Приповідки (продовження)

повернутися на початок книги

18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

18. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1Хто відокремлюється, той шукає власного бажання
 й кепкує з усякої розумної поради.

2Дурний у розумі не кохається,
 він лише свій дотеп виявляє.

3Із злом приходить і погорда,
 а з ганьбою й сором.

4Глибокі води – слова уст людини;
 струмок розливний, мудрости джерельце.

5Воно не добре – вважати на особу злого,
 щоб праведника на суді скривдити.

6Уста безумного ведуть до сварки,
 і губи його викликають удари.

7Уста безумного – його руїна;
 губи його – сіть на його душу.

8Слова донощика неначе ласощі,
 які до самого споду в животі доходять.

9Недбалий у своїй роботі
 – руїнника брат рідний.

10Ім’я Господнє – міцна башта:
 праведник утече до неї – і безпечний.

11Багатого достатки – його місто-твердиня,
 і, на його думку, як стіна висока.

12Перед погибіллю бундючиться людське серце,
 а перед славою – покора.

13Хто, не вислухавши, відповідає,
 дурнота на того й сором.

14Дух людини підтримує її в недузі,
 а дух прибитий хто може перенести?

15Серце розумного знання здобуває,
 і вухо мудрих шукає науки.

16Дарунок людини розширює йому дорогу,
 і до вельмож його доводить.

17Хто першим на суді боронить свою справу, здається праведним;
 та надійде його сусід і його перевіряє.

18Жереб закінчує спори
 й вирішує між могутніми.

19Уражений брат – немов місто-твердиня,
 і чвари – немов засуви в замку.

20Плодом уст людини наповнюється його нутро,
 і він насичується здобутком губ своїх.

21Смерть і життя – у владі язика;
 хто його любить, той плоди його їстиме.

22Хто знайшов жінку, знайшов добро велике
 й від Господа одержав ласку.

23Бідний благально говорить,
 а багатий відказує жорстоко.

24Бувають приятелі на погибель;
 але буває друг від брата прихильніший.

19. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1Ліпше убогий, що ходить у своїй невинності,
 ніж дурний з нещирими устами.

2Навіть горливість без знання не добра,
 а хто надто поспішає – помилиться.

3Безумність людини руйнує її долю,
 та й ще на Господа вона серцем гнівається.

4Багатство множить друзів,
 а бідного покидає й друг його.

5Фальшивий свідок не уникне кари;
 хто дихає брехнею, не знайде рятунку.

6Багато тих, що запобігають у князя ласки;
 кожен друг тому, хто дає гостинці.

7Убогим всі брати нехтують,
 тим більше його друзі віддаляються від нього;
 у кого забагато приятелів, матиме з цього шкоду,
 так само, хто вганяється за чужими справами.

8Хто здобуває мудрість, той любить свою душу;
 хто розуму пильнує, той знайде добро.

9Неправдомовний свідок не уникне кари;
 хто дихає брехнею, той загине.

10Не личать дурневі розкоші,
 тим менше слузі – панувати над князями.

11Розважність людини – бути повільним до гніву;
 слава її – переступи забувати.

12 Гнів царський – мов рик лева,
| а його милість – як роса на рослину.

13Дурний син – батькові нещастя;
 а суперечки жінчині – безупинне води накрапання.

14Дім і достатки – то по батьках спадок,
 але від Господа розумна жінка.

15Лінивство глибокий сон наводить;
 душа недбала буде голодувати.

16Хто береже заповідь, той береже себе самого,
 а хто словом нехтує, той помре.

17Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає,
 і він йому відплатить за його добродійство.

18Карай твого сина, покіль є надія,
 але б’ючи, не бий його до смерти.

19Вельми гнівливий прийме кару:
 бо коли його хочеш рятувати, зробиш ще більше гнівливим.

20Слухай пораду й приймай навчання,
 щоб стати мудрим наостанку.

21Багато задумів у серці людини,
 але воля Господня – вона встоїться.

22Плід людини – її милосердя;
 убогий – ліпший, ніж брехун.

23Господній острах – життєдайний:
 насичений ним – в спокої перебуватиме, і лихо його не спіткає.

24Ледачий запускає свою руку в миску,
 та тяжко йому її до рота донести.

25Коли насмішника вдариш, то й простодушний стане розумнішим;
 коли розумного скартати, він набереться знання.

26Хто обдирає батька й проганяє матір,
 той син ганебний, безсоромний.

27Кинь, сину, слухати науку,
 що відводить від слів розумних.

28Лукавий свідок глузує з правосуддя,
 а уста грішників пожирають беззаконня.

29Готові на насмішників дрюки,
 і на спину дурних – удари.

20. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1Вино – зрадливе, п’янкі напої – буйні;
 кожен, хто кружляє їх, – нерозумний.

2Гнів царський, ніби рик лева;
 хто його побуджує, шкодить собі.

