Книга Товита

1 2 3 4 5
6 7 8 9 10
11 12 13 14  

1. Батько Товії 1-8; на вигнанні в Асирії 9-14; доброчинність батька Товії 15-22

1Книга дієпису Товита, сина Товієла, сина Ананієла, сина Адуела, сина Гаваела, з роду Азієла, з коліна Нафталі,
2що його за Салманассара, асирійського царя, забрано в неволю з Тісве, що на південь від Кадеш-Нафталі, у Галилеї, вище Асиру, над Хацором, по той бік Західнього шляху, ліворуч від Шефату.
3Я, Товит, ходив дорогами правди й справедливости всі дні мого життя й чинив багато милостині моїм братам і народові, що були забрані разом зо мною у полон в країну Асирійську, в Ніневію.
4Коли я був у моїм краю, на землі Ізраїльській, – а був я тоді молодим хлопцем, – усе коліно Нафталі, мого предка, відступило від дому Давида й від Єрусалиму, міста, вибраного колінами Ізраїля, щоб усі коліна приносили там жертви. Там був збудований і посвячений храм, житло Всевишньому, на всі роди повіки.
5І всі мої брати й дім Нафталі, мого предка. – усі приносили жертви бичкові, що Єровоам, ізраїльський цар, завів був у Дані, скрізь по горах Галилейських.
6Єдиний я ходив часто в Єрусалим на свята, як то було приписано для всього Ізраїля вічним наказом. Ходив ото я в Єрусалим поспішно з первоплодами та з десятинами від скоту й з первостриженням від овець,
7і давав те все священикам, потомкам Арона, на жертовник плодів; левітам, що тоді були при службі в Єрусалимі, десятину хліба, вина, олії, гранатових яблук, смоков та інших плодів древесних; а другу десятину я шість років, рік за роком, відкладав грішми й ходив щороку в Єрусалим і там їх витрачав.
8Нарешті, третю десятину я роздавав сиротам, удовам та тим прибулим, що до Ізраїля пристали; я приносив їм її і давав що третього року, і ми їх споживали згідно з наказом, виданим про них у Мойсеєвім законі, та згідно з наказами, що про них повідомила Девора, мати Ананієла, нашого батька, бо батько мій помер, залишивши мене сиротою.
9Ставши дорослим, узяв я собі жінку Анну з нашого роду і мав від неї сина Товію.
10Коли ж забрали мене в полон до Ніневії, усі брати мої й ті, що були з мого роду. їли поганські страви.
11Та я берігся їсти їх,
12бо всією душею мав я на думці Бога.
13Всевишній зіслав мені ласку й прихильність Салманассара, і я був купцем для нього.
14я ходив у Мідію й склав у Гаваела, сина Гаврі, в Мідійських Рагах, 10 талантів срібла.
15Коли ж помер Салманассар, на місце його став царем Санхериб, син його; дороги до Мідії стали непевними, і я не міг більш туди ходити.
16За днів Салманассара я робив багато милостині братам зо свого роду;
17хліб мій давав я голодним, одежу мою нагим; а коли бачив когось із мого народу померлого, покинутого за мурами Ніневії, то я ховав його.
18Ховав я також тих, що їх убив Санхериб, коли, втікаючи, відступав з Юдеї, під час суду, що вчинив над ним Цар неба за богохульства, яких він допустився. А вбив він у своїм гніві багато синів ізраїльських; тіла їх я викрадав і ховав. Санхериб шукав їх, але не знаходив.
19Тоді хтось із Ніневії пішов до царя й доніс на мене, що я ховав їх, і я мусів був сховатись. Коли ж я довідався, що цар знає про мене й шукає, щоб мене вбити, злякавсь я й утік.
20Усе моє майно було розграбовано, усе пішло до царської скарбниці, і не лишилося нічого в мене, крім моєї жінки Анни та сина Товії.
21Та не пройшло й 50 день, як обидва його сини забили його й утекли в гори Араратські, і замість нього став царем його син Сахердон, що настановив Ахіяхара, сина мого брата Анаела, над усіма розрахунками в своїм царстві, так що він мав у своїй владі всю управу.
22Тоді Ахіяхар заступився за мене, і я повернувсь у Ніневію, бо Ахіяхар був уже за Санхериба, асирійського царя, головний чашником, і над печаттю, і управителем, і головним рахунковим. Сахердон настановив його другим по собі. Був же він з моєї рідні й доводився мені братаничем.

2. Товит сліпне

1За царя Сахердона повернувсь я додому, і мені повернуто мою жінку Анну й сина Товію. На наше свято П’ятидесятниці, тобто свято семи Седмиць, мені приготовано гарний обід, і я сів обідати.
2І коли був приготований для мене стіл, повний усіляких страв, мовив я до мого сина Товії: «Піди, моя дитино, і як знайдеш якогось бідного з наших братів невільників у Ніневії, що пам’ятає на Господа з усього серця, приведи його сюди, щоб їв разом зо мною. Гляди ж, я тебе чекаю, поки не повернешся, дитино!»
3І вийшов Товія шукати якого-небудь бідного з наших братів і, повернувшись, мовив: «Тату!» А я до нього: «Що таке, дитино!» Він же: «Тату, он там один із нашого народу лежить забитий; його кинули на тім самім майдані, де задушили.»
4Схопивсь я на рівні ноги, залишив обід і, перед тим як почати їсти, забрав його з майдану й поклав у хатинці, щоб поховати його, як зайде сонце.
5Потім, повернувшися, обмивсь і, до краю сумний, почав обідати.
6Я пригадав собі слово пророка, яке сказав Амос про Бетел: «Обернуться у смуток ваші свята, й усі ваші веселощі в ридання» – і я плакав.
7А як зайшло сонце, пішов, викопав яму й поховав його.
8Сусіди мої глузували й говорили: «Він таки не боїться! Все бо шукали його, щоб убити за те, та він утік, і ось знову ховає мертвих!»
9Тієї ж самої ночі, обмившись, увійшов я на своє обійстя й ліг коло надвірного муру, обличчя ж моє було відкрите з-за спеки.
10Не знав я, що зверху надо мною були горобці на мурі, – і їхнє лайно, ще тепле, впало мені на очі й навело більма. Ходив я до лікарів, щоб вилікуватись, та що більш вони намащували мені очі маззю, то більше мої очі сліпли на ті більма, аж поки зовсім не осліпли. Отак нездужав я на очі 4 роки. Усі мої брати побивались навколо мене, а Ахіяхар утримував мене 2 роки, поки він не пішов до Елімаїди.
11Того часу моя жінка Анна робила всілякі жіночі роботи
12й посилала їх панам, що їй за те платню давали. Сьомого Дістра вона відтяла скінчену тканину й відіслала панам, які виплатили їй усю платню та ще й додали поверх неї козенятко.
13І от коли прийшла додому, почало те козенятко блеяти. Покликав я її й спитав: «Звідкіль те козенятко? Чи воно, бува, не крадене? Віддай його назад панам, бо ми не маємо права їсти крадене.»
14А вона до мене: «Та ж мені його дали поверх платні!» Але я не йняв їй віри й наказав віддати його панам. Мені соромно було за те перед нею. Тоді вона мені сказала: «І де вони оті твої милостині? Де вчинки твоєї праведности? Адже знати, що це вони довели тебе до цього.»

3. Молитва Товита 1-6; лиха доля й молитва Сари 7-17

1І в моїй душі зродився глибокий смуток, і я, зідхнувши, заплакав і, стогнавши, почав молитись:
2«Ти – справедливий, Господи, й усі твої діла – справедливі! Усі твої путі – милость і правда; ти – суддя світу!
3Отож і нині, Господи, згадай мене й споглянь на мене! Не карай мене за мої гріхи та за провини, ані за ті, що ними мої предки перед тобою согрішили,
4не слухавши твоїх наказів. Ти видав нас на грабування, у неволю та на смерть, на притчу й на глум, на ганьбу усім народам, серед яких ти нас розсіяв.
5І нині численні твої суди – правдиві, коли караєш мене за гріхи моїх предків, бо твоїх заповідей ми не чинили і по правді перед тобою не ходили.
6Отож і нині роби зо мною, як тобі завгодно; вели забрати мою душу, щоб я із поверхні землі зникнув і став землею знову, через те, що ліпше мені вмерти, ніж жити; наслухався я вже дорікань брехливих, і печаль велика мене огорнула. Вели, Господи, щоб я звільнився від цієї нужди! Звільни мене на місце вічного спочинку і не відвертай, Господи, свого обличчя від мене, бо ліпше мені вмерти, ніж дивитись на ті великі злидні життя мого, та й не чути отих образ!»
7Того ж самого дня сталося, що й Сарі, дочці Рагуела, який жив у Екбатані, в Мідії, довелося слухати докори від однієї з слугинь свого батька,
8тому що вона була віддана сімом чоловікам, яких Асмодей, лихий демон, убив перед тим як вони були з нею, як то звичайно буває з жінками. Слугиня їй дорікала: «То ти вбиваєш твоїх чоловіків! Оце вже за сімох була віддана, а ні від одного не дістала єси імени.
9Чого ж то нас бити за твоїх чоловіків – того, що вони померли? Іди геть за ними, щоб нам повік не бачити від тебе ні сина, ні дочки!»
10І сумно стало тоді на душі у Сари; заридала вона, вийшла на гору до батькової світлиці й хотіла повіситись; але, роздумавши, сказала: «А що як моєму батькові будуть докоряти й скажуть: Однісіньку дочку мав єси любу, та й та повісилася з горя! – Цим я звела б на старість батька зо смутком у могилу. Краще мені не вішатись, а просити Бога, щоб померти й тих докорів ніколи за життя свого не чути!»
11І в той же час простягла до вікна руки й почала так молитись: «Благословен єси, о Боже милосердний! Благословенне ім’я твоє повіки! Нехай усі діла твої благословлять тебе повіки!
12І сьогодні моє обличчя звернене до тебе, і очі мої дивляться на тебе.
13Вели, Господи, мене забрати з цього світу, щоб мені більш не чути докорів.
14Ти знаєш, Господи, що я невинна, ніякий чоловік мене не доторкався.
15Я свого імени не збезчестила, ні імени мого батька, в краю мого вигнання. Я одиначка в мого батька, і другої дитини він не має, щоб його спадкоємцем бути. Не має він ні близького брата, ні родича не має, щоб мені зберегти себе йому за жінку. Померло в мене вже сім. Навіщо ж мені далі жити? Коли ж тобі не вгодно мене вбити, поглянь на мене, змилуйся надо мною, щоб мені тих докорів більш не чути!»
16Молитва обидвох була вислухана одночасно перед славою Божою;
17і був посланий Рафаїл, щоб вилікувати обох їх: у Товита зняти з очей більма, щоб він міг знову бачити світ Божий, а Сару, дочку Рагуела, віддати за жінку Товії, синові Товита, і звільнити її від Асмодея, лихого демона, бо вона Товії належала перед усіма іншими, які хотіли б побратися з нею. Того ж часу Товія повертався знадвору до хати, а Сара, дочка Рагуела, сходила з верхньої світлиці.

