І Послання Апостола Павла до Корінтян

 

 

1. Привіт 1-3; подяка 4-9; шкідлива партійність у Корінті 10-16; хрест у різному розумінні 17-31

1Павло, апостол Ісуса Христа, покликаний волею Божою, і брат Состен,
2Церкві Божій, що в Корінті, освяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, з усіма, що призивають на всякому місці ім’я нашого Ісуса Христа, Господа їхнього і нашого:
3благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.
4Я завжди дякую моєму Богові заради вас за благодать Божу, що була вам дана в Христі Ісусі,
5бо ви в ньому всім збагатились, – усяким словом і всяким знанням,
6згідно з тим, як Христове свідоцтво утвердилося між вами.
7Тим то не бракує жадного дару ласки вам, що очікуєте об’явлення Господа нашого Ісуса Христа,
8який і укріпить вас до кінця, щоб ви були бездоганними в день Господа нашого Ісуса Христа.
9Вірний Бог, що вас покликав до спільности з своїм Сином Ісусом Христом, Господом нашим.
10Благаю вас, брати, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці.
11Я бо довідався про вас, мої брати, від людей Хлої, що між вами є суперечки.
12Казку ж про те, що кожен з вас говорить: «Я – Павлів, а я – Аполлосів, а я -Кифин, а я – Христів.»
13Чи ж Христос розділився? Хіба Павло був розп’ятий за вас? Або хіба в Павлове ім’я ви христилися?
14Дякую Богові, що я нікого з вас не охристив, крім Криспа та Ґая,
15щоб не сказав хтось, що ви були охрищені в моє ім’я.
16Охристив я теж дім Стефана; а більш не знаю, чи христив я когось іншого.
17Христос же послав мене не христити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним.
18Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа.
19Писано бо: «Знищу мудрість мудрих і розум розумних знівечу!
20Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього?» Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу?
21А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді.
22Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, –
23ми проповідуємо Христа розп’ятого: -ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган,
24а для тих, що покликані, -чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість.
25Бо, нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили.
26Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних;
27але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, –
28і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було,
29щоб жадне тіло не величалося перед Богом.
30Тож через нього ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога і оправданням, і освяченням, і відкупленням,
31щоб було, як написано: «Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться.»

2. Мудрість Божа і людська

1Та я, коли прийшов до вас, брати, – не прийшов звіщати вам свідоцтво Боже високомовними словами чи мудрістю.
2Ні! Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого.
3Я був у вас немічним, лякливим, увесь тремтів;
4слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрости, а в доказі Духа та сили,
5щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій.
6Ми ж говоримо про мудрість між досконалими, – не про мудрість цього віку, ані про мудрість князів цього віку, що загибають;
7але говоримо про мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу;
8її ніхто з князів цього віку не спізнав, бо коли б спізнали, то не розп’яли б Господа Слави,
9але, як написано: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять.»
10Нам же Бог об’явив Духом, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі.
11Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, що у ній? Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого.
12Ми ж прийняли не духа світу, а Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога;
13про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух, – духовні речі духовними словами подаючи.
14Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить; це глупота для неї, і не може вона його зрозуміти, воно бо Духом оцінюється.
15Духовна ж – судить усе, а її ніхто не судить.
16«Хто бо спізнав задум Господній, щоб він його навчив?» Ми ж маємо задум Христовий.

3. Кожен проповідник отримає належну нагороду 1-17; практичні висновки 18-23

1І я, брати, не міг до вас говорити як до духовних, але як до тілесних, як до немовляток у Христі.
2Я молоком поїв вас, не їжею, ви бо не могли їсти її, та й тепер ще не можете,
3бо ви ще тілесні. Якже між вами зависть та суперечки, то хіба ви – не тілесні і не поводитесь як звичайні люди?
4Бо коли хто каже: «Я – Павлів», а інший: «Я -Аполлосів», то хіба ви не звичайні люди?
5Що таке Аполлос? Що Павло? – Слуги, через яких ви увірували, і то як кому дав Господь.
6Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив,
7так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує.
8І хто садить, і хто поливає, є одне; але кожний отримає власну нагороду згідно з своїм трудом.
9Ми бо співробітники Божі, ви – Божа нива, Божа будівля.
10За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, а інший на ній будує. Нехай же кожний вважає, як він будує.
11Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос.
12Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, –
13кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно.
14І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду;
15а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь.
16Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?
17Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий, а ним є ви.
18Нехай ніхто себе не обманює! Як комусь із вас здається, що він мудрий у цьому віці, хай дурним стане, щоб зробитися мудрим;
19бо мудрість цього світу – глупота в Бога. Написано бо: «Він ловить мудрих їхніми хитрощами»;
20і ще: «Господь знає думки мудрих, що вони марні.»
21Тому нехай ніхто не хвалиться людьми; усе бо ваше:
22чи то Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє – усе ваше,
23ви ж Христові, а Христос – Божий.