3То честь для чоловіка – сварки уникати;
 а кожен дурень розпочинає сварку.

4Осінь пройшла, і не оре лінивий;
 у жнива проситиме, та не матиме нічого.

5Води глибокі – задума в людськім серці;
 але розумна людина їх черпатиме звідти.

6Чимало людей доброту власну вихваляють,
 та вірну людину, хто знайде?

7Хто ходить у своїй невинності правдиво,
 – щасливі його діти після нього!

8Цар, що на судовому престолі засідає,
 всю погань, лиш погляне, розганяє.

9Хто може сказати: “Я очистив моє серце,
 я – чистий від гріха мого?”

10Дві ваги та дві міри,
 – огидне Господеві одне й друге.

11Вже з того, як поводиться дитина, видно,
 чи чисті й праві будуть її вчинки.

12Вухо, що чує, й око, що бачить,
 – Господь створив одне й друге.

13Не люби спати, щоб не збідніти;
 відкрий очі, й будеш ситий хлібом.

14“Недобре, – недобре!” – каже, хто купує;
 а як відійде – не нахвалиться.

15Є золота й перел багато,
 та найдорожча прикраса – уста розумні.

16Візьми з нього одежу, бо він за чужого ручився;
 коли він за чужих ручився, візьми заставу з нього.

17Солодкий людині хліб, неправдою нажитий,
 та потім в його роті жорстви повно.

18Задуми зміцнюються при нараді;
 хитрощами провадити б війну.

19Той наклепник, хто відкриває тайни;
 хто рота широко роззявляє, з тим не братайся.

20Хто проклинає батька-матір,
 того свічка погасне в глухій пітьмі.

21Майно, швидко набуте на початку,
 напослідок не буде благословенне.

22Не говори: “Відплачу лихом!”
– звірся на Господа, і він тебе врятує.

23Огидні Господеві двоякі терези;
 вага фальшива – річ недобра.

24Господь керує кроками людини;
 людині ж як зрозуміти свою дорогу?

25Це сіть людині – необачно казати: “Посвячене”,
 а по обіті – розмірковувати.

26Мудрий цар злих провіває,
 а потім по них колесом котить.

27Господній світич – дух людини,
 що вивідує всі глибини серця.

28Милость і правда царя оберігають;
 його престол милістю підпертий.

29Слава молодих – їхня сила;
 старих окраса – їхній сивий волос.

30Побиття аж до крови – лік проти зла,
 так само й удари, що доходять аж до нутра.

21. Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

1В руках у Господа цареве серце, мов води розтоки:
 він його, куди хоче, повертає.

2Всі путі прості у власних очах людини;
 Господь же серця важить.

3Чинити справедливість і суд –
 ліпше в очах Господніх, аніж жертва.

4Гордий погляд і бундючне серце
 – ґрунт для гріха безбожних.

5Задуми трудящого змагають до користи,
 а кожен поквапний зазнає нестатків.

6Надбання скарбів язиком брехливим
 – марна пустота, що веде до смерти.

7Насильство злих самих же їх погубить,
 бо вони зрікаються правдиво чинити.

8Крива дорога ледачого,
 а чистого вчинки – праві.

9Ліпше сидіти на краю покрівлі,
 ніж з жінкою сварливою у спільній хаті.

10Злого душа бажає зла;
 в очах його і приятель не знаходить ласки.

11Коли картають глузуна, недоросток стає розумним;
 як мудрого навчають, він приймає науку.

12Праведний назирає дім лихого,
 а злих кидає в нещастя.

13Хто затуляє вухо на крик бідака,
 той сам кричатиме, та слухати ніхто не буде.

14Дарунок, даний тайкома, гнів спиняє,
 а в пазусі гостинець – лють запеклу.

15Чинити правосуддя – праведному радість,
 а лиходіям жах.

16Людина, що збивається з розумної дороги,
 в громаді тіней буде спочивати.

17Хто любить радість, той буде злиденним;
 хто любить вино та олію, той не розбагатіє.

18Злий послужить на викуп справедливого,
 а зрадливий – на викуп праведних.

19Ліпше сидіти в землі пустинній,
 ніж із жінкою сварливою та злісною.

20В хаті мудрого дорогоцінні скарби й олія,
 але дурний їх прогайнує.

21Хто йде за справедливістю й милосердям,
 – знайде життя й повагу.

22Мудрий вдирається в місто хоробрих
 і валить твердиню, на яку вони покладалися.

23Хто стереже уста і язик свій,
 той стереже від лиха свою душу.

24Нахаба, чванько – таке ім’я насмішника,
 що поводиться з надмірною пихою.

25Бажання ледаря для нього вбивче,
 бо його руки уникають роботи.

26Грішник щодня чогось бажає жадібно,
 а праведний дає, не жалує нічого.

