустить віття й плід уродить, і стане пишним кедром. І житиме під ним усяке птаство, усе пернате в тіні його галуззя буде жити.
24Всі польові дерева взнають, що я – Господь, що я принижую дерево високе, що я підвищую дерево низеньке, що я висушую дерево зелене, а дерево сухе сподіюю квітучим. Я, – Господь, – сказав так, і так учиню.»

18. Особиста відповідальність

1Надійшло до мене таке слово Господнє:
2«Чому ви все говорите в Ізраїльській землі цю приповідку: Батьки їли недоспілі грона, а на зубах у дітей оскома?
3Клянусь моїм життям, – слово Господа Бога, – не будуть уже більше тієї приповідки в Ізраїлі повторювати.
4Ось бо всі душі – мої; чи душа батькова, чи душа синова – мої вони. Той, хто згрішить, той помре.
5Хто праведен і творить суд і справедливість,
6на узвишшях не їсть, очей до бовванів дому Ізраїля не підводить, жінки ближнього свого не безчестить, до жінки під час спливу не наближається,
7нікого не утискає, заставу, що за борг узяв, звертає, здирства не чинить, убогому дає хліба, нагого одежею вкриває,
8на лихву не позичає і не бере відсотків, руки свої стримує від несправедливости, суди справедливі між людьми вирікає,
9у заповідях моїх ходить і суди мої пильнує, щоб їх виконувати по правді, – той праведен, і певно буде жити, – слово Господа Бога.
10Як же він породить сина розбишаку, що проливає кров, і чинить якийсь із тих гріхів,
11яких (батько) сам не чинив – їсть м’ясо з кров’ю, жінку ближнього безчестить,
12гнітить убогого та нещасного, здирства чинить, застави не звертає, до бовванів підводить очі, коїть гидоти,
13на лихву позичає, бере відсотки, – чи ж такому жити? Ні, він не буде жити! Він учинив усі ті мерзоти, – він мусить умерти: кров його на ньому буде.
14Як же породить сина, і син бачить усі гріхи, що чинить його батько, бачить, але сам їх не чинить,
15на горах не їсть, очей до бовванів дому Ізраїля не підводить, жінки ближнього свого не безчестить,
16нікого не утискає, застави не бере, здирства не сподіює, вбогому дає хліба, нагого одежею вкриває,
17стримує руку від кривди, не бере лихви й відсотків, виконує мої закони, ходить у моїх заповідях, – такий не вмре за батьківські провини; ні, він буде жити.
18Батько його, за те, що тіснив жорстоко, що чинив здирства, та коїв усяке лихо і серед свого народу, – той мусить умерти за свої провини.
19Але ви скажете: Чому син не несе кривди батька? Тому, що син чинить за законом і по правді, пильнує всі мої установи й виконує їх, – тому він і житиме.
20Той, хто згрішив, той мусить умерти. Син за провину батькову не буде відповідати, батько за провину сина не буде відповідати. Праведність зостанеться з праведним, а гріховність із грішником.
21Коли ж злий відвернеться від усіх своїх гріхів, яких накоїв, і буде пильнувати всі мої установи, чинити за законом та справедливістю, – він буде жити, не вмре.
22Усі переступи, що їх учинив, не буде пригадувано йому більше; за свою справедливість, що чинив, він буде жити.
23Хіба ж мені смерть грішника мила, – слово Господа Бога, – а не те, щоб він відвернувся від своєї поведінки та й жив?
24Коли ж праведник відвернеться від своєї справедливости, творитиме кривду й коїтиме всі ті гидоти, що коїть грішник, – то чи йому жити? Ні, не пригадається йому більше вся його справедливість, що чинив. За віроломство своє, яким провинився, і за гріх свій, яким згрішив, – за них, він мусить умерти.
25Ви кажете: Несправедлива путь Господня! Слухайте, доме Ізраїля! Чи ж то моя путь несправедлива? Чи ж то не ваші путі несправедливі?
26Таж коли праведник відступає від своєї справедливости й чинить кривду, і за те вмирає, то він умирає за кривду, що чинив.
27Коли ж грішник відвертається від гріхів, що коїв, і чинить суд і правду, він достойний жити.
28Він роздумався і відвернувсь від усіх своїх переступів, що накоїв; він певно буде жити, він не вмре.
29Одначе дім Ізраїля говорить: Несправедлива путь Господня! Чи ж справді бо мої путі несправедливі, доме Ізраїля? Чи ж то не ваші путі несправедливі?
30Тим я судитиму кожного з вас, доме Ізраїля, за вашими вчинками, – слово Господа Бога. Відверніться, зречіться ваших переступів, щоб не мати вам більше приводу до гріха.
31Повідкидайте геть від себе ваші гріхи, що ними ви згрішили супроти мене, і зготуйте собі нове серце й новий дух. Чого ж бо вам умирати, доме Ізраїля?
32Мені бо не люба смерть грішника, – слово Господа Бога. Наверніться ж і живіть!

19. Жалобна пісня над князями Юди

1Ти ж заспівай жалобну пісню над ізраїльськими князями,
2і скажи: Що за левиця була твоя мати між левами! Розлігшися між левенятами, своїх маленьких годувала.
3Вигодувала одного з-між маленьких, він левеням зробився, він навчився роздирати здобич і пожирав людей.
4Злигалися народи проти нього, і він піймався у їхню яму. І відвели його з кільцями в ніздрях у Єгипетську країну.
5Побачивши, що чекає, що сподівається марно, взяла другого з маленьких і левеням його зростила.
6І запопався він поміж левами походжати, левеням зробився, навчився роздирати здобич і пожирав людей.
7Він збурив їхні палати, зруйнував міста їхні. Жахнулася земля з усім, що на ній було, від голосного його реву.
8Народи кинулись на нього, з земель суміжних розкинули на нього сіті, і він упіймався у їхню яму.
9І посадили його закутого в клітку й одвели до вавилонського царя, який замкнув його в твердиню, щоб не було вже більше чути його реву в Ізраїлі по горах.
10Мати твоя була, немов та виноградина, посаджена над водою. Вона була плодюча, повногалузна -з-за вод великих.
11І виріс на ній один пагін сильний, який зробився царським бер-лом. І вигналась вона високо, аж по самі хмари, і виднілася своїм високим ростом і своїм густим галуззям.
12Та її вирвано в гніві й кинуто на землю, і східній вітер висушив плід її, а сильний пагін її був зламаний, засох він, вогонь його пожер.
13Тепер її в пустині посадили, в землі сухій і вигорілій.
14І з пагона вогонь вийшов, пожер віття її та плід. І не зосталось більше на ній сильної гілляки, берла, щоб володіти.» Це журна пісня, і буде піснею суму.