4. Невідрадне становище апостолів

1Нехай, отже, кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих.
2Тим то вимагається від завідувачів, щоб кожний з них був вірний.
3Для мене то найменша річ, щоб ви мене судили чи якийсь суд людський; ба й сам себе я не суджу.
4Бо я не почуваю себе винним ні в чому, але я тим не виправданий. Хто мене судить – це Господь.
5Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець, і тоді кожному хвала буде від Бога.
6А те, брати, що я ото пристосував до себе й до Аполлоса – заради вас, щоб ви на нас навчилися, як сказано: «Нічого понад те, що написано»; щоб ви не неслись гордо один над одного проти іншого.
7Хто бо тебе вирізняє? Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав?
8Ви вже наситилися! Вже збагатилися! Без нас зацарювали! Коли б то вже зацарювали, щоб і ми разом з вами царювали!
9Мені бо так здається, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям.
10Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні; ми немічні, ви ж – міцні; ви славні, ми ж без чести.
11До сього часу ми голодуємо і спраглі і нагі; нас б’ють, і ми скитаємось.
12Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо;
13нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося; ми мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі.
14Не щоб осоромити вас я це пишу, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум.
15Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато; бо я вас породив через Євангелію в Христі Ісусі.
16Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками.
17Власне, тому я і послав вам Тимотея, мою улюблену і вірну в Господі дитину; він нагадає вам мої в Христі дороги, як я навчаю скрізь у кожній Церкві.
18Деякі загорділи, наче б я не мав прийти до вас уже більше.
19Але я незабаром до вас прийду, коли Господня на те воля, і спізнаю не слова загорділих, а й силу.
20Бо царство Боже не у слові, а в силі.
21Що ви хочете? Щоб я прийшов до вас із палицею, – чи з любов’ю та духом лагідности?

5. Кровозмісник 1-8; уникати негідних християн 9-13

1Взагалі чути між вами про розпусту, і то про таку розпусту, якої і між поганами нема – що хтось має за жінку батькову жінку!
2Ви ж наповнилися гордощами, хоч повинні б сумувати, щоб виключити з-поміж себе того, хто допустився цього вчинку!
3Бо я, – неприявний тілом; але присутній духом, – уже засудив, немов би був присутній, того, хто таке вчинив,
4коли в ім’я Господа нашого Ісуса зберетесь ви і дух мій, силою Господа нашого Ісуса
5видати такого сатані на погибіль тіла, щоб спасся дух у день Господній.
6Недобра ваша хвальба! Хіба не знаєте, що трохи закваски заквашує усе тісто?
7Усуньте стару закваску, щоб ви були новим тістом, так, як ви і є прісні, бо Пасха наша, Христос, принесений у жертву.
8Отож святкуймо не у старій заквасці, ані у заквасці злоби і лукавства, а в опрісноках чистоти й правди.
9Я вам писав був у листі не мати стосунків з розпусниками,
10– не взагалі з розпусниками цього світу, чи то з зажерливими, чи з грабіжниками, чи з ідолопоклонниками, бо вам довелося б вийти з цього світу.
11А написав я вам, щоб ви не мали зносин з тим, що, називаючи себе братом, є розпусник чи зажерливий, чи ідолопоклонник, чи злоріка, чи п’яниця, чи грабіжник; з таким – навіть не їсти!
12Чого б я мав тих, що осторонь, судити? Хіба ж ви самі не судите тих, що з нами?
13Тих же, що осторонь, Бог буде судити. Виключіть злого з-поміж себе!

6. Християни повинні самі себе розсуджувати 1-11; людина не для розпусти 12-20

1Чи сміє хтось із вас, мавши справу до іншого, судитися перед неправедними, замість перед святими?
2Хіба не знаєте, що святі будуть світ судити? А коли ви будете світ судити, то чи ж не достойні ви судити куди менші справи?
3Хіба не знаєте, що ангелів будемо судити? Оскільки більше життєві справи!
4Коли, отже, маєте суди про життєві справи, настановляєте (суддями) таких, що за ніщо вважаються у Церкві.
5Кажу це вам на сором! Хіба нема між вами ні одного мудрого, що міг би розсуджувати між братами своїми?
6А то брат з братом судиться, а й перед невірними!
7Вже це взагалі для вас пониження, що судитеся між собою. Чого б вам радше не стерпіти кривди? Чого б вам радніш не зазнавати здирства?
8Ви ж, навпаки, самі кривдите та обдираєте, та ще й братів!
9Чи ж не знаєте, що неправедні царства Божого не успадкують? Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники,
10ані злодії, ані зажерливі, ані п’яниці, ані злоріки, ані грабіжники – царства Божого не успадкують.
11І такими з вас деякі були; але ви обмились, але ви освятились, але ви оправдались іменем Господа Ісуса Христа та Духом нашого Бога.
12«Все мені можна», та не все корисне. «Все мені можна», та я не дам нічому заволодіти надо мною.
13«їжа для живота, і живіт для їжі!» Бог же одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла.
14Бог же і Господа був воскресив – та й нас воскресить своєю силою.
15Хіба не знаєте, що тіла ваші – члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, – зроблю їх членами блудниці? Хай так не буде!
16Чи не знаєте, що той, хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо «будуть, – каже, – двоє одним тілом.»
17Хто ж пристає до Господа, є одним духом.
18Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, єе поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла.
19Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих.
20Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!

