Послання Апостола Павла до Євреїв

 

 

1

1. Христос – Син Божий 1-4; він понад ангелів 5-14
1Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. 2За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки. 3Він – відблиск його слави, образ його істоти, – підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині, 4ставши від ангелів стільки вищим, оскільки успадкував визначніше від них ім’я. 5Кому бо з ангелів він коли мовив: «Син мій єси, я сьогодні породив тебе?» І ще: «Я буду йому за Отця, а він буде мені за Сина?» 6Коли ж знов уводив Первородного у світ, то каже: «Нехай поклоняться йому всі ангели Божі.» 7А щодо ангелів мовить: «Той, хто вітри своїми вісниками вчиняє, а полум’я вогненне – слугами своїми.» 8А до Сина: «Престол твій, Боже, віковічний, і берло правоти – берло твого царства. 9Ти полюбив справедливість і зненавидів беззаконність, тому помазав тебе, Боже, Бог твій єлеєм радости понад твоїх співучасників.» 10І: «Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса – діло рук твоїх. 11Вони загинуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. 12Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж – той самий, і літа твої не скінчаться.» 13До кого з ангелів він коли мовив: «Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» 14Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?

2. Практичні висновки 1-9; чому Христос страждав 10-18
1Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. 2Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов’язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, 3то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули, 4коли Бог засвідчив знаками, дивами й різними потугами, ще й дарами Святого Духа, що їх він розділює за своєю волею. 5Не ангелам бо підкорив він світ майбутній, про який ми говоримо. 6Бо десь хтось засвідчив, кажучи: «Що таке людина, що ти про неї пам’ятаєш? Або син чоловічий, що ти навідуєшся до нього? 7Ти вчинив його малощо меншим від ангелів. Увінчав його славою і честю. 8Усе підкорив йому під ноги.» А коли все підкорив під нього, то не лишив нічого, що було б йому непідкореним. Та нині ще не бачимо, щоб йому все було підкорене, 9а бачимо Ісуса, який за те, що перетерпів смерть, увінчаний славою і честю, який на малу хвилину був нижче ангелів, щоб благодаттю Божою зазнати за всіх смерти. 10Годилось бо йому, – заради якого все і через якого все, що ввів багато синів у славу, – вдосконалити стражданням того, хто дав почин їхньому спасінню. 11Бо той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому й не соромиться називати їх братами, 12коли каже: «Я звіщу ім’я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади.» 13І ще: «Буду надіятись на нього.» Та й: «Ось я і діти, що їх Бог мені дав.» 14А що діти були учасниками тіла і крови, то й він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, 15і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві. 16Адже не ангелам іде на допомогу, а потомству Авраама. 17Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архиереєм у справах Божих на спокутування гріхів народу. 18Тому, власне, що страждав і сам був випробуваний, він може допомогти тим, що проходять через пробу.

3. Христос понад Мойсея 1-6; вірність і витривалість 7-19
1Ось тому, святі брати, учасники небесного покликання, вважайте на апостола й архиєрея, якого ми вірою визнаємо, Ісуса, 2вірного тому, хто його настановив, як був Мойсей у всім його домі. 3Бо він удостоївся остільки вищої понад Мойсея слави, оскільки більшу честь має будівничий, ніж будинок. 4Усякий бо дім хтось будує, а той, що збудував усе, – Бог. 5Мойсей був вірний у всім його домі, як слуга, на свідчення того, що мало бути сказане, 6Христос же – як Син у своїм домі. А дім цей – ми, якщо дотримаємо до кінця непохитне довір’я і похвалу надії. 7Ось чому, як каже Святий Дух: «Коли ви почуєте сьогодні його голос, 8не твердійте серцями вашими, як то було на місці сварки в день спокуси у пустині, 9де мене спокушали батьки ваші, виставляли мене на пробу, дарма що 10сорок років бачили мої діла. Тому я і прогнівався на рід цей і мовив: Вони завжди блудять серцем, вони доріг моїх ніколи не знали! 11Тому я і поклявсь у своїм гніві: Ні! їм не ввійти в мій відпочинок!» 12Глядіть же, брати, щоб у когось із вас не було серця лукавого в невірстві і щоб воно не відступило від живого Бога, 13а, навпаки, підбадьорюйте щодня один одного, доки триває те «сьогодні», щоб хтось із вас не став запеклим через обманство гріха. 14Бо ми стали учасниками Христа, якщо додержуємо аж до кінця твердо нашу віру, як напочатку, 15як ото говориться: «Коли почуєте сьогодні його голос, не твердійте серцями вашими, як то було на місці бунту.» 16Хто були ті, що почувши, збунтувалися? Хіба не всі ті, що вийшли з Єгипту під проводом Мойсея? 17На кого він гнівався сорок років? Хіба не на тих, що згрішили, які лягли кістьми в пустині? 18Кому ж він клявся, що не ввійдуть у його відпочинок, якщо не тим, що були неслухняні? 19І бачимо, що не могли ввійти через невірство.