20. Невірність Ізраїля супроти Бога

1Сьомого року, п’ятого місяця, десятого дня місяця прийшли до мене мужі зо старших Ізраїля, щоб спитати Господа, та й посідали передо мною.
2І надійшло до мене таке слово Господнє:
3«Сину чоловічий! Промов до старших Ізраїля та й скажи їм: Так говорить Господь Бог: Ви прийшли питати мене? Клянусь, як от живу я: Не дозволю вам мене питати! – слово Господа Бога.
4Хочеш їх судити? Хочеш їх судити, сину чоловічий? Постав на очі їм гидоти їх батьків.
5Скажи їм: Так говорить Господь Бог: Того часу, як вибрав я Ізраїля, підняв я руку мою перед потомками дому Якова й об’явив їм себе в Єгипетській землі, підняв мою руку перед ними і сказав їм: Я – Господь, Бог ваш!
6Тоді підняв я мою руку, клянучись їм, що виведу їх з Єгипетської землі в землю, яку я для них призначив, землю, що тече молоком та медом, оздобу над усіма землями.
7Я сказав їм: Відкиньте кожен гидоти з очей ваших і не поганьтесь єгипетськими бовванами: я – Господь, Бог ваш!
8Та вони збунтувались проти мене й не хотіли слухати мене; ніхто не відкинув гидот з очей своїх; вони не відцурались бовванів єгипетських. І я подумав: Виллю на них обурення моє, зжену на них мій гнів посеред Єгипетської землі.
9Та я вчинив інакше з уваги на моє ім’я, щоб воно не сквернилось перед очима народів, між якими вони перебували, перед очима яких я об’явився, щоб вивести їх з Єгипетської землі.
10І вивів я їх з Єгипетської землі й привів у пустиню.
11І дав їм заповіді мої та об’явив їм мої установи, щоб людина, додержуючи їх, жила ними.
12Дав я їм також і мої суботи, щоб були знаком між мною та ними, та щоб вони знали, що то я – Господь – освячую їх.
13Та дім Ізраїля збунтувався проти мене в пустині. В заповідях моїх вони не ходили і відкинули мої установи, які мусить додержувати людина, щоб ними жити; та й суботи мої вони тяжко осквернили. Я вже намірився був вилити на них моє обурення в пустині, щоб вигубити їх.
14Та проте я вчинив інакше з уваги на моє ім’я, щоб воно не сквернилось перед очима народів, що в них на очу я вивів їх.
15Я підняв мою руку проти них у пустині й заприсягся, що не приведу їх у землю, яку їм призначив, – у землю, що тече молоком та медом, оздобу над усіма землями;
16за те, що вони відкинули мої установи, у заповідях моїх не ходили і суботи мої осквернили, бо серце їхнє було прив’язане до бовванів.
17Та моє око зглянулось на них, щоб їх не губити, і я не винищив їх дощенту в пустині.
18Я говорив до їхніх синів у пустині: Слідом ваших батьків не ходіте, установ їх не заховуйте й бовванами їхніми не поганьтесь.
19Я – Господь, Бог ваш: у моїх заповідях ходіте, мої установи зберігайте та виконуйте.
20Суботи мої держіть свято, щоб вони були знаком між мною та вами, щоб було знано, що я – Господь, Бог ваш.
21Та бо й сини збунтувались проти мене: в заповідях моїх не ходили, установ моїх, що їх мусить виконувати людина, щоб могла жити ними, – не виконували. Вони суботи мої оскверняли. От я й намірився вилити на них моє обурення й зігнати гнів мій на них у пустині.
22Але я стримав мою руку й чинив з уваги на моє ім’я, щоб воно не сквернилося перед очима народів що на їх очу я їх вивів.
23І знову зняв я мою руку проти них у пустині і заприсягся, що порозкидаю їх між народами й порозвіваю їх по чужих землях,