7. Апостол відповідає на різні питання: співжиття й обов’язки одружених 1-9; розлуки не дозволені 10-16; різні покликання 17-24; стан неодружености вищий за шлюбний 25-33; вказівки батькам 36-38; – і вдовицям 39-40

1А відносно того, що ви мені писали, то воно добре чоловікові не займати жінки.
2Однак, з уваги на розпусту, кожний хай має свою жінку, і кожна хай має свого чоловіка.
3Хай чоловік віддає належне жінці, так само й жінка – чоловікові.
4Жінка не має влади над своїм тілом, лише – чоловік; так само й чоловік не має влади над своїм тілом, лише – жінка.
5Не ухиляйтесь одне від одного, хіба що за взаємною згодою, до часу, щоб вам віддатися молитві, а потім сходьтеся разом, щоб не спокушав вас сатана вашою нестриманістю.
6Говорю це як раду, а не як наказ.
7Я бажав би, щоб усі люди були, як я, та кожний має свій особливий дар від Бога, один – такий, а другий – інший.
8Кажу ж нежонатим та вдовицям, що добре їм, коли зостануться, як я;
9але коли не можуть стриматися, нехай одружуються: ліпше одружитися, ніж розпалюватися.
10Одруженим же наказую не я, але Господь: Жінка нехай не розлучається від свого чоловіка;
11коли ж розлучиться, нехай зостанеться незаміжня, або нехай помириться з чоловіком, – а чоловік нехай не відпускає жінки!
12А іншим то кажу я, не Господь: Коли якийсь брат має невіруючу жінку, і вона погоджується з ним жити, нехай її не відпускає.
13І коли якась жінка має невіруючого чоловіка, і цей погоджується з нею жити, нехай чоловіка не відпускає.
14Невіруючий бо чоловік освячений жінкою, і невіруюча жінка освячена братом. Інакше ваші діти були б нечисті, а тепер вони святі.
15Коли ж невіруючий хоче розлучитися, нехай розлучається; брат чи сестра не зв’язалися в такім випадку: Бог покликав нас жити в мирі.
16Звідки ж знаєш, жінко, чи спасеш свого чоловіка? Або ти, чоловіче, звідки знаєш, чи спасеш жінку?
17А поза цим хай кожний так поводиться, як уділив йому Господь та як Бог кожного покликав. Так я наказую по всіх Церквах.
18Як хтось покликаний був обрізаним, хай того не цурається; а як покликаний у необрізанні, хай не обрізується.
19Обрізання ніщо, і необрізання ніщо, лише – зберігання заповідей Божих.
20Кожний нехай зостанеться у тому стані, в якім Бог його покликав.
21Рабом тебе покликано? Не журися! Навіть коли ти можеш стати вільним, намагайся використати твій стан рабства;
22бо раб, покликаний у Господі – Господній визволенець. Так само й вільний, коли його покликано, є раб Христа.
23Ви куплені високою ціною! Не ставайте рабами людей.
24Хай кожний, брати, перед Богом лишиться у стані, в якому був покликаний.
25Щождо дівиць, то наказу Господнього не маю, а даю раду як той, хто завдяки милості Божій гідний довір’я.
26Отже, через теперішні клопоти, уважаю що це добре, тобто, що воно людині добре так бути.
27А зв’язаний ти з жінкою? Не шукай розв’язатись. Розв’язаний від жінки? Не шукай жінки.
28Однак, коли оженишся, ти не згрішив; і коли дівчина виходить заміж, не грішить, але такі зазнають тілесного горя, – мені ж вас жалко.
29Ось що, брати кажу: Час короткий. Тож нехай ті, що мають жінок, живуть, немов би й не мали,
30і ті, що плачуть, немов би й не плакали, і ті, що веселяться, немов би не веселилися, і ті, що купують, немов би не посідали,
31і ті, що користуються цим світом, немов би 6 не користувались, бо проминає образ світу цього.
32Я ж хочу, щоб ви були без журби. Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господеві;
33а хто жонатий, клопочеться про справи цього світу, як догодити жінці,
34і він поділений. Так само й жінка незаміжня, і дівиця клопочеться про Господні справи, щоб бути святою і тілом, і духом, а заміжня клопочеться про справи цього світу, як догодити чоловікові.
35Кажу це вам на вашу користь, – не щоб накинути на вас петлю, але щоб ви гідно та ревно трималися Господа.
36Коли ж хтось думає, що він негоже чинить супроти дівчини своєї, дозволивши перецвісти їй, і так мало б бути, то нехай робить, що хоче, він не згрішить; нехай одружується.
37Але коли хтось твердо стоїть при своїй думці, і, без примусу, маючи владу робити, що захоче, вирішив у своїм серці берегти свою дівчину, той робить добре.
38Тому той, хто віддає свою дівчину заміж, робить добре, а той, хто не віддає, робить ще краще.
39Жінка – прив’язана до свого чоловіка, скільки віку його. Коли ж чоловік умре, вона вільна; за кого вона хоче, може вийти заміж, аби лише у Господі це було.
40Однак, на мою гадку, вона буде щасливіша, коли зостанеться такою. Думаю, що і я маю Духа Божого.

