Євангелія від Луки 22:39-42,45-23:1

39Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. 40Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.” 41І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: 42“Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!” 45Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. 46І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!” 47Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати. 48А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?” 49Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?” 50І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. 51Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його. 52Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями! 53Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.” 54Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека. 55І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. 56Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: “І цей з ним був!” 57А він відрікся, кажучи: “Не знаю його, жінко!” 58Та трохи згодом другий, побачивши його: “І ти з них”, – каже. Але Петро відповів: “Ні, чоловіче!” 59А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: “Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!” 60Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш.” І зараз, як він говорив ще, заспівав півень. 61І Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: “Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі.” 62І, вийшовши звідти, заплакав гірко. 63Тим часом люди, що держали його, б’ючи його, над ним знущалися 64і, накривши, питали його: “Пророкуй, хто той, що вдарив тебе?” 65І багато іншого, глузуючи, говорили на нього. 66Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій 67і казали: “Коли ти – Христос, скажи нам.” Він відповів їм: “Коли скажу вам, ви не повірите; 68а якщо вас спитаю, ви не відповісте. 69Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.” 70А всі сказали: “То, значить, ти Син Божий?” Він сказав до них: “Самі ж кажете, що я.” 71“Навіщо нам ще свідки”, – сказали ті, – “самі ми чули з уст його.” 1Тоді встала вся їхня громада, і повели його до Пилата.