24за те, що вони моїх установ не виконували й мої заповіді відкинули, і мої суботи оскверняли та звертали очі на бовванів своїх батьків.
25Отак я законам лишив їх напризволяще недобрим та приписам, якими вони не могли жити.
26Я дозволив їм оскверняти себе приносами-дарами, коли вони проводили через вогонь кожного первородного, щоб їх покарати, щоб знали, що я – Господь.
27Тому, сину чоловічий, говори домові Ізраїля і скажи їм: Так говорить Господь Бог: От іще чим образили мене батьки ваші, поводившися зо мною віроломно:
28як я привів їх у землю, що під урочистою присягою обіцяв їм дати, то вони, де тільки бачили високий горб і дерево гіллясте, приносили там свої жертви, і клали там свої дражливі приноси, складали там свої пахощі й возливали там свої ливні жертви.
29І я сказав їм: Що то за висота, куди ви ходите? І ця назва «Висота» була дана їй по цей день.
30Тому скажи домові Ізраїля: Так каже Господь Бог: Чи ж ви не оскверняєте себе, як батьки ваші, і не блудуєте за їхніми гидотами,
31приносячи ваші дари, проводячи через вогонь ваших дітей, – чи не оскверняєте себе вашими бовванами по цей день? І я б то дозволив вам мене питатися, доме Ізраїля? Клянусь, як от живу я, – слово Господа Бога, – я не дозволю вам мене питатися!
32А те, що в вас на думці, напевно ніколи не станеться. Ви бо кажете: Ми хочемо бути, як народи, як чужоземні племена, служити дереву та камінню.
33Клянусь, як от живу я, – слово Господа Бога, – я царюватиму над вами потужною рукою, простягнутим рам’ям, як виллю гнів мій.
34Я виведу вас із-між народів і позбираю вас із земель, де ви розсіяні, потужною рукою, простягнутою правицею, як виллю гнів мій.
35Я приведу вас у пустиню народів, і судитимусь там з вами віч-на-віч.
36Як я судився у єгипетській пустині з вашими батьками, так судитимуся з вами, – слово Господа Бога.
37Я проведу вас під берло і приведу вас у малім числі.
38Я вилучу з-між вас бунтарів та тих, що відступили від мене. Я виведу їх із землі, де вони перебували чужинцями, але в землю Ізраїля вони не ввійдуть, і ви взнаєте, що я – Господь.
39Ви ж, доме Ізраїля, – так говорить Господь Бог: Нехай кожен із вас іде служити своїм бовванам, але потім ви будете мені слухняні й не будете більше сквернити моє святе ім’я вашими дарами та вашими бовванами.
40Бо на святій горі моїй, на високій горі ізраїльській, – слово Господа Бога, – там служитиме мені ввесь дім Ізраїля, увесь, скільки його на землі. Там я буду ласкаво приймати й там буду жадати ваших приношень, найліпших ваших дарів, що присвятите.
41Неначе любі пахощі, я прийму вас ласкаво, як повиводжу вас із-поміж народів і позбираю вас із чужих земель, де ви розсіялись, і появлю у вас мою святість перед очима народів.
42І взнаєте, що я – Господь, як я приведу вас в Ізраїльську землю, в землю, яку я, піднявши руку, клявся дати батькам вашим.
43Там ви згадаєте вашу поведінку й усі ваші вчинки, якими ви себе сквернили, і гидуватимете самі собою з-за злочинів ваших, що ви творили.
44Тоді ви зрозумієте, що я – Господь, як я чинитиму так з вами з уваги на моє святе ім’я, а не згідно з вашою лихою поведінкою та з вашими мерзенними вчинками, доме Ізраїля», – слово Господа Бога.

