Книга Юдити

1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12
13 14 15 16    

1. Цар асирійський іде війною на мідійського царя Арфаксада

1Було це дванадцятого року царювання Навуходоносора, що царював над асирійцями у Ніневії, великім місті, за часів Арфаксада, що царював над мідянами в Екбатані;
2цей бо обвів Екбатану навкруги мурами з тесаного каміння по 3 лікті завширшки й 6 ліктів завдовжки. Той мур збудував він 70 ліктів заввишки й 50 ліктів завширшки.
3При воротах міста поставив він башти 100 ліктів заввишки, а підвалини їх були 60 ліктів завширшки.
4Ворота ж міста зробив він високі, що здіймались угору на 70 ліктів, і були 40 ліктів завширшки, щоб через них могло виходити його могутнє військо й проходити – його піхотинці.
5Натоді цар Навуходоносор рушив війною на царя Арфаксада, на великій рівнині, на рівнині, що була в краю Рагав.
6І пристали до нього всі, хто жили в горах, усі, що жили при Тигрі, при Ефраті та Гідаспі, і по рівнинах Аріоха, царя еламіїв: багато народів зійшлося, щоб іти походом проти синів Хелеуда.
7Навуходоносор, цар асирійців, вислав звідомлення до всіх мешканців у Персії, до всіх мешканців західніх країн, до мешканців Кілікії, Дамаску, Ливану, Антиливану, а й до всіх мешканців Примор’я,
8до народів Кармелю, Гілеаду, Горішньої Галилеї, великої Ездрелон-рівнини,
9до всіх у Самарії та по її містах, і по той бік Йордану, аж до Єрусалиму, Батанеї, Хелусу, Кадешу, до Єгипетської ріки, до Тафнесу, Рамесси і до всієї країни Гесем,
10аж ген поза Таніс та Мемфіс, і до всіх мешканців Єгипту аж до границь Етіопії.
11Та мешканці всіх тих країн знехтували заклик Навуходоносора, царя асирійців, і не виступили з ним на війну, бо не боялись його, вважавши його тільки за звичайну людину, й відіслали його послів назад із порожніми руками та зневагою.
12Розлютився Навуходоносор на всі ці краї вельми й поклявся своїм престолом і своїм царством помститися на всіх і вигубити мечем країни Кілікії, Дамаску та Сирії, а й усіх мешканців у землі Моав, синів Аммона, усю Юдею і всіх в Єгипті, аж до границь над обома морями.
13От і вишикував він сімнадцятого року свою силу проти царя Арфаксада й розбив у бою і розгромив усю його силу, Арфаксада, його кінноту та його колісниці,
14та й заволодів його містами; він дійшов аж до Екбатани, де захопив башти, розграбував майдани, й красу їхню обернув у наругу.
15Він узяв у полон Арфаксада в горах Рагав, прошив його своїми стрілами і знищив його аж по сьогодні.
16Потім повернувсь із своїми, він сам і сила всякої мішаної збиранини, безліч вояків превелика, і став там, сам він і все його військо, відпочивати та бенкетувати аж 120 день.

2. Навуходоносор посилає Олоферна проти Заходу 1-13; Олоферн готується в похід 14-20; похід проти Малої Азії 21-28

1Вісімнадцятого року, двадцять другого дня першого місяця, в палаті Навуходоносора, царя асирійців, говорилось про те, як помститись на кожній країні, як то він і загрозив був.
2Скликавши всіх своїх слуг та всіх своїх вельмож, учинив він з ними тайну нараду та оповів особисто про злобу кожної з тих країн.
3Вони ухвалили вигубити всіх тих, хто не повинувались його закликові.
4Як же закінчилась його нарада, цар асирійців Навуходоносор покликав Олоферна, головного вождя своїх військ, другого по собі, й сказав до нього:
5«Так говорить великий цар, пан усієї землі: Оце підеш від мене й, узявши з собою мужів відважних, із 120000 піхотинців, багато коней і 12000 вершників,
6виступиш проти всіх країн, що на заході, бо вони не послухали мого заклику.
7Ти накажеш їм приготувати землю й воду, бо я вийду проти них у гніві моєму. Я покрию ногами мого війська обличчя всієї землі й видам їх на грабіж.
8Поранені їхні заповнять їхні байраки. Кожен потік і річка, наповнившись ущерть їхнім трупом, вийде з берегів.
9Я заберу їх у полон на край світу.
10Іди, отже, й займай мені заздалегідь усю їхню землю: вони піддадуться тобі, й ти збережеш мені їх на день кари.
11Хай твоє око не щадить неслухняних, видай їх на вбивство й на грабіж по всій дорученій тобі землі,
12бо – клянусь моїм життям і потугою мого царства! – я сказав, і зроблю це своєю рукою.
13Ти ж бо не нехтуй ні одним словом твого пана, зроби ретельно все, що я тобі заповідав, і виконай негайно.»
14І відійшов Олоферн з-перед обличчя свого пана й, скликавши всіх вельмож, вождів та старшин асирійського війська,
15налічив для бою мужів добірних, як наказав йому його пан, зо 120000 і лучників комонних 12000,
16і розташував їх, як звичайно робиться з військом, до бою.
17Набрав верблюдів, ослів та мулів для обозу превелику силу, овець, волів та кіз без ліку для поживи,
18харчів для кожного вояка подостатком та золота й срібла з царського палацу вельми багато.
19І двигнувся, він сам і все його військо, в похід перед Навуходоносором, щоб вкрити всю землю на захід колісницями, кіннотою та добірними піхотинцями.
20А кількість усякої збиранини, немов тієї сарани, немов піску земного, виступила разом з ними, так що їм числа не було, така їх була безліч.
21Вирушивши з Ніневії, йшли вони три дні в напрямі до Бектилет-рівнини, і отаборились біля Бектилету недалеко гори, що ліворуч від Горішньої Кілікії.
22Звідси, з усім своїм військом, піхотинцями, кіннотою та колісницями, рушив він у гори,
23розбив Фуда та Луда й забрав у полон усіх синів Рассіса та синів Ізмаїла, що край пустині на захід від Хелеону.
24Далі перейшов він Ефрат, пройшов через Месопотамію й зруйнував дощенту всі укріплені міста, що над потоком Аврона, й прийшов аж до моря.
25Потім зайняв країни Кілікії, вистинав усіх, що йому чинили опір, і дійшов до границь Яфета, що на захід, навпроти Арабії,
26оточив синів Мідії, спалив їхні шатра й забрав стада їхні.
27Далі зійшов він на Дамаську рівнину під час пшеничних жнив, спалив їхні ниви, знищив дрібний і високорослий скот, розграбував їхні міста, спустошив їхні поля, а всіх їхніх юнаків вигубив вістрям меча.
28Страх перед ним та дриж напали на мешканців Примор’я, на тих, що жили в Сидоні та в Тирі, на мешканців Суру й Окіни й на всіх мешканців Ємнану. Мешканці Азоту та Аскалону теж вельми його налякались.