4. Повчання Товита синові

1Того ж дня згадав Товит про гроші, що склав їх у Гаваела в Рагах, у Мідії,
2і сказав сам до себе: «Дійшов я вже до того, що просив собі смерти. Прикличу отже мого сина Товію, і скажу йому, раніше ніж умерти, про ті гроші.»
3Та й прикликав він сина свого Товію, і коли той прибув, сказав до нього: «Як умру, то поховай мене належно. Шануй рідну матір, не покидай її ніколи, поки життя твого. Роби те, що їй любе, й не засмучуй її серця ніяким твоїм учинком.
4Згадай, моя дитино, про всі ті небезпеки, яких вона зазнала з-за тебе, коли ти був у її лоні. А як умре, то поховай її в одному гробі біля мене.
5У всі свої дні, дитино, згадуй про Господа, щоб не захотілось тобі згрішити й переступати заповіді його. Твори праведність усі дні життя свого і не ходи несправедливими дорогами.
6Бо ті, що чинять правду, в ділах своїх будуть щасливі, як усі ті, що чинять справедливість.
7Роби милостиню з того, що маєш. А коли милостиню робиш, око твоє нехай не буде скупим. Не відвертай свого лиця від усякого бідного, і обличчя Боже не відвернеться від тебе.
8Милостиню роби згідно з тим, що маєш; коли у тебе є достатків повно, роби з них, а коли мало маєш, то не бійся й з того дати.
9Бо так готуєш собі добрий скарб на день потреби,
10тому що милосердя рятує від смерти й не дає ввійти у темряву.
11Милостиня ж – приємний дар для всіх, що її чинять, перед Всевишнім.
12Бережись, моя дитино, всякої розпусти й насамперед візьми собі жінку з роду твоїх предків. Не бери жінки-чужинки, що не з родини твого батька, бо ж ми сини пророків. Ной, Авраам, Ісаак, Яків, батьки наші від віку, – затям це собі, дитино, добре, – усі вони взяли собі жінок з-поміж своїх рідних, і були вони благословенні в своїх дітях, і потомство їхнє успадкує землю.
13Та й нині, моя дитино, люби твоїх братів і не погорджуй у своїм серці ні синами від твоїх братів, ні дочками твого народу, щоб з них не взяти собі жінку, тому що в гордощах – руїна й неладу багато, у ледарстві – недостача й велика біда, бо ледарство є матір’ю голоднечі.
14Заплати нікого з тих, що працюватимуть на тебе, в себе не затримуй; віддавай її негайно. Коли ти Богові будеш служити, то будеш мати нагороду. Вважай на себе, моя дитино, в усіх ділах твоїх. Будь завжди чемний у поведінці.
15Не роби іншим того, що тобі не любе. Вина не пий аж-до пияцтва; пияцтво нехай тебе не супроводжує ніколи.
16Зо свого хліба дай голодному, а з одежі – нагим. З усього того, що прибуває тобі, давай милостиню, нехай твоє око не буде зависне, коли будеш її робити.
17Вилий своє вино та хліб на гробі справедливих, а грішникам не давай нічого.
18У кожного розумного шукай поради, і всякою корисною порадою не знехтуй.
19Увесь час благослови Господа Бога. Проси в нього, щоб твої дороги були прості й усі стежки та заміри таланили. Ніякий бо народ не має (доброї) поради; єдиний же Господь дає всі блага. (Він, кого хоче, вивищує), він, кого хоче, понижує глибоко аж до аду. Тож і нині, дитино, пам’ятай про ці заповіді! Й нехай вони не зітруться з твого серця.
20Оце тепер, моя дитино, я тебе повідомлю, що я склав 10 талантів сріблом у Гаваела, сина Гаврі, що в Рагах, у Мідії.
21Не бійсь, дитино, що ми зубожіли. Є в тебе багато добра, коли боїшся Бога, уникатимеш гріха й чинитимеш добро перед Господом, Богом твоїм.»

5. Товія виправляється в дорогу 1-3; Архангел Рафаїл супутником Товіі 4-23

1Тоді Товія відповів своєму батькові, кажучи: «Я зроблю, тату, все, що ти мені заповідав;
2але як мені ті гроші у Гаваела відібрати? Ні я його, ні він мене не знає. Який знак дам йому, щоб він мене впізнав, мені повірив і звернув мені гроші? Та й шляхів туди не знаю, щоб пуститись у Мідію в дорогу.»
3На це Товит відказав своєму синові Товії: «Він дав мені свою розписку, а я дав йому свою, роздерши її на двоє й кожен з нас узяв одну половину, і я передав її йому разом з грішми. Оце тепер уже 20 років, як я склав ці гроші. Шукай, отже, собі тепер, дитино, якогось вірного чоловіка, щоб пішов з тобою в дорогу, ми заплатимо йому аж до твого повороту, і забери від Гаваела гроші.»
4Вийшов Товія шукати чоловіка, який міг би піти з ним у Мідію і який знав би туди дорогу. Вийшов він і знайшов ангела Рафаїла, що стояв перед ним, але він не знав, що це ангел Божий,
5і сказав до нього: «Звідки ти, юначе?» Той же відповів: «Із синів Ізраїля, твоїх братів. Я прибув сюди шукати праці.» Товія спитав його: «Чи знаєш дорогу, що веде в Мідію?»
6А той відказав йому: «Так! Я там бував часто й знаю дуже добре всі дороги. Не раз ходив я в Мідію й ночував у Гаваела, нашого брата, що живе в Рагах, в Мідії, добрих два дні ходи від Екбатани до Раг, що в горах, – Екбатана ж серед рівнини.»
7Товія ж сказав йому: «Почекай мене, юначе! Я піду повідомлю батька. Мені потрібно тебе, щоб ти пішов зо мною в дорогу, і я тобі дам за це платню.»
8Той же відповів: «Гаразд, чекатиму тебе, гляди ж, не барися.»
9Увійшов Товія й оповів все своєму батькові Товитові, і сказав до нього: «Ось ізнайшов я чоловіка з наших братів, із синів Ізраїля.» Батько сказав йому: «Поклич мені того чоловіка, бо хочу знати, з якого він роду, з якого він коліна й чи можна покластися на нього, що він, дитино, піде з тобою в дорогу.»
10Вийшов Товія і покликав його й сказав йому: «Юначе, мій батько тебе кличе.» І він увійшов, а Товит перший привітав його. Рафаїл же сказав до нього: «Вітаю тебе щиро й бажаю тобі щастя!» На це Товит відповів: «Яке вже там для мене щастя! Для мене, що нездужаю на очі й світла небесного не бачу, що лежу в темряві, немов померлі, що вже не бачать світла! Живу, але мов мертвий; голос людей чую, але їх не бачу.» Тоді Рафаїл сказав до нього: «Бадьорся! Богові легко тебе уздоровити, не падай духом!» Тоді Товит промовив до нього: «Мій син Товія хоче йти в Мідію. Чи не міг би ти піти разом з ним та бути йому проводирем? Я дам тобі, брате, за це платню.» Той відповів йому: «Можу піти з ним, та й дороги її усі знаю; ходив я часто в Мідію й пройшов усі її рівнини й гори. Знаю всі її дороги.»
11Товит спитав його: «З якої ти родини, брате, з якого ти коліна? Скажи мені, мій брате!»
12А той сказав до нього: «Навіщо тобі знати моє покоління?» Товит сказав: «Хочу напевне знати, брате, чий ти і як звешся?»
13Тут Рафаїл сказав: «Я – Азарія, син Ананії Великого, з-поміж твоїх братів.»
14На це Товит мовив: «Здоров будь з приходом, і цілий, брате! Не гнівайся на мене, що я хотів дізнатись правду про твою родину. Та ж ти доводишся мені кревним; ти – з гарного й почесного роду. Я знаю добре Ананію й Натана, обидвох синів Семеї Великого, як вони вкупі зо мною ходили в Єрусалим і там молилися зо мною; вони ніколи від віри не відступали. Що то за гарні були люди, оті твої брати! Ти з доброї родини, гостинно прошу, отже, до хати.»
15А далі додав: «Я дам тобі платню, драхму на день, і те, що потрібне тобі й моєму синові.
16Іди ж у дорогу з моїм сипом. Я ще й причиню до платні твоєї.»
17А Рафаїл йому сказав: «Я піду з ним, і ти не бійся; живі-здорові пустимося в дорогу й живі-здорові повернемось назад до тебе, дорога бо безпечна.» Товит же до нього: «Благословення на тобі, брате!» І прикликав сина та й сказав до нього: «Моя дитино! Приготуй усе, що потрібне на дорогу, і рушай з твоїм братом, а Бог неба нехай рятує вас у дорозі й поверне вас здоровими назад до мене; ангел його нехай буде завжди при вас у дорозі, щоб вас, дитино, захищати.» Тут молодий Товія, поцілувавши батька-матір, вийшов, щоб іти в дорогу. Товит же мовив до нього: «Ідіть здоровії.»
18Мати ж заходилася плакати й сказала до Товита: «Навіщо ти послав мою дитину? Чи ж він не був підпорою рук наших, що входив і виходив перед нами?
19Замість їх відбирати, оті гроші, ліпше було б утратити їх, щоб тільки син зостався!
20Досить нам для життя й того, що Господь дав нам.»
21А він сказав їй: «Не побивайся! Наша дитина здоровою піде в дорогу й здоровою повернеться назад до нас; очі твої його побачать у той день, коли він повернеться до тебе здоровим.
22Не журись, не бійся за них, сестро, бо ангел добрий буде його супроводжувати, йому щаститиме в дорозі, і він повернеться живим-здоровим.»
23І перестала плакати.