 

21. Навуходоносор проти Єрусалиму 1-32; і аммоніїв 33-37

1Надійшло до мене таке слово Господнє:
2«Сину чоловічий! Обернись обличчям на південь, говори до південного краю й пророкуй проти лісу, що в південній країні.
3Скажеш до лісу, що в південній країні: Слухай слово Господнє! Так говорить Господь Бог: Ось я запалю в тобі вогонь, що пожере всяке твоє зелене дерево й усяке сухе дерево. Палюче полум’я не погасне. Воно спалить усе від півдня до півночі.
4Усі зрозуміють, що то я, Господь, запалив його, і воно не погасне.»
5Тоді я скрикнув: «Ой Господи Боже! Вони й так говорять про мене: Чи ж то не той, що приповістками все говорить? »
6І надійшло до мене таке слово Господнє:
7«Сину чоловічий! Обернись обличчям до Єрусалиму, говори проти святині й пророкуй проти землі Ізраїля.
8Скажеш землі Ізраїля: Так говорить Господь: Ось я на тебе! Я добуду меча мого з піхви й вигублю в тебе праведного й грішника.
9На те, щоб вигубити в тебе праведного й грішника, вийде мій меч із піхви проти всякої плоті від півдня до півночі.
10І взнають усі, що я, Господь, добув мого меча з піхви, і він уже туди не повернеться.
11Ти ж, сину чоловічий, стогни, немов би в тебе ломило в крижах, гірко стогни в них на очу.
12І як питатимуть у тебе: Чого стогнеш? -ти відкажеш: Бо з-за чутки, що надійшла, серце в усіх зомліє, руки в усіх опадуть, усі похнюпляться духом, і задрижать у всіх коліна. Ось вона надійшла, і справдилась» – слово Господа Бога.
13Надійшло до мене таке слово Господнє:
14«Сину чоловічий! Пророкуй і кажи: Так говорить Господь: Меч, меч нагострений і вичищений.
15Для величезної різанини його нагострено, і вигладжено, щоб виблискував, неначе блискавиця. О, радуймося, берло мого сина усяким деревом гордує!
16І дано його виточити, щоб узяти в руку. Він вигострений, отой меч, він виточений, щоб його дати вбивці у руки.
17Голоси, лементуй; сину чоловічий, бо його звернено проти народу мого, проти всіх Ізраїля князів, призначених на меч разом з моїм народом. Тож удар себе у стегно,
18бо пробу зроблено! Та й як би воно могло так не статись, навіть якби зосталося зневажливе берло? – слово Господа Бога.
19Ти ж, сину чоловічий, пророкуй, сплесни руками! Нехай меч той подвоїться, потроїться! Це меч різанини, це меч великої різанини, що їм загрожує навколо,
20щоб серця мліли, щоб жертв було багато. На всіх воротях їх я поставив грізний меч. Ой горе! Він зготований на те, щоб блискавки кидати, вичищений на різанину.
21Січи праворуч і ліворуч, куди б не повернулось твоє вістря!
22Я теж плескатиму руками і зжену гнів мій. Я, – Господь, – сказав це.»
23Надійшло до мене таке слово Господнє:
24«Ти ж, сину чоловічий, накресли собі два шляхи, якими прийде меч царя вавилонського. З однієї землі вийдуть обидва. Викарбуй далі знак, викарбуй його на початку дороги, що веде в місто.
25Накресли шлях, щоб меч дійшов до Раббату синів Аммона, а в Юдеї – до єрусалимської твердині,
26бо цар вавилонський стоїть на розпутті, на перехресті двох шляхів, щоб кинути жереб. Він перемішує стріли, питає терафи, розглядає печінку.
27у правій руці в нього жереб на Єрусалим, щоб поставити тарани, щоб розтулити уста та повеліти різанину, щоб голосно кричати військовим кличем, поставити тарани проти брами, насипати вал, будувати рухомі башти.
28Та це їм видавалось пустою ворожбою, бо вони мали за собою врочисті клятьби. Він же пригадує їм їхню несправедливість, щоб вони впіймались.
29Тим то ось як говорить Господь Бог: Тому, що ви пригадуєте вашу несправедливість, виявляючи переступи ваші й показуючи всіма вашими вчинками гріхи ваші, тому що ви нагадуєте про себе, – ви будете схоплені.
30Ти ж, безчесний, беззаконний князю Ізраїля, на якого прийшов день разом з кінцем твоєї безбожності!, –
31так говорить Господь Бог: Здійми корону, скинь вінець! Це вже минулось! Те, що було внизу, піде вгору, а те, що було вгорі, піде наниз!
32Руїну, руїну, руїну зроблю з нього; і його не буде, покіль не прийде той, хто має на нього право й кому я віддам його.
33Ти ж, сину чоловічий, пророкуй і скажи: Так говорить Господь Бог про аммоніїв та про їхню зневагу; скажи: Меч, меч уже добутий для різанини, вичищений, щоб нищив, щоб блищав,
34тим часом, як тебе обдурюють видіннями пустими і брехню тобі ворожать, щоб його прикласти до шиї грішників безчесних, день яких прийшов разом з кінцем їхньої безбожности.
35Сховай його назад у піхву. На тому місці, де створено тебе, у землі, де ти народився, буду тебе судити.
36Виллю на тебе гнів мій, дихну на тебе вогнем мого обурення, видам тебе в руки жорстоким людям, майстрам руйнування.
37Ти станеш здобиччю вогню; кров твою розіллють по землі; не буде й згадки більш про тебе, бо то я, Господь, сказав так.»