27Жертва злих – гидота,
 а надто, як вони її з злим наміром приносять.

28Брехливий свідок загине,
 а людина, що вміє слухати, завжди матиме слово.

29Зла людина прибирає самовпевнений вигляд,
 а праведний вважає на свої вчинки.

30Супроти Господа немає ні мудрости,
 ні розуму, ні ради.

31Коня готують на день бою,
 але від Господа перемога.

22. Соломонові приповідки (продовження) 1-16; притчі мудрих 17-29; і гл. гл. 23-24

1Добре ім’я ліпше, ніж великі багатства,
 а доброзичливість – ніж срібло та золото.

2Багач і бідний стрічаються:
 Господь створив їх обидвох.

3Обачний бачить лихо, й ховається,
 а легковажні йдуть далі – й зазнають кари,

4Нагорода за покору – острах Господній,
 багатство, слава й життя.

5В лукавого глоди та сильця на дорозі;
 хто береже душу свою, той від них далекий.

6Наставляй малого на добру путь,
 – навіть як постаріється, не зверне з неї.

7Над бідними багач панує;
 боржник – рабом у позичальника.

8Хто сіє кривду – пожне лихо
 і бич його гніву поб’є його.

9Доброзичливий буде благословенний,
 бо він дає бідному з свого хліба.

10Прожени насмішника геть, і незгода відійде,
 і втихомиряться спори та зневаги.

11Господь любить чисте серце,
 хто має на устах у себе ласку, тому цар другом.

12Господні очі зберігають того, хто науку має;
 слова ж зрадливого він у ніщо обертає.

13Ледащо каже: “Он лев надворі,
 посеред вулиці мене вб’є.”

14Уста чужих жінок – глибока яма;
 на кого Господь прогнівався, той туди впаде.

15Дурнота впилася дитині в серце,
 але навчальна різка прожене її геть від неї.

16Убогого гнітити – його збагачувати,
 багатому давати – робити його бідним.

17Прихили вухо та слухай слова мудрих,
 приверни твоє серце, щоб їх збагнути,

18бо приємно буде, коли їх ховатимеш у собі;
 нехай разом установляться на устах у тебе.

19Щоб у Господі було твоє довір’я,
 я об’явлю їх тобі нині, – власне тобі.

20Чи я тобі не писав тричі
 про раду та науку,

21щоб ти спізнав певність слів правдивих,
 щоб ти вмів відповісти тим, які тебе посилають?

22Не грабуй убогого тому, що він убогий,
 і не натискай злиденного при брамі.

23Господь бо боронитиме їхні справи
 і забере життя в тих, що їх ограбують.

24З гнівливим не дружися,
 з гарячим не заводься,

25щоб не навчився й сам стежок їхніх,
 щоб не поклав петлю на свою душу.

26Не будь як ті, що зобов’язуються,
 що за довги ручаться;

27як не матимеш чим заплатити,
 чому б він мав твою постіль брати від тебе?

28Не пересувай межі древньої,
 що твої батьки провели.

29Чи ти бачив спритного у своїй роботі?
 Такий стоятиме перед царями,
 він не буде на послугах у темних.

23. Притчі мудрих гл. гл. 23-24

1Коли сядеш їсти з вельможею,
 добре вважай на те, хто перед тобою,

2і поклади собі ножа на горло,
 коли ти надто ласий.

3На ласощі його не надься:
 то оманлива страва.

4В багатство не силкуйся вбиватись;
 покинь думати про нього.

5Подивишся на нього, а його вже немає,
 бо воно майструє собі крила, мов орел, який лине в небо.

6Не їж хліба із скнарою,
 на його ласощі не надься,

7бо він буде мов той, хто рахує в своїм серці:
 “їж, пий!” – він тобі скаже,
 та його серце не з тобою.

8Шматок, що з’їв, ти повернеш,
 і слова твої солодкі втратиш.

9Не говори до вух дурному,
 бо він зневажить мудрість слів твоїх.

10Не пересувай межі древньої,
 і не вдирайся в поля сирітські,

11бо їх заступник сильний;
 він захистить їхнє діло супроти тебе.

12Прихили твоє серце до навчання,
 і твої вуха до слів науки.

13Не щади для хлопця картання:
 не умре бо, як битимеш його різкою.

14Ти битимеш його різкою
 – і врятуєш його душу від Шеолу.

15Мій сину!
 Як серце твоє мудре,
 то й моє серце теж буде радіти,

16і моє нутро буде веселитись,
 коли уста твої казатимуть праві речі.

17Нехай твоє серце грішникам не заздрить,
 але будь у Господнім страсі повсякденно,

18бо будучина існує напевне,
 і твоя надія не буде марна.

19Слухай, сину мій, і будь мудрий,
 справляй серце твоє на путь (праву).