6. Величезна риба 1-9; ангел говорить Товії про одруження з Сарою 10-19

1Хлопець пустився з ангелом у дорогу, і пес теж пустився з ним і біг за ними. Ішли вони обидва, і як настала перша ніч, переночували над рікою Тигром.
2Хлопець зійшов у воду вмити ноги в ріці Тигрі, а велика риба вискочила з води й хотіла проглинути ногу у хлопчини, аж той скрикнув.
3Ангел сказав хлопчині: «Схопи й тримай добре рибу!» Схопив хлопчина рибу й витягнув на берег.
4Далі сказав ангел до нього: «Розітни рибу, вийми з неї жовч, серце й печінку і сховай собі їх, а тельбухи викинь, бо її жовч, серце й печінка пожиточні на ліки.»
5Розтяв хлопчина рибу й вийняв жовч, серце та печінку, спік трохи тієї риби і з’їв, а решту, посоливши, сховав.
6І вирушили вони собі обидва разом далі, аж наблизилися до Мідії.
7Тоді хлопчина спитав ангела, кажучи до нього: «Брате Азаріє! Що то за лік у серці, в печінці й у жовчі?»
8Відповів йому ангел: «Серце й печінку цієї риби треба курити перед чоловіком чи жінкою, якщо їх мучить демон або злий дух, та й які б там не були муки – вони зникнуть і більше не будуть мучити.
9А жовч є на те, щоб намастити нею очі в чоловіка, що має на них більма, подути на них, і вони вигояться.»
10Коли вони ввійшли в Мідію й вже наближалися до Екбатани,
11Рафаїл сказав до хлопця: «Брате Товіє!» Той же йому відповів: «Тут я!» Далі сказав до нього: «Цієї ночі ми мусимо спати в Рагуела; він же доводиться тобі родичем. Є у нього дочка, що зветься Сара.
12Нема у нього, крім одиначки Сари, ні сина, ні дочки. Ти їй з усіх найближчий родич, і вона тобі належиться за правом, і все, що є в її батька, тобі належиться у спадщину. Дівча ж то розумне, відважне й дуже гарне, та й батько її теж чоловік порядний.»
13Потім додав: «Ти маєш на те право, щоб її взяти. Послухай мене, брате! Я поговорю цієї ночі з батьком про дівчину, щоб нам узяти її тобі як наречену. А як повернемося з Раг, справимо весілля. Я знаю, що Рагуел не може її тобі відмовити або заручити за другого; інакше, за законом Мойсея, накликав би на себе смерть, бо знає, що його дочка перед усіма іншими належиться тобі за правом. Тож слухай мене, брате! Ми поговоримо про дівчину цієї ж ночі й заручимо її за тебе. А як повернемося з Раг назад, візьмемо її з собою й приведемо з нами в дім твій.»
14Тоді Товія у відповідь сказав Рафаїлові: «Брате Азаріє! Чув я що вона вже була віддана за сімох чоловіків, і всі вони загинули в весільній почивальні тієї ж ночі, коли входили до неї. Чув я також, як люди говорили, що то демон їх повбивав;
15і я тепер боюся, їй він не робить ніякого лиха, але, як тільки хто захоче наблизитись до неї, він того вбиває. Я – одинак у свого батька, і якби я вмер, тим звів би батька свого й неньку з горя живими в могилу. Другого ж сина в них немає, щоб їх поховав.»
16Рафаїл відповів: «Хіба ти не пригадуєш веління твого батька, коли він наказав тобі взяти жінку з дому твого батька? Послухай же мене, брате! Не зважай на того демона, візьми її. Я знаю, що вона цієї ночі буде дана тобі за жінку.
17Коли ввійдеш у весільну почивальню, візьми з собою риб’ячу печінку й серце та й поклади на жар кадильний, і тоді здійметься запах; а демон його понюхає і втече, та й повіки не з’явиться він більше до неї.
18А коли ти будеш із нею, то насамперед устаньте обоє й помоліться та й просіть у Господа небесного, щоб зійшло на вас милосердя й спасіння. Не бійсь! Вона ж тобі суджена споконвіку. Ти врятуєш її, і вона піде з тобою, і я вірю, що в тебе будуть від неї діти, а будуть вони тобі як брати. Тож не журися!»
19Коли Товія вчув слова Рафаїла, що вона йому сестрою, з дому його батька, злюбив він її вельми, і серце його прив’язалось до неї.