4. Небо і обіцяна земля 1-13; Христос – первосвященик 14-16
1Біймося, отже, щоб часом, поки залишається обітниця ввійти в його відпочинок, не видавалося, що хтось її позбавлений. 2Бо й ми, так само як вони, одержали гарну новину, але слово, яке вони чули, не було їм корисне, бо вони не поєднались у вірі з тими, що слухали. 3Ми ж, які увірували, увійдемо в його відпочинок, згідно з тим, що каже: «Я поклявсь у моїм гніві: Вони не ввійдуть у мій відпочинок», хоча діла його були закінчені від сотворення світу. 4На одному бо місці він так сказав про сьомий день: «Бог відпочив сьомого дня від усіх діл своїх»; 5і знову на тому місці: «Вони не ввійдуть у мій відпочинок.» 6Коли ж так воно є, що деякі у нього ввійдуть, а ті, кому перше благовіствовано, не ввійшли у нього через непослух, 7то він знову призначає якийсь день, «сьогодні», говоривши через Давида після такого довгого часу, як було сказано раніше: «Коли почуєте сьогодні його голос, не твердійте серцями вашими.» 8Бо якби Ісус (Навин) увів їх у відпочинок, то не говорив би після нього про інший день. 9Отже, для Божого народу збережено відпочинок; 10бо той, хто ввійде в його відпочинок, відпочине також від своїх діл, як і Бог від своїх власних. 11Намагаймося, отже, увійти до того відпочинку, щоб ніхто не впав, даючи той самий приклад невірства. 12Бо слово – живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати. 14Мавши, отже, великого архиєрея, що вже пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. 15Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам: він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха. 16Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч.

5. Христос – первосвященик
1Кожен бо архиєрей, узятий з-поміж людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи; 2що може співчувати нетямущим та введеним в оману, бо й сам він неміччю охоплений, 3і тому повинен так за людей, як і за себе самого приносити жертви за гріхи. 4Чести ж цієї ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Арон. 5Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм, вона бо від того, який до нього мовив: «Син мій єси, я сьогодні породив тебе.» 6Як і на іншому місці каже: «Ти – священик навіки за чином Мелхиседека.» 7Він за днів свого тілесного життя приніс був молитви й благання з великим голосінням та слізьми до того, який міг його спасти від смерти, і він був вислуханий за богобоязність; 8і хоч був Сином, навчився з того, що витерпів, значення послуху, 9і, ставши досконалим, спричинився до вічного спасіння всім, які йому слухняні, 10і Бог назвав його архиєреєм за чином Мелхиседека. 11Про те ми мали б багато сказати, та висловити його трудно, бо ви на розум недолугі. 12Тоді як ви повинні б давно вже бути вчителями, ви знову потребуєте, щоб вас хтось учив перших засад Божого вчення, і дійшли до того, що потребуєте ще молока, а не твердої страви. 13Бо хто ще молоко вживає, той не досвідчений у вченні правди, – він бо немовлятко. 14А тверда страва для дорослих, у яких із-за звички почуття вправлене в тому, щоб розрізняти добро від зла.