22. Злочинства Єрусалиму

1Надійшло до мене таке слово Господнє:
2«Ти ж, сину чоловічий, хочеш судити, хочеш судити кровожерне місто? Вистав їм перед очі усі їхні мерзоти,
3і скажи їм: Так говорить Господь Бог: Городе, що проливаєш кров посеред себе, щоб навести на себе свою годину, і робиш боввани собі на шкоду, щоб себе опоганити!
4Кров’ю, що ти пролив, ти завинив, і бовванами, що наробив собі, опоганився і так наблизив твої дні, й дійшов твоєї години. Ось чому я видав тебе на наругу народам, на посміх усім країнам.
5Близькі й далекі будуть насміхатися з тебе, що опоганив своє ім’я, що ввесь час був повен безладдя.
6Ось князі ізраїльські в тебе, кожен щосили кров проливав.
7Батька й матір зневажають у тебе, чужинця кривдять посеред тебе, сироту й удовицю гноблять у тебе.
8Святині мої ти зневажаєш, суботи мої осквернюєш.
9Обмовці були в тебе на те, щоб пролити кров. По горах їдять у тебе, посеред тебе коять злочинства.
10Сором батьків відкривають у тебе, нечисту в спливі насилують у тебе.
11Той грішить з жінкою ближнього свого, той опоганює розпустою свою невістку, а той знечещує в тебе свою сестру, дочку батька свого.
12У тебе беруть підкуп, щоб проливати кров; ти береш лихву й відсотки, ти обдираєш твого ближнього насильно, мене ж ти забув, – слово Господа Бога.
13Та ось я накладу руку на твою (незаконну) наживу, що ти нажив, і на кров, що ллється у тебе.
14Чи ж видержить твоє серце, чи будуть, міцні твої руки, як я почну мою. працю проти тебе? Я – Господь сказав це і зроблю.
15Я тебе розсію між народами, розвію тебе по чужих землях, покладу край нечистоті, що в тебе.
16А тоді – станеш моїм насліддям в очах народів, і взнаєш, що я – Господь.»
17Надійшло до мене таке слово Господнє:
18«Сину чоловічий! Дім Ізраїля зробивсь для мене жужелицею; всі вони мідь, цинк, залізо й оливо в горнилі для срібла, всі жужелицею зробились.
19Тому ось як говорить Господь Бог: За те, що ви усі поробилися жужелицею, за те я позбираю вас у Єрусалим.
20Так само, як збирають докупи і кладуть у горнило срібло, мідь, залізо, оливо й цинк, щоб роздувати на них вогонь і їх розтопити, так і я позбираю вас у моїм гніві та моїм обуренні й покладу вас туди, і розтоплю вас.
21Я позбираю вас і подую на вас вогнем мого обурення, щоб ви були розтоплені посеред Єрусалиму.
22Як топлять срібло в горнилі, так і ви будете розтоплені посеред нього; і взнаєте, що я – Господь – вилив на вас моє обурення.»
23Надійшло до мене таке слово Господнє:
24«Сину чоловічий! Промов до нього: Ти – земля, що не була скроплена дощем за години гніву.
25її князі в ній ревуть по-лев’ячому, роздирають здобич. Вони пожирають людей, забирають скарби й дорогоцінності, намножують у ній вдовиць.
26її священики порушують закон мій, сквернять мої святині; святого й несвятого не відрізняють, що нечисте й що чисте, не навчають, а від субот моїх відвертають очі, і я в них у погорді.
27її начальники посеред неї, по-вовчому роздирають здобич, проливають кров, гублять душі, щоб тільки наживитись.
28Пророки її замащують усе глиною зверху, бачать пусті видіння й віщують неправду, кажучи: Так говорить Господь Бог, – а Господь же не говорив того.
29А то й прості люди гноблять, грабують, гнітять злиденного та бідного, знущаються над чужинцем без усякого права.
30Я шукав між ними когонебудь, що вимурував би мур та став передо мною в проломині за цю землю, щоб я не погубив її, – та не знайшов.
31Тоді я вилив на них мій гнів; і вогнем обурення мого я їх знищив. Я повернув на голову їм їхні переступи», – слово Господа Бога.