7. У домі Рагуела

1Коли ввійшли вони в Екбатану, Товія сказав до нього: «Брате Азаріє! Веди мене просто до нашого брата.» І повів його ангел у дім Рагуела. Вони застали його саме, як він сидів біля воріт, що до двору, і привітали його перші. Рагуел же до них озвався: «Сердечний вам привіт, браття! Здоровенькі прибули!» І ввів їх до господи.
2Потім сказав до жінки Едни: «І як же цей юнак схожий на Товію, мого брата!»
3Една спитала їх: «Звідкіля ви, брати?» Ті їй відповіли: «Ми з синів Нафталі, що забрано їх у неволю в Ніневію.»
4Далі спитала: «Чи знаєте Товита, нашого брата?» Ті ж їй відповіли: «А тож, знаємо його.»
5«Чи він живий-здоровий?» – «Так, живий-здоровий.» Тут додав Товія: «Він – мій батько.»
6Скочив Рагуел на рівні ноги, поцілував його й заплакав. Потім заговорив до нього й сказав: «Благословен єси, моя дитино! Ти – син гарного й доброго чоловіка. Яке тяжке нещастя, що осліп такий справедливий та добродійний муж!» І він припав на шию Товії, свого брата, і заплакав.
7Жінка його Една й собі у сльози над його нещастям, заплакала й дочка їхня Сара.
8Зарізали вони барана з отари й прийняли їх радо.
9А як скупалися й помолилися, посідали за стіл, то Товія заговорив до Рафаїла: «Брате Азаріє, скажи Рагуелові, щоб видав за мене сестру мою Сару.»
10Почув таку розмову Рагуел і сказав юнакові: «Їж, пий, і веселися цієї ночі: нема бо, брате, іншого, кому б належало взяти дочку мою Сару, окрім тебе; та й я теж не маю влади видати її іншому мужеві, крім тебе, бо ти мені найближчий родич. Отож тепер, дитино, відкрию тобі правду:
11Я видав був її вже сімом чоловікам з-поміж братів наших, і всі вони вмирали тієї ночі, коли входили до неї. Отож тепер, моя дитино, їж, пий, і Господь учинить з вами свою ласку.»
12Товія ж на те: «Не їстиму й не питиму нічого, поки не залагодиш моєї справи.» А Рагуел сказав до нього: «Добре! Вона буде тобі дана за рішенням закону Мойсея; бо й самим небом рішено, що вона має бути віддана тобі за жінку. Візьми з собою твою племінницю. Відтепер ти – її брат, а вона – твоя сестра. Вона дана тобі від сьогодні й повіки. Нехай Господь, моя дитино, цієї ночі дасть вам щастя з неба, і вчинить з вами милость і спокій.»
13І прикликав Рагуел дочку свою Сару, і коли та підійшла до нього, взяв її за руку й дав Товії, кажучи: «Візьми її собі за жінку згідно з законом та рішенням, записаним у книзі Мойсея. Вона – твоя, і ти щасливо відведеш її до твого батька. Нехай же Бог, що на небі, пошле вам щастя у дорозі.»
14Потім покликав її матір, звелів принести сувій паперу й написав шлюбний договір, що дає її йому за жінку за рішенням закону Мойсея; опісля щойно почали вони їсти й пити.
15Потім Рагуел прикликав свою жінку Едну й сказав їй: «Приготуй, сестро, другу кімнату, і введи туди Сару.»
16Пішла вона в спальню й, постеливши, як він сказав їй, ввела її туди й заходилася плакати над її долею. Далі втерла сльози й сказала Сарі:
17«Бадьорся, доню! Нехай Владика неба дасть тобі замість смутку радість. Кріпись, доню!» Та й вийшла.

8. Злого духа прогнано

1А як скінчили їсти та пити, задумали піти спати; і відвівши юнака, ввели його у спальню.
2Тоді пригадав собі Товія слова Рафаїла, вийняв риб’ячу печінку й серце з торби, де тримав їх, і поклав на жар кадильний.
3Рибний запах відігнав демона, й утік він у горішні частини Єгипту; а Рафаїл, кинувшись за ним, зв’язав його й негайно повернувся.
4Тим часом усі вийшли й замкнули двері спальні. Тоді Товія встав з ліжка й сказав до Сари: «Устань, сестро, молімся й просім у Господа, щоб учинив з нами милость і спасіння.»
5Вона встала, й вони зачали молитись та просити, щоб на них зійшло спасіння. Він же так узяв молитися: «Благословен єси, о Боже батьків наших, благословенне твоє ім’я по всі віки! Хай небеса тебе благословлять і всі твої створіння по всі віки.
6Ти створив Адама, ти створив для нього жінку Еву як помічницю йому й опору. І з них обох пішов рід людський. Ти мовив: Недобре чоловікові одному бути; зробім йому помічницю, подібну до нього!
7І нині я беру оцю мою сестру не для розпусти, але з добрим наміром. Зволь помилувати мене з нею, і разом до старости дожити.»
8І сказали обоє разом: «Амінь! Амінь!»
9Та й лягли спати тієї ночі.
10А Рагуел устав, покликав до себе слуг і пішов (з ними) копати гріб, бо сказав собі: «Коби і той не вмер, та й ми не стали посміхом та ганьбою!»
11А як викопали гріб, Рагуел повернувсь до хати, покликав свою жінку
12і сказав їй: «Пошли яку-небудь слугиню, нехай увійде й подивиться, чи він живий; коли помер, то треба його поховати, щоб ніхто про це не відав.»
13Една послала слугиню; та засвітила світич, відчинила двері, увійшла й застала їх обох разом у сні глибокім.
14Потім притьмом вийшла й оповіла їм, що він живий і що нічого лихого не сталося.
15Тоді Рагуел благословив Бога небес і мовив: «Благословен єси, о, Боже, в усякім чистім і святім благословенні! Нехай усі святі й усі творіння благословлять тебе по всі віки!
16Благословен єси за те, що мене потішив та що не сталось так, як я боявся; але ти учинив з нами за твоїм великим милосердям.
17Благословен єси, що змилувався над цими обома одинаками! Вчини, Владико, з нами милость і спасіння! Дай їм прожити їхнє життя у радощах і милості.»
18І звелів слугам засипати гріб перед світанком,
19а жінці сказав напекти багато хліба. Сам же пішов до стада, привів двох волів та чотирьох баранів і казав їх зготувати, та й почали вони їх споготовляти.
20Опісля прикликав Товію та й сказав до нього: «14день не рухайся звідси! Тут будеш їсти й пити в мене та звеселятимеш душу моєї дочки, що стільки натерпілась.
21З усього майна мого візьми зараз же з собою половину і йди здоровий до батька свого. Друга ж половина, як помремо я і моя жінка, вашою буде. Бадьорся, моя дитино! Я – твій батько, а Една – твоя мати. Ми для тебе й для твоєї сестри відтепер і назавжди. Бадьорся, дитино!»