8. Споживання ідоложертовного м’яса

1Щождо ідоложертовного м’яса, то всім нам відомо, бо маємо знання; знання ж роздимає, а любов будує.
2Коли хтось думає собі, що він щось знає, той ще не знає, як треба знати.
3Якже хтось любить Бога, той спізнаний ним.
4Отже, відносно споживання ідоложертовного м’яса, ми знаємо, що ідол є ніщо у світі, і що немає іншого Бога, крім одного.
5Бо хоч і є так звані боги, чи то на небі, чи на землі, – їх бо і справді є чимало, отих богів, та чимало тих панів, –
6для нас, однак, є лиш один Бог, Отець, від якого все і для якого – ми; і один Господь Ісус Христос, через якого – усе, і ми через нього.
7Та не всі мають це знання. Деякі з-за привички до ідолів аж по сьогодні споживають м’ясо як ідольську жертву, а сумління їхнє, бувши слабке, скверниться.
8Адже страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрачаємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого.
9Але глядіть, щоб оця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких.
10Бо коли хтось побачить тебе, що маєш знання, як ти у капищі сів за стіл, то чи ж його сумління, бувши слабке, не буде заохочене їсти ідольські жертви?
11Таким то чином твоє знання погубить немічного брата, за якого Христос помер.
12Грішивши так проти братів і ранивши їх слабовите сумління, ви грішите проти Христа.
13Тому, якщо страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м’яса, щоб не спокушувати мого брата.

9. Апостол має право жити з Євангелії 1-14; Павло зрікається свого заробітку 15-27

1Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі?
2Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства.
3Ось моя оборона перед тими, що мене судять.
4Хіба ми не маємо права їсти й пити?
5Хіба ми не маємо права водити (з собою) сестру-жінку, як інші апостоли, брати Господні, і Кифа?
6Чи може один я і Варнава не маємо права не працювати?
7Хто колись власним коштом ходив у похід? Хто садить виноградник, і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо, і не живиться молоком від стада?
8Хіба я говорю тільки як людина? Хіба й закон не каже цього?
9Та ж у законі Мойсея написано: «Не зав’язуй рота волові, як молотить.» Чи Бог турбується про волів?
10Чи, може, ради нас говорить? Бо ж ради нас написано, що, хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, -молотить теж у надії, що матиме щось із того.
11Коли ж ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли пожнем ваше тілесне?
12І коли інші мають це право над вами, чому радше не ми? Однак, ми не користуємося цим правом, а ввесь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христовій.
13Хіба не знаєте, що ті, які коло святого працюють, їдять із святого, і ті, які служать жертовникові, мають частку з жертовника?
14Так само й Господь звелів тим, що проповідують Євангелію, з Євангелії жити.
15Та я нічого не користав з того і не пишу на те, щоб так було зо мною. Волію бо радше вмерти, ніж щоб хтось знівечив оту славу мою.
16Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов’язок; і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії.
17Коли б я робив це власновільно, я мав би нагороду; якже ж це не з власної волі, то я виконую доручену роботу.
18Яка ж тоді для мене нагорода? – Та, що, проповідуючи Євангелію, я її викладаю даром, щоб не користуватися правом, яке з Євангелії маю.
19Бувши від усіх вільний, я став усім слугою, щоб ще більше їх придбати.
20Я став для юдеїв як юдей, щоб юдеїв придбати; для тих, що під законом, я став як під законом, – хоч сам я не під законом, – щоб тих, що під законом, придбати.
21Для тих, що без закону, я став як без закону, хоч я і не був без Божого закону, бувши під законом Христовим, щоб придбати тих, які без закону.
22Для слабких я став як слабкий, щоб слабких придбати. Для всіх я став усім, щоб конче деяких спасти.
23Усе я роблю заради Євангелії, щоб став я співучасником її.
24Хіба не знаєте, що ті, які біжать на перегонах, біжать усі, але лиш один бере нагороду? Біжіть так, щоб її осягнути!
25Кожний змагун стримується від усього; однак ті, щоб тлінний вінець здобути, а ми – нетлінний.
26Тож і я біжу, та не як навманці; веду кулачний бій, не як повітря б’ючи,
27а умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним.

