Пісня Пісень

1 2 3 4
5 6 7 8

1.

1Пісня пісень Соломона.

Молода:

2Хай він мене цілує цілунками уст своїх, бо любов твоя понад вино солодша.

3Запах пахощів твоїх найзапашніший, Розлите миро – твоє ім’я;
Тому дівчата тебе люблять.

4Тягни мене вслід за тобою: біжімо! Цар увів мене в свої хороми.
Ми будемо радіти й веселитися тобою, ми будемо твою любов понад вино хвалити.
Яка ж то насолода тебе любити!

5Я чорна, але гарна, дочки єрусалимські, немов кедарські шатра, немов шалманськії намети.

6Ви не дивітеся на мене, що я засмагла, що мене осмалило сонце.
Сини моєї матері розсердились на мене, поставили мене стерегти виноградники.
Та я не стерегла виноградника мого власного.

7Скажи мені, о ти, що його моє серце любить, де ти пасеш (твою отару), де ти розташовуєш її опівдні, щоб я безцільно не блукала коло отар твоїх друзів.

Хор:

8Якщо не знаєш, о найкраща між жінками, то йди слідом за чередою й паси твої козлята коло шатер пастуших.

9Немов лошиця в колісницях фараона, ти в мене, моя люба!
10Прегарні твої щоки у сережках, шия твоя – в намисті.

11Ми тобі зробим золоті сережки зо срібними крапками.

Молода:

12Тоді як цар був за своїм столом, нард мій розлив свій запах.

13Торбинка мірри – любий мій для мене, на моїх грудях спочиває.

14Гроно кипрове – любий мій для мене, у виноградниках Ен-Геді.

Молодий:

15Яка ж бо ти прекрасна, моя люба!
Яка ж бо ти прекрасна!
Очі твої – голубки.

Молода:

16Який же ти прекрасний, о мій любий!
Який ти милий!
Постеля наша – сама зелень.

Молодий:

17Трями наших домів – із кедру, а наші бантини, – з кипарису.

 

2.

Молода:

1Я – нарцис шаронський, лілея на долині.

Молодий:

2Що та лілея між будяками, то моя люба між дочками.

Молода:

3Що яблуня між лісовими деревами, то любий мій між синами!
У його холодку, що так бажала, я сіла і плід його був солодкий моєму піднебінню.

4Він увів мене в бенкетний покій, і любов – стяг його надо мною.

5Підсильте мене тістечками виноградними, яблуками мене одушевляйте, бо я з любови знемагаю.

6Ліва рука його під головою в мене, а правою він мене обіймає.

Молодий:

7Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами й ланями пільними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, покіль вона того не схоче.

Молода:

8Уважно!
Мій любий!
Ось він іде, він стрибає по горах, по горбках скаче.

9Мій любий – немов олениця або оленятко.
Он він стоїть за нашою стіною, крізь вікна заглядає, крізь ґрати зазирає.

10Заговорив мій любий і сказав до мене: «Устань, моя люба!
Ходи, моя прекрасна!

11Глянь бо: зима минула, дощі прогули, прошуміли.

12Вже квіти на землі з’явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім.

13Смоковниця бруньки вже виганяє, і виноград, у цвіту пахощі розливає.
Устань, іди, моя люба!
Ходи, моя прегарна!

14Моя голубко, у щілинах скелястих, у сховку стрімкої кручі!
Дай глянути на твоє личко, дай голос твій почути!
Бо голос твій солодкий, і личко твоє принадне.»

15Спіймайте нам лисиць, лисиць маленьких, що виноградники нівечать, наші виноградники у цвіту.

16Мій любий – мій, а я його, -його, що пасе між лілеями.

17Покіль день дише холодочком і тіні утікають, вернись, мій любий!
Будь, як газеля або як оленятко на горах Бетер!

 

3.

1На моїм ліжку вночі шукала я того, кого серце моє любить.
Шукала – не знайшла його.

2Встану, обійду навколо місто.
По вулицях та по майданах шукатиму я того, кого серце моє любить.
Шукала – не знайшла я його.

3Сторожа мене зустріла, що ходить круг міста.
Чи бачили ви того, кого серце моє любить?

4Ледве повз них пройшла я і знайшла того, кого любить моє серце.
Схопила я його й не пустила, аж поки не ввела в дім матері моєї, у покій тієї, що мене зачала.

Молодий:

5Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами та ланями пільними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, покіль вона того не схоче.

6Хто то здіймається в пустині, неначе стовпи диму, в кіптяві мірри й кадила, всіх пахощів купецьких?

7Ось Соломонові носилки;
шістдесят витязів кругом них, з-між витязів Ізраїля добірних.

8Усі вони спритно мечем орудують, вправні до бою.
В кожного меч при боці задля нічних нападів.

9Намет весільний собі спорудив цар із дерева ливанського.

10Стовпи його спорудив він зі срібла, із золота – його склепіння, сидіння його із пурпуру, а всередині виложений він любов’ю – від дочок єрусалимських.