23. Єрусалим і Самарій – дві розпусниці

1Надійшло до мене таке слово Господнє:
2«Сину чоловічий! Були дві жінки, дочки однієї матері.
3Вони блудували в Єгипті, ще в молодощах блудували. Там пестували їм груди, там голубили їхнє дівоче лоно.
4А було на ім’я їм: старшій – Огола, а сестрі її – Оголіва. Були вони (спершу) моїми, і породили вони синів і дочок, їхні ймення: Самарія, тобто Огола, і Єрусалим, тобто Оголіва.
5І заходилась Огола блудувати, бувши моєю. Вона запалала любов’ю до своїх коханців асирійців, своїх сусідів,
6одягнених у блават і порфіру, правителів та начальників, усе молодих та вродливих, комонників, зручних на конях.
7І віддавала вона свої любощі їм, що були найдобірніші з асирійців, і опоганювалась бовванами всіх тих, до яких палала.
8Проте не покидала своїх блудів з Єгиптом, – єгиптяни бо спали з нею ще в її молодощах та голубили її дівоче лоно й виливали на неї свої блудодійства.
9За те ж я і віддав її в руки її полюбовникам, у руки синам Ашшура, до яких вона палала.
10Вони її роздягли, синів і дочок забрали в неї, а саму її мечем убили. І стала вона ганьбою між жінками, які довершили на ній суд.
11Бачила те її сестра Оголіва, але ще більше зіпсувалась, ніж сестра її, у своїй палкій непогамованості та своїх блудодійствах.
12Палала вона до синів Ашшура, до правителів та начальників, своїх сусідів, пишно одягнених, комонників, зручних на конях, що всі були молоді та вродливі.
13Побачив я, що вона опоганилась, і що в обох у них та сама дорога.
14Та ця блудувала ще більше: вона бо як побачила намальованих на стіні чоловіків, подобою халдеїв, виведених червоною фарбою,
15підперезаних навколо криж поясами, із звисаючими турбанами на головах, усіх на вигляд як войовників, подобу синів вавилонських, що рідна їхня земля Халдея, –
16то запалала до них за першим поглядом і вислала послів до них у Халдею.
17І прибули до неї сини вавилонські на любовне ліжко й опоганили її своїми блудництвами, а як вона осквернила себе ними, то відвернулась від них.
18Як же вона отак явно блудувала й відкривала свій сором, я відвернувсь від неї, так само, як був відвернувсь від її сестри.
19Вона ж помножила свої блудництва, згадуючи про часи своїх молодощів, як ото блудувала в Єгипетській землі,
20і палала до своїх полюбовників, у яких тіло, як у осла, а пожадливість, як у жеребця.
21Отак ти згадувала розпусту молодощів твоїх, коли єгиптяни стискали твої груди, пестуючи соски твої дівочі.
22Тому то, Оголіво, так говорить Господь Бог: Ось я підійму проти тебе твоїх полюбовників, від яких ти відвернулась. Я приведу їх проти тебе з усіх боків;
23синів вавилонських, і всіх халдеїв з Пекоду, Шоа, Коа, усіх синів Ашшура з ними, молодих та вродливих, усіх правителів і начальників, усіх войовників і славних їздців;
24і прийдуть проти тебе з півночі, з колісницями й возами та силою народів, і обступлять тебе кругом у панцерах, із щитами та шоломами. Я передам тебе їм на суд, і вони судитимуть тебе своїм судом.
25Я оберну проти тебе мої ревнощі, і вони розправляться з тобою люто: пообтинають тобі ніс і вуха, а ті, що зостануться в тебе, поляжуть від меча. Твоїх синів і твоїх дочок вони позабирають, а те, що зостанеться в тебе, пожере вогонь.
26Вони поздирають з тебе твою одежу й позабирають собі твої дорогоцінні речі.
27Я покладу край твоїй розпусті й твоїм блудодійствам з Єгипетською землею; ти не кидатимеш більше на них своїх поглядів і не згадуватимеш більше про Єгипет.
28Так бо говорить Господь Бог: Ось я віддам тебе на поталу тим, яких ти ненавидиш, у руки тих, від яких ти відвернулась.
29Вони обійдуться з тобою ворожо й заберуть у тебе все, що працею єси надбала, і покинуть тебе голою-голісінькою, так що стане явною твоя сороміцька істота, твоя розпуста й твої блудодійства.
30А вчинять із тобою таке за твої блудодійства з народами, за те, що ти себе опоганила з їхніми бовванами.
31Ти ходила дорогою сестри твоєї, за те ж і дам я тобі в руку її чашу.
32Так говорить Господь Бог: Ти питимеш чашу сестри твоєї глибоку й широку, що стане сміхом та наругою, бо так багато в ній змістилось.
33Ти будеш повна перепою й смутку. Чаша спустошення й страху, чаша сестри твоєї Самарії.
34Ти її вип’єш, випорожниш – і дрізки її оближеш, і будеш груди собі роздирати; бо так сказав я, -слово Господа Бога.
35Тим то ось як говорить Господь Бог: Тому, що ти мене забула й відвернулась від мене, неси ж кару за твої злочини й за твої блудодійства.»
36І сказав до мене Господь: «Сину чоловічий! Хочеш судити Оголу й Оголіву? Вистав їм перед очі їхні гидоти.
37Вони чужоложили, на руках у них кров, вони чужоложили з своїми бовванами, ба й дітей своїх, що мені породили, проводили через вогонь, їм на їжу.
38Та ще й до того ось що вони мені чинили: вони поганили в той самий час мою святиню і сквернили мої суботи.
39І саме тоді, як різали своїх дітей своїм бовванам, того ж дня входили в мою святиню, щоб її сквернити. От що коїли вони посеред мого дому!
40До того ж посилали й по чоловіків, що приходили здалека. Як тільки висипано до них посланця, вони приходили. Задля них ти купалась, підмальовувала собі очі й прибиралась у дорогоцінності.
41Ти сідала на пишне ліжко, а перед ним стояв стіл готовий; на ньому ти ставила моє кадило й мою олію.
42І лунав у неї безжурний голос юрби і, поруч чоловіків із залюднених країн, приводжувано з пустині п’яниць. Вони їм запинки на руки запинали і пишну корону їм клали на голову.
43І я сказав про навиклу в блудодіяннях: Тепер сповнить своє блудування і вона.
44До неї приходили, як до повії. Так приходили до Оголи й до Оголіви – жінок розпусних.
45Та мужі праведні, ті будуть їх судити судом, що на чужоложниць, та судом, що на душогубниць, бо вони чужоложниці, і на руках у них кров.»
46Так говорить Господь Бог: «Скликати б на них громаду та й видати на знущання й на грабунок!
47І громада поб’є їх камінням і порубає мечами; синів і дочок їхніх повбивають, а доми їхні спалять вогнем.
48Я покладу край їхній розпусті в країні й усі жінки матимуть науку, і не перейматимуть більше ваші розпусти.
49І скинуть на вас вашу розпусту, і понесете кару ваших гріхів бовванопоклонства, і взнаєте, що я – Господь Бог.»