10. Приклади з Історії Ізраїля 1-13; ідоложертовне м’ясо й причастя 14-33

1Не хочу бо, брати, щоб ви не знали, що всі наші батьки були під хмарою, що всі перейшли через море,
2що всі христились у Мойсея, у хмарі та в морі,
3що всі їли ту саму духовну страву,
4що всі пили те саме духовне питво, бо пили з духовної, що йшла за ними, скелі – скеля ж був Христос.
5Одначе, багато з них були не боговгодні, тому вони й полягли в пустині.
6А сталося це, щоб нам бути прикладом, щоб ми лихого не пожадали, як вони пожадали.
7Та й ідолопоклонниками не ставайте, як деякі з них, як написано: «Народ сів їсти й пити, а потім устали забавлятись.»
8Ані не чинім розпусти, як деякі з них чинили, і полягло їх за один день двадцять три тисячі.
9Ані не спокушаймо Господа, як деякі з них спокушали, то й від гадюк загинули.
10Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, то й від губителя загинули.
11Та все це сталося з ними як приклад; написано ж на науку нам, що дійшли до повноти віків.
12Тож, коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав.
13Вас не спостигла ще спокуса понад людську силу. Бог вірний: він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести.
14Тому, мої улюблені, втікайте від ідолопоклонства.
15Я вам говорю як розумним: судіть ви самі, що кажу.
16Чаша благословення, що ми благословляємо, хіба не є причастям Христової крови? Хліб, що ламаємо, не є причастям Христового тіла?
17Тому, що один хліб, – нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі.
18Погляньте на Ізраїля за тілом: чи ж ті, що їдять жертви, не спільники з жертовником?
19Що хочу цим сказати? Невже ідольська жертва є чимось? Або ідол є чимсь?
20Ні! А лиш те, що погани, коли щось жертвують, то жертвують бісам, не Богові. Я ж не хочу, щоб ви були спільниками бісів.
21Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської; не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського.
22Чи будемо ж ми гнівити Господа? Чи ми – міцніші від нього?
23Усе дозволене, але не все корисне; усе дозволене, але не все будує.
24Ніхто хай не шукає для себе користи, лише – для другого.
25Їжте все, що на торговиці продається, нічого не розпитуючися заради сумління;
26Господня бо земля та її повнота.
27Як хтось із невіруючих вас запросить і ви згодилися піти, їжте все, що покладуть перед вами, нічого не розпитуючися заради сумління.
28Але як хтось вам скаже: «Це було жертвоване ідолам!» – не їжте з-за того, хто попередив вас і сумління;
29сумління ж, кажу, не свого, а іншого. Чому бо моя свобода мала б судитись іншого сумлінням?
30Як я щось споживаю з подякою, чому б мене ганити за те, за що я дякую?
31Чи ви, отже, їсте, чи п’єте, чи щонебудь робите, усе робіть на славу Божу!
32Не будьте причиною спокуси ні для юдеїв, ні для поган, ні для Божої Церкви.
33Отак і я сам намагаюся догодити всім у всьому, не шукаючи для себе користи, лише для багатьох, щоб спаслися.

11. Жінки на сходинах 1-16; надужиття під час сходин 17-22; належне ставлення до св. Причастя 23-34

1Будьте моїми послідовниками, як і я – Христа.
2Радію, що ви про мене згадуєте в усьому і тримаєте передання так, як я передав вам.
3Хочу, щоб ви знали, що кожному чоловікові голова є Христос, а голова жінці – чоловік, а голова Христові – Бог.
4Кожний чоловік, що молиться чи пророкує з покритою головою, соромить свою голову.
5А кожна жінка, що молиться чи пророкує з непокритою головою, соромить свою голову, бо це те саме, якби була обголена.
6Бо коли жінка не покривається, нехай обстрижеться. А коли сором жінці стригтися чи голитися, нехай покривається.
7Чоловікові не слід покривати голову, він бо образ і слава Божа, жінка ж – слава чоловіка;
8бо не чоловік від жінки, а жінка від чоловіка,
9і не чоловіка створено для жінки, а жінку для чоловіка.
10Тому жінка мусить мати на голові знак влади (над нею) заради ангелів.
11Одначе, в Господі ні чоловік без жінки, ні жінка без чоловіка,
12бо так, як жінка від чоловіка, так само й чоловік через жінку, а все від Бога.
13Розсудіть самі: Чи ж воно личить жінці непокритій молитися до Бога?
14Хіба сама природа вас не вчить, що коли чоловік запускає волосся, то це для нього сором.
15А коли жінка запускає довге волосся, то це для неї слава, бо довге волосся дано їй замість покривала.
16Коли ж хто сперечатися хоче, – то ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі.
17Робивши ж вам оці зауваження, не можу я вас похвалити за те, що ваші сходини виходять вам не на добро, а на зло.
18Найперше бо зачуваю, що коли сходитеся на збори, – роздори постають між вами; і я цьому почасти вірю,
19бо мусять бути у вас єресі, щоб виявилися випробувані між вами.
20Ваші сходини не є – споживання вечері Господньої.
21Бо кожен поспішає їсти свою вечерю: дехто ж голоден, а дехто п’яний.
22Хіба не маєте домів, щоб їсти – пити? Чи може хочете зневажати Божу церкву, і засоромлювати тих, які нічого не мають? Що маю вам сказати? Чи похвалю вас? За це не похвалю.
23Я бо, що прийняв від Господа, те й передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб
24і, віддавши подяку, розламав і сказав: «Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин.»
25Так само й чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – Новий Завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин.»
26Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде.
27Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню.
28Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу.
29Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п’є.
30Ось чому у вас багато недужих та хворих, а чимало й умирають.
31Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили.
32Коли ж Господь нас судить, він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зо світом.
33Отож, брати мої, коли ви сходитеся їсти, один одного дожидайте.
34Як хтось голодний, хай їсть удома, щоб вам не сходитися на засуд. Про інше ж, як прийду, розпоряджу.