20Не бувай з тими, що впиваються вином,
 ані між тими, що обжираються м’ясом,

21бо п’яниці й ненажери зубожіють,
 а довге спання їх вбирає у лахи.

22Слухай батька, що породив тебе;
 не зневажай матері, коли вона старенька.

23Придбай правду й не продавай її,
 – мудрість, навчання й розум.

24Праведного батько веселитиметься вельми,
 і хто мудрого породив, буде ним радіти.

25Нехай радіють батько твій і мати;
 нехай веселиться та, що тебе породила.

26Дай мені, сину, твоє серце,
 і твої очі нехай доріг моїх пильнують,

27бо блудниця – то глибока яма,
 вузька криниця – чужинка.

28Неначе харцизяка, вона засідає
 і між людьми зрадників множить.

29У кого: “Ой” – у кого: “Ой, леле”?
 У кого сварка, у кого скарги?
 У кого рани без причини?
 У кого очі червоні?

30У тих, що при вині засиджуються довго;
 у тих, що ходять смакувати вино пахуче.

31Не приглядайся до вина, яке воно червоне,
 як гарно світиться у кубку,
 як лагідненько ллється.

32Потім воно вкусить, як гадина,
 утне, немов зміюка.

33Тобі ввижатимуться дивні речі,
 серце твоє буде дурниці говорити;

34і будеш немов той, що дрімає серед моря,
 або як той, що вгорі лежить на щоглі.

35“Били мене, та мене не боліло,
 товкли мене, та не знав я нічого.
 Коли ж я прокинусь?
 Я буду знов того шукати!”

24. Притчі мудрих гл. гл. 23-24

1Злим людям не завидуй,
 ані бажай їх товариства,

2бо серце їх міркує про насильство;
 їхні уста говорять лише лихо.

3Дім мудрістю будують
 і розумом його скріплюють;

4знанням сповнюються комори;
 всяким дорогим і красним майном.

5Мудрий чоловік потужний;
 муж знання збільшує силу,

6бо ти розумним міркуванням твою війну вестимеш;
 і в багатьох дорадниках – перемога.

7Для дурня мудрість недосяжна, як коралі:
 уст своїх при брамі він не відчинить.

8Хто намислив зло чинити,
 того назвуть провідником лукавства.

9Дурного думка – гріх;
 глузливий – для людей осоружний.

10Як ти в біді піддався,
 то мала сила в тебе.

11Рятуй тих, що на смерть тягнені,
 і від засуджених на страту не відступай.

12Якщо ти скажеш: “Таж я про це не знав!”
 – то хіба той, хто серця важить, не розуміє того,
 і той, хто наглядає за тобою, цього не знає?
 Хіба він кожному не відплатить за його вчинками?

13Їж мед мій сину, бо то річ добра,
 і крижка меду тобі на смак солодка.

14Знай же ж, що мудрість для душі твоєї.
 Як ти її знайшов – маєш майбутнє,
 і надія твоя не пропаде.

15Не зазіхай на праведника хату
 і не пустош місця його спочинку.

16Бо праведний сім раз упаде й знову встане,
 а безбожник спіткнеться в нещасті.

17Як упаде твій ворог, не веселися;
 як він спіткнеться, не тішся серцем,

18а то Господь побачить і буде йому не довподоби,
 і відверне гнів свій від нього.

19Не гнівайся на лиходіїв;
 злим не завидуй,

20бо для лихого немає майбуття,
 світильник злих погасне.

21Мій сину, Господа й царя страхайся;
 з бунтівниками не приставай,

22бо вмить прийде їхня погибель,
 і знищення, що йде від обох, хто передбачить?

23Це теж від мудрих:
 вважати на особу на суді – не годиться.

24Хто злому каже: “Ти праведний”,
 того народ клястиме, люди зненавидять.

25А тим, що судять справедливо, буде добре,
 й на них зійде благословення.

26Той в уста цілує,
 хто щирим словом відповідає.

27Упорай діла твої зовнішні,
 і підготуй своє поле,
 а вже потім будуй собі хату!

28Не свідчи на ближнього безпідставно
 і не обманюй своїми устами.

29Не кажи: “Як він мені вчинив, так я йому вчиню;
 відплачу кожному за його вчинками!”

30Ішов я попри поле ледачого,
  попри виноградник недоумка;

31дивлюсь – кропивою позаростало,
 і будяками зверху вкрилось,
 камінна огорожа його розвалилась!

32Поглянув я та й узяв собі до серця,
 позирнув і взяв ось таку науку:

33“Ще трохи сну, трохи дрімання;
 трохи згорнути руки, щоб спочити, –

34і твої злидні прийдуть наскоком,
 нужда твоя – мов чоловік оружний”.

25. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29

1Це теж приповідки Соломона,
 що їх були переписали мужі Єзекії, царя Юдеї.

2Слава Божа в таїнстві слова,
 а царів слава – досліджувати слово.