3. Олоферн у поході

1Тоді вони послали до нього посланців з мирними словами, щоб ті йому сказали:
2«Ось ми, слуги Навуходоносора, великого царя, припадаємо перед тобою. Роби з нами, як тобі довподоби.
3Ось наші обійстя, уся наша земля, усі наші пшеничні ниви, дрібний і високорослий скот, і всі огорожі біля наших наметів лежать перед тобою. Користуйсь ними, як тобі завгодно.
4Ось і міста наші та їхні мешканці – твої слуги. Іди, вступай до них по твоїй волі.»
5Прибули ті мужі до Олоферна й донесли йому ці слова.
6Тоді він зійшов до Примор’я, він сам і все його військо, і поставивши в укріплених містах залогу, навербував з них добірних мужів собі на допомогу.
7Горожани й всі околишні мешканці прийняли його з вінками, танцями та бубнами.
8Та він спустошив їхню землю й вирубав їхні священні гаї, згідно з даним йому наказом знищити всіх богів землі, щоб народи покланялись лиш одному Навуходоносорові та щоб усі язики й племена взивали до нього як до бога.
9І прибув він навпроти Ездрелону біля Дотаїму, що лежить перед великою Юдейською долиною,
10і, отаборившись між Гебе та містом скитів (Скитополем), пробув там цілий місяць, щоб назбирати всякого харчу для свого війська.

4. Ізраїльтяни готуються до оборони 1-8; юдеї просять у Бога рятунку 9-15

1Почули сини Ізраїля, що жили в Юдеї, про те все, що вчинив народам Олоферн, верховний полководець Навуходоносора, царя асирійців, та як він, пограбувавши їхні храми, віддав їх на руїну,
2і налякались його вельми й тремтіли за Єрусалим та за храм Господа, Бога свого,
3бо вони тільки-що повернулись були з неволі, і ввесь народ Юдеї зібрався недавно та й посуд, жертовник і храм були очищені від осквернення лиш недавно.
4Тож і послали вони (стривожити) всю Самарію, Кону, Беторон, Белмаїн, Єрихон, Хову, Есору та Салем-долину,
5і зайняли наперед усі шпилі високих гір, укріпили мурами оселі, що були на них, і заготували харчів для війни, бо на їхніх полях щойно недавно скінчились були жнива.
6Первосвященик Йоаким, що був тоді в Єрусалимі, написав мешканцям Ветулії і Ветоместему, що навпроти Ездрелону, в напрямі рівнини біля Дотаїму,
7наказуючи їм зайняти доступи в горах, бо через них був доступ в Юдею; і їм легко було затримати тих, що хотіли б продертись по два нараз через вузьку щілину.
8Сини Ізраїля зробили так, як наказав їм первосвященик Йоаким з радою старших усього народу Ізраїля, що засідала в Єрусалимі.
9Всі мужі ізраїльські почали з великим запалом взивати до Бога та впокорятись перед ним ревно.
10Самі вони, жінки їхні, їхні маленькі діти, їхні череди, усі чужинці, наймити й раби їхні надягнули собі на бедра волосяниці.
11Всі мужі ізраїльські, жінки й діти, що жили в Єрусалимі, впали ниць перед храмом і, посипавши голови попелом, розстелили свої волосяниці перед Господом.
12Вони вкрили й жертовник волосяницею і взивали однодушно та ревно до Бога Ізраїля – не видати їхніх немовляток на загибель, жінок їхніх на наругу, міста, що належали до них, на загладу і святиню на сором, на ганьбу та наругу поганам.
13Почув Господь їхній голос і зглянувся над їхнім горем. По всій Юдеї та Єрусалимі народ постив чимало днів, обернувшись обличчям до храму Господа Вседержителя.
14А первосвященик Йоаким і всі ті, що стояли перед Господом, священики й священослужителі Господні, з волосяницями на бедрах, приносили повсякчасні всепалення, обіти й добровільні дари народу,
15і, з посипаними попелом завоями своїми, щосили взивали до Господа, щоб він доброзичливо споглянув на дім Ізраїля.

5. Воєнна нарада в таборі Олоферна

1Олофернові, головному полководцеві асирійського війська, було оповіщено, що сини Ізраїля готувались до війни, що вони замкнули гірські доступи, укріпили всі шпилі на високих горах і розставили перешкоди по рівнинах.
2Тоді розлютивсь він, Олоферн, вельми, покликав усіх моавських начальників, аммонських вождів і всіх правителів Примор’я
3та й сказав їм: «З’ясуйте мені, сини Ханаана, що то за народ, що сидить у горах? Які то міста, що їх вони заселюють? Яка сила їхнього війська й у чім полягає їхня могутність та їхня сила? Який цар над ними, вождь війська їхнього?
4Чому тільки вони, між усіма мешканцями Заходу погордували вийти мені назустріч?»
5Відповів же йому Ахіор, начальник усіх синів Аммона: «Нехай мій пан вислухає слово з уст слуги свого, я оповім тобі всю правду про народ цей, що заселює ті гори й що живе поблизу тебе; брехня не вийде з уст слуги твого.
6Народ цей, нащадки халдеїв:
7спочатку вони оселились були в Месопотамії, бо не хотіли служити богам своїх батьків, що були в краю Халдейськім.
8Вони покинули звичаї своїх предків і взяли поклонятись Богові неба, Богові, якого визнали. За те їх прогнано геть від богів, і вони втекли в Месопотамію і пробули там часу чимало.
9Та Бог їхній повелів їм вийти з місця їхньої оселі й удатись у Ханаан-край. І оселились вони там і мали подостатком золота, срібла й худоби превелику силу.
10Опісля вони спустились у Єгипет, бо на Ханаан-край наліг голод, і пробували там, доки мали що їсти. Там їхньому родові не було вже ліку.
11Але єгипетський цар устав проти них і присилував їх хитромудро до роботи коло цегли; і були вони принижені, й стали рабами.
12Тоді вони візвали до Бога свого, і він побив Єгипетський край язвами, на які не було ліку, й єгиптяни вигнали їх від себе.
13Бог висушив перед ними Червоне море;
14він вивів їх на дорогу до Синаю і Кадеш-Барне, то й вони прогнали всіх, що жили в пустині.
15Потім оселились вони в краю Аморійськім, винищивши своєю силою усіх мешканців Хешбону. Далі, перейшовши Йордан, заволоділи усім гірським краєм
16і, прогнавши з-перед себе ханаанян, перізіїв, євусіїв, сихеміїв і всіх гіргашіїв, оселились у ньому на довгий час.
17Коли вони не грішили перед своїм Богом, усе було гаразд із ними, бо з ними був Бог, що ненавидить несправедливість;
18як же ж вони покинули дорогу, що він їм заповідав, частина їх цілком загинула у боях премногих, частина побрела в полон на чужину, а храм їхнього Бога був зрівняний із землею, містами ж їхні противники заволоділи.
19Тепер навернулись вони знову до свого Бога та й повернулись назад із розсіяння, де були розкидані, і зайняли Єрусалим, де і їхня святиня, і заселили знову гірський край, що опустів.
20Отож і нині, володарю й пане, якщо в цім народі є якась помилка, якщо вони згрішили проти Бога, то придивімся добре, чи є у них ця причина упадку, і тоді рушаймо на них і ми їх завоюємо.
21Як же ж немає беззаконня в їхньому народі, то хай мій пан ліпше покине, щоб часом їхній Господь та їхній Бог не захистив їх і щоб ми не стали сміховиськом по всій землі.»
22І сталось, як тільки Ахіор перестав говорити ці слова, увесь народ, що був зібравсь навколо шатра, загув, а вельможі Олоферна й всі жителі Примор’я та Моаву, говорили, щоб Ахіора порубати на кусні.
23«Не боятимемося синів Ізраїля, бо це народ, який не має сили, ні потуги до тяжкого бою.
24Тому наступаймо, і твоє військо поглине їх, володарю Олоферне!»