11Вийдіть, дочки сіонські, й гляньте на царя у вінці, що ним вінчала його мати у день його заручин, у день утіхи його серця.

 

4.

Молодий:

1Яка ж бо ти прекрасна, моя люба!
Яка ж бо ти прекрасна!
Очі твої – голубки, за твоїм покривалом. Твоє волосся, мов козяче стадо, що сходить з Гілеад-гір.

2Зуби твої, мов стрижених овець отара, що з купелі виходять.
Кожний з них має свою пару, ані одному її не бракує.

3Немов кармазинова стьожка, твої губи й твоя бесіда мила.
Немов розрізане надвоє яблуко гранатове – твої скроні, за твоїм покривалом.

4Шия твоя, немов Давидова башта, збудована для трофеїв.
Тисяча щитів на ній повисло, усе зброя відважних.

5Двоє грудей твоїх, як двоє оленяток, близняток олениці, які серед лілей пасуться.

6Покіль день дише холодочком і тіні утікають, зійду собі на гору мірри, на ладану горбочок.

7Уся ти гарна, моя люба, і вади нема в тобі!

8Ходи з Ливану, о дружино!
Ходи, прилинь з Ливану;
Поглянь з Амана-верховини із верховини Сеніру та Хермону – з барлогів лев’ячих, з гір леопардових.

9Ти полонила моє серце, моя сестро-дружино!
Ти полонила моє серце одним лиш твоїм оком, однією перлиною твого намиста!

10Які ж бо твої любощі прекрасні, моя сестро-дружино!
Які ж бо твої любощі хороші!
Понад вино!
І запах твоїх пахощів понад усі бальзами.

11З уст твоїх крапле медом, о дружино, мед і молоко у тебе під язиком, і запах твоїх шат, немов запах Ливану.
12Садок замкнений, моя сестра-дружина, садок замкнений, криниця під печаттю.

13Твої протоки зрошують сад гранатовий, де овочі препишні, квітучий кипр та троянди.

14Нард і шафран, пахуча троща й цинамон, усі дерева кадильні.
Мірра, алое й усі бальзами щонайліпші.

15Ти джерело садів, криниця води живої;
потоки, що з Ливану ринуть!

16Здіймись, північний вітре!
Прилинь і ти, південний!
Повій на сад мій, щоб його запахи рознеслись!
Нехай мій любий увійде в сад свій, та споживає плоди його препишні.

 

5.

Молодий:

1Я ввійшов у сад мій, о моя сестро-дружино, збирав мірру мою з моїм бальзамом, їв мою крижку з медом, пив моє вино з моїм молоком.
Їжте, о друзі!
Пийте, впивайтесь, мої любі!

Молода:

2Я сплю, та моє серце не засинає.
Ось чую: стукає мій любий: «Відчини мені, о моя сестро, моя люба!
Моя голубко, моя чиста!
Бо голова у мене роси повна, кучері у мене – нічних капель.»

3Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути?
Помила собі ноги: як мені їх бруднити?

4Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені.

5Я встала відчинити любому моєму, із рук моїх закапотіла мірра, з пальців моїх текуча мірра на ручку при засуві.

6Я відчинила любому моєму, та любий мій уже відвернувся, пішов далі, дух у мені захопило, як він заговорив був.
Шукала я його, та не знайшла вже;
я кликала його, та він не обізвавсь до мене.

7Знайшла мене сторожа, що круг міста ходить.
Вона мене побила, поранила.
Здерли з мене плащ мій тії, що доглядають мури.

8Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, як знайдете мого любого, то що звістите йому?
Що я з любови знемагаю!

Хор:

9Чим любий твій над любими, найкраща між жінками?
Чим любий твій над любими, що нас так заклинаєш?

Молода:

10Мій любий білий та рум’яний, його з десяти тисяч розпізнати.

11Голова у нього з золота, із щирого;
кучері у нього закручені, чорні, мов ворон.

12Очі його мов голубки край водяних потоків, що, викупавшись у молоці, на березі сідають.

13Щоки його, немов пахуча грядка, неначе квітники рослин запахущих.
Уста його – лілеї, що крапають міррою дорогоцінною.

14Руки його – золоті вальці, оздоблені таршіськими самоцвітами.
Груди його – брили слонокости, сафірами вони вкриті.

15Ноги його – стовпи алябастрові, поставлені на щирозлотних основах.
Вигляд його, немов Ливану, він пишний – мов оті кедри.

16Розмова його – самі солодощі, увесь він – розкіш.
Такий мій любий, такий отой друг мій, о дочки Єрусалиму!

6.

Хор:

1Куди пішов твій любий, найкраща між жінками?
Куди звернув твій любий, щоб нам з тобою та його шукати?

Молода:

2Мій любий зійшов у сад свій до грядок пахучих пасти в садах отару та лілеї рвати.

3Я – мого любого й мій любий – мій, він, що пасе отам поміж лілеями.

Молодий:

4Гарна ти моя люба, наче Тірца, немов Єрусалим, принадна, грізна, немов загони з прапорами.

5Відверни від мене твої очі, бо вони мене чарують.
Волосся твоє мов козяче стадо, що сходить із Гілеад-гір.

6Зуби твої, немов овець отара, що з купелі виходить.
Кожний із них має свою пару, ані одному її не бракує.

7Немов розрізане надвоє яблуко-граната, твої скроні за твоїм покривалом.

8Шістдесят цариць і вісімдесят наложниць було, а дівчат без ліку, –

9одна ж єдина моя голубка, моя досконала, єдина у матері своєї, улюблена тієї, що її вродила.
Побачили її дівчата й величають, цариці й наложниці і тії її вихваляють:

10«Хто це, що наче рання зоря, сходить, гарна, мов місяць, ясна, мов сонце, страшна, мов військові загони з прапорцями?»
11В горіховий садок зійшов я, щоб подивитись на зелень у долині, щоб подивитись, чи виноград броститься, чи цвітуть яблуні ґранатові.

12І сам не знаю, (як то сталось): моя любов посадила мене на колісницю князя мого народу.

 

7.

Хор:

1Вернись, вернись, о Суламіто!
Вернись, вернись, щоб нам на тебе подивитись!

Молодий:

Чому ви дивитесь на Суламіту, неначе на танок подвійний?

Хор:

2Які бо гарні твої ноги у сандалях, дочко княжа!
Круглота твоїх стеген, неначе ланцюгові кільця, робота рук мистецьких.

3Пупок твій – кубок круглий, вина замішаного в ньому не бракує.
Лоно твоє – ворох пшениці, оточений лілеями навколо.

4Двоє грудей твоїх, як двоє оленяток, близняток олениці.

5Шия твоя, мов вежа із слонокости.
Очі твої, немов ставки у Хешбоні при Бат-Раббім воротях.
Ніс твій, немов вежа ливанська, що дивиться на бік Дамаску.

6А голова на тобі, мов Кармель той: волосся на тобі, неначе пурпура, – цар в її заплітках упіймався.

7Яка ж бо ти прекрасна, яка мила о моя люба у розкошах!

8Станом твоїм нагадуєш ти пальму, грудьми твоїми виноградні грона.

9Я мовив: Я вилізу на пальму, вхоплю з плодами її гілку!
Хай груди твої будуть, мов грона виноградні, а запах твого подиху, мов запах яблук.

10Твоя розмова, мов вино добірне, що по устах моїх і по зубах стікає.

Молода:

11Я – для мого любого, і до мене звернене все його бажання.

12Ходи, мій любий!
Ходім у поле, та заночуймо у селах.

13Устаньмо у виноградниках раненько, гляньмо, чи виноград броститься, чи його квіт відкрився, чи зацвіли вже яблуні гранатові.
Там обдарую я тебе любов’ю.

14Мандраґори свій запах розливають при наших дверях усякі плоди якнайкращі, нові та й старі теж, що я для тебе, любий мій, сховала.

 

8.

Молода:

1Якби ж то ти був мені братом, що ссав груди матері моєї!
Я, стрінувши тебе на вулиці, могла б тебе обняти і мене б не ганьблено.

2Я повела б тебе, я привела б тебе у дім матері моєї;
ти мене навчав би.
Я б тебе напоїла вином пахучим, солодким суслом моїх гранатових яблук.

3Ліва рука його під головою в мене, а права мене обнімає.

Молодий:

4Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, не будіть, не розбуджуйте моєї любої, покіль вона того не схоче.

Хор:

5Хто це, що сходить від пустині, на свого любого опершись?

Молодий:

Під яблунею я збудив тебе;
там тебе зачала твоя мати, там зачала та, що тебе породила.

6Поклади мене печаттю на твоїм серці, печаттю на твою руку;
любов бо, як смерть сильна;
ревнощі люті, немов пекло.
Стріли її – вогненні стріли, правдиве полум’я Господнє.

7Водам великим любови не вгасити, ані рікам її не затопити.
Якби хто за любов віддав скарби свого дому, зазнав би лиш погорди великої.

Закінчення:

8Є в нас сестричка невеличка, грудей вона не має.
Що нам робити з нашою сестрою, як прийдуть старости до неї?

9Як вона – мур, збудуймо на ньому башту срібну.
Як вона – двері, ми зробимо для них кедрові стулки.

10Я – мур, і мої груди мов ті башти, тоді в його очах я була мов та, що знайшла спокій.

11Був у Соломона виноградник у Ваал-Гамоні.
Він дав був сторожам той виноградник, і кожний мав принести за плоди з нього по тисячі срібних.

12Мій виноградник, що мені належить, перед очима в мене.
Та тисяча для тебе, Соломоне, а двісті – сторожам його плоду.

13О ти, що в садах живеш!
Товариші уважно слухають твій голос.
Дай же мені його почути!

14Втікай, мій любий!
Будь, як олениця або оленятко на горах бальзамових.

 

Попередня книга (“Проповідник”)  Наступна книга (“Книга Мудрости”)