3Як неба висота, і як землі глибина,
 так серце в царів недослідне.

4Відділи жужель від срібла,
 і ливар з нього зробить посуд.

5Усунь лихого з-перед царя,
 і справедливістю престол його зміцніє.

6Перед царем не величайся
 і на місці для вельмож не зупиняйся.

7Бо ліпше, коли тобі кажуть: “Вийди сюди”,
 ніж як тебе понизять перед князем,
 що його бачили твої очі.

8Судитись не хапайся,
 бо що будеш наприкінці чинити,
 коли твій ближній тебе засоромить?

9Залагодь твою сварку з ближнім,
 і тайни другого не зраджуй,

10щоб, як почує хтось, не насміявся з тебе,
 – і твоя слава не відступить від тебе.

11Золоті яблучка в оправі срібній,
 – слово сказане до речі.

12Як кульчик золотий та щирозлотна прикраса,
 – так мудрий докоритель для уважного вуха.

13Що в жнива сніжна прохолоде
 те вірний посланець тому, хто його посилає:
 приносить бо відраду душі свого пана.

14Як хмари й вітер без дощу,
 отак і чоловік, що хвалиться лжедарами.

15Довготерплячістю можна правителя переконати;
 м’який язик ломить і тверду кістку.

16Знайшов ти мед, їж, скільки потребуєш,
 та гляди, щоб з переситу не довелося його вертати.

17Багато не вчащай до дому друга твогс,
 а то йому набриднеш, і тебе він зненавидить.

18Що довбня, меч та стріла гостра,
 – те чоловік, який на ближнього ложно свідчить.

19Що спорохнілий зуб і нога вивихнута,
 те саме надія на зрадливого в день нещастя.

20Як той, хто скидає одіж холодного дня,
 і як оцет на салітру, – такий той,
 хто співає пісні зажуреному серцю.

21Як ворог твій голодний, нагодуй його хлібом,
 як хоче пити, подай води напитись,

22бо ти збереш на його голову вугілля гаряче,
 і Господь заплатить тобі.

23Північний вітер дощ наганяє,
 язик потайний – лице сердите.

24Ліпше сидіти в кутку на покрівлі,
 ніж із жінкою сварливою в спільній хаті.

25Як вода холодна людині в спразі,
 так добра вістка з далекої країни.

26Як скаламучена криниця, джерело зіпсуте,
 так праведник, що піддається злому.

27Воно не добре багато їсти меду,
 і неславно людям досліджувати власну славу.

28Що місто збурене й без мурів,
 те людина, що не панує над собою.

26. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29

1Як літом сніг, а в жнива дощ,
 так і дурному почесть не личить.

2Як пурхне горобець, як ластівка полине,
 так незаслужене прокляття пройде.

3Що батіг на кінську спину, уздечка на осла,
 те на дурного ломака.

4Не відповідай дурному за його глупотою,
 щоб і сам ти не став схожий на нього.

5Відповідай дурному за його глупотою,
 щоб він у власних очах не був мудрим.

6Той підтинає собі ноги, п’є гіркоту,
 хто посилає вісті через дурня.

7Як ноги в кульгавого теліпаються,
 так і приповідка в губах дурня.

8Що камінь прив’язувати до пращі,
 те саме – дурневі віддавати шану.

9Що в руці п’яного тернова гілка,
 те приповідка в устах дурнів.

10Як той лучник, що ранить усіх перехожих,
 так і той, хто послуговується дурнем.

11Як пес повертається до своєї блювотини,
 так дурень повторює свою дурноту.

12Ти бачиш чоловіка, що себе за мудрого вважає?
 На дурня більш надії, ніж на нього.

13Лінивий каже: “Лев на дорозі!
 Лев на майдані!”

14Двері обертаються на завісах,
 а лінивий – на своїм ліжку.

15Лінивий занурює руку в миску,
 та трудно йому донести її до рота.

16Лінивий вважає себе за мудрішого,
 ніж семеро, що в лад відповідають.

17Той ловить пса за вуха,
 хто, мимо йдучи, втручається до сварки інших.

18Як божевільний, що жбурляє
 вогнем і стрілами, і смертю,

19так чоловік, що обманює ближнього
 і каже: “Чи ж я не жартую?”

20Як нема дров, вогонь погасне;
 як не буде донощика, утихне сварка.

21Як вугілля на жар, а дрова на вогонь,
 так і сварливий на те, щоб роздмухувати сварку.

22Слова донощика, як ласощі солодкі,
 що доходять до самісінького нутра.

23Що жужелиця з срібла на глинянім посуді,
 те саме облесливі уста й зле серце.

24Устами вдає, хто ненавидить,
 а в осерді кує зраду;

25не вір йому, як він ласкавенько говорить,
 бо сім гидот у нього в серці.

