Послання Апостола Павла до Галатів

 

1

2

3

4

5

6

1

1. Заголовок 1-5; напоумлення 6-10; Павло обороняє свій апостольський авторитет 11-24
1Павло, апостол – не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця, що воскресив його із мертвих, 2і всі брати, що зо мною, Церквам Галати. 3Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, 4що дав себе самого за гріхи наші, щоб визволити нас від цього віку злого за волею Бога й Отця нашого, 5якому слава на віки вічні! Амінь. 6Дивуюся, що ви так швидко покинули того, хто вас покликав Христовою благодаттю, і перейшли на іншу євангелію; 7не те, щоб вона була справді інша, але деякі баламутять вас, бажаючи перемінити Євангелію Христову. 8Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те, ніж ми вам проповідували були, нехай буде анатема! 9Як ми казали перше, так і нині повторяю: Коли хтось вам проповідує іншу Євангелію, ніж ту, що ви прийняли, -нехай буде анатема! 10Хіба я отим запобігаю ласки у людей чи в Бога? Хіба намагаюся людям подобатися? Якби я ще й людям хотів подобатися, я не був би Христовим слугою. 11Звістую вам, брати, що Євангелія, яку я вам проповідував, не є за людською мірою; 12бож я її не прийняв, ані навчився від людини, лише – через об’явлення Ісуса Христа. 13Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я несамовито гонив Божу Церкву та руйнував її. 14Я перевищував у юдействі багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. 15Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, 16зволив об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, то я негайно, ні з ким не радившись, 17ані не подавшися в Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, пішов в Арабію, а потім знову повернувся в Дамаск. 18По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і перебув у нього п’ятнадцять день. 19А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього. 20Те, що пишу вам, то ось перед Богом, що не обманюю. 21Потім пішов у сторони сирійські та кілікійські; 22на обличчя ж мене не знали Церкви Юдеї, що у Христі. 23Вони лиш чули, що той, хто колись гонив нас, тепер проповідує ту віру, яку колись руйнував, 24і прославляли заради мене Бога.

2

2. Апостоли схвалюють проповідь Павла 1-10; Петро й Павло в Антіохії 11-21
1Згодом, по чотирнадцятьох роках, я знову пішов у Єрусалим з Варнавою, взявши з собою і Тита. 2А пішов я туди за об’явленням і появив їм Євангелію, яку проповідую між поганами, особливо знатнішими, чи, бува, не дарма труджуся чи трудився. 3А й Тит, що був зо мною, бувши греком, не був примушений до обрізання. 4А щодо облудних братів влазнів, які крадькома пролізли, щоб підглядати нашу свободу, що її маємо в Ісусі Христі, щоб нас поневолити, 5ми їхньому велінню не поступилися ні на хвилину, щоб правда Євангелії залишилася у вас. 6Що ж до тих, які вважалися за знатних, – якими вони тоді були, мені байдуже; Бог не дивиться на обличчя людини, – мені ті знатні нічого не добавили. 7Навпаки, побачивши, що проповідь Євангелії для необрізаних повірена мені, як Петрові для обрізаних, – 8бо той, хто допомагав Петрові в апостольстві між обрізаними, допомагав і і мені між поганами, – 9і визнавши дану мені благодать, Яків, Кифа та Йоан, що вважалися стовпами, на знак єдности дали мені й Варнаві правиці, щоб ми йшли до поган, вони ж до обрізаних; 10тільки щоб ми про вбогих пам’ятали, що я власне і намагався робити. 11Коли ж Кифа прийшов в Антіохію, я виступив одверто йому в вічі, тому що заслужив на докір. 12Перше бо ніж прийшли деякі від Якова, він їв з поганами; а як прийшли, то почав таїтися та відлучатися, боявшись обрізаних. 13Разом з ним лицемірили й інші юдеї, так що й Варнава був зведений їхнім лицемірством. 14Та коли я побачив, що вони не ходять право за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то як ти можеш силувати поган, щоб жили по-юдейському? 15Ми – уроджені юдеї, не з отих грішників поган; 16а довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону; бо ніхто не оправдається ділами закону. 17Коли ж, шукаючи оправдання у Христі, виявилося, що й ми самі грішники, – то невже Христос – служитель гріха? Жодним робом! 18Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, то я себе самого оголошую переступником. 19Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я -розп’ятий з Христом. 20Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене. 21Я не відкидаю Божої благодаті: бо коли законом оправдання, то тоді Христос умер даремно.