12. Духовні дари – харизми 1-3; вони різні й дані для добра Церкви 4-11; містичне тіло 12-31

1Що ж до духовних дарів, то я, брати, не хочу, щоб ви про них не знали.
2Ви знаєте, що коли ви були погани, вас до німих ідолів нестримно тягнуло.
3Тому вам заявляю: Ніхто, говоривши під впливом Духа Божого, не каже: Анатема Ісус! І ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого.
4Є і між дарами різниця, але Дух той самий;
5різниця теж і між служінням, але Господь той самий.
6Різниця є і між ділами, але Бог той самий, який усе в усіх робить.
7Кожному дається виявлення Духа на спільну користь.
8Одному бо дається через Духа слово мудрости; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання;
9іншому віра у тім самім Дусі; іншому дар зцілення у тім єдинім Дусі;
10іншому сила творити чуда; іншому дар пророкування; іншому розпізнавання духів, іншому різні мови, іншому ж тлумачення мов.
11А все це чинить один і той же Дух, що розподілює кожному, як він хоче.
12Так само, як тіло є одне, хоч і багато має членів, і всі члени тіла, хоч є їх і багато, становлять одне тіло, так і Христос.
13Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише Духом.
14Тіло бо складається не з одного тільки члена, а з багатьох.
15Коли б нога сказала: «Я не рука, отже не входжу у склад тіла», – то хіба через те не належала б до тіла?
16І коли б вухо сказало: «Я не око, отже не входжу у склад тіла», – то хіба через те воно не належало б до тіла?
17Якби все тіло було оком, де ж тоді був би слух? Якби все воно було вухом, де був би нюх?
18Та ж Бог розподілив члени – кожного з них – у тілі, як хотів.
19Якби все було одним членом, де було б тіло?
20Тепер же членів є багато, але одне лиш тіло.
21Не може око руці сказати: «Ти мені непотрібна!» Чи голова ногам: «Ви мені непотрібні!»
22Бож члени тіла, що слабшими здаються, є найпотрібніші;
23і тим членам, що здаються непочесними в тілі, ми, власне, даємо більше чести, і наші непристойні члени зазнають більшої пошани;
24ті ж, що у нас пристойні, її не потребують. Та Бог так уклав тіло, що дав більше чести нижчому членові,
25щоб не було роздору в тілі, але щоб члени дбали однаково один про одного.
26І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени.
27Ви ж – Христове тіло, і члени кожний зокрема.
28І деяких поставив Бог у Церкві: поперше – апостолів, подруге – пророків, потретє – учителів, потім – дари чудес, потім дари зціляти, допомагати, управляти й говорити різними мовами.
29Чи ж усі апостоли? Чи ж усі пророки? Чи всі учителі? Чи ж усі чудотворці?
30Чи ж усі мають дар ізціляти? Чи ж усі мовами говорять? Чи ж усі тлумачать?
31Дбайте пильно про ліпші дари. Я ж показую вам путь куди значнішу.

13. Перевага любови

1Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний.
2Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би – ніщо.
3І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи.
4Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається,
5не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла;
6не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою;
7все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
8Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне.
9Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо.
10Коли настане досконале, недосконале зникне.
11Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче.
12Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний.
13Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов.

14. Дар пророкування корисніший за дар мови 1-25; вказівки щодо духовних дарів 26-40