26Хоч як його ненависть приховується хитро,
 та злоба його відкриється серед громади.

27Хто риє яму, сам упаде до неї;
 хто котить камінь угору, до того він повернеться.

28Язик брехливий ненавидить правду;
 лестиві уста призводять до погибелі.

27. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29

1Не хвалися завтрішнім днем,
 бо не знаєш, що день може вродити.

2Нехай вихвалює тебе інший, а не власні уста,
 чужий хтонебудь, – а не твої губи.

3Важке каміння, тяжкий пісок,
 -та гнів дурного обидвоє переважить.

4Жорстока – лютість, гнів – бурхливий,
 та проти заздрощів хто встоїться?

5Ліпше відвертий докір,
 ніж любов прихована.

6Рани від люблячого – щирі,
 а поцілунки ворога – зрадливі.

7Хто ситий, топче й крижку меду;
 голодному й гірке – солодке.

8Як пташка, що гніздо кидає,
 так чоловік, що батьківщину кинув.

9Олія й пахощі веселять серце,
 так само й друг солодкий, що з серця раду вділяє.

10Не покидай ні свого, ні батьківського друга,
 ані не входь у дім брата твого в день твого нещастя.
 Ліпший сусід близький, аніж брат далекий.

11Мій сину, будь розумний і радуй моє серце, 
 щоб я знав відповісти тому, хто мене ображає.

12Обачний бачить лихо й ховається,
 а легковажні йдуть далі – й зазнають кари.

13Візьми з нього одежу, бо він за другого ручився;
 замість . чужих візьми з нього заставу.

14Хто ближнього благословляє з ранку на ввесь голос,
 про того думають, що він його проклинає.

15Постійне капання в дощову погоду
 і сварлива жінка – одне на одного схожі.

16Хто хоче її вгамувати, той хоче вгамувати вітер,
 або набрати олії в руку.

17Залізо гострить залізо,
 а чоловік обточується в товаристві з другим.

18Хто дбає про смоковницю, той їстиме плід з неї,
 хто ходить коло свого пана, той у славі буде.

19Як у воді обличчя обличчю відповідає,
 так серце людини людині.

20Шеол і Аваддон ніколи не насичуються,
 так само ненаситні очі людські.

21Що горно на срібло й на золото горнило,
 те на людину уста, які її хвалять.

22Товчи дурного товкачем, мов зерно в ступі,
 – його дурнота від нього не відступить.

23Наглядай пильно, як воно з отарою твоєю,
 і добре дбай про твої стада,

24багатство бо не вічне;
 чи ж багатство з роду до роду переходить?

25Як сіно скошене й пробивається отава,
 і на горах траву збирають,

26ягнята будуть тобі на одежу,
 козли – ціна на поле,

27буде доволі молока козячого -тобі на їжу,
 твоїй сім’ї на їжу та твоїм слугиням на прожиток.

28. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29

1Лихий утікає, як ніхто за ним і не женеться;
 а праведник, немов той лев упевнений.

2Через провину краю багато князів у ньому;
 але, з людиною розумною й досвідченою,
 встановлений лад буде тривати довго.

3Убогий чоловік, що бідних утискає,
 це зливний дощ, що хліб змиває.

4Ті, що закон кидають, – безбожних вихваляють,
 а ті, що бережуть закон, – обурюються проти них.

5Ледачі люди не розуміють правди;
 ті ж, що шукають Господа, все розуміють.

6Ліпший убогий, що по правді ходить,
 ніж той, хто на кривій дорозі, хоч і багатий.

7Розумний син закони зберігає;
 хто ж дружить з гультяями, той соромить батька.

8Хто збільшує маєтки лихвою,
 той збирає їх для милосердного до вбогих.

9Хто відхиляє вухо, щоб не слухати закону,
 того й молитва осоружна.

10Хто зводить праведних на лиху стежку,
 сам упаде в свою ж власну яму, а невинним буде добре.

11Багатий чоловік вважає себе мудрим,
 але вбогий-розумний викриє його.

12Як праведні перемагають – велика радість,
 а як лихі запанують -ховається кожен.

13Хто затаює свої гріхи, той не матиме щастя-долі;
 а хто, признавшись у них, їх покине, той зазнає ласки.

14Щасливий той, хто завжди богобоязний,
 хто ж серцем запеклий, того спіткає лихо.

15Як лев рикаючий і як ведмідь голодний,
 так лихий пан над народом бідним.

16Князь-недоумок множить утиски;
 та хто захланність ненавидить, – того дні продовжаться.

17Людина, на якій затяжить кров пролита,
 втікатиме аж до могили, – ніхто її не здержить.

18Хто живе чесно, той спасеться;
 а хто дорогами кривими ходить, той впаде в яму.

19Хто обробляє свою землю, той буде мати хліб донаситу;
 хто ж за пустим женеться, той злиднів матиме по горло.

20На вірного посипляться благословення;
 хто ж хоче швидко збагатитись, не уникне кари.

21Не годиться вважати на особи,
 бо за шмат хліба – людина від правди відступає.

22Жадібний біжить навздогін за багатством;
 йому й не в догад, що його наздоженуть злидні.

23Хто другого картає, здобуде з часом
 більше ласки, ніж той, що пеститься язиком.

24Хто обдирає батька й матір та каже: “Це не гріх!”
 – той товариш розбишаки.

25Завидливий здіймає сварку,
 а хто надіється на Господа, той житиме щасливо.

26Хто покладається на власний розум, той дурень;
 хто ж ходить мудро, той спасеться.

27Хто бідному дає, той злиднів не зазнає;
 хто ж закриває свої очі, той матиме прокльонів силу.

28Усі ховаються, коли лихі панують;
 а як вони зникають, праведників більшає.

29. Друга збірка приповідок Соломона гл. гл. 25-29

1Хто від картання стає тугошиїм,
 того розіб’ють умить, і то невигойно.

2Як праведних багато – народ радіє,
 а як лихі панують – народ стогне.

3Хто любить мудрість, той веселить батька свого,
 а хто вчащає до блудниць, своє майно марнує.

4Цар правотою скріплює країну,
 а ласий на податки її руйнує.

5Хто лестить ближньому своєму,
 той сіть стелить йому під ноги.

6В переступі лихого чоловіка -пастка;
 а праведний співає й радується.

7Праведний знає справу бідних,
 а розбещений не має зрозуміння.

8Глузливі піднімають догори дном ціле місто,
 а мудрі гнів утихомирюють.

9Коли мудрий посперечається з дурнем,
 то сердиться він, чи сміється – немає спокою.

10Невинного не люблять душогубці,
 а праведні про його душу дбають.

11Дурний усю свою досаду виливає,
 а мудрий здержує її в собі.

12Як князь вислухає слова брехливі,
 усі його слуги ледачі.

13Бідний і здирці зустрічаються;
 та Господь освічує очі цього, і тих.

14Як цар судить по правді бідних,
 престол його назавжди утвердиться.

15Різка й докір надають мудрости,
 дитина ж, лишена напризволяще, соромить матір.

16Як множаться безбожні, множаться злочини,
 та праведні побачать їх погибель.

17Наставляй сина твого, й дасть тобі спокій,
 він дасть потіху твоєму серцю.

18Коли нема видіння, народ розпускається;
 щасливий, хто додержує закону.

19Словами раба не поправити:
 навіть коли розуміє, не послухає.

20Чи бачив ти чоловіка, прудкого до розмови?
 На дурня більш надії, ніж на нього.

21Як слугу змалку в розкошах тримати,
 він наостанку стане невдячний.

22Гнівливий чоловік здіймає сварку,
 і гарячий – множить провини.

23Гординя чоловіка його принизить,
 а покірний духом досягне чести.

24Хто з злодієм паює, ненавидить власну душу:
 він чує закляття, усе ж таки не повідомляє.

25Хто людей боїться, той у сильце попаде;
 а хто на Господа вповає, той безпечен.

26Багато тих, що шукають ласки князя;
 та право кожного від Господа походить.

27Гидота праведним – муж нечестивий;
 хто ж ходить правою дорогою – гидота злому.

30. Притчі Агура

1Слова Агура, сина Яке, з Масси;
 вирок чоловіка до Ітієла,
 до Ітісла і до Ухала:

2Справді я найдурніший з людей
 і розуму людського нема в мене.

3Я мудрости не навчився
 і знання святих я не маю.

4Хто вийшов на небо й спустився звідтіль?
 Хто зібрав вітер у своїх жменях?
 Хто замкнув воду в свою одежу?
 Хто всі кінці землі поставив?
 Яке йому ім’я?
 І яке ім’я його сина,
 якщо ти знаєш?

5Кожне слово Боже випробуване;
 він – щит для тих, що в нього захисту шукають.

6До слів його не додавай нічого,
 а то він тобі докорятиме й за брехуна вважатиме.

7Двох речей прошу я в тебе;
 не відмов мені їх, доки не умру я:

8неправду та брехливе слово віддали від мене;
 не давай мені ані злиднів, ані багатства,
 подай мені лиш достатнього хліба,

9щоб я, наситившись, тебе не зрікся,
 та не сказав: “Хто Господь?”
 – або, збіднівши, не став красти
 та не безчестив імени Бога мого.

10Не обмовляй раба перед паном,
 а то він проклене тебе, і ти будеш винним.

11Є виродки, що проклинають батька свого
 і не благословлять матері своєї;

12є виродки, що себе чистими вважають,
 хоч і не вмиті від бруду свого;

13є виродки, що вгору очі задирають,
 свої повіки підводять;

14є виродки, що в них, неначе мечі – зуби,
 немов ті ножі – ікли,
 щоб пожирати бідних на землі,
 з-між людей убогих.