3

3. Оправдання через віру 1-9; закон і обітниця 10-18; роля закону в Божих намірах 19-29
1О нерозумні галати! Хто вас зачарував, вас, перед очима в яких був зображений Ісус Христос розп’ятий? 2Одне лиш хочу від вас знати: Чи ви прийняли Духа завдяки ділам закону, а чи тому, що повірили проповіді? 3Невже бо ви такі безглузді? Почавши духом, завершуєте тепер тілом? 4Невже стільки ви натерпілися марно? Коли б лиш марно! 5Чи ж той, хто подає вам Духа і творить чудеса між вами, чи ж він робить це завдяки ділам закону, а чи тому, що ви повірили проповіді? 6Як Авраам “увірував у Бога, і це було зараховано йому за оправдання”, 7– тож зрозумійте, що тільки віруючі – правдиві сини Авраама. 8Тому й писання, бачивши наперед, що Бог оправдає поган вірою, дало Авраамові цю добру звістку: “У тобі будуть благословенні всі народи.” 9Так, отже, ті, що вірують, благословляться з вірним Авраамом. 10Усі бо, які покликаються на діла закону, – під прокляттям, бо написано: “Проклят усякий, хто не пильнує, щоб виконати все, що написано в книзі закону.” 11А що ніхто законом не оправдується перед Богом, то це ясно, бо “праведний з віри буде жити.” 12Закон же не від віри, бо каже: “Хто чинитиме його приписи, той буде ними жити”. 13Христос нас викупив від прокляття закону, ставши за нас прокляттям, бо написано: “Проклят усякий, хто висить на дереві”, – 14щоб благословення Авраама перейшло в Ісусі Христі на поган і щоб ми вірою прийняли обіцяного Духа. 15Брати, я говорю по-людському: Навіть людського заповіту, укладеного, як годиться, ніхто не може скасувати чи до нього щось додати. 16Обітниці ж були дані Авраамові та його потомкові. Не сказано: “Потомкам”, немов би про багатьох, лише про одного: “І твоєму потомкові”, яким є Христос! 17Кажу бо це: Завіту, уже затвердженого Богом, закон, що надійшов по чотириста тридцятьох роках, не може скасувати й таким чином зробити недіючою обітницю. 18Бо коли б спадщина була від закону, вона б не була вже від обітниці; Авраамові ж Бог дарував свою ласку через обітницю. 19А що ж тоді закон? Його додано із-за переступів, доки не прийде потомство, якому була дана обітниця, проголошена ангелами через посередника. 20Посередника ж нема, коли є хтось один; а Бог один. 21То хіба закон проти обітниць Божих? Зовсім ні! Було б інакше, якби дано закон, який міг би оживляти. – тоді справді від закону було б оправдання. 22Але Письмо все замкнуло під гріхом, щоб віруючим була дана обітниця завдяки вірі в Ісуса Христа. 23Раніш, ніж прийшла віра ми були замкнені під охороною закону очікуючи віри, що мала відкритися, 24так що закон був нашим вихователем, аж до Христа, щоб вірою ми оправдалися. 25А як прийшла віра, ми вже не під вихователем. 26Бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. 27Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися. 28Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі. 29А коли ви Христові, то ви потомство Авраама, спадкоємці за обітницею.