1Змагайте до любови, але бажайте гаряче духовних дарів, особливо ж – дару пророцтва.
2А хто говорить мовами, той не людям говорить, лише Богові; бо ніхто його не розуміє: він говорить духом таємні речі.
3Хто ж пророкує, то говорить людям: на повчання, попередження, розраду.
4Хто мовами говорить, той сам себе повчає; хто ж пророкує, той повчає Церкву.
5Я хочу, щоб усі ви говорили мовами, але ліпше, щоб ви пророкували; бо більший той, хто пророкує, ніж той, хто мовами говорить, – хіба-що він пояснює, щоб Церква мала повчання.
6А тепер, брати, якщо б я прийшов до вас і заговорив мовами, яка вам користь із мене, коли я, говоривши до вас, не вділю вам ні об’явлення, ні знання, ні пророцтва, ні науки?
7Так само воно і з бездушними речами, що дають звук, чи то сопілка, а чи то цитра: коли не видають із себе різних звуків, як розпізнавати, що грається на сопілці чи на гуслах?
8Якже сурма лунає невиразно, хто приготується до бою?
9Отак воно і з вами: коли ваша мова не має в собі ясних слів, як зрозуміти те, що ви говорите? Ви будете на вітер говорити!
10Є їх чимало, тих усіляких мов на світі, і ні одна з них не позбавлена значення.
11Та коли я не розумію значення слів, я буду тому, хто говорить, чужинцем, і той, хто говорить, буде мені чужоземцем.
12Тим то й ви – коли вже так їх прагнете, отих духовних дарів, – старайтеся їх мати подостатком на збудування Церкви.
13Тож, хто говорить мовами, хай молиться, щоб умів вияснити.
14Бо коли я молюся мовами, дух мій молиться, а розум мій без плоду.
15Що ж, отже, робити? Буду молитися духом, а й розумом буду молитись. Буду співати духом, а й розумом буду співати.
16Інакше бо, коли благословлятимеш духом, – то як проста людина скаже «Амінь» на твою подяку, коли вона не знає, що ти кажеш?
17Ти гарно дякуєш, та другий тим не повчається.
18Дякую Богові моєму, що я більш усіх вас мовами говорю;
19але в Церкві волію п’ять слів розумом моїм сказати, щоб навчити й інших, ніж десять тисяч слів мовами.
20Брати, не будьте дітьми розумом! Щодо зла, будьте дітьми, а щодо розуму, то будьте зрілі.
21Написано в законі: «Чужими мовами й іншими устами я буду говорити до народу цього, та вони й так мене не послухають», – каже Господь.
22Так що мова знак не для віруючих, а для невіруючих; пророцтво ж, – не для невіруючих, а для віруючих.
23Якщо, отже, зійдеться уся Церква разом і всі заходяться говорити мовами, а ввійдуть якісь неосвічені чи невіруючі, то хіба не скажуть, що ви божевільні?
24Коли ж усі пророкують, і ввійде якийсь невіруючий чи неосвічений, його всі викривають, усі судять;
25тайни його серця стають явними, і, таким чином, він, упавши ниць на землю, поклониться Богові й заявить, що Бог є справді поміж вами.
26Що ж, брати? Коли ви сходитеся, а той має пісню, той навчання, той об’явлення, той мову, той пояснення – все хай буде для збудування!
27Коли хтось говорить мовами, нехай буде їх двоє, а щонайбільше троє, і нехай один пояснює, і то по черзі.
28Коли ж немає кому пояснити, нехай мовчить у церкві; нехай собі й Богові говорить.
29Що ж до пророків, то нехай двох або трьох говорить, інші ж хай розсуджують.
30А як комусь з присутніх дано об’явлення, хай він перший мовчить.
31Бо всі ви можете один за одним пророкувати, щоб усі навчились і всі були підбадьорені.
32Духи пророків коряться пророкам, 33бо Бог є Бог не безладу, а миру. Жінки ж, як у всіх церквах святих,
34нехай мовчать, їм бо не дозволено говорити; нехай будуть у покорі, як і закон говорить.
35Коли хочуть чогось навчитися, хай спитають удома своїх чоловіків: бо непристойно в церкві жінці говорити.
36Хіба то від вас вийшло слово Боже? Хіба до вас одних тільки прибуло?
37Якже комусь здається, що він пророк або має якийсь духовний дар, хай розуміє, що те, що пишу, -це заповідь Господня.
38А коли хтось її не знає, то й він не знаним буде.
39Тому, брати мої, прагніть пророкування, і говорити мовами не бороніте,
40але все нехай діється пристойно й докладно.

15. Воскресіння Ісуса Христа 1-11; його значення для вірних 12-19; запорука нашого воскресіння 20-28; в ньому глузд життя людини 29-34; яке буде тіло воскреслих 35-58