6. Олоферн видає Ахіора ізраїльтянам

1Коли ж гармидер тих мужів, що були обступили раду, затих, Олоферн, головний вождь асирійського війська, мовив перед усім народом чужинецьким та до Ахіора, до всіх синів Моава:
2«А хто ти такий, Ахіоре, та наємці Ефраїма, щоб пророкувати поміж нами, як оце чиниш сьогодні, та щоб нас умовляти не йти війною проти ізраїльського люду, бо їхній Бог, мовляв, їх захищає? Хто бог, крім Навуходоносора? Він пошле свою силу й знищить їх з лиця землі, та й їхній Бог не захистить їх.
3Ми, його слуги, розгромимо їх як одного чоловіка, і вони не встояться перед напором нашої кінноти.
4Ми спалимо їх у метушні. Гори їх уп’ються їхньою кров’ю, рівнини їхні наповняться їхніми трупами. Стопи їхніх ніг не встояться перед нами, вони вигинуть до одного, каже володар Навуходоносор, пан усієї землі, бо він сказав, і його слова не будуть пусті.
5Ти ж, Ахіоре, наємче аммонський, ти, що сказав ці слова нині, в день свого зухвалого виступу, віднині не побачиш більше мого обличчя аж по день, коли я помщусь над кодлом тих, що втекли з Єгипту.
6Тоді моє військо та юрба моїх слуг проколе тобі мечем боки, і ти впадеш поміж їхніми пораненими, коли я вирушу проти Ізраїля.
7Мої слуги відведуть тебе в гори й залишать тебе в однім з міст, що на узгір’ях.
8Ти не загинеш, хіба що пропадеш разом з ними.
9Коли ж надієшся у своїм серці, що вони не будуть завойовані, нехай твоє обличчя не буде понурим. Я сказав, і ні одне з моїх слів не пропаде марно.»
10І повелів Олоферн своїм слугам, що стояли в його шатрі, схопити Ахіора й відвести його у Ветулію та видати в руки синів Ізраїля.
11І схопили його слуги та й вивели за табір у долину, пройшли серед долини в гори й прибули до джерел, що під Ветулією.
12Побачивши їх мужі міста, що були на верху гори, вхопилися за зброю і вийшли за місто на шпиль гори, а всі пращники, щоб не дати їм піднятись угору, кидали на них камінням.
13Та вони підкрались попід гору й, зв’язавши Ахіора, покинули його одного біля стопи гори, самі ж повернулись до свого пана.
14Тоді сини Ізраїля, спустившись униз із міста й наблизившись до нього, розв’язали його, відвели в Ветулію та й поставили перед правителями свого міста;
15а були тоді: Озія, син Міхи, з коліна Симеона, Хавріс, син Готонієла, та Харміс, син Мелхієла.
16І скликали вони всіх старшин міста. Прибігла й уся їхня молодь та жінки на збори. Поставили Ахіора серед усього народу, й Озія спитав його, що сталось.
17А той у відповідь оповів їм про промову на нараді в Олоферна й про ті слова, що сам він вимовив був серед начальників синів асирійських, і як то Олоферн говорив з погордою про дім Ізраїля.
18Тоді народ упав обличчям до землі, поклонився Богу і заговорив уголос:
19«Господи, Боже неба! Поглянь на їхню гординю превелику й змилуйсь над пониженим нашим родом! Зглянься в цей день на тих, що тобі посвятились!»
20Вони заспокоїли Ахіора й вітали його вельми.
21А Озія взяв його по зборах до себе в хату і справив бенкет для старших. Усю ту ніч молилися про допомогу до Бога Ізраїля.

7. Олоферн виступає проти Ветулії

1На другий день Олоферн звелів усьому своєму війську й усьому своєму людові, тобто всім, що для спільної війни пристали були до нього, рушити на Ветулію, зайняти доступ в гори й розпочати війну з синами Ізраїля.
2І двигнулися того дня усі військові люди. Було ж того війська 170000 вояків піхотинців і 12000 кінноти, окрім обозу й людей, що йшли за ними превеликою юрбою пішки.
3Вони продерлись у долину біля Ветулії, до джерела, й розтягнулись уширину від Дотаїму до Белбаїму, а вдовжину від Ветулії до Кіямону, що проти Ездрелону.
4Побачивши, що їх так багато, сини Ізраїля злякались вельми й говорили один до одного: «От тепер так злижуть вони всю землю! Ніякі гори, хоч би які високі, ані байраки, ні горби не витримають під їхньою навалою!»
5Кожен ухопив свою військову зброю, і, запаливши вогонь на баштах, стояли вони всю ніч на варті.
6Наступного дня Олоферн вивів проти синів Ізраїля, що були в Ветулії, всю свою кінноту,
7розглянув доступи до їхнього міста, розслідив джерела вод, зайняв їх і поставив над ними стійки вояків, сам же повернувся до свого війська.
8Усі начальники синів Ісава, усі вожді народу Моава й воєводи Примор’я прийшли до нього й казали:
9«Нехай наш володар вислухає нас ласкаво, щоб у твоїм війську не було ні однієї рани.
10Народ бо цей синів Ізраїля звіряється не так на свої списи, як на шпилі в горах, де вони живуть, і видряпатись на шпилі їхніх гір нелегко.
11Ти, отже, володарю, не воюй з ними звичайним воєнним строєм, то й ні один з твоїх вояків не поляже.
12Стій табором, щади кожного мужа з твого війська. Нехай твої слуги займуть водяне джерело, що б’є з підніжжя гори,
13бо звідти беруть воду всі мешканці Ветулії; спрага їх присилує, і вони видадуть своє місто. А тоді ми й наші люди видряпаємось на найближчі гірські шпилі й розтаборимось на них завчасно, щоб не вийшов з міста ні один муж.
14Вони охлянуть з голоду, самі вони й їхні жінки та їхні діти, то й ще раніш, ніж на них прийде меч, вони будуть покотом лежати по вулицях своєї оселі.
15Отак ти відплатиш їм люто за те, що збунтувались і не вийшли тобі мирно назустріч.»
16Вподобалися слова їхні Олофернові й усім його старшим, і він звелів зробити так, як ті сказали.
17І рушив загін синів Аммона, а з ними 5000 синів Ашшура. Вони продерлись у долину й зайняли води та джерела вод синів Ізраїля.
18Вийшли й сини Ісава й сини Аммона та й продерлись у гори навпроти Дотаїму. Деяких із своїх вони послали на південь і на схід навпроти Егребелу, що біля Хусу, на Мохмур-потоці, а решта асирійського війська отаборилась на рівнині й покрила всю землю. Шатра їхні та обози становили велелюдний табір, а була їх превелика сила.
19Сини Ізраїля візвали до Господа, свого Бога, бо впали були духом, тому що всі вороги їх оточили і не було їм змоги втекти від них.
20Асирійський табір – піхотинці, колісниці та кіннота, стояв навколо них 34 дні. Тоді забракло у мешканців Ветулії води по жбанах,
21та й ритви спорожніли, так що вони не могли пити води досхочу навіть і один день, бо видавано їм воду в міру.
22їхні немовлята мліли, а жінки й хлопці знемагали від спраги; вони падали на вулицях міста та при виході у брамі, бо не мали вже сили.
23Тоді увесь народ, хлопці, жінки й діти збунтувались проти Озії та начальників міста й заходилися голосно кричати та говорити перед усіма старшими:
24«Нехай Бог розсудить між вами й нами, бо ви вчинили нам велику кривду, не згадавши про мир з асирійцями.
25І от тепер нема нікого, щоб допомогти нам. Бог видав нас їм у руки, щоб ми полягли перед ними від спраги й загинули.
26Покличте ж їх і видайте все місто на грабіж людям Олоферна й усьому його війську;
27ліпше нам стати їхнім лупом, бо хоч і станемо рабами, принаймні жити будемо й не будемо дивитися своїми очима на смерть наших немовлят і на те, як конають наші жінки та діти.
28Ми кличемо на вас свідками небо, землю, нашого Бога й Господа батьків наших, який карає нас за гріхи наші та й за провини батьків наших, щоб не вчинив він сьогодні так, як ми це сказали.»
29І, знявши плач великий серед зборів, ридали всі як один і сильним голосом взивали Господа Бога про допомогу.
30Тоді Озія промовив до них: «Бадьортеся, браття! Ще п’ять день тримаймось мужньо, і Господь, Бог наш, змилується протягом їх над нами; він не покине нас зовсім.
31А як мине цей час, і помочі не буде нам, зроблю за вашими словами.»
32І відпустив він народ, кожного на своє місце; хто пішов на мури, а хто на башти міста, жінок же з дітьми розіслали по хатах. У місті всі були вельми пригноблені.