6. Зрадники віри спасаються з трудом
1Тому, лишивши початкове вчення про Христа, звернімся до досконалішого, не закладаючи знову підвалин, – тобто про покаяння в ділах мертвих та про віру в Бога, 2про навчання хрищення та про рукоположення, про воскресіння мертвих та суд вічний. 3Ми зробимо й це, якщо Бог дозволить. 4Воно бо неможливо тих, – які раз просвітились були, що скуштували небесного дару й стали учасниками Святого Духа, 5скуштували доброго Божого слова й сил майбутнього віку, 6та й відпали! – знов оновлювати до покаяння, тих, які знову собі самим розпинають Божого Сина і прилюдно зневажають. 7Земля бо, що п’є дощ, який падає на неї часто, та родить зілля добре для тих, що її обробляють, приймає від Бога благословення; 8а та, що приносить терня і будяки, непотрібна, близька до прокляття: кінчається тим, що її спалять. 9Однак, любі, дарма що так говоримо, ми переконані про вас краще та про те, що торкається спасіння. 10Бо Бог не є несправедливий, щоб забути ваші діла й любов, яку ви виявили до його імени, і послуги, що ви святим робите понині. 11Ми лиш бажаємо, щоб кожний з вас являв таку саму старанність для повного осягнення надії аж до кінця, 12щоб ви не стали недбайливі, а, навпаки, наслідували тих, які вірою і витривалістю успадковують обітниці. 13І справді, коли Бог учиняв Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, то поклявся самим собою, 14кажучи: «Справді поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми.» 15І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю: 16люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою на ствердження. 17Тому й Бог, бажаючи дати спадкоємцям обітниці якнайсильніший доказ, що його рішення непорушне, вжив клятви, 18щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну заохоту – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. 19В ньому маємо, неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, 20куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека.

7. Мелхиседек – прообраз Христа 1-10; Христос – вічний священик 11-28
1Оцей Мелхиседек, цар Салему, священик Всевишнього Бога, який зустрів Авраама, коли він повертався після поразки царів, і який благословив його; 2якому Авраам відділив десятину з усього, і якого ім’я означає спершу «цар справедливости», а потім цар Салему, тобто «цар миру»; 3без батька, без матері, без родоводу, який не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнений до Божого Сина, – зостається священиком повіки. 4Дивіться, отже, який великий той, якому патріярх Авраам дав десятину з найліпшої добичі! 5Також і ті з синів Леві, що мають сан священства, мають за законом наказ брати десятину з народу, тобто з своїх братів, дарма що вони вийшли з бедер Авраама. 6Той же, який не походить з їхнього роду, взяв десятину з Авраама і благословив того, що мав обітниці. 7Тим часом і сумніву не може бути, що нижчий благословляється вищим. 8Ба більше, тут беруть десятину люди, що вмирають; а там – той, про кого свідчать, що живе. 9І, так би мовити, і Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, 10бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. 11Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба з’являтись іншому священикові, за чином Мелхиседека, священикові, що не звався б за чином Арона? 12Бо як міняється священство, конче міняється і закон. 13Бо той, про кого це говориться, був з іншого коліна, з якого ніхто не служив при жертовнику. 14Відомо бо, що наш Господь походить від Юди, про покоління якого Мойсей нічого не згадав як про священиків. 15Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик; 16він став ним не за законом тілесної заповіді, а за силою життя нетлінного, 17бо він прийняв таке свідоцтво: «Ти – священик повіки за чином Мелхиседека.» 18Так перша заповідь скасована через її неміч і безкорисність – 19закон бо не зробив нічого досконалим, – уведено ж кращу надію, яка зближає нас до Бога. 20Тим більше, що це не сталося без клятви: бо коли інші настановлялися священиками без клятви, 21то цей мав клятву того, який сказав до нього: «Господь поклявсь, і каятись не буде: Ти – священик повіки.» 22Ось чому Ісус став запорукою кращого союзу. 23Крім того: отих священиків було більше, бо смерть не дозволяла їм зоставатися; 24цей же, тому що перебуває повіки, має священство непроминальне 25і тому може спасти повіки тих, які через нього до Бога приступають, бо він завжди живий, щоб за них заступатися. 26Якраз і годилося, щоб ми мали такого первосвященика непорочного, відлученого від грішників і вищого за небеса, 27який не має потреби, як архиереї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу, бо він зробив це раз, принісши себе самого в жертву. 28Закон бо настановляє архиєреями людей, немочі підлеглих, а слово клятви, що було після закону, настановляє Сина, що навіки досконалий.