4

4. Боже усиновлення 1-11; різні вказівки 12-20; Сара й Агар – два союзи 21-31
1Кажу бо: Доки спадкоємець малоліток, він нічим не відрізняється від слуги, хоч він і пан усього, 2але під опікунами та домоправителями перебуває до призначеного батьком часу. 3Отак і ми, як були малолітками, були підневолені первням світу. 4Якже сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, 5щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення. 6А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває “Авва, Отче!” 7Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець завдяки Богові. 8Колись то ви, не знавши Бога, служили богам, що не були справді богами. 9Тепер же, коли ви спізнали Бога, чи радше, коли Бог спізнав вас, -як можете ви повертатися знову до немічних та вбогих первнів, яким, як і колись, хочете знову служити? 10Вважаєте пильно на дні, на місяці, на пори та на роки! 11Побоююся за вас, чи не трудивсь я коло вас даремно! 12Благаю вас, брати, будьте як я, бо й я такий, як ви. Ви мене нічим не образили. 13Ви ж знаєте, як я з-за недуги тіла звістував вам перший раз Євангелію, 14і, не зважаючи на мою недугу, яка була вам спокусою, ви не погордували мною, ані відіпхнули, але, як ангела Божого, прийняли, як Христа Ісуса. 15Де ж воно, те ваше щастя? Свідкую вам, що, якби можна було, ви вирвали були б свої очі й мені віддали б! 16Невже я ворогом став вашим, говоривши вам правду? 17Вони нещиро за вас побиваються; вони вас хочуть від нас відсторонити, щоб ви про них дбали. 18Воно добре – ревнувати, але у добрім; завжди, а не лиш тоді, коли я між вами. 19О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос вообразиться у вас! 20А я хотів би бути серед вас тепер і змінити свій голос, бо й сам не знаю, що з вами робити! 21Скажіть мені, ви, що хочете бути під законом, чи ж ви не розумієте закону? 22Написано бо, що Авраам мав двох синів: одного від рабині, а другого від вільної. 23Та той, що від рабині, народився за тілом, а той що від вільної – за обітницею. 24Це має інше значення: оті дві жінки – то два завіти; один з гори Синаю, що рабів родить, це – Агар; 25а гора Синай в Арабії і відповідає теперішньому Єрусалимові, що дійсно поневолений з дітьми своїми. 26А вишній Єрусалим -вільний, він мати всім нам. 27Написано бо: “Звеселися, неплідна, що не родиш! Викликуй, рада та весела, ти, що мук не знала, бо у покинутої більше дітей, ніж у тієї, що має чоловіка.” 28Ви ж, брати, як Ісаак, діти обітниці. 29Та як тоді, хто народився за тілом, гонив того, хто родився за духом, так і тепер. 30Тільки ж що Письмо каже: “Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не успадкує з сином вільної.” 31Отак, брати, ми сини не рабині, а вільної.

5

5. Християнська свобода 1-12; свобода й любов 13-26
1Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову. 2Ось я, Павло, кажу вам, що коли ви обрізуєтеся, Христос вам ні в чому не допоможе. 3Свідчу знову кожному, хто обрізується: Він мусить увесь закон чинити. 4Ви, що шукаєте в законі оправдання, від Христа відлучилися, від благодаті ви відпали. 5Ми бо духом з віри очікуємо надії оправдання, 6бо у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні необрізання, але – віра, чинна любов’ю. 7Ви бігли добре. Хто ж то вам став на перешкоді, що ви правді не повинуєтеся? 8Це переконання не від того, хто вас кличе. 9Трохи закваски квасить усе тісто. 10Я певний в Господі, що ви не матимете інших думок; а хто заколочує вас, буде засуджений, хто б він не був. 11Я ж, брати, коли ще проповідую обрізання, то чого мене ще гонять? Отже, кінець отій соблазні, що від хреста! 12Коли б то вже зовсім покалічили себе ті, що заколот у вас зчиняють! 13Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесности; але любов’ю служіть один одному. 14Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого.” 15Коли ж ви між собою гризетеся та їсте один одного, вважайте, щоб один одного не знищили! 16Знову кажу: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити; 17бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли б. 18А коли дух вас водить, то ви не під законом. 19Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, 20ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, 21зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, – як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують. 22А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, 23тихість, здержливість. На тих то нема закону. 24Ті ж, що є Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями. 25І коли ми живемо духом, то духом і ходімо. 26Не будьмо марнославні, задерикуваті між собою, завидущі одні одним.

6

6. Різні вказівки взаємного співжиття 1-10; заключення 11-18
1Брати! Коли б хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу. 2Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа. 3Коли хто думає, що він є щось, бувши нічим, – обманює себе самого. 4Кожний нехай добре перевіряє своє діло і, якщо він знайде, чим хвалитися перед самим собою, то вже ніяк не перед іншими: 5кожний бо власний тягар понесе. 6Нехай учень ділиться всяким добром з тим, хто його навчає слова. 7Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме. 8Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне. 9Робімо добро без утоми: своєчасно, як не ослабнемо, жатимемо. 10Отож, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема рідним у вірі. 11Гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою. 12Ті, що хочуть показатися гарними тілом, – вони силують вас обрізатися, щоб тільки уникнути переслідування за хрест Христа. 13Бо й самі обрізані, не додержують закону, а хочуть, щоб ви обрізувалися, щоб їм хвалитися вашим тілом. 14Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові; 15бо ані обрізання, ані необрізання є щось, лише – нове створіння. 16На тих, які поступають за цим правилом, мир на них і милосердя, а й на Ізраїля Божого. 17На майбутнє нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса. 18Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати! Амінь.

ІІ Послання Апостола Павла до Корінтян  Послання Апостола Павла до Ефесян