Мт.26:1-20, Ів.13:3-17, Мт.26:21-39, Лк. 22:43-45, Мт.26:40-27:2

1Якже Ісус скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів: 2“Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп’яття.” 3Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа, 4і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити. 5Тільки ж казали: “Не в свято, щоб не було в народі заколоту.” 6І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого, 7підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі. 8Побачивши це учні, нарікали й казали: “Навіщо таке марнотратство? 9Це можна б було дорого продати й – дати бідним!” 10Ісус зауважив це й сказав їм: “Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене. 11Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте. 12Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій. 13Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.” 14Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників 15і каже: “Що хочете мені дати, і я вам його видам?” Ті відважили йому тридцять срібняків. 16І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати. 17Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають: “Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху?” 18Він відповів їм: “Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми.” 19Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху. 20Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями, 

3Ісус знаючи, що Отець усе дав йому в руки, і що від Бога він вийшов і до Бога повертається, 4встав від вечері, скинув одіж, узяв рушника й підперезався. 5Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником, яким був підперезаний. 6Підходить, отже, і до Симона Петра, – та той йому: «Ти, Господи, – мені вмивати ноги?» 7Каже йому Ісус у відповідь: «Те, що я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім.» 8Петро ж йому каже: «Ні, не митимеш моїх ніг повіки!» – «Коли я тебе не вмию, – одрікає Ісус, – то не матимеш зо мною частки.» 9«Господи, – проказує до нього Симон Петро, – то не тільки ноги, але і руки, і голову!» 10А Ісус йому: «Тому, хто обмитий, нічого не треба вмивати, крім самих ніг; увесь бо він чистий. І ви чисті, та – не всі.» 11Знав бо, хто зрадити його мав, тим то й мовив: «Не всі ви чисті.» 12Обмивши їм ноги, вбрався знову в одіж, сів до столу та й каже до них: «Чи знаєте, що я зробив вам? 13Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є. 14Тож коли вмив вам ноги я – Господь і Учитель, – то й ви повинні обмивати ноги один одному. 15Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив. 16Істинно, істинно говорю вам: Слуга не більший за пана свого, а посланий не більший за того, хто послав його. 17Знавши те, щасливі будете, коли так чинитимете.

21і коли вони їли, він промовив: “Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить.” 22Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: “Чи то часом не я, Господи?” 23Він відповів: “Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить. 24Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!” 25А Юда, зрадник його, і собі озвався: “Чи то часом не я, Учителю?” Каже Ісус до нього: “Ти мовив.” 26Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло.” 27Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі, 28бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів. 29Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого.” 30І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору. 31Тоді Ісус сказав їм: “Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. 32А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї.” 33Озвався тоді Петро й каже йому: “Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи.” 34Ісус же мовив до нього: “Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся.” 35Каже йому Петро: “Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!” Так само мовили всі учні. 36Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: “Посидьте тут, поки піду та помолюся там.” 37І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. 38Тоді сказав їм: “Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною.” 39І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.” 

43Тоді з’явився йому ангел з неба, що підкріплював його. 44Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю. 45Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку.

40Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: “Отож і однієї години не спромоглися чувати зо мною? 41Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне.” 42Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: “Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!” 43І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі. 44Залишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова. 45Потім повернувся до учнів і каже до них: “Спіть собі й відпочивайте; наблизилась уже година, і Син Чоловічий буде виданий грішникам у руки. 46Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник.” 47Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним і сила народу з мечами та дрючками – від первосвящеників та старших народу. 48Зрадник його дав їм знак, мовивши: “Кого я поцілую, це він, беріть його.” 49І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже: “Радуйся, мій Учителю!” – та й поцілував його. 50Тоді питає його Ісус: “Чого прийшов єси, друже?!” – І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його. 51Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свого меча й, ударивши. слугу первосвященика, відтяв йому вухо. 52Тоді Ісус сказав до нього: “Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть. 53Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів? 54Як же то збулися б Писання, що воно так мусить статися?” 55Тоді Ісус промовив до народу: “Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи, у храмі, і ви мене не взяли. 56Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків.” Тоді всі учні залишили його й повтікали. 57Ті, що схопили Ісуса, повели його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші. 58Петро ж ішов слідом за ним оподалік, аж до палацу первосвященика й, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться. 59Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити, 60і не знайшли, дарма, що було з’явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє 61і кажуть: “Цей сказав: Я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати.” 62Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: “Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать?” 63Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до нього: “Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, син Божий.” 64Тоді Ісус сказав до нього: “Ти мовив. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах.” 65Тоді первосвященик роздер свою одежу і заявляє: “Він сказав богохульство! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство! 66Як вам здається?” Ті відповіли; “Він – винен смерти.” 67Тоді вони почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя 68і промовляли: “Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив?” 69Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: “І ти був з Ісусом Галилеєм.” 70Але той перед усіма відрікся і заявив: “Не знаю, що таке говориш.” 71Коли ж: він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: “Цей був з Ісусом з Назарету.” 72Він знову, клявшися, відрікся: “Не знаю я цього чоловіка.” 73Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: “Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє.” 74Тоді Петро почав клястися та божитися: “Не знаю я цього чоловіка.” І враз заспівав півень. 75І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: “Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене.” І вийшовши звідтіль, заплакав гірко.
1Якже настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб його вбити. 2І зв’язавши його, повели та й передали правителеві Пилатові.