Євангелія від Луки 8:5-15

5“Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.” Кажучи це, Ісус голосно мовив: “Хто має вуха слухати, нехай слухає.” 9Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10Він сказав їм: “Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. 12Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. 13Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні.