Євангелія від Луки 22:39-54

39Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. 40Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.” 41І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: 42“Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!” 43Тоді з’явився йому ангел з неба, що підкріплював його. 44Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю. 45Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. 46І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!” 47Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати. 48А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?” 49Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?” 50І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. 51Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його. 52Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями! 53Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.” 54Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека.