Послання Апостола Павла до Римлян

 

1. Привіт Римлянам 1-7; Павло бажає їх відвідати 8-15; зміст послання 16-17; ідолопоклонства 18-23; моральна розгнузданість 24-32
1Павло, слуга Христа Ісуса, покликаний апостол, вибраний для Євангелії Божої,
2яку Бог наперед був обіцяв через своїх пророків у Святих Писаннях
3про Сина свого, народженого тілом із сімени Давида,
4установленого сином Божим у силі, духом святости, через воскресіння мертвих, – про Ісуса Христа, Господа нашого,
5через якого ми одержали ласку й апостольство на послух віри між усіма народами на прославу його імени,
6між якими й ви – покликані Ісуса Христа;
7усім, що в Римі, Божим улюбленим, покликаним святим: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа.
8Насамперед дякую Богові моєму, через Ісуса Христа, за всіх вас, що віра ваша славиться по всьому світі.
9Свідок бо мені Бог, якому я служу духом моїм, благовістуючи його Сина, що я безперестанно згадую про вас
10і завжди прошу в моїх молитвах, чи врешті-решт пощастить мені, з волі Божої, прийти до вас;
11бо прагну вас бачити, щоб поділитися з вами яким-небудь духовним даром, щоб вас зміцнити,
12тобто підбадьоритись разом, між вами, спільною вірою, вашою і моєю.
13Не хочу я, брати, від вас таїти, що я часто мав намір прийти до вас, – та досі завжди мені щось ставало на перешкоді, – щоб мати який-небудь плід і між вами, як і між іншими народами.
14Я почуваю себе боржником перед греками і чужинцями, розумними і неуками:
15тож, щодо мене, я готовий і вам, що мешкаєте в Римі, проповідувати Євангелію.
16Бо я не соромлюся Євангелії: вона бо – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує: перше юдеєві, а потім грекові, –
17справедливість бо Божа об’являється в ній з віри у віру, як написано: «Праведник з віри буде жити.»
18Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду спиняють несправедливістю;
19тому що те, що можна відати про Бога, їм явне, бо Бог їм об’явив;
20невидиме ж його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: його вічна сила і божество, так що нема їм оправдання.
21Бо, пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилося їхнє нерозумне серце.
22Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними
23і проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображує тлінну людину, птахів, четвероногих і гадів.
24Тому й передав їх Бог за похотями їхнього серця на нечистоту, щоб вони самі сквернили власні тіла між собою.
25Вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали і служили створінню радше, ніж Творцеві, котрий благословен повіки. Амінь.
26За це ж і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні;
27так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду.
28І як вони не вважали потрібним триматися правдивого спізнання Бога, Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще:
29вони – сповнені всякої неправости, лукавства, захланности, злоби, повні заздрости, убивства, колотнечі, підступу, злоби;
30вони – обмовники, наклепники, богоненавидники, зухвальці, горді, хвальки, винахідники зла, неслухняні батькам,
31нерозумні, зрадливі, безсердечні, немилосердні.
32Вони, хоч спізнали Божий присуд, що, хто таке чинить, заслугує на смерть, не тільки це роблять, але й схвалюють це в тих, що таке чинять.

2. Юдеї не ліпші від поган 1-11; не виконують закону 12-24; в чому важливість і значення обрізання 25-29

1Ось чому немає тобі оправдання, хто б ти не був, о чоловіче, що судиш; бо в чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш;
2ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять.
3Чи думаєш про те, о чоловіче, – який судиш тих, що таке чинять, а сам таке робиш, – що ти суду Божого уникнеш?
4Або погорджуєш багатством його доброти, поблажливости і довготерпеливости, не знаючи, що Божа доброта тебе веде до покаяння?
5Та ти жорстокістю твоєю і нерозкаяністю серця збираєш гнів на себе в день гніву, коли об’явиться правдивий суд Бога,
6що віддасть кожному за його вчинками:
7тим, що витривалістю в добрім ділі шукають слави, чести і нетління – життя вічне;
8а сварливим та неслухняним правді, але слухняним кривді – гнів та обурення.
9Горе й утиск на всяку душу людську, що чинить зло: на юдея перше, потім грека;
10слава ж і честь, і мир усякому, хто чинить добро: юдеєві перше, а потім грекові,
11бо Бог не вважає на особу.
12Бо ті, що згрішили поза законом, поза законом і згинуть; а ті, що згрішили під законом, будуть суджені законом.
13Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються.
14Бо коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не мавши закону, самі собі закон;
15вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи, –
16в день, коли Бог, згідно з моєю Євангелією, судитиме тайні вчинки людей через Ісуса Христа.
17Та коли ти, що звешся юдей, що спираєшся на закон і хвалишся Богом,
18ти, що знаєш його волю і, навчившись із закону, розбираєш, що краще,
19упевняєш себе, що ти провідник сліпим, світло тим, що в темряві,
20виховник невігласів, учитель дітей, бо маєш у законі вираз знання і правди, –
21ти, отже, що інших навчаєш, себе самого не навчаєш! Проповідуєш не красти, а сам крадеш!
22Наказуєш не чинити перелюбу, і чиниш перелюб! Гидуєш бовванами, а чиниш святокрадство!
23Ти, що хвалишся законом, переступом закону Бога зневажаєш.
24Бо, як написано, через вас ім’я Боже зневажається між поганами.
25Обрізання корисне, коли виконуєш закон; а коли ти переступаєш закон, обрізання твоє стало необрізанням.
26Коли ж необрізаний пильнує постанови закону, то чи не порахується йому його необрізання за обрізання?
27І необрізаний по природі, виконуючи закон, осудить тебе, що, не зважаючи на Письмо й обрізання, ти переступник закону;
28бо не той юдей, що є ним назовні, і не те обрізання, що назовні, на тілі,
29а той, хто юдей у скритості, і те обрізання серця – за духом, не за буквою; такому похвала не від людей, але від Бога.

3. Бог вірний – виконує обітниці 1-8; всі люди згрішили 9-20; потребують оправдання через віру 21-31

1В чому вищість юдея? Або яка користь з обрізання?
2Велика з кожного погляду: їм бо, насамперед, були довірені пророцтва Божі.
3Що ж бо, коли деякі не повірили? Хіба ж їхня невірність знищить вірність Божу?
4Ясно, що ні! Треба визнати радше, що Бог правдомовний, а кожний чоловік брехливий, як написано: «Щоб ти оправдався у твоїх словах і переміг, коли будуть тебе судити.»
5Коли ж наша неправедність виявляє Божу праведність, то що скажемо? Чи ж Бог є несправедливий – по-людському говорю! – коли наводить гнів свій?
6Зовсім ні! Бо ж як би Бог мав світ судити?
7Та коли Божа правда моєю неправдою більше сяє, йому на славу, то нащо мене ще як грішника судити?
8Чому ж тоді деякі нас очорнюють і деякі говорять, нібито ми кажемо: «Робімо зло, щоб із нього вийшло добро»? На таких суд справедливий.
9То що ж? Маємо перевагу? Зовсім ні! Бо ж ми перед тим обвинуватили юдеїв і греків, що вони всі під гріхом,
10як написано: «Немає справедливого, ані одного!
11Немає тямущого, немає, хто шукав би Бога.
12Усі з дороги збилися, зробилися нікчемні! Немає, хто добро творив би, ані одного!
13Їхнє горло – гріб відкритий, до обману язик їх схильний, отрута гадюча у них під губами.
14Уста у них прокльонів повні і гіркоти.
15Щоб проливати кров, швидкі їхні ноги.
16На їхніх дорогах злидні і руїна.
17Вони не відають дороги миру.
18Немає Божого остраху у них перед очима.»
19Ми ж знаємо, що все, що закон говорить, тим, які під законом, говорить, щоб усякі уста замкнулись і щоб увесь світ визнав себе винним перед Богом,
20бо ніхто не оправдається перед ним ділами закону: законом бо гріх пізнається.
21Тепер же без закону з’явилася Божа справедливість, засвідчена законом і пророками;
22справедливість Божа через віру в Ісуса Христа для всіх, хто вірує, бо нема різниці.
23Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої,
24і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі:
25якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх,
26за час довготерпіння Божого, щоби виявити свою справедливість за нинішнього часу, – щоб він був справедливий і усправедливлював того, хто вірує в Ісуса.
27Де ж тоді хвальба? Вона виключена. – Яким законом? Діл? Ні, але законом віри.
28Бо ми вважаємо, що чоловік оправдується вірою, без діл закону.
29Хіба Бог – тільки юдеїв, а не й поган? Авжеж, і поган,
30бо є лиш один Бог, що оправдує обрізаних завдяки вірі і необрізаних через віру.
31То, значить, вірою ми касуємо закон? Ні, навпаки, ми його стверджуємо.

4. Авраам оправданий вірою 1-8; ще перед обрізанням 9-12; обітниці 13-25

1Що ж, скажемо, знайшов Авраам, наш праотець, за тілом?
2Бо коли Авраам оправдався ділами, то він має похвалу, але не перед Богом.
3Що бо говорить Письмо? Повірив Авраам Богові, і це йому було пораховано за оправдання.
4Тому, хто виконує якусь роботу, заробіток рахується не як ласка, але як щось належне;
5тому ж, хто не виконує, а вірує в того, який оправдує нечестивця, віра його рахується за оправдання.
6Як то й Давид проголошує щасливим чоловіка, якому Бог зараховує оправдання без діл:
7«Щасливі ті, яким відпущені беззаконня і яким гріхи прикриті.
8Щаслива людина, якій Господь гріха не порахує.»
9Чи ж оце щастя лише для обрізаних, а чи й для необрізаних? Бо ми говоримо: «Віра була зарахована Авраамові як оправдання.»
10Як же зарахована? Як він уже був обрізаний, чи як ще необрізаний? Не як він був обрізаний, але як необрізаний.
11І він прийняв ознаку обрізання, – печать оправдання, через віру, яку мав, бувши необрізаним, щоб бути батьком усіх тих, які вірять, не будучи обрізаними, щоб оправдання було їм теж пораховане;
12і щоб він був батьком обрізання не лиш обрізаним, але й тим, що ходять слідами віри, яку ще перед обрізанням мав батько наш Авраам.
13Бо ж не через закон була дана обітниця, зроблена Авраамові чи його потомству, що він буде спадкоємцем світу, але через оправдання віри, –
14бо коли спадкоємці ті, що в законі, то віра не має сили й обітниця не має вартости:
15закон бо викликає гнів, а там, де нема закону, нема й переступу.
16Тому, отже, обітниця від віри, щоб була вона дарова і забезпечена всім нащадкам, не тільки тим, що з закону, але й тим, що з віри Авраама, який є батько нам усім,
17як написано: «Я настановив тебе батьком багатьох народів, – перед тим, в кого він увірував, – перед Богом, що оживляє мертвих і кличе те, чого немає, наче б воно існувало.»
18Він, проти надії надіявшись, повірив, що стане батьком багатьох народів, згідно з тим, як було сказано: «Таке буде твоє потомство!»
19Він, не захитавшись вірою, не зважав на своє вже примерле тіло – було ж йому яких сто років – і на завмерле лоно Сари.
20Перед Божою обітницею він не піддався зневірі, навпаки ж – скріпився вірою і, воздавши хвалу Богові,
21зовсім був певний, що він обіцяне спроможен виконати.
22Тому і пораховано йому це за оправдання.
23І не про нього одного тільки написано, що то було пораховано йому,
24але й про нас, яким віра порахується, – нас, що віруємо в того, хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого,
25що був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання.

5. Оправдання людини: примирення з Богом 1-4; надія на спасіння 5-11; первородний гріх 12-21

1Оправдані ж вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа,
2через якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу.
3Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість,
4терпеливість – досвід, а досвід – надію.
5Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний.
6Христос бо, тоді як ми були ще безсилі, у свою пору, помер за безбожних.
7Воно навряд чи хто за праведника вмирає; бо за доброго, може, хтось і відважився б умерти.
8Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками.
9Отож, тим більш тепер, оправдані його кров’ю, ми спасемося ним від гніву.
10Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося його життям.
11І не тільки те, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми тепер одержали примирення.
12Тим то як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили;
13бо і до закону гріх був у світі, але гріх не рахується, коли нема закону;
14одначе смерть панувала від Адама аж до Мойсея і над тими, що не згрішили подібним переступом Адама, що є образ того, що мав прийти.
15Та не так воно з провиною, як з даром ласки. Бо коли через переступ одного померло багато, то тим більше ласка Божа і дар через ласку одного чоловіка, Ісуса Христа, щедро вилились на багатьох.
16І не так воно є з даром, як із провиною одного грішника: бо суд по одній провині приносить засуд, а дар ласки по багатьох провинах – оправдання.
17Бо коли через переступ одного смерть царювала завдяки (чинові цього) одного, то тим більш ті, що одержують щедро ласку і дар оправдання, царюватимуть у житті через одного Ісуса Христа.
18І, таким чином, як через переступ одного на всіх людей прийшов засуд, так через чин справедливости одного на всіх людей приходить життєдайне оправдання.
19Бо як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішниками, так через послух одного багато людей стане праведними.
20Закон же прийшов, щоб збільшився переступ, а де збільшився гріх, там перевершила ласка,
21щоб, як панував гріх зо смертю, так панувала і ласка через оправдання на вічне життя, через Ісуса Христа, Господа нашого.

6. Людина у Христі: вмерла для гріха 1-11, живе для Бога 12-19; покликана до життя вічного 20-23

1Що ж скажемо? Чи зостанемось у грісі, щоб помножилася ласка?
2Зовсім ні! Ми, що вмерли для гріха, – як нам у ньому далі жити?
3Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охристилися, у смерть його христилися?
4Ми поховані з ним через хрищення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям.
5Бо якщо ми з’єднані з ним подобою його смерти, то будемо і подобою воскресіння.
6Знаємо ж, що старий наш чоловік став розп’ятий з ним, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більш не служити;
7бо хто вмер, той від гріха звільнився.
8Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з ним,
9знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над ним більше не панує.
10Вмираючи бо, він умер для гріха раз назавжди, а живучи, живе для Бога.
11Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, в Христі Ісусі.
12Нехай, отже, не панує гріх у смертнім вашім тілі, щоб вам коритися його пожадливостям,
13і не видавайте членів ваших гріхові за знаряддя неправедности, але віддайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші, як зброю праведности.
14Бо гріх не буде більш над вами панувати: ви бо не під законом, а під ласкою.
15Що ж? Чи будемо грішити, бо ми не під законом, а під ласкою? Зовсім ні!
16Хіба не знаєте, що ви слуги того, кому віддаєте себе за слуг на послух, кого слухаєтеся: чи то гріха – на смерть, чи то послуху – на праведність?
17Але дяка Богові, що ви, бувши колись слугами гріха, з усього серця послухалися тієї науки, якій ви піддалися,
18та що, звільнившися від гріха, стали слугами праведности.
19Я говорю по-людському, через неміч вашого тіла. Бо так, як ви колись віддавали ваші члени на служіння нечистоті і беззаконню, щоб жити беззаконно, так тепер віддайте ваші члени на служіння праведності, на освячення.
20Коли ж ви були слугами гріха, ви були вільні від праведности.
21Які ж плоди ви тоді мали? Того ви тепер соромитеся, бо кінець їхній – смерть.
22Тепер же, звільнившися від гріха і ставши слугами Богові, маєте ваш плід на освячення, а кінець – життя вічне.
23Бо заплата за гріх – смерть, а дар ласки Божої – життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім.

7. Закон і ласка – немов подружжя 1-6; закон і гріх 7-13; боротьба тіла з духом 14-20; перемога завдяки ласці 21-25

1Хіба не знаєте, брати, – я тим говорю, які знають закон, – що закон панує над людиною, поки вона живе?
2Отак і заміжня жінка, поки живе чоловік, зв’язана (з ним) законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.
3Тим то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від закону і не буде перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові.
4Так само й ви, мої брати, умерли для закону тілом Христовим, щоб належати іншому, воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові.
5Бо, коли ми були в тілі, гріховні пристрасті, (розбуджені) законом, діяли в членах наших, щоб приносити плід смерти.
6Тепер же ми звільнені від закону, умерши для того, що нас тримало, немов в’язнів, щоб служити в обновленні духа, а не згідно з старим законом.
7Що ж скажемо? Що закон – гріх? Борони, Боже! Але я не знав гріха, як тільки через закон: бо ж я не знав би пожадливости, коли б закон не наказав: «Не пожадай!»
8Гріх же, взявши привід від заповіді, підняв у мені всяку пожадливість, бо без закону гріх – мертвий.
9І я колись жив без закону. Та коли прийшла заповідь, гріх ожив,
10а я умер; так то заповідь, що мала б бути мені на життя, стала мені на смерть.
11Бо гріх, узявши привід від заповіді, звів мене і вбив нею.
12Все ж таки закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.
13Значить, те, що добре, принесло мені смерть? Ніколи! Але гріх, щоб показати себе, що він гріх, послуговуючись добром, завдав мені смерть, щоб гріх, завдяки заповіді, виявив свою надмірно грішну силу.
14Адже знаємо, що закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх.
15Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю.
16Коли ж роблю те, чого не хочу, то я згоджуюсь із законом, що він добрий.
17Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені.
18Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то – ні;
19бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу.
20Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені.
21Отож знаходжу (такий) закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається;
22мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий,
23але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах.
24Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти?
25Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, то я сам служу умом законові Божому, а тілом – законові гріха.

8. Життя тілесне і духове 1-11; Боже усиновлення 12-17; все створіння очікує оновлення 18-25; – разом з прославою вибранців Божих 26-30; ніщо їх не розлучить з Христом 31-39

1Нема, отже, тепер ніякого засуду для тих, що в Христі Ісусі.
2Бо закон духа, (що дає) життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха і смерти.
3Бо те, що було неможливим для закону, ослабленого тілом, Бог, – пославши свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха, осудив гріх у тілі,
4щоб оправдання закону здійснилося на нас, що ходимо не за тілом, а за духом.
5Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне; ті ж, що за духом, – про духове.
6Бо прагнення тіла (веде) до смерти, а прагнення духа – до життя і миру;
7тому що прагнення тіла вороже Богові – бо не кориться законові Божому, та й не може.
8Тілесні не можуть подобатись Богові.
9Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той йому не належить.
10А як Христос у вас, то тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність.
11І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас.
12Тим то, брати, ми боржники не тілу, щоб за тілом жити;
13бо коли живете за тілом, то помрете. Якже ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити.
14Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі.
15Бо ви не прийняли дух рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли дух усиновленя, яким кличемо: «Авва! -Отче!»
16Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми – діти Божі;
17а коли діти, то й спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом із ним, щоб разом з ним і прославитися.
18Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з’явитися.
19Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих.
20Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії,
21що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих.
22Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках.
23Не тільки вони, а й ми самі, що маємо зачаток Духа, ми самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла,
24бо ми надією спаслися. Коли ж хтось бачить те, чого надіється, то це не є вже надія; бо що хтось бачить, хіба того надіється?
25Якже ми сподіваємося, чого не бачимо, очікуємо його витривало.
26Так само й Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними.
27А той, хто досліджує серця, знає, яке бажання Духа і що він заступається за святих згідно з Божою волею.
28Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, – покликаним за його постановою, усе співдіє на добро.
29Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами;
30яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив.
31Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас?
32Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього?
33Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог – той, що оправдує;
34хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, – він заступається за нас.
35Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?
36Як написано: «За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз.»
37Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас.
38Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,
39ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.

9. Доля Ізраїля: Божі обітниці 1-13; місце вибраного народу займають погани 14-33

1Я кажу в Христі правду, не обманюю, як свідчить мені моя совість у Святім Дусі.
2Смуток мені великий і безнастанний біль у моїм серці.
3Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом;
4вони – ізраїльтяни, їм належить усиновлення і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, й обітниці;
5їхні отці, з них і Христос тілом, який над усім – Бог, благословенний повіки. Амінь.
6Воно не так, щоб слово Боже не здійснилося: бо не всі ті, що від Ізраїля – ізраїльтяни;
7і не тому, що нащадки Авраама – всі діти, але: «Від Ісаака назоветься твоє потомство»,
8тобто, не тілесні діти – то діти Божі, але діти обітниці вважаються за нащадків.
9Слово ж обітниці таке: «Цієї самої пори я прийду, і буде син у Сари.»
10Ба більше: Ревека зачала від одного ложа батька нашого Ісаака;
11коли ж вони ще й не народились і нічого доброго чи злого не зробили, – щоб постанова Божа була за вибором,
12не від діл, але від того, який кличе, – їй було сказано: «Старший молодшому буде служити!»
13Як написано: «Якова полюбив я, Ісава ж зненавидів.»
14Що ж скажемо? Що Бог несправедливий? Зовсім ні!
15Бо він каже Мойсеєві: «Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджусь, над ким хочу змилосердитися.»
16Отже це – не справа того, хто хоче, ані того, хто біжить, але Бога, що милує.
17Письмо бо каже фараонові: «Власне, на те я тебе поставив, щоб на тобі показати мою силу і щоб по всій землі славилося моє ім’я.»
18Отож, кого він хоче, того милує, а кого хоче, того чинить затверділим.
19Скажеш, отже, мені: «Чому ще хтось докоряє? Хто бо спротивиться його волі?»
20А хто ти такий, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Хіба виріб із глини скаже тому, хто його зробив: «Навіщо зробив єси мене так?»
21Хіба ганчар не має над глиною влади, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?
22Коли ж Бог, хотівши показати гнів свій і виявити свою силу, зносив з великим довготерпінням посудини гніву, що вже були готові на погибель,
23щоб виявити багатство своєї слави на посудинах милосердя, котрі він наперед приготував на славу,
24-на нас, яких покликав не тільки від юдеїв, а й від поган, –
25як і в Осії він говорить: «Назву не мій народ моїм народом, і нелюбу – улюбленою.
26І на тім місці, де було їм сказано: «Ви – не мій народ!», там їх назвуть синами Бога живого.»
27Ісая ж про Ізраїля проголошує: «Хоч би число синів Ізраїля було, як морський пісок, тільки останок спасеться»,
28Господь бо негайно і цілковито виконає своє слово на землі.
29І як прорік Ісая: «Якби Господь сил не лишив нам насіння, ми були б, як Содом, і стали б подібні до Гомори.»
30Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, осягли праведність, і то праведність, що від віри;
31Ізраїль же, що шукав закону праведности, не досяг закону праведности.
32Чому? Бо вони спирались не на віру, а неначе на діла. Вони спотикнулись об камінь спотикання,
33як написано: «Ось я кладу в Сіоні камінь спотикання і скелю падіння. Хто ж вірує в нього, не осоромиться.»

10. Помилка юдеїв 1-13; вони не прийняли Євангелії 14-21

1Брати, бажання мого серця і моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися.
2Я бо їм свідчу, що вони мають ревність Божу, та вона не розумна.
3Не розуміючи Божої справедливости й шукаючи установити свою власну, вони не покорилися справедливості Божій.
4Бо мета закону – Христос, на оправдання кожного, хто вірує.
5Мойсей про праведність, що від закону, пише: «Той, хто його виконує, буде ним жити.»
6А справедливість, що від віри, так говорить: «Не кажи у твоїм серці: Хто зійде на небо?» – тобто: Христа звести додолу;
7або: «Хто зійде в безодню?» – тобто: щоб вивести Христа з мертвих.
8Що, отже, вона каже? «Близько тебе слово: в твоїх устах і в твоїм серці», тобто, слово віри, що його проповідуємо.
9Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся,
10бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння.
11Письмо бо каже: «Кожний, хто вірує в нього, не осоромиться.»
12Немає бо різниці між юдеєм і між греком; бо той самий Господь усіх, багатий для всіх, хто його призиває;
13бо «Кожний, хто призове ім’я Господнє, спасеться.»
14Як же призиватимуть того, в кого не увірували? Як увірують у того, що його не чули? А як почують без проповідника?
15І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Написано ж: «Які гарні ноги тих, що благовістять добро!»
16Та не всі послухали Євангелії. Бо Ісая каже: «Господи, хто повірив тому, що ми чули?»
17Тож віра із слухання, а слухання через слово Христове.
18Та я питаю: Хіба вони не чули? Та ж – «по всій землі рознісся їхній голос, їхні слова в кінці світу.»
19І ще кажу: Може не зрозумів Ізраїль? Але ж перший Мойсей мовить: «Я викличу у вас заздрість не народом, збуджу ваш гнів народом нерозумним.»
20А Ісая насмілюється і мовить: «Знайшли мене ті, що мене не шукали. Я об’явився тим, що про мене не питали.»
21До Ізраїля ж каже: «Увесь день я простягав свої руки до неслухняного й упертого народу.»

11. Відкинення Ізраїля частинне й дочасу 1-10; наприкінці він навернеться 11-24; весь Ізраїль спасеться 25-36

1Отож питаю: Чи не відкинув Бог народ свій? Ніколи в світі! Бо і я ізраїльтянин, з роду Авраама, з коліна Веніямина.
2Бог не відкинув свого народу, що його наперед вибрав. Чи ж ви не знаєте, що Письмо про Іллю говорить, коли він скаржиться до Бога на Ізраїля?
3«Господи! Пророків твоїх повбивали і жертовники твої поруйнували, лишився тільки я один, і шукають душі моєї.»
4І що ж йому відповідає віще слово Боже? «Зоставив я собі сім тисяч чоловік, що перед Ваалом коліна не схилили.»
5Отак і нині є останок, вибраний за благодаттю.
6Коли ж за благодаттю, то не за діла; інакше благодать не була б благодаттю.
7Що ж? Чого Ізраїль шукав, того не осягнув, вибрані ж осягнули. А решта затверділи,
8як написано: «Бог дав їм аж по нинішній день дух приголомшення, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули.»
9А Давид каже: Нехай їхній стіл сильцем їм буде, пасткою: їм на падіння та на заплату.
10Нехай їхні очі потемніють, щоб не бачили, а їхній хребет зігнеться назавжди.»
11Отож питаю: Хіба вони спотикнулися, щоб упасти? Ні, зовсім ні! Але їхнє падіння стало для поган спасінням, щоб викликати їхню заздрість.
12А коли їхнє падіння це багатство для світу і коли їхній занепад це для поган багатство, то скільки більше повнота їх?
13Я ж кажу вам, погани, – оскільки я апостол поган, то величатиму моє служіння, –
14надіючись, що, може, мені якось пощастить розбудити заздрість своїх, споріднених тілом і декого з них спасти.
15Бо коли їхнє відкинення – примирення для світу, то що буде їхнє прийняття, як не життя з мертвих?
16І коли первісток святий, то й тіло; і коли святий корінь, то святе й галуззя.
17Коли ж деякі з галузок відламалися, а ти, будучи дичкою оливною, защеплений був між них і став співучасником кореня та оливкового соку,
18то не вихваляйся перед галуззям. А коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш корінь, а корінь тебе.
19Ти скажеш: «Гілля відчахнуто, щоб мене нащепити.»
20Добре. Вони відламалися за невіру, а ти стоїш завдяки вірі. Тож не несися високо, а бійся!
21Бо коли Бог не пощадив природного галуззя, то може й тебе не пощадити.
22Тож май на увазі доброту і суворість Божу: на відпалих суворість, а на тебе доброта Божа, коли перебудеш у доброті; а коли ні, то й ти будеш відтятий.
23Та й вони, як не зостануться в невірі, будуть прищеплені, бо Бог має силу їх знову прищепити.
24Бо коли ти, відтятий від дикої з природи оливки, проти природи був прищеплений до доброї оливки, то скільки більше ті, що за природою будуть защеплені на власній оливці?
25Не хочу бо, брати, щоб ви не відали цієї тайни – щоб не були самі в собі велемудрі, – що засліплення спало частинно на Ізраїля, поки не ввійдуть погани повнотою;
26і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: «Прийде з Сіону Визволитель, відверне від Якова безбожність.
27Такий буде завіт мій з ними, як відпущу гріхи їхні.»
28З огляду на Євангелію, вони через вас вороги; а з огляду на вибір Божий, вони улюблені заради батьків,
29бо дари Божі і покликання незмінні.
30Як ви колись були неслухняні Богові, а тепер помилувані через їхній непослух,
31так і вони тепер, через милосердя, якого ви зазнали, стали неслухняні, щоб і вони тепер зазнали милосердя.
32Бо Бог замкнув усіх у непослух, щоб усіх помилувати.
33О глибино багатства, мудрости і знання Божого! Які незбагненні його постанови і недослідимі його дороги!
34Хто бо коли зрозумів думку Господню? Хто був його дорадником?
35Або хто дав йому наперед, щоб воно знову було йому віддане?
36Все бо від нього, через нього і для нього. Йому слава навіки. Амінь.

12. Життя християн: жива жертва 1-2; одне містичне тіло 3-8; багате чеснотами 9-21

1Тож благаю вас, брати, на милість Божу, віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від вас розумну.
2І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале.
3Ласкою, яка мені дана, я кажу кожному з вас: не думати понад те, що треба думати, а думати скромно, мірою віри, як Бог наділив кожному.
4Бо як в одному тілі маємо багато членів і всі члени не виконують ту саму роботу,
5отак і ми: численні – одне в Христі тіло, кожен один одному член.
6Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його мірою віри;
7хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає;
8хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – то з радістю.
9Любов нехай буде нелицемірна; ненавидівши зло, приставайте до добра.
10Любіть один одного братньою любов’ю. Пошаною один одного випереджайте.
11В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господеві служіть;
12веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі;
13святих у потребах спомагайте і дбайте про гостинність.
14Благословляйте тих, що вас гонять; благословляйте, не проклинайте.
15Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть.
16Між собою будьте одної думки, про високе не мудруйте, радше до покірного схиляйтеся; не будьте зарозумілі на себе.
17Нікому злом за зло не віддавайте; дбайте перед усіма людьми про добро.
18Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма людьми в мирі.
19Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо: «Мені належить помста, я відплачу», – говорить Господь.
20Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу, напій його, бо, роблячи це, ти нагромаджуєш йому на голову розпалене вугілля.
21Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром.

13. Послух законній владі 1-7; любов понад усе 8-10; час пробудитися духово 11-14

1Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом.
2Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають.
3Начальники бо страшні не тим, що добро, а тим, що зло чинять. Хочеш не боятися влади? Чини добро, і будеш мати похвалу від неї;
4вона бо – слуга Божий, тобі на добро. А як ти чиниш зло, то бійся, бо недарма меч носить; вона – Божий слуга, що відомщає і карає того, хто чинить зло.
5Тому треба коритися не тільки ради кари, але й ради сумління.
6Через це бо платите й податки, бо то службовці Божі, що лише того й пильнують.
7Тож дайте кожному належне: кому податок – податок, кому мито – мито, кому острах – острах, кому честь – честь.
8Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любови, бо той, хто любить другого, виконав закон.
9Бо заповіді: «Не чини перелюбу», «Не вбивай», «Не кради», «Не пожадай», і всякі інші заповіді містяться у цьому слові: «Люби твого ближнього, як себе самого.»
10Любов ближньому зла не чинить. Любов, отже, – виконання закону.
11Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували.
12Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла.
13Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах;
14але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей.

14. Голос сумління – правило поведінки; не суди іншого й не спокушай слабих у вірі

1Слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки.
2Один вірить, що можна все їсти, а слабкий (у вірі) їсть городину.
3Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв.
4Ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; а стоятиме, бо Господь має силу втримати його.
5Один відрізняє день від дня, для іншого ж – кожний день однаковий. Кожний нехай виробить собі певність думки.
6Хто вважає на дні, ради Господа на них вважає; і хто їсть, ради Господа їсть, бо ж дякує Богові; і хто не їсть, ради Господа не їсть і дякує Богові.
7Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе:
8бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні.
9На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати.
10Ти ж чого судиш брата твого? Чого погорджуєш твоїм братом? Усі ми станемо перед судилищем Божим,
11бо написано: «Як живу я, – каже Господь, – кожне коліно схилиться передо мною, і кожний язик визнає Бога.»
12Так ото, кожний з нас сам за себе дасть відповідь Богові.
13Тож не судімо більш один одного, а радше вважайте на те, щоб не класти нічого перед братом, об що він спотикнувся б або й упав.
14Я знаю, я переконаний в Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі; тільки коли хто думає, що щось нечисте, тому воно нечисте.
15Коли твій брат сумує з-за їжі, то ти поводишся не за любов’ю. Не губи твоєю їжею того, за якого вмер Христос.
16Не виставляйте вашого добра на зневагу.
17Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі.
18Хто так служить Христові, той Богові вгодний і людям довподоби.
19Дбаймо, отже, запопадливо про те, що веде до миру та до взаємного збудування.
20Не руйнуй ради їжі Божого діла. Все чисте, та лихо чоловікові, що їсть, учиняючи спокусу.
21Добре не їсти м’яса і вина не пити, ані того, через що твій брат спотикнувся б.
22Ту віру, що ти маєш, тримай її про себе перед Богом. Щасливий той, хто не має викидів сумління в тому, що задумує робити.
23А хто вагається, той, коли їсть, уже засуджений, бо не робить в добрій вірі; все бо, що не з віри, – гріх.

15. Христос нам приклад 1-13; Павло – слуга Христа між поганами 14-21; через Рим в Еспанію 22-33

1Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати.
2Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування.
3Бо й Христос не собі догоджав, а як написано: «Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене.»
4Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість й утіху, про які нас Письмо навчає.
5Бог же терпеливости й утіхи, за прикладом Христа Ісуса, нехай дасть вам, щоб ви між собою однаково думали за Христом Ісусом;
6щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.
7Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу.
8Кажу бо, що Христос став слугою обрізання ради Божої правди, щоб здійснити обітниці, які було дано отцям;
9а погани щоб прославили Бога за його милосердя, як написано: «Тож прославлятиму тебе серед народів, співатиму імені твоєму!»
10І знову каже: «Возрадуйтеся, погани, з його народом!»
11І знову: «Хваліте Господа, всі народи! Нехай його виславляють усі люди!»
12І ще каже Ісая: «Буде – паросток Єссея, що встане панувати над народами. На нього будуть надіятись народи.»
13Нехай же Бог надії сповнить вас усякою радістю та миром у вірі, щоб ви збагатились у надії, силою Духа Святого.
14А й я сам, мої брати, переконаний щодо вас, що ви й самі повні доброти, наповнені усяким знанням і можете один одного напоумляти.
15А коли я, подекуди, трохи сміливіше був написав вам, то я зробив це, щоб пригадати вам завдяки благодаті, яка дана мені Богом
16на те, щоб я був служителем Христа Ісуса між поганами і виконував священицьку службу Божої Євангелії, щоб жертва поган була милою і освяченою у Святім Дусі.
17Я маю, отже, чим хвалитись у Христі Ісусі щодо речей Божих.
18Не смію бо говорити про те, чого Христос не сподіяв через мене для послуху поган, словом і ділом,
19силою знаків і чудес, силою Духа Божого; так що я розповсюднив Євангелію Христову від Єрусалиму й околиць аж до Ілірику,
20вважаючи, однак, за честь не проповідувати Євангелії там, де Христове ім’я було вже відоме, щоб не будувати на чужій основі,
21але як написано: «Ті, що про нього їм не звіщалось, його побачать; і ті, що про нього не чули, зрозуміють.»
22Власне, тому я мав щоразу перешкоди, щоб прийти до вас.
23Тепер же, не маючи більше поля праці в цих країнах і гаряче бажаючи з давніх літ до вас прибути, коли виберуся в Еспанію,
24надіюсь, як буду проходити, побачити вас і що ви мене туди проведете, після того, як я трохи натішусь вами.
25Тепер же йду в Єрусалим, святим служити,
26бо Македонія і Ахая вирішили зробити якусь збірку на потреби вбогих святих в Єрусалимі.
27Вирішили, та й винні їм: бо як погани стали спільниками їхніх духових благ, то повинні допомогти їм у тілесних.
28Коли я це виконаю і вручу їм особисто цю збірку, направлюсь від вас в Еспанію.
29Я знаю, що коли прийду до вас, то прийду в повноті Христового благословення.
30Благаю вас, брати, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа – ревно змагатися зо мною в молитвах за мене до Бога,
31щоб мені вирватися від невірних в Юдеї і щоб служба моя в Єрусалимі була святим приємна;
32щоб я з радістю прийшов до вас, коли на те воля Божа, і відпочив між вами.
33Нехай Бог миру буде з усіма вами. Амінь.

16. Поручання і привіти друзям 1-16; пересторога перед бунтівниками 17-20; привіт співробітникам 21-24; заключне славослов’я 25-27

1Поручаю вам Фиву, сестру нашу, служительку Церкви в Кенхреях;
2щоб ви її прийняли у Господі, як святим личить, та щоб допомогли їй у кожній справі, в якій би вона вас тільки потребувала, бо вона багатьом стала у пригоді та й мені самому.
3Вітайте Прискиллу та Акилу, співробітників моїх у Христі Ісусі,
4які за мою душу шию свою клали, яким не лише я один дякую, але також усі Церкви поган;
5вітайте також їхню домашню Церкву. Вітайте Епенета, улюбленого мого, що є первісток Ахаї для Христа.
6Вітайте Марію, що багато для вас трудилася.
7Вітайте Андроніка та Юнію, родичів моїх і співв’язнів, що є визначні між апостолами, які випередили мене в Христі.
8Вітайте Ампліята, улюбленого у Господі.
9Вітайте Урбана, співробітника нашого в Христі, і Стахія, улюбленого мого.
10Вітайте Апелла, випробуваного в Христі.
11Вітайте Аристовулових. Вітайте Іродіона, родича мого. Вітайте Наркисових, що в Господі.
12Вітайте Трифену і Трифосу, що працюють у Господі. Вітайте улюблену Персіду, що багато трудилась у Господі.
13Вітайте Руфа, вибраного в Господі, і його та мою матір.
14Вітайте Асинкрита, Флегонта, Гермеса, Патроваса, Герму і братів, що з ними.
15Вітайте Філолога та Юлію, Нерея і його сестру, Олімпія і всіх святих, що з ними.
16Вітайте один одного святим поцілунком. Усі Церкви Христові вас вітають.
17Благаю вас, брати, остерігайтеся тих, що ширять незгоди та зневіру проти науки, якої ви навчились, і уникайте їх;
18бо такі служать не Господові нашому Христові, а власному череву і милими та піднесеними словами зводять серця простодушних.
19Ваша слухняність дійшла до всіх. Ви – моя радість, але я хочу, щоб ви були мудрі в доброму і від зла чисті.
20Бог же миру роздавить незабаром сатану під вашими ногами. Благодать Господа нашого; Ісуса Христа (хай буде) з вами.
21Вітає вас мій співробітник Тимотей, як також Лукій, Ясон та Сосипатр, мої родичі.
22Вітаю вас у Господі я, Терцій, що написав цього листа.
23Вітає вас Ґай, гостинний для мене і всієї Церкви.
24Вітає вас Ераст, скарбник міський, і брат Кварт.
25Тому ж, хто може вас утвердити згідно з моєю Євангелією та з проповідуванням Ісуса Христа, згідно з відкриттям тайни, промовчаної протягом відвічних часів,
26а тепер же об’явленої через писання пророків, за веліннями предвічного Бога, розголошеної ж для всіх народів, щоб вони повинувалися вірі, –
27Богові, єдиному мудрому, через Ісуса Христа, слава на віки вічні. Амінь

Діяння Апостолів  І Послання Апостола Павла до Корінтян