8. Христос первосвященик і посередник
1Головна ж річ нашої бесіди та, що ми маємо такого архиєрея, який возсів на небі по правиці престола Величі, 2служителя святині й справжнього намету, що його Господь спорудив, не чоловік. 3Усякий бо архиєрей настановляється на те, щоб приносити дари й жертви: ось чому й він мусить щось мати, щоб принести. 4Тож якби був на землі, він не був би навіть священиком, бо є вже інші священики, які приносять дари за законом 5та служать образу й тіні небесної святині згідно зо словом, як про те повчив Господь Мойсея заздалегідь, коли той збирався будувати намет: «Гляди, – мовив, – зроби все за зразком, який тобі був показаний на горі.» 6Тепер же Христос осягнув остільки вищого служіння, оскільки він посередник кращого завіту, що заснований на кращих обітницях. 7Коли б же той перший завіт був бездоганний, то не було б місця для другого. 8Бо Господь, докоряючи їм, каже: «Ось надходять дні, мовить Господь, і я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий завіт: 9не за завітом, що я уклав був з їхніми батьками в день, коли я вхопив їх був за руку, щоб вивести з Єгипетської землі. А що вони при моїм завіті не зосталися, то і я їх занехаяв», – говорить Господь. 10Ось той союз, що я заключу з домом Ізраїля: «По тих днях, каже Господь, я, поклавши мої закони їм в ум, напишу їх у них на серці й буду їм Богом, а вони будуть моїм народом. 11Ніхто не матиме потреби навчати свого співгромадянина, ніхто свого брата, кажучи: Пізнай Господа! Усі бо вони, від найменшого й до найбільшого, будуть мене знати. 12Я бо буду милостив супроти їхньої несправедливосте, і їхніх гріхів не буду згадувати більше.» 13А коли каже «новий», то об’являє перший старим. А що передавнене й застаріле – те близько заникнення.

9. Старозавітні обряди і приписи поступилися 1-10; жертва Христа 11-12; смерть Христа 13-22; жертва очищення 23-28
1Перший завіт мав також свої установи щодо служби і святиню земну. 2Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься «Святе». 3За другою ж завісою був намет, званий «Святе Святих», 4із золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, цілковито покритий золотом; в ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. 5А зверху над ним херувими слави, що крильми отінювали віко. Але про це не час тепер говорити докладно. 6І при такому влаштуванні всього цього в перший намет увіходять завжди священики, виконуючи служби, 7в другий – раз на рік – лиш архиєрей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людські провини. 8Цим Святий Дух показує, що дорога у святиню ще не відкрита, доки стоїть перший намет. 9Це образ теперішнього часу, коли приносяться дари і жертви, які не можуть у сумлінні зробити досконалим того, хто служить. 10Це лиш тілесні установи щодо страв, напоїв та різних обмивань, установлені до часу їх виправлення. 11Христос же, з’явившись як архиєрей майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, тобто не земної будови, – 12і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю, – увійшов, раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення. 13Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла, 14то скільки більше кров Христа, – який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, – очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому! 15Власне тому він і є посередник нового завіту, щоб – після того, як наступила його смерть для відкуплення гріхів першого завіту – вибрані одержали обітницю вічного спадкоємства. 16Бо де є заповіт, мусить там наступити смерть заповітника. 17Заповіт має силу лиш по смерті, він не варт нічого, поки живе заповітник. 18Тому навіть і перший завіт був освячений кров’ю. 19Коли Мойсей був проголосив усі заповіді за законом усьому народові, він узяв крови бичків та козлів з водою, червоної вовни та іссопу й покропив саму книгу та ввесь народ, 20кажучи: «Це кров завіту, що його Бог установив для вас.» 21Так само й намет і ввесь служебний посуд покропив кров’ю. 22Зрештою, за законом, майже все очищується кров’ю, і без кровопролиття відпущення немає. 23Тож треба було, щоб тоді, як подоби речей небесних очищувались таким чином, то самі небесні речі – жертвами, багато ліпшими від отих. 24Христос бо ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з’явитися за нас перед обличчям Божим. 25Та й не на те, щоб принести себе самого багато разів у жертву, як входить архиєрей щороку в святиню з не своєю кров’ю; 26інакше бо він був би мусів багато разів страждати від заснування світу. Тепер же він раз назавжди з’явився на кінці віків, щоб знищити гріх своєю жертвою. 27І як призначено людям раз умерти, потім же суд, 28так і Христос лише один раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з’явиться тим, що очікують його на спасіння.

10. Старозавітні жертви 1-4; Христос їх скасував 5-10; успішність Христової жертви 11-18; конечність віри 19-25; засуд віровідступникам 26-31; постійність у вірі 32-39
1Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога. 2Чи ж їх не перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів? 3Власне, навпаки: ними нагадуються щороку гріхи, 4бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи. 5Тому, входячи у світ, говорив: «Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені. 6Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи. 7Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже.» 8Сказавши вище: «Ні жертв, ані приношень, ні всепалень, ані жертви за гріхи ти не схотів і не вподобав собі», дарма що вони приносяться за законом, тоді сказав: 9«Ось я іду вчинити твою волю.» Касує, отже, перше, щоб установити друге. 10Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди. 11Кожен священик стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити. 12Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога, 13чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, йому під ноги. 14Бо він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються. 15Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже: 16«Ось той завіт, що його я по тих днях заключу з ними, каже Господь: вкладу мої закони в серця їхні, й на умах їхніх випишу їх. 17Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму.» 18А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи. 19Отож, брати, маючи завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині, 20який він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом, 21і маючи великого священика над Божим домом, 22приступаймо з щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою. 23Держімо непохитне визнання надії, – бо той, хто обіцяв, вірний. 24І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови й до діл добрих; 25не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, втішаймо себе, і то тим більше, що бачите, як зближається день. 26Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви, 27а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників. 28Коли хтось відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю при двох чи трьох свідках. 29Оскільки гіршої, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив? 30Знаємо того, хто мовив: «До мене належить відплата, я відплачу!» І ще: «Господь судитиме народ свій. 31Страшно впасти в руки Бога живого!» 32Згадайте перші дні, коли ви, тількищо просвітлені, перенесли терпляче таку велику боротьбу страждань: 33ви були чи то самі виставлені прилюдно на зневаги та на знущання, чи то ставши спільниками тих, що того зазнали. 34Ви бо й разом із в’язнями страждали і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще і постійне. 35Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду. 36Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю. 37Ще бо трохи, дуже мало часу, і той, хто має прийти, прийде, не забариться. 38А праведник мій з віри буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому. 39Та ми не з тих, що відступають собі на погибель, а з тих, що вірують, щоб врятувати душу.

11. Зразкова віра предків 1-6; патріярхів 7-22; Мойсея 23-29; в обіцяній землі 30-40
1Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих. 2Через неї предки були добре засвідчені. 3Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало. 4Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву; вона засвідчила про нього, що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів; нею він, хоч і мертвий, далі промовляє. 5Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерти; його не знайдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено було про нього, що він угодив Богові. 6Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які його шукають. 7Вірою Ной, повчений об’явленням небесним про те, чого не бачено ще, збудував богобоязно ковчег, щоб спасти дім свій; нею він осудив світ і став спадкоємцем праведности, яка з віри. 8Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав , узяти у спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде. 9Вірою він перебував у обіцяній землі, як у чужій, живучи у наметах з Ісааком та Яковом, спадкоємцями, як і він, тієї самої обітниці. 10Бо чекав міста з непохитними основами, якого Бог будівничий і засновник. 11Вірою і сама Сара дістала силу прийняти насіння, дарма що вже була похила в літах, бо вважала вірним того, хто дав обітницю. 12Тож від одного, та ще й омертвілого, народилося так багато, як зір на небі, як піску край моря, без числа. 13У вірі померли всі ці, не отримавши здійснення обітниць; вони лиш бачили й вітали їх здалека, визнаючи, що вони «чужинці на землі й захожі». 14А ті, що так говорять, ясно показують, що шукають батьківщини. 15І якби вони пам’ятали про ту, з якої вийшли, мали б час повернутися. 16Та вони тепер кращої бажають, тобто небесної; тому й Бог не соромиться зватися їхнім Богом, бо він їм приготував місто. 17Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака; і то єдинородного приніс у жертву сина, він, що обітниці одержав, 18до якого було сказано: «Від Ісаака тобі народиться потомство», 19думаючи, що Бог має силу і з мертвих воскресити; тому його й одержав назад, як символ. 20Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє. 21Вірою Яків, перед смертю, благословив кожного з синів Йосифа і поклонився, спираючись на кінець палиці своєї. 22Вірою Йосиф, вмираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої кості. 23Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили красу дитини, і не злякалися царського наказу. 24Вірою Мойсей, коли був виріс, відрікся зватися сином дочки фараона; 25волів радше страждати разом з людом Божим, ніж дознавати дочасної гріховної втіхи, 26бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту. 27Вірою він покинув Єгипет, не побоявся царського гніву, бо стояв твердо, як той, що Невидимого бачить. 28Вірою відсвяткував Пасху й скроплення кров’ю, щоб губитель не торкнувся їхніх первородних. 29Вірою перейшли Червоне море, як по суходолі, що спробувавши єгиптяни, потопились. 30Вірою єрихонські мури по семиденнім обході впали. 31Вірою Рахав, блудниця, прийнявши мирно вивідувачів, з невірними не загинула. 32І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; 37їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість.