9. Шлюб Товії з Сарою

1Тоді Товія прикликав Рафаїла й сказав йому:
2«Брате Азаріє! Візьми з собою чотирьох слуг та двох верблюдів і піди в Раги. Піди до Гаваела, дай йому розписку, візьми гроші й приведи його з собою на весілля;
3закляв бо Рагуел мене, щоб я не відходив.
4Сам же знаєш, що батько дні числить, і як спізнюсь хоч би на один день, засмучу його вельми. Знаєш також, як Рагуел поклявсь, і я не можу переступити його клятьби.»
5І вирушив Рафаїл з чотирма слугами і двома верблюдами в Раги, в Мідію, і зупинилися вони в Гаваела, якому ангел дав розписку та й оповів йому про Товію, сина Товита, що той узяв собі жінку й просив його на весілля. Устав Гаваел і зараз же порахував йому запечатані мішки з грішми, тож: вони, навантажили їх на верблюдів,
6рано-вранці пустилися разом у дорогу й прибули на весілля. Ввійшли до Рагуела в хату й застали за столом Товію, який притьмом устав і привітав Гаваела, а той заплакав і благословив його, кажучи: «О гарний та путящий сину гарного, добрязного, справедливого та добродійного мужа! Нехай Владика неба дасть тобі, твоїй дружині, її батькові та її неньці своє благословення! Благословен Бог, бо я побачив тебе, що так скидаєшся на мого племінника Товита.»

10. Батьки побиваються за сином Товією 1-7; Товія покидає Екбатану 8-14

1Тим часом старий Товит день-у-день рахував, скільки то днів треба туди й назад на дорогу; і як ті дні минули, а його син не з’явився,
2він мовив: «Чи не затримано його там? Чи не помер Гаваел, і нікому ті гроші йому дати?»
3І він засумував.
4А його жінка Анна йому говорила: «Загинула моя дитина; його нема вже більше між живими!»
5І заходилась вона плакати-ридати за своїм сином, кажучи: «Горе мені, моя дитино! Пустила я тебе в дорогу, тебе, світло очей моїх!»
6Товит же говорив їй: «Мовчи, не побивайся, сестро! Він живий-здоровий. Мабуть, якась пригода їх там спіткала. Чоловік, що з ним пустився в дорогу, людина певна: один із наших братів. Не сумуй за ним, сестро! Він прибуде скоро.»
7А вона до нього: «Лиши мене в спокої! Годі мене дурити! Загинула моя дитина!» І кидалась надвір, день-у-день виходила, не ївши, і виглядала на дорогу, якою був пішов її син. Не йняла віри більше нікому. По заході ж сонця входила вона до хати, і всю ніч тільки плакала, – не могла спати.
8Коли ж: минуло 14 день, протягом яких Рагуел поклявся справляти весілля своїй дочці, Товія увійшов до нього й сказав: «Відпусти мене, бо гадаю, батько мій і мати не вірять більше, що мене знов побачать. Прошу ж: тебе, батьку, пусти мене, піду до батька. Я тобі оповів уже, яким я його лишив удома.»
9А Рагуел до Товії: «Зостаньсь, дитино, зостаньсь у мене! Я пошлю людей до Товита, твого батька, і вони звістять йому про тебе.» А той каже йому: «Прошу тебе, відпусти мене звідси до мого батька.»
10Встав Рагуел і дав Товії Сару, його жінку, та половину всього свого майна – слуг і слугинь, волів і овець, ослів і верблюдів, одежу, гроші й посуд –
11та й відпустив їх у мирі; а й попрощавсь він з ним, кажучи до нього: «Бувай здоров, сину! Щасливої дороги! Нехай Владика неба дасть вам, тобі й твоїй жінці, щасливої дороги! Якби то я побачив ваших діточок ще заки помру.»
12До Сари ж, дочки своєї: «Іди до твого тестя, відтепер бо вони твої батьки, так само, як і ті, що тебе породили. Іди, дочко, у мирі! Якби ж то я міг чути про тебе лише добрі вісті, поки віку мого!» І, попрощавшись, відпустив їх.
13Една теж промовила до Товії: «Сину мій, братіку коханий! Нехай Господь зволить відвести назад тебе додому. Якби то я побачила твоїх дітей від Сари, моєї дочки, ще за життя мого! Я поручаю перед Господом мою дочку тобі під опіку. Не засмучуй її за ввесь час твого життя! Іди, дитино, в мирі! Відтепер я – твоя мати, а Сара – твоя сестра. Якби то нам усім щасливо наш вік прожити.» І, поцілувавши їх обох, відпустила їх у мирі.
14Отак пустився Товія в дорогу від Рагуела, здоровий та веселий, і благословив Господа неба й землі, Царя всесвіту, за те, що дав йому щасливу подорож. І промовив до нього: «Коби то дано мені було щастя шанувати їх по всі дні їхнього життя!»