1Пригадую вам, брати, Євангелію, яку я вам проповідував, яку ви і прийняли, в якій і стоїте.
2Нею ви також спасаєтеся, коли держите її такою, як я вам проповідував; інакше ви увірували надармо
3Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням;
4що був похований, що воскрес третього дня за Писанням;
5що з’явився Кифі, потім дванадцятьом;
6опісля ж з’явився він більш, як п’ятистам братів разом, більшість яких живе й досі, деякі ж померли.
7Опісля з’явився Якову, згодом усім апостолам.
8А наостанку всіх, немов якомусь недоносові, з’явивсь і мені;
9бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу.
10Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать його в мені не була марна; бо ж я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною.
11Чи то я, отже, чи то вони, – так ми проповідуємо, і так ви увірували.
12Коли ж про Христа проповідується, що він воскрес із мертвих, як же ж деякі між вами кажуть, що нема воскресіння мертвих?
13Коли ж нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес.
14А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша.
15І ми являємося неправдивими свідками Бога, бо свідчили проти Бога, що воскресив Христа, якого він не воскресив, якщо не воскреснуть мертві.
16Бо як не воскреснуть мертві, то і Христос не воскрес.
17А як Христос не воскрес, то марна віра ваша, – ви ще у гріхах ваших;
18отже, ті, що й померли у Христі, загинули.
19Коли ми надіємося на Христа лише в цьому житті, то ми – найнещасніші з усіх людей.
20Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих.
21Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих.
22Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі.
23І кожний у своїм порядку: первісток – Христос, потім – Христові під час його приходу.
24Потім кінець, – коли то він передасть царство Богові й Отцеві, коли знищить усяке начальство й усяку владу й силу.
25Мусить бо він царювати, поки не покладе всіх ворогів йому під ноги.
26Знищений буде останній ворог – смерть;
27бо все підкорив йому під ноги. Коли він каже, що все підкорене, то ясно, що крім того, хто йому підкорив усе.
28Якже все йому буде підкорене, тоді й сам Син підкориться тому, що йому підкорив усе, щоб Бог був усім в усьому.
29Коли ні, – то, що зроблять ті, що христяться за мертвих?
30Коли мертві зовсім не воскресають, чого тоді за них христитись? Чого й нам наражатися повсякчасно на небезпеки?
31Щодня я наражаюся на смерть; авжеж, брати – це хвали ради вашої, що її маю в Христі Ісусі, Господі нашім.
32І коли б я боровся з звірями в Ефесі як людина, то що мені з того? Коли ж мертві не воскресають, – їжмо й пиймо, бо взавтра ми помремо.
33Не дайте себе обманути: лихі розмови псують добрі звичаї.
34Протверезіться належно та не грішіть, бо деякі з вас Бога не знають. На сором вам кажу це.
35Але хтось скаже: «Як воскреснуть мертві? І в якім тілі прийдуть?»
36Безумний! Те, що ти сієш, не оживе, як не умре.
37І те, що сієш, не тіло, що має уродитись, а голе зерно, наприклад, пшениці або якесь інше.
38Бог же дав йому тіло, по своїй волі, і кожному насінню – власне тіло.
39Не кожне тіло таке саме тіло, але інакше тіло в людей, інакше тіло в тварини, інакше тіло у птиць, й інакше у риб.
40Є тіла небесні і тіла земні, й інакший блиск небесних, інакший же блиск земних.
41Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, ба навіть зоря від зорі різниться блиском.
42Так само й воскресіння мертвих: сіється в тлінні, а встає у нетлінні;
43сіється в безчесті, а встає у славі; сіється в безсиллі, а встає у силі;
44сіється тіло тваринне, а постає тіло духовне. Якщо є тіло тваринне, то є й тіло духовне.
45Так і написано: «Перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам духом животворним.»
46Та не духовне перше, а тваринне: потім духовне.
47Перший чоловік із землі – земний, другий чоловік – з неба.
48Який земний, такі й земні, і який небесний, такі й небесні.
49І так само, як ми носили образ земного, так носитимем і образ небесного.
50Ось що говорю, брати: Тіло й кров царства небесного успадкувати не можуть, ані тлінні – успадкувати нетління.
51Ось я кажу вам тайну: Не всі ми помремо, але всі перемінимося,
52раптом, в одну мить, при сурмі останній; засурмить бо, і мертві нетлінними воскреснуть, і ми перемінимося.
53Мусить бо це тлінне одягнутися в нетління, і це смертне одягнутися в безсмертя.
54І коли це тлінне одягнеться в нетління, а це смертне одягнеться в безсмертя, тоді збудеться написане слово: «Смерть поглинута перемогою.
55Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?»
56Жало смерти – гріх, а сила гріха – закон.
57Нехай же буде дяка Богові, який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа.
58Отож, мої любі брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний.

16. Заключення: збірка для вбогих 1-9; поручання друзів 10-18; привіт 19-24

1А щодо збірки на святих, то робіть і ви так, як я був наказав Церквам галатським.
2Першого дня тижня кожний з вас хай відкладає в себе, збираючи, що може заощадити, щоб збірок не робити тоді, коли сам прийду.
3А коли прийду, пошлю тих, що їх ви вважатимете, з листами, щоб вони віднесли ваш дар у Єрусалим.
4Коли ж буде потрібно піти й мені самому, то вони підуть зо мною.
5Прийду ж до вас, як Македонію перейду, бо я крізь Македонію переходжу.
6А у вас, може, зупинюсь або й перезимую, щоб ви мене провели, куди я піду.
7Я вас не хочу бачити тепер лиш у переході; надіюсь бо деякий час у вас перебути, коли те Господь дозволить.
8В Ефесі я перебуду до П’ятидесятниці,
9великі бо й широкі двері мені там відчинились, і супротивників багато.
10Як прийде Тимотей до вас, глядіть, щоб почувавсь у вас безпечно, бо він, як і я, робить діло Господнє.
11Нехай, отже, ніхто ним не легковажить; і відпровадьте його в мирі, щоб прийшов до мене, бо я з братами на нього чекаю.
12А щодо брата Аполлоса, то я дуже його просив, щоб він пішов до вас із братами, та він не мав ніякої охоти тепер прибути; прийде, як буде догідний час.
13Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться.
14Нехай усе у вас діється в любові.
15А благаю вас, брати: Ви знаєте родину Степани, що вона первісток Ахаї і що вони віддали себе святим на службу;
16то щоб і ви також піддавалися таким людям і кожному, хто трудиться та працює з ними.
17Я тішуся приходом Степани, Фортуната й Ахаїка: вони вашу неприявність заступили,
18бо заспокоїли мій дух і ваш. Отож, шануйте таких.
19Вітають вас Церкви азійські. Вітають вас у Господі сердечно Акила і Прискилла з їхньою домашньою Церквою.
20Всі брати вас вітають. Вітайте один одного святим цілунком.
21 Привіт моєю рукою, Павловою.
22Як хтось не любить Господа, анатема на нього! «Маран ата!»
23Благодать Господа Ісуса з вами!
24Любов моя з усіма вами у Христі Ісусі!

Послання Апостола Павла до Римлян  ІІ Послання Апостола Павла до Корінтян