15П’явка дві дочки має: “Давай!
 Давай!”
 Три речі ненаситні,
 ба навіть і чотири, що ніколи не кажуть: “Досить”.

16Шеол, неплідная утроба,
 земля води несита,
 та вогонь, який не каже: “Досить!”

17Око, що глузує з батька
 й що неньці не кориться,
 – око те виклюють ворони в долині
 і пожеруть орлята.

18Троє речей для мене надто дивовижні,
 ба й чотирьох не розумію:

19дороги орла на небі,
 дороги гадини на скелі,
 дороги корабля посеред моря
 і дороги чоловіка до дівчини.

20Такий звичай у жінки-перелюбки:
 їсть, обтирає рот свій
 і каже: “Я нічого злого не зробила!”

21Від трьох речей земля трясеться,
 ба й чотирьох знести не може:

22раба, що зацарює;
 безумного, коли наїсться до наситу;

23нелюбої, що вийде заміж,
 і слугині, що успадкує по господині.

24Чотири є їх на землі маленьких,
 але вони мудріші понад мудрих:

25мурашки, люд несильний,
 а літом наготовлюють собі запаси;

26борсуки – народ слабенький,
 а на скелях свої оселі мають;

27сарана царя не має,
 а вся вона шерегами виходить;

28павук, що ти руками можеш узяти,
 та він в палатах у царя буває.

29Троє є їх, що мають ходу гарну,
 ба й четверо, що гарно ходять:

30лев, найсильніший між звірями,
 ні перед чим не уступає;

31півень, що між курами похожає;
 козел та цар, що перед народом виступає.

32Якщо ти здуру загнавсь у гніві,
 а потім обміркував, то затули рота рукою.

33Бо коли збити молоко, виходить масло;
 і коли натиснути носа, кров виступає;
 так, коли тиснути гнів, виникає сварка.

31. Притчі Лемуела: добра засада 1-9; похвала чеснотливій жінці 10-31

1Слова царя Лемуела, царя Масси,
 що їх навчила його мати:

2Що, сину мій? Що, сину мого лона?
 Що, сину моїх обітниць?

3Не віддавай жінкам твоєї сили,
 ні твого серця тим, що царів гублять.

4То не царям, о Лемуеле,
 не царям вино пити,
 ані князям бажати п’янких напоїв!

5Щоб вони, напившись, знову не забули,
 та не покривили суду всіх, що пригноблені.

6Дайте п’янких напоїв тому, що погибає,
 і вина тим, яким на серці гірко;

7нехай п’є й забуде свої злидні,
 і нехай більше не згадує про своє горе.

8Відкрий твої уста на користь німого,
 для всіх, що їм виречено погибель.

9Відкрий твої уста, суди по правді,
 розсуди діло бідного та сіромахи.

10Жінку цнотливу – хто її знайде?
 Ціна її вища над перлини!

11Серце її мужа покладається на неї;
 йому не бракуватиме прибутку.

12Вона чинить йому добро, не зло,
 покіль віку в неї.

13Дбає про льон та вовну,
 радо працює власними руками.

14Вона, немов ті кораблі купецькі,
 здалека хліб привозить.

15Встає удосвіта, дає домашнім їжу,
 і пай своїм слугиням.

16До поля придивляється і його купує,
 і з власних рук дорібку виноградник садить.

17Стан вона свій підперізує міцно,
 й береться жваво до роботи.

18Бачить, що її праця процвітає,
 світло її вночі не гасне.

19Руки до кужеля простягає,
 а пальці її держать веретено.

20Вона для вбогого розтуляє долоню,
 нужденному подає руку.

21Сніг не страшний для її хати,
 бо вся її сім’я одягнена подвійно.

22Покривала вона собі готує,
 льон тонкий і порфіра – її одежа.

23Мужа її шанують у воротях,
 як засідає зо старшинами краю.

24Вона тче тонке полотно й продає,
 і пояси купцеві доставляє.

25Сила й гідність – її одежа,
 і вона собі сміється з прийдешнього дня.

26Уста свої з мудрістю відкриває,
 доброта науки на язиці в неї.

27Ретельно наглядає за ходом справ у хаті,
 хліба не знає їсти, нічого не робивши.

28Діти її встають і її величають,
 муж її теж її вихваляє.

29Сила було жінок цнотливих,
 ти ж перевищила усіх їх.

30Краса – річ оманлива, врода – марна;
 жінка, що Господа боїться, – така хвали достойна!

31Дайте їй з того, що надбали її руки,
 і нехай її вчинки хвалять її при брамі.

 повернутися на початок книги

 

Попередня книга (“Книга Псалмів”)  Наступна книга (“Проповідник”)