11. Товія прибуває додому та виліковує батькові очі

1Коли вони наблизились до Касеріну, що навпроти Ніневії, Рафаїл сказав до Товії:
2«Ти знаєш, яким ми лишили твого батька.
3Ходімо швидко попереду твоєї жінки й приготуймо дім, тим часом як вона з іншими йде позаду.»
4І як пустились наперед обидва разом, Рафаїл сказав до нього: «Візьми з собою жовч.» А й пес біг іззаду з ними.
5Анна сиділа, виглядаючи на дорогу, якою мав прибути її син.
6Нараз побачила, що йде, і сказала його батькові: «Дивись! Твій син іде разом з тим чоловіком, що був пішов з ним.»
7Рафаїл же, перед тим, як наблизились до батька, сказав Товії: «Напевне знаю, що очі твого батька відкриються.
8Помаж риб’ячою жовчю його очі, і ці ліки стягнуть більма й зроблять так, що вони впадуть з очей твого батька, та й прозріє він і знову побачить світло.»
9Побігла мати, припала синові на шию й сказала: «Я побачила тебе, моя дитино! Тепер хоч би і вмерти!» Та й заплакала.
10Товит же підвівся і, спотикаючись, вийшов до дверей, що вели надвір.
11Товія, з риб’ячою жовчю в руці побіг йому назустріч, подув йому в очі й, узявши за руку, мовив: «Бадьорся, батьку!» Приклав він ліки й додав їх ще більше.
12Опісля обома руками зняв з кутків очей більма.
13А батько кинувся синові на шию і, плачучи, сказав: «Я бачу тебе, сину, світло моїх очей.»
14Далі ж він промовив: «Благословен Бог! Благословенне його велике ім’я! Благословенні всі ангели його святії! Нехай його святе ім’я буде над нами! Благословенні всі ангели по всі віки! Бо він, скаравши мене, знову зглянувсь надо мною, і ось я бачу Товію, мого сина.»
15Тоді ввійшов Товія з радістю й на ввесь свій голос благословляв Бога. Оповів Товія батькові, що його подорож була щаслива, що приніс він із собою гроші, що взяв за жінку дочку Рагуела Сару, та що вона ось іде слідом за ним і вже близько брами Ніневії.
16Тоді Товит, благословивши Бога з радости, вийшов назустріч невістці до брами Ніневії. Коли мешканці Ніневії побачили, що він ходив без усякого проводиря, та ще й виступав, повний сили, здивувались. Товит же об’явив прилюдно перед ними, що Бог змилувавсь над ним і відкрив йому очі.
17Опісля підійшов він до Сари, жінки Товії, свого сина, і поблагословив її словами: «Просимо повну здоров’я до господи, дочко! Благословен Бог, що привів тебе до нас, дочко! Благословен твій батько й благословен мій син Товія; благословенна й ти, доню! Ввійди в твою господу, повна здоров’я, радости й благословення! Увійди, доню!»
18Того дня настала радість для всіх юдеїв, що були в Ніневії.
19Прибули також Ахіяхар і Надав, братаничі Товита, щоб з Товією повеселитись. Сім день тягнулося весілля.

12. Рафаїл відкриває себе

1А як скінчилося весілля, Товит прикликав свого сина Товію і сказав йому: «Моя дитино! Гляди, щоб ти дав платню чоловікові, що ходив з тобою в дорогу, та щоб додав йому щось поверх неї.»
2Товія ж йому відповів: «А скільки платні, тату, маю йому дати? Навіть коли б я йому дав половину того майна, що приніс із собою, я не втратив би нічого.
3Мене він привів живим-здоровим, жінку мою вилікував, разом зо мною приніс і гроші та й тебе зцілив. Яку, отже, платню маю ще йому дати?»
4На те Товит сказав до нього: «Він заслужив, дитино, половину всього, з чим він сюди повернувся.»
5Далі прикликав ангела й мовив: «Візьми як платню половину всього, з чим ти повернувся, й іди здоровий.»
6Тоді Рафаїл покликав обох набік і сказав їм: «Благословіте Бога і прославляйте його перед усіма живими за ті блага, що їх він учинив вам. Благословіте і хваліте його ім’я! Явіть Божі діла гідно всім людям, не переставайте складати йому дяку.
7Зберігати царську тайну – річ добра; відкривати ж та виявляти діла Божі – річ славна. Чиніть добро, і зло вас не спіткає.
8Молитва з постом – річ добра, однак милостиня зо справедливістю – ліпші, ніж багатство з кривдою. Ліпше творити милостиню, ніж нагромаджувати золото.
9Милостиня від смерти вибавляє, вона усякий гріх очищає. Ті, що дають милостиню, проживатимуть у достатку.
10А ті, що чинять гріх та несправедливість, є ворогами своєї душі.
11Я вам відкрию всю правду, не затаю від вас ніякого слова. Я вам уже виявив-сказав: Зберегти царську тайну – річ добра, а відкривати та виявляти діла Божі – річ славна.
12Отож, коли ти з Сарою молився, я заносив ваші молитви перед славу Господню. І як ти ховав мертвих, я чинив так само.
13Коли ж ти не лінувався вставати, і, кинувши свій обід, пішов мерців ховати, я був посланий до тебе, щоб випробувати тебе.
14А разом із тим послав мене Бог, щоб вилікувати тебе й Сару, твою невістку.
15Я – Рафаїл, один із сімох ангелів, що завжди стоять приявні (перед Богом) й мають доступ до Господньої слави.»
16Збентежились обидва й упали ниць на землю, настрахані.
17Він же сказав їм: «Не бійтеся! Мир з вами! Благословіте Бога по всі віки!
18Як я був з вами, не був я з своєї ласки, лише з волі Божої. Його благословіте по всі дні, йому співайте ясу.
19Ви бачили мене, що я їв, але це вам так здавалось.
20Тож благословіте тепер на землі Господа, дякуйте Богові. Оце я знову йду до того, хто мене послав. Запишіть те все, що притрапилося з вами.» І він знявся.
21Вони ж устали, однак його вже не могли бачити.
22Тоді благословили вони Бога і ясою величали його та дякували йому за ті великі його діла, бож їм з’явивсь ангел Божий.