12. Витривалість у напастях 1-13; заохота до чеснот 14-29
1Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, 2вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу. 3Тож думайте про того, хто витерпів від грішників таке велике проти себе противенство, щоб ви, ізнемігшись, не впали духом. 4Ви ще не протиставились до крови в боротьбі проти гріха. 5І ви забули попередження, що вам, як синам, говорить: «Мій сину, не легковаж Господнім каранням і не падай духом, коли він тебе картає, 6бо кого Господь любить, того карає, і б’є кожного сина, якого приймає.» 7На вашу науку ви терпите. Бог поводиться з вами, як із синами. Хіба є такий син, що його батько не карає? 8Коли ж вас виховано без картання, – якого всі зазнають, – то ви незаконновроджені, а не сини. 9А втім, коли ми мали батьків тілесних як виховників і їх поважали, то чи ж не багато більш ми маємо коритися Отцеві духів, і будем жити? 10Ті бо на короткий час, як знали, нас карали; він же – нам на користь, щоб нас зробити учасниками святости своєї. 11Усяка кара на хвилину здається не чимсь веселим, а сумним, та згодом тим, що на собі її зазнали, вона приносить мирний плід праведности. 12Ось чому випростайте ваші охлялі руки та зомлілі коліна 13і зробіть вашим ногам стежки прості, щоб кульгаве не збочило, а радше видужало. 14З усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить. 15Пильнуйте, щоб ніхто не залишився без Божої благодаті, щоб якесь гірке коріння, пустивши паростки угору, не наробило заколоту та щоб не заразило багатьох; 16щоб не було ніякого блудника чи нечестивця, як Ісав, що за одну лиш страву запродав власне первородство. 17Ви бо знаєте, що потім, як він хотів одержати благословення, він був відкинутий, бо не було в нього змоги змінити рішення, хоч його і просив про це з сльозами. 18Ви ж не приступили до гори, до якої можна рукою доторкнутись, ані до вогню палкого, ані до хмари, ані до темряви, ані до бурі, 19ні до гомону сурми, ані до якогось голосу слів, від якого ті, що його чули, випрошувалися, щоб до них і слова більш не говорити; 20бо не могли знести наказу: «Навіть і скотина, як до гори діткнеться, буде камінням побита.» 21І таке страшне було видіння, що Мойсей промовив: «Я повен страху і тремчу ввесь!» 22Але ви приступили до гори Сіону й міста Бога живого, до небесного Єрусалиму, до безлічі ангелів, до святкових зборів, 23до церкви первородних, записаних на небі, і до судді всіх – Бога, до духів праведників, що вже дійшли до досконалости, 24і до Ісуса, посередника нового завіту, і до крови очищення, що промовляє краще, ніж кров Авелева. 25Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє; бо коли ті, що зреклися того, який говорив на землі, не уникнули кари, то скільки більше ми, коли відвернемося від того, хто говорить з неба. 26Того, голос якого колись був захитав землю, а нині обіцяв, кажучи: «Ще раз я захитаю не лиш землю, але й небо.» 27Те «ще раз» вказує, що захитане, тому що створене, – переміниться, щоб перебувало непохитне. 28Тому що ми приймаємо непохитне царство, зберігаймо благодать, то й служімо нею довподоби Богові з побожністю й острахом. 29Бо Бог наш – вогонь, що пожирає.

13. Християнські чесноти 1-19; привіт 20-25
1Братня любов нехай перебуває! 2Гостинности не забувайте, бо нею деякі, не відаючи, ангелів були вгостили. 3Про в’язнів пам’ятайте, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, оскільки й ви самі в тілі. 4Подружжя хай у всіх буде в пошані й ложе хай буде без плями, бо Бог буде судити блудників та перелюбців. 5У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте, сам бо говорив: «Я тебе не зоставлю, я тебе не покину», 6так що ми сміло можемо сказати: «Господь – мій помічник: я не боюся. Що може мені людина зробити?» 7Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки. 9Не піддавайтеся різним та чужим наукам: воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що віддавалися їм. 10Є у нас жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. 11Бо котрих звірят кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, тих м’ясо палиться за табором. 12Тому й Ісус, щоб освятити народ власною своєю кров’ю, страждав поза містом. 13Тож виходьмо до нього за табір, несучи наругу його, 14бо ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм. 15Через нього принесім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. 16Добродійства та взаємної допомоги не забувайте: такі бо жертви Богові приємні. 17Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, – бо це для вас некорисно. 18Молітеся за нас, бо нам здається, що маємо добре сумління, бажаючи у всьому поводитись добре; 19тим більше ж прошу вас це робити, щоб якнайскоріше мене вам повернено. 20Нехай Бог миру, що підняв з мертвих того, хто кров’ю вічного завіту став великим Пастирем овець, – Господа нашого Ісуса, – 21зробить вас здібними виконувати його волю добрими ділами, здійснюючи у вас те, що йому любе через Ісуса Христа, якому слава по віки вічні. Амінь. 22Благаю вас, брати, прийміте це слово попередження, бож я коротко написав вам. 23Знайте, що наш брат Тимотей уже випущений, і як прибуде скоро, то я з ним вас побачу. 24Вітайте всіх ваших наставників і всіх святих. Вітають вас ті, що в Італії. 25Благодать хай буде з усіма вами! Амінь!

Послання Апостола Павла до Филимона  Послання Апостола Якова