8. Історія Юдити та її краса 1-8; Юдита і старші міста 9-36

1За тих днів почула про те Юдита, дочка Мерарі, сина Окса, сина Йосифа, сина Озієла, сина Елкії, сина Ананії, сина Еліява, сина Натанаїла, сина Саламієла, сина Сарасадая, сина Ізраїля.
2Чоловік її Манассія, того самого коліна й того самого роду, помер був під час ячмінних жнив.
3Він наглядав за в’язальниками снопів в полі, аж от спека вдарила йому в голову, й він упав на ліжко та й помер у Ветулії, у своїм місті; і поховали його разом з його батьками на лану, що між Дотаїмом та Баламоном.
4Юдита, овдовівши, жила в своєму домі 3 роки й 4 місяці.
5Вона спорудила собі на даху свого дому хатинку, носила на своїх бедрах волосяницю, вдягалася у вдовину одіж;
6постила ввесь час її вдовицтва, крім передодня субот, самих субот, передодня нового місяця й крім свят та веселих днів Ізраїля.
7Була ж вона прегарна з виду, обличчям вельми вродлива. Манассія, її чоловік, лишив їй по собі золота, срібла, слуг, слугинь, худоби та поля, й вона жила собі серед цього добра.
8Ніхто не міг лихого слова сказати на неї, бо вельми була вона богобоязлива.
9Вона почула, як народ, що від браку води занепав на дусі, нарікав на начальника. Почула Юдита слова, що до них сказав Озія, як він поклявсь був їм через 5 день видати місто асирійцям,
10і послала свою слугиню, що була над усім її майном, покликати Хавріса та Харміса, старшин цього міста.
11Як вони прийшли до неї, вона їм сказала: «Послухайте мене, начальники мешканців Ветулії; бо не добре було те слово, що ви сказали того дня перед народом, та що поставили клятву між Богом і собою, кажучи, що видасте місто ворогам, коли Господь у ті дні не прийде вам на допомогу.
12Отож, хто ви такі, щоб спокушати Бога нині та щоб виноситись між людськими синами понад Бога?
13Та й ось тепер ви випробовуєте Господа Вседержителя! Повік не збагнете ви нічого!
14Коли ви не можете вивідати глибини людського серця і розібрати думок його ума, то як же вам зглибити Бога, який створив усе, як спізнати його розум, як збагнути його задуми? Ніяким робом, брати! Не гнівіть Господа, Бога вашого.
15Якщо він не захоче за цих 5 день допомогти нам, він має змогу захистити нас, коли йому завгодно, або вигубити нас перед лицем ворогів.
16Тож не встрявайте в замисли Господа, Бога нашого, бо Бог не є, як люди, щоб його можна налякати погрозами, ані як син чоловічий, щоб він приймав умови.
17Ось чому чекаймо терпляче від нього рятунку, прикличмо його собі на допомогу, і він голос наш почує, якщо йому завгодно.
18Бо не було ні за наших предків, ані сьогодні покоління, родини, села, міста, що поклонялись би богам рукотвореним, як то було за днів попередніх,
19за що й були наші батьки віддані мечеві, на поталу та на грабіж і полягли, нещасні, перед нашими ворогами.
20Та ми не знаємо іншого Бога, окрім нього, тому й надіємося, що він не буде зневажливо, на нас дивитись і що не відвернеться від нашого роду,
21бо як нас візьмуть, візьмуть усю Юдею, і розграбована буде святиня, і ми нашою кров’ю заплатимо за їхню зневагу.
22І вбивство братів наших і поневолення краю, і спустошення нашого спадкоємства впаде на нашу голову поміж народами, в яких ми будемо рабами, і ми будемо супроти тих, хто нами заволодіє, предметом згіршення і зневаги,
23бо наше рабство не вийде нам на ласку, але Господь, Бог наш, зробить з нього безчестя.
24Отож тепер, браття, покажім себе гідно перед нашими братами, бо їхнє життя від нас залежить, і все, що нам святе, храм і жертовник, на нас спочивають.
25Подякуймо за це все Господеві, Богові нашому, що випробовує нас, як і батьків наших.
26Згадайте, як він чинив з Авраамом, як він досвідчав Ісаака, і що приключилося з Яковом у Месопотамії Сирійській, коли він пас був вівці Лавана, брата матері своєї.
27Бо так, як він випробував вогнем, щоб вивідати їхнє серце, так і на нас він не мститься. Господь лише дає перестороги, батожить тих, хто наближається до нього.»
28Озія ж їй на те: «Усе, що ти сказала, ти сказала з добрим серцем, і ніхто твоїм словам противитись не буде,
29бо твоя мудрість не віднині ясна, але від початку твоїх юних днів увесь народ знає твій розум і справжню доброту твого серця.
30Та народ умирав від спраги й примусив нас чинити те, що ми йому обіцяли були, й присилував нас дати присягу, якої ми не переступимо.
31Молись, отже, за нас, бо ти жінка благочестива, і Господь пошле дощ, що наповнить наші ритви, і ми не пропадемо.»
32Тоді сказала до них Юдита: «Послухайте мене, й я вчиню діло, що перейде від роду й до роду дітям нашого народу.
33Цієї ночі ви станете при брамі, а я зо своєю слугинею вийду, і, в той час, коли ви постановили видати місто ворогам нашим, Господь через мене заступиться за Ізраїля.
34Та ви не старайтеся збагнути мого задуму, бо не скажу його вам, поки не буде виконане те, що маю на думці.»
35Озія й начальники сказали їй: «Іди в мирі, нехай Господь Бог буде перед тобою на кару ворогам нашим!»
36І вийшовши з шатра, розійшлись по своїх місцях.

9. Молитва Юдити

1Юдита припала лицем до землі, посипала собі голову попелом, відкрила волосяницю, в яку була одягнена, – це було саме того вечора, коли приношувано в Єрусалимі, у храмі Божім, кадило, – і заходилася голосно взивати до Господа, кажучи:
2«Господи, Боже мого батька Симеона, якому ти дав меч у руку, щоб помститися на чужоземцях, що розв’язали пояс дівчині, їх на сором, що обнажили її тіло, їй на наругу, що осквернили її лоно, їй на неславу. Ти бо сказав: Не буде так!- а вони таки зробили.
3За те начальників їхніх ти віддав на вбивство, а ложе їхнє, де скоїлась омана, скривавив. Рабів побив єси з князями, князів же на їхніх престолах.
4Жінок їх віддав ти на наругу, а їхніх дочок – у полон; усю здобич на розподіл між любими тобі синами, які палали ревністю до тебе, які були наругою, наругою своєї крови, і прикликали тебе собі на допомогу. О Боже, Боже мій! Вислухай і мене, вдовицю!
5Ти бо вчинив минуле, теперішнє і те, що прийде потім. Що є тепер і те, що прийде, ти спізнав досконало. Що ти задумав – воно сталось,
6і що ти захотів – стало присутнім і мовило: ось ми присутні! Бо всі твої дороги готові, і твої постанови наперед тобі відомі.
7Ось асирійці зросли могутністю, прославилися своїми кіньми й вершниками, хвалилися відвагою піхоти, надіялись на щит, на спис, стрілу та пращу, і не признали, що ти – Господь, який кладеш кінець війнам.
8Господь – твоє ім’я! Розбий же їхню силу потугою твоєю! Розторощи їх міць у своїм гніві, бо вони задумали твою святиню осквернити, намет, де пробуває ім’я твоєї слави, опоганити і роги твого жертовника позбивати.
9Поглянь на їхню гординю, зішли на голову їхню гнів твій. Подай моїй руці вдовиній потрібну мені силу.
10Побий хитрістю моїх уст раба з паном, пана ж разом із слугою. Розбий їхню пиху рукою жінки.
11Бож не в численності твоя потуга, і твоя міць не в сильних; але ти – Бог смиренних, ти малим допомога, безсилим покровитель, пригнобленим заступник, спаситель одчайдушним.
12Так, так, Боже мого батька, Боже Ізраїля – твого спадкоємства, Владико неба й землі, вод Сотворителю, Царю всього створіння твого, вислухай мою молитву!
13Дай мені слово й хитрість, щоб їм і ран і синців завдати; їм, – що на завіт твій, на святий храм твій, на гору Сіон та на дім, що твоїм синам належить, мали лихі задуми.
14Вчини, щоб кожен твій народ, кожне плем’я знало добре, що ти єси, о Боже, – Бог всемогутній, сильний, і що другого захисника для роду Ізраїля, крім тебе, немає.»

10. Юдита йде до Олоферна

1Якже Юдита закінчила ці слова, перестала взивати вголос до Бога Ізраїля.
2Встала вона з землі, покликала свою слугиню і, зійшовши вниз у дім, де перебувала по суботах та у свята,
3зняла з себе волосяницю, що на ній була, скинула вдовину одіж, обмилась, намастилась чистим миром, причесала гарно волосся на голові, наклала на неї турбан і надягнула одежу своїх веселощів, в яку прибиралася за життя свого чоловіка Манассії.
4На ноги надягнула вона сандалі, наклала обручки, нашийники, персні, кульчики й усі свої прикраси, й причепурилася вельми, щоб привабити до себе погляди всіх, хто б не дививсь на неї.
5Дала своїй слугині бурдюк вина та пляшечку олії, а торбу наповнила пряженим ячменем, сухими смоквами та буханцями чистого хліба, і, зв’язавши усе це добре в клунок, вручила їй.
6Вийшли вони до воріт міста Ветулії й знайшли при них Озію та старших міста, Хавріса й Харміса.
7Як же вони побачили її, – лице ж у неї було змінилось, і одежа незвичайна, – вельми здивувались на її вроду та й мовили до неї:
8«Хай Бог наших батьків дарує тобі ласку, щоб могла виконати твої задуми синам Ізраїля на славу й на вивищення Єрусалиму!»
9Вона ж, поклонившись Богові, сказала до них: «Веліть, нехай відчинять мені браму, щоб мені вийти й виконати те, що ви мені сказали.» Ті звеліли хлопцям відчинити, як вона сказала,
10й вони так зробили. І вийшла Юдита, сама вона та її слугиня з нею, а мужі міста за нею стежили очима, докіль вона не зійшла з гори, докіль не перейшла через долину, й вони більш її не бачили вже.
11А як вони йшли прямо перед собою у долині, зустріли її асирійські чати
12і, схопивши Юдиту, взяли її питати: «До кого ти належиш? Звідкіль ідеш? Куди простуєш?» Та відповіла: «Я дочка євреїв і утікаю від них, бо вони внедовзі будуть віддані вам на поталу.
13Я йду до Олоферна, головного вождя вашого війська, щоб дати йому докладні відомості й показати йому дорогу, якою він має йти, щоб заволодіти усім гірським краєм так, що ніхто з його вояків не постраждає ні на тілі, ні на житті.»
14Мужі, почувши її слова й побачивши її обличчя, – а було воно перед ними напрочуд уродливе, – сказали їй:
15«Ти врятувала своє життя тим, що поквапилась увійти до нашого пана! Іди ж лишень до нього в намет; деякі з наших проведуть тебе, аж поки не передадуть тебе йому в руки.
16А як будеш перед ним, не падай на дусі, повідай йому все, як нам сказала єси, й він буде добрий з тобою.»
17І вибрали вони з-поміж себе 100 чоловік, які супроводили її та її слугиню, повели ж вони їх до намету Олоферна.
18У цілому таборі почало все збігатись, бо чутка про те, що Юдита прибула, рознеслась по шатрах. Прийшли і стали навкруг неї, як вона була зовні намету Олоферна, аж поки йому про неї не звістили.
19Всі подивляли її вроду, а завдяки їй – синів Ізраїля, і говорили одне до одного: «Хто може легковажити цим народом, що має таких жінок? Не добре було б лишити з них живим і хоч би й одного мужа: бо ті, що врятувались би, могли б звести всю землю!»
20Тоді сторожа, що була при Олоферні, і весь його почет вийшли й ввели її в намет.
21Олоферн відпочивав на своїм ліжку під балдахином з кармазину, вигаптованим золотом, смарагдами та самоцвітами.
22Звістили йому про неї, і він вийшов на поріг намету в супроводі світичів срібних, що посувались перед ним.
23Як же Юдита стала перед ним та його слугами, всі замилувалися красою її обличчя. Вона ж припала обличчям ниць і вклонилась йому, а слуги його підвели її на ноги.

11. Зустріч Юдити з Олоферном

1Олоферн сказав до неї: «Кріпися, жінко! Не бійсь у своїм серці, бо я ніколи не чинив зла тому, хто надумався служити Навуходоносорові, цареві всієї землі.
2От і тепер, якби народ твій, що живе в горах мене був не зневажив, я б не підняв мого списа проти нього. Та вони самі собі те вчинили.
3Скажи ж мені тепер, чому ти втекла від них? Чому до нас прибула? А вже напевне ти прийшла сюди собі на рятунок! Бадьорся! Ти цієї ночі житимеш, і на майбутнє!
4Ніхто бо не посміє покривдити тебе; усі будуть поводитися з тобою добре, як то буває із слугами мого пана, царя Навуходоносора.»
5Юдита ж йому сказала: «Прийми слова твоєї рабині, дозволь твоїй слугині перед тобою говорити! Я не оповім ніякої неправди моєму панові цієї ночі.
6Як ти підеш слідом за словами твоєї рабині, Бог доведе до кінця твою справу, й моєму панові пощастить у його задумах.
7Нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, й нехай живе влада того, хто тебе послав на те, щоб настановити кожну душу на путь праву, бо завдяки тобі не лише люди служать, але й дикі звірі, худоба й піднебесні птахи, завдяки твоїй потузі живуть для Навуходоносора й усього його дому.
8Бо ми чули про твою мудрість і про осяжність розуму. Всьому краєві відомо, що ти єдиний добрий у всьому царстві, могутній знанням, подиву гідний у воєнних справах.
9І про ту мову, що її виголосив був Ахіор на твоїй військовій нараді, ми чули, про його слова, бо мужі Ветулії його пощадили, а він оповів їм усе, що він тобі сказав.
10Тому, владико, не нехтуй його словом, але візьми собі його до серця, бо воно правдиве. Ніяка кара не спіткає рід наш, ніякий меч не буде мати проти нього сили, поки вони не согрішать проти Бога.
11Оце й тепер, щоб мій пан не зазнав невдачі та поразки, на них нападе смерть. Гріх уже заволодів ними, гріх, яким вони доводять до гніву свого Бога щоразу коли чинять яку недоречність.
12Відколи їм харчів забракло і води зовсім не стало, вони вирішили кинутись на свою худобу і зважилися спожити все те, що Бог їхній своїми законами заборонив їм їсти.
13Ба навіть первоплоди хліба й десятини вина, олії, посвячені й призначені священикам, які стоять у Єрусалимі перед обличчям нашого Бога, вони ухвалили споживати, хоч ніхто з народу не має права й руками до них дотикатись.
14Ба більш: вони послали людей у Єрусалим, де мешканці таке саме вчинили, щоб ті принесли їм на це від ради старших дозвіл.
15І з ними станеться так, як їм було сповіщено, згідно з їхніми ділами: вони цієї днини будуть віддані тобі на поталу.
16Тим то я, твоя слугиня, довідавшись про те все, втекла від них, і Бог послав мене виконати діла з тобою, над якими увесь світ здивується, коли про них почує,
17бо твоя слугиня богопоштива і вдень та вночі шанує Бога неба. Отож і сьогодні я зостанусь біля тебе, мій пане! Твоя слугиня, вийде вночі в байрак і там буде молитись до Бога, а він мені скаже, коли вони свої гріхи довершать.
18Тоді я повернусь і дам тобі знати про те, й ти рушиш з усім твоїм військом, і ніхто з них не посміє тобі протистати.
19Я поведу тебе через Юдею, аж поки ти не дійдеш до Єрусалиму, й посаджу твій трон посеред нього. Ти поведеш їх, як отару, що чабана не має, і пес не загавкає перед тобою. Усе це сказало мені моє прочуття; це оповіщено мені, і я була послана, щоб тобі це відкрити.»
20Сподобались її слова Олофернові й усім його слугам. Вони, здивовані її мудрістю, сказали їй:
21«Нема такої жінки від краю світу й до краю, що була б така вродлива й словами розумна.»
22А Олоферн сказав до неї: «Добре вчинив Бог, пославши тебе перед цим народом. щоб у наших руках була сила, а тим, хто погордували моїм паном, – погибель!
23Ти справді гарна з виду і спритна у своїх словах. Коли чинитимеш так, як сказала єси, твій Бог стане моїм Богом, і ти житимеш у палаті царя Навуходоносора та й будеш знаною по всій країні.»

12. Згубна учта

1І звелів він увести її туди, де був складений його срібний посуд, і наказав дати їй їсти від страв і пити із свого вина.
2Але Юдита сказала: «Не буду їсти того, щоб не стати згіршенням. Досить для мене того, що я принесла з собою.»
3Олоферн же до неї: «А як не стане того, що принесла ти з собою, звідкіля нам роздобути такого самого для тебе? Між нами нема нікого з твого народу.»
4Юдита йому відрекла: «Клянусь твоїм життям, мій пане, що твоя слугиня не встигне спожити того, що при собі має, як Господь виконає через мене те, що задумав.»
5І слуги Олоферна привели її до намету, де вона спала до півночі. А як настала ранішня варта, то встала
6і послала Олофернові сказати: «Нехай мій пан звелить, щоб твоїй слугині можна було вийти на молитву.»
7І Олоферн звелів своїй сторожі не боронити їй того. Три дні пробула вона в таборі. Виходила щоночі в байрак ветульський і милась у таборі біля джерела.
8Як же вона повернулась, молилась до Господа, Бога Ізраїля, спрямувати її дорогу, щоб піднести синів свого народу.
9Вона поверталась очищена й сиділа в наметі, аж поки десь підвечір не приносили їй страву.
10Четвертого дня Олоферн учинив бенкет самим своїм старшинам, не покликавши нікого з тих, що були запрошувані звичайно.
11Він же мовив до Багоаса, скопця, що був над усім у нього: «Піди но до тієї жінки-юдейки, що в тебе, і умов її, щоб прийшла до нас їсти й пити з нами.
12Сором був би для нас, якби ми випустили таку жінку, не забавившися з нею. Як же нам не пощастить її переконати, будуть із нас сміятись.»
13Вийшов Багоас від Олоферна, прийшов до неї та й каже: «Чи не могла б оця красуня-дівчина не барившися піти до мого пана, щоб посісти почесне місце проти нього та пити весело з нами вино, тож стати сьогодні, немов одна з дочок асирійських, що пробувають у палаті Навуходоносора?»
14Юдита йому на те: «А хто ж така я, щоб перечити моєму панові? Усе, що моєму панові завгодно, я зроблю негайно, й це буде моєю радістю по день моєї смерти.»
15Встала вона й прибралась у свою одежу та у всі жіночі прикраси; а слугиня її пішла перед нею і розстелила на землі для неї перед Олоферном шкуру, що Багоас дав був Юдиті на те, щоб вона, лігши, могла на ній споживати свою щоденну страву.
16Як же ввійшла Юдита і примістилася, серце в Олоферна забилося, душа його зворушилась, і він весь запалав пристрастю до неї; він з того дня, коли її наглянув, тільки й чигав нагоди, щоб її спокусити.
17Мовив він до неї: «Пий лишень і веселися з нами.»
18Юдита ж йому: «А вже, пане, буду пити, бо відколи я на світі, мені ніколи не було так весело, як нині.»
19І взяла та й їла і пила перед ним те, що її слугиня зготувала їй.
20Олоферн був радий з неї і випив силу вина; відколи він народився, ніколи ще не випив стільки за один день.

13. Юдита відтинає голову Олофернові

1Як настав же вечір, слуги його почали швидко розходитись. Багоас замкнув зовні намет, відіславши тих, хто були ще коло його пана, й вони пішли спати, бо всі були стомлені надмірним пияцтвом.
2Зосталась лиш сама Юдита у наметі та Олоферн, що простягнувсь на ліжку, бо був перепитий вином.
3Юдита сказала до своєї слугині стати зовні її спочивальні й чекати, поки сама не вийде, як то щодня робила, бо сказала, що вийде на молитву. Те саме вона сказала й Багоасові.
4Усі розійшлися, і в спочивальні нікого, чи він малий, чи великий, не зосталось. Тоді Юдита стала біля його ліжка та й промовила в дусі: «Господи, Боже Всемогутній! Поглянь на діло рук моїх у цю годину для звисочення Єрусалиму!
5Бо нині час допомогти твоєму спадкоємству і виконати мій намір – розгромити ворогів, що проти нас повстали.»
6І підійшовши до підпори ложа, що була близько від голови Олоферна, зняла шаблюку з неї
7й, наблизившись до ложа, схопила його голову за волосся і сказала: «Скріпи мене, Господи, Боже Ізраїля, цієї днини!»
8І двічі щосили вдарила його по шиї, й відтяла йому голову.
9Потім відкотила тіло від постелі, здерла із стовпців заслону й за якийсь час вийшла; голову Олоферна ж дала вона слугині,
10яка вкинула її в торбу на харчі. По тому вийшли через табір обидві разом, за звичаєм, на молитву і, пройшовши табором, обійшли байрак, зійшли вгору до Ветулії й прибули під браму міста.
11Ще здалека закричала Юдита до вартових, що були при воротах: «Відчиніть, відчиніть ворота! З нами Бог, наш Бог; він ще докаже сили в Ізраїлі, виявить свою потугу проти ворогів, як він і зробив нині!
12Скоро мужі міста почули її голос, притьмом зійшли до воріт міських та й скликали старших міста.
13І збіглись усі від найменшого до найбільшого, бо їм здавалось неймовірним, що вона повернулась, тож, відчинивши браму, прийняли їх, запалили вогонь, щоб було видко, та оточили їх.
14Юдита ж до них промовила вголос: «Хваліте Бога, хваліте! Хваліте Бога, що не відвернув своєї милости від дому Ізраїля, і розгромив цієї ночі моєю рукою ворогів наших.»
15Тоді вийняла вона з торби голову й показала їм, кажучи: «Ось голова Олоферна, головного полководця асирійського війська; ось завіса, що під нею він спав, коли був п’яний! Господь його побив рукою жінки!
16Слава Господеві, що зберіг мене на путі, якою я ступала, бо мій вигляд звів його – йому ж на погибель. Він не вчинив зо мною гріха мені на ганьбу та на сором.»
17Зрадувався вельми ввесь народ і, припавши до землі, поклонились вони Богові й сказали разом: «Благословен єси, Боже наш, що нині знищив єси ворогів твого народу!»
18Озія ж промовив до неї: «Благословенна ти, дочко, Богом Всевишнім понад усіх жінок на землі! Благословенний Господь Бог, що створив небо й землю, що повів тебе на те, щоб стяти голову вождеві наших ворогів.
19Уповання на тебе ніколи не пропаде в серці людей, які згадуватимуть повіки силу Божу.
20Хай Бог тобі вчинить, на вічне вивищення, щоб ти зазнала благ за те, що власного життя не пощадила тоді, як рід наш був принижений, але відвернула наш занепад, поводившись по правді перед нашим Богом.» Ввесь народ озвався: «Нехай так буде!»

14. Юдеї нападають на асирійський табір

1Юдита ж до них промовила: «Послухайте мене, браття! Візьміть оцю голову й повісьте на верху вашого муру.
2А як на світ благословитиметься і зійде сонце над землею, кожний з вас візьме військову зброю й кожний воїн вийде з міста. Ви настановите вождя над ними, немов би ви хотіли спуститись на рівнину до передньої стежі асирійців, але не сходіть.
3Ці схопляться за повну зброю, кинуться у табір і збудять вождів асирійського війська, що прибіжать знову до намету Олоферна, але його не знайдуть. Тоді нападе на них страх, і вони втечуть від вас.
4Ви й усі мешканці Ізраїльського краю пуститесь навздогін за ними, будете їх бити здовж їхньої дороги.
5Та перше, ніж те вчинити, покличте мені Ахіора аммонія, щоб бачив та впізнав того, який зневажив дім Ізраїля і його самого до нас на смерть вислав.»
6І покликали Ахіора з дому Озії. Як же той прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка з народних зборів, припав обличчям до землі й знепритомнів.
7Підвели його, і він припав до ніг Юдити та й, уклонившись їй, промовив: «Благословенна єси по всьому наметі Юди й у всіх народів, ти, чиє ім’я почувши, зжахнуться!
8Тепер повідай же мені, що ти вчинила цими днями.» І Юдита оповіла йому посеред народу все, що вчинила від того дня, коли була відійшла, і аж до тієї миті, коли розмовляла з ними.
9Як перестала говорити, народ закричав голосно, тож їхній веселий крик розлігся містом.
10Ахіор же, побачивши все, що вчинив Господь Ізраїля, увірував твердо в Бога, прийняв обрізання і був зачислений до дому Ізраїля аж по цей день.
11А як настав ранок, мешканці Ветулії вивісили на мурі голову Олоферна; кожний муж узяв свою зброю, й вони вийшли загонами на схили гори.
12Побачили їх асирійці, послали, щоб попередити своїх вождів, а ці пішли до отаманів, тисячників і до всіх старшин.
13Прибули вони до намету Олоферна й мовили до того, що був над усім його майном: «Збуди лишень нашого пана, бо он ті раби насмілилися спуститись проти нас до бою, самим собі на цілковиту загладу.»
14Увійшов Багоас і вдарив об завісу в наметі, гадав бо, що той спав з Юдитою.
15Але що ніхто не озвався, то він і відхилив завісу, ввійшов у спочивальню й знайшов його простягнутого на порозі, мертвого, без голови.
16І закричав сильно, заходився плакати, стогнати, вельми взивати, роздер на собі одіж:,
17а потім увійшов у намет, де перебувала Юдита і, не знайшовши її, вискочив до народу й закричав:
18«Раби вчинили зраду! Одна жінка з-поміж єврейок навела сором на дім царя Навуходоносора! Ось бо Олоферн лежить на землі мертвий, без голови!»
19Почувши це начальники асирійського війська, порвали на собі одежу й вельми упали на дусі. І серед табору зчинивсь надто великий крик та лемент.

15. Розгром асирійців і радість юдеїв

1Якже почули ті, що були в наметах, про те, що сталось, отетеріли.
2Тремтіння й страх напав на них, так що не було й двох людей, які були б укупі; всі порозбігались різними стежками по долині та по горах.
3Ті, що розтаборились у горах навколо Ветулії, теж кинулись утікати. Тоді сини Ізраїля, – усі вояки, що були між ними, – вдарили на них.
4Озія вислав посланців у Ветемостем, Бевай, Хову, й Колу та в усю землю Ізраїля, щоб ті оповіли про те, що сталось, та щоб усі накинулись на ворогів і винищили їх.
5Як тільки почули про це сини Ізраїля, всі разом напали на них і стинали аж до Хови. Так само і в Єрусалимі й з усіх гір пристали до них люди, бо їм були сказали про те, що сталось у таборі їхніх ворогів. Та й ті, що в Гілеаді та Галилеї, вдарили на них збоку, розпорошили їх дуже, аж дійшли вони до Дамаску та його околиць.
6Решта ж мешканців у Ветулії кинулась на асирійський табір й розграбувала його, отож і розбагатіли вельми.
7Сини ж Ізраїля, повернувшися з битви, заволоділи тим, що зосталось. Села й хутори по горах та в долині також: захопили велику здобич, бо було її неймовірна сила.
8Первосвященик Йоаким і рада (старших) синів Ізраїля, що жили в Єрусалимі, прийшли, щоб подивитись на ті блага, які Господь учинив для Ізраїля, та щоб побачити Юдиту і її привітати.
9А як увійшли до неї, то взяли її вихваляти однодушно та промовляти до неї: «Ти слава Єрусалиму! Ти велика гордість Ізраїля! Ти велика честь нашого роду!
10Вчинила єси все це своєю рукою. Вчинила єси для Ізраїля великі блага, і Богові це було приємно. Благословенна будь Господом Вседержителем по віки вічні!» І ввесь народ сказав: «Нехай так буде!»
11Тридцять день народ грабував табір. Намет Олоферна й увесь його срібний посуд, ліжка, балії і все начиння дали Юдиті; вона ж, забравши те, навантажила на свого мула, запрягла його до воза й ще нагромадила те на віз.
12Усе ізраїльське жіноцтво збіглося, щоб подивитись на неї; величали вони її, повівши хоровід навколо неї. А вона, взявши гілки в руки, роздавала їх жінкам, що були з нею.
13Опісля вони вінчались оливкою, вона й ті, що були з нею; а вона йшла перед народом, ведучи танок усього жіноцтва; кожний тоді муж Ізраїля, озброєний, з вінцями, йшов слідом за ними, виспівуючи пісень.
14Юдита же перед усім Ізраїлем почала цю подячну пісню, і ввесь народ уголос заспівав цю пісню хвали.

16. Пісня Юдити 1-17; останні дні й смерть Юдити 18-23

1Отож Юдита промовила: «Вдаряйте в бубни на прославу мого Бога, хай Господові звучать цимбали, зладьте для нього псалом і пісню, знесіть, призовіть його ім’я!
2Бо він є Бог, що розбиває війни; Господь, який, отаборившися серед народу, вирвав мене з рук моїх гнобителів.
3Прийшов Ашшур із гір, із півночі прийшов із тьмою свого війська, безліч якого ручаї загородила, а кіннота горби вкрила.
4Він хвалився, що спалить край мій, що мечем вистинає моїх юнаків, розіб’є об землю моїх немовляток ссущих, віддасть на здобич моїх діток малих, видасть на луп моїх дівчаток.
5Але Господь Вседержитель звів їх нанівець рукою жінки.
6Бо витязь їхній поліг не від руки вояків, ані нащадки велетнів його не побили, ані високі багатирі не накинулись на нього, лише – Юдита, дочка Мерарі! Вона зробила його млявим красою свого виду!
7Вона скинула з себе вдовину одіж, щоб підбадьорити в Ізраїлі пригноблених. Обличчя намастила собі миром,
8волосся на собі прибрала в пов’язь і надягнула, щоб звести його, льнянії шати.
9Її сандалик привабив його очі, врода її полонила його душу, шаблюка перетяла його горло!
10Перси жахнулись її відваги, й мідяни від її сміливости сторопіли.
11Мої смиренні крикнули, й ті полякалися, мої кволі закричали й нагнали їм страху, зняли свій голос і ті кинулись у розтіч.
12Сини служниць прошили їх і поранили їх, немов синів утікачів. Отак погинули вони в битві Господа мого.
13Я воспіваю моєму Богові нову пісню. Ти, Господи, великий, сильний! Ти – дивний силою, непереможний!
14Нехай усі твої творіння тобі служать, бо ти сказав, і вони з’явились, вислав твій дух – і він сотворив їх. Ніхто не може протистати голосові твоєму!
15Навіть як гори задрижать до основ з водами, скелі, наче віск, перед обличчям твоїм розтануть, ти все ж таки прихильний тим, хто тебе боїться.
16Мала бо річ – усяка жертва благовонна, а вже найменша – всякий жир, тобі на всепалення. Та той, хто Господа боїться, понад усе великий.
17Горе народам, що повстають проти мого роду, Господь Вседержитель скарає їх у день суду, нашле вогонь і черву на їхнє тіло, і вони плакатимуть у муках повіки.»
18А як прийшли в Єрусалим, то поклонились Богові, й коли народ очистивсь, принесли свої всепалення, добровільні жертви й дари.
19Юдита посвятила Богові все рухоме майно Олоферна, що дав їй був народ; і завісу, що сама була взяла з його ліжка, теж посвятила Богові.
20Народ радувався у Єрусалимі перед Святим святих три місяці, і Юдита була з ними.
21А як минув той час, то кожний повертавсь додому, й Юдита пішла в Ветулію й проживала собі у своїм маєтку та й за життя свого була славетною по всій землі.
22Чимало просило в неї руки, та ні один чоловік не спізнав її за всі дні її життя, відколи помер її чоловік Манассія і був приєднаний до свого люду.
23Слава про неї зростала дедалі більше й більше, і вона постарілася в домі мужа свого, проживши 105 років. Слугиню свою вона випустила на волю. Померла ж вона в Ветулії, й поховано її в печері її чоловіка Манассії.
24Дім Ізраїля оплакував її сім день. Перед смертю вона розділила майно між усіма родичами Манассії, свого чоловіка, та між власною ріднею.
25І не було більш нікого, хто б непокоїв синів Ізраїля за днів Юдити – та й довгий час після її смерти.

 

Попередня книга (“Книга Товита”)  Наступна книга (“Книга Естери”)