13. Пісня Товита

1Товит же з радости написав молитву й мовив:
2«Благословен Бог, що живе повіки; царство його триває вічно. Він бо карає і милує, зводить униз аж до аду й наверх виводить; ніхто руки його не уникне.
3Славіте його, діти Ізраїля, перед народами, бо як він розвіяв вас проміж ними,
4то там показав він свою велич. Вознесіте його перед усіма живими, бо він – Господь і Бог наш, він – наш Отець по всі віки.
5Він вас карає за несправедливості ваші, і помилує вас усіх знову та й збере вас з усіх народів, де б не були ви розсіяні.
6Коли навернетесь до нього усім серцем вашим і всією вашою душею, щоб перед ним чинити правду, тоді і він обернеться до вас та не ховатиме від вас обличчя свого.
7А тепер глядіть, що він зробив для вас, і голосно воздайте йому дяку; благословіть Господа справедливости і вознесіть Царя віків.
8Я в землі мого заслання його прославляю, показую потугу й велич його народові грішному. Наверніться, грішники; чиніть перед ним справедливість. Хто зна, чи він не зглянеться над вами і не вчинить вам милость?
9Я буду возносити мого Бога, а моя душа Царя неба, і вона буде тішитися з величі його. Так нехай усі прославляють його нехай складають йому подяку в Єрусалимі.
10Єрусалиме, святе місто! Бог тебе покарає за діла синів твоїх і знову змилується над синами справедливих.
11Подякуй Господеві добре, благослови Царя віків, щоб знову храм його відбудувався в тобі з радістю
12щоб усі бранці в тобі звеселились, щоб усі нещасні в тобі були люблені по всі роди, навіки.
13Ти засяєш ясним світлом до самих кінців землі. Сила народів прийде здалека до тебе, і мешканці всіх окраїн світу до святого імени Господа Бога, з дарами в руках Цареві неба. Роди родів будуть тобою веселитись, і ім’я твоє буде славне в родах повіки.
14Прокляті всі ті, що ненавидять тебе, прокляті всі ті, що руйнують тебе, що валять твої мури, усі, що розбивають твої башти, що палять твої доми. Благословенні ж вічно всі ті, що тебе будують.
15Тож радуйся і веселись на дітей праведників, бо вони всі зберуться й благословитимуть Господа справедливих. Щасливі ті, хто люблять тебе: вони будуть радіти твоїм миром.
16Щасливі ті, що плачуть над твоїм нещастям, бо будуть веселитись над тобою, побачивши всю твою славу, і радітимуть вони навіки. Благослови, душе моя. Господа, великого Царя,
17бо Єрусалим буде відбудований. а в місті й його житло на всі віки. Який же я буду щасливий, коли останок мого роду побачить твою славу й подякує Цареві неба. Єрусалимські брами будуть збудовані з сафіру і смарагду, а всі твої мури з самоцвітів. Башти єрусалимські будуть збудовані з золота, а й їхні вали з щирого золота. Майдани в Єрусалимі берилом і антраксом і каменем офірським викладені будуть.
18Брами єрусалимські веселих пісень заспівають, і всі його доми скажуть: Алилуя! Благословен Бог Ізраїля! А благословивши тебе, благословитимуть святе ім’я повік-віки.»

14. Останні роки Товита

1Так закінчив Товит свій спів похвальний.
2Він помер у мирі, проживши 112 років, і був з почестями похований у Ніневії. Йому було 62 роки, коли осліп, і після того, як прозрів, він жив у достатках, чинив милостині, та й далі завжди благословляв Бога і прославляв його Божу велич.
3А як умирав, прикликав свого сина Товію і наказав йому, кажучи: «Моя дитино! Візьми твоїх дітей,
4і йди в Мідію, бо я вірю в Боже слово, що сказав пророк Наум проти Ніневії. Усе настане, усе збудеться проти Асирії і Ніневії; усе, що сказали послані Богом пророки Ізраїля, збудеться, і ні одне з їхніх слів не пройде марно; усе здійсниться свого часу, В Мідії буде безпечніше, ніж в Асирії та Вавилонії, бо я знаю й твердо переконаний, що все, що сказав Бог, Боже слово не впаде на землю марно. Наші брати, що живуть в Ізраїльській землі, будуть розсіяні й підуть геть із своєї гарної землі в неволю, а Ізраїльська земля стане пустинею. Самарія та Єрусалим стануть пустинею, а дім Божий у ньому буде пустий і спалений – дочасу.
5Потім Бог знову змилується над ними, і приведе назад їх в Ізраїльську землю, і вони відбудують храм, але не такий, як перший, – аж до часу, поки здійсниться повнота часів. Опісля ж усі повернуться з своєї неволі й відбудують Єрусалим у славі; дім Божий у ньому буде також відбудований, як про нього сказали пророки Ізраїля.
6По всій землі народи всі навернуться й будуть щиро почитати Бога. Всі покинуть своїх бовванів, що піддурювали та збивали їх з пантелику, й благословитимуть Бога віків у праведності.
7Всі сини Ізраїля, що в ті дні спасуться й згадають Бога щиро, зберуться, підуть в Єрусалим і безпечно житимуть повіки в краю Авраама, що буде їм відданий. І радітимуть ті, що справді люблять Бога. А ті, що чинять гріх та кривду, зникнуть з усієї землі.
8Отож наказую вам, мої діти: Служіть Богові по правді й чиніть те, що йому довподоби. Навчіть ваших дітей чинити справедливість і милостиню, щоб пам’ятали Бога, щоб благословляли його ім’я повсякчасно щиро та з усієї сили.
9Тож, дитино, вийди з Ніневії, не зоставайсь тут. Того ж самого дня, як поховаєш твою матір побіч мене, не барися довше в цій країні, бо бачу, що в ній доконується безсоромно велика несправедливість та велике ошуканство.
10Глянь, моя дитино, що Надав зробив Ахіяхарові, який виховав його! Хіба не звів його живим у могилу? І відплатив йому Бог за те знущання ввічі: Ахіяхар вийшов до світла Божого, а Надав спустивсь у темряву відвічну, бо намагався вбити Ахіяхара. За свої добродійства цей урятувавсь від сіті смерти, що Надав наставив на нього, а Надав потрапив у сіть смертну й там загинув.
11Отож дивіться, дітоньки, що робить милостиня, а що робить несправедливість, як вона вбиває. Та ось я віддихати вже не можу.» Тож поклали його на ліжко, і він помер. І поховали його з почестями.
12Коли ж умерла мати Товії, він поховав її біля свого батька; і пішов він з жінкою та дітьми в Мідію, де й оселився в Екбатані, в Рагуела, свого тестя.
13Він чесно піклувався про них під їхню старість і поховав їх в Екбатані, в Мідії, й успадкував майно Рагуела й Товита, батька свого.
14Помер він усіма поважаний, проживши 117 років.
15Ще перед смертю довідавсь він про збурення Ніневії й бачив, як її населення вели до Мідії в неволю, у неволю, в яку їх забрав Кіяксар, цар Мідії. Товія благословив Бога за все, що він учинив із синами Ніневії та Асирії. Ще перед смертю він радів недолею Ніневії і благословив Господа Бога по віки вічні. Амінь.

 

Попередня книга (“Книга Неємії”)  Наступна книга (“Книга Юдити”)