24. Облога Єрусалиму 1-14; смерть дружини Єзекиїла 15-27

1Дев’ятого року, десятого місяця, десятого дня місяця надійшло до мене таке слово Господнє:
2«Сину чоловічий, запиши собі сьогоднішнє число дня, бо цього дня цар вавилонський обляг Єрусалим.
3Скажи бунтівливому домові притчу й промов до нього: Так говорить Господь Бог: Постав казан, постав та налий води до нього.
4Поклади туди шматки м’яса, всілякі щонайліпші кусні, стегно й лопатку. Наповни його найдобірнішими кістками.
5Візьми їх із овець найдобірніших, наклади дров під казан; нехай кипить усе сильно, аж поки кості в нім розваряться.
6Бо так говорить Господь Бог: Горе місту крови, казанові, вкритому іржею, іржею, що не відстає від нього. Шматок за шматком повикидай з нього, не треба на них кидати жереба,
7бо пролита ним кров і досі посеред нього; на голій скелі зоставив її, не проливав її на землю, де б вона вкрилась була порохом.
8Щоб розбудити в собі гнів, щоб помститись, зоставив я пролиту ним кров на голій скелі, щоб вона не прикрилась.
9Тому ось як говорить Господь Бог: Горе місту крови! Я теж розкладу велике вогнище.
10Наклади багато дров, запали вогонь, вари добре м’ясо, приготуй приправи, щоб аж кості розварились.
11Тоді постав порожній казан на жару, щоб розжарився, і мідь розжеврілась, щоб бруд у ньому розтопився, і щоб іржа на ньому зникла.
12Та шкода праці! Груба іржа на ньому не сходить від вогню!
13Від нечистоти твоїх злочинів я хотів очистити тебе, та ти не хотіло очиститись від твоєї нечистоти; тому не очистишся більше, аж докіль я не зжену мого гніву на тобі.
14Я, Господь, сказав це. Так воно буде, я зроблю так. Я не попущу, не пожалую, не змилуюся! За твоїми вчинками та за твоїми діяннями буду тебе судити», – слово Господа Бога.
15Надійшло до мене таке слово Господнє:
16«Сину чоловічий! Ось я візьму в тебе втіху очей твоїх раптом; та ти не лементуй, не плач, не рони сліз.
17Мовчки зідхай, жалоби по мертвих не справляй, обвивай собі голову турбаном, узуй ноги в сандалі, не закривай бороди й звичайного хліба не їж.»
18Уранці говорив я до людей, а ввечорі умерла моя жінка. На другий день уранці зробив я, як мені було заповіджено.
19І питали в мене люди: «Чи то ж ти нам не скажеш, що воно значить те, що ти робиш?»
20А я відповів їм: До мене надійшло таке слово Господнє:
21«Скажи домові Ізраїля: Так говорить Господь Бог: Ось я віддаю на опоганення мою святиню, вашу зухвалу гординю, утіху очей ваших, одраду душі вашої. Сини ваші й дочки ваші, що ви позоставляли, поляжуть від меча.
22Ви будете робити так, як я робив: не будете закривати собі бороду й звичайного хліба не будете їсти.
23Турбани ваші зостануться у вас на головах і ваші сандалі в вас на ногах. Ви не будете лементувати й плакати. Ви будете нидіти у злочинах ваших, і одні з одними будете стогнати.
24Єзекиїл буде вам знаком. Ви будете чинити точнісінько так само, як він чинив, і як те все станеться, взнаєте, що я – Господь Бог.
25Що ж до тебе, сину чоловічий, то того дня, як я відніму від них їхню силу, їхню горду радість, утіху очей їхніх, одраду їхньої душі, синів їхніх і дочок їхніх, –
26того дня прийде до тебе втікач, щоб принести тобі про це вістку.
27Того дня твої уста відкриються до втікача, і ти станеш говорити й не будеш більше німим; і будеш для них знаком, і вони взнають, що я – Господь.»

продовження

Попередня книга (“Лист Єремії”)  Наступна книга (“Книга Пророка Даниїла”)